Інноваційна фразеологічна вербалізація в англійській мові (лінгвокогнітивний та соціолінгвістичний параметри)

Тип работы:
Диссертация
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Запорізький національний університет

На правах рукопису

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ІННОВАЦІЙНА ФРАЗЕОЛОГІЧНА ВЕРБАЛІЗАЦІЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ ПАРАМЕТРИ)

ЧЕРЕДНИЧЕНКО

ВІКТОРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

Науковий керівник

доктор філол. наук, проф.

Зацний Юрій Антонович

Запоріжжя — 2005

ЗМІСТ

фразеологічна англійська мова інноваційна вербалізація

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ У СВІТЛІ ЛІНГВОКОГНІТИВНОЇ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

1.1 Когнітивні параметри формування картини світу

1.2 Лінгвокогнітивні особливості фразеологічної номінації

1.3 Когнітивні аспекти фразеологічних одиниць

1.4 Антропоцентризм фразеологічних одиниць

1.5 Вплив соціальних чинників та механізмів на формування та функціонування фразеологічних інновацій англійської мови

1.6 Соціальна кореляція центрів фразотворчої інновації сучасної англійської мови

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМНІСТЬ НОВОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

2.1 Проблема фразеологічної системності. Синонімічність фразеологічних інновацій

2.2 Варіантність та модифікативність як механізм утворення фразеологічних інновацій

2.3 Антонімічні зв’язки у фразеологі

2.4 Проблема модельованості фразеологічних неологізмі

Висновки до розділу 2.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА СПОСОБИ ПОПОВНЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНОГО ФОНДУ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

3.1 Фразеологізація вільних словосполучень та терміносполучень

3.2 Фразеологічна деривація

3.2. 1Прогресивна афіксальна фразеологічна деривація

3.2. 2Субститутивна афіксальна фразеологічна деривація

3.2.3 Регресивна афіксальна фразеологічна деривація

3.2.4 Безафіксальна фразеологічна деривація (фразеологічна конверсія)

3.3 Лексико-семантична аналогія

Висновки до розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

СПИСОК ЕЛЕКТРОННИХ ДЖЕРЕЛ

СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А. Взаємозв'язок антропоцентризму з основними поняттями когнітивної науки

ДОДАТОК Б. Модельованість фразеологічних інновацій сучасної англійської мови

ДОДАТОК В. Структурно-семантична класифікація фразеологічної деривації

ДОДАТОК Г. Кількісні характеристики фразеологічної деривації

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

КС Картина світу

НФО Нові фразеологічні одиниці

ПАФД Прогресивна афіксальна фразеологічна деривація

РАФД Регресивна афіксальна фразеологічна деривація

САФД Субститутивна афіксальна фразеологічна деривація

ФД Фразеологічна деривація

ФІ Фразеологічні інновації

ФК Фразеологічна конверсія

ФН Фразеологічні неологізми

ФО Фразеологічні одиниці

ВСТУП

Останнім часом усе більше зростає інтерес лінгвістів до вивчення когнітивних структур, які мають своє вираження в мовних формах (Дж. Лакофф, О. С. Кубрякова, О.О. Селіванова, H. Gardner, W. Croft, D.A. Cruse, R. Jackendoff, G. Lakoff). Проблемами взаємозв'язку пізнання та мови займається когнітивна лінгвістика, вихідним для якої розуміння того, яким чином мова служить засобом трансферу знання, тобто певної інформації про картину світу. «У процесі пізнання … навколишнього світу в свідомості кожної особистості формується глобальний образ дійсності - концептуальна модель світу. Засобом вираження знань про навколишню дійсність та її оцінки слугує мова» [Суродейкіна 2001, 221].

Отже, на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки вчені працюють над питанням про те, як мовні категорії, одиниці пов’язані зі сприйняттям світу та як вони відображають пізнання цього світу. На думку багатьох дослідників, суть когнітивного підходу полягає у визнанні того, що мовна форма являє собою відображення когнітивних структур, і між когнітивними та мовними структурами існують певні кореляції [Черепанова 2001, 3].

В останні десятиліття проблемі неології приділяється доволі багато уваги як вітчизняними так і закордонними дослідниками (В.І. Заботкіна, Ю. А. Зацний, О. С. Кубрякова, Л. В. Черепанова, R. Barnhard, A. Blank, D. Reah). Підвищений інтерес до інновацій обґрунтовується тим, що останнім часом в англійській мові з’явився великий прошарок нових слів та словосполучень, утворених під впливом різноманітних соціальних чинників. Усі ці новотвори потребують комплексного аналізу, нових досліджень основних джерел, способів та механізмів утворення.

Поповнення словникового складу, підкреслюють дослідники англійської мови, є наслідком двох головних процесів: «процесів зростання» (processes of growth), завдяки яким у мову входять нові слова, і «процесів змін» (processes of change) завдяки яким існуючі одиниці зазнають змін значення [Bryant 1993, 15].

Ще не досить повно вивчено такий ракурс наукового аналізу нового слова, як когнітивний та соціолінгвістичний аспекти, що зумовлюються потребами інформаційного суспільства та потребами сучасного мовознавства. Але без залучення цих аспектів неможливе подальше вивчення неологічної лексики, зокрема одного з її шарів — нової фразеології, представленої фразеологічними інноваціями. Під фразеологічними інноваціями ми розуміємо: новоутворені фразеологічні одиниці (такі, що не існували в англійській мові й були утворені наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття); семантичні фразеологічні новотвори (такі фразеологічні одиниці, що вже давно існували в англійській мові, але набули нового значення саме в період, що досліджується); фразеологізми-запозичення (такі фразеологізми, що перейшли в англійську мову з інших мов у період, що досліджується).

Неологізми виникають, як правило, в мові певного соціуму в певній соціальній, професійній групі і тим самим у багатьох випадках вважаються «нестандартними», тобто такими, «що ще не прийняті в стандартну мову» [Partridge 1978, 201].

Необхідність вивчення фразеологічних інновацій з урахуванням когнітивних процесів зумовлюється тим, що в образній структурі фразеологізмів закріплені наші знання про світ, «фразеологізми являють собою певну форму відображення позамовної дійсності» [Петренко 1989, 26]. Досить активно ведуться дослідження фразеології з когнітивної точки зору в німецькій мові (Д.О. Добровольський, Н.А. Оніщенко, С. Н. Денисенко та ін.). Що стосується сучасної англійської мови, то когнітивний підхід до вивчення фразеологічних інновацій ще потребує певного доопрацювання.

Актуальність вибору проблеми зумовлена важливістю фразеології в мові, інтенсивними процесами її збагачення в останні роки, а також необхідністю подальшого вивчення тенденцій фразеологічної номінації як засобу відображення змін, які мають місце в картині світу англомовного суспільства наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття. Подальше ускладнення позамовного середовища потребує соціолінгвістичного аналізу інноваційних фразотворчих процесів, виявлення конкретних соціальних чинників, що найбільше впливають на ці процеси.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, темами. Роботу виконано в межах комплексної наукової теми факультету іноземної філології Запорізького національного університету «Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць» (держреєстрація № 0103U002181).

Метою дослідження є вивчення лінгвокогнітивних та соціолінгвістичних особливостей формування фразеологічних інновацій у сучасній англійській мові, виявлення змін у шляхах та способах збагачення фразеологічного фонду мови наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття, шляхом аналізу впливу лінгвальних та екстралінгвальних чинників на розвиток фразеологічного фонду англійської мови крізь призму взаємозв'язку мови й мислення, виявлення антропологічних кореляцій у процесах утворення фразеологічних інновацій.

Мета роботи зумовлює необхідність виконання конкретних завдань:

Ё визначити екстралінгвальні та інтралінгвальні детермінанти, які зумовлюють формування та розвиток фразеологічних інновацій, і проаналізувати їх вплив на динамічні процеси у фразеології;

Ё проаналізувати фразеологічні неологізми зазначеного періоду шляхом поєднання когнітивного та ономасіологічного підходів, визначити роль людського чинника у відтворенні картини світу за допомогою фразеологізмів;

Ё дослідити системні зв’язки механізмів утворення фразеологічних неологізмів, проаналізувати основні причини трансформації фразеологічних інновацій сучасної англійської мови;

Ё встановити найбільш продуктивні способи поповнення фразеологічного фонду сучасної англійської мови, виявити та описати їх основні підтипи;

Ё виявити найбільш продуктивні моделі формування фразеологічних інновацій зазначеного періоду.

Об'єктом дослідження в дисертації є фразеологічні інновації, які виникли в англійській мові наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття.

Предметом дослідження є лінгвокогнітивні та соціолінгвістичні параметри фразеологічних інновацій, а також чинники, що зумовлюють їх формування та функціонування.

Матеріалом дослідження стали понад 2000 фразеологічних неологізмів, що виникли в англійській мові наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття. Джерелом фразеологічних інновацій слугували словники та довідники нової лексики, англомовні періодичні видання, електронні бази даних нових слів, інтернет-сайти, присвячені проблемам неології.

Головні методи та прийоми дослідження визначаються метою та завданнями роботи. Виконання поставлених завдань здійснюється шляхом поєднання методів фразеологічної ідентифікації, лінгвістичного та соціолінгвістичного аналізу. В роботі застосовуються лексикографічний, контекстуальний, дескриптивний, структурно-семантичний та соціофункціональний аналізи, елементи етимологічного аналізу, а також кількісні підрахунки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз фразеологічних інновацій англійської мови зазначеного періоду в аспекті їх лінгвокогнітивних та соціолінгвістичних особливостей. Уперше шляхом багатоаспектного аналізу визначаються напрями фразеологічної деривації та фразеологічної аналогії як основних способів поповнення фразеологічного фонду сучасної англійської мови, виділяються основні структурно-семантичні моделі утворення фразеологічних інновацій, описуються механізми творення та причини трансформацій фразеологічних неологізмів.

Теоретичне значення дослідження полягає в отриманні результатів, важливих для теоретичних аспектів фразеології, неології, соціолінгвістики та когнітивної лінгвістики. У роботі аналізуються зовнішньомовні та внутрішньосистемні зв’язки у сфері фразеології. Теорія фразеології доповнена також новими визначеннями критеріїв входження фразеологічних неологізмів до мовної системи, висвітленням специфіки формування нових фразеологічних моделей, соціолінгвістика — розкриттям механізму дії конкретних соціальних чинників, їх впливу на інноваційні процеси сучасної англійської мови. Теоретичним надбанням загального мовознавства і власне лексикології англійської мови може стати нова структурна класифікація синонімічних та антонімічних фразеологізмів, дані про роль контексту у виведенні значення фразеологічних інновацій та його впливу на формування фразеологічних варіантів та фразеологічних модифікацій.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її основних положень та висновків у курсах загального мовознавства, лексикології, лексикографії, перекладу, в спецкурсах із фразеології, неології, когнітивної лінгвістики, соціолінгвістики, лінгвокраїнознавства, на практичних заняттях з англійської мови, в укладанні словників, підручників та посібників, у науково-дослідницькій роботі - для написання курсових, дипломних та магістерських робіт.

Апробація роботи. Наукові доповіді за матеріалами роботи виголошувалися на Міжнародній науково-методичній конференції «Проблеми загальної, германської, романської та слов’янської стилістики» (Горлівка 2003), І Міжнародній науково-практичній конференції «Україна наукова 2003» (Дніпропетровськ 2003), ІІ та ІІІ Міжнародних науково-практичних конференціях «Динаміка наукових досліджень (Дніпропетровськ 2003, 2004), І Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу 2004» (Дніпропетровськ 2004), VІІ та VІІI Міжнародних науково-практичних конференціях «Наука і освіта» (Дніпропетровськ 2004, 2005), Міжнародних наукової-методичних конференціях «Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика — на шляху до інтеграції» та «Четверті Каразінські читання «Людина. Мова. Комунікація» (Харків 2003, 2004), ХІ Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики «Функциональное описание естественного языка и его единиц» (Ялта 2004), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми романо_германської філології в Україні та Болонський процес» (Чернівці 2004); І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Загальні питання філології» (Дніпродзержинськ 2004); І та ІІІ міжрегіональних конференціях молодих учених (Горлівка 2003, 2005); міжвузівській конференції молодих учених «Сучасні проблеми та перспективи дослідження германських та романських мов і літератур» (Донецьк 2005); науково-практичній конференції «Перспективные разработки науки и техники» (Бєлгород 2004). Положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та практики перекладу Запорізького національного університету.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 20 публікаціях, виконаних одноосібно: 6 наукових статей (5 опубліковано у фахових виданнях України), 14 матеріалів та тез конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів з висновками до кожного із них, загальних висновків, списку використаних джерел (238 найменувань), списку електронних джерел (3 позиції), списку джерел ілюстративного матеріалу (14 пунктів) та 4 додатків. Загальний обсяг роботи становить 220 с., основний текст — 176 с.

РОЗДІЛ 1. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ У СВІТЛІ ЛІНГВОКОГНІТИВНОЇ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

1.1 Когнітивні параметри формування картини світу

Історію розвитку лінгвістики можна описати як зміну наукових парадигм, кожна з яких характеризується крім усього іншого специфічним набором евристик — вихідних уявлень про об'єкт дослідження та припустимих способах його вивчення. Зрозуміло, різноманітні парадигми можуть співіснувати в часі, у цьому випадку є сенс говорити про більш чи менш чіткі тенденції.

На сучасному етапі лінгвістика переживає становлення нової системи дисциплінарних ідей і уявлень, тобто нової парадигми, що визначається як когнітивна [Берестнев 1997, 47]. На цьому етапі розвитку лінгвістики мову розглядають як притаманний лише людині спосіб організації мислення і пізнання світу. Когнітивна лінгвістика у такому розумінні є наукою про закономірності організації та функціонування мовно-мисленнєвого інформаційного простору [Манакін 1999, 10]. Зовнішньо когнітивісти відрізняються від попередників досить широким використанням інформаційно-пошукових метафор та образів [Демьянков 1994, 17].

Дослідження проблем, пов’язаних із структурами репрезентації знань, які проводяться в теперішній час у рамках когнітивної науки, дає можливість увійти, — як зазначає М. М. Полюжин, — «не тільки до складної, а й насправді неосяжної галузі досліджень, а це дозволяє по-новому підійти до розгляду багатьох на перший погляд уже вивчених явищ та відкриває подальші перспективи досліджень природи мовних одиниць, їх значення й функціонально-системного статусу» [Полюжин 1999, 107].

Термін «когнітивна наука» було введено кілька десятиліть потому, щоб назвати так певне коло наукових дисциплін, що були поєднані для спільного вивчення процесів, пов’язаних із отриманням та обробкою, збереженням та використанням, організацією та накопиченням структур знання, а також із формуванням цих структур у мозку людини [Черепанова 2001, 14].

Необхідно зупинитися більш детально на понятті «когнітивна наука». Зазначимо, що існує багато визначень цього поняття. Наведемо декілька з них. Перш за все важливо надати визначення Р. Шепарда, який зазначає, що когнітивна наука — це скоріше наука про загальні принципи, що керують ментальними процесами у людському мозку, а такі принципи склалися і діють тому, що й будова світу підпорядковується певним загальним законам [Shepard 1988, 45].

Інше визначення когнітивної науки надає О. С. Кубрякова, яка зазначає, що когнітивна наука — це наука про знання та пізнання, про результати сприйняття світу й предметно-пізнавальну діяльність людей, накопичених у вигляді осмислених та зведених у певну систему даних, які якимось чином репрезентовані нашій свідомості та є основою для ментальних або когнітивних процесів [Кубрякова 1994, 34]. Більшістю приймається визначення когнітивної науки, згідно якого вона являє собою науку про систему репрезентації знань та обробку інформації, що приходить до людини по різних каналах.

Відповідно до найбільш розповсюдженої точки зору, будь-яка когнітивна наука — це наука про систему знань і обробку інформації. Займаючись вивченням способів отримання, переробки та зберігання інформації, спеціалісти з когнітивної науки висунули ідею про існування певних форм репрезентації цих способів не лише в наукових описах, але й в мозку людини. Тобто у вигляді певних структур свідомості. Таким чином, когнітивна наука займається вирішенням проблем, пов’язаних із формуванням та функціонуванням цих структур [Антонюк 2002, 17].

Розглянемо інше визначення когнітивної науки, в якому вже згадується поняття «пізнання». За своїм задумом когнітивна наука передбачає щось більш широке, менш технократичне, більш людське … адже людське пізнання (як і мова, міф та мистецтво), … не дзеркало, що відображає зовнішню і/чи внутрішню суть предметів, що мають свою структуру ще до акта нашого пізнання, його скоріше можна порівняти з джерелом світла, що створює передумови для людського сприйняття. Чим краще освітлення, тим сильніше джерело, тим чіткіше ми бачимо предмет [Кассирер 1923, 26].

Тобто дослідники попереднього періоду обов’язково пов’язують поняття когнітивної науки з поняттям «пізнання», яке, у свою чергу, підлягає детальному (глибокому) дослідженню. Дослідники сучасного періоду узагальнюють поняття когнітивної науки й зводять його до науки, що займається дослідженням процесів отримання, переробки та збереження інформації.

У визначеннях деяких когнітивістів сучасного періоду з’являється поняття «поведінка людини»: когнітивізм — погляд, згідно якого людина повинна вивчатися як система переробки інформації, а поведінка людини повинна описуватись та пояснюватись в термінах внутрішніх станів людини. Ці стани фізично проявлені, їх можна спостерігати, вони інтерпретуються як отримання, переробка, збереження, а потім і мобілізація інформації. [Демьянков 1994, 17].

Когнітивістика, як відомо, досліджує концептуальний простір людського мислення, з яким співвідносяться одиниці мови й мовлення та намагається виявити способи отримання, обробки, зберігання й використання вербалізованої інформації [Тригубчак 2002, 354].

Важливо зазначити, що розмаїття визначень поняття когнітивна наука не змінює його суті. Спільним у всіх визначень є розуміння того, що когнітивна наука є тісно пов’язаною з глибинними механізмами розумової діяльності людини, її свідомістю, мисленням, інтуїцією; в її межах досліджуються процеси отримання/сприйняття, обробки/засвоєння, зберігання, накопичення та використання інформації людиною. Відповідно до цього, головним завданням когнітивної науки є вирішення проблеми переробки або сприйняття (для подальшого засвоєння, накопичення та використання) величезних масивів інформації про світ, яку людина отримує ззовні. Когнітивну науку цікавлять проблеми формування і представлення знань як спектру уявлень, що стосуються підсумків пізнавальної діяльності людини й результатів усвідомленого нею предметного досвіду [Полюжин 1999, 112]. Відомо, що найпростіший шлях доступу до структур свідомості лежить через мову і, відповідно, через лінгвістику [Антонюк 2002, 17].

В центрі уваги когнітивістів опинилася мова як феномен отримання, накопичення та переробки інформації про картину світу. Співвідношення мислення і мови стало головним завданням когнітивної науки. На думку О.С. Кубрякової, при аналізі ментальних, чи когнітивних процесів, звернення до лінгвістики було неминучим, тому що мовні дані забезпечують найбільш очевидний і природній доступ до когнітивних процесів і когнітивних механізмів; саму їх появу можна розглядати як результат певного процесу та дію певних механізмів, пов’язаних із ментальною і когнітивною діяльністю людини [Кубрякова 1994].

Якщо визнати, що мислення являє собою з сучасної точки зори операції з репрезентаціями предметного і духовного світу людини в її голові, а серед репрезентацій визнати як наявність образних та інших картиноподібних уявлень, так і уявлень мовних і мовоподібних [Paivio 1986] … об'єктивація дій із мовними репрезентаціями, яку ми спостерігаємо в мовленнєвій діяльності, дійсно, може служити ключем до розуміння цілого ряду когнітивних операцій [Кубрякова 1994, 41].

Іншим поняттям, що потребує детального розгляду, є поняття «когнітивна лінгвістика». Науковці не мають єдиної думки щодо визначення цього поняття. Проте, важливо наголосити, що всі визначення є різними за формою, але однаковими за змістом.

Вважається, що когнітивна лінгвістика — наука про способи пізнання навколишнього світу і роль мови в їх застосуванні. Мова в цьому випадку розглядається як невелика частина того цілісного явища, яке ми намагаємося пізнати. Інакше кажучи, когнітивна лінгвістика — це новий лінгвістичний напрямок, у центрі уваги якого знаходиться мова як когнітивний механізм, задіяний в репрезентації (кодуванні) та передачі інформації [Полюжин 1999, 109].

Когнітивну лінгвістику також визначають як напрям когнітивної науки по вивченню мови на основі загального когнітивного механізму, який є одним із інструментів отримання мовних і позамовних знань, їх переробки і використання в мовленні [Пироженко 2001, 25].

Варто розглянути ще одне більш ємне визначення когнітивної лінгвістики: когнітивна лінгвістика — лінгвістичний напрямок, для якого мова — загальний когнітивний механізм. У центрі уваги постає системний опис і пояснення механізмів засвоєння людиною мови та принципів структурування цих механізмів. При цьому, по-перше, постають питання про взаємодію й будову мовних структур, можливість відтворення їх одним чи кількома різновидами, по-друге, про природу й знання, організацію семантичної пам’яті, її ролі в сприйнятті й розумінні мови, по-третє, питання про те, чи відтворення й сприйняття мови здійснюється за допомогою одних і тих же одиниць системи, одночасно чи послідовно відбуваються процеси в часі, які з процесів беруть участь і як вони побудовані [Зеленько 2002, 201].

У центрі уваги когнітивної лінгвістики, як неодноразово підкреслювалося у сучасній мовознавчий літературі, знаходяться питання репрезентації знань про світ і роль мови та її окремих одиниць (у нашому випадку фразеологічних інновацій) в організації цих знань. Мова в когнітології розглядається як процес, де взаємодіють структури знання різного ступеня генералізації, створюючи передумову комплексного аналізу мовних одиниць різних рівнів у їх єдності та взаємозв'язку … [Полюжин 1999, 130].

Один із основоположників когнітивізму В.З. Дем’янков зазначає, що «когнітивна лінгвістика» — напрям, у центрі якого знаходиться мова як загальний когнітивний механізм. … досліджуються ті і тільки ті когнітивні структури і процеси, які притаманні людині як homo loquens. А саме, на першому плані знаходяться: системний опис та пояснення механізмів людського засвоєння мови та принципи структурування цих механізмів [Демьянков 1994, 21]. А Н.О. Кобріна додає - «когнітивна лінгвістика виходить із активної усвідомлено-креативної діяльності людини» [Кобрина 2000, 174].

Під терміном «когнітивна лінгвістика» також розуміють групу теоретичних підходів, які в цілому сумісні один із одним і поділяють деякі основні принципи, наприклад: мова — це невід'ємна частина пізнання; мова відображає взаємодію між психологічними, комунікативними, функціональними і культурними чинниками [Сапалёва 2003, 112].

Варто зазначити, що вихідним моментом у становленні лінгвістичної когнітології стало усвідомлення того, що інформація, яка використовується при декодуванні текстів, не обмежується знанням тільки мови, але включає знання про світ в цілому, соціальний і культурний контекст тощо. Воно «передбачає оволодіння навичками вилучення з пам’яті різноманітної фонової інформації» [Черепанов 2001, 132].

Всі надані вище визначення когнітивної лінгвістики дають змогу зробити висновок, що більшість дослідників когнітивної лінгвістики розуміють її як напрям когнітивної науки, який займається вивченням репрезентації знань про дійсність та роль мови у цьому процесі; у центрі уваги знаходиться мова як когнітивний механізм. Можна говорити про те, що завдання когнітивної лінгвістики формулюється як опис та пояснення внутрішньої когнітивної структури й динаміки того, хто говорить і/або слухає, того, хто виступає системою переробки інформації, що складається зі скінченого числа самостійних компонентів (модулів) і співвідносить мовну інформацію на різних рівнях [Демьянков 1995, 306].

Важливо зазначити, що когнітивна лінгвістика, з одного боку пов’язана з вивченням когніції в її лінгвістичних аспектах і проявах, а з іншого — з дослідженням когнітивних аспектів різних мовних явищ. У цьому розумінні вона займається репрезентацією власних мовних знань у голові людини і стикується з когнітивною психологією в процесі аналізу словесної або вербальної пам’яті, внутрішнього лексикона, а також породження, сприйняття й розуміння мовлення. У коло її центральних завдань входить також вивчення шляхів і способів вербалізації структур знань, що можуть формуватися людиною у вигляді авторських концептів [Полюжин 1999, 110].

До числа основних проблем когнітивної лінгвістики відносять такі: особливості категоризації в природних мовах (включаючи прототипічність, метафору та когнітивні моделі); відношення між мовою та мисленням (як вживання мови відображає трактування світу мовцем, обмежене словами та конструкціями, що вже є у розпорядженні мовця); межова область (Interface) між синтаксисом та семантикою (виходячи з того, що не тільки лексичні одиниці, але й граматичні форми та порядок слів мають значення) [Рахилина 2002, 372].

Необхідно підкреслити, що все більше лінгвістів пов’язують вирішення різноманітних питань лінгвістичної теорії та практики з дослідженням особливостей представлення знань у мові, а, отже, з когнітивною діяльністю людини, під якою мають на увазі адаптивну та регулятивну діяльність [Касевич 1989, 8] людини з переробки інформації, «схоплення» й встановлення змісту [Полюжин 1999, 105] інформації.

Для когнітивіста важливо зрозуміти, якою повинна бути ментальна репрезентація мовного знання та як це знання «когнітивно» переробляється, тобто, якою є «когнітивна діяльність» [Демьянков 1994, 22]. На процедурах і результатах когнітивної діяльності можуть відбитися такі компоненти культури, як зміст міфів, етичні норми, політичні настанови, релігія тощо. Звідси й уява про когнітивну діяльність як про набір процедур, що переводять одну реальність людини в іншу. Когнітивна діяльність — «це діяльність, у результаті якої людина приходить до певного вирішення або знання, тобто розумова діяльність, що веде до усвідомлення (інтерпретації)» [Полюжин 1999, 105], пізнання, розуміння, охоплення змісту, суті чого-небудь.

Відомо, що пізнавальна діяльність людини, тісно переплітається з реальним життям людини, вона завжди нерозривно пов’язана з роботою людської свідомості, емоціями, волею, пам’яттю, вона передбачає також впевненість, віру, помилки, ілюзії, омани. Тобто мова йде про певну поведінку людини; не дарма визнається, що когнітивний світ людини можна визначити за її поведінкою, за видами діяльності, більшість із яких мають місце за участю мови. Акцентується, що мова не просто «вплетена» у той чи інший тип діяльності, але ніби створюючи її мовленнєво-мисленнєву основу, об'єктивуючи задум діяльності, її установки, різні компоненти діяльності [Кубрякова 1994, 37]. Мова навіть у більшій мірі, ніж культура та суспільство, дає когнітивістам ключ до людської поведінки [Croft 1991, 273].

Значення мови взагалі в пізнанні величезне. Мова, — підкреслює Гілберт Харман, — є основним об'єктом дослідження когнітивної науки. Частково це пов’язано з тим, що мова відображає пізнання в якості головного засобу вираження думки … Мова має вплив на пізнання, на те, якими поняттями володіє людина і які думки прийдуть їй в голову [Harman 1988, 259]. Мова — одна із багатьох систем, що входить до цілого ряду взаємопов'язаних когнітивних структур. Мова у вказаному розумінні являє собою один із засобів переробки інформації поряд із багатьма іншими засобами, наприклад, із системою переробки зорової інформації [Касевич 1989, 9]. Отже, мовленнєва діяльність — один із різновидів когнітивної діяльності.

Відомо, що мовні одиниці та мовні класи вказують — хоча і з різною мірою опосередкування — на ту змістовну інформацію, яка вже стала продуктом людської обробки. Отримана у ході предметно-пізнавальної діяльності, ця інформація набуває у мовних формах своє відображення і свою фіксацію [Кубрякова 1994, 45]. Стає очевидним значення мови з її можливістю передавати конкретні образи за допомогою слів.

У процесі пізнання, категоризації та концептуалізації навколишнього світу в свідомості кожної мовної особистості формується глобальний образ дійсності - концептуальна модель світу. Засобом вираження знань про навколишню дійсність та її оцінки слугує мова [Суродейкіна 2001, 221]. Проте, як зазначають дослідники, мова забезпечується і одночасно обмежується будовою людської пам’яті, принципами сприйняття світу, характером уявлення, можливостями обробки інформації набором певних «модальностей» — зором, слухом, нюхом і т.п., які … повинні давати інтегральну картину сприйнятого [Кубрякова 1994, 44].

Як вже було зазначено вище, у межах когнітивної лінгвістики мова сприймається як певний когнітивний процес або когнітивний механізм. Тобто мова поєднується з процесом пізнання дійсності. А пізнання, зрозуміло, можна пов’язати з поняттям «мислення». Мова знаходиться в тісному зв’язку з мисленням та об'єктивною дійсністю, що утворюють тріаду, в якій на перший план виступає відношення мислення (свідомості) до об'єктивної дійсності [Швачко 1982, 68]. Ф. Клікс називає мислення сукупністю когнітивних процесів [Кликс 1983, 10], що пов’язує воєдино когніцію та мислення, а «мислення, що пробуджується» — з мовою, і це примушує визнавати, що мова може бути визначена як особливий когнітивний процес [Кубрякова 1994, 36].

Ще досить нещодавно в лінгвістиці природнім було сприйняття мови як якоїсь абстрактної сутності. Спостерігався розквіт структурної лінгвістики, сфера досліджень якої обмежувалась «мовою в собі та для себе» [Герасимов, Петров 1988, 5]. У межах цього напрямку відкидалися будь-які натяки на зв’язок мови та мислення, мови та пізнання. Заперечувався той факт, що розуміння смислу, значення будь-чого йде через розуміння закономірностей об'єктивного змісту, через безпосереднє чуттєве відображення дійсності в свідомості, розпізнавання та засвоєння явищ зовнішнього світу.

Неможливо не погодитись із тим, що мова не може бути описана в такому ракурсі, який ігнорує інші прояви людського розуму, що йдуть поряд із мовою. Неможливо пізнати мову, не виходячи за її межі, не звернувшись до її творця, носія, користувача — до людини, до конкретної мовної особистості [Караулов 1987, 7]. Когнітивні процеси в людини завжди поєднуються з репрезентацією зовнішнього світу й тому вивчення обробки інформації повинно здійснюватися в межах репрезентаційної теорії розуму [Полюжин 1999, 109].

У своїй реальній діяльності людина оперує даними про світ, і в її голові поступово утворюється певна база таких даних, що вже були оброблені або ще потребують певної обробки. Когнітивна обробка інформації йде одним із двох можливих способів: від мовної форми до загального поняття (знизу вверх) та навпаки — від поняття до форми (зверху вниз) [Тарасова 1999, 178].

Мова у своїй будові повинна відображати природу когнітивних процесів, продукт яких вона кодує [Брунер 1984, 24]. Можливість об'єктивувати ментальну діяльність, вербалізуючи її результати, описуючи її в «ословленому» вигляді, робить дані мови безцінними свідоцтвами людського розуму і людської нерозумності [Кубрякова 1994, 41], людського досвіду. Проте не всякий досвід має здатність вербалізуватись: у мовному вираженні людина передає тільки певну частину свого когнітивного досвіду [Касевич 1989, 11]. Тому когнітивісти досліджують не просто дії, що можна спостерігати (тобто продукти), а їх ментальні репрезентації, символи, стратегії та інші процеси та здібності людини, які не можна спостерігати, але які і породжують дію.

Останнім часом все більше дослідників, як вже було зазначено вище, пов’язують вирішення різних питань мовного значення і функціонування мови з вивченням особливостей представлення знань у мові і, отже, з когнітивною діяльністю людини. У зв’язку з цим у лінгвістичний лексикон увійшли такі поняття, як «концептуальна картина світу», «мовна картина світу», «мовне бачення світу», «наївна модель світу», які ґрунтуються на ідеях В. Гумбольдта про мову як особливе світобачення. Суть цих ідей полягає в розумінні того, що в системі мови, у всіх її складових (у нашому випадку фразеологічних інноваціях), відображається те, як людина бачить оточуючу її дійсність і своє місце в ній (Ю.Д. Апресян, А. Вежбицка, Г. В. Колшанский, О. Г. Почепцов, W. Chafe, W. Croft, G. Lakoff). При цьому важливо нагадати, що «якщо кожна мова є світобаченням, то вона зобов’язана цим не тому, що вона являє собою певний тип мови (у якій її якості і розглядає її вчений-лінгвіст), але тому, що говорять і відповідно передають цією мовою» [Гадамер 1988, 510].

У процесі своєї активності, спрямованої на досягнення та пізнання навколишньої дійсності, людина формує у своїй свідомості її цілісний образ: картина світу може трактуватися як ідеальне уявлення про всі взаємозв'язки об'єктивних предметів і процесів [Колшанский 1990, 18]. До того ж, будь-яке пізнання «базується на уподібненні (assimilatio) суб'єкта, що пізнає та об'єкта, що пізнається [Демьянков 1992, 48].

Термін «картина світу» вперше було використано в наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть видатними вченими-фізиками М. Планком, Г. Герцем та А. Ейнштейном при спробі побудувати модель світу, незалежно від окремої людини та людського мислення. Також одним із перших його почав вживати Г. Геру стосовно фізичної картини, що трактувалася ним як сукупність внутрішніх образів зовнішніх предметів, із яких логічним шляхом можна отримувати відомості стосовно поведінки цих предметів.

В природничих науках картина світу розглядається як концептуальне утворення, що формується за допомогою наукових методів та понять. Зазначають, що спочатку мова йде про «сукупність внутрішніх образів, що склалися у людини в певне глобальне уявлення про світ» [Абиева 2000, 159].

Необхідно також звернути увагу на те, що у зв’язку з поняттям картина світу з’являється поняття модель світу. Спочатку модель світу розуміли у вузько кібернетичному сенсі, потім як набір семантичних протиставлень або елементів різних рівнів [Черепанова 2001, 56−57], що існують у часі та просторі, а пізніше — у більш широкому сенсі, гносеологічному та філософському, як смисловий замісник світу. А. Я. Гуревич у роботі по реконструкції середньовічного «образу світу», поряд із терміном «модель світу» використовує також вирази — «картина світу», «бачення світу», розуміючи їх як «мережу координат, за участю яких люди сприймають дійсність та будують образ світу, що існує в їх свідомості» [Гуревич 1972, 1516].

Всі дослідники сходяться на тому, що картина світу — це ідеальне утворення; картина/образ світу — структура духовна/ідеальна/ментальна, що існує не в мові, а у свідомості. Картина світу — це образ світу в людській уяві. Під світом у визначенні мовної ментальності розуміють не тільки навколишній світ, але й світ, що створюється людиною і нерідко в більшій частині свого обсягу припиняє своє існування, коли зникає його творець та носій — людина, тобто світ мовленнєвих дій людини та її станів [Почепцов 1990, 111].

Таким чином, все це дає нам підстави говорити про ментальну картину світу. По всій імовірності, складна багаторівнева та багатоаспектна ментальна картина світу суб'єкта характеризується присутністю різних видів образів, але не вичерпується ними. Не викликає сумнівів наявність у ній вербальних компонентів. Адже візуальний та вербальний режими кодування, зберігання та декодування інформації, по суті, є альтернативними стратегіями [Рогозина 2000, 55].

Додамо, що не зайвим було б сказати і про невербальний етап побудови системи уявлень людини про світ. Ще до знайомства з мовою людина в певній мірі знайомиться зі світом, пізнає його; завдяки відомим каналам чуттєвого сприйняття світу вона має у своєму розпорядженні певну (істинну чи фальшиву) інформацію про нього, розрізняє та ототожнює об'єкти свого пізнання. Кожен індивід засвоює будь-яку нову інформацію про світ на основі тієї, що він вже має у своєму розпорядженні, з якою він добре знайомий. Система інформації про світ, що утворюється таким чином, і є сконструйована ним концептуальна система як система певних уявлень людини про світ. Побудова такої системи для засвоєння мови є невербальний етап її створення. На цьому етапі людина знайомиться з об'єктами, доступними безпосередньо її сприйняттю [Павилёнис 1983, 101].

Отже, формування знаків номінації пов’язано з процесами перетворення семіотичних структур двох типів: довербальних і мовних [Алефиренко 2002, 72]. Вчені виділяють два довербальних етапи створення номінативних одиниць: мотиваційний та смислоутворюючий. Суть першого полягає у тому, що «думка породжується не від іншої думки, а виникає у сфері наших спонукань, де необхідно шукати первісний стимул для думки. Таким стимулом є мотив — те, заради чого нам необхідно спілкування» [Алефиренко 2002, 73]. Другий етап полягає в тому, що в ньому задум розгортається у певну смислову структуру, яка є «семантичним записом особистісних смислів — інформаційним утворенням, не закріпленим в певних словах та розрахованими на задуманий вплив» [Алефиренко 2002, 73].

Однак неможливо відійти від розгляду питання про те, як вербальна та образна складові картини світу, перетинаючись, впливають одна на одну. Основне протиріччя іманентно закладене в ментальному образі, полягає в тому, що будучи невербальною сутністю, він може вивчатися тільки будучи вербально опосередкованим [Рогозина 2000, 53]. Картина світу, відбита у свідомості людини, є вторинним існуванням об'єктивного світу, закріплена та реалізована у своєрідній матеріальній формі. Цією матеріальною формою є мова, яка й виконує функцію об'єктивації індивідуальної людської свідомості лише як окремої монади світу.

У мові знаходить своє відображення нескінчена різноманітність умов, в яких здобувались людиною знання про світ — природні особливості народу, його суспільний устрій, історичні долі, життєва практика тощо. [Колшанский 1990, 24, 27]. При цьому необхідно зазначити, що кожна мова має свій спосіб відображення світу й «по-своєму створює його мовну картину» [Кирюшкина 2001, 23].

Різноманітні мовні уявлення свідчать, що мовна картина (модель) світу в кожній мові є неповторною, своєрідною, самобутньою і визначається соціальними, культурними, психологічними, духовними особливостями народу, його традиціями і т.п., тобто національною специфікою [Смерчко 1997, 11]. Вчені зазначають, що кожна природна мова по-своєму членує світ, тобто має свій специфічний спосіб його концептуалізації. Іншими словами, в основі кожної конкретної мови лежить особлива модель, або картина світу, і мовець повинен організовувати зміст висловлювання у відповідності до цієї моделі [Урысон 1998, 3].

Відомо, коли мовні картини світу як загальне в різних національних мовах помітно різняться між собою, завдяки національній зумовленості, то при переході від загального до окремого в кожній національній мовній картині світу вирішальним виявляється соціальний чинник. Як окреме перед нами виступають мовні картини світу, властиві тим чи іншим соціальним групам носіїв національної мови, причому ці картини світу структурно виявляються багато в чому подібними в аналогічних соціальних групах різних національних мов [Шигарєва 1996, 85].

Дослідники вважають, що без картини світу як всеохоплюючого образу світу неможливе людське спілкування та взаєморозуміння. Без картини світу не могло б функціонувати суспільство як біосоціальне угруповання [Боброва 1998, 21]. Тобто в силу універсальності механізмів пізнавальної діяльності людини, спільності людського мислення, єдності природи в цілому, а також завдяки інтеграції та трансляції людського досвіду, стає можливою «концептуальна єдність людства» [Черепанова 2001, 59].

Взаєморозуміння різних народів, їх успішна комунікація має місце на основі світоуявлень, що вони поділяють, тобто системи концептуальних універсалій. Характер базових когнітивних категорій є універсальним, і їх зміст не залежить від того, якою мовою розмовляє людина, а визначається когнітивними факторами, на яких базується пізнавальна діяльність людини [Кравченко 1997, 11]. Вважається, що лексикон природної мови можна розглядати як більш чи менш об'єктивовану таксономічну систему, в основі якої, незалежно від типа мови, лежить відносно послідовна класифікація світу на предметно-подійні сутності. Незалежність фізіології сприйняття від приналежності людини до того чи іншого етносу проявляється в тому, що ядро лексикону в різних мовах створюють слова, що відображають універсальні за своєю суттю поняття.

Словниковий фонд тієї чи іншої мови взагалі та фразеологічний фонд зокрема може бути біднішим чи багатшим, відображена в ньому класифікація предметів — простішою чи складнішою, але вихідний принцип її організації залишається незмінним: це членування світу на предметні сутності (реальні та нереальні), доступні сприйняттю. Ці елементи спільності забезпечують створення єдиного когнітивного простору у комунікантів та врівноважують незвичайну варіативність та мінливість у картині світу, що привносяться до неї національним та індивідуальним світобаченням.

Розрив у розумінні наступає при зміні глобальної картини світу — зміні «оптики» для внутрішніх очей людини, коли нове бачення дає й нову очевидність, тобто коли зміна інтерпретаційного ключа призводить до нової інтерпретації світу [Постовалова 1988, 27].

Вважливо визначити, у чому полягають сутнісні характеристики і функції картини світу. Цілісний, глобальний образ світу, що формується у свідомості людини, створюється нею в процесі всебічного осягнення та пізнання навколишньої дійсності та сприймається нею як всеоб'ємлюча даність, до якої включена вона сама поряд із іншими людьми [Лебедева 1990, 52]. Цей образ світу складається із зафіксованих у вигляді понять відображених фрагментів оточуючої людину реальності за участю всіх форм свідомості і неминуче несе риси людського світосприйняття та світоосягнення [Постовалова 1988, 44], тому що, на відміну від інших істот, людина «має світ», завжди знаходиться в ньому, а не поза ним.

Структуруючи навколишній світ за допомогою своєї мети та намірів, знаходячись в середині тієї чи іншої ситуації, ми не можемо відмежувати себе від неї і, внаслідок цього, не можемо мати про неї суто об'єктивне знання. Тому в картині світу, яка не є дзеркальним відображенням дійсності і являє собою суб'єктивний образ об'єктивної реальності, діалектично поєднуючи в собі об'єктивне та суб'єктивне [Колшанский 1976] знаходить відображення те особливе ставлення, яке пов’язує людський суб'єкт із світом. Картина світу, означає не картину, що зображує світ, а світ, що є зрозумілим як картина для людини, що її уявляє та встановлює [Хайдеггер 1986, 93].

Картина світу являє собою глибинний рівень світорозуміння, адже вона виникає й формується у людини в актах світобачення та світодії, за її допомогою людина має змогу ефективно орієнтуватися в навколишній дійсності. Картина світу, як концептуальний стрижень, вбудований у свідомість, як смисловий двійник дійсності допомагає виконувати бачення людиною світу (функція інтерпретації) та полегшує її орієнтацію у цьому багатогранному світі (функції регуляції) [Постовалова 1988, 25].

Необхідно звернутися до можливості типологізації елементів загальної картини світу. Проблема їх типологізації полягає в тому, що, будучи складним та багатоаспектним явищем, картина світу (КС) може бути розглянута з різних кутів зору. Наприклад, у в залежності від встановлюючого об'єкту розрізняють: а) індивідуальну КС (КС окремої людини); б) групову КС (КС окремої групи в межах соціуму, поєднаної за різними параметрами — професійним, етнічним, віковим, статевим тощо); в) національну КС (КС окремого народу); г) глобальну КС (загальнолюдську КС).

Таким чином, картина світу є гештальтом високого рівня складності, має багаторівневу організацію, поєднує спільне та індивідуальне, загальнолюдське та національно-специфічне, фундаментальне та історично обумовлене, глобальне та одиничне. Але в будь-якому разі, являючи собою спосіб пізнання світу, будь-який із типів картини світу є результатом особливої когнітивної діяльності людини. Як зазначає Л.Б. Лебедєва «це окремі сторони, аспекти світу, що фокусують на собі поглиблену увагу людини, яка знаходить у них особливі, притаманні лише цим сторонам дійсності, якості та закономірності» [Лебедева 1990, 52].

Існування великої кількості картин світу, що втілюють у собі різні світобачення та окремі їх аспекти є об'єктивною необхідністю як наслідок виключної складності об'єкта пізнання (тобто природи та буття людини) та неоднорідності самого суб'єкту сприйняття.

Ментальна картина суб'єкта являє собою, попри все інше, один із найбільш динамічних феноменів, який знаходиться в процесі постійної зміни, уточнення та доповнення. У зв’язку з тим, що інформація про світ постійно накопичується, ментальна картина світу постійно ускладнюється, у тому числі, і в результаті розвитку інформаційних технологій [Рогозина 2000, 56, 61]. Незважаючи на можливість інтеграції різних картин світу, загальна картина світу, не може бути виведена з їх суми, тому що її фрагменти знаходяться у постійному русі, одні відображені детальніше, ніж інші і т.д. Причина полягає у нескінченості світу та незавершеності процесу пізнання.

1. 2 Лінгвокогнітивні особливості фразеологічної номінації

В навколишньому світі, і в кожній національній спільності зокрема, існує нескінчена кількість реалій, для яких ще не надано лексичні позначення. Крім того, відомості про вже позначені денотати розширюються і, як наслідок, цей факт потребує деяких змін в словах-знаках. Часто виникає необхідність створювати нові лексичні утворення зі складними конотаціями для більш точного та повного позначення невідомого феномена [Вовк 1986, 62]. Безперечно швидкий плин подій, нові предмети, явища і факти потребують адекватного позначення в мові, що здійснюється шляхом поповнення номінативного інвентарю лексичними і фразеологічними інноваціями, переосмислення старого мовного матеріалу [Смерчко 1997, 2]. Відомо, що в процесі суспільно-історичного освоєння навколишнього світу людина пізнає предмети та явища, називаючи, дає їм імена, формує нові поняття, встановлює певні зв’язки та взаємозалежності, замінює конкретне абстрактним, споглядання поняттям, багато одним [Смерчко 1997, 11].

Кінець ХХ — початок ХХІ століття відзначається розширенням старих та появою нових галузей номінації, що викликано бурхливим розвитком науки й техніки, засобів масової інформації. Проте розвиток номінативної функції мови відображається не тільки в розширенні та оновленні понятійної сфери віднесеності найменувань, але й в зміні способів номінації. У різні епохи мовного розвитку і в різних мовах превалюють різні типи створення номінацій, діють певні типи активних номінативних процесів [Заботкина 1989, 6], які впливають на номінативний склад певної мови, і, безумовно, це стосується й фразеологічної номінації.

Під номінативним складом мови зазвичай розуміють усю сукупність її одиниць, які виконують номінативну функцію, тобто тих, що служать для називання вичленованих мовною свідомістю з позамовного континуума окремих його фрагментів, відповідних «баченню світа» даною лінгвокультурною спільністю. Номінативні одиниці - це той інвентар мови, який служить засобом побудови висловів: останні складаються з таких одиниць і в той же час пристосовують їх до спільного смислу — як семантично й прагматично, так і за рахунок граматичних форм [Телия 1996, 57].

Все зазначене вище дає нам підстави говорити про ще один аспект у розвитку когнітивної лінгвістики — її зв’язок із теорією номінації, зв’язок номінативної діяльності та когніції. Відомо, що номінативна діяльність тісно пов’язана з когнітивною та певним чином «відображає різний склад бази знань, а також специфічні способи їх організації» [Егоршина 1997, 169].

Теорія номінації була розроблена представниками ономасіологічного підходу до вивчення мови: Е. С. Азнауровою, Н. Д. Арутюновою, О. С. Кубряковою, В.М. Телія, Б. О. Серебрениковим, А.А. Уфімцевою, які ще на початку 70-х років ХХ століття висували припущення про те, що багато чого в мові визначається особливостями людської природи, тому що, «результатом відображення світу в людській свідомості стають поняття, що позначаються за допомогою слів» [Жаботинская 1992, 35], адже процес номінації нових об'єктів і явищ — мовне документування особливостей пошуків людини з метою оволодіння відповідним предметом у залежності від конкретних матеріальних умов життя [Колшанский 1990, 24].

Під впливом пошуку відповідей на центральні та найбільш важливі для когнітивної науки питання — про форми представлення знань і різні типи структур знань — мала і має місце зміна в орієнтації теоретичної лінгвістики. На сучасному етапі свого розвитку теоретична лінгвістика звернулась до дослідження питання про те, в чому полягає знання мови (мовна здатність) і як воно представлене в голові людини. Очевидним є той факт, що значну частину таких знань складає знання слів або словосполучень, що були створені в актах номінації.

Варто розглянути поняття «акт номінації»: акт номінації - це, насамперед, гносеологічний акт, оскільки він обумовлений загальним процесом пізнавальної діяльності людини — принципом вибірковості. Принцип вибірковості полягає в тому, що будь-який об'єкт позамовної дійсності не може бути відображений у всій сукупності його властивостей [Волосевич 1997, 218].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой