Казка як засіб казкотерапії

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

Глава 1. Теоретичне дослідження казки та її структури

1.1 Поняття казки та її роль у вихованні дитини

1.2 Проблема класифікації казок

1.3 Основні функції казки як методу психологічної роботи

Глава 2. Казка як засіб казкотерапії

2.1 Види казок, які застосовуються у психологічній практиці

2.2 Казка як засіб для розвитку словесно-логічного мислення та уяви

2.3 Казки раннього дитинства

2.4 Роль казки у формуванні особистості дошкільника

2.5 Казки, які входять до шкільної програми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Україна стоїть на шляху подальшої розбудови та євроінтеграції. У останні десятиліття наше суспільство дізналось про існування різних наукових напрямів, зокрема це стосується казкотерапії. Але на сьогоднішній день ще недостатньо розвинуті знання про способи використання казок у практиці психологічного консультування та казкотерапії.

Які ж властивості казки? У дитини вона розвиває уяву, а дорослого повертає у дитинство, створюючи терапевтичний ефект.

Науковий інтерес до казок спалахнув у ХІХ столітті, після появи двох основних збірок казок — братів Грімм у Німеччині і Шарля Перро у Франції. Казки О. С. Пушкіна також не залишили російські народні казки без уваги. З тих пір про казки написані гори літератури.

У пострадянському просторі найбільш відома теорія В. Я. Проппа. Описуючи структуру казки, він увів поняття функції. Функція — це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії. Кількість функцій, що зустрічаються в казках, обмежена. Вони створюють основну її складову частину.

Казки дійшли до нас з неймовірно далекого минулого і не втратили своєї актуальності. Що зв’язує теперішніх людей і тих, що жили до нашої появи? Д. Соколов у своїй роботі «Казки і казкотерапія» писав: «Я не уявляю, як могла казка так зберегтися і продовжувати жити в культурі, буквально всім відрізняючись від тієї культури, де вона спочатку виникла, якби вона не була наповнена якимсь важливим психологічним змістом. У нас і в тих древніх народів усе різне — мова, держава, звичаї і т.д. — і важко уявити, що нас може поєднувати, якщо не пристрій психіки». А в книзі Марії-Луїзи фон Франц «Психологія Казки», говориться про те, що чарівні казки так важливі для нас, «тому що в них представлена загальнолюдська основа життя».

У всі часи казка сприяла розвитку позитивних міжособистісних відносин, соціальних умінь і навичок поведінки, а також моральних якостей особистості дитини, які визначають його внутрішній світ.

Вибір казки в якості предмета дослідження не випадковий. Дослідження Виготського Л. С., Запорожця О. В., Карпинської Н.С. показали, що казка життєво необхідна дитині, і вона є для неї засобом пізнання навколишнього світу і самого себе.

Гіпотеза — казка може бути засобом впливу на психічний розвиток як дітей, так і дорослих.

Мета курсової роботи — дослідити психологічний зміст, структуру казки та особливості її використання у практичній роботі психолога.

Об'єкт дослідження — вплив казки на людину.

Предмет дослідження — особливості використання казки в діагностиці та наданні психологічної допомоги.

Актуальність даного дослідження бачиться в тому, що в даний час казка, як і інші цінності традиційної культури, помітно втратила своє призначення. Цьому сприяли сучасні книги та мультфільми із спрощеним діснеївським стилем переказу відомих казок, часто спотворюючі первісний зміст казки, які перетворюють казкове дійство з морально-повчального в чисто розважальне. Таке трактування нав’язує дітям певні образи, які позбавляють їх глибокого і творчого сприйняття казки.

Завдання курсової роботи:

1. Проаналізувати наукову літературу щодо даної теми.

2. Розгляд поняття «казки», її видів та функцій.

3. Вивчення значення казки в ранньому дитячому та дошкільному віці.

Глава 1. Теоретичне дослідження казки та її структури

1.1 Поняття казки та її роль у вихованні дитини

казка виховання дитина психологічний

Казка, як об'єкт дослідження, протягом тривалого часу привертала увагу представників різних шкіл та галузей науки, зокрема фольклористів, літературознавців, психологів тощо. Вивчалися її структурні, граматичні, семантичні та терапевтичні особливості. Термін «казка» дуже розповсюджений і тому має різноманітне значення [10]:

· Казка — це вид усної народної творчості.

· Казка — це одна з форм естетичної творчості у дітей.

· Казка -- це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі.

· Казка — це мудрість у зрозумілому для дитини вигляді.

· Казка — це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події.

Вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. Її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася фантазія, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на життя окремої людини. [7]

Перше ґрунтовне дослідження у галузі вивчення структури казки

В.Я. Проппа «Морфологія казки» [15] спричинило до суттєвих змін у методиці лінгвістичних досліджень. Основні положення теорії В. Я. Проппа полягають у класифікації казкових елементів, виділенні точної будови кожного елемента, а також в переконливому підтвердженні походження чарівної казки від архаїчного обряду і міфу. Він вбачає, що структура казок має характер ініціації. Але в казках немає точного нагадування про яку-небудь певну стадію культури: тут змішуються і стикаються один з одним різні історичні цикли і культурні стилі.

З. Фрейд вважає, що з привнесенням схованого, зашифрованого змісту в усе, що створює людина, казки, як і міфи й інші твори мистецтва, перестають бути просто казками, а стають виявленнями глибинних людських переживань. [25]

Як відомо, З. Фрейд [24] займався психоаналізом сновидінь, тому й цікавився казками. Для тлумачення снів йому потрібно було дізнатись, яке місце вони займають у переживаннях пацієнтів. З дослідів психоаналітика, нам стало відомо, що у казках в зашифрованій формі укладені глибокі і сильні емоційні переживання. Казки пов’язані з конфліктом між мріями і реальним світом.

К. Г. Юнг [29] заклав основи аналізу казок з точки зору архетипів. Він упродовж усього свого життя досліджував міфологію та казки, останні він називав анатомією душі. Також, К. Г. Юнг каже, що в казках душа висловлюється про себе саму. Вчений вважав, що казки є таким самим продуктом природи, як і рослини, тварини чи хімічні елементи.

Е. Берн [1] вважає, що казка сприяє плануванню підсвідомого сценарію людини, який формується ще в ранньому дитинстві в основному під впливом батьків. Для нього сценарій — це те, що людина ще в дитинстві планує зробити в майбутньому.

Перша версія життєвого плану — це первинний «протокол», який сприймається свідомістю дитини в тому віці, коли навколишній світ для нього ще малореальний. З роками малюк стає старшим і мудрішим. Він ніби змінює свій світ на більш романтичний. Він редагує і допрацьовує сценарій, приводячи його у відповідність з новими уявленнями про світ. У нормальних умовах дитині допомагають у цьому казки й історії про тварин, які спочатку читають йому батьки, а потім він читає їх сам. У казках є своя магія, хоча і не настільки приголомшлива. Вони дають дитині цілий ряд нових дійових осіб, які виконують ролі в його фантазіях. Представники тваринного царства знайомі йому або як товариші по іграх, або як побачені в зоопарку постаті, що вселяють то жах, то захоплення.

На першій стадії свого розвитку малюк має справу з «магічними» людьми, які можуть в його уяві, при нагоді, перетворитися на тварин. На наступній стадії він просто приписує тваринам деякі людські якості. Ця тенденція до певної міри зберігається і в житті деяких дорослих людей, особливо пов’язаних у своїй роботі з тваринами.

У підлітковому віці діти продивляються свій сценарій як би для адаптації його до тієї реальності, якою вона їм представляється: все ще романтичною і сяючою. Поступово людина рухається до завершального етапу. Завдання психотерапевта в тому і полягає, щоб цей шлях був для людей по можливості спокійним й цікавим.

У роботах Янічева П.І. [30] значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);

Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;

Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;

Казка виконує катарсичну функцію;

Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, усемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді.

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню. [8]

1.2 Проблема класифікації казок

Спроби згрупувати тексти казок на основі їх сюжетної подібності розпочалися вже в 19 столітті видавцями великих зібрань казок (О.М. Афанасьєв, Й. Басанавічюс та ін.).

В основу класифікації Афанасьєва лягло два принципи: сюжетний та принцип типізації героя. По сюжету казки О.М. Афанасьєв виділяє:

· казки — ланцюжки;

· казки про тварин;

· чарівні казки;

· побутові казки.

Трохи пізніше з’явилася класифікація В.М. Міллера. Він поділяє казки на три види:

· казки з чудовим змістом;

· казки побутові:

· казки про тварин.

У 1910 році фінський знавець казок А. Арне розробив систему класифікації казок, важлива ланка якої - перелік сюжетних типів. Система А. Арне лягла в основу цілого ряду показників типів казок європейських та інших народів.

Антті Аарне — один із засновників фінської школи. Представники даної школи займаються порівнянням варіантів сюжетів казок за їх світовим поширенням. Аарне виділяв наступні розряди казок:

· казки про тварин;

· власне казки;

· анекдоти.

У кожному перерахованому розряді він створив підрозряди, котрі, в свою чергу діляться на різновиди. На думку Аарне, чарівні казки можна розділити на наступні категорії:

· чудовий противник;

· чудовий чоловік (дружина);

· чудова задача;

· чудовий помічник;

· чудовий предмет;

· чудова сила або вміння;

· інші чудові мотиви.

В 1928 і 1961 роках американським ученим С. Томпсоном вона була доповнена і перетворена в міжнародний каталог типів казок. Цей каталог став довідковим посібником для казкознавців, а номери типів з цього каталогу — своєрідними позначеннями творів. Виділення міжнародних типів казок сприяло впорядкуванню наявного матеріалу, виявленню подібності творів різних народів, розкриттю особливостей національних репертуарів і специфіці окремих казок.

Система класифікації казок А. Арне багаторазово піддавалася критиці. При цьому головна увага приділялася розподілу казок по розділах і підрозділам, вказувалося на перетині виділених класів творів. Взамін системі А. Арне пропонувалися інші схеми, за якими, на жаль, теж не можливо виділити непересічні класи казок.

Виділення самостійних творів на основі їх сюжету багатьом знавцям казок уявлялося чимось, що не викликає труднощів. Проте було висловлена і протилежна думка. Як вважав, В. Я. Пропп [14] всі перераховані вище класифікації мають недоліки і недосконалості, тому що в їх основу покладено не зовсім вірні ознаки і принципи поділу. Він вибрав структурний принцип, як диференціальну ознаку для класифікації. Відповідно до його концепції, всі казки відрізняються деякими структурними закономірностями, тобто незалежно від сюжету, деталі казки мають спільні типи будови або характером дійових осіб (у випадку, коли нема єдності композиції). Вчений класифікує жанр чарівної казки по наявності в основному випробуванні «Битви — Перемоги» або за наявності «Важкого завдання — Рішення важкого завдання».

В.Я. Пропп виділяє 10 типів казок — ланцюжків:

· відсилання, викликане бідою;

· ряд уникнутого або здійсненого пожирання;

· ряд обмінів;

· напрохання в хату і вигнання з неї;

· ряд придбань або нагород;

· ряд дій не до ладу;

· ряд відмов у допомозі;

· чіпляння один за одного;

· вбивання про дрібниці;

· багаторазове запитування або розповідання.

В.Я. Пропп власне казкою називав тільки чарівну казку. В якості визначення він вибрав таке: «чарівна казка є оповідання, побудоване на чергуванні … функцій у різних видах, при відсутності деяких з них для кожного оповідання і при повторенні інших».

Таким чином, можна говорити про те, що чарівна казка виділяється не за ознакою чарівності або чудесності, а за зовсім чіткою композицією. Практично завжди чарівна казка починається з якою — небудь «біди» — це може бути порушення заборони, викрадення, розлука. Потім з’являється герой, який відправляється на пошуки, зустрічає на шляху дарувальника, який передає йому чарівні предмети і т.п. Які - то дії можуть бути пропущені або змінені, але структура завжди зберігається.

З усього перерахованого вище можна зробити висновок, що казка — це цікава розповідь (усна чи письмова) про неймовірні, але повчальні історії.

1.3 Основні функції казки як методу психологічної роботи

Вивчаючи незмінні елементи казки, В. Я. Пропп [15] дав визначення поняттю «функція». На його думку, функція — це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії. Також він сформулював постулати щодо функцій наступним чином:

1. постійними, стійкими елементами казок служать функції дійових осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Вони утворюють основні складові частини казок;

2. число функцій, відомих казці, обмежене;

3. послідовність функцій завжди однакова.

Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і переплітаються з функціями пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними, психокорекційними та ін.

Носсрат Пезешкіан [13] виділяє наступні психокорекційні функції казки:

1. Функція дзеркала. Зміст казки стає тим дзеркалом, яке відображає внутрішній світ людини, полегшуючи тим самим ідентифікацію з ним.

2. Функція моделі. Казки відображають різноманітні конфліктні ситуації і надають можливі способи їх вирішення або вказують на наслідки окремих спроб їх вирішення. Отже, вони допомагають навчатися за допомогою моделі.

3. Функція опосередкування. Казка виступає в якості посередника між клієнтом і психологом, знижуючи тим самим опір клієнта.

4. Функція зберігання досвіду. Після закінчення психокорекційної роботи, казки продовжують впливати на повсякденне життя клієнта.

5. Функція повернення на більш ранні етапи індивідуального розвитку. Казка допомагає клієнту повернутися до минулої радісної безпосередності. Вона викликає радість і здивування, відкриває світ фантазії, образного мислення, безпосереднього входження в роль, яку пропонує зміст. Казка допомагає пробудженню дитячих і творчих сил у самого психолога, працюючого з клієнтом. Вона активує його роботу на рівні інтуїції.

6. Функція альтернативної концепції. Казка звучить для клієнта не в загальноприйнятому заданому сенсі, а пропонує йому альтернативну концепцію, яку клієнт може або прийняти, або відкинути.

7. Функція змінення позиції. Казки несподівано викликають у дитини або дорослого нове переживання, в його свідомості відбувається змінення позицій [].

Ю.А. Лебедев [5] виділяє шість основних функцій казок:

1. функцію соціалізації;

2. креативну функцію;

3. голографічну функцію;

4. розвивально-терапевтичну функцію;

5. культурно-етнічну функцію;

6. лексико-подібну функцію.

Функція соціалізації полягає в залученні нових поколінь до загальнолюдського і етичного досвіду. В даному випадку казка приходить на допомогу людині і розширює межі його індивідуального життєвого досвіду.

Креативна функція — це здатність виявляти, формувати, розвивати і реалізовувати творчий потенціал особистості, його образне й абстрактне мислення.

Голографічна функція проявляється в трьох формах:

1. здатність представляти світобудову в його тривимірному просторовому і часовому вимірах;

2. потенційна здатність актуалізувати всі органи чуття людини і бути основою для створення всіх видів, жанрів естетичної творчості;

3. здатність в малому представляти велике.

Розвивально-терапевтична функція казки представлена?? в активній дії на емоційно-образний потенціал особистості і сприяє збереженню і розвитку індивідуального здоров’я.

Культурно-етнічна функція проявляється в історичному відображенні народу, його мови, його менталітету, його традицій і звичаїв.

Лексико-подібна функція казки — це здатність формувати мовну культуру людини, володіння багатозначністю народної мови, її художньо-образним багатством.

Казка, як ефективний засіб виховання і навчання дітей різного віку, може допомогти вирішити такі завдання в психолого-педагогічній діяльності [4]:

1. Насамперед, це встановлення контакту з дитиною, створення комфортного, відповідного віковим особливостям середовища. Будучи емоційно включеною в те, що відбувається, дитина охоче приймає завдання на різноманітну пізнавальну діяльність.

2. Ідентифікуючи з героями літературного твору, співпереживаючи їх пригодам, дитина отримує можливість прояву багатьох почуттів: страху, сорому, образи і т.д. Це відбувається і при звичайному слуханні казки. Посилення ж терапевтичного ефекту досягається при програванні казкових сюжетів. При відповідній участі дорослого ігри наближаються до психодрами, так як дитина висловлює почуття в реальній взаємодії. Тому ігри-драматизації на казкові сюжети можуть входити в програму психотерапевтичної роботи.

3. Казки розмовляють з дитиною емоційно-насиченою, близькою їй мовою метафор, без прямої настанови. Вони не тільки «дають дитині відчути, що вона не самотня у своїх страхах і переживаннях», а й пропонують в образній формі аналогічні навчальні ситуації, тобто дозволяють дитині «бачити» нові рольові позиції, нові способи дії. НЛП спирається на несвідомий рівень цього процесу. Багато психолого-педагогічних підходів роблять акцент на усвідомленні дитиною морально-етичних норм, тобто впливають на розширення поведінкового репертуару.

4. В усвідомленні потребують не тільки етичні норми, а й власне почуття. Казка, з одного боку, залучає дитину в світ переживань, з іншого боку — зберігає здатність бачити те, що відбувається «ззовні».

Отже, можна зробити висновок, що функції-це невід'ємна частина казки. З її допомогою казка має важливе значення для формування певних якостей у дитини і дорослого.

Глава 2. Казка як засіб казкотерапії

2.1 Види казок, які застосовуються у психологічній практиці

Читаючи казку, ми стежимо за сюжетом, який захоплює. Наша несвідомість вже осмислює зміст і обирає найприємніше для себе, тобто те, яке найбільш співзвучне зі світовідчуттям на даний момент. У цьому секрет «вічної популярності» казок — в будь-якому віці в них можна відкрити щось таємне і хвилююче, тому казкотерапія — це процес пошуку сенсу, розшифровка знань про світ і систему взаємовідносин в ньому, це символічний банк життєвих ситуацій; це процес об'єктивації проблемних ситуацій; це процес активізації ресурсів, потенціалу особистості. [18]

У психологічній практиці використовують різноманітний літературний матеріал і в даний час існує два основних види казок: народні та авторські. І народні, і авторські казки у свою чергу можуть бути розділені на казки про тварин, побутові, страшні й чарівні казки. Крім цього авторські казки можуть мати дидактичний, психокорекційний, психотерапевтичний і медитативний характер.

Зупинимося докладніше на кожному з цих видів казок, а також їх впливі на розвиток особистості.

1. Народні казки: Найбільш давні народні казки в літературознавстві називаються міфами. Найдавніша основа міфів і казок — єдність людини і природи. Для нашого далекого предка природа була живою і процес «міфоскладання» і «казкотворчості» був пов’язаний з принципом «оживлення». Саме цей принцип використовують сьогодні, створюючи нові казки.

У народних казках [6] тема краю як межі між будинком і зовнішнім світом дуже докладно психологічно опрацьована. Навіть з невеликого репертуару казок, відомих сучасному міському молодшому дошкільнику, він може дізнатися, як по-різному можна перетинати цей кордон в залежності від обставин і ступеня готовності головного героя до виходу за межі рідного дому. Залучення дитини до фольклорного розуміння теми краю піднімало його особистий досвід (досвід власних падінь; нестійкість поставлених на краю предметів; обґрунтування батьківських заборон, пов’язаних з реальним перебуванням дитини на краю чого-небудь), піднімало цей досвід на висоту культурно-символічного узагальнення та надавало цьому поняттю ще й магічний зміст. Такі смислові відтінки здатна вловити дитина старше двох-трьох років — у цьому віці починається активне становлення символічної функції свідомості [16].

Можна виділити загальні для всіх народних казок надзвичайно важливі для нас ідеї:

1. Навколишній світ — живий. В будь-який момент все може заговорити з нами. Ця ідея важлива для формування дбайливого і осмисленого ставлення до того, що нас оточує - починаючи від людей, і закінчуючи рослинами і рукотворними речами.

2. Об'єкти навколишнього світу, які ожили, здатні діяти самостійно, вони мають право на власне життя. Ця ідея важлива для формування почуття прийняття іншого.

3. Поділ добра, зла, перемога добра. Ця ідея — важливе для підтримки бадьорості духу та розвитку прагнення до кращого, тобто для морально-етичного розвитку.

4. Найцінніше дістається через випробування, а те, що далося даром, може швидко піти. Ця ідея важлива для формування механізму визначення мети й терпіння.

5. Навколо нас безліч помічників. Але вони приходять на допомогу тільки в тому випадку, якщо ми не можемо впоратися із ситуацією або завданням самі. Ця ідея важлива для формування почуття самостійності, а також довіри до навколишнього світу. Наше життя багатогранне, тому сюжети народних казок різноманітні.

2. Казки про тварин: Діти до 5 років ідентифікують себе з тваринами, намагаються бути схожими на них. Тому, казки про тварин найкраще передають маленьким дітям життєвий досвід. Представники тваринного царства знайомі їм або як товариші по іграх, або як знайомі постаті в зоопарку, що вселяють то жах, то захоплення, або як напівуявлені істоти з незрозумілими властивостями, про які вони тільки чули або читали. Може бути, всі вони «сходять» до нього з телевізійного екрану, де в цьому віці навіть реклама випромінює чарівний світ.

3. Побутові казки: Вони розповідають про мінливості сімейного життя, показують способи вирішення конфліктних ситуацій, формують позицію здорового глузду і почуття гумору по відношенню до негараздів, розповідають про маленькі сімейні хитрощі. Тому побутові казки незамінні в сімейному консультуванні і при роботі з підлітками, яка спрямована на формування образу сімейних відносин.

4. Страшні казки: Ці казки розповідають про нечисту силу. У сучасній дитячій субкультурі розрізняють також казки — страшилки. Вони є цікавим психологічним матеріалом, який дозволяє побачити найпотаємніші куточки світу дітей. Зміст страшних розповідей дуже залежить від культурних і соціальних традицій оточення, в якому росте і виховується дитина. Ці історії у дітей різних країн мають безсумнівні риси подібності в сюжетах, поетичних особливостях, манері виконання. Подібність закладено як у загальних фольклорних казкових коренях страшних оповідань, так і в психології маленьких оповідачів і слухачів, в колективному житті яких страшилкам належить особливе місце і значення. Герої страшилки умовні і безіменні. Характери їх не розкриваються, а вчинки майже не мотивуються. Вони просто уособлюють зіткнення сил добра і зла. В страшилці завжди можна знайти персонажів, що страждають — це члени казкової сім'ї. Саме з героєм-дитиною ототожнює себе оповідач. Різноманітність сюжетів страшилок невелика. Як і в казці, вони монтуються з традиційних смислових цеглинок — мотивів, ситуацій. Практично всі вони ясно несуть на собі печатку психологічних проблем дитинства [12].

5. Чарівні казки: Ельконінова Л.І. і Ельконін Б.Д. [27] у своїй роботі вважають, що суб'єкт, який заданий в чарівній казці - це суб'єкт, який втілює місце самого завдання в світі. Його суб'єктність виражається в прийнятті на себе праці та виконання завдання, турботи і роботи з виконання дії. Це суб'єкт вчинку та ініціації дії. У казці представлена?? форма ініціативного ставлення до світу. Ініціація дії - це основна подія, в якій народжується суб'єкт слухання казки. Чарівні казки і близькі до них художні форми часто використовуються в дослідницькій і педагогічній практиці [21]. З їх допомогою у дошкільнят намагаються вибудувати бажану «морально-правильну» поведінку.

6. Авторські казки: Вони більш образні, ніж народні. Якщо ми хочемо допомогти людині усвідомити свої внутрішні переживання, ми, скоріше за все, виберемо авторську казку, незважаючи на велику кількість особистісних проекцій. Деякі авторські казки формують негативний життєвий сценарій, але він складається в тому випадку, якщо філософський та духовний сенс казки був не зрозумілий [3]. Тоді робота з життєвим сценарієм повинна бути розпочата з переосмислення філософського сенсу казки.

Такий вид авторських казок, як дидактичні казки створюються педагогами для «упаковки» навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, звуки, арифметичні дії тощо) одушевляються, створюється казковий образ світу, в якому вони живуть. Ці казки можуть розкривати зміст і важливість певних знань. У формі дидактичних казок «подаються» навчальні завдання.

Інший вид казок — психокорекційні - створюються для м’якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією тут розуміється «заміщення» неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині сенсу того, що відбувається. Застосування цих казок обмежене за віком (приблизно до 11−13 років) і проблематикою (неадекватна, неефективна поведінка).

Психокорекційну казку можна просто прочитати дитині, не обговорюючи її. Це дає їй можливість бути наодинці із самою собою і подумати. Якщо дитина хоче, можна обговорити з нею казку, сформулювати «казковий урок», програти її за допомогою ляльок, малюнків, мініатюрних фігурок.

Також виділяють психотерапевтичні казки. Однак психотерапевтичні та психокорекційні казки можна розглядати як ідентичні. До психотерапевтичних відносять «казки, що лікують душу». В них розкривається глибинний сенс подій, що відбуваються; наводяться історії, допомагають побачити, що відбувається з іншого боку, зі сторони життя духу. Вони не завжди однозначні, не завжди мають «традиційно» щасливий кінець, але завжди глибокі і проникливі. Ці казки часто залишають людину з питанням, що стимулює процес особистісного зростання.

Більшість психотерапевтичних казок присвячено проблемам життя і смерті, відношенню до втрат і придбань, повторюваним подіям, коханню. Ці казки створюються в процесі пошуку сенсу подій і проблемних ситуацій. Психотерапевтичні казки можуть бути адресовані дітям, якщо потрібно пояснити проблему життя і смерті, у разі психотравми (смерть близької людини, розлучення батьків та інше). При використанні психотерапевтичних казок важливі три речі:

Доречність

Щирість

Дозованість

Як би не любив психолог казки, їхнє використання повинне бути доречним. У іншому випадку можна спотворити всю ідею. Першу психотерапевтичну казку доречно використовувати лише тоді, коли вона найбільше яскраво й образно ілюструє основну думку психолога при формулюванні «зворотнього зв’язку» клієнту.

Функції психотерапевтичних казок:

Казка заповнює прогалини індивідуальної історії людини і доповнює її загальнолюдською інформацією.

Казка дозволяє актуалізувати моменти особистої історії, що витісняються людиною.

Казка відображає внутрішній конфлікт суб'єкта і дає можливість поміркувати над ним.

Казка є символічним «буфером» між людиною і казкотерапевтом. Завдяки цьому опір суб'єкта зменшується і енергія направляється на рефлексію та самоаналіз.

Казка служить альтернативною концепцією сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій.

Казка формує віру в позитивне вирішення проблеми.

Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційного напруження, створення кращих моделей взаємовідносин з навколишнім світом, іншими людьми. Звідси їхня особливість — відсутність конфліктів і злих героїв.

Таким чином, казка відіграє величезну роль у розвитку особистості. Надаючи великий вплив як на свідомі, так і на несвідомі сторони особистості, казка побічно дозволяє придбати значимий для людини життєвий досвід.

2.2 Казка як засіб для розвитку словесно-логічного мислення та уяви

К. Д. Ушинський [23] писав, що ніхто не в змозі змагатися з педагогічним генієм народу, тобто казкою. Як відомо, педагогічним ідеалом Ушинського було гармонійне поєднання розумового і морально-естетичного розвитку. На тверде переконання великого російського педагога, це завдання може бути успішно виконане за тієї умови, якщо у вихованні буде широко використано матеріал народних казок. Завдяки казкам, в душі дитини з логічною думкою зростається прекрасний поетичний образ, розвиток розуму йде поруч з розвитком фантазії та почуття.

Ушинський детально розробив питання про педагогічне значення казок та їх психологічний вплив на дитину; він рішуче підносив народну казку вище оповідань, опублікованих в освітній літературі спеціально для дітей, тому що останні, як вважав великий педагог, все-таки підробка: «дитяча гримаса на старечому обличчі».

Розкриваючи значення казки як педагогічного засобу, треба визнати, що, якщо дітям повторювати хоч тисячу разів один і той же моральний вислів, він для них залишиться мертвою буквою, але якщо ж розповісти їм казку, пройняту тією ж самою думкою, — дитина буде схвильована і вражена нею.

Діти рано привчаються вірно оцінювати розміри явищ, справ і вчинків, розуміти смішну сторону усіляких життєвих невідповідностей. У кожній казці є мораль, яка необхідна дитині, адже він має визначити своє місце в житті, засвоїти морально — етичні норми поведінки в суспільстві.

В якості основного психологічного механізму, що забезпечує встановлення і підтримання контакту між внутрішнім світом дитини і казковим світом, більшість авторів вважають процес ідентифікації дитини з головним героєм казки, якому сприяє ряд специфічних особливостей, властивих і казковому сюжету, і характеристикам персонажів. У термінах аналітичної психології К. Г. Юнга [29] доцільність казки природі дитини зводиться до того, що архетипічні символи складають «первісний розум» дитини, ще не витіснений життєвим досвідом і звичкою логічного мислення в області несвідомого. Співзвуччя казкового і внутрішнього світів дитини пояснюється також їх однаковою алогічністю і відсутністю необхідності будувати причинно-наслідкові зв’язки при сприйнятті казки, відносною простотою та доступністю стилю і мови казки, семантичною неперевантаженістю і т.д.

Незважаючи на все різноманіття поглядів на проблему казки в психічному розвитку дитини, всі автори солідарні у визнанні її безсумнівного існування. Причому багато з них схильні вважати, що її позитивний характер очевидний лише при розгляді казки фольклорного походження. Розвиваючий і виховуючий потенціал авторських казок, а також психологічні механізми їх впливу на дитину, що знаходяться в їх розпорядженні, залишаються для багатьох дослідників під великим питанням.

Бюлер К. спеціально вивчав роль казки в розвитку дитини. На його думку, герої казок прості та типові, вони позбавлені всякої індивідуальності. Часто вони навіть не мають імен. Їх характеристика вичерпується двома-трьома якостями, які є зрозумілими для дитячого сприйняття. Але ці характеристики доводяться до абсолютного ступеня: небувала доброта, хоробрість, винахідливість. При цьому герої казок роблять все те, що роблять звичайні люди: їдять, п’ють, працюють, одружуються і т.п. Все це сприяє кращому розумінню казки дитиною.

Сприйняття казки маленької дитини відрізняється від сприйняття дорослої людини тим, що це розгорнута діяльність, яка потребує в зовнішніх опорах. Запорожець А. В., Арановський Д. М. виділили специфічну дію для цієї діяльності. Це сприйняття, коли дитина стає на позицію героя твору, намагається подолати перешкоди, що знаходяться на його шляху. Теплов Б. М., розглядаючи природу художнього сприйняття дитини, зазначав, що співпереживання, уявне сприянню героя твору, становить «живу душу художнього сприйняття». Співпереживання схоже з роллю, яку бере на себе дитина в грі. Ельконін Д.Б. [26] підкреслював, що класична казка максимально відповідає дієвому характеру сприйняття дитиною художнього твору, в ній намічається шлях тих дій, які повинна здійснити дитина і дитина йде по цьому шляху. Там, де цієї дороги немає, дитина перестає розуміти її, як, наприклад, в деяких казках Г. Х. Андерсена, де є ліричні відступи.

Рєпіна Т.О. [17] детально простежувала шлях інтеріоризації сприяння: у маленьких дітей розуміння є тоді, коли вони можуть спиратися на зображення, а не тільки на словесний опис. Тому перші дитячі книжки повинні бути книжками з картинками, і картинки є основною опорою при розумінні дії. Пізніше таке розуміння стає менш необхідним. Тепер основні дії мають бути відображені у словесній формі, але в тому вигляді і в тій послідовності, в якій вони реально відбуваються. У старшому дошкільному віці можливий узагальнений опис подій.

Розглядаючи значення казки в розвитку словесно — логічного мислення дитини, звернемося до праць Бруно Бетельхейма. У своїй чудовій книзі «Користь і значення чарівної казки», де він узагальнив свій досвід використання казки для психотерапевтичного впливу на дитину. Його книга пояснює, чому казки мають такий великий і позитивний вплив на поведінку та спілкування. Б. Бетельхейм вважав, що причина цих порушень — втрата сенсу життя. Щоб знайти цей сенс, дитина повинна вийти за вузькі межі зосередженості на самому собі і повірити в те, що він зробить значний внесок в навколишній світ, якщо не зараз, то хоча б у майбутньому.

Також дитина може розуміти стиль казки. Вона ще не вміє мислити логічно, і казка ніколи не обтяжує дитину якимись логічними міркуваннями. Казка пропонує дитині образи, якими вона насолоджується, непомітно для себе засвоюючи життєво важливу інформацію.

Відомий психолог Б. М. Теплов зазначає, що відсутність у дітей умінь і навичок гальмує розвиток, обмежує прояв їх здібностей. Це твердження сміливо можна віднести і до вміння дітей зв’язно висловлювати свої думки. Тому дітям необхідно технічне вдосконалення мови і голосу. Чим більше дитина слухає казки, тим більше зразків мови і слів вона отримує.

Казки є найважливішими засобами розвитку виразності дитячого мовлення. Для дітей характерне образне мислення і, щоб уява дитини намалювала яскраву, барвисту картину, не потрібно докладного опису предмета, його способу дії, достатньо натяку. М.Н. Мельніков вважає, що саме цим зумовлена мова страшилок: «Фантастика для дитини — засіб пізнання навколишнього світу: зустріч з незвичайним, таємним, страшним допомагає формувати вміння аналізувати і синтезувати сприйняте органами почуттів, зберігати в будь-якій обстановці ясність розуму, самовладання, здатність діяти «.

Л.С. Виготський [2] говорив про те, що «творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітті колишнього досвіду людини, тому що цей досвід представляє матеріал, з якого створюються фантазії».

Варто зауважити, що казка приходить до дитини в ранньому віці і супроводжує її все життя. Вона є одним з найважливіших соціально-педагогічних засобів формування особистості. При слуханні і відтворенні казки функціонують і розвиваються основні мовні функції - експресивна і комунікативна.

Значення художньої літератури для розвитку мовлення дітей важко переоцінити. Е. А. Флерина справедливо вказує, що «літературні твори дають готові мовні форми, словесні характеристики образу, визначення, якими оперує дитина; важливо лише правильно їх зрозуміти і, засвоївши, правильно практично ними користуватися».

По тому, як дитина будує своє висловлювання, наскільки складно, цікаво, жваво вміє розповідати і складати, можна судити про рівень його мовного розвитку, про володіння багатством рідної мови і одночасно про рівень його розумового, естетичного і емоційного розвитку.

Виховання засобами казки являє собою складний педагогічний процес, в якому виконання різних підрядних між собою завдань виховання і навчання веде до єдиної мети — всебічного розвитку особистості дитини, збагаченню її духовного світу.

Можна зробити висновок, що казка є прекрасним зразком для розвитку мови — лаконічної, виразної, ритмічної.

2.3 Казки раннього дитинства

Раннє дитинство — це період, коли дитина живе у світі чарівності, фантазії і лише намагається зрозуміти, де добро, а де зло. Казки в цей час грають велику роль в плані гармонійного розвитку особистості. Вони допомагають розвинути в дитині чуйність, доброту, роблять контрольованим і цілеспрямованим емоційно-моральний розвиток дитини.

Казка для дитини — це не просто вигадка, фантазія, а особлива реальність світу почуттів. Вона вміє заволодіти увагою дитини, порушити її допитливість, збагатити життя, стимулювати її уяву, допомогти зрозуміти саму себе, свої бажання і емоції. Казки можна розглядати як спосіб зняття тривоги у дитини. Дитина уважно слухає розповідь, тому що вона, не повчаючи і нічого не вимагаючи, веде з дитиною таємничу розмову, через яку передає моделі поведінки в різних ситуаціях, дає можливість переживати страх, і дарує надію, що добро обов’язково переможе. Вона допомагає дитині поглянути на світ чужими очима — очима героя, навчаючи співпереживання, співчуття, емпатії. Діти легше розуміють казку, ніж прісну дорослу мову. [9]

Діти у віці 2−3 років можуть розуміти не тільки мову дорослого, спрямовану на організацію їх практичних дій, тобто не тільки інструктивну мову, але і мову-розповідь. Слухання та розуміння мови дорослого, що містить повідомлення про предмети та явища, що виходять за межі безпосередньої ситуації спілкування дорослого з дитиною, є важливим придбанням, так як створює можливість використання мови як основного засобу пізнання по відношенню до предметів, недоступним безпосереднього досвіду дитини.

Першими казками раннього віку повинні бути побутові [28] («Колобок», «Ріпка»), тому що вони розкривають відношення людей у житті. Як ми знаємо, герої всіх побутових казок діють, як люди: «Пошили цап та баран собі торбу та й пішли», «Колобок скочив лисиці на язик та й почав співати». Персонажі розмовляють, вбираються, спілкуються, співають, танцюють, дарують подарунки, піклуються, але інколи ображають один одного, обманюють… Якщо ж в ранньому дитинстві прочитати про Бабу-ягу, то дитина злякається і буде боятися її завжди. Л. С. Виготський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви». [2]

Ці казки мають сюжети для роздумів, усвідомлення радощів і прикрощів, темних і світлих сторін людського буття. Активне сприйняття сюжетів казок виявляється в тому, що вони втручаються іноді в хід дій, намагаючись змінити долю улюбленого героя. Так, наприклад, один хлопчик стверджував, що Лисиця не з'їла Колобка: «Він сів на носок Лисиці, показав їй язика і лизнув. Лиса чхнула, а Колобок стрибнув на землю і покотився далі. І ще співав пісеньку». Творчість малюка говорить про те, що у нього розвинена уява, пам’ять і є достатній досвід. Малюк виручає улюбленого Колобка і залишає з носом Лисицю: зло не має торжествувати.

Малюки дуже рано пізнають реалії життя, не розуміючи багато чого, вчаться бачити, порівнювати, вибирати з ким бути, кого любити, кого захищати, кого наслідувати і т. п. Казка у фантастичних образах розкриває дитині всю гамму емоцій, почуттів і відносин, роблячи для нього зрозумілим те, чого він не в змозі освоїти поки в реальному житті. Але саме це і цікавить малюка, йому важливо зрозуміти, як діють люди і як дитячі вчинки сприймають дорослі. До кінця раннього дитинства він повинен вписатися в навколишній соціальний світ. Інакше може виникнути криза відносин з дорослими. [19]

На кінець третього року дитина чітко усвідомлює своє «Я», у неї з’являється здатність в рольовій поведінці відображати епізоди соціального життя (лікар, шофер, перукар, вчитель та ін.) Всі ігрові сюжети проходять з часткою морально-етичного відображення в залежності від тієї атмосфери, в якій малюк побачив їх у самому житті. Дитина висловлює своєю поведінкою розуміння світу, який розгортається перед її очима.

У цей період діти легко запам’ятовують невеликі вірші і казки, відтворюючи їх з великою точністю. Запам’ятовування віршів і казок є важливим джерелом розвитку мови. Повторення сюжетних ліній полегшує їхнє сприйняття, дитині простіше запам’ятати текст.

Метою казок має бути розвиток в дитині даних від природи емоцій. Дія таких книг має бути направлено на розвиток почуттів дітей, а не на їх розум. Фантазію дитини легко направити як у позитивне, так і в негативне русло розвитку.

Отже, саме з дитячої казки починається знайомство малюка з навколишнім світом.

2.4 Роль казки у формуванні особистості дошкільника

Дошкільне дитинство, короткий період у житті людини, який має для дитини дуже велике значення. У цей період розвиток йде як ніколи більш бурхливо і стрімко, з абсолютно безпорадної, нічого не вмілої істоти вона поступово перетворюється у відносно самостійну, активну особистість; розвиваються всі сторони психіки дитини, і тим самим закладається фундамент для подальшого особистісного росту.

К. Бюлер називав дошкільний вік періодом казок. На його думку, це найбільш улюблений літературний жанр дитини.

Казка — це дуже важливий провідник естетичного життя дитини. Саме в дошкільному віці відбуваються глибокі зміни в розвитку естетичного сприйняття. Воно вимагає, щоб дошкільник якось увійшов всередину зображуваних обставин, подумки взяв участь в діях героїв, пережив їх радості і печалі. Такого роду активність надзвичайно розширює сферу духовного життя людини, має важливе значення для його розумового і морального розвитку. У дошкільника починають складатися реалістичні критерії естетичних оцінок. [11]

Казка проникає в усі види діяльності дитини — дошкільника. Вона лежить в основі образотворчої діяльності (дослідження Т. С. Комарової, Н. М. Сокольникова та інші); музичної діяльності (С. І. Букатіні, Ш. А. Ветлугіна, О. П. Радинова та ін); ігрової (Т. А. Антонова, М. Я. Михайленко, Д. Б. Ельконін та інші). Особливою ж увагою казка користується в художньо — мовленнєвій діяльності.

Дитячий садок знайомить дошкільнят із кращими творами для дітей та на цій основі вирішує цілий комплекс взаємопов'язаних завдань морального, розумового, естетичного виховання [20]. У дитини формують також деякі елементарні вміння аналізувати твір (його зміст і форму). До моменту вступу до школи кожна дитина повинна вміти визначити основних героїв (про кого йдеться в творі), висловити своє ставлення до них (хто подобається і чому), визначити жанр твору (вірш, розповідь, казка), вловити найбільш яскраві приклади образності мови (визначення, порівняння та ін.)

Дитина дошкільного віку любить гарну казку: думки і почуття, викликані нею, довго не згасають, вони проявляються в наступних подіях, оповіданнях, іграх, малюванні дітей.

Процес розвитку естетичного сприйняття дуже помітний у дошкільному віці. Зрозуміти, що художній твір відображає типові риси явищ, дитина може вже в 4−5 років.

Починаючи з 5 років, дитина ідентифікує себе переважно з людськими персонажами: царівною, солдатом, богатирем, принцесою та ін. Чим старшою стає дитина, тим з більшим задоволенням вона читає історії і казки про людей, тому що в цих історіях міститься розповідь про те, як людина пізнає світ. Приблизно з 5−6 років дитина воліє пізнавати чарівні казки.

Дослідники відзначають таку особливість художнього сприйняття дитини, як активність, глибоке співпереживання героям творів [22]. У старших дошкільників з’являється здатність подумки діяти в уявних обставинах, як би ставати на місце героя. Наприклад, разом з героями казки діти відчувають почуття страху в напружені драматичні моменти, почуття полегшення, задоволення при перемозі справедливості. Багато казок вселяють впевненість у торжество правди, у перемозі добра над злом. Оптимізм художніх творів особливо подобається дітям і підсилює виховне значення цього засобу.

Протягом дошкільного віку розвиток відносин до художнього твору проходить шлях від безпосередньо наївної участі дитини в зображених подіях до більш складних форм естетичного сприйняття.

Дошкільник в сприйнятті художнього твору не егоцентричний. Поступово він навчається ставати на позицію героя, подумки йому сприяти, радіти його успіхам і засмучуватися його невдачам.

Таким чином, казка є одним із соціально-педагогічних засобів формування особистості, вона, як і будь-який твір мистецтва, змушує хвилюватися, співпереживати персонажам і подіям.

2.5 Казки, які входять до шкільної програми

Особливе місце в шкільній програмі займає ознайомлення дітей з художньою літературою як мистецтвом і засобом розвитку інтелекту, мови, позитивного ставлення до світу, любові та інтересу до книги.

Досить значну частину програми молодших та середніх класів займають саме казки. При читанні та розказування казок у дитини розвивається іі внутрішній світ. Твори художньої літератури допомагають формувати поведінку та спілкування дітей.

До програми з української літератури 5 класу входять такі казки:

Народні казки (на вибір) [4 год. ]

«Про правду і кривду»

«Мудра дівчина»

«Про жар-птицю і вовка»

«Красний Іванко і закляте місто»

Завданням вчителя є: Роз’яснити тематику народних казок, їхні різновиди (про звірів, фантастичні, пригодницькі тощо); побудову казки (зачин, кінцівка); її яскравий національний колорит; народне уявлення про добро і зло в казці; аналіз фантастичного і реального, смішного і страшного, красивого і потворного в казках.

Літературні казки [9 год. ]

Іван Франко «Фарбований лис»

Дитина повинна зрозуміти: зміст казки, головних та другорядних персонажів; образ Лиса, риси його характеру; особливості літературної казки, її відмінність від народної.

Василь Королів-Старий «Потерчата»,"Хуха-Моховинка"

Вчитель повинен донести до учня відомості про: письменника і його фантастичні казки; образи фантастичних істот, створені уявою автора на основі українського фольклору; добро і зло в цих казках; світлий, життєствердний погляд на світ; аналіз зовнішності (портрета) казкових істот; наскрізний гуманізм казок.

Іван Липа «Близнята»

Метою є дізнатись про: цікавий епізод з біографії письменника; високу ідейність, естетику, народну мораль та етику його казок; умовну, вигадану ситуацію; Дарунок Долі і вміння ним скористатися як основна думка казки; поведінку братів-близнюків -- різні життєві шляхи, взірців власного вибору; особливості характеру братів.

Василь Симоненко «Цар Плаксій та Лоскотон»

Учні мають змогу пізнати: цікаву сторінку з життя митця; казкову історію і сучасне життя; характеристику дійових осіб твору; різний спосіб життя і поведінку дійових осіб; значення назви казкової країни, імена персонажів для розкриття змісту твору.

До програми з української літератури 6 класу входять такий художній твір:

Емма Андієвська «Казка про яян»

Учень має нагоду дізнатись про: казки-притчі української письменниці; прихований повчальний зміст твору; «Я» і зовнішній світ, «Я» та інші люди.

До програми з української літератури 7 класу включені такі казки як:

Богдан Лепкий «Цвіт щастя»,

«Мишка (Казка для дітей: для малих і великих) «

Після цієї теми дитина повинна мати знання про: життя письменника; прагнення кожної людини бути щасливою, істинні та фальшиві цінності на дорозі до щастя; трагічну і комічну ситуації, їхню роль у розкритті головної думки, моралі.

Учні 12 класу мають нагоду вивчити казку

Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку»

Після вивчення цієї казки учні повинні мати відомості про: вічні філософські категорії життя і смерті, добра і зла, любові й ненависті крізь призму оновленого міфу про двох сестер, втіленому в українській народній казці «Про вбиту сестру і калинову сопілку».

Отже, казка збагачує життєвий досвід школярів, розвиває їхній естетичний смак, творчі здібності. Читаючи твори цього жанру, учні вірять в добро і красу, в них виникає бажання завжди боротися за правду та справедливість.

ВИСНОВКИ

На підставі викладеного вище можна зробити наступні висновки:

· Робота з казкою — не нова і не єдина форма дитячої терапії та діагностики, але особливе поєднання прийомів і накладень їх на різні симптоми дає дивовижні результати.

· Розглянувши проблему класифікації казок, було встановлено, що в словнику літературознавчих термінів, казка є одним з основних жанрів народної усно-поетичної творчості. Вона визначається як переважно прозаїчна, художня, усна розповідь фантастичного, авантюрного чи побутового характеру з установкою на вигадку.

Незважаючи на те, що єдиної класифікації казок не існує, виділяється два загальні види казок: авторські та народні, кожен з яких має своє психологічне значення. Особливо велика роль казки в дитячому віці. Вона допомагає зробити процес емоційно-морального розвитку дитини контрольованим і цілеспрямованим, впливає на загальний психічний розвиток, формування розумової, емоційної і вольової сфери. Все це призводить до широкого використання в психологічній практиці різноманітного літературного матеріалу і зокрема казок. Можливості використання казок у психокорекційній роботі дозволяють виділити окремий вид психотерапії - казкотерапія, що відкриває здатність до змін і росту, сприяє прийняттю своїх труднощів і боротьби з ними дієвим способом.

· За допомогою казок можна метафорично виховувати дитину, допомагати здолати негативні сторони її особи, що формуються. Казковий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі.

· Казка має великий вплив як на свідомі, так і на несвідомі сторони особистості. Про вплив казки на несвідоме людини писали такі психологи, як Е. Берн, К. Г. Юнг, Е. Фромм, З. Фрейд. Зокрема, Е. Берн говорив, що казка — це рольова взаємодія, що складається в сценарій, тобто це те, що людина ще в дитинстві планує зробити в майбутньому. Думка про те, що людське життя часом слідує образам, які ми знаходимо в міфах, легендах і чарівних казках, заснована на ідеях К. Г. Юнга і З. Фрейда. Згідно з їх поглядами, дитина «вбирає» філософські смисли, стилі взаємин і моделі поведінки, потім розігрує це з друзями. Багаторазово проживаючи події казки, дитина опосередковано набуває значимий для себе життєвий досвід.

· Завдяки казкам у дитини виробляється здатність співпереживати, співчувати, без якої людина не людина.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой