Історія розвитку, види та функції туризму

Тип работы:
Курс лекций
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

ТЕМА 1. Виникнення і розвиток теорії туризму

1.1 Об'єктивні передумови виникнення теорії туризму

1. 2 Основні етапи і тенденції у розвитку сучасної теорії туризму

1.3 Взаємозв'язок теорії туризму з іншими науками

ТЕМА 2. Сутність туризму та його основні функції

2. 1 Етимологія і семантика поняття «туризм»

2.2 Класифікація подорожуючих осіб

2.3 Основні функції туризм

ТЕМА 3. Історичний розвиток туризму

3. 1 Періодизація світового туризму

3.2 Основні етапи історичного розвитку туризму

ТЕМА 4. Види та форми туризму

4.1 Підходи до класифікації подорожей

4.2 Види туризму

4.3 Організаційні форми туризму

ТЕМА 5. Індустрія туризму як міжгалузева система

5.1 Поняття індустрії туризму та її складові

5.2 Типологія підприємств сфери туризму

5.3 Спеціалізація і кооперування підприємств туризму

ЛІТЕРАТУРА

ПЕРЕДМОВА

«Туризмознавство» є однією з провідних дисциплін навчального плану спеціальності «Туризм».

Метою викладення цієї дисципліни є засвоєння студентами базових понять і визначень туризму як сфери діяльності; ознайомлення з основними підходами до управління розвитком туризму в Україні та в світі; осмислення найбільш актуальних проблем, які виникають у зв’язку з поширенням міжнародних туристських зв’язків.

Відповідно, за своїм змістом курс «Туризмознавство» складається з трьох логічно завершених частин або модулів:

1. Основи теорії туризму.

2. Інституціонально-організаційні засади туризму.

3. Проблеми і конфлікти сучасного туризму.

У першій частині опорного конспекту лекцій (ОКЛ) з курсу «Туризмознавство» розглядаються питання, пов’язані з теорією туризму. Перш за все, тут висвітлюються об'єктивні передумови виникнення теорії туризму і основні етапи її розвитку; наводяться визначення таких базових понять як «туризм», «турист», «туристська послуга», «туристична індустрія»; розглядаються питання класифікації видів і форм туризму; характеризуються основні складові світової індустрії туризму.

Навчальний матеріал, який відноситься до останніх двох модулів курсу, планується надати у інших випусках ОКЛ, які будуть видані пізніше.

Головна мета опорного конспекту лекцій полягає в тому, щоб подати знання про туризм у максимально стислому, структуризованому за окремими темами виді. Це, на думку укладача, дозволить значно полегшити вивчення студентами основ туристичної діяльності. ОКЛ складено відповідно до програми курсу «Туризмознавство». В ньому використані матеріали підручників та навчальних посібників з туризму, авторами яких є відомі вітчизняні та зарубіжні фахівці: Бейдик О. О., Любіцева О.О., Мініч І.М., Федорченко В. К., Александрова А. Ю., Біржаков М.Б., Квартальнов В. О., Сєнін В.С., Яковлєв Г. А., Нешков М., Ракаджийська С.

ТЕМА 1. Виникнення і розвиток теорії туризму

План лекції

1.1. Об'єктивні передумови виникнення теорії туризму.

1.2. Основні етапи і тенденції у розвитку сучасної теорії туризму.

1.3. Взаємозв'язок теорії туризму з іншими науками.

Література: 4, 9, 19, 20.

1.1 Об'єктивні передумови виникнення теорії туризму

Теорія — це логічне узагальнення досвіду, суспільної практики. Теорія туризму не є виключенням. Знання про туризм виникали і накопичувались протягом всього періоду його становлення та еволюції.

Туризм є відносно новим соціально-економічним явищем. Подорожі, що здійснювались до ХІХ сторіччя, не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. Більшість вчених-спеціалістів сходяться на тому, що сучасний туризм зі своєю структурою, матеріальною базою, методами роботи почав складатися тільки в ХІХ ст. [15, с. 7]. Новими і незавершеними є й знання в цій галузі. Саме тому теорію туризму слід сприймати та вивчати як «відкриту» систему логічно упорядкованих наукових знань про зазначене явище. Формування теорії туризму пов’язане та обумовлене процесом перетворення туризму в суспільно значимий фактор, який має серйозні наслідки для розвитку людської цивілізації в її новій історії.

Відомо, що будь-яке знання є результатом і одночасно виразником об'єктивних людських потреб. Це справедливо і по відношенню до знань з туризму, які виникали та утверджувались внаслідок масовості цього явища та перетворення його з індивідуальної до суспільної потреби.

До другої половини ХІХ сторіччя туризм розвивався як елітарне і індивідуальне за своїм характером явище, яке не мало особливого значення та наслідків у суспільному житті. Його масовий розвиток розпочинається з появою та утвердженням капіталістичних суспільних відносин у Західній Європі. Саме тут, а точніше у країнах Альпійського регіону, отримують розвиток перші масові види туризму — бальнеолікування і рекреаційний туризм.

Відповідно саме у Австрії, Швейцарії, Німеччині у другій половині ХІХ ст. помічені перші спроби систематизації знань, пов’язаних з тими або іншими процесами в галузі туристичного розвитку.

Зокрема, дослідники вказують на доповіді Eduard Frцler з проблем швейцарського готельного господарства, у Цюриху в 1883 році, Joseph Stradner на конгресі з прискорення туристичного розвитку в австрійських провінціях у м. Грац у Австрії у 1884 році [19, с. 10].

На цей же час приходиться і виникнення туристичної термінології та методики, які є елементом будь-якої науки.

Наприкінці ХІХ — початку ХХ сторіччя найбільш значущими подіями у розвитку теорії туризму вважаються такі:

ь 1896 р. — Е. Фльолер видає наукову працю «Значення туристичної статистики»;

ь 1917 р. — І. Штраднер з університету в м. Грац у книзі «Прорив туризму» досліджує вплив туризму на місцеву економіку і розвиває теорію периферійного туристичного споживання. У зазначеній праці вперше запроваджуються терміни «географія туризму» (Fremdenverkehgeographie) і «туристичний район» (Fremdenverkehrsgebiet);

ь 1919 р. Карл Спютс з Віденя вводить і визначає термін «туристична індустрія» (Fremdenverkehrsgewerbe);

ь 1924 р. — Рене Бланшар із Франції публікує свою працю «Туризм у Французьких Альпах»;

ь 1925 р. — Андреас Маріоті із Римського університету розпочинає викладати дидактичні проблеми туризму. [19,с. 11].

Можливо є й інші, поки ще не знайдені дослідниками, праці вітчизняних та іноземних вчених, у яких містяться спроби наукового осягнення, теоретичного осмислення туризму. Але й ті дослідження, які вже відомі, дають підстави стверджувати, що у кінці ХІХ — початку ХХ сторіччя були закладені засади сучасної теорії туризму як важливого явища суспільного життя.

1.2 Основні етапи і тенденції у розвитку сучасної теорії туризму

Початок сучасної теорії туризму може бути пов’язаний з появою і розвитком його створювачів та інституціональних носіїв.

Це, перш за все, всі спеціалізовані навчальні та дослідницькі установи, які заклали основи і розпочали дослідження в галузі туризму.

В окремих історичних дослідженнях відображені приклади появи і діяльності навчальних закладів, які вважаються первісними створювачами та носіями теорії туризму:

ь 1919 р. — створюється Вище училище готельного господарства і транспорту в Дюссельдорфі (Німеччина);

ь 1929 р. — засновано Дослідний інститут туризму при Вищому торговому училищі у Берлині;

ь 1934 р. — створено Науково-дослідний інститут туризму при Вищому училищі світової торгівлі у Відені (сьогодні - економічний університет);

ь 1941 р. — у Швейцарії засновано Інститут досліджень з туризму у м. Берн і семінар з туризму в Сент-Гален, де були надруковані перші фундаментальні праці з туризму професорів Валтера Хунцикера і Курта Крапфа [20].

Наведені приклади свідчать, що Європа є не тільки колискою туризму, але й наукою про нього. Певний внесок у теорію туризму був зроблений в США. В 1932 р. у Вашингтонському університеті вперше представлена навчальна програма з готельної справи. Через рік американський професор Р. Бран надрукував свою працю «Бізнес-рекреації», де вперше використав термін «рекреація» (recreation).

Наукові досягнення у галузі туризму в період після Другої Світової війни пов’язані з декількома подіями. У 1949 році у Швейцарії (м. Берн) заснована Міжнародна асоціація наукових експертів з туризму (AIEST), яка приступила до видання журналу «Revue de tourisme». Велику роль у становленні цієї установи як авторитетного наукового закладу відіграв швейцарський професор Клод Каспар — президент AIEST протягом багатьох років.

Пізніше теорія туризму розпочала розвиватись і в східноєвропейських країнах. У середині 50-х років у Польщі було створено Науково-дослідний інститут туризму при Вищому училищі статистики і планування у Варшаві. У 60-ті роки у Лябляні і Спліті (СФРЮ) розпочалось навчання фахівців з туризму з вищою освітою. У 70-ті роки аналогічні заклади були створені у Болгарії, СРСР, Угорщині, Чехословакії.

Формування і утвердження теорії туризму є результатом не тільки діяльності інституцій, але і праці вчених, прізвища яких назавжди залишаться в історії як її засновників. Вагомим є внесок у даному напряму швейцарських професорів Kurt Kraft і Walter Hunzicker, які на початку 40-х років ХХ сторіччя розробили основи теорії туризму. Традиції швейцарської наукової школи пізніше і до наших часів продовжують і збагачують Paul Risch, Jost Krippendorf, які відомі у цілому світі своїми працями з проблем туристичного маркетингу і збереження навколишнього середовища в процесі туристичного розвитку. Їх земляка професора Claude Kaspar також знають у науковому світі як автора фундаментальних досліджень у багатьох галузях туризму.

З австрійської наукової школи з туризму заслуговують уваги такі вчені як: P. Bernecker, J. Stradner, W. Edner, J. Mazanec, E. Spatt, а з німецької - G. Walterspiel, B. Pfister, H. Sauermann.

Вагомий внесок у розвиток теорії туризму здійснили і радянські вчені: В.І. Азар, М.А. Ананьєв, П.М. Зачиняєв, И.В. Зорін, В. А. Кватальнов, Н. П. Крачило, М.Е. Нємоляєва, М. С. Фалькович, В. К. Федорченко.

В Україні на сьогоднішній день найбільш сформованою можна вважати систему наукових поглядів на туризм, які пов’язані з дослідженням географії туризму, просторових аспектів розміщення туристських ресурсів, розробкою методології формування та розвитку територіальних рекреаційних систем. Вагомий внесок у розвиток цих ідей зробили українські вчені О. О. Бейдик, Ю. А. Заставний, М. П. Крачило, О.О. Любіцева, Б. П. Яценко та інші.

Економічні дослідження туристської проблематики відображені в працях українських фахівців: Агафонової Л.Г., Євдокименка В.К., Долішного М.І., Карсєкіна В.І., Ковешнікова В.С., Коніщевої Н.Й., Стиченка Д. М. Історичні аспекти розвитку туризму висвітлено у роботах Дьорової Т.А., Поповича С.І., Тронька П. Г., Федорченка В. К. Туризм як соціальний інститут розглядається в наукових працях Мініч І.М., Пазенка В. С., Яковенка Ю.І.

Провідні тенденції у розвитку теорії туризму на сучасному етапі його розвитку, (починаючи з середини ХХ сторіччя), можуть бути угруповані у три такі напрямки: кількісний, структурний та якісний.

Основні кількісні тенденції полягають у наступному:

а) Збільшується число навчальних і дослідницьких закладів у сфері туризму.

У Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Великобританії, Італії, США, Канаді, Австралії, Нової Зеландії, Японії десятки провідних університетів готовлять фахівців для сфери туризму.

У США близько 40 університетів мають спеціалізовані ланки (факультети, департаменти, центри) з туризму. В нашій державі у створену в 1997 році Асоціацію навчальних закладів України туристського та готельного профілю входить зараз понад 70 закладів освіти різних форм власності та рівнів акредитації.

У 80−90-ті роки відбувається експансія і в нетрадиційні регіони і країни, де туризм перетворюється у провідну галузь економіки. Ці процеси є характерними для Канади, Австрії, Нової Зеландії, Японії, Індії, Китаю, В'єтнаму, Куби.

б) У періоді який досліджується високими темпами збільшується кількість осіб з науковими ступенями і званнями в галузі туризму.

Основною причиною такого становища є швидке зростання потреб у спеціально підготовлених і висококваліфікованих кадрах для його управління. Значні наукові досягнення у 90-ті роки пов’язані з іменами таких вчених як Йост Крипендорф, що розробив маркетингову теорію в туризмі і видав низку праць, пов’язаних з туризмом та навколишнім середовищем; Вальтер Фрайер — який є автором публікацій з загальної теорії туризму; Дуглас Пирс — відомий як автор трилогії «Туризм сьогодні», «Туристичний розвиток», «Туристичні організації. Жан-П'єр Лозато Жіотар у ці роки видав «Географію туризму», яка чотири рази була видана у Франції і перекладена в Іспанії.

в) У сучасний період розвитку теорії туризму значно збільшується кількість періодичних видань і спеціалізованої навчальної та наукової літератури. Науково-інформаційне забезпечення туризму реалізується за допомогою десятків наукових журналів та тисяч томів навчально-методичної літератури.

г) Наростає обсяг коштів, що інвестуються у розвиток туристичної науки і освіти. З початку 90-х років тільки у Східній Європі була профінансована і здійснена низка довгострокових програм з розвитку спеціалізованого навчання і науки з туризму: «Tempus», «Phare», «Socrates», «Know How Fund» та інші.

Основні структурні зміни у розвитку сучасної теорії туризму відносяться перш за все до:

а) Змін у «географії» теорії туризму. У початковий етап свого розвитку туризм утверджувався як фактор, що стимулює господарський розвиток окремих країн і територій. Це визначило появу знань переважно в його економічних аспектах. У останні десятиріччя в країнах з високим ступенем індустріалізації все більше місця займають соціальні, культурні, психологічні та інші змістовні напрями у дослідженні туризму.

б) Поглиблення інтегрального характеру теорії туризму.

Характерні структурні зміни у змісті теорії туризму пов’язані з тим, що він увібрав у себе багато функціональних наукових напрямків таких як: маркетинг, планування, фінансування, управління людськими ресурсами та інші. Крім того, трудно сьогодні уявити собі цілісне пізнання з туризму без інтегрування його з іншими науковими галузями: соціологія, психологія, географія, медицина, екологія, історія, культурологія та інші.

в) Розширення змістовного охоплення туризму.

В останні роки утверджуються два основних напрямки в наукових дослідженнях туризму.

Перший стосується внутрішньої структури явища та його основних видів діяльності: готельного господарства, ресторанного сервісу, туроператорської і агентської діяльності, туристичного транспорту, спорту і розваг.

Другий змістовний аспект відбиває переважно зовнішні зв’язки туризму з іншими видами діяльності у рамках вільного часу: рухова активність людини, рекреація, спорт і розваги у рамках постійного місця проживання [19, с. 24].

Розширюються дослідження, які стосуються міського туризму, розважальних тематичних парків, туристичного планування і розвитку, туристичного транспорту.

Основні якісні тенденції, які спостерігаються у розвитку теорії туризму, полягають у такому:

ь поглиблюється науковий характер системи знань про туризм;

ь у дослідженнях туризму використовується новий науковий апарат за рахунок застосування сучасних методів математики, інформатики, статистики;

ь продовжується накопичення нових знань про туризм як важливе явище суспільного життя;

ь відбувається уніфікація туристичної термінології і методики статистичних спостережень і досліджень у туризмі.

На початку ХХ сторіччя туристична наука стикається з новими вимогами для дослідження відповідних теоретичних і прикладних проблем.

Перш за все, є необхідність подання у крупних монографічних дослідженнях окремих видів туризму за схожою змістовною структурою: генезис, функціональні характеристики, туристичне обслуговування, рівень розвитку в світі.

По-друге, є потреба у створенні та реалізації у туристичній практиці теорії і моделі розвитку туристичних центрів і територій як «клітин» туризму.

По-третє, необхідно об'єднання зусиль різних освітніх, науково-дослідних установ, окремих вчених у національному і світовому масштабі з метою вирішення актуальних проблем, які стоять перед туризмом у новому сторіччі.

1.3 Взаємозв'язок теорії туризму з іншими науками

В останні десятиріччя туризм розвивається і утверджується як динамічне, комплексне та багатогранне за своїм характером явище. Зазначені характеристики разом із зростанням його ролі у житті суспільства обумовили інтегральний підхід при його вивченні, аналізі та управлінні.

Дослідники туризму вивчають різні аспекти функціонування туризму, які практично сформувались у такі напрямки досліджень: економічний, політичний, культурний, психологічний, соціальний, географічний.

Поступово туризм знайшов своє місце у предметах багатьох наук, що в свою чергу, сприяло розширенню і ускладненню його власного предмета.

Наразі туризм може вивчатись і управлятись тільки загальними зусиллями спеціалістів різних наукових галузей.

Виходячи з такої позиції, багато авторів розглядають знання про туризм як універсальну науку, яка «обслуговується» низкою суміжних наук і сама перетворюється у складову цих наук.

Наочно зазначений тезис продемонстровано на рис. 1.1. и 1.2.

У публікаціях вчених у галузі туризму інтегральний підхід реалізується у застосуванні багатьох методів і елементів, які запозичені з інструментарію розвинутих і сталих наукових напрямків.

Рис. 1.1. Взаємозв'язок теорії туризму і суміжних наук

Рис. 1.2. Туризм як складова інших наук

туризм подорож міжгалузевий

Так, наприклад, у дослідженні Stephan Schulmeister туризм як феномен сучасності аналізується з позицій:

ь споживчої теорії;

ь теорії міжнародних економічних відносин;

ь теорії трудового циклу;

ь теорії домашнього господарства [Цит. за. 19, с. 25].

Зв’язок туризму з чисельними секторами господарської та соціальної сфери суспільства забезпечує все більш широке прикладне застосування досягнень різних галузевих наук. Характерним прикладом тут може слугувати медицина (охорона здоров’я). Ця наука і пов’язані з нею кліматологія, бальнеологія, таласотерапія, а також різноманітні лікувальні, профілактичні, відновлювальні методи фактично стали основою для розвитку курортно-лікувального туризму.

Теорія туристичного транспорту — ще один приклад у даному напрямку. Вона відокремилась і розвивається на основі транспортної науки. Теж саме можна сказати і по відношенню до економіки туризму.

Як економічна діяльність туризм не може розвиватись без фінансової науки, банківської справи, бухгалтерського обміну.

На сучасному етапі теорія туризму все більш активно включає у свій методичний інструментарій досягнення математики, математичної статистики, інформатики. Для спостереження над туристичними потоками, вивчення динаміки і структури споживання туристичних послуг з успіхом можна використовувати методи математичного аналізу, економетричні методи, теорію масового обслуговування.

Питання для самоперевірки

1. Які об'єктивні передумови сприяли розвитку теорії туризму?

2. В якому регіоні світу помічені перші спроби теоретичного осмислення туристичного розвитку?

3. Перерахуйте основні найбільш значущі події у розвитку теорії туризму у ХХ сторіччі?

4. У чому полягає різниця між кількісними, структурними та якісними тенденціями у розвитку туристичної науки?

5. Як пов’язані між собою теорія туризму і економіка туризму?

ТЕМА 2. Сутність туризму та його основні функції

План лекції

2.1. Етимологія і семантика поняття «туризм».

2.2. Класифікація подорожуючих осіб.

2.3. Основні функції туризму.

Література: 1, 2, 4, 5, 9, 12, 17, 19.

2.1 Етимологія і семантика поняття «туризм»

Процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов’язаний з подорожуванням. Ще в давні часи люди вирушали в подорожі. Мотиви їх мандрівок були різними: допитливість, потреби в лікуванні, бажання приймати участь у спортивних змаганнях, інтерес до історичних, культурних пам’яток, природно-кліматичних особливостей.

Розвиток обміну та торгівельних зв’язків вимагав достовірних та докладних знань про країни, їх населення, звичаї людей. У стародавньому Єгипті посланці фараонів подорожували не лише по своїй країні, але й вирушали до приморських держав по північному африканському узбережжю, з пізнавальними та науковими цілями здійснювали тривалі подорожі науковці.

Девіз «Мандруй — наберешся розуму» відображав відношення античних народів до подорожей як засобу задоволення своїх культурних та наукових потреб.

В античні часи людей, які здійснюють подорожі та тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання, називали «подорожанинами», «мандрівниками», «подорожуючими». Під подорожуючим розумілась людина, яка вирушила у подорож не заради задоволення, а з якоюсь певною метою, досягнення якої пов’язано зі значними труднощами.

Поняття «туризм» з’явилось у мовах народів світу на межі ХVІІІ-ХІХ століть. Саме в цей час спостерігаються масові переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, а елементи ризику та труднощів, які протягом багатьох століть були пов’язані з подорожами, відпадають.

Існує декілька версій відносно етимології поняття «туризм».

Відповідно до однієї з них слово «туризм» походить від латинського tornus (рух за кругом). У широкому розумінні воно означає пересування з одночасною зміною побуту людей.

Найбільш виразне це поняття у французькій мові: tour означає подорож з поверненням назад до місця виїзду.

Згідно з іншою версією, слова «туризм» і «турист» з’явились ще раніше в Англії. У кінці ХVІІІ-го століття представників заможних класів європейських країн, які відвідували зарубіжні країни, почали називати «туристами».

У книзі «Anecdote of the English language» яка була видана у 1800 році, написано: «Сьогодні подорожуючих називають туристами» (A traveler is nowadays called a tourist). [19, с. 41]

Причому туристами називали не всіх подорожуючих, а лише іноземців, які приїхали до тієї чи іншої європейської країни. Англійці, які здійснювали протягом свого життя декілька поїздок на континент з метою завершення освіти, називали свої поїздки «Гранд тур».

За змістом значення слів «подорожуючий» та «турист» відрізняються. Наприклад, в англійській мові між словами «подорожуючий» (traveler) і «турист» (tourist) існує певна змістовна різниця. Слово «турист» у широкому розумінні означає особу, яка здійснює подорож не за необхідністю, а заради власного задоволення, або розширення культурного кругозору, з одного пункту до іншого протягом якогось часу і повертається до того пункту, з якого розпочалася подорож.

Збільшення обсягів національного та міжнародного туризму у двадцятому столітті, підвищення його економічного, політичного і соціального значення, призвели до необхідності чіткого визначення понять «турист» і «туризм».

Починаючи з 30-х років у всіх країнах розвинутого туризму велику увагу приділяють науковому визначенню цих термінів. Але до сьогодення єдиного, всеохоплюючого визначення поняття «туризм» не знайдено. Навпаки, народжується все більше і більше його трактувань.

Труднощі і проблеми пов’язані з визначенням поняття «туризм» обумовлюються цілою низкою обставин.

По-перше, туризм вважається відносно новим соціально-економічним явищем. Незважаючи на тисячорічну історію подорожувань людей, туризм у сучасному розумінні даного поняття почав складатися лише в ХІХ сторіччі.

По-друге, туризм є динамічним за характером явищем, що находить своє вираження у постійних змінах його характеристик, безперервному розвитку, збагачуванні та якісних удосконаленнях конкретних його різновидів та форм.

По-третє, туризм є складним та багатогранним за змістом явищем, «феноменом з багатьма обличчями» і з цієї причини він також не може бути визначеним однозначно.

По-четверте, при тлумаченні поняття «туризм» об'єктивно допускається змішування характеристик різних явищ і процесів як господарської, так і соціальної сфери.

По-п'яте, туризм як інтегральне явище трактується з точки зору різних наукових областей — економіки, географії, соціології, медицини та інших.

Нарешті, необхідно враховувати і суб'єктивізм у підходах різних авторів при трактуванні змісту туризму. «Туризм має стільки визначень, скільки є авторів» — це відоме висловлювання австрійського професора Р. Bernecker ще раз підтверджує вище наведену тезу.

Теоретичний аналіз наявних дефініцій туризму дозволяє відкрити найважливіші його змістовні характеристики, які, в свою чергу формують елементи так званого «відкритого» визначення поняття.

З такої позиції «туризм» може бути визначений як:

Ё усі добровільні подорожі людей, вчинені з метою пізнання, відпочинку, лікування для здійснення громадської і професійної діяльності, якщо це не пов’язано з роботою, що оплачується на місці відвідування;

Ё форма рекреації, засіб проведення вільного часу шляхом використання сфери послуг у поїздках людей;

Ё сукупність технічних, економічних і організаційних видів діяльності, які відносяться до подорожей людей і пов’язані з їх перебуванням поза місцем постійного проживання;

Ё галузь економіки невиробничої сфери, підприємства і організації якої задовольняють потреби туристів у матеріальних і нематеріальних послугах;

Ё суспільно-організована економічна діяльність, спрямована на виробництво товарів та послуг для задоволення потреб людей, які знаходяться поза місцем постійного проживання, з метою задоволення їх потреб, пов’язаних з відпочинком, відновленням здоров’я і задоволенням духовних інтересів;

Ё сукупність відносин і явищ, що виникають під час переміщення та перебування людей в місцях, які відрізняються від місць їх постійного проживання і роботи.

Концепція відкритого визначення туризму актуальна і в теперішній час. Науковці і фахівці з туризму не припинять роботи з доопрацювання і удосконалення існуючих дефініцій. З’являється багато нових оригінальних визначень туризму. Їх автори включають в поняття «туризм» туристичні потреби і мотивації, особливості поведінки туристів, економічні відношення між туристами і виробниками послуг, взаємодію туризму з навколишнім середовищем і таке інше.

Поряд з багаточисельними «авторськими» визначеннями туризму є і офіційні дефініції, які містяться у документах Міжнародних туристських організацій, національних законах та нормативних актах країн світу.

Так, в Законі України «Про туризм» наведені такі визначення: «Туризм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваною діяльністю в місці перебування… Турист — особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з незабороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін». [1, с. 434]

Прагнення світового співавторства виробити уніфіковану термінологію туризму має великий практичний сенс. Для того, щоб оцінити обсяги національного та міжнародного туризму необхідно керування єдиними принципами. Це дозволяє забезпечити порівняння інформації про розвиток туризму в країнах світу, організувати статистичний облік подорожуючих осіб.

2.2 Класифікація подорожуючих осіб

Людина — найголовніша фігура туристичного процесу. Але не всі люди, які подорожують, вважаються туристами.

Одне з перших визначень туриста належить Комітету експертів з питань статистики Ліги націй (1937 р.). Воно отримало міжнародне визначення і, в основному, дійшло до теперішнього часу з деякими уточненнями. В останні десятиріччя проблема дефініції туриста обговорювалась на нарадах Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (Дублін, 1950 р.; Лондон, 1957 р.), на Конференції ООН з міжнародного туризму (Рим, 1963 р.), Конгресі Всесвітньої Туристської організації (ВТО) в Манілі у 1986 р., Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 1989 р.) та інших міжнародних форумах, що свідчить про теоретичну і практичну значущість визначення поняття «турист», а також про прагнення зробити його більш повним і точним з урахуванням нових тенденцій та явищ.

У наш час у міжнародній практиці широко використовується визначення, яке вироблено Міжнародною конференцією з статистики подорожей і туризму (Оттава, 1991 р.) та ухвалено ВТО і Статистичною комісією ООН.

Турист — це відвідувач, тобто «особа яка подорожує і здійснює перебування у місцях, які знаходяться поза його звичайного середовища, на термін не більше 12 місяців з будь-якою метою, крім заняття діяльністю, що оплачується із джерел в місці перебування». [цит. за 2, с. 6]

Запропоноване визначення дозволило більш чітко окреслити ту частину подорожуючих осіб, які виступають об'єктом статистичних досліджень у туризмі. У підсумкових документах Оттавської конференції і технічних посібниках ВТО турист визначається як відвідувач (visitor). Це поняття рекомендовано використовувати як ключове у статистиці туризму. Воно поширюється як на туристів, так і на екскурсантів, яким притаманні спільні риси.

Виділяються три головних ознаки, які дозволяють об'єднати туристів і екскурсантів у категорію відвідувачів і одночасно відрізнити їх від інших подорожуючих осіб:

Ё переміщення за межі звичайного середовища;

Ё тривалість перебування в місці призначення;

Ё мета поїздки.

Виїзд за межі звичайного середовища — перший критерій класифікації подорожуючих. Термін «звичайне середовище» був введений на Оттавській конференції для того, щоб вивести з числа відвідувачів людей, які щоденно здійснюють поїздки з дому на роботу (навчання) та назад. Вони не покидають свого звичайного середовища і не вважаються туристами.

Тривалість перебування — другий критерій виділення статистичної сукупності відвідувачів. Він дозволяє відрізнити туристів і екскурсантів від резидентів. Тривалість перебування обмежується 12 місяцями, після чого відвідувач переходить у категорію постійних мешканців і не враховується у статистиці туризму. У разі повернення на попереднє місце проживання з короткочасним візитом (наприклад, для того, щоб повідати родичів і знайомих) ця особа реєструється як відвідувач даної території. В Іспанії та Італії - провідних приймаючих туристських країнах Південної Європи — емігранти, які приїздять на батьківщину, становлять більшу частину виїзного туристичного потоку.

Мета (мотив) подорожі - третя ознака відвідувачів. На відміну від інших подорожуючих вони мають туристські цілі, які в офіційних документах та науковій літературі трактується дуже широко. Заради зручності статистичного обліку відвідувачів за рекомендацією ВТО туристичні цілі об'єднуються в декілька блоків: дозвілля, рекреація, відпочинок; відвідування родичів та знайомих; ділові та професійні цілі (участь у ділових зустрічах, конференціях, конгресах і т.і.); лікування; вшанування релігійних святинь (паломництво); інші туристські цілі.

Класифікація за цілями (мотивами) поїздки відбиває різну економічну природу двох категорій мігрантів: відвідувачів та інших подорожуючих осіб. З економічної точки зору людина, яка отримала робоче місце за кордоном, є виробником товарів і послуг, тобто валового внутрішнього продукту іноземної держави. За свою працю вона одержує гроші, які переводить на батьківщину. Тому у фінансовому відношенні оплачувана діяльність іноземних громадян пов’язана з відпливом валюти (витратами) із країни їх тимчасового перебування та надходженням (доходами) для країни постійного проживання.

На відміну від виробників матеріальних благ і послуг як категорії подорожуючих осіб, відвідувачі (туристи і екскурсанти) є споживачами національного продукту, тому що гроші, які вони накопичили, витрачаються ними на свої поїздки.

Принципове значення в туризмі має також виділення з числа подорожуючих осіб відвідувачів, які здійснюють ночівлі - так званих «чистих» туристів, та одноденних відвідувачів — екскурсантів.

Етапи виділення відвідувачів із всієї сукупності подорожуючих осіб та їх загальна класифікація показані на рисунках 2.1. і 2.2.

Отже, поняття «турист» використовуються по відношенню до особи, яка виїхала за межі свого звичайного середовища, знаходиться в місці перебування від 24 годин до одного року, подорожує з рекреаційними, пізнавальними, діловими та іншими туристськими цілями.

Екскурсант — це тимчасовий (одноденний) відвідувач місцевості, населеного пункту або країни, незалежно від його громадянства, статі, мови і релігії, який знаходиться у даній місцевості в цілях туризму менш ніж 24 години.

Чи виїжджають за межі звичайного середовища?

ТакНі

Чи не перевищує

тривалість перебування

12 місяців?

Так Ні

Чи не пов’язана головна

ціль поїздки з оплачуваною

діяльністю в місці перебування?

ТакНі

Сфера

статистики

туризму

Чи здійснюють

ночівлю в місці

призначення?

ТакНі

Рис. 2.1. Етапи виділення статистичної сукупності відвідувачів і «чистих» туристів. [за А. Ю. Александровою, 2, с. 40]

Рис. 2.2. Класифікація подорожуючих осіб.

2.3 Основні функції туризму

Туризм — глобальне, поліфункціональне явище сучасного світу. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну. [9, с. 8−10]

Туризм є складовою рекреації, пов’язаною з подоланням простору задля відпочинку, розваги, лікування або з будь-якою іншою метою, не пов’язаною з отриманням прибутку.

Сутністю рекреаційної функції туризму є фізіологічна та психологічна релаксація людини. Вона знаходить своє вираження у відновленні під час туристичної поїздки фізичних сил людини, її оздоровленні, набутті нових вражень та відчуттів.

Сучасний стиль життя урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку, посилюючи тим самим культурну функцію туризму. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруванням, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи.

В свою чергу, оздоровлення населення, підвищення його працездатності та рівня культури шляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює соціальну значущість туризму. В наш час подорожування виступає ознакою певного рівня і стилю життя, фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу та інших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, залучаючи нові та нові верстви населення до туризму.

Дедалі більшого значення набуває екологічна функція туризму. З одного боку, туризм виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ і зацікавлений в їх збереженні. З іншого боку, зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальні рекреаційні системи, особливо традиційні або людні. Це ставить одразу цілу низку питань збереження світової та національної природної та культурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму. Захист довкілля має бути невід'ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем його сталого розвитку.

Значною є і економічна функція туризму. Потреби подорожуючої людини, з огляду на масовість, сформували галузь сфери обслуговування населення, яка при подальшому розвитку перетворилась в індустрію туризму — міжгалузевий комплекс, що відіграє провідну роль в економіці багатьох країн світу.

Економічна складова туристичної діяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, а й в посиленні соціальної та економічної ролі туризму (реставрація пам’яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкція матеріальної бази, освітянська та виховна робота засобами туризму тощо).

Питання для самоперевірки

1. Які мотиви викликають потреби людей в туризмі?

2. Коли і де з’явилось поняття «туризм» та що воно значило?

3. У чому полягають об'єктивні труднощі, пов’язані з визначенням поняття «туризм».

4. Яке визначення поняттям «туризм» і «турист» дає Закон України «Про туризм»?

5. Які є ознаки, що відрізняють туристів від інших подорожуючих осіб?

6. Чи можна віднести до категорії туристів таких осіб:

— службовець фірми вилітає до столиці на конференцію, а ввечері повертається додому;

— група студентів вирушає в гості до однокурсниці у сусіднє місто;

— переможниця місцевого конкурсу «Міс красуня» відправляється на фінальний конкурс до столиці;

— політик з Києва знаходиться протягом дня в обласному центрі на зустрічі з виборцями у ході передвиборної кампанії.

ТЕМА 3. Історичний розвиток туризму

План лекції

3.1. Періодизація світового туризму.

3.2. Основні етапи історичного розвитку туризму.

Література: 2, 4, 11, 15, 18, 19

3.1 Періодизація світового туризму

Людині протягом всієї своєї еволюції було притаманне прагнення до світопізнання та першовідкривательства з метою розвитку торгівлі, завоювання та освоєння нових земель, пошуку ресурсів та нових транспортних шляхів.

За багатовікову історію подорожей, географічних знахідок, промислового освоєння нових територій, розширення господарчих зв’язків у світі було зібрано величезну кількість наукових літературних матеріалів, звітів та щоденників. Вони зіграли визначну роль у накопиченні людиною знань в різноманітних областях науки, культури, техніки.

У свою чергу завжди існував і спостерігається зараз інтерес до історії самого туризму. Це зрозуміло, адже знання історії туризму дозволяє продовжувати його дослідження і сприяє конкретизації відповіді на питання: «Що собою уявляє сучасний туризм як явище суспільного життя?»

На сьогоднішній день існує чимало історичних досліджень мандрівництва і туризму. У окремих публікаціях вони розглядаються у контексті розвитку основних суспільно-економічних формацій: первісне, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм, соціалізм.

Інші історичні дослідження містять, перш за все, хронологію фактів і подій, пов’язаних із розвитком подорожей в окремих країнах і частинах світу.

Однак і перші, і другі дослідження об'єднує одна ціль — визначити внутрішньо однорідні етапи, які б найкращим чином характеризували історичний розвиток туризму.

Спираючись на існуючі літературні джерела можна виділити два таких варіанти, або способи періодизації світового туризму.

Перший полягає у досліджуванні явища у такій послідовності: стародавня історія (до розпаду Римської імперії); середньовіччя (ранній і пізній феодалізм — до 40-х років XVII ст.); нова історія (до першої світової війни) і новітня історія [18].

Другий варіант періодизації туризму характеризується чітким розподіленням його розвитку на передісторію і сучасний період [11, 15, 19, 21].

Відмінності у поглядах авторів полягають саме по відношенню до визначення точної межі між зазначеними двома періодами. Так, наприклад французькі вчені А. Mesplier та P. Durraffour визначають цю межу між XV і XVII сторіччям [19, с. 62]. Німецький науковець W. Frayer прокладає її близько 1850 р. [21, с. 19]. У історичному розвитку туризму він виділяє 4 фази: передісторія, початкова фаза, фаза розвитку і вища фаза. В основу своєї періодизації W. Frayer закладає такі критерії: використання транспортних засобів, мотивація подорожуючих і склад учасників подорожей. Періодизація розвитку світового туризму, яка пропонується російським автором Александровою А. Ю., побудована виключно на підставі одного критерію — прогресу в транспорті [2].

Окремі етапи у історичному розвитку туризму вона пов’язує з промисловим переворотом, транспортною революцією, розвитком залізничного, автомобільного і авіаційного транспорту, лібералізацією авіаперевезень.

Деякі варіанти періодизації розвитку світового туризму наведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Періодизація розвитку світового туризму

Автори періодизації, джерело

Назва етапів розвитку туризму

Історичний період

Frayer W.

[21; с. 19−20]

1. Передісторія туризму.

2. Початкова фаза.

3. Фаза розвитку.

4. Вища фаза.

З античних часів до 1850 року

1850 — 19 124 роки.

1914 — 1945 роки

після 1945 року

Сапрунова В.Б.

[11; с. 8−17]

1. Передісторія туризму

2. Елітарний туризм, зародження масового туризму.

3. Становлення масового туризму.

4. Масовий туризм

З античних часів до початку XIX ст.

Початок XIX ст.- початок XX ст.

Початок XX ст. — до другої світової війни

Після другої світової війни — сучасний етап.

Атанасова Е. І колектив авторів Подорожі, що здійснювались ще за часів античності і в епоху середньовіччя, болгарські науковці називають туризмом. Автор додержується іншої зору. [18, с. 41−60]

1. Туризм епохи старої історії.

2. Туризм епохи середньовіччя.

3. Туризм епохи нової історії.

4. Туризм епохи новітньої історії.

З античних часів до IV сторіччя.

Початок Vст. — кінець XVIII ст.

Початок XIX ст. — початок XX ст.

Початок XX ст.- сучасний етап.

Федорченко В.К. ;

Дьорова Т.А. Періодизація Федорченка В. К. та Дьорової Т.А. розроблена стосовно розвитку туризму в Україні.

[15, с. 6−147]

1. Мандрівництво як праобраз туризму.

2. Початок організованого туризму.

3. Туризм міжвоєнного періоду

4. Туризм повоєнних років.

5. Зоряний час радянського туризму.

6. Сучасний етап розвитку туризму

IX — XIX ст.

Кінець XIXст. — початок XX ст.

1918 — 1939 рр.

50 — 60 рр.

70 — 80 рр.

90-ті роки — сучасний етап.

Отже, туризм має свою історію розвитку. Розглянемо більш детально основні етапи його еволюції, використовуючи позитивні моменти періодизацій туризму, які були розглянуті вище.

3.2 Основні етапи історичного розвитку туризму

На підставі порівняльного аналізу вже існуючих періодизацій, відокремлення в них негативних моментів і уважного вивчення позитивних сторін є можливість виділити такі, найбільш суттєві етапи у історичному розвитку світового туризму:

Ё передісторія туризму — з античних часів до початку XIX ст. ;

Ё зародження організованого туризму — початок XIX — початок XX сторіч;

Ё становлення масового туризму — початок XX сторіччя — до другої світової війни;

Ё масовий туризм — після другої світової війни до 90-х років XX ст. ;

Ё початок сталого розвитку туризму — кінець XX ст. — сучасний етап.

В основу нашої періодизації туризму покладемо такі критерії: мотиви подорожуючих, техніко-економічні та соціальні передумови, цільові функції туризму на різних етапах розвитку людства.

Перший етап — передісторія туризму.

В античні часи основними мотивами мандрівництва були такі: торгівля, надбання освіти, паломництво, лікування.

Можна сказати, що в Давній Греції зародилися й спортивні подорожі: учасники та глядачі Олімпійських ігор збиралися з усієї країни.

У середні віки посилюється релігійний фактор мандрівництва — вшанування святинь християнства та мусульманства. Часи Ренесансу та Просвітництва послаблюють релігійні мотиви та посилюють індивідуальний характер щодо навчального напрямку подорожей. Молоді дворяни нерідко відправлялися у своєрідний «гранд-тур» Європою, перед вступом до ниви професійної та політичної діяльності. В Англії, наприклад, маршрут такої подорожі розпочинався в Лондоні, вів до Франції з тимчасовим перебуванням у Парижі, потім — до Італії: Генуя, Мілан, Флоренція, Рим. Зворотний шлях проходив через Швейцарію, Німеччину, Голландію. З посиленням суспільних позицій третього класу його представники в XVIII ст. — на початку XIX ст. все більше здійснюють аналогічні освітні тури.

Відмітними рисами мандрівництва до середини XIX ст. були примітивізм засобів пересування, а також те, що подорож була самоціллю, а необхідною умовою та способом досягнення саме мети: ведення торговельних справ, розширення навчального світогляду, лікування, паломництво; елітарні подорожі.

Поєднувало всіх цих подорожуючих те, що вони відносились до меншості, що займала привілейований стан у суспільстві. «Маленька людина» залишалася осторонь [11, ст. 8−9].

Розвиток мануфактурного виробництва та промислові перевороти XVIII-XIX ст. у ведучих європейських державах внесли глибинні зміни до економічного життя суспільства. Внаслідок розвитку фабричного способу виробництва відбувається чіткий розподіл робочого часу, відділеного від людини та вільного часу, що знаходиться в повному розпорядженні робітника. Окрім цього промислові революції XVIII-XIX ст. призвели до значного зростання робочого часу в порівнянні з античністю та середньовіччям.

Другий етап — зародження організованого туризму. Важливу роль в еволюції туризму відіграли революційні зміни у розвитку транспорту: винахід пароплава Фултоном у 1807 р., паровоза Стефенсоном у 1804 р., покращення поштового зв’язку, що супроводжувалося розширенням низки туристичних шляхів у Європі. Все це обумовило більшу надійність та швидкість пересування при зменшенні витрат на подорожі. Внаслідок масового потоку переселенців зі Стародавнього світу до Америки швидкими темпами розвивається морське сполучення, в середині XIX ст. виникають великі пароплавні компанії.

Науково-технічний прогрес та соціальна боротьба робітників, а також зростаючий добробут суспільства обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного: введення гарантованих відпусток без збереження заробітної платні, а пізніше зі збереженням заробітної платні (в Німеччині вперше відпустки були встановлені Законом про державних службовців 1837 р.).

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень у сукупності з їх подешевшенням, а також поступове скорочення робочого часу обумовили суттєве збільшення потоків подорожуючих. Відповідно виникли перші підприємства, що спеціалізувалися на обслуговуванні тимчасових відвідувачів, тобто на зміну пансіонатам та «кімнатам для гостей» у будинках священиків розміщуються перші готелі. В 1812р. у Швейцарії вступає до ладу готель «Риги-Клестерлі», в 1832р. — готель у м. Фаульхорн. У 1801р. в Німеччині відкривається першокласний готель «Бадише Хоф» у Баден-Бадене, в 1859р. у Швейцарії - гранд-готель «Швайцерхоф» у м. Інтерлакене. В Німеччині на межі XVIII-XIXст. виникають перші курорти мінеральних вод — у Хайлигендаммє, Нордернеє, Травемюнде. [11, ст. 10−11]. Представники еліти залежно від пори року перебували на французькій чи італійській Рив'єрі, або відпочивали на термальних курортах Швейцарії чи Німеччини, або здійснювали довгострокові подорожі до Північної Африки, Єгипту, Греції.

У другій половині XIX ст. індустрія відпочинку розширює сферу свого виробництва: до підприємств готельного господарства додаються перші бюро подорожей, метою яких стала організація туристичних поїздок та реалізація їх споживачам.

Важливо відзначити діяльність Томаса Кука, який першим зрозумів сутність та корисність організованих масових переміщень подорожуючих і у 1843 р. організував перший залізничний тур. Успіх супроводжував його, у 1851 р. він організував участь англійців із усіх провінцій країни у міжнародній виставці у Парижі. Йому вдалося одночасно привезти на виставку 165 тис. відвідувачів. У другій половині XIX ст. індустрія відпочинку розширює свою сферу: до підприємств готельного господарства додаються перші бюро подорожей, метою яких була організація туристичних поїздок та реалізація їх споживачам. Основним прикладом першого пекідж-тура -комплексу туристичних послуг, що додавався за однією ціною — був груповий тур на відпочинок, організований англійцем Томасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг включав до себе 20-мильну подорож залізницею, чай та булочку в потязі, духовий оркестр. Уся подорож, в якій приймали участь 570 осіб, коштувала кожному з них 1 шилінг.

Цікаво, що Томас Кук переслідував при цьому скоріше соціальні, ніж комерційні цілі. Він намагався привернути увагу до можливостей раціонального використання вільного часу. В наступні 20 років у Англії виникає величезна кількість таких бюро. Починаючи з 1862 р., з’являються і перші каталоги туристичних подорожей, що відобразило процес поширення туристичного попиту. З 1856 р. подорожі до Європи стали постійними, створено туристичну фірму Кука та багато філій. Постійне пароплавне сполучення між європейським та американським континентами було відкрите в 1832 р., і в 1866 р. Кук відправляє до США перші дві групи туристів. Томас Кук першим запропонував подорож навколо світу за 220 діб. Томас Кук помер у 1892 р., його справу продовжили син та компаньйони. Компанія суттєво розширила масштаби своєї діяльності, перетворилась на великий фінансовий інститут, почала видавати дорожні чеки для подорожуючих. Створення цих безпечних грошей вважають винаходом ХІХ сторіччя.

Отже, діяльність такої видатної людини як Томас Кук заслуговує особливої уваги, бо він вперше організував туристичне агентство та сформував перший пекідж-тур.

Слідом за Куком туристичні фірми й агенції почали з’являтись у Франції, Італії, Швейцарії, Росії та інших європейських країнах.

У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії «Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу» Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших місцях імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі [15, с. 24].

Третій етап — становлення масового туризму.

Перша світова війна, депресії 30-х р. та друга світова війна негативно вплинули на розвиток туризму. Але, саме в цей період між двома війнами з’являються паростки масового туризму, розквіт якого приходиться на післявоєнні десятиріччя.

У 1935 р. в Швейцарії створено фірму «Готельплан», що заробляла на масових дешевих путівках. «Народний туризм» мав успіх: у першому фінансовому році фірма реалізувала 52 648 туристичних подорожей [3, ст. 9−13]. У Німеччині діяла організація націонал-соціалістів «Сила крізь радощі» (Kraft durch Freude), а в 1933 р. засновано імперський комітет у справах туризму, який перебував під наглядом міністра народного просвітництва та пропаганди. Нацистський режим приділяв велику увагу масовому туризму. Помірні ціни сприяли першому туристичному буму в Німеччині: з 2,3 млн. осіб. в 1934 р. — до 10,3 млн. осіб. у 1938 р. Індивідуальний туризм з часом поступився місцем масовому туризму.

Четвертий етап — масовий туризм.

Друга світова війна паралізувала туризм, і подальший розвиток він отримує вже в післявоєнні роки. Саме в цьому періоді туризм набуває дійсного масового характеру: з предмету розкоші він перетворюється у потребу більшості населення високо розвинених індустріальних країн. Формується потужна індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, методами організації та управління виробництвом.

У західноєвропейських країнах 50−60-і рр. — це період активного грюндерства туристичних фірм, масового будівництва готелів, ресторанів, мотелів, різного ґатунку розважальних закладів. Європейський туризм 50-х р. був спрямований переважно на прийом американських туристів та був джерелом доларових надходжень для приймаючої країни. В 60-ті роки та до середини 70-х р. спостерігається швидке екстенсивне зростання як іноземного, так і зарубіжного туризму, а також зростання якості туристичних підприємств та обсягів виробництва.

Важливим показником завершення процесу формування масового туризму є інтенсивність туризму в тій чи іншій країні. Інтенсивність туризму показує, яка частина населення країни щорічно здійснює хоча б одну туристичну подорож (нетто — інтенсивність), і розраховується як процентне відношення до всього населення країни чи до тієї частини, яка доросліше 14 років.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой