Імпічмент (американська за походженням модель)

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Юридичний факультет

«Імпічмент (американська за походженням модель)»

ПЛАН

ВСТУП

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ

ПРОЦЕДУРА ІМПІЧМЕНТУ ЗА АМЕРИКАНСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ

Характеристика імпічменту за американською моделлю

Процедура імпічменту на прикладі законодавства США

Імпічмент американської моделі в інших країнах

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ ЗА АМЕРИКАНСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Зауважимо, що в країнах американської правової системи особлива процедура притягнення до судової відповідальності глави держави або інших посадових осіб одержала назву «імпічмент», і по аналогії цей термін застосовується у практиці інших країн. [5, с. 69]

Тема даної роботи досить актуальна, адже складність процедури імпічменту зумовлює те, що в історії відбувалися лише окремі успішні випадки відсторонення посадових осіб з посад, а імпічмент главі держави вважається резонансною подією.

В Основних Законах зарубіжних країн закріплюються фундаментальні положення щодо проведення процедури імпічменту, проте вони, зазвичай, не прописані ґрунтовно і залишають багато питань. Головним джерелом залишається практика, що зумовлює дослідження конкретних випадків проведення процедури імпічменту.

Об'єктом дослідження є норми права, що передбачають процедуру імпічменту.

Предметом дослідження роботи є процедура імпічменту глави держави американською за походженням моделлю.

Метою даної роботи виступає правовий аналіз та всебічне дослідження процедури імпічменту за американською моделлю.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

розглянути поняття та історичний розвиток процедури імпічменту;

охарактеризувати процедуру імпічменту глави держави за американською моделлю, на прикладі законодавства США та інших країн;

розглянути позитивні і негативні риси американської моделі імпічменту.

Підкреслимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для цього у роботі було використано такі методи, як: порівняльно-правовий; діалектичний; формально-логічний — при характеристиці процедури імпічменту; формально-догматичний (юридичний) — при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ

Зазначимо, що імпічмент — це передбачений конституційним законодавством ряду країн (як республіканських, наприклад США, так і монархічних, наприклад Великобританія, Японія) особливий порядок (процедура) притягнення до відповідальності вищих посадових осіб у державі і судового розгляду їх справ у парламенті за звинуваченням у порушенні конституції і вчиненні злочинів. [6, с. 401]

Відтак, термін «імпічмент» походить від латинських коренів, що означають бути спійманим або бути викритим, і має певний аналог у сучасній французькій та англійській мовах — дієслова empкcher (запобігати) та impede (перешкоджати) відповідно. У період середньовіччя відомі етимологи також пов’язували це слово (щоправда, помилково) з похідним від латинського impetere (атакувати).

Цей процес не слід плутати з відзивом посадової особи. Відзив, як правило, ініціюється виборцями і заснований саме на політичних звинуваченнях, наприклад безгосподарність, а імпічмент ініціюється конституційним органом (зазвичай законодавчої влади) і, як правило (але не завжди), заснований на обвинуваченні у вчиненні кримінального злочину.

Імпічмент був вперше застосований в політичній системі Британії. Зокрема, цей процес був використаний так званим «Хорошим парламентом» проти барона Вільяма Латімера в 1376 р. Окрім того, що його було позбавлено титулу Четвертого барона Латімеру, він був засуджений до тривалого тюремного ув’язнення.

Парламент Британії мав право імпічменту ще з середньовічних часів. Спочатку Палата лордів ухвалила, що імпічмент може застосовуватися тільки до перів (дворян), і дворянство може піддавати цій процедурі собі рівних у парламенті, а Палата общин не могла використовувати цю процедуру — процес щодо членів Палати общин відбувався у суді присяжних. Проте, в 1681 році Палатою общин була прийнята резолюція, відповідно до якої члени цієї палати могли використовувати процедуру імпічменту до будь-якої посадової особи в країні. імпічмент відповідальність посадовий держава

Після правління Едуарда IV (1461−1483 рр.), процедура імпічменту вийшла з ужитку, а білль про позбавлення громадських прав став кращою формою боротьби з небажаними суб'єктами Корони. Однак, під час правління Джеймса I (1603−1625 рр.) і надалі, процедура імпічменту стала більш популярною, оскільки вона не вимагала згоди Корони, на відміну від білля про позбавлення громадських прав, що дозволяло парламенту протистояти королівським спробам домінувати в законодавчому органі.

Наслідуючи приклад Британії, конституції штату Вірджинія (1776) і Массачусетс (1780), а також згодом і інших штатів, прийняли доктрину імпічменту. Однак вони у своїх положеннях обмежили покарання до зміщення з офіційної посади, без застосування до особи будь-якого кримінального покарання. Саме така модель процедури імпічменту існує на даний час. [5, с. 70]

Найбільш поширені три основні моделі відповідних парламентських процедур. Перша полягає в тому, що весь процес реалізації конституційної відповідальності протікає в парламенті як такому; по його завершенні можуть послідувати процеси в судах.

Друга модель полягає в тому, що парламент або палата виступають лише як обвинувачення інстанції, а справу про конституційної відповідальності вирішується в судовому органі, спеціально утвореному парламентом зі свого середовища, причому цей орган реалізує не тільки конституційну, але в необхідному випадку і кримінальну відповідальність, діючи вже як звичайний суд.

Третя модель збігається з другої в тому, що парламент або палата обмежуються пред’явленням обвинувачення, але на відміну від другої моделі справу дозволяється органом конституційної юстиції, який реалізує лише конституційну відповідальність, зміщуючи особа з його посади. Всі ці моделі мають свої різновиди в різних країнах. [13]

На сьогодні процедура імпічменту передбачена у законодавстві багатьох держав світу. Зазвичай, положення щодо порядку відповідальності вищих посадових осіб зазначаються безпосередньо в Основному Законі держави. [5, с. 70]

ПРОЦЕДУРА ІМПІЧМЕНТУ ЗА АМЕРИКАНСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ

Характеристика імпічменту за американською моделлю

Загальновідомо, що витоки імпічменту як конституційної процедури звинувачення вищих державних осіб лежать в англійському конституційному праві. Для процедури імпічменту за англійським зразком притаманне те, що весь процес притягнення урядовця до відповідальності відбувається в межах парламенту. Так, нижня палата порушує справу, а верхня приймає остаточне рішення щодо подальшої долі урядовця. Дещо відрізняється процедура імпічменту за американською моделлю, яскраво зображено це на прикладі США.

Американська модель проведення імпічменту запроваджена також такими державами, як Бельгія, Ісландія, Нідерланди, ФРН, Італія, Австрія та країнами Північної і Центральної Америки. [8]

За американською «моделлю» зміст імпічменту становили виключно парламентські дії щодо усунення президента з поста, які передбачали перспективу притягнення відповідної особи до кримінальної відповідальності у загальному порядку. Тому процедуру імпічменту за такою «моделлю» слід сприймати як механізм конституційної (юридичної) відповідальності президента за вчинені діяння і як спосіб позбавлення його недоторканності з метою можливого притягнення до кримінальної відповідальності.

За колом суб'єктів імпічмент не обмежується президентом; відповідна процедура може бути застосована і до так званих федеральних посадових осіб: членів кабінету, суддів федеральних судів тощо. Американська модель імпічменту була сприйнята у більшості латиноамериканських країн з президентсько-республіканською формою правління, хоч і з модифікаціями. Однак в усіх випадках цю модель не можна пов’язувати з політичною відповідальністю президента перед парламентом. Такої відповідальності за умов названої форми державного правління просто не існує.

У країнах з парламентарною і змішаною республіканськими формами державного правління також прийняті процедури притягнення президентів (іноді й членів найвищих (центральних) колегіальних органів виконавчої влади та деяких інших посадових осіб) до юридичної відповідальності. Нерідко ці процедури конституційно визначені як імпічмент, хоча вони досить відрізняються від тієї, що існує за американською «моделлю». Тому їх лише умовно можна називати імпічментом. За своїм змістом зазначені процедури характеризуються спільними ознаками. [4, с. 131−132]

Процедура імпічменту на прикладі законодавства США

Перш за все зазначимо, що главою держави у США є президент. Режим його відповідальності особливий [9, с. 142]. Політична відповідальність глави республіки вельми умовна. Це відповідальність перед виборцями. Причому висловити своє негативне ставлення до політики президента виборці можуть, як правило, тільки на чергових виборах і лише за умови, якщо президент буде повторно балотуватися. [3, с. 411]

Зауважимо, що на відміну від багатьох інших конституцій американський вищий закон не згадує про особистий імунітет Президента. На практиці його недоторканність вважалася звичаєм. [10, с. 131]

Конституція США містить такі положення щодо імпічменту федеральних посадових осіб та глави держави:

Стаття I, розділ 2, частина 5: Палата Представників обирає свого Спікера та інших Урядовців і єдина має Право Імпічменту.

Стаття І, розділ 3, частина 6: Сенат єдиний має право приймати рішення щодо Імпічменту. Засідати з цією Метою сенатори повинні під Присягою або після врочистого Запевнення. Коли судять Президента Сполучених Штатів, головувати має Голова Верховного Суду. Ніхто не може бути засуджений без одночасної Згоди на це двох третин присутніх Членів.

Стаття І, розділ 3, частина 7: Присуд у Справі Імпічменту не передбачає більшого, ніж усунення з Посади і позбавлення права належно обіймати будь-яку Почесну, Довірену чи Платну Посаду у віданні Сполучених Штатів, але засуджена Сторона однаково не звільняється від Обвинувачення, Суду, Присуду і Кари, згідно з Законом.

Стаття II, розділ 4: Президент, Віце­Президент та всі цивільні Службовці Сполучених Штатів усуваються з Посади при Імпічменті і визнанні Винними в державній Зраді, Хабарництві чи в інших тяжких Злочинах і Правопорушеннях.

Підставами застосування процедури імпічменту є вчинення Президентом державної зради, хабарництва, інших злочинів і кримінальних проступків проти держави (High Crimes and Misdemeanors). Ні в доктрині, ні на практиці до цих пір немає єдності в розумінні цих категорій кримінальних правопорушень. Більшість юристів схиляється до того, що це всі види кримінально караних діянь. [10, с. 132] Однак деякі експерти сходяться на думці, що існують різні стандарти для імпічменту та злочинної поведінки. Зокрема, декан юридичного факультету університету Фордхему Джон Д. Фірік, у статті, опублікованій в 1984 році, зазначив, що «більшість владних органів погоджуються — і прецеденти це підтверджують — що імпічмент не обмежений протиправною поведінкою. Поведінка, яка підриває цілісність державної служби або в порушення конституційних обов’язків, або включає зловживання владою, як правило, розглядається в якості підстави для імпічменту. Оскільки імпічмент є різкою санкцією, дії повинні бути значними і серйозними».

Цікавим є також той факт, що під час Конституційного Конвенту деякі творці Конституції США настійно закликали, що треба додати до списку злочинів, що можуть призвести до порушення процедури імпічменту, «недобросовісне ведення державних справ» (maladministration). Інші ж резонно були проти цього, побоюючись, що імпічмент може стати тривіальною політичною процедурою.

Саму процедуру імпічменту глави держави можна поділити на два етапи: процедури, що відбуваються у Палаті представників, та процедури, що відбувається у Сенаті. Кожен з цих етапів складається з сукупності необхідних дій.

І. Процедури, що відбуваються у Палаті представників

Юридичний комітет Палати представників вирішує, чи слід приступити до процедури імпічменту. Якщо вони роблять вирішують, що є достатні підстави, то:

Голова юридичного комітету пропонує резолюцію, що закликає юридичний Комітет почати офіційне розслідування у питанні імпічменту.

На підставі їх запиту, юридичний комітет відправляє ще одну резолюцію до повного складу Палати представників, в якій зазначає, що процедура імпічменту є виправданою і чому це так (Статті імпічменту), або що імпічмент не порушується.

Повний склад Палати представників обговорює і голосує по кожній Статті імпічменту.

Якщо який-небудь пункт зі Статей імпічменту буде схвалений простою більшістю голосів, Президент буде підданий імпічменту. Однак, це більше схоже на пред’явлення звинувачення у скоєнні злочину. Має відбутися суд, що проходить у Сенаті.

ІІ. Процедури, що відбувається у Сенаті

Статті імпічменту надходять з Палати представників.

Сенату формулює правила та процедури для проведення судового розгляду. У рамках підготовки до фактичного судового засідання, головуючий в Сенаті та Головний суддя Верховного суду США присягнуться перед усіма сенаторами, що перебувають в якості присяжних засідателів, надаючи таку присягу: «Я урочисто присягаюся, що у всіх речах, що належать до компетенції суду у процесі імпічменту (найменування відповідача), що в даний час знаходиться на розгляді, я буду чинити неупереджене правосуддя відповідно до Конституції і законів. Хай допоможе мені Бог».

Проводиться судовий розгляд. Президент представлений своїми адвокатами. Вибрана група членів Палати представників виступає у якості «прокурорів». Головний суддя Верховного суду головує на засіданні, а всі 100 сенатори виступають в якості суду присяжних. У процесі розгляду питання про імпічмент Сенат рідко розглядає будь-які законопроекти, резолюції тощо. Традиційно, сторона обвинувачення виступає першою. Потім надається слово адвокатам обвинувачення. Вступна промова обмежується до одної години з боку кожної зі сторін. Ліміт часу на заключне слово не встановлений, проте він може бути оголошений за одностайною згодою Сенату. Свідки можуть бути викликані, піддані присязі і допитані стороною обвинувачення та адвокатами Президента. Сенаторам не дозволено виступати протягом судового засідання. Якщо сенатор хоче поставити питання свідку, він повинен надати питання в письмовому вигляді. Головуючий Сенату буде читати питання свідкові.

Після того, як всі свідки були почуті і заключна заява зроблена, весь сенат йде на закрите засіданні для обговорення вироку. Це може зайняти від декількох годин до декількох днів.

Сенат, у відкритому засіданні, голосує за вирок. 2/3 голосів Сенату необхідно для визнання обвинуваченого винним.

Сенат у відкритому засіданні голосує по кожній зі статей імпічменту. Кожна стаття ставиться на голосування окремо. Голосування відбувається шляхом голосового опитування. Коли ім'я кожного сенатора називається, вони повинні стати і дати відповідь: «винний» або «не винен».

Якщо 67 сенаторів (2 / 3 Сенату) проголосує «винен» з якої-небудь однієї статті про імпічмент, Президент буде засуджений і відсторонений від посади.

Сенат також може провести голосування (простою більшістю) щодо заборони Президенту обіймати будь-яку державну посаду в майбутньому. Ця процедура має назву «дискваліфікація»

Якщо Президента визнають винним в Сенаті і усунуть з посади, то, з урахуванням злочинів, що вчинив Президент, він може підлягати кримінальній відповідальності.

Важливим є те, що весь процес судового розгляду, у будь-який час з моменту порушення процедури імпічменту, може бути повністю скасований простою більшістю голосів (51 голос) Сенату. Сенат може також прийняти компроміс чи резолюцію осуду. Але якщо цього не зроблено, то процедура імпічменту триває до остаточного рішення.

Процедура є жорстко регламентованою, хоча її порядок може бути змінений одноголосним рішення Сенату або схваленою вимогою про зміну порядку (необхідно 2/3 голосів). [11, с. 87]

Два американських президента були піддані процедурі імпічменту: Ендрю Джонсон, сімнадцятий глава виконавчої влади, і Вільям Дж. Клінтон, сорок другий.

Найбільш драматичною була процедура 1868 р. Вона була пов’язана з вкрай ворожим ставленням Конгресу до «м'якої» політики Президента по відношенню до переможеного в Громадянській війні Півдню. [10, с. 132] Джонсон, представник Півдня, який став президентом після вбивства Лінкольна, підтримувався політики Реконструкції після Громадянської війни. Радикальні республіканці в Конгресі були люті на його поблажливість до екс-конфедератів та очевидну відсутність турботи про колишніх рабів, про що свідчить його вето на закон щодо громадянських прав та опозиція Чотирнадцятій поправці. Для захисту радикальних республіканців в адміністрації Джонсона і зменшення сили Президента, конгрес прийняв закон про перебування на державних посадах в 1867 році, який заборонив президентові звільняти посадових осіб без згоди Сенату. Джонсон випробував конституційність цього закону, намагаючись витіснити військового міністра Едвіна М. Стентона. Його порушення закону стало основою для імпічменту в 1868 році. Для обвинувального вердикту в Сенаті не вистачило лише одного голосу. Джонсон був виправданий 26 травня 1868 року. Поза сумнівом, невдача імпічменту щодо Джонсона в 1868 р. аж ніяк не сприяла посиленню парламенту і не породила політичну відповідальність Президента перед Конгресом [7, с. 142−143].

У серпні 1998 р, після декількох місяців спростування, в тому числі при відеозаписи свідчень, Білл Клінтон зізнався, що він мав сексуальні стосунки з молодою жінкою Монікою Левінські під час її стажування у Білому домі.

Відомий «Старр звіт» з викладом результатів дослідження незалежного адвоката був доставлений до Палати представників 9 вересня 1998 року, а потім став доступним для громадськості. Багато хто відчував, що доповідь носила радше політичну атаку проти Президента, а не юридичне обґрунтування для усунення його від посади. З 11 можливих підстав для імпічменту чотири були в кінцевому підсумку схвалені Палатою юридичного комітету: лжесвідчення присяжним, лжесвідчення громадськості, перешкоджання здійсненню правосуддя та зловживання владою. 19 грудня, після довгих суперечок за конституційністю розгляду і обговоренням чи дійсно Клінтон може бути покараний не через процедуру імпічменту, а через осуд Сенату, в Палаті представників відбулося історичне голосування. Клінтон був притягнутий до відповідальності за двома пунктами звинувачення: лжесвідчення присяжним і перешкоджання здійсненню правосуддя. У Сенаті республіканцям, однак, не вдалося зібрати достатню підтримку, щоб досягти двох третин голосів, необхідних для його засудження. 12 лютого 1999 року Сенат виправдав президента Клінтона по обох пунктах. Тільки 45 сенаторів проти 55 вважали, що Президент винен у порушенні клятви. 50 сенаторів проти 50 порахували, що Президент винен у вчиненні тиску на судову владу. Спроба імпічменту щодо Президента зазнала невдачі. Цей випадок підтвердив, що дана процедура не має на меті встановлення політичної відповідальності Президента, але застосовується щодо серйозних порушень, а голосування має своєю головною метою протиставити республіканців демократам. Судові розгляди більше року заважали Президенту виконувати свої обов’язки, він був змушений захищатися і підфарбовувати свій імідж перед обличчям громадської думки [7, с. 143].

Кілька разів процедура імпічменту переривалася на більш ранніх стадіях — в Палаті представників. Найбільш відомий випадок був пов’язаний із знаменитою «Уотергейтською справою». Введена в дію процедура імпічменту щодо Президента Ніксона в результаті скандалу, пов’язаного з підслуховуванням телефонів в Уотергейтській справі, не отримала свого завершення. Після того, як п’ять чоловік найнятих Ніксоном були спіймані на несанкціонованому проникненні до штаб-квартири Демократичної партії у комплексі Уотергейт 17 червня 1972 року, наступна поведінка Президента Ніксона, а саме його приховування крадіжки зі зломом і відмову надавати докази, призвела до того, що юридичний комітет Палати представників видав три Статті імпічменту 30 липня 1974. У документі також були пред’явлені звинувачення Ніксона за незаконне прослуховування телефонних розмов, зловживанні керівництвом ЦРУ, лжесвідчення, підкуп, перешкоджання здійсненню правосуддя та інших зловживань виконавчої влади. Імпічмент видавався неминучим, і Ніксон подав у відставку 9 серпня 1974, після чого був помилуваний новим Президентом Джеральдом Фордом [10, с. 132].

Варто відзначити, що у Уотергейтській справі набула використання практика заснування посади спеціальних прокурорів для розслідування діяльності Президента, що згодом отримала подальший розвиток і завдала багато клопоту Президенту Клінтону, який став об'єктом уваги прокурора К. Старра в перший термін свого президентства [7, с. 144].

Імпічмент американської моделі в інших країнах

Важливе значення для характеристики природи взаємозв'язків між органами законодавчої і виконавчої влади мають питання конституційної відповідальності. Сюди слід віднести політичну відповідальність органів виконавчої влади перед парламентом у порядку імпічменту [14, с. 86].

Як вже зазначалося раніше, американська модель проведення імпічменту, крім США, запроваджена також такими державами, як Бельгія, Ісландія, Нідерланди, ФРН, Італія, Австрія та країнами Північної і Центральної Америки. Деякі елементи американської моделі спостерігаються і в Україні.

Американську модель імпічменту сприйняла більшість латиноамериканських країн з президентською формою правління, хоча й зі своїми модифікаціями. Але в усіх випадках її не можна пов’язувати з політичною відповідальністю президента перед парламентом [12, с. 47].

Щодо України, то своїм призначенням описана у ст. 111 Конституції України процедура імпічменту аналогічна американській моделі, на що вказує відповідне формулювання абз. 6, яке передбачає лише «усунення Президента України з поста…» [1] і не вказує на можливість застосування в межах даної процедури кримінального судочинства.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ ЗА АМЕРИКАНСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ

Зазначимо, що в американській моделі процедура порушується Палатою представників Конгресу; сформульоване нею ж звинувачення приймається більшістю голосів загального складу Палати. Рішення за результатами слухання в Сенаті приймається не менше двома третинами голосів від списочного числа сенаторів. Застосування абсолютної більшості в першій частині процедури і кваліфікованої більшості в не менше двох третин голосів у другій частині значно ускладнює її проходження. За більш ніж двохсотрічну історію американської конституційної практики жоден президент не був усунутий із посади в порядку імпічменту, хоча двічі (у 1974 р. і в 1999 р.) процедура припинялась на стадії сенатського слухання. До прикладу, якщо прийняття рішення про звинувачення Президента України не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України є ще вірогідним, то прийняття рішення про усунення з поста Президента України не менш як трьома четвертими голосів від її конституційного складу є більш ніж сумнівним.

Описана проблематика взаємодії Глави держави та Парламенту відображає актуальність запровадження конституційно-правової відповідальності посадових осіб політичного рівня в інших державах. [16, с. 106−107]

Необхідно зазначити, що практика імпічменту не завжди зважає на його законодавчі підстави, що характерно, наприклад, для США. У конституційній доктрині США переважає позиція, згідно з якою імпічмент не повинен зводитися лише до кримінально караних діянь, що підставою для ініціювання імпічменту може слугувати будь-яка дія президента, що підриває довіру до федерального уряду. [15, с. 48]

У висновку хотілося б відзначити, що провівши дослідження та аналіз всіх випадків спроб проведення процедури імпічменту президента США, можна стверджувати, що фактично визначальну роль у трактуванні дій Президента, які підпадають або які не підпадають під підстави імпічменту, відіграє співвідношення партійних сил у Палаті представників на відповідний момент і загальна ступінь лояльності конгресменів по відношенню до Президента.

Таким чином, по-перше, збудження процедури імпічменту, проведення розслідувань в її рамках та винесення відповідного рішення є аж ніяк не «сплячою» прерогативою американської законодавчої влади. По-друге, очевидна інтенсифікація застосування даної процедури проти перших осіб держави. За останні 50 років процедура імпічменту була ініційована проти п’яти з десяти президентів США: Трумена, Ніксона, Рейгана, Буша і Клінтона, тобто проти кожного другого президента країни! Значення імпічменту при цьому визначається не стільки числом посадових осіб, відсторонених від посади, скільки свого роду виховно-попереджувальним ефектом даного механізму.

Немає жодних підстав припускати, що в осяжному майбутньому працюючий механізм імпічменту втратить свою актуальність для стримування авторитарних тенденцій, характерних не тільки для президентської влади в США, але (більшою чи меншою мірою) для виконавчої влади за будь-якої країни.

Безумовно, вищевикладене свідчить, щонайменше, що американська модель імпічменту досить дієва та має позитивні риси, хоча зауважимо, що в існуючій процедурі імпічменту наявна ціла низка нерозв’язаних протиріч.

ВИСНОВОК

Досліджуються поняття та підстави імпічменту, передбачені у конституційному законодавстві демократичних держав, окреслюються проблеми реалізації конституційно-правових норм про імпічмент в державно-правовій практиці та відповідно вносяться пропозиції до вдосконалення законодавства у цій галузі.

Отже, одним з елементів контролю за владою є імпічмент, який передбачений у конституційному законодавстві багатьох зарубіжних держав. Ця процедура досить часто слугує своєрідною гарантією проти зловживання

владою зі сторони глави держави, іноді навіть запобігає авторитарним тенденціям. Водночас потрібно пам’ятати, що у ряді випадків імпічмент може бути вкрай небезпечною зброєю у руках недоброчесних парламентаріїв. Тому важливо на законодавчому рівні якомога детальніше врегулювати відповідну процедуру.

Таким чином, підкреслимо, що у найбільш загальному вигляді під імпічментом розуміють особливий порядок судочинства у справах про злочини, що вчиняються вищими посадовими особами

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

Конституция Соединенных Штатов (1787 г.). Ст. II. Раздел 2 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. — М.: НОРМА, 1997. — С. 292.

Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. — М.: ИД «Форум»; Инфра, 2000

Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. -- К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. -- 668 с.

Георгіца А.В. Конституційно-правові інституту ти зарубіжних країн. — Чернівці, ЧДУ, Рута, 1994.

Енгибарян Р. В. Сравнительное конституционное право: Учебное пособие. — М.: Юность, 2005.

Жан Поль Жакке: Конституционное право и политические институты: Учеб. пособие/ Пер. с франц. — М.: Юристь, 2002.

Капто А. С. Энциклопедия мира. — М., 2002

Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. — Х.: Основа, Ун-т внутр. Справ, 1998.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Особенная часть: учебник / рук. авт. колл. и отв. ред. Б. А. Страшун. — 3 изд., пересм и доп., — М.: Норма, 2008.

Конституційне право зарубіжних країн: навч. посібник/ В.О. Ріяка (кер. авт. кол.), В. С. Семенов, М.В. Цвік та інші; за заг. ред. В.О. Ріяки — К.: Юрінком Інтер, 2002.

Процюк І. В. Законодавча влада в президентській республіці (на прикладі США) / Стаття УДК 340. 12, Публічне право № 1 (9) — 2013

Страшун Б.А. Конституційне (державне право) зарубіжних стран. В 4 т. Тома 1−2. Частина загальна: Підручник. — 3-е изд., Оновл. і дораб. — М.: Видавництво БЕК. — 784 с., 2000, с. 523

Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз.- К., «Програма Л», 1995.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой