Інноваційний потенціал підприємства як об'єкт економічного дослідження

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ

з інноваційного менеджменту на тему:

«ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОБ'ЄКТ ЕКОНОМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ »

Дрогобич, 2005

Прагнення суб'єктів господарювання до економічного розвитку завжди наштовхується на необхідність розв’язання інноваційних завдань. І цілком очевидно, що у найближчій і довгостроковій перспективі максимізація саме інноваційного фактору стане вирішальною умовою стійкого розвитку еконо-міки України. Цим шляхом ідуть розвинуті країни, і у нашого суспільства є всі передумови орієнтуватися на нього.

Але незважаючи на досить високий рівень науки, відомі в світі наукові школи, наявність значної кількості фахівців із вищою освітою у народному господарстві, запас нереалізованих винаходів, в Україні спостерігається сут-тєва інноваційна криза промислового виробництва. Так, аналіз інноваційної діяльності в Харківській області за перший квартал 2002 року засвідчив, що лише 8 підприємств упровадили нові технологічні процеси, на 4 підприєм-ствах освоїли виробництво нових видів машин, устаткування, апаратів і при-ладів, на 33 — матеріалів, виробів, продуктів, на 25 — товарів народного спо-живання. Сумарна кількість підприємств, які займалися зазначеними видами інноваційної діяльності, зросла з 31 до 42. Це становить лише 6,6% організа-цій, що перебували у колі спостережень.

Такі невтішні результати потребують розв’язання проблем активізації інно-ваційної діяльності підприємств. Запррукою цього можуть стати науково обгрун-товані й розроблені питання стосовно спроможності суб'єктів господарювання до інноваційної діяльності, наявності у них необхідних першочергових перед-умов. Слід зазначити, що головна увага має приділятися їх вивченню на рівні підприємства як генератора новаторських процесів. Для того, щоб підприємство вважалося зорієнтованим на інноваційну діяльність, воно має відповідати низці критеріїв інноваційності. Дехто з авторів пропонує різний набір таких парамет-рів, але, на нашу думку, найповніший їх перелік дав О. Длугопольський. Пред-ставимо запропоновані ним параметри у вигляді таблиці, доповнивши її деяки-ми показниками.

Таблиця. Комплекс параметрів інноваційності підприємства

Вид параметру

Показники, що характеризують (входять у) параметр

1

Параметри наукомісткості виробництва

— чисельність науково-технічних кадрів у загальній кількості зайнятих (не менш як 15%);

— річний приріст витрат на НДДКР;

— обсяг фактично проведених і нормативних витрат на НДДКР (не менш як 5% обсягу продукції);

— обсяг витрат на оплату праці, послуг суб'єктів інноваційної інфраструктури щодо маркетингу, реклами, підготовки кадрів;

— частка прибутку, спрямована на НДДКР

(не менш як 5%)

2

Параметри якості й конкуренто-спроможності продукції

— якість і диференціація продукту;

— чисельність каналів постачання й збуту готової продукції;

— частка ринку, його структура;

— обсяг витрат на проведення випробувань, сертифікацію продукції, строк чинності дії сертифікатів

3

Параметри техніко- економічного рівня продукції

— відповідність товарів національним і світовим стандартам;

— фондоозброєність;

— середній життєвий цикл інновацій (не більш як 3 роки);

— наявність у складі промислової продукції принципово нови* товарів, які не випускаються іншими підприємствами

4

Параметри оновлення продукції (технології)

— частка принципово нової продукції у загальному обсязі виробництва (не менш як 10%);

— частка науково-технічних витрат у собівартості виробів (не менш як 30%);

— коефіцієнт оновлення продукції (не менш як 5% на рік);

— наявність технологічних інновацій (нових технологічніх процесів);

— співвідношення інновацій-продуктів та інновацій-процесів (не менш ніж 2: 1)

5

Параметри експортоспромож-ності продукції, виробництва

— питома вага виробів, що знаходять збут за кордоном;

— обсяги зарубіжних ринків, їх сегментація;

— частка виробів, реалізованих за ВКВ

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до іннова-ційної діяльності є його інноваційний потенціал. Це поняття є концептуаль-ним відображенням феномену інновацій. Зовсім недавно воно ввійшло до числа термінів економічної науки як економічна категорія, але в сучасній економічній літературі, у тому числі й українській, відсутнє однозначне його визначення. У наукових працях цей термін вживається, як правило, операцій-но при розв’язанні інших науково-пізнавальних завдань. У багатьох дослід-женнях автори концентрують свої зусилля на вивченні окремих сторін іннова-ційного потенціалу, тому в літературі представлені специфічні визначення, які мало співвідносяться між собою. Іноді поняття «інноваційний потенціал» ототожнюється з науковим, інтелектуальним, творчим та науково-технічним потенціалом.

Спробуємо розглянути визначення цього поняття з точки зору онтології.

У широкому розумінні поняття «потенціал» (лат. «роtеncіа» — сила) — це засоби, запаси, джерела, що є в наявності й можуть бути використані, приве-дені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв’язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній області.

Сучасна економіка запозичила термін «потенціал» із фізики, де він озна-чає кількість енергії, яку накопичила система і яку вона спроможна реалізува-ти в роботі. Визначення промислового потенціалу підприємства можна сфор-мулювати як сукупність засобів і предметів праці, робітників, їхніх навичок, мотивів і стимулів, виробничих відносин, що склалася за багато років і пере-буває у системній єдності. Потенціал — це прихована можливість використан-ня виробничої сили ресурсу, він міститься у самому наявному ресурсі.

Аналіз економічних аспектів поняття «інноваційний потенціал» виявляє широкий спектр підходів до його вивчення. Розглянемо деякі з них:

1) інноваційний потенціал — це одна з трьох складових інноваційного простору, яка включає в себе особисті й ділові якості керівників, професій-ну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне і фінансове забезпечення, інноваційний потенціал визначається набором здійснюваних нововведень;

2) інноваційний потенціал — сукупність різних видів ресурсів, включаю-чи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необ-хідні для здійснення інноваційної діяльності;

3) інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливос-ті накопичених ресурсів, що можуть бути задіяні для досягнення цілей еконо-мічних суб'єктів;

4) інноваційний потенціал регіону являє собою категорію особливого змісту, що включає не лише інноваційні ресурси й механізм їх використання в організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних процесів у регіональній економіці.

Як бачимо, існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Одні ав-ри роблять наголос на наявності ресурсів, інші на можливості їх використання. Але більшість керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі її елементи, як кадрова, інформаційно-методологічна, організаційна й матері-ально-технічна складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забез-печують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцін-ки. Усі складові частин мають бути узгоджені між собою і виконувати певні функції згідно з механізмом їх використання, який розробляється у надрах інно-ваційного менеджменту підприємства. Фінансова складова інноваційного потенціалу, наприклад, забезпечує надходження коштів для виконання інно-ваційних процесів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонуван-ня і розвитку самої інноваційної сфери, сприяє ефективному формуванню витрат на інновації, реалізує необхідну еластичність надходжень фінансових ресурсів відповідно до протікання етапів інноваційного процесу. Вітчизняна модель фінансування інноваційної діяльності передбачає такі джерела:

— власні кошти підприємств (амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх активів, виручка від реалізації окремих видів майна, нерозподіле-ний прибуток й інші грошові накопичення);

— кредитні ресурси (кредити банків, фінансовий лізинг, кошти ДІФ та Фонду фундаментальних досліджень);

— бюджетні кошти (державного й місцевого рівнів);

— вітчизняні та іноземні інвестиції (гранти, міжнародні програми, пайові внески іноземних інвесторів, кошти іноземних наукових фондів).

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фі-нансових ресурсів майже 60−70% становили власні кошти підприємств, фінансу-вання з державного бюджету дорівнювало приблизно 2−4%, кредитні ресурси становили 2−3%, кошти інвесторів — 1−2%. Як видно з наведених даних, основ-ним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інновацій-них проектів зумовлює низьку частку коштів інвесторів і кредитних ресурсів.

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного по-тенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення нематеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих у НДДКР, структур-ний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Особливо важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інно-ваційну сферу. Дослідження, проведені на вітчизняних промислових підприєм-ствах із цього питання, виявили те, що серед керівників вищого й середнього рів-нів підтримують і беруть участь в інноваційних процесах у середньому 70% респондентів, 8% ставляться до них пасивно, 10% опитаних чинять опір, 12% вза-галі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників і робітників ці показники становлять відповідно 55%, 17%, 12% і 16%8. Такі дані свідчать про середній рівень зацікавленості працівників українських підприємств у розвитку інновацій. На вагому роль інтелектуального потенціалу робітників вказують і закордонні автори. Наприклад, працівники Національного французького агентства : з енергозбереження нетрадиційно перефразували відомий закон Архімеда, заявля-ючи, що «будь-яка компанія, яка „занурена“ в економічну кризу, може досягти стрімкого інноваційного зростання, яке прямо пропорційне масі мозку працівни-ків підприємства, що перебуває в цьому стані». Як бачимо, саме здатність пра-цівників до інноваційної діяльності може розв’язати проблему економічних нега-раздів. Тому не викликає сумніву, що розвиток кадрової складової має стати, одним із пріоритетних напрямів у процесі формування й розвитку інноваційного ї потенціалу підприємства.

Повернемося до питання щодо визначення поняття «інноваційний потенціал», враховуючи викладений вище матеріал. На нашу думку, підхід до розгляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання ї обмежений. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване й певним чином орга-Іиізоване для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями фноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ні-ші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансія, збіль-вення прибутку тощо. До інноваційного потенціалу також має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слід ураховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії споживачів, постачальників, фінансових посередників, зміни у вподобаннях споживачів тощо. Отже, ресурсний підхід не достатній для визначення поняття «інновацій-ній потенціал», саме це і стало поштовхом до вдосконалення визначення і категорії.

Д.І. Кокурін від-значає, що до розгляду сутності інноваційного потенціалу слід підходити як до економічної категорії, котра є ієрархічно організованою системою понять, що знаходяться на різному рівні наближення до сутності потенціалу. При цьому в понятті, яке розглядається, розкривається сукупність не первинних категорій, а таких, що логічно випливають, тобто субординованих і координо-ваних між собою залежно від економічних відносин, які вони відображають. Саме це і характеризує багаторівневу сутність інноваційного потенціалу.

Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне подати таке визначення іннова-ційного потенціалу підприємства, як сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства.

У цьому визначенні сконцентровано сукупність інноваційних ресурсів, їх цільову спрямованість (задоволення потреб), а також враховано фактор іннова-ційного середовища. Тому вважаємо його таким, що повніше розкриває сут-ність цієї економічної категорії.

В сучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на інновацій-ний потенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це і роз-ширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності, і посилення функцій держави з мобілізації й ефективного викорис-тання інноваційних ресурсів, і підвищення ролі ймовірнісних факторів, пов’я-заних із визначенням напряму інноваційного потенціалу, і ускладнення зміс-ту, структури й динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів. Також слід ураховувати, що інноваційний потенціал має свої обме-ження: функціональне (визначає якісний зміст потенціалу) й відтворювальне (вказує на межі його існування, поза ними потенціал втрачає свої властивості й особливості).

Підбиваючи підсумок у розгляді зазначеного питання, наголосимо, що роз-в'язання проблеми інноваційного розвитку може значно вплинути на подолання негативних явищ перехідного періоду. Передумовою й важливою складовою будь-якої інновації є інноваційний потенціал, тому кожному суб'єкту господа-рювання необхідно знати й розуміти теоретичні основи, закономірності процесу формування, структуру, джерела зростання, методи оцінки й напрями ефектив-ного використання такого потенціалу. Вільне володіння цими питаннями дасть змогу їм об'єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями інно-ваційної діяльності, сформовувати ефективну стратегію інноваційного розвитку.

Список використаної літератури

1. Длугопольський О. Інноваційна діяльність як невід'ємна складова політики структурних перетворень в індустріальному виробництві: світовий досвід та українська специфіка // Вісник Тернопільської академії народного господарства. — 2001. — № 6. — С. 75.

2. Захарченко В. И. Зкономический механизм процесса нововведений / Всеукраинская академия зкономической кибернетики. — Одесса: АОЗТ «ИРЗНТиТ». — 149.

3. КокуринД.И. Инновационная деятельность. — М. — 2001.

4. Кравченко М. О. Кадрова складова інноваційного потенціалу // Маркетинг в Україні. — 2001. — № 1. — С. 36.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой