Історія становлення бібліотечної професії

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Курсова робота

з дисципліни «Бібліотекознавство»

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ БІБЛІОТЕЧНОЇ ПРОФЕСІЇ

ВСТУП

Курсова робота присвячена вивченню процесу становлення професії бібліотекаря. Дослідження виконано на основі короткого огляду історії розвитку бібліотечної справи в західноєвропейській та слов’янській культурах і, зокрема, в Україні за радянських та сучасних пострадянських часів.

Актуальність дослідження витікає з конституційного права громадян нашої країни мати вільний доступ до інформації, а також обумовлена потребою сучасного суспільства у встановленні нових демократичних поглядів на бібліотечно-інформаційну діяльність і, відповідно, пояснюється зацікавленістю українського соціуму у підготовці нового покоління бібліотечних працівників, здатних забезпечити ефективну міжособистісну взаємодію бібліотекаря і читача як рівних партнерів в умовах глобалізованого інформаційного простору, спрямовану на узгодження інноваційних проектів, що існують у світі, з власним соціально-культурним середовищем українського суспільства.

Стан розробленості проблеми. Починаючи з 1991 року, оприлюднені концепції: еволюція структури і функцій наукової бібліотеки у процесі освоєння нових інформаційних технологій (М. Слободяник); документальні джерела наукової інформації (С. Кулешов); нова парадигма розвитку бібліотечної освіти (В. Ільганаєва); виникнення та розвиток національних бібліотечних асоціацій (В. Пашкова); суб'єкт-суб'єктна взаємодія між бібліотекарем і читачем у процесі бібліотечно-інформаційного обслуговування (О. Грозовська); функціонування та організація системи підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів (І. Шевченко); «користувацький» підхід до пошуку інформації в автоматизованих бібліографічних базах даних (Л. Філіпова); позитивні і негативні наслідки комп’ютерно-інформаційної революції (М. Сенченко); бібліотекознавство у людському вимірі (А. Чачко). Кожна із зазначених концепцій має локальні предмети вивчення.

Об'єкт дослідження — історія розвитку бібліотечної професії.

Предмет дослідження — історичні та сучасні концепції і напрями розвитку бібліотечної професії в Україні і світі.

Мета дослідження полягає у визначенні сучасних вимог та ключових тенденцій розвитку професії бібліотекаря.

Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

опрацювати роботи з історії розвитку бібліотечної справи на предмет визначення ролі людського фактору в цьому процесі;

дослідити новітню концепцію функціонування сучасної бібліотечної системи;

виокремити базові вимоги до професійної підготовки сучасних бібліотечних працівників.

Методи дослідження: термінологічний аналіз, вивчення історичних джерел та документів.

Наукова новизна та практична цінність курсової роботи визначається узагальненим історичних традицій та сучасних тенденцій розвитку бібліотечної справи, урахування яких є необхідним для наукового обґрунтування змісту професійної підготовки бібліотекарів. Надана в роботі інформація може бути використана в курсі «Вступ до спеціальності» на початкових етапах підготовки кадрів за спеціальністю «бібліотекознавство, книгознавство». Висновки, сформульовані на основі аналізу опрацьованих літературних джерел, а також власного досвіду роботи бібліотекарем можуть виявитися корисними при уточненні освітньо-кваліфікаційних характеристик працівника сучасної бібліотеки.

Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 33 позиції.

Загальний обсяг роботи 29 сторінок, з них основного тексту 25 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК БІБЛІОТЕЧНОЇ ПРОФЕСІЇ

Будь-яка професійна діяльність, як відомо, включає мету, засіб, результат і сам процес виконання, здійснення якого базується на попередньому історичному досвіді, що об'єктивується наявністю певних знань, навичок та вмінь, притаманних тій чи іншій сфері вмотивованої соціально значущої активності людини. Тому дослідження історії становлення будь-якої професійної діяльності (в тому числі й бібліотечної) потребує, на нашу думку, історичного екскурсу, який надає дослідженню соціокультурний контекст, необхідний для усвідомлення сучасного стану професії, місця і ролі бібліотекаря у розвитку бібліотечної справи та визначення ключових професійно значущих характеристик бібліотекаря.

1.1 Зарубіжні джерела бібліотечної справи

Бібліотечна діяльність розвивалася в міру накопичення досвіду зберігання, розповсюдження, обробки інформації та інших процесів, які стали характерними для функціонування бібліотек. Професійна бібліотечна діяльність на ранньому періоді свого існування полягала у зберіганні рукописів, їх обліку, переписуванні та написанні коментарів до текстів. Тобто від бібліотекаря вимагалися високий рівень грамотності, орієнтування в різних науках, знання іноземних мов. Це була праця науковця, перекладача, письменника, а тому не дивно, що бібліотекарями часто були видатні люди країни.

Бібліотекар — дуже давня професія. Їй вже більше чотирьох з половиною тисяч років. Виникла вона разом з шумерською культурою, де вперше з’явилися глиняні каталоги. Першими бібліотекарями вважать писарів, які склали збірку глиняних табличок приблизно у 2500 році до н. е. Їм довелося бути не лише бібліотекарями, але почасти і юристами, оскільки основна частина табличок містила юридичну інформацію.

З появою папірусу писарів-бібліотекарів ставало все більше. В епоху Нового царства фараоном Рамзесом Другим було зібрано вже більше 20 000 папірусів. Потім у VII столітті до н.е. з’явилися зібрання книг ассірійського царя Ашшурбаніпала і бібліотеки храму Едфу в Єгипті. І ось, нарешті, у Греції з’являється саме слово «бібліотека» (від грецького «зібрання книг»).

Перші бібліотеки були приватними. Ними володіли такі великі мужі Еллади, як Платон, Аристотель, Евклід, Еврипід. Бібліотекарями служили раби. Але як тільки в Афінах з’явилася перша публічна бібліотека Пісистрата, місце бібліотекаря відразу ж стало шанованим і почесним, а значить, доступним тільки для вільних громадян. Потрібно було мати видатну ерудицію і фізичну витривалість щоб обслуговувати восьме чудо світу — Олександрійську бібліотеку, що складалася більш ніж з 700 000 томів рукописних книг — а працювало там усього кілька людей. Їм доводилося бути у буквальному сенсі універсалами, оскільки в Олександрійській бібліотеці, крім книгосховища і читальних залів, знаходилися також обсерваторія, зоологічний і медичний музеї - їх обслуговування теж входило в обов’язки бібліотекарів.

У Римі бібліотеки розташовувалися в основному на заміських віллах. Їх хранителі з простої обслуги з часом перетворилися у вишуканих інтелектуалів, з якими не гребували обговорювати філософські питання навіть найзарозуміліші патриції. Саме тоді бібліотекарі почали займатися збиранням і описом стародавніх бібліотек, чим і врятували такі раритети, як бібліотеки Мітрідата, македонського царя Персея, Аристотеля. Іншими словами, до роботи бібліотекаря вже тоді увійшли не тільки механічні обслуговуючі та просвітницькі, а й суто наукові функції.

У Середньовіччі ці функції поступово розвивалися і вдосконалювалися. Основні бібліотеки концентрувалися в монастирях. Книги в цих бібліотеках використовувалися рідко, головним завданням бібліотек все ще було їх зберігання. Саме цим бібліотекам судилося зіграти головну роль у збереженні античної спадщини та збереження наступності в розвитку освіти, науки і культури, а хранителями книг стали ченці, на яких було покладено тепер ще один обов’язок — переписування книг для їх подальшого збереження та розповсюдження. І це вимагало від бібліотекарів не тільки грамотності, але і колосальних знань практично в усіх сферах життя. Таким чином, бібліотекарі стали одними з тих, хто підготував епоху Відродження.

В цю епоху було створено дві найбільші європейські бібліотеки зі спеціальним штатом обслуговування: бібліотека Лоренцо Медічі і Ватиканська, що володіли великим зібранням античних рукописів, першодруків книг і творів античних авторів. Величезну роль в епоху Відродження відіграли й університетські бібліотекарі. Саме вони стояли у витоків виникнення національних бібліотек, основу яких у багатьох країнах склали королівські бібліотеки. Небувалий до того часу зростання числа книг стимулював інтерес бібліотекарів до практичних проблем організації фондів і каталогів. Бібліотекарі перетворювалися на науковців. А свідченням поваги до цієї професії служить фреска у старій бібліотеці Ватикану 1477: на фресці зображено бібліотекаря, який потрапляє прямо в рай. Така ситуація зберігалася від кінця середніх віків і до початку нової історії.

В епоху Відродження з розвитком друкарства постійно зростала роль бібліотек як найважливішого засобу сприяння тому, щоб усе більше людей опановували наукові, літературні, духовні цінності [30; 225]. Розширилися функції бібліотеки, вона стала більш демократичною, з’явилася необхідність розподілу праці в бібліотеці в міру того, як розвивалася сама бібліотечна технологія. Остання була пов’язана з описуванням книг, їх класифікацією, розміщенням фондів, різними формами обслуговування читачів, управлінням бібліотекою, комплектуванням та іншими процесами.

Слідом за Відродженням почалася нова епоха, що вимагала все більшого поширення знань і, відповідно, бібліотек. Під контролем церкви в різних країнах з’являлися навіть шкільні бібліотеки. Наукова діяльність бібліотекарів вийшла на міжнародну арену, коли в 1740 році в Європі було створено «Commercium literarium» (Книготорг, висловлюючись сучасною мовою) — установа для обміну виданнями між бібліотеками Європи та Північної Америки.

1.2 Розвиток бібліотечної професії на Русі

У Київській Русі бібліотечна справа розвивалося схожим чином, що й у інших країнах світу. Перша літописна вказівка на руську бібліотеку відноситься до 1037 року, коли Ярослав Мудрий зібрав переписувачів для перекладу грецьких книг і переписування вже наявних слов’янських. Книги Ярослав наказав зберігати в Софійському соборі Києва. Втім, тоді книгозбірня не називалося бібліотекою, а ченці, які її обслуговували, — бібліотекарями. Вперше подібні назви зустрічаються у знаменитій Генадіївській біблії, яка була перекладена і переписана в Новгороді наприкінці XV століття (1499). Грецьке слово було для російських людей незвичним, тому на полях проти нього перекладач неодмінно робив пояснення: «книжковий дім», «книжкова скарбниця», «архів». Бібліотекарі ж називалися зберігачами книг.

Руські бібліотеки, незважаючи на своє монастирське походження, відразу створювалися як універсальні. У них зберігалися церковні твори, книги з граматики, логіки, поетики, юриспруденції, астрономії, географії, філософії, а також притчі, загадки, різноманітні повчання, збірники розповідей на грецькій мові, твори енциклопедичного характеру. Це неминуче вимагало від бібліотекаря-ченця настільки ж універсальних знань. Більш того, в ті часи бібліотекарям нерідко доводилося ставати воїнами — битися з татаро-монголами або з військами удільних князів. І вони відважно робили свою важку справу. Адже не дарма була канонізована Єфросинія Полоцька, що мала одну з найбагатших російських бібліотек, і Тимофія-бібліотекаря. До XII століття «книжкові доми» і монахи-літописці були вже у Володимирі, Рязані, Чернігові, Ростові, Суздалі, Полоцьку та Пскові. Протягом довгих п’яти століть тільки завдяки волі, вірі та старанням зберігачів книг жеврів на Русі вогник писемної культури.

З розвитком руської держави, її науки і промисловості почалося нове життя бібліотек і бібліотекарів. З появою наказів з’явилися і наказні (відомчі) бібліотеки, які обслуговувалися вже спеціальними працівниками — наказовими дяками. Для цієї роботи було потрібне неодмінне знання сучасних іноземних мов, а також латини. Необхідно було задовольняти запити не тільки службовців, а й викладачів створеної в 1687 році Академії, а з 1696 року — навіть іноземних послів. Це вимагало знань все більшого обсягу, і поступово бібліотекарі стали поділятися за більш вузькими спеціальностями; наприклад, виокремилися бібліотекарі Пушкарського і Аптекарського наказів та Наказу друкарського двору. Хранителі книг ставали фахівцями з техніки, військової справи, фортифікації, архітектури, астрономії, математики, геометрії, географії та інших наук. До того ж, книги тоді видавалися не тільки людям освіченим, а й різним майстрам, наприклад, ливарникам. Це теж вимагало від бібліотекарів певної гнучкості. Саме наказні бібліотекарі виросли в наступному столітті в бібліотекарів світських, незалежних від держави і монастирських статутів. Саме вони заклали основи бібліотечної думки на все освічене XVIII століття.

Державні реформи у сфері політики, економіки, культури та освіти, проведені в Росії у першій чверті XVIII століття Петром I, мали величезне значення також і для розвитку бібліотек. Найбільш важливою подією в цьому ряду стало заснування в 1714 році у Санкт-Петербурзі першої в Росії державної наукової бібліотеки, яка була передана в 1724 році у відання Академії наук. На той час бібліотекарі вже завоювали таку високу репутацію, що сам Петро розглядав їх як «командирів над академіками». Бібліотекарі вели засідання вченої ради, планували доручення академікам, вислуховували їхні звіти. Розпочався золотий вік бібліотекарів, які так чи інакше стали справжніми дослідниками. Їм доводилося поповнювати фонди приватними колекціями, зборами деяких Наказів, купувати і обмінювати книги, встановлювати зв’язки з «Commercium literarium» і з закордонними науковими установами. Також бібліотека Академії наук отримувала обов’язкові примірники всієї літератури, надрукованій у вітчизняних друкарнях. На бібліотекарів була покладено і обов’язок перекладати російською мовою грецьких і латинських авторів. Для всього цього потрібно було мати блискучу освіту, і якщо спочатку бібліотекарями ставали тільки ентузіасти-самоучки, то до середини XVIII століття практично всі вони були вихідцями з Академії або іноземцями з титулами і європейською освітою. Відомий історик В. Н. Татищев (1686 -1750) говорив, що «бібліотекар повинен бути багатьох наук і різних мов навчений, до того ж старанний читач» [22]. Такий рівень культури дозволяв бібліотекарям входити у високі наукові і аристократичні кола. Завдяки цьому професія стала ще більш шанованою і більше того — вигідною у кар'єрному та грошовому відносинах. І якщо в Росії більшість цих людей відомі лише вузькому колу професіоналів, то в Європі, наприклад, служив бібліотекарем сам великий Гете.

Спеціалізація бібліотекарів продовжувала поглиблюватися з виникненням великої кількості наукових бібліотек різного профілю. Так, в 1756 році виникла репертуарна бібліотека Російського драматичного театру, в 1757-му — бібліотека Академії мистецтв, у 1765-му було засновано бібліотеку Вільного економічного товариства, що спеціалізувалася на книгах по економіці й сільському господарству. Одночасно починають свою діяльність й університетські бібліотеки. Всі вони відкрили свої двері не лише для фахівців, але й для сторонніх. Бібліотекарям довелося вчитися працювати не тільки з книгами, але і з людьми.

Нарешті, 27 травня 1795 у Санкт-Петербурзі було створено Імператорську Публічну бібліотеку, до роботи якої стали залучатися кращі сили російських бібліотекарів. Роботи виявилося багато, дуже багато: адже бібліотека ґрунтувалася на трофейних зібраннях, у яких з 250 наявних книг тільки вісім було церковнослов’янською та російською! Довелося терміново купувати книги, видані в Росії і в інших країнах російською та церковнослов’янською мовами, що в свою чергу призвело до збільшення штату і введення нових посад. Директором цієї бібліотеки, яка вперше розташувалася у спеціально побудованому для неї будинку, став французький дипломат і історик М.Г. Шуазель-Гуффи.

XIX століття стало століттям книги, бібліотек і бібліотекарів. Бурхливо розвивається типографська діяльність, що сприяє зростанню кількості книг і бібліотек: у Росії відкрилися п’ять нових університетських бібліотек, відкрилися бібліотеки при Інституті інженерів залізничного транспорту, Технологічному інституті, Інституті цивільних інженерів. Усе це неминуче призводило до постійно зростаючого попиту на бібліотечних службовців. Грошові асигнування на їх утримання відпускають вже не тільки приватні особи, як раніше, а й уряд. Можна сказати, що професія стає престижною, працювати в бібліотеки йдуть випускники університетів і академій, письменники, художники. Тридцять років працює бібліотекарем публіки відомий російський байкар Іван Андрійович Крилов. Працюючи бібліотекарем московської Рум’янцевської бібліотеки, створює своє філософське вчення Микола Федоров. Геніальний математик Микола Лобачевський завідує бібліотекою Казанського університету. Майже п’ятдесят років віддає бібліотекарській справі відомий петербурзький історик, археолог і музичний критик Володимир Стасов. Також служать бібліотекарями письменник Володимир Одоєвський, мовознавець зі світовим ім'ям Микола Марр.

Але бібліотекарів все одно не вистачає, бо в країні виникає новий тип бібліотек, що належать різним науковим товариствам. Товариства історії і старожитностей російських, випробувачів природи, мінералогічні, фізико-технічні, математичні, географічні, сільськогосподарські з’являються не тільки в обох столицях, а й у провінції. І при кожному з них — обов’язкове зібрання книг. Знову довелося реорганізовувати систему комплектування бібліотек, для чого вперше були розроблені наукові методики. З цього ж часу особлива увага приділяється збереженню фондів і будівництву нових спеціальних будинків. Бібліотекарі починають поділятися на бібліографів, бібліотекознавців і книгознавців.

На протязі багатьох століть бібліотечна професійна діяльність мала на меті збереження та забезпечення застосування книг — рукописних та друкованих у межах, які визначалися суспільством. Завдяки бібліотечній діяльності люди одержували різні послуги, в основі яких здебільшого лежали процеси роботи з документом. Проте вже на ранніх стадіях свого розвитку бібліотечна діяльність була пов’язана з обробкою тієї інформації, що знаходилася в документах. Історично інформаційна діяльність вчених була пов’язана з роботою бібліотек, персонал яких допомагав у підборі необхідної літератури, сповіщав про новоодержані видання. Бібліотеки були єдиним соціальним інститутом, в якому накопичувався й узагальнювався досвід інформаційного обслуговування вчених. А з другої половини XIX століття бібліотекарі стають ще видавцями і журналістами, оскільки великі бібліотеки починають видавати свої наукові журнали.

Здавалося б, розквіт бібліотечної справи в Росії був близький. Однак до початку XX століття величезна, але все ще як слід не налагоджена система російських бібліотек зазнає краху. Велика кількість типів і видів бібліотек, відсутність загальних статутів, а також взаємодії і планів розвитку, підпорядкованість різним відомствам — все це ускладнювало роботу бібліотекарів. До того ж, фонди стали величезними. Так, у Рум’янцевській бібліотеці налічувалося вже близько мільйона томів, в Публічній — 800 тисяч. Системи обліку та обробки застаріли, бібліотекарі не справлялися — назрівала реформа.

1. 3 Бібліотечна справа у радянський період

бібліотечний справа модернізація

Переворот 1917 року приніс і горе, і перетворення. Н. К. Крупська пише, що масові реквізиції приватних бібліотек та бібліотек колишніх установ проводилися стихійно та не завжди професійно [14; 79]. Бібліотеки постраждали від розрухи і пограбувань, багато бібліотекарів — хранителів знань, культури і традицій — загинули або емігрували. Виникли несподівані обмеження, наприклад, у приватних бібліотеках не дозволялося мати більш 500 (у вчених — 2000) книг. Але на тлі всіх втрат сталося і одне позитивне нововведення — бібліотечну систему було упорядковано. Вже в перші роки радянської влади виникли основи принципово інші підходи до організації бібліотечної справи: бібліотека стала найважливішим соціальним інститутом. На основі націоналізованих фондів були створено нові бібліотеки. А в тих наукових бібліотеках, які продовжували свою діяльність у нових умовах, були проведені корінні зміни щодо порядку обслуговування читачів. І головним нововведенням стало те, що наукові бібліотеки були відкриті для масового читача через міжбібліотечний абонемент. На жаль, молоді напівграмотні бібліотекарі, що прийшли на зміну старим професіоналам, наробили чимало помилок, що призвело до загибелі частини фондів великих наукових бібліотек.

З цього часу престиж професії бібліотекаря починає повільно, але вірно падати — хоча довіра і повага до цієї праці в країні тримається ще довго. Але все-таки бібліотечну справу було поставлено на наукову основу, почали відкриватися спеціальні вищі навчальні заклади для підготовки бібліотекарів.

Втім, сама праця бібліотекаря стала все частіше зводитися до довідково-бібліографічних обов’язків і управлінських завдань, на кшталт комплектування фондів іноземної літератури, розробки інструкцій з каталогізації, складання регіональних зведених каталогів. Замість вільного творця бібліотекар ставав внутрішньовідомчим чиновником.

Після Великої Вітчизняної війни остаточно сформувалася мережа наукових і спеціальних бібліотек. Але у бібліотечній справі знову назрівала криза. Бібліотеки та їхні працівники катастрофічно відставали від світового рівня як в технічному, так і в науковому відношенні. Крім того, роботі заважала ідеологія. На будь-якій книжковій виставці, незалежно від її тематики, була потрібна неодмінна демонстрація праць класиків марксизму-ленінізму; матеріали чергового з'їзду КПРС в обов’язковому порядку виставлялися на чільному місці. Періодично ті чи інші небажані керівництву країни книги вилучалися з фондів за вказівкою влади; до того ж списання цих книг суворо перевіряли відповідні органи. Видатний теоретик і організатор бібліотечної справи Л.В. Хавкіна засуджувала таку практику у своїй праці «Книга і бібліотека», адже «бібліотека закладає фундамент загальнолюдської культури, тому вплив державної політики применшує її завдання, звужує її роботу, надає її діяльності тенденційний і односторонній характер, перетворює її на знаряддя партійної боротьби, якої публічна бібліотека за самою своєю суттю повинна цуратися» [25; 63].

Проте в читальних залах бібліотек завжди було багато відвідувачів, адже з літературними новинками в ті роки можна було познайомитися тільки в бібліотеці - в магазинах гарні книги були дефіцитом. Студенти могли знайти для занять потрібні книги та матеріали в основному теж тільки в бібліотеці. Брак потрібних книг при величезних тиражах — це парадокс радянського періоду.

Однак у той час було і чимало здобутків. У середині ХХ ст. почали розроблятися методи бібліотечного обслуговування вчених і фахівців. Науково-інформаційна діяльність розпочиналася розробкою проблем інформаційного пошуку, що до цього часу знаходився у сфері особистої праці кожного вченого. Метою інформаційної діяльності було надання допомоги в орієнтуванні у великому потоці інформації, яка з’являлась у друкованому і недрукованому вигляді на нових носіях інформації (магнітних стрічках, магнітних дисках).

1.4 Роль бібліотекаря у становленні бібліотечної справи

Як бачимо, бібліотека — це один з найважливіших продуктів розвитку людської цивілізації. Діяльність бібліотек пов’язана із суспільством протягом усієї історії його існування. Виникнення цієї соціальної організації було зумовлене потребами людства у накопиченні та зберіганні знань. Від самого початку бібліотека стала мірилом духовності суспільства, і в наступні часи була закладом, цілі діяльності якого відповідали прагненням панівних класів.

Незважаючи на тривалість існування бібліотеки як важливого компонента духовної культури суспільства, бібліотечна діяльність виділилася в самостійну професію відносно недавно.

Зародки бібліотечної професії знаходимо у глибокій давнині, коли для роботи в бібліотеках призначались люди; і хоча бібліотечна справа за тих стародавніх часів практично зводилася до збирання та зберігання книжкових скарбів, вже тоді бібліотекар повинен був мати високий рівень грамотності, орієнтування в існуючих на той час різних науках, знати іноземні мови. Професія бібліотекаря за тих часів асоціювалася з професією науковця, перекладача, письменника. Вже у ІІІ ст. до н.е. в обов’язки бібліотекарів Олександрійської бібліотеки крім роботи у книгосховищі та читальних залах також входило обслуговування обсерваторії, зоологічного і медичного музеїв, які знаходилися у цій бібліотеці. Вже тоді бібліотекарі виконували не тільки механічні обслуговуючі та просвітницькі, а й суто наукові функції.

У Середньовіччі ці функції поступово розвивалися і вдосконалювалися, що вимагало від бібліотекарів не тільки грамотності, але і колосальних знань практично в усіх сферах життя. Протягом ХІ-ХІІ століть руські бібліотеки носили універсальний характер. Тут зберігалися церковні твори, книги з граматики, логіки, поетики, юриспруденції, астрономії, географії, філософії, а також притчі, загадки, різноманітні повчання, збірники розповідей на грецькій мові, твори енциклопедичного характеру. Це неминуче вимагало від бібліотекаря-ченця настільки ж універсальних знань. Аж до кінця кінця ХVII століття тільки завдяки волі, вірі та старанням зберігачів книг, їхнім високим моральним якостям, зберігалася писемна культура Русі. Поступово, разом з розвитком бібліотечної справи, професія бібліотекаря набуває усе більшої соціальної значущості, а постать бібліотекаря стає загальновизнаним у тодішніх суспільствах взірцем освіченості, самовідданості і доброчесності.

Підвищенню інтересу до книги, зростанню їх кількості сприяв винахід друкарства. Створюються бібліотеки при університетах та монастирях.

Вперше питання про самостійність бібліотечної професії поставив у ХVIII ст. Ф. Еберт, який вважав що знання бібліотекаря на відміну від інших вчених повинні бути набагато ширші [33]. Бібліотекар повинен був володіти знаннями з теології, філософії, права, історії, медицини, математики, астрономії, механіки та ін. У ХІХ ст. до цих вимог додалося вміння створювати бібліотеку та керувати нею, вести каталоги.

Корінні зміни в бібліотечній справі - небувале збільшення фондів та кількості читачів — відбуваються на поч. ХІХ ст., коли інтенсивно розвиваються технічні та природознавчі науки.

Важливість ролі бібліотекаря в становленні бібліотечної справи усвідомлювалось і в Росії. Першим і найважливішим елементом бібліотеки чимало російських бібліотекознавців вважали бібліотекаря, оскільки зібрання книг ще не створює бібліотеку. Зробити книги діючою силою, вдихнути в них життя — покликання бібліотекаря.

Бібліотекознавець Л.В. Хавкіна образно називала бібліотекаря «душею бібліотеки, тією живою силою, яка приводить в дію всі її органічно зв’язані частини» [25; 14] (Тут і далі переклад мій. — О.А.). І справді, на протязі всієї історії розвитку бібліотечної справи саме бібліотечні працівники були одночасно і натхненниками, і виконавцями цієї нелегкої, але почесної праці.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК БІБЛІОТЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Перебудова і модернізація бібліотечної справи

1990-і роки принесли чимало й поганого, і хорошого. Бібліотеки стали не тільки закриватися, але і зникати взагалі. Наприклад, разом з обкомами і райкомами зникли їхні бібліотеки — а в них були непогані фонди. Сотні підприємств змінювали форму власності, перепрофілювалися, закривалися, оголошували себе банкрутами і припиняли фінансувати свої бібліотеки. Більшість профспілкових і відомчих бібліотек було закрито.

Але з тих же дев’яностих років розпочався новий етап. Стало відбуватися технічне переоснащення бібліотек і перетворення їх у культурні центри на основі нових технологій. Бібліотеки ставали центрами інформації. Як говориться в одній сучасній заяві бібліотекарів: «Ми самі - дуже різнорідна група і обслуговуємо ще більше різнорідні спільноти. Проте всі ми згодні з тим, що незважаючи на існуючі відмінності, є щось, що об'єднує нас в моноліт, — це те, що ми всі бібліотекарі. Наш єдина мова — мова інформації. Наше спільне поле діяльності - спільнота читачів у школах, університетах, в публічних бібліотеках і на підприємствах. Наша спільна робота — забезпечення вільного доступу до інформації всім, хто її потребує» [33].

У наші дні здійснюється значне коригування функцій бібліотеки — зокрема, відхід від ідеологічної та розвиток соціалізуючої, інформаційної функцій. Головна мета перебудови бібліотеки — її гуманізація, а саме: активне вивчення культурної спадщини, яка міститься в книжковому фонді, взаємна зацікавленість бібліотекаря та читача в спілкуванні, створення сприятливих умов для контактів читачів між собою.

Нова концепція побудови сучасної бібліотечної системи базується і на автоматизації бібліотечної діяльності. Варто навести слова професора Я. Л. Шрайберга, який вважає, що «автоматизація бібліотечно-інформаційної діяльності - це прояв не лише сучасного науково-технічного розвитку, а й соціального прогресу: забезпечується не лише своєчасний й швидкий доступ користувачів до інформації та першоджерел, але в цілому створюються умови для реалізації одного з головних принципів відкритого суспільства — принципу загальної доступності інформації та публікацій» [29; 83−92]. На сучасному етапі головна мета автоматизації - створення єдиного всеукраїнського інформаційного простору та інтеграція у світовий бібліотечний інформаційний простір. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

створення бібліотечно-бібліографічної інформації та публікаційних текстів в електронному вигляді;

забезпечення доступу через Інтернет до бібліографічної інформації і повнотекстових баз даних;

забезпечення електронних засобів пошуку і обслуговування запитів на інформаційні ресурси бібліотеки.

Із розвитком комп’ютерних і телекомунікаційних технологій інформаційний простір бібліотеки буде розширюватися до міжбібліотечного, міжрегіонального, а з часом його межі стануть ще ширшими [32].

2.2 Сучасні вимоги до бібліотечної професії

Розвиток світового інформаційного суспільства вимагає змін у підготовці фахівців, які б мали навички використання сучасних інформаційних ресурсів, вміли знаходити, збирати, розповсюджувати інформацію на різних носіях.

Бібліотечна професія сьогодні зазнає значних змін, пов’язаних з процесами інформатизації, гуманізації освіти та інтеграції у європейське співтовариство. Вона трансформується у бік інформатизації і тому у вищих навчальних закладах (ВНЗ) ІІІ та ІV рівнів акредитації слова «бібліотека», «бібліотечний» вживаються менше ніж менеджер, маркетолог, споживач віртуальної інформації. Кардинальні зміни в інформаційних технологіях, широке впровадження комп’ютерної техніки у бібліотеках ставлять нові вимоги до професійної підготовки бібліотекаря, потребують перебудови всієї системи бібліотечної освіти, адже сучасний бібліотекар повинен поєднувати в своїх знаннях та вміннях гуманітарну і технічну освіту, спрямовану на виконання інформаційної, культурної і освітньої функції [6; 19].

Бібліотечна професія стає соціально значущою і престиж її зростає, якщо її зміст і суспільні функції теоретично усвідомлені та практично реалізовані, тобто, коли досягнута висока професіоналізація даної діяльності, що відповідає таким вимогам:

— надання послуг — індивідуальних та суспільних;

— оперативне реагування на зміни у необхідності цих послуг;

— висока майстерність у наданні таких послуг;

— реальна оцінка своєї діяльності.

Метою професійної освіти стає формування нового професійного мислення. Це передбачає осмислення бібліотечної діяльності в протиріччях принципів бібліотечно-інформаційних та загалом соціально-комунікативних процесів, передбаченні та прогнозуванні професійної діяльності в бібліотечній сфері.

Вітчизняні бібліотекознавці велику увагу приділяють розробці кваліфікаційних характеристик посад бібліотечних працівників [18]. Практичною метою цієї роботи є створення уніфікованих документів у вигляді посадових інструкцій, які регламентують розподіл та кооперацію праці в бібліотеках і є науковою базою для підбору, розміщення та використання кадрів на основі чіткого розподілу їх функцій.

У професійній функції бібліотекаря закладено елементи активного виховного впливу на всіх, з ким він постійно працює, тому висока педагогічно-психологічна майстерність — професійна риса бібліотечного фахівця. Бібліотекар — перший помічник шкільного вчителя та батьків, ось чому в системі його професійних знань особливе місце належить психології та педагогіці.

Специфічною рисою бібліотекаря-фахівця є таке знання книги, що, як зазначав радянський бібліотекознавець А. Покровський: «Бібліотекар не просто віддається книзі, не просто зачитується романом, а завжди оцінює книгу і використовує її по-діловому, відмічає наскільки вона хороша та цінна, наскільки цікава, доступна, кому і коли її рекомендувати і для чого» [17; 24−37].

Бібліотекар повинен орієнтуватися в системі книговидання і книгорозповсюдження, опанувати широке коло джерел бібліографічної інформації, добре володіти методами бібліографічного пошуку. Бібліотекар тоді відповідає своїй соціальній ролі, коли він, як читаюча особистість знаходиться на вищому рівні, ніж масовий читач. Систематично організоване, послідовне читання повинно бути професійною рисою бібліотекаря.

Бібліотечна професія потребує також розвитку організаторських здібностей.

Нові умови існування бібліотечних систем інформації, її органічне входження до системи соціальних комунікацій потребують розширення професійного світогляду бібліотекаря. Сьогодні співробітник бібліотеки повинен володіти знаннями в галузі сучасних інформаційних, комп’ютерних технологій. Відповідно до нових вимог до професії, модифікуються програми освітніх установ, студенти навчаються роботі з широким спектром електронних ресурсів. Освіта, що надається бібліотечними вузами, стала всебічною, а випускники вузів не лише займаються бібліотекарською справою, а й залучаються до багатьох інших сфер інформаційної діяльності - адже на сучасному етапі найбільш правильним здається ставлення до бібліотечно-інформаційної діяльності як до єдиного процесу задоволення різноманітних потреб суспільства в інформації та знаннях. Пріоритетним у бібліотечно-інформаційній діяльності сьогодні стає доведення інформації до користувачів у будь-якому вигляді.

Отже, бібліотекар початку XXI століття відрізняється від своїх колег 80-х рр. підвищеним інтересом до впровадження нових технологій, вивчення та застосування в своїй професії іноземної мови, питань професійного спілкування з читачем, передачі йому бібліографічної інформації, особистій ініціативі, творчості - словом, тим, що називається активною професійною позицією [23; 3].

Сьогодні на бібліотекаря існує погляд як на комунікатора в сучасному суспільстві. Комунікація — це суттєвий бік спілкування, що полягає у взаємній міжсуб'єктній передачі інформації, вона виступає абстрактною стороною спілкування у процесі передачі інформації. В основі цього процесу лежить комунікативна діяльність, проміжним елементом якої може бути документ. У зв’язку з цим роль бібліотеки як складової комунікаційної системи полягає у зберіганні та передачі культурного спадку цивілізації - знань.

Цілісний підхід до документально-інформаційного обслуговування населення реалізовано в програмі НАТІС (національної системи інформації), яка була прийнята Міжурядовою конференцією з планування національних інфраструктур документації бібліотек і архівів (Париж, 1974 р.). Ця програма обіймає коло питань, які дозволяють конструювати організаційну структуру інформаційного обслуговування, використовуючи усі інформаційні ресурси країни [24; 3−22].

Закордонні та вітчизняні дослідники свідчать, що сучасні бібліотекарі активно включилися в процес інформатизації, опановують нові технології, умови та правила діяльності, залучають до обслуговування користувачів нових категорій, зокрема — анонімних та дистанційних. Нині бібліотекарі працюють одночасно в традиційному та новітньому інформаційному просторі, заснованому на електронних технологіях [12; 3].

ВИСНОВКИ

Проведене теоретичне дослідження, а також власний досвід роботи бібліотекарем дозволили зробити наступні висновки:

1. Протягом усієї багатовікової історії бібліотечної справи постать бібліотекаря асоціювалася з носієм духовної культури суспільства, відрізнялася високим для свого часу рівнем освіти, прогресивним мисленням, активною просвітницько-виховною діяльністю та незмінністю таких позитивних людських якостей як воля, віра, старанність, відданість, прагнення до самовдосконалення — вічних професійних цінностей бібліотекаря, що не є підвладними часу.

2. Інформатизація сучасного суспільства стала потужним чинником змін у бібліотечній справі, зробила величезний впливає на функції та структуру бібліотечно-інформаційної діяльності, на професійну свідомість бібліотекарів і вимагає уточнення змісту і напрямів розвитку бібліотечної професії.

3. Сучасна бібліотека як соціальна організація є одним із каналів передачі знань у суспільстві. За довгу історію свого існування бібліотечна історія набула усіх ознак «соціального інституту»: підпорядкованість суспільним потребам відносно структури і функцій; регулятивний характер діяльності; організаційні форми установ, які виконують певні соціальні функції.

4. В умовах сучасної бібліотечної практики, коли масштабно впроваджуються інформаційні технології та телекомунікаційні засоби зв’язку, особливо актуальними напрямками професійної діяльності бібліотекарів є такі:

допомога користувачам у використанні переваг інформаційного суспільства і таким чином забезпечувати реалізацію їхнього конституційного права на доступ до інформації й знань;

підтримання балансу інтересів виробника і споживача інформації з точки зору додержання авторських та інших прав;

доведення інформації до користувачів у будь-якому вигляді.

5. Оскільки головною метою перебудови бібліотеки є її гуманізація, професія бібліотекаря передбачає:

активне вивчення культурної спадщини, яка міститься в книжковому фонді;

взаємну зацікавленість бібліотекаря та читача в спілкуванні, створення

сприятливих умов для контактів читачів між собою;

поєднання в своїх знаннях та вміннях гуманітарну і технічну освіту,

спрямовану на виконання інформаційної, культурної і освітньої функції.

6. Професійні функції бібліотекаря передбачають елементи активного виховного впливу на всіх, з ким він постійно працює, тому висока педагогічно-психологічна майстерність має бути професійною рисою бібліотечного фахівця.

7. Бібліотекар повинен орієнтуватися в системі книговидання і книгорозповсюдження, опанувати широке коло джерел бібліографічної інформації, добре володіти методами бібліографічного пошуку, в межах своєї професії володіти іноземними мовами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автоматизація бібліотек: історико-бібліотекознавчий аспект (II половина XX — початок XXI ст.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07. 00. 08 [Електронний ресурс] / О. М. Пашков; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К., 2005. — 20 с.

2. Автоматизація бібліотечних процесів з використанням інформаційних мережевих технологій: Автореф. дис… канд. техн. наук: 05. 13. 06 [Електронний ресурс] / І.Ю. Ляшенко; НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. — К., 1998. — 17 с.

3. Адаптація комунікаційних технологій до бібліотечної діяльності в умовах інформаційного суспільства: автореф. дис. … канд. наук із соц. комунікацій: 27. 00. 03 [Електронний ресурс] / Т.А. Дурєєва; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2010. — 20 с.

4. Бібліотека в демократичному суспільстві: 3б. матер. Міжнар. наук. конф. [Текст] / КДІК. — К., 1995. — 201 с.

5. Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: 3б. наук. праць [Текст] / КДУКІМ. — К., 1998. — 108 с.

6. Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: Зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. [Вип. 2] [Текст] / [Редкол.: Поплавський М. М. (голова) та ін.] - К., 2000. — 123с.: табл. — Бібліогр. в кінці ст. — ISBN 966−602−039−4.

7. Еволюція національних бібліотечних асоціацій (1876 — 2009): автореф. дис. д-ра іст. наук: 27. 00. 03 [Електронний ресурс] / В. С. Пашкова; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського НАН України. — К., 2010. — 40 с.

8. Ільганаєва В. Бібліотечна освіта: нова парадигма розвитку. [Текст] - К., 1996. -255 с.

9. Ільганаєва В. Бібліотечна сфера — соціальний інститут [Текст] // Бібл. Вісник. -1994 -№ 3. -С. 2−5.

10. Інтернет-технології бібліотечного сервісу в Україні: становлення і розвиток (1990-ті рр. — початок XXI ст.): автореф. дис… канд. іст. наук: 07. 00. 08 [Електронний ресурс] / Д. В. Соловяненко; НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. — К., 2008. — 20 с.

11. Історія становлення та розвитку державної бібліографії України (1919−1969 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07. 00. 08 [Електронний ресурс] / Н. М. Сенченко; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 1999. — 17 с. Каліберда Л. Загальне бібліотекознавство: Навч. посібник. — К., 1998. -192с.

12. Конюкова І.Я. Розвиток бібліотечної професії в Україні: сучасні концепції та напрями: Автореф. дис… канд. пед. наук: 07. 00. 08 [Електронний ресурс] / І.Я. Конюкова; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2002. — 20 с.

13. Костенко Л. Інформаційно-комунікативні ресурси бібліотек АН України [Текст] // Бібл. Вісник. — 1993. № 3−4. С. 55−58.

14. Крупская Н. К. Педагогические сочинения: В 11-ти т. [Текст] / Т. 8: Библиотечное дело. Избы-читальни. Клубне учреждения. Музеи. / [Подготовка текста и примеч. А. Г. Кравченко и Л.С. Фрид]. — М.: Академия пед. наук, 1960. — 760 с.

15. Модернізація державного управління бібліотечною справою в Україні: теоретико-методологічні аспекти: автореф. дис… канд. наук з держ. упр.: 25. 00. 01 [Електронний ресурс] / Л. Ф. Голоха; Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — Д., 2009. — 20 с.

16. Пашкова В. Інтелектуальна свобода та доступ до інформації в бібліотеках: Зарубіжний досвід. [Текст] - К., 1998. -70 с.

17. Покровский А. А. О высшем образовании библиотечных работников. [Текст] - М.: Крас. Библиотекарь, 1930. — ХI. — С. 24−37.

18. Рекомендації міжнародної науково-практичної конференції «Бібліотека як науково-інформаційний, освітній та культурний центр вищого навчального закладу» [Електронний ресурс] / http: //www. library. univ. kiev. ua.

19. Розвиток бібліотечної професії в Україні: сучасні концепції та напрями: Автореф. дис… канд. пед. наук: 07. 00. 08 [Електронний ресурс] / І.Я. Конюкова; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2002. — 20 с.

20. Сенченко Н. Библиотеки и компьютери. [Текст] - К., 1990. — 226 с.

21. Слободяник М. Наукова бібліотека: еволюція структури і функцій. [Текст] - К., 1995.- 268с.

22. Татищев В. Н. Лексикон российской исторической, географической, политической и гражданской. Сочинённый господином тайным советником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым. [Текст] - СПб.: Тип. горн. училища, 1793. — Ч. 1−3.

23. Тека методиста: метод. поради. — Вип. 5. Бібліотекар для юнацтва: набуття майстерності [Електронний ресурс] / [уклад. Т. Сопова]; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». — К.: 2010. — 65 с.

24. Тюлина Н. И. Национальная библиотека и НАТИС: новый этап типологического развития [Текст] // Библиотековедение и библиогр. за рубежом: сб. Вып. 97/ М.: Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина, 1984. — С. 3−22.

25. Хавкина Л. Б. Книга и библиотека [Текст] / Л. Б. Хавкина; вступ. ст.: C.А. Басов, И. Н. Качковская. — СПб.: РНБ, 2011. — 152 с.

26. Чачко А. Бібліотечна професіологія: навч. посібник. [Текст] - К.: 1996. — 120 с.

27. Чачко А. Библиотечний специалист: особенности труда и профессионализации. [Текст] - К., 1986. — 192 с.

28. Чекмарьов А., Костенко Л., Павлуша Т. Національна система електронних бібліотек — К., 1998. — 50 с.

29. Шрайберг Я. Л. Роль библиотек в преобразовании гражданского общества в информационное [Текст] // Науч. и тех. б-ки. — 2000. — № 4. — С. 83−92.

30. Юрій М. Ф. Людина і світ [Текст] - К.: Дакор, 2006. — 460 с.

31. Ebert Friedrich Adolf. Die Bildung des Bibliothekars / Zweite umgearbeitete Ausgabe. — Leipzig: Steinacker und Wagner, 1820. — 68, VI p.

32. http: //dilovod. com. ua/publ/stati/statti/u_suchasnij_biblioteci_potribno_

33. avtomatizuvati_vsi_bibliotechni_procesi/4−1-0−529

34. http: //librarian-bibnout. blogspot. com/2010/03/blog-post15. html

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой