Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку школярів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник

формування художнього смаку школярів"

Зміст

Вступ…с. 3

Розділ І. Значення вивчення творів декоративно-вжиткового мистецтва для школярів… …с. 5

1.1. Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник

формування художнього смаку… …с. 5

1.2. Види декоративно-вжиткового мистецтва. Вишивка

(рушники), писанка… … …с. 6

Розділ ІІ. Методичні аспекти вивчення національно-мистецьких традицій у позакласній виховній роботі…с. 14

2.1. Екскурсія як складова навчально-виховної позакласної роботи… с. 14

2.2. Методика проведення екскурсій…с. 16

Висновки… … … …с. 20

Список використаної літератури… …с. 21

Додаток

Вступ

Незамінним засобом впливу на фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток особистості школяра є продумана і цілеспрямована організація виховної роботи у поза навчальний час, таку роботу називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота — це різноманітна освітня і виховнв робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Важливим аспектом позакласної роботи є екскурсія. Вона має визначену мету поглиблення та конкретизації знань і вмінь з різних предметів, в нашому випадку — знань про художню культуру та національні мистецькі традиції України. Зараз в шкільній програмі є багато тем, вивчення яких включає в себе знання творів декоративно-вжиткового мистецтва: «Декоративно-вжиткове мистецтво та народні промисли», «Народне мистецтво та основні центри художніх промислів». Таким чином, екскурсія має величезне практичне та виховне значення в знайомстві учнів з декоративно-вжитковим мистецтвом.

Дана курсова робота висвітлює основні питання знайомства учнів з національно-мистецькими традиціями України, що зараз є включеними до шкільної програми, шляхом спеціально організованої виховній роботі у поза навчальний час. В цьому полягає актуальність теми.

Мета роботи — визначити методичні аспекти використання екскурсій як виховного засобу ознайомлення учнів з національно-мистецькими традиціями.

Мета роботи визначає такі завдання:

ознайомлення зі зразками декоративно-вжиткового мистецтва;

дослідження типів та тематики екскурсій, як виду позакласної виховної діяльності;

складання плану зразкової екскурсії з метою ознайомлення школярів з творами національного декоративно-вжиткового мистецтва.

Об'єкт дослідження — процес знайомства школярів з національно-мистецькими традиціями шляхом позакласної діяльності.

Предмет — зміст екскурсії з вивченням творів декоративно-вжиткового мистецтва як виховного засобу.

Практична значущість дослідження полягає в сприянні поглибленню та узагальненню естетичних, мистецтвознавчих і культурологічних знань учнів, залучення школярів до світової культури, в сприянні розвитку інтелектуальності. Дослідження може бути використано студентами педвузів, учителями шкіл, ліцеїв, гімназій.

Меті дослідження відповідає структура роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатка. Робота викладена на двадцяти чотирьох сторінках.

Розділ І. Значення вивчення творів декоративно-вжиткового мистецтва для школярів

1.1. Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку

Педагогічна цінність пізнання декоративно-вжиткового мистецтва пояснюється наступними важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомагають глибше пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Предметний світ, оточуючий людину, змінюється незвичайно швидко: виробництво товарів у різних країнах подвоюється приблизно кожні п’ятнадцять років, але необхідно розкривати естетичне значення творів декоративно-вжиткового мистецтва не лише сучасного часу, а й минулих епох. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності. Джерела декоративної виразності народного мистецтва в умінні майстрів естетично осмислювати природу.

Значення творів декоративно-вжиткового мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва — живопису, графіки, скульптури, архітектури. В деяких видах декоративно-вжиткового мистецтва — кераміці, художній обробці дерева, каменю, кістки та рогу — переважають скульптурні якості (наприклад, всесвітньо відома богородська дерев’яна іграшка). Вчителі повинні допомагати дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно-вжиткового мистецтва, яке виявляється по-перше в необхідності взаємозв'язку форми предмету з його функціональним призначенням, по-друге в співвідношенні форми та матеріалу, і по-третє - форми та прикрас.

Людина, з розвиненим художнім смаком здатна зрозуміти і цінити стильову єдність предмету, відчувати зв’язок декоративного мистецтва з естетичними вимогами свого часу, або минулих епох.

2. Види декоративно-вжиткового мистецтва.

Вишивка (рушники), писанка

Основними видами декоративно-вжиткового мистецтва є: кераміка, вишивка, художнє ткацтво, килимарство, писанкарство, декоративний розпис, створення народного одягу, іграшок, витинанок, художня обробка дерева, металу, каменю, шкіри, скла, народне малярство тощо.

Українська вишивка як вид декоративно-вжиткового мистецтва існує з незапам’ятних часів, її історія сягає своїм корінням у глибину віків, що доводиться даними археологічних розкопок. Вишивкою, за свідченням Геродота був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються п’ятим сторіччям, при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма 18−19 сторіч. Арабський мандрівник 10-го сторіччя нашої ери у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам’ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту трипільської культури. Вишиванням споконвіку займалися жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів. Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов’янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космогонічних символів у народі створена своя система назв. Це «баранячі роги», «кучері», «гребінчики», «кривульки», «сосонка», «перерва» тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орна-ментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як «виноград» — символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» — сим-вол кохання тощо.

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці викорис-товують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб’яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плу-таним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка — червоними та сі-рими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич-ний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольо-ри білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван-ням, гладдю.

Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто викорис-товується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як бі-лі, так і багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушни-кам — старовинним оберегам дому, родини. У давни-ну рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в ос-танню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функ-цій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя і рук — утирач, посуди і стола — стирок, для прикрашення образів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для похорон — поховальний, для пов’язування сватів — плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по-чатку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках пускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призна-чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників харак-терні регіональним особливостям, за якими розріз-няються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські», «галицькі» і «буковинські».

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису є писанка. Своїм походжен-ням вона пов’язана з стародавніми народними обрядами, присвяченими весняному пробуджен-ню природи і початку сільськогосподарських ро-біт. В орнаменті писанки можна знайти сліди найархаїчніших елементів, що символізують зо-браження життєдайного сонця. Але якими б ар-хаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж ніяк не можна розглядати лише як мис-тецтво минулого. По писанках можна простежи-ти дуже складний, довгий і виключно цікавий шлях розвитку українського народного орнамен-ту (іл. 40--56).

Сучасний тип писанки, щодо технічного боку її виконання, сформувався не відразу, йому пе-редувала «крашанка» -- яйце, пофарбоване в один колір. Далі з’явилася «крапанка», техніка виконання якої полягає в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потім на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли віск застигає, яйце кладуть в другу, темнішу фарбу, а після цього опускають у гарячу воду й віск схо-дить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з різнобарвних плямочок різно-го розміру та форми, розкиданих по кольорово-му тлу.

Ця ж техніка воскового письма застосовуєть-ся і при виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким «писачком», себто металевою трубочкою, встромле-ною у розщеплену тріску -- «держальце». «Писачок» вмочується у гарячий розтоплений віск, і ним як фарбою прокладається контур орнамен-ту або закриваються певні площини потрібної конфігурації. Поступове накладання воском все нових і нових елементів орнаменту і крашення яйця різними фарбами дозволяє створювати дуже складні за рисунком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Поряд з писанками у кінці XIX -- на початку XX ст. переважно у містечках та приміських се-лах почали виготовляти «дряпанки» і «мальован-ки». «Дряпанка» -- це «крашанка», на якій орна-мент видряпано голкою або якимсь металевим вістрям. «Мальованка» -- яйце, розписане фар-бами за допомогою пензля. «Дряпанки» і «ма-льованки» збереглися до нашого часу. На Віннич-чині, Хмельниччині й Прикарпатті відоме одно-часне використання двох прийомів розпису -- поєднання «крапанки» і писанки. Тло темного кольору заповнюється різнобарвними плямами різного розміру і форми, а вже поверх цього пля-мистого тла наноситься чіткий лінійний геомет-ричний орнамент у дві-три фарби. Для цього необхідне протравлювання нового рисунка галу-ном, що вимагає від виконавця особливо високої майстерності.

Всі писанки, незалежно від техніки їх вико-нання, фарбуються рослинними фарбами, для ви-готовлення яких використовується різне коріння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулі; для виготовлення окремих кольорів, як-от: зеле-ного та червоного, використовуються органічні речовини тваринного походження. Джерела й техніка виготовлення фарб для писанок ті ж самі, що й для килимів і декоративних тканин. Можливо, тому спостерігається багато спільного в кольоровій гамі писанок і килимів кожної кон-кретної місцевості.

На початку XX ст., коли на село стали потрап-ляти хімічні барвники, в багатьох місцевостях, зокрема, в тих, що розташовані поблизу міст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анілінові фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленні «краша-нок», а також «дряпанок», де білий рисунок доб-ре контрастує з хімічною фарбою.

Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна поділити на дві основні групи. Першу (найбільш давню похо-дженням) складає орнамент геометричний, другу -- рослинний. Подекуди зустрічаються також розписи із зображенням людини, коня, оленя, півня, риби. На деяких писанках є написи -- поздоровлення зі святом або ім'я автора розпи-су та ім'я особи, для якої писанку виготовлено.

За своєю схемою геометричний орнамент до-сить різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потім двома-чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники за-повнюються елементами геометричного або рос-линного орнаменту. Ці елементи мають назви: «курячі лапки», «вітрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «маків цвіт», «березовик», «гребінчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочі стрілки» і т. ін., що свідчить про реальну основу писанкового орнаменту.

Крім такої схеми поділу поверхні яйця по го-ризонталі та вертикалі, зустрічаються (особливо на Поділлі) композиції діагональні. Скрізь по-ширено орнамент «безконешник» -- крива лінія типу меандра, що оплітає все яйце в різних на-прямках. У більшості випадків такий «безконеш-ник» являє собою криволінійну, досить широку смугу, заповнену всередині більш дрібними смуж-ками і цяточками. У західних областях України широко вживається розпис писанки поясками; ця схема має назву «бочилка».

Композиційні схеми писанок, у яких основу складають рослинні мотиви, значно простіші. По-руч зі згаданими схемами тут дуже часто можна побачити поділ всього розпису на вісім частин (один горизонтальний поясок і два «меридіани»), а то на дві частини, коли яйце ділиться одною вертикальною лінією: в межах кожного поля роз-міщується тільки один рослинний мотив.

Орнамент таких писанок складається пере-важно із «квітів у вазоні» -- мотив дуже поши-рений у настінних розписах, кераміці й килимах. Ще частіше у розписах писанок можна побачити зображення тонкої гілочки з листям і квіткою. Квітковий орнамент може бути різної склад-ності -- від примітивної схеми (стеблина з си-метричними гілочками і цяточками на кінцях, що мають зображувати квіти, ягоди і листя) до композицій, що заповнюють усю поверхню пи-санки як щось єдине ціле.

Неодноразові спроби дослідників якось систе-матизувати писанковий орнамент не дали бажа-них наслідків, бо кількість орнаментальних ком-позиційних схем і мотивів дуже велика. Але якщо ми спробуємо хоча б у загальних рисах визна-чити поширення основних орнаментальних схем по території України, то побачимо, що геометрич-ний орнамент досить помітне місце займає у за-хідних і східних районах Поділля; у Прикарпат-ті й Закарпатті він переважає; у Наддніпрянській Україні геометричний орнамент посідає однакове місце з рослинним, причому чим далі на південь, тим частіше зустрічаються композиції, в яких мотиви геометричного орнаменту поєднано з рос-линним. У степовій частині України, заселеній у свій час переселенцями з різних губерній Укра-їни, співіснують найрізноманітніші схеми.

Що стосується кольорової гами, то тут до-сить чітко визначаються територіальні межі. Для писанок Прикарпаття і Закарпаття характерні жовтий, червоний і чорний кольори при надзви-чайній дрібності орнаментального рисунка й са-мих кольорових плям. Подільська писанка в більшості районів має тендітний рисунок та ску-пий, стриманий колорит: основне місце в ній на-лежить чорному, червоному й білому кольорам. Чернігівська писанка має чіткий орнамент пере-важно в дві-три фарби -- червону, чорну та білу, але білий колір використовується тут головним чином для контуру; графічно витончений рисунок досить крупний. Писанки Полтавщини та Київ-щини багатобарвні: в них часто використовується жовтий, ясно-зелений, а то й білий колір для тла, на якому розпис робиться яскравими плямами -- зеленими, червоними, коричневими, чорними фар-бами. Близькі до них і харківські писанки, але останні стриманіші в загальному тоні, часто в них переважає жовто-коричнева гама. Що ж до пів-денних областей, то тут при відсутності чогось найбільш типового для того чи іншого району дуже виразна яскрава гама, побудована на інтен-сивних малинових, ясно-зелених, блакитних, зо-лотаво-жовтих кольорах.

При всій різноманітності писанкового орна-менту, при всій його відмінності в різних обла-стях (у багатьох районах України, зокрема в за-хідних, кожне село дає специфічний зразок) не можна не відзначити, що по всій Україні орна-мент виконується з виключною віртуозністю. Це справжня живописна мініатюра.

Зараз писанки особливо поширені в західних областях України. Тут в окремих містах -- в Ко-сові, Космачі, Жаб’ему, Яворові тощо -- виготов-лення писанок має характер народного худож-нього промислу. Так, у Космачі зараз працює понад сорок писанкарок, багато з них відомі як справжні майстри своєї справи. Серед них про-славилася Гафія Коб’юк, яка створила десятки писанкових орнаментальних композицій не тіль-ки в місцевій традиційній манері, а й у манері багатьох інших місцевостей Івано-Франківської області. Роблячи писанки за чужими мотивами, вона не копіює їх, а, так би мовити, «перекладає» на мову космацької писанки. На Сокальщині (Львівська область) добре знають Орину Білянську, майстра розпису писанок, яка навчає своє-му мистецтву молодь. На Київщині відомий Ю. Беспалько. Цікаві майстри писанкового орна-менту працюють і на Дніпропетровщині. Кож-ний з них має власний репертуар орнаменталь-них мотивів і свої улюблені композиційні схеми, але при всьому тому розписи зберігають місцеві особливості.

Писанка, як одне з найбагатших джерел ор-наментальних композицій, не випадково привер-тає до себе увагу художників-професіоналів. До-сить згадати, що видатна українська художниця О. Кульчицька, відома і як графік, і як майстер декоративного мистецтва, звернувшись до писан-кових орнаментальних композицій, створила чи-мало зразків килимів, а також розробила серію ескізів для книжкової графіки і різьблення по дереву.

Розділ ІІ. Методичні аспекти вивчення національно-мистецьких традицій у позакласній виховній роботі

2.1. Екскурсія як складова навчально-виховної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчіх здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позакласний час, різновидом якої є екскурсія.

Екскурсія — складна форма навчально-виховної роботи (45−90 хв.). Під час екскурсії учні:

а) не тільки засвоюють нові знання, а й поглиблюють, розширюють наявні; здобувають уміння і навички їх застосування;

б) дає можливість для комплексного використання методів навчання;

в) збагачує знання і самого вчителя;

г) допомагає виявити практичну значимість знань;

д) сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки;

е) допомагає залучити учнів до простих досліджень;

є) є ефективним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфери.

Значення екскурсії:

а) знання здобуваються в природних умовах;

б) багатство ілюстрованого матеріалу для спостереження;

в) явища сприймаються в цілісності;

г) збирається багатий матеріал для подальшої роботи;

д) позитивно впливає на емоційну сферу учнів.

Типи екскурсій:

а) за відношенням до навчальної програми: програмні і позапрограмні;

б) за змістом: тематичні і комбіновані;

в) за часом проведення відносного матеріалу, який вивчається: вступні, поточні, заключні;

г) за відношенням до навчального предмету: ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні і т.п.

До організації і проведення екскурсій ставляться вимоги:

а) наявність у школі системи екскурсійної роботи і підготовка вчителя до екскурсійної роботи;

б) чітке визначення освітньої і виховної мети екскурсії;

в) вибір оптимального змісту екскурсії з урахованням рівня підготовки учнів;

г) правильний вибір екскурсійних об'єктів;

д) дотримання логіки пізнавального процесу;

е) оптимальний вибір методів і принципів навчання;

є) раціональне поєднання слова і наочності;

ж) мотивація пізнавальної діяльності учнів;

з) формування в учнів наукового світогляду, моральних та інших якостей;

й) формування в учнів загальноосвітніх і спеціальних вмінь і навичок у процесі застосування знань на практиці;

і) організаційна чіткість проведення екскурсії;

ї) дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки під час екскурсії.

Навчальні екскурсії мають визначену мету поглиблення та конкретизації знань і вмінь з різних предметів. Об'єктами навчальних екскурсій є промислові підприємства, наукові лабораторії в НДІ, вищі навчальні заклади, установи культури і мистецтва (музеї, виставки), храми, історичні місця і пам’ятники тощо. Екскурсії плануються заздалегідь у межах урочного часу (екскурсії з виховною метою належать до позакласних заходів і проводяться в позаурочний час), їх проведення є визначеним у навчальній програмі. Учитель здійснює ретельну підготовку проведення навчальної екскурсії. Він заздалегідь ознайомлюється з об'єктом, домовляється з екскурсоводом про дидактичний зміст екскурсії. У класі ж він проводить таку підготовку:

пояснює учням мету і зміст екскурсії, дає характеристику об'єкта, зацікавлює ним;

подає план екскурсії (необхідно занотувати основні елементи екскурсії);

за потреби — накреслюється маршрут-схема (коли необхідно, щоб учні рухалися по складному плану, скажімо в лісі).

В процесі самої екскурсії (за потреби) вчитель, вибачившись перед екскурсоводом, подає саме ту інформацію про об'єкт, яка є необхідною, наприкінці в гурті учнів підбиває підсумки того, що було ними побачено, і повідомляє цифри і факти, які стануть у пригоді. У класі, на уроці, обов’язковим є аналіз підсумків навчальної екскурсії - усне опитування, використання даних у ході наступних уроків. У міру потреби наслідки екскурсії, коли її сфотографовано, з використанням виробничої або іншої інформації, оформлюються у вигляді стенда, плаката чи альбому.

2.2. Методика проведення екскурсій

Проведення екскурсій потребує тяжкого і серйозного підготування до неї, що часто виявляється складніше, ніж підготування до уроку або семінару. До її організації і проведення подаються визначені організаційні, дидактичні, виховні вимоги, як-от: наявність у школі системи екскурсійної роботи з централізованим плануванням і керівництвом; підготування вчителів до екскурсійної роботи; чітке визначення образотворчих і виховних задач екскурсії; вибір оптимального змісту відповідно до задач екскурсії, з урахуванням рівня підготування учнів, їх індивідуальних і вікових особливостей; правильний вибір екскурсійних об'єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів навчання і забезпечення їхнього цілеспрямованого застосування; раціональне сполучення слова і наочності, мотивація навчальної діяльності школярів, формування і розвиток у школярів пізнавальних інтересів, прагнення до самостійного пошуку; оптимальне сполучення колективних, групових і індивідуальних форм навчальної роботи; формування в учнів на основі досліджуваного матеріалу діалектико-матеріалістичного світогляду, моральних якостей, естетичних смаків, любові до природи; формування в учнях загальноосвітніх і спеціальних умінь і навичок у процесі застосування знань на практиці; організаційна чіткість проведення екскурсії; дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки на екскурсійних об'єктах.

Екскурсія залежить від старанності підготовки. Вчитель уважно вивчає екскурсійний об'єкт, з’ясовує його образотворчі і виховні можливості, визначає цілі і задачі, тип і структуру екскурсії, готує проблемні питання і завдання для учнів, встановлює основні і додаткові джерела інформації, вибирає оптимальне сполучення методів і прийомів навчання, складає план екскурсії, знайомиться на місці з екскурсійним об'єктом, намічає маршрут пересування, готує додаткові наочні приладдя (схеми, таблиці, фотографії) і необхідне устаткування (вимірювальний інструмент, блокноти, олівці, гербарні папки, фотоапарат, компас), проводить організаційну бесіду з учнями, під час якої повідомляє дату, місце, ціль і задачі екскурсії, роз’ясняє правила безпеки і поведінки на екскурсії, коротко характеризує екскурсійний об'єкт, радить, як і що дивитися, за чим спостерігати, як і що записувати і фотографувати, як пересуватися по маршруту. Вчитель розподіляє обов’язки серед всіх учнів; якщо потрібно за планом, поділяє їх на ланки, призначає ланкових і визначає завдання для кожної ланки; призначає відповідальних за наочні приладдя й устаткування, старших на маршруті; інструктує учнів про порядок опрацювання інформації і матеріалів, упорядкування письмових звітів, підведення результатів.

Екскурсія починається з того моменту, коли учні на чолі з учителем виходять із школи. Потрібно раціонально використовувати час пересування до екскурсійного об'єкта. Варто нагадати учням про ціль екскурсії, про завдання, що вони будуть виконувати, запропонувати декілька питань репродуктивного і проблемного характеру, емоційно настроїти їх на роботу.

На місці проведення екскурсія починається з вступної бесіди. На виробничій екскурсії розмова йде про особливості даного виробництва, про випускаєму ним продукцію, народногосподарське значення підприємства, про основні професії, успіхах колективу і передовиках. Вступна бесіда на природознавчій екскурсії проводиться на височині, галявині або узліссі лісу. Вчитель звертає увагу на загальний вид ландшафту, на особливості спостерігаємих природних явищ або об'єктів, на їхній взаємозв'язок. Після вступної бесіди учні приступають до виконання завдань або огляду екскурсійних об'єктів.

Вчитель дає установку на запам’ятовування характеристик екскурсійних об'єктів, на виконання завдань по замальовці, запису, уважному огляду, докладному аналізу, виділенню суттєвих сторін, відмінних рис об'єктів, на зіставлення, порівняння, узагальнення явищ.

Процес навчання на екскурсії в основному будується на сприйнятті екскурсійних об'єктів, їхньому поясненні і практичному вивченні. Тому принцип наочності грає провідну роль на екскурсії. Наприклад, під час екскурсії в краєзнавчий музей учитель розповідає про давні поселення на території даної місцевості, ілюструє свою розповідь демонстрацією наконечників стріл, глиняних посудин тієї епохи, карту-схему поховання знатного воїна. Пояснюючи учням на екскурсії в полі склад бульб картоплі, учитель за допомогою найпростішого хімічного аналізу (капає на зріз бульби декілька крапель води) виявляє у картоплі крохмаль. Вчитель повинен старанно продумувати і відбирати екскурсійні об'єкти, керувати спостереженням учнів, акцентувати їхню увагу на основних об'єктах і їхніх характеристиках, при необхідності використовувати додаткову наочність у виді фотографій, малюнків, графіків.

Екскурсія надає великі можливості для встановлення міжпредметних зв’язків. Наприклад, на біологічній екскурсії часто виникають потреби в актуалізації знань по фізиці, хімії, географії. Такі ситуації вчителю потрібно створювати спеціально для віддзеркалення цілісності природи і соціального життя людини у свідомості учнів. Систематичне оперування міжпредметними знаннями й вміннями виробляє системний стиль розумової діяльності учнів.

Наприкінці екскурсії вчитель перевіряє роботу учнів: чи все виконано за планом, чи зроблені записи, замальовки, виміри. Потім проводиться заключна бесіда, на якій учитель відповідає на питання учнів, з’ясовує їхнє враження від екскурсії.

Велике значення для високої результативності екскурсії мають закріплення знань, їхнє узагальнення і систематизація. Під час бесіди на уроці, після екскурсії, учні відтворюють хід екскурсії, пояснюють факти, із якими познайомилися, виділяють головне, суттєве; одержують завдання написати реферати, оформити звіти або альбоми, підготувати стінгазету або стенд. Практикується написання творів на теми: «Людина і природа», «Я люблю свій край», «Ким стали наші випускники».

На уроках необхідно якнайчастіше використовувати зібрані на екскурсії матеріали з метою мотивації навчання, актуалізації знань і чуттєвого досвіду учнів, створення позитивного емоційного фона уроку.

Висновки

Декоративно-вжиткове мистецтво — це результат творчості багатьох поколінь майстрів, що з безлічі підручних матеріалів (дерева, тканини, глини, каменю, металу) створювали значні естетичні цінності. Вивчення декоративно-прикладного мистецтва створює умови для розвитку творчої спрямованості вихованців і прилучення їх до народних традицій і культури. Одна з цілей вивчення декоративно-прикладного мистецтва — гармонічний розвиток пізнавальної діяльності і художніх здібностей школярів, пробудження креативності. Чудових результатів у вивченні національної творчої спадщини та мистецьких традицій можна досягнути, використовуючи методи виховної роботі у позаучбовий час.

Позакласна виховна робота в школі відповідає концепції виховної роботи й інтересам школярів. Система позаурочної виховної роботи орієнтована на реалізацію наступних функцій:

— виховну, формуючу соціально-зрілу особистість;

— розвиваючу, сприятливу творчому росту школяра і задовольняючу його різноманітні і духові потреби;

— адаптивну, що готує учня до швидко мінливих умов життя;

— оцінну, що розглядає системну цінність отриманих знань, умінь і навичок.

Згідно з метою та цілями курсової роботи, нами було визначено, що екскурсія, як вид позакласної виховної роботи, ідеально підходить для знайомства учнів зі зразками національної мистецької спадщини, сприяє поглибленню їхніх знань у незвичній обстановці музею, виставочної зали, галереї.

Список використаної літератури:

1. Байбара Т. Урок — екскурсія. Методика його організаціі і проведення // Початкова школа. — 1998 р. № 12, с18−22;

2. Галузинський В. М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа., 1995р. — с 23−36;

3. Грибовская А. А. Детям о народном декоративно-прикладном искусстве". Учебно-наглядное пособие с методическими рекомендациями. Просвещение1999.

4. Кукалець М. Підготовка учнів до активного засвоєння нових знань // Рідна школа. — 1996р. № 2, с25−26;

5. Мильруд Р. П. Формы педагогического воздействия учителя на познавательную деятельность учащихся // Иностранние языки в школе. -1991г. № 2, с13−17;

6. Проколієнко Л.М. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа., 1991р. с23−30;

7. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. — 1997р. с36−42;

8. Хворостов М. Г. Декоративно-прикладное искусство в школе. — М: 1981 г. 218с;

9. Чирва О. Використання рисунка у формуванні пізнавальної активності учнів // Рідна школа. — 1999р. № 10, с46−49;

10. Шелестова Л. Організація творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів // Рідна школа. — 1997р. № 9, с48−50;

11. Шпікалова Т. Л. Народне мистецтво на уроках декоративного малювання. — М; Просвещение, 1979.

Додаток 1

Тема: Екскурсія до художнього музею ім. О. О. Шовкуненка на виставку «Чарівні дрібнички».

Мета екскурсії: Закріпити і розширити знання учнів з теми: «Народне мистецтво та основні центри художніх промислів», «Декоративно — вжиткове мистецтво та народні художні промисли»; розвивати естетичні смаки; виховувати любов до Батьківщини, бажання вивчати та берегти мистецькі надбання та національні мистецьки традиції.

Спорядження: олівці, блокноти.

1. Підготовка вчителя до екскурсії: До проведення екскурсії вчителем було вибрано місце та час її проведення, були обговорені всі необхідні питання з екскурсоводом, зокрема те, що екскурсія буде проводитись саме вчителем. Заздалегідь підібрана та опрацьована необхідна література. Були підібрані заздалегідь запитання, на які учні мали дати відповідь у процесі екскурсії.

2. Підготовка учнів до екскурсії: Організаційний етап підготовки учнів (бесіда) був здійснений на уроках з художньої культури. Перед екскурсією вчитель ознайомлює школярів з її метою, планом, правилами поведінки в музеї.

3. Проведення екскурсії: Виставка «Чарівні дрібнички» представляє невеличку, але різноманітну колекцію творів декоративно-вжиткового мистецтва із зібрання Херсонського художнього музею ім. О. О. Шовкуненка і приватних колекцій. Наявність в експозиції як унікальних експонатів, так і звичайних предметів дають можливість ознайомитися з розвитком різних ремесел. Найбільш повно представлені керамічне виробництво Європи і країн Далекого Сходу. Основою колекції кераміки стали твори, які були передані в 1977 році в дар художньому музею ленінградським колекціонером М.І. Корніловською. В наступні роки колекція кераміки поповнювалася за рахунок придбань з приватних колекцій.

Батьківщину фарфору — Китай представляють оригінальна ваза і мальовничо розписаний сервіз, виконаний сучасними майстрами в дусі старих китайських традицій. Японська кераміка в колекції не численна, але дві вази кінця ХІХ початку ХХ століття. З фарфоровою суміші з яскравим поліхромним розписом цілком претендують на звання унікальних. Незвичайної форми чайник та чашки з простим але вишуканим рослинним декором, а також ваза і сметанник прикрашені складним розписом у вигляді сценок із життя самураїв, обов’язково привернуть до себе вашу увагу. Німецька керамічна школа представлена чудовою пластинкою ХІХ століття відомої Мейсенської мануфактури, де в 1709 році і побачили життя перші фарфорові вироби Європи. Поруч з цим в експозиції представленні вироби початку ХХ століття.

Фарфоровий завод Росії представлений на виставці досить різноманітно. Спроби відкрити секрет фарфору робились в Росії неодноразово. В ХVIII вони завершились блискучим успіхом російського вченого-хіміка Д.І. Виноградова, який не тільки відкрив цей секрет в 1746 — 1747 роках, але і науково розробив технологію виробництва фарфору. В експозиції представлені салатник і блюдо, зробленні на Імператорському фарфоровому заводі в другій половині ХVIII століття. Імператорський фарфоровий завод представляють також фарфорова скульптура «Аварка», викопана в 1911 році за моделями відомого скульптора П.І. Каменського, унікальна фарфорова ваза — амфора, яка є копією срібної вази, знайденої археологом І.Є. Забєліним в 1862—1863 роках при розкопках скіфського кургану Чортомлик. В експозиції представлений посуд приватних фарфорових заводів Росії: оригінальні чашки-голівки з яскравим поліхромним розписом, виготовлені на заводі Храпунова-Нового. Цікава і мала пластика заводів Гарднера і Попова, продукція цих заводів відрізнялась незвичайною різноманітністю, випускалася з урахуванням смаків покупців. В 1986 році співробітники музею придбали 16 фарфорових статуеток, вони цікаві, перш за все своїми дуже маленькими розмірами. В експозиції представлені дві фарфорові чашки з блюдцями, декоровані поліхромним розписом в виді стилізованих квітів, серпа, молота і шестерні. Вказані експонати відносяться до пізнього агітаційного фарфору, тобто датуються 30-ми роками ХХ сторіччя, які вважаються «глухим» періодом для агітаційного фарфору. До 30-х років належать і дві мініатюрні фігурки «Зарема» і «Хан Гірей» із сюїти «Бахчисарайський фонтан», виконані чудовою фарфористкою Н. Я. Данько, яка була єдиним скульптором, повністю і до кінця віддавши свій талант радянській фарфоровій скульптурі. Творчість відомого Гжельського керамічного промислу представлено класичним синьо-білим фарфором П. Азарової і Н. Квітницької. В напруженому ритмі і художньому устрої сюжетно-винахідливій пластиці їх робіт чітко виявилася творча індивідуальність кожної з майстрів. Творчість Л. Азарової і Н. Квітницької - приклад того, як багато може дати художнику використання традицій. Побутові предмети — чайник, чашки, квасники, шкатулки — перетворюються в твори, які запам’ятовуються. Кольорова гжельска майоліка — особлива сторінка в історії цього чудового промислу. Порівнюючи її з європейськими майоліками, не без здивування відкриваємо зовсім інший світ, де все, починаючи з асортименту і форм, і закінчуючи сюжетами, композиційними прийомами і манерою розпису, виступає самостійно.

Завершує «керамічний екскурс» вітрина з роботами українських фарфористів. На превеликий жаль їх не так багато і вони далеко не досконалі. Фарфорова пластика представлена роботами В. Трегубової «Киргизький танок», «Хороший врожай», В. Щербини «Пастушок». В українських національних традиціях розписані блюда, пудрениця та сервіз із роботи Г. Павленко — Черниченко.

4. Підсумки екскурсії: Наступного дня в підсумковій бесіді вчитель запитує чим запам’яталась учням екскурсія. Також є обов’язковим аналіз підсумків екскурсії - усне опитування, використання даних у ході наступних уроків, оформлення екскурсії у вигляді стенда, плаката чи альбому.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой