Іноземні інвестиції в Україні.
Проблеми залучення іноземних інвестицій

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет перепідготовки і підвищення кваліфікації

Контрольна робота

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

Іноземні інвестиції в Україні. Проблеми залучення іноземних інвестицій

Виконала: С.М. Ролік

Перевірив: ст. викл. В.Б. Ширенко

Херсон — 2014

І. Іноземні інвестиції, їх залучення і використання в Україні

Важливу роль в розвитку національної економіки відіграють іноземні інвестиції. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу територій та ін. У період переходу до ринкової економіки іноземні інвестиції використовують для розвитку базових (ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, інформаційна, біотехнологічна) та інших галузей (харчова, переробна, торгівля, легка промисловість та ін.).

Іноземні інвестиції - це цінності, що іноземні інвестори вкладають в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземними інвесторами є суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. Це фізичні особи, які не проживають постійно в Україні, юридичні особи — нерезиденти, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації та ін. Іноземні інвестиції за складом інвестиційних ресурсів можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях), рухомого і нерухомого майна, майнових прав, корпоративних прав, цінних паперів, грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов’язань (гарантованих банками), прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності (на користування надрами та природними ресурсами) та інших цінностей. Загальною вимогою до видів інвестицій є оцінювання у ВКВ, підтверджене країною-інвестором або міжнародними торговельними угодами.

Формами проведення іноземних інвестицій є: участь у спільному з українськими інвесторами підприємстві (в процесі створення або шляхом придбання діючих підприємств); створення (або придбання) підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам; створення (придбання) філій та підрозділів іноземних юридичних осіб; придбання нерухомого та рухомого майна, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, прав на користування землею та використання природних ресурсів та інших майнових прав. Оцінювання іноземних інвестицій здійснюється у ВКВ та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування сум відбувається за офіційним курсом валюти України.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Для окремих суб'єктів може встановлюватися пільговий режим. Надаються гарантії захисту іноземних інвестицій, які стосуються гарантій щодо примусових вилучень, незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Передбачається надання компенсацій і відшкодування збитків іноземним інвесторам у випадках порушення державними органами вимог законодавства щодо іноземних інвестицій. Відшкодування збитків може включати врахування упущеної вигоди і моральної шкоди.

Упущена вигода — це дохід або прибуток, який міг би одержати суб'єкт інвестування у разі здійснення інвестицій і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо величину передбаченого доходу можна обґрунтувати. Законодавством України надаються також гарантії переказу доходів, одержаних внаслідок здійснення інвестицій за кордоном, а також повернення майна у разі припинення інвестиційної діяльності.

Особлива роль належить залученню іноземних інвестицій на основі концесійних договорів та угод про спільну інвестиційну діяльність. Пільговий режим залучення іноземних інвестицій запроваджено у спеціальних (вільних) економічних зонах. За умовами вкладання та участю суб'єктів інвестиційної діяльності в експлуатації об'єктів іноземні інвестиції поділяються на кілька форм, які відображено на рис. 1.1.

Прямі інвестиції - це вкладання цінностей у статутні капітали в обмін на корпоративні права, емітовані господарськими товариствами. Прямі інвестиції передбачають встановлення довгострокових відносин між інвестором і підприємством.

Рис. 1.1 Форми іноземних інвестицій

Така участь в капіталі передбачає здійснення стійкого впливу на його розвиток з боку інвестора. Інвестиції вважаються прямими в тому разі, якщо інвестор володіє контрольним пакетом акцій (часток) господарського товариства. А величина контрольного пакета акцій може змінюватись в певних межах, залежно від розподілу акцій між акціонерами (учасниками). Портфельні інвестиції - це капіталовкладення, які передбачають придбання акцій, боргових та похідних цінних паперів. При цьому суб'єкт інвестування не має контролю над підприємством. Як правило, портфельні інвестиції передбачають придбання активів на фінансовому ринку. У світовій практиці для віднесення інвестицій до прямих прийнято критерій в 10% володіння акціями (паями у статутному капіталі емітента).

До інших інвестицій належать операції, що не входять до складу прямих і портфельних інвестицій, а також резервних активів. Це, зокрема, торговельні (комерційні кредити); позики (довгострокові та короткострокові), що використовуються з метою фінансування зовнішньоекономічних операцій, та ліквідні депозити (до запитання), що залучаються комерційними банками, кредитними спілками, будівельними товариствами та іншими фінансовими установами. До цих інвестицій також зараховують операції з інвестування, що проводяться у готівковій формі, а також реінвестування доходів, одержаних у національній валюті.

Прямі інвестиції поділяються на:

1) інвестиції, що проводяться за кордоном;

2) інвестиції в економіку України.

А портфельні та інші інвестиції складаються з активів та зобов’язань. Операції з фінансовими активами охоплюють купівлю (продаж) зарубіжних цінних паперів (акцій, інвестиційних сертифікатів, облігацій, деривативів та ін.). Фінансовими зобов’язаннями є операції з вітчизняними цінними паперами. До інших інвестицій належать такі активи: готівка, залишки на поточних рахунках та депозити комерційних банків, позики та інші активи. Зобов’язання охоплюють готівку в національній валюті, залишки на поточних та депозитних рахунках у банках-резидентах, торговельні кредити й аванси, залучені для забезпечення експорту товарів і послуг, та інші зобов’язання.

Використання іноземних інвестицій може здійснюватися в різних формах, основні з яких відображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Форми використання іноземних інвестицій

Спільна інвестиційна діяльність передбачає здійснення спільної виробничої кооперації без створення юридичної особи. Така діяльність проводиться на основі договору (контракту) між сторонами. При цьому передбачено проведення окремого бухгалтерського обліку та складання звітності про операції, пов’язані з використанням таких договорів (контрактів).

Для забезпечення розрахунків за операціями спільного виробництва і кооперації відкриваються окремі рахунки в установах банків України. Для суб'єктів спільного інвестування встановлено пільги з митного оподаткування.

Аналіз іноземних інвестицій передбачає визначення їх галузевої та регіональної структури. В Україні за галузями найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій здійснюють в харчову промисловість, торгівлю, машинобудування і металообробку, фінанси, кредит і страхування, транспорт і зв’язок, паливну промисловість, будівництво та промисловість будматеріалів, чорну і кольорову металургію та ін. Щодо регіонів, найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій зареєстровано в м. Києві, Київській області, Дніпропетровську, А Р Крим, Одеській та Черкаській областях.

ІІ. Основні недоліки та проблеми залучення іноземних інвестицій в Україні

іноземний інвестиція залучення

Значна увага питанню наявних проблем залучення іноземних інвестицій приділяється і у нормативно-правових актах щодо розвитку інвестиційної діяльності України, що є позитивним фактом внаслідок, по-перше, визнання на державному рівні існування цих проблем, по-друге, закріплення на законодавчому рівні необхідності їх вирішення. При цьому проблеми здійснення іноземного інвестування у них виділено практично ті ж самі, що й експертами:

— невизначеність інституційно-правового механізму залучення недержавних інвестицій, зокрема, розвитку державно-приватного партнерства;

— низькі темпи та недостатня державна підтримка впровадження високих технологій та інновацій;

— несприятливий інвестиційний клімат в Україні, у тому числі, внаслідок світової фінансово-економічної кризи, яка призвела до максимальної недоступності міжнародних фінансових ресурсів;

— недосконале законодавче забезпечення з питань захисту прав власності, адміністрування податків, виділення земельних ділянок, здійснення підприємницької діяльності у цілому;

— недостатній рівень державної підтримки інвестиційної діяльності та розвинутку системи підготовки інвестиційних програм і проектів для залучення державних інвестицій та ін.

Оскільки серед вітчизняних недоліків іноземного інвестування більшість дослідників та експертів виділяють недосконалість законодавчої бази, проблеми залучення іноземних інвестицій в нашу країну з точки зору одержання короткострокових і довгострокових ефектів для інвесторів та національної економіки доцільно розглядати згідно з етапами формування нормативно-правової бази іноземного інвестування в Україн (див. таблицю).

Таблиця

Основні недоліки та проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну*

Етап розвитку іноземного інвестування

Проблеми іноземного інвестування в Україні з точки зору одержання

довгострокових ефектів

короткострокових ефектів

Перший (1991−1992 рр.)

Максимальне усунення держави від регулювання інвестиційної діяльності.

Зловживання реальних та «псевдо-інвесторів» податковими та дозвільними пільгами, зокрема, у спеціальних (вільних) економічних зонах.

Стихійне використання інструментів заохочення іноземних інвестицій.

Нечіткість або відсутність нормативно-правових актів з регулювання багатьох сфер господарської, соціальної, адміністративної та іншої діяльності.

Другий (1993−1996 рр.)

Істотне погіршення інвестиційного клімату.

Часткова делібералізація умов інвестування (скасування раніше визначених законодавством пільгових умов) та погіршення внаслідок цього інвестиційного клімату.

Необхідність державної реєстрації інвестицій.

Встановлення мінімального розміру інвестицій.

Третій (1997−1999 рр.)

Визнання порушення Україною принципу незворотності закону у часі (стосовно скасування пільг інвесторам на попередньому етапі).

Практично не було.

Четвертий (2000−2008 рр.)

Суперечливий характер більшості прийнятих у цей період нормативно-правових актів (головним чином, Цивільного й Господарського кодексів), що призвело до необхідності внесення до них подальших змін і доповнень.

Скасування 50%-вого обов’язкового продажу валюти на українському ринку.

Скасування пільг, закріплених попереднім законодавством про іноземні інвестиції.

Закріплення національного режиму для валютного та податкового регулювання по відношенню до іноземних інвесторів.

Неврегульованість корпоративних відносин в Україні.

Скасування з 2005 р. пільг, що діяли для іноземних інвесторів в рамках спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку, що призвело до згортання інвестиційних проектів у СЕЗ, збитків у інвесторів і послаблення позитивного впливу іноземного інвестування на соціально-економічний розвиток регіонів.

Згортання або призупинення багатьох інвестиційних проектів внаслідок світової фінансово-економічної кризи.

П’ятий (2009 р. -до цього часу)

Зниження інвестиційної привабливості України на тлі глобальної фінансової нестабільності та ускладнення організаційно-правових умов ведення бізнесу.

Звільнення майнових інвестицій від сплати ввізного мита.

Звільнення від податку на прибуток інвестицій, що надходять на територію України як внесок до статутного капіталу українського підприємства.

Економічна й політична нестабільність у країні.

Застосування тимчасових інструментів впливу на іноземне інвестування, спрямованих на виведення національної економіки з кризового стану за рахунок посилення вимог до учасників інвестиційної діяльності (реєстрація інвестицій та валютне регулювання).

Неможливість, згідно з чинним податковим законодавством, включати деякі види витрат до податкового обліку.

Позбавлення новостворених підприємств права на податковий кредит на початку діяльності.

Нерівнозначний підхід до застосування ПДВ для окремих галузей.

Недосконалість умов і порядку реєстрації інвестицій, зокрема, за рахунок внесення у цей процес постійних численних змін.

Реєстрація інвестицій, і як наслідок, надання підприємствам відповідних пільг, здійснюються тільки після їх реального внесення та підтвердження цього факту уповноваженим органом.

Не закріплено відповідальність за конкретними виконавцями при реалізація інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна». Відсутність достатнього обсягу фінансування для створення та розвитку мережі дозвільних центрів та активного інформування підприємців про можливості користування цими послугами.

* Складено на основі дослідження вітчизняного інвестиційного законодавства, наукових, аналітичних та статистичних матеріалів щодо залучення іноземних інвестицій в Україну.

Дані таблиці свідчать, що протягом усього періоду здійснення іноземного інвестування в економіку незалежної України проблеми й недоліки, притаманні цьому процесу, були практично незмінними і цілком відповідають розглянутим експертним оцінкам.

Відмінності кожного з етапів стосувалися, головним чином, скасування та відновлення пільгових умов залучення іноземних інвестицій (надання податкових, митних, адміністративних та інших преференцій інвесторам). Це мало істотний вплив на обсяги та динаміку інвестування, і особливо, на одержання довгострокових та короткострокових ефектів.

Слід зазаначити, що в Україні протягом досліджуваного періоду завжди спостерігалося протиріччя між інтересами приватних іноземних інвесторів та потребами національної економіки. Це підтверджується зниженням інвестиційної привабливості нашої країни та згортанням значного числа інвестиційних проектів на другому та червертому етапах внаслідок делібералізації умов іноземного інвестування.

Однак деякі рішення щодо державного регулювання залучення іноземних інвестицій мали негативний вплив як на ефективність діяльності інвесторів, так і на результативність розвитку вітчизняного національного господарства та окремих регіонів. Найбільш наглядними у даному випадку є четвертий та п’ятий етапи розвитку іноземного інвестування в Україні. Вони демонструють, що прийняті у цей період нормативно-правові акти та заходи інвестиційної реформи, що зараз проводиться, є раціональними по суті, проте на практиці вони призвели до виникнення законодавчих колізій, значного числа непорозумінь та протиріч при здійсненні тих чи інших розпоряджень, зменшення кількості інвестиційних проектів у деяких регіонах та ін.

Розглядаючи проблеми й недоліки залучення іноземних інвестицій на сучасному етапі розвитку, слід відмітити, що несприятливий інвестиційний клімат та недосконале законодавство і дотепер є головуючими.

Основними недоліками нормативно-правового забезпечення іноземного інвестування в Україні на сучасному етапі розвитку, як і раніше, можна визначити:

— велику кількість законодавчих актів (більше 100), яка до того ж постійно збільшується, та внесення до них постійних змін та доповнень (наприклад, з метою регулювання здійснення національних проектів та реалізації інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна»);

— суперечливість тлумачення деяких положень нормативних документів (так, у Закон України «Про режим іноземного інвестування» так і не було внесено змін щодо роз’яснення формулювання «згідно з чинним законодавством»);

— недосконалість податкового законодавства у частині обліку витрат;

— значні розбіжності у нормотворчості регіональних органів державної влади (зокрема, стосовно умов (термінів, оплати, переліку необхідних документів) реєстрації та перереєстації іноземних інвестицій);

— відсутність дієвих механізмів державно-приватного партнерства при здійсненні інвестиційних проектів (зокрема, дефіцит бюджетних коштів для фінансування довгострокових проектів, невизначеність методології надання державної підтримки, невідповідність міжнародним принципам ДПП, обмежені можливості одержання держгарантій для здійснення проектів ДПП на регіональному рівні, неможливість іноземного інвестора впливати на формування тарифів в рамках реалізації проектів державно-приватного партнерства, нечіткість визначення суб'єктів, що мають право бути державними партнерами у цих проектах, неможливість участі державних та комунальних підприємств у здійсненні проектів на умовах ДПП) і т.д.

Коло інших проблем та недоліків, які можна розглядати, як складові інвестиційного клімату, є доволі широким.

Перше, на що необхідно звернути увагу, це загальний рівень соціально-економічного розвитку країни, який у післякризовому періоді відрізнявся нестабільністю, і незважаючи на деяке покращення у 2010−2013 рр., за багатьма показниками так і не досяг докризового рівня.

Окремо слід виділити такий важливий показник інвестиційної привабливості, як рівень життя населення. В Україні він є значно нижчим від розвинених країн, внаслідок чого знижується купівельна спроможність населення. Так, українці витрачають у середньому 3,2 тис. євро на рік, тоді як у Європі цей показник сягає більше 12 тис. євро, тобто майже учерверо вищий. До того ж, за даними Держкостату України, більше половини усіх доходів витрачається на придбання продуктів харчування та безалкогольних напоїв.

Така ситуація є несприятливою для одержання як короткосрокових ефектів інвесторами, так і довгострокових ефектів державою. Іноземні інвестори не вкладатимуть кошти у країну, економічна ситуація у якій вирізняється тривалою нестабільністю, а низька купівельна спроможність населення у багатьох випадках зводить на нівець будь-які спроби розвинути бізнес, особливо у споживчому секторі. Одержанню довгострокових ефектів для національного господарства при цьому заважатимуть як, власне, низькі обсяги іноземного інвестування, так і нагальна необхідність направляти отримані доходи на підтримку існуючої економічної системи та гарантовані мінімальні соціальні виплати.

Також слід звернути увагу на галузеву структуру залучення іноземних інвестицій. Для держави у цілому важливо, щоб кошти направлялися в інноваційні промислові виробництва, які на сьогоднішній день є основою ефективного розвитку будь-якої економіки світу. Для інвестора найважливішим є швидке і стабільне одержання прибутку, що є більш ймовірним у вже розвинених видах економічної діяльності. В Україні у середньому третина іноземних інвестицій надходить у промисловість, однак в основному фінансуються низькотехнологічні галузі та виробництва (металургія, загальна хімія, харчова промисловість). Ще третина іноземних вкладень приходиться на фінансову діяльність, яка хоч і є украй необхідною для здійснення усіх видів господарської діяльності, не може розглядатися реальною основою благополуччя країни у довгостроковій перспективі.

Особливістю іноземного інвестування в Україні на сучасному етапі виступають і зміни у структурі акціонерного капіталу нерезидентів: на сьогодні у ньому домінують грошові внески, тоді як у 2001−2004 рр. внески у вигляді рухомого і нерухомого майна займали від 28 до 36%. Для одержання довгострокових ефектів цей факт є неоднозначним. З одного боку, інвестиції у грошовій формі дозволяють направляти їх на будь-які цілі (від придбання новітніх технологій до виплати зарплатні працівникам), з іншого боку, внески у вигляді сучасних знань і технологій, які надає зацікавлений партнер, можуть бути більш ефективними з точки зору провадження дійсно проривних виробництв світового рівня.

Також одним з недоліків іноземного інвестування в Україні можна вважати наявну географічну й регіональну структуру залучення інвестиційних ресурсів.

Аналіз статистичних даних Державної служби статистики України показав, що у період з 2002 по 2013 рр. на десятку основних країн-інвесторів приходилося, як правило, 75−85% загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Перелік цих країн протягом досліджуваного періоду залишався майже незмінним: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Великобританія, Франція, Віргінські острови, Швейцарія, Італія. Винятком є тільки США, на які у 2002 р. приходилося більше 17% іноземних інвестицій, тоді як у наступні роки надходження акціонерного капіталу з цієї країни майже припинилося.

Така концентрація залучення інвестиційних ресурсів з невеликої кількості країн і регіонів світу (у 2013 р. 76,4% загального обсягу ПІІ надійшло з країн Євросоюзу) є доволі небезпечною з точки зору одержання як довгострокових, так і короткострокових ефектів для національної економіки та інвесторів, адже будь-які зміни у стосунках з вказаними країнами негативно відіб'ються на обсягах та регулярності надходження інвестицій до загальнонаціональних та приватних проектів.

Регіональна структура іноземного інвестування в Україні також не є оптимальною. Майже половина усіх інвестицій (48,2% у 2013 р.) надходила у м. Київ. Почасти це можна пояснити тим, що значну кількість організацій зареєстровано саме у Києві, тоді як фактична реалізація проектів відбувається в інших регіонах країни. Також іноземні інвестиції вкладалися, головним чином, у промислово розвинуті регіони (Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Запорізьку області), у регіони, що активно здійснюють транскордонне співробітництво (Львівська, Одеська області, АР Крим) та Київську область. Частка ж більшості інших регіонів складала протягом 2002−2013 рр. менше 1%.

Ця ситуація, у першу чергу, є проблемою для одержання довгосрокових ефектів від здійснення інвестиційної діяльності, тому що призводить до поглиблення нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів України, відбиваючись на рівні оплати праці, обсягах витрат на покращення екологічної ситуації та культурного розвитку і т.д.

Однією з найбільших проблем залучення іноземних інвестицій в нашу країну, що негативно впливає на одержання і короткострокових, і довгострокових ефектів, можна вважати інституційні умови ведення бізнесу. На думку переважної більшості інвесторів та експертів, вони вирізняються відсутністю гарантій захисту своєї справи, наявністю рейдерських захоплень, бюрократичним тиском, свавіллям судів, корумпованістю усіх бізнес-процесів (наприклад, неможливістю одержання земельних ділянок). Це призвело того, що «…за останні роки в Україну не зайшов жоден крупний приватний інвестор, а приток прямих інвестицій у перерахунку на душу населення за два роки скоротився з 143 до 132 дол., що у рази менше, ніж у Чехії (1 тис. дол.) та Словаччині (660 дол.), а також Казахстані (776 дол.) та Росії (360 дол.).

Істотні недоліки притаманні і такому важливому з точки зору одержання довгострокових ефектів напрямку залучення іноземних інвестицій, як ралізація національних проектів.

Згідно з даними Держінвестпроекту України та дослідженнями «Національного інституту стратегічних досліджень», «вузькими» місцями їх реалізації є відведення необхідних земельних ділянок та передача існуючих будівель, відсутність як бюджетного, так і особливо іноземного фінансування, невизначеність у багатьох випадках правового поля здійснення проектів та відповідальних осіб та установ, зростання кількості національних проектів та дублювання ними значної кількості напрямків та положень чинних державних цільових програм, недосконалість механізму державно-приватного партнерства при реалізації національних проектів та ін.

Висновки

У результаті дослідження основних проблем та недоліків залучення іноземних інвестицій в Україні було виявлено, що протягом усього періоду незалежності нашої країни головними «вузькими» місцями залишалися недосконалість законодавчої бази щодо регулювання інвестиційної діяльності та несприятливий інвестиційний клімат практично за усіма його базовими складовими.

Недоліками нормативно-правового забезпечення здійснення інвестиційної діяльності, як на попередніх етапах, так і на сьогоднішній день є, по-перше, неоднозначність тлумачення деяких положень нормативних документів, що призводить до правових колізій та необхідності вирішення спорів у судовому порядку; по-друге, дуже велика кількість законодавчіх актів, які прямо чи непрямо регулюють власне інвестиційну діяльність та пов’язані з нею зовнішньоекономічну, промислову, торгівельну та інші види діяльності.

Погіршення інвестиційного клімату в Україні на різних етапах розвитку інвестиційної діяльності було пов’язано, головним чином, з розширенням та згортанням пільг для іноземних інвесторів, тобто з низьким рівнем захисту їх комерційних інтересів.

Також негативний вплив на інвестиційний клімат чинили такі фактори, як загальний незадовільний рівень соціально-економічного розвитку національної економіки, зокрема, низький рівень життя населення; неефективна галузева структура залучення іноземних інвестицій, де частка високотехнологічних та наукоємних виробництв протягом досліджуваного періоду була мінімальною; неоптимальна географічна й регіональна структура надходження інвестиційних ресурсів, результатом чого стала висока залежність від незначного числа зарубіжних країн-інвесторів та поглиблення нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів України.

Невирішеність цих проблем призводила і призводить до негативних наслідків як для іноземних інвесторів, які втрачають прибутки і змушені йти з українського ринку, так і для держави у цілому внаслідок погіршення інвестиційного іміджу, скорочення робочих місць та зниження рівня життя населення.

Розглянуті проблеми іноземного інвестування в Україні потребують нагального прийняття відповідних рішень та реальних кроків від органів центральної та регіональної державної влади, які мають бути націлені на досягнення паритету між короткостроковими інтересами окремих приватних іноземних інвесторів та одержанням довгострокових ефектів для національного господарства і населення України в цілому. Обгрунтуванню державних приіоритетів ефективного залучення іноземних інвестицій з цих позицій і буде присвячено подальші дослідження.

Список використаної література

1. Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні // Офіційний вісник України. — 2011. — № 28. — Ст. 1173.

2. Концепція Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011−2015 роки [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1900−2010-р.

3. Концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013−2018 роки [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http: //zakon1. rada. gov. ua/laws/show/739−2013-%D1%80.

4. Прядко И. Все на выход. Почему иностранные инвесторы бегут из Украины / И. Прядко [Электронный ресурс] // Корреспондент. — 2013. — 22 июля (№ 28). — Режим доступа: http: //korrespondent. net/business/companies/1 582 533-korrespondent-vse-na-vyhod-pochemu-inostrannye-investory-begut-iz-ukrainy.

5. Інвестиційний клімат в Україні [Електронний ресурс] / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. — 19 грудня 2013 р. — Режим доступу: http: //www. me. gov. ua/file/link/226 937/file/Invest_klimat19_12_2013. doc

6. Інформація щодо співпраці з інвесторами в рамках реалізації Національних проектів [Електронний ресурс] / Державний агентство з інвестицій та управління національними проетками. — Режим доступу: http: //www. ukrproject. gov. ua/page/nazva-rozdilu-z-dokumentami.

7. Бережний Я. В. Щодо напрямів удосконалення політики запровадження національних проектів в Україні: аналітична записка / Я. В. Бережний, Я.А. Жаліло, А. П. Павлюк [Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень, 2013. — 9 с. — Режим доступу: http: //www. niss. gov. ua/articles/1170/.

8. Національні проекти у стратегії економічної модернізації України / Я.А. Жаліло, Д. С. Покришка, Я. В. Бережний, А. П. Павлюк [та ін.]. — К.: НІСД, 2013. — 144 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой