Інноваційні процеси в господарській діяльності підприємства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Кафедра світового господарства та міжнародної економічної інтеграції

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни економіка підприємства

на тему: «Інноваційні процеси в господарській діяльності підприємства»

студентки 2 курсу 1 групи

напряму підготовки міжнародна економіка

Тимцюрак І.С.

Керівник ст. викладач Цесаренко С.І.

м. КИЇВ — 2013рік

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика інноваційних процесів в господарській діяльності підприємства

1.1 Поняття інноваційних процесів та значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства

1.2 Джерела, класифікація і взаємозв'язок інноваційних процесів

1.3 Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності в умовах ринку7

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Оцінка інноваційної діяльності та інноваційних процесів в Україні

2.1 Основні проблеми інноваційного розвитку в Україні

2.2 Аналіз інноваційної діяльності вітчизняних підприємств

2.3 Порівняльний аналіз розвитку інноваційної діяльності в Україні на світовій практиці(за даними міжнародних рейтингів)

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні та напрями її активізації

3.1 Основні загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності

3.2 Напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств

3.3 Шляхи вдосконалення оцінки ефективності інноваційної діяльності

Висновки до розділу 3

Висновки

Список джерел посилань

Додаток А

ВСТУП

Розвиток економіки України багато в чому залежить від рівня ефективності інноваційних процесів. Інновації необхідні, вони дають можливість збільшити, одержуваний прибуток, шляхом зниження витрат, підвищують конкурентоспроможність підприємства, що життєво необхідно для виживання в умовах ринку.

У сучасних умовах можливість фінансування інноваційних процесів суттєво обмежені. Пов’язано це із застарілою галузевою інфраструктурою, нестабільною законодавчою базою, з жорсткими умовами надання позикових фінансових ресурсів, високим рівнем невизначеності і ризику. Всі ці чинники обумовлюють низьку мотивацію щодо фінансування і подальшого впровадження інновацій. З іншого боку, науково-господарський комплекс володіє достатніми для розвитку ресурсами: науковими і технічними. Тим більше, що важливість набуває питання удосконалення стратегічного управління інноваціями. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що відбувається на світовому ринку, має свій особливий вплив на сутність усіх економічних процесів на підприємстві. Перехід української економіки до ринкових умов функціонування супроводжується зростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинених країн, але вітчизняний народно-господарчий комплекс має для розвитку достатній науковий і технічний потенціал. Один із основних недоліків у розвитку інноваційної сфери підприємств полягає у відсутності ефективної методики управління зазначеними процесами, що відповідала б національним особливостям та забезпечувала ефективний розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Ефективна дієва система управління інноваційною діяльністю необхідна не тільки для суб'єктів господарської діяльності, що тільки створюються, але, перш за все, для вже діючих.

Метою є дослідження та аналіз інноваційних процесів та інноваційної діяльності в господарській діяльності підприємства.

Відповідно з поставленою метою були сформовані наступні завдання:

— охарактеризувати інноваційні процеси в господарській діяльності;

— з'ясувати значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства;

— розробити методику оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності в умовах ринку та шляхи її вдосконалення;

— визначити основні проблеми інноваційного розвитку в Україні;

— проаналізувати інноваційну діяльность вітчизняних підприємств та порівняти її на світовій практиці;

— розробити основні загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності;

— визначити напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств та

Об'єкт дослідження — інноваційна діяльність промислових підприємств.

Предмет дослідження — процеси управління інноваційною діяльністю на підприємствах. Важливість інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити неможливо. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі. Сприйняття інноваційного розвитку як основоположного чинника економічного підйому знайшло своє відображення у фундаментальних дослідженнях зарубіжних учених: Р. Акоффа, П. Друкера, Ф. Портера, Б. Санто, Б. Твісса, Я. Ван Дайну, І. Мілендорфу, С. Дорогунцову, А. Ка-занцеві. Активно розвивається українська школа стратегічного менеджменту інновацій, до складу якої входять провідні економісти-теоретики та практики: А. В. Гриньов, Б. М. Данилишин, В. Я. Заруба, Ю.Б. Іванов, С.М. Ілляшенко, Є.В. Крикавський, В.І. Ландик, П. А. Орлов, П. Г. Перерва, А.А. Садєков, А.І. Яковлєв, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Онищенко, М. Чумаченко, Л. Яременко та інші.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика інноваційних процесів в господарській діяльності підприємства

1.1 Поняття інноваційних процесів та значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні -- розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів -- персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни 2, с. 34.

Поняття «інноваційний процес» еволюціонувало протягом півстоліття. У 50−60-ті роки переважали моделі інноваційного процесу, в яких основним фактором їх розвитку вважались наукові дослідження, а ринок -- вторинним елементом. Це так звані моделі «технологічного поштовху» та «рушійної сили ринку». При цьому у другій моделі збуту продукції приділялося більше уваги. З розвитком нових технологій було розроблено модель, яка збалансовувала відносини наукових досліджень і ринку, -- так звана поєднальна модель. В її рамках передбачалося, що технічні інновації повинні супроводжуватись інноваціями в галузі маркетингу, менеджменту, виробництва. Останніми десятиріччями переважаючою стала «інтегрована модель» з мінімально можливим часом виконання науково-дослідних робіт, організації виробництва продукції та просування її на ринок.

Інноваційна діяльність в умовах переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку набуває особливого значення. Охопивши різні аспекти ринкових відносин інноваційний процес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищувати продуктивність праці, залучати до виробничої сфери нові резерви.

В економічній літературі, присвяченій аналізу інноваційного процесу, інноваційна діяльність розглядається, як правило, у тісному взаємозв'язку з інноваціями. Унаслідок цього, дослідження економічної сутності інноваційної діяльності підприємства доцільно почати з визначення терміна «інновація». Слід зазначити, що як вітчизняними, так і зарубіжними авторами досить широко представлені визначення даного терміна, запропонована різнохарактерна типологія процесів, пов’язаних з цим явищем 2, с. 36.

Аналіз різних визначень терміна «інновація» дозволяє зробити висновок, що цей термін трактується в залежності від мети, об'єкта і предмета конкретного дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація -- це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей та винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і технологій 1, с. 227.

Найбільш універсальною вважається дефініція, відповідно до якої під інновацією (англ. innovation — нововведення, новаторство) розуміється «інвестиція в новацію» як результат практичного освоєння нового процесу, продукту або послуги. При цьому новація (лат. novation — зміна, відновлення) розглядається як нововведення, якого не було раніше: нове явище, відкриття, винахід, новий метод задоволення суспільних потреб.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» наведене наступне визначення терміну «інновація» — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентспроможності технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери 10.

Наразі в розумінні інноваційної діяльності відсутня єдність поглядів. У результаті аналізу літератури з проблем інноватики можна виділити декілька підходів щодо теоретичних поглядів на поняття «інноваційна діяльність».

Перший підхід — під інноваційною діяльністю вважається діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і відновлення номенклатури і поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), удосконалення технології виготовлення з подальшим впровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Схоже визначення подається у Законі України «Про інноваційну діяльність».

Другий підхід — під інноваційною діяльністю розуміється процес, спрямований на розробку і реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або удосконалений продукт, реалізований на ринку; у новий або удосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також пов’язаніз цим додаткові наукові дослідження і розробки.

У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу 9. Ця діяльність охоплює:

1) випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

2) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

3) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

4) фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

5) розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

Серцевиною інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях.

Інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів.

Особливість інноваційної діяльності як одного з різновидів підприємницької діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику порівняно зі звичайним підприємництвом. Такий ризик обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату.

Як самостійний вид діяльності інноваційна діяльність має такі особливості:

1) у ході реалізації інновацій відбувається зміна об'єкта управління: змінюється специфіка продукту, предмети праці, технологія;

2) управління інноваційною діяльністю, на відміну від традиційного управління підприємством, характеризується високою нестабільністю і мінливістю всіх елементів системи управління і високим ризиком;

3) управління інноваціями нерідко мотивується зовнішніми економічними факторами. При цьому досить часто інноваційні проекти мають іміджеву або соціальну спрямованість. Традиційні фінансові підходи обґрунтування економічної ефективності інноваційних рішень не завжди адекватно враховують вплив інновацій на внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства, недооцінюється позитивний ефект інновацій;

4) управління інноваціями припускає не тільки організаційно-технічні аспекти, але і координацію діяльності 12, с. 359.

До інноваційної діяльності відноситься вся діяльність підприємства у рамках інноваційного процесу, а також маркетингові дослідження ринків збуту і пошук нових споживачів, інформаційне забезпечення можливого конкурентного середовища і споживчих властивостей товарів конкуруючих фірм, пошуки новаторських ідей і рішень; партнерів із впровадження і фінансування інноваційного проекту.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України та іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Головне завдання інноваційної діяльності - це реструктуризація виробництва, спрямована на досягнення конкурентних переваг вітчизняних виробів на світовому ринку на основі наукових досягнень і передового досвіду. Це важливо не тільки з позиції розвитку експортного потенціалу, але особливо необхідно і для утримання внутрішнього ринку. Вихід на такий рівень конкурентоспроможності означає активізацію інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність підприємства базується на таких принципах:

1) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

2) економічність інноваційного виробництва (досягнення комерційного успіху);

3) гнучкість (під нову ідею створюється самостійна інноваційна структура, що може бути абсолютно непридатною для вирішення інших проблем);

4) комплексність (кардинальна інновація, як правило, викликає появу цілої сукупності супутніх їй більш незначних нововведень).

Прояви інноваційної діяльності підприємства можуть бути найрізноманітнішими, що обумовлено багатозначністю поняття «інновація». В залежності від цього основними типами інноваційної діяльності є:

1) виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

2) упровадження нових засобів виробництва;

3) освоєння нового ринку збуту;

4) залучення нових джерел сировини, комплектуючих і напівфабрикатів;

5) уведення нових організаційних інституційних форм (приватизація, нова система управління й ін.);

6) зміни інфраструктури.

Інноваційна діяльність залежить від різноманітних чинників, які систематично можна поділити на чинники, що стримують інноваційну діяльність та чинники, що сприяють розвитку інноваційну діяльність.

1.2 Джерела, класифікація і взаємозв'язок інноваційних процесів

Перед підприємцями стоїть завдання навчитися здійснювати інноваційні рішення на систематичній основі. Систематична інновація полягає в цілеспрямованому, організованому пошуку змін і в систематичному аналізі тих можливостей, які ці зміни можуть дати для економічних або соціальних нововведень.

Виділяють такі зміни, або джерела інновацій:

· Несподівана подія, яким може бути несподіваний успіх, несподівана невдача;

· Невідповідність між реальністю, такою, якою вона є, і її відображенням в думках і в оцінках людей;

· Зміна потреб виробничого процесу;

· Зміни в структурі галузі або ринку;

· Демографічні зміни;

· Зміни в сприйнятті і в ціннісних установках;

· Нові знання, наукові і ненаукові.

Кордони між цими джерелами інноваційних ідей розмиті, більше того, ці джерела часто перекривають один одного. Разом з тим, кожен з названих джерел володіє своїми власними характеристиками, тому аналізувати їх слід окремо 16, с. 96.

Несподівана подія.

Несподіваний успіх. Не було області, яка пропонувала б більш багаті можливості для успішної інновації, ніж несподіваний успіх. Не було області, в якій інноваційні можливості були б пов’язані з меншим ризиком, а здійснення інновацій було б менш трудомістким. Однак несподіваним успіхом найчастіше нехтують, навіть гірше, керівництво схильне його енергійно відштовхувати. Справа в тому, що керівництву важко примиритися з несподіваним успіхом.

Несподіваний успіх — не просто сприятлива можливість для нововведень, він сам викликає необхідність цих нововведень.

Несподівана невдача. Невдачі, на відміну від успіхів, не можуть бути відкинутими і рідко проходять непоміченими. Але як джерело інноваційних можливостей вони сприймаються ще рідше. Звичайно, більшість невдач — всього лише результат грубих помилок, жадібності, некомпетентності в плануванні або виконанні. Але якщо проект зазнає невдачі, незважаючи на ретельне планування та сумлінне виконання, — така невдача вказує на необхідність змін, тобто на приховані інноваційні можливості.

Невідповідність між реальністю і її відображенням.

Як і несподівані події, невідповідності є вірною ознакою інновацій: або тих, які вже відбулися, або тих, які можна викликати.

Невідповідності, як правило, не виявляються в цифрах і звітах, одержуваних керівниками, тобто в них більше якісного, а не кількісного аспекту.

Розрізняють такі види невідповідностей:

· невідповідність між економічними реаліями суспільства;

· невідповідність між реальним становищем у галузі та планами;

· невідповідність між орієнтацією галузі та цінностями споживачів її продукції;

· внутрішнє невідповідність у ритмі чи в логіці технологічних процесів.

Потреби виробничого процесу.

Для втілення в життя інноваційних рішень, що грунтуються на потреби виробничого процесу, потрібна наявність п’яти основних критеріїв:

· автономний процес;

· одне «слабке» або «відсутнє» ланка в ньому;

· чітке визначення мети; · конкретизація рішення;

· широке розуміння користі пропозиції.

Існує також три основних обмежують фактора, без яких здійснення такої інновації не буде можливо:

· необхідно розібратися в суті потреби. а не просто інтуїтивно відчути її;

· необхідні якісь нові знання, щоб не тільки розбиратися в процесі, а й знати, як діяти.

· рішення має відповідати звичкам і орієнтаціям потенційних споживачів.

Галузеві та ринкові структури.

При ринкових чи галузевих структурах провідні виробники залишають без належної уваги найбільш швидко зростаючі сегменти ринку. Виниклі в новій ситуації можливості зростання рідко вписуються в існуючу ринкову політику. Тому інноваційно налаштовані компанії отримують широке поле діяльності.

Можна вказати три надійних, добре помітних показника прийдешніх змін у галузевій структурі:

1. Швидке зростання галузі. Якщо галузь зростає значно швидше, ніж чисельність населення або економіка в цілому, то можна з високою вірогідністю передбачити, що її структура різко зміниться — найпізніше в той момент, коли обсяг випуску в цій галузі подвоїться.

2. На той час, коли зростаюча галузь подвоює свій обсяг виробництва, вона, як правило, перестає адекватно розуміти і обслуговувати свій ринок. Традиційне розподіл ринку на сегменти більше не відображає реальності, воно відображає лише історію. Однак багато хто бачить галузь такою, якою вона була завжди, без урахування часу і відбуваються. У цьому — пояснення успіху багатьох новаторів.

3. Галузь готова розпочати корінні структурні зміни, якщо інтенсивно змінюється напрям діяльності в ній.

Демографічні чинники.

Під демографічними змінами розуміються зміни чисельності населення, його вікової структури, складу, зайнятості, рівня освіти і доходів. Такі зміни зазвичай однозначні і мають легко передбачувані наслідки.

Важливість демографічних чинників визнавали завжди, але і до цього дня їх рідко враховують у повсякденній діяльності. Демографічні показники вельми нестабільні, характеристики населення міняються дуже швидко і несподівано.

Таким чином, демографічні зміни являють собою високопродуктивне джерело інновацій для тих, хто готовий робити самостійні практичні дослідження реальних ситуацій, аналізувати тенденції.

Зміни в ціннісних установках і в сприйнятті.

Явище сприйняття навряд чи можна пояснити з соціальної або з економічної точок зору. Зміна в сприйняттях залишається фактом. Сприйняття практично не піддаються кількісному визначенню, до того часу, коли їх кількісне визначення стає можливим, вони вже перестають бути джерелом нововведень. Разом з тим сприйняття можуть бути охарактеризовані, перевірені та використані.

При проведенні таких інновацій дуже важливий часовий аспект. Мається на увазі, що тільки точний вибір і розрахунок часу роблять такі інноваційні заходи вдалими.

Таким чином, в силу невизначеності цього джерела інноваційних ідей, в силу того, що дуже важко знати заздалегідь, чи є нове сприйняття результатом радикальних змін, або це просто тимчасове захоплення, а також в силу малої передбачуваності наслідків нововведення, засноване на цьому джерелі, повинно впроваджуватися поступово і бути вузькоспеціалізованим.

Нові знання.

Інновації, в основі яких лежать нові знання стають об'єктом уваги і приносять великі доходи. Знання зовсім необов’язково повинні бути науковими чи технічними.

Такі нововведення відрізняються від усіх інших по всіх основних характеристиках: тимчасового охопленню, відсотку невдач, передбачуваності. Ось їх основні відмінності:

1. Час протікання у таких інновацій є найбільшим. Чимало часу проходить між виникненням нового знання і його втіленням в технології.

2. Ці інновації будуються на поєднанні декількох видів знань, зовсім не обов’язково відносяться до галузі науки і техніки. До тих пір, поки не з'єднаються воєдино всі необхідні знання, будь-які інноваційні заходи будуть приречені на невдачу.

3. Реалізація таких інновацій характеризується високим ступенем ризику, непередбачуваністю.

Різновидом таких нововведень є нововведення, в основі яких лежить блискуча ідея. У кількісному відношенні вони перевищують всі інші види нововведень, разом узяті 14, с. 188.

Класифікація інновацій. Для успішного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення інновацій Насамперед необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни — кольори, форми і т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріали і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва випускавшихся не колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства. Новизна інновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація інновацій 8, с. 166.

У залежності від технологічних параметрів інновації підрозділяються на:

· продуктові інновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів.

· процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов’язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

По типах новизни для ринку інновації діляться на:

· нові для галузі у світі;

· нові для галузі в країні;

· нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

· інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);

· інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);

· інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

У залежності від глибини внесених змін виділяють інновації:

· радикальні (базові);

· що покращують;

· модифікаційні (приватні).

У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються інновації:

· технологічні,

· соціальні,

· торгові,

· в області керування,

· виробничі.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи:

· локальні (поодинокі, окремі);

· глобальні (великомасштабні).

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок. Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, щ правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. Широкомасштабна комп’ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання -- промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення 2, с. 52.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв’язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти -- інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій.

промисловий інноваційний економічний оцінка

1.3 Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності в умовах ринку

При здійсненні оцінки інноваційних процесів виникають аспекти, пов’язані між собою, які треба розглядати окремо. До них належать: оцінка науково-інформаційного рівня підприємства, оцінка технічного рівня підприємства і, оцінка техніко-економічної ефективності інноваційних проектів. Позитивний висновок щодо перших двох аспектів є важливою базою для отримання високих кінцевих результатів.

Перший аспект передбачає оцінку науково-інформаційного рівня забезпеченості підприємства. При цьому до критеріїв оцінки інноваційної діяльності, тобто тих характеристик, які найбільшою мірою впливають на її ефективність, належать: науковий рівень підприємства, рівень інформаційного забезпечення і конкурентоспроможність розробок, що забезпечують можливість досягнення поставленої підприємством мети.

Проведені дослідження і вивчення досвіду зарубіжних вчених дають змогу зробити висновок про те, що на багатьох підприємствах, котрі ефективно працюють, як джерело інноваційних ідей найактивніше використовують персонал. В Україні працівники підприємства беруть незначну участь у формуванні інноваційних ідей, що видно з таблиці 1.

Таблиця 1. Структура інформаційних джерел формування інноваційних ідей

Джерело інформації

Частка в загальній структурі, %

Споживачі

11,5

Власні та сторонні науково-технічні кадри

76,5

Діяльність конкурентів

8,0

Торговельні посередники

1,0

Консультаційні фірми

0,5

Працівники підприємства

2,5

Це в умовах ринкових відносин є негативним моментом у діяльності підприємства, оскільки саме високий рівень внутрішньої активності забезпечує певні переваги для підприємства. Так, висока частка виконання і впровадження власних науково-дослідних розробок у виробництво може забезпечувати підприємству за його рішенням на певний час чи назавжди монополізм у даній сфері діяльності. Цим і пояснюється важливість даного критерію для оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств.

При використанні даного методу найдоцільнішим є визначення коефіцієнта наукомісткості виробництва, котрий доцільно визначати як співвідношення витрат на науку (інновації) до загальної суми витрат виробництва, тобто за формулою

(1)

де — коефіцієнт наукомісткості виробництва; Вн — обсяг витрат на інноваційну діяльність (науку); Вз — загальна сума витрат виробництва.

Крім цього, інноваційну діяльність підприємства можна оцінювати за коефіцієнтом використання власних розробок, який визначають за формулою

, (2)

де — коефіцієнт використання власних розробок; - кількість упроваджених власних розробок, од.; - загальна кількість власних розробок, од.

Дану формулу можна використовувати для обґрунтування ефективності власних розробок підприємства, тут її користь очевидна. Використання формули дає відповідь на запитання, наскільки високий рівень власного наукового забезпечення інноваційної діяльності 15, с. 73.

Іншим показником, на основі якого можна здійснювати оцінку наукового рівня забезпеченості інноваційної діяльності підприємства, є коефіцієнт використання результатів придбаних розробок, який розраховують за формулою

, (3)

де- коефіцієнт використання результатів придбаних розробок; - кількість упроваджених придбаних розробок, од.; - загальна кількість придбаних розробок, од.

Цей показник дає змогу визначити ефективність використання придбаних науково-дослідних розробок сторонніх організацій. Суть формули у тому, що вона дає можливість побачити, яким є вклад у забезпечення ефективності інноваційної діяльності ззовні.

При оцінці рівня інноваційної діяльності підприємства важливим є забезпечення раціонального співвідношення між власними і придбаними розробками. Для аналізу тут можна використати коефіцієнт співвідношення (), котрий розраховується як співвідношення загальної кількості власних розробок до кількості придбаних

(4)

За даним показником можна судити про темпи здійснення прикладних досліджень на підприємстві 16, с. 101. При цьому оцінку рівня активності в інноваційній (науковій) діяльності передбачається проводити за шкалою, що відображає три рівні (див. табл. 2).

Таблиця 2. Шкала для встановлення рівня активності в інноваційній діяльності

Рівні активності

Коефіцієнт співвідношення

Низький

Менший за 1

Середній

Близький до 1

Високий

Більший за 1

Стосовно цього багатий досвід українські підприємці можуть почерпнути з практики господарювання зарубіжних фірм. Так, у США забезпечення наукового рівня підприємства відбувається переважно першим шляхом, тобто за рахунок активізації процесів виконання і впровадження власних науково-дослідних розробок. Це дає змогу країні контролювати 43% світового ринку інтелектуальної власності.

Іншим аспектом, котрий необхідно враховувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності підприємства, є проведення аналізу його технічного рівня. При цьому критерієм оцінки інноваційної діяльності є відповідність існуючої організаційної структури управління і технології. До головних показників оцінки інноваційної діяльності згідно з даним критерієм, на нашу думку, належать:

— коефіцієнт оновлення продукції

, (5)

де — коефіцієнт оновлення продукції; - обсяг випуску нової продукції, грн. ;- обсяг випуску товарної продукції, грн.

Важливість розрахунку даного показника для оцінки інноваційної діяльності підприємства пояснюється тим, що на його основі можна зробити висновок про доцільність її фінансування, адже нова продукція, як правило, є конкурентоспроможною і проблем з її збутом немає, особливо за умов, коли високоефективно працює його маркетингова служба.

— коефіцієнт оновлення технології:

(6)

де — коефіцієнт оновлення технології;. — кількість впроваджених нових технологічних процесів;. — загальна кількість технологічних процесів.

Формулу можна використовувати для обґрунтування спроможності підприємства випускати продукцію при використанні передової техніки і технології виробництва, що забезпечує такий важливий параметр, як якість.

— частка конкурентоспроможної продукції підприємства

(7)

де — питома вага конкурентоспроможної продукції, %; - обсяг продукції, що наднормово залежується на складах підприємства, грн.

Даний показник може перебувати в межах від 0 до 100%. Якщо цей показник близький до нуля, то це свідчення того, що продукція підприємства неконкурентоспроможна. Рівень конкурентоспроможності продукції зростає в міру наближення до 100%.

Найважливішим критерієм комплексної оцінки інноваційної діяльності підприємства є визначення техніко-економічної ефективності інноваційних проектів. Необхідно вказати, що в науковій і методичній літературі проблемі визначення економічної ефективності інноваційних проектів приділяли завжди багато уваги [19,с. 176].

Свідченням цього є велика кількість розроблених методик визначення економічної ефективності нової техніки. До них належать методики, розроблені ще в умовах директивної економіки. Проте більшість з них містили лише загальні положення з визначення економічної ефективності, що передбачали безпосередній зв’язок економічної ефективності нової техніки з проблемами комплексної оцінки ефективності капітальних вкладень.

Досконалішою була методика, розроблена в 1977 р. Вона передбачала розрахунок порівняльної й абсолютної ефективності нововведень (засобів і предметів праці), давала змогу враховувати при цьому чинник часу. Як критерій порівняльної економічної ефективності впровадження нової техніки в методиці використано мінімум приведених витрат. Відомо, що приведені витрати визначаються за формулою

, (8)

де — приведені витрати на виробництво продукції, грн./ рік; - собівартість річного випуску продукції за і-тим варіантом капіталовкладень, грн. /рік; - нормативний коефіцієнт економічної ефективності, 1/рік; - капітальні вкладення за і-тим варіантом, грн.

Однак цю формулу можна використовувати лише тоді, коли всі порівнювані варіанти інновацій передбачають однаковий річний обсяг випуску нової техніки.

При порівнянні варіантів, що передбачають різні обсяги виробництва, доцільно здійснювати розрахунок на одиницю продукції. При цьому замість собівартості річного випуску продукції підставляють собівартість одиниці продукції, а замість капіталовкладень — питомі капітальні вкладення (), котрі визначають за формулою

, (9)

де — річний обсяг випуску продукції по і-тому варіанту, од.

Оцінка ефективності і доцільності капітальних вкладень, котра б нівелювала вплив чинника часу, ґрунтується на приведенні цих витрат до одного моменту часу шляхом їх дисконтування. У процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні в інноваційні проекти і поверненні прийнято використовувати два основних поняття — майбутньої і теперішньої вартості грошей.

Майбутня вартість грошей — це вартість інвестованих в інноваційні процеси коштів через визначений період часу з урахуванням ставки позичкового процента.

Теперішня вартість грошей — сума майбутніх грошових надходжень, приведених до теперішнього часу з урахуванням ставки процента. Ця вартість є основою для визначення прибутковості різних проектів за певний період часу. Визначення теперішньої вартості грошей, вкладених в інноваційні процеси, також пов’язане з процесом дисконтування цієї вартості.

Дисконтна ставка — це процентна ставка, котра враховує ризик, пов’язаний з чинником часу. Процентні ставки можуть бути простими таскладними. Слід зазначити, що використання так званих простих дисконтних ставок є виправданим при їх застосуванні до однієї і тієї ж початкової суми інвестицій. У разі довготермінових проектів використовують складні дисконтні ставки, тобто ті, котрі застосовують до суми вкладень з урахованими в попередньому періоді процентами [20,с. 179].

У випадку використання простого відсотка майбутню вартість можна обчислити за

(10)

де S — майбутня вартість грошей, грн.; P — теперішня вартість грошей, грн.; r — річна відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; n — термін позики у роках.

Величина (1 + r * n) — множник нарощення.

Теперішню вартість майбутніх грошових потоків при використанні простої процентної ставки визначають за формулою:

(11)

У випадку використання складних процентних ставок мають місце наступні залежності:

— для майбутньої вартості

(12)

— для теперішньої вартості

(13)

Найдосконалішою була методика визначення економічної ефективності інноваційних процесів, прийнята в 1988 р. — «Методичні рекомендації щодо комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення НТП» 15, с. 92. Оскільки питання про період, за який доцільно розраховувати економічний ефект (річний економічний ефект чи ефект за весь термін служби), тривалий час залишалося риторичним, то цінність даної методики в тому, що згідно з її положеннями економічний ефект інновацій розраховується на всіх етапах реалізації за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісними оцінками результатів і сукупних витрат.

Слід зазначити, що зараз більшість вітчизняних і зарубіжних авторів є прихильниками розрахунку економічного ефекту за весь термін служби нововведення. Ще в період директивної економіки серед науковців з’явилися обґрунтовані думки щодо доцільності такого підходу до оцінки економічної ефективності нововведень.

Варто погодитися з ними щодо того, що підхід до оцінки технічних нововведень, котрий базується на теорії порівняльної ефективності капітальних вкладень, в умовах ринку не може використовуватися, бо його розрахунки не збігаються з метою господарюючих суб'єктів. Крім цього, приведені витрати не дають змоги реально побачити економічну ефективність принципово нової техніки. Для об'єктивної оцінки потрібно використовувати не один, а кілька показників. Згідно з міркуваннями нівелювати появу цих логічних та економічних помилок можна, використовуючи для оцінки економічної ефективності інноваційних процесів методику, що дає можливість адекватно розрахувати економічний ефект не тільки у сфері виробництва, а й у сфері споживання. Так, С. Ф. Покропивний, А. В. Савченко та А. А. Сладков пропонують здійснювати оцінку ефективності інноваційних процесів на основі методики визначення інтегрального економічного ефекту в сферах виробництва чи споживання 12, с. 465. При цьому перший метод передбачає розрахунок інтегрального економічного ефекту як дисконтованої суми різниці верхньої граничної ціни нової техніки та приведених витрат на її виготовлення

, (14)

де T — період виробництва нової техніки; n — кількість сфер використання техніки у році t; - кількість одиниць нової техніки, що використовується в і-тій сфері у t-му році; - верхня гранична ціна нової техніки для і-тої сфери використання; - приведені витрати на одиницю нової техніки в t-му році; - коефіцієнт приведення економічного ефекту t-го року до теперішньої вартості.

Другий метод полягає у тому, що інтегральний ефект розраховується лише у сфері споживання як дисконтована сума різниці приведених витрат на виготовлення продукції за весь термін виготовлення і використання нової техніки за формулою

, (15)

де — розрахунковий період використання нової техніки; , — приведені витрати на виготовлення продукції базовою і новою технікою відповідно; - річний обсяг виробництва продукції, що виготовляється новою технікою в t- му році.

Ця методика визначення інтегрального економічного ефекту не дає змоги розрахувати ефект виробника і споживача, а отже — виявити чинники, що в найбільшій мірі можуть вплинути на ефективність інноваційної діяльності.

Згідно з обраним методом при визначенні економічної ефективності нововведень користуємося показниками сумарного економічного ефекту, терміну окупності, коефіцієнтом ефективності.

Сумарний економічний ефект, розрахований за весь термін служби, обчислюється за формулою

, (16)

де — сумарний ефект; - економічний ефект на витратах виробництва; - економічний ефект на витратах експлуатації.

Про економічну ефективність інновації розмірковують на основі зіставлення ефектів на витратах виробництва та експлуатації. При цьому можливі наступні варіанти. При першому варіанті інновація є високоефективною і не вимагає додаткових витрат при виробництві. В умовах другого варіанта — нова техніка не є ефективною, оскільки в сумі матимемо збитки. У третьому варіанті для визначення ефективності необхідно додатково розрахувати коефіцієнт економічної ефективності або термін окупності.

При оцінці економічної ефективності інноваційних процесів майже всі показники розраховуються як порівняльні величини. У зв’язку з цим оцінку техніко-економічного рівня новинок доцільно проводити у такій послідовності:

— вибір бази порівняння — аналога;

— проведення порівняльної оцінки;

— формування висновків про техніко-економічний рівень новинки;

— оцінка конкурентоспроможності продукції.

Величина цих показників залежатиме від того, з чим порівнювати, тобто, який виріб вибрано за базу порівняння — аналог. Вибір аналога залежить від мети здійснення порівняння: виявлення технічного рівня нової техніки, наближений розрахунок собівартості на ранніх етапах проектування чи розрахунок економічної ефективності у виробництві та експлуатації.

Ця методика вибору варіанта здійснення інноваційного процесу повинна бути побудована таким чином, щоб вона дала змогу встановлювати не тільки прямий зв’язок між технічними та економічними параметрами новинки, а враховувала і зворотний зв’язок, тобто забезпечувала розробку оптимальної конструкції виробу.

Для визначення економічної ефективності інноваційної діяльності в тому випадку, коли сумарний ефект більший за 0, а економічний ефект за рахунок зміни витрат виробництва від'ємний, необхідно додатково розраховувати термін окупності за формулою

(17)

або коефіцієнт економічної ефективності за формулою

(18)

Якщо розрахований таким чином термін окупності додаткових витрат менший або дорівнює нормативному для галузі використання даних виробів, то інноваційні процеси є ефективними, і навпаки, якщо термін окупності більший від нормативного — неефективні. Коли розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності менший від нормативного, то впровадження нової техніки неефективне; якщо ж розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності більший або дорівнює нормативному, то впровадження нової техніки доцільне.

Далі перейдемо до розгляду методів розрахунку ефектів на витратах виробництва й експлуатації, тобто ефектів у виробника і споживача.

Розрахунок ефекту на витратах виробництва здійснюватимемо за формулою

, (19)

де Ца, Цн — ціна аналога і нової техніки відповідно, грн.

Використання ціни для розрахунку економічного ефекту на витратах виробництва пояснюється тим, що його потрібно розраховувати на основі суспільно необхідних, а не індивідуальних витрат виробництва. Ось чому показник собівартості не можна використовувати для розрахунку економічного ефекту у виробника. Розрахунок ціни новинок, котрий необхідно проводити на ранніх етапах проектування (технічної пропозиції, ескізного і технічного проекту), є доволі складним завданням. Тут виникає потреба в розрахунку економічних показників, більшість з яких пов’язані з фінансовими аспектами.

Економічний ефект на витратах експлуатації необхідно розраховувати за рахунок зміни всіх експлуатаційних витрат через добуток річного економічного ефекту і терміну служби. Для визначення економічного ефекту на витратах експлуатації скористаємося формулою

, (20)

де — річний економічний ефект на витратах експлуатації; Тсл — термін служби нової техніки.

Як відомо, термін служби нової техніки з достатньою для економічних розрахунків точністю можна визначити за формулою

, (21)

де Нам — норма амортизації нової техніки, %.

Річний економічний ефект на витратах експлуатації (у споживача) визначають за формулою

, (22)

де m — кількість експлуатаційних параметрів нової техніки, які поліпшуються порівняно з аналогом; Ері - річний економічний ефект від поліпшення і-го експлуатаційного параметра.

Оскільки показник ефективності визначають як порівняльну величину, то при розрахунку коефіцієнта економічної ефективності впровадження нової техніки необхідно розраховувати у споживача до і після її впровадження за тими складовими, котрі змінюються у результаті впровадження в експлуатацію. Всі інші параметри, що не змінилися порівняно з аналогом, не вплинуть на витрати експлуатації і тому ефект від них дорівнюватиме 0.

Висновок до розділу 1

Інноваційний процес є досить широким поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов’язаних з ініціюванням, розробкою та виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові властивості, які більш ефективно задовольнятимуть існуючі потреби і такі, що з’являються або можуть з’явитися. Американський економіст Д. Брайт зазначав, що це -- єдиний процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління.

Інноваційна діяльність — досить нове поняття як у науково-теоретичній сфері, так і в українській практиці господарювання. Інноваційна діяльність є особливого роду підприємництвом, спрямованим на використання нових знань, одержання технологічно нових або поліпшених продуктів (процесів) з метою одержання прибутку.

Реалізації інноваційної діяльності підприємств у значній мірі сприяє інноваційна політика держави, що насамперед базується на створенні сприятливого інвестиційного клімату, а також формуванні дієвих структур для її реалізації і налагодження ефективного механізму взаємодії між ними, тобто формування сприятливих умов для функціонування суб'єктів інноваційної діяльності та розвитку підприємництва в інноваційній сфері.

Загалом для досліджуваних підприємств характерні два джерела інновації: зовнішні (зумовлені, наприклад, запитами клієнтів або діяльністю постачальників) та внутрішні (частіше це дії керівництва). Перша група джерел є вагомішою, ніж внутрішньо-організаційні чинники. Аналізовані підприємства найчастіше діставали імпульс до інноваційних заходів від свого оточення. Особливо істотне значення мали зміни економічної системи та ті, що паралельно відбувалися на окремих ринках. Саме вони, поєднані з політикою зміни форм власності державних підприємств, були основним макроімпульсом, який дістали керівні кадри.

Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив’язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

Способи і методи оцінки ефективності інноваційної діяльності широко описані в економічній літературі. Практично всі вони базуються на співвідношенні ефектів і витрат (коефіцієнт економічної ефективності або його зворотна величина — термін окупності додаткових витрат) з подальшим їх порівнянням з нормативною величиною. Але кінцевий результат може досягатися різними шляхами. Кількість і сукупність показників, котрі доцільно використовувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності, здебільшого залежать від обсягу виробництва підприємницької структури.

РОЗДІЛ 2. Оцінка інноваційної діяльності та інноваційних процесів в Україні

2.1 Основні проблеми інноваційного розвитку в Україні

Сучасна економічна ситуація в українській економіці склалася під впливом світової економічної кризи, яка потребує прийняття своєчасних та радикальних рішень щодо її приборкання та подолання негативних наслідків у виробничій та соціальній сферах. Основою швидкого виходу із скрутної економічної сфери може стати перехід від застарілої технологічної бази до новітніх інноваційних технологій, заснованих на різноманітних передових ідеях 16, с. 131.

Якщо раніше інноваційна діяльність розглядалась як наслідок науково-технічного прогресу, то в сучасних умовах інновації - найважливіший фактор ефективного функціонування організаційної, виробничої, фінансової, наукової сфер, бо саме в комплексі вони приносять бажаний ефективний результат. Досвід більшості країн світу доводить, що активна інноваційна діяльність визначає темпи економічного розвитку, структуру сучасного виробництва, життєвий рівень в країні та головне — визначає напрямок подальшого економічного розвитку країни.

У розвинутих країнах інноваційна діяльність є одним з найважливіших засобів збагачення країни. Кількість інноваційно активних промислових підприємств у цих країнах досягає 70 — 80%, в Україні цей показник постійно зменшується. На світовому ринку високих технологій частка продукції США становить 32%, Німеччини — 18%, вітчизняна продукція займає менше одного відсотка 5.

За межами Європи також є чимало потужних регіональних комплексів: Силіконова Долина в США, провінція Онтаріо в Канаді. Міжнародна практика свідчить, якщо у ВВП країни частка інноваційної продукції складає менше 20%, то національна продукція втрачає конкурентоспроможність. Потрібно зауважити, що середньоєвропейський показник складає 25 — 35%, а в Китаї сягнув 40%. В Україні зростання ВВП на основі нових технологій сягає лише 0,7% 6.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой