Інтернет (електронна пошта, робота користувача)

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Программирование


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

ІНТЕРНЕТ (ЕЛЕКТРОННА ПОШТА, РОБОТА КОРИСТУВАЧА)

Виконала: студентка ІІ курсу групи ДД-21

Степаненко Ірина

Біла Церква — 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

1.1 Структура системи «Інтернет» як джерело найрізноманітнішої інформації та її функції

1.2 Проблеми і перспективи розвитку системи Інтернет

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕКТРОННА ПОШТА ЯК СУЧАСНИЙ ЗАСІБ ПЕРЕДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Історія створення електронної пошти

2.2 Технологія передачі даних

2.3 Робота з електронною поштою

2.4 Переваги та недоліки електронної пошти

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. На початку 90-х про «Інтернет» говорили досить мало, особливо у нашій країні. Сьогодні ж практично не обходиться без постійного згадування про це наукове відкриття останньої чверті XX століття в таких засобах масової інформації як газети, радіо і телебачення.

«Інтернет» — глобальна комп’ютерна мережа, що охоплює увесь світ. Сьогодні вона, має близько 15 мільйонів абонентів у більш ніж 150 країнах світу. Щомісяця розмір мережі збільшується на 7−10%. «Iнтернет» утворив як би ядро, що забезпечує зв’язок різних інформаційних мереж, що належать різним установам в усьому світі, одна з одною.

«Інтернет», що служив колись винятково дослідницьким і навчальним групам, чиї інтереси простиралися лише до доступу до суперкомп’ютерів, стає усе більш популярним у світі, особливо у світі інформації.

Електронна пошта -- популярний сервіс в мережі «Інтернет», що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми). Електронною поштою можна надсилати не лише текстові повідомлення, але й документи, графіку, аудіо-, відеофайли, програми тощо. Електронна пошта дуже корисна, якщо немає повноцінного доступу (on-line) до Інтернету. Через електронну пошту можна отримати послуги інших сервісів мережі.

Електронна пошта -- типовий сервіс відкладеного зчитування (off-line). Після відправлення повідомлення, як правило, у вигляді звичайного тексту, адресат отримує його на свій комп’ютер через деякий період часу, і знайомиться з ним, коли йому буде зручно.

Електронна пошта схожа на звичайну пошту, маючи ті ж самі переваги і недоліки. Звичайний лист складається із конверта, на якому зазначена адреса отримувача і стоять штампи поштових відділень шляху слідування, та вмісту -- власне листа. Електронний лист складається із заголовків, які містять службову інформацію (про автора листа, отримувача, шляху проходження листа), які служать, умовно кажучи, конвертом, та власне вміст самого листа. По аналогії зі звичайним листом, відповідним методом можна внести в електронний лист інформацію якого-небудь іншого роду, наприклад, фотографію тощо. Як і звичайному листі можна поставити свій підпис. Звичайний лист може не дійти до адресата або дійти з запізненням, -- аналогічно і електронний лист. Звичайний лист доволі дешевий, а електронна пошта -- найдешевший вид зв’язку.

Мета курсової роботи — охарактеризувати поняття «електронна пошта» та визначити структуру роботи користувача з електронною поштою.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:

· визначити технологію передачі даних;

· розглянути відмінність між e-mail і web-mail;

· встановити переваги та недоліки електронної пошти.

Об'єктом дослідження є електронна пошта як широковідома послуга мережі «Інтернет».

Предметом дослідження є робота користувача з електронною поштою.

Ключові терміни, що використовуються у роботі: Інтернет, електронна пошта, e-mail, web-mail.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких повною мірою розкриває тему дослідження, а також висновків та списку використаних джерел.

інтернет електронний пошта

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

1.1 Структура системи «Інтернет» як джерело найрізноманітнішої інформації та її функції

На сьогоднішній день «Інтернет» включає і відображає майже всі сфери життя суспільства. Він значною мірою впливає на економічне, політичне і культурне життя як однієї країни, так і світу в цілому.

Систему «Інтернет» порівнюють із павутинним монстром. Уявімо собі, наприклад, кімнату з багатьма павуками, де кожен з них плете свою павутину. Павутиння сполучене одне з одним так, що павуки можуть вільно повзати по всьому цьому плетиві. Тепер ви маєте спрощене уявлення про «Інтернет» — сполучення багатьох різних комп’ютерів та комп’ютерних мереж по цілому світі. Подібно як по телефоні ви можете розмовляти з кимось на іншому боці Землі, через «Інтернет» можна за допомогою комп’ютера обмінюватися інформацією з іншими комп’ютерами та користувачами комп’ютерів у будь-якій частині світу.

Дехто називає «Інтернет» інформаційною супермагістраллю. Подібно як дорога дозволяє мандрувати через різні місцевості країни, так само й «Інтернет» дозволяє інформації проходити через багато різних сполучених комп’ютерних мереж. Повідомлення переходять з однієї мережі на іншу, і кожна з них містить інформацію, що допомагає під'єднатися до суміжної мережі. Кінцеве місце призначення інформації може бути в іншому місті чи навіть в іншій країні.

Кожна мережа може «розмовляти» із сусідньою мережею за допомогою загальних правил, створених конструкторами «Інтернету». Скільки мереж по цілому світі сполучені таким чином? Згідно з деякими оцінками — понад 30 тис. Недавні опитування виявили, що ці мережі об'єднують більше 10 млн. комп’ютерів і понад 30 млн. користувачів по цілому світі. Вважається, що кожного року кількість під'єднаних комп’ютерів подвоюється. [13]

Що можна знайти в «Інтернеті»? Він пропонує дедалі більше інформації на різні теми — від медицини до науки й техніки. Поміщається також багато матеріалу про мистецтво, інформація для студентів, повідомлення про розваги, спорт, нові товари і робочі місця. «Інтернет» дає доступ до щорічників, словників, енциклопедій та карт.

Широковідомою послугою «Інтернету» є всесвітня система посилання й отримування електронної пошти, яку називають «E-mail». По суті, електронна пошта є головною частиною потоку інформації на «Інтернеті», і багато людей користуються лише цією послугою «Інтернету».

Електронна пошта побудована на зразок звичайної. Написавши на комп’ютері свій лист, ви мусите вказати електронну адресу свого адресанта. Коли ви надсилаєте цей електронний лист, він починає подорож від вашого комп’ютера, за допомогою пристрою, що називається модем, який через телефонну мережу під'єднує ваш комп’ютер до «Інтернету». Тепер лист іде до різних комп’ютерів, що служать, як регіональні та державні поштові відділення. Вони мають достатньо інформації, щоб доставити ваш лист до комп’ютера призначення, де його прийме ваш адресант.

На відміну від звичайної пошти, електронна пошта передасть лист у місце призначення — навіть на інший континент — всього за кілька хвилин, а то й менше, хіба що якась частина мережі перевантажена або тимчасово не працює. Коли ваш адресант перевірятиме свою електронну поштову скриньку, він знайде ваш лист. Швидкість електронної пошти і легкість, з якою повідомлення можна відправляти навіть багатьом адресатам по цілому світі, роблять її популярною формою зв’язку.

Але, незважаючи на наявні переваги, електронна пошта поки не може замінити телефон. По електронній пошті неможливо вести дискусії, що вимагають негайного ухвалення рішення, важко також викликати швидку допомогу чи пожежну команду. Незважаючи на високу швидкість доставки кореспонденції, оперативність телефону значно вище.

Але «Інтернет» не збирається поступатися завойованими позиціями. Зараз активно розробляються технології передачі звуку і зображення по мережі в реальному часі. Уже зараз можливо подзвонити комусь, використовуючи «Інтернет», якість зв’язку при цьому ні в чому не поступається телефонній, а ціна на кілька порядків нижче.

Люди швидко оцінили переваги електронного зв’язку, і все частіше й частіше на візитних картках крім звичайних телефонів і факсів стали з’являтися адреси електронної пошти.

В міру поширення «Інтернет» виявилося, що зручно поміщати інформацію про себе на її сторінках. Зайшовши на чиюсь домашню сторінку, можна багато чого взнати про її хазяїна: над чим він працює, його захоплення, хобі, контактну інформацію і багато чого іншого, що він порахував необхідним повідомити про себе. Незабаром адреси домашніх сторінок /http: // займуть своє місце на візитних картках, трохи потіснивши адреси електронної пошти.

Ще одною популярною послугою «Інтернет"у є Internet Relay Chat (трансляція повідомлень по «Інтернету»), або просто Сhаt (з англ. «балачка»). Сhаt дозволяє групі людей, використовуючи псевдоніми, швидко надсилати одне одному повідомлення. Хоча їм користуються люди різного віку, особливо його любить молодь. Під'єднавшись, користувач вступає в контакт з великим числом інших користувачів по цілому світі. [13]

Створюються так звані chat-кімнати або chat-канали, у яких обговорюється якась конкретна тема, наприклад, наукова фантастика, кіно, спорт чи любовні історії. Усі повідомлення, надруковані в таких chat-кімнатах, майже одночасно з’являються на екранах комп’ютерів усіх учасників обговорення. Сhat-кімнати працюють, як правило, 24 години на добу.

Також досить популярною послугою є так званий Usenet. Він дозволяє групі новин вести обговорення на конкретні теми. Деякі групи новин зосереджуються на купівлі-продажу різних товарів широкого вжитку. Існують тисячі груп новин, і, коли користувач отримав доступ до Usenet, він може підключитися до них безкоштовно.

Уявімо собі, що хтось підключився до групи новин філателістів. Коли інші учасники надсилають нові повідомлення про це хобі, їх отримує також новачок. Він може не тільки переглядати інформацію, яку хтось надіслав, але й відгуки інших осіб на неї. Якщо хтось, наприклад, робить запит про конкретну серію марок, невдовзі він може отримати багато відповідей з цілого світу, у яких пропонуватиметься інформація, доступна всім членам групи одночасно.

Іншим підвидом цього задуму є електронна дошка оголошень (ВВС). Електронні дошки оголошень подібні до Usenet, за винятком того, що всі файли зберігаються в одному комп’ютері, який обслуговується, як правило, однією особою або групою осіб. Теми, обговорювані групою, відображають різні інтереси, погляди й моральні цінності її членів, тому слід виявляти обачність. [13]

Однією з початкових цілей «Інтернету» була можливість спільного використання інформації. Наприклад, викладач коледжу може знайти в «Інтернеті» іншого педагога, який погодиться поділитися з ним уже розробленим курсом лекцій. Через кілька хвилин файли можуть бути передані, хоча цих людей розділяла відстань у 3000 кілометрів.

А що робити, коли невідомо, де можна знайти потрібну інформацію в «Інтернеті»? Подібно до того як ми знаходимо номер телефону в довіднику, користувач може знайти місце розташування інформації в «Інтернеті», спершу отримавши доступ до так званих пошукових ділянок. Користувач вводить слово або фразу, а пошукова ділянка відповідає списком місць на «Інтернеті», де можна знайти інформацію. Як правило, такий пошук безкоштовний і на нього йде всього кілька секунд.

Частина «Інтернету», яка називається World Wide Web, дозволяє авторам по-новому використовувати стару систему приміток. Коли автор звичайної журнальної статті чи книжки вводить символ примітки, ми дивимось униз сторінки і знаходимо посилання на іншу сторінку або книжку. Автори комп’ютерних документів «Інтернету», по суті, роблять те саме, використовуючи технічний прийом, за допомогою якого в документі підкреслюється чи виділяється слово, фраза або символ.

Виділене слово чи символ говорить читачеві, що в «Інтернеті» є додатковий ресурс, часто це інший документ. Цей документ з «Інтернету» можна викликати, і він відразу відкриється на екрані. Документ може бути в іншому комп’ютері чи навіть в іншій країні. Дейвід Піл, автор книжки «Під'єднуйтесь до «Інтернету!» («Ассеss the Іntеrnеt!»), зауважує, що за допомогою цього прийому «ви підключаєтесь до справжніх документів, а не просто посилань на них». [13]

Web також дає можливість зберігати і відтворювати фотографії, графічні зображення, мультиплікаційні стрічки, відеофільми та звукові записи.

Дуже популярною стає розроблена відносно недавно технологія RealAudio, що дозволяє передавати звук по «Інтернету» у режимі реального часу. Підключивши до комп’ютера динаміки, можна без радіоприймача слухати радіостанції. Також можна знайти в «Інтернеті» пісні своїх улюблених виконавців і прослухати їх, чи скопіювати ці аудіо записи на свій комп’ютер.

Навіть з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена безліч різноманітної інформації. Мережа «Інтернет» схожа на величезну світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну відмінність: для пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не існує. Але проте пошук в «Інтернеті» можливий, і це, мабуть, є однієї з найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів, і особливо «AltaVista», відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов’язково буде знайдена.

Пошукові сервери — це окремі спеціальні комп’ютери, що автоматично переглядають усі ресурси «Інтернету» і індексують їхній зміст.

— індексування — це процес класифікації визначених ресурсів за допомогою виділених об'єктів — індексів. Наприклад, відношення поштової адреси до того чи іншого відділення пошти може бути визначене за допомогою шестизначного числа — поштового індексу. [5]

При індексуванні ресурсів «Інтернету» пошукові сервери переглядають усю мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі.

Коли на сервер надходить запит у вигляді набору ключових слів, то він просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи як результат посилання на документи в мережі, в яких містяться дані слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того чи іншого слова і повертається користувачу.

З боку усе виглядає дуже просто, але це зовсім не так. Одна з основних проблем тут — швидкодія комп’ютерів, що роблять автоматичний пошук по мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія самого www-сервера.

«Інтернет» не має організаційної структури. Користувачі його послугами підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних чи державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступінчаста схема виходу користувачів в «Інтернет» через численних посередників («провайдерів»). Компаній і посередників, що забезпечують вихід у мережу «Інтернет», багато тисяч. Їм належать лінії зв’язку, але частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко окремі канали електрозв’язку в робочі години потерпають від сильних перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації. Послуги «Інтернету» забезпечуються інформацією; закладеною в так званих головних комп’ютерах, число яких, по різним оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну інформацію в системі «Інтернету». До початку 1996 р. приблизно 170 тис. комерційних компаній дали свою інформацію в мережі. Джерелом найрізноманітнішої інформації можуть бути десятки мільйонів власників персональних комп’ютерів, через які в мережі «Інтернет» можлива передача будь-якого повідомлення (типу електронної пошти й ін.). [6]

Обсяги виконуваної «Інтернетом» роботи мають поки сугубо оцінний характер і визначаються за непрямими показників: числом підключених до його мережі комп’ютерів, кількості користувачів нею, чи обсягу обороту комерційних компаній, що беруть участь у його діяльності. Стати абонентом «Інтернету» так само легко, як і відмовитися від його послуг. Тому чисельність користувачів послугами «Інтернету» в 1998 р. за різними оцінками коливалася від 230 до 250 млн. [6].

З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає «Інтернет II».

Система «Інтернет» в цілому є платною. Усі абоненти — колективи чи окремі особи — вносять свою частку в оплату витрат. Однак не обов’язково, що кінцевому користувачеві пришлють квитанцію на оплату міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим комерційним підприємством (оператором) зв’язку з «Інтернетом», які в багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні внески. Як правило, підприємство зв’язку дає місцевий телефонний номер, щоб уникнути зайвих витрат. Типовий щомісячний внесок за доступ до системи складає приблизно 20 — 30 доларів США. Як видно, можливості «Інтернету» величезні. [8].

Отже, «Інтернет» — це проста, але в той же час досить складна комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників («провайдерів»).

Інтернет привабливий щей тим, що керування мережними ресурсами тут абсолютно децентралізовано — на своєму сервері чи сайті кожен може представляти будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами.

Основна функція мережі - надання різного виду послуг для своїх користувачів. В основному, вона передає або надає інформацію різного виду — аудіо-, відео-, текстову тощо.

1.2 Проблеми і перспективи розвитку системи Інтернет

Починаючи з 1987 року користувачі персональних комп’ютерів зіштовхуються з різними комп’ютерними вірусами. Однак здавалося, що світу мереж, велика частина з яких базувалася на ОС UNIX, ніщо не загрожує. Тому події листопада 1988 року сколихнули не тільки тих, хто мав справу з комп’ютерами і мережами, але і широку громадськість. 2 листопада 1988 року випускник Корнельского університету Роберт Таппан Моріс запустив свою програму, що вийшла з під контролю автора і почала швидко переміщуватися по мережі. У короткий термін вірус заповнив багато вузлів «Інтернету», завантажуючи операційні системи своїми копіями, викликаючи відмовлення в обслуговуванні і т.п. [6]

У мережному комп’ютерному світі ім'я Роберта Моріса було відомим. Ще в 1985 році в AT&T Bell Labs ним був опублікований технічний звіт, присвячений слабостям реалізації TCP/IP у версії 4.2 BSD UNIX. Але цей звіт написаний… Робертом Морісом-старшим — батьком автора вірусу. Моріс-старший у цей час обіймав посаду наукового керівника Національного Центру Комп’ютерної Безпеки (NCSC — National Computer Security Center) — експерта по комп’ютерній безпеці. Моріс-старший багато років проробив у лабораторії AT&T Bell, де в 60-х роках брав участь у розробці програм Core Wars. До цьому необхідно додати, що літо 1988 року Моріс-молодший провів у цій же лабораторії, де був зайнятий переписуванням програм системи безпеки для комп’ютерів, що працюють під керуванням ОС UNIX. [6].

До речі, інцидент із програмою-вірусом практично ніяк не позначився на кар'єрі Моріса-старшого. На початку 1989 року він був обраний у спеціальну консультативну раду при Національному інституті стандартів і міністерстві торгівлі. У завдання цієї ради входить вироблення висновків і рекомендацій з питань безпеки обчислювальних систем урядових органів США, а також рішення питань, що виникають при розробці і впровадженні стандартів захисту інформації.

Вірус Моріса інфікував 6200 комп’ютерів. Підраховані втрати, хоча формально вірус не наносив якого-небудь збитку даним в інфікованих хостах, були розділені на прямі і непрямі. До прямих утрат були віднесені:

зупинка, тестування і перезавантаження 42 700 машин;

ідентифікація вірусу, видалення, чистка пам’яті і відновлення працездатності 6200 машин;

аналіз коду вірусу, дизасемблірування і документування;

виправлення UNIX систем і тестування.

Прямі втрати були оцінені більш ніж у 32 млн. доларів. До непрямих втрат були віднесені:

утрати машинного часу в результаті відсутності доступу до мережі;

утрати доступу користувачів до мережі.

Непрямі втрати були оцінені більш ніж у 66 млн. доларів. Загальні витрати були оціені на суму в 98 253 260 доларів. [6].

У результаті цього інциденту світ одержав представлення про комп’ютерну небезпеку, а «Інтернет» — постійний головний біль. Після аналізу результатів атаки була утворена CERT (Computer Emergency Response Team), що стала відслідковувати випадки атак і виробляти рекомендації з захисту комп’ютерів і мереж.

Також існує ряд невирішених проблем у функціонуванні такої складної системи, як «Інтернет». Одна з них — технічна, котра визначає майбутній розвиток «Інтернету». При великому її добовому чи сезонному перевантаженні знижується якість інформації у споживача. Це виявляється в сильному падінні швидкості передачі інформації на лініях зв’язку. У результаті цілий ряд видів інформації (графічної, відеосюжети) узагалі не може пройти по каналах. Передача ж великих масивів текстової інформації розтягується на тривалий час. Це обумовлює відповідно і більш високу плату споживача за послуги «Інтернету». Проблеми неякісного прийому і передачі інформації створюють лінії магістрального, місцевого зв’язку, що мають різну пропускну здатність. Місцеві телефонні лінії, до яких підключають персональний комп’ютер, пропускають до 33 Кбт/с. Самі звичайні швидкості на «Інтернету» 64 — 128 Кбт/с. Поганий технічний стан місцевих ліній, комутаторів ще більше знижує їхню пропускну здатність. Навіть застосування могутніх модемів не завжди компенсує недоліки ліній. Сучасні електронні технологій дозволяють, пропускати через модеми і комп’ютери інформацію зі швидкістю в десятки Мбт/с. Тільки такі швидкості можуть забезпечити самий високоякісний прийом інформації будь-якого виду. Ними можуть стати лінії кабельного телебачення, нові, більш дешеві види волокно-оптичного кабелю. [17].

Також досить актуальною є проблема з порносайтами. Порнографія залишається однією з послуг «Інтернету», за яку люди згодні платити гроші, не дивлячись на те, що існує також досить багато безкоштовних сайтів такого спрямування. І хоча на головній сторінці цих сайтів (проте далеко не усіх) пишеться, що користувач даної web-сторінки повинен досягти 18 років, доступ туди вільний для будь-кого.

Тепер розглянемо основні тенденції розвитку системи «Інтернет» на найближчий час. Як і в будь-якому футурологічному прогнозі, не можна бути абсолютно впевненим у тому, що розвиток піде саме по описаному шляху, а не по якомусь іншому. Прикладів несправджених прогнозів дуже багато, навіть якщо їхні автори є розроблювачами і творцями нових технологій.

За розрахунками Робочої групи по глобальних мережах (LSN Working Group] середня швидкість каналів «Інтернет» у 1997 р. склала 1,45 Мбт/с. При цьому в розрахунок бралися тільки основні, високошвидкісні канали. [14].

У дійсності ж більшість підключень кінцевих користувачів і якась частина з'єднань між окремими підмережами «Інтернет» відбувається по телефонних каналах. Тобто навіть при наявності високошвидкісного підключення існує ймовірність того, що десь під час подорожі по «Інтернету» дані будуть проходити по телефонній лінії, для якої верхнє обмеження швидкості передачі даних складає близько 60 Кбт/с.

Таким чином, у середньому швидкість пересилання даних для користувача (особливо якщо відбувається зв’язок з іншим континентом) при наявності прямого підключення складає близько 10 Кбт/с.

Наприкінці 1996 р. уряд США виступив з пропозицією про створення «Інтернету» нового покоління — Next Generation Internet (NGI). Науковою основою цього проекту послужили дослідницькі роботи, що ведуться федеральними агентствами США. [6].

При створенні «Інтернету» нового покоління передбачається повторити, а скоріше навіть перевершити успіх проекту ARPAnet, що тривав порядку чверті століття і привів до появи глобальної інформаційної мережі «Інтернет».

Основними задачами NGI є:

створення високошвидкісної мережі;

одержання розвинутих технологій мережного сервісу;

розробка прикладних програм нового покоління.

У даний момент NGI, так само як і ARPAnet, фінансується з федеральних засобів уряду США. Однак засобів для повного фінансування такого грандіозного проекту не вистачить у жодного уряду світу, тому робоча група NGI розробляє способи залучення до цих досліджень приватного капіталу.

Передбачається, що на початкових стадіях мережа NGI включить у себе не менш ста вузлів (університети і федеральні дослідницькі інститути) Мінімальна наскрізна швидкість каналів повинна бути від 100 Мбт/с до 1 Гбт/с. [6].

Використання швидкісних каналів зажадає розробки нових технологій мережного сервісу. До них можна віднести нові протоколи передачі даних, що відповідають вимогам ефективності роботи, засобу забезпечення безпеки передачі даних, засобу для адміністрування і керування мережею.

Однак саме по собі збільшення продуктивності каналів зв’язку не є основною метою. Немаловажне і створення прикладних програм нового рівня, що використовують повною мірою всі можливості нових швидкісних з'єднань. Прикладами можуть служити вже згадувані відеоконференції, програми для дистанційного керування фізичними експериментами, програми моніторингу навколишнього середовища, охорони здоров’я, телемедицина.

У 1999 р. було створено основну частину мережі NGI і проведене її тестування. При успішному ході роботи над проектом його розроблювачі сподіваються здійснити в 2001—2003 р. перехід на використання «Інтернету» нового покоління в масштабах США. На їхню думку, NGI послужить основою для появи наступного покоління «Інтернету» у світовому масштабі, точно так само як і мережа АRРАnet послужила основою для появи «Інтернет». [6].

Перехід на нові швидкісні канали передачі даних зажадає створення нових протоколів маршрутизації, оскільки використання нинішніх протоколів буде сильно зменшувати їх реальну пропускну здатність.

Уже зараз зрозуміло, що адреси, обумовлені протоколом ІР, от-от «закінчаться», тому що всього може існувати близько 4 млрд. чотирьохбайтових ІР-адресів (деякі комбінації цифр не є реальними адресами і служать для спеціальних цілей). Оскільки зараз окремі ІР-адреси вимагаються не тільки комп’ютерам, але і різним пристроям, таким, як принтери, засоби безперебійного живлення UPS, Х-термінали, то така цифра зовсім не здається занадто великою.

Зараз уже розроблена нова версія протоколу IР, названа IРv6 (IР version 6). Крім інших змін цей протокол припускає і збільшення кількості цифр в IР-адресі. [6].

Основним засобом для створення www- сторінок у даний час є гіпертекстова мова НТМ. Успіх же мови НТМ- як інструмента для створення гіпертекстових сторінок визначила його простота.

У даний момент можливості НТМ — практично вичерпані. Досить лише згадати, що для верстки www-сторінок фактичним стандартом стало використання таблиць, призначених, узагалі ж, зовсім для інших цілей.

Розширення стандарту НТМ — окремими компаніями привело до появи великої кількості сторінок, перегляд яких можливий тільки в одному цілком визначеному браузері, і ні в якому іншому. Таке ж положення існує з елементами мультимедіа, для яких узагалі не існує єдиного стандарту.

Для рішення цього питання була організована спеціальна група для розробки нового стандарту гіпертекстової мови ХМ. До складу цієї групи ввійшли провідні компанії, що займаються мережними технологіями. Досить назвати Microsoft, IBM, Hewlett Packard, NCSA, Sun Microsystems.

Новий стандарт повинний визначити гіпертекстову мову, відкриту для розширення (ХМ — Extensible Markup Language). Основними її властивостями будуть:

розширення набору тегів, що описують структуру документа;

створення структур будь-якої вкладеності;

можливість внутрішньої перевірки правильності документа з урахуванням уведень нових тегів. [6].

Найбільше важко оцінити і виразити в кількісній формі вплив «Інтернету» на соціальний розвиток суспільства.

«Інтернет» є не стільки транснаціональним, скільки мережею, що знаходиться «над» різними націями, існує незалежно від них. Існування єдиної світової мережі може призвести до появи нової світової культури, де головним буде не нація в цілому, а окремий індивід.

Передумовою для цього є легкість публікації інформації за допомогою «Інтернету».

Винахід друкувального верстата викликав інформаційну революцію, що зробила опубліковану інформацію доступною кожній людині. Не меншу революцію зробить і «Інтернет», що дає кожній людині можливість публікувати свою інформацію в мережі з мінімальними витратами. Але цьому процесу природно будуть перешкоджати владні структури, що прагнуть зберегти контроль за поширенням інформації.

Можна згадати сумно відому спробу ввести «Акт про благопристойність комунікації» у США, що передбачає введення цензури в мережі, заборона на використання будь-якого шифрування документів без урядової ліцензії у Франції, Іраку і Росії. Аналогічні спроби робляться й у Китаї, де намагаються створити власну китайську комп’ютерну мережу, підключену до «Інтернету» за допомогою спеціальних комп’ютерів, що будуть здійснювати повну цензуру вхідної і вихідної інформації. [11].

Поки мережа чудово обходить усі спроби ввести в ній цензуру слова, але що відбудеться в майбутньому — невідомо. Єдине, у чому не можна сумніватися, — це в тому, що суспільство не залишиться таким, яке воно є зараз, і в тому, що воно буде змінюватися під впливом нових інформаційних технологій.

І на кінець, хотілося б пригадати слова Вінтона Кірфа, що у своїй статтіписав: «Ризиковано пророкувати майбутнє чого-небудь настільки ж динамічного, як Інтернет». [14]. У цій статті він відзначив основні напрямки розвитку «Інтернету»:

— продовження розширення нових служб;

— поява нових послуг по пакетному відео, відеоконференціям, передачі голосу (пакетному телефону);

— пропозиція засобів забезпечення безпеки виконання операцій у «Інтернеті»;

— збільшення зв’язку «Інтернету» з бізнесом.

«Інтернет» дійсно є глобальною інфраструктурою для 21 сторіччя і, у той же час, є одним з найбільш могутніх факторів волі.

Висновки до першого розділу

Отже, Інтернет -- Міжмережжя, система об'єднаних комп’ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як всесвітня або глобальна мережа. У побуті іноді говорять Нет, Інет, Тенета, Міжмережжя, Інтернетрі або Нетрі.

Сьогодні при вживанні слова «Інтернет» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків.

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕКТРОННА ПОШТА ЯК СУЧАСНИЙ ЗАСІБ ПЕРЕДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Історія створення електронної пошти

Електронна пошта як засіб комунікації виникла не в 1971 р., як про це нерідко можна прочитати в популярних виданнях, а дещо раніше. За однією з версій, це відбулося влітку 1965 р., коли Ноель Морріс і Том ван Влек написали в Массачусетському технологічному інституті (MIT) програму MAIL для операційної системи Compatible Time-Sharing System (CTSS), встановленої на комп’ютері IBM 7090/7094. Ідея включення MAIL в CTSS була закріплена в документі Programming Staff Note 49 (грудень 1964 — січень 1965 р.). Сама команда MAIL, вбудована в операційну систему, дозволяла користувачам CTSS передавати один одному текстові повідомлення в рамках одного комп’ютера. Вона мала формат:

MAIL < код проблеми> < код програміста> (Приклад: MAIL M1416 2962), тобто призначалася для вирішення конкретних проблем користувачів та призначення завдань програмістам. При виконанні команди MAIL в каталозі адресата повідомлення створювався (або модифікувався) файл MAIL BOX. Це прообраз сучасних поштових скриньок. Як згадує ван Влек, вони з Ноелем передбачали можливість масової поштової розсилки, що підпадає під сучасне поняття спаму, і включили в програму відповідний код за її запобігання, іншими словами, створили перший антиспамовий механізм.

Однак то була не єдина реалізація. До осені 1965 р. подібний механізм міжкористувацького асинхронного спілкування був включений до складу операційної системи для комп’ютера Q32, побудованого корпорацією IBM у військових цілях і розміщеного в System Development Corporation (SDC), підрозділі компанії Rand Corp. Він називався DIAL. Як згадує Том Уотсон, в середині 1960-х років комп’ютер SDS-940 компанії Scientific Data Systems також мав подібний засіб. Роботи в США зі створення AUTODIN — військової системи передачі повідомлень, подібних email-повідомленнями, почалися ще в 1962 р., але розгортання готової системи відбулося лише в 1966 р. Звернемо увагу, що в контексті роботи з комп’ютерами електронна пошта називалася просто поштою: уточнювати її особливий характер не було потреби. Хоча в тому ж 1965 р. в компанії BBN (Bolt, Beranek and Newman, Inc.), згодом поглиненої GTE, а потім і Verizon Communications, реалізовувався проект Project Mercury для NASA, де і фігурував термін electronic mail.

Як згадує ван Влек, про завдання реалізації міжкомпьютерної електронної пошти в усній бесіді в 1968 р. йому сказав Джозеф Ліклайдер, директор проекту Project MAC, куди входили також ідеологи штучного інтелекту Джон Маккарті і Марвін Мінскі. Цей проект дав згодом життя лабораторії комп’ютерних наук при MIT (MIT Laboratory for Computer Science). Ліклайдер говорив про задум створення мережі комп’ютерів, підтримуваних ARPA (Advanced Research Projects Agency) — Агентством перспективних досліджень при Міністерстві оборони США, яке було створено в 1958 р. за вказівкою Д. Ейзенхауера у відповідь на запуск Радянським Союзом першого штучного супутника Землі. У 1972 р. воно було перейменоване в DARPA. Проект, згаданий Ліклайдером у бесіді з ван Влеком, передбачав створення мережі ARPANET (ARPA Network), прообразу сучасного Інтернету).

У 1969 р. Ларрі Робертс написав макрокоманду для текстового редактора TECO (Text Editor and Corrector, розроблений Деном Мерфі для комп’ютера PDP-1 в 1962—1963 рр.), яка дозволяла передавати повідомлення по Telnet-каналу. Саме її як прототип електронної пошти і згадує Вінтон Серф, батько-засновник Інтернету, що запропонував у 1974 р. спільно з Робертом Каном назву Internet. Він згадує: «Я думаю, перші реальні обміни email-повідомленнями відбулися на початку 1970 р.». Першим документом, який закріпив формат обміну електронною поштою всередині ARPANET, був RFC # 733.

У березні 1972 Рей Томлінсон з компанії BBN (в ті роки вона була головним підрядником Міністерства оборони США щодо проекту створення ARPANET) написав у рамках операційної системи TENEX (згодом відомої як TOPS-20) для комп’ютера DEC PDP-10 прості поштові програми SNDMSG (надіслати повідомлення) і READMAIL (подивитися пошту), виділивши відповідний програмний блок реалізації з протоколу CPYNET. Попередні експерименти з відправкою тестових повідомлень він проводив у 1971 р. Завдяки популярності ARPANET, а також тому, що Томлінсон вперше ввів у формат email-адреси знаменитий тепер значок @, багато хто і стали вважати його винахідником електронної пошти.

Ще одна рання реалізація електронної пошти (NLS Journal System) була виконана в серпні 1970 р. винахідником комп’ютерної миші і віконного інтерфейсу, знаменитим ученим і інженером Дугласом Енгельбартом в рамках створеної ним системи NLS (On-Line System). «Наскільки мені відомо, — згадує Енгельбарт, — це була перша універсальна поштова система, схожа з тими, які є зараз. <… > Можна було змішувати текст і графіку. Ви могли передавати весь документ як частина поштового відправлення; я міг посилати вам весь документ настільки ж просто, як однорядкове повідомлення «[6]. У BBN-реалізації Томлінсона таких можливостей просто не було. Це ще одна ремарка стосовно того, наскільки коректно приписувати авторство створення електронної пошти Рею Томлінсону.

До 1995 р. більш популярним був термін email, далі по частоті вживання йшли e-mail, E-mail та Email. Потім не без участі традиційних ЗМІ (в основному періодичних видань суспільно-політичної спрямованості) він прийняв форму e-mail. Однією з причин такого вибору було проходження правилам словотвору англійської мови, а також збереження коректного вимови (при email зовсім не очевидно, що вимовляти треба саме «імейл»). Це той рідкісний випадок, коли американці вирішили бути куди більш консервативним самих англійців.

З короткого оповідання про історію появи електронної пошти та вивчення перших ARPANET-документів, де використовувалося переважно слово mail (пошта), можна зробити висновок, що домінуючі еквіваленти терміна electronic mail розвивалися за схемою: mail -> ARPANET mail -> network mail -> email -> E-mail -> e-mail -> email.

Одним з перших підвести риску під боротьбою email проти e-mail вирішив знаменитий професор Стенфордського університету, автор безсмертної праці «Мистецтво комп’ютерного програмування» Дональд Кнут. На своїй персональній веб-сторінці він розмістив невелику замітку, де написав, що утворення складних слів в англійській мові зазвичай супроводжується використанням дефіса, наприклад: non-zero, soft-ware (від себе додамо, що сюди ж відноситься і слово mail -box). Як тільки слово утвердиться в мові, то нормою стає видалення дефіса: nonzero, software, mailbox. Дональд Кнут закликає: «Настав час припинити використовувати архаїчну форму e-mail <… > Форма email протягом останніх років закріпилася в Англії, і я вражений тим, наскільки консервативні американці в цьому відношенні».

2.2 Технологія передачі даних

Електронна пошта вимагає централізованого мережного адміністрування для локального сервера (поштової відділення й поштових скриньок) і шлюзу, а також можливо локального адміністрування клієнтського програмного забезпечення. Адміністрування є важливим для кінцевого користувача сервісом і, отже, істотною проблемою, що вимагає рішення. Протокол Х. 400 є стандартом, що, як багато хто пророкували, повинен був стати домінуючим «гравцем» у сфері електронної пошти.

Оригінальна версія містить базові функції, а оновлена — захищену передачу повідомлень і взаємодія зі службою каталогів Х. 500, Незважаючи на те, що цей протокол включає більше можливостей, чим стандарт SMTP, сьогодні протокол Х. 400 майже не використовується, тому що протокол SMTP простіше в застосуванні й добре зарекомендував себе за довгий час роботи, а користувачі добре з ним знайомі. TCP/IP не підтримує протокол Х. 400, тому що TCP/IP не є протоколом OSI.

«SMTP (Simple Mail Transfer Protocol, простий протокол електронної пошти) є популярним протоколом передачі повідомлень, що широко використовується у всіх приєднані до мережі Інтернет системах для пересилання повідомлень. Міністерство оборони розробило протокол SMTP, як частина дослідницького проекту ARPANet, і це популяризовало електронну пошту. Для транспортування повідомлень протокол SMTP покладається на TCP/IP.

Крім протоколу SMTP для обробки простих текстових повідомлень електронної пошти мережі Інтернет були також визначені інші функції й протоколи. Була описана відповідність між системою обробки повідомлень (MHS, Message Handling System) ITU-T Х. 400 і SMTP. Так само були визначені кілька розширень для протоколу SMTP, включаючи MIME (Multipurpose Internet Mail Extensions, багатоцільові розширення електронної пошти в мережі Інтернет).

Протокол SMTP визначає обмін поштовими повідомленнями між серверами електронної пошти. Однак він не забезпечує багатьох функцій у частині інтерфейсу користувача — він не надає користувачам очевидного механізму для здійснення доступу до їхньої електронної пошти й керування нею. Наприклад, протокол SMTP не надає команд, що дозволяють користувачеві відповісти на повідомлення, переслати повідомлення тому користувачеві, відправити копії повідомлення або виконати інші базові функції роботи з електронною поштою.

Щоб заповнити цей пролом, був розроблений протокол POP (Post Office Protocol, поштовий протокол). Він надає простий інтерфейс користувача до протоколу SMTP. Протокол POP пересилає повідомлення електрон ний пошти від поштового сервера на комп’ютер користувача. Крім того, він також підтримує додаткові можливості, такі як фільтрація повідомлень по розмірі або висновок на екран повідомлень, відсортованих відповідно до їх відправника.

Сервер протоколу POP обслуговує поштові скриньки користувачів, а в системі кожного користувача встановлене програмне забезпечення POP-Клієнта, що забезпечує елементарний інтерфейс, за допомогою якого користувачі можуть одержати доступ до своєї пошти й управляти нею.

Служби каталогів: Рекомендація ITU-T X. 500 описує протокол прикладного рівня, що забезпечує розподілену службу каталогів. У своїй найбільш загальній формі Х. 500 дозволяє користувачам електронної пошти в одній мережі переглядати імена й адреси електронної пошти користувачів іншої мережі, з якого є з'єднання.

По суті рекомендація Х. 500 формує еквівалент електронних «білих сторінок» для користувачів сервісів протоколу Х. 400. Рекомендація Х. 500 є глобальною по області дії, а також включає можливості баз даних, що дозволяє робити такі запити, як «Покажи мені імена й адреси всіх виробників устаткування для статистичного націлити в Німеччині».

Можливості каталогів Х. 50 минулого розширені, щоб мати можливість включати інші типи інформації. Ці розширення зробили рекомендацію Х. 500 підходящої для майже будь-яких видів каталогів. Функція «жовтих сторінок» може підтримуватися без дублювання записів за рахунок використання псевдонімів і покажчиків для розміщення одного джерела даних у безлічі лістингів.

Бази дані рекомендації Х. 500 часто використовуються в сполученні із серверами аутентификации, авторизації й облікових записів у системах що комутирується вилученого доступу й VPN. На початку 1990-х в університеті штату Мічиган почалася розробка протоколу LDAP (Lightweight Directory Access Protocol, полегшений протокол служби каталогів). Подібно всім основним університетам і багатьом організаціям, університет мав велику кількість величезних каталогів з постійно мінливими користувачами (студентами).

Загальносистемні технологічні характеристики електронної пошти.

Електронна пошта, за допомогою якої велика кількість користувачів взаємодіє між собою, до складу Web не входить. Але саме електронна пошта E-mail є найбільш поширеною формою швидкої та простої системи отримання інформації в мережі Internеt. Однією з переваг електронної пошти є те, що вона використовує коди звичайного тексту ASCII (American Standart Code for Information Interchange — американський стандартний код обміну інформацією), стандарт для передачі даних, який підтримується фактично всіма програмами та комп’ютерними платформами мережі Internet. В ASCII семибітовим кодам відповідають 128 різних елементів кодування. Завдяки цьому за допомогою E-mail можна легко та просто передавати дані по будь-яких частинах Internet.

Останні, найсучасніші на сьогодні, броузери Web можуть відправляти повідомлення, але роблять це не за допомогою всесвітнього павутиння Web. Їхні броузери взаємодіють з яким-небудь сервером E-mail, використовуючи при цьому два протоколи: SMTP i POP.

Перший з них використовується для відправки повідомлень, а другий — для отримання. Основна відмінність між ними полягає в тому, що при використанні протоколу POP потрібен пароль, а протокол SMTP обходиться без паролів.

На сьогодні майже всі броузери Web мають вмонтовані можливості підтримки електронної пошти. Але так було не завжди. До кінця 1994 року функції E-mail не користувалися успіхом у розробників броузерів.

Вмонтовані функції електронної пошти різноманітні для різних броузерів. Інколи команда «Mail» (електронна пошта) розміщується прямо в меню File. В деяких броузерах, таких як Netscape, вона має назву «Mail Document» (Документ електронної пошти). Перед тим як використовувати вмонтовану функцію електронної пошти, необхідно задати параметри підключення E-mail в меню Preferences (Віддати перевагу).

Сьогодні більшість броузерів Web використовують вмонтовані функції стандартних форм. За допомогою форм можна відправляти повідомлення, не вказуючи при цьому, хто в подальшому буде їх передавати. Кожна з форм має кнопку, після натиснення якої повідомлення буде відправлено.

2.3 Робота з електронною поштою

Поштові адреси та структура електронного листа.

Поштова адреса складається з таких елементів як:

назва поштової скриньки, яку переважно називають іменем користувача;

@ (знак «комерційного at», «вухо» або «собачка»);

ім'я вузла.

Справа від символа @ записується іР-адреса комп’ютера, на якому розміщується поштове відділення абонента, і ця адреса формується так, як довільне доменне ім'я в Iнтернеті. Зліва від символа «@» записується ім'я абонента. Наприклад, narkov@pu. if. mail — зразок типової адреси, де narkov — ім'я поштової скриньки, pu. if. mail — ім'я вузла.

Адреси поштових скриньок можуть містити наступні символи: букви, цифри, деякі інші знаки (крапка, символ підкреслення). Як правило, регістр букв (великі чи маленькі) в адресах електронної пошти не має значення. Наприклад, NaRkOv@Pu. iF. mAiL i narkov@pu. if. mail — це та сама адреса.

Електронний лист складається із заголовка і власне повідомлення. Заголовок знаходиться у верхній частині кожного листа, причому він відділяється від основного тексту порожнім рядком. Лист може містити в заголовку такі рядки:

subject: тема повідомлення (необов'язковий, але бажаний);

to: перелік отримувачів повідомлення (вказується хоча б один);

cc: перелік одержувачів копії повідомлення (необов'язковий);

Bcc: додатковий список одержувачів копії повідомлення; імена цих одержувачів не пересилаються разом з повідомленням (необов'язковий);

From: адреса автора повідомлення (формується автоматично, обов’язковий);

Reply-To: зворотна адреса, на яку потрібно відправити відповідь, якщо ця адреса відрізняється від рядка From (необов'язковий);

Date: час і дата відправлення повідомлення (формується автоматично, обов’язковий);

Expires: дата, після якої повідомлення втрачає актуальність (необов'язковий);

Message-ID: унікальний ідентифікатор для повідомлення (генерується машиною автоматично);

Lines: кількість текстових рядків в повідомленні.

Зауважимо, що основний текст листа може містити додатки у вигляді окремих файлів із графічними зображеннями, звуковими фрагментами, мелодіями, програмами. Ці додатки разом із основним текстом кодуються як текстові повідомлення незалежно від формату і передаються далі згідно вказаної адреси.

Створення та відправлення поштового повідомлення.

Опишемо алгоритм створення та відправлення електронного листа за допомогою програми Internet Mail.

Клацніть на кнопці Создать сообщение (New Message) на панелі інструментів Internet Mail. З’явиться вікно Создание сообщения (New Message). Аналогічно, як при відправленні звичайного листа ми адресуємо конверт, так і для електронного листа необхідно вказати деяку інформацію про адресата. Зверніть увагу, що текстовий курсор вже знаходиться в полі Кому (То).

Введіть в полі Кому (То) електронну адресу одержувача.

Для відправлення листа зразу кільком адресатам використовується поле вводу Копия (СС). Виберіть за допомогою миші це поле і наберіть, для прикладу, на клавіатурі свою адресу електронної пошти, щоб відправити копію даного повідомлення самому собі.

Виберіть за допомогою миші поле Тема сообщения (Subject) і введіть коротку анотацію даного листа.

В правому верхньому куті листа розміщена «марка», яка дозволяє вказати на важливість повідомлення. Клацніть мишкою на символі, що зображує марку. З’явиться допоміжне меню для вибору позначки важливості листа. На цьому заповнення «конверта» листа завершено. Для вводу тексту листа призначається поле під конвертом.

Клацніть мишею на цьому полі і наберіть текст: Привіт! Я вчуся використовувати e-mail.

Після того, як лист написано, натисніть першу зліва на панелі інструментів кнопку Отправить сообщение (Send message), щоб відправити створене повідомлення. З’явиться попередження Отправка почты (Send mail).

Клацніть на кнопці ОК, щоб закрити діалогове вікно Отправка почты (Send Mail) i вікно Создание сообщения (New Message).

Відкрийте список папок для листів і клацніть мишею на папці Исходящие (Outbox). На екрані з’явиться вміст цієї папки, де знаходиться щойно створений вами лист. Те, що лист виділено курсивом (похилим шрифтом) означає, що повідомлення ще не відправлене.

Клацніть на кнопці Доставить почту (Send and Recieve). З’явиться діалог Подключение к… (Connect to…)

Клацніть на кнопці ОК, щоб почати процес під'єднання до вузла провайдера Iнтернета.

Отримання поштового повідомлення.

Перелічимо, які дії слід виконати для того, щоб прочитати одержану пошту.

Клацніть на кнопці Доставить почту (Send and Receive). З’явиться вікно діалогу Подключение к… (Connect to…).

Клацніть на кнопці ОК, щоб розпочати процес під'єднання до вузла провайдера. Після того, як з'єднання встановлено, виконується перевірка вашої поштової скриньки на вузлі провайдера, яка супроводжується вікном діалогу Доставка. Вказаний діалог зникне після того, як всі повідомлення перепишуться на ваш комп’ютер. Після чого з'єднання з провайдером буде розірвано.

Відкрийте список папок для листів і клацніть мишею на папці Входящие (Inbox).

В нижньому полі екрану прочитайте зміст отриманого листа.

Зауважимо, що нові повідомлення мають значок у вигляді закритого, а прочитані - відкритого конверта. Автоматично після встановлення програми Internet Mail до вас в скриньку потрапляє лист від розробників цієї програми. Для того, щоб прочитати адресоване вам повідомлення, клацніть мишкою на заголовку вибраного листа. Зверніть увагу, що після того, як переглянуто непрочитаний лист, помітка біля нього змінюється на відкритий конверт.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой