Кращі дерева України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дуб

Що не кажіть, а найбільшої пошани у нашого народу впродовж його багатовікової історії зажив дуб. Щедро оспіваний у піснях і думах, каз-ках та легендах, він і сьогодні залишається символом незламності на-родного духу, невмирущості його душі.

Як і в багатьох інших народів, у східних слов’ян дуб вважався свя-щенним деревом. Язичники поклонялися дубу як оселі і храму Перуна -- найбільшого божества. У Києві на Володимирській горі був го-ловний пантеон язичеських богів. Тут ріс могутній дуб в одинадцять об-хватів. З прийняттям християнства цей пантеон був зруйнований, а дуб за наказом князя Володимира зрубали й скотили схилом. Прихильники старих богів, які намагались стати на перешкоді, були розчавлені ма-сивним стовбуром. І сьогодні нерідко знайдеш скам’янілі дуби ви-являються тотемними. Про це свідчать вбиті у стовбур кабанячі, ведмежі й вовчі ікла -- зображення Перуна, якому молились наші пра-щури.

Після прийняття християнства дуб не переставав захоплювати людей своєю величчю та красою, могутністю і довголіттям. Під віковіч-ними дубами -- нелинями, як їх називають у народі, збирались вій-ськові ради і народні віча, суди, тут зустрічались закохані…

На Україні є дуби, вік яких вимірюється століттями. Окремі дере-ва «пам'ятають» княжі часи, козацьку вольницю. Як правило, такі дуби отримали охоронні свідоцтва. У нашій республіці нараховується 70 нелинів-довгожителів, що відсвяткували 500-річний ювілей. Патріар-хом серед них, гадають, є найстаріший дуб, який росте в урочищі Юзефині Рокитнівського району на Ровенщині. Цьому старожилові, за підрахунками вчених, вже за 1300 років.

На схилах Кириківського яру біля села Мельники Чернігівського району росте 1100-літній дуб заввишки до 3О м, діаметр його стов-бура -- 8,65 м. У затінку його крони збирались учасники визвольної боротьби 1596 р. під проводом Северина Наливайка. Бували тут Пав-люк і Богдан Хмельницький. Під ним гайдамацькі загони на чолі з Максимом Залізняком присягали на вірність Вітчизні. У 1843 р. цей дуб малював Т. Г. Шевченко. Шість разів його вражала блискавиця, а він живе. Місцеві довгожителі кажуть, що це саме про нього, Залізняків дуб, складена пісня «Ой чого ти, дубе, на яр похилився».

Славнозвісному хортицькому дубу -- 700 років. Його висота -- 36 м, діаметр стовбура -- 6,32, а крони -- 43 м. Звідси йшли боронити рідну землю від татарів і турків, тут навесні 1648 р. збирались козаки, повставши проти польської шляхти. Був хортицький дуб свідком і того, як кошове товариство писало листа турецькому султанові.

В урочищі Маньківці на Житомирщині майже на 40 м підійняв свої віти могутній дуб. Біля нього табличка «1467» -- рік посадки. Його на-зивають Гнатів дуб. Під час Коліївщини, за переказами, тут стратили одного з найактивніших учасників повстання -- Гната.

Багато легенд оспівують славний на Тернопільщині Довбушів дуб, на Львівщині та Івано-Франківщині лісові велетні бережуть пам’ять про Великого Каменяра, на Волині -- про Лесю Українку, на Харків-щині -- про Григорія Сковороду. Особливою пошаною користується і дуб Шевченка на Михайловій горі (Черкащина). Тут на березі Дніпра Тарас Григорович зустрічався з Михайлом Максимовичем -- першим ректором Київського університету.

Неоціненне й практичне значення дуба, що також немалою мірою прислужилося його славі. Відомо 600 видів дуба, в СРСР ця порода становить лише 1% вкритої лісом площі. На Україні росте 23 види дуба. Діброви займають 1,5 млн га, тобто чверть усього зеленого по-криву республіки.

Велике значення має дуб звичайний. При особливо спрятливих умовах він досягає висоти 40--50 і діаметра 1 --1,5 м. У більшості ви-падків він живе 500, а іноді й 2000 р.: 120--200 перших років життя росте у висоту, а в товщину -- весь час, хоча після 100--120 років при-ріст у діаметрі дуже уповільнюється. Дуб звичайний має дві форми (різновиди) -- літню і зимову. Перша скидає листя на зиму, друга -- лише навесні наступного року. Справа в тому, що у зимового листя з’являється на 2--3 тижні пізніше, ніж у літнього. У місці прикріплен-ня листків до гілок не встигає утворитись корковий відокремлювальнии шар і вдарене приморозком листя не опадає (очевидно, його предки були вічнозеленими і зростали в умовах м’якого клімату).

Як релікти особливу цінність мають дуб пухнастий, що росте у Кри-му, та дуб скельний, який, крім Криму та Карпат, біолог Григорій Смик виявив у зоні Словечансько-Овруцького кряжу на Поліссі.

Дуб росте на родючих грунтах, але може й на бідних супіщаних. Хоч він і світлолюбний, проте в суборах і судібровах непогано почу-вається й під покровом сосни. До 8 років дерево росте повільно. В цей час воно розвиває могутню кореневу систему. Уже за перший рік життя коріння дуба проникає на глибину 1 м і більше. З 8 до 15--20 років він росте швидко -- на 50--70 см щорічно, іноді за вегетаційний пе-ріод дає два і навіть три прирости.

Дуб цвіте після розпускання листя і запилюється вітром. Плодоно-сити починає з 30--40 років у вільному стані і з 50--60 -- у насадженні. Квіти непоказні і дуже дрібні. У нього два типи квіток -- чоловічі та жіночі. Перші зібрані у жовтувато-зеленуваті суцвіття -- се-режки, які пучками звисають з гілок. Жіночі ще непоказніші і розташо-вані на кінчиках гілок по кілька штук. Дозрівають жолуді у вересні. Плодоносить дуб хоч і щедро, однак рідко -- раз на 6--8 років.

Дуб, вирощений з жолудя, має один, а порослевий -- кілька стов-бурів, які зростають з того місця, де колись був пень. Господарська цінність порослевих дубів значно менша, ніж насіннєвих, оскільки вони нижчі і в нижній частині стовбура викривлені.

За несприятливих обставин дуб часто суховершить, а його стовбур вкривається водяними пагонами. Таке явище спостерігається також при вирубці супутників дуба і значному його освітленні.

Завдяки розгалуженню густої крони, великій висоті і глибокому корінню дуби надійно захищають землю від водної ерозії і пилових бур, посіви -- від посух та суховіїв. Дуб добре скріплює землю, сприяє нагромадженню вологи в грунті, переводить поверхневий стік вологи у підґрунтовий, а за вітростійкістю і впливом на вітровий режим він посідає перше місце. Дуб відмінно очищає повітря від пилу та інших шкідливих домішок. Він виділяє велику кількість фітонцидів, тому в ду-бовому лісі почувають себе добре всі, особливо хворі на гіпертонію.

За твердістю та міцністю деревини дуб і справді богатир. Особливо цінується деревина мореного дуба, який багато століть пролежав у во-логому непроникному для повітря середовищі. У воді без доступу повітря дуб не лише не гниє, а стає ще міцнішим. Його дубильні речо-вини вступають у реакцію з солями заліза і поступово забарвлюють дерево у сріблясто-чорний колір. Деревина мореного дуба відзначає-ться високою міцністю й стійкістю (в р. Дон у піску на глибині 6 м зна-йшли дубовий човен, який пролежав під водою 4000 років), відмінно полірується, зберігає колір і блиск. З мореного дуба виготовляють особ-ливо цінні інкрустовані меблі, сувеніри. Взагалі дуб широко використо-вують не лише у меблевій та машинобудівній промисловості, а й при будівництві житла, гідротехнічних споруд, в суднобудуванні тощо.

У давнину з дубових колод зводили фортеці, будували мости, господар-ські будівлі, вітряки і водяні млини, ними цямрували криниці, мостили шляхи й гатки. З деревини дуба виробляли відра, діжки, ряжки, колеса до возів.

Велику цінність має і кора дуба. У ній міститься до 20% дубиль-них речовин -- танідів, без яких не виготовити добротного шкіряного взуття.

Танін, виділений з кори та листя дуба, легко розчиняється у воді і спирті. Розчин його використовують при запальних процесах у порож-нині рота і горла, для лікування виразок та опіків. Кору молодих гілок вживають як в’яжучий і зміцнюючий судини засіб. При надмір-ному потінні ніг роблять ванночки з відваром дубової кори (50--100 г на 1 л води). При поносі такий самий відвар кори, змішаний з суспен-зією крохмалю в співвідношенні 1: 3, використовують для клізм. Відва-ром дубової кори у суміші з відваром інших рослин лікують флюс, стоматит, рахіт, шлункові кровотечі, золотуху, пролежні та деякі інші хвороби. Відваром кори миють голову при лупі. Дубову кору збирають у квітні в молодняках віком до 30 років. Кору заготовляють тільки на тих деревах, які вирубують під час рубок догляду.

Багаті вони на танін і гали -- ідеально круглі утворення на листках дуба. Гали -- хвороботворне розростання тканин у місцях укусів та уколів дубової горіхотворки, у центрі цих круглячків восени можна побачити черв’ячка -- личинку комахи.

Дуб гарний медонос. Велику цінність мають і жолуді. Вони корисні і поживні, оскільки містять 57% крохмалю, 7 -- білків, 10 -- цукру і 5% жиру. З них роблять борошно і каву. В Кіровоградській області археологи знайшли поселення, мешканці яких ще 5000 років тому пекли хліб із розтертих на борошно жолудів. Сьогодні жолуді -- ви-сокопоживний корм для тварин.

Дуб приносить людині велику користь і його треба берегти, сади-ти на непридатних для сільськогосподарського використання землях, скрізь, де він може рости. З літописів відомо, що на Україні дуб садили вже у часи Київської Русі. Нині в республіці щорічно його сіють і ви-саджують на площі 24--25 тис. га, а вирубують до 3,5 тис. га.

Слід відмітити, що дубові ліси України дуже виснажені надмір-ними рубками в минулому. Особливо скоротились площі дубо-вих лісів у Карпатах. Якщо у 1888 р. вони становили понад 300 тис. га, то тепер -- лише 100 тис. га, тобто в 3 рази зменшились. Площа дубо-вих лісів у республіці досягає 1,6 млн га, у тому числі стиглих -- 84 тис. га. Питома вага останніх у високостовбурній секції становить лише 3,9%, що в 5 разів нижче норми. Для того, щоб щорічний відпуск лісу був постійним і оптимальним, структура лісів за віком повинна бути рівномірною. Отже, зусилля лісівників необхідно спрямувати на опти-мізацію вікової структури дубових лісостанів. Друге не менш важливе завдання -- створення на значних площах мішаних, біологічно стійких і високопродуктивних дубових лісостанів у Лісостепу, на Поліссі та в передгірних поясах Карпат і Криму.

ВЕРБА

Верба на Україні у пошані здавна. Ще у давніх слов’ян вона вважа-лась деревом священним, символом безперервності й постійності жит-тя. Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який пода-рував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай в ніч на Івана Ку-пала на честь Ярила прикрашати вербу квітами, палити біля неї ку-пальські вогнища. По закінченні ж свята гілки верби садять у дворах.

Чим же прислужилась нашому народові верба, що її так любовно оспівано у народних піснях та приказках? Мабуть, своєю красою, ве-ликою користю, невибагливістю до грунту і клімату. З 500 видів верб, які поширені майже на всій земній кулі, 30 припадає на Україну. Най-поширеніші у нас біла, гостролиста, ламка, попеляста, білолоз, роз-маринолиста, козяча, верболіз та пурпурова, що зростає серед пісків.

Верби біла і ламка -- дуже декоративні. Вони найперші серед де-ревних порід розвиваються навесні і одними з останніх скидають лист восени. Біла верба сягає у висоту ЗО, а в діаметрі -- 3 м. Росте вона дуже швидко і доживає до 100 років. Крона у неї розлога, кора сіра, старі дерева часто дуплисті. Молоді пагони на кінцях сріблясто-пух-насті, старі -- голі, жовтого і лимонного кольору. У корі міститься 4--5% саліцилу та 5--11 -- танідів, деревина м’яка, легка, її викори-стовують у будівництві, для виготовлення човнів, тари тощо. В сухому місці ця деревина довговічна.

Верба ламка рідко виростає у висоту до 20 і в товщину -- до 1 м. Гілки настільки ламкі, що навіть граки легко обламують їх для гнізд. Пагони ї молоді паростки відзначаються гнучкістю. Доживає дерево до 75 років. На відміну від верби білої, яка, крім берегів річок та водойм, зростає і вздовж доріг, верба ламка любить добре зволожений глибокий глинистий грунт.

Шелюга -- деревовидний чагарник або дерево висотою до 12 м з темною корою та яскраво-жовтим лубом. На півдні України і Поліссі зарості шелюги є надійним захисником від пісковіїв, добре витримують сухий клімат і безводдя.

Кущові верби найчастіше зустрічаються на берегах річок, їх вико-ристовують для заготівлі прутів, з яких споконвіку селяни плетуть не-обхідні для господарства речі.

Найбільше, мабуть, верби прислужились річкам та ставам. Важко знайти ріку, над якою б не росло це дерево. Міцно пустивши коріння в землю, верби стримують зсуви, не допускають підточування грунту водою, запобігають ерозійним процесам. Коріння верби у землю про-никає на 2,5--3 м, сягаючи водоносних шарів і ніби відкупорює їх: Мо-гутня коренева система верб розростається і в боки -- до 70 см за рік і сягає далеко за межі крони. Малій річці без верб не вижити -- це під-тверджено наукою. Якби можна було усі стоки з полів пропустити через зарості чагарникових верб, які ростуть на дні ярів, балок та на берегах рік, то ріки стали б чистими і повноводими. Під час повеней верболози виявляють виняткову життєздатність у боротьбі з водною стихією, приймаючи на себе шалені натиски води, вони захищають береги від руйнівної сили повенен. Часто у зонах, які прилягають до канав, утворюються болота й озе-ра, піднімаються грунтові води і земля засолюється. Виявляється, що верба може бути справжнім насосом для відкачування води. Вчені під-рахували: якщо на 1 км каналу створити п’ятирядну захисну смугу з 1000 деревовидних верб, то вона здатна перехопити 100 тис. м3 води за рік. Це відмінний біологічний дренаж.

Верба є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у во-дах річок та озер, недаремно люди завжди брали воду для пиття під вер-бою. А в селах, де копають колодязі на куток, тобто на 10--15 дворів, люди у відра з водою кладуть невеличку вербову дощечку: це дезин-фікує воду, поліпшує її смакові властивості. Літньої пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає не лише воду, а й по-вітря -- кожне дерево на метрів десять оточене непомітною аурою, де немає жодної хвороботворної бактерії.

Зацвітає верба рано навесні, період цвітіння триває два-три тижні. Після цього тичиночні сережки опадають, а маточкові видовжуються і грубішають. На початку червня (через місяць після цвітіння) на них дозріває багато продовгуватих коробочок, які розкриваються і з них випадає насіння, що негайно проростає. За час еволюції верба присто-сувалася до життя в заплавних умовах: її насіння дозріває одночасно із спадом води після паводку. Маса 1000 свіжозібраних насінин стано-вить лише 0,12 г. Воно не має насіннєвого періоду спокою і майже по-збавлене поживних речовин. Відразу після достигання у них починає-ться процес росту. Сім'ядолі дозрілого насіння починають зеленіти че-рез 2 год після висіву у вологий грунт, за добу все воно проростає, при несприятливих умовах швидко гине. Найпростіший спосіб вирощуван-ня сіянців -- нарізати пагони довжиною 25--30 см разом з розкритими плодами -- коробочками і посадити у грядки з добре обробленим і во-логим грунтом. Відстань між пагонами у рядку 5--10 і між рядками -- 20--25 см.

Квіти верби дають багато нектару і пилку в той час, коли інші види деревних і трав’янистих порід ще не цвітуть. Перший взяток бджоли беруть саме з вербових сережок. З 1 га вербняків вони збирають до 150 кг меду, щоправда, він менш корисний, ніж гречаний або липовий. Але найсмачніша медівка буває саме з вербового меду.

Високо цінуються вулики з вербових дощок, у них бджоли добре розмножуються і менше хворіють. У сухих вербових дошках пори за-повнені повітрям, яке є чудовим теплоізолятором.

На Україні здавна виробляли з верби музичні інструменти. Особли-во прославилася вона в кобзах, а потім у бандурах.

З вербової деревини виготовляють меблі, човни, ложки. На Запо-різькій Січі кожен козак мав свою вербову ложку. Добровольця, який такої не мав, запідозрювали як ворога.

На півдні України та Подніпров'ї більшість осель зводили у давнину із лози (глинобитні і турличні будівлі). Незамінною була лоза при ви-готовленні ясел, кошар, кліток для свійської птиці. На Поліссі з верби плели кошики, тини, хлібнички, інші речі.

У лісовому фонді республіки різні види верб займають незначні площі і в основному як домішки головних порід. У молодниках при проведенні рубок догляду вербу як малоцінну породу вирубують, тому що вона пригнічує головні лісоутворюючі породи.

Верба -- дерево цілюще. У її корі містяться смоли, флавоноїди та глікозид саліцин. Настій з кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту. Від-вар вербової кори вживають по 1 --2 столових ложки тричі на день за 20--ЗО хв перед їдою при грипі, гострих респіраторно-вірусних інфек-ціях, подагрі, ревматизмі, відкладенні солей, артрозо-артритах, неврал-гіях, радикуліті, міозиті, травмах м’яких тканин, кровотечах, безсонні, захворюваннях шлунка, печінки та жовчного міхура, в гінекології, при шкірних захворюваннях тощо.

Кора верби входить до складу потогінних чаїв при простуді. Зо-внішньо її відвар застосовують для лікування екземи і дерматиту, ви-разок і гнійних ран. Ним полощуть горло при ангінах, стоматитах, фа-ринголарингітах. Порошком з вербової кори посипають кровоточиві рани та порізи. А при випаданні волосся та лупі відваром кори верби і коріння лопуха миють голову.

При запаленні нирок п’ють відвар чоловічих суцвіть верби козячої. Потовчене листя прикладають до фурункулів для їх розм’якшення.

Для лікарських потреб кору збирають ранньою весною (до розпус-кання листя) з гілок завтовшки з палець. Чоловічі сережки зривають під час цвітіння.

Про користь, яку отримує людина від верби, відомо багато. Але сказаного вище, мабуть, досить для того, аби переконатися, на-скільки уважними ми повинні бути до цієї дивовижно витривалої, ніж-ної провісниці весни. Верба була священною для наших предків, свя-щенною вона повинна залишитися і для нас.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой