Ефективність діяльності комерційного банку

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Ефективність діяльності комерційного банку»

Вступ

Створення сприятливих умов для розвитку виробництва та забезпечення неперервності відтворювального процесу є одним із актуальних питань економічної політики держави в умовах трансформації, яка відбувається в суспільстві та економіці України. Серед найважливіших напрямів реалізації цього завдання заходи, спрямовані на забезпечення ефективності банківської діяльності. Банківська система як одна із складових ринкової інфраструктури формує механізми перерозподілу грошових потоків між суб'єктами господарської діяльності, забезпечує ефективність мікропроцесів та формує інструментарій досягнення важливих макроекономічних цілей.

Актуальність дослідження. Зміни, що відбуваються останнім часом у економічній системі країни, кардинально впливають на напрями та темпи розвитку банківської системи. Сьогодні банківський сектор набув ознак динамічної, високотехнологічної та конкурентної здатності галузі. Проте останні роки відзначилися світовою кризою, наслідки якої банки відчувають і сьогодні. За таких обставин вимоги до ефективності діяльності банківської системи та окремого банку значно підвищуються.

Щоб виконувати взяту на себе місію збереження та примноження суспільного капіталу, банки мусять постійно підвищувати ефективність діяльності. Вплив ринкового механізму на підвищення ефективності банківської діяльності є багатоканальним і гнучким. Зокрема ринок оперативно реагує на зміну поточних суспільних потреб, виявляє ступінь ефективної банківської діяльності, встановлює її нижню межу через конкурентне порівняння індивідуальних витрат праці з суспільно необхідними, стимулює нововведення, раціоналізацію і прискорення відтворювального процесу. В такий спосіб ринковий механізм сприяє підвищенню економічної ефективності банківської діяльності. Відтак саме потреби економічної практики зумовлюють об'єктивну необхідність глибокого теоретичного дослідження умов, що характеризують сучасний етап розвитку вітчизняних банків, а також виявлення взаємозв'язків та взаємозалежностей між чинниками, котрі визначають економічну ефективність банківської діяльності.

Актуальність даного дослідження особливо гостро постало в умовах світової економічної кризи 2008−2009 років та післякризивого періоду, адже в таких умовах банки як ніколи зосереджують свою увагу на забезпечення ефективного функціонування всіх своїх підрозділів та їхній тісній взаємодії.

Дослідженню економічної ефективності банківської діяльності привертають увагу багато вітчизняних і зарубіжних науковців та практиків. Питанням визначення ефективності як загального економічного поняття та ефективності банківської діяльності, зокрема, присвячено праці провідних учених у галузі економічної теорії, банківської справи, аналізу банківської діяльності. Авторами цих досліджень є такі вітчизняні вчені: О. В. Васюренко, А. М. Герасимович, О. В. Дзюблюк, Г. Т. Карчева, A.M. Мороз, M.I. Савлук, Р. І. Тиркало, Л. Рассел Акофф, Л.В. Брагінський, Р. Дорибу, Л. В. Канторович, А. В. Куроченко, О. І. Лаврушин, В. В. Новожилов, В. В. Пятенко, С.Г. Струмілін, В. Н. Тарасевич, В.М. Усоскін; та іноземні вчені: І. Фішер, Р. Шмалензі, М. Алле, И. Ансофф, П. Роуз, Дж. Сінкі.

Наукові напрацювання в загальній теорії ефективності, рекомендації стосовно способів її оцінювання хоча і досить значні, проте проблеми визначення економічної ефективності з урахуванням специфіки банківської діяльності залишаються недостатньо розробленими як в теоретичному, так і в методично-практичному аспектах.

Актуальність викладених аспектів, недостатній рівень вивчення і дослідження економічною наукою теоретичних та практичних проблем визначення економічної ефективності банківської діяльності обумовили вибір теми даної дипломної роботи.

Метою дослідження є обґрунтування методів визначення економічної ефективності банківської діяльності, аналіз показників ефективності для обраного об'єкту дослідження та розробка на цій основі рекомендацій щодо підвищення ефективності діяльності даної фінансової установи.

Завдання дослідження. Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі передбачено постановку та вирішення таких завдань:

· з’ясувати та визначити сутність поняття «ефективність банківської діяльності» з урахуванням сучасних ринкових умов, в тому числі дослідити економічний зміст, функції та специфіку банківської діяльності з позицій ефективності;

· систематизувати критерії та показники оцінювання ефективності банківської діяльності;

· обгрунтувати концептуальні засади визначення економічної ефективності банківської діяльності;

· розробити пропозиції щодо створення системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку та банківських підрозділів.

Об'єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Приватбанк). Цей банк є провідним в Україні за обсягом активів, зроблених операцій та кількості клієнтів, таким чином цей банк являється добрим показником діяльності банківської системи України. Власне по вищезазначених причинах він був обраний як об'єкт дослідження.

Предметом дослідження є теоретико-концептуальні засади та методичний інструментарій визначення економічної ефективності банківської діяльності в умовах становлення фінансового ринку в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання, методологічні засади системного підходу, основні теоретичні концепції, що описують закономірності функціонування фінансово-банківської сфери, спеціальні прийоми та методи аналітичних досліджень. Методика дослідження базується на спостереженні, характеристиці та вимірюванні об'єктивних економічних явищ, опрацюванні, аналізі та узагальненні отриманих результатів за допомогою статистичних, математичних методів, методів структурного аналізу і прогнозування, розробленні та практичній реалізації сформованих методик, теоретичному узагальненні виявлених закономірностей і тенденцій.

Теоретичну та методологічну основу курсової роботи складають дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів у галузі з теорії, методології та методики визначення економічної ефективності, банківської справи, банківського менеджменту; аналітичні матеріали практикуючих менеджерів і банкірів, а також нормативні та законодавчі акти України.

Інформаційною базою дослідження стали звітні документи Приватбанку за 2009−2010 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України, низка монографій та наукових статей, учбова література присвячена оцінці фінансово-господарської діяльності банків.

Дипломна робота складається з 90 сторінок, в яких наведено три розділи. У першому розділі обґрунтовуються основи банківської діяльності та розглянуто основні методи аналізу ефективності банківських установ. У другому розділі власне проводиться аналіз ефективності діяльності Приватбанку протягом 2010−2011 років. Третій розділ присвячений обгрунтуванню основних порад та рекомендації щодо подальшого підвищення ефективності функціонування банку. В дипломній роботі наведено 24 таблиць, 13 рисунків, використано 47 джерел.

1. Теоретичні основи визначення ефективності діяльності банку

1.1 Економічна сутність категорії «ефективність діяльності банку»

банк стандарт міжнародний економічний

Комерційний банк являє собою багатофункціональний фінансовий інститут, що здійснює широкий спектр послуг кредитного та платіжного характеру і виконує різноманітні фінансові функції у відношенні юридичних та фізичних осіб в економіці з метою одержання прибутку [12].

Акумулюючи грошові нагромадження, доходи і заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий у позичку власникам на умовах зворотності за плату у вигляді відсотків. Діяльність комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у позичку, або інвестуванні по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні тимчасово вільні кошти, і тими, хто в них бідує. Метою і рушійним мотивом здійснення такого посередництва є одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції - залучення різних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій, одержанні кредитів від інших банків, емісії різних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються кошти в пасиві балансу комерційного банку. Отже за допомогою пасивних операцій банки утворюють ресурси грошового капіталу. Головні пасивні операції - формування власного капіталу і прийом депозитів (внесків). Власний капітал складається з акціонерного первісного капіталу, резервів і накопиченого прибутку. Активні операції - операції, за допомогою яких банки використовують наявні ресурси з кінцевою метою витягу прибутку.

Існує безліч різних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, однак усі вони не позбавлені визначених умовностей. По своєму економічному змісті ресурси дуже різноманітні. Власні засоби комерційних банків складаються зі статутного фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервного й іншого фондів. До власних засобів прирівнюється прибуток, що до її поширення знаходився в обороті комерційного банку і використовується як банківський ресурс. Важливим банківським ресурсом є засоби клієнтів на рахунках у комерційному банку і засобу в розрахунках: залишки засобів на розрахункових і поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання; засобу, депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунків чеками; засобу в розрахунках між установами одного комерційного банку; засобу бюджетних і громадських організацій.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, що формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому. Ресурсами також є кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також засоби інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку. До ресурсів відносяться інші кошти, що утворяться в результаті проведення інших видів операцій. У залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на: мобілізовані і придбані у інших банків. Значна частина ресурсів мобілізується комерційними банками, наприклад, внески населення, депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси інших банків.

Керування банківськими ресурсами являє собою діяльність, зв’язану з залученням коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням величини і відповідної структури джерел коштів у тісному ув’язуванні з їхнім розміщенням. Керування ресурсами можна умовно підрозділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні керування використовуються як економічні, так і організаційні методи. Самі ж методи прямо або опосередковано впливають на ресурси комерційних банків. На рівні держави керування ресурсами відбувається через різні установи, в основному, через НБУ з використанням різних інструментів. У регулюванні ресурсів важливе місце приділяється показникам ліквідності банку максимального розміру ризику на один позичальника. Дотримання даних показників вимагає дотримання термінів, на які залучаються і розміщаються засоби. Не виключається можливість розміщення ресурсів серед одного чи декількох позичальників, а також випадки неплатежів одним чи декількома позичальниками. Уникнути цього дозволяють установлені НБУ обмеження по видачі кредитів одному позичальнику. Важлива роль у керуванні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. При цьому їм необхідно виконувати вимоги НБУ про дотримання комерційними банками встановлених економічних нормативів.

Одним з напрямків роботи комерційного банку є використання різних видів цінних паперів, зокрема, сертифікатів. Варто також розвивати спектр послуг для вкладників, що буде стимулювати внесення коштів на рахунки в комерційних банках. Основна мета банку — підтримка стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення потрібних їм грошових ресурсів на вигідних умовах [21].

Серед активних операцій виділяють два головних види — кредитні (обліково-позичкові) і інвестиційні (операції з цінними паперами). При перші активи банку мають форму позичок, при других вони представлені цінними паперами, звичайно облігаціями компаній і державних органів. Кредитні операції можуть відрізнятися по терміновості позички, характеру забезпечення, тип позичальника, способу стягування відсотка й ін.

Виділяють найважливіші посередницькі операції комерційного банку: інкасові, акредитивні, перекладні, торгово-емісійні, лізинг і факторинг.

Особливе місце в діяльності комерційних банків мають довірчі операції для приватних осіб, різних організацій. При їхньому здійсненні банк формально виступає тільки як агента, одержуючи доход у вигляді комісійних. Тим часом довірчі операції істотно збільшують вплив великих банків. За дорученням банки керують капіталами своїх клієнтів, причому ці засоби в більшості вкладаються в цінні папери, головним чином в акції.

Класифікація банківських операцій представлена на рис. 1.1.

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. На підставі до Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать [1]:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Рис. 1.1. Класифікація банківських операцій [17]

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України — в іноземній валюті; має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Має право банківська установа розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги.

Не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) банк зобов’язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України.

Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Також цим фінансовим установам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Не може банк надавати кредити під відсоток, ставка якого нижче процентної ставки по кредитах, що бере сам банк, і процентної ставки, виплачуваної їм по депозитах. Виключення можна робити тільки у випадку, якщо при здійсненні такої операції банк не буде мати збитків.

Здійснюючи прямі інвестиції й операції з цінними паперами банки керуються законодавством України про цінні папери, інвестиційну діяльність і відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати засобу в підприємство, установу, статутом яких передбачена відповідальність його власників.

Для здійснення банківської діяльності банки відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в Національному банку України й інших банків в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних і юридичних осіб у гривнях і іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться в готівковій і безготівковій формах відповідно до правил, установленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи носіях в електронному виді.

Існує низка показників діяльності банківської установи. Ефективність діяльності банку — достатньо широке поняття, що включає в собі аналіз основних показників діяльності банку[48].

Поняттю «ефективність» в англійській мові відповідають кілька термінів, що у фінансовій літературі трактуються наступним чином:

· effectiveness — здатність досягати раніше визначені цілі (незалежно від того, якою ціною це було зроблено);

· efficiency — оптимальне співвідношення витрачених ресурсів і отриманих результатів (незалежно від того, чи була досягнута поставлена мета);

· effectuality — сполучення effectiveness і efficiency. Поняттю «ефективність» також відповідає термін performance, що позначає загальний стан організації, включаючи фінансові і нефінансові параметри, досягнутий рівень розвитку і перспективи [48].

Різноманіття існуючих трактувань терміна «ефективність» викликає питання про те, що саме варто розуміти під ефективністю взагалі й ефективністю діяльності банківських установ зокрема.

Економімчна ефективність — це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку) [49]. Тобто економічна ефективність демонструє результативність економічної системи, що виражається у відношенні кінцевих результатів її функціонування до витрачених ресурсів. Для банківської сфери економічна ефективність це ефективність банківської діяльності, основним критерієм якого є співвідношення витрат банку та випуску послуг [12].

Термін «ефективність» є багатозначним поняттям і відображає відношення різних аспектів діяльності: результату і витрат, результату і цілей, результату і потреб, результату і цінностей. Ефективність діяльності комерційного банку це не тільки результати його діяльності, але й ефективна система управління, що побудована на формуванні науково обґрунтованої стратегії діяльності банку.

Економічна ефективність — це інтегроване поняття, яке комплексно характеризує банківську діяльність та вимірюється через співвідношенням певних показників [49]. При цьому слід зазначити, що економічну ефективність функціонування банківської системи доцільно розглядати через оцінку конкурентних позицій кожного банку на ринку банківських послуг та визначення відповідності ефективності банківської діяльності ефективності інших галузей економіки.

Отже, ефективність управління банком або ефективність діяльності банку демонструє якість діяльності керівництва банку.

В даній дипломній роботі дослідується економічна ефективність та ефективність банківської діяльності, що являються всеохоплюючими показниками ефективності.

Підводячи підсумки можна стверджувати, що публікації з проблем ефективності банківської діяльності присвячено лише окремим підходами до її визначення. Зазвичай ефективність розглядається у контексті дохідності і трактується як її складова. Однак економічна ефективність є неадитивною величиною, тому загальносистемний показник не може бути зведений до простої суми показників ефективності складових системи. За сучасних умов економічну ефективність слід трактувати як інтегровану характеристику, в якій концентровано відображається сукупний результат діяльності банку.

1.2 Характеристика чинників ефективності діяльності банків

Аналіз банківської діяльності формує інструментарій досліджень конкретних економічних процесів та явищ. Очевидно, що ефективність окремих управлінських рішень та процесу управління в цілому значною мірою визначається адекватністю застосованих методів і прийомів аналізу. Досконалість останніх залежить насамперед від сформованої теоретичної бази. Методологія економічного аналізу є тією основою, на якій ґрунтується розроблення інструментарію прикладних аналітичних досліджень, зокрема і в банківській галузі.

На ефективність функціонування банківської системи впливає низка внутрішніх та зовнішніх чинників. Зокрема, зовнішні чинники формують загальні умови функціонування інститутів банківської інфраструктури та є екзогенними, тобто не мають прямого впливу на вітчизняну банківську систему (рис. 1. 2).

Рис. 1.2. Чинники що впливають на ефективність функціонування банківської системи [15]

До внутрішніх чинників належать ті, які безпосередньо залежать від діяльності інститутів банківської інфраструктури. Тому дані чинники є ендогенними щодо інфраструктури банківського бізнесу загалом.

Внутрішні (ендогенні) чинники, які безпосередньо впливають на діяльність інститутів банківської інфраструктури, доцільно розмежувати на певні складові, зокрема:

1) організаційні чинники: вид організаційної побудови інститутів банківської інфраструктури; асортимент продуктів інститутів банківської інфраструктури; спеціалізація або диверсифікація продуктів банківської інфраструктури;

2) фінансові чинники: вибір правильної фінансової стратегії розвитку; рівень дохідності і прибутковості; рівень рентабельності; величина і структура витрат, їх динаміка; склад майна і фінансових ресурсів;

3) кадрові чинники: рівень освіти кадрів; рівень кваліфікації керівництва; правильний розподіл кадрів; якість кадрового менеджменту; стан внутрішнього контролю; ефективність прийняття управлінських рішень;

4) техніко-технологічні чинники: технічна оснащеність; сучасний рівень технологій; рівень комп’ютеризації;

5) комерційні чинники: рівень зв’язків з іншими суб'єктами банківської інфраструктури та суб'єктами підприємницької діяльності; здатність до впровадження інновацій; якість співробітництва з клієнтами та партнерами; здатність швидко пристосовуватися до змін ринкової кон’юнктури;

6) маркетингові чинники: наявність відділу маркетингу; ефективність маркетингової стратегії; вивчення та прогнозування тенденцій розвитку банківського ринку; створення позитивного іміджу.

Серед зовнішніх (екзогенних) чинників доцільно виділити:

1) економічні чинники: економічні умови господарювання; стійкість національної валюти; рівень інфляції; інвестиційний клімат; стан фінансового та валютного ринків;

2) державні чинники: законодавча база; ступінь досконалості законодавства, що стосується банківської інфраструктури; політична стабільність; податкова політика; напрямок політики держави; політичні взаємовідносини з іншими державами;

3) ринкові чинники: потреби ринку в продуктах та послугах банківської інфраструктури; стан та рівень розвитку ринкової інфраструктури; стан ринкової кон’юнктури; конкурентне становище як на вітчизняному, так і на світовому ринку;

4) соціальні чинники: соціальна ситуація в суспільстві; довіра клієнтів до інститутів банківської інфраструктури; ефективність впливу маркетингових програм на клієнтів.

Як уже було зазначено, за сферою охоплення чинники, які впливають на банківську інфраструктуру, розподіляються на: чинники макросередовища, до яких традиційно віднесемо п’ять груп чинників (природні, політичні, економічні, соціально-культурні, науково-технічні), і чинники мезосередовища, які безпосередньо пов’язані з банківською інфраструктурою.

Під час визначення чинників макросередовища доцільно дотримуватися найбільш поширеної класифікації:

1. Природні - сезонна ділова активність; природні явища і процеси.

2. Політичні - політична ситуація в країні; законодавча та нормативна база; рівень виконання існуючих законів.

3. Економічні - загальний стан економіки в країні; система оподаткування; стан ринків: фінансового, споживчого, ринку праці та ін.

4. Соціально-культурні - рівень економічної культури населення; ступінь поінформованості суспільства

5. Науково — технологічні - ступінь технологічного розвитку країни;

Із всієї сукупності чинників макросередовища найбільш відчутний вплив на діяльність української банківської інфраструктури, на наш погляд, справляють політичні та економічні. До політичних чинників слід віднести систему законодавства, що існує в державі, та загальний розвиток політичної ситуації в суспільстві у напрямку стабілізації або навпаки. Щодо економічних чинників, то, на наш погляд, вони мають найбільш визначальний вплив на розвиток вітчизняної банківської інфраструктури, оскільки банківську інфраструктуру можна розглядати як самостійну економічну галузь та особливий вид підприємницької діяльності. У першу чергу під час розгляду чинників впливу на банківську інфраструктуру, необхідно насамперед аналізувати стан фінансового ринку в цілому та окремих показників, які характеризують його діяльність: грошово-кредитну політику держави, загальний стан фінансово-кредитної сфери, стан валютного ринку, стабільність національної валюти, стан фондового ринку тощо. Власне ці показники значною мірою дають змогу визначити, наскільки успішно буде розвиватися банківська систему в подальшому.

Проте варто зазначити, що незважаючи на суттєвий вплив макроекономічних чинників, навіть лише за їх позитивного впливу, все ж розвиток банківської інфраструктури багато в чому буде визначатися впливом (негативним або позитивним) саме галузевих чинників, тобто чинників мезосередовища банківської інфраструктури.

Виділимо три групи факторів мезосередовища банківської інфраструктури:

1) стан банківської системи (рівень розвитку та основні показники банківської діяльності);

2) законодавча та нормативна база, яка визначає «правила гри» для банків та інфраструктурних підприємств, які їх обслуговують, а також безпосередньо впливає на науково-методичне, кадрове та інформаційне забезпечення банківської інфраструктури;

3) підприємницьке середовище, яке здійснює безпосередній вплив на інституційний розвиток банківської інфраструктури.

З-поміж специфічних факторів діяльності банківських установ виділимо найсуттєвіші:

· переважання фінансових ресурсів над іншими видами ресурсного забезпечення;

· високий рівень фінансового левериджу;

· підвищені вимоги до надійності, платоспроможності, ліквідності;

· централізоване регулювання діяльності, здійснюване центральним банком країни;

· значна кількість клієнтів, партнерів, контрагентів (як правило, їхня кількість навіть у невеликому банку значно перевищує аналогічний показник на великому підприємстві);

· висока ризикованість діяльності, зумовлена переважанням кредитних операцій у структурі активів, а також значним впливом інших ризиків: валютного, відсоткового, інфляційного тощо;

· обов’язковість ресурсного забезпечення відповідного рівня якості, насамперед інформаційного та технічного;

· висока вартість потенційних помилок та прорахунків, оскільки технологія банківського бізнесу передбачає рух значних фінансових потоків і є основою ефективної роботи інших суб'єктів ринку;

· відносно високі кваліфікаційні вимоги до персоналу за вузької предметної спеціалізації праці;

· розгалужена мережа кореспондентських відносин, у т. ч. у світовому масштабі, що потребує від персоналу обізнаності в галузі міжнародного законодавства і права;

· автоматизація основних ділянок роботи.

Діяльність вітчизняних банків додатково характеризується ще кількома ознаками, властивими економіці перехідного періоду:

· ліцензування банківських операцій Національним банком України;

· відносно високі цінові бар'єри входження в галузь (для створення нового банку, який здійснюватиме свою діяльність на території всієї України, мінімальний розмір регулятивного капіталу має бути не меншим за суму, еквівалентну 120 млн. грн.);

· наявність обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, які жорстко регламентують основні сфери банківського бізнесу;

· щоденна оперативна звітність комерційних банків перед НБУ;

· обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів у країні;

· значний рівень залежності від чинників зовнішнього середовища;

· брак керівників та фахівців усіх рівнів, які мають достатню кваліфікацію;

· неможливість здійснення окремих банківських операцій через цілу низку причин: нерозвиненість певних сегментів вітчизняного фінансового ринку; недосконалість законодавства; брак певних елементів ринкової інфраструктури; пряма заборона про­ведення окремих операцій; існуюча практика регулювання ринкових відносин адміністративними методами.

Ефективність роботи окремого банку характеризується такими показниками [16]:

· показники дохідності як відношення прибутку (доходу) до усереднених активів та капіталу надасть інформацію щодо дохідності активів та ефективності використання капіталу;

· співвідношення темпів зростання кредитів, депозитів, капіталу та штатів працівників банку показує ефективність розвитку структури банківської системи в цілому;

· продуктивність персоналу, що визначається як дохід у розрахунку на одного працівника та як прибуток у співвідношенні з витратами на заробітну плату інформує про ефективність організації роботи персоналу банку;

· співвідношення середніх процентних ставок, які одержуються та виплачуються показує рівень дохідності банківської установи;

· вартість посередництва тощо.

Аналіз продуктивності дає змогу оцінити ефективність одного з трьох ресурсів банку — його працівників, репутації, фінансових зобов’язань, для чого розраховується дохід на керуючого або дохід на рядового працівника банку. Зміна цього відношення в часі безпосередньо відбиває здатність банку керувати своїми кадрами та ефективно на рівні витрат конкурувати з іншими банками.

Згідно із загальними принципами оцінювання ефективності на різних етапах визначення ефективності банківської діяльності за ефект можна взяти: процентний дохід, чистий процентний дохід, валовий операційний дохід, чистий операційний дохід, чистий дохід до сплати податків, чистий дохід після сплати податків, або узагальнено дохід.

Процентний дохід — дохід, що формується в результаті основних операцій банку та охоплює всі проценти, одержані банком з різних джерел. Витрати з виплати процентів — проценти, сплачені за депозитами та отриманими позиками. Інші операційні доходи — банківська, кредитна та страхова комісія, дохід від обміну іноземної валюти, плата за управління інвестиціями, дохід від торгівлі цінними паперами, прибуток (збитки) від операцій із золотом тощо [13].

За витрати беруться операційні витрати у складі персоналу, будівель і устаткування та інших витрат.

Операційні витрати поділяють на три категорії:

а) персонал, включаючи пенсії, витрати на переміщення, навчання та ін. ;

б) будівлі та устаткування, включаючи амортизацію, ремонт та утримання;

в) інші витрати, включаючи рекламу, канцелярські та загальні витрати.

Неопераційні доходи та витрати — доходи та витрати на створення резервів, покриття збитків за кредитами, списання інвестицій, прибутки (збитки) від нестандартних подій, наприклад від зміни вартості землі, споруд, устаткування в разі їх продажу тощо.

При аналізі ефективності діяльності банку слід зауважити такі фактор як ризик. Ризик означає невизначеність, пов’язану з настанням будь-якої події або її наслідками. Ризик дуже часто називають зростаючою функцією часу. Якщо ресурси розміщуються на тривалий строк, кредитор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу. Отже, ризик визначається базовою або безризиковою ставкою і премією за ризик, пов’язаний з фактором часу.

Ефективність банківської діяльності - основа елементу оцінки рейтингу банків. Ця оцінка подається диференційовано з урахуванням інтересів суб'єктів банківської діяльності (табл. 1. 1). Розглянемо дану таблицю більш детально. Для позичальників очевидно, що основним критерієм слугує процентна ставка, проте не менш важливо і умови одержання позики, що включає в собі терміни та суми виплати, а також штрафні санкції при не виконанні умов контракту. Вкладникам депозитів, як основному джерелу пасивів банку, необхідно виплачувати нараховані проценти за депозитами. Отже такі критерії як процентна ставка, умови сплати процентів, пільги і т.д. суттєво впливають на кількість вкладників, а отже і на ефективність роботи банку зі сторони вкладників. З точки зору акціонерів банку важливо щоб акції банку приносили стабільний високий прибуток. Для керівництва банку необхідна ефективна робота банку і всіх його підрозділів, а також мати можливість управління усіма його частинами. Державний суб'єкт банківської справи в особі НБУ звертає увагу перш за все на додержання нормативів фінансового стану банку згідно з чинним законодавством.

Класифікація параметрів, за якими виконується статистичний аналіз ефективності наведено в таблиці 1.1. Розгляд поняття ефективністю функціонування банківської системи передбачає виокремлення факторів, що її визначають. При аналізі ефективності банку зазвичай береться до уваги вплив специфічних особливостей окремих країни на діяльність банків, зокрема, структура економіки, характер макроекономічної політики, специфіку структурних і інституційних реформ у фінансовому секторі, інші особливості.

Таблиця 1.1. Класифікація параметрів, за яким виконується статистичний аналіз ефективності [18]

1. За видами

1.1. За пасивними операціями

1.2. За активними операціями, у тому числі кредитна діяльність

2. За напрямками оцінювання

2.1. Ліквідність

2.2. Платоспроможність

2.3. Прибутковість

2.4. Загальна (інтегральна) оцінка ефективності

3. За організаційною структурою

3.1. За окремими регіональними підрозділами банку (дирекціями, відділеннями, філіями)

3.2. За видами банківської діяльності (кредитна, інвестиційна, зовнішньоекономічна, лізингова тощо)

Як висновок зауважимо, що на рівень ефективності банків впливає структура власності в банківському секторі, основні зміни в операційній діяльності, питома вага банків на ринку депозитів, капіталізація банків. Сутність категорій ефективності банківської діяльності полягає у розв’язанні таких конфліктних цілій: «одержання оптимального прибутку — підтримання на достатньому рівні ліквідності - забезпечення надійності (мінімізація ризиків)» за умови забезпечення належного виконання функцій, покладених на банківську систему.

1.3 Методика оцінки ефективності роботи банків

Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання певної роботи. В аналізі банківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил вивчення діяльності банку, спрямованих на дослідження різних об'єктів аналізу. Вони допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості та прибутковості банку, яка враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку.

На рис. 1.2 показана система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку, що включає аналіз власного капіталу, зобов’язань банку, аналіз активів (у тому числі аналіз кредитних операцій, інвестиційних та інших операцій банку з цінними паперами, валютних та інших активних операцій, аналіз банківських послуг), аналіз доходів і витрат банку, аналіз прибутку і рентабельності, аналіз ліквідності, аналіз банківських ризиків та аналіз фінансового стану банку.

До суб'єктів внутрішнього аналізу належать: інсайдери банку, банківські спеціалісти, менеджери різних рівнів управління, аналітики, внутрішні аудитори та контролери, керівництво банку, консультанти, а до суб'єктів зовнішнього аналізу — інсайдери банку й органи нагляду.

Під методом у широкому значенні наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Методом аналізу діяльності банку є комплексне органічно пов’язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації. Особливостями методу аналізу банківської діяльності є: використання системи показників, які характеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни.

/

/

Рис. 1.2. Система комплексного аналізу ефективності діяльності банку [17]

Для проведення аналізу банківської діяльності використовуються такі методи:

1. Метод порівняння. Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх спільних рис або відмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їх розвитку. В аналізі фінансової стійкості порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх його завдань. Можна виділити такі найтиповіші ситуації, коли використовується порівняння та його цілі:

а) зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

б) зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

в) порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;

г) зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

д) зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв'язків досліджуваних показників; наприклад, паралельний аналіз динаміки доходів і витрат дає можливість виявити, чи забезпечується перевищення доходів над витратами, що позитивно впливає на прибутковість банку;

е) зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення, вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

ж) зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.

2. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та ін., а відносні відбивають співвідношення певних абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

3. Метод групувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. Під час аналізу банківської діяльності застосовуються різні угруповання рахунків балансу, а саме: власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом).

4. Балансовий метод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних та урівноважених економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи («читаючи») баланс банку, можна охарактеризувати його поточний фінансовий стан (через показники платоспроможності і ліквідності), а також ефективність активно-пасивних операцій (через показники прибутковості).

5. Графічний метод. Графіки є масштабним зображенням показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовних художніх фігур і мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає зрозумілішим.

6. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця є системою суджень, виражених мовою цифр. Вона набагато виразніша і наочніша, ніж словесний текст. Показники в ній розташовуються у більш логічній і послідовній формі порівняно з текстовим викладом, займають менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв’язки між досліджуваними показниками [12].

Оцінка ефективності банківської діяльності є одним із найважливіших завдань економічного аналізу, вирішення якого ґрунтується на застосуванні методу коефіцієнтів. Сутність методу коефіцієнтів полягає у побудові системи взаємозв'язаних показників, які всебічно характеризують стан і динаміку об'єкта дослідження. Розраховані коефіцієнти дають змогу фінансовому аналітику поглибити висновки про фінансовий стан банку, оскільки абсолютні значення дають повну картину лише у виняткових випадках.

Показники ефективності розраховують за результатами діяльності банку за рік. При розрахунках за квартал чи півріччя показники необхідно приводити до річного рівня.

Основними показниками, які характеризують прибутковість банку, є такі:

· норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу);

· рентабельність (прибутковість) активів;

· рентабельність витрат;

· чистий спред;

· чиста процентна маржа;

· рівень іншого операційного доходу.

Ці показники та розглянуті вище коефіцієнти загальної дохідності активів та дохідності процентних активів дають змогу досить повно охарактеризувати діяльність банку з погляду її ефективності (табл. 1. 2).

Таблиця 1.2. Критерії оцінки ефективності діяльності в залежності від суб'єктів банківської справи [18]

Суб'єкти банківської справи

Основні критерії оцінки ефективності діяльності

Позичальники

1. Процентна ставка

2. Умови одержання позики і платежу

Вкладники депозитів

1. Процентна ставка за депозитами

2. Умови сплати процентів:
періодичність,
із загальної суми або частки
3. Пільги
4. Фінансова стабільність банку

Акціонери банку

1. Фінансова стабільність банку
2. Рівень дивідендів

Управління банком

1. Ефективність роботи банку і його підрозділів (прибутковість, ліквідність тощо)
2. Можливість управляти роботою підрозділів банку, ризиками окремих видів діяльності
3. Рейтинг банку

Національний банк

Додержання нормативів фінансового стану — ліквідності, платоспроможності, співвідношення власних коштів банку та залучених коштів, відрахувань до резервного фонду; використання кредитного портфеля, залучених коштів

В аналізі наведених коефіцієнтів передбачаються такі етапи:

1) побудова системи коефіцієнтів ефективності діяльності банку;

2) обчислення звітного і базисного показників за кожним коефіцієнтом, що увійшов до створеної системи показників;

3) визначення абсолютної і відносної змін коефіцієнтів у звітному році;

4) оцінювання зміни показників ефективності діяльності банку у звітному періоді;

5) загальна оцінка ефективності діяльності банку за сукупністю показників.

Процес оцінки ефективності методологічно взаємопов'язаний з вибором критеріїв оцінки.

За результатами теоретичного аналізу існуючих підходів до категорії ефективність діяльості банку можна виділити такі методичні підходи до оцінки із систематизацію аналітичного інструментарію (рис. 1. 3).

Рис. 1.3. Методичні підходи до оцінки ефективності банку [21]

Підхід до оцінки ефективності банку, за яким діяльність банку оцінюється з позицій очікуваної економічної вигоди, де індикатором є дохід, прибуток або аналогічний за змістом абсолютний чи відносний показник, є традиційним. У даному випадку одним з найбільш розповсюджених інструментів оцінки є метод коефіцієнтів, при використанні якого ефективність банку представлена відносною чисельно величиною. Найпоширенішими відносними показниками ефективності діяльності банку залишаються рентабельність активів (ROA), рентабельність капіталу (ROE), рентабельність інвестицій (ROI), рентабельність витрат, чиста процентна маржа.

Показник прибутковості активів (ROA) застосовується для оцінки ефективності роботи керівництва банку, а прибутковість капіталу показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів (ROE) і служить орієнтиром для вибору найпривабливішого напряму інвестування.

Норма прибутку на капітал (ROE) характеризує ефективність використання капіталу і розраховується як відношення чистого прибутку (NP) до балансового капіталу (К). Даний коефіцієнт показує, скільки чистого прибутку припадає на 1 грн. капіталу банку і характеризує економічну віддачу капіталу. У світовій практиці норма прибутку на капітал (ROE) є основним показником ефективності діяльності банку. Норма прибутку на капітал розраховується за формулою 1.1.

(1. 1)

Банк працює ефективно в тому разі, коли значення показника не менше 15%.

Рентабельність активів (ROA) визначається відношенням чистого прибутку до сукупних активів банку, тобто до ресурсів, що управляються (розраховується за формулою 1. 2). Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його менеджерів, які підтримують оптимальну структуру активів і пасивів з погляду доходів і витрат. Тому у світовій практиці багато спеціалістів вважають даний показник (ROA) найкращим показником для оцінювання ефективності роботи менеджерів банку.

(1. 2)

Банк ефективно використовує наявні ресурси в тому випадку, коли значення показника не менше 1%.

Група часткових показників (за типами клієнтів, видами операцій тощо) відношення прибутку до середньої суми активів чи прибутку до середньої суми дохідних активів являє собою значну інформаційну цінність в оцінці результативності виробництва і реалізації окремих послуг і діяльності банку в цілому. Тенденція зростання даних показників забезпечується високою якістю менеджменту, збільшенням операційних ризиків (економічно виправданих чи ні).

Рентабельність витрат (Ro) визначається як відношення прибутку до витрат (формула 1. 3). Цей показник характеризує рівень віддачі витрат банку й оцінює суму прибутку, що припадає на одиницю витрат.

(1. 3)

Чиста процентна маржа (ЧПМ) дає змогу оцінити здатність банку утворювати чистий процентний дохід, використовуючи загальні активи. До деякої міри можна вважати, що цей показник характеризує ефективність структури активів банку. Чиста процентна маржа обчислюється як відношення чистого процентного доходу (ЧПД) до загальних активів банку (А):

, (1. 4)

ПД — процентний дохід;

ПВ — процентні витрати.

Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі й інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Оптимальним значенням показника є 4,5%. Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є: зниження процентних ставок за кредитами; подорожчання ресурсів; скорочення питомої ваги дохідних активів у загальному їх обсязі; хибна процентна політика.

Рівень іншого операційного доходу (ІОД) відносно загальних активів (А) характеризує ступінь залежності фінансового стану банку від «нетрадиційних» доходів (формула 1. 5). Збільшення цього показника може свідчити про здорову диверсифікацію платних послуг або про хибне тяжіння до спекулятивних прибутків для покриття дефіциту основного процентного доходу банку.

(1. 5)

За своїм складом наведені коефіцієнти поєднують періодичні показники, тобто показники, обчислені за відповідний період (дохід, витрати, прибуток), і моментні показники, абсолютний розмір яких визначається на відповідний момент часу згідно з балансом (активи, капітал). Для поєднання таких показників застосовують два алгоритми. Перший, більш точний, передбачає обчислення на основі динамічного ряду моментних показників середньої хронологічної, за якою, власне, і визначаються середні моментні показники. Такий підхід вимагає залучення проміжної інформації для побудови динамічного ряду. Якщо ж аналітик не має змоги залучити відповідні дані, застосовують другий алгоритм розрахунку, згідно з яким моментні показники визначаються на кінець періоду, протягом якого обчислено періодичні показники.

Крім розглянутих показників, для характеристики ефективності діяльності банку можна залучати коефіцієнти, що визначають ефективність діяльності працівників банку. До таких коефіцієнтів належать продуктивність праці та рентабельність витрат на персонал.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой