Договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Договір є одним з основних видів зобов’язань по передачі товару, продукції чи наданні послуг в власність та розпорядження. Історія правового регулювання договору нараховує майже 4 тисячі років. У процесі розвитку правових систем відбувався природний добір правових норм. Випадкові положення згодом відсівалися, поступаючись місцем більш обґрунтованим і якісним, підвищувався рівень юридичної техніки. І так до теперішнього часу.

У сучасних умовах розвитку ринкових відносин договірна форма економічних зв’язків між учасниками набуває особливої актуальності. Договір -- це природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування договірних відносин, розкриття діючої практики встановлення і функціонування партнерських зв’язків, а також пошук шляхів їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

— дослідження ролі договірних відносин в розвитку підприємства;

— аналіз укладених договорів на підприємстві;

— пошук напрямків по поліпшенню партнерських зв’язків на підприємстві.

Об'єктом дослідження є ДП «Вино Град» Корпорації з питань садівництва, виноградарства, виробленої та консервованої промисловості «Закарпатсадвинпром».

Предметом даної курсової роботи є аналіз специфіки укладення договорів і встановлення партнерських зв’язків на підприємстві.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел, також додаються додатки.

Перший розділ курсової роботи характеризує теоретичні засади функціонування договірних відносин і партнерських зв’язків на підприємстві (суть, порядок укладання договору, типовий зміст, основні види, форми співробітництва).

В другому розділі надана загальна характеристика ДП «Вино Град» та аналіз укладених на підприємстві договорів.

В третьому розділі обґрунтовано зарубіжний досвід та вітчизняний досвід встановлення і функціонування договірних відносин на підприємстві.

Сучасними іноземними та вітчизняними дослідниками даної теми є Карпунін М.Г., Любинецький Я. Г., Райзберг Б. А., Банашов С. В., Сєдов П.Л., Носкова І.Я., Портер М., Татаринцева А.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОГОВІРНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН І ПАРТНЕРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Економічна суть підприємницького договору

Займатись підприємництвом і не складати угод, не укладати договорів просто неможливо. Підприємство не може в повній мірі забезпечити себе всіма ресурсами, необхідними йому для виготовлення продукції, крім того виготовлені товари необхідно продавати, тому фірма укладає договір з іншою фірмою, або посередником про поставки, збут, а також внутрішні договори для врегулювання взаємовідносин між працівниками.

Прийнято вважати, що договір — це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди.

В основу будь-якого договору покладено зобов’язання, відповідно до яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання. Дієвість договору забезпечується виконанням передбачених для нього вимог:

— угода сторін;

— дієздатність партнерів;

— предмет договору;

— юридична основа договору (її становить мета, якої мають досягти партнери, та відшкодування, очікуване кожним партнером в обмін на його зобов’язання) [5].

Згідно з українським законодавством діє визначений порядок укладання договору, тобто встановлена процедура, відповідно до якої угода сторін про встановлення контрактних відносин вважається досягнутою, а контракт оформленим. Угоди можна досягти різними шляхами і цей процес реалізується в різних формах: у результаті безпосередніх переговорів, обміну листами або телеграмами тощо. Вирішальне правове значення в процесі укладення договору мають дві стадії -- оферта, тобто пропозиція вступити у договір, і акцепт -- згода на укладення договору.

Розрізняють два види оферти:

— Тверда -- це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту і визначено строк дії оферти.

— Вільна -- це документ, який може бути виданий на одну і ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зв’язує продавця своєю пропозицією і не встановлює строк для відповіді.

Строки обов’язковості пропозиції (оферти) можуть зазначатися кількома способами (рис. 1.1.).

Рис. 1.1 Строки обов’язковості пропозиції (оферти)

Прийняття (акцепт) оферти -- заява або інша поведінка адресата оферти, яка виражає його згоду з нею.

Форми прийняття оферти:

— безумовний акцепт оферти (оферта повинна бути прийнята без жодних обмовок або обмежень);

— акцепт контроферти (за наявності обмежень або обмовок можна говорити про нову пропозицію, де сторони помінялись місцями: ініціатор виступає в ролі особи, що приймає пропозицію, а той, хто приймає пропозицію, перетворюється на ініціатора);

— прийняття пропозиції і мовчання протилежної сторони (за загальними правилами мовчання або бездія самі по собі не є акцептом. Ситуація може виглядати інакше у тому разі, коли сторони узгодили між собою те, що мовчання означатиме акцепт, або коли це випливає з дійсної ділової практики чи звичаю. Однак у будь-якому разі для оферти недостатньо в односторонньому порядку заявити в своїй пропозиції, що вона буде акцептована при мовчанні адресата. Адресат оферти вільний не тільки акцептувати чи не акцептувати оферту, але він може також її просто проігнорувати.);

— прийняття пропозиції із запізненням [4].

У порядку укладання договору можна визначити 8 основних пунктів:

1. Сторона, яка продає свою продукцію посереднику чи споживачу оформляє проект договору і висилає/передає другій стороні.

2. Споживач розглядає цей проект і в 10-денний термін підписує його.

3. Якщо виникли зауваження або неточності, споживач оформляє акт розбіжностей, який стає невід'ємною частиною договору.

4. В договорі можуть бути зазначені і інші особливі умов постачання товарів як однією, так і другою стороною.

5. Із зауваженням і особливими умовами договір підписується споживачем, скріплюється гербовою печаткою і направляється постачальнику.

6. Одержавши зворотно підписаний договір, продавець може погодитись з редакцією споживача і договір оформляється з актом розбіжностей, якщо такий є.

7. Якщо постачальник не погоджується з актом розбіжностей, він повідомляє про це споживача. Такий договір вважається неукладеним.

8. Якщо договір підписали обидві сторони, то він набуває юридичної сили.

Зміст будь-якого договору складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин.

Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).

Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні, тобто характерні для конкретної угоди, і загальні умови. До специфічних умов договору належать: предмет договору й кількість товару; якість товару; ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується; засадні умови поставки; форма оплати; термін поставки; маркування, упаковка, тара; порядок здавання-приймання товару; відповідальність сторін; додаткові застереження, якщо такі є. Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи і перелік форс-мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов’язань припиняється на час їхньої дії.

Обов’язковими атрибутами заключної частини договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами) осіб.

Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності (табл. 1. 1). Переважну більшість документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності. Решта господарських чи інших взаємин оформляється у вигляді договорів (контрактів, угод) щодо підрядних послуг, трудових відносин, страхування, розрахунків і кредитування.

Таблиця 1. 1

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності

Сфера

Вид договору

Угоди можна досягти різними шляхами і цей процес реалізується в різних формах: у результаті безпосередніх переговорів, обміну листами або телеграмами тощо.

Вирішальне правове значення в процесі укладення договору мають дві стадії -- оферта, тобто пропозиція вступити у договір, і акцепт -- згода на укладення договору.

1. Купівля-продаж, оренда та лізинг

1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства

1.2. Договір на поставку товарів через посередника

1.3. Договір про:

* аукціонний продаж товарів

* виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника

1.4. Договір продажу майна іншим юридичним особам

1.5. Державний контракт (державне замовлення)

1.6. Договір оренди майна

1.7. Лізингова угода

2. Підрядні послуги

2.1. Договір про:

* консалтинг (інформаційне обслуговування)

* надання юридичних послуг

* надання аудиторських послуг

* надання брокерських послуг

* рекламні послуги

2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт

3. Трудові відносини

3.1. Тарифна угода

3.2. Колективний договір

3.3. Контракт (договір) про наймання:

* керівника

* працівника (спеціаліста, службовця)

4. Страхування

4.1. Договір:

* особистого страхування від нещасних випадків

* страхування майна підприємств і громадян

* обов’язкового (добровільного) медичного страхування

5. Розрахунки і кредитування

5.1. Договір на розрахункове й касове обслуговування

5.2. Договір позики під заставу майна

5.3. Договір поручительства

5.4. Кредитний договір

6. Зовнішньо-економічна діяльність

6.1. Агентський договір

* декларування товарів для митного контролю

* транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів

6.3. Договір консигнації

6.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом

6.5. Договір поставки товарів за експортом

6.6. Ліцензійний договір

7. Інші договори

7.1. Договір:

* доручення

* комісії

* про спільну діяльність

Оскільки сутність переважної більшості договорів є зрозумілою з їхньої назви, то буде доцільним детальніше пояснити суть лише деяких з них.

Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її оплати.

Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем.

Державний контракт є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції.

Лізингова угода -- це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці.

Договір обов’язкового медичного страхування відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою медичною установою) і страхувальником (підприємством чи організацією в особі їхніх керівників), що передбачає страхування персоналу (трудового колективу). Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальника та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни.

Договір поручительства -- документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов’язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму.

Ліцензійний договір відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право на її використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті.

Договір про спільну діяльність належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками (партнерами) майнових або грошових внесків, які потім стають загальною пайовою власністю [8].

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін-партнерів стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.

1.2 Партнерські зв’язки як одна з основних складових діяльності підприємства

Договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності називають партнерськими зв’язками.

Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення волі людини, її інтересів з інтересами і потребами контрагентів (партнерів) суспільства. Так, партнерські зв’язки підприємця розвиваються за двома основними напрямками: відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва; відносини зі споживачами (клієнтами) всього того, що продукується підприємцем для ринку.

Схему можливих партнерських зв’язків зображено на рис. 2.1. Увесь спектр таких взаємовідносин (зв'язків) здійснюється на основі дотримання власних прав і намагання виконувати ті зобов’язання, котрі підприємець гарантує своїм партнерам при встановленні з ними будь-яких конкретних форм співробітництва.

Рис. 1.2 Схема можливих партнерських зв’язків

Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв’язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

На рисунку 1.2. можна побачити найважливіші форми співробітництва (партнерських зв’язків) за окремими напрямами діяльності.

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітництва зводиться до такого:

Виробнича кооперація — здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.

Проектне фінансування — форма підприємницького співробітництва, за якої:

а) один з партнерів зобов’язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера;

б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов’язується фінансувати всі необхідні роботи.

При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес проекту продукції.

Рис. 1.2 Форми співробітництва партнерів за окремими напрямами підприємницької діяльності

Управління за контрактом — форма партнерських зв’язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.

Підрядне виробництво характеризує форму юридичне оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказівку іншого.

Спільне підприємництво означає функціонування організаційного утворення (підприємства, іншого суб'єкта господарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.

Бартерні операції (бартер) — форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв’язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами: за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.

Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору.

Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту.

Звичайна угода — це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару.

Форвардні угоди є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практичної реалізації.

Угоди про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» реалізуються обов’язково за певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої визначаються цими угодами.

Угоди про встановлення прямих зв’язків — партнерські зв’язки суб'єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.

Угоди про експорт — це юридичне оформлені договірні відносини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт характеризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи тим партнером відповідних видів товарів за кордоном з метою наступної їх поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни.

Угоди про імпорт товарів — форма партнерських зв’язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.

Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв’язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця [11].

Висновки до розділу І

Договори дуже широко використовують у різних сферах, де вони відіграють важливу роль щодо регулювання людських взаємовідносин. Саме у ринковій економіці договори є визначальною і майже єдиною правовою формою (основою) партнерських взаємовідносин.

Між підприємствами, які уклали договір встановлюються партнерські зв’язки, які розвиваються за двома основними напрямками: відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва; відносини зі споживачами виготовленого.

Найважливішими формами співробітництва (партнерських зв’язків) є: співробітництво у сфері виробництва, у сфері торгівлі, у сфері товарообміну, у фінансових відносинах.

підприємницький договір партнерський

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІРНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН І ПАРТНЕРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКІВ ПІДПРИЄМСТВА «ВИНО ГРАД» ЗА 2008−2010 РОКИ

2.1 Техніко-економічна характеристика ДП «Вино Град» Корпорації «Закарпатсадвинпром»

Повною назвою даного підприємства є: Дочірнє підприємство «Вино Град» Корпорації з питань садівництва, виноградарства, виноробної та консервної промисловості «Закарпатсадвинпром».

ДП «Вино Град» було створене на підставі рішення Загальних зборів учасників Корпорації «Закарпатсадвинпром» від 20 січня 2010р., Протокол № 1 (Додаток А).

Знаходиться в Закарпатській області в місті Ужгороді на вулиці Собранецькій 136. Є юридичною особою з дня його державної реєстрації, у своїй діяльності керується чинним законодавством України і статутом. Має самостійний баланс, круглу печатку зі своїм найменуванням, необхідні штампи, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку.

Власністю підприємства є:

— продукція виготовлена в наслідок господарської діяльності;

— одержані прибутки, а також майно, набуте на підставах, не заборонених чинним законодавством;

— чистий прибуток після покриття матеріальних та прирівняних да них витрат, внесення податків та інших обов’язкових платежів до бюджету;

— фонд накопичення та інші, створенні за необхідністю фонди.

Підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном, на яке згідно чинного законодавства може бути звернено стягнення.

Вищим органом управління підприємством є Власник, або призначений ним Представник, який може назначатись на постійній основі, або за тимчасовим договором.

Виконавчим органом підприємства, який здійснює поточне керівництво діяльністю підприємства є Директор, який призначається і звільняється з посади власником підприємства у порядку та на умовах, передбачених у контракті.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснюється власником, або його уповноваженим представником, податковими та іншими органами у межах їх компетенції і аудиторськими службами.

Власник підприємства, а також органи, які здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства мають право вимагати від посадових осіб підприємства надання їм всіх необхідних матеріалів, бухгалтерських або інших документів без особистих пояснень.

Для забезпечення діяльності підприємства створений Статутний капітал вартістю 3 478 547 (три мільйони чотириста сімдесят вісім тисяч п’ятсот сорок п’ять) гривень. Розмір Статутного капіталу може змінюватись власником відповідно до чинного законодавства.

Прибуток підприємства (дохід) складається з надходжень від господарської діяльності після відшкодування матеріальних та прирівняних до них витрат згідно чинного законодавства України.

Чистий прибуток (дохід) одержаний після зазначених відрахувань надходить у повне розпорядження Власника, який визначає напрямки його використання.

Збитки, які виникають в результаті господарської діяльності підприємства сплачуються за рахунок фондів підприємства.

Підприємство здійснює відрахування до державного бюджету щодо соціального страхування та пенсійного забезпечення, самостійно здійснює виробничо-господарську діяльність.

Для оцінки економічної характеристики діяльності підприємства здійснимо оцінку структури і динаміки його фінансових результатів (на основі фінансової звітності: форма № 1 «Баланс» та форма № 2 «Звіт про фінансові результати» (Додаток А, Б)

Аналіз даних показників діяльності ДП «Вино Град» наочно можна побачити в табл. 2.1.1.

Таблиця 2.1.1 Основні показники діяльності Корпорації «Закарпатсадвинпром» тис грн.

№ П/П

Статті доходів і витрат

Роки

2008

2009

2010

1

Чистий дохід від реалізації

4786,0

4251

1233

2

Амортизація

58

174

78

3

Загальні витрати (собівартість)

2457,4

3095

928

4

Матеріальні витрати (сировина)

502,1

492

8

5

Виробничі запаси

145

241

88

6

Додатковий капітал

35,7

36

36

7

Дебіторська заборгованість

75,4

54

85

8

Фондовіддача

10,21

10,26

61,63

9

Фондомісткість

0,098

0,097

0, 016

10

Фондоозброєність

14,075

13,078

0,706

11

Коефіцієнт зносу

0,888

0,871

1,112

12

Коефіцієнт придатності

0,112

0,129

-0,112

Як бачимо за даними таблиці чистий дохід від реалізації (Форма 2 «Звіт про фінансові результати», рядок 035, графа 3) в 2008 і в 2009 роках особливо не мінявся, проте у 2010 році він вже значно зменшився. Скоріш за все це пов’язано з світовою фінансовою кризою, адже з падінням попиту відповідно впала і реалізація.

Амортизаційні витрати (Форма 2, рядок 260, графа 2) у 2009 році були найбільшими у 2009 році, у 2008 і 2010 їх сума становила приблизно в 3 рази менше.

Загальні витрати (Форма 2, 040, 3) у 2010 році скоротилися на 2167 тисяч гривень порівняно з 2009, що є позитивним зрушенням. Матеріальні (Форма 2, 230, 2) затрати зменшились особливо помітно. Становлячи у 2009 році 492 тисячі, в 2010 році вони вже склали всього 8 тисяч.

Сума додаткового капіталу (Форма 1 «Баланс», рядок 320 + рядок 330, графа 2) протягом років не змінилась.

Згідно з П (С)БО № 9 запаси — це активи, які перебувають в процесі виробництва. В 2009 році їх кількість була найбільшою — 241 тис. грн., в 2010 зменшилися до 88 тис. грн.

Фондовіддачу можна обчислити, поділивши обсяг реалізованої продукції (Форма 2, 010, 4) на вартість основних фондів (Форма 1, 030, 4). Таким чином:

2008 рік: 5743/562,4=10,21

2009 рік: 5101/497=10,26

2010 рік: 1479/24=61,63

Оскільки фондовіддача виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів, то її збільшення, яке ми спостерігаємо, є позитивним.

Фондомісткість є оберненим показником до фондовіддачі:

2008 рік: 563/5743=0,098

2009 рік: 497/5101=0,097

2010 рік: 24/1479=0,016

Фондоозброєність визначають відношенням балансової вартості основних фондів до середньооблікової чисельності працюючих:

2008: 563/40=14,075

2009: 497/38=13,078

2010: 24/34=0,706

Коефіцієнт зносу обраховується як сума зносу основних виробничих засобів (Форма 1, 032, 4) поділена на балансову вартість основних виробничих засобів (Форма 1, 030, 4):

2008: 420/472=0,888

2009: 490/562=0,871

2010: 553/497=1,112

Коефіцієнт придатності = 1 — коефіцієнт зносу:

2008: 1- 0,888 = 0,112

2009: 1 — 0,871 = 0,129

2010: 1- 1,112 = -0,112

Рентабельність — це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції, який має дуже важливе значення для нашого підприємства [6].

Таблиця 2.2 Рентабельність підприємства

Показники

Роки

2008

2009

2010

Рентабельність основних засобів

2,11

0,45

-2,125

Рентабельність продажів (продукції)

1,95

1,37

1,32

Рентабельність власного капіталу

0,42

0,07

-1,7

Рентабельність акціонерного капіталу

39,67

7,47

-1,7

Підприємство рентабельне, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал, а також дозволяє збільшення розмірів резервного та статутного капіталу підприємства.

Рентабельність основних засобів = чистий прибуток (Форма 2, 220, 3) /основні засоби (Форма 1, 030, 4)

У 2008: 1190/562 = 2,11

У 2009: 224/497=0,45

У 2010: -51/24=-2,125

Рентабельність продукції = чистий дохід від реалізації / собівартість у поточному році

2008: 4786/2457 = 1,95

2009: 4251/3095=1,37

2010: 1233/928=1,32

Рентабельність активів = загальний прибуток підприємства середньорічну вартість активів

Рентабельність власного капіталу = чистий прибуток/власний капітал підприємства

2008: 1190/2856 = 0,42

2009: 224/3080 = 0,07

2010: -51/30 = -1,7

Рентабельність акціонерного капіталу = чистий прибуток підприємства номінальну вартість статутного капіталу

2008: 1190/30 = 39,67

2009: 224/30 = 7,47

2010: -51/30 = -1,7

Проаналізувавши деякі показники рентабельності Корпорації «Закарпатсадвинпром», можна сказати, що підприємство не є рентабельним. Рентабельність власного капіталу значно зменшилась, що говорить про погіршення ефективності використання власного капіталу підприємства. Але повний аналіз рентабельності даного підприємства провести не можна, оскільки для визначення рентабельності основної діяльності та перманентного капіталу не вистачає деяких показників.

2.2 Аналіз договірних взаємовідносин на підприємстві

Найбільшу частку документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори сфер внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності (відповідно: купівля-продаж, оренда, лізинг; декларування, ліцензування, консигнація, імпорт-експорт), предметом яких виступають конкретні матеріальні цінності -- продукція, майно, товари. Решта господарських та інших взаємовідносин оформляється у вигляді договорів, контрактів або угод стосовно підрядних послуг (інформаційних, юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних); трудових відносин (колективні договори, тарифні угоди, контракти про наймання керівника чи працівника); страхування людей від нещасних випадків і майна від техногенних руйнівних процесів; розрахунків і кредитування (розрахунково-касового обслуговування, поручительства, позики під заставу, кредитних договорів).

Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення даного підприємства, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору відповідають вимогам чинного законодавства.

Прикладом такого договору є договір купівлі-продажу зерна від 23 січня 2006 року (Додаток Г), згідно з яким корпорація «Закарпатсадвинпром» (Продавець) в особі генерального директора Гісема В.В., що діє на підставі Статуту, з одного боку, та сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь» (Покупець), в особі директора Богдан В. Ю., який діє на підставі статуту, з іншого боку, уклали договір про наступне: предмет договору, порядок розрахунків, відповідальність сторін і вирішення спорів, строки дії договору та інші умови. За цим договором Продавець зобов’язується продати, а Покупець прийняти і оплатити 109,1 тонн пшениці, по ціні 550,0 гривень за тонну, загальна сума договору становить 60 005,0 гривень. Розрахунок Покупцем за поставлену пшеницю проводиться на протязі 15 днів з моменту здачі-приймання продукції. При недотриманні строків прийому продукції, Покупець відшкодовує Продавцю прямі витрати по зберіганню, тобто 4 тисячі гривень в місяць. Всі спори, які виникають стосовно цього договору, вирішуються представниками обох сторін. Якщо спір неможливо вирішити таким чином, то він вирішується в судовому порядку. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань по ньому. Якщо умови договору порушуються, то винна сторона відшкодовує іншій всі збитки, включаючи втрачену вигоду. Також договір містить дані про місцезнаходження сторін і реквізити, скріплений гербовими печатками і підписами директорів обох сторін. З вищесказаного можна зробити висновок, що цей договір складено відповідно до законодавства України і є вигідним для обох сторін.

Оскільки ДП «ВиноГрад» створено не так давно і воно не є дуже великим, то воно не має власних приміщень для зберігання сировини, техніки, виконання певних ремонтних робіт, тому воно змушене звертатись до інших фізичних чи юридичних осіб аби вони надали підприємству необхідні послуги.

Як бачимо договір про надання послуг від 1 квітня 2010 року було укладено між ДП «Вино Град» в особі директора Лапоног С. Ю. (Замовник) з одного боку і Радгосп-заводом «Великолазівським» (Виконавець) в особі директора Смоляра Ю. Б. з іншої сторони про те, що Виконавець зобов’язується за дорученням Замовника протягом визначеного строку надавати, а Замовник оплачувати наступні послуги: зберігання сільськогосподарської техніки на площадці, надання приміщення фарбового цеху для ремонтних робіт, організація проживання сезонних працівників, зберігання зерна під навісом, виконання тракторами сільськогосподарських робіт. Вартість даних послуг вказується в додатку № 1 до договору, оплата проводиться протягом 10 банківських днів з дня підписання акту прийому-передачі виконаних робіт шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання. Сторона, яка порушила договір несе відповідальність згідно чинного законодавства України, крім випадків, коли порушення сталося не з її вини і вона змогла довести, що вжила всіх необхідних заходів для належного виконання умов договору.

Прикладом укладання договору про виконання сільськогосподарських робіт може бути договір № 01 від 4 січня 2011року. Тут Д П «Вино Град» (Замовник) в особі директора Гісема В.В., що діє на підставі статуту, з одного боку, та Німець Є.М., що проживає за адресою: с. Великі Лази, Ужгородського району, вул. Вознесенська 126 (Виконавець), з іншої сторони, уклали договір про виконання комплексу сільськогосподарських робіт. Точний перелік робіт, їх обсяг, вартість та строки виконання вказані в Додатку № 1 до договору.

Висновки до розділу ІІ

Отже, підприємство «Вино Град» є дочірнім підприємством Корпорації з питань садівництва, виноградарства, виноробної та консервної промисловості «Закарпатсадвинпром» створене 20 січня 2010 року.

З даних аналізу діяльності видно, що підприємство є збитковим, дані за 2010 набагато гірші, ніж за попередні роки. Це означає, що воно почало гірше працювати і втрачати свої позиції.

У процесі своєї діяльності підприємство укладає багато договорів з іншими підприємствами про поставки сировини і матеріалів, реалізацію продукції, а також надання різного роду послуг і виконання певних робіт.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ДОГОВІРНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН

3.1 Зарубіжний та вітчизняний досвід щодо встановлення і розвитку договірних відносин на підприємстві

Партнерська взаємодія стала об'єктом наукового дослідження в останні десятиліття, хоча про існування даного феномена говорять, принаймні, з кінця XIX століття. Підкреслюючи ґрунтовність, високий рівень досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, високо оцінюючи їх наукову та практичну значущість, а також внесок у вивчення даної проблеми, слід відмітити, що нині відсутнє комплексне дослідження даного феномена, яке дозволило розглянути проблему партнерської взаємодії з позиції ідеальної моделі належного [3].

Можна відмітити, що на даний момент договірні відносини між партнерами та контрагентами чітко врегульовані законодавством, яке зазнало останніх та докорінних змін у зв`язку з прийняттям нового Цивільного та Господарського кодексів України. Сьогодні законодавець чітко визначає основні умови та порядок укладення господарських договорів. Партнери при здійсненні господарської діяльності зобов’язані дотримуватись цих вимог.

Безпосередня діяльність суб'єктів підприємництва пов’язана з виконанням зобов’язань як внутрішнього характеру між співзасновниками, між окремими структурними підрозділами комерційної структури, самою комерційною структурою та її працівниками, так і зовнішнього характеру — з контрагентами, постачальниками та споживачами. Публічні зобов’язання виникають між підприємцем та державою в особі уповноважених її органів, з органами місцевого самоврядування. В разі заподіяння шкоди та в інших передбачених законом чи договором випадках можуть виникнути приватно-правові зобов’язання.

Підприємницькі договори відносяться як до процесу створення суб'єктів підприємництва — юридичних осіб, так і безпосередньо направлені на досягнення поставленої мети такої діяльності - отримання підприємницького прибутку. Це передумовлює участь у цьому процесі всіх зацікавлених у прибутку осіб, взаємовідносини з якими повинні бути чітко врегульовані правовими нормами. Такою універсальною правовою формою для врегулювання широкого кола зобов’язань є цивільно-правовий договір, який отримав спеціальну назву підприємницького чи господарського.

Найбільш широкого застосування у підприємницькій діяльності набувають господарські договори, що укладаються між суб'єктами господарювання на придбання і продаж активів, виконання робіт та надання послуг.

3.2 Шляхи вдосконалення системи партнерських зв’язків

Договори заключаються шляхом складання документа, який підписується сторонами, або шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання. Договірні відносини можуть бути встановлені також шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами. При укладенні договорів застосовуються уніфіковані форми замовлень, протоколи розбіжностей.

Договори укладаються на рік, на 5 років або на інший період. В договорі повинні обов’язково зазначатися розгорнутий асортимент, кількість і якість товарів, терміни поставки і ціна. Вони можуть бути вигідні, частково вигідні і невигідні. Комерційний результат виконання угоди залежить від того, які конкретні умови передбачені в такій угоді, якої економіко-правової форми набирає сама підприємницька мета і засоби її досягнення. У зв’язку з цим треба відрізняти форми партнерських зв’язків від форм угод як засобу зовнішнього оформлення таких зв’язків. Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з партнерів (ініціаторів) іншому, тобто кожний підприємець у своїй діяльності має запропонувати певну форму співробітництва або дати відповідь партнеру на його пропозицію. Проте для того, щоб запропонувати конкретну форму співробітництва або відповісти на пропозицію партнера щодо цього, необхідно достатньо повно уявляти собі всю можливу різноманітність партнерських зв’язків, яка реально існує у сфері бізнесу.

Можна виділити декілька шляхів вдосконалення системи партнерських зв’язків. Одним з них є робота між виробником і споживачем напряму, тобто без посередників. Перевага такого способу співробітництва є очевидною, оскільки прямий зв’язок буде значно скорочувати розходи, зменшуючи тим самим ціну, тому це є особливо вигідним саме для споживача. Крім того така співпраця зменшує ризик конфліктів і непорозумінь між сторонами.

Також партнерські зв’язки значно покращаться, якщо поставка матеріальних цінностей виробником споживачеві буде по чітко відрегульованій схемі в чітко визначені терміни (згідно графіків поставки).

Ще одним шляхом покращення системи партнерських зв’язків є спеціалізовані видання, актуальні для обох сторін, здатні познайомити споживача і виробника і забезпечити їм продуктивний діалог. Звести споживача і виробника, звичайно ж, завдання непросте. Споживач губиться у всьому різноманітті продукції, а виробник не знає свого споживача, його потреб, і, отже, не знає, до чого прагнути, в якому напрямку розвиватися. Проблема, звичайно, можна розв’язати. Наприклад, заводам-виробникам можна провести відповідні маркетингові дослідження потенційної аудиторії, а споживачам скористатися базами даних або каталогами підприємств і вироблених ними товарів. Перший варіант — точний, в деякій мірі зручний, але компанії він явно дорого обійдеться, оскільки процедура ця недешева. Бази даних ж і каталоги для споживачів хоч і хороші тим, що позначають коло виробників і їх продукції, але повної інформації вони, як правило, не містять. До того ж, обидва варіанти пропонують вирішувати проблему розрізнено, тим самим позбавляючи виробників і споживачів такого потрібного особистого контакту. Тому в таких умовах особливу важливість і цінність набувають саме такі способи взаємодії. Примітно й те, що на сторінках подібних видань потенційним споживачам надається можливість розповісти про плани своїх галузей і поставити технічні завдання для підприємств-виробників, щоб випускається устаткування відповідало їх очікуванням і, як результат, було затребувано.

Щодо саме ДП «Вино Град», то як було вже зазначено вище, дане підприємство не має власних будівель, приміщень, техніки, які необхідні йому для нормального здійснення своєї діяльності. Тому воно змушене заключати договори з іншими юридичними особами, які такі приміщення мають і можуть надати їм у користування. На мою думку, краще було б заключити такий договір, в якому буде йтись про подальше можливе вилуплення даного складу, цеху чи приміщення, що було б значно вигідніше для підприємства.

Висновки до розділу ІІІ

Кожний підприємець зацікавлений не просто у встановлені будь-яких партнерських зв’язків, а в налагодженні найбільш ефективних форм таких взаємин. Визначити найефективнішу форму взаємовідносин з партнером можна порівняльним аналізом усіх можливих форм партнерських зв’язків.

Можна виокремити такі шляхи покращення системи партнерських зв’язків:

робота між виробником і споживачем на пряму без посередників;

поставка матеріальних цінностей виробником споживачеві по чітко відрегульованій схемі в чітко визначені терміни (згідно графіків поставки).

паритетні умови (рівні права) виробника і споживача.

особистий контакт споживача і виробника.

участь споживача в виробничому процесі.

спеціалізовані видання.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Підводячи підсумок, можна сказати, що договірні взаємовідносини та партнерські зв`язки у підприємницькій діяльності складають основу господарської діяльності та основу співпраці між партнерами та контрагентами в договірних відносинах, без яких практично неможливий зв`язок та взаємодія між ними. Адже за теперішніх умов в нашій країні практично неможливо займатись підприємницькою діяльністю та співпрацювати з партнерами без укладення договорів або угод. Вони складають невід'ємну частину господарської діяльності кожного підприємства.

Отже, договір — це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди. Теоретично і практично виокремлюють кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності.

Будь-яке підприємство, а особливо виробниче, під час своєї діяльності укладає багато договорів, фактично кожного дня.

Права та обов’язки сторін, виражені в умовах правового договору, повинні відповідати принципам цивільно-правового господарсько-правового регулювання, і насамперед принципам рівності, автономії волі і майнової відповідальності, самостійності учасникам договірних відносин. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цивільні права й обов’язки чи про цивільно-правове зобов’язання.

Між підприємствами, які уклали договір встановлюються партнерські зв’язки. Партнерські зв’язки — це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності. Вони розвиваються за двома основними напрямками: відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва; відносини зі споживачами виготовленого.

Перехід до ринкової економіки, відмова від командно-адміністративних методів і заміна їх переважно економічними внесли корінні зміни в характер договірних відносин. Ринкова економіка немислима без свободи підприємницької діяльності та широких повноважень з реалізаці0ї виробленої продукції.

На сьогодні існують деякі шляхи вдосконалення партнерських зв’язків, такі як: робота між виробником і споживачем на пряму без посередників; поставка матеріальних цінностей виробником споживачеві по чітко відрегульованій схемі в чітко визначені терміни (згідно графіків поставки), паритетні умови (рівні права) виробника і споживача, особистий контакт споживача і виробника, участь споживача в виробничому процесі, спеціалізовані видання.

Список використаних джерел

1. Димчук А. В. Можливість встановлення партнерських зв’язків із закордонними підприємствами/ А.В. Димчук/ Економік та держава — 2010р. — № 12. — С. 44−46

2. Наумов Д. Ю. Співробітництво підприємств у сфері виробництва/Д.Ю. Наумов/ Економіка та держава. — 2011р. — № 2. — С. 33−40.

3. Татаринцева А. С. Концептуальні підходи до формування планування й регулювання партнерських відносин/ А.С. Татаринцева/ Держава і регіони. — 2009р. — № 2. — С. 204−208.

5. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства. Підручник/ С. Ф. Покропивний — 2001р. — Київ: КНЕУ.

6. Петрович Й. М. Економіка підприємства/ Й. М. Петрович — 2009р. — Львів: Новий Світ. — 580с.

7. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник/ І.М. Бойчик — 2008р. Київ: Атіка. — 480 с.

8. Гетьман О. О. Економіка підприємства: Навч. посібник/ О. О. Гетьман, В. М. Шаповал — 2008р. — Київ — 488 с.

9. Зубовський В. М. Економіка підприємства, опорний курс лекцій/ В. М. Зубовський — 2000р. — Київ — 273с.

10. Петрович Й. М. Економіка виробничого підприємства: Навчальний посібник/ Й. М. Петрович, І.Л. Будіщева., І.К. Устінова, Г. О. Домарадзька та інші - 1996р. — Львів. — 496 с.

11. Тарнавська Н. П. Менеджмент: теорія та практика: Підручник/ Н. П. Тарнавська, Р. М. Пушкар. — 2004р. — Тернопіль — 456 с.

12. Орлов О. О. Планування діяльності промислового підприємства/ О. О. Орлов — 2007р. — Київ: Скарби. — 336 с.

13. Дяків Р.С. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера/ Р. Дяків — 2000р. — Київ — 607с.

14. Манів З.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ З.О. Манів, І.М. Луцький — 2008р. — Київ: Знання — 580 с.

15. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання: Підручник. — 2006р. — Київ: КНТ — 413 с.

16. Підопригора О. А.: Цивільне право/ О.А. Підопригора, Д. В. Боброва — 1996р. — Київ — 267 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой