Історизми та архаїзми у повісті Б. Лепкого "Мотря"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Історизми та архаїзми у повісті Б. Лепкого «Мотря»

Зміст

Вступ

Розділ І. Історизми у тексті повісті «Мотря» Б. Лепкого

1.1 Історизми як лексичне явище

1.2 Класифікація історизмів у тексті повісті Б. Лепкого «Мотря»

Розділ ІІ. Архаїзми у тексті повісті «Мотря» Б. Лепкого

2.1 Архаїзми як лексичне явище

2.2 Класифікація архаїзмів у тексті повісті Б. Лепкого «Мотря»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Усі слова, якими користуються люди в своєму житті та своїй діяльності, складають лексичний, або словниковий, склад мови. Лексична система, як і система мови в цілому, постійно розвивається за своїми внутрішніми законами, а також під впливом суспільно-історичних умов життя народу як носія мови.

Характерною особливістю словникового складу мови, і української зокрема, є його безперервний розвиток. Причому саме у словниковому складі найбільш повно й наочно відображається розвиток мови в усіх її структурних компонентах і функціонально-стильових різновидах, а також єдність і взаємодія внутрішньолінгвістичних та позалінгвістичних факторів -- основної при чини змін, що відбуваються в мові.

У лексиці відбиті всі процеси історичного розвитку суспільства. Одні предмети, реалії побуту, поняття, якості, явища існують здавна, і слова, їх назви, активно використовуються носіями мови, інші предмети і поняття відмирають -- з ними йдуть і їхні найменування.

Проте між шаром лексики, що характеризується відносною стійкістю і загальновживаністю і рештою словникового складу мови немає якоїсь сталої межі. Між різними шарами лексики існує тісний взаємозв'язок і взаємообмін.

Протягом тривалого розвитку мови в її лексичному складі постійно відбуваються різноманітні зміни. З одного боку, окремі загальнонародні слова поступово втрачають цю якість і перестають бути зрозумілими для багатьох носіїв мови. Долю слів визначає не «вік», а їх використання в мові: ті які називають життєво важливі, необхідні поняття, віками не старіють; інші архаїзуються досить швидко, ми перестаємо їх використовувати, тому що зникають і самі поняття, які цими словами позначаються.

З другого боку найстійкіший шар української лексики поповнюється новими словами, що позначають нові реалії і поняття, що життєво необхідні для носіїв мови.

Словниковий склад мови, і української зокрема, безперервно розвива-ється, тому що так само розвивається саме людське суспільство. Поява y мові нових слів або розширення значення старих слів зумовлене потребою людини називати нові предмети, явища, поняття, що з’являються в сучасному суспільно-економічному, політичному і культурному житті народу. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює зникнення слів, що їх по-значали. Перехід мовних одиниць із активної сфери до пасивної і навпаки відбувається постійно, причому загальновідомо, що інноваційні процеси інтенсивніші, ніж архаїзація. Тому розвиток лексичного складу мови характеризується поступальністю, яка виражається в постійному збагаченні й удосконаленні як мови в цілому, так і лексики зокрема.

Увесь словниковий склад мови умовно поділяється на активний і пасивний. В активний словник входять слова, що часто вживаються та добре відомі носіям мови. Пасивний словник складається зі слів або застарілих, або навпаки, що тільки що з’явилися і тому ще не ввійшли в активний словник та не стали загальновживаними

Склад застарілої лексики неоднорідний. У ньому розрізняються слова за ступенями їх архаїзації. Одну групу застарілих слів складають ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують в сучасній українській літературній мові: братана -- дочка брата, гудець -- музикант, марець -- березень, та ін. Вони не зрозумілі носіям мови без додаткових пояснень.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній укра-їнській літературній мові вживаються рідко, тільки в певному контексті або функціональних стилях, наприклад: гайдамака, гетьман, зброєносець, панщина, рать та інші. Ці слова здебільшого зрозумілі мовцям, хоча і входять до пасивного складу лексики.

Ступінь застарілості того чи іншого слова залежить від таких факторів, як місце даного слова в лексичній системі мови, поширеність і тривалість його уживання в минулому в складі активної лексики, наявність чи відсутність зв’язку його із спорідненими словами, а також час його випадання з активного вжитку. Якщо слово у свій час виконувало важливу номінативну функцію, було поширене в мові і використовувалося в спілкуванні тривалий час -- воно менше підлягає процесу старіння, ніж слова незначної номінативної функції, відносно рідковживане.

Ступінь застарілості слова дуже залежить і від того, коли воно випало з активного вжитку. Архаїчнішими, звичайно, є ті слова що давно перейшли в пасивний склад мови і здебільшого вже забуті його носіями. Але бувають і слова, що з’явилися в мові не так давно, не пройшли суспільної апробації, і тому вони відносно швидко випали з її словникового складу.

Застарілі слова відрізняються і тим, що саме спричинило їх випадання із складу активної лексики.

Одні слова архаїзуються, переходять із активної лексики до пасивної у зв’язку з тим, що зникають із побуту та життя суспільства позначувані ними явища, предмети події, поняття, тобто у зв’язку з дією екстралінгвістичних факторів. Інші зникають із суспільного вжитку, забуваються носіями мови через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявляються більш прийнятними до називання тих чи інших предметів, явищ, подій, понять. Цей процес зумовлений дією внутрішніх факторів розвитку мови. Першу групу застарілих слів іноді називають матеріальними архаїзмами, або ж історизмами, другу — стилістичними архаїзмами.

Богдан Сильвестрович Лепкий — поет і прозаїк, публіцист і редактор, дослідник і видавець, перекладач, художник і мистецтвознавець -- уособлював собою тип культурного діяча, який сформувався на зламі століть і після смерті Івана Франка став найпопулярнішою фігурою в Галичині.

Творчість Лепкого, сповнена національної ідеї, багато в чому визначала рівень української літератури та української мови в Західній Україні періоду другої половини ХІХ-першої половини ХХ століть. У тоталітарній державі твори письменника були заборонені або ж надійно заховані в спеціальних фондах наукових бібліотек. Доступні широкому загалу вони стали лише у 90-х роках ХХ століття.

Глибокий знавець та дослідник козацької України, її культури і письменства, Богдан Лепкий створив цикл історичних повістей, присвячених одній історичній постаті -- гетьману Івану Степановичу Мазепі. Сюди належить і повість «Мотря. «

Ці твори і донині залишаються чи не єдиною об'єктивною опвіддю про визвольну боротьбу України другої половини ХVІІ -- початку ХVІІІ століть, трагедію Батурина і Полтавської битви 1709 року і про видатну постать української історії -- гетьмана Івана Мазепу.

Більш ґрунтовне дослідження творчої спадщини Богдана Лепкого в різних аспектах почалося вже в незалежній Україній. В основному це був літературознавчий підхід. Життя і творчість письменника досліджували Н. Білик-Лиса (зокрема українські національні ідеї в ній), М. Жулинський, Ф. Погребенник (звернув увагу на різні аспекти творчості), Р Коритко (про повернення творчості Б. Лепкого широкому загалу), М. Ільницький, В. Качкан та ін. Дуже велика увага в літературознавстві приділялася історичним творам Б. Лепкого, зокрема циклу повістей про Мазепу. Про це писали Г. Андрусишин (присвячено увагу образу Івана Мазепи), Т. М. Литвиненко (є автором декількох праць: «Історіософська концепція пентелогії Б. Лепкого «Мазепа"та її художня реалізація» та «Фольклор в епопеї Б. Лепкого «Мазепа»), Лупак Н. (також більшу увагу приділяє образу гетьмана та інші. Проте дуже мало досліджень творчості Б. Лепкого з погляду мовознавства. Наявні декілька статей О. Кравченко-Дзюдзи «Мовно-стилістичні особливості прози Б. Лепкого», Т. Свердан «Усічені фразеологізми у трилогіїї Богдана Лепкого «Мазепа»» та Л. Бурківської яка написала дисертацію і надрукувала такі статті за її матеріалами: «Історизми в повісті Б. Лепкого «Мотря», «Назви старовинного одягу як художня деталь в історичній повісті «Мотря «» та «Про деякі особливості ідіостилю Богдана Лепкого: на матеріалі тетралогії «Мазепа».

Подібні дослідження дуже важливі, оскільки специфіка мови історичного роману полягає втому, що письменник відтворює конкретну історичну епоху і стилізує мову своєї оповіді. Стилізація передбачає використання таких семантично-стилістичних мовних засобів, які б наближали оповідь до зображеної доби, до певного діалектного чи соціального середовища.

Не тільки специфіка жанру історичної прози, але й тематика твору зумовлює звернення автора до тієї частини словникового складу, яка з сучасного погляду вийшла з активного вжитку і використовується лише у випадках відтворення минулого. Мова йде про такі лексичні засоби як історизми та архаїзми, які з погляду сучасності перебувають на переферії мови. Застарілі слова називають по-різному: матеріальні архаїзми (А. А. Булаховський), історизми (М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик), стилістичні архаїзми Л. А. Бурлаховський, І. К. Білодід) та архаїзми. Сьогодні вчені в застарілій лексиці розрізняють історизми (позначають зниклі реалії) та архаїзми (застарілі слова, що мають сучасні нейтральні синоніми). Ми в нашій роботі дотримуємось цієї класифікації.

Метою нашої курсової роботи є семантична та функціональна характеристика застарілої лексики в історичній повісті Богдана Лепкого «Мотря». Щоб реалізувати мету, передбачаємо виконати такі завдання: методом суцільної вибірки виписати архаїзми та історизми; з’ясувати їхні значення; провести їхню класифікацію та з’ясувати їхні стилістичні навантаження.

Розділ І. ІСТОРИЗМИ У ТЕКСТІ ПОВІСТІ «МОТРЯ»Б. ЛЕПКОГО

1. 1 Історизми як лексичне явище

Історизми, на відміну від стилістичних архаїзмів, витіснених з мови синонімічними відповідниками, не мають в сучасній мові синонімічних замінників. Тому коли виникає потреба назвати той чи інший предмет старовини, зникле явище, поняття або дію, що відбулися в минулому, завжди звертаємось до цієї категорії лексики.

Серед матеріальних архаїзмів, або історизмів, можна виділити такі головніші семантичні групи слів:

-- слова, що характеризують соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні відносини представників різних верств населення минулих часів (боярин, бояриня, князь, купець, наймит, хлоп, челядь.). До цієї групи належить також лексика на позначення державного і політико-економічного устрою деяких країн (імперія, самодержавство, сейм, шляхта, візир, мурза, хан, султан); назви податків (віконне, дань, десятина, подимне, подушне, рибне);

-- назви колишніх урядових та військових чинів, адміністративних посад (війт, старшина, городовий, капрал, піддячий, підстароста, поліцай, соцький, унтер);

-- назви неіснуючих у наш час установ і організацій (віче, волость, земство, управа, жандармерія);

-- назви колишніх професій (бондар, вугляр, гутник, дігтяр, списник, чумак, лучник, мечник);

-- назви старовинної зброї, амуніції, військових регалій (булава, бунчук, гульденка, колчан, лук, меч, ратище, стріла, спис, таран, щит, шолом);

-- назви колишніх знарядь праці, якими тепер не користуються (драч, кайло, обушок, рало, соха);

-- назви старовинного чоловічого та жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку (бекеша, джерга, жупан, запаска, крайка, намітка, сіряк, сукняк, черкеса, чумка);

-- назви старовинних монет, грошових одиниць (алтин, гривеник, гульден, динарій, дукат, злот, осьмак, московка, срібняк);

-- назви старовинних одиниць виміру і ваги (аршин, верства, вершок, камінь, капа, кіш, лікоть, миля, п’ядь, сажень, фунт);

-- назви старовинного посуду (коновки, куманці, штофи);

-- імена і прізвища відомих історичних діячів (князь Володимир, Нерон, Наполеон);

-- назви зниклих народів, які відіграли певну роль в історії людства (ассірійці, гунни, печеніги, половці);

-- назви колишніх організацій та їх представництв (орден тевтонський, єзуїт, домініканці);.

Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови романів, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову.

Мова історичних художніх творів двопланова за своєю природою. У них співіснують сучасна письменникові мова та мова зображуваної епохи. Історизми найбільш чітко закріплені за певною історичною епохою. Вони виступають у тексті в ролі темпорального показника, що відносить зміст твору до певного реального часу, тобто в ролі тих особливих мовних засобів, що співвідносять зміст тексту з певним реальним часом.

Власне архаїчна лексика більш нейтральна в цьому плані. Так історизми боярин, воєвода є основними характеризаційними засобами в описі подій Київської Русі, тоді як архаїзми типу чадо, десниця можуть бути в одній мірі співвіднесені з іншими періодами в розвитку держави.

Серед тих специфічних проблем, які постають перед письменниками -- представниками художньо-історичного жанру, особливої майстерності вимагає відтворення культурно-побутового колориту епохи. Письменникам доводиться знаходити такі засоби художнього розкриття історичного минулого, які б допомагали їм, з одного боку, найбільш адекватно відтворити особливості зображуваної епохи, а з другого -- досягти того, щоб читачі почули себе якщо не співучасниками епохи, громадянами країни, в якій відбуваються події роману, то хоча б споглядальниками.

Коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати якусь реалію старовини, подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття, тоді письменники звертаються до історизмів, які не мають синонімів у сучасній українській літературній мові.

Глибоке знання історії, що постало завдяки вивченню староукраїнських літописів, знайомство з українськими етнографічними та фольклорними збірниками дало змогу письменникам чіткіше деталізувати у своїх творах побутовий устрій народного життя, дотримання правильності у вживанні слів, що позначають конкретні історичні поняття, явища, предмети.

1. 2 Класифікація історизмів у тексті повісті Б. Лепкого «Мотря»

Найчастіше історизми — засоби називання реалій історичного минулого. Тут ми виділяємо такі лексичні групи: військова (батальна), суспільно-політична та побутова лексика. Найбільш чисельна, із проаналізованої нами, військова лексика.

Основною бойовою одиницею пішого та кінного війська був козак (А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться…[Лепкий, І, 111]). Словник української мови в 11-ти томах дає таке значення цієї лексеми: «…вільна людина з кріпосних селян, або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти загарбників, нащадок такої людини» [СУМ, ІV, 209].

У творі вжито ряд слів-історизмів для позначення узагальненої назви військовиків: ратник «військовий"[ЕСУМ, ІV, 159] (Казав, що в мене ніяких ратників не було й нема, дав їм харчів на дорогу і баклажок горівки і на тім край. Лепкий, І, 100]), вартівник «охоронець» [Грінченко,І, 128] (Вартівники перекликалися по валах. [Лепкий, І, 89]), рейтар «найманий солдат важкої кавалерії у Західній Європі ХVІ-ХVІІ ст. та Росії ХVІІІ ст.» [СУМ, VІІ, 492] (Чуйкевичеві стало ясно, що це царські люди, рейтари чи ратники якісь, відбилися від своєї команди й пішли на нічні промисли. [Лепкий, І, 68]), сердюк «охоронець гетьмана» [СУМ, ІХ, 133] (Наліво від входових дверей, на майдані, стояв почетний відділ сердюків, хлоп в хлопа вибраний і вимуштрований…[Лепкий, І, 26]), вістовий «посильний; солдат який виконує службові доручення командирів штабу» [СУМ, І, 685]. Широко використовує письменник і лексеми на позначення військових чинів та посад як українського, так і російського війська. З російських можемо назвати ротмістра «офіцерський чин, що відповідав чинові капітана в піхоті і інших військах» [СУМ, VІІІ, 889] (Досвідченого охочекомонного ротмістра до себе прикликати велить. Лепкий, ІІ, 56]). Текст історичної повісті насичений назвами конкретних військових чинів та посад: бунчужний «виборна особа, що мала один з найвищих військових чинів на Україні в ХVІ-ХVІІІ ст., -- охоронник бунчука і командир частини козацького війська» [СУМ, І, 257] (Числюся бунчужним товаришем його милості пана гетьмана. [Лепкий, ІІ, 17]), хорунжий «У ХVІІ-ХVІІІ ст. на Україні -- особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора» [СУМ, ХІ, 131] («Йому так смішно, що аж на серці млісно», -- сказав генеральний хорунжий Іван Сулима, коли вже Кочубей сидів у повозі. [Лепкий, І, 27]), отаман «вибраний або призначений ватажок козацького війська» [СУМ, V, 801] (Я про те з ніким не балакала, лише з отаманом, а то чоловік певний…[Лепкий, ІІ, 95]), десятник «ватажок десятки» [СУМ, ІІ, 257] (Біля вартового, що умовлений знак тривоги подав, застає вже десятника зі своїм відділом з найближчої вартівні. Лепкий, І, 51]), сотник «особа, яка очолювала сотню» [СУМ, ІХ, 472] (Сотник не хотів зразу розказувати, боявся обидити гетьмана… [Лепкий, І, 142]).

До історичної військової лексики належать і назви матеріальних баталізмів. Широко представлені у творі лексеми, що позначають зброю. Із назв на позначення холодної зброї вживається як і лексема шабля «ручна холодна зброя» [ЕСУМ, ІV, 500] (А на шаблю він мистець. [Лепкий, ІІ, 120]), так і, наприклад, карабела з аналогічним значенням «крива шабля» [СУМ, ІV, 99] (Криті двері відчинилися, і в гетьманську спальню всунулася маленька «персона»; в кунтуші, у високій соболиній шапці з чаплиним білим пером і з величезною карабелою. [Лепкий, І, 43]). Назва рушниця трапляється рідко, оскільки автор вживає слова, які уточнюють який саме вид цієї зброї використовується. Зазвичай вживаються слова іншомовного походження: мушкет «старовинна гнотова рушниця великого калібру» [СУМ, ІV, 834] (Вартовий бере до рук мушкет, і бачить перед собою команданта. [Лепкий, ІІ, 49]), пістоль «пістолет» [ЕСУМ, ІV, 417] (На стінах висіли стрільби й пістолі всіляких родів і фасонів… [Лепкий, І, 107]), кріс «рушниця» (… і він кріпко притис довгий і важкий кріс до серця. Лепкий, І, 39]). До військової лексики можна віднести і слово галера «старовинне вітрильне багатовеслове військове судно"[СУМ, ІІ, 19] (Година п’ята, моя галера жде. Лепкий, І, 23]).

До суспільно-політичної лексики належать назви представників різних соціальних верств населення, як вищого стану: гетьман «начальник козацького війська та верховний правитель України» [ВТССУМ, 179] (Смеркалося, як гетьман зі своїми вернувся до двора. [Лепкий, І, 29]), воєвода «правитель міста, округа в ХVІ-ХVІІІ ст.» [СУМ, І, 723] (Це одно, а друге, що треба себе було й перед московськими воєводами та другими царськими людьми гідно показати. [Лепкий, І, 107]), князь; так і нижчого: міщани, канцелярист «писар» [ЕСУМ, ІІ, 366] (Вечоріло, коли гетьманський канцелярист Іван Чуйкевич зі своїм невеличким кінним відділом опинився на лівому боці Дніпра. [Лепкий, І, 64]), різні види слуг: челядь «панська прислуга» [СУМ, ХІ, 292] (Добрий хазяїн усього сам пильнує, а злий з усім на челядь здається. Лепкий, ІІ, 88]), покоєві (Покоєві запалювали у мосяжнім свічнику, старокутської ручної роботи, нові свічки й зачинювали віконниці… [Лепкий, І, 31]), стаєнний (Як відійшов останній стаєнний, Кочубей встав і перехрестився… [Лепкий, І, 110]), паж «нижча придворна посада» [ЕСУМ, ІV, 253] (Легким рухом скинув з плечей горностаями підбиту кирею, віддав її своєму пажеві і кивну головою. [Лепкий, І, 135]), гайдук «виїзний лакей, слуга в багатому поміщицькому домі» [СУМ, ІІ, 16] (На борозних сиділи гайдуки, два їх стояло на лавочці ззаду. [Лепкий, І, 26]), чура.

Сюди відносимо і назви, що позначають предмети, співвідносні з певним соціальним станом: клейноди «знаки влади» [СУМ, ІV, 178] (… переїхав Дніпро і зложив гетьманські клейноди, прощаючи Україну на все …[Лепкий, І, 43]), булава «палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка була колись військовою зброєю» [СУМ, І, 253] (Краще я булаву свою гетьманську в другі, може, молодші й сильніші руки передам, а сам, як мати моя, у черці пострижуся, ніж на таке нікчемне й непристойне діло піду. [Лепкий, І, 33]), пірнач «вид булави» [СУМ, VІ, 539] (До того ж чи не краще мати зятем гетьмана, ніж якогось там молодого чоловіка, котрий хто-зна чи й полковницького пірнача доскочить. [Лепкий, ІІ, 90]).

Одну з найбільших тематичних груп становить побутова лексика, до якої входять назви предметів побуту, зокрема і назви одягу, взуття. Письменник використовує багато лексем на позначення верхнього одягу: жупан «верхній одяг із широкими рукавами» [ЕСУМ, ІІ, 209] (Надяг жупан і гадає, що пан. [Лепкий, І, 245]), каптан «верхній одяг, подібний до кофти» [ЕСУМ, ІІ, 376], контуш (На ній сірий контуш і білий очіпок на голові. [Лепкий, ІІ, 25]), кирея «верхній довгий суконний одяг із відлогою» [СУМ, ІV, 152]. Б. Лепкий вживає слова і на позначення інших видів одягу: плахта «жіночий одяг типу спідниці» [СУМ, VІ, 571] («Побачимо», -- сказала обтрушуючи землю зі своєї суто золотом перетиканої плахти… [Лепкий, І, 85]), корсетка «жіноча безрукавка» [ЕСУМ, ІІІ, 44] (Подай мені, тітко, корсетку нашу українську…[Лепкий, І, 130]), шаровари «штани особливого крою"[ЕСУМ, ХІ, 414] (Розстели, хлопче, килим на мураву, щоби ми наших шароварів не зазеленили… [Лепкий, І, 110]), очіпок «старовинний головний убір заміжньої жінки"[СУМ, V, 883]; та взуття: сан’янці «чоботи, або черевики, пошиті із сап’яну» [СУМ, ХІ, 57] (Жінка добуває зі скрині своєї сап’янці …[Лепкий, І, 231]), постоли (На мощеній доріжці почувся глухий відгомін дерев’яних постолів… [Лепкий, І, 56]).

До цієї групи ми віднесли і назви монет: таляр «старовинна срібна монета» [СУМ, Х, 28] (А тепер на похоронення тіла мойого грішного двіста червоних золотих і сто талярів твердих до шафовання дружині моїй даю. Лепкий, ІІ, 69]) та червінець «золота монета вартістю три карбованці» [СУМ, ХІ, 296] (Але ж бо й добре вдав; варта тих сорок червінців, що з Ковалівки вивіз і половину з них у моїй корчмі на полтавськім шляху з гарними шинкарівними лишав. [Лепкий, І, 108]).

Окремо можемо виділити власні назви-історизми: Батурин (Але мені треба було покинути любе товариство, бо я ще нині маю листи до Батурина слати. Лепкий, І, 172], Бахмач (По напрямі дороги бачить, що скоріше в Бахмач. [Лепкий, І, 230], Троя (Неначе діти радуються грецьким конем, що під мурами Трої явився. [Лепкий, ІІ, 53].

лексика архаїзм історизм лепкий

Розділ ІІ. АРХАЇЗМИ У ТЕКСТІ ПОВІСТІ «МОТРЯ» Б. ЛЕПКОГО

2. 1 Архаїзми як лексичне явище

Архаїзми, залежно того, застаріли вони в усіх своїх значеннях як певні звукові комплекси чи лише в окремих, поділяються на лексичні і семантичні.

Серед лексичних архаїзмів розрізняють:

-- власне лексичні архаїзми, яких з мови витіснили слова того ж значення, але іншої основи (бран -- полон, відати -- знати, всує -- даремно, ланіти -- щоки, сіреч -- тобто, твердиня -- фортеця, яко -- як). Ця група дуже швидко поповнюється архаїзмами, що їх витісняють ідентичними в семантичному відношенні слова того ж кореня, але з демінутивними суфіксами (альтана -- альтанка, жайворон -- жайворонок, повіть -- повітка);

-- лексико-фонетичні архаїзми, тобто застарілі слова, які порівняно з тими синонімами, що відповідають їм в сучасній літературній мові, мають дещо інше звукове оформлення кореня або закінчення (вієши -- вієш, зерцало -- дзеркало, вражий -- ворожий, вольний -- вільний, серебро -- срібло, стража -- сторожа);

-- фонетичні архаїзми, тобто слова з застарілою вимовою окремих звуків (збірати -- збирати, крівавий -- кривавий).

Семантичні архаїзми -- це слова, в яких поряд з активно вживаними в сучасній українській літературній мові значеннями є й застарілі значення. Так первинне значення слова небіж -- бідолаха, сердешний, неборак, у сучасній українській літературній мові, воно з цим значенням застаріло й звичайно не вживається, тобто в такому значенні воно стало семантичним архаїзмом. А в значенні «син брата або сестри, племінник» слово небіж і тепер активно вживається носіями української мови.

За походженням застарілі слова сучасної української літературної мови бувають:

-- власне українські (дзигарі, купно, мисник, плат, розпочинок);

-- старословянські (аще, глад, отрок, подаяніє, ратний, сотворити);

-- запозичені з різних мов (баталія, вояж, редут, респективний, амфора).

Архаїзми в нейтральній функції тепер не вживаються, бо цю функцію виконують нейтральні синоніми сучасної мови. Використовуються архаїзми як стилістичний засіб, тому в офіційно-діловому стилі вони майже повністю відсутні, зрідка можуть використовуватися в діловому стилі. Найбільш поширені вони в художньому та публіцистичному стилі.

Застарілі слова, як компонент мови, володіють значними стилісичними можливостями. Стилістичні функції застарілих слів виявляються у максимальній реалізації цих можливостей в контексті. Наявність застарілих слів у тканині художнього твору, взаємодія та співвіднесеність їх з іншими словами на різних рівнях є виявом стилістичного функціонування застарілої лексики в контексті творів сучасних прозаїків. Використання застарілої лексики української мови зумовлене необхідністю вибрати найбільш виграшний у художньому розумінні варіант серед можливих номінацій. Висока архаїчна забарвленість, експресивність, властива їй часова приуроченість, виділяють архаїзми та історизми серед інших стилістичних категорій, роблять їх цінним засобом художнього зображення дійсності. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, вони яскраві, своєрідні, контрасні іншим загальновживаним лексемам, і тому вносять у текст певне емоційне напруження.

Архаїзми в художньому тексті перебувають в актуальній семантичній позиції, ніж історизми, тому що на фоні своїх нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність, здаються більш випуклими, і стилістичний вибір падає переважно на архаїзми.

Можливість використання цієї архаїчної групи лексики у переносному значенні і в системі творів підсилює їх стилістичний потенціал.

2.2 Класифікація архаїзмів у тексті повісті Б. Лепкого «Мотря»

Більшу частину архаїзмів складає старослов’янська лексика. Вона відтворює особливості книжної мови, т.з. «високого стилю», зображуваної доби, створює враження історичної правдивості і достовірності розповідей про певні події, стилізує ситуації офіційного спілкування. В основному ця лексика зустрічається в цитуваннях офіційно-ділових та історичних документів, листів. До цієї групи лексики належать іменники із закінченням -іє: беззаконіє «беззаконня» [Грінченко, І, 40] (Отврати лице твоє от гріх моїх і вся беззаконія моя очисти. [Лепкий, І, 123]), братолюбіє «любов до ближнього» [Грінченко, І, 83] (…коли в нас нема ні згоди, ні братолюбія, а лиш один другому завидуємо та ногу підставляємо і навіть на гетьмана свого московським людям всячину нашіптуємо до вуха, так що тоді йому робити?[Лепкий, І, 30]), діяніє «вчинки» [ВТССУМ, 228] (Внезапу судія пріїдет, і коєгождо діяння обнажатся, со страхом, зовем свят, свят, свят єси Боже наш. Лепкий, І, 123]), помишленіє «помисли» (…хочу я і бажаю всею душею і всім помишленієм моїм за помочею Божою, так зробити…[Лепкий, І, 38]), скончаніє «закінчення» (Благословення Господнє да будет з тобою от нині і до скончанія днів твоїх, мій сину. Лепкий, І, 58]).

Одну з найбільших груп архаїзмів, вживаних у творі, становлять власне лексичні архаїзми: машталір «візник"[СУМ, ІV, 659] (Праворуч сів гетьман, ліворуч Войнаровський, служба обтулила їм ноги, чура замкнув дверці, і скочив на козел біля машталіра. Лепкий, ІІ, 45]), преч „геть“ [ЕСУМ, ІV, 568] („Про антихриста, -- зашипіла няня, -- ні в днину, під вечір не слід у християнській хаті говорити, -- хай-ся преч каже!“ [Лепкий,І, 99]), лоно „груди; живіт; утроба“ [ЕСУМ, ІІІ, 286] (Жінки плакали навзрид, упивали, тулячи до лона перестрашених і покалічених дітей. [Лепкий,І, 195]), рамена „плечі“ [ЕСУМ, V, 23] (Бувало, бавиться, грається з ним, нараз, надує уста, здвигне раменами і йде. Лепкий, І, 91]), сестріниця „дочка сестри, племінниця“ [ЕСУМ, V, 223] (Ради батька мойого, котрий, знаю, не пережив би нинішньої ночі, ради моєї сестріниці Олесі, ради того, щоб не допустити до руїни хутора…[Лепкий, І, 294]), красноречивий „красномовний“ (Хитрі й пронизливі очі Меншикова вибігали з його гарного, але мало інтелігентного обличчя й повисали на красноречивих устах Мазепи [Лепкий, І, 22]), толковання „пояснення“ [ЕСУМ, V, 593] (У першій стояли шафи з книгами богослужебними, з метриками монастирськими, з літописними записками, з толкованнями Святого письма та роздумуваннями письменних… [Лепкий, І, 57]), прочанин „паломник“ [СУМ, VІІ, 345] (Стрічали прочан, що до святого Києва мандрували…[Лепкий,І, 76]), уста „губи“, рот» [СУМ, Х, 494] (Мотря піднесла чарку до уст…[Лепкий, І, 98]), супліка «писане прохання, або скарга» [ЕСУМ, V, 477] (Тих суплік і в царя, і в Меншикова, і в других царських урядників чимало. Лепкий, ІІ, 156]), спудей «учень бурси та інших духовних навчальних закладів» [ВТССУМ, 1183] (Ти не спудей, щоб тобі довго толкувати. Лепкий, І, 202]), черево «живіт» [ЕСУМ, ІV, 483] (… а як довідаються про останнє, то таки за черева будуть братися, сміючись. Лепкий, ІІ, 103]).

Незначну групу становлять лексико-словотворні архаїзми: будучність «майбутнє» [Грінченко, І, 107] (Господи, як важко свою будучність відгадати. [Лепкий, ІІ, 127]), єсть «є» [ВТССУМ, 270] (Прескорбна єсть душа моє…[Лепкий, І, 32]), словеса «слова» [ВТССУМ, 1149] (Всякий бо, що чує словеса мої і не творить їх, уподоблюється до мужа юродивого, що домівку, свою на піску создав. Лепкий, І, 265]), жінота «збір. до жінка» [ВТССУМ, 26] (Подвір'ям перебігали дворові люди, челядь, прислуга, сердюки, мужчини та жінота. Лепкий, ІІ, 122]).

Використовує письменник і лексико-фонетичні архаїзми: нумер «номер» (З такими світлицями, як спорі койці на кури, вешталися наймити корчмарки по стайні та попід нумерами, себто по гостинних кімнатах. Лепкий, І, 77]), бакалявр «бакалавр» (Коли б її в цей момент, врадувану й рум’яну, побачив був київський спудей, а хоч би й бакалявр, так повірив би, що очам його явилася українська Псіхе… [Лепкий, І, 237]), хоругва «корогва» [СУМ, ХІ, 131] (Дівчата квіти під ноги сиплять, малинові хоругви лопотять, як птиці, що крила широко розпустили, бо вилетіли з кліток. Лепкий, І, 178]).

Нами зафіксовано один фонетичний архаїзм -- післати «послати» (Треба нам знов післати жалобу до царя. Лепкий, І, 48]).

Також нами зафіксовано один архаїзм запозичений з інших мов -- малжонка «дружина» (Стародубський полковник Скоропадський, з лагідним панським обличчям, тримав у своїй тонкій долоні пухку руку генерального судді Кочубей і впевняв його, що йому й не снилася така грішна гадка, щоб обидити його «зацну й вельми шановну малжонку» Любов Хведорівну. Лепкий, І, 20]).

Висновки

Провівши наше дослідження, ми прийшли до таких висновків:

-- вся лексика української літературної мови складає її словниковий склад та поділяється на дві великі групи: активну та пасивну. Між активною лексикою та пасивною відбувається тісний взаємозв'язок, тобто перехід слів з однієї групи до іншої, причому процес утворення нових слів більш інтенсивніший ніж процес архаїзації;

-- до пасивної лексики входять застарілі слова та неологізми;

-- застарілі слова в свою чергу поділяються на історизми (матеріальні архаїзми) та власне архаїзми;

-- специфіка історичної прози передбачає стилізацію оповіді, тобто введення в канву твору таких лексичних, фразеологічних засобів, які наближають оповідь до зображуваної епохи;

-- стилістичною нормою художньо-історичної оповіді є використання історизмів та архаїзмів;

-- до історизмів звертаються, коли потрібно назвати реалії, події, явища, які вже зникли з нашого побуту;

-- архаїзми використовують для відтворення колориту епохи;

-- Богдан Лепкий в історичній повісті «Мотря» також звертається до історизмів та архаїзмів, як засобів стилізації;

-- методом суцільної вибірки з тексту повісті Б. Лепкого «Мотря» нами було виписано 70 застарілих слів, з них 44 історизми та 26 архаїзмів;

-- серед, виписаних нами, історизмів ми виділили військову (вона найбільш чисельна -- 18 лексем), суспільно-політичну (14 лексем) та побутову лексику (12 лексем);

-- окрему групу складають історизми власні назви, що нараховує 3 лексеми;

-- серед архаїзмів найбільшу групу складають власне лексичні архаїзми (12 лексем), менш чисельні групи лексико-словотворчих архаїзмів (4 лексеми) та лексико-фонетичних (3 лексеми), одна лексема є фонетичним архаїзмом;

-- окрему групу складають архаїзми запозичені з інших мов: старослов’янської (5 лексем) та польської (1 лексема).

Список використаної літератури

1. Андрусишин Г. Дорогою Івана Мазепи. Мазепіана Богдана Лепкого-романіста // Освіта. -- 2002. -- 3−10 квітня. -- С. 6−7.

2. Білик-Лиса Н. Українська національна ідея в поетичній творчості Богдана Лепкого // Слово і час. -- 2006 -- № 9. -- С. 45−50.

3. Бурківська Л. Історизми в повісті Богдана Лепкого «Мотря» // Культура слова. -- К., 2000 -- Вип. 53−54. -- С. 83−87.

4. Бурківська Л. Назви стровинного одягу як художня деталь в історичній повісті Богдана Лепкого «Мотря» // Українська мова і літиратура в школі. -- 2000. -- № 6. -- С. 72−73.

5. Бурківська Л. Про деякі особливості ідіостилю Богдана Лепкого: на матеріалі тетралогії «Мазепа» // Українська мова та література в школі. -- 2005. -- № 5 -- С. 58−63.

6. В ключі української ментальності: Б. Лепкий // Качкан В. Українське народознавство в іменах: У 2-х ч. -- К., 1994. -- Ч.1. -- С. 243−252.

7. Вальнюк Б. Історична повість Богдана Лепкого «Мотря»: хронотопічна структура твору // Дивослово. -- 1998. -- № 1. -- С. 3−6.

8. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. -- К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. -- 1440 с.

9. Етимологічний словник української мови: В 7 Т. / Укл. Р.В. Болдирєв, В.Т. Коломієць, О. П. Критенко та ін., ред. кол. О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К., 1982−2006. — Т. 1−5.

10. Жовтобрюх М. А,. КуликБ.М. Курс сучасної української літературної мови. — К., 1965.

11. Жулинський М. Богдан Лепкий (1872−1941). — К., 1990.

12. Ільницький М. Найпопулярніша постать на галицькому ґрунті …// Лепкий Б. Твори у 2-х т. — К., 1991. — С. 5−13.

13. Ільницький М. Настроєний життям, як скрипка…// Українська мова і література в школі. -- 1989. -- № 10. -- С. 3−10.

14. Коритко Р. З когорти незаслужено забутих // Лепкий Б. Крутіж. — К., 1992. — С. 5−16.

15. Кравченко-Дзюндза О. Мовностилістичні особливості прози Богдана Лепкого // Дивослово. -- 1999. -- № 8. -- С. 9−11.

16. Лепкий Б.С. Прозові твори в трьох томах. — Тернопіль: Збруч, 2004.

17. Литвиненко Т.М. Історіософська концепція пенталогії Богдана Лепкого «Мазепа» та її художня реалізація. — Суми: Слобожанщина, 2001 — 164 с.

18. Литвиненко Т.М. Фольклор в епопеї Богдана Лепкого «Мазепа» // Народна творчість та етнографія. -- 1999. -- № 4. -- С. 114−118.

19. Лупан Н. Тріумф чи трагедія Івана Мазепи? (Сторінками пенталогії Богдана Лепкого «Мазепа») // Мандрівець. -- 2003. -- № 2. -- С. 32−35.

20. Пискач О. Архаїація лексики в сучасній закарпатській говірці // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства, Випуск 12. Українська діалектна лексика як об'єкт словникарства та лінгвогеографії. До 100-річчя Миколи Андрійовича Грицака. — Ужгород, 2008. — С. 165−167.

21. Погребенник Ф. Богдан Лепкий — поет, прозаік, вчений // Жовтень. — 1988. -- № 1. — С. 3.

22. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. — 3-вид., перероб. і доповн. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2000. — 248 с.

23. Свердан Т. Усічені фразеологізми у трилогіїї Богдана Лепкого «Мазепа» // Дивослово — 1999. -№ 1. — С. 14−17.

24. Словарь української мови: В 4. Т. / Упоряд. з додатком влас. матеріалу Б. Грінченко. — К., 1907−1909.

25. Словник української мови / за ред. акад. І. К. Білодіда (голова) та ін. :В 11.Т. — К.: Наукова думка, 1970−1980.

26. Соболев А. Від берегів Сейму до Збруча…(Богдан Лепкий) // Слово Просвіти. — 1998. — Ч.1. — С. 16.

27. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / За заг. ред. ак. І.К. Білоліда. — К.: Наукова думка, 1973. — 438 с.

28. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л.І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. — 3 вид., доповн. — К. :Вища школа, 2002. — 439 с.

29. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипаста та ін.; За ред. М. Я. Плющ. — К. :Вища школа, 1994. — 414 с.

30. Тараненко О.О. Застарілі слова // Українська мова: Енциклопедія. — К. :Енциклопедія ім. М. Бажана, 2000. — С. 180−181.

31. Шевчук Ю.І. Лексичні архаїзми: Лінгвістична суть та характерні риси // Мовознавство, -- 1985, -- № 1 -- С. 68−71.

32. Шумило Н. Богдан Лепкий на перехресті традиційного й нового // Словоі час. — 1998. -- № 9−10. — С. 44−48.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой