Інноваційні проекти

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої форм навчання

вечірня форма навчання

Реферат

з дисципліни «Інноваційний менеджмент»

на тему: «Інноваційні проекти»

Виконавець: студентка групи ЕФ-09−1в

Терещенко З.Д.

Перевірила: доц. Аксьонова Л. О

м. Дніпропетровськ

2010р.

Зміст

Вступ

1 Сутність, види і основні етапи інноваційного проекту

2 Підготовка інноваційних проектів

2.1 Визначення проблеми та цілі інноваційних проектів

2.2 Розробка плану, етапів і термінів роботи за проектом

2.3 Бізнес план інноваційних проектів

3 Управління інноваційними проектами

3.1 Управління дослідницьким проектом

3.2 Завдання та функції менеджера в управлінні інноваційним проектом. Взаємодія менеджерів і спеціалістів проекту в рамках обраної структури проекту і підприємства

4 Фінансування інноваційного проекту

5 Ризики інноваційних проектів та їх особливості

6 Експертиза інноваційних проектів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інноваційний проект — комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і інноваційної продукції.

Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і інноваційної продукції.

В умовах економіки знань та зміни тактики конкурентної боротьби зростає важливість реалізації інноваційної діяльності підприємств, як невід'ємного фактору сталого розвитку. Ці обставини обумовлюють актуальність зосередження зусиль на вдосконаленні процесів управління інноваційними проектами.

Значна частина проблем пов’язана із ризиками, викликаними фактором новизни робіт, яка збільшує вимоги до креативності виконавців. Креативність є рефлексом команди проекту на новизну і може бути викликана як новизною предметної галузі (об'єктом) розробки, так і новизною технологій виконання чи неможливістю залучення персоналу з досвідом виконання аналогічних завдань.

Ефективність проектів розвитку бізнесу у все зростаючому ступені залежить від нематеріальних чинників — інформаційної забезпеченості, креативного потенціалу персоналу, його професійної компетентності і здібності до розвитку. Найважливішим аспектом менеджменту (вироблення і реалізації управлінських рішень) стає забезпечення високого рівня синергії співробітників, що обумовлює виконання прийнятих планів.

Таким чином практика реалізації інноваційних проектів формує потребу у збільшенні ефективності управління. Закономірною проблемою проектів є ризики, пов’язані з новизною задач. Знизити вплив цих ризиків на процес досягнення цілей проекту можна залученням креативного потенціалу команди. Звідси актуальною є задача управління креативним потенціалом команди інноваційних проектів для спрямування його у зони потенційного ризику та розширення процесу управління інноваційними проектами для врахування дії фактору новизни задач.

1 Сутність, види і основні етапи інноваційного проекту

Поняття «інноваційний проект» може розглядатися як:

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Як процес здійснення інновацій — це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

Інноваційний проект — це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

— однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;

— комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;

— організація виконання проектних заходів, тобто ув’язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;

— основні показники проекту, у тому числі показники, що характеризують його ефективність. [3, с. 21]

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних завдань забезпечує:

— комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання;

— кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;

— безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

— обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

— збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

— міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту. [4, с. 56−60]

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи учасників проекту. Основні учасники проекту:

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання).

Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. [3, с. 22−30]

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

— довгострокові (більше 5 років),

— середньострокові (від 3 до 5 років),

— короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цілей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним, пов’язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем. За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

— введення нового чи удосконаленого продукту;

— введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

— створення нового ринку;

— освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

— реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методичні положення для управління інноваційними проектами.

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов’язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт. впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи. [3, с. 33−34]

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів, що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект охоплює наступні етапи.

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

— здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту;

— розробляється план реалізації інноваційного проекту;

— зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом;

— виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів. Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту. [4, с. 61−72]

2 Підготовка інноваційних проектів

2.1 Визначення проблеми та цілі інноваційних проектів

Загальне для всіх проектів — виявлення проблеми та постановка мети. Однак є деякі відмінності у підготовці дослідних та венчурних проектів.

Підготовка дослідницького проекту починається з аналізу ступеня розробленості проблеми та доказу її актуальності.

Розрізняють: ініціативні дослідницькі проекти; проекти розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень; проекти створення інформаційних систем і баз даних; видавничі проекти та ін.

Кожен науковий працівник має можливість знайти чимало актуальних і цікавих тем. Цілий ряд тем може з’явитися після вивчення бібліографічних оглядів нових робіт з тієї чи іншої галузі науки. Основна вимога до вибору теми — її актуальність. Критерій актуальності і значущості обраної теми — її відповідність пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки, завданням економічного і соціального розвитку.

При цьому важливо, щоб тема дослідження була пов’язана з напрямками наукових досліджень відповідної наукової організації.

Після вибору теми починається кропітка робота з аналізу вивченості проблеми. Аналіз ступеня вивченості проблеми необхідний насамперед для того, щоб уникнути повторення вже виконаних раніше досліджень.

Після попереднього ознайомлення з досліджуваним питанням необхідно скласти план майбутньої роботи.

Ініціативні проекти здійснюються невеликими науковими колективами або окремими вченими і не мають конкретних замовників. Термін виконання ініціативного проекту, — як правило, 1−3 роки.

У ініціативному інноваційному проекті, що виконується колективом вчених, повинні бути відображені:

— фундаментальна наукова проблема, на вирішення якої спрямовано проект;

— конкретна фундаментальна завдання в рамках проблеми, на вирішення якої спрямовано проект;

— пропоновані методи і підходи (з оцінкою новизни). Загальний план робіт на весь термін виконання проекту;

— очікувані наукові результати;

— сучасний стан досліджень у даній галузі науки, порівняння очікуваних результатів зі світовим рівнем;

— наявний у колективу науковий доробок щодо пропонованого проекту, отримані раніше результати (з оцінкою ступеня оригінальності);

— розроблені методи (з оцінкою ступеня новизни);

— список основних публікацій, що відносяться до даного проекту;

— перелік і характеристика наявного обладнання. [1, с. 77−79]

Ініціативний колективний проект може являти собою науково-дослідну роботу, яка завершиться написанням монографії, підручника, розробкою методики рішення актуальної наукової і практичної проблеми.

Дослідницький проект ґрунтується на наукових і фактичних даних. Вони будуть використані для його виконання. Для дослідницького проекту характерно те, що він носить творчий характер і містить обґрунтовані рекомендації щодо вирішення проблеми.

Планування і контроль — необхідні передумови підготовки та реалізації інноваційних проектів, у тому числі і дослідних. При цьому має значення не тільки планування термінів виконання проекту, а й планування часу учасників проекту.

План дослідницького проекту не обов’язково розраховується на однаковий період часу.

Річний план не повинен бути дріб'язковим і занадто детальним. Недоцільно включати в нього роботи, розраховані на кілька днів. Цілком достатньо, якщо виконання робіт буде контролюватися помісячно. У свою чергу, в місячних планах роботи можуть плануватися подекадно.

Для організації праці ділянок проекту доцільно застосовувати прийоми самоменеджменту (інвентаризація та планування робочого часу). [5, с. 317−318]

Найбільш простий і наочною формою плану може бути графік. Його суть полягає в тому, що по вертикалі вказується, які види робіт необхідно виконати при розробці проекту, а по горизонталі - встановлені терміни початку та закінчення робіт, а також загальну тривалість кожної роботи.

Однак не завжди план виконується пунктуально. Це обумовлено тим, що на його виконання впливають зовнішні і внутрішні фактори, що можуть з’явитися перешкоди, які не залежать від учасників інноваційного проекту.

Тому зміни до плану можуть вноситися як щодо змісту робіт, так і термінів їх виконання, адже дослідницький проект пов’язаний з пошуками нового рішення, у зв’язку з чим можливі окремі невдачі і слід знайти шляхи їх усунення.

Вибір методу планування і контролю особливо важливий при колективних дослідницьких проектах. Тільки склавши план, чітко розподіливши між учасниками проекту роботи та витрати часу на кожну частину роботи і на весь обсяг робіт, проекту можна забезпечити успішне виконання.

Розробка дослідницького проекту складається з наступних стадій: підготовчого періоду; складання бібліографії, збору матеріалу, аналізу літературних джерел; спілкування з вченими, що працюють у відповідній галузі знань; спостереження; експерименту; обробки матеріалів та вирішення проблеми; оформлення роботи.

У процесі дослідження необхідно прагнути до того, щоб отримати вичерпно повну і абсолютно правильну оцінку кожного фактора, що відноситься до нинішнього явищу. В іншому випадку дослідник може встановити неправильні співвідношення між окремими сторонами досліджуваного явища, що завадить зробити те чи інше важливе відкриття.

У підготовку дослідницьких проектів входить і планування експерименту. Основні цілі експерименту: спостереження, перевірка гіпотези; можливості практичного застосування отриманих наукових результатів, методик, рекомендацій.

Венчурний інноваційний проект включає комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, робіт з виробництва та експлуатації нововведень і нововведень, що забезпечують створення нової технічної чи соціально-економічної системи. [1, с. 79−83]

Для вирішення складних науково-технічних проблем розробляються інноваційні програми, а також комплекс управлінських рішень і ресурсів на їх виконання.

Основні етапи підготовки та реалізації венчурних інноваційних проектів:

1) передінвестиційний етап:

— пошук ринково-орієнтованих ідей і розробка проекту;

— інноваційні маркетингові дослідження;

— дослідження інвестиційних можливостей і підготовка документації;

— техніко-економічне обумовлення проекту (ТЕО проекту);

2) інвестиційний: науково-досліджувальні, опитно-конструкторські та будівельно-монтажні роботи;

3) експлуатаційний:

— початок виробництва та експлуатації об'єкту;

— ринкова реалізація інноваційної продукції.

Основною проблемою при розробці венчурних інноваційних проектів є обґрунтування науково-розроблених критеріїв прийняття інноваційних рішень, оформлених і погоджених у вигляді нормативних документів.

Таким чином, розробка венчурного інноваційного проекту складається з трьох основних етапів: передінвестиційного, інвестиційного та експлуатаційного.

Тільки з початком виробництва та ринкової реалізацією інноваційної продукції (третій етап) починається віддача інноваційного проекту.

При ухваленні рішення про фінансування слід враховувати, що можливе подання декількох проектів, з яких необхідно вибрати один найбільш ефективний.

Тому необхідна експертиза інноваційних проектів. Залежно від результатів експертизи приймаються рішення про обсяг фінансування інноваційного проекту.

Після прийняття рішення про фінансування починається власне організація і реалізація проекту. Під організацією проекту розуміють структуру управління і схему реалізації. До організаційної структури проекту відноситься розподіл ролей, функцій і компетенції усередині проектної групи.

Схема реалізації проекту передбачає визначення порядку проведення робіт та послідовності їх виконання.

Велику роль в організації та реалізації проекту грають Ділові зв’язки між суб'єктами проекту, а також участь розробників проекту в його комерційній експлуатації.

Головними дійовими особами проекту є замовник, Споживач (клієнт) і виробник. Кожна зі сторін може бути представлена одним або кількома підприємствами. При цьому кожен з них — самостійний господарюючий суб'єкт. [5, с. 320−325]

2. 2 Розробка плану, етапів і термінів роботи за проектом

Плануванням називається безперервний процес визначення найкращого способу дій для досягнення поставлених цілей. Логічно воно пов’язане з іншими основними функціями менеджменту: організацією, мотивацією, регулюванням, контролем, координацією, обліком та аналізом.

Головне в плануванні робіт з інноваційного проекту — безперервне підтримання стратегії проекту з урахуванням змін, що відбуваються на шляху до досягнення цілей. У проекті планується предметна область (результати проекту, їх характеристики і комплекс робіт), вартість, час виконання всього проекту та його окремих етапів, якість, витрати, ризики, обсяг поставок. [1, с. 84]

Поряд із загальними принципами планування використовуються і принципи наукової обґрунтованості роботи, узгодженості, домінування стратегічних аспектів, гнучкості й еластичності.

Принцип гнучкості характеризує здатність планів реагувати на прояви неврахованих факторів, відображати ризики, властиві ринковій економіці.

Принцип еластичності проявляється в здатності зберігати необхідні резерви навіть при оптимальних рішеннях і передбачати планові варіанти. Планування діяльності підприємств спирається на досягнутий рівень показників у попередній звітний період, виробничу потужність і нормативи її досягнення. При складанні планів проектів відправними точками є: ТЕО, науково-дослідний і конструкторський потенціал, технічне завдання (ТЗ) і договір на проведення науково-дослідницької діяльності конструкторських розробок (НДДКР).

ТЗ необхідні в обов’язковому порядку при виконанні проектів на замовлення державних органів, міністерств і відомств, позабюджетних фондів та інших великих інвесторів.

Планування за проектом також враховує якості цілей і, зокрема, їх підпорядкованість. В процесі планування йдуть від більш значущих цілей до менш значущих. Роботи визначаються за змістом, після чого оцінюється їхня тривалість і вартість. [5, с. 326−327]

Предметна область проекту визначається в результаті його осмислення, в ній містяться відомості про те, яка інформація потрібна для виконання науково-дослідних робіт (НДР), і перераховані методи, середовищ та способи, необхідні для виконання проекту.

Після визначення предметної області складається календарний план. На його основі організується злагоджена робота всіх учасників. Він визначає дати початку та закінчення окремих робіт, їх послідовність, виконавців, ресурси, вартість, проміжні та кінцеві результати по етапах, порядок приймання робіт і в деяких випадках — джерела фінансування (якщо їх декілька). Календарні плани складаються на весь життєвий цикл проекту.

Для оцінки тривалості робіт проекту використовується інформація про обсяги та кількісні характеристики. Чим більше виконавців, тим коротше тривалість виконуваних робіт. Але при цьому зростає вартість проекту, тому завжди існує система обмежень лімітують склад команди при плануванні об'єкту за тимчасовими параметрами.

Документ, у якому визначені всі необхідні витрати на підготовку та реалізацію проекту, називається кошторисом витрат. В ньому обґрунтовуються: необхідність застосування обладнання; необхідність придбання матеріалів; обсяг і напрямки використання коштів, що відносяться до накладних витрат; вартість робіт, що виконуються виконавцями та співвиконавцями.

Друга робота, яка здійснюється з планування вартості проекту, полягає в розробці бюджету проекту, що представляє собою розподіл планованих витрат відповідно до етапів і сторін виконання проекту. У невеликих проектах розрахунок кошторису витрат та розробка бюджету відбуваються як один процес. У складних проектах передбачається виконання названих робіт по кожному напрямку.

На основі кошторисної документації проводяться розрахунки за виконання робіт між замовником і виконавцем, здійснюється фінансування проекту, виконується економічний аналіз витрачених фінансових коштів за напрямами, термінів і етапів і тим самим забезпечується надалі контроль за використанням бюджетних коштів.

У проектах на виконання НДР та дослідно-конструкторських робіт (ДКР) як обов’язковий елемент плануються кінцеві показники. Кінцевими результатами можуть виступати: норма, стандарт, матеріал, технологія, процес, методика, прилад, дослідний зразок, конструкторська документація, анотація, науково-дослідний звіт, програма та інша продукція; патенти; монографії, статті та інші публікації. [1, с. 85−89]

2.3 Бізнес-план інноваційного проекту

У бізнес-плані обґрунтовуються все, майбутні аспекти діяльності, аналізуються можливі проблеми, які можуть виникнути.

Актуальність бізнес-плану залежить від особливостей інноваційних проектів.

Бізнес-планування інноваційних проектів передбачає вирішення наступних завдань:

— диверсифікація, перепрофілювання та реорганізація діючого виробництва;

— підготовка заявок діючих і новостворюваних підприємств з метою отримання кредитів на створення, реконструкцію та розширення виробництв;

— обґрунтування будівництва нових підприємств;

— обґрунтування пропозицій з приватизації державних і муніципальних підприємств;

— створення нових підприємств, визначення профілю майбутньої фірми та основних напрямів її комерційної діяльності;

— вихід на зовнішній ринок і залучення іноземних інвестицій;

— розробка пропозицій щодо державної підтримки підприємств. [5, с. 330−332]

Бізнес-план інноваційного проекту має наступний зміст:

1. Можливості підприємства, резюме.

Цей розділ в простій і лаконічній формі представляє найважливішу інформацію, що міститься в бізнес-плані. Він готується після того, як проведена робота над всіма іншими розділами. Основна мета — дати огляд ділових пропозицій, здатних привернути увагу до документа.

Зміст даного розділу відображає наступне: основні цілі проекту; предмет діяльності майбутньої фірми; склад конкретних заходів; кошти, необхідні для реалізації проекту; очікувані розрахункові показники роботи фірми в результаті проекту; термін повернення позикових засобів, в якій формі і яким способом; специфічні умови здійснення проекту; дані про створення і реєстрацію фірми, створеної на основі інноваційного проекту.

2. Підприємство.

У розділі поряд з основними відомостями про підприємство показується стан та перспективи розвитку галузі та фактори, що впливають на діяльність фірми, а також основні показники її поточної діяльності.

До основних відомостей про нове підприємство, включених в бізнес-план, відносяться:

— найменування, час і місце реєстрації, юридична та поштова адреса, банківські реквізити;

— організаційно-правова форма;

— найбільш важливі останні події, здатні вплинути на результати діяльності підприємства;

— розмір статутного капіталу;

— відомості про вкладників, які мають контрольний пакет акцій;

— приналежність підприємства до інших асоціацій;

— юридичні особи, які володіють більш ніж 5% власності (статутного капіталу);

— наявність філій, представництв, дочірніх фірм;

— основні види діяльності.

Окремим підрозділом викладається специфіка галузі, якій належить нове підприємство, її стан і перспективи розвитку, технологічна мінливість, циклічність, швидкість росту, наукоємність, капіталомісткість, ресурсомісткість і т.д. Третя частина цього розділу передбачає аналіз чинників, здатних негативно або позитивно впливати на діяльність але нового підприємства. До таких можна віднести: економічні; політичні; демографічні; природні; науково-технічні; культурні та світоглядні.

Розділ закінчується складанням таблиці основних показників діяльності підприємства.

3. Продукція.

При описі інноваційної продукції, товару (роботи, послуги), як правило, робиться акцент не на її неповторності або гідності, які бачаться упорядникові бізнес-плану, а на закладені в товарі переваги необхідно відобразити такі аспекти: потреби, які задовольняються продукцією; показники якості; економічні показники; зовнішнє оформлення; порівняння з іншими аналогічними товарами; патентні права; показники експорту; основні напрямки вдосконалення продукції.

Тут важливо показати, якими унікальними властивостями володіє продукція, довести, що вона здатна викликати інтерес споживачів.

4. Ринки збуту продукції.

Цей розділ проекту спрямований на вивчення ринків і дозволяє підприємцю чітко уявити, хто буде купувати його товар, де і яка його ніша на ринку.

Дослідження ринку включає в себе такі основні напрямки: вивчення та сегментацію споживачів; вимір попиту та відбір цільових ринків; визначення мотивації споживачів; дослідження положення підприємства на ринку; оцінку ринку й обсягу продажів; дослідження діяльності конкурентів.

5. Конкуренція.

Мета даного розділу інноваційного проекту — обоснування вибору тактики конкуренції в умовах конкурентного ринку. Тут слід провести аналіз ринкової кон’юнктури, діяльності конкурентів, їх стратегії і тактики; оцінити конкурентоспроможність продукції, а також ефективність діяльності конкурентів і підприємства, намітити заходи щодо посиленню конкурентних позицій підприємства, створеного на основі інноваційного проекту.

Визначити, чи відповідає продукція підприємства цим умовам, можна тільки у процесі порівняння з іншими.

6. Маркетинг.

У розділі обґрунтовуються: мета і стратегія маркетингу; складові комплексу маркетингу; витрати на маркетинг.

Цілі і стратегія маркетингу формулюються на основі результатів стратегічного планування підприємства.

У практиці реалізації інноваційних проектів прийнято, що витрати на маркетинг не повинні перевищувати 11% від обсягу продажів. Їх розмір може бути встановлений прямим рахунком, на основі експертних оцінок або методами статистики.

7. Виробничий процес.

Розділ починається з опису позитивних і негативних сторін місцезнаходження нового підприємства. Аналіз місцезнаходження враховує наявність трудових ресурсів, місцеві стандарти рівня життя і пов’язаний з ним можливий рівень заробітної плати, близькість до клієнтів або постачальників, транспортні витрати, доступність енергетичних ресурсів, промислової та соціальної структури, місцеві податки і т.д.

Особлива увага приділяється довгостроковим активам, обґрунтуванню темпів трансформаційних змін обсягів продукції та виробничої потужності на найближчі 3−5 років.

Один з важливих елементів цього розділу — опис технологічного процесу виробництва продукції. Тут розглядають питання, пов’язані з розміщенням обладнання, виробничих площ, складанням схем про виробничі потоки і графіки.

8. Організаційний план.

У цьому розділі наводиться інформація, що характеризує організаційну структуру підприємства, відомості про персонал та організацію робіт.

Організаційна структура підприємства виконується у вигляді схеми із зазначенням взаємозв'язків між ланками. Характеристики керівного складу даються на прикладі головних керівників виносяться в додаток до бізнес-плану.

У розділі вказується наявність кваліфікованої сили в місцезнаходження підприємства.

Тут розглядаються організація праці, система стимулювання праці та просування працівників по службі.

На закінчення дається календарний план (графік) створення нового підприємства.

9. Оцінка ризиків і страхування.

Завдання розділу — показати майбутнім інвесторам або кредиторам фірми можливі ризики на шляху реалізації інноваційного проекту та основні методи захисту від їх впливу.

Оцінку ризику можна розрахувати приблизно, виходячи з можливості його вартості збитку. Отримана сума може свідчити про те, на яку вартість доцільно застрахувати цей вид ризику. Страхування є одним із заходів компенсації можливих втрат від настання ризикових ситуацій.

10. Фінансовий план.

Розділ повинен планувати фінансове забезпечення діяльності підприємства з метою найбільш ефективного використання грошових коштів. У нього входить сукупність наступних документів:

— Оперативний план (звіт) відбиває за кожний період результати взаємодії підприємства та його цільових ринків по кожному виду продукції та ринку.

— Звіт (план) про доходи та витрати, прибутки та збитки зіставляться у формі таблиці. Результати, наведені в звіті, характеризують, наскільки ефективно працює підприємство. Основне джерело доходів більшості проектів — виручка від реалізації продукції, що визначає всі майбутні аспекти діяльності.

— План руху коштів показує зміни в майбутніх періодах роботи підприємства за такими показниками: потік реальних грошей, дивіденди, інвестиції в наявне обладнання, процентні витрати та ін.

— Балансовий звіт подається за формою, встановленою міжнародними стандартами, з відображенням чисельних значень показників в активі і в пасиві балансу. Це заключний документ бізнес-плану. Він відображає стан справ до кінця першого року робіт за проектом.

Наприкінці розділу будується графік рентабельності випуску продукції.

11. Стратегія фінансування.

У бізнес-план включається наступна інформація: обсяг, джерела та напрямки використання інвестицій; форма інвестиційних коштів; очікуваний термін повернення вкладених коштів і отримання інвесторами доходу.

Умови фінансування — це перш за все умови повернення коштів, погашення кредиту. Звичайно розуміється погашення 30% позики на третьому і четвертому роках виробництва і 40% - на п’ятому.

Фінансування через кредити переважно для проектів, пов’язаних з розширенням або реорганізацією виробництва на існуючих підприємствах. Для проектів,
пов’язаних зі створенням нового підприємства, найбільш ефективно залучення акціонерного капіталу. [1, с. 90−107]

3 Управління інноваційними проектами

3. 1 Управління дослідницьким проектом

Під дослідницьким проектом розуміють розроблений план досліджень, пошуків, розробок, спрямованих на вирішення актуальних теоретичних і практичних завдань, що мають народногосподарське, соціально-культурне, політичне значення. У дослідницьких проектах наводяться науково обґрунтовані технічні, економічні чи технологічні (інноваційні) рішення.

Розрізняють декілька типів дослідницьких проектів:

1) Ініціативний проект. Здійснюється невеликими (до 10 фахівців) науковими групами або окремими вченими і звичайно не має конкретних замовників. Такий проект, як правило, виконують протягом одного — трьох років. Основний зміст проекту складають: фундаментальна наукова проблема; конкретна фундаментальна задача в рамках розв’язуваної проблеми; пропоновані методи і підходи; очікувані наукові результати; сучасний стан досліджень в даній галузі науки; порівняння очікуваних результатів зі світовим рівнем; науковий доробок щодо пропонованого проекту, отриманий колективом на момент його складання; список основних публікацій, що стосуються пропонованого проекту; перелік і характеристика наявних структур, лабораторій, обладнання.

2) Проект розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень. До нього входять: фундаментальні проблеми; вказівка сфери застосування обладнання; загальний план робіт з придбання та вводу в експлуатацію обладнання; перелік обладнання та матеріалів з обгрунтуванням необхідності придбання нового обладнання; контракт на придбання або виготовлення дорогого устаткування.

3) Проект створення інформаційних систем (ІС) і баз даних. Він містить: область знання і фундаментальні наукові проблеми; конкретну фундаментальну задачу; пропоновані методи і підходи, очікувані результати; загальний план робіт на весь термін виконання проекту; сучасний стан наявних ІС в даній галузі науки, їх світовий рівень, наявність вітчизняних або закордонних аналогів; наявний науковий доробок; наявність ліцензійних програмних засобів; перелік дорогих програмних і апаратних засобів, які необхідно придбати; способи надання ІС наукової громадськості; стандартні характеристики створюваної ІС; функціональні характеристики; додаткові можливості.

4) Видавничий проект. До нього входять: фундаментальна наукова проблема; конкретна фундаментальна задача в рамках даної проблеми; план-проспект видання, обсяг в авторських аркушах і передбачуваний тираж; сучасний стан публікацій у даній галузі науки; ступінь оригінальності пропонованого видання; науковий доробок, наявний у автора; список публікацій авторів по темі даного проекту.

5) Проект проведення експедиційних робіт. Він повинен розкрити: фундаментальну наукову проблему; формулювання конкретно розв’язуваної задачі; наукові доробки, результати, що обґрунтовують необхідність проведення експедиційних робіт; загальний план робіт і перелік наявного і необхідного устаткування.

6) Проект створення центрів колективного користування. Він відображає: область знань, фундаментальні проблеми; перелік наявного обладнання, основні характеристики, технічний стан; наявний науково-методичний досвід використання комплексу обладнання для фундаментальних досліджень; основні напрямки науково-методичного розвитку комплексу, перелік необхідного обладнання та матеріалів, що забезпечують стійку роботу комплексу.

Розглянуті види проектів можуть скласти окремі інноваційні проекти в різних галузях наукових знань. [6, с. 211−220]

Підготовка виробництва до випуску нових виробів на підприємстві носить комплексний характер і поділяється на внутрішню і зовнішню. Зовнішню підготовку здійснюють проектні та науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, в тому числі інноваційні фірми. Внутрішня підготовка проводиться безпосередньо на підприємстві. Однак і в тому, і в іншому випадку, як і в інших областях управління підприємством, вихідним пунктом стратегії управління впровадженням нової техніки (вироби, товару) є отримання необхідної інформації. Інформаційне забезпечення стратегії управління впровадженням нового виробу — складова всієї інформаційної системи підприємства, конкретно тієї її підсистеми, що відноситься до питань управління НТП.

У загальному випадку конструкція нового виробу розробляється поетапно: необхідні розрахунки; експериментальні роботи; проектування і конструювання вироби; виготовлення та випробування дослідних зразків; коректування конструкторської документації за результатами складання дослідних зразків приймальній комісії.

Після цього розробляється технологія виготовлення виробів і здійснюється постановка його на виробництво за такими етапами: розробка документації на технологічні процеси; проектування і виготовлення спеціального технологічного устаткування й оснащення; налагодження засобів технологічного оснащення виробництва; приймальні випробування серійної та масової продукції.

На кожній стадії підготовки виконуються комплексні роботи: науково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні, розрахунково-економічні.

Підготовка до виробництва нового виробу починається з прогнозування — моменту, коли інноваційний менеджер, абстрагуючись від минулого, звертається в майбутнє. Тут слід розрізняти прогнозування стратегічне (довгострокове) і короткострокове. Завдання короткострокового прогнозування — передбачення ходу робіт у запланований період часу в залежності від зовнішніх і внутрішніх умов. Основний метод короткострокового прогнозування — експертна оцінка, тому що розробник може не мати необхідного статистичного матеріалу.

На основі прогнозу розробляються оперативні плани і технічні завдання (ТЗ) для підрозділу.

Пошук нових ідей здійснюється на ранньому етапі інженерного прогнозування, і тут необхідний контакт інноваційного менеджера з усіма можливими джерелами ідей з розробки нових товарів (техніки).

Звертає на себе увагу довгий шлях від ідеї створення товару до його виробництва. До цих пір багато хто неразукрупненние підприємства сприймають ідеї з розробки нових виробів тільки через НДДКР, які повинні виконуватися сторонніми організаціями. Це завжди вимагає безлічі різних погоджень, експертиз, засідань.

Саме по собі контролювання етапів розробки ідей, випробувань дослідних зразків та інших, безумовно, позитивно впливає на якість кінцевої продукції, проте поки товар дійде до споживача, він вже морально старіє, тому що згаяно час.

Нова продукція створюється за участю всіх фахівців фірми — менеджерів, дизайнерів, конструкторів, технологів, випробувачів — на трьох основних стадіях: нарадах щодо розроблення та затвердження дизайну; засіданнях з підготовки виробництва; реалізації виробництва нового товару. Ці стадії носять укрупнений і завершальний характер за рахунок розширення функцій дизайнерів і конструкторів. Таке розширення функцій для проектувальників дозволяє більш оперативно вирішувати проблеми створення нових виробів ще й тому, що дизайнери постійно націлені на інновації.

У сучасних ринкових умовах розвиток підприємства і створення нової техніки — це непреривающіеся, що йдуть наростаючими темпами інноваційні процеси. Підприємство не може розвиватися і нормально функціонувати, якщо не оновлюються структури його управління і не випускаються всі нові товари.

Рівень організації підготовки виробництва, швидкість і точність виконання всіх нововведень визначають конкурентоспроможність продукції і виживання підприємства.

Науково-технічний прогрес відіграє важливу роль у розвитку нових напрямів виробів, у підвищенні їх функціональних характеристик, однак споживчий попит на ті чи інші товари і конкуренція змушують виробників безперервно оновлювати свою продукцію. Ідеї, що надходять від агентів з продажу продукції фірми, безпосередньо пов’язані з маркетингом виробів. [2, с. 88−93]

Маркетингова концепція життєвого циклу товару (ЖЦТ) виходить з того, що будь-який виріб, якими б прекрасними споживчими властивостями він не володів, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, більш сучасним товаром. Є товари-довгожителі, товариоднодневкі, але немає «вічних» товарів. Існує кілька видів ЖЦТ, що розрізняються як за формою і змістом, так і за тривалістю стадій циклу. Так, стадія трансформації «ідея — розробка — товар» може бути тривалою або дуже короткою. Життєвий цикл товару може включати або не включати в себе науково-дослідні роботи, але обов’язково має стадії впровадження у виробництво, освоєння технології виготовлення, вдосконалення якості. Ринковий ЖЦТ складається з стадій впровадження, росту, зрілості, насичення і спаду.

При створенні нового товару стадії ЖЦТ істотно відрізняються від споживчого ЖЦТ, проте можна помітити і багато спільних, а головне, взаємопов'язаних тенденцій. І дійсно, жодна фірма, жодне підприємство не мають права створювати новий товар без урахування його споживчих властивостей.

Більшість складних виробів нової техніки, як правило, у вигляді початковій стадії ЖЦТ передбачає проведення науково-дослідних робіт, які складаються з типових етапів: розробки ТЗ; вибору напрямку досліджень; теоретичних та експериментальних досліджень; узагальнення, аналізу та оцінки результатів.

Технічне завдання — це обов’язковий документ, необхідний для початку проведення науково-дослідних робіт. У ньому визначаються мета, зміст і порядок виконання робіт, спосіб реалізації результатів. Даний документ повинен узгоджуватися із замовником. Після закінчення науково-дослідних робіт результати обговорюються на науково-технічній раді, де розглядається їх відповідність ТЗ. Далі виноситься рішення про продовження робіт на наступних стадіях ЖЦТ.

Другою стадією ЖЦТ є дослідно-конструкторські роботи. На цій стадії розробляються: конструкторська документація та дослідний зразок; технічна пропозиція; технічний проект; робоча конструкторська документація на виріб.

Дослідно-конструкторські роботи також проводяться для створення технологічного устаткування, необхідного для виготовлення дослідних зразків. Розробка виробу завершується після усунення недоліків, виявлених приймальною комісією, і затвердження акта приймання дослідного зразка або партії виробу.

Третя стадія ЖЦТ полягає у підготовці виробництва та постановці продукції на виробництво і складається з наступних етапів: пуску та перевірки технологічного обладнання; запуску у виробництво промислової партії виробів; проведення кваліфікаційних випробувань серії виробів; доробки та коректування технологічної, конструкторської та іншої документації.

Перша промислова партія виробів виготовляється з метою перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог споживачів і науково-технічної документації. Зразки промислової партії з метою реклами можуть демонструватися на виставках в торгових центрах.

Четверта стадія ЖЦТ — широке виробництво створеного виробу у відповідності зі сформованим портфелем замовлень. Завершальною стадією ЖЦТ для виробів тривалого користування є споживання або експлуатація виробу. Тривалість ЖЦТ в кожний конкретний період НТП визначається фізичним та моральним термінами старіння виробів, які не залежать від термінів виконання та організації робіт за стадіями ЖЦТ і всередині їх по етапах. [1, с. 107−110]

З метою вдосконалення якості та споживчих властивостей будь-якого виробу (товару) на всіх стадіях ЖЦТ необхідно застосовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

Функціонально-вартісний аналіз — це ефективний метод комплексного техніко-економічного дослідження інноваційного об'єкта з метою розвитку й удосконалення його корисних функцій при оптимальному співвідношенні між їх значимістю для споживача і витратами на їх здійснення.

Основна мета проведення ФВА — сприяти зниженню витрат на виробництво, проведення робіт та надання послуг при одночасному підвищенні або збереженні досягнутої якості виконуваних робіт на всіх стадіях ЖЦТ.

ФВА передбачає такі етапи: підготовчий; інформаційний; аналітичний; дослідний; рекомендаційний; впроваджувальний.

Підготовчий етап необхідний для відбору істотних факторів майбутнього виробу: масовість, якість, собівартість. Доцільніше проводити ФВА продукції, яка розробляється до випуску, тому що в цьому випадку є резерв часу для внесення змін в конструкцію виробів або технологію їх виробництва, не витрачені кошти на придбання обладнання, матеріалів, комплектуючих виробів та інструментів, не укладені договори на поставку сировини та енергоносіїв, і багато чого можна відкоригувати.

Інформаційний етап передбачає збір інформації про досліджуваний об'єкт: призначення та технічні можливості майбутнього виробу, його якість і собівартість. Вся інформація заноситься в спеціальні картки або в пам’ять комп’ютера. Докладно перераховуються функції окремих деталей і вузлів вироби, матеріали і собівартість виготовлення. Велике значення надається оцінкам і думці споживачів про майбутній виріб. Доцільно зібрати інформацію про аналогічні параметри аналогічних виробів, що випускаються конкурентами.

Аналітичний етап передбачає детальне вивчення функцій майбутнього виробу і витрат на їх забезпечення. На цьому етапі детально описують службові (техніко-економічні, експлуатаційні, ергономічні і естетичні) функції виробу в цілому і додаткові технічні функції окремих його частин. Ці функції поділяються на основні, другорядні й непотрібні. Питома вага окремих функцій у загальній сукупності споживчих властивостей виробу називається коефіцієнтом важливості, або значимості. При визначенні цього коефіцієнта враховують параметри, найбільш важливі для споживача.

Для визначення значущості параметрів (функцій) використовують також ранжування і метод експертних оцінок.

На основі проведених етапів аналізу та пов’язаних з цим досліджень пропонують кілька варіантів рішення, кожний з яких має певні переваги і економічний ефект.

Дослідницький етап передбачає оцінку ідей і варіантів рішень, вироблених на попередніх етапах, з метою виключення диспропорцій між функціями та витратами. Рекомендаційний етап пов’язаний з відбором найбільш прийнятних для даного виробництва варіантів вдосконалення вироби. Впроваджувальний етап — заключний варіант вдосконалення виробу (товару). [6, с. 223−226]

3. 2 Завдання та функції менеджера в управлінні інноваційним проектом. Взаємодія менеджерів і спеціалістів проекту в рамках обраної структури проекту і підприємства

Для реалізації інноваційних проектів необхідні фахівці, що займаються різними організаційно-економічними аспектами нововведень — інноваційні менеджери. Вони можуть діяти в різних організаційних структурах (Академіях наук, наукових товариствах, дослідницьких організаціях, конструкторських бюро та ін); створюють творчі колективи, займаються пошуком та поширенням нововведень, формуванням портфеля замовлень на наукові дослідження і розробки; керують науковими колективами, займаються координацією наукових досліджень.

Інноваційні менеджери повинні мати науково-технічний та економіко-психологічний потенціал, інженерно-економічні знання, якості традиційного менеджера і вченого-дослідника, бути кваліфікованими економістами, здатними оцінити ефективність нововведень.

Інноваційний менеджер проекту допомагає розподіляти ресурси між видами діяльності за проектом, сприяє концентрації зусиль на планах досягнення майбутніх цілей організації, виявляє відхилення, що є на кожному етапі виконання проекту. Лідер проекту повинен виступати як його захисник, домагатися підтримки з боку вищого керівництва.

Менеджер інноваційного проекту, як правило, обирається з числа співробітників організації за його знання в певній галузі науки і техніки, а також за ентузіазм. Він повинен володіти здібностями бачити проект цілком, щоб уміти зважити окремі переваги у використанні різних технологій.

Одна з суттєвих рис, притаманних менеджеру інноваційного проекту, — здатність забезпечити умови для взаємодії між учасниками проекту. Щоб забезпечити розробникам проекту доступ до джерел зовнішньої інформації, інноваційному менеджеру необхідно налагодити спілкування з вченими і технічними фахівцями за межами організації.

Менеджер інноваційного проекту може зіткнутися з проблемою, коли учасники проекту — люди різного віку, життєвого і професійного досвіду. У зв’язку з цим можливі проблеми спілкування і конфлікту, тому інноваційний менеджер повинен вміти керувати людьми і знаходити підходи до вирішення конфліктів.

Менеджер інноваційного проекту має постійний контакт з вищим керівництвом організації. При цьому функції вищого керівництва виходять за межі простого схвалення та підтримки. Саме вище керівництво несе відповідальність за якість і ефективність НДР, що виконуються у зв’язку з розробкою та реалізацією інноваційного проекту.

В якості інноваційних менеджерів можуть виступати керівники підрозділів науково-дослідницької організації, яких призначає вище керівництво. Вище керівництво розглядає проекти програм науково-дослідних робіт і виділяє кошти на їх здійснення. [2, с. 93−98]

Формуючи інноваційні проекти, керівництву варто враховувати їх особливості та ефективність: короткострокові проекти, спрямовані на отримання короткострокових результатів і містять мінімальний ризик, але дають скромну вигоду;. середньострокові проекти з середнім рівнем ризику та вигодою;. довгострокові проекти з високим ступенем ризику і потенційно великою вигодою. Вищим керівництвом створюється середовище, в якому нові ідеї і нові вироби є невід'ємною частиною культури і стилю організації.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой