Кочове та землеробське населення Північного Причорномор'я в скіфський час за даними археології та антропології

Кочове та землеробське населення Північного Причорномор’я в скіфський час за даними археології та антропології

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Історичне тло взаємозв'язків степу та лісостепу Розділ 2. Антропологічні дані питання Висновки Список літератури Додатки

ВСТУП У VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї поширились племена скіфської культури, пам’ятки якої відомі як у степовій, так і лісостеповій зоні України. Загалом за своїми краніологічними характеристиками (доліхокранія, середнє за шириною ортогнатне обличчя, добре профільоване в горизонтальній площині, з чітко окресленим, середньої ширини носом) вони належали до типових європеоїдів (Кондукторова, 1972, с. 18), являючи собою «антропологічно консолідовану спільність» (Ефимова, 2000). Саме цей комплекс подібних рис призвів до тривалих суперечок щодо спорідненості степового та лісостепового масивів племен. .

лісостеповий культура скіфський землеробський кочовий

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТЛО ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКІВ СТЕПУ ТА ЛІСОСТЕПУ Багато непорозумінь при характеристиці скіфів і Скіфії мабуть пояснюються тим, що сучасні скіфологи до сих пір некритично використовують те уявлення про скіфську культуру, яке виробилося ще в XIX столітті і, коли завдяки першим розкопаним курганам сталі відомі конкретні старожитності раннього залізного. Їх поспішно бездоказово визнали старожитностями скіфів, вважаючи, що саме про них перш за все розповідав Геродот. Багато із знахідок вже тоді були зроблені в Лісостепі, але зведення про цієї території були дуже мізерними і легше було всі знахідки приписувати скіфам. Так склалося уявлення про скіфське озброєння, про збрую скіфських коней (хоча кіннота була й у Лісостепових племен), про скіфське мистецтво «звіриного стилю» і так далі.

В той же час сучасні дослідники звернули увагу на парадоксальну ситуацію. Виявилося, що своєрідна культура, яку прийнято вважати за скіфську, найяскравіше простежується в епоху архаїки не в степових пам’ятниках Причорномор’я, не на території, де поза сумнівом жили скотаріскіфи, а в пам’ятниках Лісостепу.

Природно було б припустити, що названа скіфська культура формується спочатку у населення Лісостепу і лише пізніше ряд елементів проникає в степ до степових. Проте, замість цього дослідники прагнуть пояснити цей феномен або культурним впливом скіфів, або безпосереднім проникненням степових номадів в Лісостеп, хоча це до появи нових суперечностей у вивченні Скіфії, й до того, що до скіфських відносяться явно не скіфські і навіть взагалі неіснуючі пам’ятники, наприклад, «Каратульськоє городище» .

Таким чином, археологічні джерела ясно свідчать, що в VI ст. до н.е. степові скіфи були ще слабкі (Скорый, 1997, с. 9). Вони не могли завоювати Лісостеп і підкорити землеробів, оскільки ще самі повинні були закріпитися в степах Північного Причорномор’я. Навряд чи вони були здатні вести тоді також боротьбу з різноманітними племенами Лісостепу, які володіли, завдяки наявності власних ремісничих центрів, озброєнням (Шрамко, 2003, с. 49) та були здатні створювати могутні оборонні споруди.

РОЗДІЛ 2. АНТРОПОЛОГІЧНІ ДАНІ ПИТАННЯ За даними краніології, серед населення лісостепової зони переважав доліхокранний вузькоі низьколиций, європеоїдний комплекс. Степовим групам був властивий ширший і коротший череп з ширшим, помірно профільованим обличчям з більш високими орбітами. Наявність цих відмінностей підтверджується результатами канонічного аналізу, проведеного С.Г.Єфімовою (2000). Наочною ілюстрацією взаємостосунків 16 груп Європейської Скіфії на основі значень двох змінних є графік (рис. 1), на якому чітко виокремлюються два ареали: лісостеповий, розташований в правому нижньому, та степовий, який локалізується в лівому верхньому кутку поля графіка.

Висновки про неоднорідність антропологічного складу скіфоїдних племен добре узгоджуються з підсумками антрополого-одонтологічних досліджень, які також дозволили виокремити серед скіфських краніологічних серій кілька варіантів, що мають певну географічну відповідність (Сегеда, 1997).

Лісостеповий варіант, представлений медвинською та світло-водською вибірками, характеризується помірним рівнем редукції першого нижнього моляра, чотиригорбкові форми якого становлять 7,4%; невисокими частотами або відсутністю більшості ознак «східної» орієнтації, за винятком лопатоподібних форм верхніх медіальних різців (22,8%) і міжкореневого затока емалі (74,9%); середньовисоким горбиком Карабеллі (45,7%); низьким відсотком варіанта 2 (II) med (19,7%) (Дебец, 1948). Наведене сполучення ознак склалось на «середньоєвропейській» основі, включивши й певну домішку грацильного компонента.

Степовий варіант, представлений збірними серіями із Нижнього Подніпров'я та Північно-Західного Причорномор’я, є іншим різновидом середньоєвропейського типу, який відзначається різким зменшенням балів 4−6 міжкоренового затоку емалі (32%). Крім того, йому притаманні «мозаїчні» вкраплення ознак «східної» орієнтації, що пов’язано з впливом грацильних комплексів (Дебец, 1948).

ВИСНОВКИ Відмінності між лісостеповими та степовими групами скіфської людності, засвідчені краніологічними та одонтологічними даними, очевидно, мають глибоке історичне коріння.

Дуже цікаву думку з цього приводу висловила С.Г.Єфімова, яка вказала на аналогії краніологічних комплексів (поєднання доліхокранії та вузьколицесті) носіїв тіпинецько-комарівської культури та населення скіфської культури лісостепової зони.

" Можливо, лісостепове населення Середнього Подніпров'я на початку І тис. до н.е., — писала вона із цього приводу, — мало близькі комплекси краніометричних ознак, що й викликало відзначені антропологічні особливості лісостепових серій скіфського часу" (Ефимова, 2000, с.41).

Що ж до скіфських племен степової зони, то їхні антропологічні особливості, за висновками більшості дослідників, сформувались на основі морфологічних варіантів населення зрубної культури (Дебец, 1948; Кондукторова, 1972).

У цьому процесі брали також участь вузьколиці нащадки племен багатоваликової кераміки та носіїв білозірської культури.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабенко Л. И. Об этнической ситуации в северскодонецком регионе в IV в. до н.э. // Проблеми історії та археології України. — Харків, 2003. — C. 32 — 34.

2. Дебец Г. Ф. Палеоантропология СССР / Труды Института этнографии АН СССР. — Т. IV. — М.-Л., 1948.

3. Ефимова С. Г. Соотношение лесостепных и степных груп Европейской Скифии по данным краниологии // Скифы и сарматы в VII—III вв. до н. э.: Палеоэкология, антропология, археология. — М., 2000. — С. 39−44.

4. Кондукторова Т. С. Антропология древнего населения Украины (I тыс. до н. э. — середина I тыс. н. э.). — М., 1972.

5. Круц С. И. Антропология Стеблевского могильника (к вопросу о физическом типелесостепи в скифское время) // Скорый С. А. Стеблев: скифский могильник в Поросье.- К., 1997. С. 91−106.

6. Сегеда С. П. Скифское население Северного Причерноморья по данным этнической одонтологии // Чобручский археологический комплекс и вопросы взаимовлияния античной и варварской культур (IV в. до н. э. — IV в. н. э.). — Тирасполь, 1997. — С. 66−68.

7. Скорый С. А. К вопросу о скифском этнокультурном компоненте на поселениях лесостепного Правобережья // Древности — 1996. — Харьков, 1997. — C. 8 — 14.

8. Шрамко Б. А. К вопросу о взаимоотношениях племен степной и лесостепной Скифии // Проблеми історії та археології України. — Харків, 2003. — C. 49 — 51.

ДОДАТОК Рис. 1 Зіставлення краніологічних серій лісостепового і степового населення скіфського часу за результатами канонічного аналізу (за С.Г. Єфімовою. 2000):

а — лісостепові серії: б — степові серії:

А — ареал краніологічної змінюваності лісостепових серій:

Б — ареал краніологічної змінюваності степових серій.