Інформаційне суспільство: стан розробки і проблеми

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Інформаційне суспільство: стан розробки і проблеми.

ЗМІСТ

  • Вступ 3
  • 1. Концепція інформаційного суспільства 6
  • 2. Інформаційний етап еволюції як закономірність розвитку цивілізаційних систем 12
  • 3. Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні 18
  • Висновок 23
  • Список використаної літератури 26

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена нагальною потребою формування, визначення та побудови суспільства нового типу, яке у країнах світу протягом останніх десятиліть все частіше характеризується як інформаційне суспільство. Перехід від індустріального до інформаційного устрою у світі відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Існують різноманітні підходи до розвитку інформаційного суспільства, які відрізняються навіть у розвинутих демократичних країнах світу. Теоретичне обґрунтування такого розвитку значно відстає від практичних потреб, що розвиваються у світі досить швидкими темпами. Доцільно розглянути такий розвиток із теоретичного боку для того, щоб Україна усвідомила свою роль та місце в нових умовах і змогла, вибудовуючи стратегію власного розвитку, підійти до системного усвідомлення ідеології цих процесів.

На глобальному рівні існує ціла низка найбільш актуальних питань, які людство покликане вирішити у найближчий час, зокрема, визначених «Декларацією Цілей Тисячоліття ООН 1990−2015 рр.» Використання можливостей сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в сучасних умовах розглядається не як розвиток окремого високотехнологічного сектору економіки, а в якості ефективного інструменту та механізму задля подолання проблем у багатьох сферах життєдіяльності суспільства, сталого розвитку як окремої країни, так і будь-якої особистості. У грудні 2003 року питання побудови глобального інформаційного суспільства вперше в історії людства було піднято на вищому міждержавному рівні у рамках проведення І стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства (далі - ВСІС). На цьому міжнародному форумі лідери 161 держави світу підписали два стратегічних документи «Декларацію принципів» та «План дій» (далі - Документи ВСІС), котрі визначають напрямки подальшого розвитку інформаційного суспільства на всіх рівнях. Це обумовлено ще й тими обставинами, що сьогодні найважливішою постає глобальна проблема «цифрового розподілу», яка стала фактично головною причиною виникнення нових соціально-політичних розмежувань, поділу держав світу та громадян на «інформаційно багатих» та «інформаційно бідних», що значною мірою визначає міжнародний імідж, соціально-економічний розвиток, розвиток демократичних процесів та громадянського суспільства, інвестиційну привабливість, показники конкурентоздатності тощо.

Сьогодні настав час для практичних дій — наукового обґрунтування суспільних процесів, які відбуваються у світі, їх уніфікації та подальших кроків щодо усвідомлення наслідків тих або інших дій. Нині практично кожна країна світу постала перед серйозним викликом здійснення інноваційних реформ шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації як найважливішого ресурсу життєдіяльності суспільства ХХІ століття у політичній, економічній та соціальній сферах.

Актуальність даного дослідження підтверджує підвищена увага до проблематики інформаційного суспільства зарубіжних та вітчизняних вчених. Загальнометодологічне та теоретичне значення щодо розуміння автором досліджуваної проблеми справили праці таких зарубіжних авторів як: С. Алстром, Д. Белл, З. Бжезінський, К. Боулдінг, К. Бьорд, Н. Вінер, Б. Гейтс, Д. Гелд, Е. Гелнер, К. Гірц, П. Друкер, Р. Йєнсен, М. Кастельс, Е. Лемберг, Дж. Ліхтгайм, Г. Маклюен, Р. Макрідіс, А. Пшеворський, Д. Рісмен, М. Роуз, Т. Стоуньєр, Е. Тоффлер, М. Фріден, Ф. Фукуяма та ін. Серед вітчизняних авторів (переважно українських та російських), які дослідили окремі аспекти функціонування інформаційного суспільства і вплинули на характер даного дослідження, варто відзначити таких авторів як: Р. Абдєєв, С. Андрєєв, І. Арістова, В. Бебик, Л. Березовець, В. Білоус, А. Гальчинський, О. Голобуцький, В. Горбатенко, Г. Грачов, А. Данілін, О. Дубас, Т. Єршова, Я. Жаліло, О. Зернецька, В. Іноземцев, С. Кащавцева, І. Коліушко, В. Коляденко, О. Литвиненко, Є. Макаренко, Я. Підпри-горщук, А. Ракітов, О. Соснін, Л. Чупрій та ін.

На глибоке переконання автора, реальний процес побудови інформаційного суспільства на національному рівні можливий на основі формування та впровадження метаідеології інформаціоналізму. Поняття метаідеології передбачає холістичний підхід до традиційних політичних ідеологій та дозволяє розглядати їх функціонування і прояви в інформаційному суспільстві як комплементарні системи політичних цінностей, орієнтацій, ідей, інновацій та різнобічних пріоритетів. На перспективність такого підходу вказують світові соціально-політичні моделі розвитку інформаційного суспільства, як і, власне, практична реалізація концепції інформаційного суспільства у західних демократіях. На цій основі автор обґрунтовує можливість побудови інформаційного суспільства, розглядаючи проблематику стратегічного та інститу-ційного забезпечення даного процесу, а також враховуючи сучасний потенціал, пріоритети та перспективи подальшого розвитку України.

Отже, основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей становлення інформаційного суспільства, проблем які виникають на цьому шляху. Робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. Концепція інформаційного суспільства

Інформаційне суспільство — соціологічна і футурологічна концепція, яка покладає головним фактором суспільного розвитку виробництво і використання науково-технічної й іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якого поклали З. Бжезинський, Д. Белл, О. Тоффлер.

У 50−70-і роки стало очевидно, що людство вступає в нову епоху, дорогу до якої проклав бурхливий розвиток техніки і, у першу чергу, комп’ютерів, і НТР у цілому. Проблема існування і буття людини в цілком «технізованному» і «інформатизованному» світі не могла не займати філософів, що викликало до життя концепцію «інформаційного» суспільства. Жоден з філософів, які писали про дану проблему, не сумнівався в радикальному відновленні всього життя людства в рамках цієї нової формації, але більшість з них аналізували проблему односторонньо, будь то з політичної, економічної чи соціальної точки зору. Це породило величезна кількість різноманітних назв і визначень Колодюк А. В. Теоретичне обґрунтування поняття та виникнення інформаційного суспільства // Борисфен. — 2004. — № 11. — С. 18. Цікаво помітити, що майже всі запропоновані назви мають латинську приставку «пост-», тобто «після-», немов їхні творці очікують якогось всесвітнього катаклізму, глобального перевороту в техніку й у свідомості людей, після якого раптом почнеться нова ера, нова епоха, виникне нове суспільство. Саме тому було так важливо знайти принципово нову назву, що одночасно показує наступність і принципову новизну прийдешнього суспільства. І такою назвою стало придумане Тоффлером «інформаційне суспільство» Зощенко О. В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематічній збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. — Донецьк: ДонДУЄТ, 2004. — № 3. — с. 72.

Тому що сам автор концепції «інформаційного суспільства» не дав чіткого визначення своєму «дітищу», ми спробуємо це зробити за нього. Очевидно, що не можна обмежуватися у визначенні чисто економічним аспектом, як це зробив А. Турен, чи соціальними факторами, як це вийшло в Ж. Еллюля, оскільки комплексні і багатогранні зміни охоплять практично всі сфери людської життєдіяльності. Таким чином, «інформаційне суспільство» — це цивілізація, в основі розвитку й існування якої лежить особлива нематеріальна субстанція, умовно іменована «інформацією», що володіє властивістю взаємодії як з духовним, так і з матеріальним світом людини. Остання властивість особлива важлива для розуміння сутності нового суспільства, тому що, з одного боку, інформація формує матеріальне середовище життя людини, виступаючи в ролі інноваційних технологій, комп’ютерних програм, телекомунікаційних протоколів і т.п., а з іншої, служить основним засобом міжособистісних взаємин, постійно виникаючи, видозмінюючи і трансформуючись в процесі переходу від однієї людини до іншої. У такий спосіб інформація одночасно визначає і соціокультурне життя людини і його матеріальне буття. У цьому, на нашу думку, і складається принципова новизна прийдешнього суспільства Зощенко О. В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематічній збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. — Донецьк: ДонДУЄТ, 2004. — № 3. — с. 72

.

Існує безліч концепцій, що намагаються пояснити, чому в історії усе відбувалося так, а не інакше. Основними з них традиційно вважаються «цивілізаційна» (автори — Тойнбі, Данилевський) і «формаційна» (знаменита «п'ятичленка» Маркса). Перша з них закладає в основу розвитку людського суспільства соціокультурні типи, а друга — виробничо-господарські відносини Там само. — с. 73.

Філософи-автори концепції «інформаційного (постіндустріального) суспільства» так і не прийшли до єдиної думки про те, що первинно в їхній історичній концепції - духовна або матеріальна сфера. Це доводять цитати з Тоффлера і Ясперса. Основне розходження між поглядами Тоффлера і Ясперса полягає в тім, що якщо останній вважає початком переходу до нової цивілізації свідомість людей, що змінилася, то перший думає моментом настання нової «хвилі» буття людини, яке змінилося.

Однак при всім різноманітті поглядів на хід історичного розвитку можна простежити ряд загальних характеристичних рис у всіх авторів:

1. історія підрозділяється на три основних глобальних етапи, що умовно можна назвати «сільськогосподарський», «індустріальний» і «постіндустріальний»;

2. розмежування між етапами проводиться по ознаці лежачих в основі розглянутої формації виробничих відносин чи взаємодії людини з природою (відповідно — через знаряддя, через машину чи техніку і через інформацію);

3. перехід до наступного етапу здійснюється шляхом науково-технічної революції, у ході якої змінюється середовище існування, що, у свою чергу, призводить до трансформації у свідомості людей;

4. завершальним історичним етапом, що, на думку одних філософів, уже наступив, а, на думку інших, наступить у найближчому майбутньому, є «інформаційне суспільство».

Таким чином, можна помітити, що по своїй суті концепція розвитку історії в авторів «інформаційного суспільства» набагато ближче до «формаційної» теорії, чим може показатися на перший погляд. Основна подібність полягає в приматі матеріальної сфери буття над духовною (за винятком Ясперса як філософа техніки), а основне розходження — у періодизації Зощенко О. В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематічній збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. — Донецьк: ДонДУЄТ, 2004. — № 3. — с. 73.

На жаль, автори концепції «інформаційного суспільства» (за винятком, мабуть, О. Тоффлера) не приділяли досить місця для розгляду питання про те, які наслідки його настання принесе для культурного життя людства. Це питання було спеціально розроблене лише Тоффлером у його книгах «Третя хвиля» і статтях про майбутнє праці. Саме тому умовиводу про культуру в новому суспільстві ми будемо будувати багато в чому на підставі його робіт.

У зв’язку з прийдешнім настанням «інформаційного століття», основною задачею є максимально прискорити і спростити передачу інформації між людьми і підвищити її «засвоюваність». Саме тому вона стандартизується і класифікується для того, щоб якнайсильніше прискорити процес обробки інформаційного потоку. Цей процес впливає на культуру подвійно: з одного боку, максимально зближаються духовна і матеріальна сторони життя людини, тому що в культурі необхідним чином присутній інформаційний елемент, що піддається вищеописаним трансформаціям, а з іншого боку, відбувається різке розмежування емоційного й інформаційного аспектів культури. Ми хотіли б більш докладно зупинитися на цих тенденціях Проценко П. П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6(9). — С. 129−137.

Зближення духовного і матеріального на ґрунті інформаційного елемента культури ілюструється тоффлеровською «блип"-культурою. Справді, вона не є в повному змісті культурою, а служить винятково засобом передачі і прийому інформації, яку традиційно відносять до сфери культури. Так, двадцятисторінковий переказ роману Толстого «Війна і мир» буде «блип"-інформаційною вижимкою цього роману. Очевидно, що людина, яка прагне до щирої культури, зовсім не задовольниться коротким переказом сюжету, а постарається одержати емоційне задоволення, прочитавши роман для того, щоб насолодитися красами авторського стилю і точністю пропису характерів Там само — с. 130.

Саме в цьому криється причина чіткого розмежування емоційного й інформаційного елемента культури. Це добре видно на прикладі живопису. Якщо раніш картини художників-реалістів задовольняли обидві ці потреби, то тепер їхні функції різко розмежовані - креслення і карти суть інформація, абстракціоністські картини суть естетична насолода.

Крім того, нам хотілося б відзначити, що культура нового суспільства являє собою дуже неоднорідну масу, тому що знаходиться в процесі формування, завершення якого варто чекати, по всій очевидності, до середини XXІ століття.

Представлення авторів концепції «інформаційного суспільства» про життя людини в новому соціумі є дещо казковими й утопічними. Такі ідилічні мріяння і повітряні замки Дж. Мартіна і деяких інших, не процитованих тут авторів. Вони керуються ідеєю про те, що можна зробити людину щасливою, вирішивши всі його матеріальні проблеми, позбавивши від роботи і забезпечивши тривале дозвілля. Як уже неодноразово було доведено, це зовсім невірна точка зору. Цікаво буде розглянути буття людини в новому суспільстві, розклавши його на окремі елементи Проценко П. П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6(9). — С. 131.

Родина. Розпад класичної «нуклеарної» родини як «осередку суспільства» на сьогодні став реальністю. Єдність форми родини заміняється на різноманіття видів шлюбу і спільного проживання. Природність цієї тенденції очевидна, і, згідно даним статистики, у США вже сьогодні інші форми шлюбу чисельно перевищують кількість «нуклеарних» родин. Що ж стосується виникнення «електронного котеджу», то тут ми не згодні з Тоффлером. Книга була написана в 70-х роках, коли ставилася мета рятування від паперово-канцелярської праці, у зв’язку з чим робота переносилася на комп’ютер і віддавалася на дім. Зараз можна з упевненістю стверджувати, що за 20 минулих років цей процес повинний був прийти до логічного завершення. І той факт, що цього не відбулося, підтверджує ідею про необхідність особистого контакту людей для виконання більшості видів творчої, а іноді і нетворчої роботи Дюжев Д. В. Інформаційне суспільство: соціально-правові аспекти суспільного розвитку // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2004. — № 1. — с. 116.

Діти й освіта. Очевидно, що в даний час освіта перетерплює величезні зміни, насамперед, у плані спеціалізації, диверсифікованості й індивідуалізації. Утопічні ідеї навчання по телевізору залишилися нереалізованими в силу малого практичного ефекту даного способу.

Політичне, соціальне і громадське життя. У цій сфері ми цілком згодні з ідеями респондентного телебачення і реалізації свободи слова через створення власних інформаційних банків, висловленими Дайзардом і Мартіном. Незважаючи на деяку утопічність спроб побудови «дійсної» демократії, подібні технічні нововведення служили б як мінімум надійним захистом проти спроб тоталітарного відродження.

Проблеми сучасного світу широко відомі: екологія, локальні війни, економічна прірва між Заходом і країнами «третього світу» тощо. Іншого роду проблеми чекають нас при переході до «інформаційного суспільства» — такому, як його ідеалізованно розуміють автори концепції. Ми вже практично з’ясували, що треба робити, але не завжди знаємо як — тобто залишається відкритим питання технологій. Крім того, неясне питання про перебудову свідомості людей для нового типу мислення Дюжев Д. В. Інформаційне суспільство: соціально-правові аспекти суспільного розвитку // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2004. — № 1. — с. 116.

.

Що ж стосується проблем «інформаційного суспільства», то тут декілька глобальних причин є причиною більш дрібних. Перша з них — принципова невизначеність сутності інформації, як матеріальної, так і з філософської точки зору. Інша — взаємодія техніки і природи — чи є перша продовженням другої чи її антиподом. Нарешті, третя — взаємини техніки, інформації і людини — чи повинна людина пристосовуватися до бурхливо зростаючого шквалу інформації і стрімко мінливій техніці чи ж необхідно загальмувати розвиток і пошукати інший шлях. У принципі, питання про бюрократично-інформаційну систему і тотальний контроль є похідними від цих трьох. Ці питання ще чекають своїх дослідників.

2. Інформаційний етап еволюції як закономірність розвитку цивілізаційних систем

Інформація, із філософської точки зору, є особливим видом ресурсів. Нафта, залізна руда, інші корисні копалини видобуваються, вони є природною даністю. Сировина — це «природні дари», до яких докладалася праця з метою доставки їх до пункту відносно глибокої переробки. Матеріальні об'єкти у вигляді засобів виробництва є колишньою сировиною та водночас продуктом праці. Капітал у грошовій формі вже виступає як уособлення інформації щодо прав власності на певні матеріальні об'єкти-засоби виробництва (капітал у цьому відношенні може мати своїм предметом також і інформацію). Але сама інформація як предмет та результат виробництва з’являється ні звідки (її виникнення наука може тільки констатувати через трудовитрати). Вона створюється людиною, споживається та фетишизується нею Колодюк А. В. Теоретичне обґрунтування поняття та виникнення інформаційного суспільства // Борисфен. — 2004. — № 11. — С. 18.

Чому дедалі частіше ми кажемо про інформаційну економіку як про таку, для якої економіка суто матеріального виробництва виступає в якості допоміжної? Адже не може йтися про те, що людина втратить інтерес до матеріальних засад добробуту — їй завжди буде потрібною їжа, одяг, приміщення, тепло. До складності проблеми додається й те, що органічно необхідний інформаційний вміст мали й попередні соціально-економічні формації.

Революція у сприйнятті цінностей вже мала місце. Логіка економічних процесів підкоряє логіку аграрного та примітивного ремісництва, а не навпаки. Країна, яка забезпечує себе продуктами харчування та гончарними виробами, одягом, та не виробляє високотехнологічної продукції, приречена на зубожіння Там само. — с. 18. Сучасні ж вияви глобалізації із вмонтованим в її механізми перерозподілом продукту можуть призвести до того, що навіть «харчова самодостатність» внаслідок глобального перерозподілу продукту може перетворитися на голод. Ці факти та положення дістають безліч підтверджень щоденно.

Отже, зробимо висновок: не зважаючи на абсолютну цінність, функціонально виробничі системи та продукти аграрно-ремісничого господарювання за умов високорозвиненого індустріального способу виробництва є допоміжними, другорядними.

Але й «зародки майбутнього» не одразу перетворюються на функціональні домінанти. Наприклад, навіть інформаційні технології, що одразу сприймались як носії прогресу, певний час відігравали допоміжну функцію. Адже протягом 70-х та 80-х років високі технології застосовувались у першу чергу для здешевлення виробництва матеріальних благ, а інформаційний сектор ще не став основою постіндустріальних економік.

Утім, неодномоментність якісних технологічних зсувів не заперечує очевидної тенденції, її можна описати як еволюцію цивілізаційних технологічних моделей та способів ресурсоспоживання, але еволюцію не рівномірними темпами, а стрибкоподібну. Такими стрибками постають технологічні революції. Як було з’ясовано, історії вже відомі такі революції, зокрема революція, для якої «до» — це культура аграрного виробництва та соціального укладу, а «після» — епоха індустріалізму. Ось про подібну революцію, але вже про заміну на рівні системовизначальних взаємних зв’язків цінностей матеріальних на цінності інформаційно-духовні, йдеться сьогодні. Відтак, сьогоденна революція є навіть більш радикальною, оскільки її наслідки надають прогресу таких рис, які не просто створюють нову якість суспільного життя, але вочевидь змінюють саму природу міжлюдських стосунків та саму людину Колодюк А. В. Теоретичне обґрунтування поняття та виникнення інформаційного суспільства // Борисфен. — 2004. — № 11. — С. 19.

Можна констатувати, що в сучасному світі, як ніколи раніше, інформація як цінність у соціально-економічному розумінні активно (але, звичайно, частково) витісняє із системи цінностей ті з них, які мають виражену матеріальну природу. Як писав Е. Тоффлер, «наприкінці 50-х — на початку 60-х років лише незначна частина футурологів у США та Європі передрікала перекид значної частини зайнятих від фізичної праці до розумової, або до роботи, яка пов’язана з людським фактором», але «з тих часів відбувся радикальний зсув від фізичної праці до роботи у сфері послуг та суперсимволічної діяльності», який «набув драматичного та незворотного характеру» Тоффлер Э. Метаморфозы власти. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003 — 669 с.; с. 98.

Слід особливо уточнити, що суспільну цінність становить не тільки і навіть не стільки «чиста» інформація, що зберігається на тих або інших носіях. Цінністю є кваліфікація, вміння, таланти людей, їхня, так би мовити, «інформованність». Відповідно до експертних оцінок, сукупне національне багатство всіх країн світу оцінювалося у 550 трлн. дол., з яких більше половини формувалося за рахунок людського капіталу — 365 трлн. дол., в той час як на відтворюваний та природний капітал припадало відповідно 95 та 90 трлн. дол. відповідно Андрианов В. Национальное богатство, природные и трудовые ресурсы // Общество и экономика. — 2003. — № 4−5. — с. 127−196; с. 127. Звичайно, будь-який «підрахунок багатства» є умовністю, кінець-кінцем, головні цінності взагалі не мають грошового вираження, а значна частина цінностей не піддається достовірній технічній оцінці. Втім, показовим є факт «субстанційного переносу» основної «ціннісної маси»: вона концентрується не у сфері матеріального, а в сфері духовно-ментального. І це — не зважаючи на те, що фізичні носії цієї «ціннісної маси» — люди — мають, так би мовити, нетривалий функціональний термін — близько чотирьох десятиліть після здобуття базової (шкільної та університетської) освіти, не враховуючи того, що велика частина знань до людини приходить із роками, навіть десятиліттями практики.

Зауважимо, що не йдеться про те, що можлива механічна екстраполяція даної тенденції - адже людині дійсно потрібні їжа, одяг, домівка, різноманітні матеріальні засоби задоволення власних потреб. Але сам факт того, що збільшується вага інформаційної компоненти, означає відносне зменшення компоненти матеріальної. І якщо екстраполювати ті тенденції, дія яких стає очевидною зараз, можна припустити, що дедалі виразнішою буде ситуація, за якої людина переходить на інформаційний тип економічного спілкування із зовнішнім світом, соціумом. Людина спілкується з інформаційним простором, який дає відповіді на питання про рівень та характер попиту, суспільну цінність трудового внеску індивідів. Утім, подібне спілкування виходить далеко за межі цінностей господарських. Воно накладає дедалі більший відбиток на всю систему соціально-економічних відносин, парадигму культурного розвитку, саму людину Дюжев Д. В. Глобальна етика в епоху інформаційної цивілізації // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ «Гуманітарні науки». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2001. — с. 29.

Відбувається дедалі більше вираження інформаційних цінностей, питоме зниження матеріальних цінностей у спектрі економічних інтересів людини. І причому сказане слід віднести не тільки до теперішнього та майбутнього часу, а й до всієї еволюції суспільно-господарських відносин Марчук Н. В. Інформаційна цивілізація: соціальні риси віртуального феномена // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2003. — № 4. — с. 209.

Якщо спробувати визначити сутність суспільства майбутнього, то, виходячи із системи цінностей сьогодення, «інформаційність» справляє враження найбільш влучної його характеристики. Очевидно, що пізніше, вже пост фактум, коли наше «тепер» та «майбутнє» стане таким «минулим», до якого вже можна пристосовувати методи історико-компаративного аналізу, буде сформульоване краще розуміння сутності того, що відбувається зараз та буде відбуватися потім. Це «краще розуміння» напевне узагальнить соціальні, духовно-ментальні риси суспільного життя, які або важко чи навіть неможливо збагнути сьогодні, або просто не варто спробувати деталізувати, оскільки це неминуче викличе диспути в дусі наукової фантастики та наївної футуристики. Але на цьому етапі нам видно передусім ресурсний аспект суспільної еволюції, так само як це траплялось і раніше. Згадаймо старі визначення колись «нових часів» як «доба хімії», «ядерна доба» тощо. Ці визначення вже вийшли з активного обігу та із плином часу також здаються наївними, але ми приречені на наївність, якщо намагаємося сказати щось про майбутнє.

Більше того, певні суспільні цінності можуть поставати в якості детермінант розвитку й вилучатися з обігу в тому або іншому розумінні не один раз. Так, привабливість золота є для людини, фактично, одвічною. Цю привабливість уже на пізніх етапах розвитку як свою базову цінність сприйняв, як відомо, меркантилізм. І можна сказати, що золото — це свого роду символ прив’язки людини до уречевлених цінностей, яка наражається на об'єктивні тенденції інформатизації та дематеріалізації критеріїв статку. Але траплялися періоди, коли золото (нехай і штучно) вилучалося із системи суспільних цінностей. Скажімо, у Спарті задля гарантування рівності як передумови стабільності мілітаризованого суспільства існувала система заборон на ввезення до країни золота та срібла.

Інформатизація (технічно — у вигляді масової комп’ютерізації та проникнення мережі Інтернет практично в усі сфери суспільної, побутової діяльності людини), яка приводить до створення особливого інформаційного поля, постає Інструментом, субстанцією та навіть ціллю прогресу. Вона ж уособлює зміну субстанції відтворення, поступове зростання ваги «чистих знань». Відтак, інформатизація докорінно змінює сутність багатьох виробничих, економічних процесів Проценко П. П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6(9). — С. 134.

Із сказаного можна, зокрема, зробити висновок щодо загальної логіки прогресу коопераційних моделей у минулому. Вона зводилася переважно до цілей підвищення продуктивності господарювання. Навіть тоді, коли зовнішнім рушієм прогресу виступала логіка індивідуального прибутку, насправді рух уперед все одно базувався на цілях максимізацїї. Фактично презюмувалося, що інститути та інструменти перерозподілу так або інакше вирішать задачі індивідуально-кланового характеру (задовольнять права власників). Лише починаючи зі старту інформаційної доби, на зламі тисячоліть, характер ресурсоспоживання, екологічні, геологічні, біологічні, етичні наслідки переробки ресурсів спочатку ледь помітно, але дедалі більшою мірою перетворюються на домінуючу систему мотивацій.

Це перетворення лише незначною мірою корениться у сфері морального. Доводиться визнати, що в ньому значно менше від прагнення до відповідальності, ніж нам у спробі подивитися на долю людства та планети хотілося б бачити. Вирішальний стимул тут інший: жахливою альтернативою екологізації, гуманізації господарювання та ресурсоспоживання є загибель біосфери та людства як її елемента.

Найбільш змістовне вираження інформаційної епохи суспільного виробництва пов’язано зі зростанням значення інформації як об'єкта економічної цінності порівняно зі значенням матеріальних ціннісних носіїв. Фактично можна простежити тенденцію, яка веде до принципово нової ситуації в суспільному поділі праці. Член суспільства здійснює свій внесок у суспільний добробут, передаючи в загальне користування певний інформаційний продукт він отримуючи зумовлені суспільне або (поки що) ринковими механізмами засоби задоволення індивідуальних потреб (зрозуміло, із дедалі більш вираженим інформаційним вмістом). Отже, йдеться про спілкування індивіда із загальним інформаційним банком, який за участі інших індивідів і постає уособленням визнавальної та соціально-регулятивної функції суспільства, джерелом рішень про суспільне визнання трудового внеску людини Проценко П. П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6(9). — С. 135.

3. Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні

Інформаційне суспільство — проект планетарного масштабу, у якому кожна нація повинна буде рано чи пізно виступити в ролі співавтора, привнести власні ідеї і культурні особливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства, як і внесок інших націй. І головна роль в організації цього процесу повинна належати громадським організаціям, суспільній ініціативі й українським органам державного управління.

Інформаційне суспільство — термін, що характеризує системні зміни в соціальній, економічній, політичній, правовій, культурній структурі суспільства. Саме в силу масштабності і глибини необхідних змін здійснені вони можуть бути тільки при активному сприянні органів державного управління Шаповал О. В. Розробка національних стратегій інформаційного розвитку — пріоритет сучасності // Нова парадигма. — Випуск 38. — К., 2004. — С. 166.

Науково-дослідна, виробнича, комерційна і просвітницька діяльність у відношенні як інформаційного суспільства в цілому, так і впровадження Інформаційних технологій (ІТ) зокрема, вимагає насамперед системного підходу.

Крім того, зусилля в цьому напрямку повинні бути якщо не строго централізовані, то, принаймні, координуємі з єдиного «вузла зв’язку», який, у свою чергу, повинний кореллювати свою діяльність відповідно стандартам, правилам і стратегії глобальної структури інформаційного суспільства. Цей момент дійсно важливий, він визначається глобальним, усе охоплюючим характером самої концепції інформаційного суспільства Там само. — с. 167.

Тобто, однаковість, відповідність єдиним стандартам — основна вимога до національних мереж і телекоммунікаційно-інформаційної інфраструктури. Таким чином, регіональні рішення повинні прийматися відповідно до загальної концепції розвитку ІТ в Україні.

Але національна стратегія формування інформаційного суспільства не може бути вироблена без активного діалогу фахівців найрізноманітнішого профілю, і обов’язково — представників виробничих і бізнес-структур, що займаються безпосередньо розробкою, сервісом і поширенням ІТ. І хтось їх повинний зібрати і забезпечити зв’язок між собою і з міжнародними структурами.

Своєчасність якнайшвидшої інституціональної організації діяльності, що стосується інформаційного суспільства, визначається, крім загальних економічних і соціально-політичних причин, і Окінавською Хартією щодо Глобального Інформаційного Суспільства, прийнятою на останнім засіданні Великої вісімки.

Зокрема, у Хартії вказується на те, що країни, які розвиваються, що будуть не в змозі не відставати від темпу відновлення ІТ, позбавляться можливості бути повноправними учасниками інформаційного суспільства і світових економічних процесів. Підкреслюється надзвичайна важливість для країн, що розвиваються, обрання власного шляху побудови інформаційного суспільства, вироблення послідовної національної стратегії в цьому питанні.

Члени Великої вісімки у своїй Хартії заохочують діяльність міжнародних фінансових установ (ІFІ), включаючи Багатобічні банки розвитку (MDB), особливо Світовий Банк, спрямовану на формулювання і здійснення національних програм по формуванню інформаційного суспільства Бортко Г. Н. Национальные стратегии информационного общества: преимущества и условия реализации в Украине // Информационное общество. — 2004. — № 2. — С. 25.

Також відзначається важлива роль у цьому відношенні Міжнародного Союзу Телезв’язку (ІTU), Конференції Організації Об'єднаних Націй по Торгівлі і Розвитку (UNCTAD), Програми Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP), інших міжнародних форумів. Їхня діяльність сприяє як проведенню національної політики, спрямованої на розширення застосування ІТ, зміцнення соціальної єдності, розвиток людських ресурсів і забезпечення освітніх програм в області ІТ, так і підвищенню конкурентноздатності національних економік.

Окремої уваги заслуговує відношення Великої вісімки до неурядових організацій, роль, що приділяється їм у Хартії. Остання відзначає їхню унікальну здатність охоплювати самі віддалені регіони, значний корисний внесок у розвиток людських ресурсів нації і світового співтовариства.

Більш того, Хартія призиває уряди і міжнародні структури заохочувати ініціативи таких організацій, а також місцеве підприємництво в області розробки і впровадження ІТ. Задачі, що постають перед будівельниками інформаційного суспільства, настільки масштабні, і в той же час вимагають настільки ретельної роботи на місцях, що дрібний і середній бізнес, а також неурядові організації незамінні.

Особливо це стосується гуманітарних структур, оскільки, як і будь-які технології, ІТ не нейтральні, і проблеми їхнього застосування мають соціальну, а не технічну природу. Тому наріжним каменем при побудові інформаційного суспільства повинні бути соціальна прийнятність і соціальна підтримка, відповідність потребам людей Бортко Г. Н. Национальные стратегии информационного общества: преимущества и условия реализации в Украине // Информационное общество. — 2004. — № 2. — С. 25.

Дійсно, мабуть найважливіша умова формування інформаційного суспільства — підтримка його ідеї широкими прошарками населення. Для досягнення цієї підтримки потрібно роз’яснення особливостей, переваг і проблем інформаційного суспільства, розвиток відкритого діалогу між усіма групами, які залучені в його формування. Необхідно виявити потреби і чекання громадян у відношенні інформаційного суспільства і продемонструвати розуміння шляхів їхньої реалізації.

Рішення саме цієї задачі повинне здійснюватися зусиллями різних асоціацій, суспільних об'єднань, науково-дослідних і інших неурядових структур при активній підтримці засобів масової інформації. ЗМІ, як надзвичайно залежний від дотримання соціальних свобод інститут, тим більше зацікавлені у затвердженні цінностей інформаційного суспільства. Адже відмітною ознакою інформаційного суспільства є свобода доступу до інформації і свобода її поширення.

Це, у свою чергу, сприяє удосконалюванню демократичних процедур, підвищенню ділової активності, розвитку сумлінної конкуренції, забезпеченню прав споживачів. Це також запобігає погрозі олігархізації економіки, зрощування бюрократії з неефективними монополістичними структурами, ставить заслін деградації господарства і корупції Алексеев В. Р. Время действий — пришло // Телеком. Коммуникации и сети. — 2004. — № 4. — С. 22.

Сьогодні усі провідні країни прагнуть забезпечити для себе лідируючі позиції в інформаційному суспільстві, що формується. Критичним фактором при цьому є час — відставання чревате втратою конкурентноздатності на світовому ринку з усіма наслідками, що звідси випливають, для економіки, соціальної сфери, науки, культури й освіти.

В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвитих країн у відношенні менш розвитих, з’являється небезпека втрати цілими співтовариствами своєї культурної і національної самобутності, включаючи самобутність мовну, відбувається нав’язування споживчих переваг і смаків в інтересах вузької групи транснаціональних компаній-виробників і ін Вєсєлков Р. С. Проблема інформаційно-технологічного розвитку Європи //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ «Гуманітарні науки». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2002. — С. 29.

Ефективні методи протидії цій і іншій небезпекам інформаційного століття, як і у випадку захисту національних виробників, лежать не в області відгородження себе від глобального інформаційного простору, а в сфері розвитку власної повноцінної участі у формуванні цього простору.

Як бачимо, Україні не уникнути процесів інформатизації, і вона повинна не просто пристосуватися до нових умов і вимог світового устрою, а забезпечити собі гідне місце в глобальному інформаційному просторі.

Це не так уже складно, адже інший світ, як свідчить і Хартія вісімки, усе-таки за нас. Нам готові допомогти. Але насамперед ми повинні бути готові: до роботи, до навчання, до того, щоб виступати цілісним, самостійним суб'єктом Глобального Кіберпростіру.

Висновок

Ресурси інформаційного суспільства — інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології - найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10−15 років, стане відмежованою від решти світу.

В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.

Метаідеологія інформаціоналізму дає можливість не лише якомога повніше описати та пояснити наявні процеси, а й диктує, в силу своїх стимулюючих якостей і мобілізаційної функції, певний метадискурс стратегії суспільного розвитку. У цьому процесі створення та впровадження адекватних соціально-економічних та політичних методів інтереси демократичних еліт, а також ідеологічні системи (в межах моделі метаідеології розвитку) стають комплементарними і взаємопов'язаними структурними елементами як їхній ідейно-політичний компроміс (закріплений на теоретичному рівні у рамках метаідеології інформаціоналізму). В інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти «асиметричності» політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві. Саме в такий спосіб стає можливим не занедбати або не втратити жодну із суспільних цінностей (важливих для функціонування та розвитку суспільства). Саме таким чином стає реальною можливість не втратити жодну із суспільних цінностей, що є важливими для функціонування та розвитку суспільства. Саме так, на думку автора, ідеології стають взаємодоповнюючими, зберігаючи при цьому цілісність контексту існування суспільства, відповідним розумінням і поясненням головних, нагальних проблем його буття, цілей та стратегій. Такий підхід потрібно розглядати як фундамент політичного консенсусу суспільних еліт у площині практичної політики та фактичного функціонування політичних систем, правомочності яким в сучасному світі надає демократія.

Політична, соціальна та економічна складові концепції інформаційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів — сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.

Практичний аналіз розвитку інформаційного суспільства в окремих західних демократіях на основі стратегічного та інституційного забезпечення дав можливість зрозуміти велике значення прояву політичної волі правлячої еліти окремих держав щодо побудови інформаційного суспільства. Міжнародний досвід переконливо свідчить, що:

· у процесі побудови інформаційного суспільства беруть участь усі зацікавлені сторони;

· працюючи над спільною ідеєю, кожен учасник процесу розуміє значення власного внеску у суспільне благо, покращення благоустрою держави;

· формується суспільне усвідомлення пріоритетності спільної справи, її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;

· процес побудови інформаційного суспільства на принципах рівності, прозорості, диспозитивності, взаєморозуміння та конструктивної співпраці поступово перетворюється у національну ідею, чинник, здатний об'єднати всіх свідомих громадян, навіть представників різних поглядів, орієнтацій, партій, рухів тощо.

Затвердження національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах інформаційного устрою, використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя.

Зважаючи на розвиток глобальних процесів останнього десятиліття, внутрішні реалії соціально-економічного розвитку України, а також її міжна-родні позиції та пріоритети, автор вважає шлях побудови інформаційного суспільства найбільш оптимальним для зміни стратегічних орієнтирів державної політики на інформаційний тип розвитку, підвищення рівня добробуту громадян, покращення показників конкурентоздатності держави, прискорення інтеграції України у європейське та світове співтовариства.

Список використаної літератури

1. Алексеев В. Р. Время действий — пришло // Телеком. Коммуникации и сети. — 2004. — № 4. — С. 22−25.

2. Андрианов В. Национальное богатство, природные и трудовые ресурсы // Общество и экономика. — 2003. — № 4−5. — с. 127−196; с. 127

3. Бортко Г. Н. Национальные стратегии информационного общества: преимущества и условия реализации в Украине // Информационное общество. — 2004. — № 2. — С. 25−29.

4. Вєсєлков Р. С. Проблема інформаційно-технологічного розвитку Європи //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ «Гуманітарні науки». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2002. — С. 29−30.

5. Дюжев Д. В. Глобальна етика в епоху інформаційної цивілізації // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ «Гуманітарні науки». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2001. — З. 28−29.

6. Дюжев Д. В. Інформаційне суспільство: соціально-правові аспекти суспільного розвитку // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2004. — № 1. — З. 116−122.

7. Дюжев Д. В. Філософське значення концепції ноосфери //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ «Гуманітарні науки». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2001. — С. 19−20.

8. Зощенко О. В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематічній збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. — Донецьк: ДонДУЄТ, 2004. — № 3.

9. Колодюк А. В. Теоретичне обґрунтування поняття та виникнення інформаційного суспільства // Борисфен. — 2004. — № 11. — С. 18−19.

10. Колодюк А. В. Цифровий розподіл — нова форма соціального розмежування в умовах глобалізації // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. — 2004. — № 4. — С. 124−129.

11. Марчук Н. В. Інформаційна цивілізація: соціальні риси віртуального феномена // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2003. — № 4. — З. 209−214.

12. Ніколаєнко О. О. Структура прогресу: оцінка розвитку поліпараметричних систем // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ «Гуманітарні науки». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. — 2002. — С. 20−21.

13. Петренко К. С. Віртуальна реальність: проблема концептуального потенціалу // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: 2003. — № 3. — С. 226−231.

14. Проценко П. П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6(9). — С. 129−137.

15. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003 — 669 с.; с. 98

16. Шаповал О. В. Розробка національних стратегій інформаційного розвитку — пріоритет сучасності // Нова парадигма. — Випуск 38. — К., 2004. — С. 166−172.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой