Естетичне виховання школярів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

пізнавальний школяр навчальний

Глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються на межі третього тисячоліття в Україні, спонукають до реформування системи освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітніх потреб, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи. Практична реалізація визначених завдань залежить, насамперед, від удосконалення навчального процесу і формування активної пізнавальної діяльності учнів. За таких умов значну увагу привертає до себе ідея особистісно-орієнтованої освіти, що в останні роки активно розробляється вченими (В.Н. Зайцев, К. Корсак, С.І. Подмазін, В. В. Шоган, І.С. Якиманська). Спеціальні дослідження та спостереження свідчать про те, що теорія особистісно-орієнтованого навчання стає дедалі більш визнаною та набуває розповсюдження серед практиків — керівників освітніх закладів і вчителів. Саме в умовах впровадження особистісно-орієнтованого навчання, коли у центрі уваги постає учень з його потребами і можливостями, стає можливим активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів. Одночасно досягнення мети особистісно-орієнтованої освіти не можливо без удосконалення структури і методів пізнавальної діяльності школярів [36]. Сучасний стан освіти вимагає формування особистості учня, яка б володіла пізнавальною активністю. Пізнавальна активність передбачає діяльнісний стан особистості, який характеризується прагненням до навчання, розумового напруження і прояву вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями. Проблему активізації навчання розробляли психологи й педагоги, філософи й соціологи на всіх етапах розвитку школи. Зокрема це — А. Занков (розвиток мисленнєвої діяльності і практичних дій), Д. Ельконін (засвоєння системи наукових понять залежно від мисленнєвих процесів), І. Єрмакова (діяльність і пізнання), Л. Виготський (єдність навчання і розумового розвитку), П. Блонський (залежність розвитку мислення учнів, його способів і форм від змісту шкільного навчання), В. Давидов (розумовий розвиток та шкільне навчання), В. Петровський (розвиток особистості у навчанні), Т. Шамова (активізація спілкування), Є. Рогов (процеси пізнання) тощо. Поряд із загальнотеоретичними розробками здійснювався пошук форм, засобів, методів організації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення шкільного курсу біології. Багато уваги приділяється обґрунтування самостійної роботи як засобу пізнавальної діяльності школярів (Є.П. Бруновт, Б.І. Коротяєв, А.І. Нікішов, П.І. Підкасистий). Творчо опрацьовується методика проведення практичних і лабораторних робіт з біології, які значною мірою активізують пізнавальну діяльність учнів (Н.В. Добрєцова, В.О. Кулєв, П. О. Оржеховський, Ю.І. Тіторов). В останній час доробки теоретиків і практиків стосуються формуванню певних груп пізнавальних вмінь і навичок учнів, що оптимізують їх пізнавальну діяльність (Р.В. Черепова, С.М. Шевченко). Але незважаючи на багаточисельні розробки у науковій літературі з проблеми організації пізнавальної активності учнів залишається відкритим питанням про конкретизацію форм і методів активізації навчальної діяльності учнів на уроках біології. Це і зумовило об'єкт, предмет і мету курсової роботи.

Об'єктом курсової роботи є методичні проблеми активації навчально-пізнавальної діяльності учнів спецшколи.

Предмет — методика застосування художніх творів як засобу формування пізнавальної діяльності учнів спецшколи.

Мета курсової роботи — розробити форми і методи формування пізнавальної діяльності учнів на уроках природознавства в учнів спецшколи.

Поставлена мета привела до розгляду наступних завдань:

1. Проаналізувати теоретичні аспекти проблеми засобів формування пізнавальної діяльності школярів у психолого-педагогічній літературі;

2. Визначити напрями і умови ефективного розвитку пізнавальної активності учнів;

3. Зробити висновок щодо значення художніх творів як засобу активації пізнавальної діяльності школярів.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, контент-аналіз.

Емпіричні методи дослідження: педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, вивчення і узагальнення шкільної документації.

1. Теоретичні основи організації пізнавальної діяльності школярів у навчальному процесі

1. 1 Пізнавальна активність школяра в навчальній роботі як наукова проблема

Вперше думку про необхідність спеціального керівництва пізнавальною активністю і самостійністю учнів у процесі навчання висловив грецький філософ Сократ. Він був переконаний, що до такого керівництва необхідно спеціально готуватися завчасно, зокрема зазделегідь готувати завдання і запитання. Сократ вперше розробив і випробував на своїх учнях спеціальний власний метод навчання (Є. М. Мединський). Метод Сократа активізував пізнавальну самостійність його учнів. Він виділив евристичну бесіду, побудовану на основі використання прийомів індукції. Проблема організації пізнавальної самостійної діяльності завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але залежно від рівня розвитку педагогічної теорії і педагогічної пратики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному. У більш пізній період груповий аналіз питань пізнання та самостійності притаманний Я. А. Коменському. Відповідаючи запитам часу, Ян Амос Коменський [6] розробив організаційно-практичні аспекти залучення особистості до самопізнання. Він науково обґрунтував принципи навчання, вказавши, що тільки наочність збуджує інтерес до матеріалу, який вивчається, сприяє активному сприйманню і розвитку самостійності в навчанні під час виконання самостійних робіт. На початку XX століття ідея виховання в школярів активності й самостійності в навчанні належала до фундаментальних прогресивних ідей педагогіки. К. Ушинський був першим, хто виділив метод активної роботи: аналіз і синтез, спостереження.

Зокрема, ще К. Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам’ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання» [14, с. 34].

Пильна увага до проблеми активності й пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Практичне розв’язання цієї проблеми тісно пов’язане із соціальними завданнями в галузі народної освіти. Так, ще на зорі становлення школи Н. Крупська писала: «Нам треба навчити підростаюче покоління самостійно оволодівати знаннями. Це одна з найважливіших проблем, які повинна розв’язати наша радянська школа» [7, с. 11].

В 50−70-х роках ХХст. яскравим представником того часу був В. О. Сухомлинський, який вбачав ефктивність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватися, який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розуму трудитися, збудити у дитини любов до праці, до праці думки.

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Дитина за своєю природою — істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам’ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом вчителя (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв’язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя);

Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (пізнавальна самостійність учнів) планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).

Активізація самостійної пізнавальної діяльності учнів — це керівництво процесом самостійного навчального пізнання за допомогою педагогічно обґрунтованої цілісної дидактичної системи, яка спрямована на створення сприятливих внутрішніх мотивів навчання та зовнішніх умов взаємодії вчителя і учня з метою високоякісного засвоєння системи знань, формування творчої активності як якості особистості.

1.2 Пізнавальна активність школярів спецшколи на уроках природознавства як умова ефективного засвоєння знань

Пізнавальна діяльність сприяє розвитку інтелектуальної сфери, оволодінню учнями основами природничо-наукових знань, методами навчального пізнання [11]. Для успішного засвоєння знань під час навчання необхідна активна пізнавальна діяльність учнів бо тільки в процесі діяльності відбувається розвиток особистості.

Активність школярів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності: стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного досвіду, накопиченого людством, знань і способів діяльності, яка здійснюється шляхом вибору і застосування оптимальних шляхів досягнення мети пізнання [12, с. 231].

Активізація пізнавальної діяльності учнів є багатоаспектним питанням. Ії характерними рисами є підвищення рівня активності та самостійності учнів, інтересу та в бажанні самостійно докладати зусиль у процесі вивчення біологічних об'єктів і явищ. Це досягається завдяки вдосконаленню змісту запропонованого для вивчення матеріалу, подання його в зрозумілій для учнів формі, в якому відображається практичне значення явищ і фактів, що вивчаються. Це спонукає учнів застосовувати отримані знання в життєво-практичних ситуаціях і виробляє у них необхідні для життя уміння та навички, у тому числі поведінкові.

Саме тому однією з актуальних проблем сучасної загальноосвітньої школи є активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Від вирішення цієї проблеми залежить ефективність навчального процесу, що проявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу до навчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя. Проблема підвищення самостійності і пізнавальної активності учнів — складна проблема, яка охоплює різноманітні сторони процесу навчання і виховання. Процес активізації є процесом перетворення суб'єкта (в нашому випадку — учня) в стан активності. Поняття активності розглядалося в психолого-педагогічній науці з різних аспектів.

Термін «активність» походить з латинської «actives», що означає діяльний, енергійний, ініціативний. У педагогічному словнику за ред. М. Д. Ярмаченка «активність визначається як — 1) властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх і внутрішніх потреб; 2) властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу та саму себе [15].

В основі успіху навчальної діяльності учнів лежить, у першу чергу, їх активність. Пізнавальна активність учня не зводиться лише до пізнавальної діяльності. Її слід розглядати як психічний стан суб'єкта навчання, як його особистісне утворення, що виражає відношення до процесу пізнання. Тому слід розрізняти поняття «пізнавальна діяльність» і «пізнавальна активність». Найбільш яскраво це виражається висловом таким висловом: «Учні включаються в процес навчальної діяльності з різним ступенем активності». Г.І. Щукіна виділяє репродуктивно-наслідувальний, пошуково-виконавський і творчий рівні активності учнів, що відповідає одній із класифікації методів навчання [3, с. 75]. Пізнавальна (навчальна) активність школярів таким чином полягає в прагненні вчитися, долаючи труднощі на шляху отримання знань, докладанні максимальних вольових зусиль та енергії в розумовій діяльності. Йдеться не тільки про зовнішню активність (підняття рук, переписування, гортання сторінок підручника), а, головним чином, про внутрішню розумову активність учня, творче мислення. Науковці стверджують, що пізнавальна активність учня — якість не природжена і не постійна, вона динамічно розвивається, може прогресувати й регресувати під впливом школи, товаришів, родини та інших соціальних чинників. На рівень активності великий вплив мають ставлення вчителя і стиль його спілкування з учнями на уроці, успішність і настрій самого учня (успіхи у навчання і позитивні емоції підвищують пізнавальну активність) [9,36 с.].

Розрізняють пізнавальну активність двох типів:

— Спрямовану на засвоєння, придбання, застосування вже наявного в досвіді індивіда чи людства в цілому (інтелектуальна діяльність, активність);

— Створення абсолютно нового, для чого в особистому та суспільному досвіді ще не існує готових зразків (творча активність) [2, с. 5].

Т.І. Шамова розрізняє три рівні пізнавальної активності: відтворюючий, інтерпретуючий і творчий, поклавши в основу образ дії.

Перший рівень, відтворюючий, характеризується прагненням учня зрозуміти, запам’ятати, відтворити отримані знання, оволодіти способами виконання дій за зразком.

Інтерпретуючий рівень передбачає бажання осягнути сенс досліджуваного, застосувати знання й освоєні способи діяльності в нових навчальних умовах.

Творчий же рівень передбачає готовність учнів до теоретичного осмислення знань, розуміння зв’язків між предметами і явищами, самостійного пошуку рішення проблем [3, с. 75].

Залежно від рівня пізнавальної активності учнів у навчальному процесі розрізняють пасивне і активне навчання.

При пасивному навчанні учень виступає в ролі об'єкта навчальної діяльності: він повинен засвоїти і відтворити матеріал, який передається йому викладачем або іншим джерелом знань. Зазвичай це відбувається при використанні лекції-монологу, демонстрації, читання літератури. Учні при цьому, як правило, не співпрацюють один з одним і не виконують будь-яких проблемних, пошукових завдань.

При активному навчанні учень більшою мірою стає суб'єктом навчальної діяльності, вступає в діалог з викладачем, активно бере участь в пізнавальному процесі, виконуючи творчі, пошукові, проблемні завдання. Здійснюється взаємодія учнів один з одним при виконанні завдань у парі, групі. Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяє показ практичної значимості матеріалу, який вивчається на уроці використання задач з екології, генетики, молекулярної біології [11]. Дуже важливо, щоб напочатку розв’язання біологічних задач всі учні ретельно розібрали разом із вчителем основні принципи їх розв’язування. Адже від цього залежить багато аспектів, починаючи від розуміння суті матеріалу і закінчуючи вмінням учнів застосовувати здобуті знання у життєвих ситуаціях.

Виділяють наступні критерії пізнавальної активності учнів:

1. Наявність пізнавального інтересу, про який можна судити за наступними показниками: ступінь участі в обговорюваних на заняттях проблемах; повнота відповідей; самостійність суджень; питання до викладача, їх характер і спрямованість, відношення до додаткових завдань (підготовка доповіді, повідомлення, написання реферату і т.д.); прагнення до участі в науковій роботі; спрямованість використання вільного часу і т.д.

2. Сформованість прийомів пізнавальної діяльності (володіють повністю, частково, не володіють).

3. Певний рівень самостійності у вивченні наук.

4. Досягнення досить високого рівня пізнавального спілкування між учнями та викладачами.

5. Висока якість знань та їх відповідність вимогам програм.

Досить цікаві і в той же час цілком зрозумілі критерії активності пізнавальної діяльності висуває Р.А. Нізамов, який пропонує оцінити ефективність цієї роботи за часом, який пішов на вивчення та засвоєння матеріалу; якістю засвоєння знань; збереженням знань у пам’яті; формуванням здібностей у учнів; озброєнням методами пошуку знань [14].

Принцип активності учнів в процесі навчання є одним з основних, адже саме в активній навчальній діяльності відбувається якісне пізнання.

Отже, методи активізації пізнавальної діяльності учнів можна й потрібно застосовувати на різних етапах уроку. При цьому дуже важливо, щоб вчитель у своїй роботі використовував різноманітні традиційні й активні форми й методи активізації пізнавальної діяльності - це помітно підвищує якість уроків, інтерес учнів до навчання [11].

2. Наукові підходи до активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках природознавства

2. 1 Казка, як засіб формування здоров’язберігаючої компетентності учнів спецшколи

Одним з найголовніших завдань національної освіти є формування психічно, фізично та соціально здорової особистості.

Для того щоб під час навчально-виховного процесу не тільки зберегти, а й примножити фізичне, духовне, психологічне та соціальне здоров’я учнів, вчитель повинен шукати шляхи гармонізації та оптимізації діяльності своїх вихованців. Школяр успішно розвиватиметься коли повірить у свої сили.

На сучасному етапі викладання англійської мови провідну роль займає комунікативний підхід. Учитель готуючись до уроку змушений не лише створювати можливості для іншомовного спілкування школярів, а й продумувати вправи та завдання спрямовані на формування здоров’язберігаючої компетенції.

Використовуючи казки під час викладання уроків чи при підготовці позакласних заходів вчитель не лише сприятиме формуванню комунікативних та граматичних навичок; збагачуватиме словниковий запас; залучатиме дітей читання та опрацювання автентичних джерел; сприятиме мимовільному запам’ятовуванню матеріалу, як маленького так й великого обсягу, а й сприятиме розвитку компетентності, що сприяє соціальному здоров’ю учнів [11].

Під час підготовки до розігрування казки в учнів розвиваються навички ефективного спілкування. Учні вчаться слухати один одного, чітко висловлювати свої власні думки; уміння відкрито виражати свої почуття. Учні також навчаються оволодінню та використанню невербальної мови (жести, міміка, інтонація). Якщо в учнів, щось не виходить під час репетицій й вчителю треба внести певні корективи, він намагається не тільки пояснити учневі, що саме він виконує не так, а й навчити його адекватно реагувати на критику.

Постановка казки дуже зближує дитячий колектив, розвиває навички спільної діяльності та співробітництва (уміння бути «членом команди», уміння визнавати внесок інших у спільну роботу, уміння адекватно оцінювати свій внесок у спільну діяльність).

Використання казок при вивченні англійської мови також сприятиме не лише активізації пізнавальної діяльності з предмету, підвищенню інтересу до його вивчення, розвитку уваги, уяви та слухової пам’яті учнів, а й сприятиме розвитку психічного та духовного здоров’я учні [19].

Під час постановки казки учитель вчить дітей відновлювати своє психічне здоров’я. Діти частіше посміхаються, радіють, відчувають задоволення.

Результатом роботи дітей над казкою є інсценізація її на учнівський загал. В цьому випадку учні отримують похвалу, оплески, нагородження грамотами, а це вчить учнів любити оточуючих та себе.

Казки також сприяють й розвитку духовного здоров’я учнів як на уроках так і в позаурочний час. Адже кожна казка містить в собі не лише сюжет, а й велику моральну цінність, що часом передається із покоління в покоління.

Загалом творчий підхід учителя, використання театралізації казок, розігрування інсценівок, читання казок у ролях та виконання завдань після прочитаного сприяє формуванню в учнів здоров’язберігаючої компетентності, бажання вести здоровий спосіб життя та дотримуватись правил безпечної поведінки.

2.2 Формування пізнавальної активності учнів шляхом використання біологічних казок, легенд, притч

Сучасна теорія навчання і виховання все більше і більше звертається до особистості дитини, до тих внутрішніх процесів, які викликаються у неї діяльністю, спілкуванням і спеціальними педагогічними впливами. Тому зрозумілою стає увага, яка надається педагогічними дослідниками пізнавальним інтересам, які у становленні особистості відіграють роль цінних мотивів діяльності, а при відомих умовах стають стійкою рисою особистості і виявляють себе у допитливості, у постійному потязі до знань. В самій структурі учбового процесу лежить багато об'єктивних основ для формування пізнавальних інтересів учнів. Від обсягу, глибини знань, якими оволодіє підростаюче покоління, значною мірою залежить прогрес нашої незалежної держави. Міцність знань школярів залежить, в першу чергу, від того, чи зумів учитель збудити в них бажання вчитися, інтерес до пізнання нового. Отже, мистецтво збудження і задоволення інтересів дітей є особливо важливою проблемою в наш час. Пізнавальний інтерес виступає не тільки як мотив і засіб навчання, але і як стійка якість особистості. Відомий факт, що вчити легше і приємніше учня активного, чутливого. Інертний учень з малорухливими процесами мислення, емоційно глухий до моральних та естетичних стимулів, важкий для вчителя саме тим, що він не допитливий, байдужий до того, що і скільки він знає, не хоче спробувати знати більше і краще. Такий школяр у більшості випадків не любить і не хоче вчитися. Допитливість, готовність до пізнавальної діяльності, цікавість, «спрага знань» — все це різні прояви пізнавальної спрямованості особистості, в основі якої лежить інтерес, який визначає активне відношення до світу і до процесу його пізнання [11].

Методика формування і вивчення пізнавальних інтересів учнів — актуальне питання для практики навчання і виховання. Навчити учнів учитися, виробити ще в школі стійкий інтерес до знань та прагнення до самостійного збагачення знаннями — це на сучасному етапі одна з основних проблем педагогіки і школи.

Проблема активізації навчання була висвітлена ще давньогрецькими філософами Платоном, Арістотелем, М. Квінтеліаном, які вперше у своїх працях сформулювали певні думки щодо необхідності навчання учнів методів пізнання. Пізніше цією проблемою займалися видатні педагоги, філософи і науковці, серед яких Я. Коменський, Ж. -Ж. Руссо, Й. Пестолоцці, К. Ушинський, В. Сухомлинський, С. Русова, Г. Ващенко та інші. Цю проблему розробляли психологи і педагоги на всіх етапах розвитку школи — І. І. Баринова, Н. М. Буринська, В. П. Голова, Г. П. Пустовіт та інші. На сучасному етапі формування пізнавальної активності школярів розглядають С. Бровко, Н. Бухлова, Л. Гордій, О. Кулєв, В. Лозова, О. Пиндик, Ю. Шаров, Г. Щукіна та інші. Але, як свідчать педагогічні дослідження, відсутні рекомендації, які передбачали б систему завдань, виконуючи які, учні змогли б домагатися досягненя навчально-пізнавальної мети [12, с. 231].

Активізація пізнавальної діяльності учнів — одна з найважливіших проблем сучасної загальноосвітньої школи. Залежить вона від діяльності вчителя і повинна бути спрямована на підвищення рівня пізнавальної активності школярів, стимуляцію в них пізнавальної активності.

Актуальність теми полягає у визначенні шляхів, методів та методичних прийомів формування пізнавального інтересу та активності учнів. Найбільш суттєвим фактором, що впливає на формування пізнавальної активності школяра є мотивація пізнавальної діяльності. Пізнавальні мотиви навчання надзвичайно важливі, оскільки вони визначають інтерес до знань і процесу їх набуття, характеризують цікавість до навчання. Активізації пізнавальної діяльності учнів, підвищенню їх інтересу до знань, поглибленню та свідомому засвоєнню знань з питань охорони здоров’я сприяє подача наукової інформації в незвичайній алегоричній формі - в формі казок, легенд, притч, які мають інформаційне та емоційне збагачення сприйняття, мислення і почуттів школяра за рахунок використання цікавого матеріалу, що дає можливість різнобічно пізнати певну проблему, пов’язану зі збереженням і зміцненням здоров’я. Використання біологічних казок, легенд, притч є незамінним для реалізації програм щодо формування здорового способу життя, профілактики негативних явищ, проявів девіантної поведінки. В них поєднується наукова інформація, естетична насолода, розуміння сенсу життя та здоров’я в житті людини. Казкові та стародавні історії активізують пам’ять, роблять вивчення та закріплення нового матеріалу цікавим, живим, емоційно насиченим. В казках, легендах, притчах міститься значний освітній та виховний потенціал [12, с. 231].

Вони сприяють формуванню не тільки біологічних знань, але і вихованню загальнолюдських якостей. Це додатковий матеріал, який можна використовувати як на уроці, так і під час проведення позакласних заходів. Тому їх використання сприяє підвищенню якості навчально-виховного процесу, появі у учнів інтересу до питань охорони здоров’я, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я.

Казкова історія про йод

У якомусь тридесятому царстві жили-були веселі й роботящі люди. Вони працювали з ранку до вечора і земля щедро нагороджувала їх за старанність. Якось восени, коли польові роботи вже було закінчено, люди вирішили зробити свято врожаю. А яке свято в казковій країні обходиться без фей? І кожній феї надіслали запрошення, на які вони з радістю відгукнулись. Не відповіла лише одна, стара-престара. Та всі вирішили, що вона заснула міцним сном на найближчі 100 років. Проте її просто забули запросити. Яке це було свято! І раптом у самий розпал балу з’явилася стара фея. Вона не хотіла слухати ніяких пояснень й оголосила, що назавжди залишає цю країну і забирає із собою хімічний елемент — той, що вони віддадуть самі. Вередлива стара дуже всім набридла, і мешканці казкової країни погодилися з її вимогою. Почався вибір. Згадали, що без Нітрогену не буде врожаю, за відсутності Кальцію будуть слабкі кістки, від Фосфору залежить здоров’я зубів і живлення мозку, без Натрію не працюють клітини, Ферум входить до складу гемоглобіну тощо. І ось дійшли до Йоду. Ніхто з мешканців країни не міг пригадати, навіщо він потрібний, і вирішили саме його віддати старій. Даремно одна з учениць фей умовляла не робити цього, але ніхто не звернув на неї уваги. Стара фея сплеснула долонями й зникла, але разом із нею по всій країні з води, повітря, ґрунту, продуктів харчування зник і Йод. Свято тривало. Але що це? На шиях людей стали рости гулі, що утруднювали дихання, серце скорочувалося вдвічі швидше. Різка втома охопила людей, вони постійно відчували, що мерзнуть. Пальці рук так тремтіли, що з них усе падало. Люди сталидратівливими і злими. Місцеві лікарі нічого не розуміли й покликали колег з інших країн. Висновок був однозначним — нестача Йоду в організмі. І лише після цього всі загадали ученицю фей, яка просила людей не віддавати Йод злій чаклунці. Саме відсутність йоду призвела до дивних хвороб. Ліків у ті давні часи не було — зцілялися лише дарунками природи. І ось із далеких країн почали привозити продукти харчування, що містять Йод. Але ці продукти були дуже дорогими й не для всіх доступними.

Запитання до казки (проблемне завдання):

1. Допоможіть жителям казкової країни знайти йод.

2. Що таке йодна нестача і чим вона загрожує людині?

3. Які натуральні продукти та біодобавки, що містять Йод, необхідно вживати і використовувати для приготування їжі?

Рекомендації мешканцям казкової країни:

1. Вивчити рослинність краю, визначити вміст Йоду рослинах і призначити для вживання ті, що містять достатню кількість цього елемента.

2. Додавати в їжу йодовану сіль.

3. Вести здоровий спосіб життя.

4. Дотримуватися правил раціонального харчування.

5. Ученим країни вести просвітницьку роботу щодо профілактики захворювань, спричинених нестачею елементів, які входять до складу біологічно-активних речовин.

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну

Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею. Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила: — Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати. Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:

— Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти. Завжди перед їдою бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:

— За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.

Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила:

— Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.

Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:

— Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з'їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати.

Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:

— Хто ви?

До неї підійшов один із них і відповів:

— Я великий король Вірус Дванадцятий!

Але він був не схожий на короля. Його обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.

— Це добре, що ти врешті-решт позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси. Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.

— Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий…

Марійка занедужала. Вночі викликали «швидку допомогу». Наступного ранку дівчинка не пішла гуляти. Вона хворіла. Лікарі за допомогою ліків боролися з бактеріями та вірусами. І коли ліки перемогли, дівчинка змогла виходити на подвір'я. Після хвороби Марійка стала слухатися бабусю Гігієну: прибирала постіль, підтримувала чистоту в кімнаті, робила зарядку, вмивалася холодною водою, мила перед їдою руки, виконували її поради і більше не хворіла.

Запитання для повторення:

1. Чому необхідно дотримуватись чистоти?

2. Чому захворіла Марійка?

Поради від бабусі Гігієни, яких повинна дотримуватись кожна людина:

1. Вранці мити руки і чистити зуби. Прибирати своє ліжко. Провітрювати кімнату. Робити зарядку.

2. Після зарядки вмиватися до пояса або приймати душ. Добре мити вуха і шию.

3. Завжди після вбиральні, роботи чи прогулянки і перед їдою мити руки з милом, їсти не поспішаючи.

4. Утримувати в порядку своє волосся. Воно завжди повинно бути зачесане.

5. На руках щотижня, а на ногах через два тижні коротко обрізати нігті.

6. Користуватися носовою хустинкою. Слідкувати, щоб ніс завжди був чистим. Коли чхаєш чи кашляєш, ніс і рот прикривати носовичком.

7. Щодня чистити свій одяг і взуття.

Мікруха, Мокруха і дівчинка, яка забула помити руки

Жили собі на білому світі Мікруха й Мокруха. Були вони такі маленькі, що не тільки простим оком, а навіть крізь окуляри не розгледиш. Ось які маленькі! Роздивитися як слід їх можна було хіба що в мікроскоп, бо збільшує він у багато-багато разів. Ті, хто бачили Мікруху й Мокруху під мікроскопом, казали, що Мікруха схожа на кульку, а Мокруха — на джгутик. Взагалі - нічого, мовляв, особливого. Та хоч і маленькі Мікруха з Мокрухою, хоч і схожі на кульку та джгутик, але дуже вони шкідливі та підступні істоти. «Якщо люди нас не помічають, будемо їм шкодити, — вирішили вони, — хай знають, що ми є!».

Відтоді й никають вони по білому світі - літають на порошинках та мухах, липнуть до фруктів та овочів, де є хоч найменший недогляд, і дуже багато завдають людям лиха: там, де вони побувають, різні хвороби з’являються. Так було й того ранку. Лиш прокинулись — одразу й почали змовлятись, що б його встругнути капосне та лихе. Спіймали собі по порошинці, всілися на них та й полетіли тишком-нишком понад містом. Аж гульк — іде вулицею старенька бабуся, у кошику яблука несе. Спустилися Мікруха з Мокрухою на своїх порошинках, мов на парашутах, та й розсілися на яблуках.

Принесла бабуся ті яблука додому, дістала з кошика, у друшляк поклала. А Мікруха з Мокрухою сидять собі на яблуках та хихотять: сподіваються, що вдасться їм яблука зіпсувати, що не минути старенькій біди — неодмінно захворіє. А бабуся наче здогадалася про їхні підступні наміри: взяла друшляк з яблуками — та під кран з водою.

— Ой-ой-ой! — заверещала Мікруха. — Потонемо!

— Ряту-у-уйте! — зарепетував Мокруха.

Отак, лементуючи, вибралися вони з води, а тоді як дременули, наче їх вітром здуло. Знов порошинки осідлали. Летіли вони, летіли, аж бачать — вікно пилюкою припало.

— Це якраз те, що нам треба, — зраділа Мікруха.

Сіли вони на підвіконня. Бачать — у кімнаті брудно й темно. Зраділи обоє: дуже подобається їм, коли насмічено, темно і безлад у хаті. Пролізли крізь шпаринку до кімнати й вирішили тут оселитися. Та тільки зібралися новосілля святкувати, як зайшов до хати хазяїн з рюкзаком за плечима.

— Фу! — втомлено мовив. — Ого, скільки пилюки та бруду назбиралося, поки я мандрував.

Скинув хазяїн рюкзак, вікно розчинив. Увірвалися сонячні промені до кімнати. А Мікрусі з Мокрухою це не сподобалось, не люблять вони сонячних променів. Набурмосились, зіщулились, у куток забилися. Витяг хазяїн із шафи машину з довгим-предовгим носом, натиснув на кнопку. Машина загула, довгим носом по кутах стала нишпорити. Злякалися Мікруха з Мокрухою, під диван залізли, але довгий ніс їх і там знайшов.

— Ой-ой-ой! — залементувала Мікруха, чіпляючись за підлогу.

— Ряту-у-уйте! — зарепетував Мокруха.

Не встигли вони отямитись, як потягло їх аж у брезентовий мішок, у тісноту й темряву. А скільки там пороху назбиралося! На що вже любили Мікруха з Мокрухою порох, просто-таки не могли без нього жити, а й ті розкашлялись.

— Еге, — зажурилась Мікруха, — тут не пострибаєш.

— Апчхи! — погодився Мокруха. — Головне, й нашкодити нікому.

Та не довго вони журилися, бо скоро хазяїн мішечок витяг, витрусив з нього пил на смітнику, а разом з ним — і Мікруху з Мокрухою. Тут раптом вітерець налетів, підхопив їх і виніс із смітника. Вони, звичайно, зраділи й зразу ж почали радитися, що їм далі робити.

— Давай-но полетимо в дитячий садок, — сказала Мікруха. — Малята люблять усякий непотріб із землі підбирати й у рот тягнути. Там уже нам буде роздолля!

— Давай, — зрадів Мокруха. Та й полетіли.

Але кругом дитячого садка дерева та кущі росли. Хоч як крутилися Мікруха з Мокрухою на своїх порошинках, а крізь густе листя не пробилися. Покружляли-

покружляли і геть полетіли.

— Щось не щастить нам сьогодні, братухо, — каже Мікруха. — То стара нас ледве не втопила, то в машину разом з пилом затягло, а в дитячий садок дерева та кущі не пустили… Кругом невдачі, аж злість розбирає!

— Не сумуй, — втішає її Мокруха. — Бачиш, нова школа стоїть? Ні кущів, ні дерев круг неї нема — ще не встигли вирости. Летімо туди мерщій.

— Полетіли, звичайно, можна, — погодилась Мікруха, — та тільки школярики — народ дуже вчений: якщо із землі щось і піднімуть, то в рот не тягнуть. А як сідають їсти, руки миють. Моя знайома Бактерія, ну, та сама, що теж із нашої родини мікробів, казала, що нібито цих школярів нічим уже не проймеш.

— То Бактерія, а нас вони не обдурять. Летімо скоріше. Окрилені надією, подалися Мікруха з Мокрухою до школи. Підхопило їх вітром, понесло, закружляло. Примчали до школи і - пурх у вікно. Аж тут і дзвоник на перерву задзеленчав. Веселою юрбою вибігли на подвір'я діти. Лиш одна дівчинка у класі зосталася, чергова. Взяла вона віник і заходилась підлогу підмітати. Віник у руках так і танцює, так і танцює, а курява клубами так і в'ється, так і в'ється. А все через те, що забула чергова намочити віника та підлогу побризкати. Мікруха з Мокрухою тут як вродилися, на пилинках туди-сюди ширяють, вибирають місце, куди б сісти. Нарешті вибрали — всілися на вказівний палець дівчинці. Знову дзвоник задзеленчав, тепер уже на урок. Діти за парти хутко посідали, і чергова з ними. Урок почався.

— Ой, — схаменулася дівчинка, — я ж забула руки помити, — і подивилася на свої брудні пальці, навіть не здогадуючись, що Мікруха з Мокрухою аж підстрибують з нетерплячки, бо дуже хочеться їм якусь капость зробити.

— Та, подумаєш, — безтурботно махнула рукою дівчинка, — на перерві помию, якщо знову не забуду.

— Мікрухо, — зіщулився Мокруха, — а що, як вона й справді помиє руки?

— Тоді нам кінець, — зітхнула Мікруха. — Змиє нас водою і занесе хтозна-куди. Розмовляють вони, а дівчинка не чує нічого, бо ж мікробів ані помітити, ані почути неможливо.

Отож сидить вона на уроці й геть собі не відає, які злостиві та лукаві істоти причепилися до її брудних рук. Відкрила вона підручник, послинила пальця, щоб сторінку перегорнути, та й злизнула Мікруха з Мокрухою. А їм тільки того й треба було. Хоч і проковтнула їх дівчинка, вони живі-живісінькі зосталися, навіть ще більше повеселішали. Минуло кілька днів, і не прийшла дівчинка до школи, тяжко захворіла. То її в жар кидає, то морозить, голова болить і все тіло ломить. Лежить вона в ліжку, а Мікруха з Мокрухою з радощів аж танцюють. І чим більше вони танцюють, тим дівчинці гірше стає. Тільки рано почали вони радіти, бо кожен знає: не смійся з другого, щоб тобі не було того. До дівчинки викликали лікаря, він призначив їй ліки, від яких самі оті мікроби зачмихали та закахикали, а як побачили шприц, яким дівчинці медсестра укол зробила, то й дременули геть так хутко, що тільки загуло за ними. А дівчинка одужала й до школи повернулася. Кажуть, тепер вона вже не забуває мити руки, бо знає які лихі та лукаві істоти на порошинках літають, замазур вишукують.

Правильне життя

У якомусь-то краї, а в якому — не пам’ятаю, жила собі Квіточка. В неї було гарне вбрання із семи пелюсток: сім пелюстків — сім кольорів. Ось одного чудового ранку, коли наша Квіточка ще спала, до неї завітала тітонька Лінь. Вона була така приємна, ввічлива, улеслива. Вона загортала Квіточку — семицвіточку в ковдру і шепотіла їй на вушко: «Люба, спи, ну навіщо тобі вставати так рано, робити якусь ранкову зарядку, вмиватись, чистити зуби? Ну кому це потрібно?! Не вставай, поспи ще трошки, поспи…» І Квіточка — семицвіточка, піддавшись Ліні, повернулась на інший бік і заснула. А прокинувшись, навіть не помітила збляклої пелюстки у своєму вбранні. Вставши, Квіточка-семицвіточка вирішила приготувати собі сніданок, а тітонька Лінь тут як тут: «Покинь ти це дурне діло, стільки часу втрачати, з'їси бутерброд тай годі по тому!». Квіточка так і зробила, але знову не помітила, як ще одна пелюстка втратила своє яскраве забарвлення. І ось стала наша Квіточка товаришувати з тітонькою Лінню: рано не встає, зарядку не робить, не вмивається, зуби не чистить, дім не прибирає. А посуду в неї брудного назбиралось, у — у — у — у… Одного дня, коли все на сонці вигравало і виблискувало чудовими барвами, наша брудна, невмивана, голодна та похмура Квіточка-семицвіточка пішла на прогулянку. І що б Ви думали побачила свою давню знайому, таку ж Квіточку, а та має чудовий вигляд, така гарна, чистенька, пелюстки блищать кожна по-своєму, навколо розноситься прекрасний аромат. Подивилась на себе наша Квіточка-семицвіточка і соромно їй стало — брудна, пелюстки зім'яті, колір втратили, не блищать, а аромат… зовсім не той, що був колись.

«Ну ні, — подумала Квіточка, — так більше не буде: вижену Лінь зі свого дому і почну правильне життя!».

Запитання до казки:

1. Що таке, на вашу думку, лінь і чому вона нам заважає у житті?

2. Чому пелюстки Квіточки-семицвіточки після її зустрічі з лінню почали втрачати свій колір?

3. Як Квіточці-семицвіточці відновити яскраве забарвлення своїх пелюсток?

Про що мають знати усі

В одному місті жив хлопчик Андрійко. Був він звичайним хлопчиком, який інколи не слухався батьків, прогулював уроки у школі та мало цікавився книжками. Він майже нічого не тямив у біології і взагалі не любив слухати про здоров’я, бо йому ці розмови здавались нецікавими і зовсім неновими. Андрійко вважав, що досить чистити зуби, мити руки перед їжею та тепло вдягатися взимку для того, щоб ніколи не знатися з хворобами. Та ось одного разу, коли Андрійко сидів вдома перед телевізором і хаотично перемикав канали у пошуках чогось цікавого, він випадково натрапив на якусь передачу, де лікар розповідав про ВІЛ-інфекцію та хворобу СНІД. Андрійко вже хотів продовжити пошук мультиків, але телевізор ніби зламався і не хотів перемикати канал. Андрій обурено вимкнув його і забурмотів:

— СНІД…СНІД…Звичайна собі хвороба, а стільки про неї говорять!

— А що ти знаєш про СНІД? — Андрій почув чийсь голос і різко озирнувся, але в кімнаті нікого не було.

— Хто тут? Хто це говорить?

— Я — книга, що лежить у тебе за спиною. — Андрій глянув і побачив тоненьку книжечку, що лежала на столику біля дивана. — Я знаю те, що повинні знати всі… Запанувало мовчання. Хлопець перелякано дивився на книгу і не міг зрозуміти, що відбувається. Книга, що вміє розмовляти — такого просто не може бути!

— СНІД — це хвороба, про особливості якої варто знати. Не кидай мене зараз. Якщо тобі захочеться дізнатись щось про ВІЛ чи СНІД, я охоче допоможу тобі.

— Стривай, це що, дві різні хвороби? — Андрій здивовано дивився на книгу і не міг зрозуміти що відбувається.

— ВІЛ — вірус імунодефіциту людини. Цей вірус вражає імунітет — систему, що захищає наш організм від різних шкідливих впливів, від мікробів та вірусів. А хвороба СНІД — синдром набутого імунодефіциту — настає лише тоді, коли клітин, які захищають організм, стає дуже-дуже мало. Але коли людина, що інфікувалась ВІЛ, захворіє на СНІД — через рік чи через десять років — ніхто не знає. Це залежить від її умов проживання, від харчування, від її способу життя.

— А які наслідки будуть, якщо людина захворіє на СНІД?

— Хвора на СНІД людина не має захисної системи організму, вона зруйнована. Отже, людина може померти від будь-яких хвороб, що для людей зі здоровою імунною системою не страшні.

— Коли людина починає хворіти грипом, вона кашляє, у неї може з’явитись нежить і температура, а, якщо людина отримує ВІЛ-інфекцію, то???

— Відчути, що ВІЛ-інфекція потрапила до організму, неможливо. Виявити це можна лише здавши відповідні аналізи крові, адже основне місце, де живе ця інфекція — це кров.

— Все, годі! — знервованим голосом заговорив Андрій, — я розмовляю з книгою, це просто жахливо!

— Я лише хочу допомогти тобі дізнатись про те, як захистити себе від цієї інфекції, — спокійний ніжний голос пролунав з розкритої книжки, але в цю мить Андрій закрив її і кинув під стіл.

— Все! Маячня якась. Інфекція, кров. Досить з мене, — подумав він про себе і подався на вулицю до друзів. Про пригоду з книжкою він вирішив нікому не говорити, бо засміють — книга, що розмовляє, — сміх тай годі. Коли ввечері Андрій повертався додому, його вкусила якась комаха. Спочатку хлопець, як завжди, не надав цьому ніякого значення, але, вже лежачи у ліжку, він почав думати, що можливо ця сама комаха до нього вкусила ВІЛ-інфіковану чи хвору на СНІД людину. Не встигнувши додумати, що може бути далі, Андрій заснув. Першим бажанням хлопця, коли він прокинувся зранку, було ухопити книгу і запитати чи могла потрапити в його кров ВІЛ-інфекція через укус комахи. Він побіг у ту кімнату, де вчора дивився телевізор і знайшов на підлозі книгу. Боязко він розгорнув її. На сторінках було щось написано, але від хвилювання всі літери розпливались у Андрія перед очима.

— ВІЛ не передається через укуси комах, — почувся тихий, але впевнений голос книги. Андрій з переляку швидко закрив її.

— Вона читає мої думки, — промайнуло у голові хлопця. Але на цей раз він не кинув книгу, а поклав її у портфель, зібрався і подався до школи. На зупинці Андрій придбав квиток і почав чекати тролейбуса, але в нього знову з’явилась думка, чи може ВІЛ передатись через гроші. Вже не вагаючись, він дістав з портфеля книгу і відкрив її. Книга тихо відповіла:

— Ні, ВІЛ не передається через гроші, а також ти можеш спокійно триматись за поручень у транспорті - таким шляхом ВІЛ не передається також.

— А люди у транспорті? Так багато незнайомих людей! А якщо хтось чхне на мене? — захвилювався хлопець.

— Це даремне хвилювання, — відповіла книга, — так інфікуватися неможливо. Ти можеш абсолютно вільно спілкуватись з людьми, ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, через обійми, через рукостискання, через спільне користування посудом чи одягом. У школі, після другого уроку, усіх учнів з Андрійкового класу відправили до медичного кабінету для отримання щеплень. Андрій, доки чекав своєї черги, почав розглядати плакати, що висіли на стінах. Всі вони були різнокольоровими і привертали до себе увагу. Враз Андрій побачив плакат на якому щось написано про ВІЛ, потім ще один і ще. На кожному писали різні твердження і хлопець з цікавістю почав читати їх:

* Можна інфікуватись ВІЛ при переливанні неперевіреної крові;

* Людина — носій ВІЛ може інфікувати свого статевого партнера;

* Ступінь ризику інфікування ВІЛ знижується при використанні презервативів під час статевого контакту. Андрій вирішив запитати у книги, чи правдиві ці твердження. Він швидко дістав її і вона тієї ж миті відповіла:

— Так, все це правда. Ти повинен пам’ятати — ВІЛ передається лише декількома шляхами: через кров, через незахищений статевий контакт, а також може передаватись від ВІЛ — інфікованої мами до дитини іноді - під час вагітності, а також під час пологів або грудного вигодовування.

— А зараз, коли лікар робитиме щеплення, чи загрожує мені небезпека?

— ВІЛ можна інфікуватись лише при повторному використанні голок і шприців для уколів. Якщо шприц буде у стерильній упаковці - небезпеки немає. Після уроків у школі Андрій з друзями йшли додому і весело гомоніли про щось. Враз один друг Андрія, Сергій, почав розповідати про те, що якось по телевізору бачив передачу про татуювання та пірсинг.

— Це так круто, мати на плечі татуювання орла, наприклад.

— Але це так боляче!!! Уяви, голка проколює твою шкіру аж до крові. — зауважив хтось із хлопців і Андрію відразу стало цікаво, чи може це бути одним із шляхів передачі інфекції. Він подумки звернувся до книги і та, також подумки відповіла йому, що ВІЛ можна одержати при нанесенні татуювання чи пірсингу тільки якщо голка, якою це робитимуть, буде нестерильною.

— Треба бути дуже обережним і пильнувати, щоб все було стерильним, — заговорив Андрій до друзів, — бо можна отримати ВІЛ-інфекцію. Хлопці здивовано, але із зацікавленням глянули на свого товариша:

— Про що це ти?

І Андрійко заходився розповідати хлопцям про те, що таке ВІЛ та СНІД, про те, як можна вберегти себе і своїх рідних від цієї хвороби. Хлопці із запалом в очах слухали його, дивуючись, звідки він так багато знає. В одну мить він перемістився у центр уваги, але йому було байдуже, адже він хотів лише розповісти друзям, як захистити себе. Вже ввечері, лягаючи спати, Андрій взяв книгу в руки:

— Дякую тобі, я так багато дізнався корисного.

— Дякувати треба не мені, це тобі спасибі, що все ж таки відкрив мене і задав перше питання, за те, що розповів друзям — тепер і вони знатимуть, як себе захистити. Вранці, на тому місті, де вчора залишив книжку, Андрій знайшов лише записку, написану невідомою рукою, де були написані прощальні слова: «Всього тобі найкращого, хлопчику! Бажаю успіху в майбутньому і бережи себе, а я помандрую далі, щоб розповідати кожному, до кого потраплю про те, що мають знати усі!».

Запитання до казки:

1. Що корисного отримав хлопець від знайомства з книгою?

2. Що таке ВІЛ-інфекція та СНІД?

3. Якими шляхами передається ВІЛ?

4. А як ВІЛ-інфекція не передається?

Казка про злого перевертня на ім'я Ал Коголь

Давним-давно в одному східному місті з’явився торговець на ім'я Ал Коголь. Приїжджий придбав лавку на одній із міських вулиць, розклав у ній нитки, цвяхи, горшки та миски і став торгувати. Він вів себе тихо і нікому не заважав. Але після його появи в місті почали відбуватися дивні речі. Пішла жінка до чоботаря забрати черевики. Черевики відремонтовані. Але як? Замість каблучок на підборах пряжки. Здивувалася жінка, дивиться на чоботаря, а той робить вигляд, що все так і повинно бути, та й говорить: «Ви ж самі просили, щоб я відремонтував вам черевики саме так!». Був у тому місті чудовий зубний лікар. Але з приїздом торговця люди стали боятися ходити до лікаря: одному пацієнту він вирвав здоровий зуб, іншому, замість зубів, лікував вуха, третьому насипав перцю в рота замість ліків. Але найгірше було те, що деякі добрі, працьовиті жителі міста дуже змінилися. Тесляр побився з сусідом — перукарем. Каменяр сварився на вулиці й зачіпав перехожих. Продавець солодощів ображав свою дружину і дітей, яких раніше дуже любив. Скляр і пекар, завжди охайні, одного разу вранці прокинулися один у кущах міського парку, інший — у пилюці під парканом. Усі ці люди дуже змінилися і зовні. Очі у них стали маленькі й безбарвні, носи червоними або фіолетовими, руки трусилися, йшли вони похитуючись і створювали враження хворих. Жителі помітили, що деякі люди часто заходили в лавку до Ал Коголя, але купували там не цвяхи, горшки та миски, а тонкі, високі пляшки. Коли вони пили рідину з цих пляшок, то кривилися, а потім очі у них червонішали, говорили вони грубими голосами, часто сварилися і, навіть, вчиняли бійки. Здавалося, що злий джин переселився з пляшок у цих людей, тоді вони, добрі й розумні, ставали злими, поводилися грубо і некультурно. Горе, сльози та біда прийшли в їхні оселі. Жителі звернулися за порадою до мудреця.

— У давні часи, — відповів мудрець, — була легенда, що той, хто вип'є склянку цього зілля, перетвориться на орла, якого легко заклює курка; той, хто вип'є дві склянки, перетвориться на барана — найдурнішого у стаді; той, хто вип'є три склянки, стане свинею і валятиметься у багнюці, не бачачи не зеленого листя на весняних деревах, ні сяйва зірок на нічному небі. Якщо ви хочете жити щасливо і достойно, якщо не хочете пускати в свої будинки горе і сльози, потрібно об'єднатися і вигнати цю нечисть із нашого міста.

Запитання до казки:

1. Чим торгував купець?

2. Які дивні речі почали відбуватися у місті після приїзду чужоземця? Чому?

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой