Інноваційні методи позакласної та позашкільної роботи у початковій школі

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ

1. Педагогічні та методичні основи позакласної і позашкільної роботи у початковій школі

1.1 Сутність позакласної роботи

1.2 Зміст та особливості позашкільної роботи

2. Методика організації і проведення інноваційних форм позакласної і позашкільної роботи у початковій школі

2.1 Вивчення передового педагогічного досвіду організації пошукової діяльності для художніх та краєзнавчих музеїв

2.1.1 Бісероплетіння

2.1.2 Батік

2.1.3 Мозаїка

Висновки

Список використаної літератури

Додатки (вписати в курсову)

Вступ

В умовах сучасної школи особливого значення набуває формування в учнів у процесі позакласної і позашкільної роботи мистецьких інтересів, спрямованих на розширення й поглиблення знань, образотворчих умінь і навичок, естетичне виховання молодших школярів. Поряд з пізнавальними завданнями в системі позакласної і позашкільної роботи розв’язуються й виховні: виховання естетичних почуттів, любові, емоційного ставлення до природи, мистецьке виховання. Крім того, позакласна і позашкільна робота розвиває такі риси особистості, як колективізм, відповідальність за доручену справу, акуратність та наполегливість. Отже, правильно організована позакласна і позашкільна робота є одним із засобів виховання школярів.

Обмаль часу, відведеного на вивчення образотворчого мистецтва, обмеженість безпосереднього наближення дитини до об'єктів образотворчої діяльності зумовлюють необхідність систематичної позакласної і позашкільної роботи в усіх класах початкової школи. Важливою умовою організації позакласної і позашкільної роботи є врахування психологічних особливостей дітей. Дітям 6−9-річного віку властива допитливість. Ці малі «чомучки» цікавляться всім: хочуть знати про небо і землю, сонце і зорі, воду і повітря, рослини і тварини, їх цікавить праця і стосунки між людьми у її процесі. Це період їх бурхливого розвитку.

Робота учнів поза межами уроку організовується за спеціально розробленою програмою, оскільки її зміст виходить за межі шкільної програми з навчального предмета. Однак під час складання програми слід пам’ятати про вікові особливості дітей молодшого шкільного віку.

Позакласна і позашкільна робота дає можливість розвивати індивідуальні інтереси дітей, їхні здібності, нахили, розширювати кругозір, формувати стійкі потреби самостійно пізнавати, охороняти і примножувати навколишню природу, покращувати стосунки між людьми. Вона забезпечує цікаве й корисне проведення школярами вільного часу.

Образотворчі завдання, які зацікавлюють дітей своєю нетрадиційністю, стимулюють інтерес до мистецтва, творчо-емоційний розвиток особистості. Такою новинкою є на сьогодні бісероплетіння, батік і мозаїка, та, як не дивно, пошукова робота для музеїв.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей використання позакласної і позашкільної роботи, на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.

Об'єктом дослідження є позакласна і позашкільна робота; предметом — методика їх організації у позакласній та позашкільній роботі в початкових класах.

Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:

1. Проаналізувати педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження.

2. Виявити зміст і завдання позакласної і позашкільної роботи у початковій школі.

3. Охарактеризувати умови проведення позакласної і позашкільної роботи у процесі образотворчої діяльності молодших школярів.

4. Виявити особливості організації позакласної і позашкільної роботи у педагогічному досвіді учителів початкових шкіл.

Методи дослідження: аналіз педагогічної літератури; бесіди; теоретичне узагальнення.

1. Педагогічні та методичні основи позакласної і позашкільної роботи у початковій школі

1. 1 Сутність позакласної роботи

Позакласна робота — це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва. Ця діяльність базується на інтересі і бажанні дітей її виконувати, тому вона необов’язкова для всіх учнів класу.

Позакласна робота ґрунтується на добровільній ініціативі й активності молодших школярів. Зміст її виходить за межі шкільної програми. Позакласна робота має бути цікавою для учнів, задовольняти їхні інтереси й запити.

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки [21, 39]:

— розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва, формування у дітей позитивного ставлення до образотворчої діяльності;

— виявлення найпростіших образотворчих закономірностей;

— встановлення зв’язків і взаємозв'язків між окремими мистецькими елементами та явищами;

— розширення уявлень дітей про єдність природи і мистецтва;

— забезпечення застосування знань і вмінь на практиці.

Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Позакласна робота сприяє розвиткові мислення молодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до мистецтва.

Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до мистецтва, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити молодших школярів, учитель має досконало знати мистецтво і бути готовим відповісти на будь-яке запитання дитини.

Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі. І справді, без відповідних знань і вмінь, а також без прагнення та бажання з боку вчителя позакласну роботу організувати неможливо, адже вона ґрунтується на добровільній ініціативі та активності молодших школярів. Тому все залежить від учителя і його активності.

Особливостями позакласних занять слід вважати: добровільність участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів [16, 239].

За своїм змістом, формами організації та методами проведення позакласна робота з образотворчого мистецтва різноманітна. Виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальні, групові, масові.

Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями, які виявляють інтерес до об'єктів і явищ образотворчого мистецтва. Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у збиранні марок, листівок, кольорових фотографій, на яких зображені твори мистецтва; читанні дитячих книжок про них; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемне, нецілеспрямовано. Завдання учителя — вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна. Розпочинається вона з побудови завдань на тому змісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, якщо вона збирає кольорові листівки про мистецтво, рослини, то їй пропонується зробити з них тематичні підбірки, знайти до кожної з тем загадки, прислів'я, цікаву інформацію.

Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товаришами й учителем.

Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.

Індивідуальна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до образотворчого мистецтва. Учителеві слід виявити дітей, що цікавляться мистецтвом, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібне русло з тим, щоб потім спиратись на таких дітей при організації гурткової і масової позакласної роботи. Для них можна добирати окремі завдання: прочитати ту чи іншу книжку, провести не передбачені програмою спостереження в куточку живої природи або в природі, виготовити певну наочність і намалювати те, що бачили.

Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слід використовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесі позакласної роботи [13, 52].

Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіх початкових класах. Учитель повинен допомогти дітям намітити об'єкти зображення, скласти план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи. Уже в 1-му класі він може доручити дітям оформити колекцію гілок і листків різних дерев як майбутню наочність, провести за планом спостереження. Завдання можуть мати практичну спрямованість.

Зміст позакласної роботи кожного наступного класу розширюється та поглиблюється залежно від набутих на уроках знань і вмінь. Тому поступово практикуються види занять, коли діти об'єднуються в невеликі тимчасові групи для спільного виконання певної роботи [4, 64].

Отже, при організації індивідуальної позакласної роботи з образотворчого мистецтва класовод, враховуючи інтереси молодших школярів, спочатку планує індивідуальні завдання для окремих учнів, надалі об'єднує їх у тимчасові групи відповідно до виявлених інтересів, а вже учнів 3−4_х класів залучає до групових і масових видів позакласної роботи.

Індивідуальні завдання з певної теми виконуються безпосередньо на заняттях (короткочасні спостереження, досліди, практичні роботи, діяльність із засобами наочності). Вони бувають також випереджувальними або виконуються після проведення заняття і розраховані на тривалий час (кілька тижнів чи увесь термін роботи гуртка). Ефективність виконання довготривалих завдань залежить від осмислення школярами їхньої мети, оволодіння прийомами виконання дій у необхідній послідовності. Тому, поставивши завдання, варто одразу ж актуалізувати опорні знання та уміння, при потребі продемонструвати учням зразок виконання окремих дій або діяльності в цілому, організувати діяльність дітей (із різним рівнем самостійності), яка спрямовується на пошук нових способів діяльності.

Основою організації всіх позакласних заходів є гурткова робота. У початкових класах переважають гуртки юних художників. З учнями 2−4 класів учитель організовує гурток юних митців, який об'єднує 15 — 20 чоловік. Члени гуртка обирають старосту, який разом з учителем (керівником) складає план роботи, підтримує зв’язок з іншими предметними гуртками. До гуртка треба залучати як учнів, що добре навчаються, так і тих, що відстають у навчанні. Робота в гуртку сприяєрозвитку інтересу до образотворчого мистецтва: навіть учні з поганою поведінкою часто починають поводитися значно краще, у багатьох із них виявляються здібності, ініціатива. У гуртку треба поєднувати індивідуальну творчу роботу кожного учня з колективною. Робота повинна організовуватися так, щоб в учнів виховувалось чуття колективізму, відповідальності за доручену справу. Заняття гуртка проводять двічі на місяць.

Мета гуртка — зацікавити учнів предметом, поглибити і розширити їхні знання, виробити в них навички спостережень, проведення експерименту, естетичне сприймання творів мистецтва [3, 53].

Робота в гуртку проводиться систематично за певною програмою, розробленою вчителем. У початковій школі потрібно організовувати один загальний мистецький гурток. Запис у гурток має бути добровільним, але кожний, хто вступає в гурток, повинен дотримуватись правил [11, 81]:

— членом гуртка може бути кожний бажаючий;

— кожний повинен працювати над темою, вести роботу за планом;

— кожну роботу юннат має доводити до кінця;

— кожний школяр повинен відвідувати збори гуртка, почергово звітувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь у масових заходах гуртка.

Методи роботи з гуртківцями різноманітні - бесіда і розповідь учителя, робота з малювання, групові екскурсії тощо. Під час вивчення матеріалу проводяться досліди, спостереження. Роботи, які виконуються в гуртку, обов’язково фіксуються за допомогою записів, зарисовок, складання колекцій малюнків.

При організації позакласної роботи з образотворчого мистецтва в початкових класах доцільно організовувати різні клуби, наприклад «Юні художники», «Мистецький клуб» тощо. До клубу записується близько 15−20 учнів. Обирається рада клубу, яка готує заняття. Складається тематика засідань, що проводяться 1−2 рази на місяць. Наведемо приблизну тематику засідань клубу: «Осінній букет», «Фарби золотої осені», «Осінь у лісі», «Грибне царство», «Подорож кімнатних рослин», «Життя під снігом», «Хто де зимує?», «Сліди на снігу» тощо. На таких заняттях діти вчаться шукати відомості про явища неживої природи, рослини та тварин, користуватись науково-популярною і довідковою літературою та удосконалюють навички виконання зображень.

До правильно організованої групової роботи належать загальношкільні масові заходи — екскурсії, походи з вивчення мистецтва рідного краю; читацькі конференції з оглядом книг про мистецтво; проведення ранків, свят з різноманітної образотворчої тематики. У цих заходах беруть участь учні лише за бажанням, причому з різних класів.

До масових позакласних занять належать ранки. Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із образотворчим мистецтвом регіону. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати. Доповіді супроводжуються демонстрацією кращих робіт учнів: малюнками, фотографіями тощо. Тривалість доповіді до 5 хв. Художня частина повинна бути пов’язана з темою. Потрібно звернути увагу на оформлення ранку. Сцена має бути оздоблена картинами, картами, портретами відомих учених (відповідно до тематики ранку).

До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. До кожного експонату потрібно додати стислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись з експонатом. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа учнів. На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати облік відвідувачів. Після закінчення виставки проводяться відкриті збори гуртка, на яких кращі експонати преміюють книгами.

Туристські походи проводяться в різні пори року. У початкових класах вони, як правило, одноденні. Ця форма позакласної роботи цінна тим, що дає можливість збагатити чуттєвий досвід дітей під час безпосереднього спілкування з природою, розширити і поглибити засвоєні знання, набути практичних умінь поводження в природі та умінь природоохоронної роботи (обгородити мурашник, зібрати сухі гілки, розчистити джерело, посадити рослини, розвішати годівниці і т. ін.). Крім того, вона має виховне значення. Діти вчаться спілкуванню між собою в незвичних умовах. У них формуються такі якості особистості, як відповідальність за товариша, взаємодопомога, турбота про слабших, цілеспрямованість, витривалість, дисципліна [7, 39].

Підготовка до походу починається з розробки (спільно з учнями) його мети і маршруту та розподілу обов’язків. Учням пропонуються завдання повторити і відшукати нові відомості, прислів'я, загадки, вивчити вірші про природні об'єкти, які можуть зустрітися в поході. Перед походом проводиться інструктаж про правила безпеки й поведінки на природі, роздаються індивідуальні та групові практичні завдання на картках. За результатами походів, позакласних екскурсій оформляються стенди, виставки малюнків, фотографій, виробів з природного матеріалу, тематичні альбоми, колекції.

1. 2 Зміст та особливості позашкільної роботи

Зміни в економіці, ідеології, політиці, моралі нашого суспільства потребують нових підходів до організації позакласної діяльності дітей. Відомо, що у позашкільній діяльності особливо яскраво розкриваються природні потреби молодших школярів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Позашкільна діяльність дає змогу дітям виступати в нових соціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто це особлива сфера, де школярі можуть задовольняти особистісні потреби в самоперевірці, самооцінюванні власного Я. Це зона активного спілкування, в якій задовольняються потреби в контактах. Вільний час — умова для розширення світогляду школярів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, для поглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.

Система позашкільної роботи дає змогу дітям задовольняти по’феби в додатковій освіті та змістовному дозвіллі, розвивати творчі здібності. Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя, їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позашкільна діяльність дає дітям таку можливість [12, 29].

Аналіз сучасних засобів і форм позашкільної діяльності для молодших школярів свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення та розвиток лише спеціальних здібностей, які можливі тільки за наявності природних задатків. Це такі форми, як колективи художньої самодіяльності, фестивалі, концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, не менш важливим є питання розвитку загальних здібностей.

Головна особливість творчої особистості - потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формуються якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання [19, 160].

Педагог І.Я. Лернер довів, що практично всіх дітей можна навчити творчого мислення, особливо, якщо починати цю роботу в молодшому шкільному віці. Він визначив прийоми нестандартного мислення, які водночас є також процесуальними рисами творчої особистості:

* самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

* бачення нової функції знайомого об'єкта;

* бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;

* бачення структури об'єкта [16, 228].

Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам’ять, досконале мислення, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення і розвиток загальних здібностей — актуальна проблема позашкільної роботи, бо, по-перше, досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних І дають змогу досягати значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвиток загальних здібностей значно менше залежить від природних факторів — задатків, бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх дітей із нормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчої особистості.

Позаурочна робота — це обов’язкова для виконання діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства. Не слід ототожнювати позаурочну роботу з позакласною, хоч вони нерідко переплітаються і доповнюють одна одну. Позаурочна робота спрямована на виконання в позаурочний час завдань, передбачених програмою. Вона обов’язкова для всіх учнів. Це, наприклад, проведення систематичних спостережень серед природи, робота на пришкільній навчально-дослідній ділянці, у куточку живої природи [2, 27].

Особливостями позаурочних занять слід вважати: обов’язковість участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів.

Позаурочна робота — форма організації учнів для виконання після уроків обов’язкових, пов’язаних з вивченням образотворчого мистецтва, практичних робіт за індивідуальними і груповими завданнями вчителя. Вона спрямована на розв’язання завдань, передбачених програмою [3].

Організація позаурочних робіт викликана тим, що деякі спостереження та мистецькі завдання, необхідні для засвоєння програмних понять, не вкладаються у рамки навчального розкладу. Організація і керування роботою повинні здійснюватись обов’язково учителем, її результати мають використовуватись на уроках. За її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні отримують оцінки.

Розвиток спостережливості пов’язаний з розвитком конкретного й узагальненого мислення школярів.

Позаурочна робота може мати характер попереднього набуття відповідних знань. Наслідки дослідів або спостережень та зібраний матеріал демонструються учнями під час уроків. Значну допомогу в організації та проведенні різноманітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчий куточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, корисні копалини, водні ресурси, рослинний і тваринний світ, колекції, гербарії тощо.

Для свідомого формування образотворчих уявлень і понять учитель напередодні екскурсії може запропонувати учням певні види позаурочної роботи: ознайомитись у краєзнавчому куточку із рослинним світом своєї місцевості (деревами, кущами, травами), поцікавитись, які рослини переважають у нашій місцевості, і які особливості, важливі для правильної передачі їх на папері, присутні у їхній будові.

Спостереження — це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль. Учень не просто повинен слухати, а прислухатись, не просто дивитись, а придивлятись, всебічно розглядати об'єкт, щоб створити необхідне уявлення про нього.

Спостереження — це суб'єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати. З цим умінням пов’язаний розвиток такої якості особистості, як спостережливість. Спостережливість — це прагнення і уміння найповніше помічати особливості предметів і явищ) у тому числі й такі деталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах. Спостережливість — важлива риса особистості. Вона впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати в навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси [1, 91].

У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. З позиції розуміння методу навчання як дидактичної категорії спостереження є способом організації взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об'єктів природи.

За формою організації діяльності учнів спостереження класифікуються на фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальні спостереження здійснюються усім класом за однаковим завданням під безпосереднім керівництвом учителя. У процесі бесіди діти осмислюють і конкретизують об'єкти і цілі спостережень, актуалізують опорні знання та уміння, визначають задачі і складають план [5, 24].

Сприймання відбувається на основі опорних знань про предмет або явище, за якими ведеться спостереження. Актуалізація їх розпочинається під час постановки мети та планування. Крім того, дітям повідомляється додаткова інформація про об'єкт (значення, використання, умови існування і т. ін.), яка розширює їхні знання, викликає позитивні емоції або зумовлює створення проблемної ситуації.

Велике значення для спостережень, особливо систематичних, довготривалих, має вибір конкретних об'єктів. Вони повинні бути знайомі школярам, цікавими й доступними для сприймання. Якщо це рослини своєї місцевості, то вибирають ті, які гарно квітнуть, дають плоди, використовуються людиною в різних цілях, мають красивий вигляд крони, ростуть у такому місці, де їх можна бачити здалеку і підійти до них близько. Важче зробити вибір серед тварин (птахів, звірів, комах та ін.), потрібно, щоб учитель сам добре знав фауну своєї місцевості: тварин, які живуть тут, місця, в яких вони найчастіше зустрічаються [3, 63].

Сприймання розпочинається з організації розгляду об'єкта в цілому, щоб у дітей склалося цілісне уявлення про нього. Далі організовується детальний розгляд тих його частин, які передбачені цілями спостереження. Він неможливий без відчуття різних ознак, властивостей предмета чи явища з допомогою аналізаторів. А це вимагає від дітей оволодіння уміннями користуватися своїми органами чуття, тобто уміннями бачити, відчувати, чути. Крім того, щоб назвати ознаки, якості, властивості об'єкта, необхідні знання кольорів, звуків, видів форм та ін., тобто сенсорних еталонів. Уміння розпізнавати різні ознаки формується як під час спостережень, так і при застосуванні інших методів засвоєння предметного змісту.

Зіставлення цілого і частин у процесі спостереження дозволяє дітям, по-перше, свідомо уникати випадкових ознак під час сприймання. Наприклад, ведеться спостереження за деревом, але учні звертають увагу, що на ньому є гніздо птаха. У цьому випадку вчитель повинен актуалізувати знання дітей про зовнішню будову дерева: «Які частини має дерево? Не забувайте, у якій послідовності їх треба називати. (Корінь, стовбур (стебло), листя, квітки, плоди з насінням). Чи гніздо птаха, що на дереві, є його частиною? Отже, потрібно називати лише ознаки дерева». По-друге, усвідомлювати сприйняті ознаки у контексті цілого образу (не перелічувати їх безвідносно), виділяти в об'єкті основні, важливі, істотні ознаки, узагальнювати їх [19, 125].

Зміст висновку і механізм розумової діяльності дітей під час його формулювання визначається об'єктом і цілями спостереження. Розрізняють кілька варіантів висновків, зокрема якщо:

а) спостереження ведеться за конкретним об'єктом. Сприймається окрема ознака, властивість. У висновку такого спостереження відображається усвідомлена належність частини до цілого. Пригадаємо приклад спостереження за кольором неба восени. У цьому випадку висновок матиме такий зміст: восени небо сірого кольору;

б) спостереження ведеться за конкретним об'єктом. Сприймається сукупність ознак, які його характеризують. У висновку відображається зміст одного уявлення про цей об'єкт (зміст відповідає цілі). Щоб його сформулювати, необхідно проаналізувати сприйняті ознаки, серед яких виділити випадкові і властиві йому. Перші пропускають, а другі складають опис-визначення об'єкта. Наприклад, другокласники спостерігають за зовнішнім виглядом берези навесні. Висновок за спостереженнями: береза має білу кору з чорними плямами, високий і тонкий стовбур (стебло), квіти її зібрані в «сережки»; в) спостереження ведеться за групою предметів або явищ. Результатом є загальне уявлення, де відображені ознаки, властиві цій групі об'єктів.

Щоб зробити висновок за спостереженнями відносно групи об'єктів, спочатку ведуться спостереження за окремим об'єктом цієї групи. У кожному з них сприймаються ознаки, передбачені цілями спостереження. Далі об'єкти порівнюються і визначаються подібні ознаки. Вони складають зміст висновку.

Джерелом важливих для формування навичок образотворчої діяльності знань про зміни в природі по сезонах є спостереження, що їх проводять молодші школярі на екскурсіях, цільових прогулянках, а пізніше і самостійно. У процесі безпосереднього спілкування з природою розв’язуються освітні, розвивальні та виховні завдання: формуються уявлення про навколишню природу; діти оволодівають загально-пізнавальними уміннями і навичками (виділяти в предметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об'єктах, робити висновки за допомогою учителя); здійснюється виховання учнів.

Використання краєзнавчого матеріалу під час спостережень дає змогу учням побачити навколишню дійсність у різноманітних зв’язках, відношеннях і залежностях. Безпосереднє спілкування з природою сприяє розвитку у дітей спостережливості, самостійності в набутті знань, зацікавленості в навчанні. Кожного разу на підставі спостережень учнів проводяться узагальнення.

2. Методика застосування інноваційних методів позакласної і позашкільної роботи у початковій школі

2. 1 Вивчення передового педагогічного досвіду організації пошукової діяльності для художніх та краєзнавчих музеїв

Позакласна та позашкільна діяльність передбачає використання різноманітних форм та методів роботи з молодшими школярами. Ці методи та форми є набагато ширшими, різнобічнішими, ніж при роботі в основній школі, тому і передбачають вибір певного напрямку у діяльності. Звичайно ж, використання передового педагогічного досвіду у цьому питанні може значно покращити, урізноманітнити діяльність учнів.

Нижче ми розглянули певні види позакласної діяльності, направлені на осягнення наступних видів мистецтва, а саме бісероплетіння, розпис тканин та мозаїки.

2.1. 1 Бісер

Найдавніші намиста, вік яких перевищує 40 000 років, були знайдені американськими археологами при розкопках у Кенії, тому їх вважають одним з доказів того, що саме в Африці зародилося людство.

Учені думають, що, видумавши намиста, людина остаточно відділилася від тваринного світу. Бусинка — дрібничка, що не має конкретної практичної користі. Намиста можуть бути тільки знаком, символом — а це і є початок культури й духовності. Так це чи ні, але, у всякому разі, завжди й усюди людей супроводжували бусинки.

Бісер — дрібні кульки, циліндрики, багатогранники зі скла, металу, пластмаси або кістки з наскрізними отворами для нанизування. Найпоширеніший круглий бісер.

Рубаний бісер (сut bеаds), або, як його називають в народі, рубка, являє собою циліндрики (короткі трубочки). Рубка буває звичайна (2 сut bеаds) і додатково пресована, ніби гранована (3 сut bеаds). Іноді рубка має неопрацьовані гострі краї, які ріжуть нитку. Коса рубка (ріесеs) являє собою короткі шматочки скляної трубочки, відрубані не перпендикулярно осі, а під кутом 45−60°. З косої рубки виходять нерівні, ніби ламані низки — і це виглядає цікаво, ошатно. Полотно із цього матеріалу виходить безформним.

Розмір бісеру (його діаметр) позначають номером: чим дрібніше бісер, тим більший номер. Стеклярус — трубочки з кольорового скла. При обробці міського костюма частіше вибирали одноколірний стеклярус у тон тканини, обігруючи його блиск на матовому тлі. У селянському костюмі використовували різнобарвний стеклярус або молочний — під перли. Для різних цілей виготовляють стеклярус різних розмірів, квітів, форми. Зустрічається витий і гранований стеклярус. Головний розмір стеклярусу — його довжина в міліметрах.

Промисловість випускає бісер і стеклярус із різними покриттями й без нього. Нижче наведені назви й описи деяких видів бісеру. Сучасна термінологія бісерного рукоділля ще не закріпилась, тому можна зустріти різні назви одного й того ж матеріалу. Рубаний бісер і стеклярус можуть мати таке ж покриття, що й круглий бісер.

Парчевий (зі срібною ниткою, «вогник») — бісер із прозорого (кольорового чи іншого) скла, поверхня отвору якого покрита блискучою «срібною» фарбою. Бісер із квадратними отворами виглядає гранованим. Парчевий бісер з безбарвного скла здається срібним, а з жовтого — золотим.

«Хамелеон» (з кольоровою ниткою) — бісер з кольорового прозорого скла, поверхня отворів покрита фарбою, що відрізняється по кольору від скла. Такий бісер «грає» у виробі, він може міняти колір залежно від висвітлення.

Мокрий — (литий) — слабко прозорий бісер, як правило, пастельних відтінків, із злегка блискучим покриттям, що нагадує карамель.

Непрозорий натуральний (природний, звичайний), матовий, глухий — бісер з непрозорого скла без покриття, майже без блиску.

Профарбований усередині - бісер з безбарвного прозорого скла із профарбованою поверхнею отвору. Варто мати на увазі, що з тайванського бісеру такого типу у воді повністю змивається фарба.

Металевий — скляний бісер з покриттям «під метал» різних квітів. Це покриття недостатньо міцне й стирається при роботі з бісером або в процесі носки виробів.

Матовий — блискучий (люстровий) — бісер із глянсовим сильно блискучим покриттям без переливів; як лакований.

Перламутровий (цейлонський, Сеуlоn) — ледве прозорий бісер пастельних тонів зі злегка блискучим білястим покриттям, що нагадує перли.

Тертий (тане) — напівпрозорий бісер з тьмяною, жорсткою поверхнею без блиску, при струшуванні пакетика видає характерний шурхіт. Такий тип поверхні досягається травленням у кислоті або механічній обробці. Подібна поверхня буває в притертих кришок хімічного посуду.

Смугастий — бісер зі скла, у яке були вплавлені кольорові смуги — вони ніколи не зітруться.

Бензиновий (переливчастий) — бісер із блискучим, сильно переливчастими різними квітами покриттям. Бісеринки навіть начебто відрізняються один від одного кольором. «Бензинове» покриття звичайно наносять на темний непрозорий бісер.

Прозорий натуральний (природний, звичайний) — бісер із прозорого скла без покриття. Блищить, як і повинне блищати скло.

Мармуровий (меланжевий) — бісер з неоднорідним покриттям, начебто з погано перемішаного кольорового скла. Навіть окремо взята бісеринка може мати смуги або розлучення різних відтінків. Цей бісер дуже гарний для зображення неба, води, дерева, натурального каменю й т. п.

Райдужний — бісер із блискучим, прозорим, злегка переливчастим (як мильна булька) покриттям.

Волокнистий (сніжок, соломка) — рубаний бісер або стеклярус, що як би склеєний з поздовжніх трубочок (волокон).

Бусини, як правило, крупніше бісеру. Їх часто використовують у сполученні з бісером.

Властивості бусин з металів визначаються матеріалом. Золоті й срібні бусини розкішні. А бусини з дешевих металів і сплавів швидко тьмяніють і до того ж можуть залишають сліди окислів на одязі.

Нитки. Якість і зовнішній вигляд виробу залежать і від ниток, використовуваних у роботі. Колір ниток навіть може змінити відтінок бісеру у виробі. Вибір ниток залежить від виконуваної моделі, використовуваного бісеру й особистих переваг майстра.

Низання — найдавніший вид рукоділля з використанням бусин. Усюди, де знаходять сліди древньої людини, присутні й камені, кістки, раковини й інші предмети з отворами для нанизування. Це предки сучасних бусин, підвісок, бісеру. Давня людина використовувала їх як прикраси або як культові предмети. Бусини нанизували на нитки тих часів: волокна, шнури зі шкіри й т. п. Дослідники вважають, що наявність різноманітних прикрас доводить високий рівень культури й розвинене естетичне почуття древньої людини. Зрозуміло, давні прикраси виконані найпростішим способом — камінчики й черепашки просто нанизані на нитку. Але й тоді низання було творчим процесом.

Людина вже десятки тисяч років тому проявляла фантазію, поєднуючи в одному виробі різні матеріали, різного розміру, кольору й фактури.

Низання. Для низання потрібні бусини, нитки, голки й схема виконання роботи. Починаючим краще користуватися готовими схемами. Отримавши досвід й відчувши матеріал, можна самостійно створювати схеми.

При низанні голка проходить через деякі бусини двічі. Якщо голка другий раз проходить через бусину в тім же напрямку, що і в перший раз, то цей напрямок будемо називати прямим (мал. 1а).

Вислів «зберіть бусинки в кілечко» означає, що голку треба просмикнути в прямому напрямку через першу з бусинок, набраних для кілечка (мал. 1б). Кілечко із чотирьох бусинок часто називають хрестиком (мал. 1в).

Якщо голка другий раз проходить через бусину в напрямку, протилежному попередньому проходу (зустрічному), то цей напрямок будемо називати зворотнім (мал. 1г).

Вислів «зберіть бусинки крапелькою або петелькою» означає, що голку треба просмикнути у зворотному напрямку через першу з бісеринок, набраних для крапельки (мал. 1д).

Крапельку із чотирьох бусинок називають наконечником (мал. 1е).

Під час нанизування потрібно звертати увагу на натяг нитки. Якщо ви занадто сильно натягнули нитку, то вироби будуть жолобитися, стовбурчитися, бусини (особливо некруглі) ляжуть нерівно. Якщо нитка натягнута занадто слабко, то в проміжках між бусинками буде видно нитки. Такий виріб погано тримає форму.

Щоб бусини не з'їжджали з нитки, перед початком роботи необхідно їх закріпити.

Слід нанизувати на нитку допоміжну бусинку й відсунути її до кінця нитки, залишивши вільний хвостик 10−15 см. Згодом просмикнути кілька разів через бусину нитку в прямому напрямку. Закріплена таким чином, вона не зіскочить, а після завершення роботи допоміжну бусину легко можна буде зняти (мал. 2). Запобігти зсуванню бусин з нитки можна й за допомогою маленького шматочка ластику. Шматочок ластику теж не зісковзує, хоча його легко при необхідності підсунути. На схемах виробів допоміжна бусинка (шматочок ластику) позначена маленьким кружечком на нитці - як вузлик. Часто на весь виріб не вистачає однієї нитки й неї доводиться подовжувати. Якщо отвори в бусинках досить великі й нитка з вузликом вільно проходить через них, то першу й другу нитку з'єднують прямим (мал. За) або хірургічним вузлом (мал. 36). Вузол буде надійнішим, якщо його змазати клеєм. При роботі з подвійною ниткою слід зав’язувати вузлики на кожній ниточці окремо, змістивши їх відносно один одного по довжині нитки (мал. 4).

Якщо бісер дуже дрібний, то будь-який вузлик буде помітний. У цьому випадку необхідно закріпити другу нитку без вузлика. При низанні рядами подовжують нитку так: коли перша нитка закінчиться, закріплюють на ній впритул до низання допоміжну бусинку і знімають голку (мал. 5). Попередньо для надійності можна злегка змазати кінчик другої нитки клеєм.

Коли перша нитка підходить до кінця, закріплюють спочатку одну нанизану бісеринку як допоміжну: просмикують через неї голку 2−3 рази в одному напрямку (мал. 6).

Всуньте в голку нову нитку. Почніть низати другою ниткою до першої закріпленої бісеринки. Пропустите другу нитку по ходу першої нитки через кілька бісеринок. Одну бісеринку закріпите: просмикніть через неї другу нитку 2-3 рази в одному напрямку. Пропустите другу нитку по ходу першої ще через кілька бісеринок і закріпите ще бісеринку. Якщо попередньо злегка змазати кінчик другої нитки клеєм, то з'єднання буде надійніше. Потягніть другу нитку, щоб переконатися, що вона закріпилася й не вислизає. Якщо нитка висмикнулася, то спробуйте ще раз, закріплюючи більшу кількість бісерин. Далі працюйте із другою ниткою. Наприкінці роботи допоміжну бусинку зніміть, а кінчик, що залишився, нитки отрежьте. Вузол, використовуваний для закріплення нитки на застібках, повинен бути невеликим і надійним. Спосіб зав'язування одного з таких вузлів наведений на малюнку. Просмикніть робочий кінець нитки два рази через колечко замка. Якщо цей початок роботи й нитка ще вільна, то залишіть короткий хвостик не менш 10-15 див. Якщо бусинки вже нанизані, то натягніть нитку, підсунувши застібку впритул до бусин. При зав'язуванні вузла стежите за тим, щоб замочок не з'їжджав. Обхопите нитку робочим кінцем і просмикніть його в петлю, що утворилася (мал. 7а). Ще раз обхопите нитку робочим кінцем і просмикніть його в петлю (мал. 76).

Завершуючи роботу, вільний хвостик нитки біля замка всувають в голку, змащують клеєм, просмикують через найближчі бусини (мал. 8) і відрізають. Заправлений у такий спосіб кінець нитки не вилізе й не зіпсує зовнішній вигляд виробу.

Підвіски — популярні елементи в обробці бісерних виробів. Форма й розміри підвісок можуть бути найрізноманітнішими. Виріб прикрашають як однією-двома підвісками, так і бахромою або кистями з них.

Кисть — широко розповсюджений декоративний елемент. Здається, що дуже просто зробити її з підвісок. Але й тут є свої тонкості, без знання яких важко одержати акуратний, рівний пензлик. Кисть виглядає особливо ошатно, якщо неї вінчає бусина.

Ланцюжок — необхідна деталь багатьох бісерних виробів. Нижче наведені описи деяких ланцюжків, інші дані в розділах, присвячених відповідним методам низання.

2.1. 2 Батік

Декоративне оформлення тканин відоме уже давно. Ще за кілька тисячоліть до нашої ери єгиптяни, греки, араби та інші народи вміли виготовляти, фарбувати й розписувати тканини. Упродовж віків розпис тканин удосконалювався та збагачувався, замінявся друкуванням і вибійкою. Але незважаючи на високий розвиток сучасної техніки, друкування узорів і малюнків на тканинах, Індивідуальний розпис і вибійка не втратили своєї художньої цінності й нині.

Розписувати можна лляні, бавовняні, шерстяні й шовкові тканини. Для нанесення малюнка користуються аніліновими барвниками. У 500 г. гарячої води додають 10 г. барвника, 100 г. 30% оцту, 1 чайну ложку солі.

Щоб запобігти розтіканню фарб у процесі розпису, тканину слід поґрунтувати. Для цього до 1 л гарячої води добавляють 4−5 г. столового желатину. Перед цим желатин заливають водою. Коли він розбухне, розігрівають і виливають у воду. Приготовлений ґрунт гарячим або теплим наносять на натягнуту тканину пульверизатором. Коли тканина висохне, її можна розписувати.

Якщо треба відділити кольори розпису світлими лініями кольору тканини, користуються резервною масою: у тих місцях, де нанесена така маса, тканина не пофарбується. Пропонуємо найпростіший її рецепт: біла глина відмулена — 50 г., мідний купорос — 20 г., розчин камеді - 20 г., води до 1 л. Суміш готують так: у 300 г. води розчиняють мідний купорос, потім вливають розчин камеді (клей, що виділяється з дерев, найкраще з вишні), доливають ще 200 г. води, насипають і розміщують глину і вливають в останню кількість води. Суміш варять доти, поки вона не стане тягучою. Замість відмуленої білої глини іноді беруть зубний порошок. Можна користуватися ще такою масою: гумовий клей розвести бензином до рідкого стану і додати 10% парафіну. Таку резервну масу наносять на тканину скляними трубочками або колонковим пензликом. Ескіз композиції переносять на тканину за допомогою цигаркового паперу, на просвіт тканини або припорошуванням. Цигарковим папером користуються тоді, коли у наміченій композиції переважатимуть темні кольори. Перенесення ескізу на просвіт — найточніший і найпоширеніший Метод; за допомогою сильної лампи просвічують ескіз і тканину. Обводити контури можна фарбою потрібного кольору. Іноді користуються способом припорошування. Виконаний на цигарковому папері ескіз кладуть на щось м’яке і густо наколюють голкою по контуру. Потім проколотий папір кладуть на натягнуту тканину і, залежно від кольору тканини, проводять сухим марлевим тампоном, наповненим зубним порошком, пудрою або потовченим і просіяним вугіллям. Після цього треба відразу злегка промаслювати контур олівцем або пензликом. Тканину розписують так само, як малюють на папері. Коли малюнок виконано, для міцності фарби тканину можна запарить праскою, поклавши її між двома аркушами чистого паперу. Прасування можна повторювати, злегка зволоживши тканину пульверизатором.

Якщо тканина розписувалась з резервною масою, до складу якої входить парафін або гумовий клей, тоді тканину перуть у бензині, сушать, зволожують і прасують.

Якщо ж резервна маса була з розчином камеді, тоді після запарювання тканину перуть у холодній воді.

Обладнання та пристосування. Робоче місце повинне бути забезпечене гігроскопічною ватою, пластмасовими або дерев’яними стрижнями діаметром 6−8 мм із загостреними кінцями, поролоновими й гумовими губками, колонковими, борсуковими, щетинними (круглими й плоскими) кистями.

Для розпису способом холодний батік необхідно мати, крім того, набір скляних трубочок з носиками різного діаметра. При необхідності таку трубочку можна підготувати самому зі скляних рейсфедерів, що продаються в магазинах канцелярських товарів. Для цього потрібно кінчик трубочки трохи розігріти на вогні свічки або газового пальника, а потім злегка надавити на нього дерев’яною паличкою або олівцем, щоб носик загнувся. Сильно загинати його не треба, тому що буде незручно працювати. Кінчик підготовленої в такий спосіб трубочки потрібно обережно зашліфувати на порцеляні, не покритому глазур’ю. Це необхідно для того, щоб при роботі трубочка не дряпала тканину.

Для розпису способом гарячий батік потрібно спорудити металевий кухоль із подвійним дном. Бляшана банка з відігнутими краями вставляється в іншу, високу металеву банку трохи більшого діаметра. У дерев’яному цоколі великої банки закріплюється патрон для електричної лампочки в 60 ват. Шнур від патрона виводиться через цоколь назовні. Резервуючі розчини, що перебувають у верхній банці, розігрівається на лампі й розплавляється. Час від часу лампу потрібно вимикати, щоб розчини не перегрівалися. Посуд зі розчином, що резервує, можна також розігрівати на електричній плитці.

Для нанесення розчинів, що резервують, на тканину, крім пензлів, губок, використовують мідні лійки з отворами різних діаметрів і різні каталки (мал.). Як лійки, так і каталки варто надягати на дерев’яні ручки.

Мал.

Матеріали. Кожний вид тканини вимагає застосування певних барвників, що відповідають способам приготування фарби й зміцнення отриманих на тканинах фарбувань. Барвники по своїх технічних властивостях діляться на групи. У межах кожної групи вони різняться насамперед за кольорами, у їхньому маркуванні є буквені й цифрові позначення.

Основні способи розпису тканин. При кожному способі художнього розпису (крім трафарету) тканина натягується на раму. Відрізана потрібного розміру тканина, наколюється на цвяхи спочатку, по всім чотирьох кутах, після чого наколюються попарно протилежні сторони. Тканина кріпиться на рамі в трохи зрушеному її положенні. Коли ж виконане правильне наколювання, сторони рами розсовуються й закріплюються гвинтами-баранчиками.

Перед початком роботи фарбами уздовж цвяхів рекомендується провести обмежувальну лінію, щоб фарба не попадала на цвяхи й раму. Це допоможе зберегти чистоту країв наступних виробів.

Холодний батік, заснований на контурному нанесенні розчинів на тканину. Малюнок при цьому способі розпису будується так, щоб контур, утворював замкнуті форми геометричного або рослинного орнаменту. Варто звернути увагу на те, що розчини, що резервують, застосовуються не тільки для обмеження фарби, що розтікається по тканині, але може мати й самостійне декоративне значення. З його допомогою виконуються графічні малюнки, а тому розчини, що резервують, можна підфарбовувати в різні кольори, та й графіка, що прикрашає виріб, може бути багатобарвною. Ці прийоми набагато розширюють можливості розпису.

Безпосередньо перед роботою на тканині підготовляють шаблон. Шаблон — це калька контурів малюнка. Для кращої видимості контур обводиться тушшю.

Як згадувалося, для нанесення контуру малюнка на тканину застосовують скляні трубочки. Кінчик трубочки повинен бути загний приблизно на 135°. При більш тупому куті трубочку прийдеться тримати перпендикулярно стосовно тканини, що може привести до непередбаченого розтікання розчинів, що резервують, по тканині. Працювати трубочкою треба впевнено, вести її по тканині рівномірно, а на початку роботи швидко опускати на тканину.

Гарячий батік — робота більш складна, але, мабуть, більш цікава. Розрізняють кілька способів розпису за допомогою гарячого батіка.

1. Простий батік. Відповідно до розробленого проекту також застосовується шаблон, що підкладається під тканину й переводиться на неї тонкими лініями олівцем. Потім шаблон відколюється, і починається робота розігрітим складом, що резервує. Лінійний малюнок виконується лійками й пензлями потрібного розміру. Він може доповнюватися різного виду каталками й відбуватися кольоровим розчином, що резервує.

При роботі способом гарячого батіка рекомендуються наступне: всі інструменти — лійки, каталки — повинні бути виконані з міді, тому що вона краще за інші метали утримує тепло.

Перед початком роботи потрібні інструменти опускаються в розігрітий розчин, що резервує. Безпосередньо перед роботою інструмент виймається, з нього дають стекти краплям, а надлишки витирають м’якою тканиною. Лійку треба тримати так, щоб розчин вільно з неї випливав. У лійку вкладається тонкий шар вати, згорнутий за формою лійки. Вату проштовхують голкою до отвору, а виступаючі волоски обрізають. Набирати склад у лійку до країв не треба, адже важко буде встежити, щоб резерв не проливався на тканину.

2. Складний батік виконується з тією же послідовністю, що й простий, але перекриття фарбою виробляється неодноразово після першого покриття. Фарбі дають добре висохнути, після чого відповідно до задуманого малюнка на пофарбовані частини тканини знову наносять резерв. Після його висихання перекривають все полотно іншим, більш темним кольором. Таких послідовних перекриттів від світлого до темного можна робити 3 чи 4. Після зняття резерву на тканині залишається багатобарвний малюнок на темному тлі.

3. Робота від плями виконується з попереднім розмалюванням тканини окремими різнобарвними плямами, що розтікаються по ній. По цих плямах іде промальовування візерунка, перекриваються ділянки тканини, на яких бажано зберегти спочатку нанесене фарбування. Потім тканина перекривається якою-небудь більш темною, чим плями, фарбою, і далі робота може виконуватися як і в складному батіку. (мал.).

Крім описаних вище способів роботи із застосуванням гарячого розчину, що резервує, існують інші прийоми обробки закінченого малюнка.

Вільний розпис. Техніка вільного розпису одержала велике визнання художників завдяки тому великому творчому початку, що вона несе в собі.

Вільний розпис виробляється по тканині без попереднього нанесення будь-якого резерву. Спочатку художник підготовляє ескіз, після чого легкими штрихами м’яким олівцем наносить на тканину основні контури малюнка. Розпис виробляється пензлями й тампонами різної величини. Наносити мазки треба швидко, упевнено, не сильно насиченими фарбою пензлями або тампонами.

Трафарет. Трафаретом може бути оформлена практично будь-яка тканина при виборі для неї відповідного малюнка.

Насамперед потрібно підготувати спеціальний стіл з дуже рівною поверхнею або взяти креслярську дошку. Стіл або дошку обтягають старою байковою ковдрою або старим сукном, але без перекосів і прибивають цвяхами на відстані не менше двох сантиметрів. Тканину, призначену для розпису, пропрасовують, потім розкладають на столі без зморшок і перекосів і приколюють шпильками до ковдри так, щоб вона при роботі не морщилася.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой