Інформаційні технології на підприємстві

Тип работы:
Отчет
Предмет:
Программирование


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Виробнича практика є однією з невід'ємних частин підготовки кваліфікованих фахівців усіх спеціальностей. Під час проходження практики відбувається закріплення і конкретизація результатів теоретичного навчання, набуття студентами вміння та навичок практичної роботи за обраною спеціальністю та кваліфікації.

На перший план при проходженні практики перед мною були поставлені такі завдання: ознайомлення з інформаційним відділом організації; усунення причин поломки комп’ютера; установка, видалення та оновлення ПЗ, установка ОС.

Основною метою виробничої практики є практичне закріплення теоретичних знань, отриманих в ході навчання.

1. Техніка безпеки, протипожежної безпеки та виробничої санітарії

маршрутизація технічний програмний антивірусний

Додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником або уповноваженим ним органом своїх обов’язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Законом України «Про охорону праці» на працівника покладається обов’язок знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці; особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-яких виробничих ситуацій, які створюють загрозу для працюючих.

Тому усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 4 квітня 1994 р. №ЗО із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 23 квітня 1997 р. № 109.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці і провадиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Перед перевіркою знань з охорони праці на підприємстві організуються заняття, лекції, семінари та консультації. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комісії по перевірці знань з питань охорони праці, узгоджує служба охорони праці і затверджує керівник підприємства. У складі комісії по перевірці знань з питань охорони праці повинно бути не менше трьох осіб, які у встановленому порядку пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. Особи, які при перевірці знань показали задовільні результати, допускаються до роботи. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірку знань, забороняється.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони праці на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах — на керівників цих підрозділів. Контроль за навчанням і періодичністю перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких керівником підприємства покладені ці обов’язки.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж з питань охорони праці провадиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; з працівниками, які перебувають у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше в'їжджають на територію підприємства; з учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики; з учнями, вихованцями та студентами в навчально-виховних закладах перед початком трудового і професійного навчання в лабораторіях, майстернях, тощо.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або особа, на яку наказом по підприємству покладено ці обов’язки, а з учнями в навчально-виховних закладах — викладач або особа, компетентна в питаннях охорони праці, на яку покладено ці обов’язки. На великих підприємствах окремі питання вступного інструктажу можуть висвітлювати відповідні фахівці.

Інструктаж провадиться в кабінеті охорони праці або приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання та наочних посібників за програмою, що розроблена службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма і тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства чи навчально-виховного закладу. Орієнтовний перелік для складання програми міститься в Типовому положенні.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі, а також у документі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться на:

· робочому місці до початку роботи з працівником, новоприйнятим на підприємство постійно чи тимчасово;

· з працівником, який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

· з працівником, який виконуватиме нову для нього роботу;

· з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві;

· зі студентом, учнем чи вихованцем, який прибув на виробничу практику, перед виконанням ним нових видів робіт, перед вивченням кожної нової теми під час проведення трудового і професійного навчання в навчальних лабораторіях, класах, майстернях, на дільницях, під час проведення позашкільного навчання в гуртках та секціях тощо.

Первинний інструктаж провадиться індивідуально або з групою осіб спеціального фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних актів про охорону праці, технічної документації і орієнтовного переліку питань первинного інструктажу.

Програма первинного інструктажу розробляється керівником цеху, дільниці, узгоджується із службою охорони праці і затверджується керівником підприємства, навчального закладу або їх відповідного структурного підрозділу.

Усі робітники, у тому числі випускники професійних навчальних закладів, після первинного інструктажу на робочому місці мають протягом 2 — 15 змін, залежно від характеру роботи та кваліфікації працівника, пройти стажування під керівництвом досвідчених, кваліфікованих робітників або спеціалістів, які призначаються наказом по підприємству. Керівник підприємства або структурного підрозділу має право звільнити від проходження стажування робітника, який має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років, переміщується з одного цеху до іншого, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.

Повторний інструктаж: провадиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою один раз у квартал, на інших роботах — один раз на півріччя. Він провадиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж: провадиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, зміні або модернізації устаткування, приладів та інструменту, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що впливають на охорону праці; при порушенні працівником, студентом, учнем або вихованцем нормативних актів про охорону праці, що може призвести або призвело до травми, аварії чи отруєння; на вимогу працівників органу державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації або державної виконавчої влади у випадку, якщо виявлено незнання працівником, студентом або учнем безпечних методів, прийомів праці чи нормативних актів про охорону праці; при перерві в роботі виконаних робіт більше як на ЗО календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — не більше 60 днів.

Позаплановий інструктаж провадиться індивідуально або з групою працівників спільного фаху. Обсяг і зміст інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили необхідність його проведення.

Цільовий інструктаж провадиться з працівниками при:

· виконанні разових робіт, не пов’язаних з їх безпосередніми обов’язками за фахом (навантаження, розвантаження, разові роботи за межами підприємства тощо);

· ліквідації аварії, стихійного лиха;

· проведенні робіт, на які оформляються наряд-допуск, дозвіл та інші документи; екскурсіях на підприємства; організації масових заходів з учнями та вихованцями (екскурсії, походи, спортивні змагання тощо).

Проведення інструктажу фіксується нарядом-допуском або іншою документацією, що дозволяє проведення робіт.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт. Інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Про проведення всіх видів інструктажу, стажування та допуску до роботи особа, яка проводила інструктаж, робить запис до журналу. При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

В разі необхідності інструктаж і стажування працівник може проходити у встановленому порядку на іншому спорідненому за технологією підприємстві, де є необхідні для цього умови та спеціалісти. Проведена в такому випадку робота фіксується у журналі на підприємстві, де відбувався інструктаж чи стажування, а працівнику видається відповідна довідка, що додається до особистої справи працівника на підприємстві, яке його відряджало.

Примірник інструкції з охорони праці повинен бути виданий працівникові за його професією або вивішений на його робочому місці.

Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві. У спеціалістів виробництва перевіряються знання тих нормативних актів по охороні праці, виконання яких входить до їх службових обов’язків.

Працівники, які показали незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторну перевірку знань з питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві. Особи, які й при повторній перевірці знань показали незадовільні знання, працевлаштовуються згідно з чинним законодавством.

Керівники та інші посадові особи підприємств та об'єднань чисельністю понад 500 працюючих у випадках аварії чи катастрофи можуть проходити позачергове навчання та перевірку знань з охорони праці в науково-інформаційному та навчальному центрі охорони праці.

В усіх навчально-виховних закладах системи освіти провадиться вивчення основ охорони праці за програмами, що розробляються і затверджуються Міністерством освіти України за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Навіть учні загальноосвітніх шкіл вивчають спеціальний курс «Охорона життя та здоров’я дітей».

На підприємствах виробничої сфери з числом працюючих понад 50 чоловік власник зобов’язаний створити службу охорони праці, діяльність якої регулюється Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. При кількості працюючих менше 50 чоловік функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або виконують нормативи з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

2. Характер займаної посади

Протягом чотирьох тижнів в Агентстві Вудекс Україна мені було запропоновано виконувати роботу системного адміністратора.

Робота системного адміністратора безпосередньо пов’язана з обслуговуванням сервера, обладнання та програмного забезпечення, питаннями інформаційної безпеки. Без таких фахівців не може обійтися практично не одна велика організація.

Серед плюсів професії програміста можна виділити:

Затребуваність на ринку праці,

Творча робота, так як кожна задача унікальна, і для її вирішення

Можна поєднувати з навчанням,

Можливість стати фахівцем у молодому віці,

Гідний рівень заробітної плати

Самостійність у прийнятті рішень

Щодо вільний графік роботи,

Постійне підвищення рівня освіти.

Можливість віддаленої роботи.

Мінусами ж є:

Часті перемикання з одного завдання на іншу,

Іноді поставлені завдання доводиться вирішувати не тільки в будні, але й в вихідні.

Постійна робота за комп’ютером позначається на здоров'ї, особливо сильно страждають очі.

Фахівці цієї області змушені бути майстрами на всі руки, не рідкісні випадки, коли до системного адміністратора біжать по дрібницях,

Випадки позаштатних ситуацій,

Спілкування з великою кількістю користувачів, необізнаних в роботі комп’ютера.

Для системного адміністратора важлива посидючість, особливо на початкових стадіях кар'єри. Успішний системний адміністратор в майбутньому може претендувати на хорошу посаду.

3. Характеристика діяльності організації

«Вудекс Україна» — бізнес — портал, спрямований на задоволення інформаційних потреб підприємств, що працюють у лісовій, деревообробній і меблевій промисловості, а також компаній, фізичних осіб, зацікавлених у покупці (продажу) продукції з дерева.

Починаючи з 2002 року, тисячі лісопромислових компаній з усього світу регулярно користуються послугами порталу в пошуках нових постачальників сировини, розширення ринків збуту, збільшення продажів. Спочатку портал був орієнтований винятково на українських виробників, сьогодні «Вудекс Україна» перетворився на серйозне джерело актуальної і надійної інформації для постачальників і покупців з усього світу.

У рамках порталу працюють розділи: «Торгівля», «Новини», «Каталог фірм», «Статті. Сервер постійно розвивається — додаються нові розділи, поліпшується його дизайн, функціональність і структура. Виходячи з потреб ринку, розроблено нові сайти в рамках порталу — «Дерев'яні будинки» та «Обладнання». Сайти передбачають сконцентрувати інформацію про виробників та донести її до кінцевого споживача. Таким чином, портал з порталу «для бізнесу» поступово став порталом «для кінцевого споживача».

Реєстрація підприємств на порталі - безкоштовна!

Підприємства, зацікавлені в представленні на порталі повної інформації про діяльність компанії у відкритому виді для усіх відвідувачів, можуть оформити підписку на пакет VIP Учасника порталу, або підписатися на окрему послугу.

4. Аналіз технічного забезпечення діяльності підприємства

Технічні характеристики Patriot Mini 1037U

Опис Patriot Mini 1037U

Patriot Mini 1037U — сучасний надійний комп’ютер бізнес-класу формату Mini — ITX.

Комп’ютер зібраний на базі двоядерного процесора Intel Celeron 1037U з вбудованим графічним ядром. Він оснащений оперативною пам’яттю об'ємом 4 ГБ і SSD диском на 60 ГБ, що дозволяє швидко працювати з файлами.

Patriot Mini 1037U привабливий невеликим ергономічним корпусом і низьким рівнем шуму.

Комп’ютер оснащений зовнішнім блоком живлення потужністю 60 Вт.

Короткі технічні характеристики

Intel Celeron Dual Core 1037U (1.8 ГГц) / RAM 4 ГБ / SSD 60 ГБ / Intel HD Graphics / LAN /

процесор

Двоядерний Intel Celeron 1037U (1.8 ГГц)

Об'єм оперативної пам’яті 4 ГБ

Тип пам’яті DDR3−1333 (SO-DIMM)

Тип відеокарти і обьем відеопам'яті Інтегрована, Intel HD Graphics

Чіпсет материнської плати Intel NM70

Об'єм HDD SSD: 60 ГБ, SATAIII, 2. 5″

Порти:

1 x PS / 2 порт (Миша)

1 x PS / 2 порт (Клавіатура)

4 x USB 2. 0

1 x HDMI

1 x VGA

2 x LAN (RJ-45)

1 x COM

1 x eSATA

3 x аудіо

Плати розширення: 1 x PCI

Корпус:

2 x USB 2. 0

Аудіовхід 3. 5

Аудіовихід 3. 5

Аудіо

7. 1-канальна Realtek ALC887

Розміри, вага 233×64×207.5 мм

· Маршрутизатор D-link DIR-632

Стандарти: IEEE 802. 11n, IEEE 802. 11g, IEEE 802. 11b, IEEE 802. 3u, IEEE 802. 3x.

Інтерфейси пристрою: 1 WAN (RJ-45), 8 LAN (RJ-45), 1 USB 2. 0

Антени: дві зовнішні антени з коефіцієнтом підсилення 2dBi.

Безпека: 64/128-битное WEP-шифрування, WPA і WPA2 (Wi-Fi Protected Access).

Розширені функції між мережевого екрана: Network Address Translation (NAT), Stateful Packet Inspection (SPI), VPN Pass-through/Multi-sessions/ PPTP/ L2TP/ IPSec.

Швидкість безпровідного з'єднання: 802. 11b: 11, 5,5, 2, и 1 Мбит/с, 802. 11g: 54, 48, 36, 24, 18, 12, 9, и 6 Мбит/с, 802. 11n: 6,5~300 Мбит/с.

· Багатофункціональний пристрій Xerox WorkCentre 3210N

Технологія друку Лазерна монохромна

Інтерфейс: USB 2. 0, RJ-45

Мережевий інтерфейс 10/100 Мбіт/сек

Управління Веб-интерфейс

Порти RJ-45, 2 x RJ-11, USB 2.0 Type B

Формат друку A4 (210×297 мм)

Щільність паперу 60 — 163 г. /м2

Розширення ч/б друку 600×600 dpi

Швидкість чорно білого друку 24 стр. /мин.

· Плотер HP DesignJet 750 Plus

Технологія друку струменева

Інтерфейс COM, LPT, Ethernet, EtherTalk

Формат друку A0, А1, А2, А3, А4;

Кількість кольорів 4

Розширення ч/б друку 600×600 dpi

Розшерення кольорового друку 300 dpi

Швидкусть друку Креслення — 4 хв.

зображення — 10 хв.

4.1 Офісне програмне забезпечення

В організації представлені наступні програмні продукти:

* AdobeReader — є світовим стандартом для спільної роботи з електронними документами. Це єдина програма для перегляду файлів PDF, яка дозволяє відкривати всі PDF-документи і працювати з ними в інтерактивному режимі.

* MicrosoftOffice — Офісний пакет додатків, створених корпорацією Microsoft для операційних систем MicrosoftWindows і AppleMac OS X. До складу цього пакету входить програмне забезпечення для роботи з різними типами документів: текстами, електронними таблицями, базами даних тощо MicrosoftOffice є сервером OLE об'єктів і його функції можуть використовуватися іншими додатками, а також самими додатками MicrosoftOffice. Підтримує скрипти і макроси, написані на VBA.

* EverestEnterpriseEdition — програма, що надає інформацію про комп’ютер, а також стежить за станом ПК.

* Internet Explorer — браузеркампаніі Microsoft.

* Mozilla Firefox — браузеркампаніі Mozilla.

* FineReader — система оптичного розпізнавання текстів та ін

* NOD32 — антивірусний пакет, що випускається словатскою фирмою ESET.

4.2 Антивірусний захист

* NOD32 — це комплексне антивірусне рішення для захисту в реальному часі. Eset NOD32 забезпечує захист від вірусів, а такий же від інших загроз, включаючи 0троянські програми, черв’яки, spyware, adware, фішинг — атакі.У Eset NOD32 використовується патентована технологія ThreatSense, призначена для виявлення нових виникаючих загроз в реальному часі шляхом аналізу виконуваних програм.

5. Опис виконаної роботи

У ході проходження виробничої практики мною були виконані ряд завдань:

? робота з програмним забезпеченням та операційними системами, які використовуються на даному підприємстві;

? самостійне визначення конфігурації ПК;

? правильна організації роботи на ПК;

? організація зберігання інформації;

? інсталяції прикладних програм для різних операційних систем;

? забезпечення безпечної роботи ПК;

? установка ПЗ.

Всі завдання були успішно виконані, але ряд з них викликали найбільший інтерес і посидючості.

До таких завдань відноситься відновленні втрачених даних, а так само заміна модуля пам’яті. Далі я опишу алгоритм роботи над цими завданнями.

6. Індивідуальні завдання практики

6. 1 Поняття маршрутизації. Приклад статичної маршутизації в невеликій мережі

Поняття маршрутизації та та його типи

Маршрутизація (англ. Routing) — процес визначення маршруту прямування інформації між мережами. Маршрутизатор (або роутер від англ. router) приймає рішення, що базується на IP-адресі отримувача пакету. Для того, щоб переслати пакет далі, всі пристрої на шляху слідування використовують IP-адресу отримувача. Для прийняття правильного рішення маршрутизатор має знати напрямки і маршрути до віддалених мереж. Є два типи маршрутизації:

1. Статична маршрутизація — маршрути задаються вручну адміністратором.

2. Динамічна маршрутизація — маршрути обчислюються автоматично за допомогою протоколів динамічної маршрутизації - RIP, OSPF, EIGRP, IS-IS, BGP, HSRP та ін, які отримують інформацію про топологію і стан каналів зв’язку від інших маршрутизаторів у мережі.

Оскільки статичні маршрути конфігуруються вручну, будь-які зміни мережної топології вимагають участі адміністратора для додавання і видалення статичних маршрутів відповідно до змін. У великих мережах підтримка таблиць маршрутизації вручну може вимагати величезних витрат часу адміністратора. У невеликих мережах це робити легше. Статична маршрутизація не має можливості масштабування, яку має динамічна маршрутизація через додаткові вимоги до налаштування і втручання адміністратора. Але і у великих мережах часто конфігуруються статичні маршрути для спеціальних цілей у комбінації з протоколами динамічної маршрутизації, оскільки статична маршрутизація є стабільнішою і вимагає мінімум апаратних ресурсів маршрутизатора для обслуговування таблиці.

Динамічні маршрути виставляються іншим чином. Після того, як адміністратор активізував і налаштував динамічну маршрутизацію за одним з протоколів, інформація про маршрути оновлюється автоматично в процесі маршрутизації після кожного отримання з мережі нової інформації про маршрути. Маршрутизатори обмінюються повідомленнями про зміни у топології мережі в процесі динамічної маршрутизації.

Принципи маршрутизації

Найважливішим завданням мережного рівня є маршрутизація — передача пакетів між двома кінцевими вузлами в складеній мережі.

Розглянемо принципи маршрутизації на прикладі складеної мережі, зображеної на рис. 1.1. У цій мережі 20 маршрутизаторів поєднують 18 мереж у загальну мережу; S1, S2,…, S20 — це номера мереж. Маршрутизатори мають по декілька портів (принаймні, по два), до яких приєднуються мережі. Кожний порт маршрутизатора можна розглядати як окремий вузол мережі: він має власну мережну адресу й власну локальну адресу в тій підмережі, що до нього підключена. Наприклад, маршрутизатор під номером 1 має три порти, до яких підключені мережі S1, S2, S3. На рисунку мережні адреси цих портів позначені як М1 (1), M1 (2) і М1 (3). Порт М1 (1) має локальну адреса в мережі з номером S1, порт Ml (2) — у мережі S2, а порт М1 (3) — у мережі S3. Таким чином, маршрутизатор можна розглядати як сукупність декількох вузлів, кожний з яких входить у свою мережу. Як єдиний пристрій маршрутизатор не має ні окремої мережної адреси, ні якої-небудь локальної адреси.

У складних складених мережах майже завжди існує кілька альтернативних маршрутів для передачі пакетів між двома кінцевими вузлами.

Маршрут — це послідовність маршрутизаторів, які повинен пройти пакет від відправника до пункту призначення. Так, пакет, відправлений з вузла, А у вузол В, може пройти через маршрутизатори 17, 12, 5, 4 і 1 або маршрутизатори 17, 13, 7, 6 і 3. Неважко знайти ще кілька маршрутів між вузлами, А і В.

Завдання вибору маршруту з декількох можливих вирішують маршрутизатори, а також кінцеві вузли. Маршрут вибирається на підставі наявної в цих пристроїв інформації про поточну конфігурацію мережі, а також на підставі зазначеного критерію вибору маршруту. Звичайно як критерій виступає затримка проходження маршруту окремим пакетом або середня пропускна здатність маршруту для послідовності пакетів. Часто також використовують досить простий критерій, що враховує тільки кількість пройдених у маршруті проміжних маршрутизаторів (хопів).

Рис. 1.1. Принципи маршрутизації в складеній мережі

Щоб за адресою мережі призначення можна було б обрати раціональний маршрут подальшого проходження пакета, кожний кінцевий вузол і маршрутизатор аналізують спеціальну інформаційну структуру, що називається таблицею маршрутизації. Використовуючи умовні позначки для мережних адрес маршрутизаторів і номерів мереж у тому вигляді, як вони наведені на рис. 1. 1, подивимося, як могла б виглядати таблиця маршрутизації, наприклад, у маршрутизаторі 4 (табл. 1. 1).

У першому стовпці таблиці перераховуються номери мереж, що входять в інтермережу. У кожному рядку таблиці слідом за номером мережі вказується мережна адреса наступного маршрутизатора (точніше, мережна адреса відповідного порту наступного маршрутизатора), на який треба направити пакет, щоб той пересувався в напрямку до мережі з даним номером по раціональному маршруту.

Таблиця 1.1. Таблиця маршрутизації маршрутизатора 4

Коли на маршрутизатор надходить новий пакет, номер мережі призначення, витягнутий з кадру, що надійшов, послідовно порівнюється з номерами мереж з кожного рядка таблиці. Рядок з номером мережі, що збігся, вказує, на який найближчий маршрутизатор варто направити пакет. Наприклад, якщо на який-небудь порт маршрутизатора 4 надійшов пакет, адресований у мережу S6, то з таблиці маршрутизації виходить, що адреса наступного маршрутизатора — М2 (1), тобто черговим етапом руху даного пакета буде рух до порту 1 маршрутизатора 2.

Оскільки пакет може бути адресований у будь-яку мережу інтермережі, може здатися, що кожна таблиця маршрутизації повинна мати записи про всі мережі, що входять у складену мережу. Але при такому підході у випадку великої мережі обсяг таблиць маршрутизації може виявитися дуже великим, що вплине на час її перегляду, потребуватиме багато місця для зберігання й т. п. Тому на практиці число записів у таблиці маршрутизації намагаються зменшити за рахунок використання спеціального запису — «маршрутизатор за замовчуванням» (default). Дійсно, якщо взяти до уваги топологію складеної мережі, то в таблицях маршрутизаторів, що перебувають на периферії складеної мережі, досить записати номера мереж, безпосередньо приєднаних до даного маршрутизатора або розташованих поблизу, на тупікових маршрутах. Про всі ж інші мережі можна зробити в таблиці єдиний запис, що вказує на маршрутизатор, через який пролягає шлях до всіх цих мереж. Такий маршрутизатор називається маршрутизатором за замовчуванням, а замість номера мережі у відповідному рядку міститься особливий запис, наприклад default. У нашому прикладі таким маршрутизатором за замовчуванням для мережі S5 є маршрутизатор 5, точніше його порт М5 (1). Це означає, що шлях з мережі S5 майже до всіх мереж великої складеної мережі пролягає через цей порт маршрутизатора.

Перед тим як передати пакет наступному маршрутизатору, маршрутизатор повинен визначити, на який з декількох власних портів він повинен помістити даний пакет. Для цього служить третій стовпець таблиці маршрутизації. Ще раз підкреслимо, що кожний порт ідентифікується власною мережною адресою.

Деякі реалізації мережних протоколів допускають наявність у таблиці маршрутизації відразу декількох рядків, що відповідають одній адресі мережі призначення. У цьому випадку при виборі маршруту приймається в увагу стовпець «Відстань до мережі призначення». При цьому під відстанню розуміється будь-яка метрика, використовувана відповідно до заданого в мережному пакеті критерію. Відстань може вимірюватися хопами, часом проходження пакета по лініях зв’язку, якою-небудь характеристикою надійності ліній зв’язку на даному маршруті або іншій величині, що відбиває якість даного маршруту стосовно заданого критерію. Якщо маршрутизатор підтримує кілька класів сервісу пакетів, то таблиця маршрутів складається й застосовується окремо для кожного виду сервісу (критерію вибору маршруту).

У табл. 5.1 відстань між мережами вимірялося хопами. Відстань для мереж, безпосередньо підключених до портів маршрутизатора, тут приймається рівним 0, однак у деяких реалізаціях відлік відстаней починається з 1.

Наявність декількох маршрутів до одного вузла уможливлюють передачу трафіка до цього вузла паралельно по декількох каналах зв’язку, це підвищує пропускну здатність і надійність мережі.

Завдання маршрутизації вирішують не тільки проміжні вузли — маршрутизатори, але й кінцеві вузли — комп’ютери. Засоби мережного рівня, встановлені на кінцевому вузлі, при обробці пакета повинні, насамперед, визначити, чи направляється він в іншу мережу або адресований якому-небудь вузлу даної мережі. Якщо номер мережі призначення збігається з номером даної мережі, то для даного пакета не потрібно вирішувати завдання маршрутизації. Якщо ж номера мереж відправлення й призначення не збігаються, то маршрутизація потрібна. Таблиці маршрутизації кінцевих вузлів повністю аналогічні таблицям маршрутизації, що зберігається на маршрутизаторах.

Звернемося знову до мережі, зображеної на рис. 1.1. Таблиця маршрутизації для кінцевого вузла В могла б виглядати в такий спосіб (табл. 1. 2). Тут MB — мережна адреса порту комп’ютера В. На підставі цієї таблиці кінцевий вузол В вибирає, на який із двох наявних у локальній мережі S3 маршрутизаторів варто посилати той або інший пакет.

Кінцеві вузли ще більше, ніж маршрутизатори, користуються прийомом маршрутизації за замовчуванням. Хоча вони також у загальному випадку мають у своєму розпорядженні таблицю маршрутизації, її обсяг звичайно незначний, що пояснюється периферійним розташуванням всіх кінцевих вузлів. Кінцевий вузол часто взагалі працює без таблиці маршрутизації, маючи тільки відомості про адресу маршрутизатора за замовчуванням. При наявності одного маршрутизатора в локальній мережі цей варіант — єдино можливий для всіх кінцевих вузлів. Але навіть при наявності декількох маршрутизаторів у локальній мережі, коли перед кінцевим вузлом стоїть проблема їхнього вибору, завдання маршруту за замовчуванням часто використовується в комп’ютерах для скорочення обсягу їхньої таблиці маршрутизації.

Таблиця 1.2. Таблиця маршрутизації кінцевого вузла В

Нижче поміщена таблиця маршрутизації іншого кінцевого вузла складеної мережі - вузла, А (табл. 1. 3). Компактний вид таблиці маршрутизації відбиває той факт, що всі пакети, що направляють із вузла А, або не виходять за межі мережі S12, або неодмінно проходять через порт 1 маршрутизатора 17. Цей маршрутизатор і визначений у таблиці маршрутизації як маршрутизатор за замовчуванням.

Таблиця 1.3. Таблиця маршрутизації кінцевого вузла А

Ще однією відмінністю роботи маршрутизатора й кінцевого вузла при виборі маршруту є спосіб побудови таблиці маршрутизації. Якщо маршрутизатори звичайно автоматично створюють таблиці маршрутизації, обмінюючись службовою інформацією, то для кінцевих вузлів таблиці маршрутизації часто створюються вручну адміністраторами й зберігаються у вигляді постійних файлів на дисках.

6.2 Основні стандарти WiMAX

WiMAX — стандарт безпровідного зв’язку, що забезпечує широкосмуговий зв’язок на значні відстані зі швидкістю, порівняною з кабельними з'єднаннями.

Область використання

WiMAX підходить для вирішення наступних завдань:

З'єднання точок доступу Wi-Fi одна з одною та іншими сегментами Інтернету.

Забезпечення бездротового широкосмугового доступу як альтернативи виділеним лініям і DSL.

Надання високошвидкісних сервісів передачі даних (до 3Мб/с) і телекомунікаційних послуг.

Створення точок доступу, не прив’язаних до географічного положення.

WiMAX дозволяє здійснювати доступ в Інтернет на високих швидкостях, з набагато більшим покриттям, ніж у Wi-Fi мережі. Це дозволяє використовувати технологію в якості «магістральних каналів», продовженням яких виступають традиційні DSL-і виділені лінії, а також локальні мережі. В результаті подібний підхід дозволяє створювати високошвидкісні мережі в масштабах цілих міст.

Фіксований і мобільний варіант WiMAX

Набір переваг притаманний всьому сімейству WiMAX, однак його версії істотно відрізняються одна від одної. Розробники стандарту шукали оптимальні рішення як для фіксованого, так і для мобільного застосування, але поєднати всі вимоги в рамках одного стандарту не вдалося. Хоча ряд базових вимог збігається, націленість технологій на різні ринкові ніші призвела до створення двох окремих версій стандарту (вірніше, їх можна вважати двома різними стандартами). Кожна зі специфікацій WiMAX визначає свої робочі діапазони частот, ширину смуги пропускання, потужність випромінювання, методи передачі і доступу, способи кодування і модуляції сигналу, принципи повторного використання радіочастот та інші показники. А тому WiMAX-системи, засновані на версіях стандарту IEEE 802. 16 e і d, практично несумісні. Короткі характеристики кожної з версій наведені нижче.

802. 16−2004 (відомий також як 802. 16d та фіксований WiMAX). Специфікація затверджена в 2004 році. Використовується ортогональне частотне мультиплексування (OFDM), підтримується фіксований доступ в зонах з наявністю або відсутністю прямої видимості. Користувацькі пристрої являють собою стаціонарні модеми для встановлення поза і всередині приміщень, а також PCMCIA-карти для ноутбуків. У більшості країн під цю технологію відведені діапазони 3,5 і 5 ГГц. За відомостями WiMAX Forum, налічується вже близько 175 впроваджень фіксованої версії. Багато аналітиків бачать в ній конкурентну або взаємодоповнюючу технологію проводового широкосмугового доступу DSL.

802. 16−2005 (відомий також як 802. 16e і мобільний WiMAX). Специфікація затверджена в 2005 році. Це — новий виток розвитку технології фіксованого доступу (802. 16d). Оптимізована для підтримки мобільних користувачів версія підтримує ряд специфічних функцій, таких як хендовер, «idle mode» та роумінг. Застосовується масштабований OFDM-доступ (SOFDMA), можлива робота при наявності або відсутності прямої видимості. Плановані частотні діапазони для мереж Mobile WiMAX такі: 2,3; 2,5; 3,4−3,8 ГГц. У світі реалізовані кілька пілотних проектів, а нещодавно оператор Sprint анонсував старт проекту національного масштабу. Конкурентами 802. 16e є всі мобільні технології третього покоління (наприклад, EV-DO, HSXPA).

Основна відмінність двох технологій полягає в тому, що фіксований WiMAX дозволяє обслуговувати тільки «статичних» абонентів, а мобільний орієнтований на роботу з користувачами, що пересуваються зі швидкістю до 120 км / год. Мобільність означає наявність функцій роумінгу і «безшовного» перемикання між базовими станціями при пересуванні абонента (як відбувається в мережах стільникового зв’язку). У окремих випадках мобільний WiMAX може застосовуватися і для обслуговування фіксованих користувачів.

Широкосмуговий доступ

Багато телекомунікаційних компаній роблять великі ставки на використання WiMAX для надання послуг високошвидкісного зв’язку. І тому є кілька причин. По-перше, технології сімейства 802. 16 дозволяють економічно більш ефективно (у порівнянні з провідниковими технологіями) не тільки надавати доступ в мережу новим клієнтам, але й розширювати спектр послуг і охоплювати нові важкодоступні території. По-друге, бездротові технології для багатьох простіші у використанні, ніж традиційні дротові канали. WiMAX і Wi-Fi мережі прості в розгортанні і по мірі необхідності легко масштабуються. Цей фактор виявляється дуже корисним, коли необхідно розгорнути велику мережу в найкоротші терміни. Наприклад, WiMAX був використаний для того, щоб надати доступ в мережу тим, хто вижив після цунамі, що сталось у грудні 2004 року в Індонезії (Aceh). Вся комунікаційна інфраструктура області була виведена з ладу і було потрібно оперативне відновлення послуг зв’язку для всього регіону.

В сумі всі ці переваги дозволять знизити ціни на надання послуг високошвидкісного доступу в Інтернет як для бізнес-структур, так і для приватних осіб.

Обладнання користувача

Обладнання для використання мереж WiMAX поставляється кількома виробниками і може бути встановлено як у приміщенні (пристрої розміром із звичайний DSL модем), так і поза ним (пристрої розміром із ноутбук). Слід зазначити, що обладнання, яке розраховане на розміщення усередині приміщень і не потребує професійних навичок при установці, що звичайно, більш зручно, здатне працювати на значно менших відстанях від базової станції, ніж професійно встановлені зовнішні пристрої. Тому обладнання, встановлене всередині приміщень вимагає набагато більших інвестицій в розвиток інфраструктури мережі, так як передбачає використання набагато більшого числа точок доступу.

З винаходом мобільного WiMAX все більший акцент робиться на розробці мобільних пристроїв. У тому числі спеціальних телефонних трубок (схожі на звичайний мобільний смартфон), і комп’ютерної периферії (USB радіо модулів і PC card).

Основні поняття

У загальному вигляді WiMAX мережі складаються з наступних основних частин — базових і абонентських станцій, а також обладнання, що зв’язує базові станції між собою, з постачальником сервісів і з Інтернетом.

Для з'єднання базової станції з абонентською використовується високочастотний діапазон радіохвиль від 1,5 до 11 ГГц. В ідеальних умовах швидкість обміну даними може досягати 70 Мбіт / с, при цьому не вимагається забезпечення прямої видимості між базовою станцією і приймачем.

Як вже говорилося вище, WiMAX застосовується як для вирішення проблеми «останньої милі», так і для надання доступу в мережу офісним та районним мережам.

Між базовими станціями встановлюються з'єднання (прямої видимості), що використовують діапазон частот від 10 до 66 ГГц, швидкість обміну даними може досягати 120 Мбіт / c. При цьому, принаймні одна базова станція підключається до мережі провайдера з використанням класичних дротових з'єднань. Однак, чим більше число БС підключено до мереж провайдера, тим вища швидкість передачі даних і надійність мережі в цілому.

Структура мереж сімейства стандартів IEEE 802. 16 схожа із традиційними GSM мережами (базові станції діють на відстанях до десятків кілометрів, для їх встановлення не обов’язково будувати вежі - допускається установка на дахах будинків при дотриманні умови прямої видимості між станціями)

MAC / канальний рівень

В Wi-Fi мережах всі користувальницькі станції, які хочуть передати інформацію через точку доступу (АР), змагаються за «увагу» останньої. Такий підхід може викликати ситуацію, при якій зв’язок для віддаленіших станцій буде постійно обриватися на користь більш близьких станцій. Цей недолік робить поганим використання таких сервісів, як Voice over IP (VoIP), які дуже сильно залежать від безперервного з'єднання.

Що ж стосується мереж 802. 16, в них MAC використовує алгоритм планування. Будь-якій користувальницькій станції варто лише підключитися до точки доступу і для неї буде виділений слот на точці доступу, недоступний іншим користувачам.

Архітектура

WiMAX Forum розробив архітектуру, яка визначає безліч аспектів роботи WiMAX мереж: взаємодії з іншими мережами, розподіл мережевих адрес, аутентифікація та багато іншого. Наведена ілюстрація дає певне уявлення про архітектуру мереж WiMAX.

WiMAX Форум WiMAX Архітектура

SS / MS: (the Subscriber Station / Mobile Station)

ASN: (the Access Service Network)

BS: (Base station), базова станція, частина ASN

ASN-GW: (the ASN Gateway), шлюз, частина ASN

CSN: (the Connectivity Service Network)

HA: (Home Agent, частина CSN)

NAP: (a Network Access Provider)

NSP: (a Network Service Provider)

ASN (Access Service Network) — мережа доступу.

ASN Gateway — призначений для об'єднання трафіку і повідомлень, сигналізації від базових станцій і подальшої їх передачі в мережу CSN.

BS (Base Station) — базова станція. Основним завданням є встановлення, підтримка і роз'єднання радіо сполук. Крім того, виконує обробку сигналізації, а також розподіл ресурсів серед абонентів.

CSN (Connectivity Service Network) — мережа забезпечення послуг.

HA (Home Agent) — елемент мережі, що відповідає за можливість роумінгу. Крім того, забезпечує обмін даними між мережами різних операторів.

Слід зауважити, що архітектура мереж WiMax не прив’язана до якоїсь певної конфігурації, володіє високою гнучкістю і масштабованістю.

Висновок

У ході проходження виробничої практики в Агентстві лісового господарства та охорони тваринного світу були закріплені знання в області обслуговування комп’ютерів. Крім цього були розглянуті основні проблеми, з якими стикаються звичайні користувачі ПК. У зв’язку з цим, було вивчено велику кількість інформації по заміні частин комп’ютера та ін

За час проходження практики мені вдалося закріпити і конкретизувати результати теоретичного навчання, придбати вміння та навички практичної роботи за обраною спеціальністю.

На закінчення хотілося б зупинитися на найбільш цікавих моментах практики і зробити наступні висновки.

Практика в даній організації дозволила розвинути навички в комп’ютерній сфері, а також дала фундаментальні знання в цій області.

Завдання, поставлені практикою були повністю виконані.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой