Вплив батьківського виховання на формування поведінки дітей

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

батьківський виховання поведінка дитина

Розвиток просоціальної поведінки особистості є важливим завданням для сучасного суспільства, в якому останнім часом зростає рівень поведінкової девіації. У цій ситуації, просоціальні вчинки мають важливі наслідки для особистості, оскільки породжують симпатію, схвалення й відповідну допомогу з боку інших людей, сприяють покращенню стосунків з ними, допомагають створенню і підтриманню позитивного образу «Я», приносять моральне задоволення, покращують емоційне благополуччя.

Актуальність потреби формувати просоціальну поведінку молодших школярів є очевидною з огляду на присутність в ній порушень, які розвиваються на тлі серйозних зрушень у сімейних відносинах. Можна зазначити, що упродовж двох останніх десятиліть спілкування у багатьох сім'ях стало формальним, відчуженим і нерідко обмежується вирішенням побутових проблем. Це призводить до часткової руйнації інституту сім'ї, що негативно відбивається на виконанні нею виховної функції.

Сучасні соціальні зрушення позначилися і на якості навчально-виховного процесу у школі. Втрата, або викривлення культурно-виховних ідеалів позбавляє вчителя можливості не тільки прогнозувати результат свого впливу на моральний стан підростаючого покоління, а й визначитися у виборі цілей, засобів і критеріїв виховання.

Оскільки саме це виступає передумовою формування просоціальної поведінки, яка здійснюється шляхом інтегративних впливів між вихованням в сім`ї та взаємодіями учня в школі, можна зазначити, що негативні зміни у становленні основ моральності та просоціальності зафіксовані відносно всіх вікових періодів. Уже в молодшому шкільному віці спостерігаються прояви егоїстичності, байдужості до емоційного стану іншої людини і зосередженості на власних потребах та переживаннях.

У такій ситуації, істотну роль у формуванні морального обличчя особистості та її особистісного становлення відіграє просоціальна орієнтація, чинником якої виступає, серед інших, батьківське спілкування та обраний батьками стиль ставлення до дитини, взаємодії з нею.

Розвиток просоціальної поведінки неможливий без спеціального вивчення цього феномена, без виявлення його причин і соціально-психологічних факторів, що визначають загальні закономірності розвитку просоціальності та виокремлення умов виникнення відхилень у цьому процесі.

Важливість окресленої проблеми спричинила активні дослідницькі пошуки, відображені у працях учених щодо сутності просоціальної поведінки (Х. Харппорн, М. Мей).

Вагомий внесок у вивчення питання впливу різноманітних чинників навколишнього середовища на просоціальну поведінку особистості здійснили такі вітчизняні вчені, як В. Антонович, Д. Багалія, М. Грушевський, М. Костомарова (висвітлювали у своїх працях благочинну діяльність як першоознаку просоціальної поведінки); М. Дмітрієв, П. Георгіївський, В. Картамишева, К. Побєдоносцева, Є. Максимов (здійснили періодизацію розвитку благочинної діяльності та охарактеризували її вплив на соціальну свідомість людини); В. Абраменкова, Т. Гаврилова, Н. Куницина, І. Юсупов (вивчали питання становлення гуманних стосунків у дитячому віці). Варто відмітити здобутки зарубіжних учених (Б. Латане, Д. Дарлі, Г. Бірхофф, Д. Майєрс, Г. Алвін) стосовно вивчення досліджуваних аспектів проблеми. Вивчення проблеми просоціальної поведінки у різноманітних її проявах увійшло до кола наукових інтересів Р. Павелківа, Н. Корчакової, С. Шеметюк, О. Решетнікова.

У контексті вивчення проблеми розвитку просоціальної поведінки молодших школярів заслуговують на увагу праці, присвячені дослідженню особливостей цього віку (М. Бріджит, Є. Ервін), зорієнтовані на розкриття специфіки поведінки молодших школярів (Ю. Мазур, Н. Корчакова).

Актуальність означеної проблеми та потреби освітньої практики зумовили вибір теми бакалаврської роботи «Вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів».

Об'єкт дослідження — чинники просоціальної поведінки молодших школярів.

Предмет дослідження — вплив стилю батьківського виховання як чинника розвитку просоціальної поведінки молодших школярів.

Мета дослідження: з’ясувати особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати сутність феномена просоціальної поведінки особистості.

2. Виявити чинники розвитку просоціальної поведінки молодших школярів.

3. Довести детермінуючий вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів.

4. Експериментально перевірити значущість стилю батьківського виховання щодо розвитку просоціальної поведінки молодших школярів.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розвиток просоціальної поведінки молодших школярів має відмінності, зумовлені вибором стилю батьківського виховання, який обумовлений життєвими цінностями, методами, способами самоствердження, контролю та впливу батьків на особистість дитини

Методи дослідження:

— теоретичні: аналіз, синтез, класифікація, систематизація, порівняння;

— емпіричні: спостереження, бесіди, констатований експеримент з використанням методик: «Діагностика батьківських відносин», «Рукавичка», «Тест на визначення стилю батьківського спілкування».

— статистичні методи кількісної та якісної обробки експериментальних даних.

Експериментальна база дослідження: дослідження проводилося на базі Малошпаківської ЗОШ. В експерименті взяли участь діти молодшого шкільного віку (30 осіб), та їхні батьки (30 осіб).

Структура бакалаврської роботи: бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (46 найменувань). Загальний обсяг бакалаврської роботи сторінок, основна частина — сторінок.

Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів

1.1 Просоціальна поведінка особистості як психолого-педагогічна проблема

В науковій літературі, проблема просоціальної поведінки є відносно новою проблемою, що піддається науковому аналізу. Зважаючи на велику значущість взаємопідтримки, жертовності, турботи про ближнього, можна задуматись про глибинні корені проблеми просоціальності. Водночас треба зазначити, що рівень суспільної і наукової уваги до цієї проблеми, упродовж її становлення, мав різні рівні актуалізації.

Так, як зазначають Р. Павелків та Н. Корчакова перші дослідження просоціальності з’явились у 30-х роках ХХ століття [33, с. 269 — 319]. У цей період з’являється фундаментальна праця Х. Харппорна і М. Мея «Вивчення природи характеру», у якій одна з ліній аналізу поведінки спрямовувалася на вивчення соціальної взаємодії у дихотомії індивідуалізм — кооперативність. З точки зору дослідників, саме ці якості особистості, є найбільш важливими і необхідними для нормального функціонування особистості та суспільства в цілому [15, с. 157].

Проте, ще наприкінці ХІХ ст. були опубліковані праці, присвячені питанню допомоги, що є одним із суттєвих показників просоціальної поведінки: М. Дмітрієва, який дослідив історію розвитку благодійності, здійснив її періодизацію, проаналізував її правові основи; П. Георгіївського, котрий виокремив загальні проблеми благодійності, охарактеризував державну систему захисту соціально незахищених верств населення; В. Картамишева і К. Побєдоносцева, які вивчали організацію громадської опіки як виду благодійної діяльності, охарактеризували форми надання допомоги; Є. Максимова, який дослідив благодійність як соціальне явище, виділив її основні напрями.

Дослідження проблеми просоціальності особливо активізувалися у 70-х роках ХХ століття. Зокрема, вони торкалися питань вікових закономірностей просоціальності (Мерфі Бріджит, Стауб Ервін), становлення гуманних стосунків та емоційної чутливості у дитячому віці (В. Абраменкова [1], Т. Гаврилова [12], Н. Куніцина [27], І. Юсупов [47]). А у 80 — ті роки, на Міжнародному психологічному конгресі у Лейпцигу (1980), поняття «просоціальна поведінка» було введено в науковий обіг [19].

Аналіз досліджуваної проблеми, проведений Г. Бірхоффом [6], Д. Майєрсом [30], дає змогу зробити висновок, що в основі будь-яких проявів просоціальної поведінки лежить здатність людини до співпереживання, і чим більше вона до цього схильна, тим з більшою готовністю надає допомогу людям.

Згідно з висновком С. Шеметюк, просоціальність, як особливе явище свідомості і поведінки людини, аналізується у контексті практичних відносин між людьми у формі солідарності, благодіяння, у контексті «допомагаючої поведінки».

Просоціальна поведінка є надзвичайно складним феноменом. Її сутнісні характеристики можна виокремити шляхом аналізу запропонованих ученими теоретичних моделей. Так, в моделі Б. Латане і Д. Дарлі описується п’ять стадій прийняття рішення у момент ускладненої життєвої ситуації. Перший крок просоціальності має передбачати виокремлення надзвичайної події, потім людина повинна проінтерпретувати її як надзвичайну. На третій стадії, людина повинна вирішити, чи варто їй брати на себе відповідальність за втручання, як тільки таке рішення прийняте — людина вирішує, в якій формі буде надана допомога, і нарешті, як саме буде реалізовуватись рішення.

У «теоретико-мотиваційній» моделі прийняття рішення про надання допомоги Ш. Шварца зосереджена увага на виокремленні структурних компонентів просоціальної поведінки. Автор виокремлює три основних компоненти просоціальної поведінки: оцінювання результатів, переживання відповідальності, наявність відповідних моральних приписів. Цінною ідеєю теорії є припущення, що моральні норми спонукають до допомоги лише за умови усвідомлення наслідків і покладання на себе відповідальності одночасно набувають для людини важливого значення. Важливим аспектом теорії є виокремлення пускових механізмів просоціальної поведінки. Основну функцію у цьому процесі автор відводить — самооцінці.

Модель «очікуваної цінності» базується на оцінці можливих позитивних наслідків — чим більш значущими вони є, тим швидше суб'єкт надасть допомогу іншому. Вперше положення «очікуваної цінності» з’явилися у теоріях К. Левіна і Є. Толмена [10, с. 340].

У «двоступеневій моделі» просоціальної поведінки (Ж. Кок, К. Мак-Девіс) описується динаміка її мотиваційних основ. На першому етапі об'єкт ставить себе на місце партнера, що потребує допомоги. І як наслідок, це формує емоцію співпереживання, яка стимулює надання допомоги. Без співпереживання просоціальна дія не наступає.

«Ментальна модель», запропонована З. Лінденбергом [44, с. 54], виконана у традиціях когнітивного підходу. В її основу покладено принцип когнітивного аналізу просоціальної ситуації. Автор вважає основою просоціальної поведінки соціальні зв’язки, які вимагають різних поведінкових комбінацій і виділяє п’ять видів просоціальної поведінки: співпрацю, альтруїзм, надійність, справедливість, повага до інтересів інших.

Згідно з «теорією соціального обміну» людська взаємодія спрямовується «соціальною економікою» — вони обмінюються не тільки матеріальними благами й грошима, але й соціальними товарами: любов’ю, послугами, інформацією, статусом. Діючи так, люди використовують стратегію «міні-максу» — мінімізують витрати, максимізують доходи. Теорія соціального обміну зовсім не стверджує, що ми свідомо розраховуємо на нагороду, просто вона висуває гіпотезу, що саме такі думки визначають нашу поведінку.

При цьому винагороди, які мотивують допомогу, можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Коли фірми, заради покращення свого корпоративного іміджу, виступають спонсорами, або ж коли будь-яка людина, аби отримати визнання або добитися дружби, пропонує скористатися її послугами, винагорода є зовнішньою. Ми даємо, аби отримати. Таким чином, ми більше за все бажаємо допомогти тим, хто є для нас привабливим, тим, чиєї прихильності ми добиваємося.

Винагороди від надання допомоги можуть включати внутрішню самовинагороду. Це може бути підвищення самооцінки, або зменшення дистресу, який виникає, коли ми проникаємось симпатією до того, кому ми надаємо допомогу. Нерідко люди надають допомогу іншим не тому, що свідомо підрахували, що така поведінка відповідає їхнім інтересам, а тому, що отримали таку вказівку зовні.

Соціальну поведінку мотивують норми — суспільні очікування щодо належних дій і вчинків. Вони приписують нам визначену поведінку, визначені життєві обов’язки.

Соціолог А. Гоулднер стверджує, що загальним моральним кодом є норма взаємності, згідно з якою людина прагне не завдавати шкоди, а надавати допомогу тим, хто їй допомагає. Вона «вкладає» свої зусилля в інших і очікує на «дивіденди» [4, с. 567].

Ця норма найбільшою мірою стосується взаємовідносин рівних з рівними. Ті, хто не вважають себе залежними від кого-небудь або від тих, хто є нижчими від них по статусу, особливо не відчувають необхідності відповідати взаємністю. Якщо вони не можуть цього зробити, вони можуть відчути, що, приймаючи допомогу, наражають себе на небезпеку або принижують власну гідність. Таким чином, на відміну від людей з низьким почуттям власної гідності, вони з більшим небажанням шукають допомоги. Що ж стосується людей, які явно знаходяться в залежному положенні і не в стані відповісти взаємністю, — дітей, жебраків, калік та інших, не здатних у відповідь дати стільки ж, скільки вони отримують -- людську допомогу мотивує інша норма — соціальної відповідальності. Її основу становить віра в те, що люди мають надавати допомогу тим, хто її потребує, не зважаючи на можливу винагороду в майбутньому.

Згідно з «теорією соціальних норм» люди здійснюють просоціальні вчинки тому, що суспільні очікування зумовлюють певний тип поведінки [10, с. 200]. Соціолог А. Гоулднер стверджує, що всезагальним «моральним кодом» є норма взаємності: ми схильні надавати допомогу тим, хто надає її нам.

Модель просоціальної поведінки на основі виокремлення її функціональних систем запропонована у роботі Ю. Мазур [29, с. 20]. Автор стверджує, що в основу просоціальності входить три компоненти: позитивне уявлення особистості про себе, пов’язане із здібностями до солідарності і співчуття; система життєвих цінностей, які визначають стратегії взаємодії із світом; здатність особистості реалізовувати себе на шляху альтруїстичної, суспільно значущої діяльності. Просоціальність — складне утворення, яке включає, як поведінкові, так і когнітивно-мотиваційні та ціннісні структури. До основних різновидів просоціальної поведінки належать: альтруїстична та допомагаюча поведінка, співробітництво, емпатія, гуманні відносини.

Сутність просоціальної поведінки — в її відповідності соціальним вимогам (нормам, цінностям). Альтруїзм — це один з багатьох її проявів. Емпатія базується на співпереживанні, що призводить до глибокого співчутливого розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи [24, с. 354]. Проведений аналіз наукових праць уможливив висновок, що просоціальна поведінка є системою позитивних, конструктивних, відповідних соціальним нормам дій, спрямованих на благо соціальних груп чи окремо взятої людини.

1. 2 Чинники розвитку просоціальної поведінки молодших школярів

Просоціальна поведінка — це не лише складний соціально-психологічний феномен, але й динамічне явище, яке розвивається в процесі становлення особистості. Підкреслимо, що в період молодшого шкільного віку (6 — 9 років) відбувається інтенсивне усвідомлення дитиною того, що дорослі цінують і до якої поведінки вони заохочують. Важливою особливістю цього періоду є усвідомлення дітьми оцінки просоціального вчинку. На думку Д. Мацумото, у процесі зростання у дітей розвиваються більш складні способи розуміння навколишнього світу. Ці зміни породжують і зміни у розумінні моральних оцінок. Дитина в період молодшого шкільного віку оцінює вчинок крізь призму умов, нагород і покарань за дотримання принципів добра і зла [37, с. 718]. Протягом цього періоду, завдяки розвитку когнітивних здібностей та моральної свідомості, відбувається засвоєння дитиною основних просоціальних принципів: соціальної відповідальності та справедливості.

Більшість дітей молодшого шкільного віку набувають здатності досить адекватно оцінювати наслідки несвоєчасного надання допомоги, ймовірність надання допомоги іншим, готовність її прийняття з боку партнера. Саме в цьому віці, вперше, групові мотиви починають домінувати над індивідуалістичними, як наслідок прагнення підвищити статус у групі. Молодші школярі мають знання про моральну норму взаємодопомоги. Вони визнають її як соціально значущу та обов’язкову, але саме в цьому віці у ситуації реальної взаємодії, надання допомоги залежить від характеру дитячих симпатій [13, с. 198]. Просоціальний розвиток цього віку пов’язаний з повсякденною взаємодією з авторитетним дорослим та однолітками у процесі виконання дитиною різноманітних шкільних обов’язків, що створює сприятливі умови для поглиблення моральної свідомості та почуттів. Молодші школярі засвоюють досить широкий обсяг норм і правил, якими вони повинні керуватися у взаєминах з учителями, іншими дорослими, однолітками.

Важливу роль у розвитку просоціальної поведінки дітей молодшого шкільного віку виконують такі інститути соціалізації, як сім'я, школа, релігія, кіно, телебачення, спорт, неформальні об'єднання. Провідну роль у первинній соціалізації можна віддати сім'ї [35, с. 400].

Почуття обов’язку, морального співпереживання та безкорисливої допомоги розвиваються саме у процесі спілкування з батьками. Батьки є посередниками між суспільством і дитиною. На думку І. Фурманова, така роль обумовлена тим, що батьки є готовим «соціальним продуктом» суспільства. Їх нормативна поведінка є для дитини конкретним прикладом, за яким вони спостерігають, роблять висновки щодо нормативності на підставі сприйняття батьків як близьких і авторитетних людей. Відповідно просоціальність формується на основі емоційної прихильності між дітьми і батьками, а самосвідомість дітей формується не лише шляхом прямого навчання і наслідування, але й шляхом співвіднесення свого досвіду з типом життя своїх батьків. При цьому засвоюються прийняті батьками норми і цінності [45, с. 95].

У наукових дослідженнях широко вивчаються три типи дисциплінарних впливів на дітей:

— використання влади;

— пояснення;

— позбавлення батьківської любові.

Відомо, що діти, батьки яких ставились до них з теплотою і розумінням, вимагали усвідомленої поведінки, виростають з високим рівнем незалежності, емпатійності, впевненості в собі, дружелюбності, соціальної компетентності [25, с. 57].

Набута просоціальна орієнтація і розширене почуття «ми» прищеплюється у сім'ї задовго до того, як людина виходить за її межі. Сім'я підтримує широкі контакти із оточуючим соціальним світом, що сприяє поступовому розширенню дитячої концепції «ми».

Водночас важливу функцію у розвитку просоціальної орієнтації мають навчальні заклади [42, с. 156−161]. Завдяки школі у дитини виникає потреба знайти своє місце у класі - серед ровесників, а виходячи за межі школи приєднатись до діяльності та життя дорослих. Діти навчаються співпрацювати та співчувати у зв’язку з успіхами чи невдачами однолітків. Феномени співчуття і співрадості виступають, з одного боку, умовою повноцінного дорослішання дитини, а з іншого — критеріями її особистісного розвитку. Як стверджує В. Абраменкова, постійна взаємодія з однолітками змушує дітей долати свої егоїстичні бажання, що зміцнює їхню готовність співпрацювати з принципами моралі [1, с. 250].

Особливість соціального розвитку молодшого школяра полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється, передусім, у необхідності налагодження зв’язку з предметним навчанням, стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначає Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. На її думку, найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку молодшого школяра породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з молодшими школярами необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності, думки однолітків. Система позакласної освіти: творчі заняття, конструктивні навички, гуманітарні заняття, сучасні заняття, формують всебічний розвиток молодшого школяра, поглиблення знань шкільних предметів, підвищують комунікативні здібності дитини [18, с. 180].

Помітний вплив на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів здійснюють заняття спортом. Спорт у житті молодшого школяра є тим інститутом, що допомагає формувати вміння працювати в команді, досягати спільної мети, нести особисту відповідальність за перемогу. Але існують певні негативні сторони — командний спорт може розвинути у дитини втрату особистої відповідальності за свої вчинки; єдиноборства — жорстокість, агресію і відмову від компромісів; індивідуальні види спорту — егоїзм та труднощі під час невдач [21, с. 560].

Позитивне значення для розвитку просоціальної поведінки та соціалізації школяра мають неформальні об'єднання. Незважаючи на певну стихійність і спонтанність їх утворення та функціонування, їх вплив на дитину може бути набагато сильнішим за педагогічний вплив з боку вчителів і батьків. Тому, що дитина самостійно вибирає собі групу і підпорядковується її правилам [23, с. 190].

Вагомим чинником формування просоціальних форм поведінки особистості є сучасні засоби комунікації, зокрема телебачення. Саме телебачення розповсюджує у широкому соціальному просторі символічні моделі поведінки. Дитячі телепрограми, які не містять сцен насильства, сприяють інтелектуальному та моральному розвитку дітей. Їх розвивальний потенціал посилюється, якщо діти дивляться і обговорюють телепередачі разом з батьками [7, с. 420].

Помітне значення для розвитку просоціальної поведінки має відвідування музеїв, театрів та історичних місць. Такі заходи сприяють формуванню у молодших школярів інтересу до досліджень, до пошуку закономірностей у відносинах з людьми. Проте варто зауважити, що пасивне відвідування цих закладів створює лише ілюзію культурного розвитку, якого не можна досягнути без самостійної роботи над собою [22, с. 680].

Ще одним чинником розвитку просоціальної поведінки є власна соціальна активність молодшого школяра, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками. З метою формування позитивного просоціального досвіду дитини, потрібно надати їй можливість самореалізації, необхідної і визнаної суспільством, яка приносила б користь іншим людям.

Найбільшою мірою реалізації позитивного особистісного потенціалу сприяє доброчинна діяльність. Соціальне служіння виконує значну роль в сучасній системі освіти і особистісної соціалізації. Вираження просоціальної поведінки через участь у благодійних програмах, сприяє формуванню громадянської відповідальної особистості, створенню умов для особистісної самореалізації [33, с. 322].

Цей новий образ громадянськості може бути реалізований в тому осередку однолітків, де дитина прокладає свою дорогу в соціум — в школі. Особливу цінність для навчального процесу має те, що в ході участі в соціальному служінні у школярів формуються соціальні компетенції - навики лідерства, співпраці, командної роботи, організаційні і комунікативні здібності [39, с. 129 — 142].

Отже, основними чинниками розвитку просоціальної поведінки є: сім'я, навчальні заклади, засоби комунікації, неформальні організації, спорт, суспільна діяльність. Серед цих чинників особливе місце належить сім'ї. Значущість і емоційна близькість у відносинах між членами сім'ї надає важливого значення стилю батьківського виховання, від змісту якого залежить якість поведінки молодшого школяра.

1.3 Стиль батьківського виховання як чинник розвитку просоціальної поведінки молодших школярів

Сім'я — є складним соціальним феноменом. Як соціальний інститут, вона регулює відтворення людини з допомогою норм, особливої системи ролей та організаційних форм [5, с. 215].

Згідно з твердженням Н. Смелзер сім'єю є «об'єднання людей, засноване на кровній спорідненості, шлюбі, спільному побуті і взаємній відповідальності за дітей». Натомість А. Харчев розглядає сім'ю, як історично конкретну систему шлюбних взаємин, як малу соціальну групу, члени якої пов’язані шлюбними, родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю [8, с. 340].

Для більшості людей, а особливо для дітей, сім'я має високу значущість, вона є необхідним життєвим осередком, особливою нішею, яка оберігає та захищає. Саме в сім'ї дитина переживає емоційну єдність з близькими людьми, вперше стикається з розподілом праці. В ній же закладаються основи ставлення до старшого покоління, сім'я впливає на вибір професії, духовних цінностей, вона виховує і оберігає [43, с. 150].

Сім'я виконує багато важливих функцій: репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, економічну, первинного соціального контролю, духовного спілкування, дозвіллєву, емоційну, сексуальну [32, с. 5 — 12].

Репродуктивна функція передбачає не тільки народження дитини, але й її виховання. В сім'ї відбувається первинна соціалізація дитини, формуються погляди, моральні цінності і установки.

В сім'ї відбувається накопичення матеріальних благ і передачі наступним поколінням, тобто реалізуються економічна, матеріально-виробнича, господарсько-побутова функції.

Саме в сім'ї дитина отримує допомогу і підтримку, знімає напруження, яке виникає внаслідок соціальних контактів.

Найважливішою для формування просоціальної поведінки дітей є виховна функція, яка забезпечує збереження і передачу молодому поколінню духовних цінностей, трудових умінь, комунікативного досвіду тощо. У цьому сенсі вона є провідним чинником розвитку особистості дитини, від якого залежить її подальша доля [38, с. 158].

У цьому контексті влучним є вислів філософа М. Соловйова: «Сім'я — виховна колиска людини».

Зазначимо, що виховання є надзвичайно складним процесом, у якому взаємно впливають один на одного і ті, хто виховує, і ті, кого виховують. Виховання аж ніяк не односторонній рух, воно полягає у співпраці, коли обидва дають і обидва відчувають себе наділеними дарами.

Виділяють три аспекти виховної функції сім'ї. По-перше, вона реалізує виховання дитини, формування її особистості, розвиток здібностей. У цьому випадку вона виступає посередником між дитиною і суспільством, служить передачею їй соціального досвіду. Через внутрішнє сімейне спілкування дитина засвоює прийняті в даному суспільстві норми і форми поведінки, моральні цінності. По-друге, вона забезпечує систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя. У кожній сім'ї виробляється своя індивідуальна система виховання, основу якої складають ті чи інші ціннісні орієнтації. Виховання розпочинається з перших днів життя людини і продовжується протягом усього її життя. Змінюються тільки його зміст, способи і форми. По-третє, в колі сім'ї відбувається постійний вплив батьків (інших членів сім'ї) на дітей, що спонукає їх до особистісного розвитку і самовиховання [34, с. 220].

За стилем відносин між батьками і дітьми в сім'ї розрізняють авторитарне, демократичне, відчужене і ліберально-потуральне виховання.

Авторитарне виховання — стиль виховання в межах якого певна думка приймається як єдина істина. Авторитарний стиль виховання передбачає придушення ініціативи дитини, примус, жорстоке керівництво. Батьки виправдовують таку поведінку необхідністю підпорядкувати дитину шкільній дисципліні. Формою вираження влади дорослого над дитиною є крики і покарання. Любов до дитини також виражається досить експресивно. Діти у таких сім'ях виростають, як правило, невпевненими у собі, схильними до агресії, авторитарними, тобто схожими на батьків. Також можливий і інший результат авторитарного виховання. Діти можуть стати відлюдькуватими і боязкими. Всі ці риси негативно впливають на розвиток просоціальної поведінки дитини. Відсутність прагнення до незалежності, пасивність, та невідповідальність за свої вчинки формують особистість зі слабким Я, яка не здатна проявляти себе у суспільстві належним чином [24, с. 200].

Демократичний стиль — реалізується через систему наступних метафор «Рівний серед рівних» і «Перший серед рівних».

Перший варіант — це стиль відносин між батьками та дітьми, в рамках якого батьки координують дитину у всіх сферах діяльності: навчанні, самоосвіті, дозвіллі, враховуючи власну думку та інтереси дитини, узгоджують з дитиною усі питання та проблеми.

Другий підхід реалізується у відносинах між батьками і дитиною, в яких переважає довіра до дитини, її суджень, дій та вчинків. В даному випадку діяльність батьків спрямована на координацію самостійних дій дитини, та допомога, лише за умови звернення самого школяра.

Поведінка дитини гнучко коригується батьками. Вони завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують до обговорення проблем з дитиною, в дитині цінуються як позитивні, так і негативні якості.

Демократичний стиль виховання найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, ініціативності, просоціальної поведінки та відповідальності перед соціумом. Діти, які виховуються в демократичних сім'ях, відрізняються активністю, впевненістю у собі, високим рівнем самоконтролю та соціальної компетенції, активно надають допомогу усім, хто її потребує [26, с. 450].

Відчужений стиль визначається відсутністю у сім'ї будь-яких відносин. Члени сім'ї відсторонені і відчужені один від одного, присутня повна байдужість до почуттів та проблем іншого. Батьки у такій сім'ї ніби «не бачать» своєї дитини, тримають її на відстані, активно уникають спілкування з школярем.

Внаслідок відсутності інтересу батьків до справ та внутрішнього життя дитини вона стає самотньою і нещасною. Згодом відчужений стиль виховання може призвести й до виникнення агресивного ставлення дитини до оточуючих. Згодом у дітей виникає відчужене ставлення до людей. У школі дитина з подібної сім'ї невпевнена в собі, внаслідок чого виникають труднощі у взаєминах з однолітками. Такі діти не схильні до проявів просоціальної поведінки, адже вони намагаються не привертати до себе надмірної уваги [40, с. 254].

Згідно з висновками Р. Павелківа, ліберально-потуральний стиль — передбачає спілкування з дитиною на засадах вседозволеності. Така дитина утверджує себе через вимоги «Дай!», «Мені!», «Хочу!» [ 26, с. 145]. Подібне потурання призводить до того, що дитина не може розвиватись в соціально зрілу особистість. Тут відсутнє головне, що необхідно для правильного соціального розвитку особистості - розуміння слова «потрібно». Діти які виховують у дусі потурання приречені на невдачу у спілкуванні - адже дитина не навчена поступатися, підпорядковувати свої бажання спільним цілям. Подібна батьківська гіперопіка позбавляє дитину самостійності у психічному, фізичному і соціальному розвитку, а сподівання батьків на вдячність дитини за їхню гіперопіку, в майбутньому не отримують підтвердження, що нерідко призводить до глибоких батьківських страждань.

Дитина, яка звикає до потурання, підвищеної уваги до своїх відчуттів, почуттів і потреб, нерідко викликає іронічне ставлення з боку однолітків. Така залежна поведінка в майбутньому призведе до унеможливлення спілкування з людьми на рівних, і дитина згодом може зайняти у соціумі підлеглу позицію.

Як стверджують дослідники, на практиці жоден із наведених стилів не може виявлятися в «чистому вигляді». Так, на думку А. ??Бандури, Л. Волошиної, В. Устинової, застосування лише демократичного стилю не завжди буває ефективним. У залежності від ситуацій і обставин, у сім'ї можуть використовуватися різні стилі. Проте багаторічна практика формує індивідуальний стиль виховання, який є відносно стабільним, має незначну динаміку і може удосконалюватися в різних напрямках [4, с. 215].

Безсумнівно, перераховані стилі та методи сімейного виховання спричиняють різний вплив на поведінку дитину, і залежно від притаманних їм особливостей спричиняють появу в ній просоціальних або асоціальних ознак.

Розділ ІІ. Психологічні особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів

2.1 Організація експериментального дослідження

Експериментальне дослідження проводилося на базі Малошпаківській ЗОШ I-III ступенів, з метою з’ясування особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів

У дослідженні брали участь 30 молодших школярів (учнів другого класу) та 30 їхніх батьків.

Вивчення впливу стилю батьківського виховання на формування просоціальної поведінки молодших школярів здійснювалося з допомогою таких методик, як «Діагностика батьківських відносин», «Рукавичка», «Тест на визначення стилю батьківського виховання».

Батьківське ставлення до дитини, як система різноманітних почуттів по відношенню до дитини, поведінкових стереотипів, що використовуються під час спілкування з дитиною, особливостей сприймання і розуміння характеру та особистості дитини є важливою характеристикою стилю батьківського виховання. Його вивчення здійснювалося з допомогою діагностики батьківських відносин (опитувальника ДБВ А. Варги та В. Століна).

Застосовуючи означений опитувальник можна дослідити особливості батьківського ставлення за такими характеристиками, як прийняття або відторгнення дитини («прийняття — відторгення»), здатність до взаємодії з нею («кооперація»), величина міжособистісної дистанції між батьками і дітьми («симбіоз»), авторитарність («авторитарна гіперсоціалізація»), особливості сприймання і розуміння дитини батьками.

Дослідження першої характеристики («прийняття-відторгнення») здійснюється на основі відображення інтегрального емоційного ставлення батьків до дитини. У разі прийняття дитини батьки поважають її індивідуальність, намагаються проводити разом з нею багато часу, схвалюють її інтереси і плани. У випадку відторгнення вважають свою дитину поганою, непристосованою, невдахою. Їм здається, що вона через свої низькі здібності не доб'ється успіху в житті. Батьки не довіряють їй і не поважають її.

«Кооперація» — соціально бажаний образ батьківського ставлення, яке виявляється у зацікавленості в справах і планах своєї дитини, намаганні у всьому їй допомогти, у розумінні і співчутті. У разі високого рівня сформованості цього показника батьки високо оцінюють інтелектуальні і творчі здібності дитини, горді за неї. Схвалюють ініціативу і самостійність дитини, намагаються бути з нею на рівних, довіряють дитині, стараються підтримати її точку зору в спірних питаннях.

«Симбіоз» — шкала опитувальника, яка відображає міжособистісну дистанцію в спілкуванні з дитиною. У випадку отримання високих балів за цією шкалою можна вважати, що батьки відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити усі потреби дитини, огородити її від життєвих труднощів. При цьому вони завжди переживають за дитину, вона їм здається маленькою і беззахисною. Водночас батьки ніколи не дають їй можливості бути самостійною. Тому разом зі зростанням самостійності дитини суттєво зростає їх занепокоєння і, відповідно, прагнення продовжувати її захищати від життєвих негараздів.

«Авторитарна гіперсоціалізація» відображає форму і спрямованість контролю за поведінкою дитини. Отримання високих балів за цією шкалою, свідчить про авторитаризм, присутній у батьківському ставленні до дитини: батьки вимагають від дитини безумовної слухняності і дисциплінованості, намагаються нав’язати дитині свою волю, не в змозі підтримати її точку зору. За прояв своєї волі дитину суворо карають.

Особливості сприймання і розуміння батьками дитини оцінюються за шкалою «маленький невдаха». Отримання високих балів за цією шкалою є показником того, що в батьківському ставленні до дитини виражені прагнення щодо її інфантилізації, намагання приписати їй особистісну та соціальну неспроможність. Батьки вважають дитину меншою за її реальний вік, не помічають її зростання. Інтереси, захоплення, і почуття дитини видаються дорослим дитячими і несерйозними, а сама дитина уявляється не пристосованою і відкритою для поганого впливу. В зв’язку з цим вони намагаються огородити дитину від життєвих труднощів.

Відповідно високі тестові бали у досліджуваного за відповідними шкалами інтерпретуються як:

— відторгнення;

— соціальна бажаність;

— симбіоз;

— гіперсоціалізація;

— інфантилізація.

З допомогою тесту на визначення стилю батьківського виховання оцінюється стратегія сімейного виховання і визначається перевага одного з чотирьох типів: демократичного, авторитарного, ліберального або відчуженого.

Перевага демократичного стилю означає те, що батьки усвідомлюють свою важливу роль у становленні особистості дитини, але і визнають її право на саморозвиток. Вони розуміють, які вимоги варто висувати, а які обговорювати з дітьми. В розумних межах батьки готові переглядати свої позиції. При цьому вони виявляють твердість, піклуються про справедливість і дотримання дисципліни, що сприяє формуванню усвідомленої і відповідальної соціальної поведінки дитини.

Дотримуючись авторитарного стилю, батьки добре уявляють, якою має вирости їхня дитина, і докладають до цього максимум зусиль. Проте вони обмежують самостійність дитини, не вважають за потрібне якось обґрунтувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким контролем, заборонами і навіть фізичним покаранням. Авторитарне виховання виключає душевну близькість з дітьми, між батьками та дітьми нечасто виникає почуття прив’язаності. Натомість в їхньому ставленні до дітей присутні жорсткість, ієрархічність, директивність, безкомпромісність, догматичність, що призводить до переживання дітьми постійної настороженості і ворожості до оточуючих.

Обираючи ліберальний стиль, батьки високо цінують свою дитину, легко спілкуються та довіряють їй, не схильні до заборон. При цьому вони, як правило, не переймаються почуттям відповідальності за виховання дитини і нерідко покладають відповідальність за поведінку на обставини, на інших, або на саму дитину.

Використовуючи відчужений стиль, батьки не надають вихованню дітей особливого значення, не приділяють уваги їх проблемам та потребам. Тому діти змушені вирішувати свої проблеми самостійно.

Якщо серед відповідей не переважає жодна категорія, то це свідчить про нечіткі принципи виховання.

Методика «Рукавичка» Г. А. Цукерман.

Ефективним засобом вивчення характеру поведінки молодших школярів може бути методика «Рукавичка» Г. Цукерман, яка дає змогу оцінити комунікативні дії за згодою в процесі співпраці дітей. Для цього діти, які працюють в парах, отримують завдання замалювати контурні малюнки рукавичок так, щоб вони вийшли однаковими.

Ціллю цієї методики є вивчення відношення дітей одне до одного в умовах вимушених поступок і співпраці. Набір кольорових олівців ділиться між дітьми порівну, що викликає природну необхідність обміну і вияв взаємних поступок. В процесі розмальовування відмічається такі особливості поведінки:

— інтерес до дій напарника та ставлення до них;

— відповідь на прохання дати олівець;

— реакція на похвалу і осуд напарника.

Ці показники відображають найвагоміші характеристики міжособистісних відносин: зацікавленість і приязнь, можливість допомогти і поступитись іншому, розділити його успіхи і невдачі.

Відповідно результати взаємодії оцінюються за такими критеріями, як:

— продуктивність спільної діяльності оцінюється за мірою схожості візерунків на рукавичках;

— вміння дітей домовлятись, знаходити спільне рішення, вміння переконувати, аргументувати;

— взаємний контроль: чи помічають один в одного відхилення від задуму, як на них реагують;

— взаємодопомога;

— емоційне відношення до спільної діяльності: позитивне (працюють з задоволенням), нейтральне (взаємодіють по мірі необхідності), або негативне (ігнорують один одного, сваряться).

При цьому рівень виконання завдання оцінюють як:

— низький рівень — у візерунках переважають відмінності, діти не намагаються домовитись або кожен настоює на своєму;

— середній рівень — схожість у візерунках є частковою, в них присутні певні відмінності;

— високий рівень — рукавички прикрашені однаковими, або дуже схожими візерунками; діти активно обговорюють можливі варіанти візерунку, приходять до спільного рішення, слідкують за його реалізацією.

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження

Експериментальне дослідження з вивчення впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів передбачало використання методик: «Діагностика батьківських відносин» (ДБВ), яка дала змогу визначити тип батьківського ставлення до дитини, тест на визначення стилю батьківських відносин, методика «Рукавичка» Г. А. Цукерман, що уможливила визначення особливостей сприймання молодшими школярами інших, як партнерів зі спільної діяльності.

Результати діагностики батьківського ставлення до дітей, визначені з допомогою методики ДБВ відображені в табл. 1.

Таблиця 1. Результати діагностики батьківського ставлення до дітей — учнів другого класу Малошпаківської ЗОШ

Назва показника

Число батьків, які отримали високі процентильні бали, %

Число батьків, які отримали низькі процентильні бали, %

Відторгнення

33,3

13,3

Соціальна бажаність

20,0

16,7

Симбіоз

13,3

16,7

Гіперсоціалізація

16,7

23,3

Інфантилізація

16,7

30

Дані високі бали свідчать про значний розвиток вказаних вище стилів батьківських відносин.

За шкалою прийняття відторгнення 33,3% батьків має виражене позитивне ставлення до дитини, батьки приймають її такою як вона є, поважають та визнають її особистість, симпатизують їй, схвалюють її інтереси, підтримують плани та проводять з дитиною багато часу, не шкодуючи про це, 13,3% батьків набрали низькі бали за цією шкалою. Це говорить про те, що дорослі мають тільки негативні почуття до дитини. Вважають дитину невдахою, не вірять в її майбутнє, не довіряють дитині, низько оцінюють її здібності.

За шкалою «соціальна бажаність» 20% батьків набрали високі бали, що свідчить про зацікавленість батьків інтересами дитини, їхнє прагнення бути ближчими до неї. 16,7% батьків набрали низькі бали. Отже, батьки не виявляють зацікавленості захопленнями дитини, низько оцінюють її здібності, не схвалюють самостійність та ініціативу дитини, що може негативно відбитися на її особистісному розвитку.

За шкалою «симбіоз» 13,3% батьків набрали високі процентильні бали. Дані батьки не встановлюють дистанцію між собою і дитиною, намагаються завжди бути ближчими до неї, задовольняти її прохання, намагаються відгородити від неприємностей. Тривога батьків зростає, коли дитина намагається бути самостійною. Низькі бали набрали 16,7% батьків. Ці батьки мало піклуються про дитину, тримають її «на відстані», не переймаються проблемами дитини.

За шкалою «авторитарна гіперсоціалізація» 16,7% батьків набрали високі бали. Це говорить про те, що дорослі занадто авторитарно ведуть себе по відношенню до дитини, вимагають від неї жорсткої дисципліни, намагаються нав’язати дитині свою думку. Батьки постійно слідкують за досягненнями дитини, її звичками, почуттями. Низькі бали набрали 23,3% батьків. Це свідчить про відсутність контролю з боку батьків.

За шкалою «маленький невдаха» 16,7% батьків набрали високі бали. Це є показником того, що батьки намагаються приписати дитині особисту соціальну неблагополучність. Батьки бачать дитину меншою, порівняно з її реальним віком. ЇЇ захоплення, для батьків здаються несерйозними. Дитина їм здається непристосованою і відкритою для поганого впливу. Низькі бали набрали 30% батьків. Ці батьки, не дивлячись на невдачі дитини, вірять в неї. На наш погляд, найбільш оптимальними є такі типи батьківських відносин як, прийняття та соціальна бажаність. До нейтрального рівня можна віднести «симбіоз» та «маленький невдаха». Негативним бачиться високий рівень прояву ставлення за типом «авторитарна гіперсоціалізація» та «інфантилізація». Порівняння високих та низьких результатів батьків за відповідними шкалами графічно відображене на рис. 2.1 та 2.2.

Тест для визначення стилю батьківського виховання дав нам змогу встановити, що 53,4% досліджуваних батьків притаманний демократичний стиль виховання, 20% - авторитарний, 10% - ліберально-потуральний та 16,7% - відчужений. Дані у графічній формі відображені на рис. 2.3.

Рис. 2.3 Результати визначення стилю батьківського виховання у батьків учнів молодших класів Малошпаківської ЗОШ

Порівнюючи результати, отримані з допомогою методик «Діагностика батьківських відносин» та «Тест для визначення стилю батьківського виховання», було констатовано, що у сім'ях з авторитарним стилем виховання переважає тип відношення до дитини — гіперсоціалізація. Демократичному стилю виховання у більшості притаманний тип відношення до дитини прийняття та соціальна бажаність, у сім'ях з ліберально — потуральним стилем виховання, батьки застосовують симбіоз. По відношенню до дитини, при відчуженому стилю виховання переважає тип відношення — інфантилізація (див. табл. 2).

Таблиця 2. Залежність стилю батьківського виховання від типу відношення до дитини

Стиль батьківського виховання

Тип батьківського відношення

Прийняття

Соціальна бажаність

Симбіоз

Гіперсоціа-лізація

Інфанти-лізація

Авторитарний

5

1

Демократичний

10

6

Ліберально-поступальний

3

Відчужений

1

4

У процесі дослідження за методикою «Рукавичка» було визначено особливості поведінки молодших школярів, які уможливили виокремлення її певних просоціальних характеристик. Дані, відображені в таблиці 3,

Таблиця 3 Підсумкова характеристика поведінки

№ з/п

Прізвище, ім'я

Ставлення до діяльності та до партнера з взаємодії

Рівень виконання завдання

1

Гунин А.

В діяльності дитини переважала доброзичливість, зацікавленість роботою, взаємодопомога. Відмічається позитивне емоційне відношення до діяльності.

Високий

Петрик В.

В діяльності дитини переважала зацікавленість в спільній діяльності, взаємодопомога, активне обговорення, позитивне відношення до діяльності.

2

Петрук А.

В діяльності дитини присутня жага зробити краще і швидше, переважання правильності тільки її думки. Переважало нейтральне емоційне відношення до діяльності.

Низький

Семещук Г.

Дитина намагалась обговорити з партнером спільні дії, прагнула взаємодопомоги, переважав позитивний емоційний настрій діяльності.

3

Левчук О.

Дитина намагалась обговорити спільні дії, слідкувала за правильним ходом діяльності, намагалась допомогти. Переважав позитивний настрій.

Середній.

Волошина Ю.

Дитина прагнула зробити все по-своєму. Уникала взаємодопомоги, була переконана у правильності тільки своїх дій. Переважав негативний емоційний настрій.

4

Ювко В.

Дитина виявила доброзичливість до партнера, проявляла ініціативу в обміні олівцями, спонукала партнера до спільної діяльності, була позитивно налаштованою.

Високий.

Карабін А.

Дитина була невпевненою у своїх діях, але проявляла ініціативу до спільної діяльності, присутня нейтральна емоційна налаштованість.

5

Гуревич Д.

Дитина проявила зацікавленість у результаті роботи, активно взаємодіяла з партнером, допомагала. Була позитивно емоційно налаштована.

Високий

Лисак К.

Дитина зацікавлена у спільній діяльності, була доброзичливою та допомагала партнерові. Була позитивно емоційно налаштована.

6

Сергійчук А.

Дитина прагнула взаємодопомоги, проявила зацікавленість роботою партнера, слідкувала за послідовністю виконання завдання. Позитивно налаштована.

Середній.

Поліщук Д.

Дитина критикувала роботу партнера, відмовляла у допомозі, дотримувалась своєї ідеї виконання завдання.

7

Андрощук Б.

Дитина була впевнена, що її візерунок кращий, відмовлялась зачекати, негативно реагувала на зауваження партнера. Була негативно налаштована.

Низький.

Криницька Г.

Дитина критикувала роботу партнера. Дотримувалась тільки свого задуму. Відмовила в проханні дати олівець. Була негативно емоційно налаштованою.

8

П’ясецька Г.

Дитина прагнула співпраці і взаємодопо-моги, схвально відгукувалась про роботу партнера. Була позитивно емоційно налаштованою.

Середній.

Касян Б.

Дитина самостійно вирішувала, яким буде малюнок, проявляла самостійність в діях. Була нейтрально емоційно налаштованою.

9

Петрик В.

Дитина не підтримувала співпрацю. Самостійно вирішувала порядок дій. Була нейтрально емоційно налаштована.

Високий.

Гаврилюк А.

Дитина всіляко згладжувала конфлікт. Слідкувала за роботою партнера. Схвально відгукувалась про його роботу. Була позитивно емоційно налаштована.

10

Осадець Д.

Дитина позитивно емоційно налаштована. Активно обговорювала хід дій. Цікавилась роботою партнера.

Високий.

Липна А.

Дитина позитивно емоційно налаштована. Підтримувала взаємодопомогу, активно обговорювала роботу.

11

Ветрова О.

Дитина хотіла самостійно вирішити, яким буде візерунок. Не відгукнулась на прохання дати олівець. Була негативно емоційно налаштована.

Низький.

Кічан Ю.

Дитина не підтримала ідею візерунку. Критикувала хід дій партнера. Відмовила у допомозі. Була негативно емоційно налаштована.

12

Ювко В.

Дитина неохоче виконувала завдання. Хотіла перекинути всю роботу на партнера. Була позитивно емоційно налаштована.

Високий.

Карабіна А.

Дитина прагнула активної співпраці. Не відмовляла у допомозі. Хотіла навчити партнера малювати. Була позитивно емоційно налаштованою.

13

Полюхович Д.

Дитина схвально відгукувалась про роботу партнера. Проявляла допомогу по мірі необхідності. Була нейтрально емоційно налаштованою.

Середній

Боярчук К.

Дитина вирішила проблему візерунку, змалювавши його у сусідів. Проявляла взаємодопомогу по мірі необхідності. Була нейтрально емоційно налаштованою.

14

Салівончик А.

Дитина критикувала роботу партнера. Слідкувала за виконанням роботи у їй необхідному порядку. Відмовляла у допомозі. Негативно емоційно налаштована.

Середній.

Андрієвська Д.

Дитина невпевнено виконувала завдання, перепитувала порядок дій. Нейтрально емоційно налаштована.

15

Петрик В.

Дитина активно співпрацювала. Обговорювала візерунок. Цікавилась роботою партнера. Допомагала. Була позитивно емоційно налаштованою.

Високий.

Карпук О.

Дитина активно співпрацювала. Допомагала партнерові. Цікавилась ходом виконання роботи. Була позитивно емоційно налаштованою.

дали змогу констатувати, що поведінка 46,6% молодших школярів визначалася нормативністю, спрямованістю на узгодження своїх дій з партнером, позитивне ставлення до нього, що свідчило про високий рівень сформованості її просоціальних характеристик; поведінці 33,4% учнів другого класу були переважно притаманні охарактеризовані ознаки, однак спостерігалися певні окремі відхилення, що виявлялися у спробах переконати партнера у правильності власного вибору, заволодіти кращими олівцями тощо, що посприяло середньому виконанню завдання; 20% вирізнялися низьким рівнем виконання завдання, прагнули нав’язати свою думку, були негативно налаштовані щодо своїх партнерів, порушували норми взаємодії.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой