Договірні відносини підприємств у сфері торговельної діяльності на прикладі ТОВ "АТБ-маркет"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Суть і порядок регулювання договірних відносин підприємств у сфері торговельної діяльності
  • 1.1 Поняття «договір», його структура і зміст
  • 1.2 Організаційно-правове регулювання договірних відносин
  • 1.3 Характеристика видів договорів
  • 2. Характеристика підприємства
  • 3. Аналіз договірних зобов’язань ТОВ «АТБ-маркет»
  • 3.1 Роль і функції господарських договорів підприємства
  • 3.2 Функції комерційної служби підприємства у процесі формування договірних відносин
  • 3.3 Аналіз структури і змісту договорів підприємства
  • 3.4 Контроль за виконанням договірних зобов’язань
  • 4. Шляхи покращення договірних відносин підприємства
  • Висновки та пропозиції
  • Список використаних джерел
  • Додаток

Вступ

В умовах ринкової економіки формування комерційних зв’язків між торговельним підприємством та його постачальниками відбувається самостійно та фіксується в договорі, що укладається. При цьому договір є основним документом, який визначає права та обов’язки сторін.

Торговельні підприємства можуть використовувати різні види договорів: договір поставки товарів, договір купівлі-продажу товарів, договір консигнації, договір комісії, договір франчайзингу тощо. На їх основі формуються інші комерційні зв’язки торговельного підприємства.

Мета роботи — визначення сутності та значення договірних відносин підприємства у сфері торговельної діяльності.

Завдання роботи:

дати визначення поняття «договір», його структура і зміст;

дослідити організаційно-правове регулювання договірних відносин;

навести характеристику видів договорів;

визначити роль і функції господарських договорів підприємства;

проаналізувати функції комерційної служби підприємства у процесі формування договірних відносин;

провести аналіз структури і змісту договорів підприємства;

запропонувати шляхи покращення договірних відносин підприємства.

Об'єкт дослідження — діяльність ТОВ «АТБ-маркет», предмет дослідження — договірні відносини підприємства.

Інформаційна база роботи — чинне законодавство України, навчальні підручники та посібники, періодична література, договірна документація досліджуваного підприємства.

Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

договірний торговельний комерційна служба

У першому розділі на основі огляду літературних джерел уточнено поняття договору, визначається його структура та зміст, класифікація. Досліджується організаційно-правове регулювання договірних відносин.

Другий розділ присвячено характеристиці підприємства.

У третьому розділі описується: аналіз договірних зобов’язань, структури і змісту договорів; функції комерційної служби підприємства та господарських договорів на прикладі ТОВ «АТБ-маркет».

У четвертому розділі обґрунтовуються шляхи покращення договірних відносин підприємства.

1. Суть і порядок регулювання договірних відносин підприємств у сфері торговельної діяльності

1.1 Поняття «договір», його структура і зміст

Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст. 41 ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків. Договори — це дво — або багатосторонні угоди [1].

Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

2) договір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.

Іноді під поняттям «договір» розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов’язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям «договір» у тому чи іншому випадку.

Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання. В цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільних правовідносинах [19, с. 129].

У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобов’язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників — підприємств, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв’язках і визначення змісту договірних зобов’язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна — бартер, постачання енергії тощо). Безумовно, не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підрядного типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).

Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для відступлення виключного права на знаки для товарів і послуг, права на не розкриту інформацію (ноу-хау). Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і між самими громадянами.

Будь-який договір складається з певних елементів, які в своїй сукупності створюють його структуру. Усі елементи договору римляни поділяли на дві групи: істотні (необхідні), без яких немає самого договору; другорядні (випадкові), без яких, договір може існувати, а з’являються вони в договорі лише за бажанням обох контрагентів договору.

Господарський договір складається з чотирьох частин:

1. Преамбула (або вступна частина).

2. Предмет договору. Права та обов’язки сторін.

3. Додаткові умови договору.

4. Інші умови договору. [11, с. 54]

Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набирає своєї плоті і крові. Ось чому в договорі немає потреби дублювати положення, які є звичайними і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, про відповідальність за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.

На визначення змісту договорів можуть впливати і адміністративні акти, зокрема державні замовлення. Так, на закупівлю сільськогосподарської продукції для задоволення державних потреб видаються держзамовлення, відповідно до яких укладаються договори контрактації або поставки (держконтракти). Оскільки держзамовлення є обов’язковими для державних підприємств (товаровиробників), то й зміст договорів, що укладаються на їх основі, має відповідати цим замовленням. Обов’язкову силу мають також акти прикріплення покупців до постачальників при укладенні ними договорів на поставку товарів за міждержавними (у межах СНД) економічними зв’язками. У визначенні змісту договорів, які укладаються між організаціями або між організаціями і громадянами, важлива роль належить типовим або зразковим договорам.

1.2 Організаційно-правове регулювання договірних відносин

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені у ЦК України, згідно з якими зміна або розірвання договору допускається:

за згодою сторін, якщо ця можливість обумовлена в договорі, а в актах законодавства закріплено право вимагати цього (крім договорів на користь третьої особи). Зміна або розірвання виникають з моменту висловлювання наміру скористатись своїм правом (ст. 651 ЦК України);

за взаємною згодою у зв’язку з істотними змінами обставин (ст. 652 ЦК України): на відміну від форс-мажору — виконання можливе, проте не є вигідним для сторін. Наприклад, договір купівлі-продажу після прийняття закону про необхідність отримати ліцензію для реалізації товару, в результаті чого постачальник не має наміру займатись поставкою. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (наприклад, згідно зі ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків);

за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. [1].

Господарські договори можуть бути припинені у разі:

1) належного виконання договору (ст. 599 ЦК України, ст. 203 ГК України);

2) передачі кредитору відступного (ст. 600 ЦК України): на заміну грошей, іншого майна, інші дії тощо. Умовами є: обов’язкова згода кредитора; розмір, строки та порядок передання відступного обумовлюються окремою угодою;

3) зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги (ст. 601 ЦК України, 203 ГК України). Умовами є: зустрічні вимоги, однорідні вимоги, строк виконання настав або обумовлений вимогою. Для зарахування достатньо листа за підписом керівника підприємства-ініціатора. Проте краще оформляти двосторонню угоду для сповіщення про можливість зарахування іншої сторони (наприклад, знаходження активів в податковій заставі). Згідно з ч.5 ст. 203 ГК України не допускає зарахування у випадку спливу строку позовної давності;

4) домовленості сторін заміною первісного зобов’язання новим зобов’язанням (новація) між тими ж сторонами. (ст. 604 ЦК України, ст. 204 ГК України). Наприклад, борг з купівлі-продажу перевести у зайомне зобов’язання. Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором;

5) прощення боргу (ст. 605 ЦК України), якщо не порушує права третіх осіб (наприклад, якщо стосовно кредитора порушено справу про банкрутство, він не може простити борг за іншим зобов’язанням);

6) поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України, ч.2 ст. 204 ГК України), наприклад правонаступництво у разі злиття або приєднання);

7) неможливості виконання зобов’язання у зв’язку з обставинами, за які сторони не відповідають (ст. 607 ЦК України, ст. 205 ГК України);

8) смерті фізичної особи — боржника, якщо саме він повинен виконати зобов’язання (ст. 608 ЦК України), смерті фізичної особи — кредитора, якщо зобов’язання нерозривно пов’язано з його особою;

9) ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, передбачених законом (наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю громадянина, переходить до вищої організації або ліквідаційної комісії) (ст. 609 ЦК України). [1, 2]

Належне виконання господарських договорів регламентується гл. 22 ГК України. Загальні умови виконання господарських зобов’язань закріплені у ст. 193 ГК України, згідно з якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. При цьому кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Для захисту кредитором своїх інтересів, запобігти негативним наслідкам, захистити від непорядного боржника, отримати гарантію виконання ним своїх зобов’язань за договором можна скористатись одним із законних засобів, передбачених ЦК України, серед яких:

неустойка (ст. 549−552 ЦК України);

порука (ст. 553−559 ЦК України);

гарантія (ст. 560−569 ЦК України);

завдаток (ст. 570−571 ЦК України);

застава (ст. 572−593 ЦК України);

притримання (ст. 594−597 ЦК України). [1]

Законом або договором можуть встановлюватися й інші (крім вказаних) види забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, страхування).

1.3 Характеристика видів договорів

Теорія зобов’язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями:

А. За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 358 Цивільного кодексу).

Б. Залежно від юридичної підстави укладання договору розрізняються три різновиди господарських договорів:

господарські договори, які визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їх ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами;

господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням. їх особливістю є те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальника-ми, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється і централізовано розподіляється державою;

господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридично виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).

В. Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консесуальні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів — письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Консесуальні договори — це такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями.

Г. За способом оберту і визначення змісту розрізняють:

договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);

договори, зміст яких сторони визначають при їх укладенні.

Д. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів.

Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд, майновий найм.

Е. За регулятивними функціями розрізняють:

попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, за яких сторони зобов’язуються у певний строк укласти господарський договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта);

генеральні і поточні господарські договори. Генеральний укладається на весь період діяльності, яка регулюється, і визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду. Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір.

В основі нових умов господарювання і розвитку ринкових відносин лежить економічна самостійність підприємств, і договір між ними є одним з важливих засобів міжвиробничих зв’язків. Найпоширенішими договорами між організаціями і підприємствами є договори поставки, оренди приміщень, підряду, найму тощо, які й розглянемо детальніше.

Договір поставки

Договір, за яким організація-постачальник зобов’язується передати в певні терміни організації-покупцеві (замовникові) у власність або оперативне управління певну продукцію, а організація-покупець зобов’язується прийняти продукцію до оплати за встановленими цінами, є договором поставки. Сторонами його можуть бути державні, кооперативні, суспільні, приватні, орендні та інші організації й підприємства [9, с. 241].

Договори поставки відповідно до нормативних актів мусять мати такі реквізити: назва документа; місце і дата укладення договору; вступна частина (назви сторін, що укладають договір, посади, прізвища, імена й по батькові осіб, які підписують, зазначення їх повноважень).

Предмет договору (точна назва, кількість і в разі необхідності асортимент продукції).

Характеристику якості і комплексність продукції; вимоги, що ставляться до тари й упаковки; зазначення цін на продукцію; термін і порядок відвантаження продукції.

Порядок розрахунків.

Порядок кількісного і якісного приймання продукції.

Додаткові умови до договору.

Вказівки на майнову відповідальність за невиконання зобов’язань постачальником або споживачем.

Виклад порядку розгляду суперечок.

Загальна сума договору.

Загальний термін дії договору.

Юридичні адреси сторін, що укладають договір.

Підписи й печатки сторін, що укладають договір.

До договору поставки, як правило, додається специфікація, що характеризує продукцію, яка підлягає постачанню.

Договір підряду

Договір підряду — це договір, за яким підприємство (організація) — підрядник зобов’язується виконати роботи підприємству (організації) — замовнику.

Договір підряду (генпідряду, субпідряду) у будівництві може бути використаний як між підприємством і будівельною організацією, так і між будівельними організаціями. Додатком до договору, як правило, є особливі умови договору, графіки здавання робіт, передачі замовникам устаткування, матеріалів. Ними можуть бути внутрішньо-будівельний титульний список, довідка про забезпечення та фінансування робіт і т. ін.

Договори про майнову відповідальність

Договір про матеріальну відповідальність — це документ, за яким одна сторона (матеріально відповідальна особа) бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні цінності і зобов’язується дотримуватися встановлених правил приймання, зберігання, відпускання і обліку, а інша сторона (підприємство або організація, якій належать матеріальні цінності) зобов’язується створити матеріально відповідальним особам сприятливі умови праці, що забезпечують схоронність зданих на зберігання матеріальних цінностей;

Укладання договору про матеріальну відповідальність забезпечує відшкодування відповідальними особами вартості заподіяної шкоди. Договір має бути підписано при призначенні матеріально відповідальної особи на роботу.

Обов’язкові реквізити договору: назва документа (заголовок); місце і дата укладання договору; назви сторін — посади, прізвища, імена і по батькові осіб, які укладають і підписують договір; зобов’язання матеріально відповідальної особи; зобов’язання підприємства або організації; термін дії договору; адреси сторін; підписи осіб, що укладають договір; печатка підприємства або організації.

Договір про матеріальну відповідальність складають у двох примірниках, перший з яких зберігається у відділі управління персоналом підприємства або установи в особовій справі матеріально відповідальної особи, а другий передається безпосередньо працівникові, який підписав договір. Договори візуються юрисконсультом і головним бухгалтером організації.

Окрім раніш зазначених видів договорів, в господарсько-договірній діяльності зустрічаються також договори оренди, лізингу, суборенди, застави майна, куплі-продажу і т.п. Кожен з зазначених договорів має свої особливості, які треба враховувати при їх укладанні.

2. Характеристика підприємства

АТБ-маркет — українська мережа магазинів формату дискаунтер.

Заснована у 1993 році у м. Дніпропетровську. Тоді в Україні ще не було ні дискаунтерів, ні супермаркетів, ні гіпермаркетів. Були «радянські» гастрономи 6 таких гастрономів фірми «Агротехбізнес» поклали початок становленню мережі дискаунтерів «АТБ».

На 15 листопада 2013 року мережа налічує 810 магазинів в 194 містах, 16 смт та 1 селі 16-и областей України та А Р Крим. Щоденно в мережі «АТБ» покупки здійснюють більш ніж 2 млн чол.

«АТБ-маркет» володіє однією з найбільших в Україні логістичною інфраструктурою з вантажообігом більш ніж 3700 тонн за добу. Річний товарообіг мережі у 2011 році становив 18 055 296 тис. грн. (з ПДВ).

АТБ-маркет в м. Житомирі знаходиться за адресою вул. Проспект миру 15а. Режим роботи — з 8: 00 до 23: 00.

Головною задачею підприємства є забезпечення всього населення України якісними продуктами харчування за низькими цінами. Гарантувати якість товару за рахунок використовування високоефективних технологій і етичного ведення роздрібної торгівлі.

На підприємстві використовуються 2 методи продажу товарів: через прилавок та самообслуговування.

Вид будівлі - окремостояча.

В торговельному залі знаходяться різні види обладнання, які полегшують роботу персоналу. До них відносяться: гірки для викладення і продажу товарів, столи для упакування та встановлення контрольних ваг, холодильні вітрини та шафи, візки для викладення і продажу, касові кабіни та апарати. Площа торговельного залу ефективно використовується завдяки лінійному плануванню.

Працівники підприємства отримують зарплатню відрядно-преміальною формою, це означає що робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Премія звичайно встановлюється за досягнення визначених показників: виконання плану виробництва продукції, завдань по якості продукції або економії у витраті матеріальних і інших видів ресурсів. Прибуток підприємство отримує від реалізації товарів та платних торгових послуг, тобто прибуток від торгової діяльності. Ціноутворення здійснюється витратним методом, тобто ціна розраховується, виходячи із суми постійних і змінних витрат на одиницю продукції й запланованого прибутку з урахуванням нижнього порогу ціни. При опосередкованому збуті ціна продажу кінцевому споживачу збільшується на розмір націнки, яка залежить від особливостей товару (сезонність, мода, новизна), а також еластичності попиту за цінами. Витратний метод не враховує ринкових факторів (характер попиту, рівень платоспроможності попиту, політику конкурентів), а ціна, визначена за таким методом, практично завжди завищена і в конкурентній ситуації чревата негативними наслідками для продавця.

Однак є й позитивні оцінки цієї моделі: якщо в рамках однієї галузі всі виробники використовують витратний метод ціноутворення, цінова конкуренція мінімальна, а ціни більш реальні й виключають наживу за рахунок покупців. Згідно даного методу ціна визначається за залежністю:

де Ц — ціна одиниці товару, грн; С — собівартість одиниці товару, грн; П — величина прибутку, яку бажає отримати підприємство від реалізації одиниці товару, грн.

Ефективність діяльності підприємства — це категорія, яка виражає відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності та інтересам власників. Поняття «ефективність» передбачає порівняння отриманих результатів діяльності з величиною витрачених ресурсів.

Ефективність діяльності можна визначити за формулою:

Діяльність підприємства є ефективною згідно з показниками вказаними в таблиці 2. 1

3. Аналіз договірних зобов’язань ТОВ «АТБ-маркет»

3.1 Роль і функції господарських договорів підприємства

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функції) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охоронна), інші - переважно господарським (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв’язку з врахуванням загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв’язку і відповідно — містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов’язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв’язків; б) складність і різноманітність цих зв’язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв’язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв’язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв’язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов.

Контрольно-інформаційна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів.

Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (виявляється в можливості забезпечити захист прав та законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов’язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов’язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція виявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов’язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або поліпшене виконання договірних зобов’язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

Господарський договір виконує також функцію планування — як господарських зв’язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов’язані враховувати державне замовлення (а відтак — і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України).

Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються підприємством самостійно (ч. З ст. 67 ГК України), на підставі внутрішньофірмового плану.

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин міме суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов’язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних, взаємовигідних для сторін договору, господарських результатів.

Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв’язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч.2 ст. 193 ГК України щодо обов’язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов’язань, з врахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

3.2 Функції комерційної служби підприємства у процесі формування договірних відносин

Основним видом діяльності підприємства «АТБ-маркет» є роздрібна торгівля продовольчими товарами, асортиментний перелік, яких сягає понад 25 груп товарів, 12 000 найменувань.

Розглянемо показники підприємницької діяльності ТОВ «АТБ-маркет» (таблиця 2. 1).

Таблиця 2. 1

Основні показники діяльності ТОВ «АТБ-маркет» за 2010 — 2012 рр.

№ п/п

Показник

Одиниця виміру

Рік

Темп зростання, %

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2011/2010 р.

2012/2011 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Доход (виручка) від реалізації продукції, робіт та послуг (без ПДВ та акцизу)

тис. грн.

3724,40

2325,0

3502,1

62,43

150,63

2

Середньооблікова чисельність

осіб

— працівників

39

42

45

101,37

103,15

— робітників

осіб

31

34

37

101,15

102,27

3

Середньорічна продуктивність праці:

грн. /

особу

— одного працівника

17 006,4

10 473

15 293

61,58

146,02

— одного робітника

грн. /

особу

21 404,6

13 210

19 456

61,72

147,28

4

Фонд заробітної плати працівників

тис. грн.

1213,26

1414

1735

116,56

122,75

5

Середньомісячна заробітна плата одного працівника

грн. /

особу

1554,0

1637,0

1758,0

114,98

119,00

6

Собівартість реалізованої продукції

тис. грн.

3362

1718

2451,7

51,10

142,71

7

Валовий прибуток до оподаткування (збиток)

тис. грн.

362,4

607

1050,4

167,49

173,05

8

Рентабельність:

%

— доходу

9,7

26,1

30,0

269,07

114,94

— витрат

%

10,8

35,3

42,8

326,85

121,25

9

Середньорічна вартість основних фондів

тис. грн.

2 165

2 363

2 674

109,15

113,16

Розглянемо більш докладно динаміку доходу та собівартості реалізованої продукції.

Згідно даних таблиці 2. 1, у 2010−2011 рр. у ТОВ «АТБ-маркет» виручка від реалізації продукції зменшилась на 37,57%, але протягом 2012 р. вона зросла.

Середня заробітна плата по підприємству зросла протягом 2011 р. на 83 грн. при підвищенні загального числа працюючих на 3 чоловіка, у 2012 р. заробітна плата зросла на 121 грн.

Зріс валовий прибуток підприємств за 2010−2012 рр. — майже на 190%.

Середньорічна вартість основних фондів зростала з кожним роком це свідчить про постійне оновлення основних фондів підприємства.

Структура комерційних служб та її особливості залежать від основного виду діяльності підприємства, тобто від того, чи здійснює підприємство оптову або роздрібну торгівлю товарами, або є виробником продукції, або надає послуги (аудиторські, маркетингові, сервісні, туристські та ін.), або виконує роботи (будівельні, науково-дослідні та ін.).

Структура організації може бути визначена як сукупність способів розподілу праці між різними завданнями і координація виконання цих завдань.

Управлінську структуру формують: директор, йому прямо підпорядковуються виконавчий директор, головний бухгалтер. Директори (менеджери) магазинів підпорядковуються виконавчому директорові (рис. 2. 1).

/

Рис. 2.1 Організаційна структура ТОВ «АТБ-маркет»

До компетенції виконавчого директора входить:

затвердження внутрішнього розпорядку та системи оплати праці;

керування господарською діяльністю фірми;

представлення фірми у всіх установах та організаціях;

розпорядження майном фірми;

укладання угод та видання доручень;

відкриття в банку рахунків;

прийняття та звільнення працівників.

В його функції входить не тільки загальне керівництво, але й пошук постачальників, розробка рекламної стратегії, пошук можливостей розширення діяльності тощо.

Директори магазинів відповідають за діяльність магазинів і подають виконавчому директору пропозиції щодо їх функціонування. В їх підпорядкуванні є продавці, обслуговуючий персонал. Окрім того, директори магазинів співпрацюють із завідувачем складом, в обов’язки якого входить наявність на складі необхідних товарів у тих обсягах, які замовляють споживачі (чи згідно партнерських угод), а також вчасне поповнення асортименту. Він контролює роботу робочих складу.

В обв’язки головного бухгалтера входить ведення всієї бухгалтерської документації як загалом по підприємству, так і по мережі магазинів «АТБ-маркет». Бухгалтерія разом із виконавчим директором розробляють загальну цінову політику фірми.

Юрисконсульт на підприємстві виконує наступні функції:

здійснює методичне керівництво правової роботи на підприємстві, надає правову допомогу структурним підрозділам;

надає висновки про відповідність чинному законодавству пректів наказів, положень, розпоряджень та інших документів підприємства;

розробляє господарські договори, готує висновки про їх юридичну спроможність;

розробляє проекти колективних договорів;

своєчасно оформляє і подає на державну реєстрацію зміни до статутних документів підприємства;

складати позовні заяви, захищає інтереси підприємства у суді;

консультує працівників підприємства і клієнтів з питань чинного законодавства;

готує обґрунтовані відповіді на претензії;

аналізує та узагальнює результати розгляду претензій судових справ;

оформлює матеріали про залучення працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності;

веде довідково-інформаційну роботу із законодавства і нормативних актів із застосуванням технічних засобів. А також облік змін чинного законодавства та інших нормативно-правових актів, що затверджуються;

проводить роботу по ознайомленню посадових осіб підприємства з нормативними актами, що стосуються їх діяльності, а також про зміни в чинному законодавстві;

складає разом з адміністрацією колективний договір;

сприяє оформленню документів та актів майново-правового характеру.

Отже, як бачимо в договірній роботі безпосередньо приймають участь директор та юрисконсульт підприємства.

3.3 Аналіз структури і змісту договорів підприємства

Господарсько-договірна діяльність — це діяльність, яка охоплює питання про взаємні відносини підприємств, організацій, установ. Ці відносини ґрунтуються на договірних засадах.

До документів з господарсько-договірної діяльності належать:

договір поставки;

договір на технічне (транспортне) обслуговування;

договір на виготовлення продукції з давальницької сировини;

договір підряду;

договір про індивідуальну (колективну) матеріальну відповідальність;

договір про спільну діяльність (проведення різних робіт (дослідів) для досягнення спільної господарської або наукової мети);

договір оренди (наймання) обладнання (транспорту, земельної ділянки, приміщення тощо);

договір оренди з правом викупу;

договори щодо створення нових форм господарювання (організація асоціацій, малих підприємств, комерційних банків, орендних підприємств тощо);

договір продажу майна державних підприємств, установ, організацій юридичним особам (громадянам, групі громадян);

ліцензійний договір про створення «ноу-хау»;

авторський ліцензійний договір;

договори про взаємовідносини підприємств і банків тощо.

Показники, що характеризують господарську-договірну роботу наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2. 2

Аналіз договірної роботи ТОВ «АТБ-маркет»

Показник

Роки

Темпи росту, %

2010

2011

2012

2011/2010

2012/2011

кількість укладених договорів, од.

1589

1612

1804

110,4

119,9

кількість випадків порушення договірної дисципліни з боку підприємства, раз"

13

15

14

115,3

93,3

сума штрафних санкцій за порушення договорів, тис. грн

123,5

118,5

353,4

95,5

298,2

сума штрафних санкцій у розрахунку на один договір, тис. грн

0,07

0,07

0, 19

100,0

271,4

Отже, з таблиці видно, що кількість укладених підприємством договорів у 2010 році становила 1589, у 2011 році - 1612 договорів, 1804 договори у 2012 році. Щодо кількості випадків порушення договірної дисципліни з боку підприємства, то в абсолютному виразі спостерігається зростаюча тенденція, а у відносному навпаки зменшується.

Також зменшилась і сума штрафів у 2012 році порівняно з 2010 роком, проте зросла у порівняно з 2011 роком.

Рис. 2.2 Динаміка кількості укладених господарських договорів ТОВ «АТБ-маркет»

Далі проведемо документознавчий (якісний) аналіз договірної роботи.

Документознавчий аналіз договірно-господарської документації дозволяє зробити такі висновки:

положення договорів відповідають чинному законодавству, на що є посилання у додатках;

у структуру договору входять чотири складові частини, що відповідає нормативним вимогам укладення такого типу документів;

незважаючи на те, що договорам притаманні певні реквізити, до місця їх розміщення є окремі зауваження, має місце неуважність при складанні; існують певні недоліки при написанні цифрової інформації; подекуди не відредаговано текст, присутні окремі пунктуаційні помилки.

Аналіз договірної документації свідчить про те, що:

засобом викладення інформації у текстах договірної документації виступає офіційно-діловий стиль мовлення, якому притаманний нейтральний тон викладення (безособовий характер, сторони діють від імені юридичних осіб); точність викладення (застосування стійких зворотів — вставних слів, доповнень, уточнень, зворотів); ясність тексту (продуманість, чіткість формулювань) та ін. ;

текст документа є конкретним, об'єктивним. У наведених додатках спостерігаються різні види оформлення тексту: у вигляді анкети, складного тексту, або ж поєднання цих форм, з посиланнями на додатки;

має місце спеціальна лексика, зокрема використовуються терміни, професіоналізми;

спостерігається, як і очікувалося відсутність застарілої лексики;

при складанні документів широко використовуються неологізми, іншомовні слова, що пов’язане з рухом нашої держави до ринкових відносин;

досить поширене вживання скорочень, що значно полегшує сприйняття тексту.

Дослідження структурно-організаційної схеми даної установи показало, що господарсько-договірною діяльністю займається юрисконсульт та бухгалтерія, які є структурними підрозділами цієї установи. Ці відділи постійно контролюють зміст та показники договорів, контрактів; узгоджують на їх основі плани відділів.

При підведенні підсумків другого розділу можна відмітити наступне:

складені в установі документи не повністю відповідають встановленим стандартами вимогам;

неправильне розташування окремих реквізитів (посилання на додатки та ін.);

в окремих випадках відсутні підписи сторін;

недотримання вимог щодо розміру інтервалів;

має місце неуважність при складанні.

3.4 Контроль за виконанням договірних зобов’язань

Законодавством України визначено основні форми забезпечення договірних зобов’язань. Тому пропонується більш ефективно використовувати їх в господарсько-договірній роботі підприємства.

Неустойка - один з найпоширеніших видів забезпечення зобов’язань. Форми неустойки: штраф (невиконання, неякісне, не в повному обсязі, некомплектне виконання); пеня (за прострочку грошового зобов’язання).

Стосовно пені для суб'єктів господарської діяльності ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань „від 22. 11. 1996 р. № 543/96-ВР встановлено, що“. розмір пені. обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня». Така ж вимога міститься у ч.2 ст. 343 ГК України.

Неустойка може бути не тільки договірна, а й законна, наприклад, встановлена ст. 231 ГК України.

За загальним правилом згідно з ч.1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Однак, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: а) допускається стягнення тільки штрафних санкцій; б) збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; в) за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Порука - спосіб забезпечення виконання зобов’язання, що оформлюється окремим договором поруки, за яким фізична або юридична особа — поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися порукою як в повному обсязі, так і частково. Якщо інше не встановлено договором поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, тобто за сплату не тільки основного боргу, а й відсотків, неустойки, за відшкодування збитків.

Поручителю необхідно виконати такі дії у разі пред’явлення йому вимог кредитора:

1) повідомити боржника, а у разі пред’явлення позову — залучити боржника до участі у справі (в іншому випадку боржник у разі пред’явлення в подальшому йому регресного позову може висунути заперечення, які мав до кредитора);

2) після виконання за боржника зобов’язання необхідно отримати від кредитора всі документи, що підтверджують цей обов’язок боржника для оформлення регресного позову. Строк пред’явлення вимог поручителю визначається у договорі, а у разі його відсутності там — протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Поручительство припиняється лише у випадках, якщо: а) припинено основне зобов’язання або змінено без згоди поручителя (якщо збільшується обсяг відповідальності); б) після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився від прийняття належного виконання; в) борг переведений на іншу особу і поручитель не поручився за нового боржника.

Крім того, згідно зі ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику (однак, якщо у договорі буде включено винагороди поручителя, то такі послуги підпадуть під визначення фінансових (ст. 1, 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. № 2664), тобто вони здійснюються фінансовими установами або фізичними особами — СПД, що мають відповідну ліцензію.

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язальна сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Згідно з новим ЦК України (ст. 560) гарантом може бути лише банк, інша фінансова установа або страхова організація. Звідси й назва — «банківська гарантія», яка вжита у ГК України (ст. 200). Гарант може отримати від боржника винагороду за свої послуги (ст. 567 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 200 ГК України зобов’язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (додаються документи, що підтверджують вимогу). Документи розглядаються гарантом у строк, встановлений гарантією або в розумний строк.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ст. 561 ЦК України). Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов’язальна сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов’язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

На відміну від поруки гарантія не залежить від долі основного зобов’язання, тобто недійсність або припинення основного зобов’язання не тягне припинення або недійсності гарантійного зобов’язання (ст. 562 ЦК України).

Ст. 201 ГК України визначає загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань: з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Завдаток своєю платіжною функцією нагадує аванс. Однак на відміну від авансу завдаток виконує ще дві функції: підтвердження та забезпечення зобов’язання. Згідно з положенням нового ЦК України його можуть використовувати як фізичні, так і юридичні особи.

У випадку порушення зобов’язання боржником завдаток залишається у кредитора. Якщо ж зобов’язання буде порушене з вини кредитора, то він повинен повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі (ст. 571 ЦК України). Кредитор повертає боржнику завдаток в одинарному розмірі у випадку припинення зобов’язання до початку його виконання або неможливості його виконання.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой