Іотоку Міягі: життя та творчість

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Іотоку Міягі (яп. ‹{Џй -^"ї, псевдоніми Джо, Інтеллі) — японський художник — пейзажист і портретист, народився 10 лютого 1903 року в місті Наго на півдні острова Окінава в бідній селянській родині поміщика, який нещодавно розорився [6].

Потреба у грошах змусила батька емігрувати на ферму Лос-Анжелеса. Тому Міягі у ранні роки виховувався в сім'ї діда і бабки з боку матері. У родині ненавиділи японську воєнщину та спекулянтів. У 1917 році він закінчив початкову школу з гарними показниками і вступив до педагогічного інституту, який не закінчив, оскільки захворів на туберкульоз.

Тоді він вирішив просити допомоги у батька, сів на човен і в червні 1919 року прибув в Америку. Протягом двох років займався в школі англійської мови, потім відвідував вищу школу мистецтв у Сан-Франциско, далі - у Сан-Дієго. Вивчав соціальні науки в Лос-Анджелесі. У цей період батько був змушений повернутися на батьківщину. Іотоку залишився сам у чужій країні. Харчувався кепсько, доводилося думати не про мистецтво, а про шматок хліба. З величезними зусиллями закінчивши в 1925 році школу художників, влаштувався робітником на ферму поблизу Брулі.

За допомогою друзів зміг вибратися з убогості, разом вони відкрили ресторан «Сова» в маленькому Токіо (квартал Лос-Анджелеса). У цей період став цікавитися політичними і соціальними проблемами. У ресторані стали збиратися активісти — робітники, профспілкові функціонери, вчителі, студенти, емігранти з Німеччини; приїздили кіноактори Голлівуда — публіка інтелігентна і в більшій частині ліво налаштована. Під впливом відвідувачів-німців художник створив дискусійний гурток «Ін дер Даммерунг» («У сутінках»).

Тоді відбувся і розквіт таланту Міягі: він малював самовіддано, не піклуючись про те, куплять його картини чи ні. Але їх купували і у художника з’явилися гроші. Він став професійним митцем та одним із засновників Товариства пролетарського мистецтва. Заробивши досить грошей, влітку 1927 року Міягі одружується на Тиє Ямакі.

Після захоплення Японією Маньчжурії У 1931 році він вирішив боротися проти японської агресії разом з комуністами і, щоб не відчувати докорів сумління, став членом японської секції Компартії США. Однак він не приймав активної участі в партійній роботі. Про його належність до партії не знали навіть його найближчі друзі. Це пояснювалося, можливо, тим, що вже в 1932 році на нього звернули увагу співробітники Комінтерну, які підбирали зарубіжні кадри для радянської розвідки. Їм було відомо, що Міягі так і не зміг оправитися від потрясіння, яке він пережив, вперше познайомившись по приїзді до Каліфорнії з американським способом життя. Одні мали занадто багато грошей, у більшості ж їх було занадто мало. Це зіграло ключову роль в його подальшій долі. Міягі опинився на становищі своєрідного «таємного» члена американської Компартії.

У вересні 1933 року в двері крихітної квартирки Міягі постукав невідомий. Ним виявився представник Комінтерну (саме тому потім, на слідстві після арешту, Міягі стверджував, що працював не на радянську військову розвідку, а виконував партійне доручення). Незнайомець промовив пароль і зачинив за собою двері. Міягі отримав перше завдання. Йому вручили квиток на пароплав до Токіо, двісті доларів на витрати і окремо квиток вартістю в один долар. Після прибуття в Токіо він повинен був стежити за оголошеннями в «Джапан Адвертайзер». Побачивши там одного разу оголошення про бажання якоїсь особи купити рідкісну японську гравюру по дереву, він повинен був відповісти на нього. Людина, яку він зустріне, покаже йому квиток в один долар, номер якого буде на одиницю більше номера квитка, врученого Міягі. Міягі повинен буде виконувати накази цієї людини.

Через тиждень Міягі зник з Лос-Анжелеса. Всі його особисті речі залишились на квартирі, і ніхто не знав, куди він поїхав. Поліція Лос-Анжелеса відзначила його як зниклого безвісти, але незабаром припинила розшуки. Зникнення Міягі стали вважати ще однією таємницею, яку міг знати тільки малий Токіо.

А сам Міягі оселився в Токіо і відновив свою творчу діяльність.

У січні 1934 року станоленим шляхом він вийшов на контакт з Ріхардом Зорге, чия група (Бранко Вукелич, Худзумі Одзакі, Етоку Міягі, Макс Клаузен) в роки другої світової війни внесла неоціненний внесок у справу Великої перемоги.

Простим громадянам Етоку Міяги був відомий насамперед як художник. Його пейзажі і портрети користувалися популярністю при його житті, не загубилися і зараз. У музеї його рідного міста Наго на острові Окінава зібрана невелика колекція його картин. Свої конспіративні Зустрічі з Зорге він часто проводив на виставках і в музеях. Один з творів Міягі - портрет Гітлера в японському кімоно — висів в будинку Зорге. [1]

Як розвідник Міягі залишився в тіні свого блискучого керівника. Тим не менше він виявився на висоті найважчих завдань, які стояли перед розвідгрупою Зорге. Він був під стать своєму шефу — розвідник з потужним аналітичним інтелектом. З матеріалів слідства у «справі Зорге» стали відомі кілька доповідей, складених Міягі в 1941 році. Одна з його доповідей мала назву «Попередження про напад Німеччини на Радянський Союз і позиція Японії». Це був аналіз Балканської кампанії Гітлера навесні 1941 року. Ця кампанія всупереч оптимістичним прогнозам німецького командування сильно затяглася і обернулася великими втратами для німецьких армій. Міягі звернув особливу увагу на операцію по захопленню грецького острова Кріт (травень 1941 року). Вона планувалася як репетиція висадки на Британські острови, але виявила складнощі вторгнення і могла, на думку Міягі, підштовхнути німецьке командування до агресії проти Радянського Союзу.

Міягі проводив систематичний аналіз спеціального журналу «Військова справа і військова техніка», встановив широкі зв’язки в середовищі японських військових, як серед пересічних офіцерів, так і генштабістів. Через нього була отримана інформація про взаємодію офіцерів Люфтваффе і Японії, топографічних роботах на китайсько-монгольської кордоні під Халхін-Голом, підтверджені відомості про майбутні дії японського флоту в напрямку Південних морів і інші розвіддані. Крім того, Міягі вважав, що позиція Японії в разі німецько-радянської війни буде залежати від незавершеного японо-китайського конфлікту, який знекровлює японську армію і не давав Японії відкрити додатковий фронт до вирішальних успіхів Німеччини в зіткненні з Радянським Союзом. Крім аналітичної роботи, Міягі збирав військову інформацію, а також перекладав на англійську мову зібрані матеріали, оскільки Зорге не знав японської.

А, що найголовніше, на продажу гравюр Міягі група Зорге заробляла гроші [5].

Заарештований японськими властями восени 1941 року. Після спроби покінчити з собою (викинувся з вікна при допиті) поміщений у в’язницю. 29 вересня 1943 засуджений японським судом до довічного ув’язнення. Але через туберкульоз, який вкрай загострився, помер у токійській в’язниці Сугамо 2 серпня 1943.

13 січня 2010 племінниця розвідника Тосіко Токуяма, яка проживає в США, отримала орден Вітчизняної війни, яким був нагороджений її дядько Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 січня 1965 року. Орден зберігається на батьківщині Міягі, в місті Наго [2] [3].

До речі, Зорге був нагороджений до ювілею Жовтневої революції, в листопаді 1964 р. Одзакі і Міягі - тільки в січні 1965 р., причому указ про їх нагородження був секретним або, як мінімум, закритим. Публікації та оприлюдненню він не підлягав, адже Радянський Союз мав великі сумніви, як до цього поставляться в Японії і чи не буде міжнародного скандалу. Все-ж таки людей нагородили, до того ж бойовим орденом, за розвідувальну роботу, яку вони вели у власній країні на користь іншої держави. [4]

міягі дискусійний пролетарський мистецтво

Зноски

[1] «О Рихарде Зорге» — журнал «Тайны и открытия», Выпуск № 26.

[2] «Русский шпион Иотоку Мияги награжден орденом» — відеосюжет http: //rutube. ru/video/cff5268d457ad81f25e7d50961c713b2/#. UMdEKYNRfE0 телеканалу «Вести»

[3] «Собиратель колосков» — стаття в міжнародному щомісячнику «Совершенно секретно» від 01. 04. 10.

[4] «Награда нашла племянницу героя» — репортаж кореспондента ИТАР-ТАСС Олексія Сухорукова від 13. 01. 10.

[5] «Асы шпионажа» — Ален Далес — Центрполиграф, 2004.

[6] «Сила світлотіні художника-емігранта Міягі» — Іппеі Номото, (‹{Џй-^"їЃ|€Ъ-ЇђВ"N‰ж‰Ж'МЊх'Ж‰e ['PЌs-{] 'МЏ¤•iѓXѓyѓbѓN) ISBN-10: 4 871 271 218; ISBN-13: 9 784 871 271 219, видавництво «Окинава Times», 1997.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой