Зміст соціально–педагогічної діяльності з проблемними сім’ями

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Проблемна сім'я як негативне соціальне явище

1.1 Поняття та основні категорії проблемних сімей

1.2 Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини

РОЗДІЛ 2 Зміст соціально-педагогічної діяльності з проблемними сім'ями

2.1 Робота з проблемними сім'ями в системі соціальних інституцій

2.2 Напрями соціально — педагогічної допомоги проблемним сім'я

2.3 Соціальна реабілітація дітей — вихованців проблемних сімей

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У своїй роботі я розкрила проблеми сучасної сім'ї, її склад і взаємини, існування сім'ї в складних сучасних умовах, потреби і самореалізацію сім'ї, як соціального осередку суспільства, і, найважливіше, види, способи і організацію допомоги сім'ї.

Актуальність дослідження: Сім'я в усі часи була основою суспільства, осередком формування особистості. На тому етапі розвитку суспільства, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найбільше цінували людей, які виховали порядних дітей. Соціальне здоров’я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї. З розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з’явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інших інституцій соціального виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена.

Для українського суспільства є актуальною проблема неблагополучних сімей. Вона вимагає свого розв’язання, оскільки сім'я — найперший фактор соціалізації дитини, від неї залежить, яким буде наше майбутнє, наше суспільство.

На жаль в нашому суспільстві все частіше зустрічаються родини які не виконують своїх соціальних функцій. Саме тому вивчення рівня на якому здійснюється соціальна допомога неблагополучним сім'ям є актуальною.

Сім'я виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючи функції полягають у забезпечені фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенціальних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами [1, 59].

Вивченням питань сімейного виховання займалися багато науковців, з них можна виділити таких як А. Й. Капська, С. Калашников, С. Назарова, І. Трубавіна, Е. І. Холостова, В. М. Шахрай, Федоренко Р. П., Мудрак С. М. і багато інших.

Об'єкт дослідження: процес соціально — педагогічної діяльності з проблемною сім'єю.

Предмет дослідження: організація соціально — педагогічної допомоги проблемним сім'ям.

Мета дослідження: вивчення феномену проблемної сім'ї та змісту соціально — педагогічної діяльності з проблемними сім'ями.

Завдання дослідження:

— визначити поняття «неблагополучна сім'я «та категорії таких сімей;

— описати наслідки впливу проблемної сім'ї для формування особистості дитини;

— проаналізувати специфіку роботи з проблемними сім'ями в системі соціальних інституцій;

— висвітлити шляхи соціальної реабілітації дітей, що виховуються в проблемних сім'ях.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМНА СІМ'Я ЯК НЕГАТИВНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

1. 1 Поняття та основні категорії проблемних сімей

Сім'я — соціальне утворення, що має в кожному конкретно — історичному типі суспільства свою специфіку, свої традиції в національній культурі. Сучасна сім'я визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально — психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Приймаючи сім'ю в якості об'єкта соціально — педагогічної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім'ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сім'ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; Не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім'я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей [2, 108].

Сім'я складається з трьох підсистем: чоловіка — жінки; батьки — діти; дитина — дитина. Ці системи є автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Неблагополучні сім'ї - неповні; сім'ї, в яких батьки ведуть аморальний спосіб життя; сім'ї зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми; сім'ї «нових» українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні промахи внаслідок педагогічної неосвідченності, безграмотності (надмірна батьківська любов, застосування фізичних покарань, формальне ставлення до дитини, неврахування індивідуально — психологічних особливостей дитини в процесі сімейного виховання) [2, 108].

Прийнято поділяти всі сім'ї на два види:

Функціональні -- ті, що вирішують всі проблеми і не доводять до хронічних конфліктів, розлучень тощо; де виховання дитини відбувається в умовах повного взаєморозуміння, батьки прислухаються до думки дитини, враховують її інтереси у прийнятті рішень; де спілкування будується на взаємній довірі, повазі, чуйності, доброзичливості, уважності один до одного, доброті;

Не функціональні -- проблемні, кризові, ті, що намагаються спрямувати всі зусилля на безнадійну спробу жити без проблем, але заходять у своїх стосунках до межі розлучень, тривалих сімейних конфліктів, образ тощо, що дуже негативно впливає на розвиток особистості дитини, приводить до агресії, неврозу, депресивного стану та інших розладів [7, 168].

Виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

— за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

— за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя — сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:

— за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями — три і більше подружніх пар).

3. Залежно від виконання демографічної функції:

— за кількістю дітей в сім'ї: бездітні, одно дітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

— за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків — робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) — їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональним принципом (міські, сільські);

— за тривалістю подружнього життя — сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років і т.п.

4. Залежно від виконання комунікативної функції:

— сім'ї за типом керівництва — рівноправні, демократичні; авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

— за типом юридичних взаємостосунків — побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридично, але проживають окремо;

— за юридичними взаємостосунками батьків та дітей — чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

— за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

— соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

— сім'ї зі специфічними проблемами — сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.

5. Залежно від виконання виховної функції:

— благополучні;

— неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

— сім'ї групи ризику.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

— батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

— з низьким морально-культурним рівнем батьків;

— неповні сім'ї;

— зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

— зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких:

а) спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

б) відсутня єдність вимог до дитини;

в) безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

г) надмірна батьківська любов;

д) надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

є) має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

ж) не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини [6, 200 — 214].

В.М. Шахрай неблагополучні сім'ї поділяє на три групи:

— превентивні - сім'ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

— сім'ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім'ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

— сім'ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей [5, 55].

Отже, характерними ознаками проблемної сім'ї є матеріальні нестатки, аморальна та асоціальна поведінка дорослих і дітей, бездоглядність, викривлені моральні та духовні цінності, важка психолого-педагогічна атмосфера, споживацька психологія дорослих, емоційне відторгнення дитини, її фізичне і моральне пригнічення, сімейне насилля тощо.

1. 2 Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини

Сім'я є своєрідним мікрокосмом, що відіграє дуже важливу роль у вихованні особистості. Довіра і страх, впевненість і боязливість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженості й холодності -- всього цього дитина навчається у сім'ї [6, 200 — 214].

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Деформація особистісного розвитку підлітка з проблемної сім'ї, його психолого-педагогічна нестабільність починається з раннього дитинства. Саме на цій стадії дія несприятливих, іноді випадкових чинників, що можуть видатися малозначущими, виникають шкідливі для подальшого розвитку особистості ціннісні установки.

На відміну від суспільного, сімейне виховання засноване на почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Вони визначають моральну атмосферу сім'ї та взаємини, що впливають на людину протягом життя. Якщо в сім'ї відсутня гармонія, а дорослим притаманні шкідливі звички, нещирість, брехливість, асоціальна поведінка, то розвиток особистості ускладнюється, сімейне виховання стає негативним чинником формування особистості дитини, сім'я набуває проблемного характеру.

Під впливом несприятливих соціальних, економічних, психолого-педагогічних чинників, притаманних проблемній сім'ї, в особистості підлітка відбуваються серйозні деформації. За даними соціологічних, психолого-педагогічних досліджень підліткам із таких сімей характерні труднощі при побудові взаємин з оточуючими людьми, поверховість почуттів, споживче відношення, звичка жити за підказкою інших, складність при побудові взаємин, порушення в сфері самосвідомості, поглиблення труднощів в опануванні навчального матеріалу, прояви брутальної поведінки, бродяжництво тощо. У стосунках із дорослими у підлітків з проблемної сім'ї виникають почуття своєї непотрібності, втрати своєї цінності та цінності інших людей.

Основним надбанням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка, уявлення про себе як про суб'єкта діяльності, спілкування. Функціональна самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно — ціннісного ставлення до себе, саморегуляції. Через самопізнання підліток усвідомлює свою значущість. Узагальнені результати пізнання та емоційно — ціннісного ставлення до себе закріплюються підлітком внаслідок відповідної самооцінки.

Уявлення про себе, як «Я» — образу формуються на основі різних оцінок своєї особистості, тому загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки своїх моральних якостей, здібностей і можливостей у різних видах діяльності, зовнішності, місця в колективі тощо.

За несприятливих умов у підлітків формується суперечливий або негативний «Я" — образ, неадекватна самооцінка. Проблемний підліток перебуває у вкрай несприятливій соціальній та психолого-педагогічній позиції в родині, що перешкоджає виробленню чітких моральних орієнтирів та критеріїв, вона, в свою чергу, доповнюється несприятливою ситуацією в школі, колективі однолітків, що провокує формування заниженої соціально-значущої самооцінки особистості.

У цих умовах важливим чинником особистісного розвитку проблемного підлітка стає гуманістичне особистісно-зорієнтоване виховання як педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і самореалізації особистості, в ході якого відбувається входження дитини в культуру, життя соціуму, розвиток усіх її творчих здібностей та можливостей. Основним механізмом цього процесу є активність особистості, включення у виховний процес в якості суб'єкта і його співавтора.

У підлітковому віці особистісно-зорієнтоване виховання спрямоване на інтенсифікацію фізичного, соціального та духовного визрівання особистості, яке створює підґрунтя для культурної самоідентифікації. Основні педагогічні передумови особистісного розвитку в цьому віці - це включення підлітків у ситуації вибору цінностей, їх осмислення, допомога в оцінці і самооцінці своїх дій та вчинків [15, 49 — 59].

Основними характеристиками самооцінки є ступінь адекватності, міра стійкості та значущості. За адекватної самооцінки підліток об'єктивно оцінює свої якості. Однак самооцінка може не відповідати реальним можливостям і об'єктивній оцінці підлітка, яку дають інші люди. У таких випадках мова йде про неадекватну самооцінку особистості, яка може бути завищеною або заниженою, тому що самооцінка різних сторін особистості може знаходитись на різних рівнях адекватності.

Значущість кожної складової самооцінки особистості також неоднакова. Вона пов’язана із певним видом діяльності, де підліток намагається самоствердитись. Невдачі викликають у підлітка переживання, примушують переглянути свої можливості, здібності, знизити рівень вибагливості або розпочати роботу із самовдосконалення.

На основі значущих самооцінок ґрунтується самоповага, що є узагальненою самооцінкою особистості, ступенем сприйняття себе як цілого. Самооцінка підлітка формується під впливом оточуючих: батьків, вчителів, товаришів, а також результатів власної діяльності. У підлітковому віці ставлення до себе йде на фоні підвищеної емоційності, ранимості, тривожності, протиріч. Підліток ще не вміє правильно ставитись до себе, своїх здібностей, якостей особистості як позитивних, так і негативних.

Адекватна самооцінка підлітка формується за сприятливих зовнішніх умов: вимогливості, справедливого ставлення та доброзичливості до підлітка в родині, об'єктивній педагогічній оцінці якостей особистості, результатів діяльності підлітка, адекватної громадської думки. За несприятливих умов оточуючого середовища та поганого виховання у підлітка формується невідповідна самооцінка. Підліток у такій сім'ї не спроможний виробити чіткі моральні критерії. Така ситуація в сім'ї доповнюється невідповідальним ставленням та позицією підлітка в навчальному закладі, що найчастіше призводить до формування заниженої самооцінки.

Така самооцінка підлітка спричиняє неадекватні, гострі переживання, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм місцем в колективі. Переживання сприяють формуванню у нього негативних якостей, відхилень у поведінці, аби уникнути негативної оцінки, він починає брехати, пристосовуватись і т. п. [9, 231].

Тривале заниження самооцінки в значущій для підлітка сфері призводить до низької самоповаги. Підліток із проблемної сім'ї, як правило, розчарований в собі, вважає себе невдахою, не вбачає можливості змінити своє положення, а його поведінка стає агресивною, вчинки брутальними: він хуліганить, бере участь у бійках, пограбуваннях слабших і молодших за себе, втікає з дому, вживає алкоголь, наркотичні та психотропні речовини. Занижена негативна оцінка особистості притаманна підліткам — жертвам сімейного насильства. У них виникає почуття провини, неповноцінності, безпорадності, що обумовлює деформацію особистості та поведінки.

Оцінюючи свої моральні якості, підліток із проблемної сім'ї досить адекватно зазначає, що він лінивий, недисциплінований, грубий, егоїстичний. Даючи оцінку своїй навчальній діяльності він байдужо характеризує свої знання як погані та несистематичні; підкреслює, що невідповідально ставиться до виконання будь-яких завдань.

Проте все це не викликає у нього тривогу, переживання, намагання виправити такий стан речей, змінити все на краще. До такого підлітка вчителю або вихователю дуже важко знайти підхід та переконати в необхідності працювати над собою. Підліток із проблемної сім'ї, в якого занижена самооцінка, як правило, вирізняється цинічним, зверхнім ставленням до оточуючих, часто значущість для нього полягає в сфері викривлених, удаваних, фальшивих цінностей, неправильних переконань, негативних звичок, розваг, відбувається заміна незначущих самооцінок іншими, з його точки зору значущими, не викликаючи при цьому протиріч.

Багато вчених вважають дану ситуацію певним компенсуючим фактором, який немов би відмежовує такого підлітка з проблемної сім'ї від психотравмуючих впливів неуспіху при виконанні якоїсь діяльності.

Формування правильної самооцінки залежить від моральної свідомості в цілому, яка, як правило, знаходиться на низькому рівні. Підліток неправильно розуміє зміст багатьох моральних понять (обов'язок, честь, гідність, добро, принциповість, дружба та ін.), не вбачає нічого поганого в таких якостях як грубість, брутальність, неповага до інших, розбещеність. Поведінка підлітка, який не має справжніх моральних орієнтирів, стає нестійкою та суперечливою. Він легко підпадає під негативний вплив, а викривлені моральні уявлення призводять до хибних установок і переконань, неадекватних форм самоствердження, що, в свою чергу, стає асоціальним засобом вирішення проблем.

Слід визначити такі характерологічні особливості підлітків із проблемних сімей, які необхідно враховувати педагогу:

— відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві (творчість, пізнання, активна діяльність);

— переконаність у своїй непотрібності, неможливості досягти в житті чогось власними зусиллями, розумом і талантом, зайняти гідне місце у суспільстві та серед ровесників;

— негативна проекція на себе життя батьків;

— емоційне відторгнення підлітків з боку батьків і, одночасно, їхня психологічна автономія;

Серед соціально визначених цінностей на першому місці - щасливе сімейне життя, на другому — матеріальне благополуччя; на третьому — здоров’я.

Водночас ці цінності видаються підліткам із проблемних сімей недосяжними: це породжує внутрішній конфлікт і, як наслідок, психологічний стрес; втрата значущості та цінності освіти; підвищений рівень тривожності та агресивності; недостатній рівень самосвідомості та низька самооцінка; викривлення спрямованості інтересів: егоцентрична домінанта, домінанта зусиль; домінанта псевдоромантики [5, 53].

Отже, дітям, які виховувались в проблемних сім'ях дуже важко побудувати взаємовідносини з оточуючими, внаслідок їхньої неповноцінності в сфері відносин, не увага зі сторони батьків, не достатня кількість любові і зацікавленості до життя дитини ставить відбиток на всьому їх подальшому житті.

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПРОБЛЕМНИМИ СІМ'ЯМИ

2. 1 Робота з проблемними сім'ями в системі соціальних інституцій

Різні типи сімей, які мають проблеми у взаємостосунках, вихованні дітей, організації своєї життєдіяльності, потребують соціальної допомоги, підтримки, у тому числі матеріального забезпечення, організації побуту, вирішення проблем репродуктивного здоров’я, вільного часу. Існують такі види допомоги сім'ям, які здійснюють соціальні інституції:

— Соціально — демографічна: сім'ї багатодітні, бездітні, які розлучаються, сім'ї з неповнолітніми батьками.

— Матеріально — житлові: малозабезпечені сім'ї, які перебувають у поганих житлових умовах; вагітні жінки, матері, на утримані яких є неповнолітні діти, або які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим днем чи вдома тощо.

— Медико — соціальна: сім'ї з дітьми, батьками — інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні речовини, мають прояви суїциду.

— Психологічна та соціально — педагогічна:

1) Неблагополучні сім'ї - неповні, які ведуть аморальний спосіб життя, зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми, сім'ї «нових» українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні прорахунки внаслідок педагогічної неосвіченості, безграмотності;

2) Діти і підлітки, які знаходяться у несприятливих сімейних умовах; у конфліктних взаємостосунках з батьками, вчителями, однолітками, сусідами; які залишились без опіки батьків;

3) Вихованці дитячих будинків та шкіл — інтернатів; важковиховувані підлітки, які припускають антигромадські вчинки, хуліганські дії; бродяжать, жебракують, ізольовані в колективі однолітків, мають аморальну, протиправну, агресивну поведінку, вживають алкоголь, наркотики, психотропні речовини, мають суіцидні спроби;

4) Підлітки, які зазнають насильства, негативного впливу за місцем проживання, навчання, мають внутріособистісні проблеми, роздратованість, невпевненість у собі, боязкість, сором’язливість тощо.

— Соціально — правова: батьки перебувають у суперечності із законами суспільства, криміногенна обстановка в сім'ї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі.

Кожна із зазначених категорій вимагає адекватної соціально- психологічної допомоги соціальних служб у підтримці та подоланні конфліктних ситуацій. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв’язуванні складних питань у сімейному вихованні, налагодити взаємостосунки цих батьків зі школою. Тобто допомогти батькам і дітям адаптуватися в оточуючому середовищі, налагодити систему взаємостосунків з державними органами та громадськими організаціями, безконфліктно розв’язувати проблеми [7, 180−182].

За масштабом діяльності розрізняють такі соціальні інституції:

— міжнародні організації (Дитячий фонд ООН, міжнародна організація праці, Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

— загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики України, Державний центр соціальних служб для молоді, Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ, Союз інвалідів України тощо);

— регіональні організації (районний центр зайнятості населення, міське управління праці та соціального захисту, громадські та благодійні організації, які надають соціальні послуги та зареєстровані на обласному, міському, районному рівнях).

З огляду на організаційний рівень діяльності організації, органи, інституції, які формують соціальну політику держави, здійснюють соціальну роботу, відповідно до їх повноважень і функціональних обов’язків можуть належати до одного з таких чотирьох рівнів:

1. Формування соціальної політики держави, планування соціальних програм. Своїми рішеннями, нормативними актами вони окреслюють межі, в яких функціонують соціальні служби. До них належать:

— Верховна Рада України (виконує законодавчу функцію, визначає засади політики, затверджує загальнонаціональні програми, в т. ч. соціального, економічного, культурного розвитку, затверджує державний бюджет, виконує функцію контролю за дотриманням Конституції та законів України, прав і свобод людини та громадянина);

— місцеві ради (визначають економічний, соціальний, культурний розвиток відповідної адміністративно-територіальної одиниці, встановлюють місцеві податки і збори, затверджують місцеві бюджети);

— Кабінет Міністрів України (організовує реалізацію державної політики, виконання Конституції і законів України, розробляє і забезпечує здійснення загальнодержавних програм, у тому числі соціального, економічного розвитку, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади).

2. Забезпечення реалізації політики у певній галузі, сфері або при виконанні особливих повноважень. Суб'єкти соціальної роботи, які належать до цього рівня, мають своїм обов’язком створення організаційних механізмів реалізації соціальної політики, здійснення відповідних виконавчо-розпорядчих функцій. Такими суб'єктами є:

— міністерства (центральні органи виконавчої влади, які реалізують політику у відповідній галузі, беруть участь у підготовці проектів державних програм економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, затверджують галузеві стандарти, норми та нормативи, виконують у межах визначених законодавством повноважень функції управління майном підприємств, які належать до сфери їх управління;

— державні комітети (центральні органи виконавчої влади, які вносять пропозиції щодо формування державної політики і забезпечують її реалізацію у відповідній сфері діяльності, сприяють іншим органам виконавчої влади у здійсненні їхніх повноважень);

— центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом (мають особливі завдання і повноваження, наприклад Державний департамент України з питань виконання покарань).

3. Реалізація політики стосовно подолання певної проблеми або поліпшення соціального буття конкретної групи населення. Обов’язком суб'єктів цього рівня (Державна служба зайнятості, Державний центр соціальних служб для молоді) є створення системи соціальних служб, методичне забезпечення, управління діяльністю. Вони працюють з масштабними проблемами, а не окремим випадком.

— Служби, які працюють безпосередньо з клієнтами (центри соціальних служб для молоді, лікарні, територіальні центри обслуговування пенсіонерів, самостійних непрацездатних громадян та ін.).

— Служби, які мають справу з проблемою як індивідуальною потребою. На цьому рівні працюють інформаційні, консультативні служби, відділи, які з’ясовують сутність проблеми, спрямовують клієнтів до відповідних служб або спеціалістів.

Оскільки за вирішення конкретних соціальних проблем відповідають урядові структури, схема соціальних служб може бути подана і як відомча мережа. Чимало місцевих організацій мають подвійне підпорядкування. Наприклад, районні відділи праці та соціального захисту населення або центри соціальних служб для молоді є частиною відповідної відомчої структури, послуговуються її нормативами, стандартами, відомчими інструкціями та іншим методичним забезпеченням. Водночас вони підпорядковані районній державній адміністрації. Фінансують їх переважно за рахунок місцевого бюджету, який ухвалюють відповідні місцеві ради.

У підпорядкуванні місцевих держадміністрацій перебувають органи опіки і піклування, кімнати тимчасового перебування неповнолітніх, служба у справах неповнолітніх, у т. ч. соціальні притулки для них.

4. Соціальні служби на місцях.

Для здійснення ефективної соціальної роботи фахівцям необхідно добре знати повноваження місцевих структур, різновиди допомоги, яку вони зобов’язані і здатні надати. Наприклад, неблагополучні сім'ї залежно від ситуації в них (сім'ї, що неспроможні виховувати дітей) перебувають у фокусі уваги кількох місцевих установ. Як правило, ними у межах своєї компетенції опікуються:

— районний центр соціальних служб для молоді (соціальний супровід, соціальна підтримка, соціальне інспектування неблагополучної сім'ї; інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям; психологічна підтримка сім'ї; соціальна реклама здорового сімейного способу життя; організація сімейного дозвілля, спілкування і відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей і дітей з девіантною поведінкою; вивчення проблем і потреб сімей різних типів);

— районний відділ соціального захисту (надання різних видів матеріальної допомоги малозабезпеченим сім'ям: субсидії, виплати на дітей, пенсії, гарячі обіди, компенсації, пільги тощо; допомога малозабезпеченим сім'ям у вихованні дітей: надання безкоштовних квитків на свята, в музеї тощо);

— районний відділ освіти (інспектори з охорони дитинства виявляють дітей, які потребують захисту прав у сім'ї і суспільстві; надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх дозвілля та відпочинок, культурну просвіту;

— районна служба у справах неповнолітніх (проведення спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами бесід з батьками стосовно їхньої відповідальності за умови проживання і виховання дітей; рейди-перевірки неблагополучних сімей; позбавлення батьківських прав, опіки, піклування);

— кримінальна міліція у справах неповнолітніх (обстеження житлово-побутових умов сім'ї, виявлення фактів асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передавання їх у притулок, інтернат соціального патронажу; запрошення батьків на засідання у виконком для бесіди з ними, попередження про необхідність виконувати батьківські обов’язки, інформування про відповідальність за невиконання цих обов’язків; звернення до громадських організацій, трудових колективів з проханням вплинути на виконання батьками своїх обов’язків щодо дітей; допомога у розшуку сімей бездоглядних дітей, вивчення можливостей повернення їх у сім'ї);

— дільничні інспектори міліції (за заявами сусідів, членів сім'ї відвідують сім'ї з метою перевірки тривожної інформації і попередження батьків про відповідальність за невиконання обов’язків щодо дітей, фіксування у протоколі виявлених правопорушень; взяття на облік неблагополучних дітей і батьків, які недбало виконують свої обов’язки щодо них; рейди-перевірки становища в сім'ї: зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; допомога у влаштуванні батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності; допомога службі у справах неповнолітніх в оформленні опіки та піклування).

Жодне відомство, причетне до розв’язання соціальних проблем, не спроможне самотужки успішно вирішити багаторівневі завдання у сфері соціального обслуговування населення. Досягти цього можна завдяки науково обґрунтованому, високопрофесійному виконанню ними своїх повноважень і обов’язків, цілеспрямованій і системній координації їх роботи на місцевому, регіональному, загальнодержавному рівнях.

Завданням соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю є надання конкретної індивідуальної допомоги сім'ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та поза сімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв’язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень [6, 206 — 207].

Соціальна робота із сім'ями є пріоритетним завданням для центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), які беруть участь у реалізації державних, галузевих, регіональних програм соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями; здійснюють соціальне обслуговування дітей, молоді, сімей шляхом надання їм психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг; здійснюють соціальний супровід сімей, дитячих будинків сімейного типу, молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них; проводять соціально-профілактичну роботу із запобігання правопорушень, наслідків негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі, разом з органами внутрішніх справ, охорони здоров’я, освіти, службами у справах неповнолітніх пропагують здоровий спосіб життя; здійснюють соціально-реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації; надають інформацію з питань працевлаштування; допомогу в організації трудових об'єднань молоді.

При ЦССМ діють служби соціальної підтримки сімей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон довіри», кризові центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків «Довіра», служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повернулися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо [5, 17 — 19].

Також різні державні установи застосовують такі заходи щодо роботи з неблагополучною сім'єю в Україні:

1. Служба у справах неповнолітніх:

— бесіди з батьками у сім'ї, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з’ясування причин невиконання батьками своїх обов’язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв’язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

— рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами;

-позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

— звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов’язків щодо дітей;

— листи-попередження батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов’язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання;

2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх:

— обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирішення майбутнього;

— допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини.

3. Дільничні інспектора міліції:

— за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за невиконання обов’язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень;

— постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов’язки щодо дітей);

— рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми;

— влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності;

— допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.

4. Відділи соціального захисту населення:

— допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо);

— допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей).

5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства):

— виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві;

— надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту (екскурсії, свята).

6. Центри соціальних служб для молоді:

— соціальний супровід неблагополучної сім'ї;

— соціальна підтримка сім'ї;

— соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;

— інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям:

— психологічна підтримка сім'ї;

— соціальна реклама здорового, сімейного способу життя;

— організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою;

— вивчення проблем і потреб сімей різних типів [14, 98−105].

Соціальна робота з проблемною сім'єю проводиться як на державному рівні, так і на обласному, міському, районному. Соціальні служби займаються соціальною реабілітацією членів проблемних сімей, захистом їх прав, соціальним захистом. Соціальні інституції мають велике значення у подоланні неблагополучча сім'ї.

2. 2 Напрямки соціально-педагогічної допомоги проблемним сім'ям

Одним з основних об'єктів соціальної роботи виступають молода сім'я та сім'ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім'ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім'ї, сім'ї мігрантів та біженців, сім'ї з дітьми та батьками — інвалідами, сім'ї з нестандартною дитиною, бідні і малозабезпечені сім'ї, сім'ї одиноких та неповнолітніх матерів. Соціальна робота з молодими сім'ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи заходів, спрямованих на запобігання аморальної, протиправної поведінки дітей та молоді, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім'єю; наданні допомоги батькам у розв’язанні складних питань сімейного виховання; здійснення соціальних послуг, здійснення соціальної реабілітації.

Соціальна робота з сім'єю — це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Соціальна допомога — має на меті надання різноманітних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприяють формуванню у сім'ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання, психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися с повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з’явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний працівник виступає посередником між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу створення й поліпшення умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз’яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей та сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов’язків, надання різних видів послуг дітям і сім'ям — жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти в шлюб. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрісімейних взаємовідносинах або стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї.

Соціальний патронаж — один з напрямів соціальної роботи, спрямований на постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально-незахищених сімей.

Соціальна реабілітація — спрямована на надання допомоги молодій сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів в життєдіяльності сім'ї, які з’являються в наслідок таких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунках, нервово-психічних захворювань, а також допомога тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності та самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулись з місця позбавлення волі.

Робота з соціальної реабілітації проводиться як з кожним членом сім'ї індивідуально, так і з усією сім'єю, та їх родичами. Основна мета такої роботи — виведення членів сім'ї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сім'ї.

Допомога батькам у розв’язанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у наданні їм допомоги у розв’язанні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.

Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та одинокі матері, неблагополучні сім'ї, сім'ї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователів дитячих будинків сімейного типу; сім'ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сім'ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства.

В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого-педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, класним колективам, вивчення особливостей окремих класних колективів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.

Для вирішення центрами соціальних служб для молоді проблем неблагополучних сімей створюються: школи молодої матері, школи батьківської підтримки «телефону довіри», консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціально-медичні курси для молодих жінок, клубів молодих батьків. Основні форми роботи: семінари, конференції, «круглі столи», індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц — турніри, сімейні посилки, психодрама, трантактивний аналіз, кінолекторії.

Питання сімейної психотерапії є найбільш складним в реалізації діяльності соціальних педагогів. Робота в цьому напрямі передбачає соціальну реабілітацію сімей з дисгармонією у сімейних взаємостосунках, наявністю конфліктних ситуацій, де члени сім'ї зловживають алкоголем, наркотичними речовинами, мають різні види нервових захворювань, що створює загрозу для стабільності сім'ї. Існують сім'ї, які потребують соціально-психологічної допомоги внаслідок тимчасових або затяжних труднощів. Подружня психотерапія має в основному індивідуальний характер і зорієнтована лише на одну сімейну пару та її проблеми, допомагає досягти гармонії у взаємостосунках та врегулювання подружніх взаємин даної сім'ї.

Основні структури, що застосовуються роботі з сім'єю — це консультпункти, кабінети екстреної психологічної допомоги, «телефон довіри», тренінгові центри. І саме завдяки їх функціонуванню проводяться тестування, анкетування, психоемоційні тренінги, бесіди-консультації.

Така робота передбачає допомогти людям знайти душевну рівновагу, почуття безпеки, навчити їх долати стресові ситуації, поважати і розуміти себе та близьких людей.

Чималу допомогу у цьому плані молодій сім'ї надається завдяки друку матеріалів у місцевій пресі, рекламування роботи, тематичних передач по телебаченню [7, 206 — 212].

Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини

В наш час, є громадські інспектори із захисту прав дітей, кримінальна міліція у справах неповнолітніх і служба у справах неповнолітніх, у коло обов’язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але не звернута увага на систему попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов’язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки. Такі проблеми і входять в коло обов’язків соціального працівника.

Робота з сім'єю, як з системою щодо реабілітації після насильства дитини здійснюється у соціальній службі за такими етапами:

1. Первинний прийом соціальним педагогом центру. Збір інформації, виявлення ситуації в сім'ї. Формування у батьків первинної мотивації до довготермінової роботи, психологічна підтримка дитини.

2. Нарада спеціалістів центру і школи. Вироблення спільної стратегії і програми роботи з сім'єю.

3. Індивідуальна психотерапія дитини.

4. Індивідуальна психотерапія батьків.

5. Групова психотерапія батьків.

6. Тренінги з дітьми. Емоційна корекція. Формування соціальних навичок, розвиток сфери самоконтролю та вольової регуляції поведінки.

7. Тренінг для батьків. Навчання навичкам конструктивної взаємодії з дітьми.

Під час цієї роботи соціальні педагоги здійснюють її емоційний супровід: підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батьків, підкреслюють віру в існування ресурсів сім'ї, повагу до членів сім'ї. Надаються поради для поточної підтримки дитини в мікро середовищі, виявлення змін у її стані [16. 98].

Показниками оцінки ефективності реабілітаційної роботи з неблагополучною сім'єю, в якій застосовувалося насильство є:

1. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитини до і після роботи:

— наявність адекватної самооцінки;

— зниження рівня тривоги;

— поліпшення соціометричного статусу.

2. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитячо-батьківських стосунків до і після роботи:

— зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення);

— зменшення впливу патологічних факторів (несформованість батьківських почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.).

3. Експертні оцінки:

— оцінка батьками і педагогами змін у поведінці і настрої дитини, її адаптивних можливостей;

— оцінка членами сім'ї своїх досягнень, які сталися під час проходження тренінгів і консультування [16. 98].

З метою попередження насильства в сім'ї використовуються такі напрями захисту прав членів сім'ї:

просвітні кампанії -- в школах, на робочих місцях, в неурядових та урядових організаціях;

громадський захист -- за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах;

законодавчі та політичні кампанії -- щодо певних проблем, обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення прав;

Отже доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх «за» та «проти» звернення до правоохоронних органів.

Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили втрату

Одним з типів неблагополучної сім'ї є та, що пережила втрату (члена сім'ї, роботи, місця проживання, здоров’я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв’язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв’язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду.

Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один -- втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгненість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи -- мстивість. Втрата чоловіка відбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає дві проблеми у роботі з такою сім'єю:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой