Інвестиції та інвестиційна діяльність в сучасних умовах

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Дослідження проблем інвестування в економіку завжди знаходилося в центрі уваги сучасної економічної науки. Це обумовлено, насамперед, тим, що інвестиції торкаються самих глибин основи господарської діяльності держави, визначаючи процес економічного росту в цілому. А стабільна економіка держави — це застава стабільності суспільства в цілому.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення й рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств усіх форм власності, окремих галузей і економіки в цілому. Вищезгадане визначає значення й актуальність обраної теми. Інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу України з економічної кризи, необхідною умовою структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях і, як наслідок, підвищення добробуту народу. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Таким чином, у зв’язку з нестабільністю в економічному стані України доцільніше буде залучати в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які тільки збільшують загальний державний борг.

Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід із сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей.

Вищезгадані питання тісно зв’язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, з рішенням завдань по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів в Україні є актуальним для сучасної економічної науки.

Ціль курсової роботи: на основі аналізу функцій інвестицій, їхньої ролі в економічній системі держави розглянути стратегію інвестиційної діяльності в Україні і шляху її активізації з урахуванням правового регулювання інвестиційного процесу на території нашої держави.

Об'єкт дослідження: інвестиції та інвестиційна діяльність.

Завдання дослідження:

1. Розглянути категорії поняття і сутність інвестицій і вивчити стан інвестиційної діяльності на сучасному етапі розвитку економіки країни.

2. Вивчити основи правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

3. Розглянути можливості і перспективи активізації інвестиційної діяльності з метою створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні.

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТА ЇХ РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ

1.1 Сутність та види інвестицій

Поняття інвестиції означає вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни чи за кордоном з метою одержання прибутку. У системі суспільного відтворення, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, отже, і забезпеченні визначених темпів економічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки — виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Під інвестиціями в широкому змісті розуміються кошти, майнові й інтелектуальні цінності держави, юридичні і фізичні особи, що направляються на створення нових підприємств, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих, придбання нерухомості, акцій, облігацій і інших цінних паперів і активів з метою одержання прибутку та іншого позитивного ефекту. Інвестиції - це більш широке поняття, чим капітальні вкладення.

Ріст інтенсивного типу інвестицій є чинником швидкого підвищення матеріального рівня життя. Тому що зростаючий виробничий апарат підвищує продуктивність праці. Так що сьогоднішній добробут є, у значній мірі, результатом учорашніх інвестицій, а сьогоднішні інвестиції, у свою чергу, закладають основи завтрашнього збільшення продуктивності праці і підвищення добробуту.

Інвестиції як економічна категорія виконують ряд найважливіших функцій, без яких немислимо нормальний розвиток економіки будь-якої держави. Інвестиції на макрорівні є основою:

1. для здійснення політики розширеного відтворення;

2. для прискорення НТП, поліпшення якості і забезпечення конкурентоздатності вітчизняної продукції;

3. для структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;

4. для створення необхідної сировинної бази промисловості;

5. для цивільного будівництва, розвитку охорони здоров’я, культури, вищої і середньої школи, а також для рішення інших соціальних проблем;

6. для зм’якшення чи рішення проблеми безробіття;

7. для охорони природного середовища;

8. для конверсії військово-промислового комплексу;

9. для забезпечення обороноздатності держави і рішення багатьох інших проблем.

У макроекономічному масштабі сьогоднішній добробут є значною мірою результатом учорашніх інвестицій, у свою чергу, закладають основу завтрашнього росту продуктивності праці і більш високого добробуту. Ми постійно знаходимося «на розпутті» — між споживанням сьогоднішнім і завтрашнім. Чим більшу частину зробленого сьогодні ми збережемо й інвестуємо, тим більше буде в нас можливості споживати завтра. Навпаки, чим більше сьогоднішніх ресурсів ми використовуємо на споживання, тим менше в нас буде шансів на більш високий рівень потреби завтра.

Інвестиції грають винятково важливу роль і на мікрорівні. На цьому рівні вони необхідні, насамперед, для досягнення наступних цілей:

1. розширення і розвитку виробництва;

2. недопустимість надмірного морального і фізичного зносу основних фондів;

3. підвищення технічного рівня виробництва;

4. підвищення якості і забезпечення конкурентоздатності продукції конкретного підприємства;

5. здійснення природоохоронних заходів;

6. придбання цінних паперів і вкладення засобів в активи інших підприємств.

В остаточному підсумку вони необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємства в майбутньому, стабільного фінансового стану і максимізації прибутку.

Таким чином, інвестиції є найважливішою економічною категорією і відіграють значиму роль як на макрорівні, так і на мікро рівні, у першу чергу, для простого і розширеного відтворення, структурних перетворень, максимізації прибутку і на цій основі рішення багатьох соціальних проблем.

За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні (Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно, вкладення капіталу на період, не більше одного року.

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями, звичайно, розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки. Основними цінностями інвестицій є:

1. рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

2. кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

3. майнові права, похідні від авторського права — ліцензії, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності;

4. право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права. [1]

Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основна увага приділялась вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій. Головними етапами інвестування є:

1. перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

2. перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

3. приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток — ресурси, тобто процес нагромадження повторюється.

Поняття інвестиційних ресурсів охоплює всі зроблені засоби виробництва, тобто усі види інструмента, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову мережу, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням.

Інвестиційні товари (засобу виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Фактично, по своєму змісті, інвестиції уявляють той капітал, за допомогою якого збільшується національне багатство держави. При цьому варто мати на увазі, що термін «капітал» не має на увазі гроші. Правда, менеджери й економісти часто говорять про «грошовий капітал», маючи у виді гроші, що можуть бути використані для закупівлі машин, устаткування й інших засобів виробництва. Однак, гроші, як такі, нічого не роблять, а, отже, їхній не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал — інструмент, машини, устаткування, будинки й інші виробничі потужності - це економічний ресурс, гроші, чи фінансовий капітал, таким ресурсом не є.

Таким чином, одна частина інвестицій — це споживчі блага, що не використовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина інвестицій — це ресурси, що направляються на розширення виробництва (вкладення в будинки, машини і спорудження).

Було б неправильно зв’язувати ріст національного доходу тільки з виробничими інвестиціями, хоча очевидно, що вони безпосередньо визначають збільшення виробничих потужностей і випуску продукції. Слід зазначити, що на цей ріст роблять значний вплив, хоч і не прямий, також інвестиції в сферу нематеріального виробництва, причому, загальносвітова тенденція полягає в тому, що їхнє значення в нарощуванні економічного потенціалу надалі зростає.

Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестиційних вкладень: державних капітальних вкладень; капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок підприємств і компаній та інвестицій, здійснюваних за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній, формованих на основі акумуляції коштів населення.

Із загальної величини інвестиційних вкладень велика частина приходиться на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний доход. Про величину цих вкладень, названих чистими інвестиціями, можна судити по приросту основних фондів, хоча точної відповідності між ними за кожен відрізок часу може не бути. Приріст основних фондів за визначений період, як правило, рік, обчислюється по вартості закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капітальні вкладення даного року складаються з відпущених банками засобів, що втілюються в закінчені і здані основні фонди по проходженню необхідного для завершення будівництва визначеного часу.

Іншим джерелом капітальних вкладень є амортизаційний фонд. Середня зношеність основних фондів, особливо по робочих машинах і устаткуванню, в економіці України досить велика. Для технічного відновлення виробництва велике значення має використання капітальних вкладень на реконструкцію діючих підприємств. У зв’язку з цим дуже важливо встановити доцільне співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, реконструкцію, модернізацію і розширення існуючих виробничих потужностей.

Таким чином, під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на чи розширення модернізацію виробничого апарата. Це може бути зв’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів і інших інженерних споруд. Сюди ж варто включити витрати на наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в «людський капітал», що на сучасному етапі розвитку економіки здобувають усе більше і більше значення, тому що, у кінцевому рахунку, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку — інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

1.2 Оцінка сучасного стану результатів інвестиційної діяльності в Україні

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в здійсненні цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів або торгів.

Економічний стан України на сучасному етапі розвитку пов’язаний з інвестиційними процесами, оскільки саме вони сприяють інтеграції економіки нашої країни у світовий економічний простір шляхом оновлення основних фондів, передачі технологій, переведення капіталів, та впровадження інновацій та управлінського досвіду зарубіжних інвесторів.

Політику залучення та використання інвестицій з-за кордону кожна країна визначає самостійно. Це питання є важливим не лише для України, а й для багатьох країн світу.

Сучасна українська економіка задля її оздоровлення та розвитку потребує активного розширення інвестиційної діяльності. Цей процес полягає у пошуку та залученні надійних інвесторів, які готові у довгостроковому періоді вкладати кошти в важливі ланки економіки України, тим самим забезпечуючи розвиток усієї економічної системи України.

Проте необхідно зазначити, що в Україні за період останніх років так і не вдалося позбутися структурних деформацій в повній мірі, тому вона значним чином відстає за багатьма факторами виробничої продуктивності та рівнем добробуту населення від розвинутих країн. В Україні такі галузі, як промисловість, агросектор, потребують залучення капіталу, в першу чергу, для подальшого розвитку. Головний фактор, що впливає на стан економіки України, є енергоємність промислових процесів. Вона визначає собівартість і конкурентоздатність виробленої продукції. Промислові підприємства потребують залучення інвестиції також і для модернізації вже наявних потужностей, оскільки після модернізації підприємство не піддається впливу фінансових коливань [2 с. 361].

Як вважають науковці та фахівці, у сфері проектного управління до основних причин послаблення інвестиційної діяльності в України варто віднести: по-перше, недосконалу законодавчу базу та несприятливий інвестиційний клімат; по-друге, недостатній рівень підготовки інвестиційних проектів та інвестиційних програм, що спричинює їх недієвість; а також слабкий розвиток ринку інвестицій та його інструментів в Україні.

Як правило, основу інвестиційної діяльності будь-якої держави визначають за обсягом прямих іноземних інвестицій та за інвестиціями в основний капітал. З метою поглиблення результатів дослідження звернемося до даних Державного комітету статистики України [3] та визначимо зміни, які відбулися із обсягом прямих інвестицій в Україну протягом 2008−2012 рр. (див. мал. 1. 1)

Мал. 1.1 Графічна оцінка динаміки обсягу прямих інвестицій в Україну за 2008−2012 рр.

Аналізуючи показники інвестиційної діяльності за 2008−2012 рр., варто зазначити, що спостерігається зменшення темпів зростання прямих іноземних інвестицій в Україні. Прямі іноземні інвестиції повинні зміцнювати міжнародну інвестиційну позицію України та запобігати підвищенню показника зовнішнього боргу, проте, якщо розглянути дані, стає зрозумілим той факт, що чиста інвестиційна позиція України поки не досягла позитивного значення.

Разом з тим галузева структура інвестицій в основний капітал є наступною: інвестиції в промисловість становлять менше половини обсягів всіх інвестицій, а саме 38%, в той час як вартість основних фондів є домінуючою. Разом з тим сільське господарство інвестується лише на 6%, хоча має значний потенціал. Тобто можна зазначити, що вона не є оптимальною. Загальний ступінь зносу основних фондів, тобто за всіма видами економічної діяльності, в Україні на 2012 рік становив 64,7%. Ступінь зносу в транспортній та в енергетичній галузях становить відповідно 84,3% та 80%. Це свідчить про майже повну зношеність даних основних фондів. Така критичність показників зносу основних фондів тісно пов’язана з незадовільним обсягом інвестицій у реальний сектор. За допомогою статистичних даних визначимо обсяг залучених інвестицій в основний капітал за 2008−2012 роки. При цьому скористаємося методом графічної оцінки результатів дослідження (Див. мал. 1. 2)

Мал. 1.2 Графічна оцінка залучених інвестицій в основний капітал за 2008−2012 рр.

Кількість залучених інвестицій в основний капітал за 2008−2012 рр. має тенденцію до значних коливань. Але слід зазначити, що показник 2012 року має позитивну тенденцію до збільшення, так у 2012 році він склав 38,7%, проте ще не досяг значення докризового періоду, коли у 2008 році він склав 50,4%.

Важливо зауважити, що структура та динаміка інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування показує наступні тенденції. По-перше, власні кошти залишаються основними джерелами інвестування, вони становлять 63,3% від загального обсягу інвестицій у капітал. По-друге, має місце стрімке падіння банківського кредитування з 20,7% у 2009 році до 14,1% у 2012 році. По-третє, іноземні інвестори скоротили вкладання коштів в основний капітал з 3,9% до 1,4% за 2009−2012 рр. Окрім того, іноземні інвестори віддають перевагу фінансовому, а не реальному сектору економіки. По-четверте, галузь сільського господарства не представляє інтересу для іноземних інвесторів, які вкладають в неї кошти, а вкладення коштів здійснюється лише на термін до трьох років.

Автори вважають, що необхідним є також визначення місця України за міжнародними економічними показниками на світовій арені для характеристики стану інвестиційної діяльності в Україні. Відповідно до даних Європейського банку реконструкції та розвитку показник обсягу прямих іноземних інвестицій на душу населення в Україні на початок 2010 року склав 1000 дол. США, в той час як у Казахстані - 3 706 дол. США, Польщі - 3 155 дол. США, Румунії - 2 350 дол. США.

Відповідно до даних Всесвітнього банку і Міжнародної фінансової корпорації Україна посідає 152 місце з 183 у загальному рейтингу інвестиційних показників. Таким чином, за останні 3 роки Україна втратила три позиції. За показником якості інституцій, інфраструктури, а також за макроекономічними показниками та економічної стабільності Україна посідає на 82 місці із 134. Індекс корупції у 2012 році для України виборов 118 місце, сьогодні Україна вже посідає за цим показником 146 місце з 180 можливих. За ступенем свободи економіки України, зокрема торгової, фінансової, грошово-кредитної, інвестиційної, згідно до значення індексу Heritage Foundation Україна займає 169 місце з 179 можливих, для країн Східної Європи це найнижчий показник. Серед лідерів у даному загальному рейтингу Всесвітнього банку — Сінгапур, Нова Зеландія, Гонконг та Сполучені Штати Америки. Попереду України стоїть Гондурас — 141 місце, Словаччина — 42, Білорусія — 58, Польща — 72, Російська Федерація — 120. Україна займає дуже низькі позиції майже за всіма показниками, поступаючись лише тим державам, чий рівень розвитку знаходиться значно нижче за рівень розвитку нашої країни. [4]

Проведені дослідження сприяли отриманню наступних висновків. Активізація державної позиції та продуманий контроль є основними умовами для гармонійної реалізації програми інвестиційного розвитку, що сприяє стабільному економічному розвитку, покращенню ділового клімату та залученню іноземних та приватних інвестицій. Доцільно також державі вибрати пріоритетні галузі економіки, які необхідно більш інтенсивно інвестувати. Такими галузями для України є промисловість та сільське господарство, вони мають значний потенціал. Майбутня ефективність інвестиційної діяльності України передбачає використання цих чинників у комплексі.

РОЗДІЛ 2. СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Державна підтримка інвестиційної діяльності

Система державної підтримки інвестиційної діяльності за роки ринкових перетворень зазнала значних змін внаслідок різкого зниження обсягів виробництва, капітального будівництва, інвестицій, відпливу капіталу із країни, скорочення масштабів інноваційної діяльності, яка значною мірою визначає стратегічні пріоритети розвитку країни. В умовах сучасної фінансово-економічної кризи ці проблеми проявляються в ще більш гострій формі.

Конкурентоспроможність країни, регіону, суб'єкта господарювання визначається двома головними факторами. По-перше, наявним ресурсним, інвестиційним потенціалом і ефективним їх використанням; по-друге, ефективною системою державного регулювання інвестиційними потоками. Україна має не дуже високий ресурсний і досить низький рівень інвестиційного потенціалу, тому країна в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності займає аутсайдерські місця. Це підтверджується даними про стан освоєння капітальних інвестицій в економіці України.

Розв’язання цих проблем потребує удосконалення форм державного регулювання інвестиційної діяльності й розробки відповідного методичного інструментарію оцінки соціально-економічних ефективності організаційно-економічних заходів державного регулювання інвестиційної діяльності. Однак, на даний момент залишаються невирішеними проблеми, пов’язані з інвестиційною діяльністю, відсутня єдина думка щодо змісту системи державного управління і регулювання, її механізмів і, як наслідок, способів оцінки ефективності форм державного регулювання інвестиційної діяльності, які використовуються у теперішній час. [5 с. 326]

У світовій практиці за рівнем та формою підтримки інвестиційної діяльності з боку держави прийнято виділяти: державні стратегії активного втручання; децентралізованого регулювання; змішані. При цьому використовуються специфічні методи державного забезпечення інвестиційної діяльності: методи створення інвестиційного клімату, а також методи стимулювання попиту і пропозиції на інвестиції.

Стратегія активного втручання в інвестиційну діяльність передбачає визнання державою інвестиційної діяльності переважаючим фактором економічного зростання різних країн та забезпечує провідну роль у визначенні масштабів, термінів і пріоритетів інноваційного розвитку. З метою удосконалення методів державної інвестиційної політики при здійсненні фінансування державних інвестицій необхідно використовувати механізм державних замовлень і розміщення їх на конкурсній основі; оптимізувати структуру державних інвестицій і наданих державних гарантій; перейти до концентрації державних інвестицій для вузького кола пріоритетних програм.

Стратегія децентралізованого регулювання характеризується більш опосередкованою участю держави у інвестиційному розвитку окремих організацій та суб'єктів господарювання. Це означає менший ступінь централізації управління інвестиційними процесами з боку держави. Держава реалізує свою інвестиційну політику шляхом створення нововведень у державному секторі. З метою створення початкового попиту на нововведення державою виділяються відповідні ресурси. Для впровадження цієї стратегії передбачаються податкові пільги та інші преференції щодо інвестиційної діяльності.

Змішана стратегія розповсюджена у країнах із потужним державним сектором, відносно якого держава проводить активну інвестиційну політику, пряме та непряме регулювання. Що стосується приватного сектора, то переважаючою виступає стратегія децентралізованого регулювання. Ця стратегія використовується у Франції, Швеції.

В Україні спостерігаються окремі риси кожної із наведених стратегій, але у чистому вигляді не можна з певним ступенем достовірності стверджувати про домінування якої-небудь із наведених стратегій. [6. с. 11−13. ]

До значущих факторів, які визначають інвестиційний клімат, відносяться: передбачуваний темп інфляції і ставка процента на ринку, а також ризики, пов’язані із законодавчими регуляторними і податковими нормами.

З метою поліпшення інвестиційного клімату в Україні, враховуючи оцінки рейтингів України, проведені зарубіжними та вітчизняними експертами, та пропозиції фахівців, вважаємо за доцільне здійснити наступні заходи.

Стабілізація законодавчого середовища та встановлення сприятливих «правил гри» для бізнесу передбачає першочерговість підготовки трудового, комерційного кодексів, законів про захист прав інтелектуальної власності та трансферту технологій.

Створення системи партнерської взаємодії органів влади та бізнесу, спроможної мінімізувати зловживання державних чиновників, досягається у тому числі за рахунок значного зменшення кількості дозвільних нормативних актів і всебічної підтримки суспільних інституцій.

Розробка на рівні держави концепції інвестиційно-інноваційного розвитку країни на середньо- і довгострокову перспективу передбачає встановлення пріоритетних цілей щодо стимулювання і залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, забезпечення їх підтримки.

Запропоновані заходи мають системний характер і можуть становити основу програми активізації інвестиційної діяльності з метою забезпечення інноваційного розвитку держави. [7. с. 15. ]

інвестиційний регіональний правовий україна

2.2 Регіональні тенденції залучення інвестицій в Україні

Інвестиційна діяльність — є визначальним фактором економічного росту будь-якої країни. Тому питання її активізації є особливо актуальним. Світова історія доводить, що залучення ресурсів у формі інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Тому від створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залежить подальший її соціально-економічний розвиток.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні та її регіонах залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежить подолання кризових явищ в економіці, відновлення стійкого зростання, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національного господарства. Налагодження стабільного інвестиційного процесу є справою особливого значення, що пояснюється як необхідністю найефективнішого використання чинників виробництва, в тому числі капіталу та інвестицій, так і актуальністю здійснення структурної модернізації усієї економіки на основі широкого впровадження інновацій.

Результати фундаментальних досліджень українських та зарубіжних вчених однозначно свідчать про те, що процеси економічного росту обумовлюються обсягом і темпами зростання інвестицій, їх структурою та якісними характеристиками. Незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційного процесу в Україні, позитивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого характеру. Крім того, в умовах трансформації економічних відносин продовжують діяти чинники, що стримують розвиток інвестиційної діяльності.

Найголовнішою серед існуючих деструктивних тенденцій є проблема гострої нестачі інвестиційних ресурсів у економіці України та відсутності сприятливих умов для їх нагромадження. Актуальність цієї проблеми привертає увагу великої кількості вітчизняних і зарубіжних економістів. Більшість з них присвячені практичному аналізу сучасного стану інвестиційного процесу в Україні, зарубіжній практиці державного регулювання інвестиційної діяльності. Значна увага також приділена оцінці роботи іноземних інвесторів на українському ринку й механізмам активізації залучення зарубіжних капіталів у вітчизняну економіку [8. с. 24−28.].

Інвестиційний клімат в Україні не можна назвати сприятливим. За даними Державного агентства України з інвестицій та інновацій, переважна більшість міжнародних рейтингових агенцій, на висновки яких орієнтуються потенційні інвестори, оцінюють інвестиційний і діловий клімат в нашій країні як непривабливий або низько привабливий. Так, за показником «Корупційний індекс організації» у 2011 р. Україна посіла 134 місце (серед 180 країн, що були визначені як об'єкти дослідження). За показником «Індекс глобальної конкурентоспроможності» станом на початок 2010 р. Україна зайняла 73 місце (з 131 країн). За показником «Рейтинг ведення бізнесу» на початок 2012 р. Україна посіла 145 місце (з 181 країни), за показником «Рейтинг конкурентоспроможності» — 54 позиція (з 55 країн), за показником «Індекс економічної свободи» — 159 місце (з 179 країн). Причому протягом останніх років міжнародні оцінки щодо України за всіма індексами і рейтингами погіршувалися (Див. додаток В).

Водночас існує думка, що більшість міжнародних рейтингів, які оприлюднюються нині рейтинговими агенціями, базуються на спрощеній (або навіть примітивній) методологічній базі, що обмежує їхнє використання у науковому аналізі. Крім того, більшість рейтингів були запроваджені у практику у роки так званої «холодної війни» і мали ідеологічну мету показати громадянам капіталістичних країн переваги національної урядової політики над радянським способом виробництва. Окремі рейтинги ґрунтуються на статистичній базі, яка не використовується у країнах СНД, в тому числі і в Україні, а тому не враховують низки процесів і явищ. З іншого боку, на ці рейтинги орієнтуються інвестори, а тому державні органі мають зважати на відповідну рейтингову динаміку. Рейтинги щодо України погіршуються через наявність політичної та економічної нестабільності, підвищення ризикованості ведення бізнесу, корупцію і недосконалу правову систему, тож не дивно, що більшість системних та портфельних інвесторів втрачають довіру до української економіки.

Однією з причин низької інвестиційної привабливості української економіки для системних іноземних інвесторів можна вважати наявність величезного тіньового сектору в Україні, який нині дорівнює, за різними даними, від 20 до 35% ВВП. Значним є відставання України від «країн-еталонів» ОЕСР за показниками рівня захисту інвестицій. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок системних іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні. Зосередження заходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим групам господарюючих суб'єктів або окремим регіонам призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності (яке у кінцевому підсумку і формує привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів інвестиційний клімат). Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади та наявність певних макроекономічних і міжрегіональних диспропорцій.

Дається взнаки і негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату. Реалізація усіх капіталомістких проектів, що реалізувалися під егідою держави (будівництво каналів, продуктопроводів, автомагістралей, мостів, виробництво літаків та ін.), супроводжувалися запеклими фінансово-економічними конфліктами.

Натомість при здійсненні комплексної оцінки інвестиційного клімату, слід орієнтуватися не тільки на висновки міжнародних рейтингових агенцій, а перш за все на макроекономічну динаміку та стан конкретних ринків, на яких працюватиме інвестор (регіональний ринок, галузевий ринок, ринок конкретного товару чи послуги тощо).

Протягом 2001−2007 рр. високі темпи економічного зростання в Україні супроводжувалися активізацією інвестиційних процесів. Починаючи з другої половини 2008 р., у зв’язку із загостренням системної економічної кризи, інвестиційна активність знизилася. З початку 2009 р. кризові явища в економіці доповнилися черговим загостренням політичного протистояння. У 2010−2011 рр. спостерігалося подальше згортання інвестиційних процесів, посилення спекулятивних атак на знецінені активи підприємств, зниження динаміки доходів та погіршення якості життя громадян України, подальше падіння платоспроможного попиту. За останні роки українська держава дещо підвищила свою інвестиційну активність, але цих темпів поки що недостатньо для забезпечення стійкого економічного розвитку країни.

У більшості регіонів спостерігається низька інвестиційна активність. Така ситуація викликана низьким рівнем підготовки регіональних органів влади до формування інвестиційних пропозицій, пасивністю регіональних лідерів у створенні високо привабливого інвестиційного клімату, а також значні диспропорції регіонального розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій.

На регіональному рівні низька привабливість інвестиційного клімату доповнюється значною регіональною диференціацією економічного розвитку, не розвиненістю інфраструктури інвестиційного ринку, а також низькою якістю управлінських рішень регіональних органів влади.

Інвестиційна діяльність в регіонах залежить не лише від рівня економічного розвитку. Її інтенсивність залежить від неринкових факторів, від розвиненості окремих елементів громадянського суспільства, зокрема від співробітництва з місцевою владою. Та з іноземними інвесторами, які значно можуть змінити ситуацію в Україні. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

· іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

· валюти України — відповідно до законодавства України; Абзац третій статті 2 в редакції Закону N 1533-VI (1533−17) від 23. 06. 2009

· будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;

· акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

· грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами)країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

· прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами)країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· інших цінностей відповідно до законодавства України. [9]

У суспільстві, а також серед регіональних економічних еліт, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації задекларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.

В економіці України поки що не відбувається формування ефекту регіональної синергії, за якого комбінований результат функціонування регіонів країни мав би суттєво перевищувати звичайну суму результатів діяльності незалежно функціонуючих регіонів. За висновком вчених Національного інституту стратегічних досліджень, слабка (або й від'ємна) дія ефекту міжрегіональної синергії означає «розмивання» економіки держави як цілісного та системного утворення [10. с. 59−65]

Отже, перед органами влади постає завдання усунути надмірну диференціацію показників інвестиційної діяльності по регіонах шляхом реформування нормативно-правової бази і коригування розподілу інвестиційних ресурсів.

Формування високо привабливого інвестиційного клімату вимагає кардинального поліпшення умов здійснення інвестиційної діяльності. У цілому тенденції інвестиційної діяльності на рівні регіонів віддзеркалюють макроекономічні тенденції, але крім того зазнають впливу економічної ситуації, що об'єктивно склалася під дією чинників соціально-економічних умов на мезо- та мікрорівнях.

В Україні зберігаються такі системні загрози для інвесторів як: висока інфляція, валютна нестабільність, нерозвинуте й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та поширення «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки.

Недосконалість судової системи України через механізм «рейдерства» де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення її у позаекономічну сферу. Вважаємо, що існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування привабливого інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові.

З теоретичної точки зору, головним інституційним завданням державної та регіональної інвестиційної політики має стати створення високо привабливого економіко-правового середовища, яке активізує інвестиційний процес на пріоритетних напрямах реального та інфраструктурного секторів економіки. [11. с. 98−106. ]

Нині слід виходити з того, що сприяння поліпшенню ділового та інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших пріоритетів державної економічної політики. Виходячи з вищезазначеного, необхідними завданнями є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання інвестиційного клімату України та її регіонів, стратегічний аналіз регіональних пріоритетів розвитку, а також ідентифікація чинників, які обумовлюють неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання сприятливого інвестиційного клімату. Зрозуміло, що перш за все слід відновити стійке економічне зростання на основі збільшення обсягів реального виробництва.

В Україні частка валового внутрішнього продукту, яка направляється на інвестиційну діяльність, знаходиться на рівні європейських країн. Проте більшість цих країн досягли високого рівня розвитку, тому для них не притаманна висока частка інвестицій у ВВП. І навпаки, в тих країнах, економіка яких переживає період випереджаючого зростання, частка інвестицій у ВВП є високою (йдеться про країни з середнім рівнем розвитку — Китай, Угорщину, Туреччину та ін.). Згідно з методологією національного рахівництва, при розрахунку валового внутрішнього продукту частково враховуються результати господарської діяльності тіньового сектору економіки, проте вони зовсім не відображаються у статистичній звітності з питань інвестування, що унеможливлює здійснення відповідних розрахунків в контексті інвестиційної моделі. Через це складною методологічною проблемою є розрахунок розмірів споживання основного капіталу, які формуються передусім за рахунок амортизації (в США та розвинених країнах норматив споживання основного капіталу становить 10−16% від ВВП, а в Україні частка цих витрат становить, за приблизними оцінками, 17−22%). Вказане пояснюється підвищеною капіталомісткістю української продукції через не до завантаження виробничих основних фондів та недосконалою державною амортизаційною політикою. Однією з причин невідповідності національних заощаджень та інвестицій можна вважати розміщення частини заощаджень сектора домогосподарств у економічних системах інших країн («втеча приватного капіталу»), що не знайшло відповідного відображення в обліку.

В українській економіці, як і в інших країнах світу, основна частина корпоративних інвестицій фінансується за рахунок власних коштів підприємств та організацій (прибуток та амортизаційні відрахування), а фінансовий результат господарювання досить помітно корелює з обсягом вкладених інвестицій. Тому регіональна динаміка фінансового результату господарювання підприємств і організацій визначається при формуванні регіональних тенденцій інвестиційної активності.

В економіці і в переважній більшості регіонів частка прибуткових підприємств досягла значення 2/3. Прибуткові підприємства отримали 140,9 млрд. грн. прибутку, збиткові підприємства отримали 83,0 млрд. збитків. Найбільша частка прибуткових підприємств зафіксована в регіонах з переважанням не капіталомістких виробництв. Основна частина негативного фінансового результату згідно з даними бухгалтерського балансу («бухгалтерського збитку») сформована завдяки значним обсягам амортизаційних відрахувань, які на капіталомістких підприємствах традиційно є більшими. Отже, важливим завданням державної інвестиційної політики є забезпечення «трансформації» амортизаційних відрахувань в інвестиції - тоді негативних наслідків зависокої збитковості вдасться уникнути.

Природно, що диференціація інвестицій на регіональному рівні визначається, перш за все, значною диференціацією промислового виробництва. Питома вага однієї лише Донецької області в обсязі реалізованої промислової продукції становить приблизно п’яту частину всього промислового виробництва держави. А на шість промислових східних областей (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Полтавську, Харківську області) та м. Київ припадає понад 2/3 всієї реалізованої промислової продукції. Інвестиційна диференціація розвитку регіонів — це історичне явище, викликане, як можна припустити, нерівномірністю загального рівня економічного та виробничого потенціалів регіонів, що сформувався ще за радянських часів.

Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв’язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змоги розширювати виробництво, розбудовувати господарський комплекс території, відповідно не розвивається соціальна сфера.

Нерівномірність та невідповідність показників внутрішнього та іноземного інвестування у різних регіонах є однією з причин, що зумовлюють необхідність впливу держави на регіональний інвестиційний розвиток.

Негативно на стан інвестиційного процесу в регіонах впливає недосконалий механізм бюджетно-фінансових відносин між центром та регіонами. Незважаючи на задекларованість процесів податкової і бюджетної децентралізації, на даний час структура доходів місцевих бюджетів свідчить про зростання частки міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів. Якщо у 2006 р. частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів становила 31,2%, то у 2008 році - 42,5%, у 2010 році - 46,1%, у 2012 — 46,2%. Також зменшувалась частка доходів місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів у структурі зведеного бюджету — від 31,4% у 2006 р. до 23,1% у 2012 р.

За результатами 2011−2012 рр. найвагомішими серед трансфертів традиційно залишались дотація вирівнювання і субвенції із соціального захисту населення [12. с 336]. Дотація вирівнювання — це так званий «незв'язаний» трансферт, коли кошти виділяються не на визначену мету, а для приведення обсягу доходів місцевих бюджетів до єдиного значення. Тому переважання такого виду передання коштів свідчить про слабкий рівень розвитку бюджетної ініціативи органів місцевого самоврядування і незначну можливість маневрування коштами.

Значна залежність місцевих бюджетів від державного свідчить про недосконалість розподілу доходно-видаткових повноважень між рівнями управління і системи міжбюджетних відносин (що унеможливлює здійснення необхідних інвестиційних витрат безпосередньо на рівні регіону), а також про проблеми з нарощуванням доходної частини місцевих бюджетів через слабку економічну розвиненість окремих регіонів України. Це врешті - решт призводить до звуження інвестиційного потенціалу регіонів.

Параметри регіональної інвестиційної політики мають будуватися з урахуванням необхідності якнайшвидшої макроекономічної стабілізації, відновлення повноцінного функціонування у регіонах ринку банківських послуг, забезпечення зростання виробництва інноваційних товарів і послуг для внутрішнього ринку, стимулювання експорту, а також виходячи з наявних у державі можливостей забезпечення відтворювального процесу. [13. с 37−48. ]

Висновки:

Узагальнюючи результати оцінювання інвестиційного клімату та інвестиційної динаміки на рівні національної економіки та регіонів, можемо зробити висновок, що характер передумов макроекономічної дестабілізації в Україні диктує потребу вироблення і реалізації комплексних заходів антикризового спрямування, які мають включати в себе не лише оперативні заходи антикризової тактики, але й реалізацію стратегічних завдань, спрямованих на послаблення негативної дії системних чинників у середньостроковій перспективі (на період до 2015−2017 рр.). Такі заходи мають забезпечити:

— посилення самостійності регіонів у збільшенні бюджетних доходів та здійсненні інвестиційних видатків;

— активізацію політики вирівнювання економічного та інвестиційного стану регіонів;

— раціоналізацію структури виробництва й інвестицій у регіонах;

— удосконалення інструментарію кредитного ринку, а також формування сегменту «довгих грошей» шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків та запровадження спеціальних правил інвестиційного кредитування;

— послаблення впливу інфляційних чинників, підтримання внутрішнього попиту на товари вітчизняної переробної промисловості, стабілізацію рівня зайнятості тощо шляхом концентрації видатків бюджетів всіх рівнів при їх плануванні на заходах, що можуть забезпечити реалізацію зазначених напрямів;

— прискорення запровадження інструментів підтримки високотехнологічного експорту;

— активізацію та розширення програм модернізації промисловості як приватного, так і державного сектора, а також пріоритетність запровадження засобів регулювання діяльності природних монополій.

Реалізація заходів підтримки високої інвестиційної активності, а також поліпшення інвестиційного клімату на рівні держави та її регіонів мають бути науково обґрунтованими, синхронізованими з іншими напрямами державної економічної політики та орієнтуватися на принципи сталого розвитку.

ВИСНОВОК

Способи, якими досягаються позитивні результати реформування економіки та вирішення соціальних проблем в Україні, суттєво різняться насамперед походженням кредитних та інвестиційних коштів. Активізація інвестиційного процесу — один з найдієвішних механізмів соціально-економічних перетворень. Актуальним на даному етапі є поглиблене дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на макро- і мікрорівнях. Для України, як і для інших країн з перехідною економікою, важливе завдання — стимулювання інвестиційних процесів, фінансування дефіциту держбюджету. Основними шляхами реалізації цього завдання є:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой