Вплив гендерних стереотипів на характер та ефективність спілкування

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ:

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми міжособистісного спілкування та гендерних стереотипів
  • 1.1 Соціально-психологічна специфіка спілкування
  • 1.2 Гендерні стереотипи та їх вплив на міжособистісне спілкування
  • 1.3 Конструктивні та деструктивні вияви гендерних стереотипів у спілкуванні
  • 1.4 Особливості проявів гендерних стереотипів у процесі спілкування
  • Розділ 2. Аналіз впливу гендерних стереотипів на характер та ефективність спілкування старших підлітків
  • 2.1 Методи й методики дослідження впливу гендерних стереотипів на процес спілкування старших підлітків
  • 2.2 Аналіз результатів дослідження впливу гендерних стереотипів на спілкування старших підлітків
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується суттєвими змінами у системі гендерних відносин, внаслідок чого, з одного боку, відкриваються можливості для їх оптимізації, а з іншого -- виникає ризик порушень формування гендерної ідентичності у підростаючого покоління.

Сучасні дослідження в області феміністської й гендерної теорії дуже великі. Інтерес до даної проблематики в наш час великий, що пояснюється високим ступенем актуальності теми й існуванням у суспільстві ще досить сильного, стійкого традиційного погляду, як на жінку, так і на чоловіка. Незважаючи на те, що багато сучасних соціальних стандартів, норм й цінностей стають більше гнучкими, сила гендерних установок -- дотепер є однією з головних їхніх характеристик; суспільство в більшій своїй частині непохитно відтворює стереотипи минулого. У зв’язку із цим діагностика вивчення гендерних стереотипів представляється необхідною і досить актуальною.

Гендерні стереотипи -- механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління. У суспільній свідомості вони функціонують як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру відповідно до понять «чоловіче» та «жіноче».

Процес гендерної соціалізації визначається й направляється за допомогою різних соціальних і культурних засобів. Для цього в кожному суспільстві існують певні гендерні ролі. У широкому змісті поняття ролі означає спосіб поведінки людей у системі міжособистісних відносин, що залежить від їхньої позиції в суспільстві й, що відповідає набору норм приписань і очікувань, які існують в даному суспільстві. Під гендерною роллю розуміють систему соціальних стандартів, приписань, стереотипів, яким людина повинна відповідати, для того щоб її визнавали як хлопчика або дівчинку.

Вивчення гендерних стереотипів почалося у середині 50-х років XX ст., коли американські соціологи Мак Кі та Шерріфс визначили типово чоловічий та типово жіночий образи. На їх думку, типово чоловічий образ -- це сукупність рис, пов’язана із соціально необмеженою поведінкою, компетентністю, раціональними здібностями, активністю і результативністю [36, 499]. Жіночий -- характеризують соціальні й комунікативні навички, теплота, емоційна підтримка. Стереотипи створюються суспільством штучно, формуючись протягом багатьох років, важко піддаються коригуванню або ліквідації, обмежують свободу, можливості людини, прийняття рішень у різних сферах життєдіяльності. Тим більше, що, як відомо, не існує чисто «чоловічої» або чисто «жіночої» особистості; будь-яка особистість втілює у собі риси як фемінності, так і маскулінності.

Аналізуючи трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві загалом та їхній вплив на гендерну картину, варто зазначити, що гендерну картину сучасного суспільства важко визначити як однорідну та чітко структуровану, вона характеризується полярними гендерними стереотипами, появу і функціонування яких спричинили економічні, політичні, культурні зміни суспільств, що трансформуються.

У рамках традиційної освіти існує сильний вплив стереотипів на виховання й навчання дітей. У дослідженнях Р. Хол і Б. Сендлер було показано, що пануючі форми викладання опираються на маскулінні способи спілкування, що спонукає дівчат відходити на другий план в освітньому процесі, а хлопчиків заохочують бути активними [11, 58]. Вітчизняні дослідження показують, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, комп’ютерні знання, фізику, фізкультуру, а для дівчаток -- домоведення, літературу, історію, етику й психологію сімейного життя, статеве виховання. У підлітковому віці дівчатка виявляються перед дилемою: чи розвивати свої здатності до математики, фізики, інформатики далі або віддати перевагу загальноприйнятим нормам і стандартам поведінки, щоб бути прийнятою навколишніми. У той же час на рівні міжособистісних відносин хлопчики мають набагато менш близькі зв’язки й контакти із друзями, батьками -- діє традиційне «табу» на чоловічу емоційність. І.С. Кон пише про кризу маскулінності -- сьогодні чоловікові все складніше відповідати тій ролі, яку йому пропонують сформовані норми [23, 25]. Таким чином, школа як один з інститутів соціалізації сьогодні відтворює сформованими століттями гендерні стереотипи.

В свою чергу проблема спілкування відноситься до числа найважливіших для людини, та для старшого підлітка в контексті нашого дослідження, сфер життєдіяльності. Психологи єдині у визнанні значення спілкування у формуванні особистості підлітковому і юнацькому віці. Ці періоди досить істотні для формування основних структурних компонентів особистості. Від того, як буде складатися спілкування, залежить формування майбутньої особистості.

Провідну роль у галузі досліджень гендеру відіграють зарубіжні психологи (С. Бем, Ш. Берн [6], Т. Маерс [35], Скінер, А. Шерріффс та ін.). У вітчизняній психології дана проблема розглядається в основному у двох напрямках: психологічному та соціально-психологічному. У межах психологічного напрямку дослідження спрямовані на визначення відмінностей між статями, особливостей статевої диференціації, формування психологічної статі (Т.В. Бендас [5], Д. Т. Воронцов [13], Є.П. Ільїн [19], І.С Кльоцина [19], [20], [21], [22], М.І. Кошенова [25], Д.В. Логвінова [26], [27] та ін.). Підкреслюється, що обидві статі психологічно рівноцінні, хоча й різні за змістом. Початковою базою виступає прийняття біологічного детермінізму ролей, опора на уявлення про природженість чоловічого й жіночого єства в людині. Зокрема, відзначається, що статеворольова сфера особистості повинна розглядатися як базова структура, що зумовлює соціальне і психологічне благополуччя людини; вивчення механізмів становлення статеворольового симптомокомплексу в онтогенезі, розробка концептуально-методичних засобів діагностики й оцінки сприяє запобіганню виникнення неврозів, психосоматичних розладів.

Напрямок, пов’язаний із вивченням впливу гендерних стереотипів на ефективність міжособистісного спілкування, не здобув у науці достатнього висвітлення. Це і зумовило вибір теми курсового дослідження «Вплив гендерних стереотипів на характер та ефективність спілкування».

Об'єкт дослідження -- статево-рольове самовизначення, гендерні стереотипи та їх вплив на міжособистісне спілкування.

Предмет дослідження -- психологічні особливості впливу гендерних стереотипів та їх роль у процесі спілкування.

Мета дослідження -- обґрунтувати значимість гендерних стереотипів на процес спілкування старшокласників.

Відповідно до висунутої мети були поставлені наступні завдання:

1. На основі аналізу зарубіжних та вітчизняних теоретико-експериментальних досліджень узагальнити сучасні уявлення про міжособистісне спілкування;

2. Проаналізувати поняття стереотипів, та гендерних стереотипів, як одного з їх різновидів.

3. Виявити особливості гендерних стереотипів і їхнє значення в міжособистісній взаємодії старшокласників (в контексті дослідження).

4. Підібрати методики для вивчення гендерних стереотипів, засобів спілкування, комунікації та провести експериментальне дослідження.

Методи дослідження. У курсовій роботі використано комплекс теоретичних та емпіричних методів, що відповідають змісту проблеми й етапам дослідження: аналіз психологічної літератури по даній проблемі, психодіагностичні методи (анкетування, тестування), математичні методи обробки кількісних даних.

Практична значущість полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані студентами під час підготовки до семінарських занять, що стосуються даної проблематики, а також для при написанні наукових, курсових та дипломних робіт.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 36 позицій та додатків.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми міжособистісного спілкування та гендерних стереотипів

Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. Постає вона як необхідність у нових враженнях, почуттях, знаннях, у бажанні поділитися з кимось своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки.

1. 1 Соціально-психологічна специфіка спілкування

Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально-вибірковий характер.
Паралельно з потребою у спілкуванні існує потреба в усамітненні (тут -- спілкуванні з собою), яка в одних людей виражена яскраво, в інших -- ледь помітна. Це залежить як від конкретної особистості, так і від соціального середовища [8, 34].

Активізація, напруження соціальних контактів і міжособистісних взаємин дедалі гостріше актуалізують прагнення індивіда відособитися, зберегти свою незалежність. Воно реалізується як потреба відпочити, розібратися в собі. Якщо поряд немає друга, з яким можна обговорити проблеми, індивід починає спілкуватися з собою, немовби роздвоюючи власне «Я». Уміння вести внутрішні роздуми-діалоги, «розмовляти», «радитися» з власним сумлінням надзвичайно важливе не тільки для прийняття зважених рішень, уникнення помилок, а й для духовного та професійного розвитку людини, збереження її внутрішньої гармонії.
Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв'язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватися без координації дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. А це можливо лише завдяки спілкуванню.

Спілкування охоплює різноманітні взаємозв'язки, міжособистісні взаємини, здійснюється у різних формах і за допомогою різних засобів, які, будучи невід'ємним чинником культури, постійно вдосконалюються, збагачуються.

Спілкування -- увесь спектр зв’язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи [16, 14].

Звужене тлумачення цього поняття пов’язане з міжособистісними стосунками людини.

Міжособистісне спілкування -- процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда. Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника.

Для соціальної психології принциповим є взаємозв'язок спілкування і діяльності. Маючи за основу ідею їх єдності, вона тлумачить спілкування як реальність людських взаємин, які охоплюють усі форми спільної діяльності людей. Це означає, що будь-які форми спілкування належать до специфічних форм спільної діяльності. Тобто люди завжди спілкуються у відповідній діяльності. Серед учених є немало прихильників якнайширшого погляду на зв’язок діяльності і спілкування, згідно з яким спілкування тлумачиться і як аспект спільної діяльності, і як її продукт, їх опоненти вважають спілкування самостійним, незведеним до діяльності феноменом, доводячи, що процес спілкування є для людини не тільки засобом, а й метою. Згідно з таким розумінням спілкування не обов’язково зумовлюється потребою у спільній діяльності, воно може реалізовуватися і як самомотивований процес.

Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності; специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку; форма взаємодії суб'єктів; самостійна і незведена до діяльності категорія; процес міжособистісної взаємодії; обмін думками, почуттями і переживаннями; суттєвий аспект людської діяльності; реальність людських взаємин, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей; універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різними формами людських відносин, та ін. Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов'язані й відокремлено існувати не можуть. Будь-який різновид, форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання тощо) реалізуються через спілкування, а спілкування -- через них. Навіть спілкування з собою відбувається так, що людина подумки продовжує розмову зі своїм партнером.

Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, сприяє об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його соціально-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії [16,18−21].

У характеристиці спілкування важливими є його функ-ції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій -- інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості лю-дей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень -- передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Тре-тій рівень пов’язаний із прагненням людини зрозуміти ін-ших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження -- неузгодження, по-рівняння поглядів тощо) [30, 175].

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля-цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю-дей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного нала-годження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс-нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін. [30, 177].

Афективно-комунікативна функція характеризує емоцій-ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального [30, 179]. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андрєєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформа-цією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною) [30, 143].

Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно роз-крита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування -- це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взає-модії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної кому-нікації важливу роль відіграють значущість інформації, праг-нення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуван-ню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному під-ході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взає-морозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, мо-жуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів -- різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

1. 2 Гендерні стереотипи та їх вплив на міжособистісне спілкування

Стереотип -- це думка про особисті якості групи людей, що може бути надмірно узагальненою і неточною. З їхньою допомогою людина сприймає, «класифікує» інших людей по їхній приналежності до тієї або іншої групи, соціально-економічному класу або по їхніх фізичних характеристиках (стать, вік, колір шкіри й та ін.), наприклад підлітки, жінки /чоловіки, політики, безробітні й та ін. Стереотипи, у тому числі й гендерні, часто породжують занадто умовне й спрощене уявлення про людей, формують очікування й установки у відношенні інших, сприяють спрощеному сприйняттю й позбавляють вигід, пов’язаних з пізнанням окремої особистості.

Стереотипи усвідомлюються й здобуваються індивідом у ході соціалізації в тій групі, до якої він належить (батьків, приятелів, учителів, ЗМІ й та ін.). Причому навіть власні уявлення особистості про себе можуть бути тісно пов’язані зі стереотипами [25, 186].

Гендерний стереотип -- це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений вид поведінки й рис характеру чоловіків або жінок. Дані стереотипи проявляються у всіх сферах життя людини: самосвідомості, у міжособистісному спілкуванні, міжгруповій взаємодії. Вони дуже стійкі. Гендерні стереотипи набагато сильніше расових.

У сучасному світі в суспільній свідомості й практиках взаємодії гендерні стереотипи розглядаються як «щирі», як якийсь соціальний консенсус, застосовуваний при вирішенні проблем, для яких немає однозначних підтверджень й об'єктивних критеріїв. Гендерні стереотипи трансформуються в цінності й формують нормативні образи «істинної» фемінінності, маскулінності. Таким чином, існуюча норма поведінки перетворюється в приписання. Гендерні стереотипи визначають статусні характеристики чоловіків і жінок, закріплюючи домінуюче положення чоловіків і дискримінаційної практики відносно жінок.

Виділяють кілька груп гендерних стереотипів.

Перша група -- стереотипи маскулінності-фемінінності. У стереотипному уявленні маскулінності приписуються «активно-творчі» характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, упевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінинність, навпаки, розглядається як «пасивно-репродуктивний початок», що проявляється в експресивних особистісних характеристиках, таких як залежність, тривожність, низька самооцінка, емоційність. Маскулинні характеристики зазвичай протиставляються фемінінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнюючі [25, 189].

Друга група гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками й жінками. Для жінки найбільш значимою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці пропонується знаходження в приватній сфері життя -- дім, народження дітей, на неї покладають відповідальність за взаємини в родині. У німецькій мові існує приказка про чотири «К», що відбиває стереотипне уявлення про соціальну роль жінки. Переводиться вона як: «кухня, церква, дитина, плаття». Чоловікам пропонується включеність у громадське життя, професійна успішність, відповідальність за забезпечення родини. Найбільш значимими соціальними ролями для чоловіка є саме професійні ролі [25, 190−191].

Третя група стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційного уявлення передбачається, що жіноча праця повинна носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров’я, освіти. Для чоловіків можлива творча й керівна робота, їхня праця визначається в інструментальній сфері діяльності [25, 193].

Гендерні стереотипи сформувалися на підставі сприйняття й тлумачення статевих розходжень у різні історичні періоди, у різних культурах, а також у результаті століттями існуючого розділу праці. У суспільстві існувало «табу на подобу», що затверджувало й підтверджувало існування статевих розходжень, а також розходжень у соціальних ролях чоловіків і жінок, детермінувало гендерну нерівність.

Гендерні стереотипи виступають генеральними угодами про взаємодію «чоловічого» і «жіночого». Позитивним у дії гендерних стереотипів вважають підтримку міжособистісного й міжгрупового взаєморозуміння й співробітництва. Культурні стереотипи повинні бути одночасно ригідні й гнучкі, щоб, з однієї сторони забезпечувати стійкість уявлень, з іншого боку -- не зупиняти розвиток суспільства.

У чому негативний вплив гендерних стереотипів? Гендерні стереотипи можуть негативно позначатися на самореалізації чоловіків і жінок, виступати бар'єром у розвитку індивідуальності. Дотримання гендерних стереотипів часто пов’язане з механізмами повинності, тобто самореалізація й самовираження неможливе, якщо діяльність виконується на підставі почуття обов’язку. У подібній ситуації не враховуються особисті інтереси, губиться почуття «Я», формується покірність і залежність. Подібне самовідчуття й самосприйняття не відповідає ідеям самореалізації й вільного вибору [26, 154].

Але навіть індивід, який визнає свою незалежність від гендерних стереотипів, може їх дотримуватись на несвідомому рівні. Так гендерні уявлення перетворюються в пророцтва, які самовиконуються. Пророцтво, яке само виконується -- це неусвідомлене, внутрішнє переконання людини, установка стосовно будь-яких об'єктів або подій, яке реалізуються в реальній поведінці. Маючи неусвідомлювані установки стосовно самого себе, індивід зовні заявляє незалежність від гендерного стереотипу, але вносить його у своє життя, реалізує стереотипне уявлення [26, 157].

1. 3 Конструктивні та деструктивні вияви гендерних стереотипів у спілкуванні

У сучасному суспільстві гендерні стереотипи змінюються, по-різному в різних верств суспільства. Так стереотип жіночності був закладений в ХІХ ст., але залишається популярним дотепер (особливо в чоловіків): жінка повинна бути ніжною, гарною, м’якою, ласкавою й у той же час пасивною й залежною, але, за уявленнями сучасних жінок, їм треба бути розумними, енергійними, заповзятливими -- тобто мати чоловічі якості.

Стереотип маскулінності також змінився: традиційно в нього входили фізична сила, придушення ніжності, функціональне відношення до жінки й одночасно нестриманість і вираження гніву й пристрасті. Сучасний портрет інший: інтелект цінується вище фізичної сила, допускається прояв ніжності й щиросердечної тонкості, необхідне приборкання «грубих» почуттів, хоча в менш освічених людей стереотип маскулінності залишається більш традиційним, наприклад це простежується у підлітків. Але в цілому можна констатувати, що сучасна культура безумовно відрізняється по своїх уявленнях про гендерні розходження й гендерну рівність від попередніх культур.

Досліджуючи гендерні установки суспільства, західні вчені вважають, що в більш неблагополучній ситуації перебувають дівчатка. Однак у нашій культурі справа може бути іншою: у ній вигадливо сполучаються елементи маскулінності -- чоловічі якості (лідерство, сміливість, рішучість, незалежність) здаються більш привабливими на раціональному рівні, однак на емоційному рівні більш позитивне відношення до фемінінних якостей (співчуття, розуміння інших, слабість і беззахисність завжди цінувалися нашим народом) і, може бути, у цілому -- до жінок [25, 185].

Найперша система виміру маскулінності й фемінінності була розроблена американськими психологами Льюїсом Терманом і Кетрін Кокс-Майлз в 1936 році. Щоб приховати головну мету свого опитувальника, вони назвали його «Аналіз відносин і інтересів». У нього входили питання про особистісні якості, інтереси, схильності, а також про асоціації, які викликаються різними словами. Дослідники відносили до маскулінних такі риси, як наявність голосного голосу, любов до полювання, неслухняність у дитинстві, стійкість у перенесенні фізичного болю та ін. Фемінінність визначалася «прямо протилежними» якостями, а також наявністю позитивних асоціацій із приводу таких слів, як «дитина», «виховання». Відповіді опитаних тоді чоловіків і жінок у середньому вписувалися в задумані авторами моделі маскулінності й фемінінності [34, 73].

Принципово новий підхід до визначення маскулінності й фемінінності розробила в 1974 році американський психолог Сандра Бем [20, 45]. На відміну від всіх попередніх дослідників, які заздалегідь визначали маскулінні й фемінінні якості, вона надала їх на вибір суспільству.

Дослідження Сандри Бем і її послідовників показали, що гендерні якості багатогранні й багатовимірні й що фемінінність і маскулінність -- це не два протилежних полюси однієї й тої ж осі. Скоріше, вони являють собою дві різні й незалежні шкали, два різних виміри людяності. З погляду багатьох соціальних психологів, люди, які мають високі показники по обох вимірах, є повними, цілісними людськими істотами. Тих, у кого низькі показники по обох вимірах, відносять до психологічно нейтральних, або незрілих, особистостей [20, 48].

В останні роки уявлення про чоловічу й жіночу статеву роль зазнають критики з боку ряду авторів. Представники нової точки зору вважають, що традиційні статеві ролі обмежують і стримують розвиток не тільки жінок, але й чоловіків. Вони служать джерелом психічної напруженості чоловіків і непридатні для виховання хлопчиків. Вказується, що ці стереотипи не пасують більшості чоловіків. Більше того, вони шкідливі, тому що чоловіки, що не приймають їх, зазнають суспільного осуду; ті ж, хто намагається їх наслідувати, роблять над собою насильство. Дж. Плек (J. Pleck, 1978) навіть дотримується думки, що, за винятком агресивності, чоловіки й жінки схожі один на одного у своїй поведінці, і їх не слід диференціювати за характером статевих ролей [6, 19].

Треба визнати, що існуючі в суспільстві гендерні стереотипи дійсно можуть відігравати негативну роль, багато в чому спотворюючи істинну картину. Перший негативний ефект міститься в тому, що існуючі стереотипи образів чоловіків і жінок діють як збільшувальне скло, і розходження між чоловіками й жінками підкреслюються в набагато більшому ступені, ніж є в дійсності. У дослідженнях психологів доведено, що чоловіки й жінки сприймають гендерні розходження досить значними в тих областях, де їхня стать розглядається позитивно, а при розгляді негативних сторін розходження намагаються применшити.

Другий негативний ефект статевих стереотипів -- це різна інтерпретація й оцінка однієї і тої ж події залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події.

Третій негативний ефект гендерних стереотипів укладається в гальмуванні розвитку тих якостей, які не відповідають даному статеворольовому стереотипу.

Вважається, що чоловік повинен бути витриманим, врівноваженим, безстороннім у взаєминах з іншими людьми. Жінка ж може дозволити собі капризи, а коли її скривдять, вона може й поплакати. Більша емоційність жінок є одним зі стійких гендерних стереотипів. Для особи чоловічої статі розплакатися -- значить порушити норму мужності. У результаті в хлопчиків може розвитися феміфобія, тобто страх перед проявом у себе жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що якщо чоловік не повинен бути емоційним, то немає причин вдосконалювати експресивні здатності й здатність розуміти емоції інших. У результаті природні розходження між чоловіками й жінками ще більше збільшуються [2, 153].

У старшому підлітковому віці гендерні проблеми здобувають особливу актуальність у період закінчення школи, коли старшокласники стоять перед вибором свого подальшого життєвого шляху й сфери професійної діяльності. У суспільстві усе ще досить стійкі стереотипи про те, що для жінок головними соціальними ролями є не професійні, а сімейні ролі (мати, господарка). Вважається, що доля жінок -- це експресивна сфера діяльності, де головним є виконавський і обслуговуючий характер праці, а інструментальна сфера -- це область діяльності для чоловіків, де головним є творча, керівна праця. Прагнення відповідати соціальним очікуванням, пов’язаним з різним ступенем значимості професійної діяльності й кар'єри для чоловіків і жінок, спонукає статевотипізованих дівчат у професійному виборі зневажати своїми схильностями, здатностями, інтересами, а натомість вибирати типово жіночі професії, пов’язані з виконанням обслуговуючих функцій. Як відомо, навіть здатні до точних наук дівчата досить рідко вступають у технічні вузи. Незважаючи на те, що в розвитку основних мозкових структур у різних статей істотних розходжень не спостерігається [27, 100−103], на поведінку дітей, безперечно, впливають різні соціальні очікування відносно хлопчиків і дівчат. Багато дорослих, особливо вчителів, перебувають у впевненості, що хлопчики більш здатні до математики, ніж дівчатка, і тому приділяють їм більше уваги при викладанні цього предмета, тим самим, орієнтуючи їх на активне й творче використання цих знань у майбутній професійній діяльності [27, 104].

Статевотипізовані хлопчики, не з огляду на свої схильності, рідше вибирають для себе професії гуманітарного профілю, виходячи зі стереотипного уявлення, що ця діяльність не для сучасного чоловіка. Нівелювання статевих розходжень у старшому шкільному віці виникає внаслідок того, що старшокласники засвоюють відповідні стереотипи й стилі поведінки, і в них формуються психосексуальні установки й орієнтири. Все це створює основу для більше рівного характеру взаємин між учнями різної статі. Разом з тим у старшому шкільному віці відбувається переорієнтація з рольових цінностей (однією з яких є статева приналежність: роль юнака або роль дівчини) на особистісні.

1. 4 Особливості проявів гендерних стереотипів у процесі спілкування

Відповідність стереотипам, які стосуються поведінки й особистісних характеристик чоловіків і жінок, можна спостерігати в підлітковому і юнацькому віці. Очевидно, вплив суспільства проявляється в тому, що поведінка, яка відповідає гендерному стереотипу, вважається більш прийнятною, а відхилення від стереотипу може викликати осуд. Дівчата більшою мірою реагують на тиск із боку суспільства в силу своєї націленості на взаємини з навколишніми [25, 195].

Слід зазначити, що комунікативні риси й стиль спілкування юнаків і дівчат не зовсім однакові. Це стосується й рівня товариськості, і характеру аффіліації.

На перший погляд хлопчики у завжди більш активні у спілкуванні ніж дівчатка. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для дівчат. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні скільки якісні. Зміст спільної діяльності й власний успіх у ній для хлопчиків значать більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників діяльності. Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більше виборчим і дружнім.

Стиль спілкування тісно пов’язаний з необхідністю підтримувати прийнятий культурою нормативний канон маскулінності або фемінінності.

Чоловічий стиль, традиційно орієнтований на підтримку статусу, зобов’язує приховувати свої слабості й підкреслювати досягнення й високі домагання. Жіночий стиль розрахований на зменшення соціальної відстані й встановлення психологічної близькості з іншими людьми. Така нормативна установка змушує чоловіків приховувати такі свої риси й проблеми, які виглядають фемінінними (наприклад, сором’язливість), що зменшує ступінь їхнього загального саморозкриття. Сором’язливість -- найпоширеніша з комунікативних труднощів підлітків і юнаків. Особливо важко переживають її юнаки, оскільки сором’язливість вважається «не чоловічою» якістю. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі, підлітки і юнаки використовують цілий ряд специфічних хитростей, стратегічних прийомів [22, 28].

Багато авторів підкреслюють, що жінки на перше місце ставлять відносини між людьми, які проявляється й у більшій для жінок значимості спілкування.

Юнаки частіше, ніж дівчата, використовують шаблонові типи взаємодії. Вони в меншому ступені володіють прийомами й способами спілкування. Дівчата ж більш гнучкі й варіативні в спілкуванні. Більше прагнення дівчинок до спілкування показано й іншими дослідниками.

О. О. Бодальов показав, що в коло безпосереднього спілкування у жінок різновікових осіб входить більше, ніж у чоловіків [7, 34]. Це підтверджується й даними, отриманими І. С. Коном [23, 26]. Якщо юнаки в спілкуванні із представниками протилежної статі орієнтуються в основному на одноліток, то дівчата в значній їхній частині -- на більше старших представників чоловічої статі. Так, за даними І. С. Кона, на запитання: «Другу якого віку ви б віддали перевагу?» юнаки в 80% віддали перевагу одноліткові, в 20% -- старшому й лише в рідких випадках -- молодшому. Дівчата ж віддають перевагу старшим в 40−50% і нікого не вибирають молодше за себе. При цьому їхня позиція відносно спілкування з особами різного віку вкрай суперечлива. Так, вони охоче опікуються (допомагають, наставляють, доглядають) саме над молодшими дітьми [23, 28].

За даними О. О. Бодальова (1983), у колі найближчого спілкування чоловіків людей, що займалися однаковою з ними діяльністю, виявилося на 21−34% більше, ніж у жінок. У чоловіків, у порівнянні з жінками, серед суб'єктивно значимих для них людей, з якими вони безпосередньо спілкувалися, виявилося також більше осіб з більше високим соціальним статусом (на 24−27%) [7, 52−54].

Підставою для включення тієї або іншої людини в коло спілкування в чоловіків є можливість одержання від цих осіб різного роду допомоги, а також участь їх у задоволенні повсякденних побутових потреб. При формуванні кола безпосереднього спілкування в підлітків, перевага віддається по емоційно-статевій ознаці.

Більша суб'єктивна значимість взаємодії з іншою людиною й взагалі взаємин має своїм слідством порівняно більший розвиток у дівчат, ніж у юнаків, соціально перцептивних здатностей: дівчата тонше вловлюють стан іншої людини по змінах у тембрі голосу й в інших експресивних проявах, точніше визначають ефект свого власного впливу на іншу людину.

Дівчата-студентки всі основні сторони, у яких виражається зовнішній вигляд людини, фіксували частіше, ніж юнаки-студенти. При цьому розходження в частоті фіксування таких характеристик фізичної зовнішності, як ріст і очі, виявилися достовірними.

Перевага дівчат була виявлена за точністю фіксування таких характеристик, як оформлення зовнішності сприйманих людей, пропорційність статури, колір волосся і очей та інших.

В. С. Агєєв [2, 154] показав, що, незважаючи на кросскультурні розходження між російськими й в'єтнамськими студентами при оцінці ділових, комунікативних і особистісних якостей незнайомої людини оцінка представників своєї статі виявляє менше розходжень, ніж представника протилежної статі.

Чоловічий стиль спілкування із самого раннього дитинства виглядає більш активним і предметним. Чоловіки більш прямолінійні у своїх потребах, що робить їх більш зрозумілими й передбачуваними в порівнянні з жінками. Чоловічий стиль підкреслює незалежність, схильність до дій, характерний для людей, наділених владою, а жіночий -- взаємозалежність. Чоловіки говорять із натиском, перебивають співрозмовника, твердіше дивляться в очі, рідше посміхаються. Правда, багато чого залежить від групи спілкування й позиції в ній чоловіка. У чисто чоловічих групах чоловіки посміхаються й сміються рідше, ніж жінки в чисто жіночих групах. Однак у змішаних групах чоловіки-лідери, спілкуючись із жінками-підлеглими, і чоловіки-підлеглі, спілкуючись із жінками-лідерами, посміхаються частіше, ніж жінки. Жінки ж (особливо в різностатевих групах) виявляють менш прямі способи впливу на співрозмовника -- вони менше перебивають, більше тактовні й ввічливі, менш самовпевнені. Вони частіше задають питання, повторюючи їх, частіше виражають сумнів або заперечення із приводу своїх висловлень, щоб пом’якшити свою думку й виявити хоча б мінімальну підтримку іншому промовцю.

Чоловіче спілкування характеризується більшою емоційною стриманістю, прагненням до домінування, до креативних і раціональних способів взаємодії. Чоловіки спілкуються один з одним на більшій відстані, у них менше прийнято обійматися й особливо цілуватися. Це обумовлено, як думають деякі автори, острахом, що їх запідозрять у гомосексуалізмі. Правда, ці норми витримуються не у всіх країнах. У Марокко, як пише Ш. Берн, чоловіки вільно можуть ходити по вулицях, тримаючись за руки або навіть під лікоть. Для чоловіка зміст спільної діяльності важливіший, ніж індивідуальна симпатія до партнерів [6, 72].

Жінки вільніше виражають свої емоції й почуття, у тому числі з особами протилежної статі, вони мають у своєму розпорядженні більший діапазон міжособистісних дистанцій, кожна з яких показує певний рівень близькості з людиною. Внаслідок більшої соціальної орієнтованості жінки чіткіше усвідомлюють ті тендітні зв’язки, які поєднують людей і роблять їхнє спілкування більше довірчим. Жіночий стиль спілкування пов’язаний з такими міжособистісними відносинами, для яких характерні соціально бажані стратегії поведінки, демонструючи які жінка опирається більшою мірою на інтуїцію [6, 78].

Чоловічий і жіночий стилі спілкування в основному формуються під впливом історично сформованих статеворолевих стереотипів, хоча не заперечується й роль психофізіологічних особливостей. Дійсно, навряд чи потреба дівчат виражати свої емоційні переживання в спілкуванні з ровесницями теж є лише слідством наслідування матері. Більшість дівчат від природи більше емоційні, а це значить, що в них сильніше виражена й потреба в розрядці емоційної напруги. Скоріше поведінкові характеристики варто розглядати як фенотипові, як сплав уродженого й набутого. Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвитку в дівчат більше емпатії й здатності більш глибоко розуміти почуття інших людей, а в хлопчиків -- здатності приховувати й придушувати свої почуття.

Хлопчиків стимулюють стримувати, витісняти почуття: «Не плач! Ти повинен стати чоловіком!» у поведінці хлопчиків в основному заохочується змагальність, а не діалог або компроміс, у результаті чого як основні стратегії засвоюються суперництво, маніпуляція, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою до думки іншого, що не сприяє розвитку емпатії у хлопчиків. У процесі соціалізації дівчат заохочують прагнення до спілкування, до розвитку взаємин і прихильності, а хлопчиків -- до здатності передбачати й контролювати оточення. У результаті для жінок взаємодія й взаємозалежність більше значимі, ніж для чоловіків [10, 153].

Сучасному суспільству властиве стереотипне мислення й сприйняття гендерних відмінностей. При першому враженні велика кількість людей приписує співрозмовникові не ті якості, які він має насправді, а ті, котрі в їх уявлені повинен мати представник даної статі. Надзвичайно важливо звертати увагу на стереотипи, щоб не піддаватися їхньому впливу на сприйняття й життєдіяльність. Одні з найпоширеніших стереотипів це уявлення про типово жіночі й типово чоловічі якості. Наявність різних соціальних ролей, які сприймаються як фундаментальні розходження між чоловіками й жінками в їхній психіці й діяльності, формує гендерні стереотипи. У першу чергу гендерні стереотипи формуються в рамках певної культури. Зазвичай батьки й оточуючі дитину люди формують її уявлення про себе й свою гендерну ідентичність.

Гендерна ідентичність -- базова структура соціальної ідентичності, що характеризує людину з погляду приналежності до чоловічої або жіночої групи. Найбільш значимо, як людина сама оцінює свою ідентичність, яка формується в певній культурі при взаємодії «Я» і «інших». Психологічна стать -- це сукупність особистісно-психологічних, соціокультурних і поведінкових характеристик особистості [10, 156].

Взаємодіючи й спостерігаючи за оточуючими її людьми, людина здобуває уявлення про те, до якої групи відноситься й вибирає ті типи діяльності й поведінки, які відповідають її уявленню про чоловічу й жіночу поведінку й захоплення.

Стереотипи проявляються на всіх стадіях розвитку. У молодшому й дошкільному віці спостерігається чіткий поділ статей: вони майже не спілкуються, у них немає спільних інтересів. На більш старших етапах розвитку жінки й чоловіки починають прагнути до спілкування й знову ж попадають у владу своїх стереотипів -- як слідство, їм важко зрозуміти поведінку один одного.

Стилі соціальної гендерної поведінки так само відрізняються, так як існують статеві розходження в таких типах поведінки: інструментальна й експресивна, діяльна й комунікативна, конкурентна й кооперативна поведінка, а також поведінка, пов’язана з орієнтацією на завдання або на взаємини.

Особистісний стиль поведінки залежить від віку і статевого складу. У дитячому віці статевих розходжень за рівнем активності немає. Вони з’являються в дошкільному віці -- коли діти починають брати участь у соціальних іграх. Оскільки в цих іграх відображаються гендерні ролі дорослих людей, як правило, хлопчики демонструють більшу активність, ніж дівчата. Дівчата часто грають у більш спокійні ігри, але це не значить, що вони менш активні.

Вибух активності хлопчиків спостерігається в присутності інших хлопчиків -- можливо, через конкуренцію з ними. Жінки проявляють гнучкість у реакції на ситуацію: з експресивними колегами вони більше експресивні, з інструментальними — інструментальні. Для чоловіків це не характерно -- вони схильні проявляти свій інструментальний стиль у всіх ситуаціях, можливо, тому, що ці стилі пов’язуються з маскулінністю й фемінністю.

Вважається, що чоловіки будуть демонструвати у своїй поведінці орієнтацію на завдання, а жінки -- на взаємини. Іноді цей стереотип має уточнення: орієнтовану на завдання поведінку будуть демонструвати не всі, а лише маскулінні чоловіки, а орієнтацію на людей -- фемінінні жінки.

Стиль поведінки представника певної статі не є вродженим, а формується суспільством. Сполучення індивідуальних якостей і вимог соціуму впливає на тип підпорядкування гендерним нормам.

Шон Берн виділяє три типи підпорядкування людей гендерним нормам: поступливість, схвалення й ідентифікацію [6, 52−54]. Поступливість -- це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними, щоб уникнути покарання й одержати соціальне схвалення. Схвалення, або інтерналізація це тип підпорядкування, коли людина повністю згодна з гендерними нормами. Ідентифікація -- це повторення дій рольової моделі (чоловіка, жінки, батька, матері).

Суспільству потрібно, щоб жінки були орієнтовані на взаємини, а чоловіки -- на завдання. Це відповідає історично сформованому поділу ролей -- чоловік займався справою, а жінка піклувалася про психологічний клімат. Такий поділ ролей можна часто простежити й у родинах, і в діловому світі.

У звичних умовах, тобто при вирішенні стереотипного завдання (де, як правило, перевага на їхній стороні) жінки не уступають чоловікам за інструментальністю, але в складній ситуації (можливо, через те, що вони не знають рішення завдання) жінки прибігають до гендерно-типової поведінки і не вирішують завдання, а проявляють емоції, з’ясовують відносини з навколишніми [29, 25].

Часто стереотип перебільшує гендерні розходження які насправді не є стійкою характеристикою окремих особистостей. У сучасному суспільстві існує безліч жінок, які успішно займаються бізнесом і чоловіків, які знаходять себе у творчості й традиційно чисто жіночих заняттях.

Соціальні уявлення відносно чоловіків і жінок стосуються норм їхньої соціальної поведінки, а також того, чим повинні відрізнятися один від одного чоловіки й жінки за своїми соціальними і психологічними якостями. У таких випадках невідповідність стереотипу може проявлятися як осуд або нерозуміння з боку суспільства, це нерозуміння може травмувати особистість.

В останні роки уявлення про чоловічу й жіночу статеву ролі зазнають критики з боку ряду авторів. Представники нової точки зору вважають, що традиційні статеві ролі обмежують і стримують розвиток не тільки жінок, але й чоловіків. Вони служать джерелом психічної напруженості. Ті, хто намагається їм наслідувати, роблять над собою насильство.

Перший негативний ефект міститься у тому, що існуючі стереотипи образів чоловіків і жінок діють як збільшувальне скло, і розходження між чоловіками й жінками підкреслюються в набагато більшому ступені, ніж вони є в дійсності.

Другий негативний ефект статевих стереотипів -- це різна інтерпретація й оцінка однієї і тієї ж події залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події. Це наочно виявилося при сприйнятті дорослими дітей різної статі. Дж. Рубін з колегами опитали батьків, що мали одноденний досвід спілкування зі своєю дитиною в перший день її появи на світ. Діти чоловічої і жіночої статі не розрізнялися в оцінках по активності й інших поведінкових ознаках. Однак дівчат описували як маленьких, гарненьких, а хлопчиків як більше насторожених, впевнених і сильних [29, 32−33].

Третій негативний ефект гендерних стереотипів міститься у гальмуванні розвитку тих якостей, які не відповідають даному статево-ролевому стереотипу. Вважається, наприклад, пише Н. Н. Обозов, що чоловік повинен бути витриманим, урівноваженим, безстороннім у взаєминах з іншими людьми [29, 37]. Більша емоційність жінок є одним зі стійких гендерних стереотипів. Для особи чоловічої статі проявити почуття -- це значить, порушити норму мужності. У результаті в хлопчиків може розвитися фемінофобія, тобто страх перед проявом у себе жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що раз чоловік не повинен бути емоційним, то немає потреби удосконалювати експресивні здатності й здатність розуміти емоції інших.

Таким чином можна зробити висновок, що хоча в сучасному суспільстві уявлення про мужність і жіночність стають більш гнучкими для сприйняття, все-таки багатьом людям потрібна допомога психолога для того, щоб прийняти себе й свої якості, які не завжди схвалюються традиційними поглядами суспільства.

Розуміння гендерного стереотипу надзвичайно важливо, оскільки багато талановитих людей змушені боротися з химерами не тільки суспільства, але й своїми власними. Усвідомлення й прийняття того факту, що кожна людина, поза залежністю від її гендерної приналежності, є індивідуальністю, зі своїм набором психологічних якостей і властивостей, співвідношенням маскулінності й фемінінності в психіці, дозволить кожній індивідуальності й суспільству в цілому стати більш продуктивним ігармонічним.

Розділ 2. Аналіз впливу гендерних стереотипів на характер та ефективність спілкування старших підлітків

2. 1 Методи й методики дослідження впливу гендерних стереотипів на процес спілкування старших підлітків

Мета дослідження полягає в тому, щоб встановити взаємозв'язок між гендерними стереотипами й процесом спілкування в старшому підлітковому віці. Дослідження проводилося у вересні 2009 року серед учнів 9-го класу ЗОШ № 1: 48 чоловік у віці 15−17 років.

У нашому дослідженні ми застосовували наступні методики:

1. Методика «Опитувальник для оцінки образів «Ідеальна дівчина / Ідеальний юнак». (Див. Додаток І)

2. Методика «Опитувальник «Я-Дівчина/ юнак». (Див. Додаток ІІ)

3. Методика «Опитувальник С. Бем». (Див. додаток ІІІ) Методика Сандри Бем використовується для виявлення наявних маскулінних та фімінінних рис у досліджуваних.

4. Методика «Діагностика міжособистісних відносин (ДМВ)». (Див. Додаток IV) Дана методика дозволяє провести більш поглиблену діагностику тих характеристик особистості, які стосуються міжособистісних відносин. Ми включили дану методику в наше дослідження, з урахуванням того, що в старшому підлітковому й ранньому юнацькому віці спілкування має важливе значення для розвитку особистості. Метод діагностики міжособистісних відносин являє собою опитувальник, у якому короткі характеристики відображають індивідуальний стиль спілкування конкретної людини з навколишніми. Основою для створення методики послужив тест американського психолога Т. Лірі, послідовника ідей Г. С. Саллівена. Опонуючи своєму вчителеві Зиґмундові Фрейдові, що виводить властивості особистості в основному із проблем раннього дитинства в контексті неусвідомлених еротичних переживань, Саллівен розумів формування особистості як процес, у якому найважливіша роль приділяється думці значимих для даного індивіда навколишніх осіб, під впливом яких відбувається його персоніфікація, тобто формуюча особистість ідентифікація зі значимими іншими. У процесі взаємодії з оточенням особистість проявляється в певному стилі міжособистісної поведінки. Реалізуючи потребу в спілкуванні й здійсненні своїх бажань, людина погоджує свою поведінку з оцінками значимих інших на рівні усвідомленого самоконтролю. А також (не усвідомлено) із символікою ідентифікації. Ґрунтуючись на даній концепції, американський психолог Тімоті Лірі систематизував свої емпіричні спостереження у вигляді 16 варіантів міжособистісної взаємодії й використовував свою методику в основному в умовах клініки. Цей тест модифікований Людмилою Собчик. Модифікація тесту й адаптація його до потреб практичного психолога укладається в переробці опитувальника, представленого у вигляді 128 характеристик, у поділі факторів на 8 різнонаправлених по своїй сутності октантів, у створенні нової сітки, зручної для реєстрації відповідей і швидкого обрахування отриманих даних, у розвороті показників методики за годинниковою стрілкою. Опитувальник методики представлений у вигляді 128 характеристик. Випробуваний повинен на реєстраційній сітці закреслювати хрестиком номера, що відповідають тим рисам, які він у себе знаходить, залишаючи не закресленими інші номери.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой