Знаряддя монетарної політики та особливості їх застосування

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Ів. Франка

Курсова робота на тему:

«Знаряддя монетарної політики та особливості їх застосування

в умовах трансформації економіки України"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження монетарних

знарядь макроекономічного регулювання

1.1. Монетарна політика у системі макроекономічного

регулювання

1.2. Інструментарій монетарної політики

1.3. Механізм впливу монетарної політики на ефективність функціонування економічної системи

Розділ 2. Досвід використання знарядь монетарної політики

для досягнення макроекономічної стабільності в Україні

2.1. Особливості та причини неефективності грошово-

кредитної політики на початку 90-х років XX ст.

2.2. Роль монетарної політики у досягненні фінансової

стабільності в Україні у 1995−1999 рр.

2.3. Застосування знарядь монетарної політики для

досягнення економічного зростання у 2000−2005 рр.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. У процесі переходу національної економіки України від командно — адміністративної до ринкової системи макроекономічного регулювання важливу роль відіграє такий вид державного регулювання, як монетарний інструментарій. У державі поряд зі фіскальною, монетарна політика держави сприяє досягненню збалансованості економіки та її оздоровленню. Розбалансованість економічної сфери проявляється передусім у високих та мінливих темпах інфляції, нестабільності процентних ставок та валютного курсу. Тому дослідження монетарних інструментів макроекономічного регулювання, форм та методів їх використання, механізмів впливу та основні макроекономічні змінні в умовах перехідної економіки України набуло особливого значення.

Сам процес формування та ефективного використання монетарного інструментарію ринкового типу в Україні відбувається повільно внаслідок труднощів періоду трансформації. Хоч на сьогодні найважливіші види знарядь монетарної політики сформовані, але їх вплив ще не є достатньо ефективними. Це пояснюється багатьма обставинами, зокрема:

· мінливістю пріоритетів держави;

· непослідовністю політики уряду та відповідно НБУ;

· неузгодженістю дій фіскальної, монетарної та валютно — курсової політики;

· надмірне прагнення досягти проміжних цілей, коли всеж пріоритетні мають бути кінцеві.

Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення монетарного інструментарію у перехідній економіці України. Усі ці заходи проводяться для оздоровлення економіки, а не знаючи і не аналізуючи минулого, неможливо побудувати перспективне майбутнє. У вітчизняній науці постає безліч запитань стосовно монетарних інструментів. Передусім вони стосуються співвідношення між макроекономічним регулюванням, основним інструментарієм і державним впливом на економіку.

Крім того, не достатньо з’ясовані та обґрунтовані аспекти вибору та використання монетарних інструментів в умовах трансформаційної економіки. Тому на сучасному етапі побудови економіки України існує потреба детального дослідження знарядь монетарної політики. Особливо актуальним є проблеми ефективності використання їх з метою впливу на основні макроекономічні показники: грошову масу, інфляцію, ВВП та зайнятість.

Мета даного дослідження — дослідити використання монетарних інструментів в умовах переходу України до ринку.

Для досягнення мети слід вирішити ряд таких завдань:

· дослідити теоритичні аспекти знарядь монетарної політики загалом та кожен поосібно в розрізі макроекономічного регулювання;

· дослідити процес становлення монетарного інструментарію НБУ;

· проаналізувати вплив монетарних інструментів на економіку України.

Предметом вивчення у курсовій роботі є механізм впливу знарядь монетарної політики на економіку. Об'єктом дослідження є знаряддя монетарної політики та їх особливості в умовох трансформації економіки України.

Методологічною основою є система економічних законів та наукових принципів, розробленою економічною теорією, щодо ринкової економічної системи. Інформаційна база курсової роботи — теоретичні дослідження українських та зарубіжних учених-економістів з досліджуваної проблеми, викладені в монографіях, підручниках, наукових статтях та доповідях на конференціях, статистичні та нормативні матеріали тощо.

Теоретична значимість курсової роботи полягає у вивченні особливостей застосування знарядь монетарної політики в ринкових умовах.

Практична значимість полягає у дослідженні шляхів удосконалення та характерних особливостей знарядь монетарного регулювання національної економіки України.

Обсуг курсової роботи cтановить 44 сторінок друкованого тексту. Робота містить 1 формулу, 6 таблиць, список використаних джерел налічує 12 позицій.

Складається курсова робота із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

У першому розділі дослідження — «Теоретичні основи дослідження монетарних знарядь макроекономічного регулювання» з’ясовано суть та знаряддя монетарного регулювання в умовах сучасної економіки. Особливу увагу приділено вивченню інструментів монетарної політики, їх особливості та вплив на економіку держави.

У другому розділі курсової роботи — «Досвід використання знарядь монетарної політики для досягнення макроекономічної стабільності в Україні» — досліджено вплив знарядь грошово-кредитної політики на економіку України. У роботі також досліджено шляхи вдосконалення знарядь грошово-кредитної політики в Україні.

Розділ 1: Теоретичні основи дослідження

монетарних знарядь макроекономічного регулювання

1.1. Монетарна політика у системі макроекономічного

регулювання

Перш ніж розглядати питання знарядь монетарної політики чи саму монетарну політику, слід з’ясувати поняття та особливості макроекономічного регулювання. Так, до прикладу, в товарному господарстві макроекономічне регулювання зумовлене кількома чинниками — обмеженістю ресурсів, суспільним поділом праці, зокрема його загальним та частковим рівнем.

Макроекономічне регулювання — це складне, багатопланове поняття. Зокрема, у вузькому розумінні регулювання економіки — це механізм, за допомогою якого досягається збалансованість в економіці. В будь — якій економічній системі існує потреба в певному кількісному відношенні між певними частинами, сферами, галузями, підгалузями тощо. Найважливішими макроекономічними пропорціями є співвідношення між майбутнім і поточним споживанням — економісти нерідко кажуть, — між споживанням і заощадженням; між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Величезна кількість пропорцій існує всередині кожної макроекономічної сфери. Зокрема, у сфері виробництва — це співвідношення між фактичним і потенційним ВВП, між видобувними і обробними галузями; в сфері зайнятості - динаміка фактичного безробіття відносно природного. Важливими макроекономічними співвідношеннями у сфері цін є співвідношення темпів зростання грошової маси і темпів зростання товарної маси в економіці; в сфері міжнародних економічних зв’язків — це співвідношення між двома частинами платіжного і торговельного балансів тощо.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства включає в себе такі три начала: ринковий механізм, фірми та держава.

Держава є ключовим елементом макроекономічного регулювання і від неї залежать умови функціонування ринкового механізму і фірм. Саме держава забезпечує свободу економічної діяльності фірм, відповідальність останніх за результати своєї господарської діяльності, а також функціонування багатьох інститутів ринкової економіки.

Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію:

правові (чи адміністративні);

2) економічні.

Правовий інструментарій включає в себе нормативні акти, які встановлюють права та обов’язки юридичних і фізичних осіб в економіці. Ці нормативні акти містять величезне коло законодавчих положень стосовно власності, підприємництва, цін, податків та інших економічних понять та категорій. Законодавчі акти доповнюються адміністративним інструментарієм виконавчих органів, таких як квоти, ліцензії та ін.

Економічний інструментарій макроекономічного регулювання включає державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит та ін. Нині економісти в своїй більшості виділяють два основні види економічного інструментарію. Це фіскальна та монетарна політика — як основні економічні знаряддя макроекономічного регулювання.

Перш ніж аналізувати знаряддя монетарної політики, треба зрозуміти її мету та саме поняття. Проводить цю політику центральний банк кожної країни. В Україні це — Національний Банк України (НБУ), що не підпорядковується урядо-ві, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України. Він відповідальний за керівництво та контроль, за функціонуванням грошової та банківської системи. Саме він формулює основи політики, якої дотримуються банківська система. Оскільки НБУ, на відміну від комерційних банків, не керується мотивом одерження прибутку, то можна сказати, що він керується інтересами суспільства.

Монетарна політика — це один з видів макроекономічної політики, який є сукупністю заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу, з метою контролю і регулювання пропозиції грошей, процентних ставок, ринків капіталу тощо.

Фундаментальне завдання монетарної політики — допомогти економіці в досягненні обсягу національного виробництва, що характеризується певним рівнем зайнятості та мінімальним рівнем інфляції, співвідношення між якими визничає по-суті сама держава, та НБУ зокрема. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей в економіці з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Ця політика передбачає збільшення пропозиції грошей під час спаду для стимулювання видатків або обмеження пропозиції грошей у період інфляції для зменшення видатків.

Тобто, вона захищає споживачів і виробників від негативних наслідків розбалансованості економіки. Це виникає в умовах переходу від командно — адміністративного до ринкового типу макроекономічного регулювання.

Монетарна політика «відповідає суспільним інтересам». Але оскільки, наше життя завжди тісно пов’язано з історією, то її можна розглядати з точки зору різних економічних напрямків: кейнсіанців чи монетаристів, які склалися за різних історичних умов, але різниться не сама монетарна політика, а її механізм і межі впливу на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП.

Кейнсіанці вважають, що зміна грошової пропозиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, а, останнє впливає на граничну ефективність капіталовкладень і на обсяг інвестицій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попиту, а це впливає на обсяг національного виробництва.

Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою національного виробництва тісніший зв’язок. Що представлено кількісним рівнянням обміму:

М*V = P*Q, (1.1. 1)

М — пропозиція грошей,

V — швидкість їх обігу,

P — середня ціна реалізованої продукції,

Q — кількість товарів і послуг.

Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого продукту (PQ) є пропозиція грошей, бо швидкість їх обігу є відносно стабільна величина (таке припущення дає змогу отримати досить точні результати). Відповідно до теорії монетаристів, пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвестиційні витрати. Для того, щоб підтримати макроекономічну рівновагу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забезпечити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах — 3 — 4% на рік, такими самими темпами повинна зростати і щорічна грошова емісія.

Проте з позиції монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткострокова політика грошей є неефективною. Таку монетарну політику вводять і розглядають у довгостроковому періоді. [2,с. 307]

Крім того, для аналізу впливу макроекономічного регулювання використовують модель IS - LM. Ця модель створювалася як своєрідна інтерпретація суті кейнсіанського вчення. Але вона дозволяє знайти такі рівні ставки проценту та національного доходу, при яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках.

Крім того, оскільки інвестиції залежать від курсу національної валюти, адже переважно, інвесторами є іноземні юридичні особи. Тому відмова від фіксованого курсу національної валюти веде до того, що монетарна політика стає ефективним знаряддям макроекономічного регулювання. Ефективна монетарна політика є ідеальним засобом до досягнення економічної стабільності; бо нічого кращого людство ще не придумало.

На практиці все є значно складніше. Монетарна політика має свої особливі знаряддя і способи впливу на національну економіку, які мають доволі складний механізм дії.

Кредитно — грошова політика спрямована або на стимулювання грошової емісії (кредитна експансія), або на стримулювання (кредитна рестрикція). Сама ж монетарна політика здійснюється в кількох напрямках:

1) Регулювання ліквідності фінансово — кредитних інвестицій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов’язання захисту перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства.

2) Управління державним боргам, що впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям застосовують в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості.

3) Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон'єктуру.

Ці напрями діяльності монетарної політики взаємопов'язані. Так, наприклад, управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Що в свою чергу впливає на пропозицію грошей в економіці, тобто на кількість кредитних операцій.

В свою чергу ці напрямки монетарної політики перекликаються з методами (знаряддями) цієї політики.

1.2. Інструментарій монетарної політики

Можливість ефективної реалізації основних завдань монетарної політики визначається інструментарієм управління грошовим обігом та ступенем розвитку фінансової сфери, особливо банківської системи. В умовах сучасної ринкової економіки серед завдань монетарної політики, як частини макроекономічної політики держави, економісти виділяють наступні:

· висока зайнятість;

· економічне зростання;

· стабільність цін;

· стабільність процентних ставок;

· стабільність на фінансових ринках;

· стабільність на валютних ринках.

Для досягнення цих завдань центральний банк використовує монетарні інструменти макроекономічного регулювання, або інакше кажучи, регулює пропозицію грошей у національній економіці. Можна сказати ще інакше, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. За своєю суттю ці твердження не суперечать собі, а лиш ілюструють різні підходи.

За допомогою знарядь грошово-кредитної політики здійснюється вплив на обсяг грошової маси та процентні ставки. За своїм же способом впливу ці інструменти поділяються на прямі (адміністративні) і непрямі (ринкові).

Прямі монетарні інструменти використовують найчастіше у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, де механізм опосередкованого впливу на грошово — кредитну систему ще не набув достатньої зрілості. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроко-вому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей. А тривале застосування прямих монетарних інструментів має негативний вплив на функціонування національної економіки. Основний недолік полягає в тому, що втрачаються ринкові цінові сигнали, непомірно зростають ціни на фінансові ресурси, починається неефективний розподіл цих ресурсів, загальна економіка розбалансується, і в кінцевому результаті призводить до посилення інфляційного процесу та спаду виробництва. Крім того виділяють ще такі недоліки, як зменшення рівень конкуренції між банка-ми, підривання посередницької функції банків, спотворення структури наданих банками кредитів тощо.

До прямих монетарних інструментів відносять:

· пряме кредитування економіки центральним банком;

· механізм готівкової емісії;

· встановлення максимального обсягу кредитування чи рівня процентних ставок за операціями банків;

· обмеження споживчого кредиту;

· встановлення агрегованих або індивідуальних кредитних стель.

А в країнах із розвинутою ринковою економікою здебільшого використовують непрямі інструменти.

Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку, їхня перевага полягає в то-му, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси від-повідно до потреб ринку. Використовуючи знаряддя непрямого регулювання грошового обігу, центральний банк не має безпосеред-нього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя ко-ригують величину пропозиції грошей, впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор.

До непрямих знарядь належать такі як:

· операції на відкритому ринку;

· зміна норми резервування;

· зміна облікової(дисконтної) процентної ставки.

У зв’язку з низкою суб'єктивних та об'єктивних чинників, Україна зустрілась з низкою проблем у застосуванні непрямих монетарних інструментів, закрема:

· ризики центрального банку, що виникають у результаті взаємодії з неплатоспроможними фінансовими інститутами;

· несприятливі умови для вибору, тобто неплатоспроможні позичальники беруть кредит без повернення його;

· моральний ризик, тобто кредитодавець не знає наскільки ризикованою справою займеться кредитор;

· колективна змова, це коли у кредитних аукціонах бере невелика кількість комерційних банків; у результаті кредити надаються за заниженою процентною ставкою, що може стимулювати кредитні інститути до неефективного використання фінансових ресурсів.

Операції на відкритому ринку. Вважається, що вони є найважливішим зна-ряддям, за допомогою якого центральний банк контролює пропози-цію грошей.

Операції на відкритому ринку -- це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропо-зицію грошей. Отже, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, центральний банк може відповідно збільшити або зменшити банківські надлишкові резерви, а водночас пропозицію банківських грошей та грошову масу загалом.

Припустімо, що центральний банк купує державні цінні папери. Їх можна купити у населення, фірм або комерційних банків, але в усіх випадках результат однаковий: резерви комерційних банків збільшуються. Якщо, наприклад, центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків, то він оплачує ці папери збіль-шенням резервів комерційних банків на суму купівлі. У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комер-ційних банків до центрального банку. Центральний банк оплачує купівлю цінних паперів у комерцій-них банків, збільшуючи їхні резерви. Це означає, що резерви комерційних банків збільшилися, а отже зросла їхня здатність давати позики.

Якщо ж центральний банк купує цінні папери у фірм чи насе-лення, вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогіч-ний. Річ у тім, що населення або фірми, продавши цінні папери, збільшують свої вклади у банках, а водночас і фактичні резерви ко-мерційних банків. Загалом, коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей, то пропозиція грошей у національній економіці зросте.

Продаж центральним банком цінних паперів комерційним бан-кам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери, комерційні банки виписують чеки на свої вклади, тобто на резерви у центральному банку. Центральний банк ураховує чеки і відповідно зменшує резер-ви комерційних банків. Можливості до створення комерцій-ними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє анало-гічний результат.

Отже, коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшен-ня резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Припустімо, що метою центрального банку є стимулювати зростання національного продукту і зменшити безробіття. Для цього потрібно збільшити надлишкові резерви банківської системи. Це сприятиме зростанню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок і збільшенню інвестицій в економіку. Тому центральний банк купує державні цінні папери та інші богові зобов’язання у комерційних банків. Продаж центральним банком державних цінних паперів звужує надлишкові резерви та пропозицію грошей в економіці. За політики продажу цінних паперів на відкритому ринку процентні ставки зростають, а інвестиції й обсяг національного виробництва скорочуються. Цей варіант політики операцій на відкритому ринку є цілком логічним, якщо в національній економіці розвивається інфляція попиту і центральний банк прагне її приборкати.

Крім того, операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні та захисні. Динамічні операції діють на зміну обсягу резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впли-ви інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у націо-нальній економіці.

Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають «репо»). Такі угоди передбачають, що центральний банк купує цінні папери за умови, що продавець викупить їх через короткий період часу, -- як правило, менш ніж за тиждень. Операції «репо» чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резер-вів -- після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньо-му рівні. Якщо центральний банк хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку, то він укладає угоди про їх продаж-купівлю («зворотне репо»). За цих угод центральний банк продає цінні папери, а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.

Прикладом динамічних операцій є угоди у формі «аутрайт», які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цін-них паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті оста-точно змінити пропозицію грошей у національній економіці [2].

Політика облікова ставка. Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються ко-мерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтри-мання їхніх обов’язкових резервів на необхідному рівні, по-друге -- для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації «навали на банк».

Отримуючи дисконтну позику, комерційний банк передає цент-ральному банкові виписане на себе зобов’язання, що гарантоване певною заставою -- здебільшого державними цінними паперами, що належать позичальникові. Отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер-ційними банками коштів через облікову ставку.

Політика облікової ставки служить одним із важливих важелів монетарної політики. Зміст полягає в змінах процента за позиками, котрі центральний банк надає комерційним банкам, що позначається на можливостях комерційних банків надавати кредити. На сьогодні, вона включає купівлю векселів, позики під заставу цінних паперів, процес надання центральним банком усіх різновидів кредитів комерційним банкам.

Спрямування зміни облікової ставки в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики [Додаток 1].

При політиці «дешевих грошей» відбувається зниження облікової ставки, що заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер-вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Що в свою чергу сприяє економічному зростанню.

У разі проведення політики «дорогих грошей» підвищують облікову ставку, що знеохочує дисконтні позики. Отже, стримує збіль-шення пропозиції грошей у національній економіці, а від так обмежуються інфляційні тенденції. 9, c. 39]

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен-трального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, об-лікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро-шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів-нем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернатив-них джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки мають низький рівень прогнозованості щодо конкретних величин для націо-нальної економіки. Бо центральний банк не може точно передбачи-ти обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки, адже вони мультиплыкуються. Облікова ставка показує загальну спрямованість диниміку попиту на банківські позики. А від так на тип монетарної політики. Підвищення облікової ставки вказує на реструкційний тип грошово — кредитної політики. Зниження — на експансивний тип.

Загалом, у розвинених країнах зміна облікової ставки здебільшого є «попереджувальним дзвінком» про наміри централь-ного банку щодо зміни майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Для швидкого збільшення пропозиції грошей центральний банк паралельно з обілковою ставкою може знизити і норму резервування. І навпаки, центральний банк може зробити гроші «дорожчими», підвищуючи норму резервування.

Центральний банк може впливати на здат-ність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов’язкових резервів, що їх повинні зберігати банки, а також призводить до зменшення обсягів кредиту та інвестицій в економіку. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов’язкові, що зменшує здатність комерційних бан-ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви-щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію гро-шей.

Припустімо, що норма резервування зросла. Навіть якщо центральний банк не здійснює операцій на відкритому ринку або не вдається до дисконтної політики, банки змушені в цих умовах зменшити свої активні операції та інвестиції. Це пов’язано з тим, що банківські депозити зменшилися. Зменшення банківських депозитів обмежує кредит, підвищує процентні ставки, скорочує інвестиції і знижує рівні ВВП та зайнятості.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричи-нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер-вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу-вало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов’язкові ре-зерви не приносять процента.

Вважається, що найбільш ефективним з непрямих інструментів є операції на відкритому ринку. Можливість їх проведення у країнах із розвинутими фінансовими системами практично нічим не обмежені.

Пропозиція грошей у національній економіці визначається головно політикою центрального банку країни. Як ми бачимо, зміни резервних вимог і облікової ставки, операції на відкритому ринку впливають на обсяг банківських резервів і пропозицію грошей в економіці. Що в свою чергу впливає на інфляційні процеси та зростання економіки держави [2,с. 320].

1.3. Механізм впливу монетарної політики на ефективність

функціонування економічної системи

Зміни в пропозиції грошей спричинюють зміни в обсязі виробництва, рівнях зайнятості й цін. Як це відбувається? Припустімо, що центральний банк намагається знизити рівень інфляції. Для розв’язання цього завдання він має передовсім зменшити надлишкові резерви. Цього можна досягти, продавши державні цінні папери на відкритому ринку. Кожна гривня зменшення банківських надлишкових резервів багаторазово зменшить банківські гроші, а водночас пропозицію грошей у національній економіці.

Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки й робить «жорсткішими» умови надання кредитів. Із підвищенням процентних ставок видатки, насамперед інвестиції, зменшуються. У результаті підприємства коригують у напрямі зменшення інвестиційні плани. У відкритій економіці вищі процентні ставки можуть підвищувати курс валюти країни, що зменшує чистий експорт.

Тиск, «дорогих грошей» (через звуження сукупного попиту) зменшує доходи, обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію.

Вплив стримувальної монетарної політики підвищує ринкову процентну ставку.

Механізм політики «дешевих грошей», до якої центральний банк вдається, коли намагається стимулювати обсяг виробництва і зайнятість. Збільшення пропозиції грошей знижує ринкову процентну ставку. Це стимулює зростання інвестиційних та інших видатків, чутливих до процентних ставок. У результаті збільшується сукупний попит, що сприяє зростанню обсягу виробництва й зайнятості. Вплив стимулювальної монетарної політики ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей управо, що й знижує ринкову процентну ставку.

Якщо економіка функціонує близько до межі своїх потенційних можливостей, стимулювальна монетарна політика справляє незначний вплив на обсяг реального ВВП та індукує зростання рівня цін.

Викладені вище міркування стосуються впливів монетарної політики на національну економіку в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді, як уважає більшість економістів, зміни пропозиції грошей переважно підвищують рівень цін і не впливають на реальний обсяг виробництва, що, як уже зазначалось, називають нейтральність грошей.

Більшість економістів розглядає монетарну політику як важливу складову стабілізаційної політики, що зумовлено такими обставинами. По — перше, монетарна політика є гнучкішою за фіскальну, і її можна швидше змінити. Зміни у фіскальній політиці можуть затримуватися внаслідок її обговорення в парламенті країни. Тим часом центральний банк країни може щоденно купувати або продавати державні цінні папери і впливати тим самим на пропозицію грошей та процентні ставки. По — друге, монетарна політика практично в усіх країнах захищена від політичного тиску. Членам Ради НБУ не загрожує переобрання, тому вони не зазнають сильного тиску лобі. Раді НБУ легше, ніж Верховній Раді України, проводити непопулярні заходи, необхідні для оздоровлення національної економіки. Крім того, за своєю природою монетарна політика є політично прийнятнішою, оскільки вона впливає непомітніше порівняно з фіскальною. Зміни державних закупівель або податків прямо впливають на розподіл ресурсів, а тому мають наочніше політичні наслідки.

Однак монетарна політика має певні обмеження, і її проведення наштовхується на низку перешкод. Конкретна монетарна політика інколи виявляється недостатньо дійовою внаслідок переміщення коштів у фінансово — кредитній системі. Наприклад, населення у відповідь на «жорстку» монетарну політику може швидко перетворити «майже гроші» на своїх рахунках взаємних фондах або інші менш ліквідні фінансові активи у гроші на поточних рахунках. Тому банківські надлишкові резерви можуть не зменшитися, як планувалося, процентна ставка не зросте і сукупний попит не зміниться.

Досить енергійна політика «дорогих грошей» здатна зменшити резерви комерційних банків до рівня, за якого банки змушені зменшити обсяг кредитів до небезпечного для економіки рівня. Політика «дешевих грошей» може збільшити надлишкові резерви комерційних банків. Проте така політика не гарантує, що комерційні банки збільшать позики і пропозиція грошей зросте. Населення і підприємства можуть розладнати плани центрального банку, якщо не братимуть додаткові надлишкові резерви в позику.

Окремі фахівці вважають, що швидкість обігу грошей може змінюватися в напрямі, протилежному до змін пропозиції грошей, що гальмує або нейтралізує коливання їхньої кількості, зумовлені монетарною політикою. Під час інфляції попиту, коли здійснюється політика «дорогих грошей», швидкість їх обігу може зростати. У роки спаду, коли проводять політику «дешевих грошей», швидкість обігу грошей, навпаки, може уповільнюватися. Ускладнення в процесі здійснення монетарної політики дають змогу зрозуміти дилему цілей монетарної політики центрального банку. Ця дилема виникає внаслідок того, що центральний банк не може одночасно стабілізувати пропозицію грошей і процентну ставку. В умовах спаду зменшуються реальний ВВП та попит на гроші, а водночас і процентні ставки (якщо пропозиція грошей не змінюється). Для стабілізації процентних ставок центральний банк має зменшити пропозицію грошей, що спричинятиме подальше звуження сукупного попиту та поглиблення спаду2, с. 324.

Розділ II:

Досвід використання знарядь монетарної політики для досягнення макроекономічної стабільності в Україні

2. 1 . Особливості та причини неефективності грошово-

кредитної політики на початку 90-х років XX ст.

Після розпаду Радянського Союзу, перед урядом нової незалежної держави — України, постали питання, які потребували вирішення. Слід було активно братися за утворення і розвиток зовсім нових економічних відносин.

Монетарна політика тільки зароджувалася. Звісно, як така, вона існувала і у комуністичному суспільстві. Але вона не просто відрізнялася від капіталістичного значення «монетарна політика», а й була фактично його протиставленням. Адже використовувала такі засоби, які в країнах з перехідною чи ринковою економікою, були б неприпустимі. Мало того, вони б привели до занепаду будь — яких ринкових відносин.

Говорячи про монетарну політику, слід зауважити, що у 1991 р. було введено в обіг купонів, як додатка до рубля. Цим було знищенно одну з функцій грошей. А отже було знищені підвалини для проведення ефективної грошово — кредитної політики. А отже ефективності застосування знарядь монетарної політики.

1992−1996 рр. був етапом створення національної грошової системи на основі введення в обіг українського карбованця та підготовки до запровадження національної валюти — гривні. І одночасно етапом відродження функцій національних грошей в Україні. Розроблені Національним банком у 1992 році «Основні напрямки грошово — кредитної політики на період до запровадження повноцінної національної валюти» із самого початку спрямували роботу НБУ на стабілізацію діючої грошової одиниці та подолання інфляції.

Грошово — кредитна політика у період 1991 — 1994рр. була підпорядкована фіскальній і спрямовувалася на забезпечення економічної стабільності та запобігання розвалу виробничого потенціалу, обвального спаду виробництва, зменшення зайнятості населення та погіршення його прожиткового рівня. Для виконання цих завдань, монетарна політика, застосувала методи з арсеналу командно — адміністративної економіки — дефіцитне фінансування, централізований розподіл фінансових ресурсів, пільгове преференційне кредитування, пряме втручання у механізм ціноутворення, що також сприяло посиленню інфляційного процесу.

Крім того, у перші роки роботи Національний банк надавав прямі кредити комерційним банкам для подальшого кредитування тих чи інших галузей господарства та суб'єктів господарювання. У 1992−1995 рр. Він надавав прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету як у національній, так і в іноземній валютах. Згубність політики підтримки центральним банком тих чи інших галузей та кредитування дефіциту бюджету доведена результатами роботи економіки країни за 1993−1994 роки, коли рівень інфляції перевищував 10 000 відсотків [12].

Також, у спадок від Радянського Союзу, Україна отримала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Відновивши суверенітет, Україна стала на шлях ринкового розвитку. Поруч з тим виникло і чимало негативних чинників: зокрема, інфляція, яка до того була прихована, стала поступово проявлятися. Так у 1991 році в Україні рівень відкритої інфляції становив 290% і перетворювався на серйозну проблему економіки [11,с. 3]. Уряд захотів захистити населення і вжив відповідних заходів. Внаслідок таких дій, а саме — запровадження індексації грошових доходів, інфляція в країні почала рости (посилилася).

Крім того, НБУ підтримав повністю політику лібералізації цін і доходів. Своїми діями НБУ створив несприятливі умови для реалізації і посилення всіх інфляційних чинників. Це він зробив за допомогою емісії грошей.

Так, наприкінці 1992 року темпи інфляції за місяць зростали до 30%, а в рік їх рівень становив 2100%.

Ще одним чинником нестабільності економіки — дефіцит бюджету.

Уряд був змушений підтримувати видатки бюджету на більш — менш сталому рівні; поруч з тим, як обсяг виробництва падав швидкими темпами. Це в свою чергу вплинуло на зменшення доходів у бюджет. Відтак, дефіцит бюджету за 1991 рік становив 21,1 млрд. крб., або понад 7% ВВП і був повністю профінансований шляхом прямої емісії НБУ всупереч закону «Про банки і банківську діяльність» [10, C. 7]. Це дало свої результати: інфляція зростає.

Замість удосконалення державного сектору виробництва і частково його розподілення між населенням (приватизація) для утримання прибутку, було прийнято рішення про фінансування і підтримку цих секторів. При чому, не удосконалювалась ні технологія, ні способи виробництва. Та ще й до цього державні підприємства одержали на 50% більше коштів, ніж сплатили із прибутку до бюджету.

Такий експансіонізм грошово — кредитної політики — характерна риса централізованої системи управління. Тобто, він виявився у 1992 році у надмірній централізації розподілу ресурсів і використанні їх для пільгового кредитування підприємств державного сектора під виглядом підтримання державних програм розвитку пріоритетних галузей і виробництва.

Нестачу у бюджет за кожним разом покривали найпростішим способом — емісією грошей. Та цей дефіцит з кожним роком ставав все більшим, у 1992 р. — 9,9% ВВП, 1993 р, — 12,79% ВВП. А коли НБУ й уряд почали вживати інші методи дій, то державний дефіцит у 1994 р. — 8,9% ВВП [11].

Емісія грошей й інфляція — прямо — пропорційно залежать одна від одної. Тож у 1992 — 1993 р.р. у країні розпустила свою «павутину» гіперінфляція. Вона супроводжувалася величезними грошовими ін'єкціями уряду на «підтримання національної економіки» та соціального захисту населення.

Таблиця 2.1. 1

Обсяги наданих кредитів у 1991 — 1994 роках

Показники

1991

1992

1993

1994

ВВП, %

100,0

90,1

77,3

59,5

Кредити усього, млн., крб.

1,48

44,38

536,23

2973,17

Індекс зростання кредитів, %

100

2999

36 232

200 890

Кредити надані органам держуправління, млн. крб.

-

17,5

129,2

1410,7

Частка кредитів, наданих органам держуправління, %

-

39,4

24,1

47,4

Джерело: Бюлетень НБУ. www. bank. gov. ua

Високі темпи збільшення обсягів кредитування зафіксовані у 1992 — 1993 дозволяють побачити, що вони у 1,5 — 2 рази перевищили темп зростання обсягів кредитів і грошової маси. З цього виходить, що дійсно розширення пропозиції грошей відбувалося в головному від прямого кредитування банками суб'єктів господарювання та уряду. Крім того, цьому процесу сприяли надзвичайно низька ставка рефінансування, яка у 1991 — 1994 р, була від'ємною. Тому отримання кредитів стало дуже вигідним бізнесом, що «стимулювало юридичних і фізичних, але переважно юридичних осіб, брати кредити з метою самозбагачення». Вони отримані кошти перекачували за кордон і там вкладалися у банк. Через певний час ці кошти забиралися з величезними процентами і кредити поверталися назад. Різницю залишали собі в кишені. Наприклад, у 1992 р, ставка рефінансування НБУ становила 30%, а ця ж ставка у Росії - 80%. 12]

НБУ провадив у 1992 — 1994 р, кредитну емісію, яка була спрямована на надання кредитів окремим підприємствам, галузям, Міністерству фінансів за окремими рішеннями ВРУ з визначенням плати за неї. Плата за кошти Національного банку не відповідала реаліям економіки та вартості національної валюти, що й стало чи не головним чинником гіперінфляції.

Таблиця 2.1. 2

Середньорічний рівень інфляції та облікової ставки

Періоди

Середньорічний рівень облікової ставки, %

Річний рівень інфляції, %

(до пеперред. року)

1991

-

290,0

1992

80. 0

2000,5

1993

190. 0

10 156,0

1994

225. 9

401,0

Джерело: www. bank. gov. ua/Statist

З таблиці 2.1.2 видно, що із збільшенням обмінної ставки зростала інфляція. А відтак, це ще більше стимулювало позичальників до отримання максимального обсягу кредитів та не спонукало до пошуку шляхів ефективного застосування отриманих ресурсів.

Саме через це усі ці причини фіскальна та монетарна політика 1992 — 1994 р.р. не досягли жодного із поставлених завдань. Уряду не тільки не вдалось припинити зниження виробництва, а навпаки, воно з року в рік поглиблювалося. Достатньо навести такі дані: 1992 рік — ВВП 12%; 1994 рік — ВВП на 23%. Різко зросло безробіття (зокрема і циклічне). Стан економіки погіршувався з дня на день. Росли ціни, дешевіли гроші. Постало гостре питання про зміну монетарної політики, а від так і про вибір і застосування її знарядь зокрема в нових умовах, плавний перехід від прямих методів впливу до непрямих [12].

2.2. Роль монетарної політики у досягненні фінансової

стабільності в Україні в 1995−1999 рр.

Держава прагнучи покрити дефіцит бюджету, підвищувати податки з населення. Бо знову було ухвалено нереальний державний бюджет. Аби покрити фактичний бюджетний дефіцит, що досяг 9,6% від ВВП потрібні були кошти, але ніяких джерел не передбачалося. Тож зросли прямі податки з населення у порівнянні з 1993 р. майже вдвоє - з 8,7% до 15,9% до фонду оплати праці; податок з прибутку і юридичних осіб: з 15,5% у 1993 до 32% у 1994 р. Це привело до відпливу за кордон фінансових інвестицій. Що значно погіршило економічну ситуацію України.

11 жовтня 1994 було покладено кінець розбіжностей між монетарною та іншими видами економічної політики. Це було зроблено у доповіді «Шляхом радикальних економічних реформ» на засіданні ВРУ Президентом України. Він зазначив, що пріоритетним завданням економічної політики уряду є досягнення макроекономічної стабілізації.

В кінці 1994 року було вжиті жорсткі заходи щодо кардинального реформування ціноутворення (адже до того вони були під чітким контролем уряду), скорочення фінансування банківською системою бюджетних видатків, нормалізації роботи валютного ринку, включаючи відновлення роботи валютної біржі, дали змогу оволодіти ситуацією на грошовому ринку і не допустити спалаху гіперінфляції. Так рівень інфляції знизився у грудні 1994 до 28,4%, а у січні 1995 р. — до 21,2% (рівень інфляції подано щомісячно).

Проголошений у жовтневій доповіді Президента, курс на скорочення економічних реформ визначив суттєві зміни монетарної політики у 1995 р. Антиінфляційні заходи було офіційно визнано основною й спільною метою економічної та монетарної політик усіх гілок влади, розпочато координацію зусиль Верховної Ради, уряду та НБУ стосовно досягнення макроекономічної стабілізації. Вона була досягнута не через посилення державного втручання в економічні процеси, а шляхом радикалізації ринкової трансформації ціноутворення, валютного та інвестиційного ринків, подальшого розвитку фінансового ринку, підвищення рівня реальності державного бюджету та урізноманітнення джерел покриття його дефіциту. Активно розвинулися ринкові методи та інструменти впливу банківської системи на грошову масу та інфляційні процеси, засоби прямого адміністративного впливу поступово змінено на інструменти опосередкованого (непрямого) зниження темпів зростання та скорочення амплітуди коливань основних монетарних показників: грошової маси; облікової ставки; валютного курсу.

Крім того, постійне нарікання банків на використання Національним банком коштів обов’язкових резервів, які зберігалися на окремому рахунку, спонукали до розробки і введення в дію з 1995 року уніфікованого порядку формування банківською системою обов’язкових резервів, який полягає в тому, що банки тримають обов’язкові резерви на своїх кореспондентських рахунках у НБУ.

Вирішено юридичну проблему, що виникла під час практичного впровадження операцій «репо» між Національним банком і банками. Теоретично операція «репо» є купівлею-продажем цінних паперів. Тож чинним українським законодавством передбачалася у разі здійснення операцій із купівлі-продажу державних цінних паперів сплата державного мита, що унеможливлювало використання зазначеного вище інструменту. Довелося розробити і надати юридичної сили вітчизняного трактуванню операції РЕПО як кредитної, яке за своєю економічною сутністю відповідає її класичному визначенню.

Аналогічна ситуація склалася і в процесі запровадження у практику такого інструмента, як депозитний сертифікат НБУ. Щоб не провадити під час кожного його випуску реєстрацію емісії цих паперів, за погодженням із Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку депозитний сертифікат Національного України було визначено як особливий вид цінних паперів, що використовується виключно як монетарний інструмент і має обмежене коло обертання — лише серед банків.

Уже в 1995 році є помітні покращення у монетарній політиці. Зокрема, це можна прослідкувати за темпами руху інфляції та грошової маси. Так з 1995 по 1999 роки прослідкуються позитивні тенденції покращення економічної ситуації.

Таблиця 2.2. 1

Обліково ставка та інфляція в Україні у 1992−1999 рр.

Рік

Облікова ставка, %

(середньозважена за рік)

Інфляція, %

(до поперед. року)

Реальна облікова ставка з урахуванням інфляції, %

1992

80,0

2000,0

-1920,0

1993

190,0

10 156,0

-9966,0

1994

225,9

401,0

-171,1

1995

131,0

181,6

-50,6

1996

62,3

39,7

22,6

1997

24,6

10,1

14,5

1998

61,6

20,0

41,6

1999

50,0

19,2

30,8

Джерело: www. bank. gov. ua/Statist

Як видно з таблиці 2.2. 1, зменшується інфляція і облікова ставка[9,c. 40]. Тобто, політика облікової ставки повертає свій індикативний характер. Адже, якщо реальна облікова ставка має від'ємне значення, то втрачається сенс як ціни кредиту, кредит виступає як емісійний ресурс без жодних стимулів для позичальників до раціонального використання коштів. Це зумовлює трансформаційний спад в економіці, про що було розказано у попередньому підпинкті. Крім того, від'ємне значення вказує на необхідність перегляду монетарної політики.

У політиці 1995 — 1996 р. були впроваджені жорсткі кредитно — грошові обмеження. Ця політика характеризувалася такими ознаками:

1) переходом до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу;

2) зниженням облікової ставки НБУ у зв’язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвестицій;

3) проведення жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимоги щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Наслідком цього стало доволі стабільне фізичне становище виробництва. Зокрема у 01. 01. 1996 обсяг ВВП = 54 516 млн. крб., а станом на 01. 01. 1997 р. ВВП = 81 519 млн. крб. Темп зростання цін був значно менший ніж у попередніх руках.

Таблиця 2.2.2.

Основні макроекономічні показники

Показник

1994

1995

1996

1997

1998

1999

ВВП, млн. грн.

12 038

54 516

81 519

93 365

102 593

127 126

Темп зростання ВВП

(до попер. року), разів

1,00

4,53

1,50

1,15

1,10

1,24

Грошова маса, млн. (М2)

3215,7

6930

9364

12 541

15 705

22 070

Темп зростання грошової маси, разів

1,00

2,16

1,35

1,34

1,25

1,41

Темпи зростання цін, разів

1,00

2,81

1,39

1,11

1,27

1,19

Розраховано за: Бюлетень НБУ, www. bank. gov. ua/Statist

Як прослідкується з цієї таблиці, обсяг ВВП збільшується; тобто ми можемо зробити висновок, що виробництво в Україні поступово зростає. Звісно, темп зростання грошової маси не зменшиться, а навпаки, зростає. Але за те можна вести стримувальну політику, тобто сповільнити темп росту інфляції. Це і було проведено монетарною політикою. Основною характеристикою цього періоду 1994 — 1999 є те, що політика є стримувальна; на відміну від 1991 — 1994 років — коли вона була стимулювальною.

З найвагоміших інструментів була використана норма резервування, яку з 1 вересня 1998 року підвищено з 15,0 до 16,5%, що дало змогу усунути з ринку 100 — 120 млн. грн. [12]. Крім того, через місяць увійшов у дію лист від НБУ, згідно з яким в обов’язкові резерви не зараховувалися уже ОВДП, куплених банками на аукціонах з первинного їх розміщення, що також зменшило грошову масу. Використання адміністративних інструментів впливу на монетарну сферу може бути ефективним лише у короткостроковому періоді. У триваліший термін такі заходи переважно дестабілізують економіку та знижують ефективність її функціонування. Але якщо її заплановано на короткострокову дію і з її завершенням вводять вже економічні заходи, тоді це вже приносить користь, як у нашому випадку з ОВДП.

Зокрема, завдяки адміністративним діям у кінці 1998 року, в 1999 році був порівняно низький рівень інфляції. Це одна з основних підвалин для забезпечення економічного зростання. Так інфляція у 1999 р. = 19,2% при збільшенні грошової маси на 41,0%, грошової бази на 39,0%, а готівки в обігу на 34,0%, це означало збереження позитивних тенденцій і навіть їх підвищення, збільшення виробництва (на 3,8%). Найбільш помітні ці тенденції у деревообробній та целюлозно — паперовій промисловості (21,7%). Крім того, у порівнянні з попереднім роком зросла кількість товарів широкого вжитку на 5,4%. [12].

На жаль, попри всі ці позитивні дані, ситуація в Україні цього року була дуже складна. Через гостру недостачу фінансування. Адже монетарна сфера все одно залишалася нестабільною.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой