Інноваційні, виховні та педагогічні технології навчання

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат

«Інноваційні, виховні та педагогічні технології навчання»

1. Здоров’я людини як цінність і фактори, що його визначають

Здоров’я — це абсолютна і неминуща життєва цінність, яка займає одну з верхніх сходинок в ієрархічній драбині цінностей всього людства. Здоров’я є тим ресурсом, від ступеня володіння яким залежить рівень задоволення практично всіх потреб людини. Воно, виступаючи в якості основи активної, творчої та повноцінного життя, бере участь у формуванні ідеалів гармонії та краси, визначає зміст і щастя людського буття.

«Здоров'я — це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів».

Фізичне здоров’я — це стан організму людини, що характеризується можливостями адаптуватися до різних факторів середовища проживання, рівнем фізичного розвитку, фізичної та функціональної підготовленості організму до виконання фізичних навантажень.

До основних факторів фізичного здоров’я людини слід віднести:

1) рівень фізичного розвитку

2) рівень фізичної підготовленості

3) рівень функціональної підготовленості організму до виконання фізичних навантажень

4) рівень та здатність до мобілізації адаптаційних резервів організму, що забезпечують його пристосування до впливу різних факторів середовища проживання.

Психічне здоров’я — стан рівноваги між людиною і зовнішнім світом; адекватність його реакції на соціальне середовище, а також на фізичні, біологічні і психічні впливу; відповідність нервових реакцій силі і частоті зовнішніх подразників, гармонія між людиною і оточуючими людьми, узгодженість уявлень про об'єктивну реальність даного людини з уявленнями інших людей; критичний підхід до будь-яких обставин життя.

Виділяють три рівні психічного здоров’я людини:

1. рівень психофізіологічного здоров’я — визначається станом і функціонуванням центральної нервової системи;

2. рівень індивідуально-психологічного здоров’я — визначається станом і функціонуванням психічної діяльності;

3. рівень особистісного здоров’я — визначається співвідношенням потреб людини з можливостями та вимогами соціального середовища.

Порушення психофізіологічного рівня проявляються у формі різноманітних нервових захворювань, що виникають як у центральній нервовій системі, так і периферичної (мігрень, невралгія, неврит, поліневрит). Порушення індивідуально-психологічного рівня зумовлюють появу ряду психічних захворювань (розлади сприйняття, мислення, пам’яті, емоції). Порушення особистісного рівня викликають зміни спрямованості особистості, які роблять неможливим її нормальне співіснування з соціальним оточенням (алкоголізм, наркоманія).

Соціальне здоров’я передбачає соціальну активність, діяльне ставлення людини до світу.

Створення умов для формування здорового життя кожної людини залежить від наступних соціальних чинників:

1. макросоціальний фактор — конкретні історичні умови і культурні традиції держави;

2. мікросоціальний фактор — економічне становище окремої сім'ї;

3. психосоціальний фактор — місце здоров’я в ієрархії потреб конкретної сім'ї;

4. психологічний фактор — установки самої особистості при визначенні місця здоров’я в ієрархії потреб;

5. фактор ризику — наявність умов і реальності прояви факторів ризику.

Спосіб життя як система складається з трьох основних взаємозалежних і взаємозамінних елементів, трьох культур: культури харчування, культури руху, культури емоцій.

Основними факторами, що забезпечують можливості конкретної особи для здорового способу життя, є здатність до рефлексії, стан довкілля (простір), прийнятний режим праці та відпочинку.

Рефлексія — здатність до роздумів, самоспостереження, осмислення своїх дій. Корисні звички і гігієнічні навички краще закріплюються, коли вони усвідомлені.

Простір, який впливає на здоров’я, — це кліматична зона і житло. У здорової людини є компенсаторні механізми, що дозволяють швидко адаптуватися до нових кліматичних умов.

Розумний режим праці та відпочинку — важливий фактор здорового способу життя, оскільки в основному життя людини проходить у чергуванні праці й відпочинку.

За сучасними уявленнями, в поняття здоровий спосіб життя входять наступні складові: позитивні емоції, раціональне харчування, оптимальний руховий режим, загартовування, особиста гігієна, відмова від шкідливих звичок (тютюнопаління, зловживання алкоголем, зловживання наркотичними речовинами), впорядковані статеві стосунки.

2. Здоров’язберігаючі технології

Поняття «здоров'язберігаючі технології» з’явилося в педагогічному лексиконі в останні кілька років і нерідко сприймається багатьма педагогами як необхідність появи в навчальних закладах чогось яскравого, гарного і незвичайного, наприклад, фітобарів, кабінету фізіотерапії, забезпечення дітей кисневими коктейлями і т. п. Все це, звичайно, відноситься до охорони здоров’я учнів, але називати окремі заходи, пов’язані зі здоров’ям «здоров'язберігаючою технологією» не можна.

Головною метою педагогічної (освітньої) технології є досягнення заданого освітнього результату в навчанні, вихованні та розвитку, а наукою доведено, що здоров’я і навчання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Чим міцніше здоров’я учнів, тим продуктивніше навчання, і, отже, чим вище активність і протистояння можливому негативному впливу ззовні, тим успішніше протікає адаптація до умов середовища. Здоров’язберігаючі технології не можуть за визначенням виступати в якості основної і єдиної мети освітнього процесу, а тільки в якості умови, однією з важливих завдань, пов’язаних з досягненням головної мети.

Розглянемо кілька груп здоров’язберігаючих технологій, застосовуваних у системі освіти, в яких використовується різний підхід до охорони здоров’я, а відповідно, і різні методи і форми роботи:

Фізкультурно-оздоровчі технології - спрямовані на фізичний розвиток займаються: загартовування, тренування сили, витривалості, швидкості, гнучкості та інших якостей. В основному дані технології реалізуються на уроках фізкультури і в роботі спортивних секцій, яка передбачає вивчення механізмів і факторів оздоровчого впливу фізичних вправ на організм людини, а також технологію розробки та застосування тренувальних програм з метою поліпшення фізичних кондицій і здоров’я людей різних статевовікових груп, використовуючи методологічну основу популярних видів кондиційної тренування (стретчинга, аеробіки, бодібілдингу, калланетіки, шейпінгу) та їх різновидів.

Екологічні здоров’язберігаючі технології - допомагають виховувати в учнів любов до природи, прагнення піклуватися про неї, залучення учнів до дослідницької діяльності в сфері екології тощо, все це має потужний педагогічним впливом, що формує особистість, зміцнює духовно-моральне здоров’я учнів.

Технології забезпечення безпеки життєдіяльності - реалізують фахівці з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, архітектори, будівельники, представники комунальної служби і т.д. Оскільки збереження здоров’я розглядається при цьому як приватний випадок головного завдання — збереження, вимоги та рекомендації цих фахівців підлягають обов’язковому обліку та інтеграції в загальну систему здоров’язберігаючих технологій. Грамотність учнів з цих питань забезпечується вивченням курсу ОБЖ, педагогів — курсів БЖД, а за забезпечення безпечних умов перебування в школі відповідає директор, в дитячому саду — завідувач садом, у вузі - ректор, директор навчального закладу.

Здоров’язберігаючі освітні технології слід визнати найбільш значущими з усіх перерахованих за ступенем впливу на здоров’я учнів. Головний їхній відмітна ознака — не місце, де вони реалізуються, а використання психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, підходів до вирішення виникаючих проблем.

Виділяють: організаційно-педагогічні технології (структура навчального процесу частково регламентується вимогами державних санітарних правил і норм); психолого-педагогічні технології (психолого-педагогічний супровід всіх елементів освітнього процесу); соціально адаптують і особистісно-розвиваючі технології (включають технології, що забезпечують формування і зміцнення психологічного здоров’я учнів, підвищення ресурсів психологічної адаптації особистості, різноманітні соціально-психологічні тренінги, програми соціальної і родинної педагогіки і т.д.); лікувально-оздоровчі технології (становлять самостійні медико-педагогічні галузі знань: лікувальну педагогіку і лікувальну фізкультуру, вплив яких забезпечує відновлення фізичного здоров’я учнів).

Комплексний підхід, завдяки якому вирішуються не тільки завдання захисту здоров’я учнів і педагогів від загрожують або патогенних впливів, а й завдання формування та зміцнення здоров’я учнів, виховання у них і в їхніх вчителів культури здоров’я може бути названий здоров’язберігаючою педагогікою.

Мета здоров’язберігаючої педагогіки — забезпечити учням високий рівень реального здоров’я, озброївши його необхідним багажем знань, умінь, навичок, необхідних для ведення здорового способу життя, і виховавши в нього культуру здоров’я.

Якщо філософія освіти відповідає на питання «навіщо вчити?», А зміст освіти — «чому вчити?», То педагогічні технології відповідають на питання «як вчити?» З точки зору здоров’ясбереження — щоб не наносити шкоди здоров’ю суб'єктів освітнього процесу — учнів і педагогів. Таким чином, здоров’язберігаючі освітні технології можна розглядати і як якісну характеристику будь-якої освітньої технології, її «сертифікат безпеки для здоров’я», і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, які доповнюють традиційні технології навчання, виховання, розвитку завданнями здоров’язбереження. При будь-якому аспекті розгляду найважливішим їх елементом виявляється діагностичний блок, що дозволяє оцінити, чи досягнуто запланований результат, бо тільки в цьому випадку можна говорити про «технології».

Постановка завдання здоров’язбереження в освітньому процесі може розглядатися в двох варіантах: завдання-мінімум і завдання-оптимум. Завдання-мінімум відповідає фундаментальному принципу медицини і педагогіки: «Не нашкодь!» і полягає в забезпеченні таких умов навчання, виховання, розвитку, які не мають негативного впливу на здоров’я учнів. Це завдання аналогічна концепції охорони праці учнів. У традиційному розумінні охорона праці - це попередження травматизму та інших очевидно шкідливих впливів на здоров’я. «Виробництво» учня — його парта, клас, навчальний заклад; діяльність — навчання, і завдання керівника освітнього закладу, кожного вчителя — по можливості захистити тіло і психіку дитини під час її перебування в навчальному закладі від впливу очевидно травмуючих факторів. А реалізацію здоров’язберігаючих освітніх технологій слід розуміти як завдання-оптимум, що включає не тільки охорону здоров’я учнів, але і формування, зміцнення їх здоров’я, виховання у них культури здоров’я, а також охорону здоров’я педагогів та сприяння їм у прагненні грамотно піклуватися про своє здоров’я.

Фактори, що негативно впливають на стан здоров’я учнів можна ранжувати наступним чином:

1. Недотримання гігієнічних вимог в організації освітнього процесу;

2. Перевантажені навчальні програми, недосконалість навчальних програм і освітніх технологій, а також інтенсифікація навчального процесу;

3. Недолік рухової активності;

4. Недостатня компетентність педагогів у питаннях здоров’я і здорового способу життя;

5. Неправильне (нераціональне) харчування учнів;

6. Авторитарний стиль викладання;

7. Низький рівень культури здоров’я учнів, їх неграмотність у питаннях здоров’я;

8. Неблагополучний стан здоров’я педагогів.

При недотриманні здоров’язберігаючих освітніх технологій педагогами протягом уроку в учнів розвивається стомлення раніше, ніж при дотриманні, що сприяє зниження працездатності і в результаті веде до негативного емоційного стану, також до підвищеної тривожності і незахищеності в учнів. А, як відомо, тривале стомлення може привести до перевтоми, що відіб'ється, в першу чергу, на здоров'ї учня, а, в другу, — на успішність його в навчанні. Виникають не тільки ознаки фізичного стомлення, а й погіршується психічний стан, що може проявитися пригніченістю, необгрунтованими тривогами, тяжкими відчуттями своєї неповноцінності. В результаті з’являються зміни характеру. Якщо заходи медико-санітарної реабілітації не здійснюються, і навчальні заняття тривають на тлі перевтоми, це несприятливо відбивається на подальшому рості і розвитку організму, на стан здоров’я учня. Дотримання ж психогігієнічних норм дозволило б запобігти хід розвитку такої ситуації.

Принципи здоров’язберігаючої педагогіки:

· Принцип ненанесенія шкоди.

· Принцип пріоритету дійсної турботи про здоров’я учнів і педагогів.

· Принцип триєдиного уявлення про здоров’я.

· Принцип безперервності і наступності.

· Принцип взаємодії педагога з учнями.

· Принцип відповідності змісту та організації навчання віковим особливостям учнів.

· Принцип комплексного, міждисциплінарного підходу.

· Принцип медико-психологічної компетентності педагогів.

· Принцип гармонійного поєднання навчальних, виховуючих і розвиваючих педагогічних впливів.

· Принцип пріоритету позитивних впливів над негативними.

· Принцип пріоритету активних методів навчання.

· Принцип поєднання охоронної та тренувальної стратегій.

· Принцип формування відповідальності учнів за своє здоров’я.

· Принцип відстроченого результату.

· Принцип контролю за результатами.

Алгоритм впровадження здоров’язберігаючої педагогіки:

1. Усвідомлення проблеми негативного впливу освітнього закладу на здоров’я учнів і необхідність її негайного вирішення.

2. Визнання педагогами освітнього закладу своєї солідарної відповідальності за неблагополуччя стану здоров’я учнів.

3. Оволодіння необхідними здоров’язберігаючими технологіями (набуття компетенції).

4. Реалізація отриманих знань, умінь і навичок на практиці, в тісній взаємодії один з одним, з медиками, з самими учнями та їх батьками.

Основні вимоги до якісної уроку в умовах здоров’язберігаючих педагогіки:

Побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу з використанням останніх досягнень передової педагогічної практики з урахуванням питань здоров’язбереження.

Забезпечення необхідних умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їх стану здоров’я, особливостей розвитку, інтересів, нахилів та потреб.

Встановлення міжпредметних зв’язків, усвідомлюваних учнями, здійснення зв’язку з раніше вивченим матеріалом.

Логічність і емоційність усіх етапів навчально-виховного процесу, забезпечення варіативного використання правил здорового способу життя в залежності від конкретних умов проведення уроку.

Ретельна діагностика, прогнозування, планування і контроль кожного уроку з урахуванням особливостей розвитку учнів.

3. Фізичні навантаження студентів

При всій багатогранності підходів до заощадження і зміцненню здоров’я учнів (харчування, гігієна, корекційна педагогіка, психологія) на перше місце виходить фактор руху. Численними дослідженнями вчених доведено, що зі вступом до школи загальна рухова активність дитини падає у багато разів, а з вступом до вузу — вона практично відсутня. Уроки фізичного виховання і фізкультурні паузи на інших заняттях не можуть компенсувати дефіцит руху. Вирішити проблему допоможе введення в розклад занять динамічних (рухливих) змін, наповнити які можна оздоровчим бігом. Позитивні впливу фізичних навантажень найбільш добре проявляються при знаходженні якогось оптимуму в дозуванні, при якому розвивається найбільша чутливість організму. Розробка технологій раціонального використання різних видів і режимів фізичної активності є невирішеною проблемою до теперішнього часу.

Основним методом тренування при оздоровчому бігу або інших аналогічних циклічних вправах є рівномірний метод. У цьому випадку використовується рівномірний темп бігу з рівномірною інтенсивністю і швидкістю. Найбільша оздоровча ефективність бігу спостерігається на заняттях в темпі до 6−8 км / год. При такій швидкості зберігається вільне дихання, і відсутні неприємні відчуття, що сприяє бажанню продовжувати тренування. Одним з показників адекватності навантаження є, так званий, розмовний темп. Він характеризується можливістю під час бігу легко вести невимушену бесіду. Тренувальні заняття проводяться з інтенсивністю упівсили — три чверті сили. Традиційно оздоровчий біг виконується в діапазоні середньої аеробної потужності при пульсі 60−70% від максимальної частоти серцевих скорочень.

Планування тренувальних навантажень за принципом поділу учнів на «сильних» і «слабких» за результатами тестування фізичних якостей і функціонального стану організму не є оптимальним, оскільки не дозволяє реалізувати їх індивідуальні задатки. Підвищення ефективності тренувального процесу на основі врахування індивідуальних особливостей людини є найбільш перспективною.

Одні люди в залежності від структури м’язового волокна та біоенергетики м’язової діяльності є «cтаєрами», інші - «спринтерами», в одних переважає тип логічного мислення, в інших художнього. Слід також враховувати, що координаційні здібності, розвиток гнучкості, рухової реакції також генетично обумовлені. Отже, структура фізичної підготовленості повинна бути індивідуальна.

При однаковому рівні тренованості учнів виявлено відмінність компенсаторних реакцій організму при проведенні ортостатичної проби, що свідчать про гемодинамічної неоднорідності учнів.

Враховуючи різні рівні розвитку витривалості, збудливості нервової системи, співвідношення процесів збудження і гальмування у студентів за даними варіаційної пульсометрії, розроблені моделі структури окремих тренувальних занять, тижневих мікроциклів різної спрямованості і місячних мезоціклов, що дозволяють викладачеві варіювати побудовою тренувального навантаження.

Ефективність індивідуального планування тренувального навантаження висловилася в прирості показників фізичних якостей, рівня фізичної працездатності, підвищення функціонального стану організму.

4. Збереження і зміцнення дихальної функції організму

Здоров’я дихальної системи нероздільно пов’язане з фізичним досконалістю людини.

З диханням пов’язані показники обміну речовин в організмі, тому певної уваги вимагає організація правильного харчування. З великою кількістю свіжої рослинної їжі подих автоматично нормалізується і стає більш різким і поверхневим. У дихальні процеси включаються діафрагма і інші дихальні м’язи, в результаті чого поліпшується загальний стан організму.

Психоемоційний стан організму також впливає на дихальний процес. Негативні і астенічні емоції, стан психічного напруження, стрес викликають зміни вегетативних функцій організму.

Особливу увагу для позитивного вирішення проблеми збереження та примноження здоров’я слід приділити методиками дихання і пневмотерапіі. Пневмотерапія — розділ медицини, який для підтримки здоров’я використовує дихальну гімнастику.

Дихальна гімнастика — один з видів статичних навантажень, де беруть участь тільки м’язи, що забезпечують дихальний процес: живота, грудей, діафрагми. Правильне виконання дихальної гімнастики дає можливість швидко відпочити, заспокоїтися, управляти своїм психоемоційним станом. При виконанні дихальних вправ здійснюється ніжний масаж внутрішніх органів, поліпшується перистальтика кишечника, зміцнюються м’язи живота.

Загальні правила виконання дихального комплексу:

1. Дихання під час дихальних вправ повинно приносити задоволення. Приємне відчуття саме по собі має оздоровчий ефект.

2. Концентрація уваги на диханні збільшує позитивний вплив комплексу.

3. Повільне і неглибоке дихання насичує організм киснем.

4. Якщо вправа не передбачає спеціальної методики, то дихання завжди здійснюється через ніс.

5. Не рекомендуються дихальні вправи після прийому їжі.

Дихальні вправи за принципом їх виконання діляться на кілька груп:

1. Вправи, які характеризуються поглибленим вдихом і видихом; допомагають засвоїти навички правильного дихання. До них відносяться діафрагмальне, гармонійно-повне і йогівські дихання.

Освоювати діафрагмальне дихання рекомендується лежачи на спині, зігнувши ноги в колінах, а далі переходити до вправ в положенні сидячи і стоячи. При вдиху треба трохи випнути живіт (уявляючи, що вдихаєте животом, а не грудьми). При видиху живіт підтягується. Вдих і видих не повинні бути дуже глибокими чи частими. При виконанні діафрагмального дихання діафрагма працює як насос, бере участь у перерозподілі крові в судинах серця і легенів, а також своїм тиском масажує прилеглі до неї органи черевної порожнини, сприяє нормальному кровообігу печінки, органів шлунково-кишкового тракту, відтоку жовчі і лімфи.

При виконанні гармонійно-повного дихання в процесі вдиху і видиху беруть участь всі дихальні м’язи. У момент вдиху послідовно вип’ячуємо живіт, грудну клітку, піднімаємо плечі. Видих відбувається в зворотній послідовності: опускаємо плечі, грудну клітку і втягуємо живіт.

Для багатьох людей техніка йогівської дихання є більш природною, ніж гармонійно-повне дихання. Фаза вдиху проходить ту ж послідовність, що і при гармонійно-повному диханні: вип’ячуємо живіт, розширюємо грудну клітку, піднімаємо плечі. Фаза видиху, відбувається в цій же послідовності: втягуємо живіт, звужуємо грудну клітку, опускаємо плечі. Освоювати цю вправу також рекомендують у положенні лежачи, не змінюючи частоти і глибини дихання.

2. Вправи, які характеризуються певним ритмом, при виконанні дотримується певний, заздалегідь встановлений ритм, який контролюється шляхом рахунки по пульсу або секундоміром: стабільне («ритмічне дихання»), уповільнене («дихання з паузами»), прискорене (100−150 дихальних циклів у хвилину).

Ритмічне дихання — це незначне збільшення тривалості дихальних циклів, коли фаза видиху відбувається в 2−3 рази повільніше, ніж вдих. Наприклад, вдих — 2 с, видих — 4−6 с. Дихання має бути помірної глибини. Загальний час виконання — 10−15 хв.

Оригінальна методика дихання в уповільненому ритмі запропонована лікарем

А.І. Сухановим: сидячи на колінах, руки зчеплені позаду, не відриваючи таза від п’ят, зробити швидкий короткий вдих і, не дихаючи, повільно нахилитися і торкнутися лобом підлоги. Наприкінці нахилу — видих, при підйомі - вдих, далі пауза.

При затримці дихання на вдиху створюються сприятливі умови для інтенсивного засвоєння кисню, а при затримці на видиху більш інтенсивно йде процес виведення з крові вуглекислоти і продуктів обміну.

Дихальні вправи цієї групи можна виконувати в будь-яких умовах: лежачи, сидячи, під час ходьби, при виконанні фізичних вправ.

У положенні сидячи або лежачи вправу уповільненої дихання виконується при максимальному розслабленні м’язів. За перші 5 секунд відбувається спокійний, звичайної глибини вдих і видих, після чого дихання затримується на 10 с і т.д. Перший прийом: вдих і видих — 5 с, пауза 10 с. Другий прийом: вдих і видих — 5 с, пауза — 15 с. Протягом дня цю вправу рекомендується робити 10−15 хв. в два прийоми.

3. Вправи, які надають регулюючу дію на організм. Від ритму дихальних рухів залежать ритми електричних потенціалів в довгастому мозку і пов’язана з ним діяльність інших відділів мозку. Дихання з відносно коротким вдихом і тривалим видихом надає заспокійливу дію. А дихання з тривалим вдихом і різким видихом надає мобілізуюче, стимулюючу дію. За принципом зворотного зв’язку дихання впливає на емоції, що може бути успішно застосовано в повсякденному житті.

Виховання фізичних якостей ґрунтується на постійному прагненні зробити понад можливе для себе, здивувати оточуючих своїми можливостями. Але для цього з часу народження потрібно постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання. Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період у житті людини (7−25 років), протягом якого відбувається закріплення потрібного навчального матеріалу для його подальшого застосування в житті (високопродуктивної праці)

5. Організація та керівництво фізичним вихованням

Метою фізичного виховання у вузах є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців.

У процесі навчання у вузі за курсом фізичного виховання передбачається рішення наступних завдань:

— Виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці;

— Збереження і зміцнення здоров’я студентів, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;

— Всебічна фізична підготовка студентів;

— Професійно — прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;

— Придбання студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів;

— Вдосконалення спортивної майстерності студентів — спортсменів;

— Виховання у студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Процес навчання організовується в залежності від стану здоров’я, рівня фізичного розвитку і підготовленості студентів, їхньої спортивної кваліфікації, а також з урахуванням умов і характеру праці їх майбутньої професійної діяльності. Однією з головних завдань вищих навчальних закладів є фізична підготовка студентів. У вищому навчальному закладі загальне керівництво фізичним вихованням і спортивно-масовою роботою серед студентів, а також організація спостережень за станом їх здоров’я покладено на ректора, а конкретне їх проведення здійснюється адміністративними підрозділами та громадськими організаціями вузу.

Безпосередня відповідальність за постановку і проведення навчально-виховного процесу з фізичного виховання студентів відповідно до навчального плану та державної програми покладена на кафедру фізичного виховання вузу. Масова оздоровча, фізкультурна і спортивна робота проводиться спортивним клубом спільно з кафедрою і громадськими організаціями. Медичне обстеження і спостереження за станом здоров’я студентів протягом навчального року здійснюється поліклінікою або здравпунктом вузу.

6. Форми фізичного виховання студентів

Фізичне виховання у ВНЗ проводиться протягом усього періоду навчання студентів і здійснюється в різноманітних формах, які взаємопов'язані, доповнюють один одного і являють собою єдиний процес фізичного виховання студентів. Навчальні заняття є основною формою фізичного виховання у вищих навчальних закладах. Вони плануються в навчальних планах по всіх спеціальностях, і їх проведення забезпечується викладачами кафедр фізичного виховання. Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення, є одним із шляхів впровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок студентів.

У сукупності з навчальними заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання. Ці заняття можуть проводитися у позанавчальний час за завданням викладачів або в секціях. Фізичні вправи в режимі дня спрямовані на зміцнення здоров’я підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення умов навчальної праці, побуту і відпочинку студентів, збільшення бюджету часу на фізичне виховання. Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організуються у вільний від навчальних занять час, у вихідні та святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час навчальних практик, табірних зборів, у студентських будівельних загонах. Ці заходи проводяться спортивним клубом вузу на основі широкої ініціативи і самодіяльності студентів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання і активної участі профспілкової організації вузу.

7. Програмна побудова курсу фізичного виховання

Зміст курсу фізичного виховання регламентуються державної навчальною програмою для вузів «Фізичне виховання».

Навчальний матеріал програми передбачає вирішення завдань фізичного виховання студентів і складається з теоретичного і практичного розділів.

Зміст теоретичного розділу програми передбачає оволодіння студентами знань з основ теорії та методики фізичного виховання. Теоретичні знання повідомляються у формі лекцій, систематичних бесід, на практичних заняттях, а також шляхом самостійного вивчення студентами навчальної та спеціальної літератури. Лекційний курс в обсязі 20 годин розрахований на два роки навчання і складається з восьми тем. Перші чотири теми в обсязі 10 годин читаються на першому курсі, а чотири наступні теми в такому ж обсязі - на другому курсі. Практичний розділ програми містить навчальний матеріал для всіх навчальних відділень, який спрямований на вирішення конкретних завдань фізичної підготовки студентів. У зміст занять усіх навчальних відділень включаються розділи:

гімнастика,

легка атлетика,

плавання,

лижний спорт (для безсніжні районів — марш-кидок або велосипедний спорт),

туризм,

спортивні ігри,

стрілянина.

У зміст практичних занять всіх відділень включається також матеріал з професійно-прикладної фізичної підготовки, який визначається кожним вузом стосовно профілюючим спеціальностями. Поряд з навчальним матеріалом для всіх навчальних відділень програма включає матеріал для спеціального навчального відділення і матеріал за видами спорту для навчального відділення спортивного вдосконалення. Програма визначає особливості навчання в кожному навчальному відділенні з урахуванням спрямованості їх роботи.

8. Організація та зміст навчально-виховного процесу в навчальних відділеннях

Основним принципом при визначенні змісту роботи в різних навчальних відділеннях є диференційований підхід до навчально-виховного процесу.

Його суть полягає в тому, що навчальний матеріал формується для кожного навчального відділення з урахуванням статі, рівня фізичного розвитку, фізичної і спортивно-технічної підготовленості студентів. Навчально-виховний процес у відділеннях проводиться відповідно до науково-методичними основами фізичного виховання. Програмний матеріал на навчальний рік розподіляється з урахуванням кліматичних умов і навчально-спортивної бази. Заняття організуються по циклам, кожен з яких за своїм змістом має бути підготовчим до наступного циклу.

Для проведення практичних занять з фізичного виховання на кожному курсі створюються три навчальні відділення: підготовче, спортивного вдосконалення та спеціальне. Кожне відділення має особливості комплектування специфічні завдання. Основою для вирішення цих завдань є система організаційних форм і методів навчання. Ця система об'єднує традиційні методичні принципи і прийоми фізичної підготовки з новітніми методами організації передачі і засвоєння матеріалу, передбачає чітку регламентацію співвідношення обсягу й інтенсивності фізичного навантаження, послідовності навчання, чергування різних видів і форм навчальної роботи.

Першим критерієм розподілу студентів по навчальним відділенням є результати їх медичного обстеження, яке проводиться на кожному курсі на початку навчального року. Після проходження обстеження лікар визначає стан здоров’я, фізичний розвиток кожного студента і розподіляє його в одну з медичних груп: основну, підготовчу або спеціальну.

Другим критерієм є рівень фізичної і спортивно-технічної підготовленості, що визначається на перших заняттях після перевірки стану фізичним і спортивно-технічної підготовленості по контрольним вправ і нормативам програми з фізичного виховання. В результаті медичного обстеження та контрольних перевірок фізичним і спортивно-технічної підготовленості на підготовче навчальний відділення зараховуються студенти, віднесені за станом здоров’я, рівнем фізичного розвитку і підготовленості до основної і підготовчої медичних груп. Розподіл по навчальним групам цього відділення проводиться з урахуванням статі та рівня фізичної підготовленості.

Чисельний склад кожної навчальної групи в цьому відділенні повинен складати 12−15 осіб.

У підготовчому навчальному відділенні навчальний процес спрямований на різнобічну фізичну підготовку студентів та на розвиток у них інтересу до занять спортом. Студенти підготовчої медичної групи займаються окремо від студентів основної медичної групи.

У методиці проведення занять у цих групах дуже важливий облік принципу поступовості в підвищенні вимог до оволодіння руховими навичками і вміннями, розвитку фізичних якостей і дозування фізичних навантажень. Зміст практичних занять у цьому відділенні складається з програмного матеріалу, обов’язкового для всіх навчальних відділень, професійно-прикладної фізичної підготовки, а також з різних засобів, спрямованих на оволодіння спортивними навичками та прищеплення студентам інтересу до занять спортом.

Теоретичні заняття спрямовані на придбання студентами знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання, на формування у студентів свідомості і переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом. Навчальні групи відділення спортивного вдосконалення. У них зараховуються студенти основної медичної групи, виконали контрольні вправи і нормативи, необхідні для зарахування до відповідної групи відділення спортивного вдосконалення.

На спеціальне навчальне відділення зараховуються студенти, віднесені за даними медичного обстеження в спеціальну медичну групу.

Навчальні групи цього відділення комплектуються з урахуванням статі, характеру захворювання і функціональних можливостей організму студентів. Чисельність навчальної групи становить від 8 до 15 чоловік на одного викладача. Навчальний процес з фізичного виховання в спеціальному навчальному відділенні переважно спрямований на:

зміцнення здоров’я,

загартовування організму,

підвищення рівня фізичної працездатності;

можливе усунення функціональних відхилень у фізичному розвитку;

ліквідацію залишкових явищ після перенесених захворювань;

придбання необхідних і допустимих для студентів професійно-прикладних умінь і навичок.

Заняття для студентів, зарахованих на це відділення, є обов’язковими і проводяться на всьому періоді навчання у вузі в обсязі 4 годин на тиждень.

Програма курсу цього відділення включає теорію, практичний програмний матеріал, обов’язковий для всіх навчальних відділень, професійно-прикладну фізичну підготовку, а також спеціальні засоби для усунення відхилень в стані здоров’я і фізичному розвитку. На теоретичних заняттях особлива увага приділяється питанням лікарського контролю, самоконтролю і методики фізичного виховання з урахуванням відхилень у стані здоров’я студентів. Загальна та професійно-прикладна фізична підготовка проводяться з урахуванням функціональних можливостей студентів. Головне в цій підготовці - оволодіння технікою прикладних вправ, усунення функціональної недостатності органів і систем, підвищення працездатності організму. Велике значення у навчальних заняттях цього відділення має реалізація принципів систематичності, доступності та індивідуалізації, сувора дозування навантаження і поступове її підвищення. Незважаючи на оздоровчо-відновлювальну спрямованість занять в спеціальному відділенні, вони не повинні зводитися тільки до лікувальних цілях. Викладачі повинні прагнути до того, щоб студенти цього відділення придбали достатню різнобічну і спеціальну фізичну підготовленість, поліпшили свій фізичний розвиток і в результаті були переведені в підготовче навчальний відділення.

Навчальні групи всіх навчальних відділень закріплюються на викладачів фізичного виховання весь період навчання.

9. Тип навантаження

Характер впливу фізичного тренування на організм залежить, насамперед від виду вправ, структури рухового акту. В оздоровчому тренуванні розрізняють три основних типи вправ, що володіють різною виборчої спрямованістю:

1 тип — циклічні вправи аеробного спрямованості, що сприяють розвитку загальної витривалості;

2 тип — циклічні вправи змішаної аеробно-анаеробної спрямованості, розвиваючі загальну і спеціальну (швидкісну) витривалість;

3 тип — ациклічні вправи, що підвищують силову витривалість. Однак оздоровчим і профілактичним ефектом відносно атеросклерозу і серцево-судинних захворювань мають лише вправи, спрямовані на розвиток аеробних можливостей і загальної витривалості. (Це положення особливо підкреслюється в рекомендаціях Американського інституту спортивної медицини.) У зв’язку з цим основу будь-якої оздоровчої програми для людей середнього та похилого віку повинні складати циклічні вправи, аеробної на-спрямованості (К. Купер, 1970; Р. Хедман, 1980; А. Виру, 1988, идр.).

Дослідження Б.А. Пирогової (1985) показали, що вирішальним фактором, що визначає фізичну працездатність людей середнього віку, є саме загальна витривалість, що оцінюється за величиною МПК.

У середньому і літньому віці на тлі збільшення обсягу вправ для розвитку загальної витривалості та гнучкості знижується необхідність в. Навантаженнях швидкісно-силового характеру (при повному виключенні швидкісних вправ). Крім того, у. Осіб старше 40 років вирішальне значення набуває зниження факторів ризику ІХС (нормалізація холестеринового обміну, артеріального тиску і маси тіла), що можливо тільки при виконанні вправ аеробної спрямованості на витривалість. Таким чином, основний тип навантаження, використовуваний в оздоровчій фізичній культурі, — аеробні циклічні вправи. Найбільш доступним і ефективним з них є оздоровчий біг. У зв’язку з цим фізіологічні основи тренування будуть розглянуті на прикладі оздоровчого бігу. У разі використання інших циклічних вправ зберігаються ті ж принципи дозування тренувального навантаження.

За ступенем впливу на організм в оздоровчій фізичній культурі (так само, як і в спорті) розрізняють порогові, оптимальні, пікові навантаження, а також понад навантаження. Однак ці поняття щодо фізичної культури мають дещо інший фізіологічний сенс.

Порогова навантаження — це навантаження, що перевищує рівень звичної рухової активності, та мінімальна величина тренувального навантаження, що дає необхідний оздоровчий ефект: відшкодування відсутніх енерговитрат, підвищення функціональних можливостей організму і зниження факторів ризику. З точки зору відшкодування відсутніх енерговитрат порогової є така тривалість навантаження, такий обсяг бігу, які відповідають витраті енергії не менше 2000 ккал на тиждень. Такий витрата енергії забезпечується при бігу тривалістю близько 3 годин (3 рази на тиждень по 1 год), або 30 км бігу при середній швидкості 10 км / год, тому що при бігу в аеробному режимі витрачається приблизно 1 ккал / кг на 1 км шляху (0,98 у жінок і1. 08 ккал / кг у чоловіків).

Підвищення функціональних можливостей спостерігається у початківців бігунів при тижневому обсязі повільного бігу, рівному 15 км. Американські і японські вчені спостерігали підвищення МПК на 14 «/ о після завершення 12-тижневої тренувальної програми, яка складалася з 5-кілометрових пробіжок 3 рази в тиждень (К. Купер, 1970). Французькі вчені при примусовому тренуванні тварин на тред-бані (3 рази на тиждень по 30 хв) через 10 тижнів виявили значне збільшення щільності капілярного русла міокарда та коронарного кровотоку. Навантаження, вдвічі менші за обсягом (по 15 хв), подібних змін в міокарді не викликали.

Зниження основних факторів ризику також спостерігається при обсязі бігу не менш 15 км на тиждень. Так, при виконанні стандартної тренувальної програми (біг 3 рази на тиждень по 30 хв) відзначалося виразне зниження артеріального тиску до нормальних величин. Нормалізація ліпідного обміну за всіма показниками (холестерин, ЛИВ, ЛВП) відзначається при навантаженнях понад 2 год на тиждень. Поєднання таких тренувань з раціональним харчуванням дозволяє успішно боротися з надлишковою масою тіла. Таким чином, мінімальним навантаженням для початківців, необхідної для профілактики серцево-судинних захворювань і зміцнення здоров’я, слід вважати 15 км бігу в тиждень, або 3 заняття по 30 хв.

Оптимальна навантаження — це навантаження такого об'єму та інтенсивності, що дає максимальний оздоровчий ефект для даного індивіда. Зона оптимальних навантажень обмежена знизу рівнем граничних, а зверху — максимальних навантажень. На підставі багаторічних спостережень автором було виявлено, що оптимальні навантаження для підготовлених бігунів складають 40 — 6О хв 3 — 4 рази на тиждень (в середньому 30 — 40 км на тиждень). Подальше збільшення кількості пробігаємо кілометрів недоцільно, оскільки не тільки не сприяє додатковому приросту функціональних можливостей організму (ДУМАЮ, а й створює небезпеку травмування опорно-рухового апарату, порушення діяльності серцево-судинної системи (пропорційно зростанню тренувальних навантажень). Так, Купер (1986) на підставі даних Далласского центру аеробіки відзначає зростання травмування опорно-рухових апарату при бігу більше 40 км на тиждень. Спостерігалося поліпшення психічного стану і настрою, а також зниження емоційної напруженості у жінок при тижневому обсязі бігу до 40 км. Подальше збільшення тренувальних навантажень супроводжувалося погіршенням психічного стану. При збільшенні обсягу бігових навантажень у молодих жінок до 50 — 60 км на тиждень у ряді випадків відзначалося порушення менструального циклу (в результаті значного зниження жирового компонента), що може стати причиною статевої дисфункції. Деякі автори біговим «бар'єром» називають 90 км на тиждень, понад-ня якого може привести до своєрідної «бігової наркоманії» у результаті надмірної гормональної стимуляції (виділення в кров ендорфінів). Не можна не враховувати також негативний вплив великих тренувальних навантажень на імунітет, виявлене багатьма вченими (Горшков, М.Я. Левін, 1984, та ін.)

У зв’язку з цим все, що виходить за рамки оптимальних тренувальних навантажень, не є необхідним з точки зору здоров’я. Оптимальні навантаження забезпечують підвищення аеробних можливостей, загальної витривалості і працездатності, тобто рівня фізичного стану та здоров’я. Максимальна довжина тренувальної дистанції в оздоровчому бігу не повинна перевищувати 20 км, оскільки з цього моменту в результаті виснаження м’язового глікогену в енергозабезпечення активно включаються жири, що вимагає додаткової витрати кисню і приводить до накопичення в крові токсичних продуктів. Біг на 30 — 40 км вимагає підвищення спеціальної марафонської витривалості, пов’язаної з використанням вільних жирних кислот (ВЖК), а не вуглеводів. Завдання ж оздоровчої фізкультури — зміцнення здоров’я шляхом розвитку загальної (а не спеціальної) витривалості і працездатності.

10. Інформаційні технології у фізичному вихованні студентської молоді

За даними наукових досліджень задоволення базових соціальних і біологічних потреб людини є основною передумовою розвитку особи. У свою чергу, в ієрархії потреб вище місце відводиться творчим потребам і само актуалізації особи. Результати багатьох досліджень свідчать про те, що що багато з них з успі хом можуть задовольнятися фізичною культурою. На сьогоднішній день суспільство не має у своєму розпорядженні ефективнішого засобу забезпечити фізичну підготовку людей до повноцінного життя в сучасних умовах, ніж фізична культура. Фізична культура поряд з культурою в цілому по-

кликана формувати всесторонньо розвинену особу, головного суб'єкта і об'єкта суспільно-історичного процесу. Відома тріада — «духовне багатство», моральна чистота", фізична досконалість" - виступають атрибутами гармонійно розвиненої особи.

Соціально-економічна і суспільно-політична перебудова всіх сфер українського суспільства неминуче спричиняє зміни в духовному житті людей, у мотивах їх поведінки, ціннісних орієнтаціях, соціальних установках. Перед системою вищої освіти, у зв’язку з цим, постає проблема переходу від традиційної педагогічної парадигми до вчення інноваційного типу, в основі якої повинна лежати, перш за все, турбота про здоров’я студентів.

Сьогодні вже загальновизнано, що в перспективній, прогресивній системі вищої освіти повинні домінувати інформаційні компоненти. І це не випадково, оскільки система освіти повинна не лише давати необхідні знання про нове інформаційне середовище суспільства, але і формувати новий світогляд.

На тлі інтенсифікації навчального процесу у вузах за останні роки в Україні відзначається неухильна тен денція зниження об'єму рухової активності студентів, що негативно позначається на їх фізичному розвитку, фізичній підготовці і функціональному стані.

Стиль життя, поведінка, інтереси, цінності і стереотипии в молодого покоління мають певну специфіку, яка викликає негативне ставлення до свого здоров’я. У період самоствердження, професійного становлення, входження в доросле життя молоді люди часто опиняються в ситуації ризику, особливо для свого здоров’я. Це зв’язано з цілим рядом чинників як об'єктивного (соціально-економічні умови, рівень освіченості, культури і ін.) так і з певними поведінковими стереотипами суб'єктивного характеру. В даний час для студентів актуальними є наступні завдання: залучити їх до активних занять фізичною культурою і отримати максимально повний соціальнопедагогічний і культурний ефект від цих занять — використовувати їх для фізичного і духовного оздоровлення, гармонійного розвитку, активного, творчого відпочинку і спілкування, а значить, для підвищення рівня і якості життя студентів. Як свідчить практика, найважливішою педагогічною умовою формування стійкого інтересу студентів до занять фізкультурою і спортом є підвищення для них значущості і емоційної привабливості цих занять на основі: здобуття повної і об'єктивної інформації про морфофункціональний стан, фізичну підготовленість; усвідомлення особистої відповідальності студента за цей стан; використання комплексу таких форм організації фізкультурно-оздоровчої діяльності, які адаптовані до особливостей фізичного і психічного розвитку студентів, враховуючи систему їх потреб і ціннісних орієнтацій.

Дослідження останніх років свідчать про те, що однією з причин виникнення жалюгідної ситуації є те, що студенти не володіють достатньою інформацією про важливість здорового способу життя, роль рухової активності в зміцненні соматичного здоров’я, у них відсутні елементарні навички самоконтролю за своїм фізичним станом у процесі фізичного виховання. Різні спеціалісти відмічають, що заповнення даного інформаційного вакууму можливе на основі використання в процесі фізичного виховання студентів можливостей сучасних комп’ютерних технологій.

Одна з перших методик контролю і корекції рівня розвитку професійно важливих фізичних якостей студентів з використанням комп’ютерних технологій була розроблена А.Е. Єгоричевим. Розроблений автором навчально-методичний комплекс представляє систему взаємопов'язаних елементів на основі використання зворотного зв’язку.

З метою інтегрального оцінювання функціональної підготовленості студентів, що займаються за програмою спортивних танців,

О.В. Жбанковим розроблена комп’ютерна програма «Sportdanc». У основі розробленої програми лежить: підбір тестових вправ, адекватних фізичній підготовленості студентів. Для оцінки особливостей статури і фізичної підготовленості студенток В. Ю. Волковим, розроблена програма «міні-шейпінг». Програма дозволяє не лише тестувати тих, що займаються, але і навчати їх методичним прийомам і вдосконаленню фізичного розвитку. Для ознайомлення студентів з основами атлетичної гімнастики автором розроблена програма «Атлет».

Структура програми розроблена за принципом гіпертексту. Студент, працюючи з програмою, вибирає ту послідовність, яку вважає необхідною і яка дає можливість максимально використовувати індивідуальний підхід у навчанні.

О.Ю. Фанигіною розроблена комп’ютерна програма «Aquastudent+». Структура і вміст комп’ютерної програми, дозволяють моделювати заняття по аквааеробіці так, щоб якнайповніше враховувалися інтереси і рівень фізичної підготовленості студенток. Запропонована автором програма складається з трьох блоків: «Аквааеробіка», «Оздоровчі програми» і «Функції забезпечення».

У дослідженнях С. А. Загайнова, експериментально апробована комп’ютерна програма, заснованана самодіагностиці стомлення студентів, яке виникає при роботі за комп’ютером. Мультимедійна комп’ютерна програма для підготовки фахівців в області оздоровчої фізичної культури теоретично обґрунтована і пробована І.М. Бєляєвою.

Реалізація технології корекції порушень постави студентів з використанням комп’ютерних технологій, на думку Н. А. Колоса, представлена складним безперервним процесом і залежить від різних причин і чинників, які необхідно враховувати при організації дослідно-експериментальної роботи.

Висновки

здоров’я фізичний виховання студент

Проведений аналіз і узагальнення даних вітчизняної і зарубіжної літератури, а також джерел Інтернет свідчить про те, що проблема здорового способу життя студентів і формування активної позиції в збереженні і зміцненні свого здоров’я стоїть досить гостро. У студентському середовищі відчувається не лише недостатній рівень знань на цю тему і потреба в отриманні відповідної інформації, але й постає проблема формування ціннісних орієнтацій, що визначають здоровий спосіб життя молоді. У зв’язку з цим, на нашу думку, реальну допомогу у вирішенні даних проблем може надати створення комп’ютерних інформаційних систем, направлених на популяризацію і пропаганду здорового способу життя, і активне поширення його серед студентської молоді.

Література

1. Гигиена и здоровье. /О.Г. Хрипкова, Д. В. Колесоев. — М.: Просвещение, 1989.

2. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. — 1999. — № 4. — С. 37−39.

3. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л.П. — Миколаїв: УДМТУ, 2001.

4. Лечебная физическая культура: Справочник./ Под ред. В. А. Епифанова. — М.: Медицина, 1987. — 528 с.

5. Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры. — М.: ФиС, 1991. — 543 с.

6. Петрик О.І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя: Курс лекцій. Навч. посібник. — Львів: Світ, 1993. — 119 с.

7. Сенсорні механізми у правління точнісними рухами людини. За ред. Роєного А.С. — Харків, 2001.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой