Інноваційна діяльність на підприємстві

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

1. Теоретичні засади інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності

1.1 Економічна сутність та зміст інноваційної діяльності

Досліджуючи економічні перетворення у світовому масштабі, доходимо висновку, що суспільство перебуває на тому етапі свого розвитку, коли більшість проблем вирішують на базі швидкої розробки та використання у виробництві нових технологічних і організаційних ідей, нової техніки або інакше — інновацій. Проблема забезпечення ефективного функціонування підприємств набуває особливого значення для України, тому що національна економіка проходить період відродження ринкових відносин, що насамперед вимагає активізації інноваційної діяльності. Такого висновку дійшли перші дослідники цього феномену в другій половині ХХ ст. Так, ще в 1957 р. у праці «Технологічні зміни та функція сукупного виробництва» Роберт Соллоу, узагальнивши досвід розвитку промисловості, зауважив, що саме активна інноваційна діяльність підприємств різних форм власності дедалі більше визначає темпи їх економічного зростання. За його підрахунками, валовий національний продукт США в період з 1909 по 1949 рр. збільшився на 87,5% за рахунок «технологічних змін», тобто інновацій. Звичайно, це дало змогу багатьом вченим-дослідникам взятися за вивчення питань, пов’язаних з інноваційною діяльністю.

Досліджуючи проблеми інноваційної діяльності, перш за все необхідно приділити увагу власне поняттям «інновації» та «інноваційний процес».

Термін «інновація» (з англ. — innovation) означає нове науково-технічне досягнення, нововведення як результат впровадження новизни, але в ХІХ ст. його використовували культурологи і воно означало «впровадження деяких елементів однієї культури в іншу».

Для успішного керування інноваційною діяльністю на підприємствах, необхідне ретельне вивчення інновацій. Насамперед необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни — кольори, форми і т. п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріалів і компонентів; розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва нових для даного підприємства, але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства. Новизна інновацій повинна оцінюватись за технологічними параметрами, а також враховувати ринкові позиції. Враховуючи це можна класифікувати інновації таким чином. У залежності від технологічних параметрів інновації пропонується поділяти на: продуктові інновації, вони повинні включати застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючі, одержання принципово нових продуктів: процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов’язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства. За типами новизни для ринку інновації діляться на: нові для галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємства (групи підприємств). За місцем в системі (на підприємстві) можна виділити: інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.); інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.); інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної). У залежності від глибини внесених змін виділяють інновації: радикальні (базові) — це інновації, які виникли на базі значних винаходів, які дали початок новим, раніше невідомим продуктам або процесам, що засновані на нових наукових принципах. До прикладу, парова машина, електроенергія, атомна енергетика, ксерографія, вакуумна трубка та інше. Базові інновації потребують найбільших інвестицій, процес їхнього розроблення є тривалим, їх комерціалізація приводить до появи нових технологічних укладів; що покращують це ті, які мають нові функції за допомогою об'єднання складових частин радикальних інновацій новими засобами; модифікаційні (приватні) — це малі, але важливі удосконалення продуктів, процесів, сервісу. Схематично класифікацію інновацій в умовах конкурентної боротьби нами представлено на рис. 1.1.

Очевидним є те, що інновації пов’язані з реалізацією інноваційних процесів. Терміни «інновація» та «інноваційний процес» близькі, але не ідентичні, то слід погодитися, що «інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій».

Рис. 1.1. Класифікація інновацій

Також слід зазначити, що інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка має складну структуру. Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов’язані з ринковими відносинами. Їхня спрямованість і темпи залежать від соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і розвиваються.

Крім того розрізняють три форми інноваційного процесу:

1. простий внутрішньо-організаційний (натуральна форма);

2. простий міжорганізаційний (товарна форма);

3. розширений.

Простий внутрішньо-організаційний інноваційний процес передбачає створення й використання нововведення у межах однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми.

У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється не тільки в самій інновації, а й у підготовці нових виробників для нововведення. Унаслідок взаємної конкуренції виробників нововведення вдосконалюється, набуває нових якостей, розширюються його ринки збуту.

Разом з тим, поняття «інноваційний процес» тісно пов’язане іншим — «інноваційна діяльність». Це діяльність, спрямована на використання й конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Інноваційна діяльність, яка пов’язана з капіталовкладенням в інновації, отримала назву інноваційної форми інвестування. Законом України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу. При цьому результатом інноваційної діяльності є готовий товар, продукція, послуга, які підприємець реалізує споживачу інноваційної продукції по ціні, до складу якої входять витрати на виробництво та прибуток підприємця.

Інноваційна модель на будь-якому підприємстві формується за певними етапами (таблиця 1. 1).

Таблиця 1.1. Етапи формування інноваційної моделі на підприємстві

Етапи процесу

Зміст

Визначення потреби в інноваціях

Обізнаність у проблемі, визнання потреби у новації, переконання членів організації (фірми) у необхідності інновацій

Збір інформації про інновацію

Початкові відомості про інновацію. Пошук інновації

Попередній вибір інновацій

Розробка нововведення, оцінка інформації, вибір інновації

Прийняття рішення про упровадження інновацій

Рішення про прийняття інновації, затвердження рішення.

Упровадження

Пробне упровадження, повне упровадження, використання інновації.

Інституціоналізація.

Рутинізація, модифікація, дифузія.

Загальновідомо, що мета підприємницької діяльності - розвиток виробництва і підвищення його ефективності в умовах дотримання вимог охорони природного навколишнього середовища.

Таким чином, інновації в системі техніки, технології, управління, підприємницькій діяльності в цілому повинні сприяти кращому використанню виробничих ресурсів, поліпшенню якості продукції і забезпечити належне зберігання довкілля.

Щодо суб'єктів інноваційної діяльності, то ними являються фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, а також об'єднання цих осіб, які здійсняють в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Об'єктами аналізу в інноваційній діяльності є інноваційний проект, інноваційний продукт та інноваційна продукція, а в інноваційних підприємствах — його господарська діяльність.

Основним офіційним джерелом інформації підприємства щодо результатів проведення інноваційної діяльності є форма статистичної звітності № 1 — інновація «Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства».

Розуміння суті інновацій і механізму інноваційної діяльності у сучасних умовах дасть змогу підприємствам харчової промисловості більш ефективно здійснювати свою діяльність, підвищувати результативність функціонування підприємства та конкурентоспроможність на ринку. Отже, у поняттях «інновація», «інноваційний процес» та «інноваційна діяльність» є тісний зв’язок. Вони доповнюють одне одного і допомагають більш точніше і влучніше розкрити суть кожного з них.

На інноваційну діяльність підприємства впливають різноманітні чинники, які поділяють на внутрішні і зовнішні, які мають свої особливості прояву у кожній галузі національної економіки. Інновації, як результат інноваційної діяльності, з одного боку, повинні бути зорієнтовані на повніше задоволення запитів споживачів, а з іншого — на отримання конкретного економічного ефекту. Врахування на підприємстві різноманітних чинників дасть змогу підприємству підвищити конкурентоспроможність та отримати кращі результати інноваційної діяльності.

1.2 Особливості інвестування інноваційної діяльності харчових підприємств

В умовах діючої глобальної фінансової кризи пошук шляхів інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності є найбільш актуальним, оскільки від його ефективності залежить те, чи зможуть національні харчові підприємства вийти на новий рівень розвитку після завершення низхідної фази глобального економічного циклу і започаткування його висхідної фази, чи продовжуватимуть розвиватися в рамках інфляційних чинників. Адже в сучасних умовах уникнення технологічної конкуренції об'єктивно залишає для країни місце аутсайдера глобальної економіки [140].

Результативність інноваційної діяльності значною мірою залежить від відповідного фінансування інновацій. Аналіз зарубіжного досвіду показує: інвестиції в інноваційну діяльність підприємств є такими, що мають в середньому високу окупність, незважаючи на значний ризик здійснення таких інвестицій і тривалий період їхньої окупності. Причому інвестиції в наукові розробки приносять ефект не тільки окремому підприємству, яке їх здійснює, але і суспільству в цілому. В останні роки, завдяки інтенсифікації інформаційної діяльності, ефект від інвестування в інновації можна розглядати й у міжнародному масштаб

Усі джерела щодо фінансування інноваційної діяльності підприємства поділяються на три основні групи (рис. 1.2.): власні; позичені; залучені.

Джерела формування щодо фінансування інноваційної діяльності підприємства

Власні

Позикові

Залучені

1. Частина чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток.

2. Амортизаційні відрахування.

3. Страхова сума відшкодування збитків, спричинених втратою майна.

4. Раніше здійснені довготермінові фінансові вкладення, термін яких минає в поточному періоді.

5. Реінвестована шляхом продажу частина ОЗ.

6. Іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів.

1. Довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів.

2. Емісія облігацій п-ва.

3. Цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування.

4. Податковий інвестиційний кредит.

5. Інвестиційний лізинг.

6. Кошти фізичних осіб.

1. Емісія привілейованих та простих акцій п-ва.

2. Емісія інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та компаній.

3. Безоплатно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування.

4. Внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до статутного фонду п-в неакціонерної організаційно — правової форми.

Рис. 1.2. Джерела формування щодо фінансування інноваційної діяльності підприємства

Власні фінансові ресурси підприємства можуть складатися з нерозподіленого (невикористаного) прибутку, накопиченої частини амортизаційного фонду й коштів від мобілізації внутрішніх активів. До останнього належать засоби від продажу зайвого устаткування, здачі майна в оренду, продажу дебіторської заборгованості інших підприємств тощо.

Позикові фінансові ресурси, як правило, складаються з довгострокового банківського кредиту, емісії боргових зобов’язань підприємства (облігації й векселі) й позик інших юридичних осіб.

Залучені до інвестування фінансові ресурси складаються, зазвичай, із коштів від продажу акцій, боргових зобов’язань і залучення пайових внесків (юридичних і фізичних осіб) у статутний фонд підприємства. Це потребує передачі новим акціонерам частини прав на керування проектом, а також частини поточного прибутку (у формі дивідендів).

Внутрішні джерела фінансування мають наступні позитивні властивості:

? простота і швидкість залучення;

? висока віддача за критерієм прибутковості інвестованого капіталу;

? суттєве зниження ризику неплатоспроможності і банкрутства підприємства;

? повне збереженням управління в руках первинних власників.

Разом із цим їм притаманні певні недоліки:

? обмежений обсяг залучення;

? обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів.

Зовнішні (залучені і позичені) джерела фінансування мають такі позитивні властивості, як:

? високий обсяг їх можливого залучення;

? більш високий зовнішній контроль за ефективністю інвестиційної діяльності.

Разом із тим, їм притаманні й певні недоліки:

? складність залучення і оформлення;

? більш тривалий період залучення;

? необхідність надання відповідних гарантій;

? підвищення ризику банкрутства;

? втрата частки прибутку від інвестиційної діяльності;

? часткова втрата управління діяльністю компанії.

Вибір джерел фінансування інноваційної діяльності забезпечить реалізацію інноваційних проектів, нормальне функціонування та фінансову стійкість виробничої діяльності на перспективу.

Здійснюючи інноваційну діяльність, будь-яке підприємство поставлене перед дилемою: з одного боку інновації необхідні, з іншого боку — успіхом на ринку завершується лише частина (іноді дуже мала) розробок. Численні, хоча і досить суперечливі дані підтверджують, що рівень «невдалої» продукції на ринку досить високий.

Так, згідно з дослідженнями, проведеними Стенфордским університетом у хімічній промисловості з 540 нових ідей до лабораторних досліджень дійшли тільки 98, до одержання прототипу виробу — 8, а комерційний успіх мав тільки один продукт. Ф. Котлер наводить наступні дані: на ринку товарів широкого вжитку зазнає невдачі 40% усіх пропонованих новинок, на ринку товарів промислового призначення — 20, а на ринку послуг — 18. Зазначимо, що ці дані стосуються товарів, що вже пройшли через відбір всіх етапів інноваційного процесу та деяких вже доведених до впровадження у виробництво і виходу на ринок.

За даними американських дослідників, причини того, що значна кількість товарів зазнає невдачі на ринку, обертаючись значними збитками для компаній, полягають у тому, що 32% комерційних невдач пропонованих новинок відбуваються через невірну оцінку вимог ринку, 23% - з технічних причин (недосконалість дизайну, технічних параметрів, зручностей в експлуатації і т. п.), 14% - через занадто високу ціну, 13% - за рахунок неправильної політики збуту, 10% - через несвоєчасний початок продажів, 78% - через протидію конкурентів. Цей аналіз дає підставу вважати, що, поряд із проблемою інвестування інновацій, існує необхідність оптимізації самого інноваційного процесу підприємства, що містить у собі і його маркетингову складову.

Рис. 1.3. Структура за джерелами фінансування харчових підприємств за 2010 рік

Рис. 1.4. Структура за джерелами фінансування харчових підприємств за 2011 рік

Особливості інвестиційної підтримки інноваційного розвитку підприємства визначаються рядом факторів. До них належать: рівень значущості інновацій; ступінь готовності інновації до реалізації; масштаб і характер ефекту, що забезпечує реалізацію інновації; рівень ризику інноваційної діяльності; необхідний розмір інвестицій в інновації (рис. 1. 5).

Рис. 1.5. Фактори, які визначають особливості інвестиційної підтримки інноваційної діяльності підприємства

Важливою характеристикою інновацій є рівень їхньої значущості, яка являє собою оцінку інновації з точки зору очікуваних результатів її реалізації. Такими результатами можуть бути зміна організаційно-технічного рівня виробництва, розміри споживаних ресурсів, рівень виробничих витрат, соціальні, екологічні й інші наслідки реалізації інновацій.

У загальному вигляді за рівнем значущості для підприємства інновації поділяють на 5 груп:

1. нове науково-технічне відкриття (Із1);

2. новий спосіб виробництва (Із2);

3. принципово нова техніка, технологія, матеріали, енергоносії (Із3);

4. поточна модернізація, спрямована на підвищення технічного рівня виробництва, якості і конкурентоспроможності продукції, що випускається, збереження навколишнього середовища (Із4);

5. нові форми організації виробництва і управління (Із5).

Різні групи інновацій потребують різного інвестиційного забезпечення, що стосується, насамперед, тимчасового інтервалу інвестицій.

З цією метою інвестиції можна поділити на стратегічні (довгострокові), поточні середньострокові, короткострокові.

Також джерела інвестування інновацій можна класифікувати за масштабом вкладень. Великі інвестиційні проекти мають стратегічний характер, являють собою вкладення в принципово нові об'єкти і мають вартість понад 2 млн. доларів. Середні проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів, дрібні проекти — менше 300 тис. доларів. Джерелом інвестицій для реалізації дрібних і середніх проектів звичайно виступають амортизаційні відрахування від основного капіталу.

Різним за рівнем значущості інноваціям необхідне і відповідне інвестиційне забезпечення (таблиця 1. 6).

Таблиця 1.2. Угруповання інновацій за рівнем значущості для підприємства і відповідні їм інвестиції

Групи

інновацій

Інвестиції

Часовий інтервал

Масштаб

Із1

Стратегічні (довгострокові)

Великі проекти

Із2

Поточні (середньострокові)

Середні проекти

Із3

Поточні (річні)

Середні проекти

Із4

Поточні (середньострокові або річні)

Середні або дрібні проекти

Із5

Оперативні (короткострокові)

Дрібні проекти

Така класифікація дозволить систематизувати процес інвестування інноваційної діяльності підприємства, порівняти рівні значущості інновацій для підприємства та масштаби їх інвестування.

За масштабом здійснення інновації можна поділити на такі групи:

1) інновації, що впливають тільки на діяльність підприємства, яке їх реалізує (Ім1);

2) інновації, що впливають на діяльність інших підприємств (Ім2);

3) інновації, що забезпечують досягнення ефекту в загальнонаціональному масштабі (Ім3);

4) інновації, що забезпечують досягнення ефекту в міжнародному масштабі (Ім4).

Очевидно, що реалізація інновацій, яка забезпечує досягнення національного і міжнародного ефектів, особливо якщо ці інновації мають високий ступінь значущості, потребує підвищеної уваги з боку держави, а отже, і відповідної інвестиційної підтримки.

З цією метою інновації також можуть бути класифіковані за характером ефекту від реалізації інноваційної діяльності:

1. інновації, що забезпечують досягнення економічного ефекту (Іе1);

2. інновації, що забезпечують досягнення соціального ефекту (Іе2);

3. інновації, що забезпечують досягнення екологічного ефекту (Іе3);

4. інновації, що забезпечують досягнення бюджетного ефекту (Іе4).

Характер ефекту від реалізації інноваційної діяльності у певній мірі також визначає вибір джерел фінансування інновацій. Так, досягнення соціального, бюджетного, екологічного ефекту лежить у полі інтересів держави. Реалізація таких інновацій повинна заохочуватися і відповідним чином стимулюватися [84].

Слід зазначити, що інвестування інноваційної діяльності підприємств — процес досить складний, ефективність якого залежить від безлічі факторів, що визначають характер інноваційної діяльності і вимоги до її інвестиційної підтримки, від особливостей стратегічного управління інвестиціями в сфері інновацій, рівня ризику при формуванні стратегії інноваційного розвитку підприємств.

Таким чином, лише інвестування в інноваційний розвиток харчових підприємств може викликати якісні зрушення в техніці і технології виробничої бази і підвищити кінцеві економічні результати їх діяльності, що ефективно здійснюється на основі підвищення якості управління.

В Україні не розробляються методи заохочення інвестиційної діяльності, у тому числі залучення в країну капіталу іноземних підприємств, не створюються умови і необхідні пільги для розвитку сфери фінансування інвестицій, не вдосконалюється податкове законодавство.

Таким чином, держава ще недостатньо використовує всі важелі та стимули активізації інноваційно-інвестиційного процесу, не створює національним харчовим підприємствам відповідних умов для їх сталого розвитку та збільшення частки власних накопичень.

Доцільним було знизити податкове навантаження на виробників продовольчих товарів, що значно підвищило б інноваційно-інвестиційний потенціал підприємств з одночасним прийняттям законодавчих заходів, які стимулювали б проведення модернізації виробництв, упровадження новітніх технологій.

2. Аналіз інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності ВАТ «Кременчуцький хлібокомбінат»

2.1 Загальна характеристика підприємства ВАТ «Кременчуцький хлібокомбінат»

Об'єктом дослідження під час написання курсової роботи обране ВАТ «Кременчуцький хлібокомбінат»

Це підприємство побудоване у 1967 році. На момент створення функціонувало п’ять технологічних ліній, чотири з яких — по випуску хліба формового з пшеничних сортів, а на одній — вироблялись булочні вироби. Переважала ручна праця, борошно — основна сировина, завозилася в мішкотарі.

Печі, де випікалася продукція, топилися вугіллям. Поступово запроваджувалися нові технології техніка мінялась на більш досконалу.

У вересні 1997 року на загальних зборах колективу хлібокомбінату було прийняте рішення створити ВАТ «Кременчуцький хлібокомбінат». Статутний фонд — 367 тисяч гривень (на даний момент він сягає більше мільйона гривень). ВАТ «Кременчуцький хлібокомбінат» створено на підставі наказу Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській обл. № 17-ПР від 28. 01. 1997 р. шляхом перетворення у процесі приватизації Державного підприємства «Кременчуцький хлібокомбінат».

Найвищим керуючим органом є загальні збори акціонерів, які обирають правління, що займається господарською діяльністю підприємства, спостережну раду, функції якої - контроль за діяльністю правління. Хлібокомбінат має достатньо потужностей виробничий процес, щоб забезпечити хлібобулочними виробами не тільки наше місто, а й сусідні райони. Загальна потужність підприємства складає сто тонн на добу, але зараз загальний обсяг продукції складає близько п’ятдесят тонн на добу. Враховуючи попит споживача на даний період підприємство виробляє хлібобулочні вироби вночі і в першій половині дня.

На сьогоднішній день продукція ВАТ «Кременчуцький хлібокомбінат» конкурентоспроможна. Не дивлячись на те, що в місті функціонує більше сорока хлібопекарень, продукція хлібокомбінату складає сімдесят три відсотка, тобто користується великим попитом. Якщо два роки тому вистачало однієї технологічно лінії для забезпечення попиту на цей хліб, то на даний час однієї лінії уже недостатньо. Він реалізується не тільки в місті, а й в Кременчуцькому районі, містах Полтавської області, Лубнах, Миргороді, Комсомольську, Оржиці, в Градизьку, Глобино, Семенівському районі та в Кіровоградській області: Олександрії, Світловодську. Тому введена в дію ще одна технологічна лінія з пічкою німецького виробництва з автоматизованим відділом розробки тіста, що дало можливість зменшити долю ручної праці, покращити зовнішній вигляд продукції і санітарний стан на виробництві. Також великий відсоток реалізації дає хліб білий формовий першого ґатунку і звичайний формовий першого ґатунку. На поточних лініях по виготовленню цього хліба працюють автомати — ділильними, які замінили людську працю; вони легкодоступні в обслуговуванні.

Останнім часом зросла реалізація булочних виробів. Практикується упакування хлібобулочних виробів в плівку для харчових потреб на замовлення клієнтів. Виробнича площа хлібокомбінату займає 5 700 м2. Чисельність працюючих на підприємстві становить 184 особи.

2. 2 Аналіз інноваційної діяльності хлібопекарської галузі

Хлібопекарська галузь — одна з провідних галузей харчової промисловості України, призначення якої безперебійне забезпечення виробництва хліба, хлібобулочних та інших борошняних виробів у обсягах, які відповідають нормам державної продовольчої безпеки. Щорічно в Україні виробляється близько 2,5 млн. тонн хліба та хлібобулочних виробів на суму 600 млн. доларів, понад 70 відсотків від загального обсягу випікають великі промислові підприємства, решту — приватні пекарні, мережа торгівлі, великі супермаркети та інші виробники. Відповідно до офіційної статистики динаміка обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів в Україні має стійку тенденцію до спаду виробництва хліба. Щорічно людина споживає у середньому 101 кг хліба. Тобто на рік в Україні випікається близько 4,6 млрд. кг. Тоді як статистика показує, що у нас виробляється усього лише 1,8 млрд. кг. Але ж нестачі хліба немає. Виходить, решта — а це більше половини — просто випікається у тіні.

Найбільш тінізовані ринки праці у хлібопекарській галузі, за даними виробників, у Закарпатській — 90%, Тернопільській — 86%, Івано-Франківській області - 76%

Досить важливим фактором, що впливає на життєдіяльність цієї галузі є якість сировини та самого хліба. Якість хліба оцінюють органолептичними методами (по зовнішньому вигляду, стану м’якушки, смаку і аромату) і за фізико-хімічними показниками (вологості, кислотності, кількості цукру, жиру, пористості).

З огляду на нерентабельність хлібопекарської галузі в останні роки, її виробничі показники скоротилися, внаслідок більш раціонального використання хлібних ресурсів, а також низькій купівельній спроможності населення, та й скорочення чисельності самого населення. Середній коефіцієнт використання виробничих потужностей хлібопекарської галузі України складає близько 30−35%. Разом з тим, значна частина матеріально-технічної бази спеціалізованих хлібопекарських підприємств морально застаріла та фізично зношена (зношеність основного технологічного обладнання складає 60−80%). Зростання витрат на сировину, матеріали та енергоресурси, брак оборотних коштів не дає змоги оновлювати матеріальну базу підприємств сучасним прогресивним устаткуванням та впроваджувати сучасні технології (виробництво заморожених напівфабрикатів, напіввипеченої продукції, її вакуумування, нарізання та пакування готових виробів і т.д.). Існуючі умови складного економічного становища хлібопекарської галузі вимагають здійснення невідкладних комплексних заходів, спрямованих на суттєве поліпшення ситуації. Негативною тенденцією є і значне відставання темпів росту заробітної плати в галузі від значення аналогічного показника в цілому по економіці, що через зростання плинності кадрів негативно відбивається на перспективах розвитку хлібопекарної промисловості.

Специфіка хлібопекарського ринку полягає в тому, що він на 99% представлений продукцією вітчизняного виробництва. Хліб вважається основним соціальним продуктом, тому ціни на нього є особливим об'єктом уваги держави. Однак протягом останнього десятиліття в хлібопекарській галузі зафіксовано спад виробництва. Зменшення споживання хліба стало основною причиною падіння обсягів виробництва хліба. Насамперед, це відбулося внаслідок скорочення населення країни, зниження купівельної спроможності, більш економічного використання хліба і значного збільшення випікання хліба невеликими пекарнями і сільським населенням самостійно, реальні обсяги якого не враховані статистикою.

Дані, наведені в таблиці 2. 1, свідчать про такий спад, який супроводжується також ростом цін при зниженню рентабельності діяльності самих підприємств галузі.

Таблиця 2.1. Основні показники діяльності хлібопекарських підприємств в Україні за 2008−2011 рр.

Показник

2008 рік

2009 рік

2010 рік

2011 рік

1. К-ть п-в, одиниць

1600

1529

1426

1416

2. Випуск виробів хлібоблочних, тис. т

2307,1

2263,7

2151,1

2045,7

3. Рентабельність операційної діяльності, %

2,2

1,8

0,9

0,8

4. Частка п-в, що отримали збиток від звичайної діяльності до оподаткування, у% до заг. к-ті п-в

39,6

33,5

31,7

30,1

5. Індекс цін виробників хліба і хлібобулочних виробів, %

97,0

100,8

116,2

112,3

З таблиці 2.1 видно, що зменшення споживання хліба стало основною причиною падіння обсягів виробництва хліба. Частка підприємств, що отримали збиток від звичайної діяльності до оподаткування зменшилась на 9,5% у 2011 році порівняно з 2008 роком.

Найбільші виробничі потужності хлібопекарської галузі зосереджені, як правило, у регіонах найбільшого виробництва борошна, а також у великих промислових центрах і столиці. Так, приблизно 49% хліба і хлібобулочних виробів, вироблених в Україні, зосереджено в 6 найбільших промислових регіонах. Найбільшу частку у виробництві хлібобулочних виробів займає м. Київ (більше 10% сукупного обсягу виробництва), а також Донецька (більше 10%) і Дніпропетровська (більше 10%) області. Причиною є густота населення зазначених регіонів і більш високий рівень економічного розвитку, а виходить, і платоспроможності попиту. Загалом у хлібопекарській галузі України на сьогоднішній день діє більше 1000 хлібозаводів різної потужності, котрі щодоби виробляють 6,8 тис. т хліба і хлібобулочних виробів. Асортимент продукції дуже широкий і різноманітний та щорічно оновлюється. Потужності промислових хлібозаводів використовуються на 30−40%, за винятком хлібозаводів Києва і деяких великих міст — тут заводи працюють на повну потужність.

Найбільшими виробниками хлібу та хлібобулочних виробів в Україні є 6−7 компаній, що контролюють майже половину ринку, кожна з яких концентрує виробничі потужності у певному регіоні. Так, однією з найбільших компаній є «Київхліб», який підтримується столичною владою та займає 91% київського ринку і 13,5% - національного. Столичний ринок також наповнюється за рахунок продукції компаній «Хлібні інвестиції» (найрозгалуженіший холдинг, до складу якого входять заводи у багатьох обласних центрах — 9,6%), а також ЗАТ «Укрзернопром» (основні потужності зосереджено у північному-східному регіоні - 8%). Південь України охоплює холдинг «Т і С», західні області - ПАТ «Концерн «Хлібпром» (питома вага обох компаній в українському ринку складає близько 6%). Решта компаній (57% українського ринку) є досить дрібними та зосереджені на виробництві продукції для окремих населених пунктів або районів. До порівняно невеликих компаній належать такі підприємства як ВАТ «Коровай» (близько 3% національного ринку), ТОВ «Агросервіс 2000» (2,9% ринку) тощо (рис. 2. 1).

Рис. 2.1. Найбільші виробники хлібу та хлібобулочних виробів Україні

Підприємства галузі діють в умовах жорсткої конкуренції: як між хлібокомбінатами та хлібозаводами областей так і міні-пекарнями, які не завжди дотримуються технологій, не виконують вимог санітарних служб. Якість продукції міні-пекарень ще більш низька. Така ситуація різко відрізняється від галузі хлібопечення в Західній Європі. На відміну від України, приватний хлібопекарський бізнес Франції, Данії, Італії превалює над великим державним, причому найчастіше існує в рамках сімейного бізнесу. Тому головною українською тенденцією розвитку ринку хліба останніх років повинно бути укрупнення і концентрація виробництва, що дозволить оптимізувати логістику, прискорити реконструкцію підприємств, знизити собівартість продукції і тим самим підвищити прибутковість виробництва. Кількість дрібних приватних хлібопекарень стрімко зменшується. Разом з тим, враховуючи розосередженість населення, дрібні заводи існуватимуть завжди, а сучасні міні-пекарні як і раніше гратимуть значну роль у хлібопекарській галузі України.

З розвитком ринкових відносин змінилась структура хлібопекарської промисловості. Якщо раніше хлібобулочні вироби виготовляли в основному хлібозаводи, оснащені комплексно-механізованими лініями і кваліфікованим персоналом, то на цей час частина продукції виготовляться на пекарнях.

На сьогодні, стан інноваційної діяльності харчових підприємств в Україні більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів в країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії.

Так, останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності харчових підприємств (табл. 2. 2).

Таблиця 2.2. Інноваційна активність харчових підприємств України протягом 2000−2009 років

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації. %

Впроваджено нових технологічних процесів

у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі

Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань

з них нові види техніки

2000

14,8

1403

430

15 323

631

2001

14,3

1421

469

19 484

610

2002

14,6

1142

430

22 847

520

2003

11,5

1482

606

7416

710

2004

10,0

1727

645

3978

769

2005

8,2

1808

690

3152

657

2006

10,0

1145

424

2408

786

2007

11,5

1419

634

2526

881

2008

10,8

1647

680

2446

758

2009

10,7

1893

753

2685

641

З наведених вище даних у таблиці 2.2 видно, що вітчизняні підприємства збільшили обсяг освоєння виробництва нових видів продукції. Але це було зроблено в більшій мірі за рахунок впровадження нових технологічних процесів у 2009 році порівняно з 2008 роком. При цьому освоєння нових видів техніки, а також розвиток і впровадження маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, які є необхідними при виробництві інноваційної продукції знизилось. У 2009 році кількість нової техніки, яку ввели у промисловість становила 641 одиниць, це на 117 одиниць менше порівняно з 2008 роком, а кількість впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих технологій — 753 одиниць у 2009 році і 680 одиниць у 2008 році. В ситуації виготовлення підприємствами нових видів продукції без застосування новітні технології конкурентоспроможність такої продукції і підприємства загалом не підвищується, що унеможливлює його інтенсивний розвиток. Підтвердженням цього є зниження частки інноваційної продукції із її загального обсягу у промисловості на 1,9% за період 2007−2009 рр.

Частково це пояснюється зниженням загальних витрат на інноваційну діяльність у промисловості за відповідний період на 26,5%. Отже, потрібно оновлювати техніко — технологічну базу підприємств, модернізовувати застаріле обладнання, впроваджувати відповідні технологічні процеси.

На сьогодні в хлібопекарській галузі України існує багато проблем, серед яких, по-перше, потребує уточнення статистично-аналітичний діапазон аналізу фінансових результатів роботи хлібопекарської підгалузі харчової промисловості України в контексті часу. Так, за радянських часів загальноприйнятими і загальнодоступним часовим діапазоном вважалась п’ятирічка, але з розвитком в Україні ринкових умов господарювання, які обумовлюють появу приватної форми власності і комерційної таємниці, зазначений часовий діапазон набув тенденції до звуження, насамперед, в академічному секторі економіки, що призвело до появи наукових праць, які базуються лише на порівнянні даних двох останніх років. Але, враховуючи щільний кореляційний зв’язок між результатами роботи сільськогосподарських підприємств і підприємств представників харчової індустрії, вважається за доцільне розширити межі фінансового аналізу хоч би на рік, що дозволить уникнути пастки так званого «невдалого року».

Друга проблема, теж пов’язана із похибкою статистики, стосується наявності невеликих приватних пекарень. Також супермаркети, розпочавши активний наступ на регіони, запровадили власне випікання хліба та хлібобулочних виробів, що суттєво додає неточностей у статистичних обрахунках.

Третя проблема — моральне та фізичне зношення хлібопекарського обладнання, на якому здебільшого працюють так звані «спадкові підприємства» — у минулому потужні підприємства з часів СРСР. На думку фахівців галузі, низькі темпи оновлення обладнання на вітчизняних хлібозаводах збережуться і надалі через низьку рентабельність виробництва та відсутність державної підтримки галузі.

Список літератури

1. Бродський М. Більше половини обсягів хліба в Україні виробляється у тіні // http: // mediastar. net. ua / // 11 817 — blshe — polovini — obsyagv — hlba — v — ukrayin — viroblyayetsya — u — tn. htm /

2. Закон України «Про охорону праці» вiд 14 листопада 1992 р. // Вiдомостi Верховної Ради 1992 р., № 2694-XII.

3. Закон України «Про захист iноземних iнвестицiй в Українi» вiд 10 вересня 1991 р. // Бизнес № 22, 1 июня 2002 г.

4. Закон України «Про інноваційну діяльність» вiд 26 грудня 2002 р. № 380-IV // Бизнес № 22, 1 июня 2002 г.

5. Комплексна оцінка динаміки економічного і соціального розвитку України у січні-червні 2003−2008 рр., К.: Адміністрація президента України, Головне управління з питань економічної політики, 2009 р.

6. Статистичний щорічник України за 2008 рік

7. Статистичний щорічник України за 2009 рік

8. Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2010 р. — Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Київ, 2010 р.

9. Положення про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї вiд 19 лютого 2006 р. // Вiдомостi Верховної Ради 2008 р., № 7.

10. Положення про типовий бізнес-план: Затв. наказом Фонду державного майна України від 26. 05. 94. № 301.

11. Фінансова звітність підприємства ДП ВАТ «Київхліб» Булочно-кондитерський комбінат". Баланс (форма № 1, № 2, № 3) за 2008, 2009, 2010 роки.

12. Абрютина М. С., Грачев А. В. Анализ финансово-экономической деятельности Украины в 2009 году // Державний комітет статистики України, 2010, К. — 11−15 с.

13. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субьекта // Финансы и статистика, № 3, Москва, 2009. — 112 с.

14. Бездудный Ф. Ф., Смирнова Г. А., Начаева О. Д. Сущность понятия «инновация» и ее классификация // Инновация. — 2002. — № 2−3. — С. 231.

15. Бернстайн Л. А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 624 с.

16. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента. В 2-х томах. — Киев: «Ника-Центр», «Эльга», 2001. — 753 с.

17. Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. — 2-ге вид., допов. — К. :А.С.К., 2005. — 400 с.

18. Борщ Л. М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи // Финансы Украины, К.: Знання, 2010 — 230−238 с.

19. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Переклад з англ. — К.: КП «ВАЗАКО», видавництво «МОЛОДЬ», 1997. — 1008 с.

20. Бузько І.Р., Вартанова О. В., Голубенко Г. О. Стратегічне управління інвестициіями і інновацийна діяльність підприємств. — Луганськ: Вид-во СНУ ім. В Даля, 2002. — 176 с.

21. Бузько И. Р., Воронков Д. К., Голубенко А. А. Особенности риск-менеджмента инновационных проектов. // Бизнес — информ. — 1999. — № 5−6. — с. 105−108.

22. Валдайцев С. В. Оценка бизнеса и инноваций. — М.: Инф. — изд. дом «Филинъ», 2003. — 336 с.

23. Васюренко О., Пасечник И. Пути развития кредитного обеспечения инновационной деятельности // Экономика Украины. — 2000. — № 2. — С. 298.

інноваційний харчовий хлібокомбінат інвестиційний

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой