Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни

Тип работы:
Научная работа
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

За останні роки українські історики по новому

осмислили ряд подій вітчизняної історії.

Чи не найбільшою мірою це стосується історії ХХ ст. ,

яка у недавні часи перекручувалася або замовчувалася

на догоду існуючому режиму.

Юрій Щур, 2006 р.

Вступ

Тема даної наукової роботи — «Криворіжжя в роки Великої Вітчизняної Війни. Відбудова Кривого Рогу в повоєнні роки».

Обираючи дану тему для наукової роботи я звернув увагу на те, що дотепер не існує жодного цілісного і комплексного дослідження Криворіжжя в роки Великої Вітчизняної Війни та в повоєнні роки. На мою думку, дослідження даної теми є дійсно актуальним, оскільки крім наукового має ще і практичне значення.

Об'єктом наукової роботи є Криворіжжя під час німецько-радянської війни і у перші повоєнні роки.

Предметом дослідження є діяльність частин Червоної Армії, партизанських груп, радянського підпілля та українського націоналістичного підпілля на Криворіжжі в роки Великої Вітчизняної Війни та процес відбудови Кривого Рогу в післявоєнні роки.

Виходячи з актуальності обраної теми і враховуючи недостатню вивченість проблеми, були поставлені такі завдання:

— розглянути значення Кривого Рогу для СРСР та Німеччини;

— проаналізувати діяльність партизанських груп та радянського підпілля на Криворіжжі в роки окупації;

— висвітлити створення і діяльність підпільних націоналістичних осередків у вказаному регіоні;

— встановити які саме радянські частини і з'єднання брали участь у боях за Кривий Ріг;

— розглянути процес відбудови Кривого Рогу, його темпи і методи.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 22 червня 1941 р. (початок німецько-радянської війни) до 1950 р. (місто досягло довоєнних обсягів видобутку руди).

Географічні межі дослідження — територія сучасного Кривого Рогу та прилеглих земель — загальна площа приблизно 43,0 тис. га

Результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та факультативних занять у вищих та середніх навчальних закладах.

Частина І. Криворіжжя на початковому етапі війни. Окупаційний період

1. 1 Оборона Кривого Рогу. Евакуація

22 червня 1941 року відкинуло в минуле всі проблеми і тривоги мирного часу. 22 — 23 червня на підприємствах, будівництвах, в закладах відбулися сотні мітингів, в яких брали участь 52 тисячі чоловік — майже все трудове населення довоєнного Кривбасу. Такі ж багатолюдні мітинги відбулися і на всіх змінах шахтоуправління «Інгулець», де більш ніж 3000 робітників виразили готовність вступити до лав Червоної Армії. Гірники з шахтоуправління ім. Орджонікідзе пообіцяли збільшити видобуток руди, а дружини рудокопів з шахтоуправління «Першого травня» заявили про готовність замінити на робочих місцях своїх чоловіків, коли вони підуть на фронт.

Газета «Червоний гірник» друкувала десятки листів комсомольців та комсомолок, що добровольцями пішли на фронт. З перших днів війни тисячі гірників, металургів, будівельників пішли до лав Червоної Армії. З криворіжців було сформовано три стрілецькі дивізії, полк протиповітряної оборони, автотранспортний батальйон, медико-санітарний батальйон, та інші частини й підрозділи. На кожному руднику був створений батальйон народного ополчення. 1 Загалом, 20 тисяч криворіжців увійшло до народного ополчення.

Партійні та комсомольські організації міста займались формуванням винищувальних батальйонів, організовували ремонт та виробництво військової техніки, евакуацію матеріальних та культурних цінностей, будівництвом оборонних рубежів.

Коли фронт наблизився, жителі міста вийшли на будівництво оборонних споруд. Тільки в районі села Широкого з їх участю було створено 20 командних пунктів та встановлено близько 500 вогневих точок. Часто зводити оборонні споруди потрібно було під артилерійським та авіаційним обстрілом ворога. Підрозділи радянських льотчиків запекло билися з переважаючими силами ворога, прикриваючи місто з повітря. В одній з ескадрилій почав свою фронтову службу молодший лейтенант Олексій Маресьєв, майбутній Герой Радянського Союзу.

До останніх днів металурги «Криворіжсталі» виконували замовлення фронту — вночі домни переводились на тиху ходу. До того ж вони з метою світломаскування були накриті металевими кожухами, а місця викиду шлаків демаскувалися. І не раз саме сюди скидали бомби німецькі бомбардувальники.

В липні на «Криворіжсталі» демонтували прокатне обладнання, яке відправлялось на Новотагільський металургійний завод. Вночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії І.Ф. Тевосян наказав зупинити завод. Три домни були «закозлені», внаслідок чого гітлерівці не змогли використати печі. Для прискорення евакуації до Кривого Рогу були направлені секретарі обкому Компартії України Г. Г. Дементьев і К. К. Тарасов та майбутній секретар підпільного обкому партії М.І. Сташков. Зі станцій Довгинцеве, Червона та Терни йшли ешелони з шахтним обладнанням. 13 серпня прийшов наказ: все, що не встигли вивезти негайно підірвати. Як згадує генерал-полковник К. С. Грушевий в критичний момент, коли в місті вже чулася стрілянина, до Кривого Рогу прибув перший заступник начальника політуправління Південного фронту полковий комісар Л.І. Брєжнєв. Саме він і допоміг відправили на схід останні ешелони та автоколони.

Вранці 14 серпня до Кривого Рогу увірвалися німецько-фашистські війська, які одразу ж приступили до організації місцевої влади — управи, жандармерії та поліції.

1.2 Діяльність радянського підпілля в Кривому Розі. Партизанські загони на теренах Криворіжжя

Не скорилося ворогові населення, що лишилось на території, окупованій 14 серпня 1941 року німецько-фашистськими загарбниками. Для роботи в тилу Криворізький міськком КП (б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С.Г. Помельникова2.

В період окупації в місті було створено 13 (за іншими даними 14) підпільних груп.

Вже 1 листопада 1941 року на одному з рудників, підготовлених фашистами до пуску, було вчинено диверсію — кількома вибухами було знищено компресорну установку, підйомник та деякі інші механізми, вбито й поранено багато гітлерівців. На початку 1942 року було зруйновано інший рудник, де фашисти намагались налагодити видобуток руди.

На всі акти опору гітлерівці відповідали жорстоким терором — за неповними даними вони замучили, розстріляли, кинули в шурфи понад 7 тисяч криворіжців. Серед загиблих було понад 800 військовополонених. Кілька тисяч було насильно вивезено до Німеччини на примусові роботи3.

В місті створювалося антифашистське підпілля. На вулиці Ольминського, 33 була створена явка підпільного міськкому партії. Хазяїнами квартири були співробітник тресту «Кривбасруда» В. А. Потапенко та його донька Ніна.

Зв’язок міськкому з командуванням Південного фронту був втрачений. Член міськкому С. Г. Помельников був відправлений через лінію фронту для відновлення зв’язку. Н. Л. Омельченко і А. Е. Губенко в листопаді 1941 року пішли в сільські райони і їх доля невідома. В цих умовах член міськкому В. С. Сингирцов, не маючи зв’язку з центром, почав діяти самостійно. З числа робітників рудника ім. Дзержинського він створив підпільну групу, до якої ввійшли В. А. Потапенко, І.Г. Кравченко, І.Н. Левоненко, С. С. Плях, Ф.І. Квітка, А. Л. Циганков, П.А. Єльченко, П. Лаптєва. Підпільники висадили в повітря залізничний міст та військовий ешелон та вивели з ладу 12 автомашин ворога.

Члени групи В. С. Сингирцова діяли і за межами Кривого Рогу. П.А. Лаптєва в районі села Верблюдки Кіровоградської області вивела з оточення цілу військову частину і врятувала життя 4800 бійцям і офіцерам. Подвиг цієї жінки був відзначений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Також виникла підпільна група у радгоспі № 38 і селищі Мудрьона, створена комуністом П. А. Тарандушком, направленим на Криворіжжя наприкінці 1941 року політуправлінням Південного фронту. Групи Сингирцова і Тарандушка встановили між собою зв’язок і спільно провели кілька диверсій.

В листопаді 1941 року учитель Ю. М. Козаченко організував у Соцмісті підпільний партійний комітет, до складу якого ввійшли І.Т. Москаленко, М.Є. Стадник, В. П. Шевченко. Комітет створив на станції Довгинцеве підпільну антифашистську групу під керівництвом Ю. П. Щербака і налагодив зв’язок з групою Ф. М. Тарана, що формувалась на той час у Соцмісті. Дуже швидко група зросла до 20 чоловік. Ці дві підпільні організації випускали і поширювали листівки та зведення Радянського інформбюро, які приймали по радіо. Також вони здобували зброю, переховували червоноармійців і допомагали їм перетнути лінію фронту, діставали шрифт для підпільної друкарні. Група існувала майже два роки. В 1943 році 15 членів Довгинцевської групи (серед яких Ю. Козаченко, Ю. Щербак, В. Носенко, М. Караванський, І. Москаленко, С. Поляков, С. Микитенко, Г. Шевченко та інші) були схоплені й закатовані.

Група Ф. М. Тарана продовжувала боротьбу. Вона провела кілька диверсій на залізниці, зокрема, в лютому і липні І.М. Гальченко та Ф. М. Таран в районі станцій Коломійцево і Радушна пустили під укіс вантажний і пасажирський поїзди ворога. Дещо пізніше члени цієї групи визволили з концтабору (спорудженого німцями в районі сучасного Соцміста) понад 200 юнаків і дівчат, яких фашисти збиралися відправити до Німеччини4. Важливим доказом існування антифашистської групи Ф. Тарана є лист капітана Петрова (див. додаток 2), радянського льотчика. Його було збито німецькими льотчиками 15 серпня 1941 року під час бойового вильоту в районі рудника Леніна.

Активно діяла молодіжна група, створена у вересні 1941 року учнями школи № 15 М. Решетняком, А. Жовтухою, О. Щербаком, М. Ходичем і Г. Романовою. За два роки група випустила 46 листівок тиражем 3000 примірників (за іншими джерелами 45 листівок тиражем 2500 примірників). Восени 1942 року, влаштувавшись на роботу до німецького армійського парку зв’язку, підпільники з травня по серпень 1943 року пошкодили 24 танкових рації (за іншими даними 23), а всього вивели з ладу 45 (30) рацій. Намагаючись зіпсувати цілу партію радіоприймачів (60 штук) для авіації, члени групи були помічені. Учасників групи було схоплено і 17 вересня 1943 року розстріляно (нині поховано в Комсомольському парку міста).

В лютому 1942 року розпочала свою діяльність комсомольська група «Червоногвардієць» (на шахті «Червоногвардійська» рудника ім. Рози Люксембург). Спочатку група складалась з 8 чоловік, потім зросла до 32. Серед її членів були М.П. риньов, І.І. Косигін, М. В. Бабенко, М.Д. Мазикін, І. Гудзь, Т.І. Буряченко, В.І. Бабич. (Працюючи над роботою, мені вдалося відшукати характеристику, видану В.І. Бабичу секретарем Октябрьського РКЛКСМУ. Додаток 3). В 1943 році комсомольці перейшли до диверсійної роботи — М. В. Бабенко пошкодив лінію зв’язку військового призначення між станціями Роковата та Калачевська. Разом з Наташею Гриньовою та Миколою Недошковським він вивів з ладу підйомник на руднику ім. Леніна. В районі радгоспу Веселі Терни вони зіпсували 20 км. ліній зв’язку. Восени 1943 року М. П. Гриньов сформував загін, до якого ввійшли всі члени підпільної групи. Цей загін налічував майже 100 чоловік. 19 жовтня партизанський загін, перерізавши лінію зв’язку, вдарив по руднику ім. Леніна. За 5 годин бій завершився повною перемогою партизанів. Було знищено 16 гітлерівців, захоплено у полон 11 солдатів та 2 офіцери. Також були захоплені 32 автомашини з боєприпасами і 1 штабна машина з секретними документами. Документи разом із захопленим генерал-майором були передані групі розвідників Червоної Армії. Партизанський загін визволив Коломіївку, Терноватий Кут та Новоіванівку. 8 членів партизанського загону разом з групою Шурупова 48 годин утримували заміновану фашистами греблю водосховища КРЕС.

В листопаді 1942 року була створена ще одна підпільна комсомольсько-молодіжна група — «Дзержинець» (на руднику ім. Дзержинського). До її складу ввійшли І. Демиденко, П. Демиденко, П. Татаринцев, М. Кожакін, Г. Кожакін та інші. Підпільники мали радіоприймач, розповсюджували листівки, проводили диверсії на залізниці та на руднику ім. Кірова.

Один із загонів народних месників знаходився спочатку в дніпровських плавнях, пізніше — в районі Карачунів. Керували ним журналіст Г. М. Рибалко, партійний працівник Б.Г. Шангін та один з комсомольських працівників Криворіжжя О. Г. Федоров. Після виснажливих боїв з окупантами поріділий загін відійшов на північ республіки. Пізніше Б.Г. Шангін командував партизанським з'єднанням, що допомагало Червоній Армії звільняти польську землю від німецько-фашистських загарбників.

У грудні 1942 року на базі створених ще в 1941 році груп виник великий партизанський загін під командуванням колишнього вчителя ФНЗ рудника «Інгулець» Г. М. Сєднєва. За час своєї бойової діяльності загін Г. М. Сєднєва знищив 429 гітлерівців і поліцаїв (у тому числі гебітскомісара м. Бердянська), висадив у повітря 2 залізничні мости, пустив під укіс 4 ешелони, знищив 40 автомашин ворога. Спочатку штаб партизанського загону знаходився в селі Троїцько-Сафоновське. В кінці жовтня перед загоном було поставлене завдання — вдарити по ворожим військам в с. Рахманівка. Там була розміщена батарея протитанкових гармат. Вдарити довелося несподівано, внаслідок чого було знищено 75 німецьких солдат і офіцерів, захоплено автомашини, мотоцикли, зброю. Потім партизани відступили до каменоломень, звідки вночі вийшли до Новосергіївських бліндажів. Штаб базувався в районі с. Григорівка, партизан переслідували шпигуни. Восени 1943 року з-під Львова німецьке командування перекинуло каральний корпус, який і напав на слід партизан. Багато з них загинуло, пораненого Г. М. Сєднєва було схоплено. Після нелюдських катувань (йому викололи очі, відрізали кисті рук) 18 грудня 1943 року його кинули до річки Висунь. Інгульчани назвали його іменем сучасний проспект. В 1967 році на будівлі СШ № 96 (колишнє ФНЗ, де працював Сєднєв у 1935 — 1939 роках) встановлено меморіальну дошку з написом «Этот проспект носит имя Георгия Максимовича Седнева — командира партизанского отряда, расстрелянного фашистами в декабре 1943 года».

1.3 Діяльність українського націоналістичного підпілля в Кривому Розі

Криворіжжя та його сільські околиці входили в сферу діяльності групи «Південь». В перші місяці війни тисячі українських патріотів, ризикуючи життям, вирушили на Україну. Використовуючи період міжвладдя, коли радянська влада відступила, а фашистська ще не утвердилась, Українські національні сили розгорнули державне будівництво. Спираючись на місцеві організації ОУН, опереджаючи німців, закладала основи української державності, оволодівала всіма галузями культурного і громадського життя, забезпечували національне відродження українського народу на основі всебічного розвитку української мови. Криворізька група ОУН під керівництвом активного діяча оунівського руху Сергія Шерстюка зробила багато в справі пропаганди самостійницької ідеології, втілення її принципів у життя.

Народився керівник Криворізького підпілля у Харкові. Там він і здобув вищу освіту, набув інженерного фаху. Перед війною працював у Львові, зацікавився українською визвольною ідеєю і став членом ОУН. Незадовго до початку воєних дій прибув на Криворіжжя і працював на коксохімічному заводі. Членами групи були колишні працівники педагогічного інституту — Яровий В., Зеленський О., журналісти- Потапенко І., Олійник Б., учителі та інші працівники — Семенко Ю., Думанський О., Размус П., Шарба А., Мамаєнко М. та інші.

Робота шерстюківської групи ще більше активізувалася, коли в Кривий Ріг прибула похідна група, яку очолював Ріжко П. Дуже старанними у виконанні завдань були Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Іван Саляк, Іван Тарновський, Ганна Максимець. Ганна показала себе добрим організатором і пропагандистом. Вона поширювала листівки та інші агітаційні матеріали. Шерстюка С. обрали головою рудоуправи. Такий орган на руднику Суха Балка очолив член ОУН Розмус П. На чолі відділу народної освіти став Зеленський О., інспектором був Яровий З. Газету «Дзвін», яка стала рупором національно-визвольних ідей, заснував і очолив Пронченко М. В Софіївці член районного проводу Шегеда І. був зав. райвно, Вовк В. займав посаду директора неповносередньої школи. Терещенко К. працював завідуючим біржі праці.

Будучи чудовим організатором, С. Шерстюк зміг мобілізувати своїх соратників для здійснення «ідей та цілей», проголошених Степаном Бандерою. Установи управління (управи) діяли як органи української держави, які складалися із місцевих людей, мали діловодство, офіційну мову, печатки, вивіски для оформлення міста українською мовою. Було запроваджено офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна». Робилося багато для налагодження постачання міста продовольством, розвитку торгівлі. Відкривалися їдальні, перукарні, харчові та промислові крамниці. Проводився курс, щоб духовне життя будувалося з врахуванням історичного минулого, традицій і культури укра- їнського народу. Почався театральний сезон у театрі ім. Котляревсьького. Першого жовтня 1941 року він показав свою першу прем'єру «Тарас Бульба». За рік поставив 12 прем'єр. На його виставах побувало 70 000 глядачів. У місті почала діяти капела бандуристів, музична консерваторія. (школа). Відкрили двері українські народні, фахові, середні школи. Навчальний та виховний процес у них грунтувався на ідеях українського патріотизму з їх основним постулатом любові до матері-України і жертовності заради її визволення. В селі Грушівці почала працювати сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах — агротехнікум. Викладання в них впливало на національну свідомість учнів та студентів. Багато з них включилися в підпільну роботу. Це питання дослідив відомий письменник Гусейнов Г. у доповіді «Історія створення та діяльності агрошкол на Криворіжжі». Використовуючи спогади вихованців Віталія Шумакова, Гавриша М., він детально розповів про героїчну боротьбу вчителів та учнів, трагічну загибель юних патріотів. Загально відому історію криворізького молодогвардійця Решетняка М. ЇЇ переконливо описали Миколаєнко М. в повісті «На лінії вогню» та знаменита журналістка Т. Воронова. Вона знайшла своє продовження. Тепер вже ніхто не сумнівається, що вони були комсомольцями. Але правда і те, що оунівська атмосфера на них мала вплив. Вони все більш стали схилятися до націонал-комунізму, що для радянських комсомольців було невластиво. Вони і загинули як українські патріоти. Були і такі, які не сприймали оунівських впливів. Вони гуртувалися навколо Людмили Бодунової. В той час, як основна маса юнаків і дівчат розмовляли українською мовою, ця група між собою вживала тільки російську, співала радянські пісні. Але жодних дискримінацій вони не зазнавали. Не зважаючи на різко протилежні політичні погляди, всі студенти ставилися один до одного більш-менш по-дружньому і відкритих сутичок між ними не траплялося.

Відновилася і стала невід'ємною частиною життя криворізька «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Його діяльність і тоді і пізніше мала велике значення для всього українства. Пройшовши через страхітливе пекло окупації, у своїй книзі «Голод 1933 р. в Україні» він розповів світові про злочини сталінізму. Письменник Микола Чабан назвав її голосом вцілілих після голодомору. Заслугою письменника Г. Гусейнова є те, що своєю доповіддю він поставив багато загадок і побудив інших дослідників до пошуків документів, виразив надію, що згодом будуть розшукані нові джерела. Через деякий час Кіровоградський письменник Федір Шепель в архіві служби безпеки Кіровоградської області знайшов справу Бориса Назаренка. З одного боку документи дозволили спростувати деякі факти, які кидали тінь на родину патріота, а з другого — проливала світло на його навчання в агрошколі, участь у підпіллі, а головне дозволили більш ширше побачити значення сім'ї Назаренків не лише в культурному розвитку гірників Кривбасу, але і трудящих всієї України. Наявні матеріали показали, що в Кривбасі було широко розгалужене націоналістичне підпілля, яке вело боротьбу на два фронти — проти гітлерівських окупантів і сталінського деспотизму, щоб здобути самостійну Україну. Воно мало тісні зв’язки із Львовом, Дніпропетровськом, Кримом. Під його керівництвом Леонід Костюк, Володимир Шестаков, Іван Шутко, Іван Берко та інші поширювали пропагандистські матеріали — журнал «Інформаційний вісник», брошуру «Україна, яка була, є і буде», газету «За самостійну Україну» і листівки. Так в горнилі антифашистської боротьби Борис Назаренко сформувався у досвідченого керівника і загартованого бійця — національно свідомого і самовідданого. Обравши псевдонім «Гнат-недоля» пройшов шлях від рядового члена ОУН до керівника сільського проводу. Під його керівництвом діяло чотири кущових (волосних) проводи, що об'єднували 25 членів. Їх впливовими проводирями були Володимир Рудь, Леонід Гаркуша та інші. Будучи районним керівником, Борис Назаренко залучив до ОУН Галину Діденко. Її будинок по вулиці Княгині Ольги, де проживали мати і молодший брат, став явочною квартирою підпільників. Організація мала два обрізи, гвинтівку, пістолет, а також дві гранати й 200 набоїв. На жаль, він також потрапив у кроваві лапи катів і був замучений. Підводячи підсумки боротьби за національне відродження, один з діячів самостійницького руху Е. Стахів зазаначав, що Кривий Ріг мав вигляд українського міста в самостійній Україні. Недивно, що він мав величезний вплив на всю Південну Україну.

Все це не вписувалося в стратегію окупантів, викликало в них звірячу лють і штовхало до жорстокої розправи. Голова міської управи С. Шерстюк, редактор газети «Дзвін» М. Пронченко, активні діячі підпілля Г. Максимець, І. Потапенко та інші - всього 105 чоловік у квітні 1942 р. були розстріляні біля шахти Валявка. З такою ж жорстокістю нищилися й здобутки їх діяльності. На чолі театру був поставлений німець, закривалися організації «Просвіти», українські школи та інші заклади. Все це тривожною луною рознеслося по всій Україні, було свідченням жорстоких намірів гітлерівців щодо Українського народу. Окремо треба сказати про редактора газети «Дзвін», поета М. Пронченка. Про нього поширили страхітливий наклеп, ніби він видавав газету за завданням КДБ і мав на меті скомпроментувати оунівський рух. Така брехня більш усього була провокацією з метою применшення впливу його патріотичної поезії і газети, яку він видавав. Його однодумці, як тоді, так і тепер, не вірили і не вірять, щоб поет, який пережив сталінські репресії, проявив на засланні мужність, міг піти на таке. І нині багато людей ламають голову над цією загадкою. Українські патріоти відмітають провокацію. Його поезія належить народу і вічно буде служити людям.

«Не треба нам нічого від життя,

Ні почесті, ні грошей, ні слави,

Лише держави треба вороття —

Святої української держави".

Хто б не був за партійною належністю поет, але ящо він написав такі слова, заслуговує на безсмертя. Він народний поет. Після трагедії, яка приголомшила всю Україну, оунівські організації перейшли в глибоке підпілля. Ще не раз проти них спрямовувалися жорстокі репресії і переслідування. Так, у вересні 1943 року були знову проведені масові розстріли оунівців Нікополя і Кривого Рога. Але ні жорстокий терор, ні провокації сталінської агентури не змогли знищити самостійницьке підпілля. Воно продовжувало активно діяти в самому місті, на рудниках, а також в сільських районах Криворіжжя.

Наявні архівні матеріали свідчать, що вони з великою прихильністю ставилися до Української Повстанської Армії. Кожен з них вважав за честь пробратися на територію її дислокації і стати її воїном. Такі приклади траплялися часто. Були випадки, коли кожен район періодично направляв по явочним паролям і базам формування загонів УПА — збройні групи на поповнення. Окремі дослідники критикували оунівських підпільників за недооцінку подібних форм боротьби і пояснюють цим зниження його розмаху. Важко сказати, чи могли б прижитися загони УПА на Криворіжжі. Але ми переконані, що і інші види роботи теж були ефективні. Біля 10 років продовжувалася боротьба. Одночасно з цим каральні органи викривали і громили оунівські організації Придніпровя в тому числі і на Криворіжжі. Протягом 1944 і 1945 років більшість її членів були заарештовані і віддані до суду, кинуті до тюрми і заслані в концтабори. Судили не лише членів організації, але і тих, хто їх підтримував і навіть співчував. Лише небагатьом вдалося вижити і повернутися на волю.

1.4 Криворіжці в тилу

Нарівні з підпільниками та партизанами мить перемоги наближали і криворізькі гірники, металурги, будівельники евакуйовані на Схід.

По-фронтовому трудилися на Уралі передові шахтарі Кривбасу Олексій Семиволос, Іван Завертайло, Іван Митрофанов та багато інших. В соціалістичних змаганнях за 1942 рік Високогірському руднику, де працювали криворізькі гірники, було присвоєне звання «Кращий рудник СРСР», а криворізькому бурильщику Івану Завертайло — звання лауреата Державної премії.

Ось що розповідав про ті дні в газеті «Радянська Україна» відомий гірник, також нагороджений Державною премією, О. Семиволос: «Я работал в тылу на рудниках, куда эвакуировались после начала войны тысячи горняков Кривбасса с машинами и оборудованием. Каждый рабочий в тылу работал так же самоотверженно, как и красноармейцы на фронте. Я за два года добился одиннадцати рекордов, выполнял норму от 500 до 700 процентов».

Прапор Державного Комітету Оборони завоював колектив доменщиків Новотагільського металургійного заводу, де працювало багато криворіжців. Відзначались криворізькі комуністи — мастери І. Ткаченко, Г. Горобець колишній головний інженер «Криворіжсталі», начальник доменного цеху Новотагільського заводу Л. Левін та інші. На доменних печах почали виробляти нове для заводу та необхідне для фронту виробництво ферромарганцю и феррохрому. На мартенах навчились виплавляти специальні марки броньової сталі. Прокатчики в рекордно короткі строки почали випускати броньові листи. Колишній директор «Криворіжсталі» Ф. Ф. Рязанов став на чолі нового Узбекського металургійного заводу в Бегавате. День 5 березня 1944-го року ветерани «Криворіжсталі» і Бегавата пам’ятають до сих пір. Цього дня завод дав першу сталь.

Багато чого досягли під час війни і машинобудівники заводу «Комуніст», евакуйовані до Магнітогорську. Окрім звичайної номенклатури виробів, яких потребували гірники Уралу і Сибіру, колектив «Комуністу» випускав немало військової продукції. Коли Кривий Ріг був звільнений, машинобудівники їхали на Україну, залишивши нове, дочірне підриємство, з яким не розривали потім зв’язків довгі роки.

Багато металургів, гірників, машинобудівників Криворіжжя стали бійцями сформованого на Уралі танкового корпусу. Прапор цього прославленого з'єднання увінчаний багатьма нагородами країни. Корпус закінчив війну в Празі. Тут на постаменті «тридцятьчетвірки» висічено ім'я криворізького металлурга Олексія Хмельницького, який загинув на вулицях Праги, в одному з останніх танкових боїв Великої Вітчизняної війни.

Добре працювали будівельники, евакуйовані на Урал, які потім відбудовували народне господарство Центрально-Чорноземного району СРСР, криворізькі енергетики, що працювали на електростанціях Поволжжя.

Відважні сини й доньки Криворіжжя прославили рідну землю і на полях битв. Багато ратных справ було на рахунку воїнів 41-ї Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивизии, особовий склад якої складався в основному з криворіжців. Під командуванням генерал-майора Г. М. Мікушева це з'єднання особливо відзначилось в боях на Рава-Руському напрямку та при обороні Києва.

За роки Великої Вітчизняної війни двадцять вісім криворіжців були удостоєні знання Героя Радянського Союзу. Вітчизна відмітила найвищою нагородою комсомольців Юрія Должанського, Андрія Труда, Івана Кобилянського, Григорія Байбаренко, Олександрв Олексієнко, Володимира Шкапинко, Дмитра Шкоду та багатьох інших. Честі охороняти з повітря Кремль, Червону площу, Мавзолей В.І. Леніна під час битви під Москвою був удостоєний винищувальний полк майора Василя Найденко. «За Ленінград!» було написано на борту іншого Криворіжжя — аса Василя Михлика. Льотчик-штурмовик, он здійснив 188 бойових вильотів, знищив більш ніж 50 танків, 200 автомашин, 100 артилерійських гармат ворога. В небі над Дрезденом закінчив війну винищувач Дмитро Глінка, знищивщий особисо 50 фашистських літаків.

Посмертно було присвоєне звання Героя криворізькому Матросову Павлові Костенко, одному з визволителів Криму.

Грамоту Героя вручили близьким льотчика-винищувача Івана Лавроненко. Його ім'я носить тепер одна з міських вулиць. В Кривому Розі встановлені бюсти двічі Героїв Радянського Союзу Василя Михлика і Дмитра Глінки.

Робітники, колгоспники, радянська інтелігенція не тільки працею, а й особистими коштами допомагали Червоній Армії. Вони передавали в фонд оборони облігації державних позик, заощадження, коштовності. Найбільшим подарунком, який колектив «Криворіжсталі» направив фронтовикам, були бойові машини з танкової колони «Радянський металург».

1.5 Звільнення Кривого Рогу

23 жовтня 1943 року війська 37-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта М.Н. Шарохіна і 5-ї гвардійскої танкової армії, очолюваної генерал-лейтенантом танкових військ П.А. Ротмістровим, вийшли на підступи до Кривого Рогу. Окремі підрозділи 18-го танкового корпусу с десантом піхоти, а потім 29-го танкового корпусу ввірвалися до міста.

Танковий рейд до зайнятого гітлерівцями Кривого Рогу був безпрецендентний по відвазі його учасників, по драматизму подій. Вісім годин в оточенні вела бій рота Герояю Радянського Союзу Георгія Олександровича Романенко. Вогнем, таранними ударами громив ворожу техніку, подавляв дзоти танк молодшого лейтенанту Миколи Михайловича Козлова. В ті дні особливо відзначились підрозділи Олексія Григоровича Махрова і экіпаж Володимира Олександровича Белоросова. Всі три офицери-танкісти були удостоенф Золотих Зірок Героїв.

Однак ворогу вдалося відсікти від танків нашу піхоту, і підроздфли 29-го і 18-го танкових корпусів, витративши боєприпаси відійшли.

Про запеклість жовтневих боїв може свідчити те, що в масованих налітах проти атакуючих частин брало участь до 100 фашистських бомбардувальників і що гітлерівці здійснювали тут до 750−850 літаковильотів за день. Хоча під час даної наступальної операції Кривий Ріг і не був звільнений, вихід великих армійських з'єднань до кордонів залізорудного басейну, захоплення широкого плацдарму на правому березі Дніпра самі по собі були великою перемогою. На криворізькому напрямку, згадував колишній командуючий 37-ю армією, генерал-полковник у відставці, Герой Радянського Союзу М. Н. Шарохін, було звільнено більше ста населених пунктів, взяті великі трофеї і багато полонених.

Шість ворожих дивізій були розгромлені. На підступах до Кривого Рогу знайшли собі могилу або потрапили в полон 112,5 тисячі солдатів і офіцерів притивника. Було захоплено 750 танків і самохідних гармат, більш ніж 800 гармат і мінометів, тисячі кулеметів та автоматів, велика кількість зерна, залізничних ешелонів.

Німецько-фашистське командування, занепокоєне цими успіхами, вдалося до контрударів, намагаючись відкинути радянські війська і відновити оборону. Однак відчайдушні намагання ворога скинути радянські війська в Дніпро закінчилися невдачею.

В січні 1944 року розпочалась Криворізько-Нікопольськая операція. Головного удару цього разу завдавав 3-й Український фронт (командуючий — генерал армії Р.Я. Малиновский). В центрі була розміщена 46-а армія генерал-лейтенанта В. В. Глаголева. Фронт бул посилений 37-ю армією — ветераном боїв за Криворіжжя, механізованими і стрілецькими корпусами, переданими з інших фронтів та з резерву Ставки. 17 лютого почався рішучий наступ на місто. Війська 46-ї армії вибивали гітлерівців з південного сходу, з'єднання 37-ї армії завдавали удару з північно-східного напрямку.

Наступ проходив в тяжких умовах. Всі висоти і населені пункти на останніх перед Кривим Рогом рубежах ворог перетворив в потужні опорні пункти. Однак наступальний порив радянських військ вже неможливо було зупинити. Ані вага снарядів і мін, які несли в речових мішках, викинувши нехитрий солдатський скарб, ні ночі без сну не могли зупинити мужніх воїнів.

46-а армія на вістрі атаки мала 48-у гвардійську стрілецьку дивізію під командуванням генерала Г. Н. Корчикова. Згодом прапор Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова 48-ї Криворізької стрілецької дивізії був пронесений на параді Перемоги перед Мавзолеєм В.І. Леніна. В лютому 44-го дивізія вела багатоденний бій за Зелене місто, територію металургійного заводу і Соцмісто. В самому Соцмісті бій тривав близько п’яти годин.

Противник упорно цеплялся за каждую выгодную высоту, за каждый дом перед фронтом всех четырех наступавших стрелковых корпусов (34-го и 6-го гвардейского 46-й армии, 82-го и 57-го 37-й армии). Под сильным огнем, отражая контратаки, рвалась к центру Кривого Рога 394 стрелковая дивизия генерала Лисицына. Успешно взламывала вражескую оборону 236-я гвардейская стрелковая дивизия под командованием генерал-майора И. И. Фесина, дважды героя Советского Союза. Соединения 6-го гвардейского корпуса генерала Г. П. Котова в кровопролитных боях освободили станции Радушная, Мудреная, очистили от врага коксохимический завод и перерезали железнодорожную линию Долгинцево — Червоное. Здесь особо отличилась 20-я гвардейская дивизия генерала П. Я. Тихонова, которого сменил генерал Н. М. Дрейер. Большим успехом воинов 82-го стрелкового корпуса генерала П. Г. Кузнецова было быстрое преодоление внешнего обвода вражеской обороны по линии Александровка — Златополье — Кубердеевка. Кроме разветвленной линии обороны, противник располагал здесь большим количеством танков, превращенных в долговременные огневые точки. Соединениям корпуса — 15-й и 28-й гвардейским дивизиям полковника П. М. Чиркова и генерала Г. И. Чурмаева принадлежит и честь освобожения крупного железнодорожного узла Долгинцево. 10-я гвардейская воздушнодесантная дивизия генерала М. Г. Микеладзе за освобождение рудников имени Фрунзе, «Октябрьский», горняцкого поселка «Большевик» и Божедаровки удостоилась наименования Криворожской. 188-я Нижнеднепровская стрелковая (командир полковник В.Я. Даниленко) в кровопролитных боях очистила от врага рудники имени Карла Либкнехта и имени Кирова. Ее заслуги были отмечены орденом Суворова.

57-й стрелковый корпус генерала В. А. Остапенко освобождал северную группу рудников. Боевые донесения тех дней свидетельствуют об умелых наступательных действиях солдат и офицеров 92-й гвардейской дивизии, действовавших в районе Сухой Балки. На северо-восточной окраине рота офицера Абалмасова была встречена плотным пулеметно-минометным огнем. Сильным опорным пунктом, мешавшим подразделению продвигаться дальше, был трехэтажный дом. Штурмовые группы в конце концов ворвались сюда. Но гитлеровцы блокировали храбрецов. Рота несколько часов вела бой в окружении. Было уничтожено несколько десятков фашистских солдат и офицеров, захвачено много винтовок и автоматов. Путь другим наступающим подразделениям был открыт.

Большую отвагу и боевой натиск проявили в февральских боях соединения 8-й гвардейской армии, которой командовал герой Сталинграда генерал В. И. Чуйков. Эта армия освободила от врага город Ингулец, входящий по нынешнему административному делению в состав Кривого Рог.

Те, кто принес криворожцам счастье быть свободными людьми, одевали походную форму в Алдане, в Саратове, Кисловодске, Ташкенте, Воронеже, Перми. Кировограде, Свердловске, Горьком.

В числе храбрейших освободителей Криворожья было много уроженцев Ивановской области, воспитанников фабрично-заводских коллективов. Один из них — гвардии лейтенант Владимир Горелов, тогда двадцатилетний коммунист из Тейково, командир взвода противотанковых ружей. Добровольцем не раз ходил он разведывать вражескую оборону, проводил через линию фронта целые подразделения. А возвращался «домой», в 28-ю гвардейскую дивизию, то с фашистской зениткой, то с противотанковой пушкой. Горелова называли в дивизии героем задолго до того, как Золотая Звезда засияла на его гимнастерке. В Кривом Роге он захватил у врага два пулемета и с берега Саксагани в упор бил гитлеровцев из трофейного оружия. Молодому офицеру приходилось в февральских боях становиться к орудию вместо раненого расчета, поднимать людей в атаку.

Стремительные, изобретательные в наступлении такие воины, как лейтенант Горелов, становились непоколебимыми в обороне. За три дня до решающего криворожского штурма в промерзшей, открытой всем ветрам степи остановился дивизион двадцативосьмилетнего офицера из Шуи капитана Василия Васильевича Шитова. Артиллеристы получили приказ не допустить удара во фланг войскам, спешившим к Саксагани и Ингульцу.

Едва успели окопаться — команда: «К бою!». С востока, юга и запада ползли на огневую позицию фашистские танки, бронетранспортеры, самоходные орудия. Укрываясь за ними, двигались автоматчики. Пушкари словно вросли в землю, в черный от копоти снег. Кончились снаряды. Теперь лишь острыми язычками пламени противотанковых ружей, трассами автоматных очередей отвечали бойцы на вражеский натиск. Дивизион погибал, заслоняя собой пехоту. В последние минуты обороны батарейцы Шитова подорвали. Все до единого поднялись они из окопов, чтобы в смертельных объятиях рукопашной схватки уничтожить еще хотя бы нескольких гитлеровцев.

Никто из артиллеристов так и не увидел города, куда вскоре вошли спасенные ими подразделение. Они не узнали, что их героизм принес 115-й артиллерийской бригаде наименование «Криворожской».

Наряду с пехотинцами и артиллеристами образцы беспримерной отваги и мужества показывали летчики 17-й воздушной армии генерала В. А. Судец. Поддерживая наступление наземных войск, летчики сделали около 11 тысяч боевых вылетов. Были уничтожены все вражеские переправы на Днепре и мосты на дорогах, ведущих к Никополю, Апостолово, Широкому. Наступающая армия была полностью обеспечена боеприпасами. Их перевозили ночные бомбардировщики, армейские авиаполки связи. санитарный авиаполк фронта. С самолетов было снято все стрелковое вооружение, полеты не брали штурманов. Таким образом, за один рейс летчики вывозили до 112 тонн боеприпасов. Это во многом решило успех криворожской операции и проведение ее в сроки, определенные Верховным Командованием.

Огнем и гусеницами прокладывали путь пехоте воины 23-го гвардейского танкового корпуса, которым командовал генерал Е. Г. Пушкин. Массовый героизм проявили экипажи 28-го отдельного гвардейского танкового полка и 6-го отдельного тяжелого танкового полка. За образцовые действия в боях при освобождении Кривого Рога 28-й гвардейский танковый полк получил наименование «Криворожского».

Всего почетных наименований удостоились 22 дивизии, бригады, полка и отдельных батальона, личный состав которых особо отличился в боях. Столица нашей Отчизны зореносная Москва от имени Родины 22 февраля 1944 года салютовала доблестным освободителям Кривбасса двадцатью артиллерийскими залпами из 224 орудий. Жители горняцкого края свято чтут память погибших героев. На криворожской земле сделали свой последний шаг в бессмертье младший сержант из Подмосковья Александр Киров, повторивший подвиг Александра Матросова, начальник политотдела 37-й армии, ветеран гражданской войны полковник Николай Емельянов, сержант Дмитрий Ананченко, который, чтобы остановить танки противника, бросился с фугасным снарядом под головную машину, летчики Павел Холод и Виктор Травников, направившие горящий самолет на скопление вражеской техники. и тысячи других. В городе вырос величественный монумент «Победа», открыты мемориалы «Вечного огня», десятки комнат Боевой славы, народные музеи. Имена героев поистине бессмертны. В освобожденный город в феврале 1944 года вместе с войсками вошли специалисты горного дела и металлурги К. В. Кудряшов, А. А. Миняйло, Г. С. Кирносов, А. И. Семиволос. В. М. Бесов, Д. И. Боровик, Д. З. Скирко, К, С, Щербина, И. И. Корж, П. Н. Таран, Е. Ф. Москальков, Д. П. Товстановский, С. М. Мелешкин, С. П. Журавлев, М. П. Губский, В. К. Кулаков, Ф. И. Измайлов, В. П. Бычков, Д. К. Бондаренко. В числе первых партийных, советских и комсомольских работников ЦК КП (б)У направил в Кривой Рог И. А. Кудрявцева, С. П. Юдина, И. М. Ульянова, И. А. Мельникова, И. М. Сиренко, О. А. Киреева, М. И. Агафонову, О. М. Ковальскую, М. Г. Грибенко, Е. Ф. Спинякову, В. С. Юркевича, М. П. Кокуркина, И. М. Косынкова, А. З. Животовского, В. И. Юсупова, Г. П. Сатановского, П. Д. Логвинова.

Страшная картина разрушения встретила прибывших. «Кривой Рог встает перед нами в клубах черного дыма, — писал специальный корреспондент „Красной звезды“ 24 февраля 1944 года. — Догорают подорванные немцами дома… Мы сворачиваем на улицу Маркса. Тут наиболее явственны следы немецких разрушений. Многие дома еще продолжают дымиться. Пушкинская улица. Немцы взорвали тут горный институт, славившийся по всей Украине. Военный городок. В нем находился лагерь военнопленных. Высокая насыпь, под которой немцы почти ежедневно расстреливали пленных…»

Частина ІІ. Відбудова Кривого Рогу

Додатки

Додаток 1. Хронологічна таблиця

1734 р.

Створена Інгульська паланка, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий Кривий Ріг.

1761 р.

Згаданий зимівник Кривий Ріг.

Церква св. Миколи згадана як існуюча в 1761 р. у статті архієпископа Розанова в «Хронологіко-історичному описі церков єпархій Херсонської і Тавричеської»

1769 р.

У Кривому Розі при полковнику Скідан стоять військові команди.

1770 р.

У Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царьова Могила. В даний час не збереглися.

1774 р.

Академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис.

1775 р.

Заснування поштової станції, перші геологічні досліди

25 квітня (8 травня — за новим стилем) 1775 року в урочищі Кривий Ріг заснована одна з поштових станцій цього тракту, де для обслуговування пошти в тимчасових землянках оселилися п’ять козаків. Від селища, що утворилось біля цієї поштової станції, і веде свій початок сучасне місто.

1779 р.

Прапорщик Беєр зробив першу топографічну зйомку околиць, де слободі Кривий Ріг приділялося 21 тис. десятин землі (23 тис. га).

1781 р.

Кривий Ріг відвідав академік Василь Зуєв.

Слобода Кривий Ріг стала волостним центром.

Професор Лєванов знайшов у Кривому Розі сліди срібних руд, мармуру, порфіру і залізних руд.

1791 р.

Вийшла друком книга академіка Гюльденштедта «Подорож через Росію й у Кавказьких горах» — перший науковий твір, де було описано Криворіжжя.

1799 р.

У селі Кривий Ріг мешкає 762 чоловік, із них 407 чоловіків і 345 жінок.

1802 р.

Вийшла книга професора В. Ізмайлова «Подорож у полуденну Росію в 1799 р. у листах, виданих Володимиром Ізмайловим», де описані промисли жителів Криворіжжя.

1803 р.

В околицях Кривого Рогу проводив дослідження берггемворен Василь Пиленко, який «в достатку знаходив залізні руди біля Кривого Рога і біля села Шестерня».

1804 р.

У Кривому Розі мешкає 1623 жителя, є 226 будинків.

1816 р.

Граф К. Г. Разумовський, що подорожував по південній Росії, у своїх нотатках згадує криворізькі вапняки.

1817 р.

Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 1816 — 1817 р.р. були звернені у військові поселення». (У Кривому Розі в 1817 р. були розквартировані 6-й та 7-й ескадрони Бугського Уланського полку, що згодом були переведені в с. Казанка.)

1833 р.

У Кривому Розі подвір'їв — 539

1836 р.

У Кривому Розі за дорученням Новоросійського генерал-губернатора почав дослідницькі роботи гірський чиновник пан Кульшин. Роботи велися протягом 2 років і дали різноманітні відомості про корисні копалини краю.

1837 р.

У Кривому Розі нараховується 586 подвір'їв.

1838 р.

Подвір'їв — 596.

1857 р.

Військове поселення Кривий Ріг переведено до розряду сіл.

1860 р.

Село Кривий Ріг переведено до розряду містечка.

1865 р.

У Кривий Ріг уперше прибули колишній професор Гірничого інституту пан Барбот-де-Марпі, який протягом 1866 — 1867 р.р. займався вивченням корисних копалин басейну.

1866 р.

Пан О. М. Поль, оглядаючи балку Дубова чисто з археологічною метою, виявив виходи покладів багатої залізної руди.

1869 р

З’явився геологічний нарис Херсонської губернії пана Барбота-де-Марпі.

1870 р.

О. Поль уперше звернувся з клопотанням до уряду Росії про будівництво залізниці, що могла б з'єднати «кам'яновугільні рудники Донецького басейну з Криворізькими залізними рудами».

1871 р.

О. Поль розпочав систематичні розвідки Криворізьких руд. Усього на ці цілі в цілому було витрачено понад 20 тис. руб

1872 р.

У Кривому Розі розпочав працювати гірський інженер пан Штрипельман, що встановив наявність у районі потужних покладів залізних руд з вмістом заліза до 70%.

1873 р.

У південній частині залізорудного басейну між Кривим Рогом і Ластовкой проводив розвідку пан Феодос'єв.

1874 р.

Перший з'їзд гірничих промисловців півдня Росії висловився за проведення залізничної лінії «від Катеринослава і до Кривого Рогу і далі до Знаменсько-Миколаївської лінії 220 верст»

13. 04. 1874 р.

Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О.О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд і інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг

22. 04. 1874 р.

Російським царем затверджений проект залізниці від м. Катеринослава (м. Дніпропетровськ) через м. Кривий Ріг до ст. Казанка. Проект не здійснений

1878 р.

Рудні багатства краю вивчали гірські інженери п.п. Конткевич С., Шимаковський М., Домчер В.

1879 р.

Продовжуються роботи п. Конткевича С. у Криворізькому басейні.

1880 р.

Видана робота п. Конткевича С. «Геологічний опис околиць Кривого Рогу, Херсонської губернії

13. 05. 1880 р.

На виконання затвердженого російським царем Закону про виконання гірничими промисловцями підземних робіт Міністерством державного майна Росії затверджені й оприлюднені через Урядовий Сенат «Інструкції з нагляду за виконанням приватного гірського промислу в гірських округах Європейської Росії» та «Правила про безпечне виконання підземних робіт». Ці інструкції стали головними документами, що регламентували розробку рудника у Кривому Розі до кінця 19 сторіччя.

1881 р.

Західна частина долини р. Саксагань досліджувана п. Г. Прекделем.

15. 05. 1881 р.

Криворізьким анонімним французьким товариством почато видобуток залізних руд на незручних землях товариства селян Кривого Рогу (Саксаганський рудник).

20. 02. 1881 р.

Російським царем затверджене «Положення про Тимчасове Управління по будівництву Криворізької і Баскунчакської залізниць»

1882 р.

У гірничозаводському відділі Всеросійської виставки в Москві Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд представило зразки руд і проекти розробок родовищ «у широких масштабах».

Почалося спорудження моста через р. Інгулець за проектом архітектора М. А. Белелюбського довжиною 151 м.

1884 р.

Правлінням Товариства Брянського заводу прийняте рішення про будівництво власного металургійного заводу (майбутній Олександрівський, пізніше ЮМЗ) для переробки криворізьких руд.

18. 05. 1884 р.

Відкрита Катеринінська залізниця довжиною 477 верст (505,6 км) від ст. Ясиновата через Кривий Ріг і до ст. Долинська.

1885 р.

Відкрито рудник у маєтку землевласників Голковської (Артемовський) і Ростковської (Жовтневий).

1886 р.

Відкрито рудник Новоросійського товариства — Юзовський (згодом рудник ім. Фрунзе)

1886 р.

Пан Піроцький Ф.А. уперше створив «Електричний моторний вагон», який почав широко застосовуватися згодом на гірських роботах.

1888 р.

На Бєлокрисовському руднику Новоросійська Товариства (зараз ім. Фрунзе) встановлені дві парові машини.

16. 06. 1890 р.

Заснована допоміжна каса для робітників «Товариства Криворізьких залізних руд».

17. 06. 1890 р

Закладена перша доменна піч на Гданцівському заводі.

26. 06. 1890 р

У м. Катеринославі (Дніпропетровськ) на 60-м році життя помер один із найвідоміших суспільних діячів Півдня Росії, промисловець, археолог, дворянин, статський радник Олександр Миколайович Поль. Нагороджений орденами св. Володимира і Ганни.

01. 03. 1891 р

Отримано дозвіл на продовження Саксаганської гілки на 17 верст (18 км).

1891 р.

На Гданцівському чавуноливарному заводі закладено 3 домни обсягом 200 м³, висотою 18 м, добова продуктивність 400 пудів (6,5 тонни).

1895 р.

У Кривому Розі нараховується 1 162 подвір'я

Відкрита 1-а земська лікарня.

Вартість землі в Кривому Розі за останні 25−30 років збільшилася в 30 і більше разів.

На Гданцівському чавуноливарному заводі обладнано електричне освітлення і водопостачання заводського водопроводу від електронасосів.

30 травня за підписом Міністра шляхів сполучення Росії дозволене будівництво під'їзних шляхів до залізниці, зокрема, продовження Саксаганської гілки Катеринінської залізниці на схід по долині річки Саксагань до рудника Калачевського.

1896 р.

Професору П.П. П’ятницькому видана грошова допомога (100 рублів) на геологічну екскурсію з метою огляду нових розвідницьких робіт у районах Криворіжжя і Корсах-Могили (у м. Бердянську).

Надруковано статтю П.П. П’ятницького «Про деякі особливості в будівлі і стратиграфії кристалічних сланців на південь від м. Кривого Рогу».

Устаткування ЮРДМО складалося з 5 рудопідіймальних парових машин загальною потужністю 240 кінських сил, однієї паровозної машини, 4 парових насосів 24 к. с., 8 парових котлів.

Вийшло Високе повеління російського царя про спорудження продовження Саксаганської гілки від ст. Колачевська до з'єднання її з головною лінією біля ст. Любомирівка протягом 85,4 версти (90,5 км). Приступили до робіт 01. 08.

1897 р.

Пан М. Шимановський обчислив запаси залізних руд у Кривому Розі в 2 млрд. пудів (32 млн. 760 тис. тонн).

Пан С. Колачевський купив паровоз системи Вілдвіна.

1898 р.

На 23-му з'їзді гірничих промисловців півдня Росії вперше розглядалося питання про експорт залізної руди.

На Інгулецькому руднику (біля Гданцівки) влаштована парова лебідка потужністю 50 к. сил, за допомогою котрої вагонетки з рудою по похилій площадці піднімаються з нижніх горизонтів.

На Карнаватському руднику початий видобуток руди, крім розносу, за допомогою шахт.

На 24-м з'їзді гірничих промисловців розглядалося питання про розміщення військового гарнізону в Кривому Розі. З'їзд постановив підтримати клопотання. Гірничі промисловці висловили згоду взяти участь у витратах.

1899 р.

Гірський департамент відрядив гірського інженера пана А. О. Михальського для обстеження Інгулецького рудного району.

Ціни на залізну руду в Кривому Розі піднялися до 9−10 коп. за пуд із вмістом заліза 60%. За кожний 1% понад це — добавляється по 1/5 коп. на 1%.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой