Єдиний європейський акт та його значення

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет

Імені Т.Г. Шевченка

Інститут історії, етнології та правознавства імені О.М. Лазаревського

Кафедра всесвітньої історії

РЕФЕРАТ

на тему:

ЄЄА. Значення та наслідки

Студентки 44 групи

Левченко Мальвіни Вадимівни

Перевірила: Соломенна Тетяна Валеріївна

Чернігів — 2012

Єдиний європейський акт: причини прийняття, значення та наслідки

В середині 1980-х років Європейське співтовариство опинилося в стані депресії та непевного очікування того, що хто-небудь чи що-небудь вкаже на вихід зі становища. Інституції ЄС потребували суттєвих реформ. В 1984 році, під час головування Франції в ЄС, Франсуа Міттеран прагнув відновити ЄЕС (Європейська Економічна Спільнота) та шукав підтримки. Президент Франції сконцентрувався на майбутньому ЄЕС та подоланні кризи, наголошував на необхідності політичної співпраці, розробці програм технічного розвитку. Пріоритетними залишалися питання реформування внутрішнього ринку та зміни процедури прийняття рішень керівними органами ЄС. Такі прагнення підтримав канцлер Федеративної Республіки Німеччина Гельмут Коль, в результаті чого утворився франко-німецький альянс ЄЕС в якості основного двигуна та, з іншого боку, скептично налаштованої Маргарет Тетчер.

Під загрозою опинилася реалізація європейських проектів, які безпосередньо залежали від думки суспільства. Ще у березні 1982 року лідери держав-учасниць ЄЕС зустрілися з нагоди 25-ої річниці Римського Договору. На святкуванні голова Комісії Гастон Торн заявив, що «досягнення Європи опинилися під загрозою Європейська ідея втрачається, оскільки закріплюється думка, що Європа не виконує свої функції, нічого не може зробити для вирішення економічної кризи та зменшення міжнародного тиску». Навесні 1982 року існувало три домінуючих питання: суперечка щодо внеску Британії в бюджет ЄС, криза щодо вето та вторгнення Аргентини у Фолкленд. Питання внесків Британії призвело до тривалої боротьби з ЄЕС та відомого вислову Тетчер: «я хочу повернути свої гроші». Запекла боротьба закінчилася перемогою в 1984 році в Фонтенбло (Франція), коли десять держав-учасниць досягли порозуміння, розробили загальну стратегію подолання фінансової кризи, призначили дати приєднання Іспанії та Португалії та узгодили систему поступок компенсації в бюджет Британії (востаннє переглядалася в 1992 р.), що коштувало їй мільярдів. Саме з метою запобігання подібній тенденції і було запроваджено Єдиний європейський акт 1986 року, доповнений Протоколом до Амстердамського договору 1997 року. Незважаючи на те що в 1968 році було скасовано митний збір, торгівля в межах ЄЕС не могла здійснюватись вільно, оскільки існували розбіжності в національних системах держав-учасниць. Основним завданням Єдиного європейського акта було усунути ці розбіжності та досягти реалізації чотирьох свобод (вільного руху капіталів, послуг, осіб та товарів) протягом шестирічної програми.

Так, у червні 1985 року було досягнуто порозуміння між державами-учасницями. Ініціатором такого проекту став Жак Делор, голова комісії ЄЕС (1985 — 1995рр.). Держави підписали Шенгенську угоду про скасування прикордонного контролю між Бельгією, Францією, Люксембургом та Держави підписали Шенгенську угоду про скасування прикордонного контролю між Бельгією, Францією, Люксембургом та Нідерландами. Також Європейською Комісією була представлена «Біла книга» у справі внутрішнього ринку. Цей документ, разом із підготовленими доповідями попередніх комітетів, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на чотирьох свободах:

вільний рух товарів,

вільний рух осіб,

вільний рух капіталу,

вільний рух послуг.

Єдиний європейський акт був підписаний в Люксембурзі 17 лютого 1986 року дев’ятьма державами-членами (Німеччина, Франція, Італія, країни Бенілюксу, Велика Британія, Данія та Ірландія). Цей договір став першою великою поправкою до Договору про заснування ЄЕС. ЄЄА набув чинності 1 липня 1987 року.

Основними етапами, що призвели до підписання ЄЄА були:

Урочиста декларація в Штутгарті від 19 червня 1983 року;

Проект Договору про створення Європейського Союзу 14 лютого 1984 року;

Фонтенбло Європейської Ради 25 і 26 червня 1984 року;

опублікування Комісією офіційного документу. В якому визначено 279 законодавчих заходів, необхідних для завершення формування внутрішнього ринку;

скликання Міжурядової конференції, яка відкрилася 9 серпня 1985 року.

Прийняття ЄЄА було спричинено тим, що не було досягнуто основної мети ЄЕС. Передбаченої Римським договором 1957 року, а саме створення єдиного ринку. Побудова єдиного внутрішнього ринку планувалося здійснити в три етапи і завершити до 31 грудня 1992 р. з тим, щоб створити необхідну базу і основу для переходу до Економічного і валютного союзу. «Співтовариство вживає заходів для поступового створення внутрішнього ринку до 31 грудня 1992 р. відповідно до положень даної статті, а також статей 8b, 8c, 28, 57 (2), 59, 70 (1), 84,

99, 100a і 100b, без шкоди для інших положень цього Договору.

Внутрішній ринок повинен являти собою простір без внутрішніх

кордонів, у якому, відповідно до положень даного Договору,

забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталу." [3, розділ 2, стаття 13].

Європейські інституції запровадили близько 300 умов, які передували створенню єдиного ринку і зобов’язали 12 держав ЄЕС до їх виконання до січня 1992 року.

Одним із завдань ЄЄА, окрім формування єдиного внутрішнього ринку, було перегляд та реформування функцій головних інституцій ЄЕС, зокрема на рівні:

процедури прийняття рішень у Раді;

повноваження Комісії;

повноваження Європейського Парламенту;

розширення обов'язків спільноти.

Задля його виконання ЄЄА додав декілька повноважень інституціям ЄЕС, так званих «сфер компетенції», а саме:

фінансову співпрацю;

соціальну політику;

право надавати фінансову допомогу біднішим регіонам ЄС;

вироблення стандартів у науково-дослідницькій галузі та захисті навколишнього середовища.

Дана угода передбачала не лише значні реформи в системі європейських інститутів та зміцнення демократії в процесі прийняття рішень, але й сприяння подальшій федералізації ЄЕС, а також поширенню та поглибленню інтеграційних процесів.

Документ складався з преамбули і чотирьох розділів, включаючи в себе ряд декларацій, прийнятих на конференції.

Преамбула містить основні цілі Договору і висловлювання рішучості держав-членів трансформувати свої відносини з метою створення Європейського Союзу. У преамбулі також встановлюється унікальний характер акту, який об'єднає загальні положення щодо співробітництва в галузі зовнішньої політики Європейських спільнот. І нарешті, вона націлена на вирішення двох задач: «поліпшення економічного і соціального становища за рахунок розширення загальної політики та реалізації нових цілей» і «забезпечення поступового об'єднання спільнот».

Розділ I містить загальні положення політичної співпраці ЄЕС. Розділ II присвячений поправкам договорів про створення Європейського Союзу. Розділ III стосується ЄС в галузі зовнішньої політики. Розділ IV містить загальні та прикінцеві положення.

Отже, договором було зроблено наступні внески та інституційні зміни:

визначено принцип солідарності - економічної та соціальної згуртованості ЄС (допомога біднішим членам спільноти),

започатковано нову законодавчу процедуру співпраці, яка розширила повноваження Європейського Парламенту,

вдосконалено систему ухвалення рішень в Раді (процедура голосування кваліфікованою більшістю щодо питань внутрішнього ринку),

прийнято заходи щодо координації грошово-кредитної політики держав-членів,

прописано процедуру утворення судового органу першої інстанції (на запит Суду, після консультації з Парламентом, Рада одностайним рішенням може створити такий орган. Члени цього органу обираються за спільною згодою урядами держав-членів строком на шість років).

«1. На запит Суду і після консультацій з Комісією і

Європейським Парламентом, Рада одностайним рішенням може створити при Суді судовий орган з компетенцією суду першої інстанції, правомочний приймати до розгляду деякі види позовів фізичних і юридичних осіб і виносити щодо них рішення, що можуть бути оскаржені в Суді, але тільки в тому випадку, якщо вони стосуються питань права, і тільки відповідно до умов, передбачених Статутом Суду. Цей судовий орган не буде правомочний ані розглядати, ані приймати рішення як за позовами держав-членів або інститутів Співтовариства, так і з питань, що вимагають попереднього регулювання відповідно до статті 177.

2. Рада, виходячи з процедури, передбаченої в пункті 1, визначає склад цього судового органу і вносить необхідні зміни і додаткові положення до Статуту Суду. Якщо Рада не прийме іншого рішення, положення цього Договору про Суд, зокрема положення Протоколу про Статут Суду, застосовуються також і до цього судового органу.

3. Члени цього судового органу вибираються з числа осіб, незалежність яких не викликає сумнівів і які мають дані,

необхідні для того, щоб працювати на посаді судді. Вони призначаються за спільною згодою урядами держав-членів строком на шість років. Часткове оновлення складу членів даного судового органу відбувається кожні три роки. Члени судового органу, що йдуть у відставку, можуть бути знову переобрані.

4. Цей судовий орган розробляє свій внутрішній регламент за узгодженням із Судом. Цей регламент має бути схвалено одностайним рішенням Ради. «[3, розділ 1, стаття 11].

Досягнення мети підвищення економічної та соціальної згуртованості між різними країнами та регіонами Спільноти було вирішене через реформування та фінансову підтримку структурних фондів: Європейського сільськогосподарського фонду орієнтації та гарантування, Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду.

Але втілення ЄЄА в життя не було таким простим як може здаватися на перший погляд. Пропозиція реформування інститутів та перетворення Європейського Економічного Співтовариства на Європейський Союз викликала чимало баталій: Ірландія традиційно дотримувалась позиції нейтралітету, Німеччина перебувала у стані невизначеності щодо запровадження єдиної грошової одиниці, Данія та Великобританія протистояли перегляду існуючих договорів та підсиленню ролі інститутів ЄЕС, що передбачало обмеження національного суверенітету та інтересів держав-учасниці. ЄЄА встановлює для держав-учасниць основи співробітництва в галузі зовнішньої політики, запровадження єдиної європейської валюти, тобто передбачає створення наддержави, яка має вже майже всі підстави для існування: єдине громадянство, єдину валюту, визначені кордони, спільні органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Це прагнення було підтверджено виступом президента Єврокомісії Жака Делора в 1988 році. В якому він зазначив, що «вже через 10 років 80% нашого економічного законодавства, можливо, навіть фіскального та соціального, буде вироблено ЄС, а не парламентами окремих держав-учасниць». Ці прогнози стали очевидними, коли в 2007 році президент Німеччини повідомив, що близько 84% всього законодавства, прийнятого парламентом Німеччини, вироблено ЄС.

ЄЄА передбачав створення внутрішнього ринку з можливістю вільного переміщення всіх факторів виробництва. Запровадження ЄВС (Європейського валютного союзу) призвело до того, що економічна політика держав-учасниць стала більш залежною від цілей та рішень ЄЕС, а, отже, держави-учасниці мають бути уважнішими до ініціатив щодо економічного та соціального співробітництва, розвитку промисловості, кількості та якості досліджень.

Європейська спільнота була занепокоєна пришвидшеним розвитком та ростом повноважень ЄС, адже політика Співтовариства була спрямована на обмеження суверенітету держав-учасниць та порушувала принцип субсидіарності. Виникла загроза схвалення суспільством, яке є головною умовою реалізації європейських проектів. Все частіше згадували метафору: «якщо європейський потяг відійде від станції, йому не можна дозволяти зупинятися; така зупинка означатиме виникнення ризику самозадоволення досягнутими результатами і, зрештою, призведе до євро склерозу».

Підписання ЄЄА призвело до виникнення суперечок в державах-засновницях ЄЕС. Протягом 70-х років Данія вбачала своє членство в ЄЕС позитивним, отримавши економічні переваги від такого співіснування. Однак референдум, проведений 27 лютого 1986 року, продемонстрував зміну суспільної думки та перші ознаки євро скептицизму. Парламент Данії, не погоджуючись з рішенням уряду на чолі з прем'єр-міністром Полем Шлютером, 21 січня 1986 року проголосував 80 голосами до 75 «проти» проекту ЄЄА. Парламентарі закликали до проведення міжурядових переговорів, і, отримавши заперечення своїх європейських партнерів, уряд Данії скликав національний референдум. Населення Данії підтримало європейську ініціативу, віддавши 56,20% голосів «за» та 43,80% «проти». Навіть не дочекавшись остаточних результатів референдуму в Данії, Рада ЄЕС оголосила 17 лютого 1986 року датою підписання ЄЄА. Проте уряди Італії та Греції повідомили, що підпишуть ЄЄА лише після результатів референдуму в Данії. Так, 17 лютого 1986 року ЄЄА підписали 9 країн-учасниць, а 28 лютого — Данія, Італія та Греція.

єдиний європейський акт

Список використаної літератури

1. Круглашов А. М., Озимок І., Астапенко Т. С., Руссу В. В. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник/ склад. А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу. — Ч.1. Чернівці, 2010. — 212 с.

2. Нечаюк І.О. Трансформаційні зміни в Європейському Союзі в 1980-х роках та формування «євро скептицизму"/ Дипломатична академія України при Міністерстві іноземних справ України. — К., 2009. — 229 с.

3. Єдиний Європейський Акт.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой