Інфляція та її вплив на суспільне відтворення

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять — тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього має бути стан «керованості» інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків — за умов інфляції втрачається ефективність дій та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін на 50% на місяць.

1. Інфляція: суть, види, причини

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині 20 ст. Тією чи іншою мірою не зазнала утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України.

Що ж таке інфляція?

Під інфляцією розуміють диспропорції між різноманітними сферами народного господарства (нагромадженням та споживанням, попитом та пропозицією, доходами та витратами держави, грошовою масою в обігу та потребами господарства в грошах і т. ін.), які проявляються в загальному зростанні цін. Інфляція виникає внаслідок порушення закону грошового обігу, коли в обігу знаходиться надлишок грошей (готівкових і безготівкових). Зовні інфляція проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх її формах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту (нестача товарів), падіння валютного курсу, різке зростання попиту на споживчі товари і послуги тощо. Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятору ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках).

Індекс цін — коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Широке розповсюдження в економічній літературі поняття «інфляція» отримало в ХХст. після першої світової війни.

Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював кількісне рівняння обміну:

МV=РY,

де М — кількість грошей в економіці; V — швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Y — обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей кількість грошей в економіці визначатиме рівень цін Р, бо обсяг виробленої продукції К визначають фактори виробництва і виробнича функція. Інакше кажучи, з кількісної теорії грошей випливає, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу. Прихильники кількісної теорії грошей нині стверджують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції.

Як правило, сучасні економісти розглядають інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. До найважливіших причин інфляції можна віднести наступні:

1. Непродумана політика центрального банку: якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

2. Незбалансованість державних видатків і прибутку призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту.

3. Кредитна експансія — надмірне розширення кредиту веде до емісії грошей в безгрошовій формі.

4. Інфляційне небезпечні інвестиції (військові витрати, утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

5. Переважання в ринкових структурах олігопольних ринків

6. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки й втягнення її в світо господарські зв’язки тієї чи іншої країни.

7. Інфляційні очікування — виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру.

8. Неекономічні чинники — революції, війни, політична нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.

Відомий економіст В. Новожилов відзначив, що труднощі проблеми інфляції, (водночас, її ахіллесова п’ята) полягають в тому, що пристосувати кількість грошей до кількості товарів неймовірно важко, а виготовити паперові гроші в бажаному розмірі нескладно, і головне практично нічого не коштує. Це є великою спокусою для тих, хто має право створювати гроші. Особистий інтерес кожного, хто створює «нематеріальні гроші», — створювати їх все більше й більше. Для грошей немає кордону насичуваності. Для них немає перевиробництва, щоправда, при надлишку гроші знецінюються, але вони нічого не коштують.

Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти різні види інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

— відкрита інфляція відбувається тоді, коли макроекономічна нерівновага проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати. Саме відкрита інфляція здійснюється у формах інфляції попиту та інфляції витрат. Вона, хоч і деформує ринок нерівномірністю підвищення цін, але не знищує повністю ринковий механізм ціноутворення;

— прихована інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших товарів, що веде до перепродажу продукції за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР. Тотальний товарний дефіцит — ознака прихованої (затамованої) інфляції, її неминучим супутником стає «чорний» (нелегальний) ринок. Виробництво не працює або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава. Перевага відкритої інфляції порівняно із прихованою полягає у тому, що у першому випадку додатковий дохід від зростання цін одержує виробник, а у другому — кримінальні структури, що «розквітають» на «чорному» ринку.

— емісійна інфляція — виникає внаслідок необґрунтованого випуску державою в обіг додаткових готовкових чи безготівкових грошей, які не підкріплені додатковим випуском товарної маси.

2. За місцем розповсюдження:

— локальна інфляція — ріст цін проходить у межах однієї держави;

— світова інфляція охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

3. З погляду передбачення:

— очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати її рівень заздалегідь, готуватись до неї; Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, не створює серйозних проблем для економіки.

— неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляції для даного періоду.

4. За темпами підвищення цін:

— помірна, коли ціни ростуть менше 10% за рік;

— галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 200% в рік;

— гіперінфляція, коли ціни зростають на 2−3% щоденно, а за рік темп інфляції може становити десятки тисяч відсотків. У цьому випадку гроші різко знецінюються, водночас знецінюються кредити, капітальні вкладення, доходи і заощадження. Саме тому зникає стимул виробляти і вкладати капітал у виробництво, застосовувати інші виробничі ресурси, які швидко втрачають свою вартість. У такі періоди зростає тільки спекулятивний бізнес, пов’язаний не з виробництвом, а перепродажу продукту за спекулятивними цінами, що стрімко піднімаються вгору. Якщо виробництво не зростатиме тривалий час, економіка стикається із загрозою стагнації (застою чи спаду). Стагнація, що супроводжується інфляцією, швидко руйнує економіку і не створює механізмів виходу на шлях ефективного зростання, адже пропозиція товарів не зростає.

5. За причинами:

— інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення та підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей відносно кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту;

Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів».

— інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, в основі якої знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

— інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача. Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-які товари в запас, тому що завтра їх може і взагалі не бути. Інфляційні очікування породжують інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати «під майбутнє зростання цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю і кредит.

Економісти вирізняють також інерційну інфляцію, під якою розуміють зростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

Процес взаємозв'язку попиту, цін і поглиблення інфляції зображено на рис. 1.

Рис. 1. Процес появи і поглиблення інфляції

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

Індекс цін поточного року — індекс цін базового року

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

· Державна монополія на емісію грошей;

· Профспілкова монополія;

· Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат;

Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко. Так, в Україні у 2002 р. відбулася дефляція. Індекс споживчих цін склав 99,4%.

Інфляція це складне соціально-економічне явище, притаманне ринковій економіці, яке здійснює безпосередній і дуже відчутний вилив на економіку в цілому і на окремі її сфери. Перш за все, інфляція перерозподіляє національне багатство між різними соціальними групами, знецінює заощадження та зменшує купівельну спроможність грошей. Однак, якщо Ви опиняєтесь не в ролі кредитора, а в ролі позичальника, то інфляція для Вас є повною мірою вигідною, оскільки Ви позичили гроші, коли вони були дорожчими, а розплачуєтесь дешевшими грішми.

Особливо страждають від непередбаченої інфляції ті, хто отримує фіксовані доходи. Їх доход не змінюється («заморожується») протягом тривалого періоду, а за цей час ціни зростають, і, значить, вони стають біднішими.

Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг виробництва. Збільшення сукупного попиту збільшує і ціни, і обсяг виробництва. Але, вважається, що стимулює виробництво незначна, до 5% на рік інфляція. Вона дозволяє використовувати для інвестицій нові гроші, що з’являються в обігу.

Інфляцію не можна подолати, її можна лише приборкати за допомогою певних антиінфляційних заходів.

У розв’язанні проблеми інфляції важливе значення має антиінфляційна політика держави. Її засобами можуть бути такі, що сприяють скороченню грошової маси в обігу та обмеженню дефіциту державного бюджету. До них відносяться: зростання податків; зменшення державних витрат на соціальні потреби, на оборону, управління тощо; заморожування заробітної плати; обмеження кредитів; підвищення відсоткової ставки по кредитах; проведення антимонопольної політики тощо.

Для стабілізації грошового обігу проводять також специфічні заходи із зміцнення грошових систем. Таким заходами є нуліфікація, ревалоризація, девальвація, дефляція.

Нуліфікація грошей означає, що знецінені грошові знаки анулюються, оголошуються недійсними, а їм на заміну випускаються нові гроші. Цей метод використовують при наявності гіперінфляції.

Ревалоризація означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків. Такий метод застосовується при незначних темпах інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу грошової одиниці даної країни відносно інших твердих валют.

Дефляція означає вилучення із обігу надлишкової частини грошової маси. Вона може відбуватися шляхом підвищення податків, скорочення контролю за обсягами кредитування, продажу підприємствам державних цінних паперів тощо. Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву «шокової терапії». Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.

Інфляція в Україні на початку 90-х років була водночас інфляцією попиту та інфляцією витрат. Вона мала такі показники: 1992−2100%; 1993 — 10 150%; 1994 — 501,6%; 1995 — 281,7%; 1996−39,7%; 1997 — 10,1%; 1998 — 19,3%, з початку 1999 — 19%, 2000 -25,8%, 2001 — 6,1%; 2002 року відбулася дефляція — індекс цін склав 99,4%, в 2003 році інфляція склала 8,2%, а в 2004 році - 12,3%.

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв'язок інфляції і безробіття.

Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основними соціально економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки. Перерозподільні впливи інфляції залежать, передусім, від того, якою вона є - передбачено чи непередбаченою, збалансованою чи незбалансованою та який її рівень — помірний, галопуючий або ж гіперінфляція. За передбаченої помірної інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів, щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції, які інакше відіб'ються на їхніх реальних доходах.

Однак у реальній дійсності переважають різні види непередбаченої незбалансованої інфляції. Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує номінальні фіксовані доходи (пенісії, допомогу з безробіття, службові оклади тощо), до інших груп населення. Уряд може зглажувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції. Особливо потерпають від інфляції працівники держсектору й ті, що працюють у застійних галузях, які позбавлення підтримки впливових трудових спілок.

Водночас окремі домогосподарства, що живуть за нефіксовані доходи, можуть вигравати від інфляції. Зростання номінальних доходів таких сімей може випереджувати зростання цін, або вартість життя, в результаті чого їхні реальні доходи збільшуються. Працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесені й представлені потужними трудовими спілками, можуть домогтися того, щоб їх номінальна зарплата зростала темпом інфляції або навіть випереджувала його. Керівництво фірм та інші отримувачі прибутків також можуть вигравати від інфляції. Якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.

Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ в тім, що позичальники повертають борги знеціненими грошима. Уряд, який нагромадив значний державний борг, також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грошима, які мають меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику. Водночас зі зростанням у періоди інфляції номінального національного доходу зростають і податкові надходження, що дає змогу урядові усувати дефіцити державного бюджету. Отже, інфляція, яка є своєрідним неявним податком, полегшує урядові реальний тягар державного боргу.

Інфляція негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Кожен новий виток зростання цін скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухоме майно, а також у золото, коштовності тощо. Кожен новий виток зростання цін скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухоме майно, а також у золото, коштовності тощо.

Інфляція нерідко знижує рівень життя населення. Для розуміння цього соціально — економічного наслідку інфляції треба пам’ятати про відмінність між номінальним (грошовим) і реальним доходом.

Номінальний дохід — це сума грошей, які особа отримує у вигляді заробітної плати, пенсії тощо. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за суму номінального доходу.

Розглядаючи перебіг інфляційних процесів, слід розмежовувати інфляцію витрат та попиту. Для існування інфляції витрат в Україні цілком достатньо об'єктивних передумов, а її подолання є тривалою перспективою та потребує проведення комплексних економічних реформ у податковій, фіскальній і соціальній сферах, а також заміни технологічних ліній виробництва та переходу на світову систему менеджменту.

У короткостроковій перспективі країна може приборкати лише інфляцію, сформовану у сфері грошового обігу, — інфляцію попиту.

Протягом останніх років урядом України було суттєво підвищено обсяги соціальних виплат (збільшення заробітної плати, нові соціальні виплати, а також виплати ошуканим вкладникам Ощадного банку СРСР). Велика частина населення країни, чиї грошові доходи збільшилися (пенсіонери, бюджетники та інші соціально незахищені верстви населення), мають порівняно низький рівень добробуту, а тому спрямували свої додаткові доходи не на нагромадження, а «викинули» їх на ринок споживчих товарів і послуг. Платоспроможний попит стрімко зріс, створивши на ринку дисбаланс між попитом і пропозицією. Економіка виявилася не здатною швидко задовольнити додатково створений попит, наслідком якого було прискорення розвитку інфляційних процесів.

Забезпечення гідного рівня життя населення є одним із головних завдань держави, і доцільність підвищення соціальних стандартів життя сумніву не піддається, однак необхідно переглянути існуючі механізми здійснення їх реалізації.

Відповідно до сформованої традиції, соціальні виплати підвищуються декілька разів на рік відносно великими частинами. Перше таке збільшення передбачається державним бюджетом на початку кожного календарного року. Стрімке зростання виплат при уповільненому зростанні економіки призводить до формування надлишку грошей на ринку, а відповідно — стимулювання інфляції. На мою думку, уряду країни треба змінити розпис бюджетних витрат, враховуючи сезонну хвилю розвитку економіки. До того ж збільшення соціальних виплат варто проводити частіше, але меншими обсягами, що дасть змогу зменшити диспропорції на товарному ринку країни та надати додатковий стимул для вітчизняних виробників.

Додатковим позитивним чинником можуть стати реформи в банківській сфері, спрямовані на залучення тимчасово вільних коштів населення та різноманітних інвестиційних програм.

Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між: зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена. Закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП (при повній зайнятості) на 2.5 — 3%.

Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена. Закон Оукена формулюється так: перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до зменшення потенційногоВВП (при повній зайнятості) на 2,5 — 3%.

Для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою закон Оукена можна записати за допомогою такого рівняння:

Зміна рівня безробіття = - ½ (% зміни реального ВВП-3).

Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3% за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу приросту реального ВВП, що перевищує 3%, рівень безробіття знижується приблизно на 0,5% на кожний відсоток цього перевищення. Якщо, наприклад, реальний ВВП зростає за рік на 5%, то рівень безробіття знизиться приблизно на 1% щодо природного.

За темпів зростання реального ВВП, що нижчі 3% за рік, рівень безробіття зростатиме. Якщо, наприклад, національна економіка перебуває у фазі спаду і реальний ВВП зменшився на 1% то, згідно з законом Оукена, рівень безробіття зросте на 2%.

У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не простежується.

У 1958 р. новозеландський економіст А. Філіпе опублікував статтю про взаємозв'язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпе побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великий Британії упродовж 1861−1957 рр. Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темп зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній — рівень безробіття. Точці в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Ця крива не досягає перетину з віссю ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично не можливо.

У 1960 р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таким дослідженням кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість не індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням.

У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі підсилення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється.

Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат ще до того, як національна економіка досягає певної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках іншої професії, в інших — перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

У 60-х — 70-х роках більшість економістів уважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома національної економіки — інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філіпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона не будувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

Однак на підставі статистичних даних 70-х років для однієї країни можна було побудувати аж декілька кривих Філіпса. В аналітичній економіці заговорили про те, що крива Філіпса вже не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватися.

Крива Філіпса стабільна, якщо в національній економіці існує інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає зрушень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли рівень безробіття помітно нижчий за його природну норму. У цьому разі темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної плати, що індукують незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків, що генерує безробіття.

Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса в гору.

Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темпи інфляції. Тому крива Філіпса переміщується до низу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього — на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної продукції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпса переміщуватиметься донизу.

2. Проблема інфляції в Україні за 2004−2009 роки

На початку 1990-х рр. Україна зазнала гіперінфляції (індекси споживчих цін становили: у 1992 р. — 2100%; у 1993 р. — 10 256%; 1994 р. — 501%; 1995 р. — 281,7%). Протягом періоду незалежності України 2002 р. Спостерігалася незначна дефляція (0,6%), протягом 2001−2003 рр. Інфляція була помірною.

Динаміка індексу споживчих цін у 1996−2009 рр.

За період існування гривні очевидним є чотири хвилі її знецінення:

1) інфляційний імпульс 1998 р. Після корегувальної хвилі 1999 р. Закінчився піком 200 р. ;

2) низхідна, межею дезінфляції 2001−2002 рр. стало зниження споживчих цін (у вимірі до грудня) на 0,6% у 2002 р.

3) Висхідна, вона тривала удвічі довше, ніж перша хвиля (2003−2008 рр.). Після корекції 2005 р., під час якої інфляція знизилась на 2% порівняно з 2004 р., інфляційний імпульс 2006—2008 рр. вивів траєкторію руху споживача цін на рівень 22,3%;

4) Головними чинниками зниження інфляційного тиску за 2009 р. було: звуження сукупного попиту, спричиненого скороченням прибутковості підприємств і зменшенням доходів населення на фоні низької кредитної активності банків, а також погіршення життєвого рівня населення. Тому динаміку 2009 р. позитивною назвати складно. Аналітики відзначають ряд чинників, які призведуть до зростання інфляції в 2010 р.: підвищення цін на газ для населення і комунальних підприємств, можлива волатильність курсу гривні в першому півріччі через пом’якшення грошово-кредитної політики, а також високі інфляційні очікування бізнесу. Згідно з прогнозами «Ренесанс Капітал Україна», зростання споживчих цін у 2010 р. становитиме 13%, в 2011 р. — 11,3%, в 2012 р. — 9,2%.

Для виявлення взаємозв'язку між окремими ціновими індикаторами та макроекономічними показниками в Україні було проведено кореляційно — регресійний аналіз взаємозв'язку індексів інфляції, цін виробників промислової продукції (до попереднього року), рівня безробіття (на кінець періоду) за місячними даними протягом 2006−2009 рр.

У 2006 р. спостерігається високий коефіцієнт кореляції між безробіттям, з одного боку, і реальним ВВП (r = -0. 86) та індексом цін виробників (r = -0. 61), з іншого. Від'ємне значення вказує на зворотній зв’язок між показниками. Це пояснюється тим, що у 2006 р. спостерігалися вищі ніж у попередньому році, темпи зростання цін виробників промислової продукції - у 2006 р. вони збільшилися на 14,1% (упродовж 2005 р. — 9,5%), передусім за рахунок зростанням цін на імпортовані енергоносії. Збільшення світового попиту та, відповідно, цін на метал стимулювало прискорення промислового виробництва, упродовж року спостерігалося неухильне зростання кумулятивних темпів збільшення реального ВВП — з 0,9 у січні до 7% у цілому за рік (2,7: за 2005 р.) та зменшення рівня зареєстрованого безробіття за 2006 р. з 3,1 до 2,7%. Приріст споживчих цін упродовж 2006 р. становив 11,6%. Певне збільшення не є свідченням посилення загальних інфляційних тенденцій на споживчому ринку. Суттєві корективи до динаміки індексу споживчих цін, яка впродовж перших восьми місяців 2006 р. перебувала в прийнятних межах і демонструвала тенденцію поступового зниження інфляційного тиску, внесло адміністративне збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, яке відбулося в другій половині року.

У 2007 р. був високий коефіцієнт кореляції інфляції з безробіттям (r = -0. 74) і ВВП (r = -0. 60). Від'ємне значення коефіцієнта свідчить про різнобічну динаміку місячних темпів показників. Індекс інфляції до попереднього місяця зріс із 100,5 у січні до 102,1% у грудні. Натомість рівень безробіття за цей же проміжок часу скоротився з 2,8 до 2,3%, а реальний ВВП порівняно з відповідним періодом 2006 р. із 109,3 до 107,3%. Це зумовило високий коефіцієнт кореляції між ними (r = 0. 83). Активне стимулювання споживчого внутрішнього попиту за відсутності належних реформ сприяло мінімальному збільшенню реального ВВП порівняно з прогнозованим (, 3% за 2007 р. при первісному прогнозі 6,5%) за суттєвого прискорення інфляції - індекс споживчих цін у 2007 р. становив 116,6%.

Загальною тенденцією 2006−2007 рр. є скорочення безробіття на фоні зростання реального ВВП (r = - 0. 64) та зростання інфляції (r = -0. 56).

Інфляційна динаміка у 2008 р. була неоднорідною — її суттєве прискорення в січні - травні 2008 р. (до 31,1% у річному вимірі) змінилося подальшим уповільненням (до 22,3%). Утім, у грудні тенденція до зменшення показника інфляції в річному вимірі призупинилася. Траєкторія розвитку інфляційних процесів у 2008 р. корелювалася з динамікою безробіття (r = 0. 62). Протягом січня — вересня його рівень скоротився з 2,4 до 1,8%. У жовтні тенденція змінилася і до кінця року рівень безробіття зріс до 3%, різке зростання відбулося у грудні - на 0,7%. На цьому фоні спостерігалася протилежна порівняно з безробіттям динаміка темпів зростання реального ВВП порівняно з відповідним періодом у 2007 р. (r = -0. 84): протягом січня — серпня зростання зі 104,9 до 107,1%, у подальші періоди — падіння до 102,1% у грудні. У другій половині 2008 р. відбувалося одночасне зростання безробіття і інфляції на фоні падіння ВВП. Україна зіштовхнулася з таким економічним явищем, як стагфляція — поєднання в затримці розвитку і навіть спаду виробництва (стагнація) з безперервним прискоренням зростання цін (інфляція).

Індекс споживчих цін у грудні 2008 р. становив 102,1%, за рік у цілому — 122,3%. Значний внесок у зростання індексу споживчих цін у 2008 р. здійснило підвищення цін на фрукти (37,8%), м’ясо та м’ясопродукти (на 34%), яйця (на 28,8%), а також на хліб і хлібопродукти (27,8%).

З початку 2008 р. Держкомстат України почав розрахунок базової інфляції, яка виключає короткострокові нерівномірні зміни цін під впливом окремих чинників, які мають адміністративний, подієвий, а також сезонний характер. Переважно мова йде про цінову динаміку, яка не враховує зміни цін на продовольство і енергоносії. За підсумками 2008 р. внесок в інфляцію за рахунок зростання попиту (базова інфляція) незначно перевищив внесок факторів пропозиції (не базова інфляція) — 11,7 та 10,6%, відповідно.

Протягом трирічного періоду (2006−2008 рр.) спостерігалася тенденція протилежного руху динаміки безробіття та ВВП (r = -0. 52). Незважаючи на стрімке зростання безробіття у 4 — тому кварталі 2008 р., його рівень на кінець періоду (3,0%) був менше рівня початку (3,2%), а приріст реального ВВП становив 18,2%.

Починаючи з другого кварталу 2009 р. в Україні спостерігалося певне поліпшення динаміки показників, що характеризують макроекономічний розвиток. Відображенням цього є динаміка показника реального ВВП, який у третьому кварталі 2009 р. зменшився на 15,9% (до відповідного періоду попереднього року) порівняно зі зниженням на 17,8% у другому кварталі та на 20,3% у першому кварталі 2009 р. Темпи падіння промислового виробництва протягом 2009 р. уповільнилися до 21,9% порівняно з 28,4% за 9 місяців та 34,1% у січні 2009 р. У 2009 р. спостерігалася стійка тенденція до уповільнення темпів інфляції - приріст індексу споживчих цін знизився до 12,3% у 2009 р. Однак значного кореляційного зв’язку між показниками інфляції та ВВП не спостерігається (r = -0. 30), чого не скажеш про рівень інфляції і безробіття (r = 0. 59). Протягом року безробіття скоротилося з 3,2% працездатного населення до 1,9%, а місячні темпи інфляції із 102,9% до 100,9%.

Динаміка базової інфляції протягом 2009 р. перевищувала річні темпи зростання індексу споживчих цін, її рівень становив 114,9%. На споживчому ринку у 2009 р. найбільше зросли ціни на алкогольні напої та тютюнові вироби (на 38,4%) — за рахунок підвищення акцизних зборів та ціни у сфері охорони здоров’я (на 26,3%), що передусім пов’язане з подорожанням фармацевтичної продукції, медичних товарів та обладнання (на 36,3%(. Зростання цін на продукти харчування та безалкогольні напої (ця група товарів займає 53,1% споживчої корзини) дорівнювало 10,9%. Найбільше підвищилися ціни на цукор (на 83,9%) і масло (на 35,4%). Водночас знизилися ціни на яйця (на 6,3%) та овочі (5,5%).

Таким чином, особливістю фінансової кризи 2008−2009 рр. порівняно з кризою початку 1990-х рр. є відносно невеликий рівень і тенденція до скорочення інфляції.

Механізм протидії інфляції полягає у трансформації надмірного приросту грошової маси в заощадженнях та валове нагромадження основного капіталу. Тому збільшення норми валового нагромадження основного капіталу (у відсотках до ВВП) та підтримка відповідного потенціалу економічного зростання на достатньому рівні є одним з головних факторів, який здатен з одного боку, ліквідувати високу інфляцію, а з другого, — забезпечити стабільно високі темпи прирости ВВП.

Сутність механізму інфляції в Україні полягає в тому, що в умовах відносно стабільного номінального валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці зростання обсягу експорту товарів та послуг створює надмірний приріст грошової маси, який є потенціалом майбутньої інфляції. Реалізація потенціалу інфляції залежить від того, чи відбудеться номінальне підвищення заробітної плати спочатку у бюджетній сфері, а потім і в інших сферах виробництва товарів та послуг. Якщо таке підвищення відбувається, то за відсутності відповідної пропозиції товарів та послуг зростають ціни споживчого ринку, а потім і ціни виробників продукції виробничого призначення.

В українських умовах напередодні кризи більше підтвердження знаходили постулати кейнсіанської теорії, у кризовий період — монетаристської, що потребує продовження дослідження зв’язку інфляції і монетарних агрегатів.

Висновки

Дослідивши інфляцію, як важливу соціально-економічну категорію, я прийшов до висновку, що інфляція — не просто процес знецінення грошей, це набагато більш складене та багатозначне явище, яке впливає на всю економічну систему країни. Я виявив, що інфляція у своєму розвитку проходить 3 стадії: від відставання зростання цін від темпів зростання грошової маси, через більш швидше зростання маси грошей порівняно зі збільшенням цін, до «рваної» інфляції - то переважання зростання цін, то грошової маси. Економісти розробили досить широку класифікацію видів інфляції за різними критеріями. Наприклад, залежно від можливості передбачити зростання цін, залежно від типу економічної системи, за співвідношенням темпів зростання цін, за темпами знецінення грошей, за формами прояву, за чинниками, що спричинили інфляційний процес. Виділяють дуже багато причин виникнення інфляції, які розподілили на внутрішні і зовнішні. У свою чергу внутрішні поділяються на монетарні і немонетарні. Інфляція не завжди може мати негативні наслідки, так помірне відносне зростання цін є стимулюючим для економіки будь-якої держави: воно спричинює збільшення заощаджень (а отже і інвестицій), стимулює платоспроможний попит населення (а отже і розширення виробництва). В той час, як гіперінфляція завжди є деструктивною для будь-якої економіки. Вона сприяє розвитку нестабільності, поширенню бартерних відносин, викликає кризу державних фінансів, послаблення зовнішньоекономічної позиції країни тощо.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації. Саме тому надзвичайно важливим є державне регулювання інфляційних процесів для уникнення переходу від корисної помірної до шкідливої гіпер- або суперінфляції.

Таким чином, інфляція — прояв диспропорційності у розвитку процесів суспільного відтворення. Завдяки своїй важливості і практичності ця проблема була досліджена економістами в усіх її проявах і досі залишається питанням номер один для будь-якої країни.

Список літератури

1. Горбанський А. Б. Ідентифікація типу інфляційного процесу в Україні «Держава та регіони» № 1, 2010.

2. Гончар І.А. Статистичний аналіз інфляцій утворюючих факторів в Україні «Статистика України» № 4, 2009

3. Паливода К. В. Вплив інфляції на інвестиційну активність у сучасному суспільстві «Фінанси України» № 12, 2009

4. Комашко О. Моделювання очікувань інфляції в Україні «Банківська справа» № 4, 2009

5. Донченко О. Феномен психічної інфляції кризові механізми політики «Політичний менеджмент» № 6, 2009

6. Колюжний В. Механізм розвитку та протидії інфляції в Україні «Економіст» № 6, 2008

7. За редакцією С. М. Панчишина. Аналітична економіка: Макроекономіка і мікроекономіка, 2009

8. С.І. Юрій «Політична економіка» Економічна теорія, 2009

9. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки. Монографія. 2002

10. Даниленко А.І., Короблін С.О., Петрик О.І. Інфляція та фінансові механізми її регулювання, 2007

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой