Іноземні інвестиції в Україну

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Теоретичні основи міжнародного інвестування
  • 1.1 Фінансові аспекти інвестування
  • 1.2 Роль іноземного інвестування в економіці України
  • 1.3 Правове регулювання іноземних інвестицій
  • 2. Сучасний стан залучення іноземних інвестицій в економіку України
  • 2.1 Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України
  • 2.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України
  • 2.3 Структура прямих іноземних інвестицій в Україні
  • 3. Світовий досвід залучення іноземних інвестицій
  • Висновок
  • Література

Вступ

Розвиток будь-якої держави пов’язаний з динамікою інвестиційних процесів, структурним та якісним оновленням виробництва і створення ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

Тому будь-які дослідження, пов’язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, вибором форм інвестування та методів управління цими процесами, є безумовно актуальними.

Ринкові зміни в економіці України вимагають чіткого визначення та дієвого управління поняттями та категоріями, що стосуються інвестиційних відносин.

З фінансового та економічного погляду інвестування може бути визначене як довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою створення та одержання чистого прибутку в майбутньому, які перевищують загальну первинну величину інвестицій.

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб'єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва — ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу — однобічне переміщення за кордон певної вартості і товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні

1. Теоретичні основи міжнародного інвестування

1.1 Фінансові аспекти інвестування

Розв’язання проблем трансформації національної економіки України на ринкових засадах, перехід до нових прогресивних технологічних процесів вимагає залучення значних обсягів інвестицій. За оцінками спеціалістів, для створення повноцінної експортоорієнтованої економіки України необхідно 40−50 млрд. дол. США. Внутрішні можливості інвестування на разі обмежені та залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка нині негативно позначається на всіх інвестиційних процесах. У теперішніх умовах господарювання практично припинився процес оновлення основних фондів.

Інвестиції, у тому числі іноземні, є не лише механізмом розвитку, але й способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному етапі розвитку ринку іноземні інвестиції виступають основним джерелом отримання новітніх конкурентоздатних технологій. Купівлю українських підприємств чиїх частки, тобто здійснення процесів злиття, іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих позицій, що зменшується ризик через неефективний менеджмент. Разом з тим збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання нових технологій та оборотних коштів у період затяжної кризи.

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що укладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємництва чи інші види діяльності для одержання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори — суб'єкти інших країн, які провадять інвестиційну діяльність на території країни, а саме:

1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство країни;

2) фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території країни і не обмежені у дієздатності;

3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства країни.

Види іноземних інвестицій в Україні - іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді:

1) іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

2) валюти України — у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

3) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;

4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

7) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

8) інших цінностей відповідно до законодавства України.

Форми здійснення іноземних інвестицій — іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

1) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

3) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

4) придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Фактори що визначають динаміку іноземних інвестицій:

1) внутрішня політична стабільність;

2) характер та темпи здійснення ринкових реформ;

3) стабільність економічного законодавства;

4) гарантії недоторканості приватної власності та закордонних вкладень;

5) сприятливі зовнішньоекономічні умови.

Потреби в іноземних інвестиціях визначаються:

1) надзвичайно низькою інвестиційною активністю власних товаровиробників та громадян (в умовах тривалої економічної кризи, стагнації виробництва, шаленої інфляції процес внутрішнього капіталовкладення останнім часом практично зупинився);

2) гострою необхідністю технічної та технологічної модернізації виробництва, всієї ринкової та соціальної інфраструктури шляхом імпорту сучасних технологій, машин та устаткування;

3) потребою впровадження в усі сфери господарювання нових методів управління та маркетингу.

1.2 Роль іноземного інвестування в економіці України

Найважливішим чинником і одночасно результатом глобалізації та розвитку світового господарства й посилення інтеграційних тенденцій стало стрімке зростання іноземних інвестицій. Капітал інтернаціональний за своєю природою, у гонитві за прибутком він не визнає національних меж і надходить у країни де попит на інвестиції високий і їхня прибутковість перевищує норму.

Залучення іноземного капіталу приносить прямі та непрямі вигоди і переваги для економіки країни, що відповідає національним інтересам.

По-перше, це докове джерело накопичення, що істотно збільшує ресурси для відновлення і розширення основного капіталу, реалізації інвестиційних проектів і програм, що забезпечують пожвавлення й піднесення економіки, насичення внутрішнього ринку конкурентоспроможними товарами та послугами.

По-друге, прямі іноземні інвестиції несуть із собою не тільки капітали, а й сучасні технології, що забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції за двома основними параметрами: за рівнем новизни та якістю вироблених товарів і послуг, і за зниженням витрат їхнього виробництва.

По-третє, іноземні інвестиції в конкурентні об'єкти звичайно супроводжуються навчанням персоналу — перепідготовкою його на місці, закордонними стажуваннями. Це допомагає формуванню покоління працівників, що ефективно використовують нові технології, ринкові механізми, міжнародні контракти, здатні вистояти і перемогти в жорсткій конкурентній боротьбі.

По-четверте, іноземні інвестиції спонукають до освоєння досвіду функціонування ринкової економіки, властивих їй «правил гри». Зближення економічних умов функціонування капіталу із загальноприйнятими у світі сприяє припливу іноземного капіталу, породжує впевненість інвестора в поверненні вкладених засобів із достатнім прибутком (без чого він не буде ризикувати) і одночасно прискорює процес формування в країні інвестиційного клімату, сприятливого як для закордонних, так і для вітчизняних інвесторів. Внаслідок цього ринкова економіка спирається на власну відтворювальну основу, що сприяє створенню прошарку ефективних власників.

По-п'яте, потік іноземних інвестицій прискорює процес входження української економіки у світове господарство, розвиток ефективних інтеграційних процесів, сприяє вмілому використанні переваг міжнародного поділу і кооперації праці, глобалізації, освоєнню ефективних ніш у світовому господарстві та світовому ринку.

Наведені вище аргументи свідчать про те, що потік іноземних інвестицій, що зростає, може бути оцінений як прогресивна тенденція глобального характеру, як необхідна умова пожвавлення і піднесення української економіки.

Роль іноземного капіталу об'єктивно повинна зростати, його необхідно залучати в усіх фірмах для розвитку інноваційних процесів.

Особливістю сучасної інвестиційної моделі розвитку України є слабке залучення в економіку іноземного капіталу. Продовжується істотне відставання в цій сфері від інших країн з перехідною економікою і «виникаючих ринків». Незадовільною залишається і структура іноземних інвестицій. У 2008 році на частку прямих іноземних інвестицій припадало лише 20% від загальних надходжень. Переважає кредитна форма залучення іноземного капіталу, на часку якої стабільно припадає понад 80%. Вкрай низька частка вкладень в акції і паї, незначна частка реінвестицій, контрастує зі світовою практикою.

Україна на сучасному етапі розвитку її економіки повинна створити сприятливе інвестиційне середовище для залучення колосальних фінансових ресурсів. Адже інвестиції є джерелом коштів, необхідних для модернізації та розвитку української економіки. Вони сприяють залученню нових виробничих технологій, а також технологій ринкової поведінки. Важливим є саме те, звідки вони надходять та куди спрямовуються. Особливо важливим є залучення інвестицій з високо розвинутих країн світу, що характеризується належним рівнем ринкової культури.

Національний інтерес вимагає, щоб вітчизняний та іноземний інвестори створили нові, насамперед високотехнологічні та наукоємні, імпортозамінні та експортоспроможні підприємства.

Створення за допомогою іноземних інвестицій успішно працюючих підприємств могло б розширити сукупну місткість ринку товарів, послуг, робочої сили і за рахунок цього сприяти відродженню економіки. Шляхом купівлі акцій і підприємств іноземні інвестори спроможні забезпечити стартовим капіталом виробництва з потужностями, що простоюють. Іноземні інвестиції могли б стати важливим чинником економічного зростання в Україні, проте не сприяють цьому їх недостатній обсяг, і як наслідок, дуже мала частка їх серед засобів, залучених для відродження виробництва. За оцінками експертів, річна інвестиційна потреба у прямих іноземних інвестиціях перевищує 4 млрд дол. США. За роки незалежності Україна змогла залучити станом на 1 січня 2009 року лише 5,3 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій, що становить 111 дол. США на одного жителя України. У 2008 році приріст іноземного капіталу дорівнював 783, 7 млн дол., що на 15,2% більше порівняно з їхнім приростом за 2007 рік. Для порівняння іноземні капіталовкладення у Польщі становлять 40 млрд дол., в Угорщині - 17 млрд дол. США.

Іноземні інвестиції потрібні не лише як допомога для виходу вітчизняної економіки з кризи, а й як одне із важливих джерел іноземної валюти. Найбільшу частину її надходження забезпечує експорт товарів і послуг. Хоча роль зарубіжних інвесторів як постачальників іноземної валюти не така вагома (доходи від товарного експорту перевищують загальний обсяг іноземних інвестицій в українську економіку), імпорт капіталу — це набагато більш вигідний для приймаючої сторони спосіб одержання іноземної валюти, ніж експорт товарів і послуг.

Залучення іноземних інвестицій є найбільш реальним ресурсом у перехідній економіці східноєвропейських країн. Прямі іноземні інвестиції залишаються основним джерелом фінансування капіталовкладень, а також дефіциту поточного рахунку платіжного балансу цих країн. Велика їх роль у забезпеченні економічного зростання країн Центральної і Східної Європи, передачі західної технології, ноу-хау і передового досвіду. Не зважаючи на наявність світової тенденції останніх років щодо скорочення фінансових вкладень, іноземні інвестиції в Центральну і Східну Європу, включаючи Росію та Україну, у 2008 році досягли рекордної позначки в 28,2 млрд дол. Проте, потенціал даних країн у залученні іноземних інвестицій залишається значною мірою невикористаним. Ряд країн не мають можливості залучати достатньо коштів через незадовільні темпи реформування своєї економіки.

Без сумніву, існує деяка залежність між темпами економічного зростання і припливом іноземних інвестицій в країну. Однак характер цього зв’язку не такий уже й однозначний. З одного боку, зростання може бути прискорене значними вливаннями іноземного капіталу, що приносить із собою нові технології та потужності, управлінський досвід, а також забезпечує вихід на світовий ринок. З другого — іноземні інвестиції спрямовуються в першу чергу в країни, що вже досягли найбільших успіхів у формуванні засад ринкової економіки і виходять на траєкторію сталого економічного зростання.

Україна у даному разі є винятком. Так, загальні чисті потоки капіталу до ринків, що виникають, оцінювалися в суму понад 150млрд дол. США за минулий рік. Однак, лише мала частина з них була інвестована в економіку нашої країни. В останні роки фактично не було спільного надання позик для України.

Треба відзначити низький рівень припливу інвестицій в Україну з країн, де здійснюють ефективне регулювання, корпоративне управління та існують високі стандарти прозорості - і ця ситуація поліпшується дуже повільно.

Що стосується правового режиму іноземних інвестицій, то до нього входять як національно-правовий, так і міжнародно-правовий аспекти, і полягає він у наступному.

По-перше правовий режим прямих іноземних інвестицій визначається передусім внутрішнім законодавством країни, що залучає інвестиції. Однак

Слід зважити, що існуюче законодавство викликає особливий інтерес інвесторів, оскільки торкається найважливішого для них питання — пільгових умов інвестування і державних гарантій захисту іноземних інвестицій.

По-друге, правове регулювання залучення іноземних інвестицій здійснюється не тільки Законом України «Про режим іноземного інвестування», який визначає правовий статус іноземних інвесторів і підприємств із іноземними інвестиціями, а й положеннями низки інших законів і підзаконних нормативних актів у галузі інвестиційної діяльності, приватизації, оподаткування, зовнішньоекономічної діяльності, підприємництва, валютного регулювання.

По-третє, залучення іноземних інвестицій регулюється не тільки законодавством тієї або іншої країни, а й міжнародними угодами між державами. Україна підписала багато двосторонніх інвестиційних угод (всього 676, із них 43 чинні), зокрема кілька угод з країнами — членами ОЄСР. Двосторонні угоди що мають вищу силу ніж закон України про іноземні інвестиції, і тому мають вищу силу над ним у разі конфлікту, в більшості випадків відповідають міжнародним стандартам. До того ж Україна підписала кілька багатосторонніх угод щодо іноземних інвестицій, таких як Конвенція ICSID 1965 року, Енергетична Хартія 1994 року та Угода про співпрацю і партнерство з Європейським Союзом.

Закон України про іноземні інвестиції вважається сумісним із тим, що діє у країнах Східної Європи із перехідною економікою, а створення інституцій в Україні переважно оцінюється як неперспективне. Кільком інституціям було поставлено завдання розвивати іноземні інвестиції, проте воно не було достатньо чітко визначене, не був розроблений механізм його реалізації. Для того, щоб удосконалити цю інституцію, головні урядові інститути, які пов’язані з іноземними інвестиціями, були інтегровані у структуру Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. Такий підхід дає можливість розробити комплексну програму практичного втілення стратегії розвитку інвестицій.

По-четверте, інвестиційному законодавству, як і законодавству з економічних питань в цілому, притаманні непослідовність, нестабільність правових форм, що значною мірою пов’язано зі змінами курсу економічної політики держави.

Отже, наша краї на може стати рівноправним партнером в міжнародному співробітництві тільки шляхом інтеграції національної інвестиційної моделі у світову, поглиблення відповідно до міжнародних критеріїв лібералізації усіх сфер економічної діяльності. Такий підхід має стати основою інвестиційної привабливості української економіки

1.3 Правове регулювання іноземних інвестицій

Як свідчить історія багатьох країн, іноземні інвестиції відігравали і відіграють значну роль у вирішенні важливих питань їх соціально-економічного розвитку. І це цілком зрозуміло, адже інвестиції, як правило, означають довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном — в економіку зарубіжних країн.

Іноземні інвестиції мають велике значення і для соціально-економічного розвитку України. Їх залучення сприятиме подоланню нинішнього спаду виробництва й забезпеченню передумов економічного зростання нашої держави. Враховуючи це, в Україні вже створена і набуває подальшого розвитку і вдосконалення правова база щодо іноземного інвестування. Іноземні інвестиції - це всі види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України. Тлумачення поняття «іноземні інвестиції» вперше було офіційно дано у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Саме цей Закон передбачив і юридично закріпив можливість вкладення всіх видів цінностей іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності. Вагоме значення для здійснення іноземних інвестицій має і Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. У ньому встановлені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема іноземними інвесторами, а також дано перелік видів майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть розглядатись як інвестиції. Це — кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Цей Закон визначає також права й обов’язки суб'єктів інвестиційної діяльності, її державне регулювання, гарантії права суб'єктів такої діяльності і захист інвестицій.

Слід підкреслити, що положення даного Закону стосуються і діяльності, яка здійснюється іноземними інвесторами. Але детальніше особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України були визначені Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р. та Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 р., який став основою вказаного Закону. У зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначеного Декрету була зупинена дія Закону України «Про іноземні інвестиції».

Відповідно до положень статей 7, 14, 31 названого Декрету Кабінету Міністрів Україні, а також враховуючи ту роль, яка відводиться іноземним інвестиціям у розвитку економіки України, 17 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні».

Взагалі, якщо говорити про законодавче регулювання іноземних інвестицій в Україні, то в цій сфері прийнято біля 100 законодавчих актів, які регулюють різні питання. Це не лише загальні питання організації та здійснення інвестиційної діяльності, а й спеціальні питання, що стосуються режиму інвестиційної діяльності у відповідних регіонах. Так, були прийняті закони України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» від 24 грудня 1998 р., «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11 травня 2000 р. та ін.

Законами України була ратифікована значна кількість угод між урядом нашої держави та урядами зарубіжних країн щодо сприяння та взаємного захисту інвестицій. Так, у 1995 р. були ратифіковані угоди між Урядом України та урядами Литовської Республіки, Республіки Грузія, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Французької Республіки, Канади, Естонської Республіки, у 1996 р. — з урядами Словацької Республіки, Республіки Молдова, Держави Ізраїль, Італійської Республіки та ін. А взагалі за 1995 р. — червень 2002 р. було ратифіковано 40 міжнародних угод з цього питання.

Правове регулювання інвестиційної діяльності не обмежується названими вище законами та Декретом. Воно здійснюється також за допомогою інших нормативних актів підзаконного характеру. Прикладами таких актів є Тимчасовий порядок надання додаткових пільг іноземним інвесторам, затверджений 31 березня 1994 р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій, Порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України, затверджений 24 грудня 1993 р. Національним банком України, та ін.

У ряді нормативних актів, які спеціально не присвячуються інвестиційній діяльності, можуть міститися норми з цього питання. Так, у Декреті Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті» від 19 лютого 1993 р. є норми, які стосуються іноземних інвестицій. Зокрема, у цьому Декреті записано, що обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку не підлягають кошти в іноземній валюті, що переказуються на територію України з метою їх внесення до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями, а також суми виручки в іноземній валюті підприємств з іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Було прийнято значну кількість постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. Лише з січня 1995 р. по травень 2002 р. прийнято понад 100 таких постанов. Серед них можна назвати такі: «Про Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки» від 1 червня 1995 р., «Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій» від 1 лютого 1996 р., «Про стимулювання інвестиційної діяльності» від 16 лютого 1998 р. Відповідними постановами Кабінету Міністрів України затверджуються окремі інвестиційні програми. Так, в постанові від 24 березня 1998 р. була затверджена інвестиційна програма спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ-Део». Важливе значення має постанова Кабінету Міністрів від 28 грудня 2001 р., якою затверджено Програму інвестиційної діяльності 2002−2010 рр.

З ряду питань Кабінет Міністрів приймав постанови установчого характеру, відповідно до яких створював структури, що відають питаннями інвестиційної діяльності. Зокрема, його постановою від 9 червня 1997 р. була створена Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва, від 15 січня 1998 р. — Акціонерна компанія «Держінвест Україна», а від 29 травня 1996 р. — Консультативна рада з питань іноземних інвестицій.

З багатьох питань інвестиційної діяльності видавались укази Президента України. Таких указів з 1993 р. по 2002 р. було видано біля 50. До їх числа слід віднести укази Президента України від 19 лютого 1994 р. «Про інвестиційний фонд та інвестиційні компанії», від 8 серпня 1995 р. «Про українську державну кредитну інвестиційну компанію», від 8 липня 1998 р. «Про Фонд захисту громадян-інвесторів на фондовому ринку», від 28 червня 1999 р. «Про залучення інвестицій в економіку України», від 1 липня 2002 р. «Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави».

Отже, можна зробити висновок, що в Україні уже створені основи правового регулювання іноземних інвестицій.

іноземна інвестиція україна економіка

2. Сучасний стан залучення іноземних інвестицій в економіку України

2.1 Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин.

Формування конкурентоспроможності економічної структури суспільства залежить від узгодження з іншими напрямами ринкової трансформації, насамперед реструктуризації виробництва, що сприяє підвищенню його ефективності. Ця проблема є особливо актуальною для країн з перехідною економікою. Залучення іноземних інвестицій є важливою складовою частиною сучасної стратегії економічного розвитку України. У зв’язку з цим необхідно вивчати теорію і досліджувати практику залучення іноземних інвестицій у національну економіку, визначити шляхи підвищення ефективності їх використання.

Інвестиційні процеси в Україні є справою державної ваги і мають суттєвий вплив на розвиток ринкових відносин.

Прямі інвестиції забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій і науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва. Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану.

Доцільно зазначити, що для України як держави з перехідною економікою необхідно розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін та економічного зростання. Пріоритетними завданнями, які необхідно вирішувати за участю прямих інвестицій, є: структурна реформа економіки, технологічне оновлення виробництва, виробництво товарів широкого вжитку, подолання залежності країни від імпорту.

Переваги залучення іноземного капіталу в економіку України:

1) створення стратегічних альянсів між українськими та зарубіжними підприємствами;

2) використання зарубіжного організаційного і управлінського досвіду;

3) збільшення обсягів капітальних вкладень;

4) впровадження сучасних технологій;

5) стимулювання розвитку експортного потенціалу;

6) підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;

7) прискорення темпів структурної перебудови економіки;

8) підвищення ступені адаптації суб'єктів господарювання до умов конкурентного середовища.

Недоліки залучення іноземного капіталу в економіку України:

1) збільшення залежності країни від іноземного капіталу;

2) трансферт частини прибутків за кордон;

3) жорстка експлуатація вітчизняних сирових ресурсів.

При незначному загальному зростанні обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2005−2009 рр. темпи їхнього зростання суттєво уповільнились і 2008 році становили 120,9%, що на 15,8% нижче ніж у 2007 році, за дев’ять місяців 2009р. в Україну інвестовано 38 591,6 млн. дол. Загальне зниження темпів зростання обумовлено нестабільною економічною і політичною ситуацією в країні. Зростанням інфляції, скорочення обсягів виробництва, зниження обсягів експорту-імпорту товарів і послуг, що негативно впливало на інвестиційний клімат країни.

Україна не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься в «Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007−2008», рейтинг глобальної конкурентоспроможності України в 2007 році знизився з 69-ї до 73-ї позиції. Індекс глобальної конкурентоспроможності оцінює 132 країну за дев’ятьма критеріями що охоплюють понад 100 індикаторів продуктивності та ефективності економік. Ураховують ступінь розвитку таких економічних параметрів, інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров’я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційна сфера. У даному контексті Україні бракує й системних реформ, що також впливає на низькі оцінки. Європейські країни — лідери рейтингу не тільки мають у середньому нижчий рівень державного боргу порівняно з іншими європейськими країнами, але й досягли бюджетного профіциту, проводячи активну соціальну політику. Порівняння між Україною та її сусідами дає можливість зрозуміти важливу роль членства в ЄС у розвитку конкурентоспроможності, при чому не обов’язково позитивну. Наприклад, Польща у 2007 році перемістилася з 48-ї позиції на 51-шу, а Румунія посіла останнє для країн ЄС місце — 74-те. Інші країни, наприклад Туреччина, виграли від надання статусу кандидата у Євросоюз, про що свідчить її переміщення на сім позицій угору в рейтингу.

Падіння рейтингу України пов’язане, крім іншого, з низькою продуктивністю національної економіки, хоча і констатується зростання ВВП. Треба зауважити, що даний рейтинг складається, перш за все, для урядів країн, а не для приватних інвесторів, тому більше впливає на оцінку політиків, а не на мотивацію або рішення приватного бізнесу.

Для України було виділено (зі 130 країн) як конкурентні переваги, так і бар'єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, тобто університети, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізнична мережа, інноваційний потенціал, якість математичної освіти. Лімітуючи фактори склали: торговельні бар'єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, стандарти аудиту і звітності, митні процедури, права власності, якість автомобільних доріг, авіатранспортна інфраструктура. Таким чином, регулювання умов ведення бізнесу В Україні залишається незадовільним. Наприклад, для отримання всіх дозволів на будівництво потрібно пройти 50 окремих етапів, що може затягнутися на 750 днів, а реєстрація прав власності у 2006 році передбачала виконання десяти процедур, на які в середньому витрачалося 93 дні.

Згідно з іншим дослідженням щодо умов ведення бізнесу в Україні, які впливають на глобальну конкурентоспроможність країни, яке проводилося Світовим банком і Міжнародною фінансовою корпорацією «Doing Business» у 2008 році, рейтинг України також погіршився: порівняно з 2007 роком вона перемістилася з 128-го місця на 139-те, що нижче рівня 2005 року. Поліпшення відбулося лише за однією позицією з десятьох — у сфері наймання робітників і службовців. Даний показник є одним з найнижчих серед країн СНД — гірший має лише Таджикистан. Лідерство за поліпшення бізнес-клімату серед 178 країн належить Грузії, де результатом проведення реформ стало збільшення кількості нових підприємств.

Водночас відзначено і наявність вигідних умов для припливу в Україну прямих іноземних інвестицій; це підтверджують і експерти ООН, які віднесли її до двадцятки найпривабливіших для прямих іноземних інвестицій країн.

Один з найбільших інвестиційних банків світу «Morgan Stanley» (США) в березні 2008 року також включив Україну до списка найпривабливіших для інвестування країн. Це пояснюється посиленою увагою з боку інвесторів до ринків Східної Європи, які мають потенціал завдяки наближенню ставок капіталізації до західноєвропейських рівнів, а також нинішніми досить помірними прибутками від інвестування в основних країнах Центральної Європи.

Не менш важливе значення для інвестиційної привабливості мають доходи населення. Згідно з даними Нюрнберзького інституту ринкових досліджень (Німеччина), у 2007 році Україна посіла передостаннє місце, 39-те, місце в рейтингу за купівельною спроможністю на душу населення в Європі, однак при цьому демонструє найшвидші на континенті темпи зростання цього показника: за рік добробут у українців підвищився на 27%, на 300 євро на людину, а купівельна спроможність зросла до 1487 євро. До найбільш ризикових для інвестицій зон в очах іноземних інвесторів може бути віднесена й Україна. В структурі її імпорту переважають енергоносії й так званий інвестиційний імпорт; країна тільки починає відчувати масовий приплив споживчих імпортних товарів, не включених до внутрівиробничих процесів. При цьому дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в Україні покривається в основному середньостроковими і короткостроковими позиками. Виходячи з цього можна дійти висновку про існування досить високих ризиків платіжного балансу України. З огляду на високі ризики дестабілізації на зовнішніх фінансових ринках, НБУ вже найближчим часом може спробувати зняти з себе частину валютних ризиків, запровадивши кошик з долара і євро для визначення курсу гривні.

Згідно з доповіддю консалтингової компанії «Control Risks» (Великобританія)"Карта ризику — 2008″, оприлюдненою 15 листопада 2007 року, приблизно 57% країн з ринком, що формується, мають середній рівень політичних ризиків і вище. Україну віднесено до країн з середнім рівнем політичних ризиків, де іноземний бізнес може зазнати підриву позицій, унаслідок чого не можна гарантувати безпеку довгострокових інвестицій. До цих ризиків віднесено корупцію, наявність впливових і ворожих лобістських угруповань, відсутність адекватних законодавчих гарантій, обмеження імпорту-експорту, слабкість політичних інституцій, примхливе ведення політики, неефективну юридичну систему, складну бюрократію, та нечіткі норми, що регулюють бізнес. Дійсно, Україна постійно перебуває в стані політичної нестабільності. До політично чутливих, чи вразливих, можна віднести великі системні компанії, які функціонують у секторах, де домінує держава.

Парадокс полягає в тому, що політична нестабільність супроводжується масштабним вкладенням коштів в акції українських підприємств з боку як іноземних, так українських портфельних фондів. Портфельні інвестори укладають гроші, очікуючи швидкої стабілізації політичної ситуації в Україні й подальшого зростання ринку. Навіть прогноз зниження рейтингу України зі стабільного до негативного не вплинув на її функціонування і мотивацію; вони майже не звертають увагу на суверенні рейтинги, які важливі для інвесторів, що здійснюють вкладення в папери державної позики. Незважаючи на високі ризики інвестування в Україні, західні фонди одержують від подібних вкладень високу віддачу — іноді прибутковість інвестицій становить 100% річних. Водночас до головних ризиків української економіки належать зниження кредитних рейтингів і зростання вартості запозичень для вітчизняних компаній та банків.

Останнім часом констатується підвищення попиту на акції українських емітентів. Основна причина полягає втому, що інвестори виходячи з аналізу і усвідомлення історії та наслідків політичних криз в Україні, роблять висновок про відсутність їх впливу на економіку і корпоративні результати. Вони вже не сприймають нестабільність як фактор дестабілізації ринку. Пояснення привабливості України, зокрема, полягає і в тому, що раніше вкладення в неї розглядалися як інвестиції в дочірній регіон Росії і відповідно вважалися українськими цінними паперами, дешевшими за російські. Отже, можна дійти висновку, що західні інвестори серйозно не зважають на вплив політичних ризиків на інвестиційні ризики щодо України, і затягування політичної нестабільності в Україні не означає відсутності можливостей для успішного інвестування її ринку. Бізнес дедалі більше переконується, що політичне протистояння не зачіпає фундаментальних економічних основ підприємницької діяльності, а являє собою виключно внутрішньополітичну кризу, яка не поширюється на економіку. За цих умов будь-який суб'єкт господарювання усвідомлює, що в результаті політичної боротьби принципових змін не відбудеться.

Ситуація з іноземними інвесторами також потребує конкретизації залежно від статусу — портфельного чи прямого. Портфельні інвестори, які вкладають в акції підприємств, традиційно оперативно реагують на перепади політичної кон’юнктури. У більшості випадків іноземний інвестор, що працює у сфері ПІІ, вкладає капітал на українському ринку під конкретний інвестиційний проект — добре вивчений, опрацьований і готовий до реалізації. При цьому трансакційні витрати на купівлю — продаж активу є досить великим і, як правило, можуть бути покриті вже після реалізації проекту. Тому іноземний інвестор у короткостроковій перспективі не реагуватиме на зміну «країнних» ризиків, до яких належить і політика: головною, хоча й не єдиною умовою його функціонування є впевненість в повному захисті прав власності. У разі її дотримання інвестиційний проект може бути започатковано без урахування короткострокових ризиків. Отже, для прямих інвесторів, які розглядають ринок з позиції довгострокової перспективи і вкладають кошти в матеріальні активи і виробництво, «стабільна нестабільність» уже стала закономірною та передбачуваною; тому виникнення чергового політичного конфлікту й не спричиняє виведення їх капіталі за кордон. Більшість з них сприймають політичні процеси в Україні як частину демократичних змін і не вважають за необхідне припиняти підприємницьку діяльність.

Водночас зниження капіталізації внаслідок політичної нестабільності здатне негативно вплинути на вартість компаній у межах розміщення акцій чи в угодах щодо поглинань. Жоден інвестор не ризикне реалізовувати такі угоди в умовах політичної кризи; це ще один негативний фактор політичних подій, адже насамперед стратегічні інвестори забезпечують приплив іноземної валюти та інвестицій в країну. Представники багатьох іноземних компаній відкрито стверджують, що надходження масштабних інвестицій в Україну ускладнюються відсутністю стабільності навіть на короткий проміжок часу. Унаслідок цього привабливість українських компаній для іноземних інвесторів не зменшиться, але деякі з них займуть вичікувальну позицію.

Імідж і кредитоспроможність України прямо детерміновані політичним протистоянням, про що свідчить реакція міжнародних рейтингових агентств. Як правило, подібні ризики враховуються аналітиками під час оцінки кредитного рейтингу.

У цьому зв’язку варто акцентувати увагу на тому, що до основних ризиків в Україні належить часто змінюване законодавство. Для інвестора усталеність є вкрай важливою: навіть несприятлива комбінація факторів (положення нормативно-законодавчої бази, ставки оподаткування тощо), попри їхню подеколи невигідність, усе ж неповинна зазнавати різких флуктуацій або взагалі скасування. Прикладом слугують спеціальні економічні зони, ідея існування яких в умовах України сама по собі спірна, оскільки надання переваги з якихось міркувань в певній області чи регіону призводить до корупції та недотримання принципів ринкової економіки.

Дошкульного удару інвестиційному іміджу, загрозу економічній безпеці держави та її конкурентоспроможності в очах світової спільноти завдає відносно новий феномен — рейдерство, тобто захоплення контролю над підприємством будь-якими способами, що включають підкуп мінори тарних акціонерів, менеджерів компаній, що поглинаються, чиновників і суддів, підробку документів і судових рішень, відверто кримінальні силові методи (шантаж, погрози, побиття), силове захоплення офісів. З позицій державних установ під рейдерством розуміють дещо різні явища. При цьому недружні поглинання в Україні, як і всьому цивілізованому світі не заборонено законом. Слід констатувати, що ефективної протидії рейдерству досі не створено і воно зашкоджує іміджу України як інвестиційно привабливої держави. Адже іноземні компанії ретельно відстежують рейдерські акції й оперативно передають інформацію своїм підприємницьким структурам на всіх континентах. Корпоративне свавілля в Україні генерувало закономірну реакцію іноземних структур. Ключовими факторами інвестиційного клімату України є економічні, політико-правові і соціально-культурні, що формують інтегровану систему його складових, які взаємовизначають і обумовлюють одна одну. Основними факторами, які негативно впливають на інвестиційний клімат, зумовлюючи високий ризик інвестування в економіку України, є правова, економічна і політична нестабільність, недосконала фінансово-кредитна, бюджетна і податкова система, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, тонізація економіки, відсутність ринку землі.

Заходи щодо подальшого покращення інвестиційного клімату в Україні з урахуванням цього мають стати:

1) Завершення формування відповідної нормативно-правової бази;

2) Досягнення політичної стабільності;

3) Подальше реформування податкової системи;

4) Зміцнення фінансово-кредитної системи, створення небанківських фінансових установ;

5) Сприяння розвитку інститутів фондового ринку;

6) Стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну та інноваційну діяльність;

7) Реформування бюджетної системи в напрямку скорочення кількості й зростання ролі місцевих бюджетів.

2.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України

Аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її деяку позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Зростання інвестицій в економіку України спостерігається з 2006 р. — 21,2 млрд. дол. США. Це на 29,3% перевищує обсяг надходжень у 2005 р. У 2007 р. цей показник склав майже 29,5 млрд. дол. США, у 2008 р. — 35,7 млрд. дол. США.

На сучасному етапі потребу у реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має все агропромислове господарство України. Доцільним є переведення його на сучасну технологічну базу, з використанням науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії. Необхідно підвищити продуктивність праці та знизити витрати, забезпечити глибшу та більш комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення їх споживчих якостей, отримання значного економічного ефекту при незначному ризику для іноземних інвесторів. Однак, варто зазначити, що цілі інвесторів, які з’являються на вітчизняному ринку, входять у суперечність із внутрішньою економічною програмою розвитку.

Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Інакше кажучи, увагу іноземців привертає можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинних ринків, науково-технічної бази і кваліфікованої робочої сили. Обсяг прямих іноземних інвестицій на 01. 01. 2011р. наведено у таблиці 2. 1

Таблиця 2. 1

Прямі іноземні інвестиції в Україну

Обсяги прямих інвестицій на 01. 01. 2011р. (млн. дол. США) 2)

У % до підсумку

Усього

44 708,0

100,0

у тому числі

Кіпр

9914,6

22,2

Німеччина

7076,9

15,8

Нідерланди

4707,8

10,5

Російська Федерація

3402,8

7,6

Австрія

2658,2

5,9

Франція

2367,1

5,3

Сполучене Королівство

2298,8

5,1

Швеція

1729,9

3,9

Вiрґiнськi Острови, Британські

1460,8

3,3

Сполучені Штати Америки

1192,4

2,7

Італія

982,4

2,2

Польща

935,8

2,1

Швейцарія

859,4

1,9

Інші країни

5121,1

11,5

Географічна структура іноземних інвестицій є суттєвою проблемою, про що наочно свідчить наявність серед головних інвесторів Кіпру та Віргінських островів — офшорних зон, з яких не стільки надходять дійсно іноземні інвестиції, скільки повертається нелегально «виведений» український капітал (що само по собі не погано, але відображає зовсім інші процеси). Світовий банк прогнозував приплив іноземних інвестицій в Україну. В Україні існує довгострокова перспектива. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури. Розглянемо інвестиційну привабливість України на рівні її регіонів таблиця 2.2.

Таблиця 2. 2

Прямі іноземні інвестиції в регіони України (млн. дол. США)

Області

Кількість підприємств

Обсяги інвестицій на

01. 01. 2007р.

01. 01. 2008р.

всього

У % до загального підсумку

всього

У % до загального підсумку

1

2

3

4

5

6

Україна

15 389

21 607,3

100,0

29 489,4

100,0

АР Крим

373

577,0

2,7

726,2

2,5

Вінницька

177

108,3

0,5

145,1

0,5

Волинська

208

272,4

1,3

397,0

1,3

Дніпропетровська

881

2361,3

10,9

2924,2

9,9

Донецька

429

905,9

4,2

1406,8

4,8

Житомирська

301

122,9

0,6

173,6

0,6

Закарпатська

825

295,0

1,4

345,3

1,2

Запорізька

344

606,5

2,8

698,4

2,4

Івано-Франківська

394

183,5

0,9

385,1

1,3

Київська

742

871,4

4,0

1078,5

3,7

Кіровоградська

87

52,3

0,2

55,5

0,2

Луганська

147

284,3

1,3

309,2

1,0

Львівська

1261

515,0

2,4

841,4

2,9

Миколаївська

182

113,0

0,5

184,2

0,6

Одеська

861

718,7

3,3

892,1

3,0

Полтавська

306

315,8

1,5

363,0

1,2

Рівненська

157

112,6

0,5

247,1

0,8

Сумська

159

156,7

0,7

181,0

0,6

Тернопільська

151

45,0

0,2

51,0

0,2

Харківська

654

983,6

4,6

1281,9

4,3

Херсонська

179

109,7

0,5

155,6

0,5

Хмельницька

138

92,2

0,4

129,0

0,4

Черкаська

242

116,3

0,5

174,9

0,6

Чернівецька

228

36,8

0,2

51,2

0,2

Чернігівська

83

81,5

0,4

88,6

0,3

м. Київ

5703

5881,9

27,2

9496,7

32,2

м. Севастополь

177

126,3

0,6

145,6

0,5

Нерозподілені за регіонами обсяги інвестицій

-----------

5561,4

25,7

6561,2

22,3

Як бачимо, найпривабливішими для іноземних інвесторів є м. Київ, яке посідає перше місце за обсягом отриманих інвестицій. До регіонів, які стали, порівняно з 2006 р., привабливішими для іноземних інвесторів та характеризуються зростанням прямих іноземних інвестицій у ці регіони, відносимо Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Запорізьку і Луганську області, які утворюють східний регіон, що має найрозвиненішу промисловість, питома вага якої в економці України найвища. Залучення інвестицій з-за кордону в цей регіон дозволить здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі екологічно чистих технологій та сприятиме розвитку машинобудування, автомобіле- та літакобудування, активно стимулюватиме енергозбереження.

В Одеській, Миколаївській і Херсонській областях, які утворюють південний регіон, вигідними є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової і консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих культурно-туристичних комплексів.

Притік іноземних інвестицій у Західний регіон — Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську і Чернівецьку області, сприятиме створенню ефективного виробництва з використанням місцевих природних ресурсів та розвитку мережі оздоровчих туристичних комплексів.

Полтавська, Черкаська, Вінницька області, які утворюють центральний регіон, належать до аграрно-промислових і характеризуються середнім значенням інвестиційного розвитку. Залучення інвестицій у цей регіон дозволить здійснити реконструкцію підприємств, що виробляють електроенергію, випускають мінеральні добрива, засоби автоматизації й обчислювальної техніки, технологічне устаткування.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой