Вплив індивідуально-психологічних особливостей підлітків на характер інтерактивної взаємодії з електронними ресурсами

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дипломна робота

Вплив індивідуально-психологічних особливостей підлітків на характер інтерактивної взаємодії з електронними ресурсами

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Розробка проблеми використання електронних ресурсів у психологічній літературі

1.1 Вивчення проблеми впливу електронних ресурсів на користувачів

1.2 Розвиваючий потенціал мережі

Розділ 2. Психологічні особливості підлітків-користувачів

2.1 Формування особистості в перехідний період

2.2 Особливості особистісного розвитку підлітків-користувачів

Розділ 3. Дослідження характеру взаємодії підлітків-користувачів з комп’ютером

3.1 Процедура і методики дослідження

3.2 Результати дослідження

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність дослідження: З 80 років ХХ століття зростає комп’ютеризація сучасного суспільства: комп’ютери стають необхідними в офісах, лікарнях, школах, у побуті. В зв’язку з цим людство зіткнулося з питанням впливу електронних ресурсів на психіку людини.

Комп’ютеризація стала неодмінним атрибутом сучасного життя. Ця тема, з одного боку, почала активно та перебільшено емоційно експлуатуватися засобами масової інформації. З іншого боку, необізнаність батьків про характер та особливості діяльності їх дітей в мережі викликає у них занепокоєння. Поряд з тим, зростання активності користувачів призвело до постановки проблеми Інтернет-залежності в психотерапії, де вона почала розглядатися як патологія. Але відсоток залежних, з якими працюють представники лікарських спеціальностей, виявився невисоким, і в психологію прийшло питання вивчення особливостей впливу електронних ресурсів на особистість користувачів.

Активно це питання почало обговорюватися наприкінці 90 років. Саме до цього періоду відносяться перші наукові публікації з теми. У перших емпіричних роботах американських психологів К. Янг (1994), К. Суррата (1996), Дж. Суллера (1998) та Д. Грінфілда (1999) постановка проблеми носить дискусійний характер. Російський психолог О. Войскунський (1996) розглядав особливості спілкування в мережі, дослідниця О. Арестова (1999) проводила дослідження статевих відмінностей при роботі з Інтернет на прикладі російських користувачів, психолог Н. Чудова (2001) акцентує увагу на особливостях образу «Я» користувачів, психолог О. Щепіліна (2002) основну увагу приділяє їх мотивації. Українська дослідниця Л. Давидова (2001) аналізує комп’ютерні ігри, дослідник О. Дроздов (2003) розглядає зміни в поведінці та агресивність користувачів, психолог К. Мілютіна (2004) приділяє увагу потребам користувачів та способам їх задоволення.

Нам представляється особливо важливим не вирішити, але поставити питання відносно впливу електронних ресурсів на користувачів.

Мета дослідження: З’ясувати психологічні особливості характеру взаємодії підлітків-користувачів з електронними ресурсами.

Об'єкт дослідження: Вплив електронних ресурсів на користувачів.

Предмет дослідження: Психологічні особливості характеру взаємодії підлітків-користувачів з електронними ресурсами.

Гіпотеза: Особливості розвитку особистості підлітків впливають на якість та зміст користування електронними ресурсами.

Задачі дослідження:

1) проаналізувати теоретичні підходи до проблеми взаємодії користувачів з електронними ресурсами в психологічній літературі;

2) вивчити особистісні характеристики підлітків-користувачів;

3) визначити і обґрунтувати програму дослідження психологічних особливостей характеру взаємодії підлітків-користувачів з електронними ресурсами;

4) виявити характер взаємодії підлітків з електронними ресурсами;

5) проаналізувати отримані результати та розробити рекомендації щодо оптимізації взаємодії підлітків з електронними ресурсами.

Методи дослідження:

1) метод теоретичного аналізу наукової літератури;

2) організаційні методи;

3) емпіричні методи (тестування, анкетування, спостереження, бесіди, інтерв'ю);

4) методи математичної статистики.

Організація та база дослідження: Дослідно-експериментальна робота виконувалась на базі спеціалізованої школи № 25 м. Суми. Групу досліджуваних склали учні 7−8 класів у кількості 80 підлітків у віці від 12 до 14 років — 37 юнаків та 43 дівчини.

Теоретичне й практичне значення отриманих результатів: Отримані результати виявили взаємозв'язок між особистісними характеристиками підлітків і специфікою їх діяльності в електронній мережі, її характером та результатами. В залежності від потенціалу особистості: її мотивів, потреб, інтересів, інтелекту комп’ютер може стати інструментом для особистісного й навчально-професійного розвитку.

Отримані результати можуть бути використані при проведенні просвітницької роботи з батьками та старшокласниками з метою впливу на їх ставлення до комп’ютера, умов роботи, часу та характеру діяльності. Можуть бути корисні учням для рефлексії. Вчителям інформатики з метою сприяння вирішенню диференційного підходу до навчання користування електронними ресурсами на уроках та факультативних заняттях. Шкільним психологам та соціальним педагогам з метою складання корекційно-розвиваючих програм і впровадження їх в окремих спецкурсах з психології або розділом в програмі з профорієнтаційної роботи.

Результати роботи апробовані на наукових конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція для студентів та аспірантів «Сучасна молодь: крок у майбутнє», 14−15 травня 2008 р. (До проблеми визначення комп’ютерної залежності у підлітковому віці) та Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів та студентів, 21 квітня 2008р. (Дослідження характеру взаємодії підлітків з програмним забезпеченням).

Структура й обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків (1 таблиця, 1 графік та 8 діаграм). Загальний обсяг дипломної роботи 67 сторінок.

РОЗДІЛ 1. РОЗРОБКА ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ.

1. 1 Вивчення проблеми впливу електронних ресурсів на користувачів

Комп’ютеризація нашого суспільства останнім часом набула лавиноподібного характеру, практично неможливо знайти учбовий заклад, організацію без наявності в них комп’ютерів і комп’ютерних мереж. Великий потік нової інформації, застосування комп’ютерних технологій вплинули на розвиток особистості сучасної людини. У психологічній літературі з’являються дослідження, які стосуються впливу та наслідків комп’ютеризації суспільства.

Першими про користування комп’ютером, як проблему заговорили американські журналісти як тільки нові технології вийшли за межі лабораторій і стали доступними широкому загалу — на початку 80х рр. ХХ ст. Нечисельні дослідження в області Інтернет-залежності носять поки що пілотажний характер, швидше намічають цілі й задачі, що стоять перед дослідниками, які зіткнулися з новою проблемою. В одному дослідники єдинодушні: Інтернет-залежність є проблемою майже завжди людей молодого покоління [15].

Потім з нею зіткнулися лікарі-психотерапевти, а також компанії, що використовують в своїй діяльності Інтернет і несуть збитки у випадку, якщо у співробітників з’являється патологічне ваблення до перебування online. Так, згідно з опитуваннями, проведеними різними компаніями, в середньому 45% працівників замість роботи «блукають» в мережі, 23% спілкуються з колегами, а 7% займаються власними справами [56].

Британська газета Sundey Times наводить дані американських адвокатів, котрі стверджують, що ПК став найбільшою загрозою шлюбу за останні 30 років. І це ще далеко не всі проблеми спричинені комп’ютером [55].

У 1994 році американський психолог Піттсбургського університету в Бредфорді Кімберлі Янг розробила анкету-опитувальник комп’ютерної залежності і помістила її на web-сайт, який відвідали 500 чоловік, 400 з яких, згідно її висновку, були визнані залежними (що становить 80%! вибірки) [57].

Це дослідження викликало хвилю дискусій щодо питання «наркотичної пристрасті» до Інтернету. Але оскільки на опитувальник К. Янг відповідали люди, які явно мали певні проблеми, вибірка не може вважатися валідною для всієї популяції Інтернет-мережі. Критикується і сам набір запитань психолога.

У результаті пізнішого дослідження К. Янг, яке опирається на відповіді 196 чоловік, залежними було названо лише 10%. Так, 25% залежних респондентів відповіли, що потрапили «на гачок» протягом перших шести місяців активної роботи в мережі, ще 58% стали залежними протягом року. При цьому 52% опитаних проходили курс терапії, пов’язаний з іншими залежностями (алкоголь, наркоманія, лудоманія — пристрасть до азартних ігор), а 54% знаходилися в депресивному стані [57].

З цифрою в 10% згодні й інші американські психологи (К. Суррат та Дж. Суллер — 1996−98 рр.). Один з ведучих американських дослідників проблеми Інтернет-залежності, автор першої монографії з цього питання Девід Грінфілд (1999) робить висновок, що показник кількості залежних користувачів складає на сьогодні 6% [36].

Російський психолог Олександр Войскунський звинувачує американських колег у необ'єктивності, стверджуючи, що визначення надмірного користування комп’ютером залежністю і віднесення його в ряд психічних захворювань їм матеріально вигідне внаслідок особливостей страхування американських громадян [55]. Сам же О. Войскунський відмічає, що при достовірному лонгітюдному дослідженні кількості Інтернет-залежних, ця цифра не перевищить 2%, і говорить про користування компютером не як про залежність, а поки що як про феномен взаємодії [3, 7].

З ним згодна російський психолог Олена Щепіліна, яка значну увагу приділяє мотивації користувачів та дослідженню цілей, з якими людина звертається до комп’ютера. Вона розглядає Інтернет-залежність не як психічне відхилення, а як поведінкову реакцію, і говорить, що «залежний» користувач відрізняється від «нормального» наявністю компульсивної діяльності - нав’язливої безцільової навігації по мережі [19].

Інші психологи (А. Жичкіна та О. Белінська) схильні вважати, що з усіх користувачів залежними мають бути все ті ж 10% [8, 23].

Однак в 1996 році в американській офіційній класифікації психічних хвороб DSM-V з’явився новий розділ — кібернетичні розлади, під якими розуміють втрату відчуття часу та реальності в ситуації захоплення комп’ютером. Їх почали порівнювати з наркотичною чи алкогольною залежністю. Але віднесення цього відхилення в ряд хвороб в світі досі дискутується. Залежність від компютера є нехімічною, хоча й збуджує ті самі відділи головного мозку, що й психотропні речовини. Тому її доречніше порівнювати з захопленістю роботою чи навчанням.

В той же час, деякі психологи взагалі не вважають Інтернет-залежність самостійним діагнозом, а звикання до комп’ютера називають симптомом інших серйозних проблем в житті особистості (депресія, труднощі в спілкуванні). З іншого боку, практики вважають використання комп’ютера ефективним засобом подолання труднощів особистісного розвитку. Так, в клініках Європи комп’ютерні програми успішно використовуються у лікуванні депресій [36].

Сам термін «залежність» був запозичений з професійного лексикону психіатрів для полегшення ідентифікації проблеми Інтернету шляхом асоціації її з характерними соціальними та психологічними проблемами. Вперше термін Internet-addiction використав американський психолог Айвен Голдберг в 1996 році для описання неправдоподібно тривалого, можливо патологічного, перебування в мережі, і визначив її як нехімічну залежність від користування комп’ютером [56]. К. Янг називає Інтернет-залежністю нав’язливе бажання ввійти в Інтернет, находячись поза зв’язком (offline), і нездатність вийти з Інтернету, находячись на зв’язку (online) [57].

Наведемо деякі визначення поняття «залежність» з точки зору її впливу на особистість:

залежність — буває фізіологічною, якщо сам організм має потребу в даній речовині для нормального (швидше, звичного) функціонування, або психологічною, якщо ця потреба має афективну природу [Шапар];

залежність — неадекватно висока сприйнятливіть до того чи іншого зовнішнього впливу, як правило, в зв’язку з особистісною нездатністю відмовитися від впливу як результату подібного впливу [Ушаков];

залежність — непереборна тяга до будь-чого [55];

залежність — результат розладів мислення і сприйняття, внаслідок яких мозок втрачає здатність адекватно оцінювати реальність: деякі факти він перебільшує, інші недооцінює або ігнорує [44];

залежність — особливий внутрішній стан людини, який характеризується втратою особистістю свободи волі [1];

патологічна залежність — така, що обмежує свободу особистості і негативно впливає на здоров’я [Наріцин].

До «групи ризику» К. Янг відносить людей, «які часто в самотності сидять вдома, наприклад, домогосподарки» [57]. О. Щепіліна говорить, що під загрозою люди, які «внутрішньо самотні» [19]. Так чи інакше, більшість психологів згодна, що близько 91% користувачів, схильних до залежності, шукають в мережі саме спілкування.

Основним пунктом «за» в такому випадку являється анонімність такої взаємодії: сидячи за комп’ютером, можна бути таким, яким хочеться. О. Щепіліна говорить про дезадаптацію як про наслідок «зависання в мережі». Ми вважаємо за доцільне говорити про «зависання в мережі» як наслідок дезадаптації, а в доречному користуванні комп’ютером вбачаємо терапевтичний ефект.

Варто відрізняти «мережеманію» від ігроманії: в другому випадку до першої додається нервове та фізичне збудження. По даним Лукеша майже всі підлітки у віці 13−16 років грали в комп’ютерні ігри, однак близько половини опитаних підлітків грають досить рідко, 6% грають кожен день. Шпанхель дійшов висновку, що відсоток заядлих гравців дещо вищий — 10−14. Хлопці значно більш захоплені грою, ніж дівчата, при цьому частота і тривалість гри зменшується з віком і збільшенням рівня освіченості гравця. Функ опитав 357 американських підлітків і дійшов висновку, що дві третини американських дівчат і 90% хлопців різною мірою захоплені комп’ютерними іграми. До того ж хлопці проводять за цим заняттям вдвічі більше часу [24].

Однак побоювання дорослих, що ігри провокують або посилюють агресію, поки що не підтверджуються дослідженнями. Поряд з цим з’являються дослідження, які доводять корисність розумного застосування комп’ютерних ігор. Професор психології університету Вашингтон в Сент-Луїсі Алан Кастелл говорить, що у студентів-геймерів краще розвинута візуальна увага. Мозок, натренований на іграх, працює так само, не створюючи особливих стратегій, але обробка процесів проходить швидше і якісніше [55].

Німецький вчений Клаус Матіак дослідив 13 чоловік, які проводять за іграми не менше 2 годин щоденно, і дійшов висновку, що мозок геймера, сприймаючи гру як реальність, залучає тільки когнітивні функції (пам'ять, увага, мовлення, цілісне сприйняття і цілеспрямовану рухову активність), не включаючи емоцій [56]. Щоправда, тут виникає проблема збіднення емоційного світу гравців і поступового виховання в них байдужості.

Австралійські медики зі шпиталю Аделаїди провели експеримент з використання віртуальної реальності як знеболювального для дітей з опіками віком від 5 до 18 років. Додавання комп’ютерних ігор до знеболювального знизило показник больових відчуттів з 4,1 до 1,3 балів з можливих 10. Ефект пояснюється тим, що мозок людини сприймає віртуальний світ як реальний, і це не дозволяє концентруватися на власних больових відчуттях [56].

Варто зазначити, що однозначно згубно впливає комп’ютерна гра на особистість дитини віком до 12−14 років: вона втрачає відчуття межі між реальною і віртуальною реальністю швидше, ніж старші користувачі, ідентифікуючи себе зі своїм героєм. Наслідком цього є перенесення варіанту «запасного життя» у реальну реальність. Також дітьми, захопленими комп’ютерними іграми, жорстокість сприймається як норма.

Також сам процес користування комп’ютером має негативний вплив на здоров’я. По класифікації ВОЗ здоров’я — фізичне, психічне та соціальне благополуччя. Фізичні зміни в організмі людини, особливо підлітка, скелет та провідні системи організму (серцево-судинна, ендокринна, нервова) якого перебувають на стадії активного формування, коливаються від проблем з осанкою та зором аж до зміни гіпофізу [33]. Спостерігалися навіть випадки так званого абстинентного синдрому, коли люди починали пітніти і тремтіти при вигляді комп’ютера. В сфері психічного здоров’я внаслідок дисонансу між «Я-реальним» та «Я-ідеальним», який виникає як результат здатності людського мозку добудовувати недосконалу віртуальну реальність таким чином, що вона сприймається як цілісна система, змінюється уявлення про себе та оточуючих. Внаслідок фізичної втомлюваності знижується настрій, активність; також втрачається відчуття реального часу в ситуації захопленості роботою чи іншим заняттям за комп’ютером. На соціальному рівні це може призвести до проблем у спілкуванні, формалізації знань та адинамії [5, 7, 9].

Як згадувалось раніше, К. Янг та О. Щепіліна говорять, що основним фактором схильності до поринання в глибину (термін C. Лукяненка) є самотність. Більшості з тих, хто вважає себе залежним, до 30 років. В основному, це люди з вищою освітою, при чому частіше гуманітарії. Серед спеціалістів мережі (програмістів, наладчиків та ін.) залежність практично не зустрічається.

Соціологи із Каліфорнійського університету в Лос-Ажелесі склали портрет типового мешканця мережі: «напівскажені вічно холості молоді люди, які не мають жодних контактів з навколишнім середовищем» [55].

Згідно опитуванню проведеному в 40 країнах світу, мешканець мережі «багато читає книг, більше, ніж „непідключені“, часу приділяє суспільному життю і проводить перед телевізором не більше 5 годин на тиждень» [57]. Також було визначено, що Інтернет дійсно має позитивний, хоча й слабкий вплив на суспільні функції.

Російська дослідниця А. Шайдуліна виявила деякі загальні риси підлітків-користувачів — своїх пацієнтів. Як правило, для них були характерні дисгармонія функціонування емоційної сфери, яка проявлялася в нездатності до чіткої диференціації своїх почуттів, неможливості спонтанно відреагувати їх в комунікативних ситуаціях. Це часто формувалось в результаті псевдосолідарного типу сімейних відносин, де вираження почуттів вважалось зайвим або взагалі відносилось до проявів слабкості.

Відносини в сім'ях носили формальний характер, була відсутня щира залученість батьків до справ дитини, що сприяло виникненню у неї відчуття ізольованості, і надалі приводило до проблем адаптації в колективі однолітків. Навіть при наявності широкого кола спілкування, дружні відносини виникали дуже рідко, не було й емоційної прив’язаності до будь-кого з оточуючих. З одного боку — самі пацієнти пояснювали це відсутністю потреби в емоційно близьких стосунках, з другого боку, були виявлені явні паттерни алекситимічного синдрому, характерного для адикцій взагалі. При цьому й без того вузький круг спілкування, по мірі розвитку Інтернет-залежності приводив фактично до формальної ізоляції підлітка.

Частіше за все, самі підлітки не розуміли того, що їх захоплення варіантами комп’ютерних розваг стало надмірним. Ініціаторами звернення по допомогу були родичі, які випадково виявили значні проблеми в процесі навчання в школі чи інституті. Не випадково час звернення за допомогою співпадав з початком весни [50].

Опираючись на власні дослідження, К. Янг дійшла висновку, що найбільших втрат у кар'єрному рості, сімейних та дружніх відносинах наносить збільшення кількості часу, який користувач проводить в мережі і, як наслідок, відтісняння реального життя на задній план [56]. Дещо розширили цю трактовку українські психологи Н. Верховод та Л. Коргун. Вони пропонують такі ознаки комп’ютерної залежності, зокрема, для підлітків: збільшення часу, який проводиться за комп’ютером; втрата реального відчуття часу; відхід реального спілкування, навчання, виконання доручень на задній план; втеча від проблем у віртуальний світ [16].

Узагальнюючи сказане вище, повторимо, що у психотерапії існує термін «Інтернет-залежність», який відображає патологічну пристрасть до використання електронних ресурсів.

В психології питання залежності залишається невирішеним; більшість дослідників цієї проблеми акцентують увагу на особливостях особистісного розвитку користувачів, соціальної взаємодії їх з оточенням, специфіки інтелектуального розвитку.

1. 2 Розвиваючий потенеціал мережі

Виділені нижче чинники є невід'ємною особливістю функціонування Інтернет як інформаційного поля, що охоплює практично всю планету. Вони невід'ємні від самої ідеї, покладеної в основу створення мережі і можуть застосовуватися користувачем у відповідності з його цілями, проблемами та здібностями.

Інтернет як система доступу до інформації.

Інформаційні ресурси, доступні користувачам Інтернет, справді безмежні. Кожен користувач може знайти для себе в мережі необхідну йому інформацію, представлену в будь-якій з технічно існуючих форм, — текстовому, аудіо, відео та ін. форматах. Інформація може носити суто приватний, науковий, суспільний характер.

Існує дві тенденції наповнення мережі матеріалами. Перша полягає в задоволенні утилітарних, комерційних запитів. Це популярні сервери, доступні кожному, які служать для розваги і спілкування, а також різні електронні магазини і реклама. В даному випадку пропозиція формує попит.

Друга тенденція пов’язана з вдосконаленням мережі для професійних користувачів — як наукового, так і освітнього інформаційного простору. Переваги Інтернет полягають в тому, що фактор державних кордонів істотно стирається — у одній і тій же віртуальній програмі можуть брати участь і спілкуватися діти й дорослі з різних країн [53].

Існує реальна небезпека розповсюдження по всьому світу неправдивих тверджень, шахрайства або інших негативних явищ. Оскільки мережа розширює можливості людини втілювати свої права або зловживати ними, очевидно, що люди повинні нести відповідальність за свої дії і за світ, який вони створюють [21].

Однією з основних проблем отримання інформації в Інтернет (як і в інших інформаційних системах) є її достовірність і можливість оцінки користувачем достовірності отримуваної інформації. Це особливо важливо, оскільки у більшості джерел інформації в мережі немає поки тієї репутації, яка склалася у offline джерел (газет, телебачення, видавництв, радіоканалів) за довгий період їх існування.

Частково це компенсується активною експансією вже існуючих систем доступу до інформації в мережу, створенням ними своїх online версій, частково — роботою адміністраторів пошукових систем, але більшою мірою лягає на плечі самого користувача.

За даними О. Якушиної [54] підлітків приваблює в мережі можливість здобувати саме ту інформацію, яку вони хочуть отримати, а не ту, яку їм нав’язують ЗМІ. Ступінь довіри до відомостей, почерпнутих в мережі, серед підлітків вищий, оскільки вони набагато різноманітніші і ширші. Правильне сприйняття цієї інформації залежатиме від того, наскільки підлітки навчені аналітичній роботі з нею, чи володіють критичним мисленням і т. п.

Безперечною гідністю мережі є потенційна можливість кожного користувача розміщувати в мережі і робити доступною для необмеженого числа інших користувачів власну інформацію. Найважливішим чинником, що визначає експоненціальне зростання інформаційних ресурсів мережі, є відсутність необхідності привертати для вирішення завдань представлення інформації значні матеріальні ресурси. Мережа є найдемократичнішим засобом масової інформації, що не вимагає ніяких капіталовкладень і є доступним кожному [57].

При знайомстві з прийомами виготовлення web-сторінок повинно враховуватися те, що web-дизайн — не мета, а засіб, який можна успішно застосовувати в розвиваючих цілях. Сторінки повинні представляти інтерес для всіх користувачів мережі й бути зробленими на високому рівні. Величезну роль тут також грає здатність шукати інформацію. Тобто, процеси пошуку й надання інформації взаємопов'язані.

Ще одним плюсом інформаційних ресурсів мережі є можливість зворотного зв’язку між користувачем і суб'єктом, що надав інформацію. Таким чином, користувачеві надається можливість заявити про себе, повідомити відвідувачів свого ресурсу про необхідні, з його точки зору, відомості приватного, рекламно-комерційного, суспільного характеру.

Освітній потенціал мережі.

Не можна не відзначити великий освітній потенціал мережі. Інтернет можна використовувати як для самоосвіти, так і в академічному навчанні. Частина поміщеної в Інтернет для цих потреб інформації створюється цілеспрямовано різними науковими і освітніми співтовариствами [37].

На сьогодні всесвітня павутина Word Wide Web є найбільш динамічно розвиваючою службою Інтернет. Гіпертекстовий формат представлення інформації (HTML) дозволяє існувати в одному документі текстовій і мультимедійній інформації з будь-якої точки земної кулі. Проблема ж полягає в тому, що образність, як специфічність форми подачі інформації в Інтернет, може бути вирвана із загального освітнього контексту, що часто на дає розуміння. Після спостереження за образами з’являються розрізнені факти й емоційні відгуки, які не мають чіткої структури. На відміну від книги, яка примушує думати, при мультимедійній подачі інформації виникає складність формулювання представленого [21].

Освітній потенціал Інтернет розкривається в тому, що він є не тільки джерелом учбової інформації, але й виступає як засіб, інструмент для її пошуку, переробки, представлення.

Інтернет, як і будь-яка технологія, повинен допомагати людині в задоволенні його конкретних потреб і вирішенні певних задач. Робота з інформацією і засобами її пошуку стає необхідним компонентом сучасної культури.

Інтерактивна взаємодія в мережі

Для правильної побудови будь-якого виду діяльності, у тому числі й роботи в мережі, потрібно встановити її пріоритети; визначити конкретну мету і розбити на етапи шляхи її досягнення; забезпечити усвідомленість і змістовність роботи; активізувати розумову діяльність. В такому випадку можна говорити про інтерактивність взаємодії користувача з електронними ресурсами. Під інтерактивністю розуміють «можливість користувача активно взаємодіяти з носієм інформації на свій розсуд, здійснювати її відбір, міняти темп подачі та ін.» [53].

Користувачі повинні вміти цілеспрямовано шукати інформацію, грамотно її інтерпретувати, а також мати уявлення про інструментарій підготовки передачі й отримання інформації і початкове вміння працювати з цим інструментарієм.

Це такі вміння:

· користуватися комп’ютером, інформаційними ресурсами мережі, програмними засобами;

· користуватися пошуковими системами і каталогами;

· цілеспрямовано знаходити потрібну інформацію;

· розуміти адресну спрямованість інформації, критично осмислювати, інтерпретувати її, формувати і обґрунтовувати альтернативні погляди;

· зберігати і використовувати інформацію в повсякденному житті;

· переробляти і представляти інформацію [54].

Колосальний об'єм інформаційних ресурсів обертається, як бачимо, проблемою вибору користувачем достатньо інформативних і достовірних ресурсів.

Інтернет-комерція

Особливість Інтернет як поля для комерційної діяльності обумовлена його відвертістю як системи доступу до інформації. Комерційна діяльність в Інтернет розвивається по ряду напрямків, що безпосередньо або побічно відносяться до роботи самої мережі.

Непряме відношення до мережі реалізується в створенні online-ресурсів, що імітують звичайні види комерційної діяльності: рекламних сторінок, Інтернет-магазинів, Інтернет-аукціонів, електронних оголошень, Інтернет-бірж і т.д.

Безпосереднє відношення до роботи мережі реалізується в створенні Інтернет-ресурсів, що приносять прибуток шляхом реклами інших сайтів, провайдерської діяльності, послугах із створення web-сторінок, програмних продуктів.

Легкість доступу до Інтернет-ресурсів є визначальним чинником зростання Інтернет-комерції, і, як наслідку, доступності її для широких верств користувачів. Додатковим чинником є електронна система розрахунків і неповний контроль з боку держави за комерційною діяльністю в мережі.

Це робить Інтернет-комерцію особливо привабливою для молодих користувачів, включаючи користувачів підліткового віку, забезпечуючи, у вузькому сенсі цього слова, їх соціалізацію, а нерідко — професійне, кар'єрне і матеріальне зростання. З іншого боку, обмеженість сфери діяльності мережею несе негативне десоціалізуюче навантаження [56].

Професійна діяльність в Інтернет

Зараз все більш широко розвивається професійна діяльність в мережі. Вона інспірується, в першу чергу, високими можливостями Інтернет як засобу комунікації. У цьому контексті представляється необхідним зупинитися на здійсненні професійної діяльності в мережі і на користуванні послугами online.

Як приклад розглянемо здійснення медичної, і, зокрема, психолого-психіатричної допомоги в online-режимі. Характер цієї діяльності певною мірою обмежений відсутністю безпосереднього контакту з пацієнтом, що наближає її фактично до режиму консультування по телефону. Додатковим позитивним чинником є в даному випадку можливість підключення автоматизованих систем тестування [47].

Практично необмежені можливості дає online-консультування при виконанні скринінгових досліджень, наприклад, при психологічному обстеженні великих колективів, що знаходяться на значному віддаленні. Сучасні діагностичні методики можуть бути легко реалізовані в online-режимі, що дозволяє провести відбір осіб, що вимагають очного консультування.

Важливим чинником для користувача є можливість отримати пораду від фахівця, що знаходиться поза його місцем перебування. З іншого боку, зберігається анонімність і конфіденційність наданої інформації, хоча, на жаль, остання, як правило, виявляється недостатньо повною.

Таким чином, вирішальним чинником, що визначає найближче майбутнє online-консультування, залишається попередня діагностика і рішення запитань про необхідність очної консультації, вибір фахівця, визначення пріоритетних напрямів подальших діагностичних і лікувальних заходів.

Накопичений рядом клінічних підрозділів позитивний досвід у використанні Інтернет-консультування осіб, які страждають алкоголізмом і наркоманією, як і іншими психічними розладами й соматичною патологією, свідчить про сприятливі перспективи розвитку online-консультування [47].

Інтернет як засіб комунікації

Інтернет є універсальним засобом комунікації, що поєднує можливість пересилки тексту (графіки, звуку, відео) у формі електронної пошти, фактично відповідної можливостям звичайних поштових пересилок, форумів, дощок оголошень, зокрема забезпечених пошуковими системами, і спілкування в режимі реального часу (чати, ICQ). Особливістю спілкування в режимі реального часу є можливість одночасно підтримувати зв’язок відразу з декількома співрозмовниками, загальнодоступність цього контакту, можливість вибору аудиторії і тем для дискусії [27].

Важливим елементом спілкування online є анонімність і можливість виступати в ролі, неможливій при звичайному спілкуванні в реальному середовищі. Досвід показує, що більшість чатів і форумів мають досить постійну аудиторію, будучи свого роду online-клубами по інтересах. При цьому абсолютно втрачається чинник відстані, спілкування не вимагає особистого знайомства, і, як правило, не припускає його виникнення поза мережею, що знімає цілий ряд психологічних бар'єрів, дозволяє висловлюватися відповідно до своїх поглядів, дає необмежену можливість самовираження в діалозі [49].

Online-комунікація володіє відомим деперсоніфікуючим потенціалом, дає можливість бути присутнім при діалозі інших, не втручаючись в нього і залишатись непоміченим, надаючи можливість втручання користувачу. Комунікація в режимі реального часу дає можливість індивіду міняти ролі, входячи в аудиторію під різними іменами і створюючи різні віртуальні образи, що дозволяє відпрацьовувати комунікаційні навички і комунікаційні стратегії.

Зворотною стороною цього процесу є саме чинник деперсоніфікації, вірніше — підміни власних аутоідентифікуючих чинників сконструйованими віртуальними. Цей процес позначений як метаперсоніфікація [3].

Інтернет як метаперсоніфікуюче середовище

Інтернет, як ніякий інший інформаційний простір, надає можливість користувачеві залишатися (до певної міри) анонімним. Проте, як і в будь-якій системі, проблема ідентифікації користувача повинна бути вирішена. Тому користувачеві надано повне право вибирати собі ім'я (імена) за власним розсудом і створювати, в ході роботи, свій неповторний віртуальний образ, відповідний імені. Цей образ сприйматиметься іншими користувачами як початкова даність, тоді як вони чудово обізнані про можливу невідповідність сконструйованого віртуального образу реальній особі, що створила його. Так, наприклад, ніхто не може перешкодити представитися незримому співбесідникові, що знаходиться на іншому кінці планети, іншим ім'ям, віком, статтю, представити інші професійні і соціальні деталі, сукупність яких сформує абсолютно далекий від дійсності віртуальний образ. Образ, як це властиво образам літературних героїв починає жити і розвиватися, заломлюючись через свідомість сприймаючих його осіб. Істотна відмінність даного образу від літературного або театрального, створюваного актором на сцені - його принципово необмежена протяжність у часі, динамічність, незавершеність [49].

Привабливістю даного процесу є нічим не обмежена можливість творчого самовираження, самоконструювання, що не вимагає притому істотних витрат яких-небудь ресурсів [18]. Легкість повного перевтілення чаруюче мила. Можливість ототожнювати себе (тимчасово або постійно, у контакті зі всією Інтернет-аудиторією або з її певною частиною) з певним образом дає можливість безмежного самовираження і реалізації своїх найпотаємніших фантазій.

З іншого боку, можливе паралельне існування декількох віртуальних образів, інколи абсолютно несхожих, відповідних одному реальному користувачеві, які по-різному розкривають грані його «Я». Фактично їх число обмежене тільки осями аутоідентифікації суб'єкта, по кожній з яких він має право вибирати будь-яку з точок континууму ідентифікуючих параметрів [48].

Інтернет як соціальне середовище і субкультура

Як і будь-яка сфера діяльності, що включає професійні і приватні інтереси, Інтернет є своєрідним середовищем функціонування індивіда, що володіє своїми законами формування внутрішніх відносин і власним унікальним набором чинників, що впливають на особистість.

На сучасному етапі розвитку представляється можливим говорити про формування Інтернет-субкультури, що володіє практично повним набором необхідних ознак: власним сленгом, внутрішньою ієрархією, набором сталих ідей, що складають світоглядну позицію членів субкультури, певними етичними нормами, достатньою кількістю формальних і неформальних лідерів, що формують навколо себе стійкі співтовариства користувачів, які здійснюють в них ідейне керівництво [18].

Як всяка субкультура, Інтернет об'єднує великі групи населення, формує круг інтересів і спілкування, стимулює розвиток міжособистісних відносин і має свої позитивні і негативні чинники впливу на індивідуальну сферу психічної діяльності своїх членів.

Серед негативних чинників впливу Інтернет-культури на особистість необхідно назвати в першу чергу деперсоніфікуючу й метаперсоніфікуючу дію, перенесення полюса комунікативної активності з реальних умов соціуму в мережу, аутизацію [19].

Інтернет-ігри (геймерство)

Інтернет являє собою скарбницю комп’ютерних ігор, що знаходяться у вільному доступі користувача. Окрім версій, що реалізуються в автономному режимі, є велика кількість ігор по мережі - від шахів й ігор у карти, реалізовуваних в online-режимі, до специфічних, виключно комп’ютерних ігор — стратегій, квестів, симуляторів і т. д [25].

Переважання ігрової форми обумовлене відсутністю необхідності в яких-небудь навичках роботи з ПК, захопливістю багатьох ігор і надаваною іграми можливістю аутоідентифікації з різними героями. ПК-ігри значно виграють по популярності навіть у пригодницької і фантастичної літератури, що пов’язане з їх динамічністю, і головне — складним, змінюваним по ходу дії сюжетним алгоритмом, інтерактивністю сюжету.

Багато ігор поєднують у своєму сюжеті декілька ліній, що дозволяє проявити творчі, деструктивні і пошукові якості користувача. У більшості ігор існує і система заохочень, стимулююча геймерів до вдосконалення своєї «майстерності». Ще більшу можливість в реалізації конкурентних відносин дають ігри по мережі, зростання рейтингу користувача в яких компенсує його нереалізовані амбіції в тому, що оточує його реальному світі [20].

Отже, особливість діяльності в Інтернет полягає в тому, що вона будується в залежності від потенціалу особистості: її мотивів, потреб, інтересів, інтелектуального розвитку. У випадку гармонійності співвідношення ресурсів особистості і відсутності у неї невирішених життєвих проблем, від яких вона може втікати в мережу, комп’ютер може стати інструментом для особистісного й навчально-професійного розвитку.

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ-КОРИСТУВАЧІВ

2. 1 Формування особистості в перехідний період

Вперше амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка описав Ст. Хол, виділивши ряд основних суперечностей, властивих цьому віку. Зміст підліткового періоду Ст. Хол описує як кризу самосвідомості, подолавши яку людина набуває «відчуття індивідуальності». На думку Ст. Хола, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціального життя. Його уявлення про «бунтуюче» отроцтво, насичене стресами і конфліктами, в якому домінують нестабільність, ентузіазм, сум’яття і царює закон контрастів, глибоко увійшло до психології [35].

Німецький філософ і психолог Е. Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію підліткового віку. Підлітковий вік, по Е. Шпрангеру, — це вік вростання в культуру. Він писав, що психічний розвиток є вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормативний дух даної епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом «бурі і натиску», Е. Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва: різке, бурхливе отроцтво, яке переживається, як друге народження, у результаті якого виникає нове «Я»; плавне, повільне, поступове зростання, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особі; самостійне активне і свідоме формування і виховання себе, коли підліток зусиллям волі долає внутрішні тривоги і кризи [31].

Головні новоутворення цього віку, по Е. Шпрангеру: відкриття «Я», виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності. Е. Шпрангер також спробував зрозуміти одне з найглибших переживань в житті людини — любов і її прояви в підлітковому і юнацькому віці. Він дав психологічний опис двох сторін любові - еротики і сексуальності, які як переживання глибоко відрізняються один від одного і належать до різних шарів психіки.

На думку Е. Штерна центральною проблемою всякої психології повинна бути проблема людської особистості, а для її формування вирішальну роль грає те, яка цінність переживається людиною як найвища і визначальна. Він розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особистості. Як і інші його сучасники, Е. Штерн порівнював період юності у робочої і буржуазної молоді. Він вважав, що робоча молодь через те, що їй необхідно дуже рано піклуватися про заробіток, практично не має справжньої юності. Тому робочі підлітки мають переважно політичну і економічну життєві установки, на відміну від буржуазної молоді, яка має можливість здобувати справжню освіту, розвивати своє «Я» [31].

У другій половині ХХ століття дослідники поглибили розуміння ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е. Еріксон вважав підлітковий вік найважливішим і найбільш важчим періодом людського життя і підкреслював, що психологічна напруженість, яка супроводить формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізіологічного дозрівання, особистої біографії, але і від духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе, від внутрішньої суперечності суспільної ідеології [52].

Російський психолог Л. С. Виготський детально розглядав проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її «ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка» [38]. Він писав, що всі психологічні функції людини на кожному ступені розвитку, зокрема і в підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично і не випадково, а в певній системі, що направляються конкретними прагненнями, вабленнями і інтересами, що відклалися в особистості. Л. С. Виготський перерахував декілька основних груп найбільш яскравих інтересів підлітків, яких він назвав домінантами. Як і Ж. Піаже, особливу увагу Л. С. Виготський звертав на розвиток мислення в підлітковому віці.

В концепції Д.Б. Ельконіна підлітковий вік, як новий період, пов’язаний з новоутвореннями, які виникають з ведучої діяльності попереднього періоду. По Ельконіну самозміна виникає і починає усвідомлюватися спочатку психологічно в результаті розвитку навчальної діяльності і лише підкріплюється фізичними змінами. Це робить поворот до себе ще більш інтимним [35].

Великий внесок у розвиток поняття підліткової сексуальності внесли такі психологи, як Мішель Кле та Ігор Кон. Французький психолог М. Кле, як і американка М. Мід, наголошувала, що проблемність підліткового віку з’явилася з розвитком суспільства і носить швидше соціальний характер [28]. І. Кон приділяв велику увагу спілкуванню підлітків, зокрема цінності дружби, яка в підлітковому віці хоч і носить дещо егоїстичний характер, виконує ряд важливих функцій, серед яких усвідомлення цінностей [29].

У фізіологічному плані межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5−9 класах середньої школи, і охоплюють вік від 11−12 до 15−17 років. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і відмінність всіх сторін розвитку в цей період: біологічного, статевого, соціального [38]. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним.

Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов’язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів.

Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є перебудова організму. Вона починається зі змін в ендокринній системі. Діяльність гіпофізу активізується, особливо його передньої частини, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування інших важливих залоз внутрішньої секреції (щитовидної, статевих, надниркових). Їх діяльність обумовлює численні зміни в організмі підлітка: стрибок у рості й статеве дозрівання (розвиток статевих органів і поява вторинних статевих ознак). Ці процеси найбільш інтенсивні в 11−13 років у дівчаток і в 13−15 років у хлопчиків. В даний час спостерігається акселерація фізичного розвитку і статевого дозрівання, тому дівчатка виявляються на стадії початку статевої зрілості в 10−11, хлопчики — в 12−13 років.

Зростання тіла в довжину, збільшення ваги, грудної клітки — специфічні моменти фізичного розвитку в підлітковому віці, які позначаються терміном «стрибок у рості». Завдяки цьому пропорції тіла наближаються до характерних для дорослого. Міняється й обличчя внаслідок інтенсивного розвитку лицьової частини черепа. У підліткові роки хребет відстає в річній надбавці від темпу зростання тіла в довжину.

Зростання різних органів і тканин пред’являє підвищені вимоги до діяльності серця. Воно росте швидше, ніж кровоносні судини. Це може стати причиною функціональних порушень в діяльності серцево-судинної системи й виявлятися у вигляді серцебиття, підвищення кров’яного тиску, головного болю, запаморочення, швидкої стомлюваності.

Перебудова моторного апарату часто супроводжується втратою гармонії в рухах, з’являється невміння володіти власним тілом (велика кількість рухів, недостатня їх координація, загальна незграбність). Це спричиняє неприємні переживання, невпевненість у собі, занижену самооцінку [35].

У підлітковому віці наступають різкі зміни у внутрішньому середовищі організму, пов’язані із змінами в системі активно діючих залоз внутрішньої секреції, при чому гормони щитовидної і статевої залоз є каталізаторами обміну речовин. Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально зв’язані між собою, а існуючий в дитинстві баланс в діяльності цих систем у підлітковому віці втрачається, а новий тільки ще встановлюється, ця перебудова позначається на внутрішніх станах, реакціях, настрої підлітка, і часто є основою його загальної неврівноваженості, дратівливості, вибуховості, схвильованості, рухової активності, періодичної апатії, млявості [30].

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій [41]. Л. Божович зазначає, що потреба у налагодженні стосунків не з одним, а з усіма учителями, наявність нових, часто суперечливих, вимог до підлітка зумовлює нову позицію учнів щодо дорослих, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу вчителів, робить їх самостійнішими. Але найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників [11].

У підлітковому віці в дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих. Задовольняючи ці потреби, підліток не може уникнути суперечності. Так, у книзі Ст. Холла, якого вважають засновником психології перехідного віку, нараховується близько дванадцяти протиріч [31].

Варто зазначити, що дисгармонія фізичного розвитку (дисморфофобія) і зміни гормонального балансу в підлітковому віці часто можуть стати причиною різкої зміни настрою, образ, небажання спілкуватися. Часто такі реакції підлітків спричиняють конфлікти з дорослими.

Відбуваються зміни і в розумовому розвитку підлітків. Перш за все, мислення від предметного переходить до абстрактного. Підлітку стають доступними вміння абстрагуватися від конкретного, оперувати символами, формувати гіпотезу [41]. Внаслідок прагнення до самопізнання з’являється характерна для підлітків замислюваність над собою, своїм місцем у житті, яка часто знаходить відображення у віршах, що їх пишуть підлітки.

Провідною діяльністю у підлітковому віці є спілкування, яке забезпечує задоволення основної задачі розвитку особистості - самопізнання. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.

У спілкуванні з дорослими підліток перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, засвоюючи суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій; а в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим. Спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної проблематики [30].

Архаїчне сприйняття дорослими своїх дітей породжує незрілі відносини з підлітками, які внаслідок неминуче виникаючого новоутворення — почуття дорослості - вимагають вже переходу на наступний, рівноправний, рівень спілкування. В сумі з кризою ідентичності такий тип спілкування породжує плутанину ролей [31].

Протягом підліткового віку ціннісні орієнтації дітей ускладнюються, стають більш ліберальними, незалежними, відбувається безумовне схиляння перед визнаними цінностями. Але вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих від дорослих ціннісних уявлень, щоправда дещо послаблює зв’язок із батьками. Деякі суспільні цінності, зокрема допомога, самопожертва, у підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення, натомість актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд [35].

Згідно широко поширеній думці, підлітки вдаються до конфліктів і бунтарства як до основного способу досягнення автономії і незалежності від батьків. Засоби масової інформації, особливо з середини 60-х років, зосередили увагу на розриві між поколіннями і бурхливих конфліктах батьків і дітей. Але у більшій частині наукової літератури наголошується, що кількість конфліктів і бурхливих сцен у відносинах між підлітками і членами їх сімей перебільшена [28−31].

Як внутрішні емоційні бурі, так і конфлікти між підлітками і батьками не є неминучою складовою розвитку. Хоча емоційна дистанція між підлітками і батьками має тенденцію до збільшення впродовж отроцтва, коли підлітки зазнають фізичних метаморфоз пубертату, це не обов’язково веде до бунту або неприйняття батьківських цінностей. У дослідженні 6000 підлітків з 10 країн (Австралії, Бангладеш, Угорщини, Ізраїлю, Італії, Японії, Тайваню, Туреччини, США і колишньої Західної Німеччини), проведеному Оффером і його колегами у 1988 році виявилось, що переважна більшість підлітків у всіх країнах ладять зі своїми батьками і позитивно відносяться до своїх сімей [31].

Відповіді респондентів різняться залежно від того, в якій країні живе підліток, що указує на важливість культурного контексту розвитку в отроцтві-юності. Серед учасників даного дослідження в ізраїльської молоді, наприклад, найбільш сприятливі відносини в сім'ї. Можливо, це відображає те особливе значення, яке традиційна єврейська культура додає внутрісімейним зв’язкам. Хоча всі респонденти, у відповідях яких виявилася значна схожість, жили в сім'ях, устрій яких визначався не тільки традиційною, а урбанізованою, індустріальною культурою [31].

Ясно, що дефініції автономії, в яких робиться наголос на свободі від батьківського впливу, потребують перегляду. Поняття незалежності повинне враховувати вплив батьків, що продовжується, на дітей в період отроцтва-юності і навіть пізніше. Один з теоретиків Р. Хілл (1987) запропонував цікавий підхід до підліткового прагнення до незалежності, визначаючи автономію як саморегуляцію. Незалежність має на увазі здатність виносити свої власні судження і регулювати свою поведінку. Багато підлітків саме й вчаться думати в процесі розвитку. Вони піддають переоцінці правила, цінності і межі, засвоєні раніше вдома і в школі. Іноді вони натрапляють на різкий опір з боку батьків, що може привести до конфлікту. Частіше батьки беруть участь в цьому процесі разом з дітьми, зводячи до мінімуму зони конфлікту і допомагаючи підліткам розвинути незалежне мислення і саморегульовану поведінку [31].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой