Карпатська Україна

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
История


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство Науки і Освіти України

На тему:

Карпатська Україна

Зміст

1. Передумови виникнення Карпато — Української державності 12

2. Отримання автономії у складі ЧСР 20

3. На шляху до незалежності 36

4. Боротьба за незалежність. Окупація Закарпаття угорськими військами 46

Висновки 57

Використана література

Карпатська Україна — територія південних схил Карпат, і заселена переважно українцями, словаками, угорцями.

Етнографічно до Карпатської України входять землі заселені слов’янами ще в ранньому середньовіччі в складі сучасної Закарпатської області України та Пряшівського району Словакії.

В Карпатській Україні велику кількість населення становлять угорці, румуни, словаки та німці, які прийшли та осіли на цих територіях в минулих століттях.

Місцеве населення цих земель давню самоназву «Русини», яка проіснувала до початку ХХ ст. і в усвідомленні населення була замінена на «Українці» під впливом визвольно-революційної боротьби Українського народу 1917−1920 х років. Відтоді Підкарпаття стає осередком Українського національного руху, який вилився в боротьбу за утворення державності.

Тематикою даного дослідження є становлення Карпатської України як держави в процесі її боротьби за незалежність від агресії сусідніх держав та внутрішніх протиріч.

Боротьба українського населення Підкарпаття за самостійність, самовизначення та державність і незалежність в 1938—1939 х роках стала завершальним етапом боротьби Українського народу за самостійність.

Важкий процес здобуття автономії, а згодом незалежності Карпатської України висунув цю невелику частинку Українського народу в центр його боротьби за самостійність в складних внутрішньо і зовнішньополітичних умовах передвоєнної Європи.

Всі внутрішньополітичні процеси пов’язані з формуванням передумов державності, національний рух українського населення, зовнішньополітичне становище Карпатської України складає собою єдину проблематику досліджуваної теми, висвітлюючи всю складність боротьби Українського народу за державність, самостійність в першій половині ХХ ст.

Актуальність теми

Протягом століть український народ Закарпаття перебував у ярмі іноземних поневолювачів. Історичне становище підневоленого Підкарпаття різко змінилося, настав час коли ця невелика частина Українського народу, яка довгий період була відірвана від своєї матері-Вітчизни, на повен голос заявить про свою незалежність і доведе, що вона є господарем на своїй землі.

Історія Підкарпаття в період Карпатської України, досить фундаментально досліджена істориками, але оцінки її існування досить неоднозначні.

Угорська історіографія розглядає Закарпаття як історично невід'ємну частину Великої Угорщини, і тому події 1938−1939 рр. розглядаються як випадкова помилка в ході Підкарпатської історії внаслідок Чехословацького, та Українського націоналістичного впливу. Загарбання Угорщиною Карпатської України в 1939 році розглядається як відновлення історичної справедливості, возз'єднання угорців Закарпаття з історичною батьківщиною.

Російська Радянська історіографія також неоднозначно розглядала існування Карпатської України. Чітко помітний вплив націоналістичних елементів, проникнувших з Галицької України, в формуванні державності Карпатської України, орієнтація уряду Августина Волошина на Гітлерівську Німеччину, з метою забезпечення міжнародного визнання Карпатської України як держави, зумовили тотальну критику в руслі антифашизму Радянськими істориками, скривлення ними історичних фактів, підтримка ідей боротьби за радянську владу в Закарпатті в 1938—1939 х роках та абсолютне відкидання прогресивного значення досягнень Карпатської України.

Відносна слабкість вивчення даної теми, недостатність документальних матеріалів в зв’язку з їх масовим знищенням, необхідність розглядати всесторонньо всі аспекти історії Карпатської України робить цю тему дуже актуальною.

З здобуттям незалежності України постала проблема дійсно реально, з використанням Української національної ідеї, нового бачення історії для виховання патріотизму в молоді використовуючи здобутки Карпатської України робить цю тему дуже актуальною для сучасного дослідження.

Об'єктом дослідження даної праці є історія формування існування та загибелі досягнення закарпатських українців в процесі здобуття державності та незалежності - Карпатської України.

Історія південних схилів Карпат є невід'ємною частиною всеукраїнської історії. Процес формування державності Карпатської України є дуже складним, ще більш важким є процес здобуття незалежності.

Передумови формування самостійності Підкарпаття в складі Чехословацької Республіки в процесі здобуття автономії, остаточним наслідком якої стало здобуття незалежності, хоча й нетривалої, мало велике значення для розвитку Українського самостійницького руху.

Важливим об'єктом дослідження даної праці є процес формування урядових структур, війська, національної думки Карпатської України.

Хронологічні Рамки теми

Історія Карпатської України в період її становлення та розвитку чітко обмежена в хронологічних рамках.

Початком історії автономної Карпатської України є отримання права автономії від Чехословаччини та сформування першого автономного уряду 11 жовтня 1938 року.

Закінченням ж рамок існування Карпатської України можна вважати 17−19 березня 1939 року з повною окупацією Карпатської України Угорщиною.

Серед цієї нетривалої доби Карпатської України можна виділити три етапи розвитку державності.

Першим етапом можна вважати період існування першого автономного уряду А. Бродія до 26 жовтня 1938 р, який одначе завершився повною політичною поразкою в міжнародних відносинах та майбутню втрату Південно-Західної частини Підкарпатської Русі.

Новий уряд А. Волошина в Хусті, який склав присягу 26 жовтня 1938 року продовжував діяльність уряду на здобуття самостійності в рамках автономії в майбутній федеративній Чесько — Словацько — Карпатоукраїнській державі. Хустський період роботи уряду, підготовка до виборів та скликання сойму складають другий період історії Карпатської України.

В окремий, третій, етап розвитку Карпатської України можна виділити період з проголошення незалежності 15 березня до остаточної окупації Карпатської України Угорськими військами.

Угорська історіографія часто умовно виділяє рамки даної теми на два етапи:

1. Окупація Угорщиною Південно-Західного Підкарпаття.

2. Підготовка до захоплення Карпатської України та міжнародне забезпечення правомірності захоплення «Угорської Русі» та включає сам період окупації.

Безперечно сам процес формування Карпатської України, ідей самостійності Карпатських Українців не можна обмежити тільки цими хронологічними рамками так, як самі передумови формування державності, державних урядових установ на основі діяльності партійних організацій Русинської та Народницької політичної течій. Сам цей процес складний і тривав на протязі 1920 -1930 х років.

Отже, історія Карпатської України як автономної частини ЧСР в процесі формування державності та її незалежності вкладається в обмежені хронологічні рамки з 11 жовтня 1938 по 17−19 березня 1939 року.

Стан наукової розробки:

Історія Карпатської України важлива складова історії України. Складні процеси її історії завжди цікавлять дослідника історії України.

Особливо активно ця тема почала досліджуватися з здобуттям Україною незалежності та розвитком нового бачення історії. Центром дослідження історії Карпатської України став Ужгородський Університет заснований в 1945 році, і який залишається основним центром вивчення Закарпатської історії.

В період після другої Світової Війни осередки по вивченню історії Карпатської України стають місця проживання емігрантів з Закарпаття та активних учасників чи свідків подій періоду Карпатської України, які використовували для своїх досліджень вивезені документальні матеріали.

Історіографія даної тематики досить значна, і тому доведеться подати коротке описання праць та їх авторів.

Хочеться сказати, що не всі праці наведені в історіографії даної тематики були використані при дослідженні даної теми.

Праці активних учасників та свідків подій наведені відповідно до виходу друком їх досліджень.

Бірчак В. в праці «Карпатська Україна: спомини і переживання» (Прага, 1940) описує події періоду Карпатської України з власних спогадів та спогадів учасників тих подій. Автор використовує спогади С. Розсохи, В. Гренджі - Донського — активних учасників тих подій. В праці висувається думка про ймовірну можливість в той час збереження самостійності Карпатської України в складі федеративної ЧСР. Всю вину за розвал держави він звалює на поступливу політику Західних держав в Мюнхені.

П.Ю. Стерчо в праці «Карпато — Українська держава"(Торонто 1965) широко висвітлює історію Карпатської України пов’язуючи з міжнародною політикою в Європі в 1938—1939 роках щодо Чехословаччини та Закарпаття. Особливу увагу звертає передумовам виникнення державності Карпатської України. П. Стерчо, активний учасник подій періоду Карпатської України, використовує крім власних спогадів, статті із преси того часу, рідкісні документи та матеріали, ряд з яких наводить в додатках.

С. Росоха в праці «Сойм Карпатської України» та ще ряду праць по історії Карпатської України, як активний учасник подій періоду Карпатської України та засідання Сойму Карпатської України 15 березня 1939 року, наводить в своїй праці повні протоколи з усіх засідань Сойму, промови її учасників. Детально описуються передумови скликання сойму, саме засідання та його наслідки.

В. Гренджа — Донський своїх спогадах та щоденнику, як письменник описує власні спогади з подій, щоденно наводить значущі події з власним їх трактуванням. В праці поміж цього наводить опис своїх поневірянь по Угорським концтаборам.

Ю. Химинець в праці «Мої спостереження з Закарпаття коротко наводить історію Карпатської України використовуючи праці П. Стерча та С. Росохи. Праця основана на власних спогадах, як учасника подій. Крім того автор обґрунтовує власну думку щодо можливості збереження самостійності Закарпаття в ті нелегкі часи в злуці з Угорщиною.

А. Штефан в праці «Августин Волошин: Президент Карпатської України» (Торонто 1977), як прямий учасник подій періоду Карпатської України на основі вивезених документів, власних спогадів описує політичний портрет А. Волошина в контексті подій періоду Карпатської України особливо заглиблюючи власне дослідження з процесом Сойму Карпатської України та обрання А. Волошина президентом Карпатської України.

С. Клочуряк в праці «До волі» описує власні спогади діяльності учасника подій Гуцульської Республіки, та члена уряду Карпатської України. До спогадів він наводить також трактування певних подій цього періоду.

В 90-х роках ХХ ст. в Ужгородському Університеті розгортається вивчення історії Карпатської України.

Найбільш детально цю тематику досліджує М. Вегеш, який захистив по цій темі кандидатську дисертацію під назвою «Карпатська Україна в 1938—1939 рр.: соціально-економічні і політичні аспекти.

В цій і ряді інших праць М. Вегеш подає ґрунтовне дослідження історії Карпатської України з використання всіх доступних документальних і недокументальних матеріалів.

Також, М. Болдижар в праці «Закарпаття між двома світовими війнами"(Ужгород 1993), в загальній праці наводить результати своїх досліджень щодо історії Карпатської України, передумов становлення державності.

Загалом ґрунтовне дослідження історії Карпатської України в всіх її авторів обмежує можливість нових пошуків дослідження цієї тематики, але ще залишає багато невирішених і погано досліджених аспектів історії Карпатської України.

Мета дослідження:

Проаналізувати процес формування державності Карпатської України, передумови історичного розвитку національної Української ідеї.

Важливо з’ясувати основні принципи державницьких засад Карпатської України, схему розвитку самостійності Карпатської України; Оцінити роль політичних осіб та течій в політичному русі та формування історичної державності Карпатської України, як з сторони ідеологічної підоснови самостійницької політики Карпатської України.

Порівнюючи події періоду існування Карпатської України з національно-визвольним рухом та формування Української державності в 1917—1920 -х роках, знайти спільні риси в подіях, причини політичної поразки та загибелі Карпатської України.

Метою дослідження, також є потреба охарактеризувати існування Карпатської України як держави з моменту здобуття номінальної незалежності, включаючи всі тенденції розвитку Карпатської України в контексті загально-історичних подій в Європі в 1938—1939-х роках. Джерельна база

Джерельна база роботи досить різноманітна і складається з архівних документів опублікованих в різних працях, публічні документи, мемуари, спогади учасників подій, статті з періодичної преси періоду Карпатської України та пізнішого періоду.

Архівні документи, щодо даної тематики переважно містяться в Держаному Архіві Закарпатської Області в м. Ужгород і доступ до них обмежений віддаленістю дослідника від міста. Деякі з документальних матеріалів були опубліковані. В даній праці дослідник спирається саме на такі документи. Ці документи опубліковані в різних працях фактично стали публічними документами і називати їх архівними можна лише умовно.

Серед публічних документів використані документи опубліковані в праці П. Стерча «Карпато — Українська держава». Важливими джерелами використаними для написання роботи є мемуари учасників подій періоду Карпатської України, серед яких можна виділити спогади В. Гренажі -Донського записані в особистому щоденнику, та праця С. Клочуряка «До Волі».

Неабияку важливість для даної теми мають спогади учасників подій періоду Карпатської України з яких доступних використано спогади члена Карпатської Січі, учасника битви на Красному Полі під Хустом та партизанської боротьби з окупантами Попівняка Василя Дмитровича, жителя с. Великий Бичків Рахівського району Закарпатської Області.

Найважливішими періодичними виданнями того часу були:

Газета «Нова Свобода» — друкований орган спочатку товариства «Просвіта» а згодом друкований орган Першої Руської(Української) Центральної Народної Ради. Газета друкує резолюції цих організацій та статті з критикою діяльності москвофілів. Виходить щоденно. В пізніший період газета стає друкований органом Підкарпатського автономного уряду А. Волошина і друкує урядові повідомлення, тощо.

В праці використано номери газети за 15 червня 1938 р., 1 липня 1938 р., 6 та 7 вересня 1938 р., 12 та 18 жовтня 1938 р., та 11 лютого 1939 р.

Важливим джерелом при дослідженні історії Карпатської України є газета «Наступ» — тижневик який друкував сторінку «Січові Вісті» — друкований орган Організації Народної Оборони «Карпатська Січ». Фактично «Наступ» попадає в вплив «Карпатської Січі» і друкує статті в руслі націоналістичної пропаганди самостійності Карпатської України. Газета видається в Хусті. В праці використано номери газети за грудень 1938 р.

Важливим джерелом для дослідження історії Карпатської України є газета «Українське Слово «яка видавалася в Ужгороді а згодом в Хусті. Вона висвітлює переважно передумови виникнення Карпатської України. Використано номери газети за 1 серпня 1938 та 7 лютого 1939 р.

Менш важливими для дослідження, але які не можна відкидати — це друковані органи русофілів та комуністичної партії ЧСР (Закарпатського Крайкому).

Так газета «Карпаторуский голос» який видавався в Ужгороді як орган Русинської Народної Ради Карпатської Русі. Важливість цієї газети полягає в дослідженні ролі РНРКР в становленні автономності Карпатської України та погляди організації на самостійницький рух уряду А. Волошина.

В праці використано номери газети за 27 жовтня 1938 р., 8 січня 1939 р.

Також частково використано друкований орган Закарпатського Крайкому КПЧ «Карпатська Правда», редактором якої довгий час був герой Радянського Союзу О. О. Борканюк. Газета розглядає всі події в Карпатської України з критикою націоналістичних поглядів керівництва та їх орієнтованість на Гітлерівську Німеччину в зовнішній політиці.

В парці використано номери газети за 3 грудня 1938 р., 7 лютого 1939 р., та 17 березня 1939 р.

1. Передумови виникнення Карпато - Української державності

Після поразки Австро-Угорської імперії в Першій Світовій Війні на її теренах масово виникали національно-визвольні рухи, які боролися за незалежність підкорених народів.

З початком Угорської національної революції 29−31 жовтня 1918 р. Закарпатський революційний рух йшов в руслі Угорського революційного руху. Водночас почали чітко проявлятися елементи національного українського руху на революційні події.

Масові виступи в містах і селах Закарпаття з вимогою проведення демократичних реформ, населення виганяло старих чиновників-нотарів, збирачів податків, жандармів поліції. Значний вплив на ці події мали Русинські організації та солдати Австро-Угорської армії, які повернулися з російського фронту під впливом ідей російської більшовицької революції створювали ради робітничих та солдатських депутатів по всьому Закарпатті.

Русинські проугорські позиції активно відстоювала створена 6 листопада 1918 р. Ужгородська Рада Рутенів Мадярщини з ініціативи уніатського священика А. Палпа. До її складу входили відомі громадські діячі Й. Камінський, Е. Сабо, секретар А. Волошин. Рада Рутенів однозначно проголосила про приєднання Закарпаття до Угорщини.

Другий шлях вирішення питання про приєднання до України. Створена в Сваляві 8 листопада 1818 р. Карпато — Русинська Народна Рада активно відстоювала українську національно-демократичну ідею. В декларації більшості селянських рад з’являються прохання про приєднання до України Русі, зустрічалися випадки прохання з'єднатися з Галичиною. 1]

Рішенням сільських рад, наприклад Ясіня та Бедевля заявлялося, що вони є українцями і просять приєднати Закарпаття до України. 2]

На зборах представників міст і сіл Мараморощини, який проходив 18 грудня 1918 р, де всі делегати висловилися за об' єднання всіх «Руських земель» до одної держави — Соборної України.

Для остаточного вирішення цього питання збори ухвалили скликати на 21 січня 1919 р. з'їзд в Хусті представників рад всього Закарпаття від кожних тисячі населення одного кандидата.

Ці події стали прямим наслідком пропаганди національно-українських ідей гуртком організованим професором А. Штефаном, ще з вересня 1918 р. Вони пропагували ідею злуки Карпатської України з іншими українськими землями, які змагалися за державну самостійність. Під їх впливом була Руська Народна Рада в Ужгороді. Основним напрямком діяльності організації було забезпечення максимальної автономії Підкарпатської Русі в складі Угорщини. Найбільшим здобутком Руської Народної Ради можна вважати вплив на розробку О. Сабовим проекту закону про права Закарпаття.

10 грудня в Будапешті відбувся з'їзд представників русинського населення для обговорення проекту нового закону про утворення в складі Угорщини нової адміністративної одиниці - «Руської Країни». Проти цього активно виступали представники Мараморощини та Свалявшини, які практично завалили прийняття рішення. Однак незважаючи на негативне ставлення до законопроекту більшості населення Закарпаття уряд М. Карольї 21 грудня 1918 р. видав закон № 10 «Про національну автономію Русинів, що проживають в Угорщині». За цим законом Русинам надавалася автономія в сфері самоврядування, у внутрішній адміністрації, юстиції, в питаннях релігії, освіти, користування мови в законодавстві. 3]

Цей закон одначе однобічно розглядав автономність Закарпаття фактично нівелюючи проголошеною метою цього закону встановити самоврядну автономію на Закарпатті.

Тому в кінці 1918 на початку 1919 р. на Закарпатті в містах і селах ширився рух за незалежність Закарпаття та його приєднання до України.

Апогеєм розвитку боротьби Закарпаття за возз'єднання з Україною стали події січня 1919 р.

На початку січня західну частину Підкарпаття — Угочанський комітат окупували чеські війська. З півдня загрожували окупацією Угорські а на південному-сході Румунські війська.

В цих умовах жителі Марамороського комітату очолили національний рух. Яскравим прикладом цього руху є діяльність Ясінської Народної Ради, яка завдяки близькості з Галичиною встановила тісні зв’язки з урядом ЗУНР, який перебував в Станіславі. Репресії з боку угорських військ на початку 1919 р. визвали повстання ясінчан, внаслідок яких було створено Гуцульску республіку на зразок держаного утворення ЗУНР.

Гуцульська Республіка мала свій парламент кількістю 42 чоловік, уряд та галузеві міністерства. Внаслідок вдалої військової операції було звільнено Східну частину Мараморощини (сучасна територія Рахівського району Закарпатської Області). 4]

В той час йшли переговори між ЗУНР та УНР за умови об'єднання в єдину державу. Чітко вистежуючи ці тенденції Народна Рада Ясіня надіслала від імені Рад Закарпаття на переговори С. Клочуряка. 5]

Подолавши всі труднощі пов’язані з втручанням Угорських військ та адміністрації, обрані на зборах в містах і селах делегати з'їзду приїхали в Хуст. Всього 21 січня 1919 р. прибуло 420 обраних делегатів. Найбільш слабо представленими були Угочанський та Ужанський комітати. Делегації прибули з понад 175 населених пунктів з 400. 6]

Поляризація політичних напрямків, представлених народними радами Закарпаття і розділених на проугорську та соборноукраїнську політику.

До кінця січня 1919 р. в процесі подальшої поляризації залишались Чехословацький та український варіанти.

Чехословаччина заручившись підтримкою емігрантських організацій, особливо Американської Народної Ради Русинів, яка 12 листопада після тривалого обговорення схвалила, на конгресі цієї організації, рішення про «право Угро-Русинів приєднатися до Чехословацької демократичної республіки».

Прочехословацькі сили стали найбільш впливовими також завдяки орієнтації держав переможців у війні, на Парижській мирній конференції, які схилялись до Чехословацького варіанту розв’язання проблеми Підкарпатської Русі як оптимального. У Парижі було також відкинуто протести українських делегацій УНР та ЗУНР, Угорщини, Румунії проти приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

На Парижській мирній конференції в питаннях щодо Закарпаття розгорілися суперечки між двома проектами статусу Закарпаття в складі ЧСР. Г. Жаткович запропонував проект за яким Закарпаття мало мати внутрішнє земельне самоуправління за моделлю штатів в північній Америці. Кордони «Руського штату» не визначалися, але до того як мали бути проведені переговори з Словаками щодо кордонів він повинен охоплювати русинські території до району округів Спіш, Шарши і Земплин, на які заявили свої претензії Словаки. Передбачались також право «Русинського штату «звертатись до третейського суду Ліги Націй, який мав розглядати питання, що могли постати між русинами та урядом ЧСР. 1]

Другим проектом устрою Закарпаття в складі ЧСР був проект представлений Е. Бенешом. Цей проект передбачав насамперед утворення Закарпатського парламенту з правом законодавчої правомочності в питаннях мови, шкільництва, релігії і деяких інших питань, у всіх інших питаннях території Підкарпатських русинів підпорядкована законодавчій системі Законодавчих зборів ЧСР. 2]

Управління мав очолити тимчасовий губернатор та його заступники, яких призначає президент Чехословацької республіки.

Комісія мирної конференції 20 травня рекомендувала Раді Чотирьох прийняти проект Бенеша за основу майбутнього статусу Підкарпатської Русі.

Цей проект, як кінцевий варіант делегація ЧСР представила на розгляд Ради Чотирьох 4 липня 1919 р.

Питання приналежності Підкарпатської Русі до ЧСР остаточно врегульовував мирний трактат підписаний у Сен-Жермені 10 вересня 1919 р. (статті 10−13). 3]

4 червня 1920 р. в Тріанонському палаці підписано мирний договір з Угорщиною, який підтвердив входження Підкарпатської Русі до складу ЧСР. Закарпаття остаточно включено до складу Чехословаччини на правах обмеженої автономії, яка затверджена конституцією ЧСР від 29 лютого 1920 р.

Існування автономних органів влади — тимчасового губернатора зумовило подальший розвиток державотворчих основ Карпатської України.

Реформа освіти, покращення умов та доступу до навчання підвищили культурно-освітній рівень Закарпаття.

Активне політичне життя населення, його інтегрованість в Чехословацьку політичну структуру зумовило виникнення багатьох політичних партій. Центром русинської спільноти стає Центральна Руська Народна Рада (ЦРНР), яка поступово перетворюється в опозицію празькій адміністрації, намагається бути активною політичною силою краю.

________________________

1. Нариси Історії Закарпаття. Ужгород 1995. Т.2 с. 104

2. Там же … с. 109

3. www. hist-dokyments. narod. ru/Murnidogovoru/10_traktat. htm

Однією з активних політичних сил в цей період була Руська Хліборобська (земледільна) партія (РХ (з)П) в склад якої входили М. Бращайко та А. Влошин. Партія виступала за возз'єднання всіх русинів від Попраду до Тиси, здобуття найширшої автономії.

Крім цих основних партій в Закарпатті виникло ще з десяток політичних партій, з яких можна виділити Підкарпатський Землеробський Союз (ПСЗ), Закарпатський крайком КПЧ.

В січні 1922 р. на з'їзді зібралися представники Хліборобської, Карпато — Руської Трудової, Землеробської автономної партій та Землеробського союзу де прийняли рішення про утворення єдиної партії під назвою Землеробська Автономна Партія.

Її програмна діяльність передбачала домагання від уряду ЧСР виконання умов Сен — Жерменського мирного договору про надання автономії Підкарпатській Русі.

Перша й остання партійна конференція з питань програми уряду ЧСР відносно проблеми «Підкарпатської Русі» відбулася 22 березня 1922 р. В документі, прийнятому на нараді, висувалися такі вимоги до уряду ЧСР:

1) Негайно скликати автономний Сойм з участю усіх політичних партій

2) Вирішити питання про кордон між Словаччиною і Підкарпатською Руссю… 1]

Боротьба за автономію Підкарпатської Русі продовжувалась і в наступні роки.

В 1924, 1925, і 1929 рр. проведені вибори до спільного парламенту ЧСР. Перемогу на перших виборах по Закарпаттю отримали комуністи, які набрали більше 40-ти відсотків голосів. В других виборах перемогу отримали аграрні партії.

В 20 — 30 х роках на Закарпатті часто відбуваються страйки, забастовки робітників і селян, на яких мала великий вплив комуністична пропаганда. Часто страйки переростали в сутички з жандармами в яких гинули люди.

В другій половині 30-х років значно зросла небезпека війни в Європі.

Політичні сили намагалися заручитись підтримкою широких мас населення в змаганні за досягнення своїх політичних цілей. Поступово окреслились 3 політичні угруповування:

1. Впливова комуністична організація користувалась великою підтримкою населення. Вона проводила політику зближення з соціал-демократами. Крайова організація КПЧ активно виступала за зближення з СРСР закриваючи очі на голодомор 1932−1933 рр. в Україні та розгортання репресій. Лідер організації О. О. Борканюк за підтримки СРСР розгортав широку пропаганду комуністичних ідей, але комуністи випускали вимоги автономії Закарпаття в своїх дія і тому їх вплив на політичний процес в кінці 30 -х років значно ослаб.

Другим впливовим політичним угруповуванням були проугорсько настроєні національні партії Угорців та русинські організації(Автономний Землеробський Союз на чолі з А. Бродієм та Русская Національно — автономная партия (РНАП) С. Фенцика). Це політичне угруповування посилює свій вплив в політичному житті Підкарпатської Русі. В кінці 30-х років особливо АЗС стає на чолі боротьби за автономію Закарпаття. Ця партія отримала цілковиту підтримку Угорщини, особливо фінансову.

З іншого боку РНАП С. Фенцика, яка стояла на принципах автономії «Подкарпатской Руси» в кордонах від Попраду до Тиси, претендуючи на землі заселені як Русинами так і Словаками. Ця партія отримала підтримку з Польщі, яка претендувала на Тішинську Сілезію, і всіляко зацікавлена в підриві інтегральності ЧСР.

Між цими партіями розгорілася жорстка боротьба в якій отримала перевагу АЗС.

Третім, дуже важливим, угруповуванням були організації українського спрямування. Руська Хліборобна (Земледільна) Партія на чолі з А. Волошином стала форпостом українофільської течії та провідником Українського Національного руху. В фарватері її політики йшли організації українського спрямування, молодіжна організація «Пласт «, «Просвіта «- центр народницького руху, Карпатські Січові товариства, та інші.

Спочатку українофільський рух виступав за максимальну автономію Закарпаття. В 2 половині 30-х років з складним політичним становищем ЧСР українофіли стають прихильниками збереження цілісності ЧСР на умовах федерації. Українофіли активно виступали на захист української мови, боролися за політичні права й свободи.

В 1937 році організувався рух за самостійну та соборну державу, за незалежність Карпатської України й створення єдиного українського фронту. Біля колиски цього руху стояли Перша Руська (Українська) Центральна Рада, товариство «Просвіта «, Українське студентство Християнська Народна Партія (колишня АЗС), товариства «Січ» та ін.

Отже, державотворчі основи в Закарпатті розвивалися з початку революційних подій 1918- 1919 рр., коли було закладено основні принципи та ідеї державотворчості Закарпаття на основі соборності з Україною, впродовж складного процесу партійного будівництва. В Закарпатті в складі ЧСР закладалися основи виникнення державності Карпатської України, та її ідеологічних засад.

____________________________________

1. Нариси Історії Закарпаття … с. 188

В 1937- 1939 роках міжнародна обстановка в Європі загострилася. Посилився вплив в центральній Європі Німеччини, Італії, Польщі та Угорщини.

Ревізіоністський рух проти Версальско — Вашингтонської системи, слабкість Чехословаччини, яку підривали рухи національних меншин, зумовили значний інтерес сусідніх держав до її території.

Гітлерівська Німеччина претендувала на Судети, Польща на Тішенську Сілезію, а Угорщина на Закарпаття й Словаччину.

Питання про долю Чехословаччини, як держави, про Чехословаччину й Підкарпатську Русь, як її частин, не сходило з поля зору Європейських дипломатів навесні та влітку 1938 р. 1]

В травні 1939 р. в стосунках між Німетчиною і ЧСР розгорілася криза, яка 20−21 травня мало не переросла в збройні сутички, справу Судетів не було полагоджено. 2]

Вже 12 вересня 1938 р. Гітлер в промові на партійному з'їзді НСДАП заявив, що «…право на самовизначення судетських німців буде реалізоване силою, якщо не буде погоджене мирним шляхом. «[3] 18−19 вересня 1938 р. міністр закордонних справ Боннет та прем'єр Франції Е. Деладьє в переговорах з англійським прем'єром Н. Чемберленом запропонував

Празькому уряду віддати Судети. 4] 22 вересня Чемберлен на зустрічі з Гітлером обговорив територіальні домагання Польщі та Угорщини на рівні з розв’язанням питання з Судетськими німцями.

Президентові Рузвельту вдалося вплинути на Мусоліні, який у свою чергу вплинув на Гітлера й так дійшло до скликання Гітлером Мюнхенської конференції 29−30 вересня 1938 р.

В таких умовах в Мюнхені проходила конференція, на якій керівники чотирьох держав Гітлер, Мусоліні, Деладьє та Чемберлен вирішували долю Чехословаччини недопустивши навіть її представників. Не були допущені й представники СРСР.

За протоколом, на Мюнхенській конференції вже не дискутовано, чи віддати Судети Німеччині, а тільки над справою визначення кордону та над справою проведення окупації. 5] В основу прийнято етнографічний принцип розселення Німців.

Дня 10 жовтня закінчено окупацію територій, приділених Німеччині.

Щодо Угорсько — Польських претензій до ЧСР в період Мюнхена це окреме питання, яке треба розглянути.

Ці претензії обох країн до ЧСР на протязі 30-х років ХХ ст. обумовлювали принципи таємної політики Польщі та Угорщини, зближення їх з Німеччиною. В дні травневої кризи 1938 р. в Празі відбувся обмін думками про нову обстановку між представниками дипломатичних відомств Угорщини й Польщі. Обидва дипломати висловились за необхідність зміцнення Польско-Угорсько-Німецьких відносин. Угорщина визнала польські претензії до Чехословаччини, а польський дипломат Угорські претензії. Польща підтримала ідею, що Угорщині має бути віддана не частина, а вся територія Підкарпатської Русі. Правда, дипломат рекомендував надати русинам автономію у складі Угорщини. 6] Угорщина намагалася розв’язати територіальну проблему військовим шляхом, проти чого її застеріг Гітлер. 7]

Спільний Польсько-Угорський мав зміцнити блок фашистських держав, створення важливого плацдарму в нападі на СРСР. До західного кордону СРСР стягнув 30 дивізій.

23−25 серпня М. Горті гостював у Гітлера на військовому кораблі «Принц Еуген» біля м. Кіль. Тут проводилися розмови, щодо ЧСР де Угорські представники запевнили Гітлера, що у випадку Німецько-Чеського конфлікту Угорщина виступила б проти ЧСР збройно.

Забезпечивши підтримку Муссоліні й Гітлера Угорщина в тісній співпраці з Польщею, почала концентричну акцію проти Підкарпатської Русі й Словаччини. 14 вересня вийшла нота, розіслана урядом Угорщини до країн осі й Антанти, в якій вона заявляла своє зацікавлення угорською меншиною в ЧСР. 8] Тим часом Карпатські Українці так як і Словаки, домагалися тільки автономних прав у рамках ЧСР і зовсім не були заінтересовані його розвалом.

В Мюнхені 29−30 вересня 1938 р. вимоги Угорщини і Польщі, щодо ЧСР конференція не розглядала. Гітлер сам намагався вирішити ці питання. Однак, Муссоліні який напередодні обіцяв Угорщині підтримку зумів умовити Гітлера додатковим протоколом розглянути угорські та польські вимоги до Чехословаччини. Учасники конференції визнали вимоги справедливими, бо вони базувалися на «етнічній основі» і рекомендували вирішити їх шляхом переговорів між урядами трьох країн. Якщо протягом трьох місяців проблема не буде вирішена то стане предметом обговорення наступної наради голів урядів чотирьох країн. 9]

Німеччині не був вигідний спільний польсько — угорський кордон. Це випливає з доповідної записки керівника МЗС Німеччини Е. Верман на початку жовтня 1939 р., в якій запропоновано включити Підкарпатську Русь до складу незалежної Словаччини. Цілком очевидно, що відтягуючи питання про Підкарпатську Русь Німеччина намагалася посилити вплив на Угорщину.

Чехословацько-Угорські переговори щодо статусу Угорців в Комарно 9−13 жовтня 1938 р. закінчилися провалом. 14 жовтня угорський уряд оголосив про всезагальну мобілізацію, справа йшла до війни.

У цей же час відбулися зміни в самій Чехословаччини. Словаччина 6 жовтня, а Підкарпатська Русь 11 жовтня отримали статус автономії. З середини жовтня 1938 р. німецькі політики почали роздувати ідею створення «української держави в Карпатах» як центра українського національного руху. 10]Це забезпечило б Німеччині посилення впливу на Польщу. Міністр Підкарпатської Русі Е. Бачинський на переговорах з Рібентропом і Й. Тісо постійно виступав за самостійність Підкарпаття. 21 жовтня Муссоліні погодився, щоб кордони ЧСР та Угорщини визначила німецько-італійська арбітражна комісія, з третім членом Польщею. 23 жовтня Угорщина подала ультиматум до уряду ЧСР з вимогою передачі спірних територій до 27 жовтня з проведенням плебісциту населення, реалізацією права Русинів на самовизначення. 11]

Арбітраж відбувся в Відні 2 листопада 1938 р. Арбітраж проводили лише представники Німеччини (Й. фон Рібентроп, Е. Воерман, П. Отто Шмідт, та ін.) та Італії (міністр закордонних справ Г. Чіяно ді Корелаццо, Б. Аттоліко, М. Магістраті).

До Угорської делегації входили міністр закордонних справ Калман Каня та П. Телекі. Інтереси Карпатської України та Словаччини представляли делегація з федерального міністра закордонних справ Ф. Хвалковський, І. Крно. Неофіційно інтереси Підкарпаття представляла делегація очолювана А. Волошином, а Словаччини Й. Тісо.

О сьомій вечора після нарад Рібентропа та Чіяно було оголошено рішення: Для Карпатської України залишено Севлюш з околицями, але втрачено Ужгород, Мукачево, Берегово зберігши українські села. 12]

Евакуація мала закінчитися 10 листопада. Документи підписали Рібентроп та Чіяно. Рішення Віденського арбітражу проведено в життя без проволоки. 10 листопада. Угорські війська ввійшла на спірні території. Таким чином, міжнародна політика 1938 року щодо Чехословаччини виявилася зрадницькою з боку Англії і Франції, загроза з боку Німеччини та

Угорщини усунута лише шляхом втрати значних територій, втрати єдності та потужності ЧСР і прямо відповідала складному політичному становищу Карпатської України, яка привела її українське населення під загрозу загарбання Угорщиною.

З іншого боку послаблення ЧСР дало змогу закріпитися самостійності Карпатській Україні в боротьбі за незалежність від інших держав й стати центром Українського національного руху.

___________________________________

1. Венгрия и Вторая Мировая Война // Секретные дипломатические документы.М., 1962 — с. 87−120

2.П. Стерчо … с. 149

3. Там же … с. 149

4. Поп И. Мюнхен.- Предверие войны.- М., 1988. — с. 172

5. Там же … с. 105

6. Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена. -Мюнхен.- Предверие войны.- М., 1988. — с. 178

7. Нариси Історії Закарпаття … с. 266

8.П. Стерчо … с. 157

9. Новые документы из истории Мюнхена. -М., 1958. -с. 184

10. Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена. -Мюнхен.- Предверие войны.- М., 1988. — с. 186.

11.П. Стерчо … с. 172

11. Там же … с. 174

12. Там же … с. 174

1938 рік для Чехословаччини став важким. Міжнародні територіальні домагання, виступи національних меншин підірвали єдність ЧСР. У таких умовах в Підкарпатській Русі політичні рухи русофільської та українофільської орієнтацій боролися за досягнення автономії, особливо на фоні небажання властей втілювати закони ЧСР від 1937 р. про перший етап автономії. Ці дві течії в політичному русі Закарпаття йшли на з'єднання за для досягнення спільних дій у досягненні автономії. 1 травня до підкарпатської Русі приїхала делегація «Карпаторуського Союзу» — однієї з найвпливовіших емігрантських організацій США. Голову союзу І. Попа та інших зустрів А. Бродій, який їх супроводжував. [1]

Представники американських Русинів прагнули об'єднати зусилля двох народних Рад. Це зумовлювалося потребою об'єднання, так як Чехословацький уряд в відмові надання автономії посилався на те, що русини ще все розбиті на дві групи. 2]

29−31 травня 1938 р. відбулося спільне засідання лідерів Першої Руської (Української) Центральної Ради братів Бращайків, С. Клочуряка, А. Волошина, Ю. Ревая. З боку русофілів були присутні А. Бродій, С. Пещак, Фелдешій, Геровський та ін. Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій. На зібраннях проголошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами.

Цей чисто тактичний маневр Першої ЦР (У)НР цілком вдався і вийшов на користь Підкарпаття. Президія ПЦР (У)НР висунула до уряду Чехословаччини вимоги широкої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін. 3]

Ці домагання були представлені уряду в Празі під акомпанемент пожвавленої акції політичних діячів у містах і селах усього Закарпаття. Розпочата активізація вже не вгавала аж до повного отримання автономії восени 1938 року.

У червні 1938 року перед комунальними виборами Олексію Геровському вдалося об'єднати в «Русский блок «Автономно-Землеробський союз і Аграрну партію. До блоку увійшли А. Бродій, Ю. Фельдешій, П. Косей, П. Жидовський. Однак у комунальних виборах 16 червня 1938 р., що відбулися в 61 містечках і селах українофільські кандидати від Першої ЦР (У)НР перемагають, хоча з незначним відривом.

26 червня, 6 та 13 серпня відбулися гучні з'їзди Першої ЦР (У)НР, відповідно в Перечині, Великій Копані й Рахові, де навіть в Рахові вперше співається гімн «Ще не вмерла Україна». Масові акції з вуличними демонстраціями супроводжують з'їзди.

________________________________

1. Нова Свобода. — 1938 — 15 червня

2.П. Стерчо … с. 45

3. www. hist-dokyments. narod. ru/Ukrhist/Zakarpattya/vumogu. htm

Бачачи всенародний сплеск домагань автономії уряд ЧСР йде на переговори.

У липні 1938 р. прем'єр — міністр ЧСР М. Годжа після зустрічей з губернатором Підкарпатської Русі К. Грабарем, Ю. Реваєм та Е. Бачинським заявив, що уряд не заперечуватиме, якщо вибори до автономного сойму відбудуться до кінця року. 1]

Вже 24 серпня 1938 р. С. Фенцик від імені Руської Національно-Автономної Партії передав місії Рансінера меморандум, в якому представникам уряду Великобританії нагадувалося про невиконання владою ЧСР своїх обов’язків по відношенню до підкарпатських русинів.

4 вересня 1938 р. відбувся політичний конгрес Першої ЦР (У)НР. На конгресі чітко проявилася поміркованість старої генерації в питанні самостійності Підкарпатської Русі та радикальні настрої молодої генерації яку очолив член Організації Українських Націоналістів С. Росоха. Він в своєму виступі висунув ідею прийняття резолюції вимоги від уряду ЧСР, що уряд у Празі від імені населення Закарпаття склав протест проти утиску семи мільйонного населення під владою Польщі.

Молодь стала активно відстоювати вимоги самостійності Підкарпаття та оборони від агресії диверсійних груп з боку Угорщини та Польщі.

На конгресі Першої ЦР (У)НР молоді учасники С. Росоха, І. Рогач та

В. Івановчик вирішують заснувати напівмілітарну організацію «Українська

Національна Оборона". Провід У Н Оборони вибраний у такому складі:

Голова — В. Івановчик, організаційний референт- І. Рогач, секретар — С. Росоха, члени — Д. Климпуш, Ю. Шпилька, І. Коперльос, В. Деха та ін. 2]

Ціллю організації було «об'єднання української молоді та молодих духом людей для оборони українських природних прав і спільного наступу на ворожі позиції серед українського населення». 3]

У такій ситуації 7 вересня делегація Першої ЦР (У)НР на чолі А. Волошина на аудієнції у прем'єра ЧСР Мілана Годжі, ставить рішучу вимогу повної реалізації постанов Сен-Жерменського договору відносно автономії Підкарпатської Русі, гостро протестуючи проти закону 417/37 про так званий «перший етап» автономії.

Паралельно з Першою Ц Р (У)НР О. Геровський за підтримки Русофілів 13 вересня передав голові уряду М. Годжі ще один меморандум з пропозиціями щодо автономії.

Міжнародна ситуація навколо ЧСР загострялася. Всередині це відбилося на посиленні жандармського контролю та диверсіями польсько-угорських терористичних груп.

Після повідомлення делегації Першої ЦР (У)НР про неуспішність поїздки ширша крайова конференція Першої ЦУН Ради, що відбулася 14 вересня в Ужгороді, приймає постанову не вести подальших переговорів і не висилати більше делегацій до Праги доки центральна влада не запропонує конкретний проект закону про введення автономії Підкарпатської Русі в життя. Після цього міністр Задіна виголосив прокламацію уряду ЧСР, в якій празький уряд обіцяє провести вибори до сойму автономної Підкарпатської Русі.

21 вересня 1938 р. вперше в Підкарпатської Русі представники обох політичних орієнтацій підписали спільну декларацію, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представникам західних держав у Празі. Правда Е. Бачинський цей меморандум подав від імені «Русского блока».

У цьому документі були вимоги персональних змін на керівних посадах у краї, представництва Русинів у центральному уряді в Празі, приєднання Пряшівщини та надання допомоги населенню верховини. 1]

___________________________________

1.П. Стерчо … с. 49

2. Там же … с. 51

3. «Нова Свобода», Ужгород — 1938, 7 вересня

Так як відповідь не надходила то Е. Бачинський повторив, хоча знову безуспішно, свої вимоги.

У складній міжнародній політичній ситуації ЧСР 23 вересня генерал Ян Сіровський оголошує загальну мобілізацію. Населення з ентузіазмом сприймає це повідомлення й вступає до лав Чехословацьких військ. З зростанням вимог автономії Словаччини перебудова ЧСР із унітарної в федеративну республіку стала реальною необхідністю. Одразу ж після підписання Мюнхенської угоди переговори між Прагою і Підкарпатськими лідерами відновились.

Після тривалих переговорів Я. Сирового з лідерами «Руського блоку»

4 жовтня Івана Парканія, секретаря — радника президента ЧСР у справах русинів призначено міністром у справах Підкарпатської Русі.

Словацькі домагання автономії підтримали й політичні партії Підкарпатської Русі.6 жовтня в м. Жіліні на нараді лідерів політичних партій Словаччини та Підкарпатської Русі висловлена вимога автономії Словаччини та погоджено ідею перетворення ЧСР у федеративну державу Чехів, Словаків і Підкарпатських Русинів.

Співпраця між обома Народними Радами доходить до порозуміння 7 жовтня й наступного дня в Ужгороді у приміщенні Крайового уряду відбулася нарада Народних Рад і послів від Закарпаття. Присутні А. Волошин, С. Клочуряк, Д. Німчук від ЦР (У)НР, а також Й. Камінський, В. Гомічко, М. Демко від ЦРНР та міністр у справах Підкарпатської Русі І. Парканій, висловили рішуче «домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала Словаччина. «[2]

Того ж дня із представників обох орієнтацій була створена Народна Рада Карпатської Русі, яка першим же меморандумом оголосила себе єдиним законним представником всіх русинських земель, населення яких забезпечується самовизначенням і самоуправлінням". В протоколі наради наводяться кандидати на посади в автономному уряді. [3] Що характерно, Чехословацький уряд затягував визнання автономії Підкарпатської Русі.

Переговори щодо формування автономного кабінету почалися 10 жовтня 1938 р. Представники Першої ЦР (У)Н Ради А. Штефан, Ф. Ревай, А. Волошин, С. Клочуряк надсилають спільну телеграму до представників ультимативного змісту:" Українська Народна Рада домагається негайного іменування Підкарпатської влади .В противному разі повертайтеся додому до чотирнадцятої години." [4]

Рада Міністрів ЧСР 11 жовтня погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів із Словацьким урядом у справі врегулювання закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів. З огляду на рішучість Закарпатців, прем'єр Чехословаччини генерал Сирові затверджує перший уряд сфедерованої з Чехами і Словаками автономної Підкарпатської Русі в такому складі:

А. Бродій — прем'єр та міністр освіти (шкільництва).

Е. Бачинський — міністр внутрішніх справ

Ю. Ревай — міністр комунікацій та транспорту,

С. Фенцик — міністр без портфеля,

статс-секретарі:

А. Волошин — з питань охорони здоров’я і соціального забезпечення,

І. П'єщак — в питаннях юстиції.

Від цього часу Чехословаччина ставала федерацією. Юридично федеративний устрій парламент ЧСР затвердив 22 листопада 1938 р. з змінами до конституції, доповняючи її постановами про федеративний устрій та окремої конституційної грамоти «Закону про автономію Підкарпатської Руси «.

Згідно з цим законом, вибори до першого сойму Підкарпатської Русі мали відбутися до п’яти місяців після вступу в дій цього закону, а першу сесію сойму мав скликати президент Чехословакії найбільше ніж за місяць після виборів. Передбачалося, що в майбутньому членів уряду Підкарпатської Русі мав призначати президент федерації на основі пропозицій Президії сойму. Вирішення остаточної урядової назви країни та мову навчання залишено в компетенції Сойму. 5]

Ця грамота почала діяти з 16 — го грудня 1938 р.

Отже, важкий шлях вимагань автономії, боротьби за її здобуття двох політичних течій, затяжних переговорів завершився здобуттям автономії, формуванням автономного уряду та юридичного оформлення уряду Підкарпатської Русі.

Складна й тривала боротьба за автономний статус Підкарпатської Русі принесла свої плоди. 11 жовтня 1938 року, Рада Міністрів ЧСР погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів з словацьким урядом у справі врегулювання Закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів, що практично означало формування уряду автономної Підкарпатської Русі.

Персональний склад Ради Міністрів автономного Підкарпаття такий:

А. Бродій — прем'єр та міністр освіти (шкільництва), міністр федерального уряду в справах Підкарпатської Русі;

Е. Бачинський — міністр внутрішніх справ

Ю. Ревай — міністр комунікацій та транспорту,

С. Фенцик — міністр без портфеля,

статс-секретарі:

А. Волошин — з питань охорони здоров’я і соціального забезпечення,

І. П'єщак — в питаннях юстиції.

Можна зазначити, що формування автономного уряду в Ужгороді виходило за рамки зобов’язання ЧСР щодо автономних прав краю відповідно

до Сен-Жерменської угоди від 10 вересня 1919 р.

_______________________________

1.П. Ю. Стерчо … с. 55

2." Нова Свобода" — 12 жовтня 1938

3. Там же

4.П. Ю. Стерчо … с. 58

5. www. hist-dokyments. narod. ru/Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon. htm

Згідно з цим договором «…губернатор русинської території призначатиметься президентом Чехословацької республіки і відповідальний перед Русинським соймом. [1]

Відразу ж 12 жовтня 1938 р. А. Бродій та інші члени прилетіли до Ужгороду з Праги. Е. Бачинський відбув на переговори в Комарно щодо врегулювання Чехословацько-Угорських територіальних проблем. С. Фенцик поїхав до Пряшева для вирішення питання кордону між Підкарпатською Руссю й Словаччиною. Питання постало настільки гостро за східнословацькі райони, що поступово почало призводити до похолодання відносин між двома автономіями. Кампанія за приєднання Пряшівського району, заселеного Русинами до Підкарпатської Русі розгорілася по цілому Закарпаттю.

Цю кампанію розпалювали висловлювання А. Бродія про возз'єднання Русинів від річок Попрада до Тиси. 2]

Перше засідання Ради Міністрів Підкарпатської Русі відбулося в Ужгороді. На засіданні державні секретарі А. Волошин та І. П'єщак склали Бродію присягу. Розглядалися правові повноваження уряду. Зважаючи на неврегулювання цього питання було вирішено вимагати для себе тих же прав, які отримала виконавча влада в Братиславі. 3] Боротьба за посади закінчилася розподілом функціональних обов’язків між міністрами. Прийнято рішення, що розпорядження автономного уряду, які є загальнообов’язковими для виконання на території краю (крім армії і прикордонної охорони) будуть публікуватися в офіційному часопису під назвою «Урядовий Вісник».

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой