Етнопедагогічний підхід до виховання у дитячому хореографічному колективі

Тип работы:
Статья
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Етнопедагогічний підхід до виховання у дитячому хореографічному колективі

В.М. Кирилюк

Анотації

У даній статті автор обґрунтовує шляхи та напрямки національного виховання засобами фольклору у дитячому хореографічному колективі.

В данной статье автор рассматривает пути и направления национального воспитания с помощью фольклора в детском хореографическом коллективе.

The author substantiats the ways of solving the national problems with the help of folr-lore at the pupils dance group.

Відомості про автора

Прізвище, ім'я, по батькові Кирилюк Валерій Михайлович

Вчене звання доцент, Заслужений артист України

Організація, посада: доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Чернігівський інститут мистецтв та менеджменту культури

Етнопедагогічний підхід до виховання у дитячому хореографічному колективі

Основною метою національного виховання на основі народного мистецтва є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої національної культури особистості [11].

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань. Головним завданням національного виховання, на основі народного мистецтва, є формування у вихованців національної свідомості, самосвідомості. А також необхідно: сформувати почуття любові до рідної землі, родини, українського народу, бажання працювати задля розквіту України, високу національну культуру, світоглядну позицію; забезпечити повноцінний особистісний розвиток, можливість зміцнення духовного, психічного і фізичного здоров’я; розвивати індивідуальні здібності і таланти вихованців; створити умови для самореалізації [5].

Основним напрямом національного виховання на основі народного мистецтва є формування свідомості й самосвідомості - усвідомлення вихованцями своєї етнічної спільності, національних цінностей, відчуття своєї національної причетності до розбудови України, патріотизм, що сприяє утвердженню власної гідності, внутрішньої свободи, гордості за Батьківщину [2].

Український фольклор є невичерпним джерелом ідей, образів, сюжетів, поетичних та хореографічних засобів, що збагачують культуру й наближають її до народу. Народна творчість вражає силою своїх образів, мовним ладом, музичністю, пластикою, віртуозною технікою рухів, багатством і красою.

Так фольклорні танці пробуджують глибини національної самосвідомості, розвивають уявлення й естетичний смак, долучають до таємниць народних вірувань, традицій і звичаїв, допомагають зрозуміти специфіку життя наших пращурів [3]. Особливу значимість для формування національної самосвідомості особистості відіграє фактор етнічності в рамках освітньої установи, особливо орієнтованість на традиційну народну культуру й рівень сформованості на її основі естетичної і національної культури особистості. Найбільш продуктивно вона формується через виховну систему на основі традиційного народного мистецтва [4].

Перший напрямок — поглиблене вивчення юними танцюристами духовно-моральних і естетичних досягнень людства й українського народу, зокрема, відображених у добутках традиційного народного мистецтва [6]. Мета подібних занять — доповнення об'єктивних подань і понять про прекрасне, формування естетичного смаку вихованців, розвиток і закріплення національно-естетичних поглядів, цінностей і переконань, що виражають особистісне ставлення вихованців до реалій буття. У здобутках народної творчості матеріалізована народна пам’ять, народна мудрість і вічні сподівання на торжество гармонії, що протистоїть силі часу й забуття. Велике значення в розвитку народної культури й мистецтва мали свята і обряди [12]. національний фольклор хореографічний виховання

Цінність інсценізації обрядів багато в чому визначається успіхом підготовчих етапів. Зіткнення, пізнання й занурення у світ народного мистецтва й творчості формують естетичні й моральні ідеали. Через народні танці, обряди, усну народну творчість і художні предмети побуту передаються і зберігаються естетичні погляди й дух народу, здійснюється зв’язок між поколіннями, інакше оцінюється внесок української національної культури в загальнолюдську [9].

Другий напрямок — залучення учасників до різноманітних видів пошуково-дослідницької діяльності в галузі народного хореографічного мистецтва чи етнографії. Педагогічна мета тут фокусується на пробудженні й культивуванні потреби приносити користь колективу своєю особистою участю у фольклорних і етнографічних пошуках. Можна дати дітям завдання розпитати своїх бабусь, чи тих старожилів, яких вони знають, про танці, звичаї, традиції, обряди, які вони пам’ятають чи, можливо, їм колись розповідали їхні батьки. По можливості діти мають усе записати, а танець чи хореографічні комбінації вивчити. Потім цей матеріал можна використати при інсценізації обрядів. Можна з дітьми середнього шкільного віку організувати невеликий похід, у вихідний день, для вивчення духовних завітів предків, або зробити міні-експедицію зі збору фольклорного матеріалу. Потім варто його обробити й висвітлити в спеціальному інформаційному збірнику, дітям можна запропонувати записати свої міркування на різні етнокультурні теми.

Третій напрямок — «уживляння» вихованців в атмосферу народних традицій, звичаїв, обрядів. Ціль педагога — систематичне підкріплення вербальних впливів на свідомість вихованців. Надбаннями емоційно-вольової сфери в цьому випадку є соціальна й особиста значимість почуттів, ідеалів, художніх цінностей. Тут практикується вивчення народних звичаїв і обрядів, дотримання традицій, сценарна розробка й проведення фольклорних свят, виставок народних іграшок, змагань у традиційних іграх українського народу.

Традиційними в даному напрямку є огляди й виставки дитячої творчості, фольклорні фестивалі, ярмарки, знайомство з фольклорними колективами, екскурсії до краєзнавчих музеїв, музеїв народної творчості тощо. Особливо результативними є підготовка і проведення народних свят.

Четвертий напрямок — стимулювання вихованців до участі в організації й проведенні масових заходів серед ровесників, молодших школярів, дорослих. Педагогічний задум полягає в пробудженні й формуванні в дітей всієї гами, потреб з поширення знань народного мистецтва, широка їхня агітація й пробудження національного духу. Для реалізації поставленої мети широко використовуються здобутки малого жанру української народної творчості (приказки, прислів'я, загадки, забавлянки, триндички тощо). Тобто на уроках танців викладач має використати увесь арсенал народної мудрості і заохотити дітей до знаходження і залучення друзів, батьків, однокласників і знайомих до фольклорної творчості.

П’ятий напрямок — організація творчих акцій вихованців для місцевого населення. Тут реалізується висунута педагогікою ідея співробітництва. Стимулювати творчу активність учасників хореографічного колективу можна за допомогою залучення їх до організації просвітницької роботи з населенням відносно фольклорних традицій українців. Для цього дитячий колектив може долучитися до творчих звітів фольклорних колективів, організація багатоступінчастих і багаторівневих фестивалів і оглядів, проведення конкурсів масовиків-витівників, юних танцюристів.

Народні свята — це багатогранне суспільне явище, що відображає буття кожної людини й суспільства в цілому [8]. Будучи невід'ємною частиною соціального життя, свята впливають на життя особистості й виступають як особливий вид людської діяльності, що виражає гармонію людини й суспільства або прагнення до неї.

Про соціальну значимість свят пишуть багато дослідників цієї проблеми (Г.П. Чорний, Я. Бєлоусов, Т. А. Бернштан, А.І. Мазаєв, К. Жигульский). Г. П. Чорний зокрема відзначає: «Свято саме по собі представляє етико-соціальне явище. Масовість, барвистість, піднесеність і романтична забарвленість свят, доступність сприйняття закладених у них моральних, естетичних ідей роблять їх ефективним засобом формування моральних почуттів і навичок правильного поводження» [10, 37]. К. Жигульский відносить поняття «свято» i «свята» до соціально-художніх цінностей, які сприяють формуванню особистості, духовному розвитку людини й суспільства [10]. Із створюваних народом свят можна дізнатися про політичне, історичне й духовне життя суспільства, визначити ідеї, інтереси й прагнення різних соціальних верств.

Висловлені вище положення дозволяють зробити висновок, що святкова діяльність сприяє соціалізації особистості, тобто її «ефективній адаптації в суспільстві й здатності деякою мірою протистояти суспільству, частині тих життєвих колізій, які заважають її саморозвитку, самореалізації й самоствердженню» [7,18]. Однак соціально-педагогічна цінність свят визнається педагогами не завжди. Висловлюються припущення, що масове свято нівелює індивідуальність, не робить належного педагогічного впливу на кожну особистість. Дійсно, це відбувається в тому випадку, коли святкові дії організуються й проводяться без продуманого аналізу, психолого-педагогічних потреб спільноти людей, без врахування мотивів участі дітей у святі.

Звернення до можливостей істинно народних свят дозволяє уникати цих помилок, тому що сама природа свят передбачає взаємодію, спілкування й співпрацю всіх його учасників. Зазвичай народні свята мають виховне значення, адже вони формують особистість, створюючи довкола неї постійне «поле етнопедагогічного впливу» [7, 56]. Спроби відродження й розвитку самобутньої етнокультури, етнічної ідентифікації особистості дозволяють використати найкорисніше з народного досвіду. У цьому сенсі роль батьків, традицій, родини, змісту й значення рідної домівки, відродження пам’яті предків, трепетності до кровних родичів, повернення до релігії предків, культ природи будуть сприяти становленню гуманістичної, національно орієнтованої системи виховання.

Одна з головних переваг дитячого фольклорного свята полягає в тому, що, використовуючи найбагатший арсенал емоційно-виразних засобів, воно забезпечує різноманіття прийомів і методів педагогічного впливу, створює для кожного вихованця, відповідно до його індивідуальних і статевовікових особливостей, схильностей та інтересів, умови для самостійної й колективної творчої діяльності.

Література

Андреев В. А. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. -- Казань, 1988. — 56 с.

Барбіна Є. Професійна майстерність учителя в історії педагогічної думки // Рідна школа. -- 1998. -- № 4. — С. 5 — 8

Бондаренко Л. Методика хореографічної роботи в школі і позашкільних закладах. — К.: Музична Україна. 1985. — 248 с.

Гильбух Ю.3. Как учиться и работать эффективно. -- К.: ВИПОЛ, 1993. — 124 с.

5. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.). -- К., 1994.

6. Игры -- обучение, тренинг, досуг… / Под ред. В. В. Петрусинского. -- М., 1994. — 254 с.

7. Лізинський В. М. Прийоми та форми в навчальній діяльності. — Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. — 160 с.

8. Макарчук С. А. Етнографія України. — Львів.: Просвіта, 1994.

9. Наулко В.І. Культура і побут населення України. — К.: Либідь, 1991

10. Основные принципы изучения и разработки хореографического фольклора. (Информация, опыт). — М.: ВНМЦ НТ и КПР, 1989. -34 с.

11. Питюков В. Ю. Основы педагогической технологии. -- М., 1997. — 164 с.

12. Понамарьов А. Етнічність та етнічна історія України. — К., Либідь, 1996.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой