Історія економічної думки

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Історія економічної думки

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя

2. Економічні погляди Ойгена фон Бем-Баверка

3. Промисловий переворот у Німеччині, його етапи і особливості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу, перестала існувати Римська Імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи розпочався новин етап історичного розвитку, який умовно називається Середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Економіка доби Середньовіччя V-XVIІ ст. була переважно аграрною. Панувало натуральне господарство. Численні трактати містять конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час мало мають теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Основним джерелом економічної думки є юридичні та церковні пам`ятки.

Ойген фон Бем-Баверк (1851−1914 рр.)

Ім'я цього вченого, практика та державного діяча широко відомо в світовій науці передусім як члена відомої тиради австрійської школи. Запропонував успішний пошук рішення проблеми ціноутворення на фактори виробництва не використовуючи математику, сконцентрував увагу на факторі часу перетворення благ віддаленого порядку в благо першого порядку. У сферу дослідження, на відміну від Менгера він додав крім категорії індивідуального обміну, ще й категорії цільного ринку, а також виробництво і розподіл. З наведеного не можна заперечити, що навіть у своїй видатній теорії очікування, він повністю спирається на характерні для австрійської школи принципи суб'єктивізму, висунув у рамках цієї теорії положення про походження відсотка на капітал, як процес очікування, тобто коли майбутнє благо перетворюється у теперішнє.

Основною причиною запізнення промислового перевороту в Німеччині було те, що протягом першої половини XIX ст. вона ще залишалася аграрною країною і не могла наздогнати своїх суперників. Феодальні порядки і далі панували в селах, гальмуючи розвиток сільського господарства. Зберігалася цехова система. Вона зазнала краху в Німеччині лише наприкінці 60-х років, після того як за промисловим законом 1869 р. її скасували на всій території Північно-Німецького Союзу. До цього періоду офіційну відміну цехових привілеїв і цехового права стримувала держава, намагаючись узяти у свої руки регулювання промислового виробництва, налагодити контроль за діяльністю підприємств.

1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя

Історичні межі середніх віків у сучасній економічній науці прийнято обмежувати тисячоліттям між падінням Західної Римської імперії (кінець V ст. н.е.) та початком епохи Великих географічних відкриттів і так званого первісного нагромадження капіталу (друга половина XV ст.).

Із соціально-економічного погляду, це період загального занепаду (порівняно з античністю) суспільних інститутів та систем. Особливо це стосується раннього середньовіччя -- так званих темних століть (VI--X ст.).

Після соціально-політичної катастрофи VI ст., викликаної запеклими війнами, екстраординарними епідеміями (чума) і загальним погіршенням клімату (похолодання), господарські системи в Західній Європі занепадають.

Погіршується структура харчування -- різко зростає частка їжі рослинного походження, а тваринного -- знижується. Скорочуються показники тривалості життя -- середній очікуваний рівень знижується до 29--32 років, зростає дитяча смертність, зменшується частка літніх людей (віком понад 50 років) у складі населення, різко погіршуються фізичні параметри дорослих: середній зріст (близько 1,5 м), вага (близько 45--50 кг). Загальна чисельність населення Європи знижується до 25--30 млн осіб (700 р.) і потім довго й болісно відновлюється, спочатку до 40--45 млн (1000--1350 рр.), а згодом до 70--75 млн (1350--1500 pp.).

У часи раннього середньовіччя занепадають міста та ремесла, наука й культура. Частка міського населення знижується до 3--4% і лише до кінця періоду після так званих комунальних революцій вона досягає 12--15, а в окремих регіонах, наприклад у Північній Італії і Південній Німеччині, -20%. Багато господарських навичок античної епохи виявляються втраченими, відбувається деспеціалізація.

Господарство середньовічної Європи має яскраво виражений натуральний характер. І лише потреба в якісних товарах, насамперед у зброї та предметах розкоші, підтримує кволу торгівлю з економічно розвиненішим у цей період арабським світом. Ці самі причини (поряд із відносним перенаселенням) штовхають західних європейців на хрестові походи, невдалі з військово-політичного погляду, проте з дуже позитивними для Європи економічними наслідками. Спрощується також соціальна структура. Основну масу населення становлять селяни, що різною мірою залежні від власника й «охоронця» землі: колони, серви, літи, вілани. Їхня частка в епоху раннього середньовіччя перевищує 90%, але поступово (і дуже повільно) знижується до 85--80%. Рівень життя більшості селян надзвичайно низький. Вони самі забезпечують себе і свого пана всім необхідним. Частка продукту, яка бере участь у ринкових обмінах, становить від 5 до 15%.

Разом з торгівцями і ремісниками селяни утворюють податковий стан -- вони сплачують основну масу податків.

На іншому полюсі соціальної піраміди перебувають власники землі -- феодали: лицарі, абати, шерифи, барони, князі, єпископи, герцоги. Вони звільнені від сплати податків, але повинні нести військову службу. Вони ж займаються судочинством і підтриманням порядку. Їхня частка в населенні (разом з членами родин) становить не більш як 1,5%.

Рівень життя феодалів порівняно із селянами і підмайстрами відносно високий, однак його якість не йде ні в яке порівняння з якістю життя вільних як в епоху античності, так і в більш пізні часи.

Основними розподільчими відносинами в середні віки є рента. Відомі три форми ренти: відробіткова (панщина) -- найбільш архаїчна і найменш ефективна форма, в основі якої -- перерозподіл живої праці, передбачає сильний ступінь особистої залежності селянина від власника землі; продуктова (оброк), заснована на перерозподілі натурального продукту; грошова -- найбільш прогресивна форма, що допускає відносно слабку особисту залежність, заснована на перерозподілі доходу.

У чистому вигляді ці форми траплялися вкрай рідко. Звичайно практикувалося поєднання всіх трьох форм із переважанням однієї з них.

Організація ремесел у середньовіччі стає жорстко регламентованою, без чого, очевидно, було б остаточно втрачено навички й технології. Суворі цехові статути визначають належну технологію й інструмент, час початку й закінчення робіт, число учнів і підмайстрів, якість сировини та готової продукції, рівень цін, кваліфікацію ремісників, період учнівства тощо. Частка ремісників у загальній чисельності населення, скоротившись до 5--7%, поступово зростає і сягає 12--18%. Рівень життя ремісників, особливо майстрів, істотно вищий, ніж селян.

Середньовічна станово-корпоративна система ведення господарства з опорою переважно на традиції та відтворення існуючого укладу (традиційний спосіб виробництва) в поєднанні з елементами командної (система влада -- власність) і ринкової систем з домінуючою роллю сільського господарства й центральними розподільчими відносинами у формі ренти дістала назву системи феодалізму.

2. Економічні погляди Ойгена фон Бем-Баверка

Ойген фон Бем-Баверк (1851−1914 рр.) — професор Інсбурського та Венського університетів, міністр фінансів, президент академії наук.

Основні роботи: «Капітал та прибуток"(1884р.), «Позитивна теорія капіталу» (1889р.), «Основні теорії цінностей господарських благ"(1886р.). Наукові досягнення.

По-перше продовжував пошук рішення проблеми ціноутворення на фактори виробництва «без математики», зосередившись на одній із загальних ідей вчителя — факторі часу перетворення благ віддаленого порядку в благо першого порядку. На відміну від Менгера у сфері дослідження додав окрім категорії індивідуального обміну, категорії об`єднаного ринку, у тому числі виробництва і розповсюдження.

По-друге у своїй «теорії очікування» повністю спирається на характерні для австрійської школи принципи суб`єктивізму, висунув у рамках цієї теорії положення про походження відсотка на капітал як процес очікування тобто коли майбутнє благо перетвориться в теперішнє благо.

Основна ідея викладена в «Основах», а цілісність у «Позитивній теорії капіталу»; з часом виробничі засоби, тобто матеріальні блага більш віддаленого порядку перетворюються в її продукт, виникає різниця в цінностях цих засобів та продукту, розмір цієї різниці буває різним, в залежності від часу. Робочі на відміну від капіталістів недооцінюють своє майбутнє, не бажають чекати на результати своєї праці, бажають отримати їх одразу, а капіталісти навпаки. Чим більш капіталізована економіка, тобто чим більше рівень «очікування», тим нижча норма приросту продукту і відповідно норма відсотку, так як її визначення розглядається як результат обміну праці на предмети споживання.

В залежності від розміру капіталу та розміру часу виробничого процесу складається відповідний відсоток на капітал, той хто може дозволити собі таке «очікування» й отримує винагороду.

Доводячи цю теорію він використовує статистику, але робить помилковий висновок — не усунення зростання середнього періоду виробництва у результаті введення НТП з виявленими негативними наслідками (практика 19-го ст. доводить зворотне).

Бем-Баверк вірний суб'єктивізму, доводячи це трьома незалежними причинами, які змушують людей купувати блага сьогодні, а не потім.

У суспільстві завжди є малозабезпечені, котрі віддають перевагу сьогоднішнім благам, не чекаючи майбутніх, незалежно від того — сподіваються вони на збагачення чи ні.

У суспільстві завжди є ті які не мають достатньої волі, віри та уявлення, щоб віддати перевагу майбутнім благам.

Людині більш притаманно отримувати блага сьогодні, тим паче на її думку, виробнича потужність виробництва буде спадати в майбутні періоди.

У своїй третій роботі вчений ставить собі головну задачу — довести «закон цінності речі». Для її рішення він вводить нематематичну «просту формулу» — цінність речі вимірюється розміром критичної (допустимої) корисності цієї речі", розмір корисності матеріального блага обчислюється ступенем необхідності, займаючи останнє місце у ступені (ряді) необхідності, задовольняючись існуючим запасом матеріальних благ окремого виду. Тому основою цінності для речі є не найбільша чи середня користь, а найменша, «для отримання якої вважається доцільно з виробничої точки зору використовувати саме цю річ. Наприклад „самотнього чоловіка“, котрий зібрав 5 мішків хліба: перший потрібний, щоб не вмерти з голоду до наступного збору», 2-й — «покращити своє харчування, щоб зберегти своє здоров`я та сили», 3-й для відгодовування птиці, 4-й «на приготування хлібної горілки», 5-й для корма «папужок, розмови яких йому подобається слухати». Висновок: чим більше однорідних матеріальних благ, тим менша «на рівних умовах» цінність окремої одиниці і навпаки.

середньовіччя натуральний економіка баверк

3. Промисловий переворот у Німеччині, його етапи і особливості

Причини економічної відсталості. Економічно і політично Німеччина в 70-х роках XVIII ст. була однією з найбільш відсталих країн Європи. Якщо в Англії промисловий переворот почався в другій половині XVII ст., у Франції -- наприкінці XVII ст., то велике промислове виробництво в Німеччині, пов’язане з масовим використанням машин, виникло лише в другій половині XIX ст.

Свободу підприємницької діяльності на територіях під протекторатом Наполеона І було встановлено в 1808--1810 pp. У Пруссії перший крок зробили у 1806 p., скасувавши низку цехових заборон у ряді галузей. У 1810 р. було ухвалено закон, який закріплював принципи свободи підприємництва, зокрема право на промислову діяльність отримував будь-хто, хто бажав нею займатись і заплатив промисловий податок. Цехи залишалися як вільні союзи. Правові відмінності між містом і селом у галузі промисловості було, усунуто.

Повернути давнє становище цехів був покликаний закон 1835 р. За ним передбачалася наявність обов’язкового документа, який підтверджував знання промислу і на основі якого видавали дозвіл на проведення робіт у 42 галузях, перелічених у законі. Було відроджено обов’язкове учнівство перед відкриттям власної справи. У таких містах, як Ганновер, Ольденбург, Гамбург, цехову систему майже відновили. У Баварії, Бадені, Вюртемберзі свободу промислового підприємництва вводили поступово. Зрештою дорогу вільному підприємництву в Німеччині відкрив промисловий закон 1869 р.

Важливою умовою промислового перевороту в Німеччині стала ліквідація економічної роздробленості. У 1818 р. ухвалили митний закон, за яким на всій території Прусської держави ліквідували митні застави, збір акцизів та внутрішніх мит. Уперше в Німеччині утворився великий господарський район. Тариф 1818 р. захистив територію Пруссії від конкуренції інших німецьких держав, однак не міг протистояти тиску Англії та Росії, які були заінтересовані в безперешкодному збуті в Пруссії промислових товарів і зерна. У 1833 р. Пруссія домоглася організації Митного союзу, що об'єднав 18 держав Північної Німеччини, територія яких становила 77 тис. кв. км і на якій проживало 23 млн осіб. Усі митні застави, збір акцизів та внутрішніх мит на кордонах між цими державами було відмінено. Створення союзу сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку, насамперед машинного виробництва. Функціонування Німецького митного союзу обмежувалося 12 роками, але передбачалась його пролонгація на основі загальної згоди. Керував союзом спеціальний орган -- Генеральна конференція, до якої входили уповноважені представники держав -- учасниць союзу. Рішення вважалися ухваленими тільки в разі одностайного голосування. З кожною наступною пролонгацією зростало число учасників. Останній раз його було відновлено в 1867 р. Північно-Німецьким союзом укладенням союзу з південними німецькими державами терміном на 10 років. Митні тарифи встановлювала конференція, а всі митні доходи ділили між собою союзні держави пропорційно до чисельності населення. Після введення загальних грошових одиниць і метричної системи в 1871 р. завершився процес політичного об'єднання Німеччини. Міжнародні позиції Митного союзу досить швидко посилювалися. Про це свідчить укладення торгових договорів з Нідерландами, Грецією, Туреччиною, Англією і Бельгією.

Ще однією важливою перепоною для економічного розвитку була відсутність розвинутих шляхів сполучення. Їх стали прокладати після утворення Митного союзу. У 1835 р. появилася перша залізниця між Нюрнбергом і Фюртом завдовжки лише 12 км. У 1848 р. протяжність залізниць становила вже 2363 км. Перший німецький локомотив було збудовано в 1838 р. під Дрезденом. За протяжністю залізниць Німеччина на середину XIX ст. посідала одне з перших місць у світі (16% світових залізниць). Високими темпами будували шосейні дороги. У 1816--1823 pp. на річках Німеччини появилися перші пароплави, проте економічного значення вони набули тільки з початком масових перевезень.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві, зростання мануфактурної промисловості, утворення Митного союзу, посилення процесів первісного нагромадження капіталу, можливість використання іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту. У 1782 р. в Саксонії вперше застосували механічну прядку типу «Джері», у 1785 р. було створено першу німецьку парову машину, а в 1796 р. в Сілезії встановили першу доменну піч для виплавки чавуну на кам’яному вугіллі.

Найбільше машинну технологію впроваджували у виробництво в текстильній промисловості, особливо в бавовняній, зокрема в Саксонії. У межах Митного союзу в 1846 р. налічувалося вже 313 прядок і 750 тис. механічних верстатів. Ткацьке виробництво залишалося в руках кустарів, тобто ремісників і робітників «домашньої промисловості» (розсіяної мануфактури.

Створення Митного союзу стимулювало розвиток шовкової промисловості, її давнім центром був Крефельд, вироби якого мали широкий попит на лейпцизьких ярмарках. У 1846 р. в Крефельді працювало 8 тис. шовкоткацьких верстатів, 20 фарбувалень, 7 філій.

Значні зміни відбулися й у важкій промисловості. З появою парових машин зріс попит на вугілля. Видобування вугілля в Пруссії збільшилося в 1824--1843 pp. з 1,2 млн до 3,1 млн т, 1800--1848 pp. у 4 рази -- з 25 тис. до 100 тис. -- зросла загальна чисельність шахтарів, в інших галузях важкої промисловості -- у 12 разів, з 50 тис. до 600 тис. осіб.

Початок будівництва залізниць відіграв важливу роль у прискоренні промислового перевороту в Німеччині.

Недостатній розвиток транспортного машинобудування був слабким місцем німецької промисловості. Хоча паровозобудівний завод Борзіга в Берліні збудовано ще в 1833 p., а в 40-х роках паровозобудівні заводи появилися в Касселі і Хемніці, їхня продукція була незначною. Відомо, що на початку 40-х років на залізницях Німеччини використовували 245 паровозів, із яких лише 36 були німецькі.

Можна виділити три етапи промислового перевороту в Німеччині:

1) 30--40 роки -- підготовчий етап. Переворот відбувався переважно в текстильній промисловості;

2) 50--60 роки -- Німеччина переживала промислове піднесення, пов’язане з широким розвитком важкої промисловості;

3) після утворення у 1871 р. Німецької імперії спостерігався тісний взаємозв'язок розвитку фабричної промисловості з формуванням монополій.

Проте феодальні пережитки в 30--40-х роках не дали змоги досягти високого рівня промислового розвитку. Обсяг виробництва найважливіших товарів був нижчий, ніж в Англії, Франції. Німецькі вироби зазнавали сильної конкуренції з боку англійських навіть на внутрішньому ринку. У цих умовах промисловий переворот міг відбуватися тільки за рахунок особливо інтенсивної експлуатації робітників. Низька заробітна плата і небачена тривалість робочого дня були в Німеччині найважливішими джерелами нагромадження капіталу.

Значне промислове піднесення в Німеччині відбулося в 50--60-х роках. За 50-ті роки XIX ст. обсяг промислового виробництва подвоївся, а за 60-ті роки зріс ще в півтора раза. Випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості. Виробництво засобів виробництва з 1861 по 1870 р. збільшилось на 23%, тоді як виробництво предметів споживання -- лише на 9%. Будівництво залізниць дало сильний поштовх розвитку фабричної промисловості, породивши великий попит на вугілля, рейки, паровози, вагони. Набули розвитку нові галузі промисловості, насамперед хімічна індустрія.

Формування грошово-кредитної системи. Розвиток банківської системи полегшував мобілізацію капіталів, необхідних промисловості. 50-ті роки стали періодом банківського посередництва, закладення основ кредитної системи німецького капіталізму. Надзвичайно важливу роль відіграли акціонерні компанії, які після революції 1848--1849 pp. почали рости як гриби. Усього за наступні 20 років у Пруссії виникло 295 компаній: гірничопромислових, металургійних, страхових, залізничних та інших, капітал яких становив 2,4 млрд марок. Важливе значення мав приплив іноземного капіталу -- бельгійського, голландського, англійського, французького -- у промисловість Рейнської області.

Кредитування промисловості й торгівлі до середини XIX ст. здійснювали банківські доми Ротшильда, Шредера, Мендельсона, Блейхредера та ін. На їхній базі та на основі промислових фірм виникали великі акціонерні банки. Діяльність приватних акціонерних банків мала спеціалізований характер -- за галузями економіки й окремими територіями. Наприклад, Шафгаузенський банківський союз (1848) зосередив свої операції в Рейнській області і сприяв розвитку гірничозаводських підприємств. Німецький банк (1870) було створено за сприяння берлінських і франкфуртських приватних банківських фірм. Він здійснював операції в галузі зовнішньої торгівлі, а Дрезденський банк (1872) кредитував хімічну і текстильну промисловість Саксонії.

Інша особливість великих акціонерних банків Німеччини -- універсальний характер їх внутрішньої організації. Вони проводили регулярні операції (вклади, облік векселів, позики) поряд із нерегулярними (емісія фондів, торгівля цінними паперами). Обмеження їхньої діяльності визначеним колом клієнтів (галузь економіки, територіальний район) давало можливість контролювати потребу в кредиті промислових підприємств, мати інформацію про інші банки.

У середині XIX ст. в країні почав розвиватися іпотечний кредит. Прусські земські каси, які було створено ще наприкінці XVIII ст., і які надавали послуги під заставу землі, уже не могли забезпечити потреби в іпотечному кредиті, що й зумовило організацію спеціальних земельних (іпотечних) банків.

Наслідки промислового перевороту. Свою промислову відсталість Німеччина ліквідувала до 70-х років XIX ст. На її частку в 1870 р. припадало вже 13% продукції світової промисловості. За основними показниками -- видобуток вугілля, виплавка чавуну, довжина залізниць, потужність парових двигунів -- Німеччина перевищила Францію. Темпи зростання промисловості в Німеччині були вищими, ніж у Франції й Англії. За 1850--1869 pp. переробка бавовни в Німеччині збільшилась у 3 рази. Розвивалась і шовкова промисловість. За 1840--1860 pp. імпорт сирої вовни в країну збільшився з 8,3 до 18,8 тис. т. У 1861 р. на її території функціонувало вже 1067 суконних підприємств.

Основою промислового піднесення в 1850--1870 pp. стала важка промисловість. У структурі німецької промисловості центр тяжіння перемістився у сферу видобутку вугілля, виплавки металу, виробництва машин. За 1850--1870 pp. видобуток кам’яного вугілля в Німеччині зріс із 225 тис. т до 1,4 млн т, або в 6,2 раза, видобуток залізної руди в 1860--1870 pp. -- із 1,4 млн до 4,3 млн т. Німеччина почала створювати своє машинобудування. За 1846--1861 pp. число машинобудівних заводів зросло з 131 до 300. У 1850--1870 pp. більш ніж у 200 разів зросли вантажні перевезення, що вказувало на значний розвиток внутрішньої торгівлі. Якщо в 1846--1850 pp. обсяг грошового обігу не перевищував 5,73 млн марок, то в 1870 р. він сягнув 432,3 млн марок. Обіги в зовнішній торгівлі за 1850--1870 pp. потроїлися. У складі експорту почала переважати промислова продукція (машини, вугілля, шерстяні тканини, хімічні продукти, цукор тощо). В імпорті найбільше значення мали бавовна, вовна, пшениця, ячмінь, залізна та мідна руди.

Як бачимо, в період 1850--1870 pp. промисловість Німеччини пройшла шлях від ремесел і мануфактури до машинного виробництва, свідченням чого стало створення комплексу галузей важкої промисловості, який охоплював нове, наукомістке виробництво і працював досить ефективно. Зміна структури виробництва дала змогу Німеччині вийти на провідні позиції у Європі з багатьох промислових показників. Вона перетворилася на одну з наймогутніших індустріальних країн.

«Прусський» шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві. Якщо в Голландії та Англії під впливом внутрішніх чинників і європейського ринку швидко розвивався капіталізм, то Німеччина в 70-х роках XVIII ст. залишалася феодальною державою з пануванням поміщицької системи. Феодальна експропріація землі набула великих розмірів. Відбувався процес обезземелення і зубожіння селян.

Загальне уповільнення економічного розвитку Німеччини в цей період стало причиною відродження кріпосництва. Після Великих географічних відкриттів торгові шляхи перемістилися на Атлантичний океан, почався занепад північноіталійських міст, із якими були тісно пов’язані міста Південної Німеччини. Залишаючись політично роздробленою, Німеччина не могла брати участі в географічних відкриттях, світовій торгівлі, пограбуванні колоній. Вона не могла також використати зовнішні джерела первісного нагромадження капіталу, що дуже послаблювало розклад феодалізму і розвиток капіталізму.

До середини XIX ст. з огляду на ці обставини Німеччина залишалась аграрною країною. Сільське господарство було головною галуззю її економіки, де в останній третині XVIII ст. прискорився процес обезземелення селян. Знесення селянських дворів у Пруссії, тобто поглинання земель дрібних землевласників великими юнкерськими володіннями, стало масовим явищем. Розширення дворянського землеволодіння за рахунок привласнення селянських земель значно посилилось наприкінці XVIII ст. Одночасно з експропріацією селянських земель посилюється кріпосна залежність селян. Селяни були позбавлені всіх громадянських прав і не могли без дозволу поміщика перейти в іншу місцевість. Порівняно з іншими країнами Західної Європи падіння кріпосного права в Німеччині сталося пізніше. Ліквідацію кріпосного права тут, на відміну від Франції, було здійснено поступово і «зверху», тобто шляхом урядових реформ.

Едикт 9 жовтня 1807 р. став першим кроком у проведенні аграрних реформ у Пруссії. Згідно з ним було проголошено знищення особистого закріпачення, скасовано особисту залежність селян від поміщиків. Селяни діставали право розпоряджатися своїм майном, вільно влаштовувати шлюбні справи, їх звільняли від примусової дворової служби в панів. Едикт розв’язав питання, яке мало важливе значення для створення умов формування ринку землі -- право переходу землі від однієї особи до іншої. Зникала відмінність між землями дворян та інших станів

Другим кроком реформ став указ від 14 вересня 1811 р. про регулювання земельно-тяглових відносин селян і поміщиків, призупинення орендного землекористування та визнання за селянами права власності на землю, про ліквідацію панщини й оброчних платежів. Практична реалізація указу почалась у 1816 р. Наступний закон 1820 р. закріпив право власності на землю, надав селянам право викупляти свої повинності шляхом сплати спершу 25-кратної суми, а пізніше 18-кратних розмірів річних рентних платежів, або поступитися поміщикові ½ чи 1/3 свого паю. Проте це право поширювалося тільки на двори, які мали коней і упряж. Усі малоімущі селяни не отримали землі й перетворилися в батраків.

Після революції 1848 р. уряд пішов на деякі поступки і в 1850 р. узаконив право власності селянина на ділянку землі, яку він обробляв. Однак панщина та інші повинності зберігались у повному обсязі та підлягали викупові. Незадоволення поміщиків таким «звільненням» селян привело до того, що вже в 1853 р. уряд ухвалив декларацію, що обмежувала «регулювання» земель лише тими ділянками, з яких у 1811 р. платили державну подать. Унаслідок цього значна частина дрібних селян не змогли скористатися Законом 1850 р. У Західній Пруссії, у Померанії, він не поширювався на малоімущих селян.

Незважаючи на половинчастий характер реформ, сільське господарство Німеччини в XIX ст. розвивалося досить швидко. Значно поліпшилася агрокультура: було введено багатопільну сівозміну, підвищено якість обробітку землі. Посіви зернових доповнювали кормові й технічні культури. У Померанії й Бранденбурзі, де переважали піщані ґрунти, розширили площі під картоплю, яку використовували для виробництва спирту -- важливого експортного товару країни. За збором картоплі та цукрових буряків Німеччина в другій половині XIX ст. посіла перше місце у світі. Зміцнення кормової бази сприяло розвитку скотарства, особливо молочного тваринництва. У господарствах поміщиків і гросбауерів почали широко використовувати сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива.

Внаслідок аграрних перетворень, проведених у Німеччині в першій половині XIX ст., економічна і політична міць феодального дворянства не тільки збереглась, а й зросла. Це мало негативні наслідки для всієї соціально-економічної системи країни. Юнкерство зберегло свої панівні позиції в керівництві країною. Державний апарат, офіцерський корпус формувався з юнкерів. Німецька буржуазія, будучи політично слабкою і неорганізованою силою, пішла на союз із юнкерством. Він визначав всю соціально-політичну структуру німецького суспільства, надаючи йому мілітаристського, винятково агресивного, реакційного характеру. Те, що в сільське господарство не спрямувалося більш-менш значних коштів, зробило його неконкурентоспроможним. У 70-х роках XIX ст. Німеччина перетворилась у країну, що ввозила продукти.

Висновки

Економіка доби Середньовіччя V-XVIІ ст. була переважно аграрною. Панувало натуральне господарство. Численні трактати містять конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час мало мають теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Основним джерелом економічної думки є юридичні та церковні пам`ятки.

Особливість економічної думки Середньовічного сходу полягає в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам що й в давні часи, а саме питання управління країною, сільське господарство як основна галузь економіки, торгівлі і ремесла як допоміжні.

Теорія капіталу Бем-Баверка зведена з концепцією прямих й другорядних методів задоволення потреб. Обмін благ теперішнього на благо майбутнього еквівалентно, якщо капітал майбутнього зросте. Цей зріст і є відсоток на капітал. Цей відсоток розглядається Бем-Баверком як єдиний спосіб прибутку. Чим більша відстань між благами теперішнього й благами майбутнього тим більш відсоток.

Підбиваючи підсумки економічного розвитку Франції та Німеччини, слід зазначити, що протягом століття (70-ті роки XVIII ст. -- 70-ті роки XIX ст.) у цих країнах відбувся промисловий переворот. Він остаточно знищив залишки феодалізму та сприяв розвитку капіталістичних відносин у промисловості, сільському господарстві, банківській і кредитній сферах.

Звільнення селян від кріпосної залежності створювало умови для організації ринку робочої сили, ліквідація монополії на землю дворянства відкривала можливості її вільної купівлі-продажу, кошти, отримані поміщиками (і частково державою) від відкупних операцій, стали важливим джерелом нагромадження, сприяли формуванню ринку капіталів. Реформи створили умови для розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки -- поміщики ставали великими підприємцями не тільки в сільськогосподарському виробництві, а й у сфері переробки сільськогосподарської сировини (Німеччина зуміла посісти провідне місце у світі з виробітку цукру, консервованих продуктів, крохмалю, сушених продуктів). Із середовища селян став виділятися клас капіталістичних фермерів (гросбауерів), з’явився прошарок посередників, які задовольняли ускладнені потреби сільськогосподарського виробництва.

Список використанної літератури

1. П. М. Леоненко, П.І. Юхименко Економічна історія Навчальний посібник, Київ, Знання-Прес 2004 р.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой