Історія розвитку та основні характеристики векселів

Історія розвитку та основні характеристики векселів

Історія виникнення. Історія вексельних зобов’язань сягає в таке далеке минуле, що сучасним дослідникам навіть важко вказати час виникнення векселів. Невідомо також який народ першим винайшов і запровадив у практику вексельні відносини. Пальму першості у винаході й використанні в різні історичні часи векселів намагалися обґрунтувати представники Італії, Франції та Німеччини.

Процес формування характерних рис і функціональних властивостей векселя та норм вексельного права охоплює значні історичні періоди становлення звичаїв і морально-етичних норм, на основі яких сформувалися італійський, французький та німецький етапи їх законодавчого закріплення у відповідних статутах. Сформовані тоді правила й норми становлять основу нині діючих норм вексельного права у переважній більшості країн світу та є підґрунтям для плідного міжнародного співробітництва у межах спеціальної комісії ООН для забезпечення одноманітності підходів до тлумачення елементів і норм вексельного права.

Не можна не відзначити італійський період в історії зародження та вдосконалення векселя. Так, більшість авторів, зокрема, А. Демківський і В. Малюк вважають, що батьківщиною векселя була Італія. Підтвердженням цієї думки є те, що до вексельного обігу у певний історичний період, навіть тоді, коли він поширився за межі території Італії, переважно вдавалися італійські міняли-банкіри, а вексельна термінологія переважно походить з термінів італійської мови.

На користь даної гіпотези свідчать також чисельні історичні факти, які вказують: а) на великий наплив до Італії коштів для спорядження армій хрестоносців; б) регулярний і систематизований переказ церковної десятини до Ватикану; в) виникнення чисельних торговельних республік, які контролювали переважну більшість торгових процесів між Європою та Сходом.

Але безпосереднє виникнення вексельного обігу історики пов’язують з грошовими переказами купців і власників міняльних лавок, які на ярмарках Італії здійснювали обмін золотих і срібних монет різноманітної ваги і походження. При цьому звичайна експертиза золотого вмісту багаточисельних монет того часу була надто складною справою і потребувала необхідної фахової підготовки, а також належних засобів і знарядь. Тому купцям після реалізації товарів було вигідніше й безпечніше здавати грошову виручку в місцях проведення ярмарок, а замість коштовних монет у дорогу брати в банкірів-мінял рекомендовані листи-доручення до їхніх колег-кореспондентів у інших містах і країнах з пропозицією сплатити пред’явникові даного листа зазначену суму. Необхідна мережа кореспондентських зв’язків уже в середньовічні часи стала набувати необхідної сталості й надійності.

Платежі з використанням способу переказу швидко поширилися ще й тому, що купецькі мандрівки до ярмарок і назад, а тим більше перевезення значної маси золотих і срібних монет, у часи середньовіччя були справою небезпечною і ризиковою. Щоб протистояти розбійницьким нападам і сваволі феодалів з розвитком італійської торгівлі виникла об'єктивна потреба спрощення процедур платіжних операцій.

Зокрема, відомо, що вже у XII ст. деякі крупні італійські торговельні фірми мали своїх представників у багатьох центрах тогочасної торгівлі, тому розрахунки між такими центрами здійснювалися письмово оформленими листами.

Ярмарок здійснив серйозний вплив на розвиток вексельного обігу. Цей вплив виразився насамперед у формуванні цілого класу ярмаркових векселів, які на певному історичному етапі стали переважати над тими, що були отримані при оформленні позаярмаркових угод. Завдяки розширенню процесу обслуговування реалізації ярмаркових угод поступово ускладнювалася сама форма векселя і зростала його економічна роль.

Якщо на початку свого функціонування вексель гарантував отримання готівки у вказаному пункті, то з розвитком обміну він став діяти як засіб обміну товарів на гроші з відстрочкою платежу та врахуванням відсотків або без них. На цій основі зародився обіг відсоткових і безвідсоткових векселів.

Вже наприкінці XVI — початку XVII ст. було остаточно сформовано провідні складові елементи векселя — його реквізити, та вироблено морально-етичні норми поведінки учасників вексельних операцій.

У 1569 р. у м. Болонья було складено перший вид вексельного статуту, вироблено письмову форму вексельного тексту, розраховано вексельні курси й відповідні терміни виконання зобов’язань з урахуванням відстані між різними торговими центрами, а також часу проведення поштових пересилань.

Отже, за час італійського періоду розвитку вексельного права вексель в основному набув властивостей високоякісного фінансового документа. Водночас, він ще не досяг рівня потрібної рухомості н не оволодів механізмом передавання прав. Ці та інші недоліки були усунуті в процесі подальшого розвитку векселя.

Таким чином, у ході історичного розвитку вексель перетворився на універсальний інструмент, який широко використовується в кредитно-розрахункових відносинах.

Поняття та функції векселів. Загальноприйняте законодавче поняття векселя дається у ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ (далі - Закон про цінні папери). Тут вексель визначається як цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель — фінансовий інструмент, що поєднує функції цінного папера, боргового зобов’язання та платіжного інструмента.

Не можна ототожнювати поняття простого і переказного векселя, оскільки у простому векселі зобов’язаним сплатити вексельну суму є векселедавець, а в переказному — акцептант. Також абсолютно доречним є зауваження про те, що векселедержателем є будь-який легітимний держатель, а далеко не завжди власник векселя.

На сьогодні в розвинених країнах вексель став найдосконалішим видом цінних паперів і самостійно обертається на фондовому ринку. Йому притаманні такі найважливіші риси:

1. Безумовний характер зобов’язань за векселем. У тексті векселя міститься простий і нічим не обумовлений наказ або зобов’язання сплатити вказану суму.

2. Безспірність зобов’язання за векселем. Більше того, добросовісний держатель векселя має правовий захист від заперечень, які міг би висунути боржник власникові цього фінансового документа. Що до прав наступних держателів векселя, то вони залежать від прав попередників. Абстрактний характер вексельного зобов’язання. Текст векселя не має містити посилання на угоду, яка стала підставою виписування векселя. Тому невиконання зобов’язання за основною угодою не може призводити до невиконання умов вексельного зобов’язання.

3. Предметом векселя є гроші. З точки зору вексельного права, документ, що містить зобов’язання про передачу у власність кредитора не грошової суми, а будь-якого товару, документів, цінностей чи прав, хоч і оформлений з дотриманням вексельної форми, проте сили векселя не має.

4. Вексель є письмовим фінансовим документом. Ніяка, навіть публічно проголошена усна заява про прийняття вексельного зобов’язання не створює правового поля векселя. Усні заяви не породжують вексельних правовідносин в усіх операціях — видачі векселя, акцептуванні, індосуванні, протесті, авалі тощо. Лише письмова форма з відміткою на самому векселі у вигляді визначених написів набуває юридичної сили вексельних операцій.

5. Вексель — це документ, що має сурово встановлені обов’язкові реквізити. Відсутність будь-якого з них означає, що цей документ не має сили вексельного права. При цьому він стає звичайною борговою розпискою або наказом про оплату грошових коштів, що регулюється нормами цивільного права.

6. Учасники, що зобов’язані за векселем, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вексельного зобов’язання основним боржником кредитор-векселеутримувач може звернутися за стягненням до будь-кого з попередників вексельного ланцюга.

7. Право вимоги за векселем належить лише законному векселедержателю. Він володіє векселем як фінансовим документом, так і правом вимагати платіж за ним. Вексельне право охороняє і захищає права законного векселедержателя від претензій колишнього власника втраченого векселя і від заперечень зобов’язаної особи.

8. Вексель володіє підвищеною оборотністю. За допомогою передавального напису (індосаменту) вексель легко передається від одного векселедержателя до іншого. Це робиться не на підставі права уступки і нотаріального посвідчення, а простим нанесенням на вексель індосаменту.

Історично склалося так, що вексель, охоплюючи нові сфери господарського життя, постійно вдосконалювався. Почавши своє становлення з форми простого боргового аркуша, з часом він перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

а) операції, що пов’язані з видачею і погашенням векселів. Тобто ті операції, що пов’язані з власними векселями, в яких підприємство або інша юридична особа виступає платником у переказному векселі чи векселедавцем у простому, або ж векселедавцем-трасантом;

б) операції, що пов’язані з обігом «чужих» векселів, які отримані у розрахунках. У цих операціях підприємство виступає надписувачем, який не бере участі у складанні векселя, але в процесі вексельного обігу набуває вексельних прав та обов’язків.

За загальним правилом вексельний обіг охоплює період від складання і видачі векселя до його погашення шляхом сплати вексельної суми. Це означає, що вексель, обслуговуючи ділові угоди, легко і просто переходить із рук у руки векселедержателів у вигляді його купівлі-продажу, індосування та інших дій, які передбачені вексельним і цивільним законодавством і які зумовлюють заміну особи векселедержателя як власника векселя.

Найбільш повно функції векселів характеризує А. Лемківський. Так, він виділив три найважливіші функції:

1) функцію оформлення короткострокового кредиту;

2) платіжно-облікову функцію;

3) функцію контролю за станом господарсько-збутової діяльності учасників господарського життя.

Оскільки вексель складається і видається для оформлення розрахунків у товарних угодах, то провідною його функцією є оформлення короткострокового кредиту.

Як знаряддя кредиту вексель може використовуватися також для забезпечення переданих грошових сум, гарантування платежу за виконані роботи й надані послуги.

Вексель виконує функцію оформлення короткострокового кредиту тоді, коли постачальник зацікавлений у реалізації своєї продукції, але на момент укладення угоди покупець не володіє належною сумою коштів. Тому він у рахунок свого майбутнього платежу виписує вексель, сума якого з урахуванням строку платежу й відсотків за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.

Таким чином, вексельні зобов’язання в більшості випадків знімають перешкоди на шляху забезпечення нормального безперервного виробничого процесу і збуту.

Отже, функція оформлення короткострокового кредиту є надзвичайно важливою, оскільки дозволяє успішно долати недоліки товарного кредиту, а також небажання товаровиробників інколи надавати товарний кредит без належного та надійного документа, який би підтверджував зобов’язання покупця та гарантував би повернення коштів. Таким чином, як універсальний розрахунковий засіб вексель суттєво зменшує витрати часу на здійснення угод і водночас гарантує отримання кредитованих сум та, відповідно, дає боржникові відстрочку у платежі.

Другою функцією векселів є платіжно-облікова функція, але це більш економічне поняття. При функціонуванні векселя, як засобу платежу векселедержатель за наявності потреби може в будь-який час отримати грошові кошти, не чекаючи настання терміну платежу за векселем. З цією метою вексель можна вільно продати на вексельному ринку, закласти в заставу в комерційному банку, використати як платіжно-розрахунковий документ у комерційних угодах.

Векселі є найважливішим видом цінних паперів і різновидом кредитних грошей. І щоб їх питома вага в Україні зросла, потрібно радикально реформувати відносини власності і сформувати систему ефективних власників. Властивості векселя такі, що дозволяють через продаж боргових зобов’язань, особливо збиткових підприємств, прискорити санацію неефективних товаровиробників.

Комплекс юридичних складників векселя як цінного папера дає йому можливості більш суворо і швидко виконувати вексельні зобов’язання, ніж це здатний забезпечити будь-який інший суспільний інструмент, оскільки вексель вступає в оборот як свідчення функціонування реального капіталу.

Третя функція векселів полягає у здійсненні надійного контролю за виконанням зобов’язань. Завдяки цій функцій вексель усуває труднощі відтворювальних процесів у товаровиробників, їхні взаєморозрахунки стають прозорими й передбачуваними, а головне, робляться гарантованими й виваженими.

Однак у сучасних умовах яку б функцію на практиці не виконував вексель (знаряддя кредиту, засіб платежу, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку мають характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними нормами цивільного права, а особливого вексельного права. Вексельне право — це сукупність законодавчих і звичаєвих норм, що регулюють відносини між векселезобов’язаними особами.

Вексель є перспективним платіжно-розрахунковим інструментом, оскільки має досить спрощену форму передачі капіталу і тим самим здатний стимулювати зростання масштабів виробництва, капіталу та його купівельної сили. Завдяки функціонуванню векселя обмежується коло обертання грошей. Ці та інші переваги зробили вексель провідним засобом платежу в країнах з розвиненою ринковою економікою. Перевагою векселя є також т. е. що він скрізь має однакову вартість, на відміну від грошових знаків, які втрачають своє значення і вартість, перетинаючи державні кордони.

Отже, вексельному обігу належить виключна роль у нормальному суспільному відтворенні будь-якої економіки — перехідної чи ринкової. Саме тому всім учасникам господарського життя України, а також нашим законодавцям потрібно докласти максимум зусиль, щоб втілити це твердження в життя.

Класифікація векселів. Законодавець традиційно виділяє тільки два види векселя — простий і переказний.

У науковій літературі існує надзвичайно багато способів класифікацій векселів, в основі яких лежать різні критерії. Зокрема, А. Аваков виділяє такі критерії класифікації векселів:

1) за числом учасників:

— простий (соло-вексель);

— переказний вексель (тратта);

2) залежно від характеру угоди, що лежить в основі векселя:

— товарний (комерційний);

— фінансовий;

— казначейський;

3) залежно від забезпеченості:

— бронзові;

— дружні;

— зустрічні;

4) за способом передачі векселя іншій особі:

— на пред’явника;

— ордерні.

Досить цікавим є поділ векселів на види, здійснений А. Демківським, що дещо наближений до класифікації А. Авакова. Так, А. Демківський виділяє ще такі критерії, як: місце платежу (доміцильований, недоміцільований векселі); рівень гарантованості платежу (авальовані, неавальовані векселі); місце й межі функціонування векселів (міжнародні, національні, місцеві векселі).

Простий вексель — це вексель, що містить просте й нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити після збігу встановленого терміну певну суму грошей векселедержателю (кредиторові) або його наказу.

Разом із тим зміст простого векселя становить, по-перше, таке зобов’язання, що надає векселедержателю (власникові чи пред’явникові) безумовне право вимагати від особи, яка видала вексель, оплати вказаної в тексті векселя суми; по-друге, він є письмовим безумовним борговим зобов’язанням складеним на спеціальному бланку і з дотриманням встановленої законом форми.

Прості векселі в розвинених країнах з ринковою економікою використовуються досить рідко. Це викликано не тільки історичними традиціями обігу простого векселя, а й тим, що в господарських суб'єктів попередньо вже склалися кредиторські стосунки з іншими контрагентами, на яких вони можуть переказувати кошти за допомогою переказних векселів. До того ж, прості векселі за своїм економічним змістом наближаються до статусу простого позичкового листа, що також робить їх менш привабливими, ніж переказні векселі.

Але в Україні цей вид векселів є більш поширеним, оскільки в ньому чітко виражена форма зобов’язання боржника. Так, простий вексель — це боргова розписка векселедавця, за якою сам боржник розраховується з кредитором грошовою сумою.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, що має простий і нічим необумовлений наказ (пропонування) векселедавця (трасанта) третій особі (трасату-платнику) сплатити певну суму отримувачу або його наказу. Трасат (платник) не несе ніякої відповідальності за векселем аж до його прийняття, тобто акцептування. Акцептуючи вексель, акцептант (платник) стає головним боржником за даним векселем. Трасат при цьому стає гарантом забезпечення платежу.

В торговому обороті переказні векселі виписуються продавцями на покупців, як правило, з пропозицією сплатити вказану суму на користь свого обслуговуючого банку, в якому він (продавець товару) отримав кредит, необхідний йому для фінансування угоди.

Дана операція суттєво спрощує розрахунки й водночас зміцнює платіжну дисципліну, робить переказний вексель найбільш поширеним платіжним документом і посередником у гуртових кредитних операціях.

Простий вексель у порівнянні з ним виконує лише локальну роль, має сферу обігу тільки між технологічно пов’язаними контрагентами, які стабільно підтримують тривалі зв’язки і взаєморозрахунки. Ось чому вже в середині XIX ст. практично на всіх ринках Європи переказні векселі стали переважати. Завдяки своїй зручності, легкості і швидкості проведення платіжно-розрахункових операцій вони витиснули з розрахунків навіть золото. Більше того, такі векселі мали переваги навіть над готівкою, тому що приносили прибуткові проценти. А трансферти, індосаменти, дисконт, інші вексельні операції зробили переказний вексель невтомним мандрівником з одного ринку на інший, від одного товаровиробника до іншого. На відміну від національних форм грошових знаків, вексель легко долає значні світові простори й національні кордони.

Прості й переказі векселі мають багато спільних і відмінних рис. Зокрема, їх об'єднує не лише співпадання більшості обов’язкових реквізитів, а й такі основні аспекти: Предметом обох видів векселів можуть бути лише гроші. Тотожні вексельні відносини, що, як правило, складаються навколо реальних кредитних угод, які і стали основою виписування обох типів векселів.

Як простий, так і переказний векселі надають векселедержателю право вимагати сплати вказаної суми у вказаний строк.

За своїм характером простий вексель схожий з формулою акцепту тратти, а вона, у свою чергу, якщо векселедавець призначає платником самого себе, може бути виписаною у вигляді простого векселя.

В обох видах векселів подрібнення вексельних сум не допускається. Підписи векселезобов’язаних осіб в обох векселях можуть бути нанесеними лише власноруч, а строки платежу вираженими тільки одним із способів, що випливає з вимог вексельного законодавства, тощо.

Отже, простий вексель становить особисте зобов’язання сплатити борг, а переказний — наказ сплатити борг третій особі (ремітенту). Платником у тратті, як правило, виступає третя особа.

Товарні (або комерційні) векселі використовуються у взаємовідносинах покупця і продавця в реальних угодах. Основою грошового зобов’язання, оформленого таким векселем, є товарна угода, комерційний кредит, що надається продавцем покупцю при реалізації товару. В цій якості вексель може виступати, з одного боку, як знаряддя кредиту, а з іншого — виконувати функції розрахункового засобу, багато разів переходячи з рук у руки та обслуговуючи як замінник грошей численні угоди купівлі-продажу товарів. Випускаються товарні векселі, як правило, підприємствами й закладами, тому їх ще називають корпоративними.

Комерційні векселі, на відміну від паперових грошей, видаються переважно під товарні потоки, в обігу перебувають протягом визначеного часу, мають суворий механізм вилучення з обігу й погашення. Ось чому вони не можуть бути випущені у надлишковій кількості, а курс кожного комерційного векселя складається реально лише під впливом стабільності фінансово-господарської діяльності задіяних у ньому осіб, попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів та загальногосподарської і ринкової кон’юнктури.

В основі грошового зобов’язання фінансових векселів лежать фінансові операції, не пов’язані з купівлею-продажем, тобто нетоварні фінансові операції. Це може бути позичка, що видається підприємством за рахунок вільних коштів іншому підприємству; перерахування до бюджету податків; отримання бюджетного фінансування; зобов’язання отримувача кредиту з його погашення; оформлення простроченої кредиторської заборгованості.

Різновидом фінансових векселів є банківські векселі, які набули поширення серед підприємств протягом останніх років. Банківський вексель засвідчує, що підприємство внесло до банку депозит у сумі, що вказана у векселі, а банк зобов’язується погасити його за пред’явленням до сплати у зазначений на ньому строк (разом з відсотками).

Казначейський вексель — це цінний напір, що випускається державою.

Дружній вексель — це вексель, за яким не стоїть ніякої реальної угоди, ніякого реального фінансового зобов’язання, однак особи, які беруть участь у векселі, є реальними. Зазвичай дружніми векселями зустрічно обмінюються дві реальні особи, які знаходяться в довірчих стосунках, для того, щоб облікувати або передати в заставу цей вексель до банку, отримавши під нього реальні гроші, або використати цей вексель для здійснення платежів.

Бронзовий вексель — це вексель, який не має реального забезпечення і виписаний на вигадану особу. Його метою є отримання під нього (застава, облік) грошей у банку, або використання для погашення боргів за реальними товарними угодами або фінансовими зобов’язаннями. Можливий варіант, коли два реальних підприємства обмінюються векселями і реєструють їх у різних банках. Перед строком погашення перших векселів вони знову виписують векселі один на одного і за допомогою їх обліку роблять спробу погасити стару позику.

Доміцильованим векселем називається вексель, що містить у своєму тексті застереження про його оплату третьою особою в місці проживання платника або іншому місці. Його зовнішньою ознакою стають переважно дві особливості: неспівпадіння місця проживання платника й місця платежу за векселем і зазначення особи доміциліата.

Авальованнм є такий вексель, на який нанесено поручительство, відповідно до якого особа, яка оформила аваль, бере на себе відповідальність за виконання вексельних зобов’язань будь-ким з осіб, які підписали вексель. При цьому аваль має силу дії лише до зобов’язання тієї особи, на користь якої він наданий, і є невід кличним.

Закреслений аваль вважається ненаписаним (неіснуючим). Вексель, авальований авторитетним банком чи відомою фірмою робить його більш вартісним, ніж вексель, на якому не нанесено авалю. Неавальовані векселі вважаються більш ризиковими.

За ознакою місця розрізняють функціонування векселів міжнародних, національних та місцевих. Так, до міжнародних векселів слід віднести векселі, що виписуються в одній країні, а оплаті та іншим вексельним операціям підлягають в інших країнах.

Виконуючи функції міжнародних розрахункових документів, міжнародні векселі, у свою чергу, можуть розрізнятися як торгові тратти, що виставлені експортерами на своїх імпортерів. Якщо тратти супроводжуються товарними документами, то їх ще називають документарними траттами. Векселі, що виставлені на банки, називають банківськими акцептами, а векселі, що виставлені банками на банки, називають фінансовими траттами.

До національних належать векселі, що виписуються і погашаються в межах однієї країни. Згідно з положенням вітчизняного вексельного права, в Україні векселі можуть обертатися лише в межах кордонів нашої держави.

Місцевими є векселі, в яких місце видачі й місце платежу співпадають.

Можна також класифікувати векселі залежно від строку платежу, а саме:

— векселі, що мають бути погашені за пред’явленням;

— векселі, що підлягають оплаті у визначений строк від пред’явлення;

— векселі, що мають бути погашені у визначений строк від дати складання такого векселя;

— векселі, що мають бути оплачені у визначену дату.

Класифікація векселів за різними ознаками є дуже важливою. Однак лише за зовнішніми ознаками не можна ані визначити характер відносин між векселезобов’язаними особами, ані з’ясувати природу появи вексельного зобов’язання.

вексель розрахунковий казначейський дружній

Література

1. Демківський А. В. Вексельний обіг в Україні: Навч. посібник. — К.: ВІРА-Р, 2003. — 254 с.

2. Ятлук О. Вексельний обіг в Україні: його становлення та особливості // Юридичний журнал. — 2004. — № 9. — С. 73−81.