Інваріантна модель слідчого

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Психология


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Кафедра соціальної та практичної психології педагогічного факультету

РЕФЕРАТ

на тему:

ІНВАРІАНТНА МОДЕЛЬ СЛІДЧОГО

ЗМІСТ

Вступ

1. Інваріантна модель особистості слідчого

1.1 Спостережливість слідчого, як одна з умов його успішно діяльності

1.2 Комунікативна діяльність слідчого

1.3 Особливості інтелектуальної діяльності слідчого працівника

1.4 Організаційна сторона діяльності слідчого

2. Шляхи формування і підвищення професійного рівня слідчих працівників

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Необхідність функціонування в суспільстві такого інституту врегулювання суспільних взаємовідносин як правоохоронні органи виправдано його багатовіковою історією існування. Дія права на соціальне середовище здійснюється двома шляхами: діяльністю правоохоронних і правозастосовуючих органів і впливом на свідомість особистості, соціальних груп, суспільства вже самим фактом наявності, закріплення певного порядку належної поведінки.

Перед оперативними, слідчими, прокурорськими і судовими працівниками постійно виникає безліч питань, вирішення яких вимагає не тільки широкого кругозору, юридичної культури, спеціального пізнання і життєвого досвіду, але і обізнанності в аспектах, що є предметом вивчення юридичної психології. Для того, щоб правильно розбиратися в складних відносинах людей, їх переживаннях і вчинках, в заплутаних ситуаціях, які знаходять своє віддзеркалення в кримінальних справах, необхідно знати закономірності психічного життя.

Одним з методологічних принципів юридичної психології є особистісний підхід.

Юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість. Це дозволяє побудувати структуру особистості і виділити такі її елементи, які є значущими у вирішенні проблем, пов’язаних з криміногенними ситуаціями, в різних сторонах правоохоронної діяльності.

Важливою умовою успішного виконання своєї соціальної приналежності, яка спрямована на підтримання правопорядку та забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, є високий рівень професіоналізму та морально-етичних якостей людського фактору, що формує ту гілку правоохоронних органів, яка займається розкриттям кримінальних справ.

Тому вивчення особливостей структури особистості співробітників слідчих органів для створення оптимальної моделі сучасного слідчого в ракурсі можливості її застосування як при професійному відборі, так і при підготовці нових кадрів, має вагоме значення для юридично-психологічної науки.

1. ІНВАРІАНТНА МОДЕЛЬ ОСОБИСТОСТІ СЛІДЧОГО

Модель особистості слідчого, яка є складною ієрархічною структурою, включає в себе його як професійні, так і особистісні якості, навички і уміння, що знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Кожна із сторін професіограми слідчого працівника відображає всі особливості психічних процесів, рис характеру, що забезпечують професійний успіх в реалізації цього виду діяльності. Діяльність слідчого включає такі сфери роботи, виконання яких потребує наявності певних особистісних якостей:

п/п

Психологічна характеристика

Змістовна характеристика

1.

Пошуково-пізнавальна діяльність

спостережливість, допитливість, об'єм уваги, уважність пам’ять, уява,

2.

Комунікативна діяльність

комунікабельність, емоційність, стійкість, чуйність, витриманість, ввічливість

3.

Реконструктивна діяльність

мислення, інтуїція, інтелектуальний рівень

4.

Організаційна діяльність

самоорганізованість, воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість

1. 1 Спостережливість слідчого, як одна з умов його успішної діяльності

В основі професіограми лежить пошукова сторона діяльності, яка реалізує прагнення до розкриття злочинів і полягає в збиранні початкової інформації для вирішення професійних задач. Особливе значення пошукова сторона діяльності слідчого має на першому етапі розслідування, коли відбувається відбір з навколишнього середовища криміналістично значущої інформації (сліди скоєння злочину, вилучення зброї або знарядь злочину і т.д.), яка дає можливість з найбільшою достовірністю реконструювати подію злочину за таким ступенем точності, як це вимагає закон.

Ефективність збирання доказів залежить від особистісних здібностей слідчого; його криміналістських знань про сліди і засоби здійснення злочинів; професійного і життєвого досвіду, загальної обізнаності щодо властивостей різних матеріальних об'єктів.

Спостережливість як певний вид людської діяльності пов’язаний з довільним сприйняттям предметів і явищ зовнішнього світу. Криміналістська спостережливість при огляді місця події - це планомірне, цілеспрямоване, продумане сприйняття обстановки.

Високий рівень спостережливості слідчого обумовлений наступними чинниками:

1) Установкою на сприйняття інформації, що має значення для розкриття злочину і розслідування кримінальної справи. Ця установка допомагає подолати гидливість (наприклад, при огляді трупа, що розкладається), втомленість і апатію (при тривалому, безрезультатному обшуку і т.д.).

2) Специфічною концентрацією уваги на тих об'єктах і їх властивостях, які можуть дати необхідну інформацію; виявлення слідів опору на трупі потерпілого, слідів підробки документів, констатація доказів поведінки при спостереженні за допитуваним і т.д.

3) Тривалим збереженням стійкої уваги, що забезпечує готовність всіх аналізаторних систем слідчого до сприйняття в потрібний момент необхідної первинної інформації (особливо при тривалих обшуках, оглядах місця події і тривалих допитах).

Більшість слідчих відводить значуще місце в своїй роботі пошукової діяльності, яка лежить в основі розкриття злочину.

1.2 Комунікативна діяльність слідчого

Наступний рівень — комунікативна сторона діяльності, в процесі якої дослідник повинен отримати необхідну для розкриття злочину інформацію від людей шляхом спілкування з ними.

Комунікативна діяльність — це уміння розуміти людину, відчувати його, управляти її емоційною сферою.

Дослідження структури комунікативної сторони діяльності, пізнання психологічних закономірностей спілкування в особливих умовах кримінально-процесуального резюмування дає можливість розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності праці слідчого на цьому рівні.

Професія слідчого відноситься до великої групи професій «людина — людина», тому комунікативний аспект діяльності є одним з домінуючих. Слідчий повинен мати неординарні здібності співрозмовника, який веде бесіду в особливо скрутних умовах.

Характеризуючи комунікативні здібності слідчого, можна виділити наступні елементи:

уміння швидко організовувати контакт із співрозмовником, який починається із звільнення від внутрішнього «затиску» і пов’язаний з умінням впродовж всього часу розмови дивитися зберігати візуальний контакт, а також із вмінням знайти індивідуальний підхід, враховуючи психологічні особливості допитуваного;

вольове володіння своєю поведінкою, що є однією з найголовніших в комунікативній діяльності слідчого.

Організація допиту слідчим повинна поєднуватись з підтриманням певного психологічного стану опитуваного, який дозволив би отримати найбільш достовірну і повну інформацію про подію злочину і особу злочинця.

Успішна взаємодія двох систем — слідчого і допитуваного, залежить від психологічного контакту.

Глибина контакту зазвичай пов’язана з тим, на якому рівні він здійснюється. Досвідчені слідчі інтуїтивно і усвідомлено змінюють різні параметри бесіди, застосовують певні тактичні прийоми у відповідності до індивідуальних особливостей допитуваного.

Одна з найважливіших проблем психології допиту — проблема регулювання відносин, які в ході допиту виникають між допитуваним і слідчим і, до певної міри, впливають на досягнення останнім мети допиту. Правильне вирішення цієї проблеми залежить від рівня знань, професійного досвіду і навичків слідчого. Це — соціально-психологічні закономірності рольового статусу слідчого і допитуваного у виникаючих між ними відносинах.

Допит — це боротьба за істину. Силу в цій боротьбі слідчому дають різноманітні наукові знання, одне з перших місць серед яких займає психологія.

Якщо допитуваний відносить себе до однієї соціальної категорії «ми», а в слідчому бачить представника іншого угрупування «вони», то це не сприяє виникненню необхідного психологічного контакту. Відношення до слідчого як до «чужого» не сприяє появі у допитуваного бажання повідомити всю відому йому інформацію про злочин, особливо, коли мова йде про питання інтимного характеру. Особливо гостро це питання постає при допиті обвинуваченого.

Засобів, за допомогою яких може бути досягнутий психологічний контакт подібного роду є багато. Намагаючись досягти контакту із допитуваним завдяки створенню спільності «ми», слідчий повинен відшукувати в людині, що допитується, позитивні сторони її характеристики. Окрім цього він повинен зважати на індивідуальні особливості допитуваного, а також на всі матеріали справи, з урахуванням яких ході допиту виявляється необхідна інформація.

Вибір правильної тактики слідчого багато в чому залежить від визначення специфіки типології людини, яка допитується.

В основі рекомендацій по тактиці проведення допиту лежить психологічний аналіз структури особистості допитуваного. Знання судової психології дозволяють слідчому бачити не абстрактного свідка або звинуваченого, наділеного правилами і обов’язками, а реальну людину, зрозуміти його поведінку.

Допит на попередньому слідстві включає цілий комплекс методів і прийомів, які не тільки не повинні суперечити нормам кримінального процесу, але й повинні давати максимальний ефект в плані отримання найправдивіших свідчень засобом, який є найадекватнішим для конкретного допитуваного. Темп і напруженість допиту мають залежити від темпераменту допитуваного, а від особистісних рис допитуваного — характер доказів, на які слід звертати особливу увагу, і порядок їх пред’явлення.

Слідчий має вміти організувати свій психічний стан. Досвід слідчого дозволяє володіти навичками управління своєю волею і емоційною сферою, а в рамках закону і емоціями допитуваного.

Вся отримана в результаті пошукової і комунікативної діяльності інформація слідчого в процесі кримінально-процесуальної діяльності перетворюється в спеціально передбачені законом форми: протоколи, ухвали і т.п. Для цього слідчому необхідно добре володіти письмовою мовою, мати навички швидкого переводу усної мови у письмову, яка має задовольняти декільком критеріям: граматичному, стилістичному і юридичному. При оформленні протоколів мова повинна бути точною і зрозумілою. В протоколі зберігаються лексичні особливості мови допитуваного. Документ повинен відповідати вимогам процесуального закону як за зовнішнім оформленням, так і змістовно.

В даний час у слідчій діяльності активно застосовуються засоби фіксації свідчень: машинопис, магнітофонний запис, в інших випадках стенографія. Від якості протоколу залежить повнота використовування тих фактичних даних (доказів), які в ньому відбиті, їх достовірність і значення.

Володіючи великою процесуальною самостійністю, слідчий сам ухвалює рішення, реалізує їх, розпоряджається робочим часом, вибирає шляхи і засоби для розкриття злочину і т.п.

1. 3 Особливості інтелектуальної діяльності слідчого працівника

Важливе місце в проведенні слідства займає «реконструктивна» діяльність, в процесі якої відбувається реконструкція подій минулого по слідах, які залишилися в теперішньому часі. В цій діяльності реалізуються такі якості слідчого як творчі здібності (слідча уява); самостійність, гнучкість та об'єктивність мислення; інтелектуальний рівень (кількість і якість матеріалу, з якого створюються моделі версій, загальна ерудиція), пам’ять, інтуіція.

Переконання в надійності створеної конструкції слідчим здійснюється шляхом кримінально-процесуальних заходів, а також за допомогою аналізу отриманої інформації.

Інтелектуальна діяльність слідчого включає такі етапи:

1. Визначення задач і послідовності їх вирішення (висунення версій), перевірка (шляхом слідчих і оперативних дій);

2. Визначення джерел інформації, методів рішення задач і часу для їх вирішення (планування слідчих дій);

3. Визначення необхідного ступеня точності при рішенні задач (аналіз даних, побудова системи непрямих і прямих доказів).

Одна з профілюючих властивостей особистості, що визначае високий рівень професіоналізму слідчого — комплексне відчуття перспективи кримінальної справи. В його основі лежать головним чином якості реконструктивної діяльності.

Талановитого слідчого характеризують:

Економне виділення криминалістично значущої інформації на місці події і в інших умовах;

Швидкий переклад цієї інформації (перекодування) в знакову систему криміналістських понять;

Переробка отриманої інформації в закодованому вигляді, створення гіпотез;

Перевірка висунутих гіпотез шляхом розкодування інформації на наочному рівні. Побудова при підтвердженні гіпотез версії в закодованому вигляді і створення на її основі плану розслідування;

Високий рівень самоперевірки: детекція помилок, полягаюча в періодичному зіставленні висунутої версії з реальними обставинами. Для цього необхідний механізм перекодування, розкодировання і швидкого переходу від однієї кодової системи до іншої.

Ця якість може бути названа «Детектором помилок», яке є надзвичайно значущим для професійної діяльності слідчого.

1. 4 Організаційна сторона діяльності слідчого

Організаційна діяльність слідчого потребує таких якостей як самоорганізованість, воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість. Підвищені вимоги до вольової сфери слідчого вимагають наявності ряду властивостей, що формують силу волі. Найбільш яскраво виявляються вольові якості в складних ситуаціях, при вирішенні важких задач слідчої роботи. Слідча робота формує і укріплює багато вольових якостей, але разом з тим тривале заняття цією професією, накладають на особистість своєрідний відбиток, і деколи приводить до професійної деформації.

Однією з найістотніших рис в морально-вольовому вигляді слідчого є така якість, як принциповість — наявність твердих переконань і активного прагнення до їх реалізації, проведенню в життя, незважаючи на перешкоди і загрози особистому благополуччю. Ця якість допомагає протистояти небажаним впливам ззовні і власним слабкостям, успішно вирішувати властиві кожному внутрішні конфлікти, різні протиріччя між належним і бажаним, суспільним і особистим.

В складних конфліктних ситуаціях слідчий зобов’язаний залишатися володарем своїх відчуттів і прагнень, зберігати вірність етичним принципам.

Розслідування злочинів неминуче стикається з помилковими заявами і доводами, помилковими твердженнями і висновками, неправильними оцінками і думками. Складність полягає в тому, що розпізнати, де правда, а де брехня, де істина, а де помилка. Тому життєвою необхідністю для слідчого є пристойність — постійна готовність строго і об'єктивно оцінювати факти, події, дії і вислови людей, не довіряючись зовнішньому враженню, звичне прагнення побачити і розкрити в кожному явищі його справжнє єство.

В основі критичності лежить складний психічний акт сумніву. В сукупності з передбачливістю і обережністю у вчинках і думках критичність утворює вельми необхідну для слідчого якість волі і розуму пильність.

Однобічний вплив досвіду деколи призводить до того, що слідчий взагалі втрачає віру в людей, готовий підозрювати всіх і кожного.

Підозрілість — один з самих небезпечних видів професійної деформації. Упередженість, тенденційність, звинувачувальний ухил суперечать самій ідеї правосуддя. Навіть при розгляді негативних дій і вчинків потрібно шукати і уміти знаходити в людях позитивні сторони.

Наявність владних повноважень, самостійність і незалежність слідчого, обмежена гласність розслідування, відсутність публічної критики таїть можливість слідчих помилок. Тому строге дотримання законності в слідчій роботі багато в чому залежить від самокритичності слідчого. Формування цієї межі - задача морально-політичного вихователя і професійного навчання, в ході якого слідчий повинен бути привчений до систематичного розбору і об'єктивної оцінки свого рішення і дії, промахів і упущень. Слідчий не має права на помилку.

Готовність швидко ухвалити рішення і привести його у виконання абсолютно необхідна слідчому, який нерідко зобов’язаний терміново реагувати на поточну ситуацію, вжити невідкладних заходів, щоб присікти злочин, зберегти його сліди, надати допомогу потерпілим, відновити порушений порядок, затримати злочинця і т.д.

Слідча діяльність вимагає працьовитості, посидючості, високої працездатності, напруження волі.

Є слідчі, які оперативно відмінно справляються з первинною стадією розслідування. Вони здатні по декілька діб підряд, майже без відпочинку виконувати невідкладні слідчі дії, проявляти невтомність і високу мобільність. Але в розслідуванні наступає більш спокійна смуга, коли потрібна тривала методична робота по справі. І тут слідчий «оперативник» часто втрачає інтерес до справи і насилу дотягує його до кінця.

Наполегливість — стрижньова якість волі - виражається в постійній готовності долати перешкоди, здібності тривалий час утримувати в свідомості певну мету, мобілізуючи всі сили для її досягнення. Вона тісно пов’язана з моральним виглядом слідчого і такими властивостями характеру, як організованість і стійкість.

Неможливо наперед передбачити всі деталі майбутньої роботи. Часте виникнення таких ситуацій, коли слідчий вимушений відкласти поточні справи для виконання невідкладних заходів, пов’язані з цим перевантаження, роблять особливо гострою проблему раціональної організації праці слідчого. При цьому одним з вирішальних чинників стає його організованість.

Основа організаційної діяльності - здатність точно орієнтуватися насправді, зокрема, в початковій стадії, якостях людей і їх можливостях.

Вважають, що для слідчої роботи необхідні перш за все такі організаційні якості:

1) Наполегливість, енергійність, самоорганізованість, що полягає в швидкому орієнтуванні в обстановці і людях, що створилася, формування задачі, розчленовування її на етапи і планування своєї діяльності.

2) Винахідливість, відповідальність, вимогливість, уміння берегти таємницю, організаційні здібності, що забезпечують керівництво різними групами людей в ході розслідування кримінальної справи.

3) Витримка, дисциплінованість, самокритичність, відчуття власної гідності у відносинах з колегами і керівництвом.

Наявність у слідчого періодичних перевантажень часто призводить до того, що вони привчаються працювати ривками, з особливою напругою в кінці місяця або при закінченні терміну ведення справи. Нормативний характер слідчої роботи при несприятливому поєднанні деяких властивостей особи виробляють формалізм, стійку звичку діяти за шаблоном, прикриваючись відповідним пунктом інструкції або розпорядженням начальника.

Уміння і здатність проявити творчість і самостійність в праці пов’язано з високим розвитком волі і мислення. Ініціативність як вольова якість, що закріпилася, професіонально необхідна слідчому, праця якого частіше за все індивідуальна, пов’язаний з великою службовою самостійністю і процесуальною незалежністю. «вирішуй і роби сам», — на цій основі формується ініціативність і відповідальне відношення до дорученої справи.

Відповідальність виконуваної роботи, ризик небажаних наслідків, вид людських страждань, численні труднощі і перешкоди роблять звичайним для слідчого стан напруження. При цьому в першу чергу страждає гальмівний процес, частіше виникає неврегульована активність, емоційні спалахи, зриви, поспішність, необачність, вузькість.

Уміння володіти собою в складній обстановці, розсудливо-вольова спрямованість допомагають слідчому знімати напругу, стійко переносити труднощі.

Велике значення в слідчій діяльності мають витримка, свідомий контроль над собою, своєю мовою, настроєм і поведінкою. При цьому багато криміналістів справедливо підкреслюють необхідність для слідчого терпіння, уміння володіти своїми відчуттями, стриманості в багатьох проявах.

2. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ І ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ СЛІДЧИХ ПРАЦІВНИКІВ

Дослідження особливостей структури особистості слідчого показали, що питома вага кожної з приведених вище груп якостей, що формують конкретного професіонала може бути різною. В цьому випадку недостатній розвиток якостей однієї групи компенсується якостями іншої групи. Наприклад, хороші організаторські здібності можуть дещо компенсувати недостатність конструктивних якостей і навпаки.

При розділенні слідчих на дві великі категорії, що розслідують:

злочини проти особистості;

переважно господарські злочини;

слід враховувати спеціальний тип вищої нервової діяльності в особистій структурі даного слідчого. Так, фахівці з «художнім» складом мислення за інших рівних умов з великим успіхом розслідуватимуть вбивства, ніж господарські справи, або, наприклад, яскраво виражений «абстрактний» тип слідчого з успішно буде розбиратися в складній господарській справі, що вимагає абстрактного осмислення найскладніших проблем.

Таким чином можна виділити наступні типи слідчих:

«слідчий-організатор» в структурі професіограми якого домінують організаторські якості, що реалізуються в його діяльності. Він старається більшість питань вирішувати колективними зусиллями оперативних працівників і громадськості, експертів і ревізорів. Такий слідчий добре керує бригадою, а згодом — слідчим підрозділом;

«слідчий-співбесідник», у якого домінують комунікативні якості;

«слідчий-мислитель «- домінують конструктивні якості;

«слідчий-слідопит» — домінують пошукові якості;

«слідчий-вихователь» — домінують соціальні елементи.

Формування особистості працівника слідчих органів необхідно розглядати з двох сторін: зовнішньої і внутрішньої. Зовнішня сторона полягає в цілеспрямованій, систематичній дії суб'єкта на об'єкт, а зворотна дія, тобто реакція об'єкту, його виборче ставлення до зовнішніх дій є внутрішній аспект.

В процесі формування особистості слідчого повинна зростати роль усвідомлення і самосвідомості. Коли інтереси, потреби, мотиви, цілі співпадають із змістом роботи, це призводить до позитивних результатів.

Соціально-економічні умови, що змінилися, привели до виявлення нових потреб суспільства, яке вже не може бути задоволене рівнем підготовки молодого покоління слідчих працівників. Потрібно цілеспрямовано і систематично розвивати їх інтелект, творче мислення і пізнання. Знання психології виключно важливе для слідчої роботи. Для того, щоб пізнати істину, зробити відповідні висновки недостатньо знати і дотримуватись законів психології. Разом з тим знання психології дають можливість контролювати власно-пізнавальні, вольові, емоційні процеси, перевіряти і направляти ці процеси, правильно ухвалювати рішення і т.д.

Знання психічних закономірностей, втілення в процесі оперативно — розшуковій діяльності певних психологічних методів полегшує працю співробітників правоохоронних органів, допомагає їм регулювати і будувати взаємостосунки із зацікавленими людьми, глибше розуміти мотиви вчинків людей, пізнавати об'єктивну дійсність, правильно оцінювати її і використовувати результати пізнання в практичній діяльності.

В діяльності співробітників слідчих органів головна робота з людьми, в яку входить ряд достатньо взаємозв'язаних аспектів: вивчення і оцінка людей, встановлення і розвиток з ними психологічних контактів, надання на них свого впливу і т.д.

Характеризуючи результат, рівень сформованості особи, необхідно розвивати ціннісні орієнтації на професію слідчих працівників. Ціннісні орієнтації, як форма усвідомлення мети, впливають на всю діяльність пов’язану з досягненням цілей.

Модель ціннісного орієнтування особистості на слідчу роботу може виглядати таким чином:

слідчий спостережливість комунікативний професійний

Діяльнісна сфера

Когнітивна сфера

Мотиваційна сфера

Уміння:

аналізувати ситуацію;

абстрактне мислення;

логічного мислення;

творчого мислення;

контактувати з людьми;

володіти ситуацією;

контролювати свої емоції;

правильно відобразити події письмово;

спостерігати;

запам’ятовувати;

уважного відношення до справи.

Знання: усвідомлення ролі і значення слідчої роботи в розвитку суспільства, особистості.

Усвідомленість мотивації вибору професії слідчого

Дана модель є інваріантною і складається із сітки трьох сфер, які є «плаваючими». Тобто кількість умінь може бути більшою або меншою. Окрім того, може змінюватися ранжирування мотивацій в залежності від їх кількості. А усвідомленість ролі і значення слідчої роботи залежить від соціального середовища, в якому відбувається реалізація слідчої діяльності.

ВИСНОВКИ

Успішність виконання кримінально-процесуальної діяльності слідчим працівником забезпечується наявністю системи сформованих компонентів психологічної структури особистості, що реалізуються у всіх сферах його діяльності.

Пошуково-пізнавальна діяльність потребує таких якостей, як спостережливість, допитливість, уважність, високого рівня процесів уваги, пам’яті, уяви.

Комунікативна сфера охоплює діяльність, яка вимагає комунікативних здібностей слідчого, що включають:

уміння швидко організовувати контакт із співрозмовником,

вміння знайти індивідуальний підхід, враховуючи психологічні особливості допитуваного.

Важливе місце в проведенні слідства займає «реконструктивна» діяльність, рівень реалізації якої визначається високими інтелектуальними здібностями, неординарними мисленнєвими процесами, розвиненою інтуїцією.

В організаційній сфері слідчого необхідні такі характерологічні особливості особистості як воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість, само організованість, високий рівень відповідальності та морально-етичних якостей.

Важливим фактором у ефективності виконання професійної діяльності слідчого є усвідомленість мотивації вибору професії слідчого та стійкі ціннісні орієнтації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонян Ю. М. Психология преступника и расследование преступлений. — М.: Юрист, 1996. -341 с.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология. Юрид. лит., 1991, — 90 с.

3. Вопрос совершенствования предварительного следствия. Л., 1971, — 78 с.

4. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л., 1984. — 58 с.

5. Лузгин И. М. Моделирование при расследовании преступлений.- М.: Юрид. литература, 1981. — 80 с.

6. Леви А. А. Употребление метода реконструкции при расследовании. Г., 1975.- 112 с.

7. Пономарев Я. А. Психика и интуиция. М; 1967. — 100 с.

8. Соя-Серко Л. А. Рационализация работы следователя. — Г., 1975. — 48 с.

9. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология. -М., 1995.- 120 с.

10. Чуфаровский Ю. В. Психология в оперативно-розыскной деятельности.- Г., 1996.- 68 с.

11. Ямпольский А. Е. Психологические основы формирования следственного мастерства.- Волгоград., 1980.- 125с.

. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М., 1991.

Алексеев С. С. Введение в юридическую специальность. М., 1980.

Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления. М., 1973.

Антонян Ю.М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. М., 1991.

Асмолов Г. А. Психология личности. М., 1990.

Бодалев А. А. Психология личности. М., 1988.

Васильев В. Л. Судебная психология. Психологический практикум для следователей. М., 1979

Васильев В. Л. Юридическая психология. М., 1974.

Васильев В. Л. Юридическая психология. М., 1991.

Глоточкин А.Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психология. М., 1992.

Горшенин Л. Г. Анализ поведения людей и методика моделирования предполагаемой ситуации. М., 1993.

Губин А.В., Чуфаровский Ю. В. Общение в нашей жизни. М., 1992.

Дубинин Н.П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика. Поведение. Ответственность. М., 1982.

Дулов А. В. Судебная психология. Минск, 1975.

Жванков В. А. Человек как носитель криминалистически значимой информации. М., 1993.

Зимин П.П., Чуфаровский Ю. В. Воспитание воли. Ташкент, 1990.

Илларионов В. П. Переговоры с преступниками. М., 1993.

Использование специальных познаний при расследовании преступлений. Учебное пособие. Свердловск, 1978.

Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. М., 1965.

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. Киев, 1990.

Коченов М. М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. М., 1980.

Лакосина Н.Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. М., 1984.

Личность преступника. Под ред. Кудрявцева В. Н. М., 1975.

Методика криминологического изучения личности несовершеннолетнего преступника. М., 1977.

Общая психология. Под ред. Петровского А. В. М., 1977.

Орзих М. Ф. Личность и право. М., 1975.

Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи. М., 1992.

Ратинов А. Р. Психологическое изучение личности преступника. М., 1982.

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. М., 1977.

Ситковская О.Д. Судебно-психологическая экспертиза. М., 1980.

Сотонин К. Очерки криминальной психологии. Казань. 1925.

Типология личности преступника и индивидуальное предупреждение. М., 1979.

Тарарухин С. А. Преступное поведение. М., 1974.

Фатеев Н. М. Как провести социально-психологическое исследование в коллективе органа внутренних дел. М., 1993.

Филонов Л. Б. Психологические способы изучения личности обвиняемого. М., 1983.

Филонов Л. Б. Тренинги делового общения сотрудников органов внутренних дел с различными категориями граждан. М., 1992.

Франк Л. М. Виктимология и виктимность. Душанбе, 1972.

Чуфаровский Ю. В. Общение: наука, культура. Ташкент, 1986.

Шахриманьян И. К. Психологические основы отдельных следственных действий. М., 1972.

Шепель В. М. Управленческая психология. М., 1984.

Яковлев А. М. Преступность и социальная психология. М., 1971.

Якунин В. А. Обучение как процесс управления. Л., 1988.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой