Вплив діяльності ЗАТ "Житомирський м’ясокомбінат" на атмосферне середовище

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра екології

ЕО — 24

КУРСОВА РОБОТА

З предмету: Моніторинг навколишнього середовища

На тему: Вплив діяльності ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат» на атмосферне середовище

Виконав: Сурдуковська Н. П.

Перевірив: Парфенюк Г. І.

Житомир 2010

Вступ

забруднення атмосфера м’ясокомбінат

Повітря, вода, сонячна енергія, якісна їжа — це все першонеобхідні компоненти нормального існування людини на нашій планеті. Без їжі людина може прожити" місяць, без води — тиждень, а без повітря не може прожити й двох хвилин! Повітря — це одне з основних джерел життя, це джерело кисню, без якого людина просто не може існувати.

Атмосфера, яка є джерелом кисню, має величезне значення для нормального існування людини, як одного із компонентів живої природи: вона захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів, регулює сезонні й добові коливання температур, є носієм тепла й вологи.

Розвиток людського суспільства супроводжується постійним ускладненням техніки та засобів життєдіяльності. Ще декілька століть тому людина не могла уявити, що вона зможе пересуватися на автомобілях на великі відстані, підійматися в небо й здійснювати подорожі навіть через океани, на сотні тисяч кілометрів, полетіти в космос, побувати на Місяці та спробувати дістатися до найближчих планет, весь свій побут оточити технікою, механізувати його, що настільки полегшує нам життя… Так все це для нас, на сьогоднішній день звичайні буденні речі, на які ми часто навіть не звертаємо уваги. Проте ми повинні сплатити надзвичайно велику ціну за все це… Цей комфорт дається нам ціною нашого поганого стану здоров’я, довкілля… Незчисленні фабрики та заводи, на яких працюємо ми і які працюють для нас наносять величезну шкоду природі, її чистоті та якості. Україна — промислова країна, де розвинені багато галузей промисловості. Місто Житомир не виключення, а лише зайве підтвердження цього трактату. Тут працюють багато підприємств, що виробляють необхідні в повсякденному житті речі: їжу, одяг, взуття, техніку і т. д. Одним із таких підприємств є ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат», який виробляє біля 80 найменувань харчової продукції. Його діяльність дуже важлива для життя і існування міста Житомира, але як і кожне підприємство воно використовує природні ресурси і своєю діяльністю має вплив на стан навколишнього середовища. На території ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат» існує багато стаціонарних джерел викидів, які забезпечують функціонування всього технологічного процесу (опалення, гаряче водопостачання, термічна обробка ковбасних виробів, стерилізація консервів, підтримання волого-температурних режимів в камерах зберігання ковбас тощо), але при цьому мають дуже значний негативний вплив на атмосферне повітря. Для того щоб зменшити цей вплив потрібно впроваджувати систему моніторингових досліджень на підприємстві, яка б дала можливість отримати достовірну інформацію по мірі забруднення довкілля виробничими потужностями ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат», оцінити вплив на довкілля з метою впровадження новітніх технологій, заходів по зменшенню негативного впливу на навколишнє природне середовище.

В цій роботі розкрито теоретичні сучасні засади екологічного моніторингу, описана законодавча база державного моніторингу НПС; проведено детальне дослідження ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат»: виробничого процесу, джерел забруднення, дотримання ГДК і ГДВ, динаміки викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря, проведений аналіз залежності потужності викидів від об'ємів виробництва, а також запроектовано мережу моніторингових досліджень на сучасних засадах, нормах та вимогах законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють державний моніторинг в Україні.

Розділ 1. Стан вивчення проблеми

На сьогоднішній день дуже актуальною проблемою є забруднення довкілля в результаті господарської діяльності людини. Однією із її складових є забруднення атмосферного повітря.

Дуже відчутною і нагальною ця проблема стала саме в великих містах з розвинутою промисловістю в Україні. Численні фабрики та заводи що створюють споживчі блага для людини настільки тісно переплились з щоденним життям урбанізованих міст, що їх вплив на міське середовище забрати вже просто не можливо. Єдине що може і має робити людина — це контролювати, досліджувати і втілювати заходи по зменшенню негативного впливу на довкілля. Саме такі завдання має система моніторингових досліджень.

Моніторинг — це система спостережень, оцінки і контролю за станом оточуючого природного середовища з метою розробки заходів по його охороні, раціональному використанні природних ресурсів і попередженню про критичні ситуації, шкідливі чи небезпечні для здоров’я людей, для існування живих організмів і їх спільнот, природних об'єктів і комплексів, прогнозування масштабів змін у навколишньому природному середовищі. Достатньо глибоко вивчається природна, мало змінена природа (як еталон для порівняння).

На сьогоднішній день розроблена концепція комплексного екологічного моніторингу навколишнього середовища. Виділяють наступні види моніторингу, в залежності від:

1. Охоплення територій:

— глобальний;

— міжнародний (рівневий);

— національний;

— зональний;

— імпактний

— локальний.

2. За методами спостереження за природними процесами і явищами:

— авіаційний;

— дистанційний;

— космічний;

— наземний.

3. За спостереженнями за певними параметрами біосфери:

— санітарно-токсичний;

— фізичний;

— хімічний;

— фоновий;

— геофізичний;

— біосферний;

— абіотичний;

— історичний;

— кліматичної системи;

— льодовикових осциляцій;

— надзвичайних ситуацій;

— геоекологічний;

— соціальний.

4. За часом спостережень:

— оперативний;

— періодичний;

— безперервний.

Розрізняють три рівня (степені) моніторингу:

1. біологічний (санітарно-гігієнічний, біологічний базовий);

2. геосистемний або геоекологічний (природо-госпдарський);

3. біосферний (глобальний, планетарний).

Сучасна концепція моніторингу навколишнього природного середовища

В умовах зростаючої дії на оточуюче середовище та загрози серйозних негативних наслідків такої дії постала необхідність в детальній інформації як про стан середовища, так і біосфери в цілому. На відміну від змін стану біосфери, що викликані природними причинами, її зміни під впливом антропогенних факторів відбуваються набагато швидше. Для того, щоб виділити антропогенні зміни на фоні природних, виникла необхідність в організації системи спеціальних спостережень.

Така система періодично повторюваних спостережень одного і більше елементів навколишнього природного середовища в просторі і в часі з певними цілями в відповідності до попередньо підготовленої програми фіксування змін стану біосфери під впливом людської діяльності отримала загальну назву моніторингу.

Система моніторингу може охоплювати як локальні райони чи окремі країни (національний моніторинг), так і земну кулю в цілому (глобальний моніторинг). Моніторинг є багатоцільовою інформаційною системою. Його основні задачі:

— спостереження за станом біосфери;

— оцінка і прогноз стану навколишнього природного середовища;

— визначення степені антропогенного впливу на оточуюче середовище;

— виявлення факторів і джерел антропогенного впливу;

— ступені дії факторів і джерел антропогенного впливу. Першою (вихідною) складовою моніторинга навколишнього середовищF повинен бути біоекологічний (санітарно-гігієнічний) моніторинг. Його головна особливість — спостереження за станом навколишнього середовища з точки зору його впливу передусім на стан здорв’я окремої людини і населення в цілому (тобто людської популяції), так як кінцева мета моніторингу -захистити інтереси людства. Окрім того стан здоров’я людини — найбільш комплексний показник стану оточуючого середовища, який якби вбирає в себе всі інші показники. В систему біоекологічних спостережень повинно входити виявлення небезпечних техногенних забруднювачів — як твердих так І газоподібних. Необхідне дослідження і таких факторів оточуючого середовища, як шум і електромагнітні поля.

Другою складовою моніторингу навколишнього середовища повинен бути геоекологічний (геосистемний, природно-господарський) моніторинг.

Його суть полягає в спостереженнях за змінами головних геосистем (в тому числі прчиродних екосистем), з яких складається навколишнє середовище, а також в перетворенні їх в природно-технічні (агро системи, середу міста, середу промислових районів і т.д.). Геосистемний моніторинг — необхідне доповнення до біоекологічного. Він дозволяє виявляти генезис і взаємозв'язок тих явищ в оточуючому середовищі, які слугують індикаторами в біоекологічному моніторингу.

Третьою складовою моніторингу навколишнього середовища повинен бути біосферний моніторинг. Його задача — забезпечити спостереження, контроль і прогноз можливих змін вже не в регіональному (екосистемному), а глобальному масштабі, тобто в біосфері в цілому як середовищі життя всього людства, вивчення змін, що викликані діяльністю людського суспільства. Таким чином, біосферний моніторинг, спираючись на біоекологічний моніторинг і доповнюючи його, повинен завершити систему дослідження навколишнього середовища — біосфери. Законодавство України про екологічний моніторинг

Основним нормативно-правовим актом, що регулює систему моніторингу в Україні є Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. № 785.

Деякі основні засади Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища:

Державний моніторинг навколишнього природного середовища — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення рішень. Це положення визначає порядок створення та функціонування такої системи в Україні.

Основним завданням системи державного моніторингу навколишнього природного середовища є:

— спостереження за станом навколишнього природного середовища;

— аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін;

— забезпечення органів державної виконавчої власті систематичною та оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища, а також прогнозами і попередженнями про можливі його зміни;

— розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Структура і рівні системи державного моніторингу навколишнього природного середовища

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний моніторинг навколишнього природного середовища — це оптимальний за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які, визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього природного середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією популяцій, екосистем і біосфери у цілому. Фоновий моніторинг здійснюється у природних і біосферних зацовідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Система державного моніторингу навколишнього природного середовища створюється на трьох рівнях:

· локальному — на території окремих об'єктів

· (підприємств, міст, ділянках ландшафтів);

· регіональному — у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів;

· національному -- на території країни вцілому.

Розділ 2. Характеристика середовища і об'єкту досліджень

2.1 Характеристика географічного і біологічного середовища регіону

Житомирська область розташована у центральній частині Східноєвропейської рівнини на півночі Правобережної України. Площа області становить 29,9 тис. км, що складає 4,9% території України. ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат» розташований в м. Житомирі в Східному промисловому районі. Населення області на 01. 01. 2005р. становило 1445,5 тис. чол. Центр -- м. Житомир. В області -- 23 райони, 9 міст, у тому числі 4 обласного підпорядкування, 45 селищ міського типу і 1631 сільські населені пункти.

Область має вигідне фізико-географічне та економіко-географічне положення, що сприяє її компактному заселенню, високому рівню господарського освоєння території.

Територія Житомирської області в геоструктурному відношенні знаходиться майже повністю в межах північно-західної частини Українського кристалічного щита, який є складовою частиною Руської платформи.

В геологічній будові беруть участь метаморфічні, місцями магматичні відламкові породи докембрійського фундаменту, перекриті корою вивітрювання і осадовим чохлом. Корінні породи чохла, що виповнюють зниження фундаменту, залягають на сході та півдні області. Решта території вкрита антропогеновими відкладами. За площею переважають водно-льодовикові відклади, на окремих ділянках перекриті льодовиковими. Річкові долини виповнені алювієм терас.

На території області є відклади всіх періодів геологічної історії Землі, починаючи з докембрійських і закінчуючи четвертинними. «Але роль їх в геологічній будові неоднакова,

Житомирська область має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280 — 220 м до 150 м і менше). Більша частина області лежить у межах Придніпровської та Волино — Подільської височин. Північну і північно — східну частину займає Поліська низовина.

В надрах Житомирської області залягають різноманітні корисні копалини. З погляду’видової різноманітності мінеральну базу області варто характеризувати переважно як паливно-будівельну. З неї виокремлюються три групи корисних копалин: паливно-енергетична (буре вугілля, торф); будівельна (граніти, кварцити, тугоплавкі глини, пегматити, каолін, доломіт); метало рудна (ільменіт).

Поклади мінеральної сировини в цілому незначні (винятком є будівельне каміння і кварцити). Ступінь різноманітності сировинних ресурсів характеризується високим рівнем. Більш розвідані паливно-енергетичні ресурси, будівельні і металеві корисні копалини. На їх базі розвиваються буровугільна і торфовидобувна промисловості, скляна і фарфоро-фаянсова, цегельна, видобування і виробництво ільменіту тощо.

Житомирська область розташована у помірному поясі північної півкулі між 49° і 51° північної широти. Цим обумовлюється висота Сонця над горизонтом. У дні рівнодення, коли сонце буває в зеніті над екватором, воно опівдні піднімається в Житомирі над горизонтом на 35°. Максимальна висота Сонця опівдні в день літнього сонцестояння досягає 58° мінімальна висота Сонця опівдні в день зимового сонцестояння не досягає і 12°.

Клімат Житомирської області помірно-континентальний, з теплим вологим літом і м’якою хмарною зимою. Він залежить від основних кліматоутворючих факторів: сонячної радіації, атмосферної циркуляції, форм рельєфу, а також лісистості і заболоченості, які впливають на формування місцевих мікрокліматичних відмін. Середня багаторічна температура найхолоднішого місяця (січня) становить мінус 6°, найтеплішого (липня) +17 — +19 °. Середня річна температура в області становить +6 — +7°. Найбільші морози бувають у січні та лютому і досягають мінус 30°. Тривалість без морознрго періоду 150 -170 днів. Сума додатніх температур повітря (понад 10) коливається від 2400° на півночі, до 2600° на півдні. Тривалість періоду з середньодобовими температурами вище 0° становить 240 — 260 днів. Вегетаційний період (дні з середньою температурою повітря вище 5°) продовжується від другої декади квітня до третьої декади жовтня. Середні дати весняних заморозків на ґрунті -5−10 травня, найпізніші - у першій половині червня. Осінні приморозки починаються наприкінці вересня -на початку жовтня. Від весняних приморозків найбільше страждають ранні овочі, фруктові дерева.

На території області протягом року випадає 550 — 600 мм опадів. Максимум опадів припадає нба літні місяці: червень, липень, серпень (40 — 45% річної кількості опадів). Влітку досить часто бувають зливи, грози. Сума опадів у період активної вегетації становить 300−350 мм.

Сніговий покрив у більшості районів області рівномірний (10 — ЗО см) і триває 95 — 110 днів, але нестійкий через часті відлиги. В цілому він достатній для захисту озимини від вимерзання і накопичення ґрунтової вологи.

Відсутність високих гірських піднять сприяє вільному переміщенню повітряних мас різного походження, що обумовлює значну мінливість погодних процесів в окремі сезони. Проте перехід від одного сезону року до другого, як правило, відбувається поступово.

Під впливом Атлантики характерні стійкі відлиги, коли температура повітря підвищується до 10°, а сніговий покрив зовсім зникає. Взимку спостерігається хмарна погода — результат проходження циклонів, опади можуть випадати як у вигляді снігу, так і дощу — при глибоких тривалих відлигах, а також проходженні атлантичних і південних циклонів.

В залежності від співвідношення між циклонічною і антициклонічною погодами взимку на Житомирщині розрізняються теплі і холодні зими. Теплі зими характеризуються частими виходами атлантичних циклонів з суцільною хмарністю і опадами у вигляді мокрого снігу, дощу й мряки. При цьому добовий хід температури повітря практично відсутній, а середні місячні температури на 5 — 7° перевищують норму.

Територія Житомирської області має розгалужену гідрографічну мережу. На території області протікає повністю або частково 221 річка (враховано річки довжиною понад 10 км, загальною довжиною 5366 км), всі вони належать до басейну Дніпра.

Найбільшими водними артеріями області є: Тетерів з Гнилоп’яттю, Гуйвою та Іршею; Ірпінь і Здвиж (верхні течії); притоки Прип’яті - Уборть, Словечна та Уж з Жеревою і Норином; притока Горині - Случ.

Фізико-географічне розташування Житомирської області позначилось як на розвиткові річкові мережі, так само і на водному режимі цих річок. Пересічна густота річкової мережі області становить 0,36 км/км2. Для річок області характерне мішане живлення з переважанням снігового. Понад 50% річкового стоку припадає на талі снігові води. Частка підземних і дощових вод у живленні, приблизно, однакова.

Льодоутворення на річках області починається, як правило, в кінці листопада на початку грудня. Середня тривалість льодоставу — 3,4 місяці, середня товщина — 0,2−0,4 м.

В залежності від геолого-морфологічних умов і рельєфу сформувались географічні особливості річок: ширина, характер річкової долини, будова русла, нахил річки, швидкість течії тощо. Річки півночі області мають більш повільну течію. Заплави лучні або чагарникові, подекуди заболочені. Річки центральної і південної частини області мають добре вироблені терасові долини. Середня ширина їх становить 0,5−0,8 км (на р. Тетерів — до 4 км); схили високі (10−20 м), часом круті. Русла річок помірно звивисті. Ширина річок у межень на перекатах дорівнює 5−20 м, на плеснових ділянках 30−50 м (на р. Случ — до 110 м). Середній похил річок порівняно знач7ий (0,6−1,2 м/км), швидкість течії на перекатах дорівнює 0,1−0,4 м/сек.

Великі площі в області займають болота, які підрозділяються на низинні верхові. У подільській частині переважає трав’яні болота, які утворюються в результаті періодичного затоплення низинних боліт місцевості річковими водами, характеризуються незначною глибиною, підвищеним вмістом мінеральних сполук, верхові, мохові болота, утворюються після того, як трав’яні болота перестають систематично заливатися річковими водами,

починає змінюватись рослинність, з’являється сфагновий мох, зменшується мінеральне живлення.

Ґрунтові води на Поліссі досить розповсюджені. Залягають вони, як правило, на глибині, доступній для коріння рослинності, що звичайно не перевищує 5−10 м. За мінералізацією вони прісні, за хімічним складом — гідрокарбонатно-кальцієві.

Розвиток процесів оглеєння і наявність глинистих слабко водопроникних відкладень сприяють утворенню верховодки, а також проявленню набухання.

В середньому за водністю рік в області на одного жителя припадає 1750 М³ води, а в сухий рік цей показник не перевищує 600 м³.

Ґрунти у межах Житомирської області за їх механічним складом та фізико-хімічними властивостями досить різноманітні. На їх утворення та географічне поширення впливають рельєф, материнські породи, кліматичні умови, а також рослинний покрив і тваринний світ. Ґрунтовий покрив області складний і строкатий.

Характерна для Полісся найбільша обводненість сприяє тривалому сезонному перезволоженню ґрунтів і формуванню в них без кисневого середовища. В результаті створюються сприятливі для розвитку відновлювальних процесів умови. Ґрунти набувають типовий сизо-сірий колір. Зональними типами ґрунтів є дерново-підзолисті і болотні, які часто змінюють один одного і перемежовуються з більш рідкими сірими лісовими ґрунтами.

Порівняно теплий і вологий клімат зони лісів сприяє розвитку процесів біохімічного вивітрювання і утворенню кислих ґрунтових вод. Відбувається вилуження мінералів і формування елювіального горизонту, бідного глинистими частинками, оксидами і вільним кремнеземом. Ґрунтоутворюючі і гіпергенні процеси в лісовій зоні мало енергійні і не проникають глибше 1−1,2 м.

В умовах достатньо застійної зволоженості, яка ускладнена близьким від поверхні заляганням ґрунтових вод, інтенсивно розвивається процес утворення торф’яників, потужність яких досягає декількох метрів. Негативною особливістю є заболоченість, низька природна родючість ґрунтів, вітрова ерозія незахищених рослинністю піщаних ґрунтів і ін.

У Поліссі переважають піщані, супіщані і зрідка легкі суглинисті ґрунти, які підстилаються різними материнськими породами. Все це зумовлює значну мозаїчність ґрунтового покриву і поширення дерново-підзолистих ґрунтів, які займають майже 60% ґрунтового покриву.

В поліських річкових долинах і понижених місцях зустрічаються лугові, лучно — і торф’янисто-болотні, а також торф’янисті ґрунти, які сформувалися в умовах постійного перезволоження.

За останні роки в області погіршився стан здоров’я населення, підвищилась смертність і скоротилась тривалість життя. Так, впродовж 2001 року в області було зареєстровано 11 733 народжень, що на 6,8% менше, ніж у 2000 році, у тому числі в міських поселеннях — 6300 (6,9%), в сільській місцевості - 5433 (6,7%). За цей період зареєстровано 23 615 смертей, що, навпаки, на 2% більше, ніж у попередньому році, в міських поселеннях — 10 307 (2,3%), в сільській місцевості - 13 308 (1,8%). Природне скорочення населення (перевищення чисельності померлих над чисельністю народжених) у 2001 році в області становило 11 882 особи, в міських поселеннях — 4007, в сільській місцевості -7875 осіб.

У 2001 році в Житомирській області померло 120 дітей віком до 1 року, в міських поселеннях — 57 немовлят, в сільській місцевості - 63. У розрахунку на 10 тисяч народжених це складає відповідно 101,0, 89,5 та 114,4 померлих дітей віком до 1 року. По області це найнижче значення смертності немовлят за останні 10 років.

2.2 Загальна характеристика об'єкту досліджень

Місце знаходження і адреса;

Назва: ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат». Юридична адреса: 10 025, м. Житомир, вул. Баранова, 127.

Розрахунковий рахунок 2 600 730 217 931 в міському відділені ШБ м. Житомира. МФО 311 043.

Форма господарювання: організаційно-правова.

Кадрове забезпечення здійснюється за рахунок співробітництва з кадровими агенціями і підготовкою своїх спеціалістів (ще під час їхнього навчання і при безпосередній виробничій діяльності на підприємстві). Чисельність працівників: станом на 01. 01. 2006 р. складає всього 428 чоловік. Серед них:

* Службовці - 28 чол. ;

* Спеціалісти — 23 чол. ;

* Керівники — 6 чол. ;

* Робітники-371 чол.

Аналіз підприємницької діяльності в екологічній сфері

«Житомирський м’ясокомбінат» складається з 3 основних цехів і 6 допоміжних.

Основні цехи:

1. М’ясожировий цех;

2. Холодильник;

3. М’ясопереробний цех. Допоміжні:

1. РМЦ;

2. Електроцех;

3. Будівельна дільниця;

4. Транспортний цех;

5. Компресорна;

6. Котельна.

Технологічні процеси виробничого підприємства

Технологічний процес начинається з забійного цеху, де проводять забій поголів'я, зняття шкур, відокремлення м’яса від кісток. Цех працює періодично по мірі надходження поголів'я худоби. Забрудненням атмосферного повітря являється хлор, що виділяється з розчину хлорного вапна при дезінфекції обладнання і виробничих площ. Шкури і кістки на даному м’ясокомбінаті не переробляються, а реалізуються іншим виробникам. Виробництво обпалки голів і ніг на м’ясокомбінаті відсутні. Обробка таких півфабрикатів виконується з допомогою пару, забруднення атмосферного повітря в даному випадку не відбувається.

В ковбасному цеху іде приготування фаршу, наповнення ковбасної оболонки фаршем. Забрудненням атмосферного повітря являється хлор, що виділяється з розчину хлорного вапна при дезинфекції обладнання і виробничих площ.

Термічне відділення ковбасного цеху проводить термічну обробку ковбас і обробляє їх коптильним димом для придання товарного виду і наданням специфічних смакових якостей. Термокамери старого зразка працюють на дровах, нові коптильні камери «Дакстар» працюють на природному газу і обладнані автоматикою. В камерах «Дакстар» вихід продуктів згорання газу і вихід коптильного диму відбувається по окремим каналам. Забруднення атмосферного повітря відбувається від продуктів згорання теплоносія (дров чи природного газу) і від коптильного диму, який кількісно і якісно залежить тільки від моделі димогенератору і виду обробного м’ясного продукту.

Аміачні компресорні на м’ясокомбінатах служать для охолодження м’ясопродуктів при їх збереженні. Забруднюючою речовиною являється аміак, що просочується через нещільності сальників компресорів і нещільності з'єднань трубопроводів.

Котельня працює на природному газі, служить для опалення приміщень в холодний період і виробляє пар для технологічних потреб.

В механічних майстернях є дільниця деревообробки, зварки, заточний станок. Витрата сировини та матеріалів наведені у довідці в додатку та у розрахунках конкретно по кожній одиниці обладнання.

Технологію виробництва визначають послідовно, порядком виконання операцій і технологічних процесів переробки великої рогатої худоби, свиней на підприємстві. Партія худоби, яку привозять на підприємство спочатку оглядає ветеринарний лікар. Після огляду лікаря худоба проходить наступні етапи:

1. Кожну партію худоби, що поступила, після ветеринарного огляду перераховують і сортують: велика рогата худоба — по вікових групах. Худобу сортують в освітлених загородах, оснащених розколами.

2. При сортуванні з партій скота виділяють дорослих некастрованих самців великої рогатої худоби (биків) і свиней (хряків) і розміщують їх в індивідуальних загородах. В окремі групи виділяють також беконних свиней, підсвинків і поросят.

3. При сортуванні худоби визначають стан шкіряного покриву тварин. Про наявність на шкурах прижиттєвих пороків і навалювання роблять відповідну відмітку, в приймальних документах і гуртовій відомості.

При прийманні скота від скотозаготівельних організацій і відгодівельних господарств виділяють в окремі групи тварин з явними пошкодженнями м’язової тканини.

4. Про фактичну кількість прийнятих тварин, а також початку відвідної години і кінця приймання роблять відмітку в приймальних документах і гуртовій відомості.

5. Худоба, поставлена по графіку не пізніше чим за 1 год. до закінчення робочого дня підприємства, повинна бути прийнятий по кількості голів протягом 2 год. з моменту прибуття тварин, не рахуючи часу підгону їх від пристані і залізничних станцій до м’ясокомбінатів.

У випадку, якщо тварини поставлені того ж дня пізніше за вказаний час, для них повинні бути надані загорожі і водопій, а приймання їх буде проведене на початку наступного робочого дня.

Прийняті по кількості голів партії худоби, розсортовані на групи, розміщують із збереженням приналежності худоби господарствам постачальникам в загорожі перед убійної витримки для відпущення шлунково-кишкового тракту і відпочинку.

6. На кожну групу худоби, що розміщується в загорожі, складають картку, в якій указують кількість голів скота, вказують господарства-постачальника, намічений час переробки, а для свиней і спосіб переробки. Картка повинна зберігатися в спеціальному ящику, прикріпленому до огорожі загону.

7. Тривалість перед убійної витримки складає: для крупної і дрібної рогато’Г худоби 24 год, свиней 12 год і телят 6 год. Початок перед убійної витримки обчислюють по відмітці в приймальних документах про час приймання худоби.

Під час перед убійної витримки тварин не годують, але забезпечують ним вільний водопій, який припиняють за 3−4 год до подачі на переробку. У разі неможливості надати в цей період вільний водопій, крупну і дрібну рогату худобу поять 3 рази, а свиней — 2 рази.

8. На переробку худобу подають по заявці цехи (відділення) забою худоби і оброблення туш партіями, сформованими при прийманні, як правило, в порядку черговості надходження худоби на м’ясокомбінат. При цьому повинна бути забезпечена можливість визначення приналежності худоби господарствам постачальникам. В першу чергу, подають на переробку слабку худобу, телят, поросят, кабанів і биків.

9. Кількість худоби, що подається для переробки, визначають з урахуванням створення необхідного запасу його в накопичувальних загорожах цеху (відділення) забою худоби і оброблення туш на двогодинну роботу ліній переробки.

10. Худобу переробляють відповідно до технологічних правил, що діють, по первинній переробці худоби. При цьому, повинна бути забезпечена можливість визначення приналежності туш тварин господарствам-постачальникам худоби, до моменту їх зважування і визначення угодованості.

11. Угодована худоба за якістю м’яса, отриманого після забою визначають відповідно до стандартів, що діють, на живій худобі.

12. Худоба, що знаходилася на карантині або відпочинку, після їх закінчення направляють на перед убійну витримку, а потім на переробку із збереженням приналежності його господарствам-постачальникам та моменту визначення угодованої і зважування м’ясних туш.

Після дотримання всіх вимог поголів'я відводять на переробку, яка проходить такі етапи, які застосовується для крупного рогатого скота, а саме:

1. Технологічний процес (додаток) — 1. 1, Подача худоби на переробку. Для забезпечення ритмічної роботи лінії переробки великої рогатої худоби тварин періодично подають в перед убійну загорож. У перед убійній загорожі ноги тварин піддають миттю теплою водою температурою 20−25 °С або водопровідною водою за допомогою спеціальних пристроїв або з шланга.

1.2. Оглушення тварин. Худобу приглушують для ослаблення чутливості тварин і втрати здібності до руху, що забезпечує безпечні умови роботи при виконанні технологічних операцій і поліпшення санітарних умов в цеху. Тварин приглушують в боксах різних конструкцій, особливих загорожах. Кількість тварин, що знаходяться одночасно в боксі визначається технічною характеристикою устаткування. Якщо в боксі присутні одночасно дві тварини: спочатку приглушують останню, а потім першу тварину. Велику рогату худобу приглушують електрострумом промислової частоти (50 Гц) шляхом одноразового накладення «електростека» на затильну частину голови з проколюванням шкури на глибину не більше 5 мм з використанням спеціальних пристроїв. Режим оглушення великої рогатої худоби електрострумом залежить від віку тварин (табл. 2.2.).

Під час перерви в роботі «електростек» повинен знаходитися в спеціальному гнізді на стінці боксу при вимкненому електрострумі.

Таблиця 2.2. Режим оглушення великої рогатої худоби електрострумом

Вік тварин

Напруга

Тривалість електроструму

До І року

70−90

6−7

Від І року до 3 років

90−100

8-Ю

Понад 3 роки

100−120

10−15

Бики понад 3 роки

120−150

до ЗО

Тварин можна приглушувати електрострумом напругою 220−240 В. підведеним до пластин підлоги боксу. Тривалість оглушення для дорослої худоби 10 — 15 с, молодняка- 8−10 с. 7.2.7. Передача туші на шлях знекровлення. Після оглушення тварин вивантажують з боксу на підлогу до місця підйому на шлях знекровлення. Для підйому на шлях знекровлення людина охоплює путовим ланцюгом з гачком одну або обидві задні ноги тварини, затягує петлю, що утворилася, з ланцюга, зачіпляє ролики путового ланцюга за крюк посадочного автомата і включає підйомний пристрій.

1.3. Знекровлення. 1.3.1. Збір крові. Тварин обезкровлюють не пізніше, ніж через 1,5−3 хв. після оглушення. Кров для харчових і медичних цілей збирають тільки від тварин, визнаних під час перед убійного ветеринарного огляду здоровими. Кров відбирають порожнистим ножем, забезпеченим гумовим шлангом, або за допомогою пристроїв різного типу. Переробку крові, промивку і дезинфекцію устаткування, інвентарю і інструментів проводять відповідно до Технологічної інструкції по збиранні і переробці крові тварин.

1.4. Знімання шкур. 1.4.1. Піддувка туші стислим повітрям

Для поліпшення якості забеловки, потрібно проводити піддувку стислим повітрям під шкуру тварини перед зйомкою шкури. Це сприяє зменшенню зривів м’яса і жиру з туші і ушкодження шкури і полегшує умови праці робочих, внаслідок ослаблення зв’язку шкури з поверхневим шаром туші.

Для піддувки туші застосовують очищений на масляних фільтрах, стисле повітря тиском 0,3−0,4 Мпа (3−4 кгс/см2), яке подається від центральної системи, або індивідуальною компресорною установкою через пневмопістолет, приєднаний до повітряного трубопроводу шлангом високого тиску. На вихідному каналі пістолета замість розпилювача знаходиться порожниста голка з нержавіючої сталі (довжина голки 120−200мм) зовнішній діаметр 6−8мм, внутрішній — 4−5 мм, кінець голки зрізаний під гострим кутом і заточений.

Для подачі стислого повітря порожнисту голку вводять під шкуру, не зачіпаючи підшкіряного шару жирової і м’язової тканин, на наступних ділянках тушу з дотриманням встановленої тривалості:

— одну з надбрівних дуг в напрямі від одного ока до іншому — 5с;

— в області мечевидного хряща грудини уздовж білої лінії живота — 4−5с; -скакальні суглоби задніх кінцівок з внутрішньої сторони уздовж малих гомілкових кісток — по 2с. в кожен;

— у підстави хвоста з внутрішньої сторони його вдовж хрящової кістки — 2с. 1. 42. Зйомка шкури з голови і відділення голови. Перед зніманням шкури з

голови відрізують вуха (у підстави) і направляють їх на обробку в субпродуктивний цех (відділення), а потім ножем розрізають шкуру на голові по наступних лініях:

— окільцьовують один з рогів і розрізають шкуру в напрямку до іншого рогу по потиличному гребеню (з боку атланта);

— окільцьовують другий ріг і розрізають шкуру по лінії, проходячої через око до ніздрів;

— роблять кільцевий розріз шкури навколо ніздрів і губ на відстанні 2−3 см від них;

— розрізають шкуру посередині шиї вниз від розрізу, зробленого раніше для обезкровлення тварини, до кільцевого розрізу навколо ніздрів і губ. Розріз шкури на шиї повинен проходити по її середині по прямій лінії без зигзагів.

Після остаточного висновку ветеринарної служби про придатність туші і органів на харчові цілі голови направляють на обробку в субпродуктовий цех, заздалегідь відокремивши від них роги, які передають в цех (відділення) кормових і технічних продуктів.

1.4.3. Пересадка туш на шлях «забеловки». При пересадці з шляху знекровлення на шлях «забеловки» туші підвішують на крюки за ахилові сухожилля задніх ніг. Ахилові сухожилля розкривають, розрізаючи ножем шкуру посередині зовнішньої сторони кожної із задніх кінцівок через суглоби на 20−30 см вниз і вгору від них і відокремлюючи шкуру на 3−4 см по обидві сторони від розрізів. Розрізають тканини між ахиловими сухожиллями і великими гомілковими кістками (біля скакальних суглобів) і в отвори вставляють крюки, що знаходяться на шляху «забеловки». Туші по похилій ділянці підвісного шляху направляють на шлях «забеловки», розтягуючи при цьому їх задні кінцівки за допомогою спеціальних пристроїв. З ніг знімають путові ланцюги, що звільнилися, і повертають їх до місця підйому туші на шлях обезкровлення.

1.4.4. Обпалка шкури із задніх ніг і відділення ніг. На ділянці «забеловки» туші із задніх ніг знімають шкуру і послідовно відокремлюють правий і лівий путові суглоби і цівки. Для цього по черзі натискають рукою на кожен з путових суглобів задніх ніг вниз і ножем перерізують в поперечному напрямі, шкуру і сухожилля між путовими кістками за додатковими копитцями так, щоб путові суглоби залишилися висіти на шкурі передньою стороною ніг. Потім розрізають шкуру, посередині кожної ноги із заднього боку, починаючи від путового суглоба до розрізу, зробленого при оголенні ахілових сухожиль. Взявшись рукою за путовий суглоб, ривком вниз зривають шкуру з цівки і суглоба до ахілових сухожиль і ножем відокремлюють від шкури путовий суглоб. По черзі натискаючи рукою вниз на кожну з цівок і розрізаючи сухожилля суглобів між кістками, відокремлюють цівки.

Від туші телят відокремлюють ноги, по заплюсневим суставам. Путові суглоби, цівки і ноги передають на обробку в субпродуктовий цех.

1.4.5. Розкрій шкури, хвоста і вирізування прохідника. Шкуру хвоста розрізають з внутрішнього його боку посередині від волосяної частини хвоста до анального отвору. Шкуру з хвоста знімають. Допускається відділення репіци при розкрої шкури хвоста. Для вирізування прямої кишки (прохідника), роблячи ножем кругові рухи, розрізають шкуру і м’язову тканину навколо анального отвору на відстані 3−5 см від нього на глибину 10−12 см, не допускаючи порізів прямої кишки. Після цього розрізають шкуру по білій лінії живота на 25−30 см, починаючи від анального отвору.

1.4.6. Зйомка шкури із стегон і гомілок. Лінію розрізу шкури на одній із задніх кінцівок плавно переводять на внутрішню сторону стегна і продовжують розріз шкури по стегну до білої лінії живота в області лонного зрощення і далі через середину вимені або мошонки до пупка. Зволікаючи край шкури від розрізу, ножем знімають її з внутрішнього боку стегна і гомілки, а потім на 2−3 см із зовнішньою частини стегна з боку колінної чашки. Так само знімають шкуру з іншого стегна і гомілки. «1.4.7. Знімання шкури з вимені або мошонки і паху. Натягуючи край шкури від розрізу по білій лінії живота, ножем знімають її з вимені або мошонки, а потім з пахової частини, оголяючи її на 5-Ю дивлячись від обставини.

Якщо сім'яники не збирають для медичних цілей, то шкуру з мошонки не знімають, а направляють мошонку разом з семенниками в цех кормових і технічних продуктів.

1.4.8. Знімання шкури з черевної частини. Роблять подовжній розріз шкури по білій лінії живота від пупка до розрізу на шиї. Натягуючи край шкури, знятої з пахової частини, продовжують знімати її з черевної частини туші в області пупка на 8−10 см з кожного боку від розрізу по білій лінії живота до оголення нижнього краю брюшного підшкірного м’яза з поступовим розширенням в нижній частині грудної клітки до 25−28 дивлячись від обставини.

1.4.9. Знімання шкури з передніх ніг і відділення ніг. По черзі натискаючи рукою на кожен з путніх суглобів вниз, ножем перерізують в поперечному напрямі шкуру і сухожилля за додатковими копитцями між кістками так, щоб путові суглоби залишалися висіти на шкурі передньої частини ніг. Потім розрізають шкуру посередині кожної ноги із задньою сторони від путового суглоба до зап’ястного суглоба, а далі по внутрішній стороні предплічь до розрізу шкури на соколику.

Зволікаючи по черзі шкуру від розрізів на ногах, знімають її з цівок до оголення зап’ястних суглобів. Відокремлюють ножем путові суглоби. Від туші теляти відокремлюють ноги в шкурі по зап’ястних суглобах. Путові суглоби, цівки і ноги направляють на обробку в субпродуктовий цех. ,

1.4. 10. Знімання шкури з грудей, передпліч, шиї і лопаток. Зволікаючи по черзі краї шкури від розрізу на соколику, ножем знімають її у напрямі до передпліччя. Перехоплюючи і зволікаючи край шкури, ножем знімають її з внутрішньої сторони передпліччя і з шиї по обидві сторони від подовжнього розрізу на глибину, рівну 1/3 ширині шиї. Далі шкуру знімають із зовнішньої частини передпліч у напрямі до лопаток, які оголюють наполовину. Нижні краї

поверхневих лопатко-плечевих і віялоподібних м’язів обкатає на 3−4 дні. При зніманні туші рекомендується застосовувати механізований інструмент.

1.4. 11. Кінцева механічна частина знімання шкури. При забеловці і зніманні шкури не допускається наявність залишків шкури на тушах. Особливості процесів знімання шкури на різних пристроях приводяться нище. Знімання шкур на агрегаті «РЗ-ФУВ». Забіловану тушу подають до агрегату через автоматичну частину, до двух паралельних підвішувальним шляхом черевною частиною вперед. Тушу фіксують у агрегату, за передні кінцівки за допомогою гачків і за шкуру задніх кінцівок за допомогою петлі з ланцюга.

Після зняття шкури з туші включають привід підйому механізма качалки в позицію «вгору», одночасно проводячи розмотування шкури з качалки. Зняту шкуру направляють в шкуроконсервний цех.

7.5. Витягання з туші внутрішніх органів. Витягання з туші внутрішніх органів проводять не пізніше, чим через 45 хвилин після знекровлення тварин. Перед витяганням внутрішніх органів виконують наступні операції: відокремлюють грудну кістку, відокремлюють стравохід від трахеї, розділяють лонне зрощення. Для зручності виконання цих операцій і витягання внутрішніх органів проводять розтягування задніх кінцівок туші на підвісному шляху на відстань 900 мм за допомогою спеціальних пристроїв.

Розділення грудної кістки. Спочатку розрізають вручну ножем грудні м’язи уздовж білої лінії живота від середини грудної клітки вниз до келишка, а потім розділяють грудну кістку від грудного хряща до кінця келишка електропилою 8 сікачем або пнемо сікачем. Допускається розділення грудної кістки без попереднього розрізання грудного м’яза ножем.

Потім витягують лівер (серце, легеня, трахея, печінка, діафрагма в природному з'єднанні). Роблячи круговий рух ножем у стінок грудної порожнини, підрізає діафрагму і зв’язки, з'єднуючі лівер із стінками грудної порожнини, виймають його з туші, узявшись за трахею біля легені. Лівер поміщають на конвеєр (стіл) інспекції нутрощів поряд з желудочно-кишковим трактом або підвішують на окремий гачок для проведення ветеринарно-санітарної експертизи І прикріплюють до його паперовий номерок, відповідний номеру-туші.

Внутрішні органи після висновку ветеринарної служби про їх придатність на харчові цілі направляють на обробку в субпродуктовий цех. Забраковані органи поміщають в призначені для цієї мети металеві ящики або бачки і передають в цех кормових і технічних продуктів або направляють в цей цех по трубопроводах (спускам), забарвлених в окремий колір. Не допускається використовувати ці спуски для інших цілей, а також транспортувати ветеринарні конфіскати по трубопроводам, призначеним для харчових продуктів.

Передшлунки (рубці з сітками і книжки) і шлунки (сичуги) спорожняють від вмісту на спеціально виділеній ділянці цеху забою і оброблення худоби, віддаленому від місця знаходження туш на підвісний шлях не менше, чим на З м або відокремленому від решти частини цеху перегородкою заввишки не менше 2,8 м, або в окремому приміщенні. Для подальшої обробки шлунку, його направляють субпродуктовий цех. Якщо книжки не використовують на харчові цілі, їх направляють в цех кормових і технічних продуктів. При витяганні внутрішніх органів з туш необхідно дотримуватися обережності при операціях з ножем і не допускати порізів проходника, сечового і жовчного міхурів, шлунку, ліверу, кишечника, ендокринних залоз.

1.6. Розділення туш на пів туші. Для виконання операції подовжнього розділення туш на півтуші за допомогою електропил і сікачів проводять розтяжку задніх кінцівок туш на підвісному шляху за допомогою спеціального пристрою.

Туші розділяють на дві подовжні половинки за допомогою електропил і сікачів спеціальної конструкції, відступаючи на 7−8 мм вправо від середини хребта, не допускаючи дроблення хребців або цілих тіл остистих відростків до однієї з півтуш.

Після миття дискова пила автоматично зупиняється колона з механізмом розрізання повертається в початкове положення. Після цього механізм розрізання автоматично повертається в початкове верхнє положення. Далі цикл повторюється. Розділення туш на четвертини проводять між одиннадцятим і дванадцятим ребрами, за допомогою ножа або механізованого інструменту.

1.7. Зачистка туші. Кожну півтушу ретельно оглядають для виявлення абсцесів, побитості, забруднень і піддають наступній обробці:

— ножем відокремлюють нирки і нирковий жир;

— зрізають жирову тканину на тазовій і паховій частинах, розташовану на зовнішній стороні, залишаючи при півтушах тільки щільно прилеглу жирову тканину. При тушах телят залишають тазовий жир і зобну залозу;

— ножем відокремлюють хвіст між другим і третім хвостовими хребцями;

— зрізають бахрому шийної складки, а потім м’язову тканину з крововиявленнями, максимально залишаючи м’язи шиї при туші;

— зачищають шийну складку від згустків кривавлячи;

— відрізують діафрагму, залишаючи при півтушах товстий її край шириною не більше 1,5 см;

— виймають із спинно-мозкового каналу спинний мозок;

— видаляють абсцеси, побитості, шматочки внутрішніх органів і шкури, що залишилися, механічні забруднення, синці на поверхні півтуш.

Отриману при обробці півтуш жирову обрізь передають в жировий цех, м’ясну обрізь — в субпродуктовий, нехарчові залишки — в цех кормових і технічних продуктів.

Туші або полу туші з зачистками від побітості і кровопідтіків, а також зривами підшкірного жиру і мишечної тканини, перевищуючими 15% поверхонь півтуш і четвертини яловичини 10% поверхні туші і півтуші телятини, а також з неправильним розділенням по хребетному стовпу (із залишенням цілих хребців або роздрібнюваних) направляють для промислової переробки на харчових цілей.

1.8. Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів. Після закінчення ветеринарно-санітарної експертизи туш і органів на відповідних ділянках огляду півтуш направляють на таврування і зважування. При необхідності, по вказівці ветеринарного лікаря обидві половинки туші направляють на фінальну крапку для додаткової експертизи. 1.9. Таврування і зважування туш. Туші клеймлять відповідно до Інструкції по тавруванню м’яса, затвердженою в установленому порядку. Після таврування туші направляють на зважування. Тривалість пересування туш і півтуш м’яса від місця зачистки і промивки до вагів, з урахуванням часу на набрякання води з їх поверхні, не повинна перевищувати 13 хвилин.

Яловичі туші зважують з внутрішніми поперековими м’язами, вирізками, краями діафрагми не більше 1,5 см і двома хвостовими хребцями; туші телят, з внутрішніми поперековими м’язами, нирками, принирковим жиром, тазовим жиром і залозою.

При зважуванні туш в схилах реєструють їх масу і по клеймах на тушах -категорію м’яса, вікову групу і інші показники. На підприємствах, що приймають худобу по масі і якості м’яса, реєструють також категорію вгодованої худоби.

В ковбасному цеху іде приготування фаршу, наповнення ковбасної оболонки фаршем. Забрудненням атмосферного повітря являється хлор, що виділяється з розчину хлорного вапна при дезинфекції обладнання і виробничих площ.

При ковбасному цеху є відділення приготування ліверу, при цьому використовується пар котельні. Витяжна вентиляція ліверної дільниці джерелом забруднення атмосфери не являється.

Термічне відділення ковбасного цеху проводить термічну обробку ковбас і обробляє їх коптильним димом для придання товарного виду і наданням специфічних смакових якостей. Термокамери старого зразка працюють на дровах, нові коптильні камери «Дакстар» працюють на природному газу і обладнані автоматикою. В камерах «Дакстар» вихід продуктів згорання газу і вихід коптильного диму відбувається по окремим каналам.

Аміачні компресорні на м’ясокомбінатах служать для охолодження м’ясопродуктів при їх збереженні.

Котельня працює на природному газі, служить для отоплення приміщень в холодний період і виробляє пар для технологічних потреб. В механічних майстернях є дільниця деревообробки, зварки, заточний станок. Для виробництва продукції використовуються слідуючі види природних ресурсів: природний газ, вода.

Природний газ використовується для сушіння готової продукції - солоду. Вода потрібна для миття, зволоження, гідротранспортування зерна, а також на допоміжні технічні операції (охолодження обладнання, миття обладнання основних технологічних процесів).

Споживання води, тобто природних ресурсів здійснюється для виробничих і господарсько-побутових потреб комбінату — 685,6 тис. м3/рік. З процесі виготовлення продукції води, які потребують очистки скидається в очисні споруди, які містяться на підприємстві.

Сировинна база

Сировиною для виготовлення харчових продуктів ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат» є живий крупно-рогатий скот, свині, іноді коні. Сировину підприємство заготовляє за рахунок свого відділу забезпечення сировиною, а також за рахунок приватних заготівельників, що працюють за готівковою системою одноразових виплат за виконану роботу. Сировина поступає з Хмельницької, Рівненської, Житомирської (майже всі райони) областей. Вся сировина проходить обов’язкову перевірку на вміст радіонуклідів й отримує спеціальний сертифікат лабораторії, що є на підприємстві.

Використання природних ресурсів

На виробничі потреби ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат» використовує наступні природні ресурси:

* Земля — використовується підприємством під виробничі площі, при будівництві підприємства в 1975 р. була рекультивована (знятий верхній родючий шар товщиною 0,1−0,15 м і перевезена), було завезено насипні грунти.

* Вода -- водозабору власного немає, водопостачання відбувається від Міськводоканалу. Використовується на технологічні потреби: побутові потреби, обробка харчових продуктів, на виробництво водяної пари, санітарно-гігієнічні потреби, в технологічній схемі охолодження котельні. Після використання вода подається на міські очисні споруди, власних очисних споруд підприємство не має.

* Природний газ — використовується для опалення приміщень, для виробництва пари, спалюється в котельні.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой