Емоційний стан безробітних в період набуття нової професії

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Факультет післядипломної освіти

Кафедра загальної та соціальної психології

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Емоційний стан безробітних в період набуття нової професії»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Емоції і їх роль в соціальній адаптації

1.1 Характеристика емоцій

1.2 Важкі емоційні стани людини в процесі життєдіяльності людини

1.3 Методи купіровання тривоги

1.4 Методи регуляції емоційних станів

1.5 Способи регуляції емоційних станів

1.6 Регулятивне значення емоцій і волі в самостворенні

1.7 Механізми психологічного захисту

Висновки

Розділ ІІ. Обгрунтування та вибір методів психологічного дослідження

2.1 Методи і процедури емпіричного дослідження

2.2 Загальна характеристика вибірки, результати досліджень

Висновки

Розділ ІІІ. Психологічна допомога безробітним

3.1 Психологічна допомога безробітним — один з важливих напрямків роботи спеціалістів служби зайнятості

3.2 Вирішення основних завдань в процесі індивідуальної консультації

3.3 Особливості психокорекції в роботі з безробітними

3.4 Семінари з техніки пошуку роботи

3.5 Психокорекційний тренінг

3.6 Поради безробітним

Висновки

Загальні висновки

Література

Додатки

Вступ

Людство вступило в еру надзвичайно емоційних навантажень. Ми можемо протистояти цьому лише виховуючи волю, навчившись керувати емоціями і розумно переборювати так звані емоційні стреси

П.К. Анохін

Проблема, яку ми пропонуємо розглянути, є досить актуальною. Незважаючи на час, соціальний стан суспільства, питання регуляції емоційних станів завжди торкається особистості з точки зору її пристосування до навколишнього середовища. Зараз стає зрозуміло, що багато соціальних, психологічних, фізіологічних відхилень пов’язані з сильним навантаженням на нервову систему, психіку людини і не вмінням людини в практичному житті адаптуватись до цих умов життя. Ця проблема залишається однією з основних проблем, хвилюючи сучасне суспільство.

Потяг людини до якихось змін в собі може бути результатом тільки його особистого вибору.

Необхідність навчитися керувати розвитком стрес-реакцій, проводити профілактику шкідливих її наслідків і підвищувати адаптивні можливості організму стала більш чим актуальною в наші дні.

Головне — допомогти людині добитися психологічної зрілості, під якою розуміється перш за все шлях від зовнішньої підтримки та самопідтримки.

Емоція існує як первинна реакція на зміни у соціальному та природньому оточенні, грає сигнальну та регулятивну функції для особистості. Тому емоційна сфера грає одну з найважливіших ролей на усіх рівнях детермінації поведінки як індивіда, особистості так і індивідуальності.

Але з другого боку неадекватні, неспіврозмірні реакції приводять до важких станів, які дезорганізують поведінку особистості.

Сьогодення диктує людині досить екстремальні умови існування. Поруч з природніми стимулами важкими стали умови існування в соціально-економічному стані суспільства. Рівень емоційної напруги приносить особистості багато проблем, пов’язаних з психічною саморегуляцією. А відсутність умінь і навичок самостійно регулювати свій стан, підвищує проблеми людини в процесі життєдіяльності.

Враховуючи все, що було сказано вище, ми ставимо перед собою мету — прослідкувати зміни емоційних станів особистості в період набуття нової професії та вивчити методи їх психокорекції.

Завдання роботи:

аналіз літературних джерел з проблеми розвитку активного соціально-психологічного навчання та емоційних станів людини;

вибір та обгрунтування методів психологічного дослідження емоційних станів людини;

прослідкувати особистісні зміни в емоційній сфері, які відбуваються з людиною під впливом соціально-психологічного тренінгу.

Актуальність даної роботи обумовлена слідуючими моментами.

По-перше, в роботі на конкретному прикладі соціально-психологічного тренінгу особистісного росту аналізуються проблеми, зміни емоційних станів людини.

По-друге, в зв’язку з розвитком прикладних аспектів соціально-психологічних досліджень проблема використання активного соціально-психологічного навчання набуває зовсім нового змісту.

По-третє, увага до корекції важких емоційних станів людини викликана потребами сьогодення, необхідністю надати особистості простір для саморозкриття і успішної реалізації своїх найкращих якостей та рис.

Психодіагностичне обстеження безробітних, яке повинно бути інформативним та достовірним, об'єднує теоретичні та практичні завдання.

У зв’язку з цим, об'єктом дослідження в даній дипломній роботі є емоційні стани безробітних в період набуття нової професії.

Предмет дослідження — зв’язок емоційних особливостей безробітних з характеристиками емоційних станів.

Головна мета нашого дослідження — складання комплексної системи вивчення та корекції станів особистості безробітного.

В зв’язку з цим, автор роботи висуває гіпотезу про ефективність і дієвість активного соціально-психологічного навчання як особливої форми соціально-психологічного впливу на особистість в період набуття нової професії, завдяки якій можна прослідкувати за емоційними станами людини, їх змінами та свідомо підійти до методів їх корекції в умовах тренінгу.

Розділ І. Емоції і їх роль в соціальній адаптації

Автор данної роботи ставить перед собою мету — прослідкувати зміни емоційних станів особистості в період набуття нової професії та вивчити методи їх психокорекції.

Загальна мета роботи обумовила і поставила конкретні завдання:

познайомитися з історією розвитку активного соціально-психологічного навчання;

проаналізувати важкі емоційні стани людини;

охарактеризувати методи їх корекції;

прослідкувати особистісні зміни в емоційній сфері, які відбулися з людиною в процесі участі і роботи в групі соціально-психологічного тренінгу;

розробити рекомендації по регуляції та корекції негативних емоційних станів.

Головна мета нашого дослідження — складання комплексної системи вивчення та корекції станів особистості безробітного.

1. 1 Характеристика емоцій

Емоції (від лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — фізіологічний стан організму, який має яскраво виражене суб'єктивне забарвлення і охоплює всі види відчуттів та переживань людини — від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості і соціального життєвідчуття.

Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. В емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість-умиротворення, радість-зворушення) і радість напружена (радість палкої, жагучої надії, радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога), збіджений смуток, близький до відчаю, і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії [57,ст. 348].

Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну. Радість послаблює страх, печаль посилює відчай.

Емоція — це відображення відношення між величиною потреби та ймовірність її задоволення в данний момент. Живій істоті потрібно розрізняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Це когнітивна сторона емоцій.

Наші потяги можуть змінювати спрямованість наших дій. Наші переживання виявляються зовнішньо у виразних рухах, у зміні кольору обличчя. Вплив потягів, емоцій, пристрастей на наші дії й наше життя незаперечний. Ми можемо наробити дурниць від образи і зламати свою долю. Переживання почуття провини — це найбільша кара для людини. Ірраціонально почуття провини може знаходити вихід і у хворобах. Людина своїми стражданнями немов розраховується за те, у чому вона винна, і їй стає легше. Ця плата — прояв нашої афективної сфери. Але людина не пасивна істота, вона може творити афективну сферу. А для цього треба з’ясувати функціональне призначення наших потягів, емоцій, почуттів, волі. Лише знання про їх існування ще не дає можливості керувати ними. Треба знати, яка функція їм відведена у взаємодії людини з реальним світом [57, ст. 351].

Якщо виходити із того, що емоції являють собою таку форму реакції, які безпосередньо охоплюють весь організм і набувають яскраво виражений суб'єктивний характер, то тоді постає питання: яке походження емоцій, коли і як вони виникли в процесі еволюції?

На основі дарвінівського розуміння еволюції пристосувальних реакцій організму можна стверджувати, що емоційні стани зіграли колись позитивну роль, створивши умови для більш широкого і більш досконалого пристосування тварин до навколишніх умов. Первинні відчуття примітивних тварин не могли б втриматися в процесі еволюції і розвитися в настільки багатогранні і витонченні емоційні стани людини, якби вони не сприяли процесу в пристосувальній діяльності тварин. Інакше вони давно були б витіснені природнім відбором.

Вирішальною рисою емоційного стану є його інтегральність, його досконалість у відношенні до інших станів і реакцій. Емоції охоплюють весь організм, вони надають стану людини певний тип переживань. Виробляючи майже миттєву інтеграцію (об'єднання в одне ціле) всіх функцій організму, емоції самі по собі, в першу чергу, можуть бути абсолютним сигналом корисного чи шкідливого впливу на організм. Організм, навіть не визначаючи форму, тип, механізм та інші параметри тих чи інших впливів, може з врятувальною швидкістю відреагувати на них з допомогою певних якостей емоційного стану, зводячи їх, так би мовити, до спільного біологічного знаменника: корисний чи шкідливий для нього данний вплив. Практично весь життєвий досвід людини, починаючи з перших днів життя, допомагає їй уникати шкідливих впливів не на основі врахування об'єктивних параметрів шкідливого агента (наприклад, гострота пошкодженного предмету), а на основі тільки того «загального знаменника», який виражається емоційним станом: «болить», «неприємно». [1,ст. 174]

В психології розроблені п’ять основних моделей емоцій:

Емоції є усвідомленими переживаннями, які відрізняються один від одного і від неемоційних переживань деякими суб'єктивними властивостями. Висновки про емоції, які переживають інші організми, ми можемо зробити на основі стимулюючої ситуації, поведінки і т.п. Але ці критерії - не правильні, і кожний з нас знає, як їх інтерпритувати, тільки спираючись на особисті суб'єктивні передивання в аналогічних ситуаціях.

Емоції - це деякі специфічні фізіологічні стани чи процеси, які залежать від вегетативної нервової системи, а також, можливо, від деяких особливих центрів чи підсистем гіпоталамусу чи лімбічної системи. Визначаючими властивостями будь-якої емоції є або самі ці нервові процеси, коли існує можливість безпосередньо їх зареєструвати, або перефірійні вегетативні і подібні їм ефекти, які в більшості випадків легко піддаються спостереженню.

Емоції відрізняються від інших психологічних процесів своєю дезорганізуючою роллю.

Специфіка емоцій полягає не тільки в тому, що вони вміщуються в процеси адаптації, скільки в тому, що вони є результатом недоліку засобів для адекватної адаптації і ситуаціях.

Емоції відрізняються одна від одної і від інших процесів похідними від них мотиваційними ефектами, аналогічних тим, які виробляються традиційно визнаними мотивами чи спонуканнями. [48,ст. 138]

В літературі розглядаються емоційні стани з точки зору ряду теорій: мотиваційної та інформаційної.

Мотиваційною теорією емоцій займався американський психолог Роберт Ліпер. Він висунув такі положення, які представлялися важливими йому для цієї теорії.

Розглядаючи емоції, потрібно бачити в них цілісний психологічний процес, але не з точки зору поведінки. Так як емоційні процеси можуть бути і усвідомлені.

Розглядати емоційні процеси як мотиви. Для того, щоб підтвердити чи спростувати це, потрібно звернутись спочатку до процесів, які психологами розглядались як мотиви, якими критеріями користуються для ідентифікації таких мотивів у людини та тварини. Розглянемо, наприклад, голод. Ми говоримо про голод по тому, як впливає він на життя індивіда. Один з найбільш яскравих описів такого впливу був даний Ернестом Шаклетоном, який разом з трьома друзями намагався досягнути Південного полюсу в 1909р. Ці люди переносили дуже велике фізичне навантаження, жили в умовах сильного холоду і мали дуже малий добовий раціон. Вони весь час думали і розмовляли лише про їжу, та що це займало визначну роль в їх перебуванні в горах. Отже, всі їх переживання і почуття були мотивовані почуттям голоду.

Емоції мають такий самий вплив, що і мотиви фізіологічного походження, то їх можна назвати мотивами. Це найбільш фундаментальний із фактів, який характеризує емоції. Він служить як засіб розмежування емоцій і немотаваційних психічних процесів.

Для того, щоб скласти чітку уяву про емоційні мотиви, необхідно розглянути співвідношення емоційних мотивів до мотивів взагалі. Тому можна виділити 2 види мотивів, які являють собою два полюси деякого контиміуму, який охоплює всі мотиви. Вони відрізняються таким чином. Емоційні мотиви — це процеси, які залежать від сигналів, які нагадують подразники, що викликають перцептивні чи конгітивні процеси;

це процеси, які можуть збуджуватись навіть дуже легкими і слабкими зовнішніми подразниками чи які викликаються навіть при відсутності необхідної стимуляції:

з другої сторони, фізіологічні мотиви, в основному залежать або від спеціфічних хімічних умов в організмі, або від особливо сильного переферичного подразника.

Найбільш важливими є емоційні мотиви. В умовах сучасного суспільства людина є сильно мотивованою істотою, при чому цей факт обумовлений саме емоційними процесами.

Емоційні процеси можуть бути розглянуті як один з видів перцептивних процесів.

Інша теорія емоцій — це інформаційна, якою займався П.В. Сімонов.

Інформаційна теорія емоцій… не тільки не «фізіологічна», не «психологічна» і тим більше не «кібернетична». Вона нероздільно зв’язана з павловським систематизованим по свому характеру підходом до вивчення вищої нервової (психічної) діяльності. Це означає, що теорія, якщо вона правильна, повинна бути в рівній ступені продуктивна і для аналізу явищ, які відносять до психології емоцій, і при вивчені мозкових механізмів емоційної реакції людини та тварини. [35,ст. 248]

Емоція — це відображення мозком людини чи тварини якої-небудь актуальної потреби (її якості і величини) і відносності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі генетичного і раніше набутого індивідуального досвіду.

Зрозуміло, емоція залежить і від ряду інших факторів, таких як:

індивідуальні особливості суб'єкта, перш за все, індивідуальні особливості його емоційності, мотиваційної сфери, вольових якостей і т.п. ;

фактор часу, в залежності від якого емоційна реакція набуває характер стрімко розвиваючого афекту чи настрою, що зберігається часами, днями і тижнями;

якісні особливості потреб. Так, емоції, що виникають на базі соціальних і духовних потреб, прийнято називати почуттями.

І так, необхідними, достатніми факторами є такі фактори, як: потреба і можливість їх задовольнити.

Термін «інформація» ми використовуємо, маючи на увазі зміни можливості досягнення мети (задоволення потреб), дякуючи отриманню даного повідомлення. Таким чином, мова не йде про інформацію, що актуалізує потребу (наприклад, про виникнення небезпеки), але про інформацію, яка необхідна для задоволення потреби (наприклад, про те, як цю небезпеку уникнути). Під інформацією ми розуміємо відображення всієї сукупності засобів досягнення мети: знання, які має суб'єкт, вдосконалення його навичок, енергетичні ресурси організму; час, достатній чи недостатній для організації відповідних дій і т.п. [17,ст. 180]

Низька можливість задоволення потреб веде до виникнення негативних емоцій. Зростання можливостей задоволення в порівнянні з попереднім прогнозом породжує позитивні емоції.

1.2 Важкі емоційні стани людини в процесі життєдіяльності

Психічний стан, за психологом Н.Д. Левітова, це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період часу, яка показує своєрідне протікання психічних процесів в залежності від відбитих предметів і явищ дійсності, попереднього стану або психічних властивостей особистості. Психічні стани носять адаптивний пристосувальний характер, погодження можливостей людини з конкретними об'єктивними умовами і організують його взаємодію з середовищем.

Фізіологічну основу станів складають системи (нейронні комплекси), це динамічні функціональні блоки, об'єднанні за принципом домінанти. Психічні стани — являються виключно індивідуалізовані, так як вони залежать від особливостей конкретної особистості, її цінностних орієнтацій.

Нормальна життєдіяльність людини не можлива без певної нервово-психічної напруги. В залежності від цього людина перебуває як в станах функціонального комфорту, тобто де засоби і умови праці конкретної людини повністю відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність супроводжується позитивним емоційним до неї ставленням, високою активністю, так і стани, де відсутні ідеальні умови, де мають місце більші чи менші, внутрішні чи зовнішні завади, які можуть значно зменшити нормальний активний стан, перетворити його в важкий. Отже, важким називається стан, що пов’язаний з порушенням в діяльності нервової системи.

Порушення діяльності нервової системи можуть бути обумовлені її перезбудженнями, тобто надмірним зовнішнім впливом, чи пониженням тонусу нервової системи, тобто недостатньою зовнішньою імпульсацією.

Найчастіше зустрічаються стани для яких характерний надлишок емоційної напруги. В таких випадках виникають явища «застійного збудження». До цієї групи явищ відносяться такі стани як: стрес, домінуючі стани, фрустрація, конфлікт, тривога, криза.

Термін «стрес» вперше з’явився завдяки канадському професору Гансу Сельє. Він означає, в походженні від англійського stress — тиск, напруга, натиск — неспеціфічну відповідь організму на вимоги. [53,ст. 25]

Слово «стрес», так як і «успіх», «невдача», «щастя», має різне значення для різних людей. Тому важко дати йому визначення, хоча воно і ввійшло в нашу буденну мову.

Л.П. Гримак дає таке визначення стресу — це неспеціфічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму, відповідної адаптації. [18,ст. 170]

Кожній людині характерний свій оптимальний тонус. Згідно Г. Сельє, різним людям потрібні певні і неоднакові рівні стресу. Кожна людина повина вивчити себе і найти той рівень стресу, при якому вона почуває себе найбільш «комфортно». В іншому разі може розвинутись дістрес перегрузки. Спеціалісти встановили, що «стрес рухнувшей надежды» значно більшою ймовірністю, ніж стрес від навантаження, призводить до захворювань.

«Стресс, — пише Сальє, — это аромат и вкус жизни. Праздный же ум и ленивое сердце, тело страдают от дистресса безделия. «

Але потрібно підкреслити той факт, що стрес — це не просто нервове напруження. Доказом цього є те, що стресові реакції притаманні і нищим тваринам, які взагалі не мають нервової системи, і навіть рослинам. Більше того, в медицині добре відоме поняття «стрес наркозу», небажане ускладнення відключення свідомості.

Число факторів, що приводить до стресу досить велике. Це і несприятливе екологічне середовище (шум, загазованість, запахи), зростання соціальної напруженності в суспільстві, економічні труднощі.

Існують такі симптоми стресу:

безсоння;

біль у грудях, що швидше викликається спазмом мускулів, а не серцево-судинними захворюваннями;

кашель чи постійне покашлювання «для очистки горла»;

сексуальна невдоволенність;

емоційний дисбаланс.

Частинними проявами стресу є також хронічна втома і надмірна вага, адже в стані стресу людина починає багато харчуватися.

Первинним психологічним проявом стресу є тривога. Це стан очікування успіху чи невдачі від події, наростання афективної напруги при серії життєвих негараздів; передчуття якихось життєвих змін. Такий стан викликає внутрішній дискомфорт, напругу, невпевненість у собі.

Розумове переживання невдачі, безцільне співіснування — найбільш шкідливі фактори, стресори. Багато хвороб мають психогенний характер в результаті того, що людина взяла на себе непосильний тягар. Замість лікування можна допомогти самому собі - вияснивши, що стало фактором дістресу. Тому із всіх програм шкідливих наслідків цього стану найбільш діючі програми, направлені на вияв конкретних джерел стресу, підбір підходів до їх усунення.

Велику увагу в програмах приділяють підвищенню культури саморегуляції, методикам релаксації, пропаганді здорового способу життя.

Шляхи і засоби знімання психічної напруги:

зайнятися собою, провести «внутрішню» інвентарізацію «актуальних проблем», тобто знайти причини стресу;

твердо оцінити, що можна реально зробити для їх усунення;

одним із діючих засобів рекомендується біг;

заняття любим видом мистецтва, перебування на природі, спілкування з домашніми тваринами;

прекрасним засобом боротьби зі стресом є сміх.

Існує різновид стресових станів, коли нервова напруга свідомо чи несвідомо зміщена в ту чи іншу сферу уваги. Такі стани називаються домінантними. За своїм змістом, характером і тривалістю вони можуть бути найрізноманітнішими. Специфіку домінантних станів в більшій мірі визначає головна мотивація, яка реалізується в діяльності і відбвивається в емоціях людини.

Домінантні стани можуть відноситись безпосередньо до конкретного періоду тієї діяльності, яку вони забезпечують, але можуть бути значно зсунуті в бік її передбачення чи реалізуватись у вигляді реакціїї післядії на результати — проміжні чи кінцеві.

Найбільш стресовими є ситуації, коли час реалізації передбачуванної події невідомий. Тоді, щоб відреагувати на неї належним чином в початковий період, необхідно перебувати в досить зібраному стані деякий проміжок часу. Це є стан пильності.

Розповсюдженим видом домінантного стану є очікування тих чи інших значних подій, що залежить від індивідуальної реактивності людини, специфіки її психорегуляторських механізмів захисту.

Пасивне очікування психологічно сприймається більшістю людей як активне передбачення майбутнього зіткнення з напруженою ситуацією. Психічним вираженням такого стану є підвищена тривожність, невпевненість в собі.

Наступний важкий стан — фрустрація. Це психічний стан гострого переживання, пов’язаний з неможливістю задовольнити насущні потреби. Це найбільш поширений вид важких станів після стресу. Фрустраційний стан виникає в певних ситуаціях і народжується відповідними причинами. Фрустраційні ситуації викликаються конфліктом між актуально значимою потребою і неможливістю її реалізації, зривом мотиваційної поведінки.

В повсякденному житті такі ситуації пов’язані з різним діапазоном потреб, яких умовно можна розділити на дві групи:

біологічні потреби — сюди входять фізіологічні (голод, сон і т.д.), статеві або сексуальні, орієнтовочні (потреба орієнтуватись на місцевості, в часі і т.д.);

соціальні потреби — трудові, пізнавальні, міжособистісні, естетичні.

Оскільки головними і необхідними ознаками фруструючої ситуації є наявність сильної мотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкодити для задоволення цією потреби, то вони класифікуються за характером мотивів і бар'єрів.

Потреби можуть бути вродженими (бажання безпеки, поваги та любові) і набутими.

Виникнення фрустрації, її вираженість обумовлюється не тільки об'єктивними обставинами, але й залежить від особливостей особистості, від її «здібності» терпіти. При зміні з якої-небудь причини життєвих стереотипів, найчастіше порушується задоволення звичного комплексу потреб.

Ефект, що виникає в результаті сукупності фруструючих ситуацій, називається фрустраційною напруженістю. Цим терміном позначається інтенсивність адаптації організму до фруструючих умов. Адаптація до фруструючих умов йде тим успішніше, чим швидше реорганізуються звичний комплекс потреб, чим легше людині відмовитись від чогось.

Фрустрація буває первинна і вторинна. Первинна викликана неможливістю задовольнити потреби, що виникають миттєво. Вторинна, чи активна, обумовлена неможливістю задовольнити значимі потреби і життєві цілі.

Виділяють такі види фрустраційної поведінки, як рухове збідження: безцільні і неупорядковані рекції; апатія, агресія, стереотипія — тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки; регресія.

Тривога — стан, який добре знайомий кожній людині. З появою тривоги відбувається посилення активності, зміна характеру поведінки, включаються додаткові фізіологічні механізми адаптації до умов, які змінились.

В результаті експериментів Ф.Б. Березін виділив цілу родину «адаптивних станів» «тривожного ряду», які змінюють один одного по мірі виникнення і зростання тривоги:

відчуття внутрішньої напруги;

гіперестезичні реакції;

власна тривога;

страх;

відчуття катастрофи;

тривожно-боязливе збудження.

Відчуття внутрішньої напруги являється початком «тривожного ряду» і відповідає найменшому рівню тривоги. Напруга, настороженість, дискомфорт — ось характерні для цього стану переживання. На цьому стані доцільно зайнятися пошуками причин свого стану, джерела тривоги.

Слідуючий стан реакції носить назву гіперестезичні реакції. Суть їх полягає в тому, що певний тип раніш нейтральних подразників набуває певних взаємодій, викликаючи нарощування тривоги.

Власна тривога — центральний стан. Проявляється як переживання не певної загрози почуття, не ясної апатії, небезпеки. При збільшенні інтенсивності тривоги знижується можливість логічної оцінки і правильної переробки інформації.

Страх. Несвідомість причин тривоги ускладнює їх пошук і усунення, не дає можливості організувати діяльність по ліквідації погрози. Психічне несприймання такої ситуації примушує людину шукати причину тривоги.

Частіше вони проявляються в зовнішніх обставинах. В людині формується страх саме цих конкретних обставин (страх самотності, страх натовпу).

На слідуючому етапі росту «відчуття» тривоги складається враження про неможливість запобігти загрози. Відчуття наступальної загрози, катастрофи викликає підвищену рухому активність, потяг розрядити атмосферу, панічне шукання допомоги.

На останньому етепі дезорганізація поведінки досягає максимума, і можливість цілеспрямованої діяльності практично не можлива.

1. 3 Методи купіровання тривоги

Методи купіровання тривоги:

слід аналізувати ситуацію, сконцентруватись на пошуках джерела тривоги;

аналізувати проблему «в глибину». Часто тривога являється сигналом, а причина може бути в іншій сфері.

Важкі стани пов’язані з поняттям конфлікту і кризи.

Конфлікт — психологічна ситуація, що передбачає наявність у людини досить складного внутрішнього світу і актуалізацією цієї складності вимогами життя.

Якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, але такі, що не підлягають обговоренню, то причини, що народжують конфлікт не є самоочевидними, вони не представляють безумовного «табу» і завжди сплетені з умовами проблемної задачі.

Всю різноманітність внутрішніх конфліктів за своєю формальною структурою можна розділити на 4 типи:

Конфлікт типу «бажане — бажане» має місце у випадку, коли необхідно вибрати одну з двох рівнобажаних можливостей;

Конфлікт типу «небажане — небажане» зв’язаний з необхідністю вибору між двома рівно небажаними можливостями;

Конфлікт типу «бажане — небажане» — ситуація, в якій прагнення індивідуума до якої-небудь мети стримує страх чи якийсь інший негативний момент, пов’язаний з реалізацією бажаного.

«Подвійний» конфлікт виникає при одночасному існуванні двох тенденцій. Для нього характерні ситуації, при яких одна з можливих ліній поведінки являє собою бажаний шлях до небажаного результату, а інша — небажаний шлях до бажаного результату. В підсумку обидві лінії можна оцінити або як в однаковій мірі привабливі, або як однаково несприятливі [12, ст. 87].

При наявності конфлікту саме свідомість повинна виміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ні вийти з даної конфліктної ситуації, ні знайти прийнятого рішення, в результаті чого свідомість капітулює перед задачей, яку не можливо розв’язати.

Криза — це стан, який народжений проблемою, що постала перед індивідом і від якої він не може відійти і яку не може вирішити у короткий термін і звичним способом (смерть близької людини, зміна зовнішності і т.п.).

Виділяються такі стадії кризи:

первинний ріст напруги, що стимулює звичні способи вирішення проблеми;

подальший ріст напруги в умовах, що ці способи виявляються безрезультатними;

ще більше збільшення напруги, яка потребує мобілізації зовнішніх і внутрішніх резервів;

якщо все виявляється марним, настає стадія, для якої характерне підвищення тривоги і депресії, почуття безпорадності і безнадії, дезорганізація особистості.

Криза може закінчитись на будь-якому етапі, якщо небезпека зникає або знайдеться рішення.

Фрустраційні, конфліктні та кризові ситуації відрізняються тим, яку вони залишають можливість реалізації внутрішньої необхідності життя.

Людське життя є не що інше, як історія постійного переборення важких обставин, і вміщує безліч прикладів того, що людина робить, коли зробити більше вже нічого не можна, коли вона попадає в ситуацію неможливості реалізації своїх потреб, цінностей і т.д.

1.4 Методи регуляції емоційних станів

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов’язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов’язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це — рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.

У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття — подив, цікавість, допитливість, сумнів — засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета — краси. Наступний рівень прояву афективного простору особистості - то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кожний попередній слугує основою для прояву наступного. Форми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості [14,ст. 76].

Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов’язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе.

Людина — стражденна істота, але її страждання діяльне. Хоча речі існують незалежно від людини, вони є предметом її потреб. Людина намагається оволодіти ними, привласнити їх. Це намагання пов’язане з функцією спонукання як найважливішого мотиву поведінки.

Ми робимо щось, бо так нам хочеться. Ми прагнемо до задоволення і уникаємо неприємностей. Відома «хитра стратегія щастя» англійського філософа Д. Мілля: «Треба прагнути не до переживання задоволення, а до досягнення таких цілей, які породжують це переживання». Це положення можна вважати першим моментом можливості керувати афективними проявами.

Кожна людина прагне до щастя, та воно не означає повноти задоволень. Постійне чуттєве зосередження людини на досягненні приємного емоційного стану призводить до патологічних явищ (алкоголізм, наркоманія). Коли людина формує свою мету в емоційних термінах (зловити кайф), вона відволікається від конкретних властивостей предмета (людей чи речей), взаємодія з яким може дати бажане задоволення і до вибору якого вона ставиться дуже прискіпливо. Нерідко людина не знає, яким цей предмет має бути, але добре знає, яким він не повинен бути. Тому нам легше формулювати своє бажання в емоційних термінах, ніж у предметних характеристиках.

Головна функція емоцій — оцінна пов’язана з виділенням актуально значущого в предметі, явищі, світі. Оцінити — це означає співвіднести з мірою, яка належить особистості. Особистість творить свою міру не лише на афективній основі, на основі потягів, а виходячи з розуму, інтелекту. Оцінюючи, виділяючи значуще, особистість не лише пристосовує, адаптує предмети та явища до своєї міри, вона створює нові виміри, еталони, розвиваючи, творячи саму себе. Творення нових цінностей — це ще один, другий момент можливості керувати афективними проявами.

Пошук міри оцінки нових цінностей потребує порівняння. В цьому виявляється єдність пізнавальної та афективної сфер. Особливо виразно оцінна функція на основі порівняння відображується в таких емоціях-почуттях, як заздрість, зловтіха, гонор, гордість, почуття винятковості. Коли ми пишаємось собою чи нас беруть завидки, ми оцінюємо себе, порівнюючи з іншими, і ця оцінка має загальний характер. В умовах постійного суперництва і успіх і невдача однаково небезпечні: за невдачі людину зімнуть, і тоді її полонять негативні емоції; за успіх вона матиме ворогів. У разі відмови від суперництва існує велика ймовірність виникнення почуття невпевненості і навіть меншовартості. Тут потрібні влада розуму над емоціями, аналіз того, які ознаки ми обираємо для порівняння. Як відомо, зосередженість на одному, умовно виділеному елементі цілісного явища, веде до зміни сприйняття в цілому. Аналіз переживань емоцій спричинює зміну їх змісту. Від заздрості ми можемо перейти до почуття поблажливості, від зловтіхи до жалості. Це — третій момент можливості керувати афективною сферою.

Емоції виконують функцію оцінки, інформуючи про призначення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.

1.5 Способи регуляції емоційних станів

Л.Г. Гримак виділяє три основні способи свідомо-вольової саморегуляції організму.

Аутогенне тренування — ввібрало в себе багатовіковий досвід різних методів психологічного впливу на людину. Його основним джерелом є прийоми активного самонавіювання, деякі методи давньоіндійської системи йогів, гіпнотичний вплив, релаксаційна гімнастика. Оснований цей метод на активному самонавіюванні на фоні мускульного розслаблення.

В аутогенному тренуванні використовуються три основні шляхи впливу на стан нервової системи. Вони відомі кожній людині, тому суть тренувань полягає в актуалізації вже відомих психічних явищ.

Перший і найважливіший шлях пов’язаний з особливостями впливу тонусу скелетних мускулів і дихання на центральну нервову систему. Відомо, психічний стан людини певним чином виявляється в характері дихання, міміці і жестах, накладає відбиток на довільні рухи. Було помічено, що якщо свідомим зусиллям затормозити рухові реакції, характерні для того чи іншого внутрішнього переживання, то воно помітно слабшає або ж зникає зовсім. Навпаки, якщо людина надає своїй позі і рухам характер, властивий тому чи іншому емоційному станові, її поступово охоплює і відповідне внутрішнє переживання.

Тісний взаємозв'язок між станом центральної нервової системи і тонусом скелетної мускулатури дозволяє через свідому зміну тонусу мускулів впливати на рівень психічної активності. Бадьорий стан людини завжди пов’язаний з підтримкою досить високого мускульного тонусу. Чим напруженіша діяльність, тим вищий цей тонус і навпаки, повне розслаблення всіх мускулів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінінуму, сприяє сонливості. Ця важлива фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенного тренування, тому не можливо оволодіти аутотренігом без попереднього вироблення уміння повністю розслабляти мускули тіла.

Завдання це непросте. В повсякденному житті ми настільки звикаємо до постійного напруження тих чи інших мускульних груп, що навіть не помічаємо цього і тому, поставивши завдання чим можливіш повніше розслабитись, не зразу досягаємо потрібного ефекту.

Аналогічним чином впливає на рівень психічного тонусу нервової системи і ритм дихання. В процесі еволюції людини склалась стійка залежність: часте дихання забезпечує високу активність організму. Довільне урідження і вирівнювання ритму дихання приводить до переважання процесів гальмування.

Другий шлях впливу на нервову систему — використання активної ролі уявлень, чуттєвих образів (зорових, слухових та інших). Постійне утримання перед уявним поглядом похмурих, безрадісних картин, в яких людина завжди відчуває себе потерпілою, рано чи пізно підриває здоров’я. Негативні уявлення — проблема людства. Зовсім протилежним, оздоровлюючим чином діють світлі, оптимістичні образи.

Слід мати на увазі, що в стані мускульної розслабленості дієвість уявлених образів значно підвищується. Цей ефект продуктивно використовується в аутогенному тренуванні.

Спочатку буває важко довгий час утримувати увагу на певному уявному образі. Однак по мірі тренування таке завдання виконується легше, а самі уявлення стають більш яскравими і живими. Образні уявлення заспокійливого оточення самі по собі можуть значно нормалізувати сон в тих випадках, коли з тих чи інших причин буває важко справитись з нав’язливими, невідступними думками, які виникають у багатьох людей перед сном і заважають заснути.

Третій шлях пов’язаний з регулюючою і програмуючою роллю слова, висловленого не тільки вголос, але й подумки. В стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування, вплив словесного самонавіюванння на фізіологічні функції значно росте. Характер цього впливу визначається змістом словесних формулювань. Побудова фраз при самонавіюванні повинна бути гранично простою і короткою, а їх уявна вимова — повільною, в такт диханню [18, ст. 169].

В аутогенному тренуванні всі три шляхи цілеспрямованого впливу на мимовільні функції людського організму використовуються в комплексі послідовно: релаксація — уявлення — словесне самонавіювання. Практичне відпрацювання навичок проводиться в тій же послідовності.

В повсякденному житті ми зустрічаємо безліч прикладів дивовижних можливостей психіки людини в програмуванні та реалізації психічних та фізичних властивостей. При виникненні важких станів організм людини з стійкою нервовою системою нерідко самодовільно активує ці резерви для ефективної компенсації порушених функцій. Але в багатьох випадках цього не має тільки тому, що людина просто не знає величезних можливостей нервової системи і тому падає духом, психічно самоусувається від боротьби з труднощами. А це в свою чергу призводить до виключення тих програмуючих механізмів мозку, які формують пристосувальні реакції організму.

Комплекс вправ, які складають суть аутогенних тренувань, і є тим засобом, який не тільки сприяє ростові резервних можливостей людини, але і постійно удосконалює діяльність програмуючих механізмів в мозку. Це дозволяє тим, хто користується аутогенним тренуванням, більш раціонально використовувати свої сили в повсякденному житті, а в потрібний момент — гранично їх мобілізувати, допомагає їм усувати небажані психічні стани (напругу, нерішучість, помисливість, спад настрою).

Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, які включаються в наступні елементи:

1. Керування увагою.

Увага — одна із найбільш творчих функцій психіки. Без здатності людини довго утримувати увагу на предметі власної діяльності не може бути і мови про продуктивність її зусиль. Тому виробленню міцних навичок свідомого управління цією психічною функцією повинно бути виділене окреме місце.

Як відомо, увага буває пасивна і активна. У першому випадку вона буває мимовільно притягнута до сильних чи незвичних зовнішніх подразників або ж до внутрішніх психічних явищ.

При активній увазі вибір внутрішнього чи зовнішнього об'єкту відбувається в результаті вольового зусилля, для чого нерідко доводиться долати сильні прояви пасивної уваги.

Тренування уваги починається з її концентрації на реальних зовнішніх об'єктах, які монотонно рухаються. Найзручніше використовувати стрілки годинника, спочатку секундної, потім хвилинну. Дані переходять до фіксації уваги на найпростіших, обов’язково не цікавих предметах (гудзик, власний палець).

2. Оперування почуттєвими образами.

Вироблення цього вміння починають з того, що реальні предмети, які використовуються в першій вправі, замінюються уявними. Від простих образів переходять до складніших. Зараз майже всі модифікації аутогенних тренувань включають такі чуттєві образи, як уявлення важкості тіла і тепла, які розповсюджуються з рук і ніг на все тіло.

Аутогенне тренування спрямоване на корекцію настрою, самопочуття і працездатності, включають як важливий елемент концентрацію уваги на складніших чуттєвих образах. Природно, що ці образи повинні бути взяті з реального пережитого життєвого досвіду. Інакше вони не будуть дієвими. Найчастіше вони це: зорові образи (берег моря), які поєднуються з відповідними фізичними відчуттями (тепло, вітерець) і внутрішніми переживаннями (спокій). Варіанти цих уявлень обумовлюються індивідуальними особливостями людини, запасом її уявлень і задачею тренування.

3. Словесне навіювання.

При певних станах центральної нервової системи ступінь дієвості мови та її вплив на фізіологічні процеси в організмі значно підвищується. Ця закономірність проявляється за умови деякої загальмованості кори головного мозку. Бадьора нервова клітина звичайно відповідає на подразник згудно з правилом силових відношень: чим сильніший подразник, тим інтенсивніша зворотна реакція. В частково загальмованому стані (перед сном, зразу після пробудження, при втомі) ця закономірність порушується; на сильний подразник нервової клітини майже не реагують, тоді як на слабкі (мається на увазі слово) вони відповідають яскраво вираженою реакцією.

В природних умовах сприятливі для самонавіювання періоди виникають перед сном і зразу після пробудження. Причому слова самонавіювання, які вимовляються подумки в цей час, суттєво поліпшують стан людини в період, що настає після пробудження. Такі ж сприятливі умови для ефективного самонавіювання виникають і в стані повного мускульного розслаблення.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень, таким чином, знімаючи з себе відповідальність за невдачі та адаптуючись до зовнішніх негативних умов [61, ст. 21].

Формування словесних навіювань завжди будуються у вигляді стверджень, вони прості і короткі. Уявна вимова слів здійснюється повільно в такт диханню. Вислів може бути повторений 2−3 рази, а подальша робота проводиться з урахуванням бажаних результатів.

4. Регуляція м’язового тонусу.

Аутотренінг включає стан повного розслаблення всіх м’язів тіла (релаксація). Це нелегко, оскільки здебільшого наші м’язи знаходяться в стані підвищеного тонусу. Більше того, людина так звикає до цього стану, що він зберігається і у ві сні. В результаті цього м’язи втрачають здатність до повноцінного відпочинку, а нервова система людини перевантажується, а то і виснажується. Виникає невроз. А для запобігання цьому достатньо навчитись повністю розслаблятись під час відпочинку.

5. Керування ритмом дихання.

Відомо, що цикл дихання включає фази вдоху, видиху і паузу. Але необхідно знати і те, що під час вдоху відбувається активація психічного стану, тоді як на видоху настає заспокоєння. Довільно встановлюючи ритм дихання, чергуючи короткі фази вдоху і довгі - видоху, можна досягти загального заспокоєння. Навпаки — тип дихання з довгою фазою вдоху і короткою — видоху приводить до підвищення активності нервової системи і всіх функцій організму.

Зараз широко використовують психофізіологічні процеси під назвою медитація. Це тан, в якому досягається вищий ступінь концентрації уваги на певному об'єкті або ж, навпаки, повне розсіяння уваги. В обох випадках зупиняється процес сприймання і мислення, відбувається своєрідна чуттєва ізоляція людини від зовнішнього світу. Слабкі і короткочасні прояви таких станів знайомі кожній людині. Як правило, вони виникають мимовільно і залишають після себе враження якогось приємного відпочинку, благотворного забуття.

В стані концентрації уваги людина повністю виключається із системи внутрішніх і зовнішніх подрахників і сконцентровується на одному об'єкті і, зрозуміло, втрачає можливість правильно оцінювати часов проміжки. Основним змістом переживань стає відчуття незвичної пустоти. Оскільки часова складова є необхідним компонентом в самосвідомості особистості, в формуванні відчуття Я, втрата часової орієнтації приводить до формування ілюзорного самосприйняття свого Я. Це сприяє відновленню нервово-психічних функцій людини, залишаючи після себе відчуття свіжості, внутрішнього оновлення і радості буття [13,ст. 164].

Для виходу з стресових ситуацій рекомендують ще такі способи, як біг, фізичні навантаження, звернення до будь-якого виду мистецтва (це може бути як пасивна, так і активна форма подібних занять), спілкування з природою, можна завести домашню тварину, сміхотерапія, плач, різноманітні релаксаційні вправи, які на відміну від аутотренінгових не потребують особливих знань і тренувань, тонізуючі способи: лимон, обливання холодною водою.

Коли вас почало дратувати те, що раніше було байдужим, потрібно систематизувати всі подразники, визначити, що дратує, виділити те, що дратує найбільше і вирішити, чому це так.

В стані тривоги, коли відчувається душевний біль, невпевненість у собі, хочеться сховатись від усіх, найкраще допоможе аутотренінг, про який ми вже говорили. Але добре також зайнятись самокорекцією, тобто найбільш продуктивно використовувати свій час і розпоряджатись власними ресурсами; самоорганізацією, тобто намагатись не думати про минуле і майбутнє, а жити за принципом: «тут і тепер» [ 60, ст. 85].

В такому стані, а також, якщо відчувається безвихідь і неминуча загроза, корисно зайнятись самоаналізом і самонавіюванням, який є могутнім механізмом перепрограмування психіки. Істотну допомогу в цьому надає слово.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень.

1.6 Регулятивне значення емоцій і волі в самостворенні особистості

Оцінка і спонукання в емоціях — момент творення особистістю самої себе, свого світу. Непогодженість між тим, треба, і тим, що є, порушення динамічного стереотипу реікцій — основні умови виникнення емоцій. Суперечності між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції лежать в основі творення особистості й регулюють її поведінку. Передусім це стосується функції емоцій як внутрішнього сигналу, спрямованого на саморегуляцію.

Емоційний процес — специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі, яка має три компоненти. Перший із них — це компонент емоційного збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоційного процесу простежуються зміни збудливості (виникнення — зменшення чи збільшення), загальні зміни швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних та вегетативних процесів. Другий компонент пов’язаний зі значенням емоційної події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоції. Третій компонент характеризує специфічні якісні особливості емоційної події, тобто це зміст, якісна характеристика емоцій.

Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника; часу, коли відбувається подія. Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів:

безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції;

нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції;

співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з’являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками і сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни, незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як нецікавий; якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.

Емоції й почуття здійснюють регуляторну функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім. Цю роль виконує виразна функція, значення якої неоціненне в комунікативному процесі, в процесі спілкування між людьми.

Виразні рухи свідчать про наявність певного процесу в психіці. Спостереження за позами і жестами свідчить про довільність виразних рухів: людина може приховувати свій емоційний стан і з цією метою тренувати свої жести. Крім загальних і специфічних, існують індивідуальні, тільки певній особистості притаманні виразні рухи, які є свідченням її психічного розвитку, психічної та емоційної зрілості. Даючи волю своїм переживанням, ми їх тим самим підтримуємо, а формуючи зовнішній вираз емоцій, ми регулюємо їх прояв. Символічне значення, яке виразні рухи мають для інших людей у процесі спілкування, особистість може свідомо використовувати.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой