Інфляція

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ.

І Інфляція, її види та суть.

ІІ Причини виникнення інфляційних процесів, та її наслідки.

ІІІ Проблеми (оздоровлення), подолання інфляційних процесів в Україні, в період формування ринкових відносин.

Висновки.

Вступ

Інфляція як економічне явище харакиеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Невипадково термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки ХІХ ст. стосовно до грошового обігу в Північній америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох -- докапфіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періода французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII -- початку ХІХ ст. та ін.)

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку винекнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв’язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку вцілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

І. Інфляція її види та суть.

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від латинського inflatio — розбухання) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861−1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.

Найбілш лаконічне визначення інфляції -- зростання загального рівня цін, білш загально -- переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

Однак трактовку інфляції як переповнення грошового обігу знеціненими паперовими грошами не можна вважати повною. Інфляція хоча воно проявляється тілки ву рості товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства.

Одночасно, інфляція -- одна із найбільш гострих проблем сучасного розвиткуекономіки практично у всіх країнах світу особливо в нашій державі.

Суть інфляції заключається в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.

Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту поряд із грошима.

Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією.

Прикладом тому є енергетична криза 70-тих років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7−9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних здвигів в системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон’юктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладиі. З переліченого видно, що не всякий ріст цін -- інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.

Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці за умои інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку -- інфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

Таким чином до найважливіших інфляційних причин зросту цін можна відносити наступні:

Диспропорціональність -- незбалансованість державних витрат і доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок -- інфляція. У нашій державі це мало місце у період «ходіння» купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці -- гривні.

Інфляційно небезпечні інвестиції -- переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможнього попиту, і як наслідок -- збільшення грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші. На данний час для України це не актуально. Окрім питань пов’язаних із чорноморським флотом і повернення України до ядерної держави.

Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частки. Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки огополіс зацікавленний у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.

Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв’язки тої або іншої країни. Можливості у боротьби у державі доволі-таки обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідни, одночасно «тормозить» експорт.

Інфляційні очікування -- виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб'єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре подорожчення. Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаютьв ціну своїх товарів прогнозуємий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993−1995 роках.

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах. Так, під час війн держава часто випускала велику кількість незабезпечиних паперових грошей для покриття воєнних витрат. За останні 20−30 років інфляція стала хронічною хворобою економіки багатьох країн світу.

Інфляція може протікати помірно -- бути повзучою, в умовах якої ціни зростають не більше, ніж на 10% в рік. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса, вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту.

Галопіруюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 20% до 200% в рік, є вже серйозною напругою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів.

Найбільш пагубною для економіки гіперінфляція, яка являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст товарних цін. Роль грошей у таких випадках різко зменшується, і населення та промислові підприємства переважно переходятьна іншу, хоча і менш ефективну форму розрахунку, наприклад -- бартер. В окремих випадках з’являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний удар навіть по найбільш забезпечиним верствам суспільства. Більшість економічної літератури приводить приклад Нікарагуа періоду громадянської війни (33 000% - середньорічний ріст цін), або післявоєнну Угорщину, чудовим прикладом може бути інфляція та гіперінфляція нашої держави у 1992−1995 роках. Однак приклад Сербії показав, що це ще не межа. Щодо Сербії, то в результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї країни, річний ріст цін склав 3. 000. 000. 000%, а для прикладу, середня зарплата становила сумму, що дорівнювала 1 DM (нім. марка) при тому, що ціни виросли ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції.

Різке зростання цін можна пояснити за допомогою формули MV=PQ. Не дивлячись на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок втрати господарськиим суб'єктами довіри до національної валютиобороти грошей надзвичайно збільшуються, що в данному випадку рівносильно збільшенню їх кількості. Відповідно ціна збільшується набагато більше, ніж кількість готівкових грошей в обороті. У розкрутці спіралі гіперінфляції надзвичайну роль також відіграють інфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при її відкритому стані -- тобто при відносно відкритому ринку. При подавленній інфляції ріст цін на товари і послуги може і не проявлятись, а дефіцит грошей може виражатися як дефіцит пропозиції

Розрізняють два типи інфляції -- збалансовану і не збалансовану. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка банку, і таким чином ситуація стає рівносильній ситуації із стабільними цінами.

У випадку незбалансованої інфляції ціни на різноманітні товари і послуги підвищуються і по різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і неочікувана.

Очікувану інфляцію можна прогнозувати на якийсь період часу і вона в основному є прямим результатом дії уряду.

Неочікуванна інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відбивається на системі оподаткування і грошового обігу.

У випадку наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація призведе до різкого збільшення попиту, що створить труднощі в економіці та викривлює реальну картину суспільногопопиту. Це в свою чергу веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці, а за умови нерішучості уряду, ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть впливати на ріст цін.

У випадку коли раптовий стрибок цін має місце в економіці, яка не «заражена» інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» -- тобто різке зниження попиту у населення в надії на скоре зниження цін. Внаслідок знижнення попиту виробник змушений знижати ціну і вертається в стан рівноваги.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін є вимірником відношень між ціною, певного набору товарів і послуг, які в економіці мають назву «ринковий кошик», для певного періоду часу і ідентичною ціною групи товарів і послуг в базовому періоді. Вказаний орієнтир або початковий рівень, називається «базисним роком». Якщо представити сказане у вигляді формули, то отримаємо наступне:

«Основи економіки», стр. 162.

Для розрахунків темпів інфляції, тобто швидкості зростання цін, існує така формула

«Основи економіки», стр. 163.

Отже на прикладі виміряємо рівень інфляції за 1988 рік для США. Індекс цін на споживчі товари 1982−1984 років використовується в якості базисного періоду, для якого встановлюється рівень цін, який дорівнює 100. В 1988 році індекс цін був приблизно рівний 118. А це означає, що в 1988 році ціни були на 18% більші, ніж в 1982—1984 роках, або простіше кажучи, данний набір товару, який у 82−84 рр. кОштував 100 долларів, то вже у 1988 р. стояв 118 долларів.

Темп інфляції для данного року можна виміряти наступним чином: відняти індекс цін минулого року (1987) від індексу цього року (1988), а потім помножити на 100. Наприклад в 1987 р. індекс цін на споживчі товари дорівнював 113,6, а в 1988 -- 118,3. З цього випливає, що рівень інфляції для 1988 р. вираховується наступним чином:

ІІ. Причини винекнення інфляційних процесів, та її наслідки.

В теоріях західних економістів виділено як альтернативу дві концепції: інфляція попиту і інфляція витрат. Ці концепції розглядають різні причини винекнення інфляції.

Інфляція попиту -- порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Економіка може спробувати витратити більше, ніж вона може випускати; вона може прагнути досягати тої точки, яка знаходиться поза кривої виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей вигаданий попит збільшенням реального об'єму продукції, тому, що всі маючі в запасі ресурси, вже давно вичерпані. Тому цей надмірний попит призводить до зростання ціни на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту пояснюють фразою «Дуже багато грошей полює за дуже малою кількісью товара».

Але відношення між попитом з одної сторони, і обсягом виробництва, зайнятостю і рівнем цін -- з другої, набагато складніше, ніж описано зверху. Малюнок 1−1 допоможе зрозуміти вище сказане.

На першому відрізку -- загальні витрати, тобто сума споживання, інвестицій, державних витрат і чистого експорту, до такого ступеня низькі, що обсяг національного продукту сильно відстає від свого максимального рівня при повній зайнятості. Іншими словами, реальний обсяг ВНП дуже відстає. Рівень безробіття великий, а велика доля виробничих потужностей підприємств не приймає в цьому участі. Уявимо, що попит зросте. Тоді обсяг виробництва збільшиться, рівень безробіття зменшиться, а рівень цін незначно зросте, або зовсім не зміниться. Це пояснюється тим, що велика кількість матеріальних і трудових ресурсів не залучена до діла, які можна привести до дії за допомогою існуючих на них цін. Безробітний не просить збільшити йому зарплату, коли наймається на роботу.

По мірі того, як попит продовжує зростати, економіка переходить до другого відрізка, наближуючись до повної зайнятості і до більш повного використання ресурсів. Але рівень цін може почати зростати ще до того, як досягнена повна зайнятість. Чому? Тому, що по мірі розширення виробництва запаси не залучених ресурсів не щезають одночасно у всіх секторах економіки і у всіх сферах промисловості. В деяких сферах промисловості починають з’являтися вузькі міста, хоч в більшості всробничих сфер є великі виробничі потужності. Деякі сфери промисловості раніше інших вичерпають свої виробничі потужногсті і не зможуть відповісти на подальше збільшення попиту на свої товари збільшенням пропозиції. Тому ціни на них будуть зростати. По мірі збільшення попиту на ринку робочої сили, деякі працівники починають використовуватись повністю і їх зарплата в грошовому вимірі збільшується. В результаті збільшуються виробничі витрати і фірми змушені збільшувати ціни. Зменшення ринку робочої сили розширює можливості профспілок при укладанні колективних угод і допомагає їм збільшувати заробітну плату. Фірми готові уступати вимогам профспілок про збільшення зарплати тому, що не хотять страйкувань, особливо в той час, коли економіка стає на шлях розквіту. Крім того, при збільшенні загальних витрат більш високі витрати можна легко покласти на покупця, піднявши ціни. Нарешті, коли досягнута повна зайнятість, фірми вимушені наймати на роботу менш кваліфікованих працівників, що призводить до росту витрат і цін. Інфляцію на другому відрізку, іноді називають «передчасною» тому, що вона з’являється за довго до з’явлення повної зайнятості в країні. Коли загальні витрати досягають третього відрізка, повна зайнятість відноситься до всіх секторів економіки. Всі сфери промисловості більше не можуть відповідати на збільшення попиту збільшенням обсягу продукції. Реальний обсяг національного продукту досяг свого максимуму., і подальше збільшення попиту веде до інфляції. Попит, перевищуючий виробничі можливості населення веде до збільшення рівня цін.

При постійному рівні цін (відрізок 1) номінальний і реальний ВНП збільшується однаково. Але при передчасною інфляцією (відрізок 2) номінальний ВНП необхідно дифлирувати, щоб визначити зміну обсягу продукції в фізичному вираженні. При чистій інфляції (відрізок 3) номінальний ВНП залишається незмінним.

«Економікс» -- Рівень цін і зайнятості, стр. 166.

Коли збільшуються загальні витрати, рівень цін звичайно починає збільшуватись до того, як досягається повна зайнятість. При повній зайнятості додаткові витрати стають чисто інфляційними.

Інфляція може також виникнути в результаті зміни витрат і пропозиції на ринку. В останні роки було декілька періодів, коли рівень цін виростав, не дивлячись на те, що сукупний попит не був вичерпаним. В нас були періоди, коли і обсяг продукції і зайнятість зменшувались з одночасним збільшенням загального рівня цін.

Теорія інфляції, обумовленної ростом витрат, пояснює ріст цін такими факторами які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції -- це середні витрати при певному обсязі виробництва. Такі витрати можна отримати розділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленної продукції, тобто:

«Економікс», стр 166.

Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці зменшує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується кількість товару і послуг в мсаштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, збільшує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит змінюють ціни, як це робиться при інфляції попиту.

Два основні джерела інфляції, які тісно пов’язані з ростом витрат -- це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних «вузьких місць» в економиці. До таких «вузьких місць» вони відносять диспропорцію суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений «мякою» грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні «вузькі місця» наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і пост комуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутьністю або не досконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушенням міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які незадовільняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвишення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі -- до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завишення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також у наслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.

Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність.

Інфляція має цілий ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життя насамперед у соціальних та економічних.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів поміж найманими працівниками та підприємями на користь останніх. Зростання товарних цін, як прояв інфляції, беспосередньо спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.

Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

У наслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення -- хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Інфляція зменшує зацікавленність у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

Інфляція викликана підвищенням зарплати є різновидом інфляції яка визначена ростом витрат. При певних обставинах джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони в деякій мірі контролюють номінальну заробітну плату, колективних угод. Припустимо, що значні профспілки будуть домагатися і доб’ються великого підвищення зарплати. Більш того, припустимо, що цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати для робочіх, які не є членами профспілок. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не врівноважується якою-небудь протидією, такою, як збільшення обсягу виготовленної продукції за одиницю часу, тоді збільшуються витрати на одиницю продукції. Підприємці у відповідь на це скоротять обсяг продукції випускаємої на ринок. При незмінному попиті це скорочення пропозиції призведе до підвищення рівня цін. Оскільки винуватцем є велике підвищення номінальної заробітної плати, цей тип інфляції називають інфляцією викликаною підвищенням зарплати.

Другий основний тип інфляції викликаний збільшенням витрат, іноді називається інфляцією викликаною порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, які пов’язані з раптовим, непередбачуваним збільшенням ціни на сировину або витрат на енергію. Рухомим прикладом є значне підвищення ціни на імпортуєму нафту в 1973—1974 рр. і в 1979—1980 рр. Оскільки за цей час іни на енергію піднялись, збільшилися також витрати виробництва і транспортування всієї продукції в економіці. Це призвело до швидкого росту інфляції, викликаної збільшенням витрат.

На практиці не легко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов’язані і постійно взаємодіють і наприклад, ріст зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат. Ще один приклад, припустимо, що воєнні витрати різко піднялись і це значить, підвищились загальні витрати, викликавши інфляцію попиту. Коли стимули для підвищення попиту діють на ринку товарів і ресурсів, деякі фірми находять, що їх витрати на зарплату, матеріальні ресурси і паливо зростають. В своїх інтересах вони змушені підняти ціни. Хоч в цьому випадку має місце інфляція попиту, для багатьох підприємств вона виглядає, як інфляція викликана збільшенням витрат. Тяжко визначити тип інфляції не знаючи первинного джерела, тобто істинної причини росту цін і зарплати.

Більшість економістів рахують, що інфляція, викликана збільшенням витрат і інфляція попиту відрізняється одна від одної ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту продоовжується до тих пір, поки існують занадто великі спільні витрати. З іншого боку, інфляція викликана збільшенням витрат, автоматично самасебе обмежує, або сама себе виліковує. Це пояснюється тим. Що зарахучок зменшення пропозиції реальний обсяг національного продукту і зайнятості скорочується і це обмежує подальше збільшення витрат. Іншими словами, інфляція викликани збільшенням витрат, породжує спад, а спад в свою чергу здержує додаткові збільшення витрат. Ці наслідки дуже складні. Незначні темпи інфляції сприяють частковому оживленню кон’юктури росту цін і норм прибутку. По вірі збільшення темпів інфляції воно перетворюється в реальну перешкоду для виролбництва і загострює економічну і соціальну напругу у суспільстві. Галопіруюча інфляція дезорганізовує виробництво, руйнує економіку, тормозить проведення економічної політики. Нестабільний ріст цін дає, також, диспропорцію між сферами економіки, портить систему споживчого попиту і загострює проблему реалізації товару на внутрішньому ринку. Галопіруюча інфляція активізує попит до рівня на якому він не може бути забезпечиним промисловістю, а товарний дефіцит, в свою чергу, підриває стимул од накопичення грошей. Заощадження населення обезцінюються. Збитки несуть банки і інші кредитуючі установи. Інфляція являє собою як би «зверхподаток» на населення і як наслідок, відставання доходів населення від зростаючих цін.

ІІІ. Проблеми подолання інфляційних процесів в Україні в період формування ринкових відносин.

Формування Україною ринкових відносин, власної державності з основною структурою проходить доволі важко і складно, супроводжуючись гострими валютно-фінансовими і загальноекономічними кризами. Вони посилюються під впливом свідомої інфляційної політики нав’язанної нам з-зовні та некритично сприйнятої українським Урядом. Сьогодні, як першочергові постають проблеми негайного введення жорсткої антиінфляційної політики, стабілізації становища, економічного пожвавлення, прискорення ефективного реформування (з одночасним збільшенням вмілого керування економічними процесами, подоланням товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державного бюджету), а також становлення та розвитку валютно-фінансової та банківських систем держави.

Перетворення економіки України на сучасну соціально орієнтовану ринкову модель з оптимальною структурою динамічного розвитку вимагає докорінної структурної перебудови, економічно ефективної приватизації господарських систем, зміни в цьому напрямі державної та господарської політики, здійснення конверсії та диверсифікації капіталу, активізування діяльності сучасних ринкових регуляторів його руху (включаючи, крім товарів і послуг, рух грошей і цінних паперів, робочої сили, інтеликтуального потенціалу тощо).

Але ж вихід з гострої кризи не можливий без розробки і здійснення всебічно важливих стратегічних і тактичних програм і рішень на всіх рівнях ієрархії управління. Країну із 52 млн. населення, яка знаходиться в середині європейського континенту, можна порівняти з досить великим пароплавом, невміле керування яким здатне перекинути його і пустити на дно океану.

Парадокс полягає в тому, що навіть досить привабливі програми і заходи, які Уряд прийняв до сьогоднішнього дня і від яких очікував позитивних зрушень, обернулись протилежними наслідками. Банківська і фінансова системи України (включаючи і їх іноземних радників) виявились неспроможними забезпечити грошово-кредитову стабілізацію в країні.

Під політичними гаслами архіреформаторів про невтручання держави в економічні процеси економіка України стає дедалі хаотичнішою і деформованішою, тим часом досвід економічно розвинених країн показує, що тільки надійна система управління, яка грунтується на наукових засад з використанням новітньої інформатики, оперативного системного аналізу і вибору оптимальних рішень, здатна забезпечувати конкурентноспроможність підприємців як великого і середнього, так і малого бізнесу на внутрішньому і зовнішньому ринках. Не якої анархії і безладдя ринкова економіка не терпить, адже це -- найбільш жорстка система розвитку і економічного виживання, при вільному виборі та діянні юридичних та фізичних осіб в межах чіткого правопорядку. (як було сказано вище)

Слід зазначити, що уряди багатьох країн світу в різні історичні епохи прагнули і прагнуть тепер використовувати початкову фазу інфляції, як додатковий стимулюючий каталізатор економічного зростання. Вихід же за цю межу, як свідчить досвід нашої країни, переходить у стадію негативного впливу на валютно-фінансову стабільність і загальноекономічне становище.

Саме я вважаю, що досвід боротьби з інфляцією в Україні показує, що більша частина заходів грунтується здебільшого на прикладах з «підручників», тоді як успіх в боротьбі з цим злом можливий тільки в тому випадку, якщо брати до уваги всі тонкі особливості ситуації. Тонкість боротьби з інфляцією грунтується саме на тому, щоб правильно зловити і використати саме ті, зумовленні місцем і часом явища.

Як нам відомо, чітко визначити який із типів інфляції має місце неможливо тому, що вони сильно переплітаються між собою. У випадку інфляції витрат ціни зростають тому, що виробник хоче продати свою продукцію за більш високими цінами, а при інфляції попиту покупець продукції прагне потратити гроші якомога скоріше. Явно, всі ці два випадка мають місце в нашій дійсності. Більшість економістів вважають, що якшо використовувати тільки один важель -- регулятор грошової маси від інфляції врятуватись неможливо.

Методи боротьби з інфляцією можуть бути як прямими так і непрямими. Частіше за все проявляється наступна закономірність -- чим скрутніша ситуація, тим більш продуктивними є прямі методивпливу Уряду і Центрального банку на економіку і грошову масу.

Непрямі методи включають:

регулювання загальної маси грошей через управління «друкарським верстатом»

регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центробанком

обов’язкові грошові резерви комерційних банків

операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів

Непрямі методи не можуть працювати у нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої «ринковості». Повноцінний ринок цінних паперів в тому числі ринок державних зобов’язань у нас відсутьній і відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.

Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включає в себе такі методи:

пряме регулювання кредитів і їх розподіл державою

державне регулювання цін

державне регулювання обмежень заробітної плати

державне регулювання зовнішньої торгівлі і операцій з іноземним капіталом

державне регулювання валютного курсу

Практика регулювання грошової маси широко застосовується на заході. США неодноразово у 60-ті. роки запроваджували фіксовані ціни на деякі товари. Приблизно п’ятнадцять років після Другої світової війни країнам західної європи потрібно було для початку лібералізації цін, і то неповної. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише у 1986 році. Франклін Рузвельт виводив США з глибокої кризи тридцятих років шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони обмежуючі прибутки від торгівлі та посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною умовою для припинення всіляких нееквівалентних міжнародних торгівельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенції центрального банку слід сказати наступне, щонадії на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс доллара зросте стрибкоподібно -- в деякий момент центробанк не має можливості утримувати курс і його як би «прориває». Останнім часом центробанк навчився використовувати політичні моменти для таких стрибків. До тих пір, поки іноземна валюта не буде використовуватись лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів, політика «гри на пониження» приречена на поразку.

В цілому, потрібно зазначити, що реально у нашій країні на сьогоднішній день по-справжньому ефективним є лише прямі методи боротьби з інфляцією -- регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої політики.

Висновок.

Писавши цю курсову роботу, я в деякій мірі набагато ближче познайомилася з таким поняттям, як інфляція. Зрозуміла, що інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий процес. Інфляція, як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автономного забезпечення сталості грошей.

Завдяки курсовій роботі я зрозуміла також, що інфляція не завжди приносить шкоду (якщо це, звичайно, не гіперінфляція), а навіть в період інфляції можливо дещо збільшити свій власний капітал. При постійному загальному обсязі продукції реальні доходи зростуть у тих, хто має фіксовані грошові прибутки. Кредитори виграють за рахунок дебіторів. А у власників заощаджень в результаті падіння ціни зросте купівельна спроможність їх заощаджень. Але неочікувана інфляція може призвести і до дуже значних збитків. У інфляції відсутня загальна суспільна свідомість, тому вона забирає у одних і віддає іншим, чи то багатим, чи бідним, чи молоді, чи літнім людям, чи здоровим, чи хворим.

Перелік використаної літератури.

«Гроші та кредит» -- під кер. М. І. Савлуч. -- К.: Либідь 1992

«Економіка» -- П. Самуельсон -- К.: Мысль

«Економіка» -- С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шнолензі -- К.: 1994

«Економікс» -- Кемпбел Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю -- М.: Республіка 1992

«Макроекономіка» -- за ред. А. Г. Савченка -- К.: Либідь 1995.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой