Здоровий спосіб життя

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Безопасность жизнедеятельности


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

на тему

«Здоровий спосіб життя»

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи проблеми формування здорового способу життя учнів

1.1. Аналіз проблеми формування здорового способу життя

1.2. Сутність основних понять досліджуваної проблеми

1.3. Нормативно-правова база формування здорового способу життя учнів через систему шкільної освіти

Висновки до першого розділу

Розділ ІІ. Система роботи педагогічного колективу школи з виховання в учнів підліткового віку здорового способу життя

2.1. Особливості формування здорового способу життя учнів основної школи на основі аналізу їх психолого-педагогічної характеристики

2.2. Дослідження рівня розуміння підлітками основ здорового способу життя

2.3. Профілактика адиктивної поведінки у підлітків, як основа формування здорового способу життя школярів

Висновки до другого розділу

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Конституція України визнає життя і здоров’я людини найвищими соціальними цінностями. Відповідно до Основного Закону, держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобов’язана ефективно вирішувати завдання виховання здорового покоління, від чого значною мірою залежить соціально-економічний розвиток суспільства і країни в цілому.

Освіта та здоров’я також є взаємодоповнюючими компонентами успішного повсякденного буття дітей та молоді. Результати різноманітних досліджень дозволяють стверджувати, що традиційна система освіти більшою мірою орієнтована на здобуття знань та інформації, а формування життєвих умінь і навичок недостатнє, рівень підготовки дітей до самостійного життя не відповідає сучасним вимогам. Підліткам потрібні не лише знання, а й життєві навички, що допомагають робити життєвий вибір, досягати цілі, коригувати поведінку, оцінювати ризики, зберігати і покращувати здоров’я та якість життя.

Соціально-економічні перетворення в Україні, глобальна екологічна криза актуалізували проблему збереження фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я підростаючого покоління. Це поставило перед загальноосвітньою школою завдання створення таких умов розвитку учнів, які б сприяли утвердженню здорового способу життя, гармонізації їх взаємин з довкіллям.

За роки незалежності в Україні створено певний досвід законодавчого і нормативного забезпечення виховання у молоді здорового способу життя. Статтею 3 Конституції України здоров’я людини, як і її життя, особиста честь і гідність, недоторканість та безпека, визнані найвищою соціальною цінністю. Право кожного на охорону здоров’я, деклароване статтею 49 Конституції України, деталізується в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

У Цільовій комплексній програмі «Фізичне виховання — здоров’я нації» поставлено завдання забезпечити переорієнтацію фізкультурно-спортивної галузі на зміцнення здоров’я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту, формування у громадян України потреби у фізичному самовдосконаленні.

Проблеми здоров’я і здорового способу життя учнівської молоді та умови їх оптимізації стали предметом дослідження філософів, медиків, психологів, педагогів. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано у працях А. Г. Здравомислова, І.Н.С мирнова, Л. П. Сущенко та ін.; проблему суб'єкт-суб'єктного, особистісно зорієнтованого підходу до виховання висвітлено в роботах К.О. Абульханової-Славської, І.Д. Беха, Л.І. Божович, Ю.В. Кікнадзе, О. Л. Кононко, М.В. Левківського, А. Маслоу, В. Г. Постового, С.Л. Рубінштейна, М.Г. Чобітька, К.І. Чорної та ін.; питання формування здорового способу життя з позицій медицини розкрито в роботах М. М. Амосова, Н. В. Артамонова, А.П. Леонтьєва, Ю.П. Лісіцина, Р.Є. Мотилянської, В. С. Язловецького та ін.; психолого-педагогічні аспекти виховання здорового способу життя дітей і молоді розглянуті в дослідженнях Т.Є. Бойченко, Г. П. Голобородько, М.Є. Кобринського, Т. Ю. Круцевич, С.В. Лапаєнко, В.М. Оржеховської, Ю.Т. Похолінчука, В. В. Радула, С. О. Свириденко, М. С. Солопчука; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували В.Г. Арефґєв, О. Ф. Артюшенко, О. М. Вацеба, Г.І. Власюк, Л. В. Волков, М. С. Герцик, Л. Д. Гурман, В. С. Дробинський, О. Д. Дубогай, С. А. Закопайло, М.Д. Зубалій, Д. Е. Касенок, О. С. Куц, В. Ф. Новосельський, І.А. Панін, І.І. Петренко, Р.Т. Раєвський, А. Г. Рибковський, О. Б. Скоробагатов, С. О. Сичов, Є.В. Столітенко, А. Л. Турчак, Є.М. Франків, Б. М. Шиян, П.І. Щербак та інші.

Проблема формування здорового способу життя охоплює широкий спектр питань. Але необхідність збереження здоров’я і запобігання його руйнації потребує всебічного і комплексного вивчення всіх можливих форм вкорінення в систему освіти формування здорового способу життя. Школа, трудові колективи, сім'я -- найефективніші інституції формування здорового способу життя та культури здоров’я дітей та молоді -- недостатньо використовують свої можливості через брак практичного досвіду та нерозробленість відповідних виховних технологій.

Незадовільний стан здоров’я молоді обумовлений падінням суспільної моралі, значним соціальним розшаруванням населення, складною криміногенною ситуацією, комерціалізацією статевих стосунків, раннім початком статевого життя, негативним впливом засобів масової інформації.

Вивчення і аналіз наукової літератури вказують на недостатність дослідження проблеми виховання здорового способу життя учнів 7−8 класів. Необхідність пошуку педагогічних умов та шляхів розв’язання цієї проблеми й зумовили вибір теми нашого курсового дослідження: «Методика формування здорового способу життя в підлітковому віці».

Об'єкт дослідження — процес виховання здорового способу життя учнів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження — форми, методи та засоби формування здорового способу життя в учнів основної школи.

Мета дослідження — узагальнити досвід роботи вчителів щодо формування здорового способу життя учнів основної школи в процесі виховання.

Загальна гіпотеза дослідження — процес формування здорового способу життя учнів основної школи набуває ефективності за умови системного проведення просвітницької роботи з учнями, співпраці педагогів із батьками учнів, включення їх у активну діяльність.

Відповідно до мети та гіпотези визначено основні завдання дослідження:

Здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми.

Уточнити поняття «здоровий спосіб життя», з’ясувати його змістову
характеристику.

Розглянути нормативно-правову базу процесу формування здорового
способу життя учнів через систему шкільної освіти.

Визначити вихідний рівень формування здорового способу життя учнів.

Узагальнити шляхи формування здорового способу життя учнів основної школи, що використовуються в загальноосвітній школі.

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

1) теоретичні: аналіз філософської, соціальної, медичної, психолого-педагогічної літератури та узагальнення отриманої інформації; вивчення законодавчих та нормативних документів про здоров’я і валеологічне виховання; аналіз шкільних навчальних планів, підручників, програм, методичних посібників; теоретичне моделювання;

2) емпіричні: спостереження, опитування, бесіда.

Методологічною основою дослідження є положення про єдність природи, людини та суспільства, сучасні розробки особистісно зорієнтованої освіти, філософські та медико-біологічні положення про взаємозалежність фізичного, психічного, соціального й духовного здоров’я; наукові уявлення про сутність та закономірності розвитку підлітків; психолого-педагогічні положення щодо виховання здорового способу життя особистості; концептуальні основи педагогічної науки про сутність та принципи національного та валеологічного виховання в Україні.

Розділ І. Теоретичні основи проблеми формування здорового способу життя учнів

1.1 Аналіз проблеми формування здорового способу життя

Проблема збереження здоров’я має давні традиції в історії розвитку людства. Лише з плинністю часу з’являються все нові й нові фактори, що сприяють руйнації найбільшої цінності людського буття. Добре відомо, що збереження здоров’я в його первинному вигляді практично не можливе (через ряд зовнішніх і внутрішніх чинників та самого фізіологічного процесу старіння людини). На сучасному етапі існування людства на Землі з’явилось безліч нових факторів, які призводять до різнотемпових руйнаційних процесів в організмі людини.

Як свідчать результати та досліджень, в тому числі і результати національного опитування молоді 10−22 роки показники поведінки учнів та молоді, що вже вийшли зі шкільного віку, вказують на відсутність навичок збереження здоров’я. Регулярне заняття фізичною культурою не стає звичною нормою для більшості молодих, людей стрімко поширюється вживання алкогольних напоїв, типовою є часта зміна сексуальних партнерів.

Так, за даними Міністерства охорони здоров’я України в останні десять років зареєстровано підвищення рівня захворюваності й поширення серед молоді хвороб крові та кровотворних органів, недоброякісних новоутвореннь, хвороб сечостатевої та кістково-м'язової систем та кровообігу; почастішали ускладнення вагітності, пологів і післяпологового періоду, наявні вроджені вади розвитку. Залишається високим рівень захворювань, що передаються статевим шляхом. Соціально небезпечною проблемою став СНІД (ВІЛ-інфекція): за темпами розвитку цієї епідемії Україна посідає одне з перших місць у світі. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих наркомани -- особи віком від 15 до 30 років; спостерігається зростання ВІЛ-інфекції серед наркоманів-підлітків і дітей.

В Україні відзначається щорічне погіршення психічного здоров’я підлітків, насамперед, внаслідок вживання алкогольних напоїв, наркотичних та інших психотропних речовин. Кількість випускників шкіл, які є практично здоровими становить 5% - 15%. За таких умов здоров’я школярів має стійку тенденцію до погіршення.

Низький рівень здоров’я молодих людей, що проходять службу в Збройних Силах України, є свідченням негативного ставлення молоді до власного здоров’я: придатними до військової служби визнається 74--76% юнаків, а кількість тих, хто отримує відстрочку за станом здоров’я, постійно збільшується.

Такі темпи руйнації здоров’я викликають ряд питань, які потребують негайного вирішення. Актуальною проблемою сучасної педагогічної науки є пошук нових підходів до організації навчально-виховного процесу в школі, спрямованих на гуманізацію освіти, що забезпечить створення оптимальних умов для духовного зростання особистості, повноцінної реалізації психофізичних можливостей, збереження та зміцнення здоров’я.

За даними МОН України в 2006 р. в загальноосвітніх навчальних закладах навчальною роботою щодо формування здорового способу життя займалися 5060 психологів та соціальних працівників; 19 394 вчителі біології; 14 401 вихователь, які займались лише виховною роботою; 14 185 педагогів-організаторів. Але ефективність цієї роботи потребує аналізу та оцінки. З огляду на сучасні життєві реалії (стрімке поширення наркоманії та інфікування на ВІЛ, послаблення виховної функції сім'ї та відповідальності батьків за виховання дітей, відсутність достатньої кількості педагогів, практичних психологів та соціальних працівників, які володіють новими технологіями практичної профілактичної роботи) цей напрям виховання потребує пильної уваги та впровадження сучасних методів та підходів.

Сьогодні важливим і перспективним є завдання збереження, зміцнення здоров’я учнів, як за допомогою організації і здійснення особистісно орієнтованого педагогічного процесу з урахуванням основних валеологічних принципів, так і виховання відповідального ставлення до власного здоров’я як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності.

Висвітленню сутності проблем здоров’я та різних аспектів здорового способу життя присвячені дослідження філософів, медичних працівників, соціологів М. М. Амосова, Г. А. Апанасенка, І.І. Брехмана, Е. Г. Булича, В.І. Войтенко, С. М. Громбаха, В.П. Казначеєва, В. В. Колбанова, Н.М. Куїджі, І.В. Муравова, Ю. П. Лисицина, В. П. Петленко, Г. М. Сердюковської, Л. П. Сущенко, А.Г. Щедріної; а також психолого-педагогічні дослідження Г.І Власюк, Г. П. Голобородько, М. С. Гончаренко, О. Д. Дубогай, Г. К. Зайцева, С.В. Лапаєнко, С. О. Свиреденко, В.М. Оржеховської, Л.Г. Татарникової та інших вчених.

Сучасне розуміння проблеми здорового способу життя в Україні полягає у подальшому розвитку національних традицій та їх взаємозумовленості з гуманістичним й демократичними досягненнями світового співтовариства.

1.2 Сутність основних понять досліджуваної проблеми

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові -- фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід'ємні одна від одної, вони тісно взаємопов'язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров’я людини. Для зручності вивчення феномена здоров’я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я.

Здоров’я -- це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад.

З позицій викладеного розуміння феномена здоров’я людини походить визначення поняття здорового способу життя: це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя -- праці, відпочинку та побуту.

Сучасна освіта — це значно більше, ніж навчання письму та читанню, це суттєво складніше явище, ніж передача певного набору інформації та знань. Сучасна високоякісна освіта -- це особистісно орієнтований розвиток людини, формування самосвідомості, системи норм і цінностей, навичок спілкування та прийняття рішень, умінь керувати своїми бажаннями та діями інших, долати перепони, протистояти з боку волі іншого тиску; це набуття інших звичок, необхідних для успішного інтегрування молодих людей у суспільні відносини та самостійного життя.

Отже, освіта в галузі здоров’я має поєднувати засвоєння необхідних знань, формування певного ставлення та конкретних навичок, необхідних для позитивної поведінки, збереження та розвитку здоров’я. Саме ця тріада «знання -- ставлення -- навички (включаючи життєві навички)» визначає зміст навчання в галузі здоров’я на основі навичок.

Знання передбачає володіння певним масивом інформації та розуміння світу і фактів життя на її основі. Передача знань у процесі навчання може включати як викладення та засвоєння окремих простих фактів, так і розуміння того, як різні факти пов’язані один з одним. Наприклад: знання шляхів передачі ВІЛ-інфекції є результатом засвоєння простих фактів, але усвідомлення зв’язку між різними шляхами передачі ВІЛ-інфекції дає розуміння того, що сексуальні стосунки із споживачем ін'єкційних наркотиків підвищує ризик інфікування.

Знання є необхідною умовою навички, але не достатньою для її формування. Знання -- це інформація, яка може ще не бути переведеною в ранг діяльності. У більшості випадків для формування навички інформація необхідна, але вона рідко виявляється достатньою.

Ставлення -- це особистісні погляди, стереотипи, уявлення, переконання, забобони, суб'єктивні оцінки суперечностей: що подобається, що сподобається, добре чи погане, важливе чи неважливе, потребує уваги чи не потребує тощо. Слід наголосити, що в контексті розуміння ставлення як елемента зазначеної тріади «знання -- ставлення -- навички», це поняття розглядається в широкому тлумаченні, включаючи у себе визначення також ціннісні настанови, переконання, соціальні та субкультурні норми, права, очікування та мотивації. Ставлення на передбачуваному рівні зумовлює певні дії або реакції людини. Наприклад: повага до свого тіла та висока оцінка важливості догляду за тілом є суттєвим фактором збереження особистого здоров’я, нормального функціонування організму та високого рівня працездатності.

Навички можна визначити як здатність практикувати конкретні моделі поведінки. Вони включають життєві навички (визначення наведено нижче) та «інші» навички. Під «іншими» навичками розуміють специфічні практичні навички, уміння та техніки, які мають відношення до здоров’я. Наприклад: надання першої допомоги, дотримання гігієни, правильне використання контрацептивів.

Життєві навички -- це здатність до адаптивної та позитивної поведінки, яка дає можливість індивідуумам ефективно вирішувати проблеми та долати повсякденні труднощі. Зокрема, життєві навички можна розглядати як групу психосоціальних компетенцій та навичок міжособистісного спілкування, які допомагають людям приймати поінформоване та обґрунтоване рішення, розв’язувати проблеми, критично та творчо мислити, ефективно будувати соціальні контакти та здорові стосунки, співчувати, продуктивно організовувати своє життя, вести здоровий спосіб життя. Життєві навички можуть бути застосовані людиною у власній поведінці або спрямовані на інших, так само як і на зміну оточення задля того, щоб зробити його позитивним та безпечним для здоров’я.

Школа має відігравати провідну роль у створенні умов для здобуття дітьми та підлітками знань, формуванні ставлень та виробленні навичок, які потрібні для захисту власною здоров’я. Освіта допомагає підліткам та молоді ідентифікувати фактори, які впливають на їх вибір стосовно ризикованої поведінки і далі - на стан їх здоров’я.

1.3 Нормативно-правова база формування здорового способу життя учнів через систему шкільної освіти

Протягом останніх років було видано низку наказів, законів, які були спрямованні на збереження, покращення, охорону, відновлення здоров’я нації, в тому числі, і дітей.

Міністерство освіти і науки України традиційно реалізує багаторічну цілеспрямовану діяльність щодо формування здорового способу життя дітей, керуючись законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», а також багатьма нормативно-правовими актами останніх років, які спеціально спрямовані на розв’язання проблем здоров’я молоді, що навчається. Наявний досвід дозволяє стверджувати про значні напрацювання як на рівні окремих шкіл, областей, так і на рівні національному. Низка наказів Міністерства освіти і науки свідчить про постійну увагу галузі до формування здорового способу життя та розвитку життєвих навичок:

-- наказ від 05. 08. 02 № 445 «Про впровадження комплексної програми формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків (за проектом „Діалог“)»;

-- наказ від 17. 07. 02 № 412/267 (спільно з МОЗ України) «Про організацію та проведення Всеукраїнського конкурсу-захисту сучасної моделі навчального закладу -- Школи сприяння здоров’ю у 2002/03 навчальному році»;

-- наказ від 19. 11. 02 № 662 «Про розширення мережі експериментальних загальноосвітніх навчальних закладів за темою «Психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів» та ряд ін.

1991 року в Україні набула чинності Конвенція 00Н про права дитини. Виконання її умов, а також положень Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей вимагає від Української держави, всього суспільства цілеспрямованих дій щодо створення сприятливих умов для життя дітей та молоді, оскільки стан фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я підростаючого покоління є інтегральним показником суспільного розвитку, дієвим чинником впливу на економічний, культурний, оборонний потенціал країни.

Особливого значення Міністерство надає підвищенню рівня інформованості дітей і молоді, формуванню мотивації до здорового способу життя і безпечної поведінки шляхом уведення нових навчальних програм, методик, поширення тренінгової Інтерактивної та індивідуально-консультативної роботи, видання тематичної навчальної літератури, підготовки кадрів для профілактичної діяльності за цим напрямом, покращення системи ранньої профілактики, психолого-педагогічного діагностування, індивідуальної роботи, використання існуючого наукового та методичного потенціалу, вивчення передового досвіду.

У навчальних закладах передбачено створення інформаційних куточків з адресами, телефонами та режимом роботи установ та організацій, що надають кваліфіковану професійну допомогу та послуги підліткам, молоді та батькам із вищезазначених проблем: центри соціальних служб для молоді, наркологічні центри, центри здоров’я, центри боротьби зі СНІДом, науково-методичні центри практичної психології та соціальної роботи, відділи у справах неповнолітніх, центри реабілітації наркозалежної молоді, громадські організації тощо. Ведеться пропедевтична робота серед батьків, одним із завдань якої є пропаганда позитивного родинного виховання, запобігання появі у дітей звички до алкоголю та наркотиків.

Перший урок-лекцію 2002/03 навчального року в навчальних закладах системи освіти було присвячено темі формування здорового способу життя «Здоров'я дітей -- здоров’я нації».

Питання профілактики наркозалежності, запобігання ВІЛ-інфікування включені до підручників з основ безпеки життєдіяльності, передбачені у змісті предмета основи здоров’я, містяться в різноманітних посібниках, що розраховані на вчителів та учнів.

Одним з проблемних питань є якість навчально-методичних матеріалів. Нагально необхідне посилення відповідальності за підготовку та видання матеріалів щодо впровадження знань про здоровий спосіб життя, здійснення комплексної експертизи з боку науковців (педагогів, психологів, лікарів), а також педагогів і лікарів-практиків, авторів інноваційних технологій.

У співпраці з Міжнародною громадською організацією «Дитячий культурно-просвітницький центр» за сприяння ЮНІСЕФ у 2003 р. здійснено проект щодо профілактичної роботи серед дітей віком 9−12 років із запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу, розроблено інформаційно-освітні матеріали (книжка коміксів) підлітками для підлітків. Діти 9−12 років отримали можливість ознайомитися з визначеними проблемами у цікавій та змістовній формі.

Органи управління освітою на місцях реалізують програму «Здоров'я через освіту», в межах якої в практичній діяльності навчальних закладів застосовується система ранньої профілактики поширення шкідливих звичок, психолого-педагогічне діагностування, індивідуальна виховна робота для попередження девіантної поведінки дітей та молоді, використовується наявний науковий та методичний потенціал [21, 12].

Ще однією проблемою є те, що навчання культури здоров’я у навчальних закладах України реалізується у ряді випадків формально, епізодично, без урахування тенденцій, що мають місце в молодіжному середовищі. Однією з суттєвих причин є брак відповідно підготовлених педагогів (12−15% у міській та 6−8% у сільській місцевості). Тому у школах країни реалізується програма ПРОООН/ЮНЕИДС «Сприяння просвітницькій роботі за методикою „рівний-рівному“ серед молоді України щодо здорового способу життя». Впровадження цієї програми забезпечило підготовку педагогів-тренерів для роботи з учнівською та студентською молоддю, волонтерів, які працюють з однолітками за цією програмою. У багатьох областях проводиться підготовка старшокласників для волонтерської роботи серед однолітків з профілактики шкідливих звичок за концепцією «рівний -- рівному». У межах реалізації зазначеної програми постійно проводяться регіональні семінари педагогів-тренерів, навчальні заклади забезпечуються методичною літературою та наочними посібниками [15, 26].

У попередні роки з метою формування навичок здорового способу життя та на виконання протокольного рішення засідання Національної координаційної ради боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України та подальшого розвитку міжнародного проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю», МОН України спільно з МОЗ України, у 2002/2003 навчальному році було проведено Всеукраїнський конкурс-захист сучасної моделі навчального закладу -- Школи сприяння здоров’ю. Зараз в Україні, за оцінками Міністерства освіти і науки, нараховується близько 2,5 тис. шкіл, які до пріоритетів навчання та виховання включили питання формування здорового способу життя учнів.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 27. 02. 02 № 148 «Про підвищення ролі профілактичної роботи серед дітей та молоді щодо запобігання незаконному вживанню наркотичних засобів і психотропних речовин» одним з першочергових завдань для органів управління освітою (особливо там, де відзначаються високі темпи зростання немедичного вживання наркотичних засобів дітьми та молоддю) було визначено розробити регіональні програми, спрямовані на протидію незаконному обігу наркотичних засобів та поширенню наркоманії. Цим наказом Міністерство зобов’язало органи управління освітою підвищити рівень відповідальності керівників навчальних закладів за стан роботи щодо недопущення поширення та вживання наркотичних засобів у навчальних закладах, переглянути і доповнити програми з формування здорового способу життя, розробити нові форми і методики щодо профілактичної роботи з дітьми, які б сприяли виробленню у підлітків негативного ставлення до наркоманії як явища.

Ефективна реалізація ідей формування здорового способу життя можлива за умови раціонального використання фінансових, технологічних, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів держави, які спрямовуються на формування фізично, психічно, соціально, морально здорової особистості з високим рівнем громадянської відповідальності, готової до самостійного вибору власного місця в житті, високо ерудованої і культурної, яка має гуманістичний світогляд та гуманістичні якості, поважає батьків, інших людей, які її оточують, із сформованою культурою спілкування, веде здоровий спосіб життя, прагне до самовдосконалення, толерантна, доброчесна, милосердна, доброзичлива [6, 24].

Висновки до першого розділу

1. Актуальність визначеної теми дослідження обумовлює необхідність вивчення всіх чинників, які мають вплив на спосіб життя учнів.

2. Розглянуті тенденції розвитку наркоманії, алкоголізму, паління, розповсюдження венеричних хвороб викликають необхідність формування здорового способу життя у молоді.

3. Уточнення основних понять теми є різнобічними і виділяють основні особливості, які дають можливість правильно визначити напрямок роботи з учнями.

4. Аналіз нормативно-правової бази формування здорового способу життя показав, що вона відповідає сучасним вимогам і сприяє формуванню здорового способу життя в дітей.

Розділ ІІ. Система роботи педагогічного колективу школи з виховання в учнів підліткового віку здорового способу життя

2.1 Особливості формування здорового способу життя учнів основної школи на основі аналізу їх психолого-педагогічної характеристики

Запорукою досягнення високих показників ефективності формування здорового способу життя є правильна організація просвітницької діяльності і врахування психолого-педагогічних і фізичних особливостей учнів.

Розглянемо психолого-педагогічні особливості дітей відповідно до вікової періодизації, яка прийнята у вітчизняній педагогіці та психології.

Підлітковий вік (учні основної школи) охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Цей період називається перехідний, оскільки в цей час в розвитку дитини відбувається перехід від дитинства до юності у фізичному, психічному і соціальному відношеннях. Яскраво виявляється прагнення до виявлення свого «Я», властивих дорослому, форм поведінки, інтенсивного становлення якостей розуму, почуттів, волі, бажань.

Підліток має деякі риси дорослого, але він не дорослий, намагається осмислити свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але осмислює своєрідно, по-дитячому. В підлітковому віці дитина намагається ніби сліпо копіювати дорослих, наслідувати іх поведінку, вчинки, манери. Усім давно відома залежність поведінки підлітків від «ритуалів» свого близького оточення, яка доходить до стадності. Тому дуже важливим фактором їх виховання є оточуюче середовище. Несформована особистість ніби поглинає ззовні компоненти, на яких згодом будується її внутрішній світ. В такий період життя дитина є найбільш вразливою, щодо згубних звичок, і водночас найкраще сприймає і переосмислює нову інформацію, відмовляється від опіки дорослих. Від підлітка вимагається відповідальність за свої вчинки [10, 26].

Фізичний розвиток веде до появи нових потреб. Підліткам властиве групування, найчастіше — вуличні компанії, які, як правило, нічим не займаються, головна їх функція — розваги. Саме таким компаніям притаманна рання алкоголізація. Там частіше всього дотримуються правила: думати, чинити «як всі». Істиною вважається те, що прийнято друзями.

Організм підлітка знаходиться в незбалансованому і негармонійному стані. Саме це сприяє швидкому звиканню до алкоголю та інших шкідливих чинників для організму. Залежності у підлітків виникають на багато швидше, ніж у дорослих і призводять до різних порушень в усьому організмі.

Часто зустрічаються випадки отруєнь серед підлітків, які є наслідком їх необізнаності і браком коштів. Трапляються випадки, коли до небажаних наслідків приводять дози, кількість спиртного — підліткам властиве переоцінення своїх можливостей, сліпе копіювання героїв із фільмів, прагнення виділитись з групи однолітків, показати свою дорослість. У таких випадках, коли організм не здатний переробити таку кількість шкідливих речовин, частіше всього не витримують серце і печінка [9, 16].

Система освіти в галуззі здоров’я має враховувати всі вікові особливості учнів. Основним видом діяльності в підлітковому віці залишається учіння. Учителі, які працюють з такими учнями, докладають чимало зусиль, щоб переконати їх, змусити прислухатись до шокуючих фактів статистики, звернути увагу кожного з них на своє здоров’я, на його збереження, цінність і чинники, які руйнують повноцінне життя молоді. На засадах поступового формування позитивного ставлення до здорового способу життя складається негативне ставлення до алкоголю, тютюну, наркотичних речовин, обачливість до венеричних захворювань. Саме тому перед педагогами стоїть завдання подавати інформацію і сприяти формуванню ряду навичок, які в подальшому стануть підгрунттям до формування здорового способу життя.

Нагальна потреба та актуальність формування в підлітків позитивного ставлення до здорового способу життя підтверджується різноманітними теоріями, які пояснюють механізми соціально-психологічного розвитку дітей та підлітки. Так, зокрема, теорії розвитку дітей та підлітків констатують, що у віці від 6 до 15 років закладаються навички та звички, оскільки саме у цьому віці діти вчаться мислити абстрактно, оцінювати наслідки своїх дій, приймати рішення, з’являється зацікавленість до осіб протилежній статі. Крім того, соціальні стосунки у цей віковий період стають більш складними. Підлітки шукають відповідей та пояснення тій інформації, яку вони отримують з різних джерел, починається формування індивідуальних цінностей та правил рівноваги між особистими інтересами та інтересами інших людей.

Теорія розвитку здібностей наголошує на тому, що в процесі розвитку навичок або вирішення проблем люди використовують свої здібності по-різному. Тому необхідно використовувати різноманітні навчальні методи, залучати різні стилі навчання з опорою на сильні сторони характеру учнів. Наголошується, що управління емоціями та здатність розуміти свої почуття, а також почуття інших дуже важливі для розвитку людини, і підлітки можуть навчитися цьому, так само як вони вчаться читати та рахувати. Дуже важливим є використання шкільного середовища для вивчення питань, що виходять за межі традиційних шкільних предметів, оскільки можливості навчання соціальним навичкам за межами школи досить обмежені.

Теорія соціального пізнання та соціальна-когнітивна теорія наголошують на тому, що діти вчаться поведінковим аспектам через формальний процес навчання та через спостереження. Формальний процес навчання включає в себе те, як батьки, вчителі та інші авторитетні люди вчать дітей поводити себе, а спостереження — це те, що молоді люди безпосередньо бачать, спостерігаючи поведінку однолітків та дорослих. З огляду на це важливо поєднувати процеси моделювання, спостереження та соціальну взаємодію. Вчителі, батьки та інші дорослі (в тому числі персонажі кіно- та телефільмів) виступають прикладом (зразком), визначають стандарти поведінки.

На основі теорії проблемної поведінки зроблено висновок про те, що поведінка підлітка є результатом складних взаємовідносин між суб'єктами та об'єктами. На поведінку людини впливають соціальні цінності, переконання та ставлення, а також сприйняття її поведінки друзями та сім'єю. Тому навички критичного мислення, ефективної комунікації та переговорів — важливі аспекти освіти у галузі здоров’я.

Теорія соціального впливу стверджує, що підлітки практикують ризиковані моделі поведінки (ранні статеві стосунки, куріння), оскільки на них «тисне» оточення та підлітки. Тому найкраще розповісти підлітку якомога раніше, з якими формами тиску він зіткнеться, і допомогти виробити вміння їм протистояти. Звідси випливає, що просте інформування про негативні наслідки шкідливих для здоров’я навичок не дає очікуваного результату, необхідно радше вчити розпізнавати самі ситуації ризику і вміти опиратися втягненню в таку ситуацію.

Теорія когнітивного вирішення проблем доводить, що формування навичок розв’язання проблем з наймолодшого віку сприяє більш плідному спілкуванню дітей, умінню тримати емоції під контролем, захистити себе від негативних впливів, не втрачаючи зв’язку з ровесниками.

Теорія опору (гнучкості)) називає джерела захисту особи від ризику та подолання шкідливих звичок. До внутрішніх джерел захисту відносяться самоповага та впевненість у собі, схильність брати на себе відповідальність за свої вчинки та наявність мети у житті. До зовнішніх джерел захисту відносяться: родина, яка дотримується певних цінностей, але не карає дитину, невживання алкоголю членами родини підлітка та сильна прив’язаність до спільноти ровесників.

Теорія ступеневої зміни поведінки описує етапи, коли людина розглядає можливість зміни поведінки: попередніх роздумів (ще немає бажання зміни поведінки), спрямованих роздумів (є намір зміни поведінки), підготовки (є намір до змін у найближчий час), дія (зміна поведінки тривалістю до 6 місяців), підтримка (збереження бажаної поведінки більше 6 місяців і до кількох років) та припинення (бажана поведінка стає постійною практикою). У процесі навчання важливо розуміти етапи, на яких знаходяться учні, що дозволяє формувати ставлення, мотивації та особистий досвід, враховуючи їх очікування.

Через специфічність формування здорового способу життя спеціалісти рекомендують для навчання так звані інтерактивні методи. Теорія соціального навчання теоретично обґрунтовує особливості методики активного навчання. Зокрема, важко не погодитися з тим, що діти вчаться як із запланованого навчального матеріалу, так і зі спостереження за своїм оточенням. Тому процес навчання певної практичної навички повинен відтворювати природний для дитини процес навчання: діти спочатку засвоюють певні норми, а згодом — коригують свою поведінку залежно від наслідків власних дій та реакції на їх поведінку інших людей. Поведінка посилюється позитивними чи негативними наслідками, які учень безпосередньо бачить або відчуває. Краще запам’ятовуються такі моделі поведінки, коли люди подумки або в реальній практиці використовують змодельовані зразки поведінки. Отже, виховання є ефективним, якщо не суперечить позитивній реакції оточення щодо дитини, тобто коли дитина бачить у житті те, що не суперечить інформації, отриманій у школі [21, 32].

Спеціалістами виділено ряд навичок, які необхідно формувати, щоб досягти позитивних результатів в формуванні бережливого ставлення до свого здоров’я. Існують різні підходи та визначення щодо групування ключових навичок за категоріями. Незважаючи на розподіл навичок за категоріями, більшість з них взаємозв'язані, а деякі навіть можна формувати одночасно в процесі навчання.

Наведенні навички є базовими у досягненні позитивної мотивації учнів на здоровий спосіб життя. Слід пам’ятати, що основне новоутворення цього віку, на думку Л. С. Виготського, — почуття дорослості, — потребує свого достойного вирішення. Педагог, в сучасному суспільстві, часто має більшу можливість впливати на підлітка, ніж батьки. Це зумовлено зайнятістю батьків, обмеженість у спілкуванні через брак вільного часу, відсутністю спеціальних знань. Таким чином, все більше й більше вчителі стають відповідальними за здоров’я дітей [19, 13].

Перед педагогами стоїть завдання формування позитивного ставлення в учнів до здоров’я, прогнозування схильностей учнів через спілкування з ними, ознайомлення з умовами життя дитини, з’ясування особливостей сімейного виховання.

2.2 Дослідження рівня розуміння підлітками основ здорового способу життя

З метою виховання антиалкогольної спрямованості, морально-психологічної стійкості особистості як основного характерологічного утворення, серед учнів було проведено анкету «Моє життя без алкоголю».

Завданням анкети є:

формувати імунітет до негативного впливу проалкогольної інформації та антиособистісно спрямованих форм поведінки;

формувати чіткі уявлення про значущість власного життя, психофізіологічні можливості організму, наслідки впливу алкогольних речовин;

створювати умови для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність.

Отже, ми отримали такі результати.

Рис. 1. Погодження з назвою анкети

На питання щодо згоди з назвою анкети (моє життя без алкоголю) 42% опитаних дали позитивну відповідь; 7% - негативну; не можуть визначитися — 51% опитаних учнів, що свідчить про необхідність проведення профілактичної та корекційної роботи щодо вживання алкоголю учнями. В той же час було розподілення відповідей залежно від статі опитуваних.

Майже половину учнів дали позитивну відповідь, хоча це не означає, що «життя без алкоголю» є життєвим кредом досліджуваних. Половина опитуваних вагається і не може точно відповісти. Тому особливо важливо спрямувати їх на вірний шлях. У дівчат більша впевненість щодо життя без алкоголю — 38%, ніж у хлопців — 20%, оскільки дівчата є більш свідомими. Дівчата більш вагаються у виборі, що є для них характерним узагалі.

На питання: «Які Ви знаєте наслідки впливу алкоголю на організм?» досліджувані дали такі відповіді:

порушується розумова діяльність;

спричинює нервові розлади;

«гробить» печінку;

порушується серцева діяльність;

впливає на наступні покоління;

порушується координація рухів.

Відповіді виявили те, що досліджувані досить обізнані з негативним впливом алкоголю на організм.

Щодо користі алкогольних напоїв, то опитуваними були названі такі аспекти: сприяють апетиту; поліпшують травлення, але якщо не в великих дозах; поліпшують сон; сприяють кращому кровообігу; підвищують розумову активність, якщо мало; підвищують настрій.

Отже, досліджувані називають причини, з яких найчастіше й виникає алкоголізм і чому вживання алкоголю виправдовується багатьма людьми.

На питання: «Які органи та системи страждають від алкоголю першими?» опитувані дали такі відповіді:

печінка;

серце;

нервова система;

нирки;

кровоносна система;

система травлення.

Досліджувані досить обізнані з тим, який негативний вплив має алкоголь на органи.

Відповіді на питання: «Які наслідки впливу алкоголю на організм є відстроченими?» були такими:

вплив на майбутнє покоління;

різні хвороби;

паталогічні відхилення;

проблеми з пам’яттю.

Дивно, але питання виявилося важким для опитуваних. Вони не досить чітко розрізняють первинні та відстрочені наслідки впливу алкоголю на організм.

Рис. 2. Рівень сили волі досліджуваних

На питання: «Чи можете Ви відмовити друзям чи знайомим у пропозиції випити?» досліджувані відповіли так: так-62%; ні-16%; не знаю — 22%.

Більша частина опитуваних може відмовити на запропоновану чарку, але й значна частина має труднощі щодо цього питання, і потребує кваліфікованої допомоги. Хлопці більш схильні до конформності, небажання порушувати «чоловічі традиції» щодо випивки.

Цікавими виявилися відповіді на питання: «До кого Ви звернетеся, якщо відчуєте, що вживання алкоголю стає для Вас проблемою?» До родичів — 26%; до товариша -16%; до друзів — 31%; до психолога — 12%; до лікаря — 7%; інше — 8%.

Рис. 3. Особи та організації, до яких звернуться досліджувані, якщо вживання алкоголю стане для них проблемою

З відповідей можна зробити висновок, що досліджувані добре інформовані про організації, до яких слід звертатися у разі виникнення проблем, і все ж таки звернуться туди. Хлопці більше звернуться до товаришів, оскільки чекають допомоги з чоловічої солідарності. Дівчата краще звернуться до родичів, оскільки відчувають з ними більшу духовну близькість.

Отже, анкетування виявило, що досліджувані досить добре ознайомлені з наслідками впливу алкоголю на організм і значна частина учнів згодна з назвою анкети «Моє життя без алкоголю», що є позитивним. Дослідження показало, що ситуація є переважно благополучною, занепокоєння викликають лише деякі учні.

2. 3 Профілактика адиктивної поведінки у підлітків, як основа формування здорового способу життя школярів

Для розуміння можливостей профілактичної й психокорекційної роботи у закладах освіти, в тому числі фахівцями шкільної психологічної служби, важливе знання психологічних механізмів, що запускають адиктивну поведінку підлітків. Вітчизняні й зарубіжні дослідження мотивації підлітків у формуванні такої поведінки та спробі побудувати ієрархію мотивів досить різняться. Мотиви, виявлені під час клінічного інтерв'ю з підлітками, що епізодично вживали наркотики, за даними А.Є. Лічко такі:

бажання не відставати від компанії, бути «як усі» в групі ровесників — 31%

намір пережити емоційно-приємний стан — «кайф» — 19%

пошук фантастичних ведінь, галюцинацій, бажання «спіймати глюки» — 12%

намагання забутися, відключитися від неприємностей — 10%

цікавість, бажання відчути невідоме — 8%

вплив старшого за віком «звабника» — 7%

бажання показати одноліткам свої виключні якості - 6%

стимуляція творчості - 2%

заміна алкоголю — 2%

інші мотиви — 2%

Зв’язок адиктивної поведінки з порушеннями сімейних відносин усвідомлюється батьками досить рідко, тільки в родинах з явними проблемами (пияцтво або психопатизація одного з батьків). Причиною поведінкових проблем є, на думку батьків, неслухняність або погана спадковість підлітка, відповідальність їх швидше декларується, ніж ретельно визначається.

Суттєве значення у формуванні адиктивної поведінки мають особливості взаємин у сім'ї, зокрема «деформованій», де батьки весь час перебувають на межі розлучення, або асоціальній — з пияцтвом чи криміналом дорослих, жорстокими взаєминами членів родини. Підлітки при цьому стають «вуличними» та групуються з такими ж, як вони самі. Психоактивні речовини перетворюються на важливий ритуал, що об'єднує групу, полегшує комунікацію і сприяє самоствердженню. Проте ні склад родини, ні ступінь її «деформації» не є вирішальним фактором, що негативно впливає на юну особистість. Чимало адиктивних підлітків виросли в зовні міцних, повних родинах.

Скласти виховну програму та корекційно-творчий виховний проект на реалізацію визначених конкретних цілей і завдань — означає створити на рівні діяльності учнівських колективів, а також усього навчального закладу оптимальну систему корекційно-виховних заходів, в якій методи й організація чітко підпорядковані логіці розвитку суб'єкта педагогічної взаємодії.

На основі інноваційних технологій створюють модель міжсуб'єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу.

Суть міжсуб'єктної взаємодії під час здійснення корекційно-виховної роботи зводиться до наступних актів:

А) корегування дій і зусиль суб'єктів виховного впливу (сім'ї, референтних груп, класного колективу та ін.) щодо конкретних вихованців;

Б) стимулювання активності в основних видах діяльності;

В) допомога окремим учням у складанні індивідуальних корекційних програм завдяки добору найбільш ефективних методів самовиховання тощо;

Г) створення соціально-психологічних ситуацій які вимагають від учня здатності співвідносити між собою завдання вчорашнього, сьогоднішнього і завтрашнього дня, близькі і далекі перспективи.

Важливим є також процес вторинного прогнозування з урахуванням психолого-педагогічного впливу на розвиток особистості учня. Таке прогнозування полегшує добір раціональних, педагогічне ефективних засобів впливу, нерідко дає можливість передбачити перебіг і перспективу розвитку як учня, так і групи в цілому.

Недостатня ефективність державних заходів, спрямованих на попередження та подолання алкоголізму і наркоманії неповнолітніх, пояснюється тим, що ці заходи ґрунтуються на дослідженнях, які вивчають лише вплив та наслідки дії психотропних речовин на людину. Проте такі підходи не осягають справжніх психологічних причин адиктивної поведінки. Необхідність дослідження саме психологічного аспекту проблеми профілактики алкоголізму та наркоманії неповнолітніх полягає в тому, що цей підхід дає можливість розкрити, з’ясувати закономірності виникнення узалежнення від психотропних речовин.

Розкривши психологічні механізми формування особистості людини, яка свідомо відмовляється від зловживання алкоголем чи наркотиками, ми створимо передумови подолання наркоманії та алкоголізму.

Отже, головне завдання — зробити так, щоб людина сама не бажала вживати психотропні речовини. Для цього треба знайти психологічні механізми формування в особи прагнення до здорового способу життя.

Необхідно зупинитись на традиційних формах профілактичної роботи з попередження адиктивної поведінки — лекціях, бесідах. Малоефективність їх давно не є секретом. Причин цього існує декілька.

По-перше, підлітки помічають різницю між нормами тверезого життя, які декларують дорослі, і їхніми власними «алкогольними» традиціями. Їм здається, що дорослі їх просто залякують, бо вони ще «маленькі». З останнім висновком адиктивні підлітки рішуче не згодні і демонструють симптом втрати контролю за кількістю вжитого алкоголю, який є результатом групового правила пити, «поки не впадеш». Наслідуванні групових норм призводить до того, що нав’язується не просто вживання, а зловживання, яке існує вже при розвинутому алкоголізмі.

По-друге, соціальне оточення, в тому числі кінопродукція, телебачення, чисельні реклами пива, цигарок, алкоголю зовсім не переконують підлітка в тому, що вживання психоактивних речовин — самогубство. Він не розуміє головного:ому тверезий спосіб життя — це дійсно перевага; навіщо тоді така кількість «шкідливих речей» навкруги?

Не слід забувати, що відсутність адиктивної поведінки полягає у намаганні одержати емоційне задоволення, не докладаючи зусиль, у формуванні особливої ілюзорно-компенсаторної діяльності. Профілактичні дії повинні нейтралізувати глибинні причини відхилення у розвитку дитини. Неповноцінне засвоєння основних компонентів навчальної діяльності, формування почуття безпорадності у навчанні -проблема шкільного віку, що неодноразово обговорювалась. Як результат у середніх класах маємо значну групу учнів «з внутрішнім відходом від школи». Проте у дитини не можна перекрити пошукову активність, хоча б у найпримітивніших формах, — вона починає реалізовувати себе в пошуках незвичних переживань. Емоційний дискомфорт, пов’язаний з негармонійним типом виховання у родині, знижується при вживанні психоактивних речовин, оскільки вони викликають візуалізацію яскравих, образних уявлень, що компенсує брак по-справжньому теплих емоційних відносин.

Таким чином, профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх в Україні відбувається на громадських засадах. Проте дослідження доводять, що профілактика адиктивної поведінки на непрофесійному рівні не дає бажаних результатів, а часом призводить і до негативного ефекту. Замість того, щоб закликати «Навалимося всім миром на це лихо!» доцільніше організувати конкретну й кваліфіковану роботу за такими напрямами.

1. Превентивна освіта. Мета цього напрямку в тому, щоб кожна людина, ще не спробувавши жодної психотропної речовини, мала об'єктивні відомості про те, що це таке, які причини і наслідки вживання цих речовин.

2. Психокорекційна робота з підлітками «групи ризику». Потрібно проводити спеціальну роботу, спрямовану на корекцію їх особистості.

3. Психологічна допомога дітям із сімей, обтяжених алкогольним узалежненням. Діти алкоголіків мають серйозні проблеми.

4. Психологічна підтримка дружин, матерів або інших близьких людей, що проживають з алкоголіком (наркоманом).

5. Психокорекційна робота з дітьми алкоголіків.

Викладені напрями є основними напрямами професійного підходу до проблеми профілактики адиктивної поведінки.

Сучасний рівень розв’язання психологічних аспектів проблеми профілактики алкоголізму та наркоманії неповнолітніх заснований на таких принципах:

1. інформацію про шкідливість вживання психотропних речовин не слід подавати дітям ізольовано, у вигляді лекцій.

2. Комплексне і систематичне викладання всіх знань у галузі превентивної освіти має стати частиною обов’язкового навчання у школі, розпочинаючи з молодших класів.

3. Превентивна освіта не повинна фіксуватися на якійсь одній ізольованій інформації, а має охоплювати всі фактори, що впливають на здоров’я.

4. У ході превентивної освіти пропаганда тверезості повинна концентруватися не на фіксації шкідливих наслідків вживання алкоголю, а на реальних перевагах, які дає тверезе життя.

Викладання курсу превентивної освіти слід проводити не в традиційній формі, а створювати умови для самостійної, творчої діяльності учнів з розпізнання і здобуття знань, побудови логічних висновків.

Можна виділити три аспекти первинної профілактики алкоголізму. По-перше, це проведення широкої виховної роботи з населенням, спрямованої на підвищення його культурного рівня і формування протиалкогольної суспільної думки. По-друге, санітарно-гігієнічне виховання населення і, по-третє, формування тверезих установок у підростаючого покоління.

Якщо в основі санітарно-гігієнічного виховання населення лежить пропаганда здорового способу життя і викорінювання шкідливих звичок, то у відношенні підростаючого покоління правомірна лише одна точка зору -- виховання молоді в дусі тверезості, активного негативного відношення до будь-яких проявів пияцтва. Така постановка питання науково цілком обґрунтована. Численні літературні дані, як ми відзначали вище, свідчать про те, що основа зловживання алкоголем закладається в дитячому і підлітковому віці.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой