Інтегральна оцінка конкурентоспроможності КП "Шляхрембуд"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності як категорії ї як властивості підприємства

1.1 Сутність та види економічної конкуренції

1.2 Конкурентоспроможність та її основні ознаки

2. Методичний інструментарій оцінки конкурентоспроможності підприємства

2.1 Методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства

2.2 Інтегральний метод як комплексний підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства

3. Інтегральна оцінка конкурентоспроможності КП «Шляхрембуд»

3.1 Загальна характеристика підприємства та основні напрямки його діяльності

3.2 Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища КП «Шляхрембуд»

3.3 Інтегральний аналіз рівня конкурентоспроможності підприємства

4. Експрес-аналіз

Висновок

Література

Вступ

Тема даної роботи досить актуальна на сьогоднішній день, так як чим краще конкурентоспроможність підприємства, ти вище його ефективність та загальний стан поміж інших аналогових підприємств. Для того, щоб визначити свою конкурентоспроможність підприємства застосовують різноманітні методи. Це і методи засновані на теорії конкуренції і методи, на аналізі конкурентних переваг, матричні методи і т д.

Об'єкт дослідження — комунальне підприємство по ремонту, будівництву та експлуатації автошляхів.

Предмет дослідження — поняття конкурентоспроможності та інтегральний підхід до оцінки її рівня.

Розгляд даної теми передбачає вирішення наступних завдань:

1. Визначення теоретичних аспектів понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність».

2. Визначення методів оцінки конкурентоспроможності та акцептування уваги на інтегральному підході до оцінки її рівня;

3. Інтегральна оцінка конкурентоспроможності на прикладі КП «Шляхрембуд».

4. Експрес-аналіз півня виробничого потенціалу підприємства за наданою методикою та існуючими формами звітності на прикладі КП «Шляхрембуд».

інтегральний ринковий конкурентоспроможність

1. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності як категорії ї як властивості підприємства

1.1 Сутність та види економічної конкуренції

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції. Конкуренція — це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Термін «конкуренція» з лат. concurrentia означає - змагання, суперництво. Дослідження проблеми конкуренції й конкурентноздатності до 90-х років минулого століття в Україні не мало необхідності. Термін «конкуренція» не застосовувалася в радянській економіці. Так у словнику політичної економії конкуренція визначалася як «антагоністична боротьба між приватними товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва й збуту товарів» [15]. Поняття конкуренції сполучалося з анархією, хижацькими методами, і важкими соціальними наслідками. Елементи конкуренції й конкурентної боротьби були знайомі тільки керівникам підприємств, чия продукція йшла на зовнішній ринок. Відсутність приватної власності на засоби виробництва й установлення планів для всіх підприємств було причиною відсутності конкуренції.

У цілому, до середини XX в. сформувалися загальні уявлення про суть конкуренції і її основних рушійних силах, що виразилися в постулюванні чотирьох класичних моделей: досконалої (чистої) конкуренції, монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії. Дані моделі і сьогодні є відправним пунктом у дослідженні конкуренції і конкурентних переваг. Сучасні наукові школи, що досліджують маркетинг і конкуренцію, використовували багатий теоретичний і практичний досвід при вивченні і подальшому розвитку методології конкуренції. В даний час можна виділити три основні наукові центри, що інтенсивно розробляють дані проблеми:

ь Наукова школа США, і, насамперед, Гарвардська школа бізнесу. Професори М. Портер, А. Чандлер, М. Энрайт, Дж. Макартур складають ядро цієї школи. Вперше були представлені результати вирішення проблем оцінки конкурентоспроможності виробів, компаній і окремих галузей, зроблений великий внесок в стратегічне управління компанією в умовах конкуренції, виділені та оцінені чинники конкурентних переваг, ключові фактори успіху; особливо істотних результатів вдалося досягти в дослідженні проблем регулювання конкуренції на рівні галузей.

ь Школа, представлена науковими центрами Японії. Університети Токійський, Хитоцубаси, Васеда, Мейдзі координують свої дослідження у області нецінової конкуренції, спільного з конкурентами просування продукції; велика увага приділяється проблемі співробітництва та взаємодії національних виробників з метою завоювання нових географічних ринків збуту. Яскравими представниками японської школи є професори X. Такеучі, Х. Кобоясі, М. Цучія, Ногучі.

ь Європейська школа дослідження конкуренції. Швейцарія, Швеція, Данія, Австрія, Італія, Німеччина практично мають власні, хоч і багато в чому проамериканські, моделі, що описують конкурентну поведінку компанії. Особливо детально висвітлені в наукових працях європейських учених питання конкуренції в міжнародному масштабі (глобальна конкуренція).

На сучасному етапі існує велика кількість трактувань терміну «конкуренція» (табл. 1. 1). Як економічна категорія, конкуренція — це економічна боротьба, суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов’язаних з продажем цієї продукції, виконаних робіт, наданням послуг одним і тим же споживачам. З точки зору теоретичних основ самого явища, конкуренція є проявом об'єктивних процесів у господарській діяльності: зниження витрат виробництва або задоволення потреб споживачів. Сама ж боротьба, суперництво при цьому виступає в якості видимої її частини, предмету розгляду в економічних доктринах.

Згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», «економічна конкуренція — це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку» [6].

Таблиця 1.1 — Наукові підходи до визначення сутності поняття «конкуренція»

Вчений

Визначення поняття «конкуренція»

Азоєв Г. Л., Зав’ялов П.С., Райзберг Б. А. [9, 16]

Економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між виступаючими на ринку підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції.

Кіперман Г. Я. [1]

Процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби виробників і постачальників при реалізації продукції, економічне суперництво між відособленими товаровиробниками або постачальниками товарів за найбільш вигідні умови збуту.

Макконнел К.Р., Брю С. Л. [10]

Наявність на ринку більшої кількості незалежних покупців і продавців, та можливість для них вільно входити на ринок і залишати його.

Маршалл А. [11]

Змагання однієї людини з іншими, особливо при продажу або купівлі чого-небудь.

Спірідонов І.А. [17]

Економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між виступаючими на ринку підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різних потреб покупців й одержання найбільшого прибутку.

Перцовський Н.І. [13]

Процес управління суб'єктом власними конкурентними перевагами для досягнення своїх цілей у боротьбі з конкурентами, за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у межах законодавства.

Фатхутдінов Р.А. [18]

Змагання господарюючих суб'єктів, коли їхні самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного з них односторонньо впливати на загальні умови обігу товарів на відповідному товарному ринку.

Юр'єва Т.В. [20]

Змагання між товаровиробниками за найбільш вигідні сфери вкладання капіталу, ринки збуту, джерела сировини.

Відмітними рисами сучасного трактування економічної конкуренції є:

— цивілізований, легалізований характер цієї боротьби;

— подібність (взаємозамінність) товарів, виробники яких втягнені у конкурентну боротьбу;

— обмеженість можливостей кожної з конкуруючих сторін впливати на умови обігу товарів на відповідному ринку внаслідок самостійних дій інших сторін;

— ідентичність або наближеність потреб цільових груп споживачів, стосовно яких точиться конкурентна боротьба;

— спільність, тотожність мети, заради якої виникає це суперництво.

В теоретичному аналізі економічної конкуренції важливого значення набуває виокремлення та розуміння ключових термінів та понять, серед яких — об'єкт, суб'єкт та предмет конкуренції. У доступних для самостійного опрацювання джерелах ці питання або не акцентовані взагалі, або ж трактуються суперечливо, що вимагає докладного їх розгляду (рис. 1. 1).

Рис. 1.1. Конкуренція як економічна категорія[7].

Залежно від бачення сенсу існування підприємства (виробництво товару чи задоволення певної потреби споживача), буде залежати і його поточна діяльність, і розвиток, і сприйняття ним основних конкурентів. Так, підприємство, що визначає за своє головне завдання виробництво конкретного товару, в якості основних конкурентів виділяє виробників аналогічних товарів та товарів-замінників. Якщо ж метою своєї діяльності підприємство вважає задоволення певної потреби споживачів, то при проведенні аналізу конкурентів до уваги будуть прийматися всі ті, хто так чи інакше може задовольнити дану потребу або ж «перевести» її у будь-яку іншу потребу, або взагалі виключити її з життєдіяльності споживача. Саме відокремлення предмета конкуренції від її об'єкта показує, що у конкурентній боротьбі існує не одна, а дві сфери впливу: товар (предмет), з одного боку, та споживач (об'єкт) — з іншого, а це означає, що існують різні методи та прийоми конкурентної боротьбі.

Слід чітко розмежовувати поняття «конкуренція» як стан ринку і як взаємовідносини учасників процесу суспільного виробництва, тобто розрізняти поняття «конкурентний стан ринку» і «конкурентна поведінка», хоч вони тісно пов’язані між собою [4]. Виокремлюють три види конкурентної поведінки. Конкурентна поведінка між продавцями ґрунтується на бажанні випередити суперника в боротьбі за споживача, завоювати якомога ширше коло споживачів і продати свою продукцію за якнайвищою ціною. В питаннях ціноутворення ініціатива належить продавцю, а в питаннях розширення чи звуження кола споживачів вирішальну роль відіграє сам покупець.

Конкурентна поведінка між покупцями ґрунтується на бажанні випередити суперника в боротьбі за найкращий товар серед тих, що в даний момент пропонуються на ринку, і придбати його за якнайнижчою ціною. У цьому випадку активна роль споживача полягає в можливості сплачувати за один і той самий товар вищу чи нижчу ціну. Кількість і якість продукції, що пропонується в даний конкретний момент на ринку, від покупця не залежать — тут активнішу роль відіграє продавець.

Конкурентна поведінка всередині обох вищеназваних груп може мати характер взаємної боротьби, а може іноді набирати форми співдружності (коли суперники домовляються між собою). В такому разі вони не борються за перемогу на ринку, а ділять ринкову владу у відповідних пропорціях. Продавці не знижують ціну, щоб завоювати споживача, а тримають її, як домовилися між собою, тому покупець змушений купляти за встановленою на ринку ціною. З іншого боку, коли таким самим чином домовляються покупці, то продавцю нічого не залишається, як реалізовувати товар за встановленою ними ціною.

Конкурентна взаємодія продавців і покупців ґрунтується на їх протилежних намірах продати якомога дорожче, а купити по можливості дешевше. Коли певний суб'єкт виступає в ролі продавця, він прагне до завищення ціни, а в ролі покупця -- виторгувати найнижчу ціну [7].

Конкуренція охоплює мікро-, мезо-, макро- і мегарівні економічної системи:

ь мікрорівеньконкуренції (міжфірмова або внутрішньогалузева конкуренція) — це конкуренція між підприємствами однієї галузі; її предметом є аналогічні товари та послуги, а результатом є формування середньої ціни виробництва у галузі в цілому;

ь мезорівень конкуренції (міжгалузева конкуренція) — це конкуренція між підприємствами різних галузей; її предметом є невзаємозамінні товари та послуги, а результатом є встановлення середньої норми прибутку в економіці;

ь макро- та мегарівні конкуренції (міждержавна та міжрегіональна конкуренція) охоплюють конкуренцію країн та регіональних угруповань як їх суперництво за створення кращих умов для бізнесу та підвищення якості життя їх населення, яке все більш набуває глобального масштабу.

Економічна теорія вказує на те, що конкуренція має як негативні (призводить до економічних криз виробництва, розорення і безробіття, хижацького використання ресурсів; інколи переростає у недобросовісну конкуренцію), так і позитивні (виступає двигуном економічного прогресу, знаряддям інноваційного прогресу; стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; спонукає постійно поновлювати асортимент продукції, що випускається, пильно стежити за науково-технічним прогресом) риси. У ринковій економіці конкуренція виконує в ринковій економіці певні функції (табл.1. 2).

Таблиця 1.2 — Функції конкуренції як економічної категорії

Функція

Пояснення

Функція регулювання

Для утримання в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже, і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

Функція мотивації

Конкуренція включає стимули до вищої продуктивності

Для підприємця конкуренція — шанс та ризик одночасно:

ь підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції); це стимулює технічний прогрес;

ь підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу

Конкуренція дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю

Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства (якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців).

Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

У цілому, основне завдання і головна функція конкуренції -- завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Аналіз праць науковців з проблем конкуренції дозволив узагальнити підходи до класифікаційних ознак економічної конкуренції:

ь за територіальною ознакою — внутрішньогалузева (конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку) та міжгалузева (специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу; здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші, в результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку);

ь за видом конкурентної поведінки — конкуренція між продавцями та покупцями; між виробниками (обумовлена існуванням «ринку покупця» — пріоритет на ринку покупців над виробниками-продавцями); між споживачами (обумовлена існуванням «ринку продавця» — пріоритет на ринку продавців над споживачами-покупцями).

ь з точки зору конкурентної ситуації в галузі і на ринку досконала (чиста) та недосконала (монополістична або олігополістична);

ь за критерієм результативності - ефективна та неефективна конкуренція;

ь з дотриманням норм законодавства — добросовісна та недобросовісна;

ь за методами конкурентної боротьби — цінова і нецінова

Розглянемо детальніше основні види конкуренції. Ефективна конкуренція це динамізм, стимулювання до отримання надприбутків за рахунок переваги у витратах і якості продукту; можлива лише в умовах динамічної економіки, де безупинний потік нововведень трансформує статичну ситуацію.

Основними методами добросовісної конкуренції є: підвищення якості продукції, зниження цін («війна цін»), реклама, розвиток до- і після продажного обслуговування, створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо. Однією з форм добросовісної конкуренції є цінова конкуренція, яка використовується для виштовхування з ринку більш слабких суперників чи проникнення на новий ринок.

Недобросовісна конкуренція визначається як дії суб'єктів господарювання з дискредитації конкурентів і за основні методи має є: економічне та промислове шпигунство; поширення помилкових або неточних даних про конкурента; незаконне використання товарного знаку, фірмового найменування чи маркірування конкурента -- підробка продукції; підкуп і шантаж; введення в оману споживачів щодо характеру, способу, місця виготовлення товару і його якості та реклама товару, що не відповідає вимогам якості; махінації з діловою звітністю та валютні махінації; некоректне порівняння товарів; самовільне використання чи розголошення конфіденційної науково-технічної, виробничої чи іншої інформації; приховування дефектів тощо; демпінг, установлення дискримінаційних цін чи контролю за діяльністю конкурента з метою припинення цієї діяльності; таємна змова на торгах; створення таємних картелів; корупція тощо [7].

1.2 Конкурентоспроможність та її основні ознаки

Конкурентоспроможність виявляється лише в умовах конкуренції і через конкуренцію. В країнах з ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, породженим об`єктивним розвитком продуктивних сил і які відображають результати політики великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

Конкурентоспроможність є одним з основних понять, яке активно використовується в теорії та практиці економічного аналізу, виступає багатоаспектним поняттям, що в перекладі з латинської мови означає суперництво, боротьбу за досягнення найкращих результатів [8]. Для її характеристики використовується поняття порівняльних витрат (Д. Рікардо), порівняльних переваг (Є. Хекшер, Б. Олін), порівняння конкурентних переваг, чинників управління та продуктивності використання ресурсів (М. Портер), конкурентного статусу фірми (І. Ансофф) [3].

Слід звернути увагу на багатозначності трактувань сутності поняття «конкурентоспроможність» сучасними вченими-економістами (табл.1. 3).

Таблиця 1.3 — Погляди вчених-економістів на категорію конкурентоспроможність

Автор визначення

Визначення конкурентоздатності

Ожогов С.І.

Здатність витримувати конкуренцію, протистояти конкурентам

Книш М.І.

Ступінь привабливості даного продукту, для здійснюючого реальну покупку споживача

Забєлін П.В., Моісеєва Н.К.

Здатність приносити прибуток у короткостроковому періоді не нижче заданого, або перевищення над середнім прибутком

Грошев В.П.

Комплекс споживчих властивостей товару, що визначає його відмінність від інших аналогічних товарів по ступені й рівню задоволення потреб покупців і витратам на його купівлю й експлуатацію

Кредісов А.И.

Характеристика товару, що відображає його відмінність від аналогічного конкурентного товару як по ступені відповідності конкретної потреби, так і по витратах на її задоволення

В. Стівенсон

Конкурентоспроможність характеризує те, «наскільки ефективно компанія задовольняє потреби клієнта порівняно з іншими компаніями, що пропонують подібний товар або послугу"17, с. 65.

М.О. Ермолов

Конкурентоспроможність — це відносна характеристика, яка відображає відмінності у процесі розвитку певного виробника від виробника конкурента як по ступеню задоволення власними товарами, так й по ефективності виробничої діяльності.

Розбіжності та різноманітність авторських позицій стосовно визначення поняття конкурентоспроможності пов’язані з:

ь ототожненням конкурентоспроможності підприємства та конкурентоспроможності продукції або послуг;

ь масштабами розгляду конкурентоспроможності: на регіональному, національному або світовому ринку (підприємство, галузь, країна);

ь заміною одного поняття іншим (конкурентний статус, конкурентний рівень);

ь характеристикою будь — якої складової конкурентоспроможності підприємства: конкурентоспроможність виробничого, трудового потенціалу.

Незважаючи на різні підходи до визначення його суті, всі дослідники відмічають порівняльний і часовий (динамічний) характер цього показника:

ь порівняльний характер означає, що конкурентоспроможність не є явищем, притаманним конкретному об'єкту; вона не випливає з його внутрішньої природи, а проявляється тільки за умов порівняння даного об'єкта з іншими; її можна оцінити порівнянням найбільш суттєвих показників діяльності підприємств; результатом цього порівняння є визначення рівня конкурентоспроможності;

ь часовий характер (динамічність) означає, що досягнутий в окремий проміжок часу рівень конкурентоспроможності підприємства не може розглядатися як довгострокова характеристика його ринкової позиції незалежно від ефективності діяльності; протидія інших суб'єктів господарювання, рішучість та активність їх конкурентних стратегій можуть привести до втрати досягнутої позиції та зниження рівня конкурентоспроможності.

У цілому, існують різні підходи до класифікації конкурентоспроможності:

ь за територіально-географічною ознакою — міжнародна і внутрішньо національна конкурентоспроможність; конкурентоспроможність в межах окремих регіонів (районів);

ь залежно від масштабності економічних об'єктів — конкурентоспроможність товару, підприємства-виробника, галузі і/або комплексу галузей, національної економіки;

ь у тимчасовому прояві - конкурентоспроможність на певну дату або проміжок часу у минулому, поточна конкурентоспроможність, конкурентоспроможність в перспективі.

Наведемо характеристику видів конкуренції за масштабністю економічних об'єктів.

Конкурентоспроможність товару відображає його здатність більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку [1; 2]. Вона визначається конкурентними перевагами: якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, цінами, встановлюваними продавцями товарів; перевагами в гарантійному і післягарантійному сервісі, рекламі, іміджі виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва і можливості вигідного продажу.

Разом з тим, конкурентоспроможність товару — це не уміле маневрування в ринковому просторі і в часі, а головне, — максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців. Причини конкурентоспроможності товару необхідно шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком ефективнішого управління процесом розробки, реалізації і експлуатації пропонованої продукції.

Наведемо підходи до визначення конкурентоспроможності організації (табл. 1. 4). Зауважимо, що поняття конкурентоспроможності безпосередньо пов’язано з терміном «конкурентноздатна організація», який можна трактувати як перевагу товарів (послуг) підприємства над аналогами у конкретних сегментах ринку в певний період часу по потенціалу розробляти, виробляти й продавати конкурентноздатні товари (послуги) у майбутньому, досягнуте без шкоди фінансовому стану організації.

Таблиця 1.4 — Змістовне наповнення дефініції «конкурентоспроможність підприємства»

Джерело

Визначення

Азоєв Г. Л.

Здатність ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентноздатних товарів — обов’язкова умова конкурентоспроможності фірми.

Зав’ялов П.С., Лозовський Л. Ш., Поршнєв А.Г.

Здатність фірми, компанії конкурувати на ринках з виробниками й продавцями аналогічних товарів за допомогою забезпечення більш високої якості, доступних цін, створення зручних умов для покупців, споживачів.

Кіперман Г. Я.

Здатність протидіяти на ринку іншим виробникам і постачальникам аналогічної продукції (конкурентам) як за рівнем задоволення своїми товарами або послугами конкретної суспільної потреби, так за ефективністю виробничої д-ті.

Фатхутдінов Р.А.

Здатність фірми випускати конкурентоздатну продукцію, її перевага стосовно інших підприємств даної галузі усередині країни й за її межами.

Хруцьким В. Є, Корнєєва І.В.

Здатність успішно оперувати на конкретному ринку (регіоні збуту) у даний період часу шляхом випуску й реалізації конкурентоздатних виробів і послуг.

А.П. Градов

Конкурентоспроможність фірми — її порівняльна перевага відносно інших фірм даної галузі в країні та за її межами.

М.І. Круглов

Конкурентоспроможність підприємства — система економічних категорій, елементами якої є конкурентоспроможність продукції і фінансова конкурентоспроможність. Це економічна категорія, за допомогою якої виявляється перевага даного виробника, по рівню задоволення споживачів продукцією, з урахуванням ефективності фінансово — г-ої діяльності

Більшість вчених з даної проблематики пропонують об'єднати в одне поняття «конкурентноздатність товару» й «конкурентноздатності організації». Дане твердження буде не зовсім вірним, тому що покупець не завжди знає, якому виробнику належить даний товар, а навіть якщо й знає назву фірми, то ця назва не завжди про щось говорить. Конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність фірми — виробника продукції співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару та сукупності економічних методів діяльності фірми, які впливають на результати конкурентної боротьби.

Р. Хейс, С. Уїлрайт і Д. Кларк виділяють чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства [19]:

ь Керівництво підприємств першого рівня розглядає організацію управління як щось внутрішньо нейтральне. Свою роль керівники підприємства бачать лише в тому, щоб випускати продукцію, не піклуючись ні про які сюрпризи для конкурентів і споживачів. Вони упевнені в конструкції і технічному рівні своєї продукції, організації збуту і ефективності реклами. Такий підхід приносить успіх, якщо підприємство зуміє знайти свою ринкову нішу, яка убереже його від негайної конкуренції. Але якщо підприємство переростає нішу, йому неминуче доводиться вступати в конкурентну боротьбу з іншими виробниками і піклуватися про створення конкурентних переваг;

ь Компанії другого рівня конкурентоспроможності прагнуть до того, щоб їх підприємства повністю відповідали стандартам, встановленим їх основними конкурентами, технічним прийомам, технологіям, методам організації виробництва ведучих підприємств галузі. Вони слідують тим же принципам і підходам в управлінні якістю продукції і працею, але деяким компаніям використання стереотипів не додає конкурентоспроможності, і в умовах загострення конкурентної боротьби вони від них починають відходити.

ь Компанії третього рівня конкуренто спроможності досягають успіху в конкурентній боротьбі, завдяки не стільки функції виробництва, скільки функції управління, якості, ефективності управління і організації виробництва в найширшому сенсі. Такі компанії на багато років випереджають своїх конкурентів;

ь Компанії четвертого рівня конкуренто спроможності кидають виклик будь-якому конкуренту по всьому світу в будь-якому аспекті виробництва або управління; це підприємства світового класу.

Компанії третього і четвертого рівнів конкурентоспроможності є «стратегічно важливими підприємствами», або «стратегічними підприємствами».

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю у неї технічних, економічних і організаційних умов для створення, виробництва і збуту (з витратами не вище за інтернаціональні) продукції високої якості, що задовольняє вимогам конкретних груп споживачів [1; 2]. Конкурентоспроможність галузі передбачає наявність конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть виражатися в наявності раціональної галузевої структури; групи високо-конкурентних фірм-лідерів, що підтягають інші підприємства галузі до свого рівня; налагодженої дослідно-конструкторської і прогресивної виробничо-технологічної бази, розвиненої галузевої інфраструктури, гнучкої системи науково-технічної, виробничої, матеріально-технічної і комерційної співпраці як усередині галузі, так і з іншими галузями в країні і за її межами, ефективної системи розподілу продукції. Конкурентоспроможність галузі досягається як за рахунок конкурентних переваг її компаній, так і системи їх взаємодії.

Конкурентоспроможність економіки — дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення. Як привило, трактується як концентрований вираз економічних, науково-технічних, виробничих, управлінських, маркетингових і інших можливостей, що реалізовуються в товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними зарубіжним товарам і послугам як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Але це лише одна, найбільш видима сторона поняття. Інша сторона — це переваги системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової організації і регулювання всіх сторін громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток національної економіки і пов’язаний з цим матеріальний добробут членів суспільства, що не поступається світовим стандартам. Щоб мати конкурентоздатну економіку, необхідно створити конкурентоздатне суспільство, що володіє безперечними перевагами в різних областях людської діяльності.

Як можна зрозуміти з аналізу наведених визначень, основними ознаками конкурентоспроможності як одного з критеріїв ефективності економічного суб'єкта є:

— відносний (порівняльний) характер — конкурентоспроможність проявляється тільки через порівняння характеристик економічного суб'єкта з характеристиками інших суб'єктів даного ринку;

— релевантний характер критерію конкурентоспроможності, який означає, що траєкторія руху даного економічного суб'єкта (його конкурентна позиція) відносно інших суб'єктів може бути визначена тільки в межах релевантного зовнішнього середовища;

— часовий характер (динамічність) критерію конкурентоспроможності характеризує положення суб'єкта у конкурентному полі в координатах часу як результат його конкурентної діяльності.

2. Методичний інструментарій оцінки конкурентоспроможності підприємства

2.1 Методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства передбачає їх поділ на окремі групи за певною ознакою. Найчастіше такою ознакою виступає форма представлення результатів оцінки, відповідно до якої виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані (розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи.

Графічний метод оцінки конкурентоспроможності базується на побудові так званої «Радіальної діаграми конкурентоспроможності» або «Багатокутника» конкурентоспроможності". На рис. 2.1 співставлено багатокутники конкурентоспроможності чотирьох підприємств (умовні назви — «Союз-Україна», «Рапід», «Прогрес» та «Грант») по дев’яти критеріях.

Рис. 2.1 — Багатокутник конкурентоспроможності[7].

Побудова багатокутників здійснювалася наступним чином: коло було поділене радіальними оціночними шкалами на рівні сектори, кількість яких дорівнювала кількості обраних критеріїв (у даному випадку — 9); шкали на радіальних прямих було градуйовано так, щоб всі значення критеріїв знаходилися всередині оціночного кола; значення критеріїв збільшувалися по мірі віддалення від центра кола; на кожній вісі з використанням відповідного масштабу вимірювання було позначено точки, що відповідали значенням критеріїв; по точках відповідно для кожного з підприємств проведено ламану лінію, яка і сформувала багатокутник. Перевагою графічного методу оцінки конкурентоспроможності підприємства є його простота та наочність; недоліком слід вважати те, що він не дає змоги встановити значення узагальненого критерію конкурентоспроможності підприємства [12].

Матричні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства базуються на використанні матриці - таблиці впорядкованих по рядках та стовпцях елементів. Найбільш показовим прикладом може слугувати широко відома матриця БКГ («Бостонської консалтингової групи») (рис. 7. 4), побудована за принципом системи координат: по вертикалі - темпи росту місткості ринку, що розміщуються по рядках матриці у лінійному масштабі; по горизонталі, тобто по стовпцях матриці - в логарифмічному масштабі відкладається відносна частка виробника продукції на ринку. Найбільш конкурентноздатними вважаються підприємства, що займають значну частку на швидко зростаючому ринку.

Рис. 2.2 — Принциповий вигляд БКГ

Переваги методу: дає змогу дослідити розвиток процесів конкуренції в динаміці та при наявності достовірної інформації про обсяги реалізації дозволяє забезпечити високу репрезентативність оцінки; як недолік відзначають надмірну спрощеність методу та неможливість проведення аналізу причин того, що відбувається, внаслідок чого ускладнюється вироблення управлінських рішень. Окрім матриці БКГ існує достатньо багато матричних моделей, які можуть бути використаними для оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства:

— матриця «Привабливість ринку/конкурентоспроможність» (модель GE/McKinsey);

— матриця «Привабливість галузі/ конкурентоспроможність» (модель Shell/DPM);

— матриця «Стадія розвитку ринку/конкурентнапозиція» (модель Hofer/Schendel);

— матриця «Стадія життєвого циклу продукції/конкурентна позиція» (модель ADL/LC) тощо.

Табличний метод оцінки рівня конкуренто спроможності підприємства фактично являє собою варіацію матричного і тому не виділяється тут у окрему категорію.

Розрахункові методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є вельми численними. Вони поділяються на:

— специфічні методи — методи, що дозволяють оцінити конкурентоспроможність підприємства по окремих аспектах його діяльності - виробничому, інноваційному, маркетинговому, фінансовому тощо;

— комплексні методи — методи, що базуються на комплексному підході до оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Серед комплексних методів оцінки визначальне місце посідають:

1. метод, що використовує в якості головного підходу оцінку конкурентоспроможності продукції підприємства;

2. метод, що базується на аналізі порівняльних переваг підприємств-конкурентів;

3. метод, що ґрунтується на основі теорії ефективної конкуренції;

4. інтегральний метод;

5. методика матриці удосконалення бізнесу (ВІМ)). 14].

Стисла характеристика комплексних методів представлена у Додатку А.

Одним з методів оцінки конкурентоспроможності підприємства є Бенчмаркинг. У найбільш загальному розумінні це мистецтво виявлення того, що інші роблять краще. В його основі лежить порівняння продукції підприємства з продукцією конкурента з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства. Процедура бенчмаркінгу:

1. Вибір цілей і визначення об'єкта бенчмаркінгу. Встановлюються потреби підприємства в змінах і поліпшення, проводиться оцінка діяльності підприємства, вивчаються основні фактори, що впливають на підприємство, визначається необхідність бенчмаркінгу.

2. Нова оцінка об'єкта бенчмаркінгу. Вивчаються додаткові можливості підвищення конкурентоспроможності підприємства продукція і т.п.).

3. Вибір фірми-еталона (або порівняльної компанії). Визначається тип бенчмаркінгу (зовнішній чи внутрішній). Якщо зовнішній — то визначається або реальна фірма-конкурент, або кілька таких фірм, або гіпотетичний об'єкт.

4. Визначення методів збору інформації. Збір інформації. Використовується різноманітна інформація, (статистика, звітність, аудитори. Незалежні експерти, друк, семінари, власний аналіз і т.п. /)

5. Впровадження результатів. Розробка плану впровадження, процедури контролю, управління процесом впровадження. Далі оцінюється ефективність процесу впровадження. Наскільки мета була реально досягнута.

До ключових методів оцінки конкурентоспроможності підприємства відносяться методи, в основі яких лежить: життєвий цикл товару (послуги); оцінка конкурентоспроможності одиниці продукції; частка ринку; теорія ефективної конкуренції; конкурентна перевага; метод бенчмаркинга; споживча вартість тощо.

2.2 Інтегральний метод як комплексний підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства

В цьому методі реалізується комплексний підхід до оцінки конкурентоспроможності. В умовах ринку доцільно використовувати наступний алгоритм (див. рис. 2. 3).

Рис. 2.3 -Алгоритм інтегральної оцінки конкурентоспроможності підприємства

Надалі, в третьому розділі інтегральна оцінка буде проводитися за таким алгоритмом:

1. Експертним методом визначаємо 5 факторі конкурентоспроможності та визначається ранг фактор.

2. Всі дані заносяться в таблицю та визначається ще параметрична одинична оцінка кожного з підприємств-конкурентів.

3. Визначаємо суму по кожному фактору шляхом помноження параметричної оцінки на ранг фактор.

4. Визначаємо інтегральний показник, як суму всіх попередніх та прирівнявши його до одинці робимо висновки.

3. Інтегральна оцінка конкурентоспроможності КП «Шляхрембуд»

3.1 Загальна характеристика підприємства та основні напрямки його діяльності

Рішенням Обласної ради депутатів робітників від 9 жовтня 1964р. № 434 було засноване дорожньо-мостове управління (ДМУ). Через деякий час рішенням № 884 виконкому Сумської міської ради депутатів працівників від 5 жовтня 1970р. була заснована окрема структура — Сумське експлуатаційне лінійне управління (ЕУ). В 1972 році був збудований асфальтобетонний завод облремстройтреста Сумського облкомунуправління.

1 липня 1976 року об'єднання трьох структур — АБЗ, ДМУ та ЕУ — призвело до появи виробничого об'єднання по будівництву, експлуатації та ремонту автодоріг, назва якого декілька разів змінювалась, а саме:

— з березня 1989 р. — Сумське міське управління по ремонту, будівництву та експлуатації автодоріг «Шляхрембуд»;

— з 1988 р. — Сумське підрядне спеціалізоване міське управління «Шляхрембуд»;

— згідно рішення виконкому Сумської міської ради народних депутатів № 384 від 6 листопада 1992р. «Про державну реєстрацію в виконкомі Сумської міської ради народних депутатів» — Державне комунальне підприємство по ремонту, будівництву та експлуатації. Засновником підприємства та вищим органом управління підприємства є Сумська міська рада.

Підприємство створене з метою задоволення потреб територіальної громади м. Суми у виконанні робіт та наданні послуг, пов’язаних з ремонтом, будівництвом та утриманням міських доріг м. Суми і забезпечення на підставі одержаного прибутку соціальних та економічних інтересів колективу робітників підприємства. Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, товарний знак, печатку зі своєю назвою, розрахунковий та інші рахунки у банках, має право від свого імені укладати договори, набувати майнові та особисті немайнові права та обов’язки. Основу діяльності Підприємства складають договори з фізичними та юридичними особами будь-яких форм власності та господарської діяльності, а також виконання та надання послуг громадянам. Договори від імені підприємства укладаються директором підприємства або іншою особою, уповноваженою на це засновником. Підприємство здійснює наступні види діяльності:

— будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, середній ремонт та поточний ремонт вулиць, шляхів, тротуарів, площ та площадок в населених пунктах, а також мостів, шляхопроводів, зливної каналізації на них;

— будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, середній ремонт, поточний ремонт автомобільних шляхів суспільного використання та штучних споруд на них;

— будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, середній ремонт та поточний ремонт під'їздних, промислових, сільськогосподарських, внутрішньогосподарських, технологічних, лісовозних та інших типів автомобільних доріг та штучних споруд на них;

— розробка технічної, проектної, кошторисної, проектно-кошторисної та технічно-кошторисної документації на будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт, середній ремонт, поточний ремонт об'єктів суспільного, громадянського (у тому числі житла), промислового, сільскогосподарського і спеціального призначення, автомобільних шляхів суспільного використання та штучних споруд на них, вулиць, шляхів, тротуарів, площ та площадок в населених пунктах та інше;

— торгівельна діяльність;

— розробка родовищ будівельних матеріалів, їх заготівля та торгівля ними;

— ремонт автомобілів та інших самоходних засобів, їх обслуговування;

— організація автозаправочних станцій, станцій технічного обслуговування автотранспорту, автостоянок та їх експлуатація;

— вантажно-розвантажувальні роботи;

— інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством.

На КП «Шляхрембуд» працює 220 чоловік. Директор підприємства — Вегера О. О.

Директор визначає, формулює, планує, здійснює і координує всі види діяльності підприємства. Визначає напрямки розвитку підприємства у формуванні фінансової, цінової, банківської, податкової та страхової політики, соціальної та зовнішньоекономічної діяльності. Організує роботу і ефективну взаємодію виробничих одиниць, структурних підрозділів підприємства, направляє їх діяльність на досягнення високих темпів розвитку і удосконалення виробництва та продукції.

Головний інженер визначає науково-технічну політику, перспективи розвитку підприємства і шляхи реалізації комплексних програм з усіх напрямків удосконалення, реструктуризації, реконструкції і технічного переозброєння виробництва, його спеціалізації!' та кооперування. Організовує і контролює виробничу діяльність і виконання виробничих планів в цілому по підприємству і по кожному структурному підрозділу. Організує роботу по дотриманню технології виконуваних робіт, по якісному її виконанню. Відповідає за якість робіт по підприємству. Відповідає за охорону праці на підприємстві.

Відділ бухгалтерського обліку веде облік грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей і основних засобів, виконання робіт, нараховує зарплату працівникам, слідкує за своєчасним перерахуванням платежів в міський бюджет. Склад цього відділу: начальник бух. відділу, бухгалтер-касир, заступник начальник бух. відділу, бухгалтер. Бухгалтерія як правило займається обліком всіх господарських операцій на підприємстві, доходами та витратами КП «Шляхрембуд», складають податкову і фінансову звітність нараховують по табелям робочого часу заробітну плату працівникам і переводять її на банківські рахунки. і т. д.

Відділ кадрів працює з кадрами на підприємстві (приймає на роботу, звільняє з роботи, заключає договори з персоналом), тобто в принципі працює з персоналом. Відділ кадрів веде роботу з персоналом, а саме: приймає і звільняє з роботи, виписує догани, премії, випускає прикази по підприємству і т. д.

Відділ маркетингу займається укладанням угод по матеріальному і технічному забезпеченню підприємства, цей відділ виконує роботи, пов’язані з техніко-економічним аналізом в області матеріалотехнічного забезпечення і т. д. Він має справу з постачальниками і замовниками підприємства КП «Шляхрембуд», проводить деяку рекламу на стороні про це підприємство, розробляє пропозиції щодо удосконалення організації маркетингової діяльності, вивчає конкурентів, займається тендером.

Планово-виробничий відділ заключає контракти з іншими замовниками на виконання робіт, складає кошториси, розробляє плани робіт, перевіряє табеля робочого часу підрозділів підприємства, надає інформацію по основним техніко-економічним показникам УЖКГ. Склад планово-виробничого відділу: економіст по праці, економіст другої категорії, інженер планово — виробничого відділу першої категорії, інженер по нормуванню, інженер планово — виробничого відділу. В цьому відділі складають форми 1, 2, і 3, заповнюють табеля робочого часу, за допомогою путівок, розраховують заробітну плату по цим табелям, складають плани робіт, складають бізнес-плани на майбутнє, роблять статистичну та деяку фінансову звітність, розраховують деякі податки.

Для виконання робіт різного характеру у структурі підприємства створені і функціонують слідуючи підрозділи:

— шляхо-будівельна дільниця;

— шляхо-експлуатаційна дільниця;

— підсобне виробництво з виготовлення асфальтобетону (АБЗ);

— ремонтно-механічна майстерня;

— ремонтно-будівельна дільниця;

— дільниця по заготівлі піску;

Шляхово-будівельна дільниця займається будівництвом, капітальним та поточним ремонтом мережі міських доріг. Шляхово-екслуатаційна дільниця займається утриманням міських доріг, споруд, зливної каналізації, санітарного очищення доріг та споруд на них. Дільниця по заготівлі піску займається намивом піску. А/бетонний завод випускає асфальтобетонну суміш.

3.2 Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища КП «Шляхрембуд»

Сучасне зовнішнє середовище підприємств характеризується надзвичайно високим ступенем складності, динаміки і невизначеності. Здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі - основна умова в бізнесі й інших сферах життєдіяльності. Організації повинні, з одного боку, постійно усвідомлювати новий характер змін у навколишньому середовищі і ефективно на них реагувати. З іншого боку, необхідно мати на увазі, що самі організації генерують зміни у зовнішньому середовищі, випускаючи нові види товарів і послуг, використовуючи нові види сировини, матеріалів, енергії, обладнання, технологій. Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили, а зовнішнє середовище — джерелом, що живить організацію ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на належному рівні.

Макросередовище створює загальні умови функціонування організації. У більшості випадків макрооточення не носить специфічного характеру по відношенню до окремо взятої організації. Однак ступінь впливу стану макрооточення на різні організації різна. Це пов’язано з відмінностями у сферах діяльності організацій і відмінностями у внутрішньому потенціалі організацій.

До основних факторів макросередовища слід віднести наступні:

1. Політичні

2. Економічні

3. Правові

4. Екологічні

5. Науково-технічні та технологічні

6. Демографічні;

7. Соціально-культурні;

Демографічні та соціально-культурні фактори не впливають на підприємство. Що стосується економічних факторів, то вони самим прямим чином впливають на підприємство, так як наприклад, якщо в країні криза, то Сумська Міська Рада не дасть підприємству грошей для виконання робіт, тобто підприємство буде виживати тільки за рахунок приватних осіб, що дуже складно. Екологічні (природні) впливають на комунальне підприємство по роботі будівництву та експлуатації автошляхів так як від кліматичних умов залежить проведення і якість робіт. Якщо, наприклад, влітку будуть іти дощі і не буде сонця, то роботи по укладанню асфальтобетонної суміші на дороги м. Суми К П «Шляхрембуд» проводити не буде, так як цю суміш потрібно укладати як мінімум при температурі 20 градусів і щоб вона як найкраще і пряміше лягла не повинно йти дожів після проведення роботи як мінімум 3 дня. Науково-технічні і політико-правові фактори також впливають на підприємство. Наприклад, якщо зупиниться розвиток науки, то обладнання на підприємстві зноситься і буде не пригідним для подальшої експлуатації (кожного року підприємство закупає в польських фірм нове обладнання, за 2010 рік було закуплено біля 15 нових машин — це і розміточна машина «вектор», підмітальна машина «Ціошоп», машина для ремонту вибоїн і т.д.). Або, якщо, наприклад, держава знизить відсоткові ставки, то підприємство буде мати більший прибуток, що приведе до закупки нового обладнання, збільшення виробництва, що в свою чергу приведе до покращення якості робіт і послуг підприємства.

Аналіз мікросередовища КП «Шляхрембуд» складається з таких елементів:

1. Конкуренти. Найбільшим конкурентом цього підприємства є обласне управління «Облстрой», також будівельне управляння «Спецбуд», шляхово-будівельне управління № 11 та шляхово-ремонтне управління № 76.

2. Споживачі. Споживачами К П «Шляхрембуд» являється сумська міська рада, управління житлово-комунального господарства, фізичні та юридичні особи та підприємства.

3. Постачальники. Постачальниками підприємства в обладнанні, тобто в машинах — є закордонні і українські фірми, в продукції - українські фірми і приватні підприємства (ТОВ «Піфагор», Товариство з обмеженою відповідальністю «Універбург», сумська філія ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», privat «Mashbud» і т д)

4. Посередники. Посередниками підприємства являються зазвичай банки (банк «Хрещатик», «ПриватБанк»).

5. Контактні аудиторії. Що стосується контактних аудиторій, то КП «Шляхрембуд» безпосередньо залежить від Державного управління житлової політики, комунального господарства та благоустрою (це управління для підприємства вважається інвестиційним), підприємство в 2008 р. підписало договір з місцевою компанією «Відікон», що впливає також на підприємство.

6. Місцеві органи влади. Підприємство на пряму залежить від сумської міської ради.

Фактори ринкового середовища і фактори, що визначають внутрішні можливості підприємства, як у методі SWOT- аналізу, поділяють на дві групи. Для зовнішнього середовища — можливості розвитку і загрози розвитку, для підприємства — сильні і слабкі сторони його діяльності.

Вплив кожного з факторів (як зовнішнього середовища, так і внутрішнього) на можливості розвитку інноваційного потенціалу оцінюється за допомогою коефіцієнтів упевненості, які вимірюються за шкалою від -1 до +1. Кожний з факторів розглядається як свідоцтво за чи проти можливості розвитку інноваційного потенціалу підприємства. При цьому можливості, що надаються ринком, і сильні сторони підприємства оцінюються від 0 до +1, а загрози і слабкі сторони — від 0 до -1. Значення коефіцієнта впевненості відображає ступень упевненості в тому, що вплив фактора збільшує (+) чи зменшує (-) можливості розвитку на основі інновацій.

Фактори ринкового середовища і фактори, що визначають внутрішні можливості підприємства приведені в таблиці 3. 1

Таблиця3.1 — Факториринковогосередовищаі фактори, що визначають внутрішні можливості підприємства

Фактори середовища

Попередній період

Поточний період

Фактори зовнішнього середовища:

Можливості розвитку:

1. Розшерення частки ринку на якому функціонує п-во

+1

+1

2. Підвищення попиту на продукцію

+0,6

+0,7

3. Випуск нових видів продукції

+0,8

+0,9

4. Скорочення податкового пресу

+1

+0,9

5. Здешевлення продукції постачальників

+1

+0,9

6. Зростання доходів споживачів

+0,8

+1

Загрози розвитку:

1. Зміцнененя позицій конкурентів

-0,8

-0,9

2. Зміна споживацьких уподобань

-0,5

-, 05

3. Зростання цін на продукцію постачальників

-0,7

-, 07

4. Зростання податку на прибуток

-1

-0,9

5. 3меншення доходів споживачів

-0,8

-0,8

6. Зміцнення позицій імпортованих аналогів

-0,7

-0,8

Фактори внутрішнього середовища:

Сильні сторони:

1. Висока якість продукції

+0,9

+0,8

2. Зниження матеріальних затрат

+0,8

+0,9

3. Впровадження інновацій

+0,6

+0,7

4. Збільшення кваліфікованих кадрів

+0,9

+0,9

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой