Зв’язок особистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах у старшокласників

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Психолого-педагогічний| факультет

Кафедра загальної та вікової психології

Бакалаврська робота

Зв’язок особистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах у старшокласників

Виконала

студентка 41 групи

Науковий керівник:

Кандидат псих. наук, доцент

Скок Алла Георгіївна

Чернігів

2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі

1.1. Конфлікт як соціально-психологічний феномен

1.2. Типологія конфліктів

1.3. Конфлікт та його психологічні складові

Розділ 2. Особливості конфліктної поведінки в юнацькому віці

2.1. Характеристика юнацького віку

2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці

2.3 Конфлікти в школі

2.4 Конфлікти у стосунках між юнаками і батьками

Розділ 3. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях та особистісних характеристик

3.1. Вибірка та процедура емпіричного дослідження

3.2. Методи та методики дослідження

3.3. Отримані результати та їх аналіз

3.4 Практичні рекомендації

Висновки

Література

Додатки

Вступ

На сьогоднішній день нікому не треба доводити, що наукове вивчення конфліктів має право на існування. Проблеми виникнення та ефективного розв’язання конфліктів, проведення переговорів і пошуку згоди конфліктуючих сторін викликає величезне зацікавлення не лише в психологів та соціологів, але й у політиків, керівників, педагогів, соціальних працівників — у всіх тих, хто в своїй практичній діяльності має справу з взаємодією людей.

Підвищення інтересу до проблеми конфліктів неабиякою мірою пов’язане зі зростанням напруженості в різних сферах соціальної дійсності, з гострою потребою практичної допомоги у вирішенні конфліктів з боку різних суспільних структур і фахівців. Наше суспільство виявилося непідготовленим до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій. Орієнтація на «безконфліктний» розвиток суспільства призвела до того, що проблематика конфліктів довгий час була безперспективною для наукових досліджень. Внаслідок цього конфлікт фактично був виключеним із сфери наукових інтересів, а в суспільстві не були сформовані механізми роботи з конфліктами. Спроби копіювання досвіду зарубіжних конфликтологів, особливо в області соціальних і виробничих проблем, який не розраховано на універсальне застосування в будь-яких соціокультурних умовах, виявляються малоуспішними.

У певній мірі суперечність між усвідомленням необхідності наукового осмислення природи конфліктів і непідготовленості до її вирішення стосується й психологів, незважаючи на те, що проблема конфлікту є фундаментальною для психологічної науки. У багатьох теоретичних підходах внутрішньоособистісні конфлікти, їх характер і зміст стають основою пояснювальних моделей особистості. Суперечності, конфлікти, кризи, що переживаються людиною, є джерелом розвитку її як особистості, визначають її життєвий конструктивний або деструктивний сценарій. Не меншу роль вони відіграють і в соціальному житті, як в інтерперсональній, так і в міжгруповій взаємодії. Таким чином, проблема конфлікту є актуальною для різних областей психологічного знання, а тому немає необхідності говорити про практичний інтерес, який пов’язаний з психологічною роботою з конфліктами.

Серед конфліктів важливе місце займають міжособистісні конфлікти. Вони охоплюють практично всі сфери людських стосунків. Будь-який конфлікт зрештою, так або інакше, зводиться до міжособистісного. Навіть у міждержавних конфліктах відбувається зіткнення між лідерами або представниками держав. Тому знання особливостей міжособистісних конфліктів, причин їх виникнення, способів управління ними є важливою складовою професійної підготовки практичного психолога.

Об'єкт дослідження: конфліктність як характеристика міжособистісних стосунків у старшокласників.

Предмет дослідження: стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях у старшокласників.

Мета дослідження: вивчити стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях у старшокласників та виявити взаємозв'язок між стратегією поведінки в конфліктній ситуації та особистісними характеристиками.

Гіпотези дослідження:

1. В юнацькому віці найбільш характерними стратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях є компроміс та суперництво;

2. Старшокласникам, які обирають стратегію поведінки суперництва, притаманні такі особистісні риси як авторитарність, егоїстичність, агресивність, підозріливість.

Задачі дослідження:

1) провести теоретичний аналіз поняття конфлікту;

2) обрати методи та розробити процедуру емпіричного дослідження;

3) організувати й провести емпіричне дослідження;

4) провести статистичний і якісний аналіз отриманих результатів.

Структура роботи:

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У першій та другій частині викладені результати теоретичного аналізу проблеми: проаналізовано поняття конфлікту, його види та структура, специфіку конфліктів у юнацькому віці. У третьому розділі представлено опис процедури емпіричного дослідження та отримані результати. Загальний об'єм роботи — 61 сторінка.

Розділ 1. Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі

1.1 Конфлікт як соціально-психологічний феномен

Конфлікт -- це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або думок (думок, поглядів, оцінок і т. п.) [16].

Оскільки конфлікти завжди пов’язані з зіткненням інтересів, поглядів людей, остільки в їх зародженні, розвитку і вирішенні величезну роль грає психологічний чинник. Починаючи з 60−70-х pp. ХХ ст. публікується достатньо велика кількість робіт з психологічної проблематики конфліктів і особливостей їх розв’язання.

З’являється новий науковий напрям -- психологія конфлікту, який концентрується на аналізі міжособистісних та внутрішньоособистісних суперечностей і на питаннях практичного та прикладного характеру, пов’язаних як з дослідженням психологічних передумов виникнення та ескалації конфліктів, так і з пошуком психологічних засобів регуляції та вирішення конфліктів [11].

Становлення психології конфлікту відбувається на базі і з урахуванням досягнень психології особистості, соціальної психології, психології управління, психології спілкування, психотерапії, психологічного консультування тощо.

Сучасна психологічна наука розрізняє чотири ключові поняття, які описують психологічний контекст виникнення конфліктів перш за все як критичних ситуацій [14].

До критичних ситуацій належать: стрес, фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди багатше будь-яких класифікацій, і тому виділити чітку межу між цими поняттями вдається далеко не завжди.

Стрес (від англ. stress -- напруга) -- неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідного пристосовування [2]. Природне походження стресових реакцій виявляється в тому, що життя без стресу неможливе, а «повна свобода від стресу», -- як пише Р. Селье, -- означає смерть" [14]. Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликають дистресс, який переживається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушенням пристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.

Фрустрація (від лат. frustratio -- омана, марне очікування, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами: наявністю сильної вмотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкоди, яка заважає цьому досягненню [2]. Перешкодами на шляху до досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядати глибину даного стану, то говорять про різні ступені переходу ситуації скрути в ситуацію, коли важкість у здійсненні діяльності стає непереборною. З погляду порушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або ж як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння та надії).

Проте далеко не всякий стан фрустрації і емоційної напруги призводить до конфлікту. Емоційна напруга та незадоволеність, пов’язані з незадоволеністю потреб, повинні перейти певну межу, за якою агресія виступає в формі соціально направленої дії. Ця межа визначається станом суспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів, стримуючих вияв агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальних інститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.

Фрустрація постійно присутня всередині людини, заганяється углиб і може в будь-який момент вийти назовні в формі агресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликана фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або представляються як такі. Агресія при цьому носить направлений соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію з боку іншого індивіда або групи -і з цієї миті починається конфлікт.

Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно, по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей, і, по-друге, щоб у відповідь на агресивну дію виникла реакція, взаємодія.

Криза (від грец. krisis -- рішення, поворотний пункт) характеризує стан, що породжений проблемою, якої людина не може уникнути і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, різка зміна соціального статусу тощо) [2].

Розрізняють два типи криз залежно від того, яку можливість вони залишають для людини в реалізації подальшого життя. Криза першого типу є серйозним потрясінням, що зберігає певний шанс виходу на колишній рівень життя. Ситуація другого типу -- власне криза -- безповоротно перекреслює життєві цілі та плани, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості та її сенсу життя.

Ф.Е. Василюк називає процес подолання критичних ситуацій переживаннями, наповнивши цей термін новим значенням [17]. До цих пір це поняття зв’язувалося з переживанням-спогляданням, з емоцією, що відображає в свідомості суб'єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Автор розглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу по відновленню душевної рівноваги, втраченого сенсу існування («виробництво значення») у критичній ситуації.

Конфлікт як критична психологічна ситуація припускає наявність в людини досить складного внутрішнього світу й актуалізацію цієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, що не підлягають, так би мовити, обговоренню, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного «табу» і є завжди сплетені з умовами проблемної задачі.

У разі конфлікту саме свідомість повинна співвиміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ані вийти з даної конфліктної ситуації, ані знайти прийнятного рішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв’язаною задачею [13].

Таким чином, критичні ситуації, якщо піти від порівняно легких до найскладніших їх форм (від стресу через фрустрацію і конфлікт до кризи) вимагають від людини різної внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх ресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвих планів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань та одночасної реконструкції свого «Я».

Отже, конфлікт як вид критичних ситуацій, таким чином, є й одним з видів критичних ситуацій, і, одночасно, є тісно пов’язаним з кожною з них. Конфлікти завжди пов’язані з стресом, і практично завжди виявляється фрустрованість, незадоволеність, стресовість та критичність певного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно і як причини, і як предмет, і, нарешті, як наслідок (як в позитивному, так і в негативному плані) різних критичних ситуацій в житті людини.

1.2 Типологія конфліктів

Серед ключових питань психології конфліктів важливе місце належить виділенню підгрунття для класифікації й типології конфліктів.

Відомі різні класифікації конфліктів, які, як це не дивно, можуть пояснювати сутність конфлікту різних груп людей та організацій, оскільки конфліктні колізії різного характеру можуть бути між країнами, націями, підприємствами, працівниками, адміністрацією, чоловіками і дружинами, директорами та вчителями, вчителями й учнями тощо. Цілком правомірно говорити про конфлікти політичного, економічного характеру, а, залежно від рівня організації -- про конфлікти між індивідами, групами, верствами, системами на регіональному або глобальному рівні [6].

Зрозуміло, не можна всі конфлікти представити у вигляді єдиної універсальної схеми. Є конфлікти типу «сутичок», коли вирішення конфлікту можливе тільки в разі перемоги; є конфлікти типу «дебатів», де можлива суперечка, але можливий і компроміс; є конфлікти типу «ігор», які нескінченні й навряд чи коли-небудь будуть завершені. Останнє має принципове значення, оскільки знімає ореол безвихідності та приреченості навколо кожного з конфліктів.

Узагальнюючи найпоширеніші класифікації конфліктів, можна виділити наступні підстави класифікацій конфліктів. Так, виділяються такі базові підгрунття класифікації й типології конфліктів [23]:

* за складом і кількістю конфліктуючих сторін або учасників конфліктів (внутрішньоособистісні, міжособистісні, особистісно-групові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпартійні, міжнаціональні конфлікти тощо);

* за проблемно-діяльнісною ознакою (управлінські, сімейні, педагогічні, політичні, економічні, творчі конфлікти тощо);

* за часом протікання конфліктів (гострі й хронічні конфлікти; швидкоплинні й довготривалі конфлікти тощо);

* за змістом конфліктів (змістовні або проблемні, «комунальні» або беззмістовні конфлікти);

* за тенденцією до перетворень і варіативністю (конструктивні та деструктивні або неконструктивні конфлікти);

* за ступенем гостроти суперечностей (незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна тощо);

* за ступенем інтенсивності конфліктів (основні й неосновні, реалістичні й нереалістичні конфлікти тощо).

Крім того, у межах кожної з названих класифікацій конкретизуються й визначаються окремі види конфліктів.

У науковій літературі розроблені класифікації, в яких конфлікти виділяються відразу по декількох підставах класифікацій, наприклад [31]:

* Ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать суперечності в поглядах, настановах людей стосовно найрізноманітніших проблем життя суспільства, держави, колективу, відмінності в життєвих позиціях. Вищеназвані конфлікти можуть виникати як на рівні макросередовища (суспільства), так і на рівні мікросередовища — у найменших об'єднаннях, між окремими особами. Ці конфлікти можуть бути глибокими, гострими й складними, можуть торкатися ставлення до політики, держави, партії. Вони можуть бути пов’язані з міжнаціональними, сімейними стосунками, стосунками як у побуті, так і в офіційній обстановці.

* Економічні конфлікти, в основі яких -- зіткнення економічних суперечностей, коли економічні потреби однієї сторони задовольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибші ці суперечності, тим сильніше зіткнення, тим стійкіший конфлікт, тим важче (а іноді й неможливо) його вирішити. Економічні конфлікти можуть виникати й між окремими людьми.

* Соціально-побутові конфлікти, пов’язані з суперечностями груп або окремих людей з питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов’язків, черговості надання соціально-побутових послуг тощо.

* Сімейно-побутові конфлікти, що ґрунтуються на дисгармонії сімейних стосунків, проблемах у психологічній атмосфері сім'ї. Причини цих порушень мають найрізноманітніші рівні значущості: від дрібних побутових зіткнень, морально-побутової розбещеності членів сім'ї до серйозних ідеологічних розбіжностей, які прямо або опосередковано впливають на організацію численних сторін життя сім'ї.

* Соціально-психологічні конфлікти — виявляються як у стосунках між групами, так і між окремими людьми. В основі цієї групи конфліктів -- порушення в області взаємин. Причина порушень: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не вмотивоване неприйняття людини людиною, що викликає в однієї зі сторін або одночасно в кожної сторони неприємні емоційні стани. Причиною може бути боротьба за лідерство, за вилив, за престижне становище, за увагу, підтримку оточуючих тощо.

* Емоційні конфлікти — виникають через емоційні стани, викликані напруженою обстановкою, які зрештою переростають у дійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від економічних, ідеологічних до сімейно-побутових. Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стану здоров’я. Це можуть бути і відхилення в сфері сексуальних стосунків, і нав’язливі стани, і патологічні потяги (алкоголь, наркотики).

* Психолого-педагогічні конфлікти — базуються на суперечностях, що виникають у навчально-виховному процесі при зіткненні вимог, інтересів педагогів, учнів, батьків, керівників. Ці конфлікти потребують гармонізації стосунків у системах: «вчитель -- учень», «вчитель -- учні», «вчитель -- вчитель», «вчитель -- батьки», «вчитель -- керівник».

* Конфлікти приналежності, які відбуваються через подвійну приналежність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу усередині іншої, більшої групи, або коли індивід входить одночасно до двох конкурентних груп, переслідуючи одну мету.

Ч. Ліксон виділяє такі найважливіші види конфліктів за змішаними підставами (кількість учасників конфлікту, спрямованість і особливості пов’язаних із ними переживань) [24]:

* внутрішні (проблему переживаємо тільки ми) й зовнішні (проблему переживаємо ми і, принаймні, ще одна людина);

* прямі (направлені на нас) і непрямі (не спрямовані безпосередньо на нас);

* індивідуальні (внутрішньоособистісні й міжособистісні) та колективні (беруть участь три та більше учасників).

Оскільки конфлікт завжди припускає певну кількість учасників, найбільш всеохоплюючою й фундаментальною є класифікація конфліктів за кількістю конфліктуючих сторін [21]:

* міжгрупові конфлікти (конфлікти у великих соціальних групах, в організаціях, у малих групах), коли конфліктуючими сторонами виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі і перешкоджають один одному на шляху їх реалізації тощо.

* особистісно-групові конфлікти, що виникають у разі невідповідності поведінки особистості груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям між окремою особистістю й групою людей;

* міжособистісні конфлікти, коли члени однієї групи переслідують несумісні цілі і реалізують суперечливі цінності, або одночасно в конфліктній боротьбі прагнуть досягнення однієї й тієї ж мети, яка може бути досягнутою лише однією зі сторін;

* внутрішньоособистісні конфлікти -- зіткнення між приблизно рівними за силою, але протилежно спрямованими інтересами, потребами, потягами однієї людини.

Достатньо поширеною підставою для класифікації конфліктів може служити тривалість їх протікання й ступінь напруженості [1]:

* Короткочасні гострі конфлікти — відрізняються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативного ставлення конфліктуючих сторін. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічними результатами. В основі таких конфліктів лежить найчастіше не стільки глибина, гострота суперечностей, скільки прояв особливостей характеру й темпераменту особистості.

* Тривалі гострі конфлікти характеризуються глибокими, стійкими суперечностями конфліктуючих сторін, які контролюють свої реакції та вчинки.

* Слабкі за проявом, так звані «в'ялі» конфлікти, що проявляються в суперечностях, носять негострий характер. Найчастіше активною буває лише одна зі сторін; інша не прагне відстояти свою позицію, уникає відкритої конфронтації.

* Слабкі за проявом, але так звані «швидкі» конфлікти -- найсприятливіша форма конфліктної суперечності, в якій сторони оперативно приходять до згоди.

Найбільш поширені види конфліктів можна представити у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1. Класифікація конфліктів залежно від особливостей конфліктуючих сторін

Види конфліктів

Соціальні

Внутрішньоособистісні

Міжособистісні

Між двома позитивними альтернативами

Між особистістю та групою

Між двома негативними альтернативами

Між малими, середніми і великими соціальними групами

Між позитивними й негативними альтернативами

Конфлікти можна розглядати й у зв’язку з особливостями трудової діяльності. Так, у вивченні виробничих конфліктів, Н. В. Гришина звернула увагу на [11]:

* конфлікти, що виникають як реакція на перешкоду в досягненні основних цілей трудової діяльності;

* конфлікти, що виникають як реакція на перешкоди в досягненні особистісних цілей у спільній роботі;

* конфлікти, що виникають як реакція на поведінку, не відповідну прийнятим нормам стосунків людей у спільній трудовій діяльності;

* конфлікти, що виникають через особистісні відмінності членів трудового колективу;

* горизонтальні конфлікти та вертикальні конфлікти знизу вгору й зверху вниз залежно від службової субординації конфліктуючих. Обговорюючи характеристики проблемних ситуацій у спорті, В. С. Келлер [20] вказує, що в спорті конфліктом можна назвати ситуацію, в якій є два супротивники (індивідууми або команди) із протилежною метою, при цьому конфліктна ситуація може виникнути в результаті різного розвитку поєдинку.

При аналізі конфліктів у спортивній діяльності виділяються:

* функціонально-рольові конфлікти, коли дії одних учасників обмежують, блокують дії інших;

* конфлікти, що перешкоджають досягненню повторних цілей у спільній ігровій діяльності (конфлікти особистих домагань);

* конфлікти, що не відповідають експектаціям інших членів команди тощо.

Отже, існують різні класифікації конфліктів, що цілком природно, оскільки багатогранність і психологічна складність вказаного явища дозволяють вибирати різні підстави для їх аналізу.

1.3 Конфлікт та його психологічні складові

У сучасній психології традиційно виділяють ряд структурних елементів конфлікту [4]:

1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;

2) умови протікання конфлікту;

3) образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту);

4) можливі дії учасників конфлікту;

5) результат конфліктної ситуації.

Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) -- учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатні висловити її, стають опонентами.

Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем. Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:

просторові умови (сфера виникнення й прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);

тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);

соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп -- сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).

Образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою -- з іншою.

Конфліктна ситуація являє собою систему взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя.

Образ конфліктної ситуації, який іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи [9]:

уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);

уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту тощо);

уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.

Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:

саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;

існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яка здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.

Можливі дії учасників у конфлікті. В основі класифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:

характер дій (активний наступ, оборонна або нейтральна дія);

ступінь активності в здійсненні дій (активні -- пасивні дії; дії, що ініціюють -- дії у відповідь);

спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).

Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій) [16]:

поступлива -- зниження своїх прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;

уникаюча -- відхід від ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);

бездіяльність -- знаходження в ситуації конфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.

Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитися неефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішення конфлікту.

Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, при цьому передбачається, що стратегії -- це не тільки загальна схема дій, але й набір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика -- це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій. Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі з психології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки в конфліктах.

Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:

раціональне переконання -- використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;

тиск -- вимога, наказ, загрози;

апеляція до влади, санкції -- використання стягнень і винагород;

доброзичливий обіг, підлабузництво -- створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани та викликають інтерес;

коаліційна -- прохання про підтримку, союз;

висновок операцій -- взаємний обмін благами, обіцянки;

маніпулятивна -- уведення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою, створення ефекту несподіванки;

зобов’язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;

загроза -- деструктивна і недоброзичлива тактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі певних меж.

Розрізняють при цьому тактики: раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва).

Виділяють також тактики м’які і жорсткі. М’якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).

Представляють інтерес як тактики безпосередньої дії (інформування про суть справи), так і тактики опосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо не згадується).

До полюса безпосередності тяжіють такі тактики як, наприклад, вимоги або прохання, а до полюса опосередкованості -- такі тактики як доброзичливе звертання або підлабузництво.

Виділення стратегій конфліктної поведінки, їх особливостей і ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов’язано з індивідуальним вибором особистості, а також відповідністю стратегії та вживаних тактик особливостям суб'єкта і звичному стилю поведінки особи в спілкуванні. Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті, а також у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій. Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати [38]:

— повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;

— компроміс;

— переривання конфліктних дій,

— інтеграція й вирішення конфлікту.

Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності й ефективності стратегії, що використовується, тактик поведінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і його усунення. Конфлікти виникають та зникають не раптом. При регулюванні конфліктів і при їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку або ескалації конфлікту знаходяться зараз стосунки між його учасниками.

Особливе місце серед психологічних складових займають мотиви учасників, їх прагнення та намагання. Мотиви в конфлікті -- це спонукання до вступу в конфлікт, що пов’язані із задоволенням потреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які підсилюють конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті найчастіше складно виявити дійсні мотиви учасників, тому що вони в більшості випадків приховують їх, виявляють у різних позиціях, тлумаченнях, що відрізняються від первинних мотивів.

Важлива роль у конфлікті належить інтересам та цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, які забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації його конфліктної поведінки.

Мотиви особистості, соціальної групи не виникають самі по собі і найчастіше викликані ситуацією, умовами, в яких людина знаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються в їх цілях. Ціль або мета -- це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямовані дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення щодо кінцевого результату конфлікту, тобто передбачений, визначений наперед результат.

Виділяють стратегічні й тактичні цілі учасників конфлікту. Основна мета учасника -- оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковуються тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту, ця основна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної, моральної або психологічної шкоди іншій стороні), котра на початку конфлікту виступає як мета-засіб.

Суттєве місце в конфліктах займає ще одна важлива складова -- позиція учасників. Це система ставлень учасника до елементів конфліктної ситуації, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція учасників конфлікту виявляється в спілкуванні, поведінці й діяльності. Вона характеризується динамічністю, гнучкістю або ригідністю, відносною усталеністю.

Суттєву роль займають визначені психологічні складові у виборі стратегій і тактик поведінки учасників конфлікту.

Отже, усі означені складові конфлікту важливі для психологічного аналізу й структурування так званої формули конфлікту, що містить опис проблеми, конфліктної ситуації та напрямку її розвитку, потенціалу та психологічні характеристики учасників конфлікту, опис та повторюваність інциденту конфлікту. Усі означені складові формули важливі в оцінці конфлікту, вибору стратегій і тактик поведінки учасників, прогнозуванні можливостей його згасання, ескалації або вирішення.

Розділ 2. Особливості конфліктної поведінки в юнацькому віці

2.1 Характеристика юнацького віку

Юність — певний етап дозрівання і розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Слово «юність» означає фазу переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання, а з іншої - досягнення соціальної зрілості. Але в різних суспільствах це відбувається по-різному [8].

Біологічно це період завершення фізичного дозрівання. Соціальний статус юнацтва неоднорідний. Юність завершуючий етап первинної соціалізації.

Головне психологічне придбання ранньої юності - відкриття свого внутрішнього світу, цьому сприяє поява нових питань про себе [27]. Багатьом старшокласникам властиве перебільшення власної унікальності. У юності розширюються тимчасові уявлення, включаючи майбутнє, особисті і соціальні перспективи.

Особистісне і професійне самовизначення — центральне новоутворення цього вікового періоду. Самовизначення, стабілізація особи в ранній юності пов’язані з виробленням світогляду — системи ясних, гідних переконань, що виражають відношення людини до світу, його ціннісні орієнтації [22].

Юність — вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час дозрівають і його когнітивні, і його емоційно-особові передумови. Юнацький вік характеризується не просто збільшенням обсягу знань, але і величезним розширенням розумового кругозору старшокласника, появою у нього теоретичних інтересів і потреби звести різноманіття чинників до небагатьох принципів.

З розширенням і накопиченням інтересів, старшокласник починає замислюватися про сенс життя, намагається усвідомити своє життя не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілий процес, що має певний напрям, певний сенс.

Світоглядний пошук включає соціальну орієнтацію особи, тобто усвідомлення себе часткою, елементом соціальної спільності, вибір свого майбутнього соціального положення і способів його досягнення.

Характерна риса ранньої юності - формування життєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнення цілей, які ставить перед собою особа, як наслідок побудови «піраміди» її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі перехідні прагнення. З іншого боку — це результат конкретизації цілей і мотивів [8].

Життєві плани старшокласників як за змістом, так і по мірі їх зрілості, соціального реалізму і охоплюваній тимчасовій перспективі вельми різні.

З мрії, з ідеального бажаного майбутнього, з побудови цінностей, значимих для особи у старшокласника постійно вимальовувався життєвий план.

У юнацькому віці відбувається переоцінка цінностей, вишиковуються ієрархії життєво-важливих цінностей, оскільки глобальне питання в цьому віці - це питання про сенс життя.

У кожного старшокласника існує своя система ціннісних орієнтацій, в якій цінність вишиковується в певний ієрархічний взаємозв'язок.

В процесі виявлення ціннісної орієнтації що вчаться потрібно враховувати два основні параметри:

а) міра сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій;

б) вміст ціннісних орієнтацій (їх спрямованість), які характеризуються конкретними цінностями, що входять в структуру.

Перший параметр дуже важливий для оцінки рівня особистої зрілості школяра, оскільки інтеріорізація цінностей відбувається за умови наявності у людини здатність виділяти з безлічі явищ ті, які надають для нього цінність, а потім перетворити їх на систему, залежно від умов існування, цілей. У школяра має бути високий рівень особового розвитку для «складання системи ціннісних орієнтацій».

Спрямованість, вміст ціннісних орієнтацій допомагає зрозуміти, які цінності входять в структуру ціннісних орієнтацій особи, а залежно від цього можна визначити на які цілі направлена діяльність старшокласника.

Аналіз змістовної сторони ціннісних орієнтацій може показати, в якій мірі виявлені ціннісні орієнтації що вчиться відповідає суспільному еталону, нормам суспільства.

Залежно від того, на які цінності може орієнтуватися школяр, до чого прагнути в житті, що може створити в цьому житті, отримати, в чому бачить особисту мету, ми можемо говорити про його соціальну і цивільну зрілість. Про особистісну зрілість старшокласника можна судити по тому, на скільки змістовна сторона ціннісних орієнтацій, характерна для цього вікового періоду відповідатиме інтересам суспільства [9].

2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці

В рамках культурно-історичної традиції виділяються два основні види конфліктів дорослішання: конфлікт, як болісне внутрішнє переживання в критичному періоді і конфлікт, як представлене в конкретних життєвих ситуаціях протиріччя культурного і натурального способів дії в стабільний період. У першому випадку — це суб'єктивне переживання, що розглядається як фрустрація, що вимагає подолання переживання, в другому випадку — ключовим є уявлення про те, що суттю конфлікту є сам вміст завдання (узгодження ресурсів і цілей) [36].

Конфлікт в цілому — це специфічний вид взаємодії, що дозволяє сторонам виявити, ідентифікувати його предмет, структуру і підстави, і, виходячи з цього, будувати вирішення протиріччя і конфліктної ситуації. К.Н. Полівановой конфлікт розглядається як необхідна умова нормального розвитку в кризі, «конфлікт дозволяє дитині і довколишнім його дорослим гранично оголювати свої позиції» [27]. Інакше кажучи, конфлікт сприяє вирішенню криз фактом власної появи, коли «оголюються позиції» сторін (дій), що зіткнулися, коли і тій і іншій стороні стає зрозуміло, з ким і з чим вони мають справу в цьому протистоянні. Згідно цій ідеї, конфліктна фаза в кризі знаменує вихід з нього і оформляє ситуацію.

Багато авторів, що працюють в рамках культурно-історичних традицій в психології, відзначають, що в новій соціальній ситуації розвитку розвертається конфлікт стабільного віку, в якому актуалізується протиріччя культурного і натурального способів дії. Отже, конфлікт і в стабільних вікових категоріях виступає формою і засобом розвитку. Одночасно з цим, важливо звернути увагу на те, що конфлікт з точки зору його експансії на особу може переживатися і як болісний внутрішній стан (фрустрація), і як внутрішнє переживання, не пов’язане з «муками». Протиріччя, зіткнення культурного і натурального способів дії в стабільний період (наприклад, освоєння арифметики) не є суб'єктивною драмою, екстраординарними екзистенціальними подіями в житті дитини. Навпаки, зовні ці конфлікти виглядають досить мирно. Більш того, їх вирішення доставляє учневі радість учення і придбання особових ресурсів.

Кризу ми розуміємо як таку характеристику взаємодії, яка переструктурує саму ситуацію (соціальну ситуацію розвитку), само протиріччя, додаючи і ситуації і взаємодії нову структуру і новий характер.

В юнацькому віці дорослішання відбувається за рахунок розвитку здібностей до цілісного життєвого планування і засобів конструювання життєвого плану [36]. Вмістом планування є узгодження особових ресурсів і домагань, а психологічною формою — переживання життєвого плану і проб його реалізації. З цієї точки зору саме життєвий план є засобом узгодження ресурсів і домагань. Він (життєвий план) визначається складною динамікою і структурою дій: вибір ідеальної мети з чималого тимчасового поля заданих альтернатив; облік готівкових ресурсів; облік можливості придбання необхідних ресурсів; розставляння реальних цілей в своєрідну ієрархію досягнень; включення в ієрархію аспекту реалістичності досягнень; постановку завдань з придбання необхідних, але відсутніх доки ресурсів; оцінку кожного досягнення реальної мети на предмет наближення до ідеальної мети; коректування домагань і ієрархії реалістичних цілей відповідно до досягнень. Проте в цілому, життєвий план хлопця (дівчини) є способом зв’язку (узгодження) домагань і ресурсів.

На думку В. В. Давидова (1986) провідною діяльністю юнацького віку є учбово-професійна діяльність [22]. Після 11 класу старшокласників чекає іспит, що завершує їх формальне дитинство і таким чином вони поставлені в ситуацію вибору перспектив власної освіти, яка в цій ситуації зв’язується з професією. Звідси ідея професійного самовизначення витікає як ідея провідної діяльності для юнацтва, а уявлення про професії є одній із змістовних основ образу майбутнього у хлопця або дівчини.

У думках старшокласників містяться лише загальні уявлення про цілі-ідеали майбутнього життя і перспективи професії, причому юнаки не використовують в них фантазійних образів характерних для підліткового способу структуризації перспективи [8]. При цьому в їх думках відсутні оцінки зовнішніх і внутрішніх ресурсів і вказівки на дії з досягнення цілей. Складається враження, що накопичені ресурси починають виступати предметом оцінки, але при цьому, пов’язані ще не з перспективою або уявленням про мету, а з системою попередніх досягнень.

Ситуація вибору часто будується на уявленні про те, що подобається. Інколи зустрічаються міркування, що обґрунтовують особисті цілі, причому уявлення про обмеження ситуації не описуються. Старшокласники вказують на брак ресурсів для досягнення мети, але при цьому, в описі планів і передбачуваних дій співвідношення конкретної мети і необхідного ресурсу відсутнє. Часто на питання, а що, по-твоєму, необхідно зробити, відповідають: «пробуватиму», «спочатку спробую, а потім зрозумію». Для уявлень старшокласників, на відміну від хлопців і дівчат більш старшого віку (студентів або працюючих), характерна мінливість, «кидок з одного боку в інший», підміна одного складного завдання іншим не менш складним, а також надія на те, що з розумінням цілі пів справи зроблено, і тепер задумане вже точно вийде [8].

2.3 Конфлікти в школі

Міжгрупові молодіжні конфлікти стосуються взаємин юнаків і з школою. Більшість фахівців вважають, що системи освіти розвинених країн у всьому світі зазнають кризи. Причому криза носить глобальний характер і продовжує заглиблюватися навіть в найрозвиненіших і «спокійніших» в сенсі національних потрясінь країнах [39].

Глобальна криза, яка охопила всі сфери життя нашого суспільства, представляє реальну загрозу як для людини, так і для системи освіти.

Порушено багато форм самоствердження і виживання людини. Раніше його самоствердження багато в чому здійснювалося на базі освіти. Проте в даний час спостерігається падіння престижу освіти, втрата інтересу до здобуття знань взагалі.

У інституті освіти прийнято виділяти чотирьох суб'єктів діяльності: учень, вчитель, батько і адміністратор (керівники різних рівнів) [10].

Звідси можна виділити 10 видів протистоянь:

1. учень — вчитель

2. учень — учень

3. учень — батько

4. учень — адміністратор

5. вчитель — вчитель

6. вчитель — батько

7. вчитель — адміністратор

8. батьки — батьки

9. батьки — адміністратор

10. адміністратор — адміністратор

Нас же цікавить перші два види протистояння. Конфлікт між учнем і вчителем — один з прикладів міжгрупових, міжпоколінних конфліктів. Причинами такого протистояння, з точки зору учнів, є [10]:

образа з боку вчителя

нетактовна поведінка

необ'єктивність при оцінці знань

завищені вимоги

Найбільш поширені наступні форми поведінки в конфліктних ситуаціях старшокласників з вчителем: співпраця, компроміс, суперництво, ухилення від контактів, пристосування.

Причому форми поведінки в конфліктній ситуації у хлопців і дівчат істотно розрізняються. Дівчата, перш за все, прагнуть до співпраці, потім вибирають компроміс, пристосування, ухиляються від зустрічей і лише в крайньому випадку йдуть на суперництво. Серед хлопців найбільш переважною формою поведінки є суперництво, далі компроміс, співпраця, зведення контактів до мінімуму, пристосування. Таким чином, в разі виникнення конфліктних ситуацій з вчителем старшокласники вибирають продуктивні форми поведінки, хоча хлопці більш конфліктні, ніж дівчата [6].

Конфлікти з вчителями найчастіше виникають із-за [39]:

1. Нецікавого ведення уроку вчителем.

2. Непідготовленого домашнього завдання.

3. Пропусків уроків.

Крайню форму суперництва конфлікт, пов’язаний з учбовою діяльністю, набув останнім часом: старшокласники вимагають прибрати того або іншого вчителя.

Інша точка зору — це думка вчителів. В ході соціологічного дослідження головними причинами виникнення конфліктів з учнями були названі [10]:

1. Порушення дисципліни на уроці

2. Погане виконання домашнього завдання

3. Хворі стосунки між учнями.

Ось типові форми врегулювання конфліктів з учнями [26]:

зовнішнє припинення конфліктних дій шляхом накладення різних санкцій (самостійно, або за допомогою батьків, адміністрації);

проведення індивідуальної роботи з учнями на уроці і поза уроком (бесіди — навіювання);

профілактика виникнення конфліктів, вирішення проблем з врахуванням індивідуальних і вікових особливостей учнів;

відсутність зовнішньої реакції на конфліктну ситуацію.

Ще одним зовнішнім чинником в стосунках вчителів і учнів, сприяючим погіршенню в школі, стає зростання числа безробітних, особливо серед молоді. На думку американського ученого Б. Саймона, «масове безробіття серед молоді надає негативну дію на мотивацію як учнів, так і вчителів: перші катастрофічно втрачають інтерес до навчання, другі - до роботи"[29].

Конфлікти серед учнів відбуваються досить часто і, на думку вчителів «є звичайною справою для школи» [3]. Напевно, основні приводи конфліктів між учнями — заздрість, грубість, хамство, жорстокість, озлобленість, агресивність. Сьогодні причиною серйозного конфлікту може стати суперечка між представниками різних музичних культур («реперами» і «металістами»), між уболівальниками різних спортивних команд (Динамо і Шахтар).

Конфлікти між учнями напевно зжити не можна. У школі відбувається нормальна соціалізація особи хлопців і залежно від того наскільки успішно протікає цей процес, (виховання духовних, етичних цінностей) знижується або зростає частота конфліктів між школярами. Адже не випадково в одинадцятому класі конфліктів значно менше, ніж в дев’ятому.

Велику роль в запобіганні конфліктам грає дисципліна — уміння забезпечити дитяті необхідну для його повноцінного розвитку свободу в рамках розумного підпорядкування встановленому порядку.

2.4 Конфлікти у стосунках між юнаками і батьками

Що б зрозуміти, в чому криється суть конфлікту потрібно в першу чергу розібратися, чим відрізняються хлопці від дорослих.

Нерозуміння, що виникає між дітьми і батьками, часто можна пояснити відмінностями в їх типах особи. Типові відмінності між хлопцями і людьми середніх років можна привести у вигляді таблиці 2 [31].

Таблиця. 2 Типові відмінності між юнаками і людьми середніх років

Покоління середнього віку

Молоде покоління

Обережність / Життєвий досвід

Зухвалість, авантюризм, схильність до ризикованих рішень

Спогад про минуле; схильність порівнювати сьогодні і вчора

Минуле не має значення; життя лише в сьогоденні

Реалістичне, декілька скептичне відношення до життя і людей

Ідеалізм і оптимізм

Консервативні манери, вдачі, мораль

Ліберальність; боротьба проти традиційних ідей

Згода з життям; згода з існуючим станом речей

Критика існуючий стан речей; Бажання все змінити

Бажання зберегти молодість; страх перед старістю

Дуже хочеться стати дорослим

Далеко не всі дорослі люди і не всі юнаки повністю відповідають вказаним типам, і навіть незначна несхожості між ними досить для відсутності взаєморозуміння і частих конфліктів.

Зверніть увагу на те, що дана таблиця розкриває істотні відмінності між батьками -- людьми середніх років і дітьми -- юнаками. З висоти свого життєвого досвіду батькам здається, що діти дуже наївні, безглузді, необережні і, як наслідок, нездібні усвідомити помилки, які здійснюють. Батьки бояться, що діти попадуть в аварію, пораняться, вплутаються в конфлікт із законом. Юнакам же, навпаки, здається, що батьки занадто обережні і тривожаться без причини.

Батьки, що досягли так званого середнього віку, нерідко порівнюють стиль життя сучасної молоді із стилем життя своєї юності. Вони страждають від постійного відставання в питаннях масової культури -- це заставляє їх відчувати себе безпорадними, малоінформованими; вони явно програють в порівнянні з «експертами», які добре орієнтуються в процесах суспільного життя [8]. Тому діти нерідко починають сумніватися в керівних здібностях батьків. Багато юнаків вважають, що їм слід зайнятися вихованням власних батьків, аби ті більш відповідали сучасному життю.

Крім того, слід врахувати, що батьки в свої зрілі роки стають в деякій мірі циніками, втрачають юнацькі ілюзії. Вони знають, що світ не переробити, і сповна освоїли реалістичну науку приймати речі такими, які вони є. Юнаки завжди ідеалісти, тому вони нетерпимі до дорослих, які умовляють їх прийняти «існуючий стан речей». Юнаки жадають ощасливити весь світ за одну ніч і дратуються, коли батьки не розділяють подібного ентузіазму і не квапляться приєднатися до «хрестового походу».

Юнаки зростають з відчуттям деякого побоювання перед дорослими, тому що відчувають їх критичний настрій і бояться нерозуміння. Молоді люди думають -- і не без підстав, -- що у них теж можуть виникнути хороші ідеї, що про багато речей вони знають більше, ніж їх батьки. До того ж, вважаючи себе сповна самостійними людьми, вони вважають, що також мають право сміятися над пропозиціями і ідеями старших. Ті ж у свою чергу, реагують на критику і відмову прислухатися до їх порад з гнівом і роздратуванням [22].

Деякі батьки, перейшовши рубіж так званого середнього віку, з великою заклопотаністю відносяться до неминучого старіння і бояться, що їх вважатимуть літніми людьми. Оскільки їм ненависна сама думка про старіння, вони приділяють всю зростаючу увагу тому, аби здаватися молодими. Якщо така невпевненість батьків доходить до крайності і починає виразно виявлятися в одязі і поведінці, то тим самим вони лише викликають кепкування довколишніх молодих людей, а їх власні діти починають бентежитися і соромитися своїх батьків.

Нарешті, уявлення батьків про те, яку поведінку слід вважати відповідною віку, мають вужчі рамки, ніж відповідні представлення дітей. З роками, із зростанням життєвого досвіду дорослі все виразніше відчувають тиск вікових норм і громадської думки. Юнаки терпиміше відносяться до порушення вікових норм поведінки. Частково це пояснюється тим, що зміни в суспільстві відбуваються дуже швидко. Батьки і діти відносяться один до одного з упередженням, що зовсім не сприяє розумінню того, як представникам різних поколінь улаштувати спільне життя.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой