Історія становлення та розвитку професії вихователя дітей дошкільного віку

Історія становлення та розвитку професії вихователя дітей дошкільного віку

Київ 2010

План

Вступ

1. Суть професії вихователя дітей дошкільного віку

2. Перші дошкільні навчальні заклади, перші вихователі

3. Дошкільна освіта, професія вихователя і сьогодення Висновок Список використаних джерел

Вступ

Як і будь-яка інша професія, професія вихователя дітей дошкільного віку змінювалася з плином часу, пройшла не один етап становлення і проходить його й зараз. Орієнтація нашої держави на входження до Європейського Співтовариства означає визнання європейських стандартів у освітній галузі. Демократичні процеси, які відбуваються в нашій державі, також висувають нові суспільні вимоги до освіти, особливо до дошкільної ланки — базису творення нового освітнього простору. За роки незалежності система дошкільної освіти зазнала певних змін, напрацьовано нові підходи до формування, удосконалення та визнання на державному рівні дошкільної освіти не тільки як галузі обслуговування батьків, які працюють, але й як обов’язкової структурної складової освіти. Тому надзвичайної актуальності набуває інтерес до вивчення національної педагогічної спадщини з питань суспільного виховання та навчання дітей дошкільного віку, організації роботи дошкільних закладів.

1. Суть професії вихователя дітей дошкільного віку

Вихователь дошкільного навчального закладу — це педагог, який працює з дітьми 2−6(7) років, сприяє гармонійному формуванню особистості дитини, розвитку її творчих здібностей. Вихователь любить дітей, сприяє їх фізичному розвитку, охороняє фізичне і психічне здоров’я. Він вчить дітей любити рідну мову, виховує інтерес і шану до народних звичаїв та обрядів. Вихователь любить і знає рідну природу, виховує у дітей шанобливе ставлення до неї. Вихователь покликаний підготувати дитину до активного життя і подальшого навчання. Постійне спілкування з дітьми — найважливіша службова функція вихователя. На безліч питань вихователь повинен зуміти дати відповідь з врахуванням віку. Від того, як правильно і наскільки швидко вихователь знайде підхід до кожної дитини, зуміє організувати життя дітей в умовах дошкільної установи, залежить, чи будуть діти спокійними, ласкавими, і товариськими або ж вони виростуть неспокійними, настороженими, замкнутими.

Турбота про життя дитини у дошкільних установах, дотримання режиму — прийняття їжі, сон, загартовування, прогулянки, фізичні вправи — входять в основний обов’язок вихователя. Дітей навчають зав’язувати шнурки, користуватися ложкою, виделкою, носовою хустинкою, співати, танцювати, правильно говорити, малювати, дружити і так далі. Проте найголовніше в роботі вихователя дитячого садка — це його відповідальність за кожну дитину. Саме він стежить за тим, щоб у житті малюка не було розбитих носів і колін, а також переламаних рук і ніг.

Вихователь повинен багато знати і уміти. Перед ним стоїть непросте завдання — навчити дитину сприймати і розуміти все прекрасне у світі: природу, музику, поезію. Вихователь повинен уміти шити, майструвати, грати і співати з дітьми. Вихователь завжди має бути цікавий для своїх дітей. Хоча би в одній галузі він повинен володіти якимись особливими даними, наприклад: бути відмінним спортсменом або хорошим співаком. Також йому треба дуже багато читати. Він має знатися на дитячій художній літературі.

Вихователь не лише організовує роботу дитячого колективу в цілому, але особисті взаємини дітей між собою. Зовнішність вихователя відіграє не останню роль у вихованні дітей. Вони дуже люблять, якщо вихователь привабливий, охайно одягнений і зачесаний, життєрадісний і веселий, має почуття гумору. Приємний зовнішній вигляд, м’яка манера звертання приваблюють не лише дітей, але і на батьків справляють гарне враження.

Перед вихователем стоїть нелегке завдання — будучи дорослою людиною, яка розвиває і навчає дітей, розуміти і відчувати дитячий світ, поєднувати в собі строгість і доброту, пошану до маленької людини і вимогливість. Адже діти такі різні! Одним подобається жити по правилах, за допомогою яких вони відчувають приналежність до світу дорослих, іншим же, навпаки, хочеться робити те, що не можна, — так вони відстоюють свою особистість. Тому вихователям потрібні терпіння і гнучкість мислення, щоб індивідуально й точно застосовувати знання педагогіки та психології. Помітивши у дитині здібності, вихователь повинен не лише підтримати паростки майбутніх починань, але й переконати батьків в необхідності розвивати дитину. Тут йому не обійтися без спостережливості, гарної пам’яті і тактовності.

Пам’ять про вихователя залишається у людини на все життя, тому дуже важливо правильно впливати на дитину і зробити все для того, щоб її дитинство пройшло яскраво і щасливо.

вихователь дошкільний педагог освіта

2. Перші дошкільні навчальні заклади, перші вихователі

Професія вихователя з’явилася відносно недавно — на початку минулого століття. Пов’язано це з тим, що жінки почали працювати.

У період XIX — початку XX ст. у заможних сім'ях прийнято було для виховання дітей наймати гувернерів. Ця професія була дуже популярною. Тоді гувернерами ставали хлопці і дівчата із збіднілих аристократичних сімей, які отримали гарне виховання та освіту в різних інститутах або університетах. Після декількох десятиліть перерви ця професія знову стала затребуваною.

В Україні перші суспільні дошкільні заклади з’являються у ХІХ столітті. У 1839 р. у Полтаві на кошти земства було відкрито перший заклад для дітей віком від трьох років. До закладу приймали дітей із бідних родин, які під час денних робіт батьків залишалися без догляду; час перебування був з 7 ранку до 21 години вечора, діти отримували їжу, одяг та медичну допомогу. У 1858 р., за ініціативи дружини редактора газети «Киевские губернские новости» О. Чернишової, було засновано спеціальний дошкільний заклад; систему виховання в якому нею було обґрунтовано у проханні, надісланому попечителю Київського навчального округу М. Пирогову. В 1866 р. освіченими жінками в містах Миколаєві та Одесі було створено перші приватні дитячі садки. Перший такий садок у Києві в 1871 р. відкривають сестри Марія та Софія Ліндфорс (дівоче прізвище С. Русової). Утримувати дітей у цих закладах дітей могли лише заможні родини — це були діти інтелігенції та підприємців. Особливу популярність вони отримали серед української інтелігенції, адже в садках вперше було втілено ідею національного дошкільного виховання. У період з 1882 по 1889 рр. у Києві К. Безменовою було відкрито приватний садок для дітей віком від п’яти років. За змістом роботи він був подібним до елементарної школи, у якій «корисне та серйозне поєднувалося з приємним і цікавим для дітей». Значно сприяли організації та поширенню закладів для виховання дітей дошкільного віку педагогічні товариства, які починають створюватися в даний період (1882−1889 рр.) у великих містах України. Це були суспільно-педагогічні організації, які очолювали прогресивні представники інтелігенції: педагоги, лікарі, освічені батьки. Педагогічні товариства популяризували ідею суспільного виховання дітей дошкільного віку, сприяли поширенню наукових поглядів на виховання та навчання дошкільнят .

Товариством «Дитячий садок» у 1872 р. за ініціативи І. Іванова в Сімферополі було відкрито заклад «денного перебування щодо виховання і навчання дітей дошкільного віку — дитячий садок». У 1895 р. в місті Ялта було відкрито дитячі притулки-ясла «Ясла заріччя». У Керчі в 1897 р. розпочав свою діяльність Фребелівський дитячий садок, організований товариством «Ясла». Денні дитячі притулки-ясла, відкриті в 1896 р. у Сімферополі, в 1900 р. у Севастополі та в 1912 р. у Євпаторії, діяли на основі принципів народних дитячих садків, їх метою були — боротьба з дитячою бездоглядністю, всебічний розвиток дітей і допомога працюючим батькам.

У Києві в 1890 р., а пізніше й в інших містах, були організовані фребелівські товариства, які відкривали приватні дитячі садки. Виховательки цих закладів були досить кваліфіковані; у садках застосовували віковідповідні методи виховання та навчання, які не перевтомлювали дітей і забезпечували необхідний рівень підготовки до школи. Значна роль в організації дошкільних закладів належала благодійним і громадсько-педагогічним товариствам: засноване у 1899 р. О. Калініною Керченське товариство піклування про дітей ініціювало відкриття дитячого садку та Пушкінського майданчику для фізичних ігор, вправ і занять. Сімферопольське товариство «Дитяча допомога», засноване в 1905 р. С. Шнейдер, сприяло відкриттю та діяльності впродовж багатьох років дитячих майданчиків у містах Сімферополі та Саках. Існуючі на той час при земствах «Товариства опіки над бідними» відкривали так звані народні садки, які утримувались переважно на благодійні кошти. У 1897 р. на кошти земств у Полтавській губернії з’являються перші дитячі садки для селянських дітей на час літніх сільськогосподарських робіт. В 1902 році діяв вже 151 такий дитячий заклад. Це були переважно благодійні заклади, які не мали планової виховної роботи. Створене в 1902 р. Київське товариство сприяння вихованню й захисту дітей відкрило безкоштовний народний дитячий садок із притулком для сиріт і напівсиріт з найбідніших верств населення. У 1905 р. у місті Києві працювало 5 народних дитячих садків, у яких на одну виховательку приходилось до 50 дітей, віковий склад груп був неоднорідним, інколи з дітьми дошкільного віку приходили їх брати й сестри 7 — 9-річного віку, які не ходили до школи. Діти знаходились у дитячому садку по 6 — 8 годин на день. У місті Харкові товариство працюючих жінок теж організувало дитячий садок. Засноване в 1907 р. Київське товариство народних дитячих садків займалося організацією закладів для дітей бідноти. Дитячі садки цього товариства існували на благодійні кошти, більшу частину яких складали пожертви підприємця і мецената Миколи Терещенка. Київське товариство намагалося зацікавити Міністерство народної освіти, сподіваючись, що держава принаймні частково фінансуватиме дошкільні заклади. Здійснена в 1907 р. спроба включити дитячі садки до системи державних навчально-виховних закладів не знайшла розуміння й підтримки у влади. Незважаючи на відсутність державної підтримки, товариство відкриває на пожертви приватних осіб і установ 3 дитячі садки в робітничих районах Києва. Роботу одного з дитячих садків очолювала Наталя Лубенець. Через відсутність достатньої кількості місць до закладів приймали дітей лише з найбідніших сімей.

Садок містився в п’яти кімнатах. У закладі працював лікар, для дітей організовувались прогулянки, свята, проводились фребелівські заняття. Діти отримували дворазове харчування. Київське товариство широко пропагувало ідею суспільного дошкільного виховання. У 1911 р. ним було створено перше в країні періодичне видання, повністю присвячене питанням дошкільного виховання, — журнал «Дошкольное воспитание», у якому висвітлювалися питання теорії та практики виховання в Росії, Західній Європі та США. Журнал сприяв творчому об'єднанню педагогів і діячів дошкільного виховання, являв собою місце обміну досвідом з питань організації, утримання, змісту та методів роботи дошкільних закладів. Деякі існуючі на той час платні приватні дитячі садки працювали в єдності з початковою школою, такими були: Фребелівський дитячий садок-елементарна школа — заснований з 1905 року в Керчі та відкритий у 1914 році в Сімферополі дитячий садок-елементарна школа Е. Нергер. Діяльність педагогічних товариств, які існували на той час, сприяла появі народних дитячих садків. Зокрема, у Києві у 1905 р. було відкрито 5 народних дитячих садків, на початок 1917 р. — 11, окрім того у містах Житомирі, Севастополі, Харкові, Черкасах, Чернігові та інших існувало 13 приватних садків. В Україні у період з 1914 — 1915 рр. працювало 38 дошкільних закладів, які відвідувало 935 дітей. У більшості джерел зазначається, що держава не виділяла коштів на фінансування дошкільних закладів, але у статті М.

Чехова «Збільшення казенних асигнувань на дошкільне виховання в Росії» наведено дані кошторису Міністерства народної просвіти за 1911 р., у якому зазначається: Київському товариству народних дитячих садків — 3500 карб., дитячому садку в місті Харкові - 1000 карб., дитячому садку в Севастополі - 400 карб., також по 2000 карб. було надано «на курси, що готують керівниць дитячих садків» Київському товариству народних дитячих садків і Київському Фребелівському товариству. Дитсадки в Україні, як і решта навчально-виховних закладів, були російськомовними, за змістом виховання й навчання відірваними від української культури та духовного життя українського народу. Усі існуючі в Україні дитячі садки було відкрито з ініціативи та на кошти приватних осіб або педагогічних товариств. Українські педагогічні діячі в 1916 р. звернулися до Міністерства народної освіти з проханням про введення дошкільного виховання до державної системи освіти та державного фінансування. На жаль, це питання не було вирішено позитивно. Вивчення матеріалів, які стосуються питань виникнення перших дошкільних закладів в Україні в кінці ХІХ — на початку ХХ століття, — дозволяє констатувати: суспільне дошкільне виховання в Україні було започатковане діячами освіти та приватними особами. Перші заклади створювалися на громадські кошти, внески членів суспільних товариств, пожертвування та кошти земств, дошкільні заклади не були включені до державної освітньої системи. У досліджуваний історичний період була створена певна система закладів дошкільного виховання — дитячі садки, ясла, ясла-притулки, осередки та майданчики. Значну роль у розвитку й поширенні ідей суспільного виховання дітей дошкільного віку та підготовки педагогів для дошкільних закладів відігравали педагогічні товариства. Саме в цей історичний період ще не існувало чіткого уявлення про організацію роботи дитячого садка, не було визначено зміст навчально-виховної роботи та майже повністю було відсутнє методичне забезпечення дошкільних закладів.

3. Дошкільна освіта, професія вихователя і сьогодення

В сучасній Україні дошкільну освіту намагаються вивести на належний рівень, про що свідчить «Концепція розвитку дошкільної освіти на 2010;2016 р.р.» :Концепцію розвитку дошкільної освіти на 2010;2016 роки розроблено на виконання Закону України «Про дошкільну освіту», Указу Президента України від 20.03.2008 р. № 244 «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні».

Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Значні за своїми масштабами та соціальними наслідками зміни, що відбуваються сьогодні у світі та в Україні, пов’язані з розвитком духовності людини інформаційної епохи. Вони не можуть не позначитися на освіті, як важливому чиннику розвитку дитини, її вихованні та навчанні у новому тисячолітті. Нинішню ситуацію в дошкільній освіті України можна визначити як стадію між старою системою цінностей, установок, звичок і новою, що лише виформовується, і спрямовується на забезпечення оптимальних умов виховання і навчання особистості, яка розвивається. ХХІ століття висуває нові вимоги до цілей, завдань, структури та змісту дошкільної освіти України. Це пояснюється глобалізаційними процесами, зміною світоглядної позиції та ціннісних орієнтацій, прагненням нашої країни інтегруватися до європейського простору. У цих умовах дошкільні навчальні заклади повинні набути нового статусу, розширити свої функції, стати обов’язковими для відвідування дітьми, особливо старшого дошкільного віку. Необхідно також удосконалити та розширити мережу закладів різних типів, змінити режим їх роботи; передбачити можливості соціалізації дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; у дошкільній освіті повинні знаходити своє відображення моделі інтегрованої освіти.

Модернізація змісту дошкільної освіти України вимагає визначення чітких методологічних засад, що враховують сучасні світові та європейські тенденції розвитку дошкільної освіти і водночас ґрунтуються на національних надбаннях, вітчизняній культурі. Завдання охорони життя і збереження здоров’я дітей, їх розвитку повинні стати пріоритетними. У цих умовах дошкільна освіта України вимагає радикальних змін.

Концепція передбачає теоретичні основи дошкільної освіти, визначає функції, стратегію, принципи, мету, завдання модернізації її змісту до 2016 року.

Метою розвитку дошкільної освіти є реалізація державної політики щодо забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям дошкільного віку на здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; збільшення відсотка охоплення дітей дошкільними навчальними закладами; модернізація змісту дошкільної освіти; підвищення якості підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів. Зокрема, у цій концепції йдеться про підготовку кадрів і їх професійне вдосконалення: Оновлення структури і змісту дошкільної освіти, гуманізація її цілей і принципів пред’являють підвищені вимоги до професійних та особистісних якостей сучасного педагога. Важливим аспектом педагогічної діяльності стає поглиблене самопізнання, педагогічна рефлексія, здатність творчо змінюватися відповідно до викликів часу та власного потенціалу, відкритість інноваціям, гнучкість, спроможність навчатися впродовж життя, емоційно-вольова стійкість, уміння знімати внутрішню напругу у стресовій ситуації, адекватна оцінка власних досягнень та прорахунків.

Це передбачає зміни у змісті професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі спеціальності «Дошкільна освіта», який має відповідати сучасним життєвим реаліям, класичним та сучасним науковим досягненням, узгоджуватися із змістом Базового компонента як дошкільного освітнього стандарту, ураховувати ряд умов, зокрема таких:

— посилення зв’язків з реальним сьогоденним життям; - інтеграції всіх складових змісту освітнього стандарту з метою формування у дитини дошкільного віку цілісної картини світу, елементарних форм наукового світогляду; - визначення необхідного співвідношення і представленості у змісті дошкільної освіти інформації загальної й спеціальної спрямованості, пов’язаної з навичками практичного життя та елементарними «предметними» знаннями.

Висновок

Отже, прослідковуючи розвиток системи дошкільної освіти в Україні і професії вихователя дитячого садка, можна зробити висновок, що вони тісно пов’язані між собою і взаємозалежні. До здобуття Україною незалежності, стан дошкільної освіти знаходився в достатньо скрутному становищі і хоча педагогічні товариства намагалися своєю діяльністю вивести дошкільну освіту, а з нею й професію педагога на належний, почесний рівень, з боку держави цій проблемі достатньої уваги не приділялося. Можна сказати, що дитячі садочки існували здебільшого на кошти меценатів, інтелігенції та інших небайдужих до освіти людей, а діяльність вихователя не оцінювалася на належному рівні. Вже в сучасній незалежній Україні розглядаються питання про реформування дошкільної освіти, про що свідчить, наприклад, «концепція розвитку дошкільної освіти на 2010;2016 р. р». Зокрема в ній розглядаються питання і про зміни у професійній підготовці педагога, підвищення вимог до його особистості і діяльності, захист його прав і свобод.

Тобто ми бачимо, що з плином часу професія вихователя ДНЗ розвивається у кращу сторону, держава починає брати активну участь у системі дошкільної освіти, що також важливо, а це свідчить про те, що професія вихователя дітей дошкільного віку вже незабаром стане набагато престижнішою.

Список використаних джерел

1) Лисак Уляна «Вихователь дошкільного закладу» // «Нова робота» — № 83. — 2009.

2) Головко М., Трубчанінова А. «Перші заклади суспільного дошкільного виховання в Україні (друга половина XIXпочаток XX століття» // «Гуманізація навчально-виховного процесу» — Спецвипуск 4. Частина 1. Слов’янськ — 2010.

3) «Концепція розвитку дошкільної освіти на 2010;2016 р.р.»

4) Улюкаєва І. Г. «Історія суспільного дошкільного виховання в Україні:

Навчальний посібник" - Бердянськ — 2007.

5) Чехов Н. В. «Увеличение казенных ассигновок на дошкольное воспитание в России» — Киев — 1912.

6) http://www.pedagogicalcollege.lviv.ua/viddilennja/doshkilna-osvita/