Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Политология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА

Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Становлення та розвиток лівої ідеології в Україні

Розділ 2. Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування

2.1 Програмні положення економічної політики українських лівих партій

2.2 Соціальна політика в програмах сучасних соціалістичних та соціал-демократичних партій

Розділ 3. Проблема духовної політики в програмах українських лівих партій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Програмні засади партій надзвичайно важливі для виборця при формуванні його рішення за кого віддати свій голос. В даній кваліфікаційній роботі досліджуються програми українських партій лівого спрямування, тобто СПУ, ПСПУ, СДПУ (о) та КПУ, спільне та відмінне в цих програмах.

Дослідження проводилося з використанням програм партій різних років видання, праць лідерів цих партій, тобто О. Мороза, В. Медведчука, П. Симоненка та Н. Вітренко. Також для дослідження використовувалися партійні видання цих партій, тобто газети «Товариш», «Комуніст», «Соціал-демократ» та «Досвітні вогні», також була використано критичні статті в різних виданнях.

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед потребою в управлінні політичними процесами, становленням політичних інститутів, до яких належать політичні партії, зокрема лівого спрямування. В Україні вони нині контролюють досить велику частину електорату, активно впливають на процес прийняття політичних рішень.

Інтерес до доктринального розвитку лівих партій України зумовлюється також перехідним характером суспільства, складністю прогнозування наслідків суспільних трансформацій, високим рівнем політичного впливу, зокрема партій, на процес реформування.

Важливого значення набуває аналіз осмислення лівими партіями в нових суспільних умовах базових принципів лівого руху — свободи, солідарності, справедливості. Це дає змогу не лише з’ясувати ступінь адекватності відображення ними соціальних реалій, а й рівень рефлексії політичною та суміжними науками значення даних принципів у процесі становлення нового суспільства.

Актуальність даного дослідження проявляється в тому, що:

Необхідно розмежувати головні пріоритети партій лівого спрямування в різних галузях політики та визначити їх спільні та відмінні риси.

Необхідно переглянути шляхи розвитку соціалістичної ідеології на теренах України, як колишньої республіки Радянського союзу.

Усі зазначені чинники зумовлюють необхідність комплексного наукового дослідження політичних доктрин лівих партій України на сучасному етапі, концептуалізації їх поглядів на розвиток політичних процесів в Україні в умовах перехідного суспільства.

Об'єктом дослідження є еволюція теоретичної думки лівих партій України, програмні положення найбільших українських партій соціалістичного спрямування.

Предметом дослідження є спільні та відмінні риси в програмах українських лівих партій, особливості розвитку політичних доктрин міжнародного лівого руху, концептуальні підходи лівих партій України до розв’язання проблем економічного, соціального, політичного і етнокультурного розвитку перехідного суспільства, праці та виступи теоретиків цих партій та громадських організацій, матеріали керівних органів Комуністичної, Соціалістичної, Прогресивної соціалістичної партій України, Соціал-Демократичної партії України (об'єднаної)

Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати ґенезу лівої політичної думки в сучасних умовах, виявити ступінь адекватності інтерпретації лівими партіями України суспільних змін, виробити концепцію доктринального розвитку, розкрити ідеологічні засади та шляхи і засоби суспільно-політичного розвитку України в політичних програмах партій лівого спрямування (СПУ, ПСПУ, СДПУ (о), КПУ).

Завданням кваліфікаційної роботи є:

— з'ясувати особливості позицій лівих партій щодо шляхів національно-державного будівництва в Україні, забезпечення потреб етнокультурного розвитку різних верств населення;

— визначити особливості концептуальних підходів лівих партій до реформування політичної системи України, шляхів досягнення політичної стабільності;

— прагнення проаналізувати та дослідити програмні положення партій лівого спрямування, які беруть активну участь в політичному житті України;

— виявити основні відмінності між програмами СПУ, ПСПУ, СДПУ (о) та КПУ;

— зробити власні висновки щодо економічної, соціальної, духовної політики в програмах партій лівого спрямування.

У ході дослідження нами були використані загальнотеоретичні методи — функціональний, структурно-функціональний, нормативно-ціннісний, метод порівняльного аналізу, соціологічний і культурологічний підходи, а також загальнологічні методи — аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного й логічного аналізу, прогнозування.

При роботі над кваліфікаційною роботою автором було опрацьовано значний комплекс джерел і літератури. Основу джерельної бази складають програми та статути українських лівих партій. Джерельну базу складають також оригінальні праці В. Медведчука, О. Мороза, Н. Вітренко, П. Симоненка. Також використано періодичні видання досліджуваних партій.

Кваліфікаційна робота складається з вступу, висновків, трьох розділів, в кожному з яких проаналізовано програмні положення партій, які стосуються найважливіших сфер життя будь-якого громадянина, також в дослідженні є таблиці в яких висвітлено основні відмінності між програмами партій.

В першому розділі «Становлення та розвиток лівої ідеології на території України» показана ґенеза лівої ідеології на території України. Другий розділ кваліфікаційного дослідження «Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування» присвячено порівнянню економічних та соціальних засад в програмах лівих партій, у третьому розділі «Бачення духовної політики в програмах українських лівих партій» висвітлена політика партій в сфері мови, культури, релігії.

Розділ 1. Становлення та розвиток лівої ідеології в Україні

Історія сучасного лівого руху в України розпочалася 1991 року, коли 22 липня Міністерство юстиції зареєструвало Комуністичну партію України. Проте досить швидко, 30 серпня 1991 року, після провалу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), Президія Верховної Ради України заборонила діяльність КПУ. Прийняте тоді рішення не мало резонансу в суспільстві і серйозно не опротестовувалося.

На уламках КПУ виникла Соціалістична партія України (вже у жовтні 1991 року). А пізніше, 14 травня 1993 року, Президія Верховної Ради ухвалила рішення, за яким громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, отримали можливість створювати партійні організації відповідно до чинного законодавства. Відтак 5 жовтня 1993 року знову була зареєстрована Комуністична партія України.

Відновлення КПУ не означало ліквідації СПУ. Понад те, протягом кількох наступних років в Україні з’явилася низка інших партій комуністичної орієнтації [23,c. 45].

Сьогодні лівий спектр української політики представлений досить широко — від СДПУ (о) та СПУ (які позиціонують себе лівоцентристськими) до ліворадикальних Комуністичної партії робітників та селян (КПРС), Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), молодіжних об'єднань — Ліворадикальне об'єднання молоді (ЛОМ) та Робітничий спротив (РС).

Особливо цікавим є рух так званих «нових лівих», більшість організацій якого з’явилася у 1990-х роках. Це: профспілка «Пряма дія» та Всеукраїнська молодіжна гвардія більшовиків (ВМГБ) (які згодом приєдналися до ВКП (б) — сталіністи), «Революційна комуністична молодь» (РКМ), що трансформувалася згодом, 2000 року, в КСРД (Координационный совет рабочего движения) — лідери Ю. Докукін, Є. Лішан. Щоправда, ці організації проіснували недовго. До «нових лівих» відносять і створене 1998 року групою харківських ліворадикалів Ліворадикальне об'єднання молоді, яке стоїть на позиціях революційного екстремізму: будь-яке нагнітання напруження в суспільстві, будь-які деструктивні дії вважаються корисними для революції. З 2000 року ЛОМ — колективний член Революційного комітету соціалістичної молоді (більшовиків) (РКСМ (б).

На початку 1994 року троє троцькістів — активістів ЛОМу створили в Києві ініціативну групу «Робітничий спротив» (РС). Влітку того ж року РС почав співпрацювати з представниками міжнародної марксистської організації «Комітет за робітничий інтернаціонал».

Слід зазначити, що рух «нових лівих» має майже винятково інтелектуальний характер і поширений лише у містах серед інтелігенції та студентства.

Ставлення українських лівих до СРСР досить різне: від схвалення сталінізму КПРС та ЛОМом (останні стверджують, що сталінізм зовсім не був якимось страхіттям, а «закономірною моделлю соціалізму на своєму історичному етапі і у своїх конкретних умовах»), до категоричного засудження політики Й. Сталіна і примусової колективізації (СПУ, РС).

Постсталінський Радянський Союз сприймається також неоднозначно. Так, СПУ та РС засуджують систему партійно-державного бюрократизму, вважаючи, що справжній марксизм в СРСР було забуто, внаслідок чого країна увійшла в системну кризу, «так і не подолавши стадію перехідного періоду від капіталізму до соціалізму». Інші (КПУ, КПУ (о), ПСПУ, КПРС) сприймають розпад СРСР як трагедію. Хоча КПРС вважає, що після Й. Сталіна радянське суспільство фактично повністю переорієнтувалося на споживацький тип відносин, тобто на «приховану капіталізацію"[14,c. 24].

Усі організації намагаються спиратися на трудящих, яких вважають своєю базою. Але якщо ЛОМ, КПУ (о), ПСПУ, КПРС та РС називають себе винятково робітничими організаціями, то СПУ та КПУ свою електоральну базу розширили, залучивши до неї дрібних власників. Цікаво, що КПРС взагалі пропонує тимчасово обмежити виборче право і надати голос лише трудящим.

Проте жодну партію не можна назвати суто робітничою ні за складом, ні за лідерами, ні за реальною орієнтацією їх діяльності. Так, наприклад, у фракціях КПУ та СПУ в парламенті немає жодного колишнього робітника чи селянина.

Всі партії лівого спрямування мають спільну рису — негативне ставлення одна до одної. Звучать взаємні звинувачення в пасивності, співробітництві з владою, конформізмі. Лише СПУ та КПРС виявляють готовність до співробітництва з будь-якими рухами та організаціями, які виступають проти нинішньої влади і прагнуть створити коаліцію (хоча КПРС це скоріш декларує, ніж реалізує) [16,c. 127].

Хоча трапляються випадки і несподіваної кооперації. На президентських виборах 2004 року кандидат від СПУ (без отримання його згоди на те) був підтриманий КПУ (о). Аргументувалося це наявністю начебто багато чого спільного в програмі Соціалістичної партії та маніфесті КПУ (о). Проте, як буде показано далі, це твердження далеке від істинного. Такі кроки з боку лівих партій часто диктуються не тим, що в їхніх програмах і цілях немає протиріч, а суто політичною кон’юнктурою.

Важливо також згадати, що КПУ заклала у свою програму можливість лише тимчасового співробітництва з іншими організаціями і заборону створення фракцій з партіями, «ідейно не сумісними з КПУ». Тобто — з будь-ким. Отже, чекати від комуністів тривалої співпраці у коаліції з іншими партіями та рухами було б помилкою.

Всі ліві партії та організації головною своєю метою проголошують побудову соціально справедливого суспільства. Що тут мається на увазі і як таке суспільство функціонуватиме, вони конкретно визначити не змогли.

В усіх програмах йдеться також про народовладдя, яке розуміється як верховенство народу над державою, самоврядування у політичній, економічній, виробничій, територіальній та суспільній сферах. Народовладдя повинно стати внутрішньою політичною та економічною самоорганізацією суспільства. О. Мороз у статті до 10-річчя СПУ писав, зокрема, що народовладдя — це найбільша цінність у програмі партії. І демократія є лише засобом його досягнення.

СПУ має «програму мінімум», головна ідея якої - «усунення кланового режиму» (тобто боротьба за владу) та встановлення «народно-демократичної системи влади», і «програму-максимум» — «перехід до суспільства демократичного соціалізму», під яким розуміється соціалізація виробництва, розподілу та споживання, участь робітників в управлінні виробництвом та ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Проте і тут закладено протиріччя: СПУ в принципі не заперечує ринкових відносин, оскільки повне одержавлення для України безперспективне. А соціалізація планується не шляхом націоналізації, а через нагромадження акцій державної власності лише на стратегічні об'єкти. У цьому з соціалістами солідарна КПУ (о). Цікаво, що в публікаціях деяких провідних представників партії висловлюється думка, що ані приватна, ані державна власність як такі не є гарантією економічної ефективності чи соціальної справедливості [35,c. 14].

Не уникла протиріччя між ідейними цінностями та політичною реальністю і КПУ. Так, якщо у своїй програмі партія наголошує на намірі боротися за «утвердження та розвиток соціалізму», то вже у програмі кандидата на пост Президента України від КПУ (вибори 2004 року) П. Симоненка цю тезу замінено на більш нейтральне прагнення виступати «за створення справді народної влади, соціально-орієнтованої держави».

За збереження державної власності лише у базових галузях промисловості виступає і КПУ. В її програмі також містяться положення щодо відновлення державної монополії у банківській та зовнішньоекономічній діяльності, державної валютної монополії, планового ціноутворення.

КПРС та РС, як більш радикальні організації, бачать майбутнє у комуністичному суспільстві з диктатурою пролетаріату (як найкращою формою демократії), без класів. КПРС — взагалі без держави.

Домагатися поставлених цілей ліві партій та організації збираються також по-різному. Перш за все — усунути від влади (тут вживаються різні епітети в комуністичних традиціях) «олігархічні клани», «паразитичні класи» тощо. Цей пункт є у програмі кожної лівої партії чи організації. Переважна більшість виступає лише за конституційні, парламентські методи боротьби у купі з соціально-політичною освітою населення (тобто — пропагандою). СПУ додає до цього проведення роботи щодо об'єднання опозиційних політичних і суспільних сил. ЛОМ та КПРС — за революцію. [15,c. 28].

Щодо вирішення земельного питання, то тут думки лівих теж розходяться. Якщо ПСПУ і КПУ категорично виступають проти продажу землі, то СПУ вважає, що земля повинна бути приватизована, але володіти нею має тільки той, хто її обробляє. КПРС теж за паювання землі, але без віддавання її у приватну власність, а лише у безстрокове користування тим, хто на ній працює.

За мораторій на приватизацію промисловості виступають ПСПУ, РС, СПУ (тимчасовий мораторій) з ревізією вже приватизованих підприємств.

Щодо інституту влади, то всі партії та організації тут одностайні. Ідеальною формою для них є «демократія Рад», розвинене самоуправління.

За скасування інституту президентства чітко висловлюються (у програмах) КПУ, КПРС, ЛОМ, РС.

Для деяких організацій, таких, наприклад, як ЛОМ, національне питання взагалі не актуальне, оскільки вони вважають себе глобалістами.

КПУ (о) і ПСПУ у своїх програмах звели його фактично до однієї проблеми — російської мови: вони вважають за необхідне надати їй статус другої державної. Так само, як і КПУ та КПРС. СПУ пропонує вирішити це питання інакше: державною залишити лише українську мову, а статус офіційної, крім української, надати ще й російській мові та мовам національних меншин у місцях їх компактного проживання.

Всі ліві партії і організації виступають проти націоналізму, культури індивідуалізму та утвердження «західних стандартів духовного життя». Виняток становить лише РС, члени якого переконані, що такі націоналістичні організації, як ОУН та УПА за своєї ідеологією і світоглядом були соціал-демократичними, а деякі їх представники навіть тяжіли до марксизму. Щодо мовного питання, то організація взагалі проти введення єдиної державної мови в багатонаціональних країнах [23,с. 79].

Всі ліві партії та організації однозначно виступають за пріоритетний розвиток відносин з країнами СНД і передусім — з Росією та Білоруссю. Проте уявлення про цілі співробітництва у них різні.

Перспективи варіюються від простого розвитку стосунків та «консолідації слов’янства» (СПУ) до відновлення СРСР (КПУ, ПСПУ, КПРС). Іноді - через проміжне утворення Союзу Слов’янських Республік (КПРС). Цікаво, що серед пояснень цього прагнення помітне місце посідає необхідність існування СРСР не як самоцінності, а як альтернативи «американському світовому пануванню». Логіка сучасного світу, на думку, зокрема, КПРС, полягає у пануванні сили. Україна все одно буде втягнута в союз капіталістичних західних держав або у союз з Росією та Білоруссю. Останнє, на думку комуністів, чомусь краще, оскільки начебто протистоїть «світовому капіталу».

Щодо СНД, то тут СПУ, наприклад, виступає за входження у різні «політико-юридичні форуми та економічні структури СНД»; КПУ — за входження у систему колективної безпеки країн СНД.

Окрема позиція у РС. Організація мріє про створення на добровільній основі союзу робітничих держав. Але категорично проти «поширення російського імперіалізму» та «економічного шантажу Росією своїх сусідів», а також за виведення російських військ з територій держав СНД, проти спроб посилити СНД і взагалі проти СНД.

Всі ліві партії та організації одностайно виступають проти розширення НАТО, Європейського Союзу та вступу України до цих організацій, проти втручання МВФ, ЄБРР, ВТО у справи України. Лише СПУ підтримує участь України у створенні багатосторонніх сил з підтримання миру під патронатом ООН і ОБСЄ.

Деякі ліві партії (СПУ, КПУ) не обійшли у своїх програмних документах релігійного питання, задекларувавши підтримку традиційних конфесій (особливо КПУ, яка підтримує Українську православну церкву Московського патріархату) та виступивши проти поширення «агресивних і модерністських сект».

СПУ навіть пропонує ввести факультативне викладання релігійних дисциплін у навчальних закладах та поступове повернення релігійним громадам конфіскованих споруд. [30,с. 47].

Така нетрадиційна для лівих толерантність щодо релігії з одночасним підкреслюванням їх лідерами власних атеїстичних поглядів пояснюється лише прагненням надати партіям сучаснішого звучання, розумінням непопулярності антирелігійної позиції, у тому числі й серед виборців (наприклад, поміж прихильників КПУ значний відсоток становлять люди похилого віку — соціальна група традиційно підвищеної релігійності).

Якщо оцінювати програмні документи партій та організацій в цілому, то слід зазначити, що написані вони недостатньо якісно і страждають на популізм та неконкретність. Цілі в них визначені досить примарно, ідеалістично. Механізми їх досягнення теж майже не розроблені. Єдиний виняток — програма СПУ, в якій більш-менш повно розкрито позицію партії за всіма основними питаннями суспільного, політичного та економічного життя та здійснено спробу розробити програму соціально-економічної і політичної перебудови суспільства. [29,с. 8].

Водночас у програмах таких значних партій, як СПУ та КПУ, закладено певне протиріччя між соціалістично-комуністичними ідеалами (які, з одного боку, дісталися їм у спадок, а з іншого — визначають власне характер партій в ідеологічному сенсі) та реальністю, оскільки партії беруть участь у виборах, представлені у Верховній Раді України і претендують на владу. А отже повинні рахуватися з потребами реального життя, а не тільки з своїми ідеалами. Саме в цьому напрямку і змінювалися з часом їх програмні документи. Особливо це характерно для СПУ.

У програмних та передвиборчих документах усі ліві партії відштовхуються від двох основоположних моментів — це боротьба з існуючою владою та часто популістські абстрактні розмірковування про соціальну справедливість і соціальний захист населення. [49,с. 82].

Усім партіям та організаціям лівого спрямування властива також ідея месіанства. Причому чим консервативніша та радикальніша за своєю ідеологією партія, тим виразніше ця ідея вимальовується в її програмних документах.

Цей месіанізм складається не тільки з твердження, що лише комуністичний лад є справжнім захисником і рятівником робітників. Цікаво, що сучасні українські ліві у пошуках власної легітимності звертаються до історії, культури та навіть релігії. Спрощуючи марксистську теорію до ідеї лише соціальної справедливості (яка є у творах багатьох мислителів різних епох та культур), українські ліві роблять парадоксальний висновок: комуністичні погляди властиві людству з часів античності, давнього Китаю і є складовою християнської релігії. Відтак комунізм є абсолютно природним для людей, це мета розвитку цивілізації. Все інше (як капіталізм, наприклад) — або етапи цього розвитку, або аномальні (як розпад СРСР та утворення незалежної України) відступи від нього.

Крім всього зазначеного вище, для програм всіх лівих партій та організацій характерне:

поєднання класичної теорії марксизму-ленінізму з рефлексіями на сьогодення (особливо щодо питань приватної власності, релігії);

критика влади та існуючих соціально-економічних проблем, якій присвячено найбільші за обсягом частини програм;

несприйняття конкурентів з лівого табору.

На сьогодні найперспективнішими виглядають СПУ та, поки що, КПУ. Остання, незважаючи на особливе акцентування уваги на роботі з молоддю та розвитку комсомольської організації, поки що не змогла запропонувати у власній програмі нічого нового, що би зробило її життєздатною у майбутньому. Партія й досі сумує за СРСР і не може різко, через специфіку свого виборця та партійного контингенту, відірватися від цього історичного баласту, який не тільки не дає перспектив КПУ, а й робить її відповідальною за помилки минулого[49,с. 84].

На відміну від КПУ, СПУ вдало створює міф про європейський соціалізм, до якого через розвинений капіталізм начебто рухається західне суспільство. СПУ є членом Соцінтерну. І це, у поєднанні з соціалістичною ідеєю, успадкованою від СРСР, є надійним базисом для партії на майбутнє. Хоча сьогодні СПУ за соціологічними опитуваннями помітно поступається КПУ у популярності (відповідно за СПУ готові віддати свої голоси 5,8% опитаних, за КПУ — 13,8%), соціалісти у майбутньому набиратимуть рейтинг на виборах, тоді як КПУ, скоріш за все, його і надалі втрачатиме. Тут можна провести паралелі з останніми невдачами Комуністичної партії Російської Федерації. Брак нових ідей, кадровий застій, відсутність нових яскравих особистостей і, відповідно, неспроможність запропонувати у своїх програмах щось нове — все це призводить до втрати партіями ініціативи, мобільності. Їх засадничі ідеї, такі як соціальний захист населення, поглиблення співробітництва в межах колишнього СРСР, боротьба з владою, поступово перехоплюються іншими, молодшими партіями разом з голосами виборців [11,с. 16].

Щодо «нового лівого руху», то сьогодні серйозно про нього говорити ще зарано через його малочисельність та неорганізованість. Проте цей рух (передусім йдеться про РС, головна мета якого — створення робітничої партії) є інтелектуальним, молодіжним, не позбавленим романтичної риторики і національно зорієнтованим; його ідеологи не зав’язані на радянському минулому, а, навпаки, відштовхуються від національної української історії і місцевих соціал-демократичних, революційних, іноді й анархістських традицій. А головне, цей рух уподібнюється з західними антиглобалістськими течіями. Це робить його досить перспективним і популярним серед молоді. Так що у найближчі роки можна очікувати на його зростання.

Якщо характеризувати в цілому потенційне майбутнє лівого руху в Україні, то тут можна погодитися з українськими соціалістами, які на своєму офіційному сайті під рубрикою «Суспільна свідомість, ідеологія» зазначили, що це майбутнє пов’язане з сучасним антиглобалістським (правда, поки що більше західним, ніж українським) рухом, який пройде період свого теоретичного структурування і переродиться на нову інтегральну ідеологію лівого руху ХХІ століття. У такому разі на лівому фланзі, шляхом природного відбору, залишаться, з одного боку, СПУ (як лівоцентристська партія), з іншого — більш радикальна організація (чи партія) на кшталт Робітничого спротиву[14,с. 25].

Розділ 2. Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування

2. 1 Програмні положення економічної політики українських лівих партій

Економічні проблеми посідають центральне місце в передвиборних програмах абсолютної більшості партій і партійних блоків, що переконливо свідчить про визначальну роль економічної мотивації в поведінці українських виборців.

Аналіз змісту економічних аспектів передвиборних програм однозначно вказує на переважну увагу партій і блоків до проблем, по-перше, реформування і розвитку системи державного управління економікою, по-друге, до соціального захисту населення. Такі акценти видаються цілком логічними, зважаючи на те, що головними економічними проблемами на нинішньому етапі розвитку стали надмірний податковий тягар, всеосяжна бюрократизація та низька ефективність державного регулювання економіки. З іншого боку, для мільйонів українців саме соціальна незахищеність, неможливість в достатній мірі забезпечити свої сім'ї матеріально стала визначальним чинником ставлення не тільки до досягнутих результатів реформ, але й до будь-яких економічних програм розвитку в майбутньому.

На фоні вищезазначених проблем порівняно мало уваги сьогодні приділяється питанням макроекономічної політики. Після того, як у країні досягнуто помітного приросту виробництва і зниження до однозначного показника рівня інфляції, питання про те, як зупинити різке падіння виробництва та хвилю інфляції, що домінували під час попередніх виборів, очевидно, втратило свою політичну гостроту [16,с. 127].

Водночас слід зауважити, що практично всі провідні політичні сили, обійшли увагою ту обставину, що досягнута відносна макроекономічна стабілізація має дуже нестійкий характер. І головним чинником, що підриває перспективи тривалої стабільності, виступає невиважена бюджетна політика держави. Прийняті напередодні виборів додаткові соціальні зобов’язання, які не підкріплені реальними статтями доходів бюджету і необхідним перегрупуванням бюджетних витрат (зокрема, зменшенням витрат на економічно неефективні види субсидій галузям), повертають нас до бюджетної ситуації, що була кілька років тому. В поєднанні з сумнівною курсовою політикою, що має наслідком постійне підвищення курсу гривні до іноземних валют, нинішня бюджетна ситуація може виступити чинником, що підірве економічне зростання. Однак, здається, для більшості партій і блоків бюджетної проблеми ніби взагалі не існує. І це також має своє логічне пояснення. Адже за умов вираженого акценту на збільшення соціальних витрат держави посилена увага до макроекономічних проблем не тільки могла б заплутати виборця, але й поставити під сумнів реальність запропонованих рецептів соціальної політики [49,с. 88].

Водночас не можна сказати, що великою популярністю в абсолютної більшості партій лівого спрямування користується питання про формування інноваційної моделі розвитку економіки та розвитку відносин власності, ринкових інституцій та ринкової інфраструктури. Це може викликати подив, адже саме інноваційно спрямовані структурні реформи, послідовні інституційні перетворення мають закладати довгострокові основи сталого економічного зростання і вирішення соціальних проблем. Зазначена обставина ще раз засвідчує, що передвиборні економічні програми партій мають передусім пропагандистський характер, розрахований на масового споживача.

Зміни податкової системи. Зміни в податковій політиці держави практично всі політичні партії і блоки розглядають як один із головних засобів поліпшення соціально-економічної ситуації. Це повністю відповідає сприйняттю цих проблем населенням, яке вважає прийняття нових законів у сфері оподаткування пріоритетом № 1 серед усіх інших можливих законів з економічних питань.

Проте конкретні цілі таких змін в програмах різних партій і блоків визначаються по-різному:

Наприклад СПУ вихід України з кризових економічних ситуацій бачить в наступних положеннях:

Становлення і розвиток народної економіки передбачає розвиток і чисельне збільшення підприємств, вільних від найманої форми експлуатації, народних підприємств. Ними можуть бути підприємства різних форм власності, якщо вони працюють на засадах самоврядування, вільної від експлуатації праці.

Переваги народних підприємств над іншими типами підприємств полягають передусім у тому, що їхньою активною рушійною силою стають інтереси всіх працівників, зумовлені справедливим розподілом доходу між членами трудового колективу, участю їх у цьому розподілі і в управлінні, колективістськими засадами в організації виробництва, духовною спільністю людей [27,с. 125].

Спільно з державними підприємствами народні підприємства є фундаментом економічної системи суспільства демократичного соціалізму. Окрім них, ця система включає також підприємства приватної власності, які є її повноцінним і рівноправним компонентом. Оптимізація структури економіки визначатиметься в конкурентній боротьбі з урахуванням рівня ефективності виробництва.

Налагодження народної економіки передбачає свідомі і цілеспрямовані дії з боку держави. Організаційне оформлення системи народної економіки проводиться:

— передачею власності на засоби виробництва фактично і юридично трудящим;

— стимулюванням створення народних підприємств;

створенням умов для розвитку відносин самоврядування у трудових колективах;

наданням державного сприяння всебічному розвиткові особистості працівників, органічному залученню їх творчого потенціалу у трудовий процес;

забезпеченням свободи діяльності народних підприємств без втручання у їхні виробничі справи держави;

створенням умов для ефективної дії ринково-конкурентних і договірних механізмів між підприємствами;

здійсненням на основі аналізу балансів регулюючої функції держави в економічній сфері;

використанням, як правило, економічних методів державного впливу на виробничі процеси (за винятком надзвичайних ситуацій і окремих спеціалізованих видів виробництв) [33,с. 27].

Народна економіка передбачає створення стабільної і високоефективної системи економічних і моральних стимулів до праці на всіх рівнях економічної ієрархії, раціонально поєднуючи індивідуальні, колективні та суспільні інтереси.

Натомість в КПУ такі погляди на економічну політику: Від хаотичного «наведення порядку» у всіх сферах економічної діяльності варто перейти до послідовного розвитку перспективних галузей. Україна має приєднатися до спільноти країн, що сповідують ідеологію сталого економічного розвитку, та здійснити низку заходів, спрямованих на вдосконалення системи господарювання.

Фінансово-економічною передумовою переходу до сталого економічного розвитку має стати підготовка та прийняття Державної стратегії оподатковування природних ресурсів й екологічних благ. Уряд має провести системну оцінку природних ресурсів на базі рентного підходу, а також підготувати закони про рентні платежі [39,с. 32].

Крім того, перехід до сталого економічного розвитку вимагатиме від нас дієвих зусиль у трьох ключових напрямках.

По-перше, Україна має реалізувати свій потенціал в області енерго- та ресурсозбереження, а також освоєння альтернативних джерел енергії. Для системних зрушень у сфері техногенної безпеки Україна повинна перейти від технологій, пов’язаних з надмірним споживанням невідновлюваних джерел енергії та природних ресурсів, до технологій, здатних гарантувати прийдешнім поколінням належний рівень продуктивності та ресурсної безпеки [10,с. 18].

По-друге, потрібно вийти за межі поточної економічної доцільності та відмовитися від системи субсидіювання екологічно та техногенно шкідливих технологій та проектів. Зокрема потрібно:

А) реалізувати нову політику енергетичної безпеки України. Основні орієнтири в цьому напрямку — зниження енергоємності ВВП, збільшення видобутку енергоносіїв (газу, нафти, вугілля), збільшення фінансування програм розвитку вітчизняного ПЕК та розвиток системи транзитних газопроводів. Треба стабілізувати відносини з країнами-постачальниками енергоресурсів, а також розв’язати конфлікти щодо транзиту ресурсів через територію України;

Б) віднайти нові інструменти покращення інвестиційної привабливості української економіки. Від традиційного протекціонізму необхідно поступово рухатись у напрямку розвитку податкового стимулювання та захисту пріоритетних інвестиційних проектів у перспективних галузях;

В) перейти до реалізації державних програм інвестування у перспективні галузі української економіки, що зможе забезпечити конкурентоздатність України на світовій арені, а також надати поштовх розвитку інших галузей національної економіки та внутрішнього ринку. Це продукція АПК, включно із сільським господарством; продукція машинобудівного комплексу, в тому числі такі високотехнологічні товари, як військова, авіаційна, ракетно-космічної техніка, продукція суднобудування, енергетичне машинобудування; надання послуг щодо будівництва залізничних доріг, газо- та нафтопроводів, розвідки та освоєння родовищ корисних копалин;

Г) розробити та застосувати механізми міжнародної торгівлі включно із квотами на викиди парникових газів промисловими підприємствами в рамках Кіотського протоколу. При цьому необхідно забезпечити перерозподіл доходів від торгівлі «екологічними квотами» на заходи щодо оздоровлення населення і навколишнього середовища.

ПСПУ в своїй передвиборчій програмі пропонує такі вирішення економічних проблем:

Стратегією держави вважати захист внутрішнього ринку та вітчизняного товаровиробника. Необхідно перейти до державного регулювання соціально-економічних процесів на основі розробки поточних і перспективних планів, національного ресурсного балансу. Впровадити державне замовлення та розмістити його на підприємствах усіх форм власності [6,с. 43].

Державними пріоритетами визнати:

1) впровадження в виробництво наукомістких, високоефективних технологій;

2) розвиток сільського господарства;

3) енергетики;

4) машинобудування;

5) житлового будівництва.

Забезпечити пріоритетний розвиток усуспільнених форм власності як основи справедливого суспільства і потужних соціальних гарантій. Природні ресурси України -- земля, надра, водні ресурси -- виключна власність усього народу. На цій основі змінити Земельний кодекс, виключивши розпродаж землі, чим забезпечити надання землі тим, хто на ній працює.

Розробити дієву програму створення робочих місць через відродження вітчизняного виробництва, підтримку підприємств усіх форм власності, розгортання суспільних робіт [7,с. 3].

Запровадити фіксовані ціни на енергоносії, стратегічні ресурси і товари першої необхідності. Спростити податкову систему, значно зменшивши тиск на товаровиробника. Підтримати підприємництво і розвиток малого і середнього бізнесу. Захистити промисловців і підприємців від поборів та здирства контролюючих, митних та правоохоронних органів. Забезпечити доступність кредитів, необхідні обсяги грошової емісії, припинити використання доларів у внутрішньодержавних розрахунках. Забезпечити дієвий контроль діяльності банків.

Стимулювати залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у сільське господарство та промисловість, у енергозберігаючі, наукомісткі, екологічно безпечні, високопродуктивні технології [7,с. 5].

Забезпечити інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва через державне замовлення на продукцію села, державну дотацію, паритет цін, доступність кредитів, впровадження сучасних технологій.

Збільшити державний бюджет за рахунок державної монополії на енергоринку та у виробництві горілчаних та тютюнових виробів.

А зараз можна переглянути програмні постулати СДПУ (о) і які економічні рішення вони пропонують:

Соціальна практика поки що не створила більш ефективного й універсального регулятора праці і виробництва, ніж ринок. Тільки ринок здатний розкріпачити господарську ініціативу і забезпечити економічну свободу, які є головними умовами ефективної виробничої діяльності.

Проте без громадського контролю, раціонального державного втручання, ринок може перетворитися на свою протилежність — засіб закріпачення робітника власником, що виключає будь-який прояв економічної свободи. Ринок породжує монополії, він не здатний враховувати соціальні складові економічної діяльності, протистояти росту безробіття і посиленню майнової диференціації у суспільстві, ефективно розв’язувати екологічні, гуманітарні та інші суспільно значущі проблеми [38,с. 47].

Саме тому визначальну роль у створенні економіки добробуту СДПУ (О) відводить державі, яка за допомогою активної, гнучкої і послідовної політики повинна ефективно регулювати ринок, формувати і удосконалювати діяльність відповідних інститутів, правових структур, реалізовувати податкові і фінансові програми з метою розкріпачення трудової ініціативи і активізації підприємницької діяльності, забезпечення стійкого економічного зростання і соціальної орієнтації економіки. СДПУ (О) хоче протиставити стихії ринку розумне втручання держави в економічні процеси для забезпечення загальнонаціональних інтересів, а також інтересів кожного громадянина, їх узгодження і гармонізації.

Економічну роль держави СДПУ (О) вбачає у встановленні загальних правил поведінки на ринку всіх господарських суб'єктів, а також у цілеспрямованому впливі на їх поведінку засобів державного регулювання економіки [23,с. 122].

Економіка добробуту не самоціль, а засіб досягнення високої якості життя людей, забезпечення стабільного, поступального розвитку національної економіки. Стратегічними цілями економічної політики держави СДПУ (О) вважає зростання добробуту всіх верств населення за умови забезпечення оптимального рівня трудової зайнятості і високих якісних параметрів трудових ресурсів. До них СДПУ (О) також відносить пріоритетне використання державних коштів на розвиток людського потенціалу і соціальної інфраструктури, забезпечення економічного росту на основі структурних перетворень, інноваційних рішень, виправлення наявних деформацій у відношеннях власності; стимулювання ділової та інвестиційної активності усіх суб'єктів господарювання, масштабне втілення в економічну практику новітніх технологій і на цій основі - інтеграцію України в європейський і світовий економічний простір.

Така ієрархія стратегічних цілей економічної політики потребує безумовного забезпечення соціальної спрямованості перетворень, що здійснюються у перехідний період. СДПУ (О) вважає, що реалізація соціальних цілей в умовах незбалансованого, нестабільного економічного розвитку суттєво обмежується економічними можливостями. В цих умовах цілі економічної політики були узгоджені з необхідними для їх досягнення ресурсами, щоб використовувалися ті форми і методи державного регулювання економіки, котрі у поєднанні з ринковими механізмами зможуть забезпечити максимальний соціально-економічний ефект.

Для становлення сучасного ринкового господарства головним завданням держави у перехідний період є створення сприятливого нормативно-правового, економічного і соціально-політичного середовища, проведення обґрунтованої науково-технічної, екологічної і зовнішньоекономічної політики [23,с. 134].

Стабільній економіці має відповідати стабільне, несуперечливе економічне законодавство. СДПУ (О) має намір брати участь в удосконаленні законодавства з питань реформування відносин власності, створення надійних гарантій розвитку різних форм власності і господарювання, забезпечення їх реальної правової рівності. Врахування економічних інтересів людей у здійсненні політики приватизації, підтримка державою розвитку малого і середнього бізнесу дозволять створити клас ефективних власників. Вони прагнуть щоб кожен, хто бажає, став господарем, але господарем, соціально відповідальним за результати своєї діяльності.

Державна турбота про розвиток підприємницької ініціативи і приватної конкуренції, стимулювання усіх форм господарської діяльності, захист національного виробника і державних інтересів є складовими сучасної економічної політики держави.

СДПУ (О) вважає, що держава має надати керованого характеру системній перебудові економіки, сприяти структурним зрушенням у промисловості. При цьому темпи згортання нежиттєздатних виробництв повинні відповідати можливостям залучення інвестицій для створення нових робочих місць. Особлива увага повинна приділятися підтримці підприємництва, розвитку приватного сектору на основі приватизації, а також залученню банків, інвестиційних, пенсійних та ін, фондів до реалізації цілей промислової політики [25,с. 5].

Ідеологи СДПУ (О) вважають що бачать реальні шляхи підвищення прибутків держави від управління своєю власністю і розуміємо, що поступово державна власність сконцентрується у тих виробництвах і галузях, де ринкові механізми недостатньо продуктивні. Як недержавний, так і державний сектори економіки повинні бути ефективними.

На їх думку досягнення стабілізації економіки і створення умов для економічного зростання значною мірою визначається тим, чи вдасться найближчим часом наповнити державний бюджет, оптимізувати рівень державних видатків і зупинити інфляцію. На оздоровлення виробництва не можна розраховувати без подолання платіжної кризи і гострого дефіциту капіталу. Всі вільні кошти повинні працювати на модернізацію виробництва, проведення структурної і науково-технічної політики [24,с. 8].

СДПУ (О) має намір усіляко сприяти залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій, їх технологічній спрямованості, а також брати участь у створенні системи захисту економічних І політичних ризиків інвесторів. Вони вважають що необхідно акумулювати можливості державного інвестування, залучити кредитні ресурси банків, кошти місцевих бюджетів і суб'єктів господарювання для забезпечення важливої складової економічного відродження — створення сучасної господарської інфраструктури на основі модернізації доріг, зв’язку, транспорту. Необхідно збалансувати наші зовнішньоекономічні інтереси, здійснити рішучі заходи для попередження витоку і повернення вітчизняного капіталу з-за кордону.

Найближчим часом державі належить вирішити важливі завдання зміцнення і розвитку внутрішнього ринку, створити режим найбільшого сприяння діяльності вітчизняного виробника. Саме це дозволить забезпечити реальний прожитковий мінімум усім громадянам і роботу тим, хто може працювати. За рахунок цього буде поступово скорочуватися розрив у доходах і зростати сукупний попит, що стимулює виробництво.

Необхідно у найкоротший час вирішити проблему легалізації «тіньового» капіталу, здійснити комплекс заходів правового і економічного характеру щодо подолання корупції. Це створить додаткові можливості для росту ВВП і національного доходу, розширення виробництва високо конкурентної продукції і збільшення її експорту, для реформування агропромислового виробництва [16,с. 135].

Інтегральний інтелект нації - головний засіб забезпечення економічного добробуту держави в цілому і кожного громадянина зокрема. Наша країна багата обдарованими людьми, які працюють у політиці і бізнесі, науці й освіті, культурі і спорті. Разом з тим, для здійснення необхідних змін у системі державного управління, його організаційній структурі виключно важливою є підготовка професійних управлінців. Ми повинні зосередити сукупні інтелектуальні зусилля на розробці державної концепції економічної безпеки, створенні системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, галузей економіки і народного господарства в цілому. Усе це дозволить приймати і здійснювати науково обґрунтовані рішення у сфері державного управління економічним розвитком.

2.2 Соціальна політика в програмах сучасних соціалістичних та соціал-демократичних партій

Соціальна політика є визначальним напрямком внутрішньої політики держави. Саме тому в програмах українських партій лівого спрямування соціальна політика займає одну з найважливіших ролей. Якщо проаналізувати програми українських партій лівого спрямування, то можна побачити певні відмінності. В кваліфікаційній роботі проаналізована соціальна політика найбільших українських партій які сповідують соціалістичну ідеологію: Соціалістична партія України (СПУ), Комуністична партія України (КПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) та Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ (о)).

Тепер можна розглянути основні засади цих партій, які спрямовані на покращення соціального стану суспільства.

Справедливе суспільство у розумінні СПУ — це суспільство, всі можливості якого надаються для задоволення реальних потреб кожної людини. Соціальну справедливість за умов розвитку демократичного соціалізму СПУ розглядає як поєднання соціальної рівності - забезпечення кожного члена суспільства необхідним мінімумом соціальної захищеності -- та індивідуальної відмінності, коли кожний має право особистими зусиллями істотно поліпшувати власний добробут і реалізовувати себе відповідно до принципу «від кожного — за здібностями, кожному — за працею» [27,с. 115].

Кожному забезпечується право на повноцінне життя одночасно як рівноправному члену суспільства і як творцеві власного життя. Кожний має рівні права і можливості для задоволення своїх потреб, незалежно від походження, соціального і майнового становища.

Справедливість несумісна з дискримінацією особистості, передбачає компенсацію за фізичну і соціальну нерівність. Вона не зводиться до формальної рівності. Діє також принцип урахування індивідуальних відмінностей: кожний, хто потрапив у важку життєву ситуацію, має право розраховувати на підтримку суспільства. СПУ передбачає такі можливості відповідно до принципу єдності законності і справедливості.

Особливої уваги потребує питання захисту соціальних прав людей, боротьби з бідністю і нерівністю. Тут надзвичайно ефективно може вплинути на прихильність виборців цілеспрямована роз’яснювальна і практична робота по втіленню в життя механізмів реального зростання добробуту людей: введення прогресивного податку на прибутки багатих, підвищення ціни праці у вартості продукції, введення погодинної оплати праці.

Соціальна політика СПУ може базуватися на запропонованих Партією європейських соціалістів десяти принципах «Нової соціальної Європи», адаптованих до українських реалій (права і обов’язки для всіх — суть єдності; повна зайнятість — основа майбутнього; інвестиції в людей — автобус майбутнього; суспільство — всі люди без винятку; дитині - всеосяжну турботу і охорону; рівні права жінок; соціальний діалог — без нього неможливо; різноманітність і єдність — наша сила; суспільство розвитку у боротьбі проти кліматичних змін; активна Європа для людей) [41,с. 12].

Такими є основні постулати СПУ в соціальній політиці. їх можна порівняти із обіцянками КПУ, яка в своїй соціальній програмі висунула такі гасла:

1. Ввести в дію Закон України «Про оплату праці» в повному обсязі, а саме:

встановити мінімальну заробітну плату на рівні 125% від прожиткового мінімуму;

обмежити максимальну заробітну плату 10 мінімальними;

ввести індексацію заробітної плати у відповідності до інфляції;

встановити кримінальну відповідальність посадових осіб за затримку у виплаті заробітної плати [40,с. 22].

2. Відрегулювати систему оплати праці, забезпечивши співвідношення мінімальної і середньої плати як 1: 2,5, співвідношення мінімальної і максимальної заробітної плати як 1: 10 в усіх формах власності.

3. Виплачувати заробітну плату виключно грошима

Встановити тривалість робочого тижня 40,0 годин, робочого дня 8,0 годин.

Зняти оподаткування з праці поза межами робочого дня (з надурочної праці).

Відрегулювати систему пенсійного забезпечення, гарантуючи:

— встановлення мінімального рівня пенсій у відповідності з вартістю мінімального споживчого бюджету;

— нарахування пенсії у повній відповідності із стажем і умовами праці;

— обмеження максимального рівня пенсії 4-х кратним перевищенням мінімального рівня;

скасування пенсій держслужбовцям;

індексацію пенсій у відповідності з інфляцією.

Забезпечити виплату пенсій:

із єдиного Пенсійного фонду, рівномірно по всій території України;

через систему Міністерства зв’язку України;

щомісячно виплачувати у повному розмірі;

виплачувати виключно грошима.

8. Впорядкувати пільги пенсіонерам (інвалідам та ветеранам війни, праці, виплати чорнобильцям, афганцям, багатодітним тощо).

9. Скасувати систему житлових субсидій.

10. Встановити розмір виплат по безробіттю на рівні 80% мінімальної заробітної плати [41,с. 24].

11. Забезпечити повний облік безробітних, їх перепідготовку та працевлаштування на протязі 1 року при повному забезпеченні виплат побезробіттю.

Встановити розмір виплат по догляду за першою дитиною на рівні 50% мінімальної заробітної плати, 60% для другої, 70% для третьої дитини та всіх наступних дітей.

Встановити мінімальний розмір стипендій для ПТУ 40% (від рівня мінімальної заробітної плати), 50% для технікумів (коледжів), 70% для вузів На період виходу з кризи (до 3-х років) ввести систему продуктових карток, гарантуючи споживання продуктів харчування всім малозабезпеченим верствам населення на рівні мінімальних продуктових нормативів.

Забезпечити фінансування соціальних галузей із бюджетів всіх рівнів у відповідності із соціальними нормативами, реалізуючи всім громадянам України конституційні гарантії безкоштовної освіти, охорони здоров’я, доступність занять спортом, доступність мистецтва і культури

Реалізувати механізм повернення заощаджень населенню передбачивши повне погашення заборгованості у відповідності з інфляцією.

Щорічно погашати по 1/3 боргу, що був станом на 1. 01. 92 р., 20% суми виплачувати готівкою, 80% - векселями, що спрямовуються

на погашення заборгованості по житлово-комунальним послугам;

на оплату послуг охорони здоров’я та освіти;

на оплату послуг по похованню;

покриття витрат на весілля;

оплата ремонту житла;

та придбання товарів вітчизняного виробництва;

купівлю нерухомості.

Лідер ПСПУ Наталя Вітренко пропонує наступні вирішення соціальних проблем у соціальній політиці:

1. Перейти від моделі дешевої до моделі дорогої робочої сили, для чого втричі збільшити частку собівартості на оплату живої праці через значне скорочення енерго- і матеріаломісткості продукції.

2. 3абезпечити встановлення мінімальних рівнів зарплати і пенсій не нижче прожиткового мінімуму. Нараховувати пенсію залежно від трудового стажу й умов праці [4,с. 6].

3. Захистити права інвалідів, ветеранів та учасників війни і праці, дітей війни, військовослужбовців, учасників бойових дій та потерпілих від аварії на ЧАЕС.

4. Повернути трудові заощадження за три роки.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой