Вплив віку на шкірний аналізатор

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ 2

Розділ 1. Морфо-функціональна структура шкіряного аналізатора 4

1.1 Анатомічна будова 4

1.2 Фізіологія шкірної чутливості 12

1.3 Характеристика гендерних та вікових особливостей шкіри 16

Розділ 2. Матеріали та методи дослідження шкірної чутливості 22

Розділ 3. Аналіз впливу оточуючого середовища на шкіру та загартування шкіри 24

3.1 Негативна дія оточуючого середовища на шкіру людини 24

3.2 Основні загартовуючи чинники, їх значення, правила, умови та види загартування 39

Висновки 47

Список використаної літератури 49

Вступ

Шкірний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприймання навколишнього світу. Перед усім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може «читати», «чути», тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов`язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора.

Сучасне життя людина насичене, а оточуюче природне середовище спотворене екологічною ситуацією в світі. З багатьох причин шкіра людини піддається негативному впливу різних факторів зовнішнього середовища. На даний час зростає кількість різного роду захворювань шкірного аналізатора, які можуть бути викликані як природними факторами, так і антропогенними (в тому числі і спричинені виробничим середовищем).

Мета нашої роботи з`ясувати вплив вікових та природних факторів на стан та функціонування шкірного аналізатора.

Завдання нашої курсової роботи полягає у вирішенні наступних питань:

розглянути морфологічні особливості шкірного аналізатора;

з`ясувати фізіологічні особливості функціонування шкірного аналізатора;

з`ясувати вікові та гендерні особливості шкіри;

навести матеріали для проведення дослідження тактильної чутливості шкірного аналізатора;

охарактеризувати вплив факторів природного середовища на шкіру та виникнення захворювань спричинених даними факторами;

з`ясувати значення загартування для шкірного аналізатора.

При виконанні курсової роботи були використані наступні методи дослідження: описовий, експериментальний, пояснювально-ілюстративний, аналіз та синтез, збір наукової інформації.

Розділ 1. Морфо-функціональна структура шкіряного аналізатора

1.1 Анатомічна будова

Шкіра покриває зовнішню поверхню тіла (рис. 1), складається з епідермісу -- поверхневого шару та глибокого шару -- власне шкіри, або дерми. Під шкірою лежить шар підшкірної основи. Загальна площа шкіри дорослої людини -- 1,5-- 2,0 кв.м.

Рис. 1. Будова шкіри: а -- епідерміс; б -- власне шкіра (дерма); в -- підшкірна основа; 1, 5 -- волос; 2 -- сосочки власне шкіри; 3 -- протока потової залози; 4, 9, ІЗ, -- дотикове тільце; 6 -- роговий шар епідермісу; 7-- блискучий шар епідермісу; 8-- корінь волоса; 10 -- сальна залоза; 11 -- м’яз -- підіймач волоса; 12 -- сумка волоса; 14 -- цибулина волоса; /5 -- розширена частина сумки; 16 -- потова залоза; 17-- вена; 18 -- артерія; 19 -- нерв

Епідерміс шкіри складається з багатошарового епітелію, поверхневі клітини якого ороговівають і поступово злущуються, замінюються новими. Цей шар (роговий) має неоднакову товщину в різних частинах тіла. Найбільша товщина його на долоні кисті та на підошовній поверхні стопи, найтонша -- на повіках. Глибокий шар епідермісу називають блискучим, або зародковим шаром. У його клітинах накопичується особлива речовина -- елеідин, що твердне, внаслідок чого в клітині зникає ядро й вона перетворюється на лусочку, яка відмирає і злущується.

В клітинах глибокого (базального) шару епідермісу міститься пігмент (меланін), який забарвлює тканини. В деяких ділянках шкіри (навколо соска молочної залози, на зовнішніх статевих органах, мошонці, в ділянці відхідника та ін.) меланін розміщується не тільки в клітинах епідермісу, а й у сполучній тканині, а тому ці ділянки мають темнішу пігментацію.

Рис. 2. Кровоносні та лімфатичні судини й капіляри шкіри:

1 — епідерміс; 2 — кровоносні капіляри; 3 — лімфатичні капіляри; 4 — вена, 5 — аптепія, 6 — лімфатична судина; 7 — підшкірна основа (клітковина); 8 — глибокий (базальний) шар шкіри; 9 -- сосочковий шар шкіри

Власне шкіра -- дерма складається з двох шарів: сосочкового і сітчастого. Сосочковий шар -- це пухка сполучна тканина. Сосочки утворюють гребені й борозни шкіри. В сосочках розміщені кровоносні й лімфатичні судини та нервові чутливі закінчення -- рецептори, які сприймають больові, дотикові й температурні подразнення. Найбільшої висоти сосочки досягають у місцях із підвищеною чутливістю -- на долонній поверхні кінчиків пальців, що має велике значення при виконанні тонких трудових процесів. Виступаючи над поверхнею епідермісу, сосочки утворюють папілярний візерунок (рис. 2). Кожна людина має свій, притаманний лише їй одній папілярний візерунок. Цю ознаку використовують у судово-медичній практиці.

Найбільш розвинений сітчастий шар шкіри утворений із щільної сполучної тканини. Від цього шару залежать механічні властивості шкіри -- міцність, еластичність. Міцність дерми зумовлена розташуванням у ній колагенових волокон, які в основному лежать паралельно й косо щодо поверхні шкіри, утворюючи при цьому сітку. Дерма переходить у підшкірну основу.

Різкої межі між шкірою та підшкірною основою не виявлено Підшкірна основа складається переважно з пухкої сполучної тканини, в петлях якої розміщені жирові скупчення, різні за формою та масою. В деяких місцях у підшкірній сполучній тканині жиру немає, наприклад на повіках, у раковині вуха, мошонці. Найбільше жиру відкладається в ділянці живота, грудних залоз, таза Жирова підшкірна основа краще розвинена у жінок, ніж у чоловіків. Вона захищає внутрішні органи від травм, переохолодження, а також є запасом поживних речовин, який у разі потреби використовується організмом11 Хоменко Б. Г. Анатомія людини. — К.: Вища школа, 1991.

Залози шкіри. В шкірі локалізується велика кількість залоз: потові, сальні та молочні. Потові залози -- довгі прямі трубочки з секреторним клубочком на кінці. Отвір трубочки відкривається на поверхні шкіри. Розміщуються потові залози в глибоких шарах шкіри, кількість їх доходить до 2 млн. Найбільше їх на долонях і підошвах (до 1 тис. на 1 кв. см). У дітей потові залози розвинені ще недостатньо. Потові залози виділяють піт, до складу якого входять вода, продукти азотистого обміну, мінеральні солі. Випаровуванням води регулюється тепловіддача тіла. При м’язових напруженнях до складу поту входить також і молочна кислота -- продукт обміну речовин у м’язах. Потовиділення регулюється центральною нервовою системою, в якій містяться центри потовиділення.

Сальні (альвеолярні) залози розміщені у власне шкірі. Більшість їх зосереджено в коренях волосся -- волосяних мішечках. Шкірне сало, яке виділяється цими залозами, змащує волосся та всю поверхню шкіри людини. Сальні залози відсутні на долонях і підошвах.

До видозмінених сальних залоз належать мейболієві залози, які є на повіках, а також залози зовнішнього слухового проходу, що виділяють вушну сірку.

Грудні залози -- парні, філогенетичне зв’язані з потовими залозами, а функціонально -- зі статевими органами. Грудні залози у жінок мають складну будову. Кожна з них складається з 12 -- 20 радіально розміщених часточок, оточених жировою тканиною. Протоки залоз відкриваються в молочні пазухи, які містяться навколо соска. Грудний сосок складається з гладеньких м’язів, у центрі його є отвір, крізь який виділяється молоко в період лактації, тобто під час вигодовування дитини.

Похідні шкіри -- це рогові придатки: нігті й волосся. Всі вони мають епідермальне походження.

Волосся покриває все тіло, за винятком червоної частини губ, долонь, підошов і деяких частин зовнішніх статевих органів. Найбільше волосся зосереджено на шкірі голови, брів, у пахвовій западині, на лобку, у чоловіків -- на обличчі (вуса, борода) й часто на грудях і ногах. Корінь волосини міститься у власне шкірі, потовщення його називається цибулиною, яка лежить у сумці волосини. Вільна частина волосини, що виступає над шкірою, називається стрижнем. Волосся росте похило до поверхні шкіри. Під мікроскопом можна роздивитися будову волосини: вона складається з мозкової м’якушевої речовини, яку оточує дещо щільніша кіркова речовина, а зверху є тверда оболонка, або кутикула. До волосяного мішечка прикріплений м’яз, що піднімає волосся. У волосяний мішечок відкривається сальна залоза. При одночасному скороченні багатьох цих м’язів волосся підіймається, і в людини утворюється так звана гусяча шкіра. Це спостерігається при переохолодженні, отруєннях, сильному болю. Зі скороченням м’язів звужуються кровоносні судини, що зменшує приплив крові й тепловіддачу. У живої людини волосся росте безперервно, але тривалість його життя незначна. Так, волосся голови змінюється через 2 -- 4 роки, вій -- 4 -- 5 міс. За місяць волосина виростає на 1 см. Волосся має різне забарвлення -- від блідо-жовтого до чорного. Забарвлення його залежить від наявності в кірковому шарі пігменту меланіну, а інтенсивність -- від його кількості. При втраті пігменту волосся сивіє. Сивина пов’язана з проникненням повітря між клітини кіркового шару волосся.

Нігті розміщені на тильних поверхнях кінцевих фаланг кисті та стопи. Це тонкі ороговілі пластинки епідермісу. Найбільша частина нігтя -- його тіло -- закінчується вільним краєм, який називається дистальним, а проксимальним тонким кінцем -- коренем -- ніготь заглиблений у шкіру -- ложе. На місці переходу тіла нігтя в корінь є росткова зона півмісяцевої форми білого кольору. Нігті ростуть безперервно й виростають до 4 мм за місяць. У роговому шарі нігтя відсутні кровоносні судини й нерви. Рожевий колір нігті мають за рахунок кровоносних судин, що лежать під нігтьовою пластинкою й просвічуються крізь неї. При стенозі судин і застійних явищах нігті набувають синюватого відтінку. Ніготь оточений невисоким шкірним валиком.

Рецептори шкіри. Організм контактує з навколишнім середовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла -- в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах зору, слуху та ін.; внутрішні, або інтерорецептори, які лежать в оболонках внутрішніх органів. Як зовнішні, так і внутрішні рецептори є початковою ланкою центральної нервової системи, яка, отримавши сигнал, відповідним чином реагує на нього.

Екстерорецептори розміщені на поверхні тіла в шкірі, вони поділяються на дві групи. До першої групи належать контактні рецептори: больові, температурні, дотику, тиску, тепла, холоду. З цими рецепторами подразник стикається безпосередньо. До другої групи належать просторові рецептори, органи зору, слуху та нюху, за допомогою яких сприймаються подразнення з простору, тобто з певної відстані.

Інтерорецептори також поділяються на дві групи: на пропріорецептори й вісцерорецептори. До пропріорецепторів належать рецептори м’язів, сухожилків, фасцій і суглобових сумок, а також рецептори присінково-завиткового апарата. Вісцерорецептори містяться у внутрішніх органах. Шкірні рецептори являють собою нервові закінчення, які утворюють густі сітки під епідермісом. Вважають, що нервові закінчення, вільні від мієліну, є рецепторами больового відчуття. Рецептори дотику -- дотикові меніски (тільця Мейсснера), що містяться в сосочках шкіри у вигляді спірального волоконця. Дотиковими рецепторами служать і волосяні мішечки. Тиск сприймають пластичні тільця (тільця Фатера -- Пачіні), які складаються з зовнішньої та внутрішньої капсул, де містяться кінцеві розгалуження нерва. Холод сприймають колби Краузе, побудовані з капсули, всередині якої міститься корзинчасте сплетення нервів. Тепло сприймають тільця Руффіні, вони нагадують веретеноподібне сплетення, яке лежить під епідермісом.

У шкірі і зв’язаних з нею структурах розміщуються механо-, терморецептори і рецептори болю. Вони не зібрані в окремі органи чуттів, а розсіяні по всій шкірі. Густота розташування шкірних рецепторів не скрізь однакова11 Хоменко Б. Г. Анатомія людини. — К.: Вища школа, 1991.

Механорецепція (дотик) має ряд властивостей, зокрема відчуття тиску, дотику, вібрації і лоскотання. Гадають, що кожен вид відчуття має свої рецептори. У шкірі вони розташовані на різній глибині і у різних її структурних утворах. Більшість рецепторів є вільними нервовими закінченнями чутливих нервів. Частина їх міститься у різного роду капсулах (мал. 3).

Мал. 3. Рецептори шкірної чутливості: а — тільця Руфіні, б — диски Меркеля, в — тільця Мейснера, г — тільця Пачіні, д — луковиця Краузе, е -- вільне нервове закінчення

Тільця Мейснера є датчиками швидкості -- подразнення сприймається під час руху об'єкту. Розташовані вони у позбавленій волосяного покриву шкірі (на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках грудей). Швидкість сприймають також вільні нервові закінчення, що лежать навколо волосяних цибулин.

Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску. Вони є у вкритій волоссям і позбавленій волосяного покриву шкірі.

Тільця Пачіні -- рецептори тиску й вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й у сухожиллі, зв’язках, брижі.

Усі названі утвори є закінченням дендритів мієлінових волокон групи Ар, швидкість проведення збудження у яких становить 30--70 м/с. Поряд з ними у кожному нерві можна виявити і немієлінізовані волокна. У деяких нервах вони становлять близько 50%. Частина їх передає імпульси від терморецепторів, інші-- реагують на слабкі тактильні стимули, але більшість волокон належить до ноцирецепторів, що сприймають біль. Точність локалізації відчуття у тактильних рецепторах вказаної групи невелика, як і швидкість проведення імпульсів нервами, що відходять. Вони сигналізують про слабкі механічні стимули. Гадають, що тактильні рецептори разом із ноцирецепторами грають значну роль у зародженні відчуття лоскотання.

М’язові рецептори (рис. 4) зв’язані з безліччю рефлекторних реакцій, які забезпечують те чи інше положення тіла в просторі.

Рис. 4. Рецептори м’язів: а -- вільні закінчення аферентного волокна, які обплітають кінець м’язового волокна; б -- м’язове веретено; 1,4-- закінчення еферентного волокна; 2 -- закінчення аферентного волокна; 3 -- капсула; 5 -- внутрішні м’язові волокна; 6, 8 -- еферентне волокно; 7 -- аферентне волокно рецептор.

До м’язових рецепторів належать тільця Фатера -- Пачіні, голі нервові закінчення, тільця Гольджі, м’язові веретена. Тільця Фатепа -- Пачіні містяться в сухожилках, суглобових сумках, фасціях, періості. Тільця Гольджі (цибулиноподібні тільця) являють собою заповнену лімфою капсулу, в яку заходять сухожильні волокна, оточені оголеними нервовими волоконцями. При напруженні сухожилка рецептор збуджується. М’язові веретена -- це посмуговані волокна завдовжки 1--4 мм, оточені капсулою, яка заповнена лімфою. В капсулі міститься від 3 до -13 волоконець. М’язові веретена відповідають і на розтягнення, й на скорочення м’язів, тому що мають подвійну іннервацію: еферентну й аферентну.

Кількість рецепторів у різних частинах шкіри різна. Так, на 10 кв. мм шкіри гомілки в середньому припадає один, а в ділянці голови -- 30, тоді як на подушечках пальців їх 230.

1.2 Фізіологія шкірної чутливості

Зовнішні подразнення через кору великого мозку визначають поведінку людини й тварин, а також впливають на функції внутрішніх органів.

Шкіра людини виконує ряд таких важливих функцій, як терморегуляцію організму, захисту його від шкідливих зовнішніх впливів, виділення продуктів обміну, депонує кров. Шкіру треба оберігати від перегрівання та сонячного опромінення, що може призвести до стійких змін у кровоносних судинах. Брудна шкіра веде до закупорки потових отворів і протоків сальних залоз, що може викликати запалення волосяних фолікулів. Шкіра надзвичайно чутлива до хімічних речовин, -- про це треба пам’ятати тим, хто працює на відповідних виробництвах. Часті подразнення шкіри хімічними речовинами можуть стати причиною раку шкіри. Через шкіру всмоктуються різні отруйні речовини: нікотинова кислота, анілінові барвники, сполучення хрому, препарати ртуті та ін., що може призвести до загального отруєння організму.

Під впливом механічної сили деформується мембрана рецепторів. При цьому збільшується проникність її для натрію. Внаслідок цього виникає рецепторний потенціал (РП), що має такі самі властивості, як і місцевий. Поширюючись на сусідні ділянки, він призводить до виникнення ПД у суміжнім перехваті Ранв'є. Ці процеси розвиваються в середині капсули. Потенціал, який виникає, поширюється доцентрове11 Нормальна фізіологія. / За ред В.І. Філімонова. — К.: Здоров`я, 1994. — 604 с.

Серед механорецепторів є такі, які швидко або повільно адаптуються. Здатність їх до адаптації дозволяє людині через певний час після одягання не помічати на собі одягу. Але варто «нагадати» про одяг, як завдяки підвищенню чутливості рецепторів ми знову починаємо його відчувати.

У реальних умовах при дії на шкіру подразника ПД виникає у рецепторах декількох типів. Звідси збудження передається у спинний мозок, а потім через бокові і задні стовпи--до таламуса і кори великого мозку. На кожному із рівнів (спинний мозок, стовбур мозку, таламус, кора великого мозку) аферентна інформація аналізується. При цьому на кожному рівні можливе формування відповідних рефлексів. Для рефлекторної відповіді велике значення має рефлексогенна зона -- місце нанесення подразника. Аференти, які входять у спинний мозок задніми корінцями, у кожному сегменті іннервують обмежені ділянки шкіри, що називаються дерматомами. У спинному мозку суміжні дерматоми значно перекриваються внаслідок перерозподілу пучків волокон у периферичних сплетіннях. Тому кожний периферичний нерв містить волокна від кількох задніх корінців, а кожний корінець -- від різних нервів (мал. 5).

На рівні спинного мозку аферентні нейрони тісно взаємодіють як з мотонейронами, так і з вегетативними нервами (звичайно, у тих відділах спинного мозку, де вони є). Тому при дії подразника на шкіру можуть виникати рухові або вегетативні рефлекси. Виникнуть вони чи ні, якою мірою будуть вираженими, залежить від конкретних властивостей подразника, а також низхідних імпульсів тих відділів ЦНС, що розташовані вище.

Другий нейрон соматосенсорної аферентації лежить у спинному мозку або у стовбурі мозку. Волокна його доходять до вентробазальних ядер таламуса контралатеральної половини. Тут, як і у спинному мозку, є досить чітко виражене соматотопічне представництво від конкретної ділянки периферії до відповідного відділу таламуса. Від вказаних ядер таламуса імпульси спрямовані до інших ядер таламуса або до соматосенсорних зон кори великого мозку.

У кожній половині великих півкуль мозку є дві соматосенсорні зони: одна у задній центральній звивині (51), друга--у верхньому відділі бокової борозни (511), яка відокремлює тім'яну частку від скроневої.

У 51 представлена проекція протилежного боку тіла з добре вираженою соматотопічністю. Соматотопічність шкіри характерна і для 511, хоча тут вона виражена меншою мірою. Важливо й те, що у 511 є представництво обох половин тіла у кожній півкулі. Соматотопічна карта кори великого мозку значно спотворює периферичні зв’язки: шкіра найважливіших для людини відділів-- рук і органів мовлення (на периферії їх рецептори розташовані дуже щільно) -- має велику площу.

Мал. 5. Схема сегментарної чутливості шкіри людини.

Літерами та цифрами позначено сегменти, аферентні нерви яких іннервують метамери тіла (за даними Г. Н. Касіля). Тр -- сегменти голови; г--грудні сегменти; н -- поперекові сегмент; к -- крижові сегменти

Нейрони у соматосенсорній корі згруповані у вигляді вертикальних колонок діаметром 0,2--0,5 мм. Тут можна виявити чітку спеціалізацію, яка виражається у тому, що колонки зв’язані з певним типом рецепторів. Ділянка 51 посилає безліч еферентних аксонів до інших ділянок кори великого мозку. Зв’язок із моторною зоною кори великого мозку забезпечує корекцію рухів за принципом зворотного зв’язку. В соматосенсорних зонах протилежної півкулі здійснюється білатеральна координація. Низхідний вплив на таламус, ядра спинного мозку забезпечують еферентний контроль висхідної імпульсації.

Але найістотнішим є те, що у корі великого мозку відбувається усвідомлення відчуття. Ушкодження її соматосенсорних зон призводить до того, що при дотику до шкіри людина не може точно дати просторову та іншу характеристику подразника. Крім того, кора великого мозку разом із нижчележачими підкірковими структурами через вищевказані низхідні впливи може брати участь і в усвідомленому контролі всіх висхідних шляхів.

Терморецептори. У шкірі розміщені також терморецептори. Крім шкіри, вони є у різних відділах ЦНС. Терморецептори беруть участь у регуляції теплообміну організму. Розрізняють два типи терморецепторів -- холодові й теплові. До них із деяким застереженням можна зарахувати також терморецептори, які дають відчуй я болю при дії дуже низької або дуже високої температури11 Нормальна фізіологія. / За ред В.І. Філімонова. — К.: Здоров`я, 1994. — 604 с.

Холодові рецептори лежать більш поверхнево у епідермісі і зразу під ним, а теплові--у верхніх і середніх шарах власне шкіри. Терморецепцію здійснюють вільні нервові закінчення. Розрізняють власне теплові рецептори і неспецифічні, що збуджуються під час охолодження і тиску. Площа поля терморецеп горів становить близько 1 мм².

Механізм стимуляції терморецепторів пов’язаний із змінами метаболізму залежно від дії відповідної температури (зміна температури на 10 °C у 2 рази зумовлює зміну швидкості ферменгативних реакцій).

Під час тривалої дії температурного подразника терморецептори адаптуються, тобто чутливість у них поступово знижується. Тому, якщо охолодження відбувається повільно, обмороження можна й не помітити.

Висхідні шляхи від терморецепторів спрямовані у ретикулярну формацію стовбура мозку або у вентробазальний комплекс таламуса. З таламуса вони можугь іти в соматосенсорні зони кори великого мозку.

Пропріорецептори. До сприйняття стану окремих частин тіла причетні її пропріорецептори -- м’язові веретена, сухожильні органи і суглобні рецептори. За допомогою їх без участі зору можна досить точно визначити положення окремих частин тіла у просторі.

Пропріорецептори беруть участь в усвідомленні напрямку й швидкості руху кінцівок. За функцією вони нагадують рецептори вестибулярного аналізатора.

Поряд із механо- і терморецепгорами шкіри. Пропріорецептори дозволяють правильно оцінити не тільки положення окремих частин тіла, а й побудувати тривимірний чуттєвий світ. Головним джерелом інформації при цьому служить рука, якщо вона рухається, дотикаючись до предмета і обмацуючи його. Наприклад, як можна без руху і обмацування виявити такі якості, як рідкий, клейкий, твердий, еластичний, гладенький тощо.

1.3 Характеристика гендерних та вікових особливостей шкіри

Структурні й анатомічні особливості. Структура чоловічої шкіри більш груба, роговий шар і дерма товща, ніж у жінок, а підшкірно-жирова клітковина тонше. Шкіра чоловіків тоншає поступово починаючи з 12 років, у той час як у жінок до п’ятдесятьох років вона істотно не міняється, і тільки потім починає прогресивно тоншати.

Взаємозв'язок колагену дерми зі статтю очевидна. Доведено зв’язок між товщиною шкіри і вмістом колагену в чоловіків у всіх вікових групах, у жінок же подібний взаємозв'язок виявляється лише в осіб старше шістдесяти років. У тому самому віці і при однакових кліматичних умовах зморшки сильніше виражені в чоловіків, чим у жінок. Щільність колагену, яка обчислюється як відношення колагену дерми до її товщини, тісно пов’язана з віком як у чоловіків, так і в жінок, але вона істотно нижче в жінок у всіх вікових групах. Встановлено, що хронологічне старіння пов’язане з загальним вмістом колагену. Споконвічно більш низький вміст колагену є, можливо, однією з причин того, чому шкіра жінок старіє раніше, ніж чоловіча. Можливо, одним з факторів, що впливають на гендерні розходження вмісту колагену, є рівень продукції андрогенів.

Установлено залежність лінійного зменшення колагену від старіння. Темп зменшення однаковий в осіб обох статей і складає 1% протягом кожного року дорослого життя.

Гендерні особливості старіння встановлені і для різних топографічних частин тіла. Так, старіння шкіри в області передпліч у жінок починається з 35 років, а в чоловіків -- з 45 років.

До 12 років істотних гендерних розходжень у будові підшкірно-жирової клітковини немає. У дівчинок підшкірно-жирова клітковина продовжує збільшуватися з пубертатного періоду, а в хлопчиків вона істотно не змінюється. У чоловіків підшкірно-жирова клітковина з віком має тенденцію до нагромадження в області живота і верхньої частини тіла, а в жінок -- в області стегон і сідниць. Активність ліпаз ліпопротеїнів у жінок вище, особливо в області підшкірно-жирової клітковини живота і сідниць, у чоловіків же вона істотно нижче і більш висока в області живота. Ці топографічні і гендерні відмінності в активності ліпаз ліпопротеїнів лежать в основі диференціації розподілу жиру і служать одним з факторів розвитку целюліту в жінок.

Біохімічні особливості. У чоловіків склад сфінголіпідів рогового шару не залежить від віку, на відміну від жінок, у яких у препубертатному і зрілому віці істотно підвищений вміст церамідів I і ІІ типів і зменшений -- III і VI типів. Після пубертата зменшується вміст церамідів II типу і збільшується -- церамідів III типу. Доведено, що саме ці ліпіди відіграють важливу роль у зволоженні шкіри і бар'єрної функції епідермісу11 Кожа (стороение, функция, общая патология и терапия). / Под ред. А. М. Чернуха. — К., 1982. — 328 с.

Визначені розходження виявлені й у вмісті металів у волоссі: у жінок концентрація останніх істотно вище, ніж у чоловіків, і змінюється з віком. Так, концентрація міді у волоссі у жінок з віком збільшується, у чоловіків же вона залишається незмінної протягом усього життя.

Механічні властивості. Клінічна оцінка гідратації рогового шару і ступеня лущення не виявила істотних відмінностей у чоловіків і жінок.

Функціональні властивості шкіри й адгезія корнеоцитів не відрізняється в чоловіків і жінок у різних топографічних частинах тіла й у різному віці.

Розтяжність шкіри ідентична, однак після гідратації вона збільшується тільки в жінок. Тому що шкіра жінок тонша, видалення рогового шару сприяє швидкому розтягуванню шкіри. Доведено явний позитивний вплив естрогенів на гідратацію шкіри обличчя, при якому ступінь виразності дрібних зморщок зменшується.

Функціональні особливості. У чоловіків рівень екринової секреції потових залоз удвічі вище, а поту на 0,5 нижче, ніж у жінок. Пубертатна пітливість на долонях і підошвах більш виражена в жінок, з віком ці розходження зникають. Гендерні відмінності чоловічої і жіночий екринової секреції обумовлені ефектом необоротної генної експресії в більшому ступені, ніж наслідком впливу полових гормонів (андрогенів).

Реакція на екзогенні впливи. Чоловіки частіше страждають контактним дерматитом і роздратуваннями шкіри. Установлено більш високий рівень трансепідермальної втрати води в жінок, що, можливо, пов’язано з рівнем секреції естрогенів. Відзначимо, що результати деяких досліджень свідчать, що у віці 18−39 років рівень трансепідермальної втрати води нижче в жінок, ніж у чоловіків.

Мікроциркуляція шкіри. Установлено вплив гормональних факторів на судинні припливи і швидкість циркуляції крові в судинних сплетіннях дерми. Доведено розходження мікроциркуляції шкіри в чоловіків і жінок у репродуктивному віці й у жінок у різних фазах менструального циклу. У жінок циркуляція крові в поверхневих судинних сплетіннях уповільнена, але це пов’язане із симпатичним тонусом, а не зі структурними чи функціональними особливостями судин.

У жінок мікроциркуляція шкіри міняється протягом менструального циклу: вона нижче в лютеїнову фазу і вище -- у передовуляторну. Найбільша холодово-індуційована конструкція і найменше відновлення відзначаються в лютеїнову фазу. Ці зміни необхідно враховувати при визначенні термінів оперативних косметологічних втручань.

Доведено прямий вплив статевих гормонів на стінки судин. Естрогени впливають на симпатичну нервову систему, індукуючи вазоконструкцію шляхом впливу на альфа-2-адренорецептори. Доплерівська судинометрія виявила уповільнення шкірної мікроциркуляції в молодих жінок порівняно з чоловіками і жінками старше 50 років. Відповідна реактивна гіперемія в молодих жінок менша, ніж у чоловіків і в жінок старше 50 років. Саме тому жінкам старше п’ятдесятьох років доцільно обмежувати кількість теплових процедур для обличчя.

Чуттєва функція. Шкіра чоловіків менш чуттєва до болю і зміни температури. Установлена також більш виражена асиметрія чутливості між руками з перевагою відповідної реакції на шкірі лівої руки. У жінок асиметрія менш виражена і переважає відповідна реакція на правій руці.

Забарвлення шкіри. При рівних етнічних, кліматичних і соматичних умовах шкіра чоловіків більш темна, що обумовлено не гормональним впливом (тестостерон, естрогени), а кількістю меланіну, гемоглобіну і каротину. У жінок колір шкіри більш гомогенний. Колориметричні дослідження показали, що пігментація і червоність шкіри в чоловіків у віці 65−88 років більш виражені, ніж у жінок такого віку, але таких розходжень немає в молодих людей (18−26 років).

Гормональні впливи. Усі перераховані вище розходження можуть бути пов’язані з впливом гормонів. Вміст колагену в дермі контролюється естрогенами, чи тестостероном, чи обома гормонами. У чоловіків шкіра містить більше колагену, ніж шкіра жінок того ж віку, хоча темп зменшення його вмісту однаковий і складає 1% протягом кожного року дорослого життя зі зміною співвідношення колагену I і III типів. При замісній гормональній терапії вміст колагену дерми в жінок збільшується на 48%. Для чоловіків подібних препаратів поки немає.

Сально-волосяні структури. Сальні залози і волосяні фолікули є гормонально залежними як у чоловіків, так і в жінок у всіх вікових періодах. У чоловіків більш високий рівень сальної секреції у віці 20−69 років. У віці 50−70 років секреція сальних залоз у чоловіків істотно не міняється, у те час як у жінок вона значно знижується, що, можливо, пов’язано зі зменшенням оваріальної активності11 Кожа (стороение, функция, общая патология и терапия). / Под ред. А. М. Чернуха. — К., 1982. — 328 с.

Нема кореляції між вмістом у крові тестостерону і рівнем сальної секреції.

Розподіл волосся на тілі в чоловіків і жінок різний. Найбільш значимі гендерні розходження полягають у тім, що в чоловіків волосся менш густе і відсоток волосся у фазі телогена вищий. Вплив андрогенів на ріст волосся у визначених топографічних частинах тіла відзначено як у чоловіків, так і в жінок. Андрогени впливають на клітини волосяного фолікула, на які, у свою чергу, впливають меланіностимулюючий гормон, гормони щитовидної залози, пролактин, особливості харчування. Високий рівень тестостерону пригнічує клітини сосочкової частини волосяного фолікула і кератиноцити, у меншому ступені діє на фибробласти. У той час як низький рівень тестостерону подібних ефектів не виявляє. Дія естрогенів і ципротерону протилежна.

Розділ 2. Матеріали та методи дослідження шкірної чутливості

Матеріали та обладнання: волоски Фрея (набір), циркуль, естезіометр Вебера, лінійка, кульки розміром з горошину; три посудини з водою (температура води в посудині № 1 10 — 15 0С, в посудині № 2 25 — 30 0С, в посудині № 3 40 — 45 0С) термометр; спиртівка, булавки, лід, дистильована вода.

Визначення порогу дискримінації.

Для визначення порогу дискримінації користуйтесь циркулем з двома ніжками або естезіометром Вебера. Доторкайтеся до шкіри ніжками циркуля, розсовуючи чи зсовуючи їх. При певному ступені зближення ніжок циркуля досліджуваний починає сприймати два подразника як один. Це і є поріг дискримінації.

Визначте поріг дискримінації для шкіри передпліччя, лобу, кінчика носа, пальців руки. Розмістіть назви областей шкіри в порядку збільшення порогу дискримінації. Заповніть таблицю. Зіставте пороги тактильної чутливості у студентів групи і зробіть висновки щодо індивідуальних її коливань. Від чого вони залежать?

Дослідження просторового порога тактильної чутливості

Досліджувана ділянка

Поріг дискримінації

Кінчик носа

Лоб

Пальці рук

Передпліччя

Естезіометр Вебера.

Виявлення тактильних, теплових, холодових і больових точок шкіри.

На тильній поверхні кисті і променевозап’ястного суглоба намалюйте квадрат, сторона якого 1 см, потім за допомогою набору Фрея, нагрітою і охолодженою булавочними головками найдіть кількість тактильних, теплових і холодових точок, а вістрям булавки найдіть і відмітьте больові точки (ноцирецептори).

Підрахуйте частоту розміщення теплових, холодових, тактильних і больових точок на 1 см² поверхні шкіри. Замалюйте шкіру з усіма рецепторами.

Виявлення температурної адаптації шкіряних рецепторів.

Опустіть праву руку в посудину № 1 (температура води 10 — 15 0С), а ліву — в посудину № 3 (температура води 40 — 45 0С). Через 1−2 хвилини перенесіть обидві руки в посудину № 2 (температура води 25 — 30 0С).

Відмітьте різницю у сприйнятті цієї температури правою і лівою руками. Поясніть отримані результати.

Дослід Аристотеля.

Покладіть на стіл кульку, доторкніться до нього сусідніми ділянками шкіри кінцевих фаланг вказівного і середнього пальців і покатайте його по столу. Перехрестіть обидва пальці; доторкніться до кульки так, щоб він виявився між перехрещеними пальцями, і знову покатайте його по столу. В першому випадку буде відчуття однієї кульки, у другому — двох.

Перехрещеними пальцями доторкніться до кінчика носа — будете відчувати два кінчика носа. Поясніть отримані результати.

Розділ 3. Аналіз впливу оточуючого середовища на шкіру та загартування шкіри

3.1 Негативна дія оточуючого середовища на шкіру людини

Дія оточуючого середовища на шкіру людини в більшості випадків має негативний характер. Оскільки руйнування озонового шару спричиняє все меншу захищеність від ультрафіолетових променів. Дія сонячного випромінювання несе в собі більш негативний ефект ніж позитивний. Постійне потепління клімату викликає зростання температур. Внаслідок безпосередньої дії на шкіру різних зовнішніх подразників механічного, фізичного, хімічного, біологічного характеру виникають запалення шкіри. Виділяють безумовні, абсолютні хвороботворні фактори, при потраплянні котрих на шкіру обов’язково виникав запальна реакція (кислоти, основи, деякі органічні сполуки, великі дози сонячного, ультрафіолетового та рентгенівського проміння, висока і низька температура та ін.), і факультативні, які спричиняють запальні явища не у всіх людей, а тільки в осіб з підвищеною чутливістю до цього подразника (алергену). До них відносяться різні речовини рослинного і тваринного походження (пилок квітів, сік рослин, волосся, лусочки шкіри тварин та ін.), хімічні сполуки (солі нікелю, хрому, миючі і косметичні засоби, фарби, лаки, політури, медичні препарати та ін.).

Простий дерматит виникає тільки на ділянках дії подразника. Прояви запальної реакції шкіри можуть бути різноманітними і залежать від. тривалості контакту і сили чинника, захисної здатності шкіри. Дерматит проявляється висипом червоних плям, вузликів, пухирців, пухирів і некрозом (відмиранням). Часто це тільки почервоніння і пухирці. При дії сильних подразників виникають глибокі виразки, які загоюються з утворенням рубця. Суб'єктивно турбує біль, паління, свербіж. Після усунення безумовного чинника дерматит зникає і без повторного подразнення не виникає.

Потертості серед простих дерматитів трапляються найчастіше. Вони з’являються на долонях при одноманітній фізичній праці, особливо інструментом чи реманентом з погано обробленою ручкою, держаком, на стопах при непідігнаному взутті, невміло намотаній онучі. Виникають почервоніння, водяні пухирі, набряк, садна. Крім того, потертості іноді розвиваються від тертя двох стичних поверхонь шкіри великих складок у вигляді почервоніння, а у гладких осіб нерідко приєднується мокнення і гноячкова інфекція. У немовлят у перші місяці життя може розвиватися пелюшковий (сповитковий) дерматит від тертя грубих пелюшок і дії продуктів розкладу сечі й калу. У розвитку таких дерматитів відіграють роль мікроби, наявні на шкірі11 Отрощенко П. Г. и др. Хочу быть здоровым. — К.: Либідь, 1991.

Дерматит внаслідок дії фізичних факторів виникає в побутовій і виробничій обстановці. Навесні дерматит часто зумовлює сонячне опромінення.

Через 2--4 год після першого перебування на сонці відкриті ділянки шкіри червоніють, злегка набрякають, інколи з’являються дрібненькі пухирці з прозорим вмістом, а при передозуванні сонячних ванн -- пухирі. Суб'єктивно турбує значне паління, біль, свербіж. На 2 -- 4-й день починає лущитися епідерміс і шкіра буріє. В осіб із ніжною білою шкірою після сонячних опромінень з’являються загальна стурбованість, спрага; підвищення температури тіла, які тривають 3 -- 5 днів. Зловживання сонячними опроміненнями спричиняє не тільки дерматит, а й виникнення ластовиння, розростання бородавок, раннє старіння шкіри (на ній з’являються зморшки), її атрофію та ін. Щоб цього не сталося, слід звикати до сонячних променів поступово. У перші дні перебування на сонці бажано змащувати шкіру сонцезахисними кремами «Луч», «Антилюкс», «Щит» та ін.

Вплив високої температури призводить до опіків, прояв яких залежить від стану діючого фактора, температури і тривалості дії. Найперша допомога при опіках будь-якого характеру, особливо в побуті -- прикласти холод на ділянку ушкодження (лід, холодна вода та ін.). Якщо трапився опік розтопленим смальцем, олією, молоком чи окропом, необхідно негайно обпечену ділянку підставити під струмінь холодної води, а через декілька хвилин прикласти змочену в спирті чи горілці марлю (4 -- 6 шарів), вату. Якщо спирту немає, марлю можна змочити 1 -- 3% розчином борної кислоти або 0,5% (інтенсивно забарвлений) розчином калію перманганату. При опіках з появою пухирів слід звернутися до лікаря чи викликати швидку допомогу.

Вплив на організм низької температури веде до відмороження. Йому передує прихований період, який характеризується похолоданням, побілінням і втратою чутливості. Найчастіше відморожуються відкриті і кінцеві ділянки тіла -- пальці рук і ніг, ніс і щоки, вуха. У тих, хто працює на холоді і вітрі, ці місця мерзнуть до посиніння, набрякають. Інколи на таких вогнищах з’являються вузлики і вузли. Суб'єктивно турбує пощипування, поколювання, біль, свербіж, у деяких випадках утрачається чутливість.

Можливість відмороження посилюють підвищена вологість, вітер, тісне взуття, зниження опірності окремих тканин (наявність відмороження раніше, підвищена пітливість, поранення та ін.) і всього організму (фізична і нервова перевтома, нестача вітамінів, ослаблення організму після гострих хронічних захворювань, велика втрата крові, алкогольне сп’яніння тощо). В ослабленої людини обмороження може статися навіть при плюсовій температурі (+5… +8 °С). Перша допомога при відмороженні: потерпілого влаштовують у теплому приміщенні, обморожені ділянки поступово зігрівають, злегка розтирають камфорним, саліциловим спиртом, гліцерином, горілкою, застосовують теплі ванни, змащують уражені ділянки жиром, роблять пов’язку з ватою і поліетиленовою чи целофановою плівкою. При глибоких ураженнях слід звернутися в медичний заклад. Профілактика: захищати відкриті ділянки від холоду (теплі шкарпетки, рукавиці, навушники тощо), постійно загартовуватись фізкультурою, масажем, обливанням холодною водою, обтиранням снігом, повноцінно харчуватися.

Дерматит, зумовлений дією кислот і основ, проявляється почервонінням, пухирями і змертвінням глибоких тканин. Клінічна картина розвивається залежно від концентрації подразника, його інтенсивності, експозиції. При дії сильних (плавикова, азотна, сірчана та ін.) концентрованих кислот і основ омертвіння настає негайно, а при малих концентраціях прояви наростають через декілька годин і навіть днів. Запобігання ураженням кислотами, основами та іншими сильнодіючими сполуками полягає в чіткому виконанні інструкцій з безпеки праці.

Дерматит внаслідок дії паливно-мастильних матеріалів найчастіше виникає в осіб, які стикаються з ними,--у заправників, мастильників, трактористів, комбайнерів та ін. Ураження шкіри бензином, гасом, газоліном, соляркою виникає внаслідок подразнювальної дії хімічного характеру. При цьому шкіра знежирюється, пересихає, виникають підвищене лущення епідермісу, часом тріщини, в які проникають хвороботворні мікроби і спричиняють піодермії. У деяких осіб на розгинальних поверхнях передпліч, стегон з’являються твердуваті вузлики -- мастильні фолікуліти. Подібні ураження шкіри розвиваються внаслідок недотримання санітарно-гігієнічних правил, забруднення спецодягу, порушення технологічного виробничого процесу, незадовільних умов праці тощо. Профілактичні заходи спрямовуються на виконання вимог техніки безпеки, елементарних правил санітарії і гігієни особистого і загального характеру.

Дерматит біологічного походження спричиняють деякі рослини, гусінь, комахи, кліщі, мікроорганізми, серед яких трапляються облігатні й алергічні подразники. Хвороботворна дія на шкіру деяких рослин залежить від грунту, клімату, кількості сонячного світла, опадів тощо. Дерматит рослинного походження зумовлюють уколи колючок, шпичок, проникнення в шкіру гострих волосинок, внаслідок чого в глибокі шари потрапляють алкалоїди, глікозиди, ефірні масла рослин. Вони сенсибілізують організм, і при повторному контакті з рослинами розвивається алергічний дерматит. На нього найчастіше хворіють городники, хмелярі, садівники, працівники ботанічних садів, оранжерей та ін11 Лященко І.Н. Захворювання шкіри. — К., 1991. — 102 с.

Дерматит можуть спричиняти пастернак, петрушка, конопля, хміль, помідори (листя і стебло), кукурудза, тютюн, соняшник, спаржа, а також оранжерейні рослини (нарцис, герань та ін.), бур’яни, трави.

Дерматит рослинного походження інколи набуває масового характеру на сінокосі, у піонерському таборі. На ділянках стикання з рослинами шкіра червоніє і з’являються пухирі відразу чи через 2--4 год. прихованого періоду. Зміни на шкірі значною мірою залежать від виду рослини, тривалості контакту з нею, температури повітря, погоди (сонячно, хмарно), а також від загального стану організму, його захисних і пристосувальних механізмів, функціональної особливості імунної системи. Після усунення подразників одужання настає протягом 4--7 днів.

Профілактика полягає в обмеженні контакту з хвороботворними рослинами, особливо при росі і сонячній погоді вранці, після дощу. Слід своєчасно лікувати ушкодження шкіри, піодермію. При диспансерних медоглядах необхідно усувати від роботи з алергізуючими рослинами осіб, які хворіють на хронічну екзему, нейродерміт, кропив’янку, бронхіальну астму та ін. Для запобігання запаленню шкіри внаслідок підвищення її чутливості під впливом сонячних променів і рослин рекомендують перед роботою змащувати відкриті ділянки захисними кремами.

Алергічні захворювання шкіри

В їх основі лежить алергія, яка проявляється підвищеною індивідуальною чутливістю організму до повторних впливів на нього алергенів (чужорідних речовин білкової чи хімічної природи). Перші стикання з алергеном зумовлюють вироблення в організмі антитіл без порушення стану здоров’я, д повторні -- виникнення реакції алерген -- антитіло з розвитком різних хворобливих змін у шкірі та інших тканинах і органах. Цей складний процес тісно пов’язаний з функціональним станом шкіри, нервової системи, ендокринних залоз, внутрішніх органів і систем11 Отрощенко П. Г. и др. Хочу быть здоровым. — К.: Либідь, 1991.

Нині вивчена велика кількість факторів, які спричиняють сенсибілізацію (підвищену чутливість). Серед них близько 90% хімічних алергенів і тільки 10% -- біологічних та інших. Незважаючи на профілактичні заходи, кількість алергічних уражень шкіри останнім часом зросла, що зумовлено широким впровадженням різних хімічних речовин у промисловості, сільському господарстві і побуті. Крім того, доступність великої кількості ліків і їх часте вживання, нерідко без призначення медичного, працівника і достатньої потреби збільшують кількість випадків медикаментозної алергії.

Алергічний дерматит розвивається від дії на шкіру факультативних подразників (алергенів). Він зумовлюється спадково-конституційними чи набутими розладами в діяльності нервової системи та внутрішніх органів і не виникає при першому стиканні з алергеном. Найчастіше розвивається через 5 — 20 днів на ділянці повторного стикання з подразником. Він може не дуже відрізнятися від простого дерматиту, але інколи нагадує екзему. На відміну від простого дерматиту алергічний має тенденцію поширюватися за межі дії подразника. Суб'єктивно турбує паління, свербіж. При усуненні чинника алергічного дерматиту настає одужання.

У наш час надзвичайно зросла кількість хімічних алергенів на виробництві і в побуті. Найчастіше алергічні дерматити спричиняють хімічні сполуки -- солі хрому, нікелю" полімери, синтетичні смоли; побутові миючі матеріали -- пасти, емульсії, порошки; медикаменти--антибіотики, новокаїн, сульфаніламіди, аміназин, препарати йоду; косметичні засоби -- фарби, тіні, губна помада, креми, пудра та ін. Особливо збільшилась кількість алергенів у сільському господарстві: хімічні добрива, пестициди, гербіциди, інсектициди тощо. Алергічний, дерматит найчастіше розвивається в осіб, які не виконують інструкції з техніки безпеки. Лікують алергічний дерматит у медичному закладі після обстеження хворого. Профілактика вимагає насамперед негайного усунення алергену.

Лікарський дерматит проявляється ураженням шкіри, слизових оболонок, а також внутрішніх органів і систем. Його розглядають як симптом медикаментозної хвороби. Розрізняють лікарську токсикодермію (токсико-алергічний дерматит) і лікарський алергічний контактний дерматит. Останній виникає внаслідок стикання шкіри з зовнішнім подразником (алергеном-медикаментом), суттєве значення в його розвитку має порушення загального стану здоров’я, зміна реактивності, зумовлена хронічними захворюваннями. Клінічна картина при медикаментозному дерматиті відрізняється від простого контактного дерматиту тим, що запалення шкіри поширюється за межі стикання з подразником, появою пухирців, мокнення, схильністю до рецидивів і тривалим перебігом. При повторному стиканні з алергеном-медикаментом лікарський дерматит може перетворитися в екзему. Лікуватися слід у медичному закладі. Профілактика передбачає насамперед усунення контакту з алергеном, а також загартування організму за допомогою фізичної культури, водних процедур, дотримання елементарних гігієнічних вимог, відмову від вживання спиртного, куріння.

Токсикодермія, або токсико-алергічний дерматит,-- гостре запалення шкіри, а іноді й слизових оболонок, спричинюване різними подразниками, які проникають в організм через дихальні шляхи, травний канал, уливання в вену, введення під шкіру, в м’язи. Нерідко токсикодермія виникає від лікарських речовин, а також від споживання недоброякісних харчових продуктів. Для токсикодермії характерний поширений по всій шкірі плямистий дрібновузликовий, пухирцевий висип, який часом зливається у великі вогнища і нагадує клінічну картину кору чи скарлатини на початковому етапі їх розвитку. При тяжкому перебігу з’являються великі пухирі, гнояки і вузли. Суб'єктивно турбує свербіж, паління, біль. У деяких хворих розвиваються загальне нездужання, висока температура, пропадає апетит, настає безсоння. Лікування проводять у медичному закладі. Передусім слід негайно припинити контакт з подразником і вжити заходів для швидкого виведення його з організму.

Екзема -- захворювання нейроалергічного характеру, яке проявляється запаленням верхніх шарів шкіри і епідермісу, нерідко з мокненням, інтенсивним свербежем, симетричним розміщенням вогнищ ураження і часто поширенням процесу на значні ділянки тіла. Серед хвороб шкіри вона найпоширеніша. Уражаються грудні діти, юні, дорослі, літні, жінки і чоловіки. Назва захворювання походить від грецького «екзео» -- закипати і відображає одну із головних ознак -- рясний пухирцевий висип і краплеподібне мокнення. Перебіг переважно хронічний з частими рецидивами і ремісіями. Виникнення і розвиток екземи пояснюють численні теорії. Найбільш прийнятні -- нейрогенна і алергічна. Екзема спричиняється дією різнопланових зовнішніх і внутрішніх подразників (алергенів) при наявності особливої природженої чи набутої індивідуальної схильності. До зовнішніх належать хімічні -- фарби, лаки, скипидар, солі нікелю, хрому, отрутохімікати; біологічні -- пилок і соки рослин, бактерії; до внутрішніх чинників -- функціональні розлади нервової системи, захворювання різних органів, особливо печінки, шлунка, кишок, ендокринних залоз. За тривалістю перебігу екзему поділяють умовно на гостру і хронічну.

Починається екзема на будь-якій ділянці шкіри, але найчастіше на руках, ногах, обличчі виникають розсіяні поодинокі червоні плями, які через декілька годин чи днів швидко з'єднуються і утворюють великих розмірів вогнища почервоніння, набряклості шкіри без чітких меж. Згодом на цих ділянках з’являються вузлики, пухирці. Внаслідок розчухування чи під тиском серозного вмісту вони розриваються, оголюючи маленькі ерозії, на поверхні котрих з’являється лімфа у вигляді краплинок. Пізніше лімфа зсихається в кірочки.

Через деякий час гострі явища згасають: мокнення припиняється, вогнища вкриваються кірочками. Після їх відпадання залишаються ніжні лусочки. Почервоніння зменшується і зовсім зникає. Настає видужання з повним відновленням властивості і функції шкіри. Хронічна екзема розвивається поступово з гострої і характеризується тривалим перебігом, інфільтрацією ураженої шкіри, грубим її малюнком, нормальні складки і борозенки поглиблюються, з’являються зморшки, буро-синє забарвлення. При хронічному перебігу спостерігаються спалахи захворювання у вигляді висипу вузликів, ерозій, мокнення.

Залежно від місця розташування екзематозний процес має деякі клінічні особливості. На волосистій частині голови екзема часто ускладнюється гноячковою інфекцією, внаслідок чого шкіра дуже червоніє, виділяється велика кількість лімфи і настає значне мокнення. Волосся склеюється в товсті пучки -- ковтуни, від яких неприємно тхне. Лімфа і гній зсихаються в масивні крихкі кірки, що вкривають усю поверхню голови, як шолом. З волосистої частини голови екзема часто поширюється на вушні раковини, обличчя, шию. Лімфатичні вузли на шиї, під нижньою щелепою збільшуються, вони болючі при прощупуванні, нерідко підвищується температура тіла. Одужання настає повільно. На місці уражених ділянок залишається тимчасове лущення.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой