Вплив життєвих ситуацій на психічний стан особистості

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Інститут ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ

КУРСОВА РОБОТА

Вплив життєвих ситуацій на психічний стан особистості

2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження проблеми впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості

1.1 Теоретико-методологічні засади психічних станів особистості

1.2 Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності

1.3 Організаційна структура діагностики впливу життєвих ситуацій на психічних стан особистості

Розділ 2. Експериментальне дослідження впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості

2.1 Організація та проведення психодіагностичного дослідження

2.2 Опис результатів дослідження, їх аналіз та інтерпретація

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми

Наш час, коли швидко змінюються соціальні та економічні умови життя та змінюється саме суспільство, набувають змін і соціальні норми, які діють у ньому. Динамічне перетворення у суспільстві, хиткість та невпорядкованість умов існування характерне зростанням напруженості праці, підвищеними вимогами до психічної врівноваженості і адаптації молоді. Їх розв’язання передбачає аналіз проблем, пов’язаних зі специфікою впливу життєвих ситуацій на психічні стани особистості.

Психічні стани, як базове поняття, стали вперше предметом системного наукового аналізу у дослідженнях М.Д. Левітова. Окремим проблемам психічних станів особистості присвячені праці багатьох інших вітчизняних, а також зарубіжних вчених-психологів (Л. Берковітц, В.М. Бехтєрев, В.К. Вілюнас, Б.І. Додонов, КІсторія зард, Є.П. Ільїн, О. Г. Ковальов, К. К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, Т.Х. Шінгаров, О.Я. Чебикін, П. М. Якобсон та інші).

В психолого-педагогічній літературі висвітлені зміст та підходи до класифікації психічних станів особистості (В.О. Ганзен, Г. Б. Леонова, А. О. Прохоров, Ю.Є. Сосновікова, В.М. Юрченко); вивчені особливості розвитку емоційної сфери у дітей молодшого шкільного віку (Л.А. Венгер, О. В. Запорожець, В. К. Котирло, В.С. Мухіна, О.Л. Кононко); описуються особливості негативних психічних станів у дітей з невротичними проявами (М.І. Буянов, О.І. Захаров, Х. Р. Копистянська та ін.).

Проте до цього часу немає чіткої класифікації, системного аналізу генези та особливостей розвитку негативних психічних станів, відсутні конкретні, науково обґрунтовані рекомендації щодо їхньої комплексної корекції та профілактики.

Очевидна теоретична і практична значущість проблеми, недостатній рівень її вивчення та перспективність і визначили тему курсової роботи: «Вплив життєвих ситуацій на психічний стан особистості».

Об'єкт дослідження — психічні стани молодших школярів.

Предмет дослідження науково — психологічні засади впливу життєвих ситуацій на психічний стан дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження — теоретико-експериментальне вивчення динаміки розвитку та особливостей прояву психічних станів в різних ситуаціях життєдіяльності молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз категорії психічних станів, а також особливостей походження, розвитку та критеріїв диференціації психічних станів особистості.

2. Дослідити особливості впливу біологічних та соціальних чинників на формування психічних станів (тривожності, стилів ставлення батьків та педагогів до дітей тощо).

Теоретико-методологічні засади та методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали теоретичні підходи до розвитку особистості, її психічних процесів, станів, властивостей у навчально-виховній діяльності, що містяться в наукових доробках І.Д. Беха, І.С. Булах, Л. С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, Г. С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Ю. О. Приходько, О. В. Скрипченка та ін.; наукові психолого-педагогічні положення щодо розвитку особистості, співвідношення біологічного та соціального у психіці людини Л. С. Виготського, Г. С. Костюка; генетичний підхід до дослідження емоційно-почуттєвої сфери, який представлений у працях В.К. Вілюнаса, М.Д. Левітова, С. Д. Максименка, О.І. Саннікової, О.Я. Чебикіна, психічних станів — О.І. Захарова, А. М. Прихожан, А.С. Співаковської та ін.; принципи системності та активних методів навчання — в роботах Н.Л. Коломінського, Н.І. Пов’якель та ін.

Для розв’язання поставлених завдань використовується комплекс методів дослідження:

— теоретичні (критичний аналіз соціальної психолого-педагогічної літератури, та класифікація, систематизація й узагальнення отриманої інформації, порівняння, моделювання системи і спеціаліста);

— емпіричні (опитування, спостереження, вивчення результатів дії програм);

— статистичні методи обробки даних.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження проблеми впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості

1.1 Теоретико-методологічні засади психічних станів особистості

Психічні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибша, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, його може змінити інший. З практичною метою виокремлюють стани миттєві (нестійкі), довготривалі і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний стан — наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може бути і позитивом (стан тренованості в спорті, рішучості), і негативом (стан утоми, розгубленості).

Складність розрізнення типів психічних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій континуум виявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації тощо).

Настрої, афекти, пристрасті розглядають як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваного. Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю, то ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції і волі.

Зв’язок емоційних станів і властивостей найвиразніше виявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позначають емоційну відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й діяльності, яка здійснюється. Стан тривоги виникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичній атмосфері й виражається специфічними переживаннями — хвилювання, побоювання, порушення спокою тощо.

Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад, під час прийняття рішення на дії в екстремальних ситуаціях.

Вплив стресу залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан зумовлюють, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості - схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. У схильних до стресу частіше наявні здатність до конкуренції, чітке прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійної нестачі часу.

Отже, у психічних станах поєднуються, зливаються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання.

Психічні стани групують за різними ознаками. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані.

Залежно від роду занять особистості психічні стани поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) — стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні й негативні.

За тривалістю стани бувають тривалими й короткими. Туга молодих солдатів (матросів) за своєю батьківщиною може охоплювати період до декількох тижнів, поки вони не звикнуть до нових умов, не «вростуть» у колектив. Стан чекання якої-небудь значущої події в деяких людей виникає за кілька місяців до неї.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш-менш усвідомленими й не усвідомленими.

Важливість вивчення психічних станів пояснюється тим, що від їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання часто мають складний, надзвичайний характер.

Отже, психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегроване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зовнішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого — як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхуються психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізації зникає стан, який вона зумовила.

Під психічним станом розуміють тимчасовий функціональний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини.

З позицій функціонування психічний стан особистості виражається в тому, наскільки швидко чи повільно відбуваються в ньому реакції і процеси, як виявляються наявні психічні властивості.

Психічний стан тісно пов’язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої - у психічному «паралічі», гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з «нестримністю» як стійкою властивістю холеричного типу існує «нестримність» як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки.

Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану діяльність, на процес спілкування, а можуть і дезорганізовувати їх. Психічний стан — це своєрідне накопичення психоенергії.

Кожний психічний стан є переживанням суб'єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і виявляється у зміні ефекту діяльності, яку виконують. Тільки за сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану. Ні поведінка, ні різні психо-фізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого.

Провідне місце в діагностиці станів належить переживанням, пов’язаним зі ставленням особистості. Виокремлення останнього як чільного чинника психічного стану особистості дає змогу розглядати психічний стан саме як якісну характеристику психіки особистості, що об'єднує у собі психічні процеси та властивості особистості та здійснює вплив на них

Психічні стани мають рефлекторну природу. При цьому одні з них, безумовно-рефлекторного походження, наприклад, стан голоду, спраги, ситості, а інші (більшість) — умовно-рефлекторного. Наприклад, у людини, яка звикла починати роботу в той самий час, перед її початком виникає стан оптимальної готовності до діяльності, вона з першої ж хвилини входить у ритм праці.

Основу психічних станів становить певне співвідношення нервових процесів (від епізодичного до стійкого типового для цієї людини) у корі головного мозку. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх подразників виникає певний загальний тонус кори, її функціональний рівень. Фізіологічні стани кори одержали в І. П. Павлова назву фазових станів. «На одному кінці, — писав він, — є збуджений стан, надзвичайне підвищення тонусу, роздратування, коли робиться неможливим чи дуже ускладнений гальмівний процес. За ним іде нормальний, бадьорий стан, стан рівноваги між дратівливим і гальмовим процесами. Потім — довга, але теж послідовна, низка перехідних станів до гальмового стану. З них особливо характерні: зрівняльний стан, коли всі подразники, незалежно від їхньої інтенсивності, на противагу бадьорому стану, діють зовсім однаково; парадоксальний стан, коли діють лише слабкі чи сильні подразники, але тільки ледь, і, нарешті, ультрапарадоксальні стани, коли діють позитивно лише раніше вироблені гальмові агенти — стан, за яким випливає повний гальмовий стан». Учні І. П. Павлова диференціювали і розділили деякі фази на низку додаткових фаз.

Після дії подразників, які зумовлювали той чи інший психічний стан, він зберігається ще якийсь час і впливає на утворення нових чи актуалізацію старих умовно-рефлекторних зв’язків у корі великих півкуль. Ці стани кори, у свою чергу, можуть бути умовними подразниками, які сигналізують про які-небудь зміни, важливі для пристосування (адаптації) організму до середовища.

Психічні стани зовні виявляються у зміні подиху і кровообігу, в міміці, пантоміміці, рухах, ходьбі, жестах, інтонаційних особливостях мови тощо. Так, у стані задоволення спостерігаємо збільшення частоти й амплітуди подиху, а незадоволеність зумовлює зменшення частоти й амплітуди подиху. Подих у збудженому стані стає частим і глибоким, у напруженому — сповільненим і слабким, у тривожному — пришвидшеним і слабким. У разі несподіваного подиву подих стає частішим, але зберігає нормальну амплітуду.

У збудженому стані чи стані напруженого чекання може підвищуватися частота і сила пульсу, величина кров’яного тиску в дуже широкому діапазоні (залежно від значущості для людини цієї ситуації). Зміна кровообігу звичайно супроводжується зблідненням чи почервонінням шкіри людини.

Індикатором психічного стану людини нерідко слугують її рухи і дії (за невпевненими чи млявими рухами ми судимо про стомлення, за різкими — про бадьорість).

Міміка (рух мускулів обличчя, очей, брів, губ, носа) також здатна виразити дуже тонкі відтінки переживань. Не випадково досвідчені вихователі приділяють особливу увагу спостереженню за мімічними рухами вихованців. Голос також може дати істотні відомості про психічні стани

1.2 Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності

Психічний стан конкретної особистості залежить від багатьох чинників. Практика показує, що коли особистість глибоко усвідомлює свій громадянський і людський обов’язок, а також відповідальність, у неї виникають позитивні стани. У свою чергу, почуття обов’язку формується й закріплюється через певні психічні стани. Це має вагоме значення для виховання почуття обов’язку й відповідальності особистості.

Чинники соціальної дійсності впливають на психічні стани особистості безпосередньо, прямо та опосередковано, через систему конкретних життєвих мікросоціальних умов. У сукупності конкретних обставин особливе місце посідають умови життєдіяльності: ступінь задоволення особистих потреб, система сталих взаємин тощо.

Значно впливає на психічні стани людини організація її побуту, відпочинку й дозвілля.

Психічні стани людини максимально залежать від морально-ділової атмосфери в колективі, групі.

У виникненні психічних станів чималу роль відіграють звички.

На психічні стани людини впливають її попередні стани. Зв’язок між наявним психічним станом і тим, що йому передував, може бути двояким. В одних випадках попередній стан змінюється протилежним. Наприклад, високе напруження, пильність, мобілізація усіх своїх фізичних і духовних сил, властиві моряку в період перебування на вахті, змінюються розслабленістю, розрядкою, коли вахту здано. За інших обставин між попереднім і наступним психічним станом встановлюється відношення не протилежності, а подібності.

Психічні стани людини змінюються у зв’язку з впливом на організм кліматичних умов під час виконання різних завдань, а також специфічних особливостей діяльності (хитання корабля, вплив висотного польоту, тривала нерухомість та однобічна фізична напруженість, надлишок чи нестача інформації, обмежений простір і сенсорний голод, обмеженість соціальних контактів тощо).

Непідготованість людини до дій в умовах водної стихії, наприклад, викликала іноді в моряків під час виконання завдань із забезпечення живучості корабля у морі - у морському десанті, у танкістів — при підводному водінні танків, у мотострільців — під час форсування водних перешкод, спричинює водобоязнь — специфічну форму страху, що сковує психічну й рухову активність людини.

Тривала нерухомість і статична фізична напруженість зумовлюють стан апатії, підвищену стомлюваність, знижують психічну активність.

Успішному розв’язанню професійних завдань сприяють певні психічні стани людини. Найважливішим з них є стан постійної готовності, стан готовності до розв’язання конкретних завдань. Цей стан сприяє негайній перебудові всієї психіки людини і швидкому її включенню у розв’язання завдань без витрати енергії на подолання внутрішнього опору й напруження.

Рівні психологічної готовності різні: від ділового, бойового настрою до ситуаційної готовності (тимчасового психічного стану, котрий виявляється лише в дій ситуації і стосовно конкретного виду діяльності) до постійної внутрішньої готовності (стійкого особистісного стану, що виявляється у будь-який час, у будь-яких умовах).

Зазначені психічні стани формуються внаслідок:

* попередньої психологічної підготовки;

* безпосередньої морально-психічної і психологічної підготовки до виконання майбутнього завдання, у процесі якої активізуються виховані мотиви поведінки й необхідні в цих умовах психічні стани, переборюються негативні ситуативні мотиви й психічні стани. Безпосередня психологічна підготовка посідає важливе місце в загальній підготовці людини до розв’язання професійних завдань.

Підтримка позитивних психічних станів пов’язана з подоланням низки негативних психічних станів людини на різних етапах її діяльності.

Існує певна закономірність у динаміці психічних станів людей. Відомо, що навіть найбільш підготовлена особистість (яка володіє потрібними знаннями, досвідом, навичками, якостями, моральними мотивами тощо) може бути готова чи не готова до конкретних дій або дій в екстремальних ситуаціях.

За динамікою психічних станів людини можна виокремити три істотні періоди:

* підготовка до розв’язання завдань;

процес розв’язання завдання;

* завершення розв’язання завдань.

Напередодні змагання (або бою), виконання відповідального службового завдання людина може переживати стан тривожного очікування. У цьому стані відбувається завчасне налаштування людини на майбутні умови. Чекання може бути різним за психічним змістом. Воно виявляється у вигляді піднесення, ентузіазму, апатії, перед стартової «лихоманки», непевності, страху за своє життя, тривоги за результат бою й за особисту долю. Стан особистості в момент тривожного чекання характеризується підвищеною напруженістю (стресом).

Головними джерелами і причинами напруженості є:

* небезпека, яка створює загрозу життю;

* відповідальність за розв’язання завдання;

* стислість і невизначеність інформації, що надходить;

* дефіцит часу на прийняття рішень і дій;

* надмірна емоційна збудливість, вразливість і низька емоційна стійкість окремих людей;

* невідповідність рівня розвитку професійних якостей вимогам, які висунуто до цієї діяльності;

* психічна непідготовленість до виконання конкретного завдання людини;

* непевність у надійності товаришів;

* соціальна ізоляція (дії у відриві від колективу, перебування в ізольованих місцях) тощо.

Це може призвести до виникнення стану фрустрації, ригідності, страху тощо. А цей стан включає в себе апатію, безнадійність, нав’язливість думок про неминучу невдачу, каліцтво, поранення, загибель тощо. Головними ознаками стану фрустрації є: нестриманість в оцінці причин невдалого виконання завдань, відповідний ступінь агресивності, відсутність інтересу до всього навколишнього, роздратованість, песимістичні погляди на дійсність, думки про приреченість і неминучість загибелі тощо. Причому роздратованість, наприклад, виявляється у ставленні до самого себе, до свого безсилля, безпорадності в ситуації, яка склалася, невпевненості в собі й у навколишніх.

Види і форми напруженості різні. Існує напруженість, яка тонізує діяльність людини, загострює його сприйняття, мобілізує мислення, підвищує активність.

Запобігання й подолання надмірної напруженості (гіперстресу) досягають через ознайомлення людини з особливостями виконання майбутнього завдання і з можливими труднощами, цілеспрямованою виховною роботою. Доцільно проводити заходи щодо «пожвавлення» досвіду емоційно-вольової поведінки, накопиченого в минулому, а також відпрацьовуванням до автоматизму основних компонентів майбутньої діяльності, відволікання думки від негативних роздумів тощо.

Перехід від підготовчого етапу до виконання нового завдання пов’язаний з подоланням у людини стану ригідності, у якому виявляється інертність психіки особистості, котра виникає в результаті стереотипності його поведінки, тяжіння до заучених операцій, форм і способів дій. Отож, ригідність виявляється в порушенні перебігу психічних процесів, у виникненні труднощів у адекватній оцінці ситуації або завдання й порядку його виконання.

Головною умовою подолання ригідності в людини є тренування їх у складних умовах, які мають змінюватися. Однак при цьому варто враховувати, що такі тренування, здійснювані без поступового ускладнення, можуть дати не лише позитивний, а й негативний ефект.

Одноманітні дії починають обтяжувати людину, зумовлюють стомлення, роздратування та інші негативні емоції і стани. Потрібно дотримуватись таких правил:

* вводити складні ситуації не тільки в умови діяльності, а й у її компоненти (операції, дії);

* перед початком тренувань максимально активізувати позитивні мотиви у людини, своєчасним заохоченням допомогти їй придушити в собі негативні емоції;

* спонукати людину набратися терпіння і з повною віддачею знову і знову вдосконалювати свої дії.

На етапі виконання складного завдання важливе значення має підтримання в людини стану активності й високого рівня відповідальності.

Люди також переживають такі психічні стани: глибока задоволеність успішним розв’язанням завдання, самовпевненість, самозаспокоєність, зниження пильності й боєздатності, втома, апатія, ейфорія (надмірна радість перемоги, яка притупляє розум і пильність людини) тощо.

Психічно нестійкі люди в разі невдалого результату можуть перебувати впродовж тривалого часу в стані глибокої фрустрації, яка є складним психічним станом, що поєднує в собі тривогу, безнадійність та апатію, приреченість і депресію, які виникають, як правило, у зв’язку з невдачами в досягненні запланованого. Такий стан спричинює втрату здатності до опору.

Найбільш негативним у надзвичайних умовах є психічний стан страху. Він зумовлений надзвичайно сильними, небезпечними для життя зовнішніми подразниками та може порушити психічну стійкість людини, спонукати до негативних дій і вчинків, послабити її боєздатність. За ступенем інтенсивності й глибиною переживань страх переживають у вигляді занепокоєння, хвилювання, тривоги й переляку, остраху й жаху. Стан жаху виявляється в астенічній і стенічній формах. У першому випадку під впливом небезпеки особистість ціпеніє й виявляється нездатною до руху і дій; для стенічної реакції характерне, навпаки, різке рухове порушення, метушливість, прагнення втечі від загрози життю, без здатності враховувати особливості ситуації. Цей стан дезорієнтує особистість, зумовлює в ній глибоке потрясіння.

Страх не є вродженим, а випливає із особливості психіки людини й тих навколишніх умов і ситуацій, у яких вона перебуває в цей момент. Із вчення І.М. Сеченова і І.П. Павлова випливає, що фізіологічною основою стану страху є складна рефлекторна реакція організму на внутрішні й зовнішні подразники, які спричинюють уявну або реальну небезпеку. Це дає змогу розглядати стан страху з позиції його соціальної обумовленості, складного взаємозв'язку з іншими психічними станами, процесами й властивостями особистості, зі всіма аспектами свідомого життя людини.

Страх — це складний психічний стан, який складається зі сприйняття, оцінки й розуміння тієї уявної або реальної небезпеки, що зумовлює зміни у функціонуванні психіки, які за своєю спрямованістю є негативними, розхитують і дестабілізують перебіг усіх психічних процесів.

Переживання страху впливає на перебіг у нервових клітинах та корі головного мозку основних нервових процесів — збудження й гальмування, їхні динаміку та співвідношення. Нервові клітини переходять у так званий фазовий стан, унаслідок чого їхня реакція на подразники перестає бути адекватною.

Страх впливає на всі психічні процеси: сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, почуття, волю. У стані страху вони можуть бути паралізованими або деформованими. Людина перестає володіти своєю увагою, забуває прості речі, не може правильно оцінити звичну ситуацію, її дії і рухи виходять з-під свідомого контролю та стають невпевненими, імпульсивними. Крім цього, стан страху однієї людини може зумовити страх в інших людей. Найчастіше люди стикаються з таким його різновидом, як стан переляку, що виникає на основі інстинкту самозбереження під час зіткнення з небезпекою, різкій чи несподіваній зміні середовища.

Страх, однак, може перейти межу й набути патологічної форми. Наприклад, під час тривожного неврозу ми стикаємося з його непомірно високим рівнем вияву, тривалістю.

Іншим видом невротичного страху є фобія, яка пов’язана з конкретним об'єктом чи ситуацією. Суб'єктивно фобія дуже неприємна. Хоча людина й усвідомлює її необґрунтованість та безглуздість, але позбутися, подолати фобію, як правило, не може. Коли фобія опановує людину, її не можна придушити зусиллям волі. А що сильніше вона прагне подолати фобію, то більше його зміцнює.

Фобія — це патологічний страх, певна установка реагувати у формі акцентованого страху на деякі ситуації та об'єкти, для неї характерні тривалість, інтенсивність і неможливість самостійно подолати цей страх зусиллям волі.

Встановлено, що у виникненні нервового страху або фобії важливе значення має не так психічна травма, як стійка фіксація первинної реакції переляку й широка генералізація (поширення) страху. Коли фобія не дуже виражена, то невротичний страх виникає лише в ситуації, яка схожа на травмуючу ситуацію, що стала причиною цієї фобії. Коли ж фобічний страх виникає в ситуації очікування або уявлення небезпеки, то це свідчить про його більш високий і небезпечний (патологічний) розвиток.

Страх може спричинити паніку (груповий стан) — гнітючий афект, який розвивається раптово в разі несподіваного враження загрозливого характеру й швидко поширюється через психічний вплив на інших людей. Паніка охоплює майже раптово цілу масу людей, заражає їх почуттям неминучої небезпеки.

Виокремлюють такі два види паніка:

* паніка, яка розвивається в разі раптового виникнення загрозливої атмосфери, під час відсутності періоду чекання небезпеки (наприклад, у разі раптового розливу річки);

* паніка, яка виникає в атмосфері тривалого чекання небезпеки, наростання тривоги й групової напруженості, які сприяють виснаженню нервової енергії людей, і вони починають на звичайні подразники реагувати панічними реакціями. Виникненню такої паніки сприяють: негативні чутки й брак інформації; незайнятість особистості; відсутність відповідальності за якусь частину роботи. Впливає на виникнення паніки також навколишнє оточення: руйнування, вид спотворених людей, трупів тощо.

Страх, як правило, слабшає (або ж зникає), коли людина стикається з небезпекою; тоді настає активна дія — боротьба або втеча, і для страху не залишається місця. Почуття страху збільшується в міру наближення загрозливої ситуації. Якщо ж людина вже безпосередньо стикалася з нею, то страх слабшає. І цей стан можна вважати розрядженням емоційного напруження в дії.

Напруження страху зростає, коли немає можливості його розрядити в дії, тому що особистість у такому стані відчуває себе зовсім безпорадно. Людина, можливості якої обмежені, важче переживає таке напруження.

Коли загрозлива ситуація розвивається так швидко, що захист відбувається майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді ця емоція з’являється в третій фазі, коли небезпека вже минула. Тоді страх змішується з почуттям полегшення, типовим для цієї фази.

Страх має тенденцію до іррадіації (поширення) на нові, інші предмети (джерела страху).

Шляхи подолання страху

Для подолання, переборювання людиною страху в екстремальній ситуації необхідно використовувати адекватні заходи.

Уже було підкреслено, що стан страху опосередковується соціальною, моральною сутністю особистості й залежить від рівня розвитку її морально-психічного стереотипу, у якому відображається моральна зрілість і соціальний досвід. Люди оцінюють і переживають не лише небезпеку для свого життя цієї ситуації, а й значення розв’язання чи не розв’язання в цих умовах поставленого завдання для себе особисто, свого колективу, держави та суспільства.

Для переборювання людиною різних видів страху насамперед необхідно сформувати в неї сильний, стійкий і міцний морально-психічний стереотип, що характеризує силу, стійкість, міцність і надійність їхніх поглядів, позицій, почуттів, переконань, ставлень, цінностей та інтересів, а також визначає духовно-психологічне й морально-практичне ставлення до світу, народу, себе, обов’язку, гідності, честі, виконання завдань професійної діяльності тощо.

Мотиваційне ядро морально-психічного стереотипу створює відповідний морально-психічний потенціал, який допомагає людині в складних і важких ситуаціях (у бою, під дією вогню противника, в екстремальних умовах тощо) протистояти страху, виявляти вибірковість дій і волі.

Другим важливим напрямом запобігання виникненню в людини страху в екстремальних ситуаціях є відповідна морально-психічна підготовка, суть якої - у цілеспрямованому формуванні морально-психічної стійкості й надійності в умовах екстремальних чинників, підвищення активності всіх психічних функцій.

У період очікування якоїсь неприємної події, пов’язаної з ризиком для життя, досить ефективним є застосування методу баражування.

Метод баражування — спосіб відволікання уваги від страху й спрямованості людей від аналізу й синтезу гнітючих факторів бойової (екстремальної) ситуації, переживань, тривоги, роздумів про майбутній наступ, виконання завдання щодо бачення за цим ризику для свого життя, можливих невдач, його провалу тощо.

Цей метод застосовують за допомогою системи розроблених заходів із звичайним змістом, які спрямовані на зняття напруження, психічне «розвантаження», розслаблення і просто відпочинок. З цією метою проводять перегляд легких (тих, які не змушують людину глибоко замислюватись, аналізувати) кінофільмів, сатиричних журналів, мультфільмів тощо.

Важливе місце в сукупності методів розслаблення належить музиці, яку спеціально добирають.

Широке визнання щодо зняття чи послаблення страху набув метод автогенного тренування, який слугує дієвим засобом психогігієни й профілактики, засобом управління станами людини в екстремальних умовах.

В автогенному тренуванні використовують три головні шляхи впливу на стан нервової системи: повне розслаблення, уява й словесне навіювання.

Також можна використати метод образів, суть якого — у здійсненні психічного впливу на комплекс «підсвідомість -свідомість» людини через формування в них системи образів поведінки в надзвичайній ситуації.

Певні позитивні результати впливу на психіку з метою запобігти виникненню страху дає метод демонстрації.

За допомогою методу психічної концентрації формуються конкретні психологічні установки. Його суттю є утворення відповідних нервових зв’язків у корі головного мозку й підтримування їх у постійному збудженні до початку відповідальної діяльності чи настання очікуваних подій.

Крім цих методів, застосовують низку спеціальних. Серед них важливе місце посідає метод психічних навантажень, суть якого — у створенні відповідних штучних навантажень на психіку людей з метою виявлення їхніх індивідуально-психологічних особливостей, ступеня реактивності психіки, ригідності тощо. Навантаження на психіку досягають за допомогою різних засобів, зокрема звукових, екранних, імітації тощо. Цей метод ефективний для виявлення осіб з різними психічними травмами.

За певних умов можна використовувати парадоксальну інтенцію як психотерапевтичну техніку переборювання страху.

Сутність парадоксальної інтенції (парадоксального наміру) в тому, щоб людина забажала здійснити те, чого вона так боїться. Парадоксальна інтенція — це заміна того наміру, який характеризує патогенний спосіб реагування, на протилежний. Замість уникнення ситуацій страху суб'єкт повинен захотіти зробити те, чого він уникає й боїться.

Застосовуючи цю психотерапевтичну техніку, особистість має не уникати страху і ситуацій, які його зумовлюють, а навпаки, прагнути до цього. Вдаючись до «гумористичного перебільшення» і власного страху, і страху інших людей, можна позбутися його.

Метод системної десенситизації («знечутливлення» до стимулів страху) є одним із найпоширеніших у допомозі людям із вираженим фобічним синдромом.

Окремими складовими методу «знечутливлення» є такі прийоми:

* розслаблення у формі автогенного тренування Шульца;

* ієрархічна (поступова) подача ситуацій страху;

* власне десенситизація з уявленням окремих моментів страху в ситуації розслаблення.

Поступова подача ситуацій, які спричинюють страх і розслаблення у формі автогенного тренування, є необхідними компонентами методу. Спочатку людині подають ситуацію, яка частково нагадує їй ту, яка спричинила фобію або невроз страху, (наприклад, можуть демонструвати картинки, фотографії, кінофільми тощо). Поступово їй подають такі ситуації, які дедалі більше схожі на ту, у якій вона відчуває хворобливий страх або тривогу. Це все відбувається в стані релаксації (розслаблення). Отже, людину поступово вводять у ситуацію, яка щоразу більше схожа на ту, що її травмує.

Чіткість уявлень є дуже важливою умовою застосування систематичної десенситизації (ДС). Здатність викликати чіткі уявлення може спрацьовувати і без допоміжних засобів, однак їхня чіткість поліпшується під час автогенного тренування: для кращої чіткості можна скористатися фільмами чи діапозитивами.

життєва ситуація психічний стан особистість

1.3 Організаційна структура діагностики впливу життєвих ситуацій на психічних стан особистості

У даному пункті курсової роботи представлена структура діагностики впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості та аспекти психодіагностичної роботи психолога з дітьми молодшого шкільного віку.

Історія психодіагностики започатковується з першої чверті XIX ст., тобто з початку клінічного періоду в розвитку психологічних знань. Психодіагностика — (грецк. — здібний розпізнавати) — розділ психології, який розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку особистості. Це наука і практика постановки психологічного діагнозу з метою вирішення психологічних проблем [13,4]

Термін психодіагностика виник в психіатрії і досить швидко вийшов за межі медицини. Цей період характеризується тим, що головну роль у здобутті й аналізі емпірічних психологічних знань про людину починають грати лікарі (до них цим займалися в основному філософи). Лікарів цікавлять причини походження тяжко хворих і поширилися в ті роки в розвинутих країнах світу сердечних захворювань і неврозів. Лікарі-психіатри починають в клініках Європи систематично спостерігати за хворими, записуючи й аналізуючи результати своїх спостережень. У цей час з’являються такі методи психодіагностики, як спостереження, опитування, аналіз продуктів діяльності. Однак у цілому психодіагностика в ці роки має ще довільний характер, що виявляється в різних висновках і умовиводах, до яких приходять лікарі, спостерігаючи за хворими і вивчаючи їх за допомогою тих самих методів.

Розвиток психодіагностики в нашій країні відбувся нерівномірно. Інтенсивне поширення психодіагностики в 20-х і на початку 30-х років було призупинене через неконтрольоване, непрофесійне використання тестів. Тому, в результаті, це позначилось на відставанні, яке почало інтенсивно долатись в 70-ї та 80-ї роки.

Тестування — основний метод психодіагностики. Тест (від англ. — досвід, проба) — метод психодіагностики, що використовує стандартизовані відповіді і задачі (тести), які мають певну шкалу значень.

Передісторія тестів поринає в глибину століть, вона пов’язана з випробуванням різноманітних здібностей, знань, умінь та навичок. У науковій літературі поняття психодіагностика було введене у 1924 р. Швейцарським психологом Г. Роршахом. На сьогодні існує декілька її визначень: психодіагностика — це сукупність тестів, що дозволить «інструментально» оцінити психіку людини; психодіагностика — наука, яка займається проблемами розробки і постановки психологічного діагнозу; психодіагностика — особлива форма мислення спеціаліста, який, відштовхуючись від відомих, закономірностей, застосовує їх для аналізу індивідуальних особливостей цілісної особистості.

У співвідношенні з науковим підходом, потрібно визначити, що в психодіагностичних процедурах кожен з параметрів, що вивчається, повинен бути теоретично обґрунтованим, мати практичне значення і бути адекватним до певної діяльності. Психодіагностичні процедури повинні мати вимірувально-дослідну направленість на отримання якісних та кількісних характеристик.

Початковим періодом становлення сучасних методів психодіагностики, що стосуються основних психологічних процесів властивостей і станів людини, варто вважати кінець XIX -- початок ХХ ст. В цей час дуже активно і не без участі професійних психологів розвиваються ті області теорії імовірностей і математичної статистики, на які згодом стали спиратися наукові методи кількісної психодіагностики. Однак спочатку математичну статистику стали застосовувати не в психології, а в інших науках: у біології, економіці, медицині і т.д.

Схематично, діагностику впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості показано на рис. 1.

Рис. 1. Організаційна структура діагностики впливу життєвих ситуацій на психічний стан молодшого школяра.

Отже, особливості діагностики впливу життєвих ситуацій на психічний стан дитини характеризуються саме віковими відмінностями при проведенні психодіагностики. Слід зауважити головне, що важливим є особливий психодіагностичний підхід, враховуючи, як дитячі так ї риси дитини молодшого підлітка. До методик, призначених для діагностики дітей молодших класів, слід включати формування фізиологічно-індивідуальних норм, тенденції спілкування, розвитку психічних процесів, властивостей.

Кожен з таких опитувальників спирається на будь-яке теоретичне положення про особистість та ії прояв. Виходячи з цих положень. будується необхідна модель досліджуваного феномену підбирається ряд діагностичних ознак (психічно неврівноваженість, асоціальність, інтровертність і т.п.) формується набір запитань про поведінку, або про те, чому надає перевагу обстежуваний, що дозволяє оцінити ступінь вираженості вказаних ознаках. Зазвичай в опитувальниках для підрахунку балів використовуються такі критерії як частота прояву тієї чи іншої якості.

Характеристика особливостей, що спрямовані на вивчення динаміки психічних станів та відносини, які виникають між людьми в процесі спілкування і діяльності визначаються як суспільні відносини. В структурі взаємодії і спілкуванні людей виділяють 3-й складові: поведінкову, афективну, когнітивну. По Ломову це регулятивна, афективна, інформативна. До поведінкового компоненту відносять результат діяльності, міміку, жестикуляцію, пантоміміку, вчинки і локомоцію (переміщення в просторі) мову.

Емоційний компонент проявляється в різносторонніх емоційних станах, ситуаціях і може бути зафіксований на рівні фізіологічної реєстрації і суб'єктивних звітів.

Когнітивний компонент включає в себе всі психологічні процеси пов’язані з пізнанням навколишнього і самого себе.

Отже методики діагностики впливу життєвих ситуаційна психічний стан особистості є важливим компонентом соціальної ситуації розвитку та особистісного зростання, взаємин з дорослими та однолітками.

Модель діагностичної роботи практичного психолога школи, що здійснює психодіагностику впливу життєвих ситуацій на психічний стан учнів молодших класів базується, на нашу думку на двох найбільш вживаних методиках: «Аналізу усвідомлення небезпечних життєвих ситуацій» та «Вимірювання рівня тривожності».

Нами поставлено за мету визначити особливості усвідомлення учнями молодших класів різних ситуацій небезпечної поведінки з огляду 27 позицій. Для дослідження особливостей усвідомлення небезпечної поведінки нами був розроблений спеціальний опитувальник, який дозволив визначити характер усвідомлення небезпечних ситуацій.

Розділ 2. Експериментальне дослідження впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості

2.1 Організація та проведення психодіагностичного дослідження

Аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення передового педагогічного досвіду, власні спостереження дали нам змогу визначити взаємодію небезпечних життєвих ситуацій та рівень тривожності щодо впливу їх на психічний стан особистості. Тому ми поставили за мету собі дослідити причини з позиції діагностики рівня тривожності дітей молодшого шкільного віку та аналізу усвідомлення небезпечних життєвих ситуацій.

Для досягнення поставленої мети були висунуті наступні|слідуючий| завдання|задача|:

Провести психодіагностичне дослідження по визначенню рівня тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Провести психодіагностичне дослідження по усвідомлення школярами небезпечних життєвих ситуацій.

Встановити, чи існує залежність між проявами|вияв| тривожності і небезпечними життєвими ситуаціями та вплив їх на психічний стан учнів молодших класів.

При правильній побудові|шикування| експериментальної роботи і процесу самого дослідження є можливість|спроможність| не просто констатувати стан дітей молодшого шкільного віку, але і зробити деякий прогноз в його розвитку, а також дати рекомендації для роботи з|із| дітьми шкільному психологу.

Крім того, аналізуючи проблему небезпечної поведінки дитини, важливим є розгляд того, як реалізуються інтелектуальні здібності в конкретних ситуаціях небезпечної поведінки.

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатню розробку в психології, нами було поставлено за мету визначити особливості усвідомлення учнями молодших класів різних ситуацій небезпечної поведінки.

Опис методик психодіагностики

Методика «Вимірювання|вимір| рівня тривожності «Шкала Тейлора» (адаптована|пристосована| Немчиним Т.А.).

Методика призначена для вимірювання|вимір| рівня реактивної тривожності.

Опитувальник складається з 50 тверджень|затвердження|. Він може пред’являтися випробовуваному або списком, або, як набір карток|карточка| з|із| твердженнями|затвердження|.

Підраховується|підсумовується| кількість відповідей випробовуваного, що свідчать про тривожність.

Оцінка 40−50 балів розглядається|розглядується| як показник дуже високого рівня тривожності, 25−40 балів свідчать про високий рівень тривоги, 15−25 балів — про середній (з|із| тенденцією до високого) рівень, 5−15 балів — про середній (з|із| тенденцією до низького) рівень, і 0−5 балів — про низький рівень тривожності.

«Тест шкільної тривожності Філіпса»

Дана методика дозволяє вивчити рівень і характер|вдача| тривожності, пов’язаний з школою у дітей молодшого шкільного віку.

Тест складається з 58 питань, які можуть зачитуватися школярам, а можуть і пропонуватися письмово. На кожне питання потрібно однозначно відповісти «Так» чи Ні|або ні|".

Загальне|спільний| число неспівпадань по всьому тесту. Якщо воно більше 50%, можна говорити про підвищену тривожність дитини|дитя|, якщо більше 75% від загального|спільний| числа питань тесту — про високу тривожність.

Число збігів по кожному з 8 фактів тривожності, виділених в тесті. Рівень тривожності визначається так само, як і в першому випадку. Аналізується загальний|спільний| емоційний|емоціональний| внутрішній стан школяра, що багато в чому визначається наявністю тих або інших тривожних синдромів (чинників|фактор|) і їх кількістю.

Анкети опитування учнів

Досліджуваним подані запитання стосовно самохарактеристик учні молодшого шкільного віку. На дані запитання слід відповідати «так», або «ні».

Які з навчальних предметів подобаються вам?

Які навчальні предмети викликають у вас труднощі?

З яких уроків ти встигаєш?

На вашу думку, що заважає учням вчитися?

Хто допомагає вам у навчанні?

а) батьки

б) вчитель

в) однокласники

г) завжди самостійно виконую будь-які навчальні завдання.

Що б ви порадили учням, яким важко вчитися?

а) слухати вчителя

б) бути уважним

в) виконувати домашні завдання

г) більше читати, цікавитись новим матеріалом.

Що, на вашу думку, допомагає учням вчитися?

а) старанність

б) бажання вчитися

в) бажання пізнавати те, що невідоме

г) сам вчитель

ґ) «хочу все знати!»

Для дослідження особливостей усвідомлення небезпечної поведінки нами був розроблений спеціальний опитувальник, який дозволив визначити характер усвідомлення небезпечних ситуацій, що пов’язані з:

— незадовільною учбовою діяльністю (Ф1);

— транспортними засобами (Ф2);

— переміщенням у просторі (Ф3);

— пробуванням алкоголю, наркотичних речовин, цигарок (Ф4);

— умовами ігрової та довільної діяльності (Ф5)

— пізнавальної діяльності (Ф6);

— взаємодією з іншими людьми (Ф7)

Опитувальник визначає особливості усвідомлення 27 різних аспектів небезпечних ситуацій: бути неготовим до уроків; грати в різні ігри біля дороги; переходити вулицю у невизначеному для цього місці; застрибувати на транспорт, який рухається, кататися на велосипеді; пересуватися по дахах будинків; стрибати з великої висоти; гратися на будівельних об'єктах; пірнати в воду у невідомому місці; залишатися одному вдома; піти далеко від дому; пробувати цигарки; дратувати тварин; грати в азартні ігри на гроші; гратися з ріжучими предметами; гратися з вогнем; розбирати зброю; заходити з незнайомою людиною до парадної; коли вдома конфлікт або сварка; відстоювати свої та чужі права в бійці; гуляти пізно ввечері одному; знаходитися під час грози на вулиці; пробувати наркотичні речовини; вживати алкоголь; залишити газову плиту без нагляду; розбирати електроприлади; лякати інших людей.

2.2 Опис результатів психодіагностичного дослідження, їх аналіз та інтерпретація

Психодіагностичне дослідження проводилось на базі Крилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Корецького району РІвненської області. В ньому прийняло участь всього 16 учні початкових класів. При цьому вчителі та вихователі виступали в ролі експертів.

У відповідності з планом дослідження загальний об'єм вибірки складає 16 особи (від 8 до 9 років) Відповідно 8 учнів 3 класу та 8 учнів 4 класу, а також 4 учителі-і вихователі навчально-виховного закладу.

В зв’язку з недостатнім арсеналом і недосконалістю окремих методик вивчення впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості, дією різного роду факторів і для отримання більш достовірних результатів ми аналізували дані, отримані в двох напрямках:

1) при використанні стандартних і адаптованих методик, тестів, анкет і запитальників для дітей;

2) під час бесід з вчителями — класними керівниками;

Крім того, вивчалися психологічна обстановка і становище дитини в сім'ї, аналізувалася шкільна документація, рівно як і продукти діяльності дітей. Таким чином, нами був зроблений всебічний аналіз інформації, яку можна було одержати про дитину, що вчиться. [2; 6]

Експериментальне психодіагностичне дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі дослідженням були охоплені діти двох 3 і 4 класів по 8 чол. з кожного. Основними задачами цього етапу були відбір діагностично цінних тестів і методик дослідження особливостей тривожності дітей. З цією метою використовувалися описані в літературі, а також адаптовані і розроблені нами методики і опитувальники.

При проведенні психодіагностичного дослідження ми прагнули використовувати комплекс різнотипних методик. Збір результатів по методиках, в яких використовуються різні методичні прийоми, забезпечує, на наш погляд, їх достовірність і можливість побудови відповідного психодіагностичного висновку. Про доцільність даного підходу свідчить досвід деяких психологів-дослідників, що вважають, що «взаємно перехресна перевірка результатів по різних методиках — необхідний компонент сучасного професійного підходу до психодіагностики». [27; 2]

На другому етапі дослідження також розв’язувалися дві основні задачі: по-перше, робота була направлена на виявлення соціально-психологічних і індивідуально-особових особливостей всіх випробовуваних за допомогою спеціально підібраного нами комплексу психодіагностичних тестів і спеціального опитувальника аналізу усвідомлення небезпечних життєвих симтуацій; по-друге, здійснювався порівняльний аналіз індивідуальних особових характеристик випробовувані I і IІ підгруп. Метою даного етапу було визначення за допомогою стандартних методик і експертних оцінок вчителів показників індивідуально-особового розвитку дітей молодшого шкільного віку, що мають тривожність.

Однією із стійких характеристик індивіда є особова тривожність, яка виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію, відображає схильність суб'єкта до тривоги (як стану) і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрожуючий, відповідаючи на кожну з них конкретною поведінковою реакцією (у тому числі і агресивної).

Ми також припустили, що досягнення і невдачі молодших школярів в учбовій діяльності можуть впливати на модус їх емоційних реакцій. І нарешті, дослідження включало вивчення таких соціально-психологічних особливостей молодших школярів, як ефективність соціальної взаємодії; ступінь сформованості етичних уявлень; рівень сформованості навиків самоконтролю і прогнозування дітьми наслідків своєї поведінки.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой