Інтелектуальна власність і захист авторських і суміжних прав

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

1. Поняття права інтелектуальної власності

2. Поняття «захист авторських і суміжних прав»

3. Законодавство України про інтелектуальну власність

4. Позовна заява про захист прав інтелектуальної власності

Список використаної літератури

1. Поняття права інтелектуальної власності

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Можна вважати, що походження терміну «інтелектуальна власність» пов’язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Проте така теорія права на творчі результати найбільшого поширення вже в XIX столітті. Термін «інтелектуальна власність», започаткований у Франції широко використовується й зараз. Отже, інтелектуальна власність — це продукт людського інтелектуальної діяльності, результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція.

Право інтелектуальної власності розглядається з двох позицій: об'єктивної та суб'єктивної. Об'єктивне право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей. Суб'єктивне право інтелектуальної власності -- це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності. При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається. Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність стає важливим активом підприємства. Компанії, які не визначили інтелектуальну власність своїм пріоритетом ризикують втратити свої переваги перед конкурентами. Останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов’язані питання недобросовісної конкуренції. Саме тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли відображення в законодавстві держав та міжнародних організацій.

інтелектуальна власність авторське право

2. Поняття «захист авторських і суміжних прав»

Поняття «захист авторських і суміжних прав» охоплює сукупність заходів, спрямованих на відновлення або визнання авторських і суміжних прав та захист інтересів їх власників при порушенні цих прав або їх оспорюванні.

Залежно від об'єкта захисту розрізняють: 1) захист права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки; 2) захист прав на торгівельні марки; 3) захист авторських і суміжних прав.

Захист прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Одним з найважливіших показників ефективності законодавства у сфері інтелектуальної власності є гарантованість і захищеність прав та законних інтересів власників прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки. Порушення таких прав набуває в умовах ринку великого економічного значення.

Під захистом прав і законних інтересів правовласників розуміють передбачені законом заходи щодо їхнього визнання і відновлення, припинення їх порушень, застосування до порушників санкцій, а також механізм реалізації цих заходів.

Суб'єктами права на захист є автори запатентованих винаходів, корисних моделей чи промислових зразків, правовласники та їхні правонаступники. В патентному законодавстві України головна увага приділяється захисту прав патентоволодільців, оскільки саме вони є центральною фігурою у патентних правовідносинах. Водночас забезпечується захист особистих немайнових прав творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також їхніх майнових інтересів у взаєминах з патентоволодільцями та іншими користувачами.

Захист прав ліцензіатів забезпечується власниками патентів -- ліцензіарами або, якщо це передбачено ліцензійними договорами, здійснюється ними самостійно. У разі смерті авторів чи патентоволодільців патентні права, що їм належали, і відповідно права на захист цих прав, переходять до спадкоємців або правонаступників.

Захист патентних прав, власниками яких є кілька осіб (автори, патентоволодільці, спадкоємці), здійснюється всіма ними спільно або кожним окремо. При цьому потерпілі можуть діяти самостійно та вдаватися до послуг довіреної особи, зокрема патентних повірених.

Захист прав і законних інтересів авторів, патентоволодільців та інших осіб, що є власниками прав на запатентовані винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, здійснюється застосуванням передбачених законом форм, засобів і способів захисту прав, переважно в юрисдикційній формі. Неюрисдикційна форма, тобто вчинення потерпілим заходів самозахисту порушених прав, трапляється зрідка і здебільшого зводиться до відмови від вчинення дій, що суперечать укладеному ліцензійному договору.

Юрисдикційна форма захисту патентних прав, у свою чергу, передбачає судовий та адміністративний порядок їх захисту. Домінуючим є судовий порядок, оскільки адміністративний захист патентних прав здійснюється лише у випадках, прямо вказаних у законі.

Адміністративний порядок захисту патентних прав означає подання заперечень до Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Заперечення може бути подане заявником на будь-яке рішення установи через відмову в наданні патенту. Воно має стосуватися однієї заявки і містити обґрунтування неправомірності рішення, що оскаржується. До заперечення додається документ, який підтверджує сплату відповідного збору. В разі пропущений терміну подання заперечення заявник може клопотати про його відновлення, підтвердивши наявність поважних причин і сплативши спеціальний збір за відновлення пропущеного терміну.

Головою Апеляційної палати призначається колегія у складі не менше трьох членів цієї палати для ведення справи. Колегія розглядає заперечення і подані матеріали в присутності заінтересованих осіб, її рішення приймаються простою більшістю голосів. Затверджене наказом голови Державного департаменту рішення колегії набуває статусу рішення Апеляційної палати та надсилається заявнику.

До затвердження рішення в місячний термін від дати його прийняття колегією може бути внесений протест на це рішення. Протест має бути розглянутий старим або новим складом колегії упродовж місяця. Рішення, ухвалене за протестом, є остаточним рішенням Апеляційної палати. Воно може бути скасоване тільки судом. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене заявником у судовому порядку упродовж шести місяців від дати його одержання.

Всі інші спори щодо прав інтелектуальної власності розглядаються судами, зокрема господарськими. В судах вирішуються спори щодо:

* визнання охоронного документа недійсним;

* право авторства на винахід, корисну модель чи промисловий зразок;

* встановлення власника патенту;

* порушення права на використання запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та інших майнових прав власника патенту;

* укладання та виконання ліцензійних договорів;

* надання примусової ліцензії;

* право попереднього користувача;

* виплату винагороди автору роботодавцем.

Цей перелік, закріплений у чинному законодавстві, не є вичерпним, і в судах розглядаються будь-які інші спори, пов’язані з правами, що випливають із факту створення результату інтелектуальної власності або його використання. Розгляд таких спорів у місцевих та господарських судах здійснюється за загальними правилами судової процедури, передбаченої в Цивільному процесуальному та Господарсько-процесуальному кодексах України. Спори, передані за рішенням сторін до третейського суду, вирішуються відповідно до його регламенту.

Способи захисту прав і законних інтересів авторів та патентоволодільців поділяють на цивільно-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові способи захисту патентних прав є передбаченими законом заходами примусового характеру, за допомогою яких здійснюються визнання і відновлення порушених прав та інтересів творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також власників прав на них, припинення порушень та майновий вплив на порушників. У Законі України «Про охорону прав на промислові зразки» ці заходи не передбачені, але перелік можливих способів захисту суб'єктивних цивільних прав міститься у ст. 16 ЦКУ та у ст. 34 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

До них, зокрема, належать вимоги про:

* визнання права;

* визнання правочину недійсним;

* припинення дії, яка порушує право;

* відновлення становища, яке існувало до порушення;

* примусове виконання обов’язку в натурі;

* зміна правовідношення;

* припинення правовідношення;

* відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

* відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Вибір потерпілим способу захисту своїх прав зазвичай визначається змістом цих прав та характером вчиненого правопорушення. Якщо в конкретній ситуації є можливість скористатися кількома способами, потерпілий сам обирає той із них, який більше відповідає його інтересам чи може бути простіше реалізованим на практиці.

Кримінально-правова відповідальність передбачається за деякі порушення патентних прав. Так, згідно із частиною першою ст. 177 Кримінального кодексу України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі. За їх вчинення винний карається штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.

Частина друга ст. 177 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо його вчинено повторно або завдано матеріальної шкоди в особливо великому розмірі. Покарання за цей злочин -- штраф від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на термін до двох років, або позбавлення волі до двох років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.

Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі -- якщо вона у 200 і більше разів перевищує вказаний неоподатковуваний мінімум.

Незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності охоплює будь-яке не санкціоноване власником патенту виготовлення і/або введення в цивільний оборот виробу із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, а також способу, що охороняється патентом на винахід. Конкретними видами введення зазначеного виробу в цивільний оборот є такі дії, як його застосування, ввезення, збереження, продаж тощо. Склад цих злочинів матеріальний. Це означає, що незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності має заподіяти матеріальну шкоду у великому або особливо великому розмірі. Крім того, між діями винного і заподіяною шкодою має існувати причинний зв’язок.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка незаконно використовує чужі винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, усвідомлює суспільно небезпечні наслідки цього і бажає їхнього настання. Особа вважається невинною, поки її вину не буде встановлено судом. Порушення кримінальної справи за ст. 177 Кримінального кодексу України можливе лише у разі подання скарги потерпілим.

Захист прав на торговельні марки

Власник прав на торговельну марку може подавати позови до суду проти будь-якої особи, що порушувала або порушує його права. Такі самі права власник прав на торговельну марку має стосовно будь-якої особи, яка здійснила або здійснює дії, що уможливлюють таке порушення («ймовірне порушення»).

Якщо власник прав на торговельну марку доводить, що порушення його прав було здійснене або здійснюється, за рішенням суду, йому відшкодовуються збитки, виноситься судове рішення про запобігання подальшому порушенню прав на торговельну марку або будь-яке інше судове рішення, передбачене чинним законодавством. Якщо власник прав на торговельну марку підтверджує факт ймовірного порушення його прав, суд виносить рішення про запобігання порушенню прав на цю торговельну марку або будь-яке інше рішення, передбачене чинним законодавством.

Захист авторських і суміжних прав

Чинне законодавство містить достатню регламентацію видів, форм, засобів і способів захисту авторських і суміжних прав. Проте не всі можливості, закладені в нормах права, реалізуються на практиці. Багаторічний досвід засвідчує, що справи, пов’язані із захистом авторських і суміжних прав у судах, становлять незначний відсоток серед інших цивільних справ. Звичайно, багато таких спорів вирішуються у процесі досудового врегулювання. Чинниками цього є і низький рівень правопорядку і непоінформованість авторів про свої права та способи їх захисту, відсутність кваліфікованих фахівців, здатних надати авторам ефективну правову допомогу, тощо. Останніми роками в Україні значно зростає кількість порушень авторських і суміжних прав, що пов’язано з появою безлічі приватних видавництв, фірм звуко- та відеозапису, засобів масової інформації. Особливо часто порушуються права іноземних авторів та юридичних осіб. За цих умов знання форм, засобів і способів захисту авторських та суміжних прав має велике значення.

Загалом право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються. Право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з’являється у власника регулятивних цивільних прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронних цивільних правовідносин, які виникли при цьому.

Суб'єктами права на захист є передусім самі автори творів науки, літератури і мистецтва, власники авторських чи суміжних прав, а також їхні спадкоємці та інші правонаступники. За життя автора твору відповідно до загального правила тільки він сам або його уповноважений представник можуть виступати з вимогою про захист порушених прав чи таких, що оспорюються. Якщо автор опублікував свій твір анонімно або під вигаданим ім'ям, на захист його прав та інтересів, що охороняються законом, можуть виступати видавництво, інший користувач твору чи організація колективного управління. Права на твори кількох авторів можуть захищатися усіма ними спільно або кожним окремо.

Після смерті автора твору вимоги, що випливають з порушення його права авторства, неправильного зазначення імені автора, недоторканності твору, можуть бути заявлені спадкоємцями автора твору, особою, на яку автор у своєму заповіті поклав охорону своїх творів після його смерті. Порушення майнових прав спадкоємців дають їм право на захист своїх майнових інтересів.

Якщо автор твору або його спадкоємці за авторським договором про передання майнових прав передали свої права на твір іншій особі (видавництву, театру, студії тощо), захист порушених прав покладається на цю особу. Проте, якщо особа, якій передано права, не захищає їх, автор твору або його спадкоємці можуть захищати порушені права самостійно.

Порушником авторських чи суміжних прав є будь-яка фізична або юридична особа, яка не виконує вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» та інших законодавчих актів, що регулюють правовідносини у сфері авторських і суміжних прав. Порушення авторських або суміжних прав може відбутися як у межах авторського договору, так і поза ним. Якщо порушено умови договору про передання авторських чи суміжних прав, то застосовуються санкції, передбачені договором. У разі позадоговірного порушення авторських чи суміжних прав, а також тоді, коли в договорі не зазначено конкретних санкцій, потерпілий може скористатися способами захисту прав, встановлених чинним законодавством.

Захист авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту прав. Під формою захисту прав розуміють комплекс внутрішньо погоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав та інтересів, які охороняються законом. Розрізняють дві основні форми захисту прав -- юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту -- діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених суб'єктивних авторських і (або) суміжних прав чи тих, що оспорюються. Сутність її полягає в тому, що особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за захистом до державних чи інших компетентних органів, наприклад до суду, третейського суду, уповноважених ужити необхідних заходів для відновлення порушених прав і припинення правопорушення. В межах юрисдикційної форми захисту прав, у свою чергу, виокремлюються загальний і спеціальний порядки захисту порушених авторських чи суміжних прав.

За загальним порядком захист авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, здійснюється судом. Більшість авторсько-правових спорів розглядається місцевими та іншими судами загальної юрисдикції. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, належить до юрисдикції господарського суду. За згодою учасників правовідносин у сфері авторських і суміжних прав спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Засобом судового захисту авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, є позов, тобто звернена до суду вимога стосовно відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога щодо виконання покладених на нього обов’язків визнання наявності чи відсутності правовідносин -- з іншого. Судовий, або позовний, порядок захисту прав застосовується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законодавстві.

Якщо авторські чи суміжні права порушені або оспорюються, суд зобов’язаний прийняти і розглянути за суттю позовну заяву. Відповідно до загального правила позов заявляється за місцем перебування відповідача (ст. 125 Цивільного процесуального кодексу України), але за згодою сторін територіальну підсудність справи може бути змінено (ст. 129 згаданого кодексу). Дія позовної давності не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав авторів творів. Позови, пов’язані з порушенням майнових прав та інтересів, можуть бути заявлені протягом трьох років від дати, коли позивач довідався або повинен був довідатися про порушення своїх прав.

3. Законодавство України про інтелектуальну власність

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (глава 39), Кримінального кодексу, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та різноманітними законами та підзаконними нормативними актами.

Законами, що регулюють право інтелектуальної власності в Україні є:

— Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

— Закон України «Про видавничу справу»;

— Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

— Закон України «Про електронний цифровий підпис»;

— Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

— Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;

— Закон України «Про інформацію»;

— Закон України «Про кінематографію»;

— Закон України «Про науково-технічну інформацію»;

— Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

— Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;

— Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

— Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

— Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;

— Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;

— Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

— Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;

— Закон України «Про рекламу»;

— Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»;

— Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

— «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Так, наприклад Закон України «Про авторські та суміжні права» Закон складається з шести розділів. Розділ І «Загальні положення» розкриває основні поняття, використані в Законі, склад українського законодавства про авторське право і суміжні права, визначає сферу дії Закону, повноваження установи у сфері охорони авторського права та суміжних прав, застосування правил міжнародного договору, а також права іноземних осіб та осіб без громадянства.

На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов’язань України щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних" — у редакції від 10 липня 2003 р.

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться також в:

1. Відомчих нормативно-правових актах

a. Наказ Державного патентного відомства України про встановлення розміру плати за атестацію кандидатів у представники у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)

b. Наказ «Про затвердження нормативних документів, необхідних для застосування Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)»

c. Наказ «Про запровадження у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни «Інтелектуальна власність»

d. Наказ «Про створення підрозділів з питань інтелектуальної власності»

e. Про затвердження Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти

f. Положення «Про державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)»

g. Наказ «Про затвердження Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності»

h. Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності

i. Порядок складання кваліфікаційних екзаменів кандидатами у представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені)

j. Положення про апеляційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності.

2. Указах Президента України:

a. Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi

b. Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.

3. Постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України:

a. Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності;

b. Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності;

c. Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням;

d. Про утворення Державної патентної бібліотеки;

e. Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

f. Про затвердження Порядку використання комп’ютерних програм в органах виконавчої влади;

g. Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності;

h. Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності;

i. Про затвердження Національного стандарту N 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності»;

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України, при якому створений Державний Департамент інтелектуальної власності, який є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних та інших об'єктів авторського права.

Державний департамент, згідно положення про департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності; удосконалює законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

Захист права інтелектуальної власності в Україні відбувається на підставі таких нормативних документів як цивільний кодекс, кримінальний кодекс та законів України щодо захисту окремих видів права інтелектуальної власності.

4. Позовна заява про захист прав інтелектуальної власності

До Київського господарського суду

м. Київ, пр-т Миру, 20;

Позивач:

Володимир-Волинське ВАТ «Луга»,

44 700, м. Володимир-Волинський, вул. Драгоманова, 38

Код ЄДРПОУ 3 865 031 ,

р/р 26 000 057 177 005 в ТОВ «Західінкомбанк»,

МФО 303 405;

Відповідач:

Фірма «Регіон»

м. Київ, вул. Інтернаціональна, 39

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про захист прав інтелектуальної власності

Відкрите акціонерне товариство «Луга» є юридичною особою, якій передані свідоцтва України на знаки для товарів та послуг (торговельні марки), які надають власнику свідоцтв виключні права на території України.

В січні 2009 року представниками ВАТ «Луга» було виявлено розповсюдження примірника-знака для товарів та послуг на продукції в магазині «Елегант» м. Києва, який не був маркований контрольною маркою, чим було порушено ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

Перевіркою було встановлено: Відповідач здійснював розповсюдження примірника знака для товарів та послуг, шляхом продажу. Продукція, на якій були знаки виключні права на які на території України належать Позивачу, ВАТ «Луга», вилучена на підставі Акту фіксації розповсюдження даних знаків, який був складений представниками товариства ВАТ «Луга» на території м. Києва в присутності посадової особи — інспектора з питань інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України по м. Києву.

Права на відповідні знаки були передані на території України Позивачу, ВАТ «Луга», шляхом укладення договору про передачу виключних прав на користування і розповсюдження знаку за своїм розсудом.

Таким чином, Відповідачем були порушені майнові права ВАТ «Луга», так як відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» до майнових прав автора чи іншої особи належать: виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки іншими особами, а також за п. 2 ст. 426, 495 Цивільного кодексу України — використання об'єкта права інтелектуальної власності іншої особи здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим кодексом та іншим законом.

Таким чином, Відповідачем під час здійснення комерційної діяльності були порушені ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 16, 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

В зв’язку з вищевикладеним, на підставі ст. 16, ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» та відповідно до ст. 1, 2, 16, 54, 84 ГПК України:

ПРОШУ:

1. Винести рішення про застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності на торговельну марку Відповідачем.

2. Опублікувати в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Додатки:

1. Копія свідоцтва про державну реєстрацію ВАТ «Луга».

2. Акт фіксації розповсюдження знака для товарів та послуг № 775−20 від 10 січня 2009 року.

4. Договір про передачу свідоцтва на знак для товарів та послуг № 64 485 від 17 липня 2007 року.

5. Доказ відправлення відповідачу копії позовної заяви.

«12» лютого 2009 року

Голова правління ВАТ «Луга» Задорожний В. О.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України

2. Все про бухгалтерський облік //Всеукраїнська професійна газета. — 2003. — № 78-а (866).- с. 3−13

3. Захист прав інтелектуальної власності в Україні//науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» 2005р.

4. Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23. 12. 1993 р.

5. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 01. 06. 2000 р.

6. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 01. 07. 1994 р.

7. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 01. 07. 1994 р.

8. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб. — К.: ІВЦ «Політехніка», 2005.

9. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005.

10. Цивільне право України: Підручн. / За ред. Р. О. Стефанчука. — К.: Наукова думка, Прецедент, 2004.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой